Слов’янські племена на території України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Миколаівський Національний університет ім.В.О.Сухомлинського

Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ: Слов'янські племена на території України

Підготувала

Студентка М139-ої групи

Лисенкова Анастасія

Перевірила

Чернявська Є.В.

Миколаїв 2014

Предками українців є слов'яни. Звідки ж пішли слов'яни і як вони з'явилися на українських землях?

Походження слов'ян

Слов'яни є автохтонним (корінним) населенням Європи індоєвропейського походження. Індоєвропейці, широко розселившись по Європі й Азії, дали початок багатьом народам, у тому числі і слов'янам.

Як окрема етнічна спільність, слов'яни сформувалися на початку нашої ери. Ряд істориків ототожнюють слов'ян із венедами. Перші письмові згадки про слов'ян (венедів) зустрічаються у римських авторів І-II ст. н.е. - Плінія, Тацита, Птолемея. На думку більшості вчених, батьківщина слов'ян охоплювала територію від середньої течії Дніпра до Вісли.

Звідси в II-VII ст. н.е. - в період Великого переселення народів - слов'яни широко розселилися у всіх напрямках.

У результаті слов'янський етнос розпався на три гілки: західних, південних і східних слов'ян. Східні слов'яни розселилися на території сучасної України, Білорусії, частково Росії (Ока, верхня течія Волги).

Західні слов'яни дали початок полякам, чехам, словакам, лужицьким сербам.

Південні слов'яни - болгарам, сербам, хорватам, словенцям, боснійцям, македонцям, чорногорцям.

Східні слов'яни - українцям, росіянам, білорусам.

Із IV ст. н.е. на території України між Дністром і Сіверським Дінцем розселилися племена антів, що входили до складу дніпро-дністровської групи черняхівської культури, добре дослідженої на сьогоднішній день (досліджено більше 2 тис. поселень).

Провідною галуззю економіки антів було сільське господарство. Поширилося орне землеробство, практикувалося двопілля, вирощували пшеницю, ячмінь, овес, просо, горох, коноплю, сочевицю. Анти не тільки забезпечили себе хлібом, а й вивозили зерно на зовнішні ринки.

У всіх поселеннях знайдено залишки залізо- та бронзоплавильних майстерень. Виявлено близько 100 найменувань виробів із заліза і сталі.

Анти підтримували торговельні зв'язки із сусідами (скіфами, сарматами, готами та ін.), а також із провінціями Римської імперії.

Інтенсивний розвиток економіки обумовив розпад общинного господарства, соціальне розшарування, появу нових форм політичної організації.

У IV ст. н.е. анти утворили державне об'єднання (Антський союз) зі спадковим вождем, організованим військом та участю населення в політичному житті (віче). Антський союз мав характер військової демократії. Проіснував до VII ст. н.е. і розпався під ударами аварів.

Після його розпаду на території України, де розселилися східні слов'яни, утворилися окремі племінні об'єднання, розташування і назви яких відомі з літопису "Повість врем'яних літ": поляни, древляни, сіверяни, тиверці, уличі, волиняни, дуліби, білі хорвати, дреговичі.

У найбільш вигідному геополітичному положенні опинилися поляни, які проживали у Середньому Подніпров'ї: вони знаходилися майже в центрі східнослов'янських племен, на перехресті важливих торговельних шляхів. Саме поляни стали центром консолідації східнослов'янських земель. їх столицею був Київ, заснований, за даними археологів, у кінці V - першій половині VI ст. н.е. За легендою Київ заснували князь Кий, його брати Щек, Хорив і сестра Либідь.

Першими ж київськими князями, існування яких зафіксовано письмовими джерелами, були Дір і Аскольд, які правили з 30-50-х pp. IX ст. до 882 p.

За одними писемними відомостями Аскольд і Дір були нащадками Кия, за іншими - дружинниками варязького князя Рюрика, який правив племенами ільменських словен у північних Новгородських землях. Як сповіщається в літописі, слов'янське населення запросило варязьких князів, аби ті забезпечили спокій в їхніх землях.

Із середини IX ст. навколо полян постає стабільне державне об'єднання, яке в арабських письмових джерелах отримало назву Куявія, а сучасні історики називають його Руською землею або Київським князівством. Саме Київське князівство стало територіальним, політичним, етнокультурним ядром, з якого згодом постала Київська Русь.

Міжнародні зв'язки Київського князівства свідчать про його могутність і авторитет. У 860 р. дружина Аскольда здійснила похід на Візантію, змусивши її сплатити контрибуцію.

У 882 р. Новгородський князь Олег разом із сином Рюрика Ігорем захопили Київ. У результаті Олег об'єднав Київські і Новгородські землі і розпочав консолідацію східнослов'янських племен.

Таким чином, утвердження Олега в Києві знаменувало створення великої держави східних слов'ян - Київської Русі або Давньої Русі.

Слов'яни і скандинави

Скандинавські ватаги професіональних воїнів, яких на заході Європи називали норманнами ("північними людьми"), а на сході варягами (від шведського var - клятва), з кінця IX - початку X ст. здійснювали напади на землі Данії, Англії, Франції, Південної Прибалтики, дійшли до Середземного моря й задовго до Христофора Колумба висадилися в Америці. Основними їхніми заняттями стали воєнний промисел, військова служба і торгівля. Варяги відзначалися мужністю, хоробрістю, наполегливістю, безжалісністю як до противника, так і до себе. Осідаючи на місцях своїх переможних вилазок, змішуючись із місцевим населенням, вікінги швидко втягувалися в культуру підкорених територій.

На поч. IX ст. активізувалося проникнення варягів через систему річок та озер углиб Східної Європи. Прямуючи на схід, скандинави переслідували швидше торгову, ніж військову мету. Ладозьке озеро і р. Волхов служили "в'їзними ворітьми" з Балтики: через басейн оз. Ільмень звідси можна було дістатися Волги, нею досягти земель волзьких булгар і Хозарії, а перетнувши Каспійське море - арабських країн Середньої і Передньої Азії. Підприємливі купці-воїни переправляли на південь мед, віск, хутра, рабів. З часом південний напрямок починає переважати у здобичницькій, військово-службовій і торговельній діяльності скандинавів.

Із IX ст. скандинавські мореплавці почали освоювати новий торговий шлях на південь, який отримав назву "шлях з варяг у греки". З оз. Ільмень по малих річках і річкових волоках їхні човни добувалися верхів'їв Дніпра, а вже звідти Дніпром спускалися в Чорне море. Осідаючи в прирічкових населених пунктах, варяги або підкоряли довколишні племена, примушуючи їх до сплати данини, або вступали з ними у союзницькі відносини. Щодо Києва, то там сходилися річкові транзитні шляхи, і власне ця специфіка розташування міста, яка дозволяла контролювати весь дніпровський шлях, надала йому роль бази, з якої впродовж IX ст. нормани здійснили поступове об'єднання територій, пов'язаних конфігурацією гідрографічної мережі з Дніпром.

Зазначимо, що археологічна наука не виявила слідів тривалого перебування або економічного чи побутового впливу скандинавів у Середньому Подніпров'ї періоду заснування Руської землі. На східнослов'янських землях вони з'явилися тоді, коли тут вже існувала власна державність.

Походження назви "Русь"

Нестор-літописець, роблячи бл. 860 р. запис про похід Аскольда і Діра на Константинополь, відзначає, що з того часу "начася прозивати Руска земля".

В історичних джерелах, як відомо, по-різному тлумачиться термін "Русь". Дехто з дослідників намагається довести його фінське походження, інші шукають його корені у шведській, слов'янській мовах. Це свідчить про значне поширення назви "Русь" в інших народів. Поступово термін "Русь" починає стосуватися всіх дружинників, утому числі й слов'янського походження. Назва "Русь" поширюється, насамперед, на полян, що панували у протодержавному утворенні на Наддніпрянщині, а потім і на всіх східних слов'ян. Цим же словом іменували й Давньоруську державу з центром у Києві Офіційні назви "Русь", "Руська земля" у X-XI ст. стають загальновживаними на всьому її просторі.

Отже, слово "Русь" виникло не як етнонім, а як політична назва державного об'єднання.

Історичні джерела

Із "Повісті врем'яних літ"

"Повість врем'яних літ", створена на початку XII ст., є першим літописом, що дійшов до нас. "Повість" збереглася в багатьох списках, найстаріші з яких - Лаврентіївський (1377 р.) та Іпатіївський (перша половина XV ст.). Події в цьому літописному зведенні викладено від 860 до 1111 рр. Один із пізніших списків літопису зберіг ім'я автора - ченця Києво-Печерського монастиря Нестора.

Розселення слов'ян

...По довгих же часах сіли слов'яни по Дунаєві, де єсть нині Угорська земля і Болгарська. Од тих слов'ян розійшлися вони по Землі і прозвалися іменами своїми - од того , де сіли, на котрому місці. Ті, що, прийшовши, сіли по річці на ймення Морава, і прозвалися моравами, а другі чехами назвалися. А се - ті самі слов'яни: білі хорвати, серби і хорутани. Коли ж волохи найшли на слов'ян на дунайських, і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов'яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів пішли одні, що прозвалися полянами, другі ляхи прозвалися лютичами, інші - мозавшанами, ще інші - поморянами.

Так само й ті ж слов'яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші - деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип'яттю і Двіною і називалися дреговичами; а інші сіли на Двіні і назвалися полочанами - од річки, яка впадає в Двіну і має назву Полота - од сеї річки вони прозвалися полочанами. Слов'яни ж що сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм іменем - словенами ; і зробили вони город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами.

Комплекси вбрання слов'янських селянина і знатного дружинника

І так розійшовся слов'янський народ, а від його імені й дістали свою назву слов'янські письмена.

Коли ж поляни жили особно по горах сих київських , то була тут путь із Варягів у Греки, а із Греків у Варяги : по Дніпру, а у верхів'ї Дніпра - волок до ріки Ловоті, а по Ловоті можна увійти в Ільмень, озеро велике. Із цього ж озера витікає Волхов і впадає в озеро Нево, а устя того озера входить у море Варязьке. 1 по тому морю можна дійти до самого Риму, а од Риму прийти по тому ж морю до Цесарограда, а від Цесарограда прийти в Понт-море, у яке впадає Дніпро-ріка. Дніпро ж витікає з Оковського лісу і плине на південь, а Двіна із того самого лісу вибігає і йде на північ, і входить у море Варязьке. Із того ж лісу витікає Волга на схід і вливається сімдесятьма гирлами в море Хвалійське. Тому-то із Русі можна йти по Волзі в Болгари і в Хваліси, і на схід дійти в уділ Симів, а по Двіні - у Варяги, а з Варягів - і до Риму, од Риму ж -і до племені Хамового. А Дніпро впадає в Понтійське море трьома гирлами; море це зовуть Руським...

Усі племена мали ж свої обичаї, і закони предків своїх, і заповіти, кожне - свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили її ввечері; а на завтра приносили для її родини те , що за неї дадуть. А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного, і їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі, і вятичі, і сіверяни один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослів'я було в них перед батьками і перед невістками. І сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок собі, з якою ото хто умовився. Мали ж вони по дві і по три жони. А коли хто вмирав - чинили вони тризну над ним, а потім розводили великий вогонь і, поклавши на вогонь мерця, спалювали його . А після цього, зібравши кості, вкладали їх у невеликий посуд і ставили на придорожньому стовпі, як це роблять вятичі й нині. Сей же обичай держали і кривичі, й інші погани, не відаючи закону Божого, бо творили вони самі собі закон.

Заснування Києва

Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми - бо й до сих братів існували поляни й жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіючи кожен родом своїм, - то було між них три брати: одному ім'я Кий, а другому -Щек, а третьому - Хорив, і сестра їх - Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив-на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок і на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони тут звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.

Інші ж не знали, ніби Кий був перевізником, бо тоді біля Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому й казали: "На перевіз на Київ". Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Цесарограда. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо, а тільки те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од того цесаря, - котрого я не знаю, як не знаю і при котрім він цесарі приходив туди .

А коли він вертався, то прийшов по Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів тут сісти з родом своїм. Та не дали йому ті, що жили поблизу. Так що й донині називають дунайці городище те Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він і скончав живоття своє. І два брати його, Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут скончалися.

А по сих братах почав рід їхній держати княжіння в полян. А в деревлян було княжіння своє, а дреговичі мали своє, а словени - своє в Новгороді, а другі сиділи на ріці Полоті, котрі й називаються полочанами. Од сих же полочан на схід (?) є і кривичі, що сидять у верхів'ї Волги, і в верхів'ї Двіни, і в верхів'ї Дніпра; їхній же й город є - Смоленськ, бо там сидять кривичі. Також сіверяни сидять на схід (?) од них. На Білім озері сидить весь, а на Ростові-озері - меря, а на Клещині-озері сидить теж меря. А по Оці-ріці, де впадає вона у Волгу, сидить окремий народ - мурома. І черемиси окремий народ, і мордва окремий народ. Бо се тільки слов'янський народ на Русі: поляни, деревляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани- бо сидять вони по ріці Бугу, - а потім же волиняни. А се - інші народи, які данину дають Русі; чуць, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимигола, корсь, нарова, ліб,

Коли ж слов'янський народ, як ото ми сказали, жив на Дунаї, то прийшли од землі скіфів, себто від хозар, так звані болгари і сіли по Дунаєві, були насильники слов'ян.

Покликання варягів

Вигнали чудь, словени, кривичі і весь варягів за море, і не дали їм данини, і стали самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав рід на рід, і були особиці в них, і воювати вони між собою почали. І сказали вони: "Пошукаємо самі собі князя, який би володів нами і рядив за угодою, по праву".

Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів - русь, як ото одні звуться свеями, а другі - норманами, англами, інші - готами, - отак і ці. Сказали русь, чудь, словени, кривичі і весь: "Земля наша велика і щедра, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами".

І вибралося троє братів із родами своїми, і з собою всю узяли русь. І прийшли вони спершу до словен, поставили город Ладогу. І сів у Ладозі найстарший брат Рюрик, а другий, Синеус, - на Білім озері, а третій, Тру-вор, - в городі Ізборську. І од тих варягів дістала свою назву Руська земля.

А по двох літах помер Синеус і брат його Трувор, і взяв Рюрик волость усю один. І, прийшовши до озера Ільменя, поставив він город над Волховом, і назвали його Новгородом. І сів він тут, князюючи і роздаючи мужам своїм волості, звелівши їм городи ставити: тому - Полоцьк, тому - Ростов, другому - Білоозеро. А варяги по тих городах є приходні. Перші насельники в Новгороді -словени, а в Полоцьку - кривичі, в Ростові - меря, у Білоозері - весь, в Муромі - мурома. І тими всіма володів Рюрик.

І було в нього два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри. І відпросилися вони в Рюрика піти до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи "Чий се город?". А вони тамтешні жителі сказали: "Було трос братів, Кий, Щек і Хорив, які зробили город цей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хазарам". Аскольд, отож, і Дір зостались удвох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянською землею.

Князювання Олега

Помер Рюрик. Княжіння своє він передав Олегові, що був із його роду, віддавши йому на руки сина свого Ігоря, бо той був дуже малий. Урік 6390 882 .

Вирушив Олег у похід, узявши своїх воїнів - варягів, чудь, словен, мерю, весь, кривичів. І прийшов вія до Смоленська з кривичами, і взяв город Смоленськ, і посадив у ньому мужа свого. Звідти рушив він униз по Дніпру і, прийшовши, узяв город Любеч і посадив мужа свого.

І прибули Олег та Ігор до гір київських, і довідався Олег, що тут Аскольд і Дір удвох княжать. І сховав він воїв у човнах, а інших позаду зоставив, і сам прийшов на берег Дніпра , несучи Ігоря малого. А підступивши під Угорське і сховавши воїв своїх, він послав посла до Аскольда й Діра сказати, що, мовляв: "Ми - купці єсмо, ідемо в Греки од Олега і од Ігоря-княжича. Прийдіть-но оба до рідні своєї, до нас".

Аскольд же й Дір прийшли. І вискочили всі інші вої з човнів, і мовив Олег Аскольдові Й Дірові: "Ви оба не є ні князі, ні роду княжого. Я єсмь роду княжого. -1 тут винесли Ігоря. - А се - син Рюриків".

І вбили вони Аскольда й Діра, і віднесли на гору, і погребли Аскольда на горі, яка нині зветься Угорське і де ото нині Ольмин двір. На тій могилі поставив боярин Ольма церкву святого Миколая Мирлікійського . А Дірова могила - за святою Ориною.

І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: "Хай буде се мати городам руським".

Духовне життя предків українців

Кий та його сучасники були язичниками,тобто обожнювали сили природи.

Позаяк за тих часів слов'яни - предки українців іще не мали власної писемності, їхні вірування майже не збереглися.

Відомо, що релігійні дійства проходили біля святилищ-капищ. Вони являли собою камінну вимостку або заглиблення в землі.

Більшість з них стояла просто неба, у центрі знаходилися жертовники та масивний стовп, на якому стояло дерев'яне або кам'яне зображення божества - ідол.

Найвідоміший із тих, що збереглися - Збруцький ідол 9-10 ст. Його було знайдено 1848 р. в річці Збруч на Тернопільщині.

На святилищах-капищах порядкували волхви.

Найважливішими з-поміж язичницьких богів у предків українців були божества, пов'язані з рільництвом і скотарством. Літопис розповідає про верховного бога східних слов'ян - бога сонця Даждьбога.

Прикметно, що втіленням сонця було кілька божеств. Так богом весняного сонця був Ярило, богом зимового сонця - Поревит тощо.

До важливих богів належали бог неба Сварог, бог грому та блискавки Перун, бог - покровитель худоби, родючості та добробуту Велес.

А ще поклонялися наші предки духам: лісовику, водянику, домовику тощо. Вірили у надприродну силу русалок, берегинь, вовкулаків.

Та хоч язичницькі вірування були за тих часів панівними, прилучалися предки українців і до християнства. Віра в Ісуса Христа поширювалася на нашій землі з Візантії. Сповідували християнство й ґотські володарі, під владою яких перебували племена склавинів та антів.

Не поривали зв'язків східнослов'янські племена - предки українців - і з Візантією.

Візантія була їхнім головним торговельним партнером. Тим паче, що володіння візантійських імператорів за тих часів сягали північного узбережжя Чорного моря й Криму.

Позаяк Чорне море було кінцевим пунктом великого торговельного шляху «з варяг у греки», східнослов'янські племена, які на той час контролювали його середню частину, прагнули поширити свій вплив і на море. Власне, тому відносини з Візантією часто загострювалися до стану війни.

Такими вони лишалися тривалий час і після утворення Київської держави.

Той-таки торговельний шлях пов'язував східнослов'янські племена із численними північними народами - предками сучасних данців, шведів, норвежців.

Суворі умови життя на батьківщині спонукали дужих і витривалих чоловіків із півночі збиратися у військові ватаги й рушати походом на пошуки слави й багатства деінде.

Часом вони підкоряли землі інших народів, обкладаючи даниною їхніх мешканців. Така доля спіткала найпівнічніші східнослов'янські племенасловен, кривичів, а також неслов'янські чудь, мерю.

Доволі часто вояки з півночі наймалися до впливових і багатих володарів. Служили вони й у візантійських імператорів.

Візантійці тих найманців називали варангами - звідси походить назва «варяги», що нею східні слов'яни називали представників північних народів.

У Західній Європі щодо них уживаною була інша назва - нормани. Нормани-варяги від кінця 8 ст. і впродовж кількох наступних століть втручалися в історію східних слов'ян.

Сусіди східнослов'янських племен

Мешкаючи на землях, що безпосередньо межували зі Степом, предки українців мали постійні контакти зі степовими кочовиками. Багатовікове панування тюркомовних кочовиків в Причорномор'ї започаткували гуни. Наприкінці 6 ст. великої сили набули авари. Щоправда, їхнє перебування у причорноморських степах було нетривалим.

Велика Булгарія та Хозарський каганат

Після того як авари залишили Причорномор'я, там дедалі більшої сили набирали тюркомовні булгари. Близько 635 р. їхнє племінне об'єднання Велика Булгарія обіймало землі Північного Причорномор'я та Приазов'я.

Одночасно з Великою Булгарією на схід від неї, між Доном і Волгою та в Прикаспії, виникло ще одне об'єднання тюркомовних племен - Хозарський каганат.

Ватажки булгарського та хозарського об'єднань ворогували, тож невдовзі між ними почалося військове протистояння. Гору взяли хозари. Військо Великої Булгарії розпалося на дві орди: одна відкочувала за Дунай, де заклала Дунайську Болгарію.

На Балканах тюркомовні булгари оселялися на землях, уже зайнятих переселенцями-слов'янами. Обидва народи дійшли згоди про мирне співіснування. Тюрки-булгари перейняли від слов'ян їхній спосіб життя, мову, вірування й невдовзі повністю розчинилися поміж них.

Про тюркомовних кочівників на тих землях залишилася тільки назва: Болгарією називалася перша слов'янська держава, болгарами зветься один із сучасних південнослов'янських народів.

Інша орда частково визнала владу хозар і підкорилася їм. Ті ж булгарські племена, які не бажали коритися, відкочували у верхів'я Волги, де згодом виникла Волзька Булгарія.

Здолавши розбрат поміж своїх одноплемінників, хозари на досить тривалий час - аж до кінця 10 ст. - запанували у причорноморських степах. Свою владу вони прагнули поширити й на слов'янські племена. Літопис свідчить, що хозари брали данину з полян, сіверян, а також із північних східнослов'янських племен - в'ятичів.

Господарство слов`ян

Слов'яни вели осілий спосіб життя, що зумовлювало і основне їх заняття - землеробство давало не лише продукти харчування, але створювало можливість для ведення торгівлі. Починаючи з середини І тис. до н.е., надлишки продукції землеробства збувались в античних містах Північного Причорномор`я. Слов`яни сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, боби. Вирощували овочеві культури - ріпу (вона була так само поширена, як в наш час картопля; їли її в пареному вигляді), редьку, цибулю, часник, капусту. Крім цього вирощували льон, коноплі, які були сировиною для ткацтва.

У слов`ян першої половини І тис. до н.е. були поширені дві системи землеробства: підсічно-вогнева і перелогова. Перший спосіб був характерним для лісових районів. Він полягав у тому, що в перший рік вирубували ліс, викорчовували коріння дерев. Після того, як дерева висохли, їх спалювали. Важким суком боронували нове поле, змішуючи попіл з верхнім шаром землі, а тоді сіяли зерно. Оброблена таким чином земля давала високий урожай протягом трьох-чотирьох років. Після цього розчищалася нова ділянка лісу, а старе поле на багато років залишали.

У лісостеповій зоні була поширена перелогова система землеробства. Ділянку землі засівали протягом кількох років, а після її виснаження переходили на іншу. Для обробки землі використовувалась соха із залізним наконечником-лемешем.

Хліб був головною їжею слов`ян. Стародавня слов`янська назва хліба “жито” походить від слов`янського слова “жити”. З хліба слов`яни готували напій - квас. Квас не тільки пили. Ним розм`якшували шкіри для виготовлення шкіряних виробів. Квасом мились у лазні - він замінював мило.

Поряд із землеробством значне місце у господарстві східних слов`ян займало скотарство. Вони розводили коней, велику рогату худобу, свиней, кіз, овець, домашню птицю.

Слов`яни також займались рибальством і полюванням. Навколишні ліси, болота були багаті на звірину та птахів, а в річках знаходилось чимало риби. Підсобну роль у господарстві відігравало бортництво (збирання меду диких бджіл).

Господарство спільно вела велика патріархальна сім`я. Земля, що оброблювалась, перебувала у колективній власності і розподілялась між окремими господарствами. Пасовища та ліси належали всій общині.

Слов`янські племена добре знали різноманітні ремесла: залізоробне, гончарне, деревообробне та інші. слов'янин київ князь культура

Значний вплив на розвиток господарства у період ІІ-V ст. мала провінційно-римська культура. Під її впливом вдосконалювалась землеробська техніка розвивалось ремесло (з`явилось виробництво скла, ювелірних виробів та ін.), внутрішньоплемінна та міжплемінна торгівля.

Римський вплив згладжував етнічні відмінності між різними племенами, які населяли тоді Україну. Про це свідчать пам`ятки черняхівської культури ІІ-V ст.

Размещено на Allbest.ru