Громадянська війна в Росії і голодомор в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНЕСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ ТЕХНІКУМ ГОТЕЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Всесвітня історія»

на тему «Громадянська війна в Росії і голодомор в Україні»

Виконала:

студентка 1 курсу

группи 11 ГО

Корнійчук О.М.

Перевірив:

Новіков М.В

Громадямнська війнам в Росімї (1917-1921) - громадянська війна на теренах Росії (у вузькому розумінні - в межах Російської республіки, у ширшому - на території колишньої Російської імперії), що розпочалась із падінням Тимчасового Уряду та захопленням більшовиками Петрограду.

У війні брали участь різні за чисельністю та складом збройні формування. Найважливіші з них - Червона Армія (створена більшовицьким урядом Росії), Добровольча армія (створена офіцерами царської армії), армія УНР (створена урядом УНР), Революційна повстанська армія (армія батьки Махна та деякі інші добровільні військові формування, створені для захисту інтересів селянства України) тощо.

У російських історичних джерелах - енциклопедіях, підручниках, довідниках - ця війна часто зветься розширено: «громадянська війна та іноземна інтервенція проти Радянської Росії». Тобто до поняття «громадянська війна» додається (в нього додатково включається):

· Продовження військових дій із Німеччиною і Австро-Угорщиною на фронтах Першої світової війни після жовтня 1917.

· Боротьба більшовицької влади з національно-визвольними рухами та окупація країн, що виникли на теренах Російської імперії.

· Воєнний конфлікт між Радянською Росією та країнами Антанти, а також на Далекому Сході з Японією - після укладення урядом Радянської Росії сепаратної мирної угоди з Центральними державами у Брест-Литовську (на початку 1918), а також відмови уряду більшовиків сплачувати зовнішній борг Росії її закордонним кредиторам та розсекречення таємних міжнародних договорів і угод Російської імперії (царський дім Романових) із країнами Заходу.

· Території під контролем «білої» і «червоної» армій в березні 1919

· Бойові дії з силами, що підтримували реставрацію монархії - Добровольчою армією та ін.

· Військовий конфлікт із Польщею 1919-1921 (Радянсько-польська війна).

· Війна 1921 в Монголії.

За офіційною радянською версією, Громадянська війна завершилася перемогою більшовиків та створенням Радянського Союзу в 1922 році. Але як соціальний конфлікт загально-національного та міжнаціонального масштабу, в якому політична партія, що захопила владу, придушувала інші соціальні класи й верстви населення та національно-визвольні рухи силою і зброєю, конфлікт продовжувався у різних прихованих формах, за різним оцінкам, до другої половини XX-го ст. Громадянська війна, за оцінками різних істориків, забрала від 14 до 23 мільйонів життів (для порівняння: у першу світову війну Росія втратила приблизно 1,5 мільйонів людей )

Передісторія війни

війна громадянський росія голод

28 лютого 1917 року одночасно були утворені Тимчасовий комітет Державної думи і Петроградська рада робітничих і солдатських депутатів. 1 березня Петрорадою був виданий Наказ № 1, який скасував єдиноначальність в армії і передав право розпоряджатися зброєю виборним солдатським комітетам. 2 березня імператор Микола II зрікся престолу на користь сина, потім - на користь брата Михайла. Михайло Олександрович відмовився від престолу, надавши право вирішувати подальшу долю Росії Установчим зборам. 2 березня виконавчий комітет Петроградської ради уклав з Тимчасовим комітетом Державної думи угоду про утворення Тимчасового уряду, одним із завдань якого було управління країною аж до скликання Установчих зборів.

На зміну розпущеному 10 березня Департаменту поліції з 17 квітня почалося формування робочої міліції (Червоної гвардії) при місцевих радах. З травня 1917 року на Південно-Західному фронті командувачем 8-ї ударної армії генералом Корніловим Л. Г. починається формування добровольчих частин («корніловці», «ударники»).

У період до серпня 1917 року склад Тимчасового уряду все більше змінювався в бік збільшення числа соціалістів: у квітні - після направлення Тимчасовим урядом урядам Антанти ноти про вірність Росії своїм союзницьким зобов'язанням і намір продовжувати війну до переможного кінця - і в червні - після невдалого наступу на південно-західному фронті. Після визнання Тимчасовим урядом автономії України кадети на знак протесту вийшли зі складу уряду. Після придушення збройного повстання в Петрограді 4 липня 1917 склад уряду був знову змінений, міністром-головою вперше став представник лівих Керенський А. Ф., який заборонив партію більшовиків і пішов на поступки правим, відновивши смертну кару на фронті. Новий головнокомандувач генерал від інфантерії Л. Г. Корнілов вимагав також і відновлення смертної кари в тилу.

27 серпня Керенський розпустив кабінет і самочинно присвоїв собі «диктаторські повноваження», одноосібно усунув генерала Корнілова з посади, зажадав скасування руху на Петроград раніше ним же відправленого кінного корпусу генерала Кримова і призначив себе Верховним головнокомандувачем. Керенський припинив переслідування більшовиків і звернувся за допомогою до Рад.

Упродовж двох місяців після придушення Корніловського виступу та запроторення його основних учасників у Биховську в'язницю чисельність і вплив більшовиків неухильно росли. Ради великих промислових центрів країни, ради Балтійського флоту, а також Північного і Західного фронтів перейшли під контроль більшовиків.

Голодомор в Україні 1921-1923

До 1923 року Україна (як Українська Народна Республіка, так і УСРР) формально була незалежною від Радянської Росії, що не заважало владі останньої скеровувати війська Червоної армії для грабунку української землі.Під час інтервенції Росії 1919 року більшовикам вдалося захопити Київ, куди переїхав «уряд» «Української Соціалістичної Радянської Республіки», що ввів російську мову як державну і нав'язав російську державну адміністрацію. По селах був розпочатий грабунок селян, а забране збіжжя та худоба вивозились до Росії. О. Шліхтер, на той час більшовицький комісар, писав, що з України було забрано 8,5 мільйони пудів хліба замість 50-ти (на які більшовики сподівались), і «кожний пуд заготовленого хліба забарвлений краплями крови» [4].

На цьому політичному і насильницькому фоні державного тероризму і розвинувся голод. Його поширенню сприяли також посуха і неврожай, що 1921 року охопили найважливіші зернові регіони Росії - Поволжя, Північний Кавказ, а в Україні її південні степові райони. На півдні України восени 1920, взимку і весною 1921 випало лише 3/4 звичайної норми опадів. Катастрофічне становище було у Катеринославщині, Донеччині, Запоріжжі, Одещині, Миколаївщині і Харківщині. За рахунок північних і правобережних районів, які менше постраждали від неврожаю в Україні було зібрано 300 млн. пудів зернових або 30 % врожаю 1916 р. Протягом багатьох десятиліть у радянських шкільних підручниках стверджувалося, що на початку 20-х років голод охопив лише райони Поволжя. Так оголошувалося тоді і перед західним світом, звідки Ленін і його соратники просили продовольчої допомоги саме в названий регіон. Про те, що такий же голод охопив усю Південну Україну, звідки масово вивозився хліб на Північ Росії і на експорт, Москва мовчала.

Дії Уряду УНР

Про голод в Україні почав заявляти на весь світ уряд УНР в екзилі вже восени 1921 року. Так, у вересні 1921 року повноважний представник УНР Олександр Шульгин звернувся з проханням про допомогу голодуючому українському населенню до Нансена, а через місяць це питання місія УНР порушила в Парижі.

Масштаби голоду

На жаль, тоді західний світ так і не перейнявся трагедією українського селянства, страшний голод поширювався далі півднем України. До Катеринославщини, Запоріжжя та Донеччини наприкінці 1921 року додається Миколаївщина та Одещина. І на початку січня 1922 року кількість голодуючих тут сягнула 1 890 000 осіб, у березні - 3 250 000, в червні - 4 103 000. За доповіддю представника Комітету Нансена, акредитованого у Женеві, на півдні України взимку 1922 року голодувало 8 000 000 селян. Охопивши такі величезні простори, голод спричинився до збільшення смертельних випадків. Зокрема, якщо за січень-березень 1922 року в Херсоні народилося 918 осіб, то вмерло - 5405. У чотирьох містах Миколаївщини за цей період з'явилося на світ 1199 осіб, а пішло з нього - 7323. Представник допоміжної організації Нансена капітан В. Квислінг, очевидець того голоду, засвідчив у своїй телеграмі в лютому 1922 року, що «в Україні близько 7 мільйонів людей вмирають з голоду в усьому страшному розумінні цих слів». Це, до речі, підкреслював Квислінг, без інших українських територій, до яких він відносив, у першу чергу, Кубань.

Дії радянської влади

12 травня 1921 Ленін підписав телеграму РНК УСРР до Харкова - з вимогою вжити заходів для відправки впродовж травня 1921 не менше 1 мільйона пудів хліба в центральні губернії РСФРР.[7]28 червня 1921 року Голова Ради Народних Комісарів сусідньої держави В. Ульянов у телеграмі до Раднаркому (Раковському) та ЦК КП(б)У «пропонував негайно відновити відправку хліба на північ, не менше тридцяти вагонів щодня»

Того ж дня від М. Горького надійшов проект «Комісії допомоги голодуючим». В. Ленін запропонував «об'єднати наш і горьковський проект». Наступного дня проект був розглянутий на засіданні Політбюро ЦК РКП(б) і для протидії членам комітету - громадським діячам М. Кишкіну, О. Кусковій, С. Прокоповичу та ін. була створена комуністична група у Комітеті. Всеросійський комітет допомоги голодуючим був створений 21 липня 1921 року, а вже 27 серпня був за наказом В. Леніна ліквідований: «Прокоповича сьогодні ж заарештувати за звинуваченням у протиурядовій промові <…> і протримати місяців зо три… Решту членів <…> сьогодні ж вислати із Москви, розташувавши по одному у повітових містах по можливості без залізниці, під нагляд». Для дискредитації членів Всеросійського комітету допомоги голодуючим «Газетам дамо директиву: від завтра ж розпочати у сотню способів висміювати „Кукішей“. <…> З усіх сил висміювати їх і травити не рідше одного разу на тиждень протягом двох місяців.» Незважаючи на неврожай, 28 липня 1921 Політбюро ЦК КП(б)У надіслало до ЦК РКП(б) телефонограму, в якій гарантувало збір в УСРР 100 млн пудів продподатку, 20 млн пудів помольного податку та 10 млн пудів з товарообміну, а також відправку з цих надходжень 50 млн пудів до Москви та понадпланові надходження з товарообміну. Крім того, 17 млн пудів призначалося виокремити з надходжень продподатку для створення губернських фондів комнезамів.

Українці, що масово поверталися з голодуючого Поволжя, теж спричинилися до розмірів голоду. Так, у повідомленні від того ж 28 липня 1921 Наркомзем УСРР повідомляв, що до переселенського відділу наркомату почали щоденно прибувати ходоки від колишніх переселенців з України, які мешкали в РСФРР, з клопотанням про дозвіл повернутися на батьківщину. За заявами ходаків, виявили бажання на повернення та почали стихійно переселятися 20 тис. українців в Оренбурзькій, 20 тис. в Уфимській та 300 тис. у Самарській губерніях. Вже 2 серпня 1921 Ленін написав своє «Звернення до селян України» із закликом надати допомогу населенню неврожайного Поволжя, яке виконавці сприйняли як імператив. Саме в ці страшні місяці 1922 року, коли різко зростає кількість голодуючих на Півдні України (крім корінного етносу там зазнали лиха і німці, болгари, греки, чехи, шведи, молдавани, росіяни), голова Раднаркому УСРР Християн Раковський погрожує англійському міністрові закордонних справ лорду Керзону припиненням поставок українського хліба, якщо Велика Британія не знайде шляхів для примирення з Радянською Росією. І це в той час, коли для голодних дітей Півдня України керівники УСРР випрошують у Американської адміністрації допомоги (АРА) сто тисяч пайків. Ця благодійна організація в межах їй дозволеного намагалася допомогти голодним українцям, хоча постійно перебувала під недремним оком ЧК. Комуністична влада, скориставшись допомогою американців, потім, коли наприкінці 1922 року становище почало поліпшуватися, замість подяки, почала звинувачувати їх у спробі підриву устоїв «влади робітників і селян». Разом з тим, 16 липня 1922 року ВЦВК заборонив до кінця року переселення в межах радянських республік.

Допомагали своїм братам і українці Чехословаччини. Так, 29 липня 1922 року до Мелітопольського повіту УСРР відправлено третій ешелон із продовольством для голодуючих. Із 13 вагонів 2 призначалися для чеських колоністів. Станом на 1 серпня урядовці звітували, що в Костянтиноградському повіті Полтавської губернії зареєстровано 8 тис. 960 голодуючих, серед них - 5 тис. дітей, перспективи врожаю незадовільні - град частково або повністю знищив посіви зернових на площі 67 тис. 329 десятин рілля. План допомоги голодуючим у Запорізькій губернії виконано на 80 % (доставлено 254 вагони з 300 тис. пудами продуктів), у Катеринославській - на 83,2 % (204 вагони з 254 пудами), у Донбасі - на 78,1 % (175 вагонів з 352 пудами), у Миколаївській - на 80 % (136 вагонів), у Криму - на 92,5 % (87 вагонів). Як усе було насправді, чітку відповідь дають документи. На засіданні Політбюро ЦК КП(б)У слухняно виконують розпорядження члена Наркомпроду РРФСР Мойсея Фрумкіна, коли той вимагав вивозити мільйонами пудів хліб з України, яка сама голодує. До речі, члени Політбюро ЦК КП(б)У, віддавши розпорядження про вивезення хліба з України, протягом тривалого часу навіть не знали, скільки збіжжя вже вивезено за операційний рік. Тільки 10 березня 1922 року Раковський, Мануїльський, Фрунзе, Чубар, Іванов, Косіор ухвалюють рішення про те, щоб «выяснить количество вывезенного в РСФСР хлеба и составить официальный акт».

Коли ж у травні зробили підрахунки, то виявилося: до нового врожаю не вистачає по лінії державного постачання 1 600 000 пудів.

3 вересня 1921 політбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову про розміри державного хлібного фонду та кількість хліба, який Україна мала передати РСФРР. Ухвалено пропозицію члена колегії Наркомпроду РСФРР, заступника наркомпроду РСФРР М. І. Фрумкіна встановити кількість хліба, який Україна мала дати Росії мінімум у кількості 30 млн пудів, навіть на шкоду власному постачанню. Запропоновано надати директиву губкомам КП(б)У та губвиконкомам про проведення на з'їздах комнезамів рішення про відрахування на користь голодуючих 50 % із фонду комнезамів.

20 вересня 1921 Політбюро ЦК КП(б)У ухвалило план вивозу продовольства для РСФРР у розмірі 57 мільйонів пудів із застереженням, що через два місяці планове завдання мало бути збільшеним. 23 вересня, не маючи важелів впливу на реальний стан справ, РНК УСРР прийняла постанову про оголошення частини України територією державних заготівель по товарообміну та оголосити Чернігівську, Подільську, Полтавську, Київську та Кременчуцьку губернії територією державних заготівель на хліб, збіжжя-фураж та олійне насіння. [3]

Політбюро ЦК КП(б)У ухвалює спеціальне рішення про забезпечення пайками комуністів у голодуючих губерніях. І кошти для цього виділяються з державного бюджету, в який уже оприходувано й цінності з пограбованих церков за підказкою з ЦК. Некомуністам з голодуючих регіонів допомога не надавалася. В той же час керівники компартії організовують для себе санаторії в Німеччині та рахунки в швейцарських банках.[11]

7 чи 8 жовтня 1921 Ленін підписав проекти постанов і постанови Ради праці та оборони від 7 жовтня 1921 про вивіз 57 млн пудів хліба з УСРР.

12 жовтня 1921 Політбюро ЦК КП(б)У поширило на територію УСРР всі постанови ЦК РКП(б) про розстріли. 11 листопада 1921 в Запорізькій губернії проведено облік голодуючих, за попередніми даними, голодувало близько 175 тисяч осіб, населення харчувалося сурогатами, переважно макухою; найбільше постраждали від голоду 7 волостей Запорізького повіту, 5 Мелітопольського, 2 Гуляйпільського. 19 грудня органи влади звітували, що у Верхньодніпровському повіті Одеської губернії голодувало до 35 тис. осіб, а в 11 повітах Катеринославської губернії голодувало близько 75% населення.

7 жовтня 1922 у Харкові комісія, відряджена ВУЦВК для обстеження становища у голодуючих місцевостях (голова В. Єрмощенко): становище у голодуючих місцевостях, окрім Одеського повіту, буде скрутнішим, ніж у минулому році. На середину жовтня 1922 в Катеринославській губернії голодувало 200 тисяч осіб, з них - 96 тисяч дітей, 40 тис. селянських господарств потребували насіннєвої допомоги. Чотири повіти благали на негайну допомогу. По спецдонесенню на 15 листопада 1922 року в Донецькій губернії голодувало 500 тисяч осіб, з них чверть у Маріупольському повіті, американська адміністрація допомоги працювала виключно у Маріупольському повіті, де годувала 11 тис. дітей; за даними губернської комісії допомоги голодуючим, на голодну смерть була приречена половина голодуючих.

3 січня 1923 року за пропозицією народного комісара закордонних справ СРСР Чичеріна уряд СРСР запропонував радянській пресі та газетам, що одержували субсидії від уряду СРСР, тимчасово, до припинення Лозаннської конференції й повернення Чичеріна з-за кордону, утриматися від публікації звісток про голод на півдні України, Північному Кавказі й у Криму.

Размещено на Allbest.ru