Богдан Хмельницький та його роль в історії України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Минестерство освіти і науки України

Донецький державний університет управління

Кафедра українознавства

Реферат

Богдан Хмельницький та його роль в історії України

Зміст

Вступ

1. Темперамент Богдана Хмельницького

2. Перші перемоги

3. Державотворча діяльність

4. Зовнішні стосунки

Висновки

Література

Вступ

«Богдан-Зиновій Хмельницький, який провів глибоку межу поміж добами історії України, поклав початок Української Козацької Держави, був найбільшим державним мужем, що його будь-коли мала Україна»,-- так характеризував його В. Липинський.

Рідко коли окремі особи так вирішально визначали хід епохальних подій, як це зробив стосовно Великого Українського повстання 1648 р. Богдан Хмельницький. З огляду на його величезний особистий вплив на події, що змінили перебіг української та всієї східноєвропейської історії, вчені вважають Хмельницького найвизначнішим військовим і політичним діячем України. Його дебют на історичній сцені в ролі головного актора відбувся під кінець життя, до того ж майже випадково. Проте, хоч порівняно не так багато років відділюють нас від Б. Хмельницького, ми знаємо про нього дуже мало, а саме життя його овіяне легендами. Невідомо навіть точно, де й коли саме він народився. Не підлягає сумніву, що походив Богдан Хмельницький з шляхетської родини, бо користався гербом «Абданк», але з котрої частини України походив -- невідомо. З усіх гіпотез найбільше заслуговують на довір'я дві: за одною -- рід Хмельницьких походив з Галичини, з Хмельника на Перемищині, бо в Галичині вже з XVI ст. зустрічаються Хмельницькі; за другою гіпотезою -- рід його походив з Переяславщини; один із сучасників -- князь Заславський -- називав його «переяславським козаком». Богдан Хмельницький дійсно мав зв'язки з Переяславом: мав там власний двір, одружений був з переяславською мешканкою, Ганною Сомківною, брат якої пізніше був полковником Переяславським; там Хмельницький тримав до хрищення майбутнього гетьмана Павла Тетерю. З Переяславом зв'язані видатні події: 1649 року Богдан приймав там послів, а 1654 року відбулася там рада з послами.

1. Темперамент Богдана Хмельницького

Хмельницький народився у 1595 р. в родині українського шляхтича Михайла Хмельницького, котрий служив у польського магната. За свою службу Михайло отримав хутір Суботів. Стисла формула „шляхтич за походженням, козак за духом ' якнайбільше відповідала соціально-психологічній характеристиці Богдана. Не можна ігнорувати впливу на сина матері-козачки, атмосфери козацького духу Чигиринщини, де проходили його дитячі роки. Поза сумнівом, відповідні знання й ціннісні орієнтири Богдан отримав і під час навчання у двох різних за своїм характером навчальних закладах. Він вивчав історичні джерела, праці середньовічних авторів, українську полемічну літературу, право, добре знав історію свого народу, його взаємини з сусідами, вільно володів латинською та польською мовами. В 1620 р. трапилася трагедія. У великій битві турків із поляками під Цецорою його батько загинув, а сам Богдан потрапив у полон. Провівши в неволі два роки, Хмельницький повертається до Суботова, записується до реєстрових козаків, одружується й займається розширенням своїх маєтностей. Як заможний і обережний козак, Хмельницький вже уникає будь-якої участі у повстаннях 1625 та 1638 рр.

У 1638 р. завдяки добрим взаєминам з урядом він отримує посаду писаря Війська Запорізького. Хмельницький як писар Війська Запорозького бере участь у переговорах з королем Владиславом IV та урядом Речі Посполитої. Взяв активну участь разом з Іваном Сірком у війні на боці Франції з Іспанією. Після повернення дізнається про те, що у 1646 р., коли Хмельницького не було в Суботові, польський шляхтич Даніель Чаплинський за підтримки місцевих магнатів зажадав для себе маєтку Хмельницького, напав на Суботів, убив молодшого сина Хмельницького й викрав жінку, з якою щойно овдовілий козацький сотник мав намір одружитися. Богдан шукав допомоги у короля, але той нічим не зміг зарадити. Після того, коли Богдан Хмельницький кинув заклик: „З'єднаймося, браття, повстанемо за віру православну, відмовимо волю народу нашого і будемо єдині!' - його підтримали. У грудні 1647 року Хмельницький подався на Запорожжя, де його було обрано гетьманом.

Більше року до січі він планував повстання й заручався підтримкою прибічників. Розуміючи, що великим недоліком козаків у боротьбі з поляками була відсутність кінноти, Хмельницький сміливо розв'язує цю проблему й звертається з пропозицією про союз проти поляків до давнього ворога козаків - кримських татар. Кращої нагоди й бути на могло. Саме тоді, коли його посольство прибуло до Криму, взаємини хана з поляками були вкрай напруженими, й на допомогу козакам на чолі 4-тисячного загону було послано відомого воєначальника Тугай-бея. Навесні 1648 р. попереджені про дії Хмельницького поляки послали на південь військо, щоб придушити повстання ще в зародку.

Таке раптове перетворення добропорядного прибічника пануючого ладу не було чимось несподіваним для його натури. Пізніше очевидці часто звертали увагу на двоїстість вдачі цього козацького ватажка. Смаглявий і приземкуватий "Хмель", як його прозвали у народі, був звичайно стриманою, непретензійною, чемною, навіть трохи флегматичною людиною. Але він також міг несподівано вибухнути потоками пристрасті та енергії. В такі хвилини його слова заворожували, ідеї водночас захоплювали й наводили страх, а рішучість діяти здавалося непохитною.

Як промовляють джерела, холеричний темперамент Богдана часто проявляється в рисах його характеру, вчинках, діях. Різкість у судженнях і запальність поєднувалися з м'якістю, привітністю; дотепність - із мовчазністю; простота і щирість - з лукавством і мстивістю; доброта - з суворою вимогливістю і навіть жорстокістю. Не виключено, що Хмельницький був чудовим актором і залежно від обставин грав ту чи іншу роль. Сучасники звертали увагу на тонкий розум, ерудицію, вміння передбачати розвиток подій, сталеву волю. У ньому дивовижно поєднувалися відчайдушна сміливість і холоднокровна обачність, принциповість, що межувала із впертістю, і готовність до компромісу, поступливості. Поза сумнівом, це була цільна і разом з тим суперечлива натура, у повсякденному житті - невибаглива й скромна. Як правило, носив звичайний козацький одяг і лише в урочистих випадках одягав коштовне вбрання. Садиба в Чигирині нічим не відрізнялася від житла інших заможних козаків. Та, очевидно, спокійне життя господаря було не для нього.

2. Перші перемоги

Перемога української армії під Пилявцями, розгромлення польського загону під Жовтими Водами, а також блискавична перемога під Корсунем стали важливою віхою в кристалізації основних принципів політичної доктрини гетьмана. Ці перші перемого засвідчили не лише полководницький талант Богдана Хмельницького і енергію, з якою він вів підготовку повстання, а й те, що для Визвольної війни був готовий грунт: вся козацько-селянська Україна сприйняла його заклик як давно очікуваний і бажаний. І гетьман Потоцький бав правий, коли писав королю перед повстанням про те, що Хмельницький і його сподвижники були, по суті, «у змові зі всіма козацькими полками і зі всією Україною». Жовтоводська і Корсунська перемоги Хмельницького стали поштовхом до всенародного повстання, яке охопило невдовзі всю Україну.

1649р. вперше в історії вітчизняної суспільно-політичної думки було сформульовано національну державну ідею, яка передбачала створення незалежної соборної України й стала визначальною у визвольних змаганнях українців протягом наступних сторіч. І з цього часу вона вже ніколи не сходила з порядку денного політичної діяльності Б. Хмельницького.

Розбудова молодої держави відбувалася у надзвичайно складній соціально-політичній обстановці. І до того ж, умови Зборівської угоди свідчили, що в той час Хмельницький ще туманно уявляв своє історичне покликання і не передбачав наслідків того руху, який очолив. Гетьманові слід було використати до кінця здобутки щасливих перемог, захопити в полон короля, піти в глибину Польщі, зруйнувати її аристократичний лад, такий ненависний українцям, і вже тоді висунути перед поляками свої умови миру, які б забезпечували остаточне політичне визволення українських земель і створили б в майбутньому можливості добросусідських відносин з Річчю Посполитою. Адже в усьому краї не лишилося жодного поміщика, ксьондза, єврея. Зборівська угода зовсім не відповідала умовам свого часу та обставинам. Вона мало чим узгоджувалась з політичними й соціальними вимогами народу, оскільки Хмельницький виріс і виховувався у польсько-шляхетському середовищі, зжився з його звичаями й поняттями, порядками, на яких ґрунтувався тодішній політичний і громадський лад Речі Посполитої. І тому не можна було очікувати, що гетьман відразу стане на бік народного ідеалу, який цілком заперечував ці порядки. Хмельницькому здавалося, що досить забезпечити свободу віри й незалежне становище православної церкви, захистити Україну від повернення ненависних народові євреїв та жовнірських постоїв, збільшити кількість постійного козацького війська - і всі причини невдоволення польським пануванням зникнуть назавжди. Другою, ще більшою помилкою Хмельницького, яку він допустив, підписуючи Зборівську угоду, було те, що козацький реєстр обмежувався тільки 40000 козаками, тобто стільки козаків отримали земельні ділянки, виконуючи лише військову службу. Основна ж маса повсталого народу мала стати до кріпосницької праці своїх поміщиків. Це була величезна несправедливість щодо переважної більшості населення України. Адже в козацькому повстанні, яке підняв Хмельницький і яке забезпечило йому успіх тим, що в ньому взяв участь не один лише козацький стан, як раніше, а весь народ, впевнений у своєму визволенні. Здобутками народних перемог і скористався Хмельницький, підписуючи Зборівську угоду. Можна твердити, що Збаразька битва завершила блискучий період історії війн війн Хмельницького - це була вершина могутності українського народу та слави його вождя. Але саме у цій обстановці сповна розкрився державотворчий геній гетьмана. Йому потрібно було виявити велику мудрість, щоб опанувати ситуацію після укладання цього договору, а також Білоцерківського. По-перше, істотно пом'якшив внутрішньополітичне напруження, визнавши основні соціально-економічні завоювання селянства, і по-друге, після перемоги під Батогом (червень 1652р.) зумів повернути втрачені козацькою Україною землі.

3. Державотворча діяльність

Гетьман у державотворчій практиці використовував традиції Запорозької Січі, але не переносив їх механічно на новий економічний і суспільно-політичний грунт. Особливо велику увагу він приділяв проблемі влади, створенню ефективно функціонуючого державного механізму.

Враховуючи слабку дієвість чорної ради як загально представницького органу, Хмельницький з початку 1649р. передав її функції старшинській раді. Ухвали останньої надавали в очах козацтва характеру легітимності рішенням, які приймалися гетьманом. Водночас він докладав максимум зусиль до організації дійового функціонування всіх ланок виконавчої влади. Важливу роль у цьому відіграли розробка й прийняття в червні 1648р. „Статей про устрій Війська Запорозького'. Їх прерогативи виходили за межі суто військового статуту й поширювалися на інші сфери життя козацької України, виконуючи у такій спосіб роль першого конституційного акта молодої держави. Спираючись на нього. Гетьман домагався від полкових та сотенних органів виконавчої влади беззастережного і вчасного виконання своїх наказів. Особливо пильно Б. Хмельницький дбав про зміцнення прерогатив гетьманської влади. Так, він скликав ради, брав активну участь в обговоренні й ухваленні ними рішень; очолював державну адміністрацію; не уникав роботи у сфері судочинства; організовував фінанси; очолював військо; визначав зовнішньополітичний курс уряду; вів рішучу боротьбу з найменшими виявами сепаратизму. За таких обставин відбувається формування харизматичності постаті гетьмана, що відігравало позитивну роль у консолідації національно-патріотичних сил. Звертає на себе увагу і той факт, що Б. Хмельницький зосередивши всю повноту влади в своїх руках, з початку 1649р. став виявляти самодержавні, монархічні устремління. Прямо чи опосередковано він висловлює думки про свою владу не як владу виборного гетьмана, а як самодержавну владу володаря України, дану йому від Бога. Так було зроблено вирішальний крок на шляху утвердження козацької монархії у формі спадкового гетьманства.

Але все ж таки, навіть незважаючи на програну через ханську зраду битву під Берестечком (1651), Хмельницький виявив себе справжнім полководцем і знавцем військової справи. Головною його стратегічною рисою була рішучість наступальних дій з метою розгрому ворога по частинах у відкритому бою. Хмельницький виступив як новатор і носій передових ідей у воєнному мистецтві. Його знамениті засади, демонстративні атаки, удавані відступи та інші тактичні прийоми давалися взнаки не одному польсько-шляхетському воєначальникові. Таким же новатором Хмельницький виступив і в організації козацького війська, в державній діяльності. Засновник Української держави, він став і першим організатором адміністративного управління в ній.

Як визначний політик, він немало сил доклав до зміцнення зовнішньополітичного становища України. Очевидно, ніхто ні до, ні після нього не вмів так майстерно використовувати суперечності між Туреччиною, Кримом та Польщею, між Польщею і Трансільванією та іншими країнами.

Що ж до проведення внутрішньої політики, то, незважаючи на його намагання дещо ослабити гострі соціальні суперечності в країні та збільшити козацький реєстр, Хмельницький, одначе, рішуче придушував всілякі спроби протесту народних мас виступити проти гетьманської адміністрації і козацької старшини, відстоював права церкви, наділяв земельними маєтностями монастирі, зобов'язував селян виконувати феодальні повинності тощо.

Не можна недооцінювати ролі великого гетьмана у формуванні державної еліти. Геніальність гетьмана як державного діяча полягала і в тому, що він спромігся поєднати реалізацію національної ідеї з соціально-економічною політикою, яка, попри певну непослідовність і суперечливість, у цілому відповідала інтересам більшості населення, насамперед козацтва і селянства. Адже в жодному разі не можна забувати того, що період Хмельниччини - це не лише час становлення незалежної держави, але й доба глибоких соціальних потрясінь. На терені козацької України було знищено велике й середнє феодальне землеволодіння )за винятком монастирського), панщинно-фільваркову систему господарства, ліквідовано кріпацтво, селянство вибороло особисту свободу, утверджувалася дрібна, фермерського типу власність на землю. Не без сприяння політики Б. Хмельницького стався революційний прорив у формуванні різних рівнів суспільної свідомості селян.

Після провалу намірів ( травень серпень 1648р.) залучити на бік національно патріотичних сил українське панство гетьман зміцнює своє ставлення до великого й середнього феодального землеволодіння. В наступні роки йде на поступки магнатам і шляхті лише під тиском умов Зборівського та Білоцерківського договорів, а після Батозької перемоги відмовляється від політики, спрямованої на відновлення дореволюційної моделі аграрних відносин.

Жорстку лінію проводив Б. Хмельницький щодо маєткових апетитів козацької старшини ( до 1654 р. Не виявлено жодного його універсалу про надання її представникам земельних володінь ). Тому частина старшини, невдоволена цим аспектом його політики, почала таємно добиватися від московського царя грамот на маєтки ( родина Виговських, Самійло БогдановичЗарудний, Павло Тетеря й ін. ). Інакше гетьман ставився до володінь православної церкви. Розуміючи важливе значення релігійного чинника у розгортанні визвольної боротьби, він одразу ж пішов на захист церковного землеволодіння й не тільки суворо карав тих, хто зазіхав на монастирське майно й землі, а й надавав монастирям у володіння маєтки.

Ще один дуже важливий аспект соціальної політики Б. Хмельницького - намагання не допустити в Українській державі вибуху громадянської війни. Загроза розвалу національно - патріотичного табору , що виникла після укладення Зборівського і Білоцерківського договорів, спонукала його, з одного боку, час від часу видавати грізні універсали, які страхали "бунтівників " смертною карою, а з другого навіть під тиском польського уряду ніколи не вдаватися до масових репресій проти повстанців.

Прогресивний характер мали заходи гетьмана і в інших сферах економічного життя країни. Відомо, що він з великою увагою ставився до міст звільняв їх від постоїв, захищав від свавільників, збільшував міськіпривілеї, піклувався про міську земельну власність. Постійно дбав пророзвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі. В діяльності уряду окреслилася тенденція до скасування внутрішнього торгового мита. Проводилася політика захисту інтересів українських купців у міжнародній торгівлі

Свідченням цього служить розроблений, очевидно в 1650 р., проектдоговору з Туреччиною про торгівлю, що передбачав їх звільнення " від всяких мит, оплат і податків... на сто років...'. Водночас створювались сприятливі умови для торгівлі іноземців на терені Української держави.

Серйозне піклування Б. Хмельницький виявляв щодо організації фінансової справи. В джерелах є відомості про запровадження карбуваннянаціональної монети, і, можливо, подальші пошуки науковців дадуть можливість підтвердити їх вірогідність. Поповнення фінансів відбувалося переважно з трьох джерел: земельного фонду, доходів від промислів та торгівлі й податків. Набула поширення здача в оренду різних промислів

Не залишався гетьман осторонь процесу становлення нової судової системи. На місці станово шляхетської системи земських, Бродських і підкоморських судів виростає нова система козацьких судів: сотенних, полкових і генеральних судових установ. Місце скасованого домініального судівництва зайняли здебільшого сільські суди. Найвищий суд перебував при гетьмані. Запроваджується практика надсилання Б. Хмельницьким судових комісій для розгляду справ особливого значення.

4. Зовнішні стосунки

хмельницький визвольний зовнішньополітичний гетьман

Хмельницький розумів, що для успіху повстання необхідна підтримка іззовні. Відтак він дедалі більше уваги звертав на зовнішню політику. Першу свою дипломатичну перемогу гетьман здобув, залучивши до союзу з козаками кримських татар. Але цей союз виявився ненадійним. До того ж він не розв'язав ключової для Богдана Хмельницького проблеми взаємин між Україною та Річчю Посполитою. Спочатку гетьман ще не був готовий до цілковитого розриву. Метою його стосунків із Річчю Посполитою, гнучким представником якої був великий православний магнат Адам Кисіль, полягала в тому, щоб здобути автономію для українського козацтва шляхом перетворення його на окремий і рівноправний стан Речі Посполитої. Але вперта нехіть шляхти визнати колишніх підданих рівними собі в політичному відношенні виключала можливість досягнення цієї мети.

У сучасної людини, для якої національний суверенітет є чимось цілком природним (хоч це поняття дістало поширення лише після Французької революції 1789 р.), виникає питання, чому Хмельницький не проголосив Україну незалежною. Під час повстання й справді пішов поголос, що він хоче відновити «давньоруське князівство» чи навіть планує утворити окреме «козацьке князівство». Можливо, ці ідеї й розглядалися, але здійснити їх за тих обставин було б неможливо. Як показали безперервні війни, козаки хоч і завдавали полякам тяжких поразок, однак не могли постійно протистояти неодноразовим намаганням шляхти відвоювати Україну. Для забезпечення тривалої перемоги над поляками Хмельницький потребував надійної підтримки великої чужоземної держави. Звичайною платою за таку допомогу була згода на те, щоб визнати зверхність правителя, який її надавав. Головним поштовхом до повстання виступало прагнення народних мас позбутися соціально-економічних лих, і для багатьох українців те, як ці проблеми вирішити -- при своїй владі чи чужій,-- було справою другорядною. Нарешті, у Східній Європі XV ст. суверенітет ототожнювався не з народом, а з особою законного (тобто загальновизнаного) монарха. З огляду на те, що за всієї своєї популярності та влади Хмельницький не мав такого визнання, він вимушений був знайти для України зверхника, який його мав. Тут не стояло питання про самоврядування України, бо українці вже здобули його. Їхньою метою було знайти монарха, що міг би забезпечити новосформованому й автономному суспільству законність і захист.

На думку Хмельницького, зручним кандидатом на роль покровителя й захисника України на міжнародній арені був турецький султан. Він був достатньо могутнім для того, щоб відбивати у поляків бажання нападати на Україну, й водночас надто віддаленим, щоб відкрито втручатися в її внутрішні справи. Відтак, у 1651 р., після обміну посольствами Оттоманська Порта формально прийняла своїми васалами гетьмана та Військо Запорозьке на таких же умовах зверхності, що їх мали Крим, Молдавія та Валахія. Проте через поширену серед українців ненависть до «бусурманів» та внутрішні зміни в самій Оттоманській Порті ця угода так і лишилася нездійсненою.

Значно популярнішим кандидатом на роль покровителя України був православний московський цар. З початку повстання Хмельницький умовляв царя в ім'я спільної для них православої віри прийти на допомогу. Але Москва реагувала надзвичайно обережно. Зазнавши тяжких втрат у недавній війні з Польщею, московити воліли почекати, доки козаки й полями не виснажать одне одного, і вже тоді вдаватися до відповідних дій. Проте у 1653 р., коли українці стали погрожувати тим, що віддадуть перевагу оттоманському варіанту, московити не могли більше зволікати з рішенням. Цар Олексій Михайлович скликав Земський собор, який вирішив, що «заради православної віри й святої церкви Божої государеві слід прийняти їх під свою високу руку». Приймаючи це рішення, московити також сподівалися відібрати деякі захоплені Польщею землі, використати Україну як буфер проти Оттоманської імперії та взагалі розширити свої впливи.

Висновки

Богдан Хмельницький належить до найвидатніших постатей в історії України. Він не лише очолив національно-визвольну боротьбу в Україні, але й зміг об'єднати для цієї мети зусилля різних станів українського суспільства. Це був видатний полководець європейського масштабу. Він створив одну з найкращих у Європі армій. В історії воєнного мистецтва він стоїть на одному щаблі з найвидатнішими полководцями XVIIст. - Олівером Кромвелем, Густавом II Адольфом, Яном Собеським.

Б. Хмельницький започаткував будівництво Української козацької держави. На звільненій від польсько-шляхетського панування території було ліквідоване магнатське й шляхетське землеволодіння фільварко-панщинну систему господарювання й кріпосницькі відносини. Козацькі господарства переростали в господарства фермерського типу, головними ознаками якого було використання найманої праці і зв'язок з ринком. Відбувся грандіозний соціально-економічний переворот.

Гетьман був високоосвіченою людиною. Маючи необмежену владу, він не потребував розкошів і жив дуже скромно.

Безперечно, Богдан Хмельницький був однією з найвидатніших постатей в українській історії. Велич людини і пам'ять про неї визначаються її ділами. Життя і справи Богдана Хмельницького були віддані боротьбі за єдність і самостійність українського народу. Силою своєї індивідуальності й розуму він вивів український народ зі стану багатовікової бездіяльності та безнадії і спрямував на шлях національного та соціального визволення. Це забезпечило йому видатне місце не лише у вітчизняній, а й світовій історії, у нетлінній пам'яті нащадків.

Література

1. Меріме П. "Богдан Хмельницький'; К.: Маяк,1993р. - с.65-91

2. Субтельний О. "Украина',підручник - К.: Лебідь, 1991р., с.200-240

3. Полонська- Василенко Н. "Історія України Том 2' підручник; Київ: Либідь,1995р., с.2-3

Размещено на Allbest.ru