Голодомор в Україні 1932-1933 рр. мовою документів

Размещено на http://allbest.ru

Реферат

Голодомор в Україні 1932-1933 рр. мовою документів

Вступ

Голодомор 1932--1933 років -- масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932--1933 років, що призвів до багатомільйоних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2010 року, 60% громадян України вважають Голодомор геноцидом. 2003 року Український парламент назвав, а 2006 -- офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилась кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору складає 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.

1. Причини Голодомору

голодомор геноцид український

Під час аналізу тих подій рано чи пізно виникає питання про причини та винуватців трагедії. Безумовно, головною причиною Голодомору стала політика тоталітарного сталінського режиму - безвідповідальні експерименти з метою побудови щастя «в окремо взятій країні», які передбачали, зокрема, злиття усіх націй і народностей СРСР в єдиний «радянський народ» з уніфікованою свідомістю та здійснення швидкого «індустріального стрибка» шляхом «мобілізації» внутрішніх ресурсів.

На практиці це означало фізичне винищення усіх класових та національних «ворогів» сталінського режиму, тобто людей, які мали свою думку щодо розбудови «світлого майбутнього». Головним аргументом здійснення цієї політики нерідко ставав терор, зокрема, терор голодом. А Україна була головним полігоном «вирішення національного питання» та проведення індустріалізації...

Для зміцнення своєї влади тоталітарний режим знищував усіх, хто міг хоч якось порушити монополію тоталітарної держави на право вирішувати, як має жити держава. Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби, а тому становила серйозну загрозу для цього імперського утворення, його геополітичних намірів. З огляду на це сталінський режим вдався до відкритої війни проти українців.

Що стосується політики індустріалізації, то в ній самій, в її меті - швидкому промисловому розвитку країни - нічого поганого не було. Але методи, якими вона проводилася, повністю спотворили ідею і звели нанівець всі позитивні результати, бо вони були куплені ціною величезних втрат.

Щоб отримати валюту для закупівлі промислового обладнання, Сталіну була потрібна ефективна машина видобування товарів на експорт, насамперед - хліба. Для цього він організував економічно не обґрунтовану колективізацію сільського господарства, яка фактично знищила найкращі господарства разом з господарями і призвела до багаторічної руїни. Українські селяни намагалися опиратися такій політиці й тому мільйони з них стали жертвами у нерівній боротьбі.

Звичайно, відповідальність за це повинен нести весь тоталітарний сталінський режим з його розгалуженою каральною машиною. Але було кілька головних дійових осіб, які спровокували Голодомор або ж не відвернули його, хоча могли і повинні були це зробити. Це:

· Йосип Сталін - Генеральний секретар ВКП(б), перша особа у комуністичній ієрархії.

· В'ячеслав Молотов - голова Раднаркому СРСР, тодішнього радянського Уряду. Безпосередньо відповідав за хлібозаготівлі в Україні.

· Лазар Каганович - у 1925-1928 рр. - секретар ЦК КП(б)У, 1928-1939 рр. - секретар ЦК ВКП(б), вірний соратник Сталіна, спеціальний посланець, який керував хлібозаготівлями на Північному Кавказі та здійснював ревізії в Україні, зокрема на Одещині.

· Павло Постишев - у січні 1933 р. направлений в Україну як 2-й секретар ЦК КП(б)У з особливими повноваженнями. Головним завданням, яке поклав на нього Сталін, було «безумовне виконання плану хлібозаготівель». Після виконання цього «плану» Постишев став головним ініціатором і безпосереднім керівником репресій проти української інтелігенції.

· Станіслав Косіор - у 1928-1938 рр. - перший секретар ЦК КП (б)У, фактичний керівник Української РСР.

· Влас Чубар - у 1923-1934 рр. - Голова Раднаркому УРСР, тодішнього радянського уряду. Друга особа серед керівників України.

· Мендель Хатаєвич - у 1932-1933 рр. - 2-й секретар ЦК КП(б)У. Також мав «особливі повноваження» стосовно хлібозаготівель.

· Станіслав Реденс - керівник ГПУ УРСР. Саме він «відпрацьовував» перші справи, пов'язані з Голодомором.

· Всеволод Балицький - повноважний представник ОГПУ в Україні, який потім очолював ГПУ УРСР. Фактично саме він ініціював більшість наказів, за якими голодних селян або осіб, які намагалися допомогти їм, засуджували до смертної кари через вигадані звинувачення. Також відіграв одну з провідних ролей у винищенні української інтелігенції.

Роль цих осіб в організації Голодомору в Україні була різною. Якщо Сталін був головним ідеологом розправи, Каганович, Балицький і Постишев проявляли найбільшу активність, то деякі українські керівники, особливо Чубар, намагалися інколи подавати голос на захист голодуючих селян. Однак їхні дії не були послідовними і навряд чи могли бути успішними. Бо за Голодомором стояла СИСТЕМА. Тих, хто намагався їй хоч якось заважати у проведенні терору, як, наприклад, народний комісар освіти Микола Скрипник, самі ставали жертвами цього терору.

Звичайно, згадані особи нічого не змогли б зробити самотужки. Їм активно або пасивно допомагали сотні тисяч соратників, значна частина яких вірила, що вчиняє правильно.

Дехто й досі намагається представити Голодомор 1932-1933 рр. як «збіг об'єктивних та суб'єктивних обставин»: посухи та «перегинів на місцях». Але факти свідчать зовсім про інше. Насамперед, посухи дуже рідко призводять до голоду у таких масштабах. До того ж, посуха не може призвести до повного знищення врожаю, через посуху з селянських господарств не може повністю зникнути худоба та птиця, все, чим можна прохарчуватися. Все це зникло завдяки «зусиллям» активістів, які відбирали в людей останнє.

Про те, що урожай в Україні був, переконує хоча б той факт, що радянський уряд масово продавав збіжжя та інші сільськогосподарські культури за кордон. Наприклад, є свідчення, що в 1932-1933 рр. у Польщі українськими буряками годували свиней, бо цих буряків було багато і вони були дуже дешеві.

Крім цього, за свідченнями очевидців, в окремих регіонах України тоді, коли від голоду щодня вмирали тисячі людей, майже на повну потужність працювали спиртові заводи, які переробляли дорогоцінний хліб на горілку. Так сталінський режим добував додаткові ресурси для проведення індустріалізації.

Про те, що дії більшовиків були свідомими, свідчить ще один характерний факт. Восени 1932 - взимку 1933 року, коли вже всі зрозуміли, що в Україні справжній голод, тоталітарна влада не лише не припинила примусове відбирання їжі або хоча б прийняла допомогу інших країн,а навпаки, всі сили кинула на те, щоб ізолювати голодуючі райони. Армія, загони НКВС оточили українські міста (бо селяни намагалися врятуватися там від голодної смерті) та залізничні станції. Мешканцям сіл забороняли виїжджати в інші регіони СРСР. Цьому сприяло запровадження паспортної системи, яка фактично вдруге закріпачила українських селян. Спеціальними розпорядженнями було заборонено продаж залізничних квитків для них. Такі дії важко пояснити якимось збігом обставин.

Отже, аналіз фактів доводить, що тоталітарний сталінський режим діяв свідомо і за чітким планом. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств. Всіх невдоволених знищували: розкуркулювали, висилали, просто страчували за вироком «трійок» буз суду і слідства. На місце знищених голодом або репресіями українських селян привозили нових, з Росії, Білорусії...

2. Голодомор - геноцид українського народу

Голодомор 1932-1933 років як явище геноциду народу підпадає під означення геноциду, поданого в Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року «Про попередження злочину геноциду і покарання за нього». Так, стаття 2 цієї конвенції визначає геноцид «як будь-яке з діянь, які вчиняються з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу, а саме:

· вбивство членів групи;

· заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам групи;

· умисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення її;

· заходи, розраховані на недопущення дітонароджування в середовищі групи;

· насильницька передача дітей з однієї групи до іншої».

Голодомор 1932-1933 років відповідає ознакам геноциду згідно з цією статтею, передусім з її третім пунктом.

Голодомор було спричинено навмисними діями тоталітарного радянського режиму.Суть злочинних дій влади полягала в:

1. Жорстокому придушенні устремлінь Українського народу мати незалежну державу.

2. Знищенні існуючої структури сільського господарства шляхом:

· масового «розкуркулювання» селян;

· насильницького впровадження колективізації селянських господарств;

· накладання на райони України, окремі селянські двори непомірно високих планів хлібоздачі.

Перебуваючи в Харкові 17 і 18 листопада 1932 р., В.Молотов відпрацьовував згідно з одержаними від Сталіна інструкціями тексти двох постанов - ЦК КП(б)У від 18 листопада і РНК УСРР від 20 листопада, які мали однакову назву - «Про заходи до посилення хлібозаготівель». У постановах містилися пункти про натуральне штрафування боржників по хлібозаготівлях м'ясом і картоплею.

У звіті Сталіну від 8 грудня генеральний секретар ЦК КП(б)У С.Косіор вказав, що у хлібозаготівлях «найбільший результат дає застосування натурального штрафування». На засіданні політбюро ЦК КП(б)У 20 грудня за участю підручних Сталіна Л. Кагановича і П. Постишева голова уряду В. Чубар засвідчив, що недоліком хлібозаготівель є ігнорування натуральних штрафів як стимулюючого засобу. Такою була реальна ситуація з натуральними штрафами на кінець 1932 р.

1 січня 1933 р. Сталін надіслав селянам України телеграму, в якій попереджав: «Щодо колгоспників, колгоспів та одноосібників, які вперто продовжують приховувати розкрадений і прихований від обліку хліб, застосовуватимуться найсуворіші заходи покарання, передбачені постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р.). Це означало, по-перше, що до боржників по хлібозаготівлях, у яких виявили хліб, мали застосовуватися найбільш суворі санкції («закон про п'ять колосків» передбачав розстріл або десятирічне ув'язнення). Це означало, по-друге, проведення подвірних обшуків, тому що тільки таким способом можна було знайти хліб. Сталін не вказував, які санкції чекали тих, у кого хліб не знайшли. У цьому не було й потреби, оскільки прийняті під його диктовку листопадові постанови ЦК КП(б)У і РНК УСРР передбачали натуральне штрафування у випадку відсутності хліба. Але селяни штрафувалися не лише м'ясом і картоплею. Сотні свідків голоду в один голос твердять, що у січні і в першій половині лютого на території України у селян забирали все продовольство, прирікаючи їх на голодну смерть.

3. Ізоляції великих територій в сільській місцевості у низці областей України шляхом:

· позбавлення селян права мати паспорт громадянина СРСР;

· заборони селянам права виїзду з їхніх місць проживання (заборона продажу залізничних квитків);

· наказів про арешти селян, що виїхали самовільно з сіл;

· оточення озброєними загонами каральних органів СРСР цілих територій;

· заборони листування і поширення інформації про фактичне становище.

22 січня 1933 р. Сталін власноручно (автограф зберігся) написав директивного листа ЦК ВКП(б) і РНК СРСР (підпис голови уряду Молотова з'явився у передрукованому примірнику): «До ЦК ВКП і Раднаркому дійшли відомості, що на Кубані і Україні почався масовий виїзд селян «за хлібом» в ЦЧО, на Волгу, Московську обл., Західну обл., Білорусію». В листі вимагалося негайно заблокувати Україну і Кубань. Відповідно до цієї директиви продаж селянам проїзних квитків на залізничних і водних шляхах припинявся. На ґрунтових шляхах за межами поселень з'явилися загороджувальні загони з чекістів, міліції та місцевих активістів.

На початку квітня 1933 р. в містах була відновлена вільна торгівля хлібом за підвищеними цінами, що розглядалася як додатковий канал постачання робітників і службовців (поряд з картковою системою). Ті з голодуючих селян, які ще могли пересуватися, приїжджали в найближчі міста і вистоювали у велетенських чергах довгі ночі, щоб купити 1 кг хліба (більше не давали в одні руки). 10 квітня з'явилася постанова Київського обкому, яка регулювала порядок комерційної торгівлі. В ній зазначалося: «З метою охорони міста від занесення інфекційних хвороб, зокрема, висипного тифу, вважати необхідним запровадити продаж квитків винятково за посвідченням по залізниці від станцій: Миронівки, Козятина, Бердичева, Фастова, Коростеня, Яготина, Умані, Гребінки, а також проміжних, до Києва».

Кремль відрізав голодуюче українське село від Росії, Білорусії і міст в самій Україні з цілком очевидною метою: змусити вмирати тих селян, які вже не могли працювати в колгоспі, у себе вдома, а не на людях.

4. Впровадженні особливого режиму проживання, зокрема режиму «чорних дошок», що полягав у:

· вивезенні з цілих територій усіх товарів та засобів проживання, що знаходились на складах та в магазинах;

· насильницькій реквізиції у селян усіх запасів продовольства і навіть одягу;

· забороні будь-якої торгівлі та ввезення будь-яких засобів для існування;

· забороні будь-якого кредитування та насильницькому поверненні усіх кредитів.

5. Намаганні приховати причини і масштаби трагедії: зокрема, осіб, відповідальних за виявлення в ході перепису 1939 року фактів дискримінації українського населення та його високу смертність, було розстріляно.

Теза про замовчування голоду не потребує документальних підтверджень внаслідок своєї очевидності. Навіть у суворо секретному діловодстві партійних комітетів тему голоду дозволялося порушувати тільки в «особливих папках» з особливим режимом зберігання. Це робилося, цілком зрозуміло, не з метою приховування інформації, а для того, щоб виключити можливість допомоги тим, кого влада прирекла на повільну смерть.

3. Наслідки голодомору

Голодомор виявився наслідком політики радянського керівництва - насильницької колективізації сільського господарства. Колективізація і голодомор - невід'ємні кільця одного більшовицького ланцюга і ці жахливі процеси потрібно розглядати тільки в одному контексті нашої історії.

Одночасно, спричинивши Великий Голод в Україні, сталінське політбюро переслідувало і злочинну мету - викорінення національної автентичності, самобутності українців. Масове фізичне винищення мільйонів українських хліборобів штучним голодом було свідомим політичним актом більшовицької системи проти мирних людей, внаслідок якого зникли цілі покоління селян - землеробів, які любили землю, плекали її, як рідну дитину.

Саме селянство було і є не тільки годувальником та захисником рідної Вітчизни, а й носієм високих християнських вартостей, моралі, поведінки, джерелом духовності та культури, традицій, звичаїв і, звичайно, колискою мови та пісні.

Як коріння живить дерево, так селянство живить націю, а отже воно являлось носієм, ворожого більшовицьким вождям, націоналізму. Знищити сутність селянства - і вирішиться національне питання. Недарма Сталін зазначав: "Національна проблема - це селянська проблема". Офіційна позиція з цього питання відкрито проголошувалась й на сторінках партійної преси. "Пролетарська правда" в номері від 22 січня 1930 року стверджувала, що "знищення соціальної бази українського націоналізму - індивідуальних селянських господарств, - є одним із основних завдань колективізації в Україні". А в резолюції XII з'їзду КП(б)У, який відбувся в січні 1934 року, акцентувалось: "1933 рік був роком розгрому націоналістичної контрреволюції, викриття і розгрому націоналістичного ухилу на чолі з Скрипником. З'їзд відмічає величезну роботу органів ДПУ України в розгромі націоналістичних контрреволюційних елементів".

Голод косив усіх підряд, дорослих і дітей, колгоспників і одноосібників, бідняків і середняків. При своїх величезних масштабах, не вибирав голод і національностей. Наслідки голодомору жахливі. Крім очевидних людських втрат та величезного морального удару, голод позначився на українській ментальності (соціально - психологічний та духовний світогляд людини, здатність відчувати та сприймати світ). З'явились почуття страху, байдужості, недовіри, пасивності. Відірваність від землі окреслила духовну підкореність і рабську направленість.

Американський політолог, професор Гарвардського університету Р.Шпорлюк ще задовго до визнання факту голодомору українськими вченими зазначав: «Демографічна катастрофа 1932-1933 років буде з українським народом, може, навіть століття. Знищено біологічний потенціал народу».

Терором було розмито український етнос, знищено культурний генофонд української нації, що полегшило справу закабалення України.

Аналіз даних демографічної статистики 1930-х рр. свідчить про те, що прямі втрати населення України від голоду 1932 р. становлять близько 150 тис. чоловік, а від голоду 1933 р.-- від 3 до 3,5 млн. чоловік. Повні демографічні втрати, включаючи зниження народжуваності під впливом голоду, сягають у 1932--1934 рр. 5 млн. чоловік.

4. Дослідження та опублікування фактів про голодомор

На Заході про факт Голодомору стало широко відомо 29 березня 1933 року, коли валлійський журналіст Ґарес Річард Воон Джоунз опублікував свій відомий репортаж про існування Великого Голоду в Україні у 1932-1933 роках. Цей репортаж був надрукований у багатьох газетах включно з «Manchester Guardian» та «New York Evening Post». Україну та Північний Кавказ.

Радянська влада намагалася заперечувати голодомор через своїх прихильників на Заході. Уже через два дні після появи у західних газетах репортажу Ґареса Джоунза, 31 березня 1933року, газета «New York Times» опублікувала статтю власкора у Москві Вальтера Дюранті із запереченням факту Голодомору. Потім у приватній розмові з дипломатом цей журналіст фактично зізнався, що брехав, а його статті визнані спеціальною комісією газети «New York Times» незбалансованими. В той же час у 1933 р. іноземним журналістам, які перебували в СРСР фактично заборонили в'їзд в Україну та Північний Кавказ.

Перші ґрунтовні дослідження фактів про Голодомор здійснив в кінці 1940-х -- на початку 1950-х років Дмитро Соловей -- у еміграції. Його роботи високо цінуються спеціалістами, але не були широко відомі.

У повісті «Все тече» (1955--1963), яка вперше надрукована в ФРН 1970 році Василь Гроссман описав події в Україні у 1933 році, зокрема, голодомор, репресії, антигуманність комуністичної ідеологічної системи. Цитата з повісті «Все тече» (переклад з російської):

«А наказ -- убити голодом селян в Україні на Дону, на Кубані, убити з малими дітьми... Шукали зерно, неначе не хліб це, а бомби, кулемети. Землю штрикали багнетами, шомполами, всі погреби перекопали, всі підлоги повиламували, у городах шукали. Вдень і вночі підводи скрипіли, пил над усією землею висів, а елеваторів не було, зсипали на землю, а навколо вартові ходять. Зерно до зими від дощу намокло, горіти стало -- забракло в радянської влади брезенту мужицький хліб прикрити. А коли ще з сіл везли зерно, навколо пил піднявся, все в диму: і село, і поле, і місяць уночі. Один із глузду з'їхав: горимо, небо горить, земля горить! Кричить! Ні, небо не горіло, це життя горіло ... Пішов селами суцільний мор. Спершу діти, старі, потім середній вік...»

Наступний етап досліджень було проведено після створення у 1984 році Всесвітнім конгресом вільних українців міжнародної комісії з розслідування голоду в Україні. У 1985 році Конгрес США створив спеціальну комісії з дослідження фактів голоду в Україні, виконавчим директором якої бувДжеймс Мейс. Дослідження проводилися як в США (зусиллями вищезазначеної комісії), так, паралельно, і в Україні -- після того, як стало відомо про створення американської комісії та було вирішено створити «антикомісію».

Вперше в СРСР, 25 грудня 1987 року, перший секретар ЦК Компартії України Володимир Щербицький у доповіді, присвяченій 70-річчю утворення УРСР згадав про факт голоду. Згадування було побіжним («5-6 рядків»), і причиною голоду було оголошено «посуху», але принципово новим було визнання самого факту -- раніше (і то дуже зрідка) дозволено було згадувати лише про «нестачу продуктів». Є підстави стверджувати, що це визнання було вимушеним -- з огляду на очікуване оголошення результатів роботи американської комісії.

18 лютого 1988 року «Літературна Україна» опублікувала доповідь Олекси Мусієнка на партійних зборах Київської організації Спілки Письменників України. Вітаючи курс нового керівництва КПРС на десталінізацію, Мусієнко звинуватив Сталіна у здійсненні в республіці жорстокої хлібозаготівельної кампанії, наслідком якої став голодомор 1933 року. Використане в цій доповіді слово «голодомор» було новотвором письменника.

На початку липня 1988 року на XIX конференції КПРС в Москві виступив Борис Олійник. Зупинившись на сталінському терорі 1937 року, він цілком неочікувано для присутніх завершив цю тему так:

«А оскільки в нашій республіці гоніння почалися задовго до 1937-го, треба з'ясувати ще й причини голоду 1933-го, який позбавив життя мільйони українців, назвати поіменно тих, із чиєї вини сталася ця трагедія».

Висновок

Голодомор в Україні - найтяжчий злочин проти людства, спланований і реалізований керівництвом колишнього Радянського Союзу проти українського народу. Голодомор 1932 - 1933 р.р - одна з найтрагічніших сторінок нашої історії, про яку десятиліттями замовчували. Архівні джерела (опубліковані і ті, що зберігаються в архівах України, Росії і деяких європейських країн) - мають незаперечні докази штучного походження голоду в Україні.

Основними причинами голоду були: суцільна колективізація селянських господарств, антилюдяна і фіскальна політика пограбування чи розкуркулювання українських селян, тотальні хлібозаготівлі за принципом продрозкладки із використанням репресивних засобів, свідоме та тривале позбавлення селян продовольчих засобів до існування, масові репресії проти дорослого чоловічого населення українського села. Мораль, традиції, талант народу, його віра і надії - все це було відкинуто новою реальністю як непотріб, пережиток. Страшне попелище лежало там, де ще недавно цвів сад духовного життя українського народу.

Від голодомору минуло більше 70 років. Багато стерлося з пам'яті про ті страшні часи; більшість документів про голодомор не потрапили в архіви, а ті що потрапили, не всі збереглися. Тому нам слід шукати і знаходити нові документи, матеріали, робити все для того, щоб про голодомор знали всі, щоб це більше ніколи не повторилося.

Список використаних джерел

1. Колективізація і голод на Україні 1929-1933. - К., 1992. - С.549;

2. Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. - К., 1990.

3. Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. - С.284, 286; Командири великого голоду.

4. http://uk.wikipedia.org/wiki/.

5. http://www.golodomor.org.ua/.

Размещено на Allbest.ru