Аналіз Івана Мазепи, як інтелектуальної особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми дослідження: Доба І. Мазепи - це не стільки злет до певного рівня культурного життя, скільки не бачений до того розквіт на теренах України творчості, духовних набутків. Великим стимулом до цього була автономна державність, яка, поставши з руїни, кровопролиття, бажала продовжувати своє буття таким чином щоб, правила Божа мудрість, спокій, взаєморозуміння. Актуальність дослідження інтелектуального портрету гетьмана та його впливу на духовне життя в Україні періоду його правління дає можливість глибше зрозуміти культурницько-інтелектуальну особистість гетьмана та його вплив на розвиток культурного життя в Україні.

Дослідженням постаті І.Мазепи як людини високого інтелектуально-культурного рівня, його ролі як будівничого української культури, займалось багато істориків дослідників. Перші спроби розібратися в неоднозначній постаті гетьмана стосувалися головним чином головних віх його життя: шлях до гетьманства, прихід до влади, участь у військових походах. При цьому першопрохідці-дослідники зіткнувшись з великим масивом донесень, свідчень, доносів, міфів, зазвичай брали з них ті факти, які показували керманича України загалом у негативному світлі. Позитивний бік діяльності гетьмана у 18 ст. та 19ст. практично нікого не цікавив та й відповідно його культурницькі заходи, літературна діяльність, зв'язки з митцями випали з поля зору більшості дослідників.

Аналізом культурницької справи І. Мазепи та його меценатської діяльності займались такі дослідники: Андрусяк М., Грушевський М., Костомаров М., Маркевич М., Огієнко І., Прокопович Ф. та багато інших. Їх роботи стали добрим підмурівком наступним дослідженням. У ХХ ст. вийшли друком багато робіт які збагатили знання про культуру доби І.Мазепи. Це були монографії Білецького П., Сивоконя Г., Цапенка М. та інших. В наш час з'явилися роботи істориків які спростували звинувачення попередників: Апанович О., Брайчевський М., Марочкіна В., Смолій В., Шевчук В. Праця Павлєнка С. «Міф про Мазепу» розвінчує 12 міфів про Мазепу. Серед російських істориків сучасної доби книга письменниці Таїрови-Яковлєвої Т. розкриває не лише політичну та дипломатичну діяльність Мазепи, а подає його інтелектуальний портрет.

Мета курсової роботи - розкрити постать І.Мазепи як інтелектуальну особистість. І теоретично проаналізувати вплив діяльності гетьмана І.Мазепи на розвиток української культури.

Завдання:

1) Проаналізувати наукову літературу в якій розкривається І.Мазепа як культурний діяч.

2) Вивчити коло історичних джерел в яких освітлюється біографія І.Мазепи та становлення духовних ідеалів гетьмана.

3) Визначити основні напрямки, форми та методи діяльності І.Мазепи як будівничого української культури.

4) Зробити висновки по темі дослідження інтелектуального портрету І.Мазепи.

Об'єкт дослідження - постать І.Мазепи, його інтелектуальний портрет. Предмет дослідження - культурно-інтелектуальна діяльність гетьмана І.Мазепи.

Методи дослідження: характеристику та аналіз інтелектуального портрету І.Мазепи було виконано на основі загальних наукових принципів історизму, об'єктивності і системності, які реалізувались через застосування методів аналізу і синтезу, логічного, історико-генетичного, історико-порівняльного методів, і методів аналогії та узагальнення.

Структура та обсяг роботи: робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел, що нараховує 40 найменувань. Робота викладена на 33 сторінках друкованого тексту.

1. СТАНОВЛЕННЯ ДУХОВНИХ ІДЕАЛІВ І.МАЗЕПИ

1.1 Біографія І.Мазепи

Український гетьман, видатний політик, меценат, борець за незалежність України. Іван Мазепа-постать на небосхилі української історії чи не найвидатніша, а водночас і найсуперечливіша. Його предками були українські шляхтичі Мазепи - Колединські, вихідці з Барського староства. У 16 ст. вони одержали у власність село Мазепинці під Фастовом, де через століття народився майбутній гетьман, та шляхетський герб «Курч». На родовому гербі Мазеп - Колединських, згідно з його геральдичним описом, «на червоному тлі зображено срібні перехрещені вила на горизонтальному бруску у супроводі зірки і півмісяця». [ 3 , с. 112]. Цей герб гетьмана Мазепи було зображено на багатьох речах, пов'язаних з його іменем: на стінах фундованих ним споруд - церкви Всіх святих Києво - Печерської лаври та Богоявленського собору Києво -Братського монастиря; на предметах, подарованих церквам - ризі ікони Матері Божої з чернігівської Іллінської церкви Троїцького монастиря, срібних «царських вратах» Борисоглібського собору у Чернігові; на особистих речах гетьмана -чарці та бандурі-торбані з Чернігівського історичного музею; на портретах гетьмана; на титульному аркуші книги «Молитвослов», виданому 692 р. чернігівським архієпископом Л. Барановичем [10 ,5. 4].

У XVII ст. родина Мазеп , з якої походило кілька козацьких старшин дуже шанувалася у Війську Запорізькому. Батько І.Мазепи, Адам-Степан, був одним із сподвижників Б. Хмельницького. На Переяславській раді 1654р. він представляв покозачену шляхту й очолював козацьку делегацію до московського боярина Бутурліна. С. Мазепа обіймав посади білоцерківського козацького отамана та білоцерківського намісника. Мати майбутнього гетьмана, Марина Мокієвська, походила зі старовинної білоцерківської шляхти. Її батько та брат брали участь у війні на боці Б.Хмельницького й обидва загинули. Мокієвські-Мазепина була членом луцького Хрестовоздвиженського православного братства. Пізніше вона пішла у черниці і під іменем Марії-Магдалини 1686 р. стала ігуменою київського жіночого Вознесенського монастиря, якою лишалася до 1707 р. - року своєї смерті. В очолюваній Мокієвською Вознесенській обителі, розташованій навпроти Києво-Печерського монастиря, гетьман І.Мазепа власним коштом на початку ХVIII ст. спорудив мурований Вознесенський собор.

Подружжя Степана та Марини Мазеп мало сина та дочку - Івана та Олександру. Єдина сестра гетьмана була тричі одружена та мала двох синів. Рік народження І.Мазепи точно невідомий. За різними джерелами, це сталося між 1629 та 1644 рр. Найбільш достовірним вважається 1639 р., бо, як свідчить сподвижник гетьмана П. Орлик, Мазепі у 1709 р. було 70 років.[ 3, c. 121]. Натомість точно відомо місце народження Івана Степановича -хутір Мазепинці Білоцерківського повіту Київського воєводства. Дитинство майбутнього гетьмана пройшло в батьківському маєтку. Саме тут маленький Іван навчився необхідних шляхтичеві вмінь - їздити верхи, володіти шаблею і рушницею. В батьків він набув гарту патріота і захисника віри предків, там він сформувався як цілісна особистість. Дуже важко переоцінити роль матері у становленні характеру І.Мазепи. Саме вона наполегливо прищеплювала синові непорушні цінності, які на все життя, зробилися стрижнем цієї незвичайної натури. За ініціативою матері хлопець був відправлений до столиці, де він навчався в Києво-Могилянській колегії - на той час одному з найзначніших осередків прогресивної думки. Після закінчення колегії Іван повернувся до родинного маєтку, але невдовзі батько відрядив його до Варшави, де в єзуїтській колегії отримували освіту та починали свою придворну кар'єру нащадки всіх шляхетських родин. За підтримки деяких українських магнатів юний Мазепа стає «покойовим дворянином» короля Яна-Казиміра. Після зречення короля він залишив двір і повернувся на Правобережну Україну там він одружився з дещо старшою за нього удовою Ганною Фридрикевич -дочкою білоцерківського полковника. Саме цей вигідний шлюб відкрив йому шлях до чигиринського двору гетьмана П.Дорошенка, на службі у якого Мазепа перебував з 1669 р. Невідомо, чи мало подружжя Мазеп дітей, можливо, усі вони померли малими. Тож Мазепа приділяв велику увагу вихованню племінників, яким хотів залишити у спадок свої значні маєтності. У Чигирині Мазепа спочатку став ротмістром особистої гетьманської гвардії Дорошенка -надвірної корогви. У 1674 р. він уже став генеральним осавулом й одним з дорадників гетьмана Правобережної України.

Того ж року він тричі їздив з дипломатичною місією до Криму. Під час третьої поїздки послів перехопили запорожці, які хотіли покарати їх як шпигунів, та кошовому отаману І.Сірко сподобалися розум і гарні манери Мазепи й він вирішив не відправляти його до турецького султана, як це зазвичай робили з подібною «здобиччю». Незабаром про полон Мазепи дізнався гетьман Лівобережної України І.Самойлович, до якого Мазепа, як осавул Дорошенка, їздив на перемовини 1674 р. і якому Мазепа також припав до душі. Самойлович наказав отаманові Сірку відпустити Мазепу до своєї гетьманської резиденції - Батурина. При дворі гетьмана Лівобережжя Мазепа знову використав весь свій дипломатичний хист та гарні манери, щоб справити на Самойловича найкраще враження. І це йому вдалося, адже він був розумний і спритний, відважний і тактовний, високоосвічений і культурний. У Батурині Мазепу призначили вихователем синів Самойловича, радником гетьмана - генеральним осавулом та послом до Москви. При дворі російського царя Мазепа також зав'язав,«корисні» знайомства з високопоставленими урядовцями, якими користувався і надалі. 1687 р. коли російський уряд відправив гетьмана Самойловича у заслання, його наступником на Коломацькій козацькій раді було обрано саме Мазепу, підтриманого російськими вельможами.

Період до гетьманства в житті Івана Мазепи став своєрідною підготовкою, школою політичного життя часом формування «володаря України».[5,c. 24]. Непростим і нелегким був шлях Мазепи від пажа польського короля до володаря гетьманської булави, адже безліч труднощів і небезпек чатували на нього, щедро відміряла йому доля і ворогів, як це завжди буває з визначними політиками. Але ця справді незвичайна людина мала великий талант приваблювати до себе досить різних особистостей, могла говорити з кожним його мовою, як захоплено відзначав український дослідник-емігрант Ілько Борщак. «Ніхто бо, - писав Пилип Орлик в одному зі своїх листів - не міг краще обробити людину, привабити її до себе. Не осягнувши з першого разу своєї мети, він не складав зброї, не кидав обробляти людину, аж доки не робив своєю».[5,c.24]. Освічений, розумний, ерудований, із знанням мов, тактовний і спритний, Іван Мазепа, на думку його англійського біографа Кларенса Меннінга, був справжньою людиною, схожою на багатогранних політиків - аристократів доби Ренесансу.[5, c.25].

Роки до початку гетьманування були часом становлення Івана Мазепи як, яскравої особистості і періодом формування свого бачення української політики. Родинні вподобання, навчання, активна участь у процесах визначення кращого статусу українського народу у 1669-1686 рр. сформувало духовні ідеали майбутнього гетьмана. Найголовніший із них - відродити на теренах України державу, яка б продовжила минулу славу Київської Русі. І. Мазепа бачив її оплотом православ'я, науки, освіти, культури. Подібні орієнтири могли з'явитися у чистолюбивої високоосвіченої людини, яка жила надією об'єднати конгломерат суспільних інтересів довкола ідеї відродження рідної країни, зламати негативну тенденцію її занепаду.

Дитинство Мазепи припало на час невпинних боїв козаків із Польщею. Ще змалку мусив він навчитися їздити верхи, володіти шаблею та засвоїти всі ті військові вправи, які вабили нащадка козаків. А при цьому він не занедбував своєї освіти. Адже належав до інтелігентної родини, де наука була завжди в пошані. Шляхетське виховання не передбачало надто глибокого інтелектуального чи духовного життя, проте Іван Степанович добре грав на торбані, мав тонкий смак - а все це, закладається в дитинстві. Батьки майбутнього гетьмана, добре освічені люди з широкими культурними інтересами, намагалися дати синові найкращу освіту. Його мати Марія, що була жінкою освіченою, сміливою й свідомою патріоткою, мала великий вплив на нього. Мати відправила його на навчання до Києва, чиї тодішні школи славились на весь європейський Схід.

Викладали там професори, що здобували освіту на Заході, а заснував їх київський митрополит Петро Могила, давній учень Єзуїтської Колегії “Ля Флеш”, звідки запозичив методи навчання. На той час це була Києво - Могилянська колегія, а під час гетьманування І.Мазепи вона набуде найбільшого розквіту і стане академією. Пізніше він навчався в єзуїтській колегії Польщі. Єзуїтські колегії, очолювані вимогливими і талановитими педагогами з числа отців-єзуїтів, давали найкращу освіту і були найпрестижнішими тогочасними навчальними закладами на території Східної Європи. Саме в цей час Іван Мазепа отримав глибокі знання з латинської мови, він знав її досконало, вільно читав римських класиків і принагідно їх цитував. Французький дипломат Жан де Балюз, що приїздив до Росії та України в 1704р. із таємною місією до Петра І та Мазепи, сподіваючись на допомогу у боротьбі проти Священної Римської імперії захоплено писав «Загально кажучи, Мазепа дуже любить оздоблювати свою розмову латинськими цитатами, а щодо перфектного і досконалого знання цієї мови, може посперечатися з найкращими нашими отцями-єзуїтами. Його мова взагалі добірна й чепурна; правда коли розмовляє, то більше любить мовчати та слухати інших. При його дворі - два лікарі-німці, з якими Мазепа розмовляв їхньою мовою, а з італійськими майстрами, яких є кілька у гетьманській резиденції, говорив італійською мовою. Я розмовляв з господарем України польською та латинською мовами, бо він запевнив мене, що не добре володіє французькою, хоч у молодих літах відвідав Париж і Південну Францію, був на прийомі в Луврі, коли святкували Піренейський мир. Не знаю тільки, чи в цьому твердженні нема якоїсь особливої причини, бо сам бачив у нього газети французькі і голландські». [7,c.24] . З цих повідомлень видно, що Іван Степанович дуже добре знав латину та польську, володів німецькою, французькою, бо газети французькі справді читав і за перипетіями європейської політики слідкував дужу уважно, також легко володів італійською, голландською і, за висловом Пилипа Орлика, «досить міцно татарською». [7,c.65]. Після закінчення колегії юнак за протекцією знайомих свого батька потрапив до польського королівського двору, де став пажем, а згодом покойовим короля Яна-Казиміра. Приблизно в 1656-1659 роках він разом із двома іншими молодими шляхтичами побував за кордоном для завершення своєї освіти. Він відвідав не тільки Францію, а й Італію , Німеччину та Нідерланди зокрема місто Девентер. У Девентері в 1657 р. він навчався відливанню та використанню гармат при майстерні Віллема Вегаваарда.

Отже саме в ранній період життя, і саме у Київській колегії та європейських освітніх закладах сформувався інтелектуальний потенціал майбутнього керманича України. Родинна православна побожність зорієнтувала нащадка до глибокої вірності православній церкві й світу її ідеалів, канонів. Принциповим чинником становлення його особистості є безпосередня участь у подіях, пов'язаних з сумною долею батьківщини, визначенням її буття. Ці три потужні складові дали можливість І. Мазепі відчути себе українцем, сином своєї згорьованої землі, на якій не втихала збройна боротьба за владу. Європейська освіта, обізнаність з філософськими, політичними трактатами, тогочасною художньою літературою, літописами вивищили його у середовищі української еліти, сприяли становленню як політичного діяча, шанувальника мистецтва, культури, історії.

1.2 Творчість та листування І. Мазепи

Найщиріше порозуміння І. Мазепи з літераторами його доби відбувалося на ґрунті тонкого відчуття гетьманом вартості поетичного слова. Незважаючи на високу посаду, він сам віршував, викладав на папері мовою художніх образів сокровенні думки. Тому й небайдуже ставився до тих, хто мав поетичний хист. Гетьман у буквальному значенні слова «просуває» їх на високі церковні або урядові посади, заохочує талановитих віршувальників земельними наданнями. Разом з тим він як поет виявляє своє обдарування набагато сильніше, потужніше, ніж сучасники. Висока посада не дозволяла йому говорити віршованими рядками про потаємне і наболіле відкрито. Поетичний талант, однак, шукав ствердження, реалізації. Його «Дума» - лаконічний патріотичний маніфест, у якому образно передано дух, суперечності життя України на зламі XVII-XVIII століть. Із змісту патріотичного твору постає нам образ передусім громадянина - керманича, який стурбований недалекоглядністю підлеглих полковників, відсутністю у них державницького мислення.

Головна ідея «Думи» - заклик проти поневолювачів, до єдності патріотичних сил в ім'я державності України. Щоб підвести до цієї актуальної думки, автор змальовує непривабливі реалії, у які потрапили українці з часів Хмельниччини: руїна на теренах Гетьманщини, панування трьох орієнтацій, постійні старшинські незгоди. Внаслідок останніх мати -батьківщина роз'єднана, розшматована. Її сини з огляду на різні обставини служать інтересам Польщі, Московії, Туреччини. При цьому кожен вдає, що саме він приносить найбільшу користь Україні. [6,c.67]. Це злободенне питання, як видно з листа П. Орлика до С. Яворського, по-справжньому непокоїло Івана Степановича Мазепу, і він у своїй відповіді на звернення польського короля Станіслава Ліщинського повідомляв останнього, що «в Украйні и начальныи и подначальныи, и духавныи и мирскии, як розные колеса, не в единомыслиом суть согласии, и едны благоволят в протекции Московской, другии склонны суть до протекции Турецкой, трети смакуют себі побратимство Татарское, чинячи тое з врожоной к Полякам антипатии». [4,c.54]. Найпевніше, написання «Думи» - болюча реакція І. Мазепи на перимир'я, досягнуте між «Священною лігою» та Туреччиною у Карловичі, російсько-турецький Константинопольський мир 1700 року, бо у прийнятих договорах не враховано інтереси української сторони. Козацькою територією розпорядилися на свій розсуд володарі прикордонних держав. «Дума» написана за типовим для того часу зразком віршованого публіцистичного твору, у якому головна увага автора надається висловленню своїх ідей, думок ритмічною мовою. У цьому виді творчості зображальні засоби, гіперболи, порівняння не затуманюють зміст. Вони прості, наближені до народнопісенного вираження бачення реалій доби. У писаннях другої половини XVII ст.. народній творчості був популярний образ страждальної матері - України. І.Мазепа, по суті, розвиває цей же мотив про нужденну неньку - Україну. Гетьман - поет формує нову ідеологію у забезпеченні кращого буття «Матки» «без жодної політики» - вона не в протекції сусідніх держав, а у вибороненні їй волі, незалежності. [6,c.87]. При цьому І. Мазепа не має ілюзій, що їх подарують Україні. Тому він закликає наближених набивати самопали, готувати гострі шаблі для здобуття Українській державі самостійного статусу. У тих умовах подібний заклик був революційний. Він міг визріти лише в серці справжнього патріоту України, який знав її історію, глибоко відчував необхідність врегулювання питання політичної самостійності для козацтва на їхню користь лише радикальними заходами боротьби.

Іван Мазепа - політик, майстер інтриги, полководець, воїн, цінитель прекрасного і його творець - не загубився б і на тлі блискучих правителів італійських князівств доби Високого Відродження - Сфорца, Медичі, Малатеста. Як і вони, І. Мазепа розумів колосальну роль культури і мистецтва в житті нації, піднятті престижу держави та авторитету володаря, і, поєднуючи це розуміння із справжньою зацікавленістю мистецтвом, поезією, архітектурою та музикою. В особі гетьмана Мазепи була щаслива сполука творця, активного учасника культурного процесу і його мецената - багатого могутнього і щедрого. Культура взагалі, а мистецтво зокрема завжди займали важливе місце в душі Мазепи, натури поетичної і разом з тим схильної до філософічної синтези. Мазепа був непересічний поет, і в палкій політичній поезії його «Думи» кожна думка проникнута глибоким чуттям і високим пафосом. А ось в поетичній прозі його листів до Мотрі Кочубей майже в кожному рядку не тільки відчувається, але й чується пісенна ритміка, увінчана навіть віршовою римою. Саме цій жінці гетьман присвячував палкі листи та пристрасні вірші. Історія їх кохання, нажаль, нещаслива. Мазепа писав до коханої: “Моє серце кохане! Сама знаєш, як я сердечне, шалене люблю Вашу Милість; іще нікого на світі не любив так. Моє б теє щастя і радість було, щоб нехай їхала та жила у мене; тільки ж я уважав, який кінець з того може бути, а головне при такій злості і заїлості твоїх родичів...” Біла граційна рука зупинилась, тонкі пальці стисли перо. Тріпотіла свічка, випромінюючи тремтливі спалахи на сувору фігуру в темряві, а в чорнених очах гетьмана виблискували вологі сполохи гніву. Мазепа сидів, відкинувшись у кріслі, та думав про свою юну кохану. Трапляється ж таке: йому вже стукнуло 65, а їй добре, якщо вже виповнилось 18 років! “Спокусник! Ґвалтівник!” - таким вважала його родина чарівної Мотрі Кочубей. Але сама дівчина думала по-іншому, і її палка взаємність втішала Мазепу. Мазепа був ані трохи не старий, міцний та енергійний. А розмовою він міг приворожити будь-кого, не говорячи вже про наївне дівчисько [4,c.65]. Як свідчать листи Мазепи -- це була взаємна любов двох душ високих помислів. Не зважаючи на велику різницю у віці, Мотря і Мазепа були однодумцями.

Мотря, будучи освіченою, з широким світоглядом, як і Мазепа, мріяла про вільну Україну. Разом зі своїм доносом на Мазепу Кочубей, як доказ аморальності гетьмана, переслав цареві його листи до доньки Кочубея, яка була хрещеницею Мазепи. Тому ці листи і збереглися в московських архівах. Ось один з них: «Моя сердечна кохана Мотронько! Поклін мій віддаю, Ваша Милість, моє серденько, а при поклоні посилаю Вашій Милості гостинця -- книжечку і обручок діамантовий... За тим цілую уста коралеві, ручки біленькі і всі члонки тільця біленького, моя любенько кохана!» [6,c.76]. Також дуже цікавими є меланхолійні роздуми гетьмана щодо долі України в «Пісні про чайку-небогу», яку часто приписують Мазепі. Безперечно вартими уваги є ще не опубліковані та недосліджені поетичні твори гетьмана - філософська дума про старого, що веде розмову зі своїм тілом, та ще один лірико-філософський вірш - обидва нещодавно знайшла в російських архівах дослідниця Тетяна Яковлєва. Деякі дослідники приписують Івану Степановичу ще принаймні два поетичні твори [9,c.56]. Перший - дума, присвячена падінню Самойловича, яку за першим рядком називають «Іване, поповичу-гетьмане». В ній засуджується не стільки сам Самойлович, скільки людська пиха та зажерливість в цілому. Другий твір «Псалом», або, за першим рядком, «Бідна моя головонька» - вірш, дуже близький за світоглядом до народних поетичних роздумів про правду і кривду, та взагалі долю людини в цьому жорстокому світі.

2. ГЕТЬМАН І. МАЗЕПА ЯК БУДІВНИЧИЙ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

2.1 Захист українського книговидання та освіти

Коли козаки віддали у руки гетьмана булаву, Україна лежала в руїні. З могутньої войовничої держави Хмельницького, через 20 років після його смерті, вона перетворилася на безпорадну жертву внутрішніх чвар, чужоземних вторгнень і поділів між Польщею та Росією. Мазепа як державний керманич в усіх своїх діях залежав від московських царів, які в цей час вели завойовницькі війни за вихід до Чорного та Балтійського морів. Вони примусили Мазепу і його підданих брати участь у цих кривавих походах, а також у спорудженні нової столиці - Петербурга та Біломорсько-Балтійського каналу. За цих умов Мазепа де хитрощами, де лестощами, а де силою свого розуму і багатства відстоює рідну землю і свій народ, закладає підвалини майбутньої України.

Культура України другої половини XVIII ст. тісно пов'язана з релігією, життям церкви. Головні теми літератури, мистецтва цієї доби - відстоювання православних постулатів, уславлення Бога, Богородиці, життєпис святих подвижників, пропаганда чудес, пов'язаних з вірою. Московський патріарх Йоаким у 1677 р. наказав підлеглим вирвати з українських книжок сторінки, зміст яких суперечив московським. Але тоді він не мав достатніх повноважень, аби пильніше контролювати діяльність друкарень Києва та Чернігова. Київська митрополія, підпорядкована Константинопольському патріархату, користувалася віддаленістю його зверхників від Києва і самостійно, залежно від фінансових можливостей, займалася видавничими справами. Під час переходу українського духовенства в Московський патріархат православні духовні лідери Гетьманщини хотіли, аби новий патріарх не втручався в «в печатание книг на хвалу Божию и на оборону святця веры» [16,c.52]. Грамотою царів Київській митрополії було надано право мати друкарню і видавати в ній літературу. Архімандрит Києво-Печерської лаври В. Ясинський порушив питання перед Москвою про ставропігію православної обителі, він просив у царів і особливу грамоту на друкарню, незалежну від митрополита. Попередньо він обговорив цю проблему з І. Мазепою. Гетьман підтримав клопотання архімандрита. У своєму зверненні до царів щодо цього керманич України зазначав, що «в той лавре Печерской имеет быти печатование книг церкви православной благопотребных по благословлению сомого святейшаго патріарха, тщанием пречестнаго отца архимандрита Печерского, и подтвердили то своими привилиями монархи польски при их будущем над Киэвом правлении» [8,c.266]. Гетьман та його київський гість сподівалися, що це позбавить друкарів зайвої опіки, нагляду як з боку не шанованого ними митрополита Гедеона, так і патріарха, бо останній, хоч як би того хотів, не міг по-справжньому вникати у діяльність віддаленої від нього друкарні. І.Мазепа став не тільки добрим помічником лаврі у вирішенні правничих проблем, свободи друку, а у подальшому був головним захисником підготовлених тут до видання нових книжок, які викликали певні сумніви у Москви. Першим серйозним видавничим проектом, який реалізовували спільно гетьман з Києво-Печерською лаврою, було видання книги «Вінец Христов з проповідий недільных, аки з цвытов рожаных, на украшение православно-кафолической святой восточной церкви, сплетеный» [8,c.53]. У 1700 році гетьман попросив ченців Батуринського Крупицкого монастиря перекласти для нього і для мирян тлумачник Григорія Двоє слова на книгу Іова. Невдовзі він вже був надрукований. Таким чином почали друкуватись «Канон Пресвятой Богородицы Осмогласний», «Псалтир», «Октоїх». У них гетьмана названо «изрядным ктитором и благодетелем святыя обители Печерския Киевския» [15,c.56]. Чернігівська та інші друкарні коштом І. Мазепи здійснили кілька видань Євангелія, які він при нагоді подарував Лубенському монастиреві, православним Сирії, Верхратському монастирю біля Рави-Руської та іншим релігійним закладам. [17,c.78].

До рук книголюба І.Мазепи у кінці XVII ст. потрапила безцінна духовна пам'ятка українського народу - Пересопницьке Євангеліє, яке у квітні 1701 року він передав у збудований гетьманським коштом у Переяславі кафедральний собор. Подібних видань потрапило до активного шукача і поціновувала стародруків, богословських, філософських праць, художніх творів дуже багато. Книгозбірня гетьмана щороку поповнювалася виданими у Чернігові, Києві та інших місцях книгами. У 1689 році він сприяв створенню папірні при чернігівській архієпископській кафедрі. Дослідники датують початок функціонування папірні у с. Білиці під Ямполем. А це містечко з довколишніми селами та хуторами було тоді ранговими землеволодіннями І. Мазепи. Гетьман вирішив проблему з виробництвом паперу для книг за рахунок доходів, що йшли на забезпечення гетьманських установ. Крім цієї папірні, гетьман заснував ще одну у самому Чернігові. Фабрика з млином виробляла папір. Водяні знаки на папері поетичної книги «Зерцало от писаний Божественного» на деяких аркушах мають форму герба гетьмана. мазепа культурний церква гетьман

Піклувався І. Мазепа й про освіту та діячів культури і мистецтва. Важливим і принциповим моментом його правління була його ставка на освічених, ерудованих людей. Гетьман як знавець, філософії, риторики, кількох іноземних мов залучав до співпраці випускників як українських, так і закордонних учбових закладів. Але пріоритетні позиції в його оточенні займали передусім випускники Києво-Могилянської колегії, студієм якої він був у 1650-х роках. У період його правління престиж освіти в кадровій політиці гетьманського уряду зростає, а тому старшинські родини охоче направляли своїх дітей на навчання до Києва. Загалом гетьманування Івана Мазепи значно підвищило роль та значення Києво-Могилянської академії у суспільно-політичному житті України. Вона стала як справжнім центром підготовки кадрів для Гетьманщини, так і просвітницьким осередком, який позитивно впливав на формування, духовних орієнтирів національної еліти. Гетьман, глибоко розуміючи це важливе значення навчального закладу в житті України, всіляко сприяв його становленню, зміцненню матеріального забезпечення. Причому піклування про викладачів, студентів Києво-Могилянської колегії, розпочалося фактично у перші місяці правління І. Мазепи. Він створив надійний підмурівок для поліпшення господарського, майнового забезпечення функціонування навчального закладу. Становище колегії вже у 1693 р. істотно змінилось на краще. У ній 1695 р. за сприянням І. Мазепи було закінчено будівництво Богоявленського собору з приділом св. Іоана Хрестителя. Також він разом з ректорами колегії сприяв підвищенню статусу навчального закладу до рівня академії.

Фактично вони спільно реалізували те почесне завдання, яке ставила перед собою козацька еліта впродовж років боротьби за вольності України. Подібна увага до відкриття академії у Києві була невипадково. Це було своєрідною амбіцією українських зверхників, які не мислили розбудову гетьманської держави без навчального закладу вищого типу. Адже він якоюсь мірою став ознакою державності країни, що виборювала свою незалежність. Уперше об'єктивно деталізували період мазепінських змін у Києво-Могилянській академії дореволюційні дослідники освіти та цього навчального закладу Аскоченський В. , Вишневський Д. , Голубєв С. , Мухін М. , Петров М. Титов Ф. [9,c.56]. Заходи І. Мазепи щодо кардинального поліпшення матеріального становища академії, постійна увага гетьмана до питань життя вищого освітнього закладу сприяли залученню у стіни закладу передової професури, активізації наукових досліджень, написання підручників, збільшенню фондів бібліотеки. Гетьман фінансував написання підручників риторики, діалектики, філософії та піїтики. Гетьман надавав великого значення і розвитку освітньої справи у полках Гетьманщини. У 1696 р. І. Мазепа, задекларувавши універсалом реформу Ніжинського братства, посприяв створенню при ньому школи для навчанні дітей грецькому і слов'янському письму.[9,c.67]. У 1690-1700 рр. у Чернігові набув розквіту культурно-освітній осередок, який ще в тому часі називали сучасники гордовито називали Чернігівськими Афінами, Чернігівським Олімпом [9,c.87]. велику причетність до нього мав І. Мазепа, оскільки він безпосередньо впливав на церковні призначення в місті, появу тут людей, причетних до письменства. У середині 1690-х рр. виник задум створити на її базі колегіум. Для цього в місті було достатньо сил. Таким чином і на Лівобережній Україні за функціонував навчальний заклад вищого типу. Це відповідало зростаючим потребам Гетьманщини мати достатньо освічених кандидатів на посаді урядників, писарів. Чітка позиція у цьому питанні І. Мазепи сприяла розширенню мережі освітніх установ в Україні, зміцненню їхньої матеріальної бази, становленню вищих навчальних закладів.

2.2 Будівництво церков та монастирів

Ідея уподібнення Києва священному Єрусалиму, де зачиналось християнство, була популярною досить давно. Ідеалізація міста Божого у руській літописній традиції, церковних творах вплинула навіть на характер забудови столиці Київської Русі. Про Київ як «другий Єрусалим» стверджували у своїх творах епістолярії багато церковних діячів. Повернути колишній столиці Київської Русі належний їй статус мріяли більшість керівників Гетьманщини. За доби І. Мазепи ця ідея набуває не тільки поширення, а й реального втілення. Гетьман спрямовує на будівництво церков і монастирів величезні кошти. Оскільки гетьман за діючими на той час законами займався фінансовими питаннями практично самостійно, був не підзвітний у цьому питанні ні царським урядовцям, ні гетьманській старшині, то він розпоряджався коштами автономії так, як вважав за необхідне. Він міг дбати лише про себе та свою родину. Зрозуміло, що Мазепа не бідував. Він мав можливість жити заможно, навіть розкішно, оскільки обіймав н найвищу посаду в Гетьманщині. Однак як високоосвічена людина свого часу гетьман не ставив для себе найвищим пріоритетом питання нагромадження власних статки. Як показують джерела, головні фінансові витрати зосереджувались у гетьманській скарбниці на духовні потреби, зокрема відродження київських святинь. Великі масштаби церковного будівництва у київських монастирях розпочинаються у 1690 р. коли гетьман уже ствердився на своїй посаді, віднайшов дотичні моменти порозуміння зі керівниками української православної ієрархії. Мобілізація значних коштів для відновлення, реставрації давніх храмів, відбудову занедбаних і побудову нових здійснювалася двома найголовнішими шляхами: збільшенням маєтностей, підлеглих обителям; перерозподілом прибутків Гетьманщини від різноманітних податкових зборів на користь церкви. Передумовою церковно-будівельного буму в Києві стала низка універсалів, яка додала практично кожному монастиреві додаткові маєтності.

Фактично у час гетманства І.Мазепа реалізував почесну місію перетворення Києва у «другий Єрусалим». Місто сяяло позолотою бань відновлених соборів. Ніколи до цього Київ не стільки діючих церковних споруд, які були відроджені, розбудовані за невеликий проміжок часу.

Поряд із великомасштабними завданнями відбудови Києва у 1690-1700 рр. Батурин у часи правління І. Мазепи займався реалізацією й менш складних, але відповідальних планів, пов'язаних з духовним життям українського люду [7,c.54]. Саме з гетьманської столиці йшов енергійний імпульс, церковному, монастирському будівництву в Україні. Під патронатом гетьмана опиняються найважливіші реставраційні роботи у духовних закладах, закладаються фундаменти нових храмів, монастирів практично в кожному полку. Такі орієнтири - яскраве свідчення програмної ідеології І. Мазепи як будівничого, який плекав державу, звернену до небес банями церков у очікуванні Божого благословення [2,c.56]. Реалії 1690-х, а потім і 1700-х років не давали можливості Гетьманщині самостійно вирішити питання набуття незалежності. Мазепа дуже розраховував на волю небес на користь Гетьманщини. Лише збіг обставин міг подарувати українцям волю, позбуття принизливого статусу залежності від Москви. Звідси пильна увага гетьмана не стільки до питань розбудови війська, хоча й йому він надавав великого значення, як до створення на теренах Гетьманщини умов духовного наближення до Бога, сприяння церковникам у забезпеченні консолідації людності. Крім того велика будівнича діяльність І. Мазепи на церковній ниві давала йому з боку православних беззаперечний авторитет, знімала з нього надумані анонімні звинувачення, які надсилалися до Москви, про його зраду вірі, таємні симпатії католикам. Але ідеали Мазепи були тісно пов'язані з вірою у Христа, православ'ям. Земне існування він вважав важливим, але скороминущим етапом життя. Його доба - це доба енергійної відбудови, відновлення монастирів, які демонстрували розквіт православної віри, зміцнення її інституцій [15,c.45]. Величезну цінність для розуміння масштабів меценатської діяльності гетьмана мав віднайдений М. Возняком у бібліотеці Оссолінеуму і опублікований у 1938 р. документ-реєстр витрат І. Мазепи на церкву. При цьому опублікований М. Возняком реєстр витрат у працях Апановича О., Січинського В., використовувався частково, переважно у цій частині, де йшлося про будування головних храмів. Велику допомогу у виявленні нюансів політики Батурина в духовній сфері надав автору детальний аналіз переважно опублікованих джерел, комплекс яких у більшості своїй залишається незапитаний сучасними дослідниками.

2.3 І. Мазепа та мистецький розквіт

Велике церковне будівництво, збільшення друку книжок у 1687-1709 рр. сприяло реалізації в Україні талантів багатьох митців - граверів, золотарів, гаптарок. І. Мазепа найчастіше був головним замовником багатьох шедеврів іконопису, церковного начиння, книжних творів релігійного призначення. Його ініціативи з відродження духовної столиці України Києва, усіх існуючих обителей дали поштовх енергійній діяльності художніх майстерень, вітчизняних майстрів. Послідовне вивільнення значних коштів з військової скарбниці на дороге та пишне оформлення церков, їхніх іконостасів, давало останнім надійну роботу, стимулювало вдосконалення їхньої майстерності, здобуття відповідної освіти в західноєвропейських художньо-мистецьких та ремісничих осередках. Перші відомості про співпрацю І. Мазепи з діячами мистецтва були знайдені у 1688-1689 рр. Саме тоді відомий гравер, іконописець Іван Щирський зробив герб гетьмана [17,c.34]. На думку багатьох дослідників, проект герба був виготовлений на замовлення самого І. Мазепи який ставши володарем, волів мати ознаки шляхетного роду, знатності свого походження. Глибокий аналіз культурницької справи Мазепи стала праця В. Січинського «Іван Мазепа: людина меценат» він дав широке та об'єктивне пояснення діям гетьмана в царині культури. «Іван Мазепа -типовий представник української освіченості, культурного процесу, культурних переживань. Характерне для того світовідчуття: пієтизм до світлої минувшини Батьківщини, повага до праці людського розуму і рук, сентимент до мистецтва і краси. Меценатство Мазепи це внутрішня потреба культурної людини, це концентрація відповідного оточення - повітря, серед якого треба жити і працювати, це засіб підвищити єдність і відповідність нації супроти своїх сусідів які мають «очі завидущі і руки загребущі» [8,c.14].

Доба Мазепи, прикметними рисами якої ставали стабільність, зростання заможності козацької верхівки, церковна розбудова, стимулювала й розвиток на теренах Гетьманщини золотарства. І. Мазепа часто вдавався до послуг золотарів. Так на його замовлення виготовляється коштовна срібна із золоченням оправа на євангеліє видрукуване у Москві у 1698 р. Він подарував це прикрашене його коштом видання Домницькому монастирю. Взагалі важко скласти хоча б приблизно список усіх витворів мистецтва, у вигляді ікон, хрестів, чаш та іншого церковного начиння, митр , риз, дзвонів, богослужбових книг, зроблених, оправлених, оздоблених золотом, сріблом, дорогоцінним камінням, парчею, оксамитом, шовком, якими гетьман щедро обдаровував православні святині не лише України, але й країн Сходу і Заходу. Взагалі неможливо порахувати загальну суму коштів, подарованих Мазепою церковним і світським закладам - храмам , колегіям, притулкам [23,c.256].

І. Мазепі не вдалося створити незалежну державу. Цьому не сприяли обставини, слабкість шведського війська, на яке такі надії покладав гетьман. Усі чинники сприяли занепаду Гетьманщини, негативно позначилися на подальшому бутті українців. Разом з тим доба1687-1709 рр. сформувала новий тип мислення, вищій рівень культури, освіти в Україні. Ця висота, досягнута завдяки творчій енергії гетьмана, не давала занепасти набутим традиціям у літературі, мистецтві, церковному будівництві.[10,c.67]. Вона служила орієнтиром, базою для культурницьких проектів. Невідомо в якому стані перебували б нині більшість пам'яток архітектури Києва, якби вони не були відреставровані, підняті з руїн у добу Мазепи. Церковна, духовна політика І. Мазепи, його активна позиція у питаннях створення нових мистецьких, літературних, архітектурних цінностей є справді визначним внеском у будівництво української культури.

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження комплексу опублікованої літератури та архівних джерел, з даної теми ми відкрили багато нового у розумінні постаті Мазепи. Дослідивши біографію І. Мазепи ми дійшли висновку, що саме в ранній період життя у майбутнього гетьмана України відбулося становлення духовних ідеалів і сформувався його інтелектуальний потенціал. Його родина ,освіта, стали головним принциповим чинником становлення його особистості, а активна участь у подіях зв'язаних із сумною долею батьківщини сформувало духовні ідеали майбутнього гетьмана. Період життя до гетьманства став для Мазепи своєрідною підготовкою, школою політичного життя, часом формування володаря України. Непростим і нелегким був шлях Мазепи від пажа польського короля до володаря гетьманської булави, адже безліч труднощів і небезпека чатували на нього. Але ці роки були не лише часом становлення І. Мазепи як особистості, безперечно яскравої, але й періодом формування свого бачення української політики.

Під час дослідження і ознайомлення з архівними джерелами стає зрозумілим, що саме у своїй творчості І. Мазепа розкриває свою інтелектуальну особистість. Його творчість проливає світло на його погляди, почуття та ідеали. В особі гетьмана Мазепи була щаслива сполука творця, активного учасника культурного процесу і його мецената -- багатого, могутнього і щедрого. Культура взагалі, а мистецтво зокрема завжди займали важливе місце в душі Мазепи, натури поетичної і разом з тим схильної до філософічної синтези. Мазепа був непересічний поет, і в палкій політичній поезії його «Думи» кожна думка проникнута глибоким чуттям і високим пафосом, а в поетичній прозі його листів до Мотрі Кочубей майже в кожному рядку не тільки відчувається, але й чується пісенна ритміка, увінчана нерідко навіть віршовою римою . Він кохався у слові -- і в промові політика, і в товариській розмові, і в листуванні -- чи то приватному, чи навіть офіційному. Він любив музику і спів, співаком, він мав дані для того, щоб ним бути: мабуть, жадна муза мистецтва не була йому чужа. А головне -- йому властиве було почуття краси, яку він тонко відчував і пристрасно любив і в камені монументальних будов, і в металі старовинної зброї, і в діамантах гетьманських клейнодів, і в шкірі мистецької оправи книги, і в пергаменті історичного документа. Роль І. Мазепи як гетьмана, як людини у процесах істотної зміни рівня духовного-культурного пласту в Україні 1687-1709 рр. настільки визначальна, прозора, що лишається тільки дивуватись тому потужному потенціалу, вкладеному часом, історією у цю інтелектуальну особистість. Вона уособлювала не тільки притаманні добі прагматизм відстоювання власного крісла, безкомпромісної боротьби з опонентами, удаваної служби царям, а й великі можливості непересічного діяча культури, справжнього цінителя мистецтва, книги, ревнивого й небайдужого покровителя церкви. Лише в душі такого масштабу могли зародитися високі чистолюбиві помисли повернути Вітчизні, Києву ту славу, яку вони мали за князювання Володимира і Ярослава Мудрого. І. Мазепа, здійснюючи свій потаємний замір зробити Україну вільною, незалежною країною, великі зусилля спрямовував насамперед на будівництво її фундаменту, на основі якого можна було б вибудувати суверенну державу. Підмурівком її буття у тих умовах залежності від Москви могли стати лише висока культура, багате духовне життя, міцність релігійних ідеалів, відроджені з руїн церкви, монастирі. Адже тільки це давало право показати Україну європейським націям як країну, яка має не тільки славну давню історію, а й передову освіту, мистецтво, літературу, побожний висококультурний народ. Цей план був фактично реалізований. Мазепине правління вродило рясно духовними плодами, які викликали повагу як у росіян, так і зарубіжних свідків змін. У добу його правління сформувався новий тип мислення, вищий рівень культури, освіти в Україні. Ця висота, досягнута завдяки творчій енергії гетьмана, не давала занепасти набутим традиціям у літературі, мистецтві, церковному будівництві.

Ознайомившись і глибоко дослідивши постать І. Мазепи ми визначили, що церковна, духовна політика І. Мазепи, його активна позиція у питаннях створення нових мистецьких, літературних, архітектурних, цінностей є справді визначним внеском у будівництво української культури. Також ми дійшли висновків, що саме завдяки багатству своєї високо - культурної інтелектуальної особистості він зробив такий вагомий внесок у становлення української культури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Джерела.

1. Величко С. Літопис / С. Величко. - К.: Дніпро, 1991. - Т. 2. - 642 с.2. Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упоряд.: С.О.Павленко. - К.: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2007. - 1144 с.

3. Листи Івана Мазепи. 1687-1691. / Упорядник та автор передмови В.Станіславський. - К.: Інститут історії України НАНУ. - Т.1. - 2002. - 480 с.

4. Листи Івана Мазепи до Мотрі Кочубеївни / Публікація В. Шевчука // Пам'ятки України. -- 1991. -- № 6.

5. Універсали Івана Мазепи (1687-1709). - Ч. 2/ упоряд. І. Бутич. - К., 2006.

Література

1. Апанович О. Гетьман Мазепа - будівничий української культури / О. Апанович // Слово і час. - 1995. - № 3. - С. 85-88.
2. Андрусяк М. . Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч. - К.: Обереги, 1991. -- С. 29.

3. Бойко О. Історія України. - К.: Альма Матер, 2005. - 395 с.
4. Бочковська В. Г. Образ Мазепи у творах І. Максимовича// Могилянські читання. -- К., 2000 - 89с.

5. Брайчевський М. І. Мазепа: правда і вигадки / М. Брайчевський // Україна. - 1990. - № 6. - С. 10-12.

6. Волков А. Великий гетьман : [Мазепа в худож. л-рі] / А. Волков // Зарубіжна література. - 1998. - Ч. 25-28. - С. 47-55.

7. Вишневський Л. Мазепа: історія життя і зради// Наука і суспільство. -- 1985. -- № 9. - С. 65.

8. Ганіч Н. Історична постать гетьмана Мазепи в європейських літературах / Н. Ганіч // Зарубіжна література. - 2003. - груд. (№ 45). - С. 7-9.

9. Горак Р. Крик Івана Мазепи : післямова до трилогії Б. Лепкого „Мазепа” / Роман Горак // Дзвін. - 1991. - № 2. - С. 91-107.

10. Ґудзь В.В. Історія України: -- К.: Слово, 2003. -- 615 с.

11. Драгоманов М. Пропащий час. Українці під московським царством (1654 - 1876).// Пам'ять століть. - 2002. - №5. - C. 7 -8.

12. Донцов Дм. Гетьман Мазепа у західноєвропейській літературі / Дмитрій Донцов; пер. з рос. О. Лупія // Слово і час. - 1994. - № 4-5. - С.

13. Єнсен А. Мазепа [Текст] : іст. картини / А. Єнсен ; пер. зі швед. Н. Іваничук. - К. : Укр. письм., 1992. - 205 с.

14. Історія України: від давнини до сучасності: підруч. для студ. вищ. навч. закладів / Баран В., Войтович Л., Грицак Я. та ін.; відп. ред. Ю.Сливка. -- 4-е вид.. -- Львів: Світ, 2003. -- 518 с

15. Історія України: навч.-метод. посіб / М.М.Столбуненко, В.М.Красовський, Т.В.Житкова та ін.; одес. юрид. ін-т нувс. -- О.: Астропринт, 2003. -- 622с.

16. Історія України: посіб. для абітурієнтів / авт.-упоряд. О.В.Гісем. -- Кам'янець-Подільський: Абетка, 2003. -- 331 с.

17. Історія українського козацтва: нариси у 2-х т. / редкол.: В.А.Смолій . -- К.: Вид. Дім «Києво-могилян. Акад., 2006- - Т. 1 / В.А.Брехуненко, Л.В.Войтович, О.Б.Головко та ін., 2006. -- 799 с.

18. Капилов С. А. Історія слов'янських народів в історичних творах XVIIIст.// УІЖ - 2000. - №1. - С.29-37.

19. Каменський І.С., Назаренко Ю. Ф. Гетьмани України./ Україна. - К. - 1991. - 342 с

20. Костомаров М. І. Історія України в життєписах визначних її діячів [Текст] / М. І. Костомаров. - Львів, 1918. - 494 с.
21. Лановик Б. Д., Лазарович М.В. Історія України: навч. посіб. / Б.Д.Лановик, М.В.Лазарович; наук. ред. П.В.Михайлина. -- 2-е вид., перероб. і допов. -- К.: Знання-прес, 2003. -- 733 с.

22. Мельник л. Г. Правління гетьманського уряду.// УІЖ - 2001. - №5. - С. 81 - 91.

23. Мицик Ю. А. Міжнародна конференція в Італії. Мазепа та його послідовники.// УІЖ - 2002. - №6. - С. 150.

24. Мицик Ю. З документів гетьманів І. Самойловича та І. Мазепи.- № 6. - С. 36.

25. Молтях В. М. Україно-російські відносини другої половини XVII - XVIII ст.// УІЖ - 2003. - №6. - C. 110 - 116.

26. Орлик В. М. Податкові організації Рос. Імперії в Україні.// УІЖ - 2005. - №4. - C. 190.

27. Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники [Текст] / С. О. Павленко. - К. : Києво-Могилянська академія, 2005. - 602c.

28. Павленко С. Міф про Мазепу [Текст] / С. Д. Павленко ; ред. О. Б. Коваленко. - Чернігів : Сіверянська думка, 1998. - 248 с.
29 . Павленко С. Іван Мазепа як будівничий української культури [Текст] / Сергій Павленко. - К. : Києво-Могилянська академія, 2005. - 304с. - Бібліогр .: С.17.

30. Савченко С. Мазепа-будівничий // Наука і суспільство. - 1991. - № 4.

31. Смолій В. Іван Мазепа : [Текст] / авт. передм. В. А. Смолій // Володарі гетьманської булави : іст. портр. - К. : Варта, 1994. - С. 385-402.
32. Субтельний О. Мазепинці / - К.: Либідь, 1994. - 32с.

33. Ступак Ф. Я. Доброчинна діяльність гетьмана І. Мазепи.// УІЖ - 2005. - №1. - С. 138.

34. Яковлева Т. Г. Мазепа - гетман: в поисках исторической объективности / Т. Г. Яковлева // Новая и новейшая история. - 2003. - № 4.- C. 45- 63. 2002.

Размещено на Allbest.ru