Росія на сучасному етапі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Росія на сучасному етапі

Виконали:

Учні 11-А класу СШ №1

Чорний Максим

Слободян Назарій

Хохлов Віталій

Перевірила: Височинська Л.А.

м. Івано-Франківськ - 2015р.

План

1. Становлення російської державності після розпаду СРСР

2. Війна в Чечні

3. Конституція РФ 1993 року

4. Розвиток права Російської Федерації

5. Українсько-російські відносини

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

1. Становлення російської державності після розпаду СРСР

Становлення російської державності розвивалося в драматичній обстановці. Головна причина цього зводилася до того, що, ставши самостійної, зробивши значимі кроки щодо відмові соціалістичні принципи розвитку, Росія формою правління залишалася республікою Рад. Існувала несумісність, дуалізм політичною системою затяжного перехідного періоду, яка дозволяла з одного боку влада Рад, з іншого -- структуру єдиновладдя згори донизу від імені глав адміністрацій, президентів автономних республік на чолі із всенародно обраним президентом Росії, що ні могло б не навести подальшому як до протиріччям, і до протистояння структур влади.

Конфлікт між Президентом і парламентом, вперше різко позначився щодо оцінки економічної реформи, розпочатої на початку 1992 року уряд Гайдара з допомогою Б.Н.Єльцина, яка ознаменувалася лібералізацією ціни все промислові і продовольчі товари, то відливаючись, то посилюючись, у вересні 1993 року досягне апогею, 21 вересня Президент оприлюднив свій указ №1400 «Про поетапної конституційну реформу РФ». У ньому йшлося про припинення діяльності З'їзду народних депутатів і Верховної Ради РФ та призначення виборів у новий до представницького органу, нижньої палати Федеральних зборів -- Державну Думу на 11-12 грудня 1993 року. На ті дні призначили всеросійський референдум у проекті російської конституції. Конституційний Суд і X з'їзд народних депутатів охарактеризували указ №1400 як акт державного перевороту. Протистояння завершилося збройним захопленням будинку Верховної Ради і арештом парламенту.

Переворот, направлений замінити встановлення єдиновладдя Президента, дозволив йому переступити до зламу всієї системи Рад. Указом від 26 жовтня 1993 року «Про раптову реформу місцевого самоврядування РФ» припинилася діяльність міських, районних лікарнях та сільських Рад. Скасували порядок обрання глав адміністрацій. У краях, областях, автономних республіках, округу та містах федерального значення вони почали призначатися Президентом. 12 грудня 1993 року відбулися до Державної думи і було прийнята нова Конституція РФ. Росія вступив у новий етап свого розвитку, суті якого полягало у приведення органів структурі державної влади у відповідність із нової Конституцією.

Перехід до ринкової економіки

Росія раніше від багатьох радянських республік проголосила свій суверенітет (це сталося 12 червня 1990 р.), обрала президента і розпочала перехід економіки на ринкові засади.

Після серпневої 1991 р. спроби державного перевороту керівництво Росії почало проводити цілком самостійну політику. У жовтні того ж року на 5-му з'їзді народних депутатів Росії президент Б. Єльцин виголосив програму радикальних економічних перетворень методами "шокової терапії".

Відповідно до прийнятої концепції групи Є. Гайдара, пострадянську економіку не можна було вдосконалити, а тому вона підлягала негайному демонтажу з одночасною ліквідацією командно-адміністративної системи управління й розподілу.

Цю модель було апробовано в Російській Федерації в 1992-- 1993 рр.

Першим кроком у здійсненні реформи стало введення вільних цін 2 січня 1992 р. Ціни зросли відразу в 10--12 разів. Відтак сталося різке падіння життєвого рівня більшості населення. Крім того, реформа завдала удару по ощадних внесках громадян, знецінивши їхні трудові накопичення. У господарстві вибухнула криза неплатежів. До І червня 1992 р. сума взаємних боргів становила близько 2 трлн крб. Більшість підприємств опинилася під загрозою краху. Надання кредитів Центробанком посилювало інфляцію в країні. Курс карбованця падав на очах. Фінансово-грошова система дедалі більше дестабілізувалася.

Виникли проблеми зі своєчасними виплатами пенсій, стипендій, платні військовослужбовцям, учителям, лікарям та іншим, працівникам бюджетної сфери. "Шокова терапія" викликала розлад цілих галузей економіки. Продукція багатьох підприємств; виявилася неконкурентоспроможною, закривалися заводи й фабрики, збільшувалося безробіття. У суспільстві наростала соціальна напруженість.

Суперечливий характер реформ 1992--1993 рр., їхні непередбачувані наслідки привели до відставки уряду Є. Гайдара і призначення головою уряду Російської Федерації В. Чорномирдіна. Уряд Чорномирдіна намагався поєднати зміцнення ролі держави в економіці з розвитком ринкових відносин.

З 1 липня 1994 р. в Росії розпочалася грошова приватизація. Загальна кількість приватних підприємств становила понад 1 мли, а частка приватного сектора у виробництві досягла 62%.

Незважаючи на наявність негативних тенденцій, посилення соціальної напруженості, майнове розшарування суспільства, у перші роки здійснення реформи принесли чимало позитивного.

Одначе боротьба між різними угрупованнями у верхніх ешелонах влади Росії тривала. У квітні 1998 р. президент Б. Єльцин відправив уряд В. Чорномирдіна у відставку. Новим прем'єр-міністром став

35-річний маловідомий підприємець С. Кирієнко. При цьому уряді в серпні 1998 р. вибухнула глибока фінансова криза, стався "обвал рубля, який за короткий час знецінився майже в три рази. Це змусило Б. Єльцина повернути до влади "стару гвардію" під проводом Є. Примакова, який доти обіймав посаду міністра закордонних справ. Цей досвідчений політик спромігся поступово стабілізувати соціально-економічну ситуацію в країні, хоча життєвий рівень основної маси росіян після серпня 1998 р. суттєво знизився. Діяльність Є. Примакова, який за рейтингами соціологічних опитувань швидко став найпопулярнішим політиком Росії, викликала занепокоєння президента Єльцина та його оточення, і в травні 1999 р. прем'єр-міністра було відправлено у відставку. Його заступив колишній міністр внутрішніх справ С. Степашни, але протримався на цій посаді лише три місяці. 9 серпня 1999 р, прем'єр-міністром Російської Федерації було призначено В. Путіна, який, як і його попередник, не мав базової економічної освіти та був політичною фігурою. Путі» зумів продовжити курс на стабілізацію.

Політична система Росії

Державна влада в перші роки незалежності Росії здійснювалася двома гілками влади -- виконавчою і законодавчою (судову теж було створено). У 1992 і особливо протягом 1993 р. виникло жорстке протистояння двох вищих інститутів виконавчої владії -- в особі президента і його апарату, і законодавчої -- в особі керівництва Верховної Ради Росії. На боці президента виступили демократичні сили, представники новонародженого бізнесу. Голова Верховної Ради Росії Р. Хасбулатов і віце-президент О. Руцький спиралися на прокомуністично налаштовану більшість депутатського корпусу, популістські кола.

У вересні 1993 р. Б. Єльцин виступив по телебаченню із зверненням до народу, в якому оголосив про розпуск Верховної Ради і з'їзду народних депутатів, про формування нового парламенту -- двопалатних Федеральних Зборів.

Депутати парламенту категорично відмовилися залишити будинок. Трагічна розв'язка настала 3--4 жовтня 1993 р.

За наказом президента 4 жовтня до будинку Верховної Ради РФ підійшли танки, що розпочали обстріл "Білого дому". У другій половині дня будинок було захоплено штурмом силами спецпідрозділів. Керівників опозиції Руцького, Хасбулатова, Макашова та інших було заарештовано.

Після розпуску в жовтні 1993 р. Верховної Ради Російської Федерації, а затим і всі системи рад, президентська сторона запропонувала проект нової конституції, схвалений у грудні того ж року. Вона відверто піднесла президентську владу: голова держави зосередив у своїх руках усю повноту виконавчої влади І, крім того, наділявся суттєвими повноваженнями. У цілому російська конституція створила державну модель, в якій поділ влади -- вельми хиткий, а президент користується найбільшими прерогативами порівняно з керівниками інших відомих світові президентських республік.

У 1996 р. президентом Росії на повторний строк було обрано Б. Єльцина. Ще за декілька місяців до виборів старий і тяжко хворий президент мав мінімальні шанси бути переобраним, але реальною альтернативою міг бути лише комуніст Г. Зюганов. У цій ситуації всі прогресивні сили підтримали Б. Єльцина, проте виконувати обов'язки президента в наступні роки йому було досить важко, і Єльцин зробив безпрецедентний в російській історії крок -- добровільно пішов у відставку 31 грудня 1999 р.

Виконувачем обов'язків президента за конституцією став В. Путін, який обіймав посаду прем'єр-міністра. На той час він уже встиг завоювати певний авторитет в країні, і Б. Єльцин спокійно передав державне кермо в його руки. У березні 2000 р. під час президентських виборів В. Путін упевнено переміг своїх суперників і став другим президентом Російської Федерації Кабінет Міністрів очолив 43-річний економіст В. Касьянов.

На посаді президента Росії В. Путін прагне посилити централізацію країни, не допустити проявів сепаратизму, відокремлення регіонів. З цією метою була проведена адміністративна реформа (створено 8 федеральних округів), прийнято податковий кодекс, за яким введено єдиний податок у розмірі 13%, що стимулювало розвиток економіки.

Зовнішня політика Росії

Російська Федерація на міжнародній арені стала право наступаючою в СРСР. Росія посіла місце постійного члена Ради Безпеки ООН, затвердивши за собою статус великої ядерної держави.

Основні напрямки зовнішньої політики були такі; відносини з країнами близького закордоння в рамках СНД і відносини з іншими країнами світу (далеке закордоння) у нових геополітичних умовах.

У рамках СНД Росія прагнула налагодити політичне та економічне співробітництво, забезпечити захист російськомовного населення в колишніх союзних республіках. Гостро стояла проблема поділу "спадщини" колишньої Радянської армії, але спроби створити об'єднані збройні сили СНД успіху не мали.

Внутрішньополітичне становище та економічна криза істотно вплинули на формування зовнішньополітичної доктрини Росії, яка мусила робити значні поступки Заходу у відповідь на економічну допомогу. Росія втратила свій вплив у "третьому світі", ослабли її позиції на Близькому Сході в перебігу врегулювання арабсько-ізраїльського конфлікту, пасивною була її позиція під час конфлікту в Боснії та Хорватії.

Проте Росія була і залишається великою ядерною державою, і Захід мусить із цим рахуватися. Зокрема, Росія виступала проти планів розширення НАТО на Схід зз рахунок країн Східної Європи і Прибалтики. Така позиція Росії призвела до загострення відносин із країнами НАТО, насамперед із США. Лише зустрічі Б. Єльцина з В. Клінтоном у березні 1997 р. в столиці Фінляндії та Мадридський саміт НАТО в червні 1997 р., де було детально з'ясовано позиції сторін і підписано договір про стратегічне партнерство Росії з НАТО, виправили становище. Терористичні напади на США 11 вересня 2001 р. змінили зовнішньополітичну стратегію Росії, як і інших держав світу. Після цих подій президент В. Путін заявив, шо Росія надасть всіляку підтримку Сполученим Штатам та їхнім союзникам у боротьбі зі світовим тероризмом.

2. Війна в Чечні

Пострадянську історію Росії сколихнули драматичні події в Чечні, що призвели до повномасштабних воєнних дій, які спричинили значні наслідки для внутрішньої та зовнішньої політики Росії.

Відповідно до російської конституції, Чечня з населенням близько 1 млн. душ є однією з 21 республіки, що входять до складу Росії. Проте цей статус ніколи не визнавався місцевим керівництвом, яке здійснює управління чеченською територією з 1991 р. 27 жовтня 1991

р. президентом Чеченської Республіки було обрано генерала Джохара Дудаєва. Автономна республіка Чечня проголосила повну незалежність від Росії. Вона не підписала Федеративний договір 1992 р. і відмовилася брати участь у парламентських виборах, так само, як і в референдумі за новою російською конституцією у грудні 1993 р.

Центральна російська влада ніколи не визнавала відокремлення Чечні, але вона виявилася неспроможною виробити послідовну стратегію стосовно республіки, що збунтувалася. Ситуація навколо Чечні загострилася наприкінці 1994 р.

29 листопада 1994 р. Росія висунула ультиматум із вимогою роззброїти "нелегальні озброєні формування" в Чечні, водночас концентруючи військову силу в прилеглих районах.

10 грудня 1994 р. російські війська увійшли до Чечні. Почалася перша чеченська війна. Незважаючи на явну перевагу російських збройних сил, наявність у Дудаєва зброї дала йому можливість організувати ефективну оборону і завдати значної шкоди частинам, що наступали. Вже на початку війни виявилися непідготовленість російських військ до ведення великомасштабної війни, їхня нездатність вирішити поставлені завдання внаслідок бездарного управління й самовпевненості вищого військового керівництва. Навіть установлення військового контролю над Грозним і багатьма районами Чечні не вирішувало проблеми в цілому. Громадська думка в Росії різко засудила методи центральної влади. У Державній Думі цей осуд об'єднав навіть демократів і комуністів.

Воєнні дії тривали до осені 1996 р. 30 серпня 1996 р. в дагестанському м. Хасав'юрт було підписано два документи, які фактично припинили війну в Чечні й визначили принципи взаємовідносин між Росією й Чечнею. Особливістю цих документів було те, що рішення про політичний статус Чечні, тобто чи буде вона залишатися у складі Росії, чи ні, відкладалося на п'ять років -- до 2001 р.

У січні 1997 р. президентом Республіки Ічкерії (так стала називатися Чечня) було обрано А. Масхадова. Однак у наступні два роки ситуація в республіці залишалася складною. Росія не виконала своїх зобов'язань щодо компенсації збитків, спричинених воєнними діями. У Чечні частішали випадки насильства і тероризму. Відносини з центром різко погіршилися.

Друга чеченська війна, як її називають журналісти, розпочалася в серпні 1999 р. Чеченські загони вторглися на територію сусіднього Дагестану і почали підбурювати народ стати під зелені знамена ісламу. Вони заявили про необхідність об'єднати Дагестан і Чечню, створити єдину Ісламську державу. У вересні в Москві та інших російських містах пролунали вибухи в житлових будинках, загинули мирні люди. Російська влада розпочала великомасштабну воєнну операцію,названу антитерористичною. Цього разу генерали прагнули остаточної перемоги і заявили, що не дозволять політикам "украсти її". Воєнні дії тривали декілька місяців. Армія та сили МВС розсіяли великі формування противника, але чеченці вдалися до успішної тактики партизанських дій. За деякими даними, з обох боків уже загинуло 150 тис. осіб. Нормалізація ситуації в Чечні можлива лише за доброї волі обох сторін. конституція бойовий ринковий реформа

3. Конституція РФ 1993 року

Слід звернути увагу до деякі особливості Конституції РФ 1993 року:

1. Конституція відбиває кардинальні зміни у ціннісних орієнтаціях, що сталися у суспільстві і державі в пострадянський період. По структурі та змісту вона близька до конституціям розвинених капіталістичних країн -- Франції, Італії, Японії, Німеччини.

2. Конституція юридично закріплює республіканську форму правління. Під час підготовки досеминарским занять студентам пропонується подумати, про яку різновиду республіканської форми управління йдеться у Конституції: президентської чи змішаної республіці?

3. Механізм структурі державної влади згідно з Конституцією включає у собі такі органи (див. схему): главу держави -- президент; представницький і легіслатура -- Федеральне збори, що складається з двох палат: Ради Федерації України й Державної думи; виконавчу владу здійснює Уряд РФ; правосуддя вершить система судів (Конституційний Суд РФ, Верховного суду РФ, Вищий Арбітражний суд РФ). Питання місцевого значення вирішуються органами місцевого самоврядування, які реалізують деякі функції держави, але до системи органів влади входять. Особливістю структурі державної влади до і те, що вона складає основі поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Тим самим у РФ подолано колишній принцип побудови системи державні органи, що діяли Радянській державі, де їх часто поєднували функції законодавчої і виконавчої влади.

Система управління Російської Федерації.

4. Конституція зафіксувала принципову новизну у вигляді державного будівництва. Російської Федерації включає у собі 89 суб'єктів, що будуються тепер тільки з національного, а й у територіальному ознакою, і навіть рівні між собою. Ніколи ще історії російської держави був такого, щоб усе без вилучення частини держави розглядалися як рівні суб'єкти.

5. Принципово інакше Конституція РФ закріплює співвідношення держави і особи. Якщо умовах тоталітарних режимів перше місце ставилося держава, то Конституції РФ перше місце ставиться особистість і політичні й економічні права.

4. Розвиток права Російської Федерації

У 90-х роках тривав процес створення сучасної правової системи, який було закладено ще за умов перебудови у межах СРСР. Процес мав дві яскраво виражені тенденції. З одного боку, йшло створення бази правовим регулюванням нових стосунків, які з'явились у через відкликання суттєвими змінами громадських відносин, економічного і політичного устрою. Тут бачимо поява геть нової законодавства, якого раніше був.

Серед найважливіших принципових змін, внесених систему галузей публічного права, можна назвати: 1) створення податкового права, регулюючого оподаткування громадян, і інших осіб системою податків; 2) розвивається банківське право; 3) виникло антимонопольне законодавство; 4) відбувається законодавче регулювання громадських взаємин у сферах державної діяльності, що раніше не регламентувалися лише на рівні постанов уряду СРСР, зазвичай, мали гриф обмеженого поширення і недоступних населенню. Зокрема було ухвалені якісь закони: «Про оперативно-розшукової діяльності» (березень 1992 року), «Про оборону» (вересень 1992 року), «Про державний кордон» (квітень 1993 року), «Про органи федеральної служби безпеки Російській Федерації» (квітень 1995 року), «Про зовнішню розвідку» (січень 1996 року), «Про федеральної фельд'єгерською зв'язку» (грудень 1994 року) та інших.

З іншого боку, починається третя в XX столітті кодифікація російського законодавства, джерело якої в що відбуваються змінах. Найважливішим після Конституції РФ досягненням законотворчої діяльності російської держави є розробка й затвердження першої та другої частини Цивільного кодексу РФ, який регулює різноманітні майнові та особисті немайнові відносини, виникаючі і ті за умов ринку

України і економічної свободи творчої особистості. 1995 року було прийнято Сімейний кодекс РФ, який замінив Кодекс законів одруження та сім'ї 1969 року. У 1996 року було ухвалено Державної думою і з початку 1997 року почала діяти новий Кримінальним кодексом. Він значною мірою акумулював зміни, зміни у кримінальному законодавстві 90-х років проти кримінальний кодекс РРФСР 1960 року. Всі перелічені кодекси вивчатимуться у спеціальних юридичних дисциплінах.

Відбувається відновлення законодавства й на інших галузям права. Нині ведеться підготовка нового Кодексу законів про працю, Кодексу про адміністративні правопорушення, Земельною кодексу, таки Податкового кодексу, Кримінально-процесуального і Цивільно-процесуального кодексів. Триває робота над третьої частиною Цивільного кодексу, що включає питання авторського, винахідницького і спадкового права. Але процес законотворчості іде просто. З галузей права розвиток законодавства ведеться повільними темпами явно відстає від динаміки сучасних процесів.

5. Українсько-російські відносини

Російський та український народи споконвіку живуть поруч, а більше трьох століть -- в одній державі. Одначе, після розпаду Радянського Союзу відносини між двома вже суверенними державами розвивалися не завжди як між добрими сусідами. їх затьмарювали спершу.дві проблеми: поділ Чорноморського флоту і статус Криму й Севастополя. 5 січня 1992 р. командувач Чорноморського флоту адмірал І. Касатонов відмовився виконати розпорядження президента України про приведення флоту до присяги.

1 квітня 1992 р. Б. Єльцин підписав указ про перехід Чорноморського флоту під юрисдикцію Росії, проте через 4 дні дію цього указу було припинено одночасно з призупиненням відповідного указу президента України Л. Кравчука.

Переговори Б. Єльцина і Л. Кравчука в Массандрі (Крим) у квітні 1992 р. з проблем поділу Чорноморського флоту дещо просунули вирішення проблеми. Уточнювалися принципи поділу кораблів та берегової інфраструктури, спільного використання майна флоту.

Різко загострилися відносини між Росією та Україною восени 1996 р. після заяви мера Москви Ю. Лужкова про російський статус Севастополя.

Розуміючи всю безперспективність, протистояння з питань Криму й

Севастополя, російське керівництво зробило крок назустріч здоровому глузду. Лід час візитів В. Чорномирдіна і Б. Єльцина до Києва 31 травня 1997 р. було підписано угоди про тимчасове базування російського флоту в Севастополі та в широкому масштабі -- Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Росією.

Верховна Рада України в січні 1998 р. проголосувала за ратифікацію "великого" договору між Україною та Росією.

Російська Державна Дума ратифікувала договір лише 25 лютого 1999 р.

Між двома державами виникають суперечки з економічних; питань, зокрема про сплату боргів українською стороною за поставлені російські енергоносії. Однак Росія та Україна визнають один одного стратегічними партнерами, мають різноманітні торгово-економічні, наукові, культурні зв'язки, десятки спільних проектів, а після призначення В. Чорномирдіна послом Російської Федерації взаємини між Москвою і Києвом ще більше потеплішали, про що свідчило й перебування президента Росії В. Путіна на святкуванні 10-ї річниці Незалежності України.

Висновок

Нинішня Росія знаходиться в межах, які були у неї в 17 столітті. Вона як би відсунута в північну і північно-східну частину Євразії. Різко зросла її ізоляція від Європи, з якою у СРСР були тісні економічні та політичні зв'язки. Тепер Росія відокремлена від Європи подвійним поясом - колишніх республік СРСР і колишніх союзних держав Східної Європи, які прагнуть інтегруватися в західноєвропейський економічний і політичний простір. Звузився вихід Росії до незамерзаючих західним морським портам. Вона виявилася в стороні від головних світових комунікацій. Найбільш відкритим для неї є доступ до АТР, який у ХХІ ст., Згідно з сучасними прогнозами, буде найдинамічнішою - з точки зору економічного зростання - частиною світу. Однак райони Росії, які примикають до АТР, є найменш розвинутими. Швидке соціально-економічний та промисловий розвиток Східного Сибіру і Далекого Сходу вкрай важко через їхню віддаленість і низької щільності населення і вимагає величезних капіталовкладень. Валовий внутрішній продукт Росії в 1997 р. склало 6% від ВВП США.

Сама Росія прагне включитися у світові економічні зв'язки. Спроба інтегруватися в європейський, а через нього в світове економічне співтовариство поки не відбулася і найближчим часом навряд чи відбудеться. Це пояснюється як слабким участю СРСР у міжнародному поділі праці, коли він виступав переважно в ролі постачальника енергоносіїв, так і нинішнім станом Росії, яка "в осяяному майбутньому залишиться непередбачуваною країною".

Стати "передбачуваною" країною Росія може, лише зосередивши свої зусилля на вирішенні внутрішніх проблем. Зміцнення правової держави, успішне здійснення економічної реформи, поглиблення економічної та політичної інтеграції з колишніми республіками СРСР, розробка концепції національних інтересів і національної безпеки з чітко означеними зовнішньополітичними орієнтирами повинні забезпечити їй подолання соціально-економічної та політичної кризи і прогрес у всіх сферах суспільного життя. Тоді з'явиться шанс на те, що Росія не залишиться осторонь від інтеграційних процесів.

Список використаної літератури

1. Актуальні проблеми новітньої історії Росії - Армавір, 2000.

2. Баталов Е. Перебудова і доля Росії. / / ОНС - 1992 - № 2.

3. Саква Р. Кінець епохи революцій 1989-1991 років.

Додатки

Размещено на Allbest.ru