Антична наука

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Реферат

На тему: «Антична наука»

Виконала: студентка І курсу

Е - 11 групи, ППФ

спец. «Екологія, охорона

навколишнього середовища

та збалансоване природокористування»

Руда Людмила

Перевірив: доц. Ворон. О.П.

Рівне 2014

Розвиток елліністичної науки

Розвиток елліністичної науки, що відбувався в межах філософських шкіл, пов'язаний насамперед із перипатетиками, послідовниками Арістотеля. Ця школа дала кілька видатних вчених, кожний з яких працював у певній галузі науки. Серед них Феофраст з Ересу, Евдем Родосський, Арістоксен Тарентський, Дікеарх Мессенський, Стратон із Лампсаку та ін. Усі вони були самостійними вченими, які зберегли загальний дух Лікею і його засновника Арістотеля, але в окремих питаннях не зупинялися перед істотними відхиленнями від поглядів вчителя. У Лікеї вперше було диференцйовано наукові дисципліни, що раніше складали синкретичну єдність -- науки "про природу". Така спеціалізація була для греків новою і незвичною справою. Пізніше, в III ст. до н.е. вона була підтримана і продовжена в діяльності Олександрійського Мусейону.

Розвитку науки в III ст. до н.е. істотно сприяли зовнішні умови, зокрема державне заступництво, яке виявлялося до вчених з боку елліністичних монархів, насамперед з боку правителів Єгипту -- Птолемеїв. Історична заслуга Птолемеїв полягає в тому, що вони вперше в історії науки стимулювали наукову діяльність заради неї самої як шляхом безпосередньої підтримки вчених, так і шляхом утворення державних установ, що сприяли науковій роботі.

Установами, що вели наукову роботу й утримувалися на царські кошти, в Олександрії були Бібліотека і Мусейон. Їх засновником вважається Птолемей II Філадельф. Точні дані утворення цих установ невідомі, до нас дійшли тільки їх описи, що датуються другою половиною III ст. до н. е. Є підстави вважати, що в ті часи бібліотек (або зібрань рукописів) існувало небагато, і вони ще не були дуже великими за обсягом. Відомо, що Арістотель зібрав велику бібліотеку в Лікеї. Не виключено, що саме цей приклад ініціював Деметрія Фалерського до створення царської бібліотеки в Олександрії, що мала увібрати всю відому на той час грецьку літературу як наукового, так і художнього змісту. Олександрійська бібліотека за масштабом і значенням була унікальною бібліотекою своєї епохи, свого роду бібліотекою бібліотек.

Бібліотека складалася з двох частин -- внутрішньої, або царської, і зовнішньої. Перша розміщувалася на території царських палат і в період свого розквіту налічувала понад 400 тис. свитків. Її організатори мали на меті зібрати разом не тільки всі твори грецьких авторів, а й усе, що на той час було перекладено грецькою з інших мов. Зовнішня бібліотека розташовувалася в Серапійоні на території храму Серапіса. Кількість свитків цієї бібліотеки не перевищувала 100 тис, але вона була доступнішою, ніж царська, оскільки її фондами могли користуватись особи, які не мали права перебувати на території царських палат.

Очолював Бібліотеку головний бібліотекар, якого призначав цар. Ця посада часто поєднувалася з посадою вихователя царських дітей і вважалася дуже високою. Майже всі з відомих вчених того часу, які займали цю посаду, були гуманітаріями. Це, наприклад, Зенодот Ефесський, Аполлоній Родосський, Ератосфен Киренський, Арістофан Візантійський та ін. Такий підхід пояснювався тим, що посада головного бібліотекаря була пов'язана з текстологічними і філологічними дослідженнями. При Бібліотеці існувало бюро переписувачів, що займалися копіюванням і розмноженням рукописів. Підкреслено, що царі династії Птолемеїв самі виявляли велику зацікавленість у поповненні фондів Бібліотеки.

Другою установою, що визначила славу Олександрії в науковому світі, був Мусейон. Таким терміном ще в давні часи називалися культові центри або святилища, де почитали муз. На вигляд це був портик з алтарем, між колонами якого стояли статуї дев'яти муз. Вважається, що прототипом Олесандрійського Мусейону було святилище муз у Лікеї. За свідченням Страбона, в Олександрійському Мусейоні збереглися риси грецького святилища муз: як і в Лікеї, тут існувало так зване місце для прогулянок, що стало невід'ємною частиною будь-якої філософської або наукової установи.

Характерною ознакою Олександрійського Мусейону був "великий дім", де розміщувалися їдальня, робочі кабінети і, мабуть, царська бібліотека. Члени Мусейону жили в місті, але більшу частину денного часу проводили в Мусейоні. Гроші на своє утримання вони одержували з так званого загального фонду. На чолі Мусейону стояв жрець і завідувач -- епістат.

Жодний відомий вчений III--II ст. до н.е. не згадується в першоджерелах у прямому зв'язку з Мусейоном. Природно припустити, що вчені, які в цю епоху жили або деякий час працювали в Олександрії, так чи інакше були пов'язані з Мусейоном. Насамперед це стосується керівників і співробітників царської бібліотеки, а також гуманітаріїв, які в літературній і філологічній роботі постійно користувалися фондами бібліотеки. Щодо природничо-наукових досліджень, то вони розвивалися переважно в перипатетиків в епоху Арістотеля і Феофраста, а в Олександрії не прищепилися.

Останні століття до нашої ери позначилися спадом олександрійської науки, за винятком, можливо, гуманітарних наук і медицини. Така ситуація спостерігалася також на початку римського панування наприкінці І ст. н.е. Вчені, що стояли на чолі Мусейону в цей час, були в основному граматиками і риториками. І все-таки наприкінці І ст. в Олександрії з'явилися визначні вчені -- Менелай Олександрійський і Герон Олександрійський, а в II ст. -- Клавдій Гален і Клавдій Птолемей.

Починаючи з кінця II ст. зовнішні обставини, пов'язані з політичним розвалом Риму, були дуже несприятливими для наукової діяльності того часу і для майбутнього Олександрійської наукової школи. У 272 р. унаслідок придушення протиримського повстання в Олександрії було зруйновано і спалено царські палати, на території яких розміщувалися Бібліотека і Мусейон. Діяльність Мусейону на цьому, імовірно, остаточно завершилася.

елліністичний наука античність математика

Математика як наука

В епоху еллінізму працювало багато видатних учених, науковий доробок яких є суттєвим внеском у історію наукової думки. Насамперед це стосується математики.

Якщо простежити процес грецької науки в епоху класичної античності, то можна виявити, що до середини V ст. до н.е. тільки одна наукова дисципліна мала право претендувати на назву науки в більш-менш строгому і точному розумінні цього слова. Цією дисципліною була математика. Грецька математика V- ІV ст. до н.е. мала великі досягнення, вона усвідомила свій предмет і метод дослідження, а саме метод математичної дедукції, що донині залишається головним методом математичних дисциплін. Праці математиків епохи еллінізму стали блискучим продовженням справи своїх попередників, що сприяло становленню теоретичної математики і досягненню логічної систематизації математичних знань. У ІІІ ст. до н.е. використання математики поширилося на інші науки - астрономію, оптику, механіку, гідростатику.

Виникнення Олександрійської математики пов`язане з ім`ям Евкліда (ІІІ ст. до н.е.), який був не тільки відомим вченим, а й педагогом і систематизатором. Головна праця його життя «Начала» істотно вплинула на подальший розвиток європейської науки. У цій праці головні досягнення грецької математики V - ІV ст. до н.е. були викладені в дедуктивно-аксіоматичній формі, що залишалася взірцем і ідеалом наукової строгості для багатьох поколінь вчених. Цією формою в подальшому користувалися не тільки математики.

Видатним математиком епохи еллінізму і всього давнього світу був Архімед ( 287 - 212 р.р. до н.е. ), який жив у Сіракузах. Найважливіший внесок Архімеда в математику належить до тієї галузі, яку нині називають інтегральним обчисленням теореми про площини плоских фігур і про об`єми тіл. Ім`я Архімеда також пов`язане з теоремою про втрату ваги тілами, зануреними в рідину, яка міститься в трактаті з гідростатики «Про плаваючі тіла». Також відомі праці Архімеда «Вимір кола», «Про сферу і циліндр», «Квадратура параболи», «Про спіралі» та ін. До Архімеда давня наука не мала уявлень про закони природи, що мають математичну форму виразу, і обмежувалась яскравими міркуваннями про взаємодію елементів, про причини, начала тощо. Праця Архімеда «Про плаваючі тіла» у цьому плані є проривом у майбутнє.

Архімед поєднав свої теоретичні заняття з інженерним мистецтвом. Його наукові праці мали стимулом технічну практику того часу, а інтерес до створення механічних конструкцій, у свою чергу, органічно випливав із задач розв`язання або ілюстрації теоретичних проблем.

Архімед працював над розв`язанням проблеми центра ваги, принципу важеля, створив гвинт, удосконалив зубчасте колесо, винайшов багато нових машин. У цілому технічні досягнення Архімеда лежать у руслі розвитку античної техніки того часу. Принципова різниця між Архімедом і сучасними йому інженерами полягала в тому, що Архімед обдумав дію ряду елементарних механізмів, з якими людина мала справу ще з давнини в своїй повсякденній практиці, і, отже, започаткував розвиток теоретичної механіки - науки, яка грекам була невідома.

Математичний опис астрономічних явищ досяг свого довершення в системі світу видатного олександрійського астронома Клавдія Птолемея ( близько 87 - 165 р.р. ). Сукупність астрономічних знань давнини Птолемей виклав у фундаментальній праці «Велика математична побудова астрономії в ХІІІ книгах» (в арабському перекладі - «Альмагест»).

Птолемей додержувався арістотелевого принципу нерухомості Землі та її центрального положення у Всесвіті і намагався обгрунтувати це. Він використовував поняття про ексцентрики, епіцикли і деференти і вперше побудував математичну теорію складних видимих рухів планет. Разом з теорією руху Сонця і Місяця вона склала його геоцентричну систему. Теорія Птолемея була грандіозним досягненням наукової думки в математичному аналізі явищ природи. Заплутаний нерівномірний видимий рух планет було подано в ній як результат складання простих елементів рівномірних колових рухів.

Геометрична модель світу Птолемея в кількісному відношенні була досить складною. Вона розкладала складні елементи рухів на прості і давала змогу розрахувати з випередженням положення планет на небесному склепінні в будь -який момент часу. Для цього Птолемей склав перші в історії астрономії планетні таблиці, за якими можна було заздалегідь обчислити положення планет з високою точністю - до 10 хв. Теорія Птолемея мала великий вплив на подальший розвиток астрономії.

Минуло понад століття після Арістотеля перш ніж знову постала потреба синтезувати пізнання і узагальнити фактичний матеріал на вищому рівні. Цей синтез здійснив грецький вчений Ератосфен ( 273 - 192 р.р. до н.е.), якого справедливо називають істинним ``батьком географії ``. За переказами, сучасники називали Ератосфена ``п`ятиборцем``, маючи на увазі, що він у жодній з вузьких галузей науки не був першим, проте завоював першість в їх сукупності, виявивши обізнаність в кожній з них. Ератосфен поєднав у географії дані з математики, фізики, історії, природознавства. Він склав карту з градусною сіткою (паралелями і меридіанами ). Можна вважати, що Ератосфен і Дікеарх започаткували галузь науки, яка набагато пізніше дістала назву ``математична географія``. В її сферу входило визначення розмірів земної кулі, географічних координат і розробка методів зображення земної поверхні на площині (тобто теорія картографічних проекцій).Ератосфен не тільки встановив, що Земля має форму кулі, а й простими засобами виміряв довжину кола і радіус Землі.

Занепад античної науки

Вважається, що в епоху панування Риму антична наука починає занепадати. У цілому наука Римської імперії не піднялася до вершин, що були досягнуті олександрійською науковою школою в III--II ст. до н.е.

Для пізнього еллінізму характерним є підсилення скептичного умонастрою, особливо в середовищі освічених людей; скепсис і зневіра були формою реакції на численні культи чужоземних богів і безліч забобонів. Розширення влади Риму зовсім по-іншому впливало на культуру завойованої країни, ніж війська Олександра. У галузі науки і мистецтва грецька цивілізація деградувала. Важливо зазначити, що запозичення римлянами здобутків грецької цивілізації відбувалося в умовах, коли їх власна економічна система вже була негнучкою і нездатною зробити використання науки ефективним. Найвірогідніше, що причини занепаду науки мали свої корені в загальній кризі класичного суспільства. Існуюча політична і економічна атмосфера не давали будь-якого стимулу для розвитку науки; наука існувала немов би за інерцією і втратила свій важливий напрямок -- дослідження природи.

Різкий занепад науки, що спостерігався за часів перших римських імператорів, пояснюють, як правило, виходячи з духу практицизму римлян: у клопотах про підтримку величезної імперії вони цінували вузько практичні знання. Саме дух практицизму дав змогу римлянам створити наймогутнішу в світі армію, розвинуту адміністративну систему, закласти підвалини правової науки. Римське право було всебічно розвиненим, і воно залишилося взірцем для багатьох народів на тривалий час. Територіальне розширення Римської імперії сприяло збільшенню географічних знань. Із великим інтересом і увагою в Римській імперії ставилися до прикладних галузей знання -- сільського господарства, військової справи, будівельної техніки.

Разом із тим римляни не довели жодної нової математичної теореми, математичне знання здавалося їм зарозумілим і тому не заслуговувало на увагу. Римляни вважали математиків диваками, що займалися некорисною справою. Математичні знання самих римлян обмежувались архаїчними прийомами підрахунку на абаку і приблизним обчисленням площин і об'ємів.

Істотно змінились уявлення про вченість, освіченість. Вченим вважалася людина, що була обізнана в різних точках зору авторів з конкретного питання і могла викласти ці міркування в простій для читання і літературно обробленій формі. Отже, за уявою римлян, вченим вважався не дослідник, що займався самостійною науковою творчістю, а письменник-енциклопедист із максимальною кількістю знань. Багатознання, що за часів античності було засуджене ще Гераклітом, у римському розумінні, що припускало дилетантство, було високою оцінкою вченого.

Засновником римської науки вважається Марк Порцій Катон Старший (234--149 рр. до н.е.) -- видатний полководець, науковий і літературний діяч. Йому належить перша історична праця, написана латиною -- "Начала", він склав першу римську енциклопедію. Катон -- засновник латинської наукової прози, його стиль викладу був лаконічним, не мав довгих відступів та роздумів і тому тривалий час залишався взірцем для послідовників.

Римським ідеалом вченості був Марк Теренцій Варрон (116-- 27 рр. до н.е.). Каталог його праць містить близько 70 найменувань загальним обсягом приблизно 600 книг.

Грандіозною науковою енциклопедією була "Натуральна історія" Гая Плінія Секунда Старшого (23--79 рр.) у 37-ми томах. Ця праця містить багато даних з різних галузей знання, що належать самому Плінію і взяті ним з різних джерел. Пліній виклав дані з астрономії, метеорологіки, географії, антропології, зоології, медицини, ботаніки та ін. Із сучасної точки зору Плінія не можна вважати вченим, і критерії науковості не підходять до оцінки його праці. І все-таки енциклопедія Плінія була такою працею, авторитет якої вважався абсолютним протягом наступних століть. Небагато знайдеться праць, які такою самою мірою впливали на формування світогляду людей пізньої античності, середніх віків і навіть Відродження.

Висновок

Антична наука відображала особливості грецького складу мислення, несла на собі печать грецького світосприйняття, виходила з того образу світу, що склався ще в епоху ранньої грецької класики тому науку слід розглядати як явище культури, тобто як її область. Разом з тим наука, як система знань, що розвиваються, відрізняється від явищ культури перш за все тим, що її змістом є об'єктивна істина, тобто що зміст наукового знання не залежить від людства. В цьому знанні розкривається об'єктивний світ, його закони та властивості, його зв'язки та відношення.

Размещено на Allbest.ur