Оцінка соціально-економічного стану США у післявоєнні часи 1919-1939 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Сполучені Штати раніше від інших високорозвинених країн вступили у період стабілізації, ставши країною, в якій нова техніка, технології і системи управління найповніше впроваджувались у виробництво.

1. Період процвітання (проспериті)

Після завершення Першої світової війни США опинилися у надзвичайно сприятливому становищі. На відміну від європейських держав США не зазнали значних воєнних руйнувань. Монополії отримали величезні прибутки від воєнних поставок. Національне багатство США в роки війни зросло більш як у 2,5 рази. З боржника європейських країн США стали їх кредитором. Борг європейських держав США на початок 20-х років становив 11 млрд. доларів. Америка вступила в епоху процвітання (проспериті).

Отож усвідомлення американцями їхньої нової ролі у світі прийшло до них не відразу й до того ж особливої ейфорії не викликало. Перший час вони потерпали від епідемії небезпечної хвороби інфлуенци, яка, докотившись навесні 1918 р. з Європи, зібрала свою страшну данину - померли майже 500 тис. американців. До цього додалася й складна психологічна ситуація в країні, породжена страхом перед небезпекою більшовизації Америки. «Червоний психоз» досяг апогею після того, як поштові службовці виявили майже чотири десятки мін, відправлених під виглядом бандеролей відомим американським політикам.

Та радикалізм не був сприйнятий американцями. Вони прагли стабільності й добробуту. На чергових президентських виборах на початку листопада 1920 р. В. Вілсон закликав націю не відмовлятися від «морального лідерства» у світі, але вона не захотіла заради вілсонівського романтизму пожертвувати перевагами миру й заможного життя. Відтак, на двох поспіль виборах американці проголосували за республіканців: Воррена Гардінґа (1921-1923) та Келвіна Куліджа (1923-1929). Вони обіцяли виборцям повернення до «нормальності», добробут, роботу й автомобіль для кожної сім'ї. Важливу роль у перемозі республіканців відіграли жінки, які, відповідно до прийнятої за рік до того XIX поправки до конституції, уперше пішли до виборчих дільниць.

Президентство В. Гардінґа виявилося короткочасним і невдалим. Сам він був людиною чесною, але не вбачав нічого поганого в тому, що його друзі - партнери по грі в покер і впливові чиновники адміністрації, не гребували дорогими «подарунками». Генеральний прокурор порушив справу проти одного з його близьких друзів, який вкрав величезну суму коштів, виділених для ветеранів війни, що повернулися із Франції. Ряд інших приятелів В. Гардінґа були звинувачені в хабарництві й також постали перед судом. У серпні 1923 р., повертаючись з Аляски, він раптово помер, тим самим уникнувши ганьби імпічменту.

Відповідно до конституції владу перебрав віце-президент К. Кулідж (1924 р. його було переобрано президентом на наступний термін). Тихий і врівноважений пуританин, він сформулював головне гасло консервативної політики республіканців: «Головна справа американців - робити діло». На думку президента, потрібно було сприяти збагаченню мільярдерів, і тоді вони збагатять усіх інших американців.

У промисловості успіхи не забарилися, а сільськогосподарська політика виявилася менш вдалою. Із закінченням війни попит на збіжжя, найперше на пшеницю та кукурудзу, значно скоротився. До того ж у відповідь на прийняті Сполученими Штатами протекціоністські закони європейські країни закрили ринки для продукції американських фермерів. Як наслідок - криза перевиробництва й зубожіння фермерів.

Чимало американців були переконані, що причиною їхніх нестатків, падіння в суспільстві моралі й зростання злочинності був алкоголь. Після сторічних дебатів у 1919 р. в США було прийнято названу «шляхетним експериментом» XVIII поправку до конституції, за якою запроваджувався «сухий закон». Відтепер на усій території країни заборонялося виготовлення та продаж спиртних напоїв, а також знищувалися їхні запаси.

Проте невдовзі виявилося, що виконати закон практично неможливо. Ті з американців, хто вважав XVIII поправку порушенням їхньої особистої свободи - головного завоювання Американської революції, стали пити ще більше, ніж раніше. Пиво, вино і джин у величезних кількостях вироблялися нелегально, а також контрабандним шляхом завозилися з підпільних ґуралень, що знаходилися на території Канади.

У результаті злочинність набула небаченого раніше розмаху. Рекетири і вимагачі взяли виробництво алкогольних напоїв під свій контроль і мали з того величезні прибутки, які відтепер обминали державну скарбницю. Ґанґстери, очолювані добре відомим Аль Капоне, відчували себе повновладними господарями у великих містах, і поліція далеко не завжди могла дати їм раду. Урешті-решт, 1933 р. «сухий закон» було скасовано.

Непокоїли Америку й інші проблеми. Війна одночасно пробудила патріотизм і страх перед комунізмом. Тріумф більшовиків у Росії, вибух бомби у діловому центрі Нью-Йорка Уолл-Стріт та інші події зумовили «античервону» паніку. Очікування ліворадикальної революції призвели до несправедливих переслідувань і навіть тюремного ув'язнення представників лівих партій.

Недоброзичливо ставилися деякі американці й до емігрантів, яких з початку століття до 1915 р. прибуло до США понад 13 млн. Вони, погоджуючись на неприйнятну для американців низьку платню за свою роботу, створювали їм конкуренцію в пошуках роботи; об'єднуючись у земляцтва, не піддавалися американізації тощо. У 1924 та 1929 рр. у США було прийнято закони, якими встановлювалися обмеження для прийому емігрантів - не більше 150 тис. на рік.

На цій хвилі активізувався Ку-клукс-клан, і лише на початку 1930 р. ця організація расистів-фанатиків була істотно послаблена владою.

Тим часом в економіці справи складалися якнайкраще. К. Кулідж став символом «нової ери процвітання» («проспериті») Америки: вартість фондового ринку зросла в небачених раніше масштабах, підприємства безперебійно випускали доступні за ціною для більшості американських сімей легкові автомобілі (найпопулярнішою була модель «Форд-Т» вартістю всього лише близько 350 дол.), холодильники, радіоприймачі, технічні новинки домашньої техніки. Нові винаходи створювали враження, що Америку очікує безхмарне й безтурботне заможне майбутнє. І якщо на початку «проспериті» не всі американці вірили в настання «чудового нового світу», то це було лише справою часу.

Наступник К. Куліджа, також республіканець, Герберт Гувер (1929-1933) був сповнений сподівань на продовження «нової ери». Він був людиною досить здібною і наділеною організаторськими талантами. «Ми - в Америці, - виголосив він у 1929 р., - найближчим часом здобудемо цілковиту й остаточну перемогу над бідністю, чого не було в історії жодної іншої країни». Америка вірила своєму президенту й очікувала ще більшого процвітання, яке поспішили назвати «бізнесовою цивілізацією».

Це була дійсно вражаюча картина, адже піднесення охопило не лише всю промисловість, небаченими темпами зріс національний прибуток. Охоплені загальною ейфорією, американці воліли не звертати уваги На деякі насторожуючі явища. Зокрема, перестала давати приріст продукції вугільна промисловість, оскільки широко використовувалися газ та нафта. Серед американок величезної популярності набув одяг з синтетичних волокон, а відтак вироби з вовни та бавовни не знаходили в країні збуту. Залізниці вже не витримували змагання зі зручними автошляхами, літаками та модернізованими пароплавами. Ще гірше ситуація складалася в сільському господарстві.

«Нова ера» спричинила й суттєві зміни в моралі американців, насамперед молоді. По суті, сталася своєрідна інтелектуальна революція, яку називали то «Ревучими двадцятими», то «Добою джазу», то «Ерою надмірності». Студентські розкуті вечірки, захоплення модними танцями, короткочасними романтичними знайомствами - усе це справляло шокуюче враження на американських інтелектуалів - філософів та письменників, пересічних громадян з консервативним світоглядом. Чимало з представників цього «втраченого покоління», як, наприклад, письменник Ернест Гемінґвей, залишали США й перебиралися до Європи, здебільшого до Франції.

Проте усі ці проблеми багатьом здавалися поодинокими хмаринками на в цілому безхмарному небі американського «проспериті».

2. Велика депресія

Раптово і драматично «нова ера» скінчилася у жовтні 1929 р. й настали жахи кризи перевиробництва - «Великої депресії» 1929-1933 рр. Найперше паніка охопила фондові біржі: 24 жовтня близько 12 млн. акцій змінили своїх власників. Через п'ять днів по тому криза стала загальнонаціональною, а пізніше охопила весь світ.

В одну мить у США розорювалися ще вчора міцні фірми, акції яких стрімко впали в ціні щонайменше наполовину, майже 5 тис. банків луснули як мильні бульки й мільйони вкладників втратили все, нажите впродовж життя. Не один вчорашній мільйонер, залишившись ні з чим, наклав у розпачі на себе руки. Не маючи кому збувати продукцію, підприємства припиняли роботу, залишивши за воротами, мільйони американців.

Зарплата тих, кому пощастило зберегти роботу, скоротилася більш ніж наполовину, долар знецінився на третину, кожна п'ята фірма збанкрутіла. За проїзд у місцевому транспорті майже ніхто не платив; шкільні вчителі працювали, не отримуючи платні.

Полум'я соціальної катастрофи боляче обпалило довірливу націю. У відчаї люди вдавалися до рішучих дій, як, наприклад, 1932 р., коли відбувся грандіозний марш ветеранів до Вашингтона. Але Г. Гувер не мав рецептів, як відновити економіку, й лише намагався полегшити страждання співвітчизників. У 1932 р. він наказав виділити кошти на проведення громадських робіт та реконструкцію промисловості, надавати позички банкам тощо.

Проте американці вже не сподівалися на нього й усі надії покладали на обрання нового президента. Республіканська партія кредит довіри громадян вичерпала й до влади поверталися демократи.

Головні причини «Великої депресії».

- За роки Першої світової війни господарство США розвивалося так, що капітали вкладалися у галузі важкої промисловості, де вироблялися зброя та набої. Ці галузі й після війни мали найбільші прибутки, а інші зазнавали збитків.

- Стихійне зростання обсягів виробництва у 20-х рр. значно перевищило зростання прибутків більшості американців. З цієї причини товари не розкуповувалися й осідали на складах виробників.

- Непомірно великі пільги монополіям призвели до того, що вони диктували ціни на сировину і на готову продукцію. При цьому не зважалося на ситуацію на ринку, а враховувалися лише інтереси монополій.

- Союзники, а також переможена Німеччина, заборгували Америці значні суми й не могли їх виплатити.

- Надання дешевих кредитів, які були доступні «середньому» американцю, призвело до величезних спекуляцій ними й надмірного захоплення американцями покупками. Коли ж наставав час розраховуватися за кредити, то грошей на це зазвичай вже не залишалося.

- У відповідь на прийняті в США закони, спрямовані на захист американських виробників, європейські країни також закрили свої ринки для американських товарів і послуг. До того ж Європа не мала чим розраховуватися за американський імпорт.

3. “Новий курс” Франкліна Делано Рузвельта

З 1933 р. президентом США був обраний Франклін Делано Рузвельт (1882--1945). До цього моменту положення в країні було надзвичайним. Для виходу з нього були потрібні неординарні міри. Урядом Рузвельта були здійснені великомасштабні реформи, що ввійшли в історію за назвою «Новий курс Рузвельта».

Незважаючи на те, що «Новий курс» не був заздалегідь обміркованою системою нововведень, він представляє одну з найвідоміших і ефективних реформ у світовій історії. Рузвельтом проведено в життя більше реформ, чим було обіцяно в передвиборній кампанії. Уже 9 березня була скликана спеціальна сесія Конгресу і протягом 100 днів (за 3 місяці) закладені основи політики «Нового курсу».

Заперечуючи політику «грубого індивідуалізму» Гувера, президент Рузвельт розраховував перебороти кризу шляхом планування господарства, установлення «класового світу» усередині країни і доброго сусідства з іншими країнами.

Теоретичною базою «Нового курсу» стало навчання видатного англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883--1946). В умовах глибоких змін в економіці капіталістичних країн при пануванні монополій Кейнс і його послідовники визнавали необхідним участь держави в регулюванні господарського життя.

Виходячи з цього, основною метою реформ Рузвельта стало активне втручання держави в процес суспільного відтворення.

У здійсненні «Нового курсу» виділяють два етапи: первісний -- з 1933 до 1935 р. і другий етап -- з 1935 р., коли позначилися зрушення вліво.

4. Основні заходи «Нового курсу»

Розглянемо основні заходи «Нового курсу». Насамперед почався порятунок банківської і фінансової систем. Для їхнього оздоровлення заборонявся вивіз золота за кордон; був припинений обмін банкнот на золото. У США минулому закриті усі банки. Незважаючи на те, що багато суспільних діячів і політики вимагали націоналізації банків, Рузвельт не пішов на це. У прийнятому одноголосно Надзвичайному законі про банки передбачалося поновлення функції й одержання урядових кредитів (позик) з федеральної резервної системи, хоча це дозволялося тільки благополучним, тобто найбільш великим банкам. До кінця березня 1933 р. було знову відкрите 4/5 банків -- членів Федеральної резервної системи, однак 2 тис. банків дозвіл на це не одержали.

Створена при президенті Гувері Реконструктивна корпорація розширила свої операції -- за перші 2 роки «Нового курсу» сума позик, виданих нею, перевищила 6 млрд. дол. У результаті підсилилася концентрація банківської системи -- число банків з 25 тис скоротилося до 15 тис.

Для збільшення фінансових ресурсів держави і розширення його регулюючих функцій у цей період США відмовилися від золотого стандарту, вилучили золото з обігу і провели девальвацію (знецінювання) долара. У січні 1934 р. золотий зміст долара знизилося на 41%.

Заслуговує на увагу метод девальвації грошової одиниці, застосований урядом Рузвельта. Девальвація долара утруднялася активним торговим і платіжним балансом. Устати ж на шлях масового випуску незабезпечених золотом паперових грошей Рузвельт не вважав за можливе. Тому він знайшов оригінальний шлях інфляційного розвитку. США здійснили великомасштабні закупівлі золота за цінами, що перевищує курс долара стосовно золота. До кінця 1933 р. золота було закуплено на 187,8 млн. дол. Це штучно знизило курс долара. Одночасно золотий запас був вилучений з федеральних резервних банків і переданий казначейству. Банкам замість видавалися золоті сертифікати, прирівняні до золота й які забезпечували банківський резерв. На початку 1934 р. був прийнятий закон про золотий резерв, що встановлює нову ціну на золото -- 35 дол. за унцію, що діяла до 1971 р.

Завдяки девальвації долара розподіл доходу змінилося на користь промислового, а не позичкового капіталу. Тим самим були відвернені масові банкрутства в кредитній сфері, зменшилася заборгованість монополій уряду, підсилилися експортні можливості США. Для стимулювання дрібних акціонерів і вкладників (часток засобів) була створена корпорація по страхуванню банківських вкладів, а також прийняті міри захисту внесків від ризику через біржову спекуляцію. Уведення державного страхування депозитів (внесків) сприяло запобіганню банкрутств, підвищувало довіру вкладників.

Центральне місце в заходах «Нового курсу» приділялося проблемі відновлення промисловості. У червні 1933 р. був прийнятий один із двох найбільш важливих законів -- закон про відновлення національної промисловості (НИРА). Для його проведення була створена Адміністрація національного відновлення, до складу якої ввійшли представники фінансової олігархії (від торговельної палати, від фірми «Дженерал моторс», «Стандарт ойл», від групи Моргана й інших концернів), а також економісти, діячі Американської федерації праці. Головою Адміністрації національного відновлення був призначений генерал Хью Джонсон. Емблемою цього органа став синій орел. Якщо такої емблеми на продукції тієї чи іншої компанії не було, то суспільство її товари бойкотувало.

Закон про відновлення промисловості вводив систему державного регулювання цього підрозділу економіки. Він уключав три розділи. Перший розділ передбачав міри, що сприяють пожвавленню економіки і висновку її з тяжкої ситуації. Основний упор робився на «кодекси чесної конкуренції», у яких установлювалися правила конкуренції, зайнятості і наймання.

“Кодекс чесної конкуренції”.

Асоціація підприємців усю промисловість розділила на 17 груп, кожна з який зобов'язувалася розробити такий кодекс. Кодексами для кожного підприємства встановлювалися обсяги виробництва, рівень заробітної плати, тривалість робочого тижня, ринки збуту продукції, єдина політика цін. У кожнім кодексі обов'язково обмовлялися умови зайнятості і наймання. При найманні на роботу не допускалася дискримінація членів профспілки, робітником надавалося право на їхню організацію, визначалися нижчу межу зарплати (мінімум) і максимально припустима тривалість робочого тижня. У випадку твердження кодексу президентом, він ставав законом, а дія антитрестовського законодавства припинялася. У цілому у всіх галузях промисловості адміністрація Рузвельта санкціонувала 746 кодексів, що охопили 99% американської індустрії і торгівлі.

В другому і третьому розділах закону визначалися форми оподатковування і фонд суспільних робіт із указівкою порядку використання засобів цього фонду. Для надання допомоги безробітним Конгрес створив Адміністрацію суспільних робіт, що очолив міністр внутрішніх справ Г. Икес. На організацію суспільних робіт виділялося 3,3 млрд. дол., сума небачена по тим часам. У числі інших мір боротьби з безробіттям були -- створення трудових таборів для безробітної молоді у віці 18--25 років. Вони забезпечувалися безкоштовним харчуванням, житлом, форменим одягом, їм платили 1 дол. у день. Чисельність молоді в таборах досягала 250 тис. чоловік. Роботами керували офіцери резерву ВР. З огляду на популярність такої міри, до 1935 р. табору були розширені вдвічі й у них до другої світової війни побувало 3 млн. чоловік. Молодь очищала лісу, проводила меліорацію, займалася лісонасадженням, ремонтувала дороги. Адміністрація надзвичайної допомоги на чолі з радником президента Г. Гопкінсом (1890--1946) видавала штатам дотації для допомоги безробітним. Масштаби суспільних робіт, організованих американським урядом, варто визнати значними -- на них до січня 1934 р. було зайнято 5 млн. чоловік. Посібника одержували 20 млн. американців.

У 1933 р. було створене Управління долиною ріки Теннессі, на яке було покладене освоєння цього найбільш відсталого району. Тут здійснювалося будівництво ГЕС, вироблялися лісонасадження і боротьба з ерозією ґрунтів, контролювалася промисловість, що постачається електростанцією Теннессі. Роботи були надані 40 тис. чоловік. Для працевлаштування безробітних на Півдні США створювалася сучасна інфраструктура -- будувалися автостради, аеродроми, мости, гавані і так далі.

Сам Рузвельт додавав цьому закону дуже велике значення: «В історію закон про національне промислове відновлення ввійде, можливо, як найбільш важливе і далеко йде законодавство, коли-небудь, прийняте конгресом».

Закон про відновлення національної промисловості вводився на два роки. Він передбачав ліберальні реформи в області трудових відносин. Спочатку закон виходив з компромісу між капіталом і робітниками. Для підприємців мала значення скасування антитрестовського законодавства. У той же час профспілки одержували право на колективний захист. З метою домогтися «класового світу», покласти кінець конкуренції за рахунок робітників у пункті 7а «Кодексу чесної конкуренції» за робітниками визнавалося не тільки право об'єднання в професійні союзи, але і висновку колективних договорів з підприємцями. Тим самим робітники утримувалися від революційної боротьби. У той же час американські монополії не забували про свої інтереси: вони наказували в кодексах фіксувати рівень зарплати мінімальним, а тривалість робочого тижня -- максимальної. Після введення таких кодексів загальний рівень зарплати знизився.

Реалізація цього закону зміцнила положення великих монополій, тому що в кінцевому рахунку вони визначали умови виробництва і збуту; менш сильні компанії були витиснуті. Тому закон НИРА варто розглядати, хоча і примусової, але зручної для американських монополій формою картелювання.

Незважаючи на те, що спочатку НИРА був сприйнятий американськими діловими колами з ентузіазмом, до осені 1934 р. вони, незадоволені зайвою регламентацією і централізацією, сталі піднімати питання про перегляд цього закону, тим більше, що з березня по липень 1933 р. виробництво промислової продукції різко пішло нагору. З метою запобігання радикального розвитку «Нового курсу» вони створили спеціальну організацію «Лігу американської волі». Тому в 1935 р., коли президент Рузвельт порушив питання про продовження терміну дії цього закону, він наштовхнувся на сильний опір різних сил. Представники великого бізнесу критикували НИРА з позицій ідеалів волі приватної підприємницької діяльності і бачили в ньому майже «державний соціалізм»; дрібні підприємці вважали, що НИРА послабляє їхньої позиції в конкурентній боротьбі з монополіями. У 1935 р. прихильників виявилося менше, ніж супротивників, і 27 травня 1935 р. Верховний суд США визнав його неконституційним, хоча регулююча роль держави багато в чому збереглася.

Другий важливий закон -- закон про регулювання сільського господарства -- Конгрес США прийняв на початку 1933 р. у переддень оголошеної фермерами загального страйку. Для його проведення була створена Адміністрація регулювання сільського господарства, так називана ААА. Для подолання аграрної кризи закон передбачав міри підвищення цін на сільськогосподарську продукцію до рівня 1909 - 1914 р.

У їхньому числі:

1. Скорочення посівних площ і поголів'я худоби. За кожен незасіяний гектар фермери одержували компенсації і премію, засоби, що мобілізувалися за рахунок податку на компанії, податку на борошно і податку на бавовняну пряжу. До моменту введення такої міри ціни, що існували, на зерно робили більш вигідним його використання як паливо, і в деяких штатах зерно і кукурудзу спалювали замість дров і вугілля.

2. Надзвичайні заходи по фінансуванню державою фермерської заборгованості, що до початку 1933 р. досягла 12 млрд. дол.

3. Інфляційні міри. Уряд одержував право девальвувати долар, ремонетизувати срібло, випустити на 3 млрд. дол. Казначейських квитків, державних облігацій. У результаті фермери за 1933-1935 р. одержали кредити на суму більш 2 млрд. дол., і продаж ферм, що розорилися, з аукціонів припинився.

Проведення цього закону в життя привело до того, що заорали 10 млн. акрів засіяних бавовною площ, знищили 1/4усіх посівів. За один рік дії ААА було забито 23 млн. голів рогатої худоби і 6,4 млн. голів свиней. М'ясо убитих тварин перетворювали в добрива. Якщо спостерігалися неврожаї, то це вважалося удачею. Так, у 1934 р. США вразили найжорстокіша посуха і піщані бури, що істотно скоротило врожай. У такий спосіб удалося підтримати ціни і поліпшити положення в аграрному секторі - доходи фермерів до 1936 р. виросли на 50%. Завдяки позикам багато фермерських господарств справилися з кризою. Однак близько 10% усіх ферм (600тис.) розорилися і були продані з молотка. Міри, передбачені законом про регулювання сільського господарства, насамперед торкалися дрібні фермерські господарства, тому що великі фермери могли скорочувати посіви за рахунок малородючих земель, компенсуючи ці втрати поліпшенням обробки гарних земель, покупкою сільськогосподарських машин і добрив, домагаючись підвищення продуктивності і збільшення одержуваних продуктів. Пільговими кредитами могли користатися також конкурентноздатні ферми, не обтяжені боргами. Великі сільськогосподарські монополії і фермери мали і великий прибуток від підвищення цін. Завдяки цьому процес концентрації земельної власності підсилився.
У 1935 р. у політику «Нового курсу» позначився поворот уліво. Цього домоглися трудящі своєю боротьбою. За 1933-1939 р. страйкувало більш 8 млн. чоловік. Найбільш активною формою класової боротьби стали «сидячі страйки», коли частина робітників залишалася усередині заводів, а інші цілодобово пікетували. Такі страйки виявилися ефективними і сприяли юніонізації (утворенню профспілок) навіть у тих галузях, де сваволя підприємців була особливо відчутна. Робітники домагалися уведення федеральної системи соціального страхування. У 1936 р. відбулося зімкнення всіх робочих організацій і вони влилися в єдиний Робочий альянс Америки. Були створені Ліга об'єднаних фермерів і Союз здольників.

У результаті широкого руху трудящих уряд Рузвельта на другому етапі здійснення «Нового курсу» у значно більшому ступені змушено було враховувати інтереси робітників і фермерів. Найважливішим завоюванням робітниче клас США варто визнати прийняття закону Вагнері, білль якого був винесений на розгляд Конгресу після скасування НИРА. У біллі визнавалися необхідність колективного захисту робітниками своїх інтересів через професійні союзи і шляхом висновку з підприємцями колективних договорів. За робітниками визнавалося право на страйки. Адміністрація не могла застосовувати репресії за приналежність до профспілки і утручатися у внутрішні справи робочих організацій. Судам ставилося в обов'язок розглядати скарги профспілок за порушення закону. робочому руху.

Не менш важливе значення мав закон про соціальне забезпечення, прийнятий кілька тижнів по тому після закону Вагнера. Їм уводилася система пенсій по старості і посібників по безробіттю. Пенсії встановлювалися з 65 років; виявлялася допомога хворим і інвалідам. Пенсійні фонди формувалися з внесків трудящих і підприємств. Норми пенсійного забезпечення встановлювалися єдиними для всієї країни. Коло одержувачів посібників, розміри і терміни виплат визначалися законодавством штатів. Однак закон поширювався на робітників та службовців торгівлі, сфери обслуговування.

Робоче законодавство 30-х рр.

На другому етапі проведення «Нового курсу» збільшилися масштаби суспільних робіт. Якщо на першому етапі на ці мети виділялося 3,3 млрд. дол., то в 1935 р. -- 4,9, а в 1938 р. -- ще 5 млрд. дол. Створено нову Адміністрацію по реалізації суспільних робіт, очолювана Г. Гопкінсом. До початку 1936 р. суспільними роботами було зайнято 3,5 млн .чоловік.

У 1938 р. був прийнятий закон про справедливі умови праці, яким заборонялося використання дитячої праці, на підприємствах федерального значення встановлювалися єдині норми заробітної плати, її мінімальний і максимальний рівень, максимальні межі тривалості робочого тижня -- 44 години.

На цьому етапі уряд робив допомогу не тільки великому фермерству, але і низькодохідним державам. Робітники-мігранти могли проживати в таборах, орендарі для покупки ферм одержували позики, могли об'єднатися в кооперативи. Незважаючи на те, що продовжувалися заходи для скорочення посівних площ, почалася кампанія по відновленню родючості ґрунтів, що викликалося негативними наслідками ряду посух і курних бур, що спостерігалися в 30-і роки.

Усі міри, проведені «Новим курсом», зробили його однієї із самих прогресивних сторінок історії США.

Оцінюючи «Новий курс», ми повинні насамперед відзначити, що він відповідав історичній епосі твердження державно-монополістичного капіталізму (ГМК) і відбивав тенденцію переходу економіки США на стадію ГМК. Завдяки активній регулюючій ролі держави, країна змогла вибратися з кризи, прибутку американських монополій пішли в гору.

Політична активність робітників, фермерів, міської дрібної буржуазії, негритянського народу змусили Рузвельта при проведенні політики «Нового курсу» виявити гнучкість, маневрування, врахувати інтереси різних шарів населення і зробити поступки трудящим.

У той же час «Новий курс» не можна розцінювати як перехід до соціалістичного планування, оскільки приватна власність залишалася непорушної, не було націоналізовано жодного чи підприємства банку.

У результаті політики «Нового курсу» у США зміцнилися позиції великої буржуазії, що просліджується у всіх сферах економіки -- промисловості, банківській системі, аграрному секторі. Концентрація виробництва і банків підсилилася. Найбільш сприятливі наслідки ця політика мав для ведучих груп американського монополістичного капіталу.

Проведення «Нового курсу» не було безболісним. Проти «Нового курсу» виступали прихильники старих методів антиробочого законодавства -- представники консервативних шарів фінансових монополій. Проти Рузвельта були Морган, Дюпон, Рокфеллер, Меллон. Опозиція «Новому курсу» підсилилася з ослабленням економічної кризи, що привело до скасування законів про НИРА, ААА, а також порушенню закону Вагнера. Створена Американська Ліга волі вимагала відмовлення від державного регулювання, зниження податків на великий капітал і переходу до твердого курсу стосовно трудящих.

У політику Рузвельта втілилися риси ліберально-реформістського варіанта розвитку В політику Рузвельта втілилися риси ліберально-реформістського варіанта розвитку ГМК. Найважливішим інструментом його політичного курсу став державний бюджет, за рахунок засобів якого здійснювалося фінансування розширеного відтворення і соціальних програм. До такої політики Рузвельт прийшов не відразу, спочатку він не прийняв пропозиції вченого-економіста Кейнса про практику дефіцитного фінансування, тому що в передвиборній кампанії обіцяв досягти збалансованого бюджету. У 1935 р. Рузвельт відкрито заявив, що «бюджет буде залишатися незбалансованим доти, поки існує армія нужденних».

У цей період навколо «Нового курсу» згуртувалася широка коаліція ліберально-демократичних сил, завдяки чому в 1936 р. Ф.Рузвельт здобув перемогу і був обраний на посаду президента на другий термін. У 1937 р. він приступив до реформи Верховного суду -- вищої судової інстанції країни, що санкціонував закон Вагнера й інші акти соціального законодавства. У 1938 р. Рузвельт почав проводити план так називаної «підкачування насоса» -- збільшення попиту за допомогою нових державних вкладень. Обсяг суспільних робіт розширився, чисельність посібники, що одержує, збільшилася до 21,3 млн. чоловік. Дефіцит бюджету став швидко рости й у 1939 р. склав 2,2 млрд. дол. Після цього число прихильників кейнсіанської теорії в США істотно зросло.

Література

рузвельт реформа конгрес

1. Історія світової економіки. Господарські реформи 1920-1990 р.: Учеб посібник/ А.Н. Маркова, Н.С. Кривцова, А.С. Квасов і ін.; Під ред. проф. А.Н. Марковой. - М.: Закон і право, ЮНИТИ, 1995.

2. Держава і керування в США.- М.: Думка. 1985.

3. «Американська буржуазія і «Новий курс».: Кредер А.А., 1988.

Размещено на Allbest.ru