Князь Костянтин Острозький. Історичний портрет

Размещено на http://allbest.ru

Реферат

З курсу «Історія України»

Князь Костянтин Острозький. Історичний портрет

Зміст

Вступ

1. Ставлення до українського козацтва та релігії

2. Костянтин Острозький і піднесення української культури

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність. Найбільшу пам'ять в історії України серед князів Острозьких і княжих родів загалом залишив князь Василь Костянтинович Острозький, він був великим оборонцем православної віри й провідником опозиції під час Берестейської унії 1596 р., хоч у засаді й не був противником з'єднання Сх. й Зх. Церков. Не зважаючи на те, що він брав участь у боротьбі проти повстання К.Косинського і С.Наливайка, яке розгорнулося у його володіннях, Острозький підтримував зв'язки з українською козаччиною, за що й був обвинувачуваний польською шляхтою. Особливо велику роль Острозький відіграв у культурно-національному відродженні України. Маючи величезні маєтки та використовуючи своє становище в державі, він очолив православних у Польщі в їхній боротьбі за віру та національне визволення проти окатоличення та ополячення українського народу. К. Острозький був фактичним провідником Русі-України під час Люблінської унії 1569 р.

Об'єкт: Костянтин Острозький

Предмет: Значення Костянтина Острозького в культурному та політичному контексті Українських процесів XVI-XVII ст.

Хронологічні рамки охоплюють 1526-1608 рр.

Географічні рамки: Територія сучасних українських земель.

Історіографічний огляд: Важливими є міркування М.Грушевського. Цей видатний історик, незважаючи на прагнення бути об'єктивним, заангажовано відносився до особи В.-К. Острозького. «Острозький епізод в історії духовного життя ХVІ століття» вважав «недовговічним» та «ефемерним». Пояснення цього знаходив у особистих прикметах князя В.-К. Острозького. На думку М.Грушевського, князь був типовим представником українського магнатства ХVІ ст., для якого приватні інтереси стояли вище публічних. Та навіть у приватних справах В.-К. Острозький «не показував енергії, рішучості, ініціативи». Така його вада виявилась навіть у тій царині, де він зробив найбільше - культурно-релігійній. До «дріб'язковості і слабкості характеру», «вродженого індиферентизму» прилучались зв'язки В.-К. Острозького з польською і литовською аристократією та культурою, що ще більше унеможливлювало тверду і послідовну його позицію в питаннях культурно-національної політики.

Подібний погляд на В.-К. Острозького, як і загалом на представників української аристократії, отримав продовження в історіографії радянській. Українські радянські історики намагалися не звертати увагу на особу князя та його діяльність. Зрештою, таке звертання розцінювалося як неактуальне, а то й небажане. Якщо ж виникало питання про «острозький період» у розвитку української культури (а його важко було оминути), то акцент робився на особі першодрукаря Івана Федорова (Федоровича). Подібні підходи за інерцією зберігаються в сучасній українській історичній науці. Досить звернутися до підручників з історії України та проаналізувати їх.

Українські історики не запропонували поки що монографічних досліджень, які б стосувалися особи князя В.-К. Острозького. Маємо лише дві науково-популярні монографії І.Огієнка «Князь Костянтин Острозький і його культурна праця.» та П. Сауха «Князь Василь-Костянтин Острозький». У той же час з'явилася фундаментальна монографія польського історика Т. Кемпи про В.-К. Острозького «Wojewoda Kijowski i marszaіek ziemi Woіyсskiej».

Свого часу високу оцінку діяльності В.-К. Острозького дав І.Я. Франко. У одній зі своїх робіт зазначив наступне: «Рід князів Острозьких відіграв дуже важливу роль в історії Південної Русі та в історії Польщі ХУ-ХVІ ст.». Судячи з деяких праць І.Франка, цей письменник і дослідник зацікавився особою князя В.-К. Острозького, особливо його культурною працею. Однак хвороба і смерть не дали йому здійснити дослідження в цьому плані.

Високо цінував В.-К. Острозького І.Огієнко. Основну увагу він приділяв релігійно-культурній діяльності князя та захисту ним православ'я. Підкреслив, що князь зумів сконцентрувати в Острозі «всіх видатних вчених», яких він поставив «на працю у своїй академії, у своїй друкарні, або на працю перекладів з чужих мов, або виготовлення біблійних «текстів».

По-новому дає можливість поглянути й оцінити діяльність родини Острозьких робота Ворончук І.О., яка присвячена аналізу інвентарю володінь цієї князівської «Володіння князів Острозьких на Східній Волині (за інвентарем 1620 року)». Дослідниця, спираючись на автентичні джерела, зуміла показати, що поширені уявлення щодо діяльності родини Острозьких далеко не в усьому відповідають дійсності. Чимало для дослідження Острогіани у 1990-і рр. зробив І. Мицько, опублікувавши синтетичні праці про Острозьку академію «Острозька слов'яно-греко-латинська академія (1576-1636)». Унікальність Острозької академії І. Мицько вбачає у виробленні такого типу національного вищого учбового закладу православного спрямування, який поєднав в собі «українсько-візантійські традиції та певні досягнення європейської педагогіки і науки».

Мета: Розглянути Костянтина Острозького як видатного діяча української історії

Завдання: Проаналізувати діяльність та значення Костянтина Острозького для українського народу, православ'я та освітньої сфери життя.

1. Ставлення до українського козацтва та релігії

Походив з родини Острозьких, найбагатшого і найвпливовішого князівського роду України XVI -- початку XVII століття. Серед його предків генеалогічна традиція кінця XVI -- початку XVII століття називає Руса і давньоруських князів -- Рюрика I, Володимира I Великого, Ярослава I Мудрого та Данила I Галицького. Батько Констянтина-Василя -- Костянтин I Іванович Острозький -- великий гетьман литовський.

Відомі історичні факти дають підстави говорити, що князі Острозькі мали кілька основних пріоритетів у своїй діяльності. По-перше, приділяли велику увагу обороні українських земель від татар. З цією метою будували укріплення, замки, засновували міста, що ставали фортецями. По-друге, Острозькі надзвичайно велику увагу приділяли Православній Церкві як опорі їхнього князівства. Виступали фундаторами храмів, монастирів, давали на їхні потреби гроші і землі. Один із представників династії Острозьких, Федір, упокоївся в Києво-Печерській лаврі і вважається православним святим. По-третє, ці князі шанували культуру, зокрема, культуру книжну. У їхніх володіннях переписувалися книги. Існує навіть думка, що батько Василя-Костянтина, видатний полководець і державний діяч Костянтин Іванович Острозький, задовго до Івана Федорова заснував на українських землях друкарню і видавав тут книжки.

Всі ці моменти були притаманні й діяльності князя Василя-Костянтина. У молоді роки йому довелося вести непросту боротьбу за величезний спадок свого батька. Завдяки умілій політиці й чималим дипломатичним здібностям, на середину 70-их рр. ХУІ ст. в руках Василя-Костянтина опинилися величезні володіння, які охоплювали значну частину території сучасної України. Йому належала третина земель історичної Волині (зараз це переважно землі Рівненської, Хмельницької та Тернопільської областей), 14 міст і більших поселень з округами на Київщині, 8 - на Брацлавщині, 4 - на Галичині, 32 - на території Польщі. Річний прибуток князя у період його найбільшої могутності становив близько 10 мільйонів золотих - величезна на той час сума. В.-К. Острозького вважали найбагатшою людиною не лише тодішньої Речі Посполитої, а й усієї Європи. Його статки дозволяли виставити військо чисельністю 15-20 тис. чоловік. Не кожен європейський правитель мав таку армію в той час.

Своєрідними були стосунки Острозького і козацтва. Розуміючи важливе стратегічне значення Запорозької Січі, як форпосту проти турецько-татарської небезпеки, Острозький намагався підтримувати з козаками партнерські стосунки, зокрема приймаючи їх на службу. Однак на початку 1590-х років Острозький вороже поставився до назріваючих козацьких заворушень, які загрожували розгалуженим земельним володінням князівського роду. Під час козацького повстання Криштофа Косинського у 1591--1593 роках, незважаючи на ряд невдач, військо зібране Острозьким у вирішальні битві під П'яткою нанесло нищівної поразки повсталим. Шимон Пекалід в хвалебній поемі «Острозька війна» засвідчив м'яке ставлення Острозького до переможених. Князь обмежився лише вимогою публічного покаяння і присяги козацького ватажка перед родом Острозьких. Згодом Острозький виступив рішуче проти повстання Северина Наливайка у 1594--1596 роках.

Це можна пояснити тим, що Криштоф Косинський згідно з тогочасними джерелами, був родичем князів з дому Острозьких.

В релігійній сфері Острозький виявився гідним продовжувачем справи свого батька, який ретельно дбав про українське православ'я. За його часів місто Острог, один з двох титулярних центрів єпархії Східної Волині, стає центром православної духовності. Загалом відзначаючись релігійною толерантністю, Острозький цікавився творами католицьких богословів, певний час знаходився під впливом протестантизму.

2. Костянтин Острозький і піднесення української культури

Княжіння Острозького позначилося неабияким піднесенням української культури та освіченості, що не в останню чергу було зумовлено намаганням князя зробити свою резиденцію центром культурного опору католицькій та унійній експансії. Навколо князівської резиденції в Острозі утворився гурток (академія) слов'янських та грецьких учених, публіцистів теологів та богословів, до якого зокрема входили Герасим Смотрицький, Василь Сурозький, Христофор Філарет (Мартин Броневський), Еммануїл Ахіллес, Лука Сербин, Кирило Лукаріс (майбутній Олександрійський та Константинопольський патріарх), Никифор Парасхес-Кантакузен, Клірик Острозький, Зизаній Тустановський, Дем'ян Наливайко та інші. За сприянням Острозького в Острозі була зібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейську богословську літературу, передруки античних творів, словники, космографії, граматики та інше.

В 1575 році Острозький запросив Івана Федорова для організації друкарні в князівській резиденції. Завдяки острозькій друкарні світ побачило більше 20 видань, в тому числі перший повний текст Біблії слов'янською мовою 1580 року.

Близько 1578 року при академії почала діяти школа, де окрім низки традиційних на той час точних та гуманітарних дисциплін, вперше паралельно викладалися латинська, грецька та церковнослов'янська граматики. Досвід та програма острозької школи були запозичені Львівською, Луцькою та іншими братськими школами.Острозький був також засновником шкіл у Турові в 1572 році, Володимирі-Волинському у 1577 році, Острозької школи у 1576 році і друкарні в Острозі близько 1577 року. При Богоявленській замковій церкві, що мала статус кафедрального собору і була одним з найзначніших православних храмів того часу, виникла власна іконописна традиція. Кілька острозьких ікон написаних в той час вважаються шедеврами православного іконописання.

Чимало вихованців двору В.-К. Острозького стали видатними діячами української історії. Тут можна згадати козацьких ватажків Семерія (Северина) Наливайка, Петра Конашевича-Сагайдачного, церковних і культурних діячів Єлисея Плетенецького, Іова Княгиницького, Ісакія Борисковича, Кирилла Лукаріса, відомих письменників-полемістів Герасима й Мелетія Смотрицьких, Василя Суразького, першодрукаря Івана Федорова та багатьох інших. Очевидно, при дворі В.-К. Острозького певний час перебував видатний письменник-полеміст Іван Вишенський.

Вихованці двору князя В.-К. Острозького (Єлисей Плетенецький, Мелетій Смотрицький, П.Конашевич-Сагайдачний та інші) продовжили справу свого патрона по культурному відродженню Києва. Завдяки Є.Плетенецькому Києво-Печерська лавра перетворилася в потужний релігійно-культурний осередок зі своїм науковим гуртком та друкарнею. А П.Конашевич-Сагайдачний та М.Смотрицький стояли біля початків Київського братства й Київської братської школи, в якій зараз вбачають предтечу Києво-Могилянської академії. Вихованці двору В.-К. Острозького заснували й посприяли розвитку Межигірського монастиря, який став однією з найбільших православних святинь Київщини. Є підстави говорити, що без В.-К. Острозького не було б ні «Могилянського ренесансу», ні піднесення Києва в ХVІІ ст., ні перетворення його в духовну й політичну столицю України.

Взагалі завдяки діянням князя українські землі в кінці ХVІ ст. , будучи хоча б частково захищені від татарських нападів, отримали змогу відносно нормально розвиватися як у плані господарському, так і культурному. Саме в таких умовах стало можливим українське відродження кінця ХУІ - початку ХУІІ ст., поява Острозької академії, друкарні при ній, Острозької Біблії, розвиток полемічної літератури.

Острозька академія стала першою вищою школою в Східній Європі. Тут давалася не лише добра філологічна освіта, вивчалися сім вільних мистецтв, а й відбувалися богословські студії, які в той час, власне, й розглядалися як ознака вищої школи. Документи засвідчують, що вихованці Острозької академії добре знали старослов'янську, грецьку й латинську мови. Саме її вихованець Мелетій Смотрицький уклав граматику старослов'янської мови, яка справила величезний вплив на розвиток філологічної науки в східно- й південнослов'янських народів. Викладачі й студенти Острозької академії залучалися до перекладів з грецької, латинської мови як біблійних текстів, так і складних богословських праць.

Щодо Острозької Біблії, у видання якої В.-К. Острозький вклав чимало коштів та особистих зусиль, то це було не просто перше слов'яномовне видання повного корпусу біблійних книг, а й перше в Європі критично-наукове видання Біблії, укладене на основі різних текстів. Текст Острозької Біблії у дещо зміненій редакції був покладений в основу т.з. Пєрвопєчатної та Єлизаветівської Біблій, виданих у Росії. І до сьогодні він виступає як канонічний текст Біблії, котрий визнає Російська православна церква. Також Острозька Біблія перевидавалася українськими греко-католиками в По чаєві та Перемишлі.

Велике значення мала закладена князем Острозька друкарня, що стала першою друкарнею на українських землях, діяльність якої мала постійний і систематичний характер. Поряд із Острозькою Біблією, «королевою українських книг», у ній побачили світ чимало різних видань - підручників, богослужбових книг, богословських і полемічних творів.

Наприкінці XVI століття Констянтин-Василь Острозький був найбільшим після короля землевласником Речі Посполитої: йому належало 80 містечок і 2760 сіл. Річний прибуток князя перевищував 19 мільйонів злотих. Останні роки життя старий князь поступово відійшов від участі в політичному і культурному житті країни. Останні роки свого княжіння Острозький доживав в Дубенському замку. Збайдужіння Острозького до людських справ негативно позначилося на діяльності академії в Острозі, яка на початку XVII століття поступово занепадає.

Висновки

Отож, як бачимо, різнолика тенденційність в осмисленні і розумінні історичності постаті Костянтина-Василя Острозького та його епохи, що відображалася і має місце на шпальтах праць вітчизняних і зарубіжних науковців, ясності в проблему не внесла. Дефіцит поміркованості і зваженості в діалектичному осмисленні долі К.-В. Острозького історичною думкою до певної міри спричинений обмеженістю джерельної бази і традиційними підходами до ролі особи зокрема, і розуміння т.зв. Литовсько-польської доби в минулому України, взагалі. Саме цими причинами обумовлена відсутність у вітчизняній і європейській історіографії спеціальних сучасних наукових досліджень, які були б присвячені проблемам Острозького роду та його ролі в історії України і Європи.

Зваживши на вклад цілих поколінь науковців в їх підходах до визначення ролі князя К.-В. Острозького в історії, вважаємо, що настав нарешті час тверезими очима поглянути на нейтрально-європейський простір і час, багатоманітність подій і явищ якого була спричинена великою мірою появою на арені такої постаті, як К.В. Острозький - фігури, яку необхідно досліджувати та усвідомлювати на широкій і, основне, принципово новій джерельній базі (в першу чергу, особистій кореспонденції) і розглядати її на європейському багатонаціональному фоні тодішнього життя, твердо дотримуючись при цьому хронологічної канви. За таких умов перед нами постає героїчна, світла і водночас трагічна епоха в історії нашої Вітчизни, яка акумулювала себе в непростій долі, що випала на життя князя К.В. Острозького.

князь острозький історичний козацтво

Список використаних джерел та літератури

1. Ворончук І. Володіння князів Острозьких на Східній Волині (за інвентарем 1620 року)- К. - Старокостянтинів, 2001. - 416с.

2. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. - Луцьк: Вежа, 2000.

3. Грушевський М. С. Історія України-Руси. - Львів, 1905, - Т. 6.

4. Кралюк П., Тор коняк Р., Пасічник І. Острозька Біблія в контексті української та європейської культур. - Острог, 2006.

5. Мицько І. Острозька слов'яно-греко-латинська академія (1576-1636). - К., 1990.

6. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. - Л.: Світ, 1991. - 572 с.

7. Огієнко І. Князь Костянтин Острозький і його культурна праця. - Вінніпег, 1958. - 216 с.

8. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця ХІV до середини ХVІІ ст. (Волинь і Центральна Україна)-К.: Наук. думка, 2008.- 476c.

Размещено на Allbest.ru