Реформи Ехнатона в Стародавньому Єгипті

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

З курсу «Історія Стародавнього Сходу»

Реформи Ехнатона в Стародавньому Єгипті



Зміст

Вступ

Розділ 1. Історичні передумови релігійно-політичних реформ Ехнатона

Розділ 2. Запровадження культу Атона

Розділ 3. Наслідки реформ Аменхотепа IV

Висновки

Список використаних джерел та літератури



Вступ

Актуальність теми. Сучасний розвиток науки про давнину показує, що незважаючи на величезні успіхи в цій області, є ще багато «білих плям» у вивченні Стародавнього Єгипту. Релігійна реформа фараона Ехнатона є однією з ключових подій не тільки єгипетської історії, але й всієї цивілізації Стародавнього Сходу. Майже за півтори тисячі років до виникнення християнства було здійснено спробу затвердити монотеїстичну за характером релігію. Процеси, що розвивалися в давньоєгипетській державі в період правління фараона Аменхотепа IV цілком справедливо можуть бути охарактеризовані як «релігійна революція».

Особливий інтерес у зв'язку з цим викликає соціально-політична практика реформування такої важливої для нормального функціонування і підтримки цілісності традиційного суспільства сфера, як духовно-релігійна. У сучасній українській історіографії явно недостатньо робіт, що розкривають як окремі аспекти релігійного перевороту Ехнатона, так і зміст всієї реформи в цілому.

Актуальним також є дослідження наступності здійснення змін в житті давніх єгиптян. Важливими є розрив з колишньою традицією в духовній, політичній та культурній сферах буття давнього народу. Радикальні зміни були зумовлені ступенем готовності і реакції соціальних структур на зміни в житті суспільства, у тому числі в одній з найважливіших сфер - в релігійній.

В курсовій роботі розкриваються відповіді на питання, недостатньо досліджені у вітчизняній науці: які зміни в староєгипетському суспільстві зробив фараон Ехнатон, в чому полягав культ Атону, які були передумови реформ, які існували причини необхідності змін в релігійному житті, як поступово виник культ Атону, причини невдач релігійно - політичних реформ Ехнатона.

Об'єкт курсової роботи - Стародавній Єгипет за часів XVIII династії.

Предмет роботи - релігійно-політична реформа Ехнатона.

Хронологічні рамки роботи охоплюють 1375 - 1345 рр. до н. е приблизний час співправління Аменхотепа III та Ехнатона та недовге перебування на троні наступника Аменхотепа IV - Сменхкара. Це зумовлене тим, що саме в цей час формувалися передумови перетворень, відбувалося здійснення реформ і були відчутні найважливіші їх наслідки.

Географічні межі дослідження - територія Давньоєгипетської держави в період Нового царства.

Історіографія проблеми. Історіографічна база роботи представлена дослідженнями українських, радянських, та іноземних дослідників.

Початок наукового дослідження періоду правління фараона-реформатора заклав археолог Фліндерс Пітрі. Він розпочав археологічні розкопки в 1890 році в Тель ель-Амарні, де знайшли залишки Ахетатона - столиці фараона Аменхотепа IV. Невдовзі в 1907 році в Долині царів, знайшли гробницю, звісно пограбовану, картуші на стінах та саркофазі якої були нещадно знищені, але вчені висловили думку, що це гробниця Ехнатона [30]. Мумія в труні належала невідомо кому, а залишки фараона ідентифікували лише в 2010 році за допомогою новітніх методів аналізу ДНК. Мумія Ехнатона знайдена була схованою в гробниці Аменхотепа II невідомим жрецем [36].

Тема релігійної реформи Ехнатона в радянській історіографії в 1930-і - 1950-і роки знаходила своє відображення в основному у відповідних розділах навчальних посібників з історії Стародавнього Єгипту і Стародавнього Сходу [23,27,33]. Інтерес до окремих аспектів епохи «релігійної революції» Аменхотепа IV зріс на рубежі 1950-х - 1960-х років [12,21,22].

В праці відомого єгиптолога Е.М. Матьє про амарнське мистецтво, розкрите питання про зміни в традиційно консервативних поглядах, на канони мистецтва єгиптян [22]. Великий внесок зробили західноєвропейські єгиптологи, які розглядали реформи Ехнатона як протистояння світського і духовного початків [19]. У Наукових працях И.А. Стучевського розглянуто важливі аспекти дипломатичних відносин в країні у зазначений час. Він переконливо довів, що як період XVIII династії, так і пізніше, не існувало протистояння між царської владою і жрецькими об'єднаннями [34].

Найбільша інтенсивність розробки проблем, так або інакше пов'язаних з реформою Ехнатона, спостерігається в 1970 - 1980 рр. [27,28,29,30]. Ретельний аналіз релігійних вірувань єгиптян, сутності теологічних концепцій різних культів, у тому числі і сонцепоклонницького, здійснив М.А. Коростовцев [18].

Фундаментальними роботами з історії релігійної реформи Ехнатона слід вважати монографії та статті Ю.Я. Перепьолкіна, опубліковані в кінці 1970-х - на початку 1980-х рр. [27,28,29,30]. Головною особливістю його робіт є те, що дослідник відмовився від хронологічного принципу викладу матеріалу. Одні з них носять публіцистичний характер, інші - джерелознавчий, розкриваючи епоху релігійного перевороту Аменхотепа IV. Історія перевороту, передається через ретельний, скрупульозний аналіз всіх наявних джерел. Вчений дуже детально висвітлював кожен рік правління Аменхотепа IV, та пов'язані з цим зміни в житті, велику увагу приділив зміненню титулованого імені фараона протягом його правління. Критичне ставлення до джерел є важливим принципом роботи цього видатного історика.

Наприкінці 1980 - на початку 1990 років створено велику кількість робіт зарубіжними єгиптологами [13,14]. Важливим аспектом релігійної реформи Ехнатона приділено увагу в дослідженнях П'єра Монтэ і Жака Крістіана [20,24].

Сучасні українські вчені присвятили дуже мало наукових праць цій темі. Відома, зокрема, стаття групи авторів під керівництвом В.Г. Чернець присвячена розквіту давньоєгипетського мистецтва у добу правління фараона Аменхотепа IV (Ехнатона) та висвітленню передумов і причин релігійної монотеїстичної реформи і пов'язаних з нею змін в художньому відображенні дійсності засобами мистецтва [26,с.175]. Отже, зазначимо, що проблема недостатньо розроблена в українській історіографії.

Проблематика реформ Ехнатоне достатньо висвітлена в працях вітчизняних та закордонних істориків, але джерела з цієї теми постійно поповнюються і згідно з ними, пишуться та публікуються нові наукові праці.

Мета роботи - розкрити сутність і зміст релігійно-політичної реформи Ехнатона в період розквіту і занепаду Нового царства.

Відповідно до мети сформульовані завдання дослідження:

· розглянути історичні передумови релігійно-політичних реформ Ехнатона;

· проаналізувати культ Атона;

· дослідити наслідки реформ Аменхотепа IV.

Джерельна база роботи. Джерела з даної теми можна розділити на дві групи - письмові та залишки матеріальної культури - розписи на стінах храмів та гробниць.

Археологічні розкопки на території Тель-ель-Амарни розпочалися у 90-х роках XIX ст. Там було знайдено місто Аменхотепа IV - Ахетатон - резиденцію фараона-реформатора. Німецькі археологи, які в 1907-1914 рр. перебрали на себе ці розкопки, виявили в Ахетатоні справжні художні шедеври - скульптурні портрети першої дружини Ехнатона - Нефертіті. Проте істориків найбільше порадувало виявлення в Ахетатоні великого царського архіву - близько 400 дипломатичних кореспонденцій XIV ст. до.н.е. аккадською мовою. Цей архів за місцем знахідки названо Амарнським, він дав змогу дізнатися про характер політичних відносин Єгипту з азійськими країнами XIV ст. до.н.е. [34, c.42], оцінити стан країни часів правління фараона-реформатора. Але, через те, що ще за часів Нового царства ім'я Ехнатона та його сім'ї нещадно стиралося з усіх споруд, гробниць, плит, папірусів, до нас дійшло дуже мало свідчень про Аменхотепа IV.

Документи з амарнського архіву - це листування з Бурнабуріашем - вавилонським царем, намісниками в Сирії та Палестині, воєначальником Сирії Абдхибом, підданим, а згодом зрадником - Азіру, доповнюють картину суспільства та військово-політичних справ [14, c. 62-63]. «Речения Ипусера» - це напис на папірусі, який дає змогу порівняти стан країни до реформ та після реформ Ехнатона [7]. Релігійно-філософську концепцію перевороту, що склалася в амарнский період, чудово ілюструє гімн сонячного божества Атона [1], що зберігся в гробниці вельможі Ейе. Особлива цінність цього пам'ятника полягає в тому, що він походить з середовища, близького до фараона, а можливо авторство гімну належить саме Ехнатону. Гімн, з одного боку, дозволяє охарактеризувати найважливіші новації нового сонячного культу, ступінь розриву з колишньою релігійною традицією, з іншого - настрої сонцепоклонницької еліти Ахетатона (Амарни), їхні уявлення про нову релігію, готовність йти на конфлікт з багатобожжям.

Напис з гробниці вельможі Маї, одного з сановників фараона також розкриває багато соціальних змін. В цьому написі ми знаходимо підтвердження підняття з «низів» суспільства «немху». «Реставраційний напис» - це напис, зроблений на стелі в Карнаці. Він надає нам інформацію щодо стану країни після заборони всіх богів окрім Атона [10 c.97-99].

Нові канони в мистецтві можна спостерігати на прикладі зображення Аменхотепа IV, зображення Ехнатона та Нефертіті, а над ними зображення сонця з промінями - долонями. Ці витвори мистецтва дають змогу побачити, як саме почали зображувати нового бога, особливе становище цариці при фараоні. Відношення царської пари до свого народу можна побачити, вивчаючи зображення в Ахетатоні в «вікні появ», з якого фараон з царицею дарують підданим коштовності.

Отже, використані джерела допомогли мені розкрити найважливіші аспекти реформи Ехнатона. А саме: Амарнський архів розкриває політичні події в цей період, зображення Ехнатона та Нефертіті дозволяють робити висновки про зміну канонів зображального мистецтва та як саме зображувався новий бог, гімн Атону розкриває Релігійно-філософську концепцію перевороту, а «Реставраційний напис» дає змогу зробити висновки щодо стану країни після реформ.

Методологія дослідження. В роботі використані такі принципи та методи: принцип детермінізму допомагає знайти зв'язок та прослідкувати причинно-наслідковий зв'язок подій реформ Ехнатона; Історико-порівняльний метод дає можливість здійснити порівняння епох Давнього Єгипту, стану щодо політики країни в різні періоди та релігійний світ; Проблемно-хронологічний метод дозволяє структурувати наукову працю за розділами і відповідно до цього розкривати аспекти, ставити проблеми, що стосуються конкретного періоду правління фараона.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення історії монотеїстичних релігій світу. Кращого поняття зв'язку сучасних монотеїстичних релігій з першою спробою ввести єдинобожжя в Давньому Єгипті. Висновки роботи можна використовувати для кращого розуміння причин та наслідків реформ Ехнатона. Цю тему можна викладати у вищих навчальних закладах як спецкурс, доповідати на цю тему на наукових конференціях, семінарах з релігієзнавства.

Робота складається зі вступу, основної частини, висновків, списку використаних джерел та літератури.



Розділ 1. Історичні передумови релігійно-політичних реформ Ехнатона

З часів XVIII династії починається найвизначніша епоха Стародавнього Єгипту - Нове царство. Такі дослідники, як Д. Брестед та Б. Тураєв, назвали цей період Імперією [13]. Її започаткував фараон Яхмос I, який вигнав азійських завойовників гіксосів, котрі керували країною півтора століття. Продовживши його справу, наступні фараони повністю позбавили країну від завойовників. Найвизначнішим з них був Тутмос III, який був найталановитішим воєначальником за всю історію Єгипту, мабуть, окрім Рамзеса II. Дуже швидко країна повстала з руїн, а з нею й унікальна релігія та світобачення, які почали складатися ще п'ять тисяч років тому. Наступники Тутмоса III не прагнули такої активної завойовницької політики і тому лише підтримували кордони держави та дипломатичні відносини з сусідніми державами династичними шлюбами. За часів Аменхотепа III було здійснено лише один похід - в Нубію, для придушення повстання [11]. Аменхотеп III насолоджувався розкіщю своєї столиці - Фів, разом з дружиною Тією, яку дуже кохав. У той час Єгипет перетворився на могутню державу, й вів широку торгівлю й культурний обмін з іншими великими націями Давнього Сходу. Розвивалась активна переписка з Тушратою II, царем Мітанні, про це ми дізнаємося з Тель ель-Амарнського архіву «Його величність отримав сестру правителя Мітанні-Килухепу зі свитою головних жінок її будинку - всього триста сімдесят жінок» [34, c. 63]. На Єгипет мусили зважати азійські країни, він мав завойовані території в передній Азії. Теплими були стосунки з царем Вавілонії Кадашман - Енлілем I - «Так, як моя дочка, яку ти бажав би взяти в дружини, тепер вже цілком жінка, можеш надіслати делегацію і забрати її» [34, c.64] - йшлося в переписці правителів. Серед них були мінорці, велика острівна цивілізація Криту, хетти, які жили на захід і північ від Сирії у Малій Азії, на території сучасної Турції. Деякі з сірійських князів в своїх листах ще виражають вірнопідданські відчуття по відношенню до єгипетського фараона, підкреслюючи свою відданість Єгипту. Так, князь міста Катни пише єгипетському цареві:

«Мій владика! Тут я твоя слуга. Я слідую по шляху мого владики і мого владики я не покидаю. З тих пір, як мій отець зробився твоєю слугою, його країна стала твоєю країною, а місто Катна - твоїм містом; і я належу моєму владиці. Мій пан! Коли приходили війська і колісниці мого владики - їжа, пиття, худоба, овочі, мед і масло приносилися для війська і колісниць мого царя» [16, с.45].

Занепад військової могутності Єгипту, що ясно виявився в царювання Аменхотепа III, став ще помітніший за його сина і наступника Аменхотепі IV. В цей час єгипетський уряд, очевидно, вже не мав в своєму розпорядженні достатньо військових сил і тому був позбавлений можливості захищати свої володіння в Сірії. У зв'язку з цим в Сірії утворюється союз сірійських князів, частково підтримуваний хеттами. Сірійський князь Азіру, що стояв на чолі союзу, вів запеклу боротьбу за звільнення Сірії від залишків єгипетського впливу. Багато міст Сірії і Фінікії що залишилися вірними Єгипту, ледве захищалися від наступаючих хеттів і військ Азіру. Деякі з цих міст писали відчайдушні листи єгипетському фараонові, просячи його прислати військову допомогу. Так, старійшини Туніпа шлють до Єгипту такий лист:

«Цареві Єгипту, моєму владиці, жителі Туніпа, твоєї слуги... Хто міг раніше розграбувати Туніп, не будучи розграбований Манахбірієй? Боги ... царя Єгипту, мого владики, мешкають в Туніпе. Хай наш владика запитає своїх старців (чи це так)? І, проте, тепер ми не належимо більш нашому владиці, цареві Єгипту... Якщо його воїни і його колісниці з'являться надто пізно, Азіру поступить з нами, як з містом Пія» [13, с.63].

На тридцятому році правління батько назначає свого сина співправителем, с тих часів Аменхотеп IV правив зі своїм батьком. А загалом можна зробити висновки, що батько Ехнатона не вів активної завойовницької політики, а підтримував існуючий авторитет країни.

Зміни які зробить фараон-реформатор затонуть не тільки релігійну та політичну сферу життя, а й мистецтво. Річ у тім, що мистецтво давніх єгиптян почало складатися ще за 3000 років до н.е., але географічна ізоляція, чи інші, невідомі нам, причини, не давали змогу еволюціонувати важливій частині самобутності народу. Тому в період Давнього царства склалися унікальні канони в мистецтві, а особливо в скульптурі, які майже не змінювалися тисячу років, до реформ Аменхотепа IV, тому це є унікальна подія в культурі Давнього Єгипту. Ми можемо побачити «класичний» приклад скульптури фараона вже в новому стилі, в якому не дотримано канонів Середнього та Стародавнього царств. Отже, цю важливу частину культури реформи також торкнулися, і ці зміни, судячи зі знайдених залишків, позитивно вплинули на весь культурний спадок країни. Отже, результатом стало нове, невидане досі єгиптянам мистецтво, яке дозволило майстрам того часу показати справжню красу зображуваного, вже не «стисненого» тисячолітніми догмами.

Щодо релігійного становища Єгипту за часів правління Аменхотепа III, то за дві тисячі років в країні сформувалася унікальна система догм в політеїстичній релігії єгиптян. Найбільш могутнім з усіх богів був Амон, головний бог Фів. Спочатку він був місцевий бог Фів, та коли влада міста поширилася, Амон став головним богом країни тому що Фіви стали столицею. В більш ранній період головним богом був сонячний Ра або Ра-Хорахті - місцеве божество Геліополя, міста неподалеку сучасного Каїру. Богиня Мут, дружина Амона спускалася інколи на землю. В неї був син Хонсу, який став третім членом фіванської тріади. Він був богом Місяця й був дуже вродливий. Саме в цей час фараона починають називати титулом «Син Сонця».

Богиня Ісіда була дружиною Озіріса, божества Нижнього Єгипту. Його вбив його брат Сет, та за його смерть помстився Гор, його син. Озіріс, Ісіда і Гор створювали тріаду, якій поклонялися в Абідосі, в Верхньому Єгипті. В Мемфісі племінним богом був карлик Птах, коваль і гончар богів. В цьому місті жив священний бик - Апіс, люди вірили що він втілення Птаха на землі. В Елефантині поклонялися - Хнуму - богу з головою барана.

Також в різних інших містах поклонялися Нехбет, Себеку, Тоту, Баст, Себ, Шу.

Але нас цікавлять в данному випадку лише Амон-Ра, головний бог Фів, та Ра-Хорахті, якому поклонялися в Геліополі.

Ра - бог сонця, один з найбільш шанованих богів Стародавнього Єгипту. Спочатку бог-творець в теогонічній моделі жерців Геліополя, проте в період правління V династії, яка походить з Геліополя, культ Ра поширюється по всьому Єгипті. Ра ототожнюється з більш давнім Гелиопольским богом-творцем Атумом і оголошується батьком богів, творцем світу і людей. [28, с.74] Більшість богів стародавнього Єгипту були за походженням локальними божествами того чи іншого нома. Деякі з них в ході історичного розвитку, боротьби номів, об'єднання країни, підвищення тих або інших центрів, висувалися на перший план і вважалися загальними, так само як і пов'язані з ними міфологічні подання. Такі, наприклад, боги Ра, Тот, Птах, Амон. Можна зробити висновки, що введення нового культу, сприйнялося б, широкими верствами народу, цілком позитивно, якби Ехнатону не стали ненависні інші божества, які існували в центрах номів, і він не наказав постирати всі імена богів зі стель на храмах, та інших залишках старої релігії, можливо це і стало одною з причин невдачі реформ.

Важливим є такий аспект проблеми, як причини реформ. Існує декілька загальновизнаних теорій, але до єдиної думки вчені-єгиптологи досі не прийшли.

Спираючись на середні верстви населення, на так звані "немху", Аменхотеп IV завдав удару фіванському жрецтву й старій аристократії, а потім проголосив новий державний культ бога Атона [27]. Фараон спробував підірвати могутність жреців Амона, скоротивши до мінімуму кошти на утримання храмів і переманив деяких вищіх жреців на свою сторону.

За іншою теорією фараон - реформатор протипоставляв Гераклеопольського Атона з Фіванським Амоном. Це був дуже рішучий і ризикований крок, бо позиції молодого фараона були слабкими, деякий час його підтримувала його мати - цария Тіу, проте рішучість не вивітрилася з фараона з часом, і він кинув жерцям «виклик» в релігійному контексті.

Слід також відзначити як причини для реформ Аменхотепа IV те, що тривалі війни, які єгипетські фараони вели до Сірії і в Нубії, ослабили єгипетську країну. Тому в царювання Аменхотепа III Єгипет вже не здійснює великих завоювань. Аменхотеп III вів мирну зовнішню політику. Мирна діяльність Аменхотепа III в значній мірі пояснюється виснаженням живих сил країни. Єгипетським фараонам доводиться тепер підтримувати політичний вплив Єгипту в Азії вже не за допомогою зброї і військ, а лише за допомогою дипломатії і золота. Мабуть тому наступник Аменхотепа III зовсім не зацікавлений в зовнішній політиці, вирішив «привнести своє» в саме серце народу - в релігію.

Щодо політичних передумов здійснення реформ Ехнатона. На шляху до посилення царської влади стояла стара організація номів, номова знать, жрецтво, в тому числі і Фіванського нома. Недивлячись на ряд заходів попереднього періода правителі номів і знать в епоху XVIII династії продовжують грати на місцях важливу роль. Номова знать володіє функціями верховних жерців номових богів й управителів храмового комплексу(здійснення жертвоприношення, пророцтва, збирання пожертвування). Важливим є також те, що при храмах існували приватні школи, в яких виховувалися діти чиновників та вельмож, це був консолідуючий чинник.

Аменхотеп IV вирішує обмежити владу правителів номів та знаті, послабивши цю їх теократичну основу. Одже влада в номах у ті часи була зосереджена в руках верховного жрецтва, управителів храмових комплексів, номової знаті, які послаблювали царську владу. Формально вся повнота влади належала земному втіленню бога Амона - Ра, а насправді країною керували саме ці «тіньові» актори, а фараони насправді були лише їх прикриттям, адже всі вірили, що на престолі сидить справжній син сонця, на цьому була основа віри давніх єгиптян, чи принаймні «немху» - рядових вільних жителів країни.

Отже, історичними передумовами реформ Ехнатона було складне політичне становище, тому що реальна влада вже належала не фараону, а жрецтву, воно мало значні маєтки в кожному номі, займало найважливіші посади в державному апараті, це означає повний контроль за фараоном, та його діями. Завоювання попередніх фараонів вивели Єгипет до передових держав Давнього Сходу, тому країна знаходилася у відносно стабільному економічному спокої. Тисячолітні догми, яким слідували єгиптяни, були важливою частиною життя кожного мешканця, в країні панував політеїзм, зі складною ієрархією. Керували церемоніями та релігійними святами жерці.

Розділ 2. Запровадження культу Атона

У 1368 році до нашої ери на єгипетський престол вступив син Аменхотепа III - Аменхотеп IV - самий «незвичайний» з давньоєгипетських фараонів, реформи якого визначили виключно цікавий період в історії Єгипту. До нього система релігійних уявлень стародавніх єгиптян була надзвичайно складною і заплутаною. Поклоніння численним богам йшло ще з часів Додинастичного періоду. Наприклад, бога мертвих Анубіса, зображали в образі людини з головою шакала. Бог сонця Гор, зображувався летять соколом або людиною з головою сокола, бог Тот - з головою ібіса , богиня Хатор - з головою корови. Їх культ доповнювався поклонінням верховним божествам - Ра, Амону і Птаху, храми цим богам були розташовані в багатих містах, у долині Нилу.

Служіння богам здійснювала каста жерців - людей, які відповідали за жертвоприношення богам, ритуали, свята, та виконували функцію зв'язку простого народу з богами. Кожного з богів супроводжував цілий пантеон родинних божків, які мали владу у якому-небудь одному номі або місті. Настільки громіздка система дробила Єгипет і заважала його об'єднанню.

Запровадження нового загальнодержавного культу бога Атона Ра-Хорахті (Атон - традиційне ім'я цього бога, але воно засноване на співзвуччі з ім'ям бога Амона), якого зображуали в образі сонячного диска з променями-руками, що відходять від нього, дарують країні всі блага життя

У перші роки встановлення культу немає знахідок, що підтверджували б в скасування стародавнього єгипетського многобожжя (політеїзму).

Нововведення, які суттєво вплинули на усі сфери суспільного життя країни, наростали поступово. Перший храм Атона в образі сонячного диска з променями-руками, що дарували країні блага життя, спочатку звели біля святилища Амона-Ра поблизу Фів. Фараон-реформатор започаткував “релігію любові”, оголосивши себе єдиним сином бога Атона [15]. Для нового бога не будували таємних святилищ, йому служили у величезних відкритих храмових дворах просто неба. Ехнатон припинив людські жертвопринесення в храмах бога Атона, полювання заради забавки, військові дії. Жодний з розписів акрополя в Тель-Амарні не відтворює сцен полювання, війни або страти злочипців [26, c. 177]. ехнатон єгипет реформа політеїзм

Можливо саме ці особливості привернули увагу так званих «немху», спираючись на яких фараон сподівався здійснити реформи. Вони мали надію, що новий фараон буде більш прихильний до простого люду, проте вони не здогадувались, що він просто використовує їх для своїх цілей. Цікаві написи ми знаходимо в гробницях сановників в Ахетатоні [27, c. 294-295]. В них йде мова про вихваляння фараона, бо він «підняв їх з низів суспільства», тобто зробив бідняків багатими, дав їм рабів, землі та посади в державі. Причини цього очевидні - створити коло людей біля себе, які будуть вірні йому. Система, за якою добре простежуються зміни фараона сформована вченим-єгиптологом Перепелкіним Ю.Я. Він розглядає щорічні зміни, починаючи з першого року. Так, в кінці третього року царювання, ніяких ознак знищення старих богів не існує [27, c. 286].

Важливим феноменом того часу є піднесення простого люду до рівня чиновників та «приближених» до фараона. Так, начальник воїнів Маї пише у своєму написі: «Він (тобто фараон) помножив свої мені милість, як пісок. Я глава чиновників над усім народом; мій владика підніс мене, бо я слідував його повчаннями я ловлю постійно його словами. Мої очі споглядають твою красу кожен день, о мій господи, мудрий, як Атон, задоволений істиною. Як благоденствує той, хто слухає твоєму повченню життя» [14, c.59].

Ці нові вельможі були в повній залежності від фараона. На стінах своїх гробниць вони часто зображали, як цар щедро нагороджував їх золотом за вірну службу і за те, що вони слідували нового релігійного вчення, всіляко підтримуючи релігійну реформу.

Новий загальноєгипетський культ Атона, бога, який користувався особливим заступництвом влади, тобто фараона, який проголосив себе єдиним сином нового божества, припускав і величезні будівельні роботи зі зведення його храмів. Також вимагав дарування йому великих земельних масивів в різних частинах Єгипту, численних пасовиськ, худоби, мисливських і рибальських угідь, і забезпечення новоствореного храмового господарства робочою силою, і, нарешті, великої кількості високопоставлених і рядових жерців. На практиці все це означало значний перерозподіл матеріальних і людських ресурсів на користь нового божества в збиток жерцям старих традиційних єгипетських богів, основних супротивників царя-реформатора і його прихильників. Мабуть, на шостому році царювання Аменхетепа IV боротьба різко загострилася і незабаром досягає апогею. Цар разом зі своїм двором покидає ненависні і ворожі йому Фіви і наказує заснувати нову столицю - Ахетатон («Горизонт Атона»)

Раніше, борючись тепер уже з самим ім'ям бога Амона, що входив до складу його власного особистого імені (Аменхотеп означає «Амон задоволений»), цар перейменовує себе в Ехнатона («Корисний для Атона»). Розрив Аменхотепа IV з фиванським жрецтвом оформився остаточно: фараон заборонив богослужіння на честь Амона і всіх колишніх богів, величезні володіння жерців були конфісковані, незліченні храми закриті по всій країні, імена богів зіскоблювалися зі стін громадських будівель. Щоб швидко на порожньому місці побудувати велике чудове місто, треба було зігнати туди багато народу.

Просту робочу силу можна було використовувати під час зведення будинків, але для їх обробки потрібні були досвідчені майстри, які й покрили величезний храм бога Атона різьбленими зображеннями і написами. Поруч з храмом, під прямим кутом до нього, розташовувався головний палац - найбільший громадянський будинок стародавньої єгипетської архітектури. Площа його становила 700x300 метрів, і це не враховуючи суміжних дворів і храму царської сім'ї. Основна частина палацу, як і храму Атона, була зроблена з білого каменю. Весь він був оздоблений золотом, кахлями, живописом, різьбленими зображеннями і написами. Зведене місто з храмами, садами, палацами, багатими кварталами вельмож, парками і ставками було оголошене "землею бога Атона". У цьому місті навіть тип давньоєгипетського храму став зовсім іншим.

Культ бога Атона носив інший характер, ніж усі попередні. Головним ритуальним обрядом супроводжувався схід сонця, при якому оживали береги Нілу, розпускалися блакитні і білі лотоси, з заростей папірусу піднімалися зграї птахів, оголошуючи світ своїми криками. У цей момент до храму, який представляв собою величезний відкритий сонцю двір, жителі Ахетатона приносили сонцю свої дари: квіти, овочі і плоди. Храм був святково оформлений пілонами, статуями фараона і живописом.

Бога Атона бачили як єдине божество усього світу, творця Єгипту та інших країн, він зображувався не в якому-небудь людському або тваринному образі, його символом був сонячний диск з вихідними на землю променями-руками, що дарували людям світло, тепло і благополуччя. Усі почуття, які викликає Атон, описано в Гімні Атону, автором якого вважають самого Ехнатона [1]. Як єдине божество він не мав ні божественної дружини, ні божественного потомства. Культ Атона уособлював могутність сонця, великої сили природи, і як такий він був позбавлений традиційних теологічних і міфологічних побудов і витонченої символіки. Таке істотне переосмислення образу головного божества, звичайно, повинно було привести до кардинальних змін у структурі самого культу, положенні жрецтва, зміні його функцій, його взаємовідносин з державною владою, і, перш за все, з владою фараона. Разом з тим все це призвело до зміни поглядів на художнє бачення світу богів, людей і природи і вплинуло найрадикальнішим чином на зміст і стиль єгипетського мистецтва.

Почуття фараона до сонця, продовжували бути гарячими, про це свідчать зображувані на фараоні пластинки з сонячним ім'ям, які той носив на руках та ногах [27, c. 290]. Приблизно до дев'ятого - десятого років правління Ехнатона належать перші відомі нам випадки переслідування бога знедоленою столиці - Амона. Незадовго до початку дванадцятого року правління фараон оголосив війну не тільки Амону, але і старим богам. Атон був проголошений єдиним богом, культ всіх інших богів був скасований, храми закриті, а жерці, можливо, розігнані. Прагнучи стерти навіть пам'ять про імена колишніх богів, Ехнатон наказав повсюдно їх знищувати. Особливо ретельно стиралося і зскрібалося ім'я Амона, жерців якого найбільше ненавидів фараон, а також імена Мут і Хонсу, які складали разом з Амоном, так звану фіванську тріаду. Навіть імені батька не пощадив фараон та понівечив його, знищивши його складову частину - ім'я Амона.

Ехнатон учив своїх послідовників захоплюватися тонкими фарбами сходу і заходу, він вірив сам і навчав їх вірити в те, що в цей час можна осягнути "неземну красу" Атона. Радість сходу, тиша заходу народжують найгостріші відчуття; опалове світанкове сяйво і червоний диск на заході пробуджують в душі кожного єгиптянина величні бачення [14, c. 35].

Отже, культ Атона, введений фараоном-реформатором Ехнатоном, дійсно був незвичайним зі всіх позицій його аналізу. За характером це монотеїзм, такий не властивий давньоєгипетській цивілізації, яка шанувала кілька сотень богів протягом тисячоліть. Милосердя яке ми бачимо в ньому, виражено в неприйнятті людських пожертвувань, відмова від військових походів. Це робить культ схожий на сучасне християнство. Але Ехнатон проводячи такі радикальні зміни в важливій сфері суспільства - релігії, спирався на досить ненадійні верстви населення, через що, мабуть, зазнав невдачі.

Розділ 3. Наслідки реформ Аменхотепа IV

Роки 1351- 1334 до н.е. вважаються роками правління фараона - реформатора Ехнатона. Такі вчені як Д. Брестед, Б. Тураєв, Ю.Я. Перепьолкін, А. Вейгал схиляються до думки, що він був фараоном п'ятнадцять - сімнадцять років. Навіть цього невеликого часу йому виявилося достатньо для здійснення задуманого. За залишками написів на храмах Ахетатону, гробницях ми можемо простежити певні етапи та риси в його правлінні: співправління з батьком - Аменхотепом III, початок самостійного правління за допомогою своєї матері цариці Тії, загострення конфлікту з фіванським жрецтвом, побудова нової столиці та переїзд фараона до неї, поклоніння новому єдиному богу - Атону, поява та розквіт так званого «Амарнського» мистецтва, знищення старих богів, криза та раптова смерть фараона.

За п'ятнадцять - сімнадцять років правління Аменхотепа IV в Єгипті стався справжній переворот. Знищувалися стародавні догми, ослабнуло панування фіванського жрецтва. Столицею стало нове місто, яке виросло в пустельній глушині. Амон став предметом переслідування, замість тисячі богів шанували одного - сонце, образотворче мистецтво відійшло від багатовікових канонів.

Сонцепоклонницький переворот не зміг винищити тисячолітні догми. Реформа не дала нічого істотного середнім верствам, а бідняків позбавила надії на заступництво Амона та потойбічну відплату в царстві Озіріса. Як тільки «немху» це зрозуміли, фараон втратив навіть ту нестійку підтримку яка в нього була. Влада чиновників та вищого жрецтва мало дуже міцне коріння в економіці та ідеології. Вороги Ехнатона зуміли також використати погіршення становища «світової держави»: невдачі - це гнів старих богів - так трактували вони невдачі фараона. Тому перемога над «перебудовою», розпочатою Ехнатоном, зовні дісталася порівняно легко.

Проте, виявилося, що повне повернення до минулого в сфері суспільно-політичних відносин, в області ідеології і культури неможливе. Якщо релігійна реформа зазнала «аварії», то з правами, отриманими частиною «немху», довелося рахуватися.

Ехнатон не мав синів від Нефертіті. Старша з дочок, Мерітатон ще в роки правління батька вийшла заміж за Семнех-ке-ре, походження його невідомо, але наочно за скульптур і посмертної маски видно, що він перебував в найближчому родстві з Ехнатоном. Чи був він його племінником або сином від іншої жінки, сказати поки неможливо. В останній рік свого правління фараон призначив Семнех-ке-ре своїм співправителем. Перший наступник Ехнатона у своїх початкових написах посилається на любов до нього фараона - «володаря доброго».

Незабаром, після смерті свого тестя, Семнех-ке-ре змушений був піти на компроміс з прихильниками старовини - з царської титулатури зникають посилання на Атона і на любов Ехнатона. Однак нова столиця не покинута, тривають будівельні роботи в палаці і на вельможному кладовищі. У країні починало складатися своєрідне двовір'я. Молодий фараон ненадовго пережив свого тестя, він царював не більше чотирьох років і раптово зник, як і його дружина.

Суперечки про те, від чого і як померли Ехнатон і Семнех-ке-ре, де їх мумії, ведуться вже багато десятиліть. Дуже цікаву версію вирішення цієї проблеми дав Ю.Я. Перепьолкін. Для цього він звернувся до золотої труни, виявленої в 1907 році у схованці експедицією Р. Девіса. На думку багатьох, у гробі перебували останки Ехнатона. Своє оригінальне рішення, засноване на розвіданні всього комплексу даних, Перепьолкін формулює наступним чином. Він вважає, що в труні, призначеній спочатку для Киї, за наказом Тутанхамона було перепоховано Ехнатона, оскільки він позбувся своєї первісної похоронної обстановки в Ахетатоні. Царська гробниця в покинутій столиці була розгромлена - розбиті не тільки похоронні судини, але й великі зовнішні труни з твердого каменю. При перепохованні були використані і канопи із зображенням фігурки Киї. Над труною поставили золотий балдахін матері Аменхотепа IV Тії.

За Хоремхеба в затишну схованку нагрянули посадові особи з дорученням винищити там імена і зображення знедоленого перетворювача, вийняти його мумію з гробу і замінити іншим царственим мерцем. Посланці взялися за роботу, винищили імена і видерли більшу частину золотої особи. Щось завадило їм, і вони покинули схованку, не захопивши навіть інструменти, але забрали мумію Ехнатона. З тих пір у золотій труні спочив Семнех-ке-ре, на користь цього говорить медичне обстеження мумії - покійному було близько двадцяти років і голова його явно не схожа з Ехнатоном [30].

Після смерті Ехнатона його другий наступник, восьми - дев'яти літній Тутанхатон, продовжував поклонятися променистому сонцю, хоча і шанував одночасно старих богів. Не пізніше четвертого року правління хлопчикові довелося змінити своє ім'я на Тутанхамон. Гробниця Тутанхамона є єдиною на цей час, яку знайшли майже не пограбовану, багатство гробниці вражає. Починалося відновлення старих храмів і повернення їх місцевій знаті. Відступаючи перед ворогами реформи, двір все ж не повернувся в Фіви, цар не став полоненим столичної знаті, а влаштувався в Мемфісі, лише часом наїжджаючи в південну столицю. Природно, що не досягши ще й десятирічного віку хлопчик не зміг самостійно здійснити настільки крутий поворот у внутрішньому житті країни. За його спиною, безсумнівно, стояла впливова група колишніх прихильників царя-реформатора, схильних до примирення зі своїми недавніми супротивниками.

Тутанхамон помер на десятому році правління і був похований у скромній гробниці з багатою обстановкою. На нього наділи головний убір, прикрашений ієрогліфами, повними знаків Сонця Ехнатона, укладених в царські кільця. Зі смертю Тутанхамона XVIII династія фактично припинилась.

Після смерті юного фараона була дивна подія, яка не згадана в єгипетських документах, але збереглася в літописі хетського царя Мурсіліса II. Не бажаючи взяти собі за чоловіка когось зі своїх підданих, вдова Тутанхамона запропонувала свою руку будь-якому з синів могутнього хетського царя Суппілуліуми. Той поставився до цієї пропозиції недовірливо і відправив посла перевірити все на місці. Коли прийшло підтвердження серйозності намірів дочки Ехнатона, царевич відбув до нареченої, але по дорозі потрапив у засідку і єгипетські вельможі вбили його. Щоб помститися за сина Хітіті, Суппілуліуми висунув війська на Єгипет, і тільки мор змусив його припинити похід[17, с.54].

Одним із найближчих сподвижників фараона-сонцепоклонника був Ейе. Цей вельможа знаходився в особливих стосунках з царською сім'єю, він носив почесне звання "батька богів". Є думка, що Ейе був братом Тії, матері Аменхотепа IV і його вихователем. Можливо, що брат із сестрою і були натхненниками реформи. Відомо, що дружина Ейе була годувальницею Нефертіті і користувалася великою повагою царственого подружжя. Ейе фактично правив державою за Тутанхамона і, ймовірно, при Семнех-ке-ре теж, хоча у нього був сильний суперник - Хоремхеб. Вже при Ехнатоні цей виходець з місцевої знаті домігся значної ваги при дворі і в армії, за Тутанхамона він став третьою особою в державі.

Ненависть саме до Ехнатона і торжество жреців найбільш повно проявилися у спробі знищити всяку згадку про реформатора і його діяння. Покинутий Ахетатон був зруйнований вщент, чудові статуї та рельєфи були розбиті, гробниці спустошені. Вороги Ехнатона подбали і про те, щоб навіть імені його не залишилося в пам'яті нащадків. Ім'я Аменхотепа IV було викреслено з офіційних літописів, у разі необхідності (наприклад, на суді його називали не інакше як «злочинець з Ахетатона»). Немилість прихильників старих порядків накликали на себе і Сменх-ке-ра, і Тутанхамон, і Ейе. Що їм поставили в провину - причетність до справи Ехнатона, повагу до його пам'яті і шанування сонця, або просто родинні узи - встановити неможливо. Але тільки всі четверо не вважалися законними фараонами. Їх роки правління додані до років царювання Хоремхеба.

Можна підвести підсумки - становище в країні після смерті Ехнатона можна охарактеризувати як занепад реформування. Він виразився у поступовій втраті позицій релігійного культу Атона. Наступники Ехнатона (Сменх-ке-ре) намагалися відродити його, але марно, бо надто радикальними були зміни. Наступники Сменх-ке-ре вже намагалися плавно перейти до загальноприйнятих старих богів, повернути повагу жрецтва, щоб мати хоч яку-небудь владу. Ейе та Тутанхамон вже не мали найменшого відношення до реформ фараона-реформатора. Політеїзм був знову відроджений, влада повернута жерцям,чи їх прибічникам. Але ніщо не зникає безслідно, так і сміливий крок Ехнатона не був забутий остаточно.



Висновки

Кінець XVIII династії (кінець XV - початок XIV ст. до н. е.) - це період, що мав виняткове значення в історії єгипетського царства. Наслідком завойовницьких походів фараонів XVIII династії було зростання багатств знаті і тісно пов'язаного з нею жрецтва. Це збагачення підсилював вплив придворної знаті і жрецтва і протиставляло їх царській владі. В результаті почалося нове загострення відносин між фараоном і рабовласницькою знаттю, розбагатілими жерцями, особливо жерцями головного єгипетського храма бога Амона-Ра у Фівах. Прагнучи підірвати авторитет жрецтва, що спирався на культи стародавніх богів, Аменхотеп IV висунув новий культ, оголосивши єдиним дійсним божеством сонячний диск під ім'ям бога Атона.

Особистість Ехнатона і результати його правління оцінюються по-різному. Одні вважають його фанатиком, чиї маячні ідеї могли принести тільки розбрати й ослаблення держави; інші, навпаки, захоплюються цим незвичайним фараоном, і його реформами. Фараон-реформатор - перший правитель у світовій історії, про якого з упевненістю можна сказати, що він молився єдиному богові. В результаті своєї релігійної реформи він зробив монотеїзм державною релігією, в результаті чого Єгипет повинен був стати тоталітарною державою.

Таким чином він, мабуть, намагався утримати завойовані його попередниками землі під своїм керівництвом. У роки правління Аменхотепа IV стався справжній переворот, який потряс стародавні підвалини, знищив вікове панування жерців. Але наступники Ехнатона не змогли зберегти його досягнень. Поступово всі завоювання царя - реформатора зійшли нанівець. Протидія реформам Ехнатона не могла мати в якості причини тільки прагнення жрецтва і аристократії зберегти свої привілеї. Це була боротьба за збереження самих підстав даного типу цивілізації. Тому реформа Ехнатона зустріла протидію і провалилася абсолютно закономірно.

Отримавши від батька велику, мабуть, найбагатшу та наймогутнішу країну, Ехнатон зовсім не цікавився політичними та економічними питаннями. Це доводить переписка з Амарнського архіву фараона зі своїми підданими та царями, які утримували у складі Єгипту Північні землі. Коли ці князі просять допомоги - золота чи військової підтримки, фараон поводиться так, начебто це не його справи. Ні військової, ні будь-якої іншої допомоги не надавав. Це свідчить про те, що як правитель він був недальновидний і той час коли він царював, він був «паразитом» на своїй країні. Побудував нову столицю майже в пустелі, що потребувало величезних ресурсів, жив у розкоші.

Ехнатон не до кінця розумів глибинну причину проблем і всю складність перебудови країни і суспільства. Для того, щоб реформа вийшла, потрібно було змінити психологію людей, потрібно було знайти і якимось чином спробувати запровадити насамперед нову ціннісну основу, на базі якої єгипетська цивілізація могла б переступити цей бар'єр, який зупиняв її подальший розвиток.

Реформи Ехнатона не знайшли необхідного рівня розуміння в народі, який в силу своєї психології, продовжував схилятися до старих традицій і вірити в старих богів. Тому реформа провалилася, і, через деякий час після смерті Ехнатона, основні положення реформи були скасовані. Тим не менш, реформа все ж кілька модернізувала Єгипет і дозволила йому протягнути ще деякий час. Цілком можливо, що основні положення реформи не зникли, а стали якоюсь відправною точкою для розвитку вже наступних релігій і навчань.

Незабаром після смерті фараона Семнех-ке-ре, Тутанхамон, був вимушений піти на примирення із знаттю і жрецтвом. Жерці відновили колишній порядок, скориставшись незадоволеністю усередині країни, а за чверть століття після його смерті жерці оголосили Ехнатона єретиком, зруйнували його місто, а ім'я його викреслили із списків «законних» фараонів - в офіційних єгипетських хроніках після Аменхотепа III значиться Хоремхеб.

Зображення царственої пари - Ехнатона та Нефертіті - повсюдно знищували. Проте в мистецтві традиції ахетатонівського періоду зміцнилися та мали вплив на формування художніх канонів. На пізніших рельєфах, статуях виразно простежується вплив ахетатоньского реалістичного мистецтва. Отже, Ехнатон - фараон-реформатор, який спробував вести ризиковану внутрішню політику не розрахував своїх можливостей. Він не зумів нав'язати єгипетському народові нові духовні цінності, виражені в віруванні у Атона.



Список використаних джерел та літератури

1. Гимн Атону. [Електронний ресурс]. Гимн богу Атону. Мифология. - Доступний з: http://mifolog.ru/books/item/f00/s00/z0000008/st008.shtml.

2. Золотая маска Тутанхамона. [Електронний ресурс]. В земле Египта дышит Осирис.... Журнал "Самиздат". - Доступний з: http://samlib.ru/img/g/gomonow_s_j/egypt/index.shtml.

3. Награждение Эйе. Эхнатон, Нефертити и царевны в «окне явлений» [Електронний ресурс]. Пьер Монте. Главная обязанность царей. Аннали. - Доступний з: http://annales.info/egipet/monte/egram_08.htm.

4. Нефертити [Електронний ресурс]. Загадка с бюстом Нефертити. Блог. - Доступний з: http://blogs.mail.ru/mail/adelina60/22d847bc27ffe86f.html.

5. Принесение даров Атону. [Електронний ресурс]. Культ. Древний Египет.- Доступний з: http://anc-egipt.narod.ru/HTM/C3.htm.

6. Реконструкция Ахетатона. [Електронний ресурс]. Амарнский период. История и мифы Египта.- Доступний з:http://egypt-myths.ucoz.ru/publ/28-1-0-101.

7. Речения Ипусера. [Електронний ресурс]. Речения Ипусера. Русские страницы. - Доступний з: http://mifolog.ru/books/item/f00/s00/z0000008/st008.shtml.

8. Фараон Эхнатон и Нефертити под лучами Атона

[Електронний ресурс]. Эхнатон (Аменхотеп IV). Древний Египет. - Доступний з: http://ru-egypt.com/lexicon/ehnaton.

9. Фараон Эхнатон [Електронний ресурс]. История одного запрета. По следам богов. - Доступний з: http://adinah.wordpress.com/category/история-одного-запрета.

10. Хрестоматия по истории Древнего Востока: Учебное пособие, в 2-х частях. Ч. 1./ Под. ред. М.А. Коростовцева, И.С. Кацнельсона, В.И, Кузищина.- М.: Высш.школа, 1980.-328 с.

11. Авдиев В.И. Военная история древнего Египта/ В.И. Авдиев -- М.: Издательство «Советская наука», 1959. -- Т. 2. Период крупных войн в Передней Азии и Нубии в XVI--XV вв. до н. э. -- 148 с.

12. Авдиев В.И. Древнеегипетская реформація/ В.И. Авдиев - М.: Издательство «Москва», 1966. -- 147 с.

13. Брестед Д. Тураев Б. История Древнего Египта/Д. Брестед Б. Тураев - Мн.: Харвест, 2003.-832с.

14. Вейгал А. Эхнатон. Фараон-вероотступник/А. Вейгал. - М.: Центрполиграф, 2010. - 120с.

15. Велика ілюстрована енциклопедія історії мистецтв. - К.: Махаон-Україна,2008. - 512 с.

16. Дейнека Т.А. Идеологическое обоснование внешней политики Египта в XVI-XIV вв. до н.э./ Т.А. Дейнека// ВДИ. 1990. №2.-С.135-153.

17. Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу: Курс лекцій: Навч. Посібник. - К.: Либідь, 1996.- 480 с.

18. Коростовцев М.А. Религия Древнего Египта/М.А. Коростовцев - М.: Летний сад, 2000. -464с.

19. Котрелл Л. Во времена фараонов/Л. Котрелл. - М.: Наука, 1982. - 380с.

20. Кристиан Ж. В стране фараонов/ Ж. Кристиан. - М.: Гелиос, 2008. - 288с.

21. Лурье И.М. Очерки древнеегипетского права/ И.М. Лурье. - М.: Издательство Государственного Эрмитажа, 1960. - 346с.

22. Матье М.Э. Искусство Древнего Египта/ М.Э. Матье - Л.: Государственное издательство, 1961. - 592с.

23. Мень А. История религии/А. Мень - М.: Слово, 1991.- 462с.

24. Монтэ П. Египет Рамесидов/П. Монтэ - М.: Наука, 1989. - 380с.

25. Морозов А. Загадка культа Атона. Цит. 2011 р., 18 листопада [Електронний ресурс]. - Доступний з: http://lirk.ru/articles/other/nr03-90/2.htm.

26. Науменко Л.П. Лющенко Т.П. Науменко В.В. Розквіт мистецтва в добу Аменхотепа IV (Ехнатона) (Амернський період) / Л.П. Науменко Т.П. Лющенко В.В. Науменко // Мистецтвознавчі записки: Зб. наук. праць. - Вип. 15. - К.:Міленіум, 2009. - C.175-183.

27. Перепелкин Ю.Я. История Древнего Египта/ Ю.Я. Перепелкин - СПб.: Летний сад, 2000.-560с.

28. Перепелкин Ю.Я. Переворот Аменхотепа IV/ Ю.Я. Перепелкин, - М.: Наука, 1967.- Ч. 1, 1978. Ч.2.

29. Перепелкин Ю.Я. Кейе и Семнех-ке-ре: К исходу солнцепоклоннического переворота в Египте/ Ю.Я. Перепелкин - М.: Наука, 1979. - 205с.

30. Перепелкин Ю.Я. Тайна золотого гроба / Ю.Я. Перепелкин , - М.: Наука, - 1969. - 173с.

31. Рак И.В. Мифы Древнего Египта/ И.В. Рак - М.: Нева, 1997. - 180с.

32. Религиозная реформа Аменхетепа ІV и конец династии [Електронний ресурс]. Египтинфо. - Доступний з: http://egypt-info.ru/history/new_kingdom/religious_reforms.html.

33. Струве В.В. История Древнего Востока /Василий Василиевич Струве. - М.: Госполитиздат, 1941. -525с.

34. Стучевский И.А. Межгосударственные отношения /И.А. Стучевский - М.: Наука, 1987. - 306с.

35. Стучевский И.А. Рамсес II и Херихор. Из истории древнего Египта эпохи Рамессидов/И.А. Стучевский - М.: Наука, 1984. - 248с.

36. Тайник с мумиями [Електронний ресурс]. Аномалия. Мумия еретика раскрывает тайны. - Доступний з: http://anomalia.kulichki.ru/photo2/088.htm.

Размещено на Allbest.ru

...