Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка

Кафедра історії

Реферат

з навчальної дисципліни: «Історія сучасного світу»

на тему: «Становлення тоталітарних режимів в Європі ( Італія, Німеччина)»

Виконав: студент 302-ТТ групи

Казидуб О.О.

Перевірила: к.іст.н., доцент

Козак О.В.

Полтава 2013

Зміст

Вступ

1. Сутність та особливості тоталітарного режиму

• 2. Формування тоталітарних режимів у Європі
• 3. Особливості тоталітарного режиму Німеччини та Італії
• Висновок
• Список використаної літератури
• Вступ
• Тоталітарний режим характеризується абсолютним контролем держави над усіма областями людського життя, повним підпорядкуванням людини політичної влади і пануючої ідеології.
• Поняття «тоталітаризм» (від латинського totalis) означає весь, цілий, повний. Воно було введено ідеологом італійського фашизму Дж. Джітіле на початку 20 століття. У 1925 р. це поняття вперше прозвучало в італійському парламенті. Лідер італійського фашизму Б. Муссоліні ввів його в політичний лексикон. З цього моменту починається становлення тоталітарного ладу в Італії, потім в СРСР в роки сталінізму і гітлерівської Німеччини з 1933 р.
• Концепція тоталітаризму з'явилася на початку 50-х років, коли ще була жива пам'ять про фашизм, у СРСР існував сталінський режим, а нові комуністичні держави наслідували радянську модель правління. На політологічному симпозіумі, що відбувся в 1952 р. у США, тоталітаризм був визнаний як "закрита і нерухлива соціокультурна і політична структура, в якій будь-яка дія -- від виховання дітей до виробництва й розподілу товарів -- спрямовується й контролюється з єдиного центру". Якраз тоді американські політологи, здебільшого емігранти з Європи, почали розробляти цю концепцію. У 1951 р. X. Арендт опублікувала свою працю "Походження тоталітаризму". У 1956 р. виходить тепер уже класична праця К. Фрідріха і 3. Бжезінського "Тоталітарна диктатура й автократія", в якій давалися соціологічна й політична характеристики тоталітаризму.

тоталітарний режим соціалізм фашизм

Передумови виникнення й розвитку тоталітаризму в політичній практиці пов'язують з індустріальною стадією розвитку суспільства, з наявністю засобів масової інформації, колективістського світогляду, могутнього державного апарату, особливостей соціальної психології (певної ідеологічної та міжособистісної ситуації). Причому засоби масової інформації є необхідним моментом для існування тоталітаризму взагалі. Завдяки їм проводяться ідеологічне оброблення населення, насаджування уніфікованих стандартів побутового і загальнолюдського характеру, нівелювання загальноцивілізаційних і особистісних цінностей. Критерієм тоталітаризму є поглинання державою сфери громадянського суспільства, відсутність плюралізму.

Узагальнюючи різні погляди, можна виділити такі характерні риси тоталітарного режиму:

--сильно централізована, моністична структура влади, в якій панівна група не несе відповідальності перед виборчим органом і не може бути позбавлена влади інституційними засобами, влада на всіх рівнях формується через закриті канали, бюрократичним шляхом;

--монопольний політичний контроль над економікою та іншими сферами суспільства, в суто тоталітарному суспільстві жодна з його сфер не вільна від контролю;

--влада належить масовій політичній партії, організованій недемократично довкола лідера, влада партії забезпечується шляхом її зрощення з державними органами й повного одержавлення суспільства;

--політизація, регламентація й санкціонування всієї життєдіяльності суспільства, терористичний поліцейський контроль за поведінкою громадян;

--вимога до громадян активно виявляти відданість і підтримку режиму;

--громадсько-політичні, недержавні організації існують формально, стають продовженням тих чи інших державних або партійних організацій, їхня діяльність докладно регламентується;

--монопольна, деталізована ідеологія, що легітимує режим й обґрунтовує його історичну місію.

Тоталітарний режим проводить послідовну декласацію суспільства. Руйнуючи всі його органічні зв'язки, відчужуючи виробників від власності та влади, цей режим кожного індивіда підключає до суспільної системи поза горизонтальними чи будь-якими несанкціонованими зв'язками. Унаслідок цього суспільство з організму перетворюється на механізм, довільно сконструйований владними структурами, тобто на масове суспільство.

У масовому суспільстві, на думку американського політолога В. Корнгаузера, безліч індивідів пов'язані один з одним лише ставленням кожного з них до загального авторитету, особливо Держави. Тобто індивіди не співвідносяться всередині незалежних груп, не відмежовані від правлячої групи. Адже для відмежованості потрібна множинність незалежних форм об'єднань, які часто конфліктують одна з одною й кожна з яких є досить сильною, щоб відвернути від індивіда небезпеку. За відсутності їх людям бракує стримувальних основ у поведінці.

Характерним для тоталітаризму є харизматичний тип лідерства з обов'язковою опорою на репресивний апарат. Спосіб мобілізації (модель здійснення владою політичних рішень і залучення населення для виконання їх) за тоталітаризму може здійснюватись інтенсивно через створення внутрішньопсихологічного ентузіазму, а також екстенсивно -- за допомогою репресивно-пропагандистського апарату. Лідерство за тоталітаризму має переважно індивідуалізований характер, причому навіть найближче оточення лідера значною мірою дистанційоване від нього.

Класичними тоталітарними державами вважають гітлерівську Німеччину і СРСР. Причому політичний режим у колишньому Радянському Союзі мав такі етапи: період воєнного комунізму 1917 -- 1921 pp. (тоталітарно-авторитарний тип політичного режиму); 1921-1929 pp. (авторитарний режим); 1929-1956 pp. (тоталітарний режим); 1956--1985 pp. (зникли ознаки класичного тоталітаризму, але в основному режим залишався тоталітарним). Занепад епохи тоталітаризму в СРСР почався з часів так званої горбачовської перебудови, коли впала "залізна завіса" ідеологічного монізму й закритості суспільства.

2. Формування тоталітарних режимів у Європі

Тоталітаризм не виникає випадково, навіть будучи своєрідною аномалією, він має свої соціальні передумови і причини. До найважливіших з них відносяться:

*індустріальне суспільство, ускладнення суспільних зв'язків і взаємозалежності;

*наростання раціоналізму і організованості в житті суспільства з появою нових можливостей для маніпулювання суспільною свідомістю; (радіо, телебачення, засоби зв'язку, засоби масової інформації);

*поява монополій, зрощених з державою;

*посилення в суспільній свідомості культу держави, розповсюдження колективістських поглядів;

*масова емоційна упевненість в можливості швидкого поліпшення життя за допомогою планування і раціональних перетворень;

*масова психологічна незадоволеність відчуженням особи при капіталізмі, її незахищеністю і самотністю;

*тоталітарні рухи породжують ілюзію залучення до "вічних цінностей": класу, нації, держави, величної сакральної влади;

*гострі соціально-економічні кризи ведуть до маргіналізації суспільства, появи численних прошарків люмпенів, особливо сприйнятливих до тоталітарної ідеології і схильних до політичного радикалізму. Основними властивостями люмпена є: нігілізм по відношенню до минулого і теперішньому часу, агресивність, честолюбство, обмеженість, егоцентризм. На цьому роблять ставку вожді тоталітарних рухів. Слід тут зважувати на відмінність в програмних установках між елітою руху і основною масою: у перших -обачливе, раціонально-індустріальне бачення мети, у других - прагнення злитися з організацією. Адресати у різних рухів та прошарки, на які опирається тоталітарна машина, теж відрізняються: в Росії, у більшовиків це були пролетаріат і найбідніше селянство; у нацистів Німеччини - службовці і дрібна буржуазія, що потерпіла від економічної кризи. У будь-якому випадку, інтереси і потреби цих прошарків дуже мало пов'язані із завданнями таких рухів і потрібні їм лише як привід для приходу до влади.

До політичних передумов тоталітарних режимів відносяться: вже згадувана етатізація суспільної свідомості, а головне, поява масових, гранично ідеологізованих, партій нового, тоталітарного типу з жорсткою, напіввійськовою структурою і повним підкоренням рядових членів партії ідеології і її виразникам - вождям, керівництву в цілому.

У носіїв тоталітарної свідомості виділяються наступні відмінні риси: нестерпність до будь-якого інакомислення, прагнення політично або навіть фізично знищити незгідних, решта ж ідей, їх плюралізм розглядаються ними як помилка або свідома брехня. Їм властиве прагнення до "математично безпомилкового загального щастя".

Найпоширенішими і непривабливими рисами будь-якого тоталітаризму є: тотальний контроль над ЗМІ, нетерпимість до опозиції, заміна громадської думки офіційними оцінками, заперечення загальнолюдської моралі і її деградація, культивування стадних інстинктів: зрівняльність, класова або національна ненависть, підозрілість, заздрість і т.д. Всіляко підтримується атмосфера надзвичайного положення, підозрілості, що служить виправданням командних методів і репресій. В ідеалі тоталітаризм прагне повного знищення автономного цивільного суспільства, непідконтрольного владі, відбувається його тотальна політизація. Більшість дослідників вважає, що поняття тоталітаризму стосується не лише характеристики держави чи політичної влади, а й суспільно-політичного ладу загалом. Адже тоталітарна влада не обмежується політичною сферою, а проникає в усі сфери суспільного життя, змінюючи стан усієї соціальної системи. Вона активно втручається у відносини власності, виробництва і розподілу, громадянського суспільства і навіть в особисте життя громадян, намагаючись перебудувати їх відповідно до своєї доктрини.

В XX столітті в Європі тоталітаризм існував в трьох основних формах, їх відображають реальний соціалізм радянського зразка, італійський фашизм і німецький націонал-соціалізм. Сьогодні в науковій літературі більшість авторів підтримує тезу, згідно з якою в політичній системі тоталітарного типу виділяють фашистський і націонал-соціалістичний режими в Італії і Німеччині, на правому фланзі ідейно-політичного спектру, більшовицький режим в СРСР, на його лівому фланзі.

Для всіх форм тоталітаризму було характерним панування традиції, звичаю, тому що сама влада ґрунтувалась на традиції. Люди, займаючи рабське становище по відношенню до влади, все ж знаходили опору в родині, родинних зв'язках. Тому однією з цілей тоталітаризму була анігіляція традиції. В СРСР це проявлялося в перейменуванні стародавніх назв міст, вулиць, музеїв; обмеженні доступу до означених видів історичної та критичної літератури; відмові від деяких традицій в галузі архітектури, живопису, скульптури, театру, від традицій народного життя, свят. З цієї точки зору тоталітаризм відрізняє своєрідна амнезія історичної пам'яті.

Особливість тоталітарного режиму полягає в тому, що тут терор і страх використовуються не тільки як інструмент знищення й залякування дійсних або уявних ворогів і противників, але й як нормальний інструмент управління масами. З цією метою постійно культивується й відтворюється атмосфера громадянської війни. Терор використовується без будь-якої причини чи провокації. Так було у нацистській Німеччині, де терор було розв'язано проти євреїв, тобто людей, об'єднаних спільними расово-етнічними характеристиками, незалежно від їх поведінки. В Радянському Союзі, на відміну від нацистської Німеччини, керівництво ніколи не визнавало, що воно може використовувати терор проти невинних людей. Але й тут терор був інструментом знищення так званих класових ворогів, або ворогів народу.

3. Особливості тоталітарного режиму Німеччини та Італії

Перша країна, де переміг фашизм, була Італія. Джованні Джантілло -- ідеолог фашистського руху в Італії -- також першим ввів термін „тоталітаризм“ -- стосовно державного устрою у своїй країні. Лідером фашистського руху в Італії, як відомо, був Бенітто Муссоліні, який створив фашистську партію, створив однопартійну систему і, захопивши владу в державі, практично став повним диктатором в Італії.

Лідер італійського фашизму -- Муссоліні -- виявився недалекоглядним політиком. Він не зміг інтуїтивно відчути глибинну різницю між своїм державоустроєм і державоустроєм гітлерівської Німеччини. І мета, і засоби у італійських фашистів і нацистів були різними, як і сфери можливого впливу обох держав, але Муссоліні дозволив Гітлерові втягнути Італію у Другу світову війну в повному обсязі, після чого Італія вже не може розглядатися як самостійне державне утворення, бо вона була цілком залежною від військових дій Німеччини, в тому числі, на її території.

Муссоліні не зважився відразу встановити необмежену диктатуру. Він побоювався відновлення революції. В свій перший кабінет, прагнучи додати йому респектабельність, він включив ряд відомих політичних діячів - лібералів і католиків, зберіг монархію, хоча роль Віктора-Еммануїла III була практично зведена до нуля. Перехід до диктатури здійснювався поступово, протягом декількох років.

Для підготовки національної економіки до агресивних воєн Муссоліні створив і розрекламував так звану “корпоративну систему”, призначену для усунення суперечностей між працею і капіталом, тобто між фашистськими профспілками, що нібито представляли інтереси робітників, і об'єднаннями підприємців. В 1934 р. були створено 22 корпорації у всіх галузях економіки - промисловості, торгівлі, сільському господарстві і сфері послуг. Кожна корпорація включала рівну кількість представників профспілок і підприємців, а також по три функціонери фашистської партії, покликані відігравати роль “неупереджених арбітрів”. Було створено міністерство корпорацій, яке очолив сам Муссоліні. Ніякої реальної ролі корпорації не грали. В 1938 р., парламент був замінений палатою корпорацій, що призначалася дуче і не мала по суті ніяких повноважень.

Фашизм заохочував втручання держави в економічне життя, зрощення монополій з державним апаратом. В Італії створювалися державно-монополістичні об'єднання, найбільшим з них був Інститут промислової реконструкції (ІРІ), який сприяв зростанню монополій, заохочував розвиток промисловості і узяв під контроль значну частину військової і важкої індустрії.

Тоталітарний режим встановлений наприкінці 20-х рр. ХХ ст. в Італії (проіснував майже до кінця Другої світової війни), - був фашизм, який спирався на концепцію корпоративної, синдикалістської держави, з метою відновлення величі Римської Імперії.

Тоталітарний режим в Німеччині спирався на націонал-соціалістичну доктрину, в основі якої був расизм, крайній етатизм, експансіонізм, мілітаризм, кінцевою метою режиму стала утопія про світове панування, заснування тисячолітнього Третього рейху.

Тоталітарні режими показали свою ефективність під час війни, значно прискорили розвиток національних економіки, техніки, науки, освіти, культури, спорту. Вони ліквідували безробіття, здійснили широкі соціальні програми, багато уваги приділяли вихованню і освіті молоді тощо, що однак супроводжувалося політичним безправ'ям громадян, геноцидом, військово-політичним експансіонізмом.

Для всіх форм тоталітаризму було характерним панування традиції, звичаю, сама влада ґрунтувалась на традиції. Люди, займаючи трохи не рабське становище по відношенню до влади, все ж знаходили опору в родині, родинних зв'язках. Тому однією з цілей тоталітаризму була анігіляція традиції.

Як відомо однією з традиційних опор, на яких базується особистість є нація. Симптоматично, що правий і лівий варіанти тоталітаризму, підійшовши до цієї проблеми, здавалося б з прямо протилежних боків, змогли використати її кожний по-своєму для утвердження тотального панування держави.

Що стосується фашизму, то для того, щоб закріпити “диво німецького відродження”, почате в 20-х роках, Гітлер проголосив ідею націонал-соціалістичної народної держави, яка оцінює значення людства в його базових расових термінах. Виходячи з цього культивується ідея збереження чистоти арійської раси, стосовно решти світу - йдеться про панування арійської раси. Діяльність суспільних інститутів повністю підкорялася цій універсальній меті. Важливою особливістю фашистської ідейно-політичної конструкції стало ототожнення, органічне злиття понять нації та національної держави, її характеристика як расової держави. Держава розглядалася як юридичне втілення нації, наділена відповідальністю за означення природи, цілей і інтересів нації в конкретний історичний період.

Таким чином, відштовхнувшись від здавалося б прямо протилежних інтернаціоналістичних позицій, Гітлер та його соратники прийшли до висновку, по своєму функціональному значенню близькому до позиції більшовиків. Тільки якщо в останніх в якості суб'єкта смертельної боротьби виступали класи, то у нацистів демаркаційна лінія проходила між німцями і німецьким народом з одного боку, й іншим світом - з іншого. Націоналізм та інтернаціоналізм були поставлені на службу ідентичних цілей ідеологічного обслуговування фашистського і більшовицького режимів.

В обох різновидах тоталітаризму всі без винятку ресурси, як от: матеріальні, людські або інтелектуальні, були спрямовані на досягнення однієї універсальної мети - тисячолітнього рейху в одному випадку і світлого комуністичного майбутнього - в іншому. Єдина універсальна мета обумовила моноідеологію в лиці єдиної державної ідеології. Все, що не узгоджується з єдиномисленням по відношенню до даної мети, ліквідувалось.

Незмінним атрибутом тоталітаризму є тісний взаємозв'язок між істиною та силою: тут сила визначає істину. Ідеології і марксизму-ленінізму, і нацизму були “вірні”, тому що вони всесильні, адже вони спирались на фундамент карної терористичної машини, міцного пропагандистського апарату та інші аксесуари тоталітарно-диктаторської держави.

В тоталітарній системі нерідко логіка абсурду бере верх над логікою здорового глузду. Фіктивна, ілюзорна, штучно сконструйована дійсність стає на місце реальної дійсності. Це досягається або довільним трактуванням фактів на користь політичної та ідеологічної кон'юнктури, або їх ігноруванням. Тоталітарна держава та її керівництво має постійну потребу в обґрунтуванні своєї легітимності й навіть безпомилковості. Звідси - потреба у постійному перекроюванні як минулого, так і сучасності, в залежності від поворотів політичного курсу керівництва партії та держави.

Саме ці характеристики дозволяють оцінювати фашизм (в різних його варіантах) і марксизм-ленінізм (в його більшовицькій інтерпретації) як два протилежних прояви або два альтернативних (правого і лівого) варіанти особливого суспільно-історичного феномену - тоталітаризму.

Отже, тоталітаризм - це система насильницького політичного панування, що характеризується повним підкоренням суспільства, його економічного, соціального, ідеологічного і, навіть, повсякденного життя владою пануючої еліти, організованої у військово-бюрократичний апарат.

Для тоталітарних режимів характерна наявність ідеології, тобто комплексу ідей, що обґрунтовують право цих режимів на панування в усіх сферах суспільного життя. Оскільки тоталітарний режим вважає себе втіленням і істини, і блага, то будь-яка інша думка, будь-яке інакомислення розглядаються як зло, яке підлягає знищенню. В політичній сфері цьому відповідає монополізація влади. Влада опиняється в руках однієї партії, а сама партія - під владою одного лідера - вождя, фюрера, дуче. Відбувається з'єднання правлячої партії з державним апаратом, забороняються всі інші політичні партії та суспільні організації, не підкорені правлячій партії, різко зменшується роль права, закону. Збереження й зміцнення тоталітарного режиму неможливе без насилля, тому для нього характерне використання терору, як засобу внутрішньої політики. Отже, італійський і гітлерівський режими - типові приклади тоталітаризму.

Таким чином, тоталітаризм, цей феноменом XX століття, народжений західною раціоналістичною цивілізацією, виявився життєздатним (з відповідними національно-історичними, соціокультурними і політико-культурними особливостями і нюансами) - і на Заході, як це було в Німеччині й Італії, і на Сході, як це було в Радянському Союзі та ряді країн Азії.

До встановлення тоталітаризму може призвести низький рівень суспільної свідомості при високих темпах розвитку капіталістичних відносин. Наслідками встановлення тоталітарного режиму можуть бути - або катастрофа, наприклад розгром у війні, або по мірі розвитку суспільної свідомості, до переходу в бік демократії через авторитаризм.

Висновок

Отже, тоталітаризм -- це режим всеохоплюючого репресивного примусу громадян до виконання владної волі, цілковитого державного контролю за діяльністю окремих громадян, їх об'єднань, соціальних груп та інститутів.

Соціальну базу тоталітаризму складають маргінальні та люмпенізовані групи і соціальні прошарки, які виникають в нових економічних умовах і які найбільш сприятливі до пропаганди тоталітарних ідей. Політичними провідниками тоталітаризму є масові вождистські партії, які виникли у першій чверті XX ст. і прагнули до монополізації державної влади, претендуючи водночас на творення "нового світу" або "нового світового порядку". Таким чином, за наявності необхідних умов і приходу до влади тоталітарних партій тоталітаризм із галузі теоретичних уявлень перетворювався в реальну політичну практику. Протягом 20--30-х років, а потім другої половини 40-х років тільки в Європі тоталітарні і наближені до них режими були встановлені у 17 країнах з 27.

Залежно від пануючої ідеології, яка впливає на зміст політичної діяльності, тоталітаризм може бути представлений як комунізм, фашизм і націонал-соціалізм. Історично першою і класичною формою тоталітаризму став комунізм. Комуністичний тоталітаризм виник після Великої Жовтневої революції 1917 р. в Росії. Другим різновидом тоталітарних політичних систем є фашизм. Виникає в Італії в 1922 р. Італійський фашизм ставив за мету діяльності не побудову "нового суспільства, а відродження величі італійської нації і Римської імперії". Третій різновид тоталітаризму -- націонал-соціалізм. Як реальний політичний і суспільний устрій він виник у Німеччині в 1933 р. Націонал-соціалізм має багато спільного як з фашизмом, так і з комунізмом. Але, якщо мета діяльності комуністів -- побудова комуністичного суспільства, фашистів -- відродження Римської імперії, то націонал-соціалістів -- світове панування арійської раси.

Список використаної літератури

1. Ільїн В.В. Свобода і тоталітаризм/ В.В.Ільїн //Нова політика. - 2000. - № 2. - C. 54-57

2. Кочержинський Ю. Тоталітарна держава-продовження моделі політичної самодержавної/ Ю.Кочержинський //Всесвітня Історія. - 1998. - № 2. - C. 34-39

3. Остапенко Н. Тоталітарні держави Європи: Матеріали до теми. 10 клас/ Н. Остапенко //Історія України. - 2005. - № 39. - C. 14-20

4. Панченко П. Тоталітарна природа держави і політичне коріння переслідування іншодумців //Всесвітня Історія. - 1998. - № 2. - C. 2-5

5. Романюк О. Праві та ліві тоталітарні режими : спільне і специфічне/ О.Романюк //Нова політика. - 2002. - № 1 . - C. 55-59

Размещено на Allbest.ru