Характеристика діяльності Олівера Кромвеля

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Кафедра нової та новітньої історії і методики викладання історії

Реферат

Характеристика діяльності Олівера Кромвеля

ІНДЗ з курсу Нової історії

студент 31 групи

Ворка Євген

Науковий консультант

к.і.н., доц. Н.А. Григорук

Тернопіль - 2014

План

Вступ

1. Історіографія проблеми та джерельна база

2. Політична та військова діяльність Олівера Кромвеля в Англії під час буржуазної революції

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Олівер Кромвель (25 квітня 1599, Гантінгдон -- 3 вересня 1658, Лондон), англійський державний діяч і полководець, вождь Англійської революції, керівник індепендентів, в 1653-1658 лорд - протектор Англії.

У 1640 році Олівер Кромвель був обраний до Довгого парламенту. Один з головних організаторів парламентської армії, що отримала перемоги над королівською армією під час громадянських воєн (1642-1646), (1648) . Спираючись на армію, вигнав з парламенту пресвітеріан(1648), сприяв страти короля і проголошення республіки (1649), влада в якій була зосереджена в руках прихильників Кромвеля. З 1650 лорд - генерал (головнокомандуючий всіма збройними силами). Кромвель придушив рухи левеллеріві дігерів, визвольні рухи в Ірландії і Шотландії. У 1653 встановив режим одноосібної військової диктатури -- протекторат.

Актуальність роботи обумовлена тим, що, з однієї сторони, постать Олівера Кромвеля як полководця та політичного діячадосліджена не досить повно описана. Це пояснюється неясністю та суперечливістю численних історичних відомостей про його особу. Другим аспектом актуальності вивчення обраної теми полягає в надзвичайній цікавості дослідження історичної постаті Олівера Кромвеля, оскільки, будучи політиком і полководцем світового масштабу, він зумів розпізнати тенденції розвитку англійського суспільства та спрямувати їх у русло розвитку та формування такої моделі демократії, яка і нині існує у Великобританії та якою захоплюється решта світу. Фактично, геній Олівера Кромвеля полягав у тому, що він передбачив розвиток демократії у Англії і заклав її міцний фундамент.

Об'єктом даного дослідження є історична постать Олівера Кромвеля як полководця та політичного діяча.

Предметом дослідження є політична і військова діяльність Олівера Кромвеля.

Метою даної роботи є розгляд та аналіз історичної постаті Олівера Кромвеля як полководця та політичного діяча.

У рамках досягнення поставленої мети були поставлені для вирішення наступні завдання:

1. розглянути історіографію та джерельну базу проблеми;

2. розглянути політичну діяльність Олівера Кромвеля, зокрема на посту лорда - протектора;

3. розглянути військову діяльність Олівера Кромвеля як головнокомандувача військових сил;

4. проаналізувати та узагальнити отримані в ході роботи дані.

Хронологічні межі даного дослідження охоплюють 1642 -1659 рр., що пов'язано з фактом вступу Олівера Кромвеля у громадянську війну на боці індепендентів, виявленням його військових талантів і, особливо, його піднесення після битви при Марстон - Муре 1644 р., та фактом його смерті 3вересня 1658.

1. Історіографія проблеми та джерельна база

З кінця XVII - XVIIIст. в історіографії виокремились дві традиційні концепції, що проливали світло на події XVII ст. в Англії. Ці концепції з тими чи іншими модифікаціями прослідковуються і до нашого часу. Обидві вони, за словами Е.А. Космінського, намагались більше затемнити ніж розкрити смисл Англійської революції.

Консервативна (торійська) концепція, що намагала захистити і возвеличити режим Стюартів, розглядала революцію як «великий мятеж». Цією назвою консервативні історики намагалися підкреслити неочікуваність революційного вибуху, його неприродність в нормальній течії англійської історії. Революція призвела до рокових результатів - «сокрушению монархии и казни благословенного божьей милостью короля». Автори цього напряму зображали в «уничтожающем виде виновников мятежа» -- лідерівопозиції і особливо Олівера Кромвеля. В такому кристалізованому вигляді консервативна концепція постає перед нами у праці сучасника революції рояліста графа Кларендона «Подлинное историческое повествование о мятеже и гражданських войнахв Англии», видане в 1702 - 1704 рр. після його смерті.

Друга із традиційних концепцій - ліберальна (вігська), яка також негативно відноситься до революції. Як і автори першого напрямку, ліберальні дослідники вважають її не характерною для англійської історії. Відмінність концепцій полягає в тому,що ліберальна дозволяє собі ставити під сумнів непогрішність «благочестивих монархів». Історики - ліберали ставлять питання про відповідність політики Стюартів конституції і традиціям країни, намагаються по - своєму зрозуміти причини і пояснити суть революції.

Проголошена Дж. Локком в кін. XVII ст. вігська трактовка рельєфно представлена в працях крупних істориків ХІХ ст. Г.Галлам в «Конституционной истории Англии» (1827) з осудом відноситься до абсолютизму Стюартів, признає законність повстання парламенту проти Карла І. Одначе від оправдовує виступ лише в 1640-1641 роках. Прийнявши «Велику ремострацію» в 1641 році, парламент, на думку історика, добився конституційних гарантій, і на цьому повинен був би зупинитись. Події, що розвивалися далі Галлам засуджує.

В історіографії розвивались також напрями що поєднували дві концепції, такою була праця філософа і історика Д. Юма, який написав у 50-70-х роках ХVІІІ ст. десять томів «Історії Англії». Юм намагається у своїй роботі осмислити причини громадянської війни. Будучи філософом - раціоналістом, він вбачав їх в релігійному дурмані, що оволоділа ворогувавшими сторонами. Проблеми пуританізму приваблювали також і Т. Карлайла, одначе в протилежному Юмові розумінні. Т. Карлайл був прихильником «культу героїв», опублікував в 1845-1846 роках «Письма и речи Оливера Кромвеля». В цій та інших своїх працях Карлайл вперше в історіографії створив блискучу апологію Кромвелю, який постає перед нами «тріумфатором», головною особою «великого англійського пуританства», засновником морської і колоніальної величі Англії.

Своє вираження концепція «пуританської революції» знайшла в працях С. Гардинера -- знаного ліберального історика, який присвятив дослідженню Англійської революції близько 20 томів - «Перші два Стюарти і пуританська революція», «Історія великої громадянської війни», «Історія республіки і протектората» та інші опублікованів 1876-1901 роках. Маючи на мені, на основі великого фактичного матеріалу, відновити об'єктивну картину боротьби, Гардинер в дійсності створив ідеалістичну модель. Детально відображена картина дій відображає лише історію релігійних суперечностей. В інтерпретації історика не класові інтереси, а високі ідейно - релігійні принципи складали основу цих подій. Слідом за Карлайлом Гардинер возвеличив пуритан і Кромвеля як національного героя і освітив ці події для англійської буржуазії дусі.

Щодо джерельної бази теми, то вона досить різноманітна і включає в себе акти, петиції, речі та ін. документи того періоду. Серед них можна назвати «Постановление палаты общин об объявлении себя верховной властью английского государства, 4 января 1649 г.», даною постановою визначалося, що народ є джерелом законної влади, а також те, що общини Англії що засідають в парламенті будучи обраними і представляючи народ є найвищою владою в країні, те що постановлено общинами Англії, що засідають в парламенті має силу закона для всіх громадян навіть всупереч волі перів такороля. «Приговор высшей судебнойпалатынад королем, 27 января 1649 г.» це документ яким Карла І Стюарта прирікли на відсічення голови - «он виновен вгосударственной измене, убийствах, грабежах, пожарах, насилиях, опустошениях,во вреде и несчастьях нации, совершенных, предпринятых и причиненных вназванную войну.

Документоміншого типу є «Акт об отмене королевского звания, 17 марта 1649 г.», « Акт об отмене палатылордов, 19 марта 1649 г.», «Акт об объявлении Англии свободным государством, 19 мая 1649 г.» це документ в якому обявляється і постановляється нині існуючим парламентом і його владою обявляється що Англія буде республікою, без короля і палати лордів. Важливим дипломатичним кроком було видання «Акт об увеличении торгового флота и поощрении мореплавания английской нации (Навигационный акт), 9 октября 1651 г.» за яким не дозволялося ввозити товари з Азії, Африки і Америки судам, які не належали чесним і законодотримуючим громадянам Англії.

2. Політична та військова діяльність Олівера Кромвеля в Англії під час буржуазної революції

Олівер Кромвель прийняв титул «Лорда - протектора вільної держави Англії, Шотландії та Ірландії» 16 грудня 1653 року. Згодом багато політичних діячів, які отримали владу в результаті демократичних революцій, перетворювалися на диктаторів. Багато хто з них, беручи на себе диктаторські повноваження, наділяли це в добре опрацьовані демократичні форми. Мабуть, першим в історії людства демократичним конституційним диктатором став саме Кромвель. [1.1,378]

У день проголошення Кромвеля лордом - протектором була прийнята і нова конституція Вільної держави Англії, Шотландії та Ірландії, так зване «Знаряддя управління». Цей документ, написаний під керівництвом Кромвеля групою вищих офіцерів армії на чолі з Джоном Ламбертом, до теперішнього часу залишається прикладом демократичної конституції. Хоча «Знаряддя управління» і носить на собі сліди поспішних обговорень, компромісних поправок. Хоча в ньому чимало навмисних і ненавмисних протиріч і неясностей, але все ж це акт чудовий за силою політичної думки.

Нова конституція Англії була спробою досягти рівноваги сил між Кромвелем, Державною радою і парламентом. Відповідно доконституції в країні засновувався постійно діючий виборний однопалатний парламент, що обирається кожні три роки людьми, що мали не менше 200 фунтів стерлінгів річного доходу. Вперше право делегування своїх представників до парламенту отримали також і виборці Ірландії і Шотландії. До парламенту могли бути обрані лише люди богобоязливі і доброї поведінки. До виборів не допускалися католики і учасники ірландського заколоту. Прихильники короля під час громадянської війни позбавлялися участі у чотирьох найближчих виборах. [2.1,35]

Парламент оголошувався носієм верховної законодавчої влади в країні. Він повинен був скликатися кожні три роки і не міг бути розпущений раніше, ніж через 5 місяців після його засідань. Його єдина палата складалася з 400 членів, причому дві третини місць віддавалася графствам, а одна третина містам і великим поселенням прямого «парламентського» підпорядкування. Так здійснена була вимога про перерозподіл виборчих округів з метою посилення представництва «середніх верств» населення. [2.1,36]

Законодавча влада належала Лорду - протектору спільно з народними представниками, а виконавча -- Лорду - протектору спільно з Державною Радою. Повноваження Лорда - протектора були величезні, і в чомусь навіть більше, ніж у старих англійських монархів. Йому належало право помилування злочинців, право посвячувати в лицарі і інші права, які раніше були прерогативами короля. Від імені Лорда писалися всі державні акти. Він був головнокомандуючим армії і флоту Англії, Шотландії та Ірландії і відав збором податків, він контролював поліцію і правосуддя, керував зовнішньою політикою, за згодою Державної ради оголошував війну і укладав мир. Надалі до скликання чергового парламенту він мав право від свого імені видавати ордонанси, що мали силу законів. Лорду - протектору надавалися на затвердження всі парламентські біллі. Його право вето, було свого роду фіктивним, так як акти парламенту могли отримати силу закону і без згоди протектора, правда, лише в тому випадку, якщо протектор не наклав на них вето протягом 20 днів з моменту їх прийняття. [2.1,36]

Владу протектора сильно обмежувала Державна Рада, що складається, за конституцією з 15 членів (7 офіцерів і 8цивільних осіб), поіменно зазначених у самому «Знаряддя управління». Лорд - протектор міг призначити ще 6 членів Держради, збільшивши склад до 21людини.

Однак подальше заміщення вивільнюваних вакансій повинно було відбуватися за складною демократичною процедурою: парламент обирає на кожне місце 6 кандидатів, Державна Рада з них вибирає 2-х і протектор робить остаточний вибір. [1.4,68]

Право законодавства в питаннях оподаткування та надзвичайних зборів належало парламенту, але державні витрати на армію і флот були заздалегідь фіксовані конституцією, і парламент не міг їх скоротити, так само як і зменшити чисельність збройних сил. Парламент повинен був забезпечити доходи, достатні для утримання тридцятитисячної армії.

Лорд - протектор мав право розпускати парламент, але парламент повинен був обов'язково обиратися кожні 3 роки. Не були забуті в «Знаряддяу правління» і питання свободи совісті. Пуританізм визнавався державним віросповіданням, але нікого до нього не можна примусити. Віросповідання, що розходяться з державними, але визнають Христа, користувалися заступництвом республіки в організації церков та інших можливостей для відправлення культу. Англікани і католики свободою віросповідання не користуються. Тим не менш, законодавство протекторату в галузі регулювання релігійних і моральних питань було дуже жорстким. Правда, викорінення вад було покладено не на церковні, а на звичайні світські суди. Вже в 1650 році був проведений закон про покарання смертю. Але це дике покарання у дійсності було застосовано лише в трьох випадках. Після того як навіть пуритани - присяжні відмовилися виносити вироки, ця спроба провалилася. За законом, людям, які заперечували троїчность Бога, покладалися сувора кара. Категорично заборонялося англіканам бути вчителями дітей джентльменів, але уряд цьому не перешкоджав.Але релігійна практика протекторату була м'якше його законодавства. Навіть з католиками в період протекторату обходились м'якше, ніж в інший час. [2.3,92]

Не зважаючина свою демократичність, «Знаряддя управління» влаштовувало далеко не всі політичні сили республіки. Тому перша сесія парламенту протекторату, що проходила з 3 вересня 1654 по 22 січня 1655 була стурбована скоріше переглядом «Знаряддя управління», ніж розробкою і прийняттям нових законів. Хоча за умовами виборчого закону новий, правий парламент не був ні народним, ні представницьким органом, це не завадило йому відмовитися від ролі конституційної ширми для панування вищих офіцерських чинів, які керували в той час армією. Правий парламент виявився таким же непіддатливим, як і лівий, і 22 січня 1655 був розпущений Лордом - протектором. [1.14,245]

Відразу ж після розпуску парламенту було повстання роялістів у березні. Хоча воно було швидко і жорстко придушено, але водночас у країні був розкритий цілий ряд роялістських змов. Агенти республіки повідомили протектору, що Карл II підтримує зв'язки не лише з підпільною роялістською організацією «Запечатаний вузол», але і з пресвітеріан із деякими левеллерами. [1.9,302]

Розпустивши парламент, Кромвель протягом майже двох років не робив жодних спроб поставити свою владу на конституційні основи. Більш того, він фактично ввів в країні поліцейський режим. Була введена цензура. Країна була розділена на 11 військово - адміністративних округів на чолі з генерал - майорами, наділеними всією повнотою поліцейської влади. Головний обов'язок генерал - майорів -- командування кінною поліцією і поліцейські турботи про порядок.У силу цього вони повинні були розганяти незаконні зборища, роззброювати папістів і роялістів, убезпечити дороги і стежити за незадоволеними. Для запобігання зборищ заборонялися навіть спортивні збори, як - то: перегони, ведмежі цькування і півнячі бої. Людей, які не мали певних занять, нова поліцейська влада мала право вислати з Англії в колонії. [2.3,107]

На генерал - майорів покладалися і обов'язки релігійно - морального характеру. Поліцейська влада повинна насаджувати благочестя, боротися з пияцтвом і розпустою. Світові судді і місцева влада також підлягають нагляду поліції, а в серпні 1655 року в них поклали й обов'язок спостереження за поганими священиками. [2.3,107] У вересні 1655 протекторат різко посилив боротьбу з роялістами. Лорд - протектор видав указ, за яким роялісти були розділені на 3 розряди:

-- I розряд -- прямі учасники повстань і змов; вони каралися вигнанням з Англії та конфіскацією всього майна.

-- II розряд -- явні прихильники страченого короля або його сина. Їм загрожувало вигнання або в'язниця, але доходи з маєтків залишалися за ними.

-- III розряд -- люди підозрілі. Вони каралися позбавленням частини доходів.

Крім того,указ забороняв роялістам тримати вдома зброю.

Негайно після виходу цього указу на генерал - майорів поклали й обов'язки по точному застосуванню законів проти роялістів. Таким чином, на нову поліцію покладалися дуже складні соціально - педагогічні та релігійно - моральні завдання. [1.13,209] Відкрита військова диктатура Кромвеля була досить ефективною, але не користувалася великою популярністю в англійському суспільстві.

Використання солдатів для обходу приватних будинків у Лондоні з метою перевірки, чи не порушується субота, і чи дотримуються встановлені парламентом пости (а при таких обходах солдати зазвичай несли знайдену в кухні їжу), викликало найбільш різке обурення. Таке ж обурення викликав у багатьох місцях заборону обрядового звичаю, за яким напередодні травневого свята рубали молоді дерева для прикраси жител, а також заборону змагань в неділю після полудня. Незважаючи на англіканську та ліберальну реакцію 1660 року, пуритани назавжди наклали свій похмурий відбиток на «англійську неділю». [1.8,189]

Зовнішня політика в період протекторату мала дещо інший характер. При вступі в свої обов'язки Кромвель відправив свого церемоніймейстера до всіх іноземних послам «з дорученням запевнити їх, що ця зміна не змінить ні відносин, ні дружби, що існують між їх государями і Англією». Державна рада доручила п'яти своїм членам продовжувати дипломатичні справи, розпочаті раніше парламентом.

Війну з Голландією Англія закінчила вже при новій формі правління. Лорд - протектор домігся, щоб мирний договір, який містив вимоги визнання умов «Навігаційного акту» одночасно з Голландією підписали і її союзники: Данія, протестантські кантони Швейцарії, міста Ганзи і деякі протестантські князівства в Північній Німеччині. Ще в 1653 році, тобто в період війни з Голландією, але коли всьому світу було очевидно, що її капітуляція не за горами, Кромвель відправив до Стокгольма англійського дипломата Уайтлока із завданням укласти договір зі Швецією. Упередження шведського дворянства проти республіканської Англії було дуже велике, але, тим не менш, Уайтлоку вдалося 28 квітня 1654 підписати зі Швецією не тільки мирний, але і союзний договір. [2.3,37]Через кілька місяців після підписання мирного договору з Голландією, у вересні 1654 року, був підписаний договір з Данією. За цим договором Англія отримала право проходу через Зунд на тих же умовах, якими раніше користувалася Голландія.

У цей же час з пропозицією про укладення торгового і союзнго договору до Англії звернулося католицьке Португальське королівство. Кромвель змусив Португальських послів очікувати свого рішення кілька довгих місяців,однак, підписав з ними договір. Договір з Португалією був початком економічного поневолення Англією Португалії. Як завжди, Кромвель в якості основного виділив не економічний, а релігійний зміст результатів, досягнутих під час переговорів з католицькою Португалією. Він говорив з цього приводу: «Ми уклали мир з двором португальським; купці наші, там торгують, будуть мати право вільного віросповідання і повну свободу слово словити Всевишнього у власних свої хцерквах». Висновок торгових договорів з низкою великих європейських держав, таких як Швеція, Данія та Португалія в істотному ступені зміцнило міжнародні позиції англійської буржуазії, а, отже, і внутрішньополітичні позиції республіканського уряду. [1.2,230]

У республіки (а формально Англія, незважаючи на переворот Кромвеля, продовжувала називатися республікою) в зовнішній політиці залишалися дві великі проблеми -- відносини з католицькою Іспанією, яка в цей час булана йбільшою колоніальною державою, і з Францією, яка дала притулок і неофіційно надавала допомогу Карлу II. Підготовка договорів з цими державами просувалася вкрай повільно.

Як тільки Кромвель проголосив себе Лордом - протектором, Кардену,посол Іспанії в Англії, боячись, що Франція його випередить, запропонував Кромвелю допомогу Іспанії для зміцнення нового режиму. Від імені іспанського короля Кардену обіцяв, що Іспанія не буде підтримувати ніяких зв'язків з сином страченого короля. В обмін на ці поступки Кардену запропонував союз з Іспанією проти Франції.

Зовнішню політику французької корони в цей період визначав кардинал Мазаріні, який був фактичним правителем Франції. Він теж почав активно шукати союзу з Кромвелем. Франція запропонувала Англії союз і гроші, і більше того, Мазаріні натякнув,що, якщо знадобиться, він готовий випровадити з країни родину страченого короля.

Лорд - протектор давно вирішив питання на користь Франції. Франція була сильна і війна з нею могла спричинити за собою великі неприємності. Іспанія, навпаки, перебувала в стані занепаду і не розглядалася Кромвелем в якості серйозного противника. Крім того, ненависть англійців до цієї великої колоніальної католицької держави була давньою і зрозумілою. Іспанія недозволяла Англії торгувати зі своїми колоніями, а англійські купці-пуритани, яких в Іспанії вважали єретиками, піддавалися переслідуванням інквізиції.

Кромвель вибрав дуже ефективну тактику: він вислуховував пропозиції обох країн і ставивїм все нові умови, Кромвель зажадав від Іспанії свободи плавання у Вест - Індії та припинення інквізиційного переслідування. Це було занадто навіть для іспанського посла. Кардену з обуренням заявив: «Вимагати звільнення від інквізиції і вільне плавання у Вест-Індії -- все одно, що вимагати обох очей мого государя». [1.5,321]

Завжди необхідна в очах Кромвеля війна з Іспанією стала тепер неминучою. У жовтні 1655 року, у розпал введення нової поліцейської влади почалася війна з Іспанією. Війна потребувала значного фінансування, і Кромвельв ввів нові податки. Навіть ці, введені так само довільно, як за часів Карла I, податки, не дозволили протекторату забезпечити фінансування бойових дій. У 1655році в уряді виник дефіцит в 800 тисяч фунтів стерлінгів. За конституцією кредити і нові податки міг дозволити тільки парламент. Лорд - протектор був змушений провести вибори і в вересні 1656 р. скликати новий парламент. 17 вересня 1656 пройшло перше засідання другого парламенту протекторату. Кромвель знову зіткнувся з серйозною опозицією, особливо з боку затятих республіканців, які заперечували проти самої ідеї протекторату. У результаті парламент був підданий «чистці», з нього були вилучені 160 членів, багато з яких відмовилися присягнути на вірність режиму. Ті, хто залишився, в основному співпрацювали з Кромвелем і Державною радою, хоча і виступали проти системи місцевого управління з допомогою генерал -майорів. Тоді ж група цивільних лідерів запропонувала замінити військову диктатуру конституційною монархією (королем повинен був стати Кромвель) і створити державну пуританську церкву. Кромвель змушений був відмовитися від пропозиції, оскільки ця ідея зустріла неприйняття його старих армійських друзів і соратників. Тим не менше, парламент розробив і прийняв нову конституцію, за якою відновлювалася палата лордів. У палату громад допускалися всі, крім явних роялістів. Місце Державної ради зайняла Таємна рада, крім того, вводилися деякі обмеження влади лорда - протектора і свободи совісті. Титул лорда - протектора став спадковим. [1.3,239]

Нова конституція, відома під назвою «Найпокірніша петиціяі рада» набрала чинності в червні 1657 (прийнята 25 травня 1657 року). Була сформована верхня палата, лояльна Лорду - протектору, який призначив членами палати лордів багатьох своїх прихильників, що засідали раніше в палаті громад. У палату громад повернулися вигнані раніше депутати.

Вже вчервні 1658 року палата громад перетворилася в активно опозиційну силу по відношенню до Кромвеля. На цей раз Кромвель не зумів стримати гніву і, переконаний, що за новим конфліктом піде вторгнення роялістів, 4 лютого 1658 року розпустив парламент.

Останні кілька місяців життя Кромвель правив без парламенту. У період протекторату Кромвель намагався боротися з фанатичними пуританами за справжню свободу християнських віросповідань, яка б дозволяла членам єпископальної і Римсько - католицької церкви проводити богослужіння в приватних будинках.

Олівер Кромвель помер 3 вересня 1658 року, у річницю перемоги при Вустері. Новим протектором став син Кромвеля Річард, що мало цікавився державними справами. Уже через кілька місяців він пішов у відставку, і до влади формально повернулося «охвістя», розігнане Кромвелем в 1653 році. Цей період політичної нестабільності іноді називають «другою англійською республікою». На ділі все вирішила армія. Загострилася боротьба між армійськими угрупованнями. Одну з них очолював генерал Ламберт, що відносився до числа «святих», тобто більше послідовних пуритан і республіканців. Помірні позиції займав генерал Монк, що одержав верх у цій боротьбі. Завдяки його підтримці на англійський престол був запрошений син страченого короля Карл П Стюарт. Реставрацію Стюартов в 1660 році вважають завершенням Англійської революції середини ХVІІ століття. [1.3,369]

Висновки

Історіографія даної проблеми містить великий обсяг документів, які дають нам відомості про революцію та її діячів. Аналізуючи їх можна неупереджено, виходячи з власних суджень, зробити висновки про діяльність Олівера Кромвеля, хоча ці джерела є суперечливими. Треба також враховувати автора джерела, його погляди та настрої. Джерела по темі, які містяться у чисельних хрестоматіях з Нової історії країн Європи та Америки, є доступними для широкого кола читачів, коментарі упорядників доповнюють та допомагають легше сприйняти і зрозуміти суть документу.

На початку Англійської громадянської війни Кромвель почав свою військову кар'єру, очоливши кавалерійський загін з 60 вершників, відомий як «Залізнобока кавалерія», який став основою його армії нової моделі. Лідерство Кромвеля в битві при Марстон-Муре (1644) привело його до великого знесення. Кромвель виявився талановитим полководцем. Його війська брали перемоги одну по одній над прибічниками короля, саме армія Кромвеля вщент розбила Карла I в вирішальному бої при Незбі 14 червня 1645 року. Як лідер парламентської коаліції та командир армії Нової моделі (також відомої, як «круглоголові»), Кромвель переміг короля Карла I, поклавши край домаганням монарха до абсолютної влади. Олівер Кромвель, отримавши певні повноваження, скасував верхню палату парламенту та призначив раду зі своїх бойових соратників - протестантів. Занового лідера, Олівера Кромвеля, було прийнято такі поправки: були заборонені дуелі у армії, дозволявся цивільний шлюб, все королівське майно передавалося до державної скарбниці. Кромвель також мав титул генералісимуса. Проте, взявши владу до рук (отримавши новий титул лорд-протектора), Кромвель почав наводити суворий порядок, встановлювати свою диктатуру. Він жорстоко придушив повстання у Ірландії та Шотландії, розділив країну на військові губернаторства на чолі з підзвітними йому генерал-майорами, ввів охорону головних доріг,налагодив систему оподаткування. Гроші на фінансування перетворень були стягнути з переможених прибічників короля.

Під час свого правління Олівер Кромвель уклав мир із Данією, Швецією, Голландією, Францією, Португалією. Він продовжив війну з давнім ворогом Англії -- Іспанією. Послідовністю та непорушністю Кромвель домігся того, що у Європі шанували й Англію і його главу -- лорд - протектора. Після встановлення у країні порядку, Кромвель дозволив обрати парламент. Олівер Кромвель відмовився прийняти корону і був визнаний гідним самим призначити наступника, нового короля.

До самої смерті Кромвель мав популярність у народі, зокрема завдяки іміджу «народного» політика на противагу респектабельним дворянам та королю. Особливе значення мала така риса Кромвеля як абсолютна непідкупність. Також важливо відзначити, що Кромвель постійно знаходився під охороною(існувало кілька підрозділів, постійно змінюваних одне одним за графіком чергування) і найчастіше змінював місця нічлігу. При Кромвелі Англія залишалася республікою.

При виконанні мною даної роботи я ставив перед собою завдання:

1. розглянути історіографію та джерельну базу проблеми;

2. розглянути політичну діяльність Олівера Кромвеля, зокрема на посту лорда - протектора;

3. розглянути військову діяльність Олівера Кромвеля як головнокомандувача військових сил;

4. проаналізувати та узагальнити отримані в ході роботи дані.

кромвель повстання буржуазний революція

Список використаної літератури

1. Александр Македонский и Юлий Цезарь, Оливер Кромвель, Ришелье, Наполеон І, Бимарк.- Репринт.изд.- Челябинск:Урал, 1995.- 537с.

2. Английская буржуазная революция XVII века. В двух томах. Том 1./ ред. Е.А. Коминского.

3. Барг М.А. Кромвель и его время, - М.:1991.-397с.

4. Гардинер С. История республики и протектората.

5. Егер О. Всемирная история (том 3. Новая история)

6. Карлайл Т. Письма и речи Оливера Кромвеля.

7. Менінг Б. Англійський народ и Англійська революція(1640-1649). М.: Мол. гвардия,1976.-380с.

8. Морлей Джон. Новое жизне описание Оливера Кромвеля.- СПб.: Тип. А. С. Суворина,1900.-232с.

9. Мортон А. Народная история Англии, 1979.-461с.

10. Новая история стран Европы и Америки: период первый.

11. Новая история стран Европы и Америки.Ред. Адо А.В.- М.: Высшая школа,1986.-623с.

12. Павлова Т. А. Кромвель: біографія окремої особи,- М.: Мол.гвардия,1980.- 351с.

13. Савин А. Н. Лекции поистории английской революции. М.:1989.-412с.

14. Штерн Альфред. Историяреволюции в Англии.- СПб.: Изд.Л.Ф. Пантелеева, 1900.-336с.

15. Юм Д. История Англии. 10 томов.

Размещено на Allbest.ru