Галицько-Волинське князівство. Д. Галицький

Внутрішня політика

Зовнішня політика

Разом з іншими руськими князями брав участь у битві з монголами на річці Калці в 1923 р.

Погодився прийняти від Папи Римського королівську корону і уклав унію православної та католицької церков, сподіваючись на допомогу Риму в боротьбі з монголами. Коронація відбулася у 1253 р. в Дорогочині. Надії не виправдалися і зв'язки були розірвані.

У 1234г.об'єднав під своєю владою всі Волинські землі

Протягом 1253-1254 р. р. підпорядкував литовські племена ятвягів; їх землі були розділені між Галицько-Волинською державою, Мазовией і Тевтонським орденом.

Сприяв розвиткові старих та зведення нових міст. Заснував міста Холм (ок. 1237 р.), Львів (1256 р.) та ін.

Здійснив походи на Чорну Русь (сучасна північно-західна Білорусь), якій став правити син Данила Галицького Роман Данилович як васал литовського князя Мендовга.

Відновив єдність Галицько-Волинської держави, приєднавши в 1238 р. Галицьке князівство.

Успішно боровся з монгольськими загонами темника Куремси в 1254-1255 р. р. і в результаті приєднав до своїх володінь землі по річках Случ, Тетерів і Південний Буг.

Зупинив просування на руські землі німецького Добжинського ордену тевтонських лицарів-хрестоносців, завдавши їм поразки у 1238 р. під Дорогочином.

У 1254 р. в боротьбі з татарським ханом Бурундаєм зазнав поразки. змушений визнати зверхність Золотої Орди і зруйнувати найбільш потужні фортеці князівства - Луцьк, Кременець, Львів, Данилів та ін..

У 1239 р. підпорядкував Київ, керувати яким доручив воєводі Дмитру Ейковичу.

В 1274 р. встановив мирні відносини з Польщею та Угорщиною.

В результаті походів 1243-1244 рр. на Польщу підкорив Любдинскую землю.

Доклав чимало зусиль для створення широкої антимонгольської коаліції у складі Папи Римського, Тевтонського ордену, Угорщини, Польщі і Литви.

Наприкінці 1245 р. здійснив поїздку до Золотої Орди, де добився від Батия підтвердження своїх прав на Волинь та Галичину.

Після перемоги під Ярославом (1246 р. остаточно ліквідував боярську аппозицию, исстребив багатьох бояр.

Реформував військо. Замість нечисленних загонів дружинників, князів і бояр, при необхідності поповнюється народним ополченням, створив регулярну, добре озброєну і навчену піхоту з городян.

У 1246 р. заснував Галицьку метрополію, яка на думку князя мала взяти на себе функції загальноросійської.

Внутрішня діяльність

Зовнішня діяльність

Видатний державний діяч, полководець і дипломат.

Доклав величезні зусилля в справі об'єднання земель Південно-Західної Русі.

В умовах ворожого оточення, протягом сорока років вів боротьбу з боярською опозицією за відновлення єдності Галицько-Волинського князівства і здобув перемогу.

Продемонстрував всьому світу реальну можливість успішної боротьби з Золотою Ордою.

Підняв авторитет Галицько-Волинського князівства в середньовічному світі.

Освіта

Для потреб держави і поширення та утвердження християнської віри були потрібні грамотні й освічені люди. Освіта в Галицьких і Волинських землях продовжувала традиції Київської Русі. При церквах, особливо при монастирях, єпископських кафедрах існували школи. До них приймали хлопчиків із семи років. Пройшовши курс навчання, вони працювали писарчуками в князівській або єпископській канцелярії, ставали священиками або продовжували справу батьків. Поширеним було й навчання на дому, особливо для дітей бояр, що мешкали в заміських садибах. У Галицькій і Волинській землях також існували бібліотеки при монастирях і князівських палатах, де можна було поглибити свої знання. Є відомості про велику книгозбірню князя Володимира Васильковича. Про значне поширення освіти, принаймні серед заможних кіл населення Галицько-Волинського князівства, опосередковано свідчать пам'ятки давньоруської писемності ХІІ--ХІІІ ст. У жодному літописі, крім Галицько-Волинського, неможливо знайти такої кількості згадок про писців, князівські канцелярії, архіви, грамоти, заповіти, купчі тощо.

Література і літописання

До нашого часу не збереглися пам'ятки світської літератури Галицько-Волинської Русі, хоча їхнє існування безсумнівне. Літописання в Галицько-Волинському князівстві мало свої особливості. Одні дослідники вважають, що воно було продовженням традицій київських літописців, інші стверджують, що тут існувала зовсім інша традиція: написання окремих повістей, своєрідних світських житій князя, які згодом були об'єднані в єдиний твір. Особливістю літопису є те, що він спочатку був літературним твором без поділу на роки. Хронологію в ньому проставили згодом переписувачі, але з великими помилками. Окрім художньої самобутності, він вирізняється своїм глибоким змістом. Літописці, яких, на думку вчених, було не менше п'яти, уміло передають риси тогочасної епохи, деталі неспокійного часу. Літопис складається з двох основних, різних за обсягом і характером частин: Літописця Данила Галицького (оповідає про події 1205--1258 рр.) і Волинського літопису (1258--1290 рр.). Літопис створений з окремих повістей, що були об'єднані пізнішими укладачами. Центральною частиною твору є життя князя Данила Галицького. Ідейно літопис був спрямований проти боярського свавілля і прославляв руську зброю і Руську землю.

Літопис також є цінним джерелом для вивчення давньоукраїнської мови, адже він містить багато характерних для неї слів, зворотів, прислів'їв.

Архітектура

Наявність мурованих будівель є вагомим свідченням розвитку того чи іншого регіону. Галицькі та Волинські міста багаті на муровані споруди: храми, князівські палаци, замки, укріплені двори бояр.

Спочатку мурованими були лише храми і князівські палати.

Перші муровані храми в Галичині та Волині з'являються досить рано -- із кінця ІХ -- початку Х ст., що було зумовлено впливом чеської архітектури. Але, на жаль, переважна більшість храмів кінця ІХ--ХІІІ ст. назавжди втрачена.

У ХІІ--ХІІІ ст. сформувалися Волинська і Галицька архітектурні школи. На волинських будівничих відчутний вплив справила Київська школа, а галицькі архітектори використовували як традиції Київської Русі, так і надбання західноєвропейських майстрів.

У Галичі будували не з цегли, а з місцевого каменю, використовуючи різні породи алебастру і вапняку. На території міста археологи знайшли близько тридцяти кам'яних будівель. До особливостей галицької архітектури належить також спосіб облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, із рослинними та геометричними орнаментами.

На місці давнього Галича (тепер тут розташоване село Крилос) до нашого часу зберігся храм Св. Пантелеймона (ХІІ--ХІІІ ст.), який також є яскравим представником галицької архітектурної школи.

Про багатства й архітектурні особливості галицько-волинських храмів дає уявлення опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (ХІІІ ст.).

З-за протяжних кордонів з Угорщиною, польськими князівствами і Литвою сприяли тісним контактам і зв'язкам із західними сусідами. Самий помітний вплив культурних західноєвропейських течій проявилося в архітектурі Галицько-Волинського князівства. Особливістю галицької архітектури того часу було поєднання візантійсько-київського стилю з романським, характерним тоді для Європи. Елементи романського стилю проявлялися не тільки в зовнішньому вигляді галицьких церков, але і у внутрішній обробці.

З часів Данила у містах Галицько-Волинської держави з'являються німецькі і польські ремісники-колоністи. Їх присутність сприяє більш швидкому розвитку місцевого ремісництва, впливає на культуру і суспільне життя краю. Культура цієї епохи поєднала в собі слов'янська спадщина і нові риси, зумовлені зв'язками не тільки з Візантією, але й з Західною, Центральною Європою, країнами Сходу

Землеволодіння

Становлення зрілих форм феодальної власності пов'язане з зростанням і зміцненням землеволодіння князів, бояр, церкви. Значну частину землевласників становили так звані вільні слуги -- васали князів і бояр. Феодальне законодавство надавало феодалам виняткове право володіти землею, відчужувати та передавати у спадок, захищати своє майно.

Утвердилася ієрархічна структура землеволодіння, яка ґрунтувалася на міжкнязівських і князівсько-боярських васальних відносинах. Виникла справжня феодальна драбина: великий князь, місцеві князі, бояри, боярські слуги. Юридична сторона сеньориально-васальних відносин не була чітко відпрацьована. Вони засновувались не на земельних відносинах, а на стягуванні податків з земель для прожиття. Для економічного розвитку характерним було переважання боярського землеволодіння. Князь Данило Галицький, звільнивши землі від угорців, роздав міста боярам і воєводам. Як правило, коли князь втрачав своє князівство, вірне йому боярство втрачало свої села. Найінтенсивніше розвивалися князівські вотчини. Для них була характерна розкиданість у різних волостях. У структурі господарства переважали рільництво, коневодческое, промисли, відробіткова і натуральна ренти. Вотчина була багатогалузевим господарством. До неї належали землеробство, тваринництво, промисли, найважливішими з яких були полювання, рибальство, бджільництво, переробка сировини, млинарство. В умовах низького рівня техніки землеробства вотчинники були позбавлені можливості широко організувати власне господарство, тому основну частину вотчини --становили селянські господарства, які сплачували феодалам натуральну ренту -- оброк. Натуральна рента гарантувала певну господарську самостійність давньоруського селянина. Він був зацікавлений у результатах своєї праці, а це підвищувало її продуктивність, забезпечувало в кінцевому підсумку подальший економічний розвиток.

Міста, ремесла.

Ремісники мешкали в містах, феодальних замках, боярських вотчинах, сільських поселеннях. Міське ремесло відрізнялося від сільського складністю, розгалуженістю, вироби -- якістю. Існувало понад 60 видів ремесел.

У Галицько-Волинському князівстві переважала реміснича промисловість. Найпоширенішими її видами були прядіння, ткацтво, обробка шкіри, дерева і каменю. Ремісничий характер набуло гончарне, ювелірне виробництво.

Виплавка заліза була майже повсюдним заняттям, переважно в лісостеповій зоні, де болотна руда часто виходила на поверхню. Наявність великих лісових масивів забезпечувала виробництво деревного вугілля. Існувало вже до 20 видів ковальських виробів: знаряддя праці, воєнне спорядження, побутові речі тощо.

Провідними галузями були металургія та обробка заліза. Відбулася спеціалізація ковальської справи. Важливе місце займало виготовлення зброї, кольчуг. При виробленні залізних і сталевих речей застосовували зварювання, карбування, різання, опиловку, полірування, паяння. Проводилися наварювання сталевих лез і термічна обробка заліза. Існувало до 16 спеціальностей ремісників з обробки заліза і сталі.

Високорозвиненим ремеслом було виготовлення прикрас з кольорових і благородних металів. Прийняття християнства і будівництво церков сприяло розвитку виготовлення предметів церковного вжитку. Інтенсивно розвивалося гончарство. Воно було поширене як у містах, так і на селі.

Високого рівня досягло склоробне виробництво, продукцію якого вивозили за кордон. Для монументального живопису (мозаїки) використовували різнокольорову смальту (кубики зі скляної маси). Із скла робили прикраси.

Найпоширенішими у князівстві були ремесла, пов'язані з обробкою деревини. Повсюдно використовували сокири, долота, кліщі, струги, пилки. Існував токарний верстат. До найдавніших виробів дерев'яних справ майстрів відносять вози, колеса, човни, діжки, відра, корита, ложки. З дерева робили буквально все-від колиски, домовини, меблів до палаців, храмів.

Структура міста в Галицько-Волинському князівстві мало чим відрізнялася від західноєвропейської. Місто або замок був одночасно резиденцією князя чи боярина і укріпленням на випадок нападу. Роль цієї частини міста особливо зросла під час феодальних міжусобиць. Ремісничі майстерні, житлові будинки та інші споруди розміщувалися навколо замку в передмістях. Економічним осередком і центром громадського життя міста був "торг" -- ринок. Міста належали князям уділів, великим боярам, були центрами ремісника і торгівлі для сільської округи, що тяжіла до них. Міста зберігали зв'язок із сільським господарством. Ремісники і купці розводили велику рогату худобу, коней, кіз, овець, свійську птицю. За містом були угіддя, що їм належали. Тут вирощували сільськогосподарські культури, заготовляли сіно, виділяли пасовища тощо. Житлові будинки ремісників майже не відрізнялися від селянських хат

Внутрішня і зовнішня торгівля

Внутрішня торгівля князівства забезпечувала обмін між сільськогосподарським виробництвом, ремеслом і промислом. Формувалася система внутрішніх ринкових зв'язків спочатку в межах невеликих районів (кількох поселень) або сільськогосподарської округи міст, волостей, потім великих адміністративно-господарських земель.

Внутрішня торгівля велася переважно на торгах, коли в певні місце і час сходилися усі, кому потрібно було продати свій товар або купити вироби інших.

На торгах можна було купити зерно, печений хліб, овочі, рибу, м'ясо, молоко, вироби ремесла та промислів.

У XII--XIII ст. головною грошовою одиницею була срібна гривня. Ця форма грошей свідчить про високий рівень концентрації багатства в руках панівної верхівки і виникнення особливих форм виробничих відносин і обміну.

Торгівля зазнала менших втрат від монголо-татарської навали, ніж ремесло. Уже в XIII ст. розпочалося піднесення торгівлі, зумовлений зростанням міст і розвитком ремесел. В містах з'явилися крамниці, в яких продавалися найрізноманітніші товари, у тому числі продукція сільського господарства.

Вигідне географічне становище Галицько-волинської держави сприяло розвитку зовнішньої торгівлі. Українські купці активно торгували з Польщею, Угорщиною, Візантією, генуезькими і венеціанськими факторіями Причорномор'я, Литвою, країнами Західної Європи. Центрами торгівлі були Львів, Перемишль, Володимир, Луцьк, Київ, Галич.

Інтенсивніше проходила торгівля з Волині і Галичини на Київ. Багато століть Прикарпатие забезпечувало всю Україну сіллю.

Купці вивозили за кордон шкіри, хутро, мед, віск, сіль, хліб, ремісничі вироби. З країн Західної Європи та Півдня вони везли дорогі тканини, золото, срібло, породистих коней, рибу, вина, прянощів. Князі, тобто держава, від торгівлі мали значні прибутки, з кожного купця стягувалася мито.

Галицько-Волинське князівство з її родючими ґрунтами, м'яким кліматом, степовим простором, який перемежовується з річками і лісовими масивами, була центром високорозвиненого землеробства і скотарства. Активно в цій землі розвивалося промислове господарство. Наслідком подальшого поглиблення суспільного поділу праці був розвиток ремесла, що вело до зростання міст.