Чинники формування Наполеона Бонапарта до 1796 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки молоді та спорту

виконавчого органу Київської міської ради

Базова дисципліна: Історія України

Чинники формування Наполеона Бонапарта до 1796 року

Виконала Шостак Юлія Олегівна

Педагогічний керівник: Михайленко Ірина Олексіївна

Київ - 2015

Зміст

Вступ

1. Чинники впливу формування Наполеона

2. Юність та молодість Наполеона

3. Роль Жозефіни у житті Наполеона до початку Італійської компанії (1796)

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Мета дослідження: проаналізувати чинники формування Наполеона до 1796 року.

Актуальність роботи:

Сьогодні, в період становлення незалежної, демократичної і європейської України, особливо важливо рівнятися на європейські закони. Постать Наполеона Бонапарта - це дуже велике історичне повчання дипломатії, політиці, військовій справі. Запроваджені ним закони діють у Франції по сьогоднішній день. Про нього написано безліч книг - від сухих описів техніко-тактичних дій цього великого полководця і тонкого політика до бульварних досліджень особистого життя імператора. Хто він був? Монстр, узурпатор, завойовник, геній, велика суперечлива особистість. Полеміка, періодичні запеклі суперечки, ідеалізація і дискусії на цю тему не втихають, та навряд чи в майбутньому втихнуть. У зв'язку з цим особливої актуальності моєї роботи набуває дослідження життя та чинники, які впливали на формування Наполеона як особистості до 1796 року.

Об'єкт дослідження: постать Наполеона.

Предмет дослідження: чинники впливу на формування Наполеона як особистості.

Дослідницькі завдання:

- дослідити вплив сім'ї на формування Наполеона як особистості ;

- дослідити юність та молодість Наполеона (до 1796 року);

- дослідити роль Жозефіни в житті Наполеона.

Методи дослідження: вивчення та дослідження цієї теми в основному включає в себе імперичні методи дослідження. А саме: аналогію й порівняння. Досліджуючи цю тему, я користувалася мемуарами, Інтернет ресурсами, енциклопедичними словниками, історичною літературою та бібліографією. Вам напевно цікаво, чому я у свої роботі досліджувала саме, "чинники формування Наполеона Бонапарта до 1796 року"? Тому що, у 1796 році Наполеон приходить до влади, він стає консулом, розгортається італійська компанія, а згодом стане імператором Франції. Вся увага Європи зосереджена на рішучих діях Наполеона. Дехто його зневажав, а дехто його ідеалізував. В Італійській компанії 1796-1797 роках зажив слави полководця. Щоб розуміти логіку його дій у подальшій політичній та військовій кар'єрі, треба досліджувати формування Наполеона як особистості. В численних битвах він нещадно знищував суперників. Щоб зрозуміти "звідки така нещадність?", треба досліджувати його дитинство та період коли він ледь не став відлюдником. Щоб зрозуміти "звідки така пристрасть до військового мистецтва?", треба досліджувати також дитинство та юність Наполеона, коли друзів йому замінили книги. Щоб зрозуміти "звідки така впевненість та рішучість дій у державному перевороті?", треба досліджувати його стосунки з Жозефіною.

Бібліографія роботи: дослідженню цієї теми в різний час приділяли увагу чимало вчених. Один із найбільших внесків у просвітлення діяльності Наполеона зробили Манфред Альберт Захарович та Тарле Євген Вікторович. Вони у своєму виданні просвітили деякі маловідомі моменти з його життя та вперше опублікували ще не бачені світом документи. Вони були не єдиними, кого зацікавило життя Наполеона. Ряди дослідників поповнили такі науковці, як Джон Стюарт Мілль, Луі Мадлен, Жорж Лефевр.

Практичне застосування: на уроках всесвітньої історії, вивчаючи Велику Французьку революцію можна дослідити Наполеона Бонапарта, як особистість та чинники які вплинули на його формування як полководця, політика, імператора. Також, мою роботу можна застосувати під час вивчення цієї особи на курсах з історії.

1. Чинники впливу формування Наполеона

Вплив сім'ї

У 1755 році Корсика повалила генуезьке панування і з того часу фактично існувала як самостійна держава під керівництвом місцевого землевласника Паскуале Паоло, секретарем якого був батько Наполеона[5-10]. У 1768 році Генуезька республіка продала свої права на Корсику французькому королю Людовику XVI [1-14]. У травні 1769 року в битві при Понтенуово французькі війська розгромили корсиканських повстанців, і Паоло емігрував до Англії [3-15]. Наполеон народився через 3 місяці після цих подій. Паоло аж до 1790-х років залишався його кумиром [1-14]. Наполеон був другим із 13 дітей Карло Бонапарта і Летиції Рамоліно , п'ять з яких померли в ранньому віці [4-56]. Після того як Людовік XVI наділив дітей збіднілих дворянських сімей правом на безкоштовну освіту, сім'я Бонапартів, не зволікаючи, віддала своїх дітей до коледжу Отена, де Наполеон вдосконалював французьку мову. Вже в 1779 році Наполеон вступив до військової академії в Брієнні [7-32]. Відносини з товаришами в нього не дуже складалися, вони знущалися з нього через те, що він був найбіднішим серед всіх учнів академії, висміювали провінціалізм та незграбність. Наполеона це не зламало, він навпаки став ще сильнішим. Вже з того раннього часу Наполеон надзвичайно багато працював і читав книжки з різних галузей знань: подорожі, географія, історія, стратегія, тактика, артилерійська справа, філософія.

Наполеон у юнацтві дуже любив математику, шкода, що "Теорема Наполеона", яка стверджує, що якщо на кожній стороні трикутника побудувати рівносторонній трикутник (або всі три назовні, або всі три всередину), то їхні центри будуть вершинами іншого рівностороннього трикутника. Цей трикутник називається трикутником Наполеона (зовнішнім чи внутрішнім). Теорема була опублікована у журналі "The Ladies' Diary" [12], 1825 році через чотири роки після смерті імператора.

Перемігши в конкурсі "Намисто Королеви", він був прийнятий у Королівську кадетську школу в Парижі [6-19]. Як і раніше він шокував учителів своїм захопленням Паолі, Корсикою, неприязню до Франції. Вчителі ставилися до нього зневажливо та занижували оцінки. Наполеон дуже довго розмірковував "як маленька Корсика, забутий острів розташований у Середземному морі, змогла чинити опір могутній Франції?" [1-9]. Наполеон всім серцем вірив у незламний дух свого народу. Навчався він у цей період чудово, дуже багато читав, складаючи великі конспекти [5-18]. В цей період в нього майже не було друзів, а навпаки, всі однокласники ненавиділи його, робили все, щоб тільки принизити Бонапарта, але Наполеон не давав себе ображати, і через це він чимало бився. З ранніх літ Наполеон переймається долею свого народу.

1785 рік відзначився для Наполеона здобуттям звання молодшого лейтенанта артилерії, невдовзі його було направлено у Валанс на південь Франції [3-19]. В артилерійській частині розпочалася служба Наполеона зі званням молодшого лейтенанта [8-24]. І навіть тут думки про свій народ не залишали Наполеона. Після чотирнадцяти років незалежності в 1769 році Корсика знову була завойована Францією [6-44]. Наполеон дійсно дуже переймався, і мені здається, що саме в ті часи у Наполеона зародилася мрія - " завоювати весь світ" і дати зрозуміти людям, що навіть маленький народ, який пов'язаний із ним кров'ю, може дати відсіч великому і могутньому ворогу. У 1786 році Наполеон пише патріотичний твір, в якому захищає корсиканський народ [9-55]. Всі однокласники засуджували його, дуже часто вчителі ставили оцінки не за знання, а через власну нелюбов до Наполеона.

Саме ці знущання та упереджене ставлення на психологічному рівні почали розвивати в Наполеона комплекс самотності, тому що його рідні були дуже далеко. Як і кожному з нас у скрутні моменти потрібна підтримка, у Наполеона її не було. 4 лютого 1785 року помер його батько [5-29]. Саме ця подія остаточно розбила всі дитячі надії про існування справедливості у світі.

Наполеон, прослуживши десять місяців, взяв відпустку, і вже у вересні 1786 року він зайшов у рідну домівку, в яку не приїздив 7 років [1-16]. Його старший брат Жозеф згодом писав: "Цей приїзд для матері був великим щастям" [1-8] . Наполеон відчував себе затишно. Всі ці роки він думав про свій народ, про свою сім'ю, і нарешті він на батьківщині, але радіти не міг. Наполеон назавжди запам'ятає свого батька серйозним та трохи похмурим. Юний Бонапарт узяв на себе роль глави сім'ї. Восени 1787 році Наполеон їде до Парижу [5-34]. З жовтня по грудень 1787 він провів у клопотах в столиці Франції, на прохання матері вирішує її справи [7-29]. В січні 1788 року він знову повертається в Аяччо і просить військове начальство продовжити йому відпустку [3-30]. Наполеон отримує дозвіл. Він залишається, щоб підтримати свою матір та приділити їй увагу. Через п'ять місяців повертається на службу, і йому вдається з великими труднощами повернутися до своєї військової частини, яка перемістилася за цей час в Оксонн, а згодом в Бургундію у липні 1788 року [1-58].

Я вважаю, що саме перебування на рідній землі вилікувало душевні рани Наполеона та дало йому віру в себе. 14 липня 1789 року почалася Велика французька революція взяттям Бастилії [6-34]. Тим часом будував грандіозні замисли та мріяв про нове життя в убогій маленькій кімнаті молодий лейтенант артилерії - Бонапарт, у забутому богом місті Осконні . Наполеон жив дуже бідно, завжди економив на собі, щоб зібрати хоч якісь копійки для сім'ї. Без підтримки своєї родини Наполеон протримався недовго і зову почав сумніватися у своїх силах. Люди, які його оточували, були іншими, начебто не з його світу. Різні інтереси, різні захоплення.

Артюр Шюке свого часу писав, що в дні юності Бонапарт був " корсиканцем душею і серцем, корсиканцем з голови до ніг. " Він був послідовником Руссо і Рейналя, "другом рівності і свободи" [4-55]. Таким чином він потрохи перетворювався на відлюдника. На думку однолітків, він був не такий, як вся інша молодь Франції, в нього були зовсім інші погляди на життя.

2. Юність та молодість Наполеона

Коли Наполеон був в компанії знайомих, він писав: "завжди самотній серед людей, я повертаюся до своїх мрій лише наодинці з самим собою" [2-76]. Ці слова були написані 3 травня. На мою думку, дивно, що коли все розквітає, цвіте, зеленіє, людина так песимістично розмірковує, але якщо дослідити життя Наполеона тих років, одразу стане зрозуміло, чому в його душі затаївся сум та навіть думки про самогубство. У цих же записках: "Що робити в цьому світі ? Якщо я повинен померти, то чи не краще самому вбити себе?... Але оскільки я тільки починаю осягати нещастя і ніщо не приносить мені радості, навіщо мені переносити довгі дні, які не обіцяють нічого доброго? О, як люди далекі від природи! Які вони боягузливі, підлі, раболіпні ! Що я бачу на своїй батьківщині? Моїх співвітчизників, скутих ланцюгами, які з тремтінням цілують руку, що їх пригноблює" [2-42]. Ми бачимо Наполеона у депресії. На мою думку, Наполеон дуже сильний духом, адже коли він був ще юнаком, на його плечі впало багато турбот та негараздів. Наполеон знову і знову розмірковує про долю рідного народу, "якби для звільнення своїх співвітчизників мені треба було убити лише одну людину, хіба я негайно б не оговтався, щоб встромити в груди тирана меч помсти за батьківщину і зневажені закони?" [3-53]. Вже з цього вислову Наполеона ми бачимо його сліпе бажання помсти та зародження тирана. Головним своїм ворогом він бачить владу, яка, на його думку, не дбає про народ та встановлює закони для своєї вигоди. Як я вже казала, після смерті батька Наполеон втратив віру в справедливість, але в нього знайшлися сили, щоб повірити в себе та в те, що саме він зможе змінити цей світ на краще, але для великих змін завжди треба чимось жертвувати. Ці жертви в майбутньому виллються в великі людські втрати.

Наполеон для себе вирішив, що французька революція відкриває нові шляхи для розвитку його рідного краю та для його кар'єри. Він стає свідком вражаючих подій - 20 червня 1791 Патріотична демонстрація народних мас в Тюильрийскому палаці [6-36].

Переляканий демонстрацією, побоявшись вийти, Людовик XVІ вклонися з вікна, до якого підійшов у червоній фригійській шапці (це була емблема революції). Наполеон засудив його і сказав: "Який боягуз! Як можна було впустити цих каналій! Треба було змести гарматами 500-600 осіб, - інші розбіглися б" [9-47]. З цих слів ми бачимо зневагу до Людовика XVI, на мою думку, це не дивно, тому що Наполеон ненавидів короля і мріяв помститися йому за свій народ. Хочу звернути увагу, 10 серпня 1792-штурм Тюїльрі, коли народ, в тому числі і Наполеон, з радісними криками вітав народження республіки, ніхто навіть не міг підозрювати, що цей непомітний, загублений в натовпі, худий, маленький на зріст молодий офіцер у поношеному сюртуку задушить цю республіку і стане самодержавним імператором .

Цікаво відзначити, що Наполеон саме тоді почав свої роздуми щодо того, як ефективно можна придушити повстання. Як ми вже побачили, Наполеон був дуже освіченою людиною, коли він ще вчився в Брієнському училищі, його однокласник розповідав, що "як тільки продзвенів дзвоник, він біг у бібліотеку, з жадібністю читав книги, особливо Полібія і Плутарха" [4-24]. Вражений побаченим, Наполеон їде на Корсику. Приїхавши туди, він був щасливий, що нарешті побачив своїх братів, сестер та рідну матір, яка завжди з ніжністю та повагою ставилась до нього. Поспілкувавшись із корсиканцями, він був здивований. Вся Європа дуже уважно слідкувала за подіями в Парижі, весь світ обговорював останні події, а тут, на його батьківщині все спокійно, нікого не хвилювали останні події Парижа, життя йшло дуже повільно.

Наполеон об'єднується зі своїм старшим братом Жозефом та Карлом-Андреа Поццо, і вони ставлять собі за мету залучити Корсику до Революції. 31 жовтня в церкві Сан Франческо відбулися збори, на яких Бонапарт виступив для прихильників нового з промовою, засуджуючи дії коменданта Корсики Баррі. Це був перший політичний виступ Бонапарта.

5 листопада 1789 р. у столиці Корсики - Бастії відбулося озброєне повстання, це була запізніла реакція на події 14 липня [4-20] .

Комендант Баррен дав наказ придушити повстання, але за іронією долі сталося навпаки. Звичайний народ, оточивши солдатів, відібрали у них зброю, захопивши фортецю, став господарем міста.

Бонапарт домігся своєї мети, і вже 30 листопада 1789 року на Установчих зборах розглядали Корсицьке питання [7-43]. Ще з дитинства Наполеон ідеалізував Паолі (місцевий землевласник, під керівництвом якого з 1755 року Корсика існувала як самостійна держава), згодом він відкрив очі і відділив реальне від вигаданого, дійсність від мрій. 12 червня 1789 Бонапарт пише Паолі схвильованого листа: " Я народився, коли батьківщина загинула. Ви покинули наш острів і разом із вами зникла надія на щастя " [4-45]. Відповіді на лист Наполеон так і не дочекався. Наполеон стає свідком подій, коли Паолі остаточно вирішив відокремити Корсику від Франції і віддався англійцям. У червні 1793 року, незадовго до захоплення острова англійцями, після довгих пригод і небезпек, Наполеон біжить з Корсики, забираючи з собою всю родину [6-55]. Поселившись з сім'єю у міста Марселі, у житті Бонапарта настає чорна смуга. Як ми вже знаємо, Наполеон після смерті батька повністю забезпечував сім'ю, але раптом над військовою кар'єрою Наполеона постає загроза. На півдні Франції вибухнуло контрреволюційне повстання. Роялісти Тулона в 1793 р. перебили представників революційної влади і закликали на допомогу англійський флот [3-60]. З суші революційна армія взяла в облогу Тулон. Разом із ним виступав проти Паолі земляк Наполеона - Салічетті .

На мою думку, якби Донне (один із головнокомандуючих Республіканської армії) в найрішучіший момент не дав наказ відступати, а прислухався би до Наполеона, такої довгочасної тяганини не було б. Наполеон був впевнений, що французи би перемогли, якщо б не ця груба помилка. Сам Бонапарт йшов попереду, штурмувавши колони і був поранений. Після тривалих дискусій вищої влади, яка не довіряла "зеленій людині", новий командувач Дюгомье дозволив Наполеону привести свій план у виконання.

Бонапарт не підвів, і розпочав штурм 17 грудня 1793р.,в якому він особисто брав участь. Захопив Егільет, який був командною висотою над рейдом, і відкрив вогонь по англійському флоту [6-60]. Завдяки Наполеону, Республіканська армія увійшла в місто переможцем. Тулон здався на милість, а англійський флот встиг піти у відкрите море. "У мене слів не вистачає, щоб зобразити тобі заслугу Бонапарта: у нього знань настільки ж багато, як і розуму, і занадто багато характеру, і це ще дасть тобі слабке поняття про хороші якості цього рідкісного офіцера ", - писав генерал Дютіль в Париж, у військове міністерство [6-61].

Так від 17 грудня 1793 року почалася військова кар'єра Наполеона по 18 червня 1815 [8-64]. Ці всі роки (22 роки з перервами) тривала ця довга кривава кар'єра. Наполеон дав на своєму віку близько 60 великих і малих битв, на це я прошу звернути увагу, тому що більше, ніж в сукупності дали Олександр Македонський, Ганнібал, Цезар і Суворов, і в цих битвах брали участь набагато більше людей, ніж у війнах його попередників з військового мистецтва.

14 січня 1794 року двадцятичотирирічний Наполеон Бонапарт отримав чин бригадного генерала [4-67]. "Час, коли Бонапарт взяв Тулон, був періодом повного панування монтаньярів у Конвенті, часом колосального впливу якобінського клубу в столиці і провінції, часом розквіту революційної диктатури, переможно і нещадно боролася проти зовнішніх ворогів і внутрішньої зради, проти повстань, підпалювали роялістами, жирондисти, що не присягнув священиками." [6-63]. Після термідоріанського перевороту його було заарештовано 10 серпня 1794 році на два тижні. Після звільнення пішов у відставку через конфлікт із командуванням [4-73] .

Конвент в серпні 1795 року прийняв нову конституцію, наслідком цього виконавча влада передавалася в руки Директорії на чолі з п'ятьма директорами, які керувалися настановами верхньої та нижньої палат - Ради Старійшин і Ради п'ятисот [5-56]. В Конвенті дві третини залишалися членами обох палат всякого переізбрання. Як свідчать спогади французів, вони були по горло ситі революцією і бажали повернення монархії. Вони розуміли, що їхнім сподіванням на представників, за котрих вони йшли на демонстрацію, не збутися.

Народ готувався йти штурмом на урядову резиденцію в Трюільрі. Виникла загроза білого Терору. Республіканська армія була деморалізована, в ній панував розбрід і бунтівні настрої, а директори усвідомлювали, що розраховувати на її підтримку їм особливо не доводиться.

4 жовтня вони призначили командувача внутрішніми військами - Баррса.

Комітету громадського порятунку Баррас заявили " у мене є потрібна вам людина невисокого зросту офіцер корсиканець " [7-56]. Довгий час Наполеона ніхто не міг знати. У Баррса навіть з'являлися думки, що Наполеон веде переговори з їхніми ворогами. Невдовзі знайшовши Наполеона, його відправили до командувача внутрішніх військ, де його і назначили заступником Баррса.

Особливо важливо вказати тут те, що Наполеон не розгубився, і перше його розпорядження було захопити сорок гармат і привести артилерію національної гвардії, яка була зосереджена на Пляс де Саблон і привести їх до стін Тюїльрі . Наказ був виконаний майором Йоахімом Мюратом. "Якщо здається, що я завжди до всього підготовлений, то це пояснюється тим, що раніше ніж що-небудь зробити, я довго розмірковував уже колись; я передбачав те, що може статися. Зовсім не геній раптово і таємниче (en secret) відкриває мені, що саме мені потрібно казати і робити за обставин, що здаються несподіваними для інших, - але мені відкриває це мій роздум ".

"Я працюю завжди, працюю під час обіду, працюю, коли я в театрі; я прокидаюся вночі, щоб працювати ", - так говорив про себе Наполеон [6-46] . Часто згадував про свої досягнення з якимось легким нальотом іронії чи насмішкуватості, а про свою роботу - завжди з великою серйозністю і з великою наполегливістю. Зрештою результатом наказу Наполеона став наступ заколотників в чотири години ранку, але їх зупинив артилерійський снаряд шрапнелі. Очевидно, що бій закінчився до кінця дня. До речі, здивований Баррас протягом чотирьох днів підвищив Наполеона до дивізійного генерала. На той момент йому було двадцять шість років. В кінці листопада 1795 року Наполеон відіслав матері шістдесят тисяч франків і написав Жозефу, що "наша сім'я не буде ні в чому бідувати " [5-57].

Він переселив матір і своїх сестер з жалюгідного марсельського горища в чудову, затишну квартиру, з дуже гарним ремонтом. Крім того він дав грошей своєму братові - Жозефу, щоб той вклав їх у справу до Генуї . Ці дані свідчать про те, що Наполеон був дуже духовною людиною, поважав та любив свою сім'ю та свій маленький, але рішучий і незламний корсиканський народ.

Він ніколи не боявся говорити, що народився в провінції, і з гордістю казав: "Я корсиканець".

Можна зробити висновок про дитинство та молоді роки Наполеона. Здавалося б, хлопець з бідної сім'ї, принижуваний у школі, ледь незламаний після смерті батька, зовсім не схожий на іншу молодь, завдяки своїй мрії та рішучості зміг стати на шлях, який згодом його приведе до всесвітньої слави не тільки у XVIII- XIX столітті, а й по сьогоднішній день. Без сумнівів, я можу сказати, що Наполеон був дуже розумною та сильною духом людиною. Він був дуже самотній, заспокоїти його могла тільки мати, а батько для нього назавжди залишиться еталоном незламності та рішучих дій. Як бачимо, після смерті батька всю відповідальність за сім'ю (як фінансову так і моральну) він взяв на себе. Наполеон дуже любив свою матір, та вона для нього була підтримкою. На жаль, мати не завжди була з ним поруч, і навіть у Наполеона були такі важки часи, коли він думав про самогубство. І як кажуть, " те, що не вбиває нас, робить сильнішими", дійсно, це про Наполеона. 17 грудня завдяки рішучим діям Наполеона було захоплено місто Тулон. Так і розпочалася військова кар'єра Наполеона. 10 серпня 1794 році Наполеона заарештували через зв'язки з братом Максиміліана Робесп'єра. Через два тижні його випустили, і він пішов у відставку, але через рік в 1795 році його кар'єра пішла на швидкий зріст, але навіть зараз, коли в нього з'явилися гроші, друзі та популярність він не забуває про свою сім'ю, та піклується про неї. імператор наполеон жозефіна

3. Роль Жозефіни у житті Наполеона до початку Італійської компанії (1796)

І все ж незважаючи на свій впливовий чин, генерал Бонапарт, судячи з усього, все ще сумнівався в міцності свого фінансового становища, ось чому він вирішив наслідувати Жозефа, уклавши вигідний шлюб. Його коханкою стала Дезіре Кларі, невістка Жозефа, на мою думку, він бачив у ній майбутню гідну дружину. Шлюб не відбувся через те, що батьки вісімнадцятирічної Дезіре Кларі були проти ще одного корсиканця в сім'ї. Більше того, Наполеон не дуже засмутився, тому що йому більше подобалися жінки, які були б старше за нього.

Баррас послужливо познайомив Наполеона з мадемуазель Монтрансье, але вона була одноліткою з Летицією Бонапарте. Після неї з'явилася інша мадам Пермон - та сама корсиканська дама, що прихистила у себе в Монпельє його вмираючого батька. Але мені здається, що він звернув на неї увагу тільки через почуття обов'язку перед нею. Під час залицяння до мадам Пермон, на мою думку, для того що б розбудити ревнощі, він вів розмови про одну даму: "Мене представили одній жінці - повної чарівності, поступливою і приємною в усіх відношеннях, сім'я якої проживає в передмісті Сен- Жермен. Мої паризькі друзі вельми схвалюють мій вибір"[5-60]. Жозефіна де Богарне була не з тих жінок, до якої можна було легко підійти і познайомитися. По місту ходили чутки, ніби вона і її подруга Тереза Тальен танцювали оголеними перед Баррасом. На мою думку, Жозефіна була жінкою легкої поведінки, згідно з цим "Справи брали все менш гастрономічний оборот. Майбутня імператриця захопила майбутнього члена Директорії на канапе і повела себе - продовжуємо цитувати барона Буйє - "як добра господиня, яка піклується про добробут своїх гостей" [5-67] . Не потребує доведення той факт, що Наполеон кохав її до нестями, а вона спочатку просто користувалася цим.

Є різні думки щодо їхнього знайомства, ось одна із них: "Був виданий наказ про вилучення зброї по секціях Парижа. Хлопчик років десяти - дванадцяти з'явився на прийом до генерала, благаючи повернути йому шпагу покійного батька, теж генерала Республіки. Це був Євген Богарне, майбутній віце-король Італії. Розчулений Наполеон, на якого до того ж справили враження краса і грація хлопчика, не відмовив йому в цьому проханні; побачивши шпагу батька, Євген розридався. Генерал проявив таку доброзичливість, що мадам де Богарне визнала своїм обов'язком прийти на наступний день, щоб подякувати йому. Наполеон не забарився з візитом" [1-7]. Приваблива вдова, мати двох дорослих дітей, Жозефіна була старшою за імператора. Наполеону довелося поступитися своїми принципами заради любові до неї, адже чоловік Жозефіни був аристократом, політичним ворогом Наполеона. З самої першої зустрічі Наполеона і Жозефіни це був пристрасний і бурхливий роман. Справжня любов надихнула Наполеона на нові перемоги! Доля в особі молодого, що стає відомим, генерала Бонапарта, зустріла Жозефіну на одному з чудових столичних балів. На мою думку, серед численних, багато виряджених красунь, Жозефіна виділялася своїм скромним вбранням і красою не тільки зовнішньою, але й душевною, яка випромінювала особливе світло в глибині її очей . На Жозефіні не було коштовностей, а прикрасою їй служив тільки вінок з фіалок на голові і букетик з цих же квітів, приколотий на грудях. З першого ж погляду полонила молодого генерала скромна красуня. Він весь вечір знаходився поруч з нею, оточуючи своєю увагою. Наприкінці балу Бонапарт проводив Жозефіну до карети. Прощаючись з майбутнім імператором, вона нахилилася, і букетик з її грудей впав на землю. Бонапарт підняв його, притиснув до губ і забрав із собою як надію на майбутнє їх спільне щастя [1-5]. Перша зустріч вселила надії Жозефіні. Вона сподівалася на повторний візит, але Бонапарт, у своїй новій посаді зайнятий безліччю справ, змушував себе чекати. Тоді вона написала йому записку: "Ви не приходите провідати жінку, яка живить до Вас найніжніші дружні почуття. Ви робите помилку, нехтуючи ними. Приходьте завтра обідати зі мною, я повинна поговорити з вами. Добрий вечір, мій друг, обіймаю Вас. Вдова Богарне " [1-7]

Дуже здивований та злегка приголомшений, Бонапарт відповів: "Я не розумію, що могло викликати Ваші закиди. Повірте мені, що ніхто так гаряче не бажає Вашої дружби, як я. Я готовий на все, щоб довести це. Якщо мої службові обов'язки не перешкодять, я сам занесу Вам цей лист ". Бонапарт у цей же день Наполеон відвідав Жозефіну. Вони дуже довго спілкувалися. Наполеон був закоханий в неї, але не в її зовнішність, а в її душу. Як ми вже знаємо, Жозефіна була матір'ю двох дітей - хлопчика Євген Богарне та дівчинки Гортензія Богарне. "Залишатися й далі, все життя, тільки вдовою Богарне - одна ця думка приводила її в трепет. У неї були діти - син і дочка, їх треба було виховати; а грошей, які вона так любила витрачати без ліку, витрачати на дрібнички, на дрібниці, не вистачало на найнеобхідніше. Розраховувати на шанувальників - на пересиченого, самовдоволеного, нещадного в своїй байдужості Барраса - не доводилося" [5-78]. Напевно як і для всіх жінок, для неї було дуже важливо, щоб Наполеон ставився до її дітей, як до рідних. Вперше в січні 1796 на обіді у Барраса Жозефіна познайомила свою дочку, тринадцятилітню Гортензію і сина Євгена з Наполеоном.

Гортензії запам'яталося " обличчя красиве, дуже виразне, але дуже бліде ", то, як "він жваво розмовляв і, здавалося, був дуже закоханий в мою матір"[7-64.]. Але дівчинка не полюбила Наполеона, а навпаки, була проти того, щоб її матір зустрічалася з ним. Для Жозефіни це була справжня трагедія. А от з сином Євгеном Наполеон дуже подружився, хлопчик любив слухати розповіді Наполеона про бої, зброю та інше. Наполеон думав, що Жозефіна дуже багата, але це було не так. "Я подумала, що вчиняю мудро, якщо не стану розповідати йому про своє жахливе скрутне становище - говорила вона Баррасу. Він наївно вважає, ніби я не відчуваю нестачі в коштах, і до того ж вважає, ніби я покладаю особливі надії на Мартинка. Благаю вас, тільки не кажіть йому, що це не так, мій друг, а інакше ви все зіпсуєте" [5-66].

Жозефіна Богарне була на шість років старша за нього, у неї було в житті немало романтичних пригод, і ніяких особливо палких почуттів до Бонапарта вона не відчувала. З її боку діяв, мабуть, більше матеріальний розрахунок.

Друзі Жозефіни у неї запитували: " Невже ви зробите настільки безрозсудний вчинок і вийдете заміж за цього молодого чоловіка, у якого немає нічого, крім плаща і шпаги? " [4-71]. Але Жозефіна побачила в ньому потенціал, вона знала і вірила, що він доб'ється багато чого в житті. Для Наполеона підтримка коханої жінки дуже важлива. Він сліпо вірив у те, що вона його любить і буде любити завжди. Він був щасливий, нарешті знайшлася та людина, яка його буде завжди і в усьому підтримувати. Бонапарт знехтував і невдоволенням матері, незважаючи на те, що звик рахуватися з її думкою. Він знав, що мати не схвалить його вибір з дружиною, через це Наполеон навіть не запросив її на весілля. Закоханий до нестями, Наполеон нікого і нічого не слухав, і 9 березня 1796, в будівлі міської ратуші Парижа відбулося урочисте вінчання Жозефіни і Наполеона Бонапарта [5-73] І цього разу красуня була одягнена в сукню з витканими на ньому фіалками, в руках її був букет з фіалок, а на грудях були приколені бутоньєрки з цих же квітів. Без сумнівів, Жозефіна отримала все, чого вона бажала. Баррас на цьому весіллі був свідком, і його весільний подарунок змінив життя всієї Європи. Бонапарт незадовго до весілля отримав пост головнокомандувача італійської армії. Через три дні після весілля він вирушив на південь, в розташування італійської армії. Перед виїздом Наполеона, Жозефіна написала листа і настійно просила передати його матері . По дорозі Наполеон заїхав до матері. Тільки після того як він подивився їй в очі йому стало дуже соромно. Летиція дуже любила Наполеона і не тримала на нього зла. Прочитавши листа, Летиції довелося прийняти Жозефіну в якості дочки, не дивлячись на те, що вона була старша Наполеона. У відповідь вона пише: "Зрозуміло, не могло додати до того чарівного образу, що вже намалювався про вас у мене. Мій син повідав мені про своє щастя, і це вже достатньо для того, щоб отримати не тільки мою згоду, але і моє схвалення. Мені для повного щастя бракує одного - особисто побачитися з вами. Адже ви для мене стали однією з власних дочок " [5-67].

Він посилає їй листи з кожною поштової станції, в яких були прохання, благання, погрози про те, щоб Жозефіна приїхала до нього: " Попереджаю, якщо ти будеш зволікати, то знайдеш мене хворим " [8-79] . Він здобув шість перемог за п'ятнадцять днів, але весь цей час лихоманка мучила його, кашель виснажував організм. "Ти приїдеш, правда? Ти будеш тут, біля мене, в моїх обіймах ?! "[5-71]. Але для Жозефіни, яка стала негласної королевою Парижа, похідне життя здавалося неприйнятним, і вона вигадує різні відмовки, щоб не їхати до свого чоловіка. Відстані не могли погасити його любовний запал.

Отже, робимо висновки, що Наполеон, спочатку розглядав Жозефіну як "гаманець", але через дуже короткий час він щиро закохався в неї. В Жозефіні він бачив свою матір, яка піклувалася про нього та дуже сильно любила його. Йому було байдуже на її дуже вульгарне минуле. Тепер заспокоїти його могла не тільки мати, яка так далеко знаходилася, а його кохана Жозефіна. Особливо важливо вказати те, що Жозефіна була в дуже скрутному становищі і, зрозумівши, що Наполеон належить їй, вона скористалася цим, але, побачивши, як він її кохає, як піклується про неї та її дітей, вона відповіла йому взаємністю, та до останніх днів життя буде для нього коханою, кращим другом та опорою. Звичайно, вона, як його муза, надихала на нові подвиги. Бонапарт прийняв її дітей як своїх рідних, але, на мою думку, з одного боку, звичайно, він хотів мати власних, з іншого - він не зміг виконати до кінця роль батька, тому що, як ми бачимо, Наполеон будував свою військову та політичну кар'єру та завжди був у відрядженнях. Наполеон стає консулом, а Жозефіна - чи не першою мадам в державі. Правда, тепер, коли він повернувся до Франції, вирішив собі ні в чому не відмовляти і зав'язував стосунки з численними фаворитками. Хоча його серце належало лише одній жінці - Жозефіні. А вона, щиро кохаючи Наполеона, дуже болісно переживає його зради, які, до слова, сипалися одна за одною. Жозефіна була його єдиним справжнім коханням, якому він згодом зрадить. Вона дуже сприяла на формування Наполеона, як чоловіка, як завойовника та політика. Жозефіна була для нього не тільки коханою жінкою, та також духовним наставником, радником, кращим другом та музою, якій він напевно присвячував всі свої перемоги.

Висновки

Проаналізувавши та дослідивши вплив чинників формування Наполеона до 1796 року, дослідила вплив сім'ї на формування Наполеона як особистості, юність та молодість Наполеона (до 1796 року), роль Жозефіни в житті Наполеона. Вивчення та дослідження цієї теми в основному включало в себе імперичні методи дослідження. А саме: аналогію й порівняння. Досліджуючи цю тему, я користувалася мемуарами, Інтернет ресурсами, енциклопедичними словниками, історичною літературою та бібліографією.

Одеже, можна сказати що,Наполеон Бонапарт народився в місті Аяччо на Корсиці 15 серпня 1769 році. Походить з бідної корсиканської родини Шарля та Летиції Бонапарте. В 1779 році Наполеон вступив до коледжу Отена.

Він був дуже начитаним хлопчиком, але через його коріння та соціальний стан однокласники не полюбили його. Саме ці насмішки, приниження та бійки дуже вплинули на формування маленького Наполеона. Це перший чинник формування маленького Наполеона. Заспокоїти його міг материнський голос. Можливо, у дитинстві він ревнував свою мати до братів та сестер. Згодом, вигравши конкурс, Наполеон вступає до військової паризької школи. Він багато читає та пише великі конспекти. Але вчителі його недолюблюють через корсиканській патріотизм та зневагу до французів.

Вчителі йому занижували оцінки, через те він закінчив школу сорок другим серед п'ятдесяти восьми учнів. Другий чинник, який впливав на формування Наполеона - це несправедливість, яка проявлялася у ставленні вчителів до Наполеона, а наслідком цього були занижені оцінки. Наполеон стає молодшим лейтенантом артилерії, згодом начальником артилерії в армії, що оточувала зайнятий англійцями Тулон. Завдяки мужньому двадцятичотирирічному корсиканцю (Бонапарту) Тулон було взято, а Наполеона підвищили до бригадного генерала. Наполеона було заарештовано 10 серпня 1794 року на два тижні. У критичний для Наполеона момент Баррас призначає його своїм помічником. Наполеон відзначився при придушенні роялістського заколоту в Парижі. Наполеон знайомиться з Жозефіною.

Третій чинник, який впливав на формування особистості Наполеона, була Жозефіна Через деякий час вони один в одного закохуються. В цій жінці Наполеон бачить свою матір, яка піклується про нього та підтримує в скрутні моменти. Вона стала його Музою, заради якої він готовий на будь-що. 9 березня 1796 року вони одружилися з Жозефіною.

Він один з найвідоміших діячів Франції, йому було дуже важко не піддатися спокусі. Наполеон зраджував Жозефіні, а Жозефіна зраджувала йому. Жозефіна була з ним в останні дні його життя. За спогадами графа Монтолон, перед смертю Наполеон прошепотів їй три слова: "Армія, Франція, Жозефіна" [1-89]. Я не розумію, чому, кохаючи один одного, вони зраджують. Вона для нього завжди була єдиною коханою жінкою, радником, вірним другом, цікавим співрозмовником та музою, яка надихала на нові подвиги.

Дослідивши ці всі чинники можна пояснити "чому він нещадно знищував суперників?". Тому що, по - перше, у 1755 році Корсика повалила генуезьке панування і з того часу фактично існувала як самостійна держава під керівництвом місцевого землевласника Паскуале Паоло, секретарем якого був батько Наполеона. Наполеон у дитинстві ідеалізував Паскуале, і хотів бути таким як він. По-друге, у молоді роки, він зневажав Французьку владу, вважав що вона несправедлива до його народу, та мріяв помститися і добитися справедливості. Таким чином, коли він "нещадно знищував суперників", вважав, що знищивши сардинські та австрійські війська, зросте його кар'єра, він прийде до влади та доб'ється справедливості. У подальшому дослідженні цієї теми є багато перспектив. Практичне застосування отриманих результатів моєї роботи можна застосовувати на уроках всесвітньої історії, або курсах з історії, вивчаючи Велику Французьку революцію.

Список використаних джерел

1. Бретон Ги " Наполеон і жінки" Москва: вид-во "Пересвіт" 1993р.

2. Ефронова І.А. "Енциклопедичний словник" С-Петербург: вид-во Типо-Літографія 1897р.

3. Залеський К.А. "Наполеонівські війни". Біографічний енциклопедичний словник, Москва:вид-во 2003р.

4. Лепеллетье Е. "Таємниця Наполеона". Переклад з французької. Москва: вид-во ММП " Дайджест", 1992р.

5. Манфред А.З. "Наполеон Бонапарт" Москва: вид-во "Думка ", 1986 р.

6. Стюарт Д. "Сім'я Наполеона" Смоленськ 1955р.

7. Тарле Е.В. "Наполеон". Київ: вид-во Дніпро 1992р.

8. Журнал "Наука і Релігія" (07/12), Москва: вид-во ТОВ "НІР" .

9. Енциклопедія "Наполеон". Єкатеринбург: вид-во У-Факторія 2004р.

10. Вибрані твори " Наполеон" том.1. Військове видавництво Народного Комісаріату Оборони Союзу РСР (Москва 1941)

11. Радянська Військова Енциклопедія Том 5.

Размещено на Allbest.ru