Розвиток економіки України в XVI—першій половині XVII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Полтавська державна аграрна академія

Кафедри економічної теорії і економічних досліджень

Контрольна робота

з дисципліни "Історія економіки та економічної думки"

Виконала:

студентка 3і курсу 2 групи

Факультет «Обліку та фінансів»

заочна форма навчання

спеціальність «Фінанси та кредит»

Полтава

1. Розвиток економіки України в XVI-першій половині XVII ст.

воєводство люблінський унія фільварковий багатство

У другій половині XVI--першій половині XVII ст. на українських землях спостерігався дальший розвиток міст і внутрішнього ринку. В цей час ряд країн Західної Європи вступав у період капіталізму. На внутрішньому й зовнішньому ринках зростав попит на хліб та іншу сільськогосподарську продукцію. Це підштовхувало феодалів до розширення фільварків.

На Україні виник ряд нових величезних маєтків. За «Описом землі Волинської 1528 року», наприклад, у цьому воєводстві нараховувалося понад 430 шляхетських і магнатських родин, яким належали майже всі земельні багатства Волині. А на 1629 р. у Волинському воєводстві 37 магнатів володіли 79584 димами, тобто 3/4 всіх селянських господарств.

Земельні багатства магнатів зростали за рахунок успадкування, купівлі або захоплення маєтків, шлюбів, залюднення і освоєння окраїнних територій, пожалувань великих князів литовських і королів польських.

Великокнязівські й королівські грамоти стверджували права магнатів як на старі, так і на нові володіння, придбані різними способами. Так, за найбільшими на Україні магнатами князями Острозькими ще у 1507 р. було закріплено м. Чуднів, у 1508 -- Турів, у 1517 -- Дорогобуж і Красилів, у 1519 р. -- Звягль.

Острозьким у другій половині XVI ст. належала третина (32,67%) усієї Волині, зокрема 34% Луцького і 38% Кременецького повітів. Крім того, вони мали маєтки у Литві, Малій Польщі, Білорусії, Галичині, на Київщині, Поділлі. Багатства К.К. Острозького (1526--1608) значно збільшилися, зокрема, після шлюбу його з Софією Тарновською, донькою краківського каштеляна, яка успадкувала батьківські володіння, у тому числі м. Тарнув з околицями. В кінці XVI ст. Острозьким належало 80 міст і містечок, 2760 сіл, два мільйони моргів (морг -- бл. 0,7 га) землі й понад 15 тис. чиншовиків. Папський нунцій у Польщі Г. Спаноккі мав підставу писати у 80-х роках XVI ст., що князь К.К. Острозький «вважається найбагатшим і найзаможнішим господарем у цілім королівстві» і став би одним з можливих претендентів на польський престол, якби не був «схизматиком».

Найбільші воєводства Речі Посполитої кінця XVI--першої половини XVII ст. фактично поділили між собою наймогутніші магнати: Волинь належала Острозьким і Заславським, Київщина -- Вишневецьким і Збаразьким.

Найчастіше великокнязівські й королівські грамоти видавалися вже на захоплені землі. Так було, зокрема, у 1553 р. з князем Ф. Пронським, який заволодів селами Чернеч-Городок, Козиничі, Бруховичі, Колки, Рудники Луцького повіту, з Т. Хоткевичем, котрий привласнив волинські села Борки, Жилиці, Костевичі, Турію, Бортники, Кобовлю і Самки з усіма людьми та їх майном. Про масовий характер загарбання земель феодалами, у тому числі шляхтою, в другій половині XVI ст. свідчить багато фактів. Наприклад, у Ковельському старостві в 1556 р. шляхті належало лише одне село, а в 1590 р. -- вже 19.

Особливо швидко зростало феодальне землеволодіння після Люблінської унії 1569 p., коли Польща загарбала Волинь, Київщину й Брацлавщину. На ці землі накинулись магнати Замойські, Струсі, Жолкевські, Калиновські, Конєцпольські, Потоцькі, середня й дрібна шляхта; не відставало від них і католицьке духовенство. Захоплення земель активізувалося після сеймової постанови 1590 р. про роздачу «пустель, що лежать за Білою Церквою». «Пустелями» ця постанова лицемірно називала територію, давно вже заселену селянами й козаками. Польське й українське панство силою зброї привласнювало селянські та козацькі землі. Таким способом Струсь став господарем майже усього басейну Тікича. Там же, на Правобережжі, на Тясмині, величезні простори «придбав» Конєцпольський. На Лівобережжі Жолкевські прибрали до рук Боришпільську волость, «пустиню Горошин» і басейн Сліпорода, Потоцькі -- Кременчук та Ніжинщину і т. д. У 1620 р. Сигізмунд III дав К. Вишневецькому староство Черкаське з Боровицею, Голтвою, Кропивною та іншими містами, містечками, селами й хуторами. Я. Замойський одержав Переяславське староство з містечком Яготином тощо. На Подніпров'ї серед магнатських володінь своїми розмірами вирізнялася «Вишневеччина» з центром у Лубнах.

Величезні земельні простори захопили магнати на Брацлавщині. В 1629 р. у Брацлавському воеводсті 18 магнатам належало 80% усіх селянських і міщанських дворів.

Невпинно збільшувалося церковне землеволодіння. В XVI--першій половині XVII ст. найбільшим церковним землевласником на Україні був Києво-Печерський монастир, якому належала велика кількість маєтків мало не по всій території України й Білорусії з різними угіддями: орними землями і лісами, «пустовщинами», луками, бортями, ставами тощо. Луцькій і острозькій православній єпископії належало на Волині одне місто, два містечка, 38 сіл; Володимирській єпископії -- 16 сіл, містечко Квасове, Купичівська волость (з 11-ма селами), замок, рибні тоні, ліси, борті, луки і т. д. Після Брестської церковної унії 1596 р. почало зростати землеволодіння уніатської церкви. Багато земель мала й католицька церква. Лише у Волинському воєводстві вона на рубежі XVI--XVII ст. володіла 2094 димами.

Розвиток фільваркового господарства уже на середину XVI ст. привів до серйозних змін у становищі значної частини селянства. Внаслідок посилення експлуатації селян і загарбання їхніх земель зростала кількість зубожілих, недієздатних виробників; тим часом зміцнювалися зв'язки панського господарства з внутрішнім і зовнішнім ринками. Панівний клас шукав шляхів збільшення доходів від своїх маєтків насамперед за рахунок експлуатації селянства. Аграрна реформа 1557 р. великого князя литовського і короля польського Сигізмунда II Августа, відома під назвою «Устава на волоки», мала на меті вирішити це питання.

Реформу проводили у великокнязівських володіннях на території Литви, Західної Білорусії і, частково, на Україні -- в Кременецькому повіті, Ратенському й Ковельському староствах на Волині (завершилася вона близько 1570 p.).

Спеціально призначені ревізори повинні були переміряти землі у всіх великокнязівських маєтках, -- як великокнязівські, так і селянські, -- і поділити їх на волоки -- ділянки площею приблизно 20--25 га. В «Уставі» підкреслювалося, що мета реформи -- заведення фільварків «при... замках і дворах наших», тобто великокнязівських.

Під фільварок відводили кращі землі, причому так, щоб була одна велика площа; під селянські волоки -- гірші й на окраїні маєтку (в таких випадках селяни мусили переносити свої двори на призначене місце). Кожному селянському двору виділялося, як правило, три смуги, кожна площею в 10--11 моргів, -- по одній в трьох різних полях, що дорівнювало в цілому волоці. Таким чином примусово впроваджувалась трипільна система землеробства. В тому разі, коли одна родина не могла обробити повну волоку й відбувати з неї всі повинності, дозволялося двом родинам брати в користування одну волоку й розподіляти повинності порівну.

Селянин міг прийняти виділену йому волоку або не прийняти. В останньому випадку, вже без землі, він міг перейти в іншу великокнязівську волость, у володіння іншого феодала чи до міста. Прийнявши ж волоку, він прикріплявся до неї як до наділу, а якщо тікав, то «тая земля зо всим домовством» передавалася іншій особі, збіглого ж адміністрація маєтку (війт і урядник) мусила шукати.

Орні землі й луки кожного селянського двору вимірювалися і записувалися в інвентар (реєстр). Розширяти свій наділ селянин не мав права.

Волока становила ту одиницю, з якої селянський двір мусив виконувати всі феодальні повинності. Для обробітку однієї волоки у фільварку притягувалися селяни з семи волок, причому кожна селянська волока повинна була відробити два дні панщини на тиждень; інакше кажучи, для обробітку однієї волоки у фільварку передбачалося 14 панщинних днів на тиждень. А там, де не було панщини, селянин мусив сплатити 30 грошів на рік. Крім того, всі селяни сплачували річний чинш у середньому по 12 грошів з волоки, давали данину продуктами вартістю у 18 грошів. Нарешті, вони відбували додаткову панщину -- толоки й ґвалти (позачергові спішні роботи, не пов'язані в перші часи після впровадження реформи з працею на полі), оцінені в 22 гроші. Таким чином, із 82 грошів, сплачуваних на рік з волоки, залежний селянин віддавав на феодала у формі панщини 52 гроші (63%), данини -- 18 грошів (22%) і ще 12 грошів чиншу (15%).

Панщина, отже, ставилася на перше місце. Разом з тим «Устава на волоки» узаконювала старі повинності: мостову, підводну, сторожову (охорону великокнязівських дворів і замків).

Водночас було зроблено обміри всіх великокнязівських лісів і складено карти, введено спеціальну службу на чолі з лісничими. Селяни позбавлялися права користуватись лісами: їм дозволялося тільки збирати хмиз і гриби.

Аграрна реформа 1557 р. прикріпила селян до наділів, тобто до великокнязівської власності, і повністю позбавила їх земель та права їх придбання. Селяни, отже, перетворювалися на кріпаків і мусили відбувати панщину, яка стала головним способом експлуатації, дедалі жорстокішої. Так, у першій половині XVII ст. на ґвалти й толоки стали притягувати всіх працездатних членів селянської родини, до того ж на невизначений час і для непередбачених правилами робіт, наприклад на жнива.

Господарська ініціатива селянина і право розпоряджатися своїм доходом були поступово зведені до мінімуму, бо він більшу частину робочого часу мусив витрачати на панщинні роботи у фільварку та виконання інших повинностей.

Реформа завдавала удару общинній організації селян: тепер не колектив (община), а селянська родина протистояла феодалові, якого представляла призначена ним адміністрація.

Аграрна реформа 1557 р. мала реакційний характер. Разом з тим значення її не обмежувалося великокнязівськими маєтками. Процес втягування усіх феодалів у товарно-грошові відносини спонукав їх реорганізувати своє господарство за волочною системою, яка давала їм більші можливості для розширення власної земельної площі й покріпачення селянина. Перехід феодалів до цієї системи тривав приблизно до середини XVII ст. «Устава на волоки», отже, мала загальнодержавне значення. Викликана розвитком фільваркового господарства, вона, в свою чергу, стала поштовхом для дальшого його зростання.

Внаслідок розширення фільваркового господарства, з одного боку, і безперервного процесу освоєння окраїн, з другого, набагато зросла площа оброблюваних земель. Сільське господарство поширювалося на нові місцевості Східного Поділля, південну частину Київщини й Лівобережжя, на Слобожанщину. Проте розвиток окремих галузей його був неоднаковий в різних районах. Так, район найбільш розвинутого землеробства становили Белзьке воєводство, Холмська земля, частково Галичина, густо заселені місцевості з найбільшою кількістю міст, далі йшли Західне Поділля й Волинь. Тут панувало трипілля, поширювалося застосування добрива (гною та попелу), головним чином у великих і середніх маєтках. Причому удобрені грунти, як видно з Литовського статуту 1529 р., коштували вдвоє дорожче від неудобрених. У степових районах, навпаки, ще довго зберігався переліг, а в Поліссі, в тому числі на Лівобережжі, подекуди зустрічалося й вирубне землеробство.

Основним знаряддям обробітку грунту залишався великий дерев'яний плуг «з залізом», у який впрягали, залежно від характеру грунту, від двох до шести пар волів. Такі плуги застосовувалися як у феодальних маєтках, так і в селянських господарствах. У дворі Володимирської єпископії, наприклад, в 1588 р. було три плуги. На початку XVII ст. з 13 сіл (209 дворів), Зв'ягльської волості князя Острозького селяни виходили для обробітку панської землі з 69 шестиволовими плугами. Легкі сірі грунти продовжували орати сохою, в яку впрягали коня.

Асортимент сільськогосподарських культур був таким же обмеженим, як і раніше, а сорти їх -- низьковрожайними. Хоч основною культурою залишалося жито, підвищувалася роль пшениці, вирощуваної здебільшого в панських господарствах і значною мірою призначеної на продаж; ціна її весь час зростала. В зв'язку з розвитком броварництва розширялися посівні площі ячменю.

Урожайність в селянських господарствах при нормальних і навіть сприятливих умовах була низькою: жита сам-три, сам-п'ять, пшениці -- трохи вище. До того ж часті неврожаї дуже негативно позначалися на селянському господарстві. У фільварках, особливо великих, урожайність була вищою порівняно з селянським господарством. Ревізори Житомирського староства у 1622 р. визначили її у фільварках так: жито сам-чотири, пшениця сам-п'ять, ячмінь сам-сім, овес сам-три, горох сам-сім з половиною.

Головними технічними культурами, як і раніше, залишалися льон і коноплі. Підвищувалося економічне значення хмелю та винограду. В ряді місцевостей, здебільшого у Подільському, Брацлавському (в північній частині) і Волинському воєводствах, закладалися спеціальні хмільники. Що ж до винограду, то, за словами М. Литвина, цю культуру знали в багатьох місцях, зокрема на Київщині. Так, київський Миколаївський монастир у 1507 р. загарбав ряд виноградників у міщан.

Городи й сади були у всіх селах і містах. У Києві, наприклад, в 1571 р. налічувалося 140 городів. У фільваркових господарствах в кінці XVI--першій половині XVII ст. вирощували капусту, цибулю, часник, буряки, моркву, ріпу, редьку, боби, огірки, мак, салат, пастернак, подекуди дині й солодкий індійський корінь.

Помітні успіхи спостерігалися в тваринництві, переважно на Київщині, Волині, Брацлавщині, Поділлі й Чернігово-Сіверщині, де розводили головним чином велику рогату худобу й свиней. В гірських районах Галичини, Буковини і Закарпаття основну галузь тваринництва становило вівчарство. У передстепових і степових районах, в тому числі на Слобожанщині, значного розвитку досягле табунне конярство. За Дніпровськими порогами зростало число козацьких зимівників -- скотарських господарств.

У фільварках дедалі більше волів ставили на відгодівлю. У приміських маєтках поширеним було молочне тваринництво, розведення породистих коней та овець. Трохи відставало птахівництво. Однак у першій половині XVII ст. у фільварках зустрічалися спеціальні пташники для гусей, качок, курей, індиків.

Слід відзначити також рибництво, переважно у фільварках. Найбільше рибних ставків зустрічалося на Поділлі, у Галичині, на Волині, а також у Південній Київщині. Наскільки рибництво було розвинуте, свідчить, зокрема, існування професії грабарів, які наймалися копати стави і споруджувати греблі.

Поряд з традиційним бортництвом, поширеним на Поліссі й частково в Карпатах, розвивалося пасічне бджільництво, особливо в лісостепових районах. На Поліссі, в Північній Київщині, на Чернігівщині й Волині чимала частина продуктової ренти припадала на мел і віск. Продукти бджільництва посідали значне місце в експорті.

Не втратили економічного значення й мисливські промисли, поширені в поліських, гірських, передстепових і степових районах. Хутром, особливо бобровим і куничним, сплачували натуральну данину, одночасно воно становило серйозну статтю експорту в західноєвропейські країни, Молдавію й Туреччину.

На сільському господарстві другої половини XVI--першої половини XVII ст. великою мірою позначився також неухильний розвиток внутрішнього і зовнішнього ринку.

Під впливом зростання товарно-грошових відносин мало-помалу в ринкові відносини втягувалися і селянські господарства. Це спричиняло соціальне розшарування селянства, появу значної кількості малоземельних і безземельних селян: загородників або городників, підсусідків, халупників, коморників. Загородники мали невеликі ділянки землі -- загороди -- і садибу; підсусідки не мали ні садиб, ні землі, жили в чужих дворах. Коморники мали тільки худобу і наймали під житло комори. Халупники володіли тільки садибою і хатою, халупою.

В цей же час зростав і прошарок заможного селянства. Заможні селяни накопичували гроші, займаючись торгівлею продукцією сільського господарства і промислів, використовували найману працю в своїх господарствах і таким чином нагромаджували кошти. Проте, треба сказати, панування феодальних відносин стримувало розшарування селян і розвиток буржуазних відносин, тому що і заможні селяни перебували під гнітом феодалів, які їх притісняли і грабували.

Швидше йшло розшарування серед козаків. Слід зазначити, що козацтво ніколи не було одноманітною в соціальному відношенні верствою. Козацтво було економічно нерівним з початку свого виникнення, тому що від феодалів тікали різні за своїм економічним станом люди: з одного боку, сільська і міська біднота, з другого, -- селяни і ремісники, що володіли засобами виробництва і сподівалися знайти на нових місцях більш сприятливі умови для розвитку свого господарства. Втікачі забирали з собою все майно, худобу, навіть наймитів. На нових місцях, користуючись економічною неспроможністю голоти, заможні козаки експлуатували її у своїх господарствах. Багато документів свідчать про те, що в козаків мала місце експлуатація наймитів. Багаті козаки займали керівні посади в козацькому війську, з їхнього середовища виходила козацька старшина. Між голотою і багатими весь час ішла жорстока боротьба.

В ХVI--першій половині ХVII ст. розвиток продуктивних сил спричинив поглиблення процесу суспільного розподілу праці -- подальшого відокремлення ремесла від сільського господарства, дальший розвиток ремесла. Цей процес проявився в розширенні старих і появі нових міст і містечок, кількість яких невпинно зростала. В кінці ХVI ст. на Поділлі нараховувалося 37, а в Волинському воєводстві -- 68 міст і містечок, у середині ХVII ст. відповідно 111 і 150. Взагалі в Україні в цей час налічувалося 970 міст і містечок. Виникли такі міста, як Бердичів, Умань, Гайсін, Кролевець, Гадяч, Миргород, Фастів та ін. Безперервно зростала і кількість міського населення, хоча міста і містечка були невеличкими, по 100--300 будинків, і відрізнялись вони від сіл тим, що населення міст за статутами не відробляло панщини, а тільки платило натурою чинш і данину та мало торги і ярмарки. Так, з 1552 по 1622 рр. населення Києва зросло майже в 3,6 раза, Житомира -- майже в 2,5 раза, Вінниці -- у 3 рази (за кількістю домів, що підлягали оподаткуванню). Міста були центрами ремесла і торгівлі. Серед них найбільш значними в Україні на той час були Київ і Львів. Великими ремісничими центрами були Ніжин, в якому 42,3% дворів ремісників, Стародуб -- 48,5% дворів ремісників.

У середині ХVI ст. у Києві нараховувалось 20 ремісничих спеціальностей, у Львові -- 28. Львів був великим містом. Наприкінці ХVI ст. тут мешкало 12344, а в 1650 p. -- 33275 чол. У середині ХVII ст. у Львові було близько 30 цехів, які об'єднували понад 500 майстрів. Широко відомі були вироби львівських майстрів: зброярів, ювелірів, слюсарів, ткачів, кравців тощо не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Ще в ХVI ст. Львів називали «школою ремісників». Тут вироблявся папір, відливались дзвони, гармати тощо.

Більшість українських міст була приватною власністю духовних і світських феодалів. Економічний розвиток міст супроводжувався соціальним розшаруванням міського населення. Воно складалося з невеликої частини представників верхівки -- патриціату, до якої належали багаті міщани, купці. Вони були міцно поєднані зі шляхтою, часто самі купували маєтки з кріпаками і здобували шляхетство.

Другою групою були середні купці, цехові майстри, заможне міщанство. Ця група була невдоволена засиллям міської верхівки і весь час вела з нею боротьбу.

Нарешті, третю групу, найбільш чисельну, становила міська біднота: незаможні ремісники, різні наймити, жебраки, селяни, що тільки називалися міщанами.

Економічна думка в Україні бере початок із суспільно-економічних поглядів Київської Русі, з таких пам'яток, як "Руська правда" Ярослава (XI ст.), "Повчання" Володимира Мономаха (XII ст), "Слово о полку Ігоревім" (XII ст.), літопису "Повість временних літ" (кінець XI--початок XII ст.), "Київський літопис" (XII ст.), "Галицько-Волинський літопис" (XII--XIII ст.), "Моління Даниїла Заточника" (XIIIст.). Ці твори містять окремі елементи суспільно-економічної думки, що відображають ідеологію пануючого класу феодалів, його намагання зміцнити феодальний лад та обгрунтувати прагнення давньоруської держави відігравати самостійну роль у міжнародному житті.

У XVI--на початку XVII ст. суспільно-економічна думка була спрямована на захист національної незалежності українських земель, які захопила шляхетська Польща. Серед просвітителів України значне місце посідає І. Вишенський, який вбачав ідеал майбутнього суспільства у створенні "царства божого", де всі люди будуть рівними. Засобом досягнення цього він вважав самовдосконалення людини, додержання заповідей божих.

2. Дати визначення історико-економічним термінам

Вексель - це боргове зобов 'язання чітко визначеної форми, що дає незаперечне право на одержання зазначеної в ньому суми грошей у термін, який указано у векселі.

Корупція - слово латинського походження, що означає псувати, завдавати шкоди, руйнувати, викривляти, фальсифікувати, а в найуживанішому варіанті - використання особою повноважень, наданих їй державою, з метою власного збагачення або на користь третіх осіб. Найбільш поширеним визначенням корупції є використання державної влади в корисних цілях. Іншими словами, корупція це - використання службового становища посадовими особами для надання за винагороду різного роду матеріальних благ, пільг, послуг або інших переваг.

Фільварок (пол. folwark, від нім. Vorwerk -- хутір, ферма, господарство) -- у Польщі, Литві, Україні таБілорусі у 14-19 століттях панський сільськогосподарський хутір, багатогалузеве господарство, орієнтоване на виробництво збіжжя на продаж. За панщини у фільварках використовувалася праця кріпосних селян, пізніше -- наймана.

3. Дайте коротку відповідь на питання

Первісне нагромадження капіталу -- процес відокремлення маси дрібних товаровиробників від засобів виробництва та їх перетворення на вільних найманих працівників, з одного боку, і зосередження засобів виробництва та інших об'єктів власності й видів багатства в руках незначної меншості -- з іншого, внаслідок чого капіталізм на певному етапі перетворюється на прогресивніше і гуманістичніше суспільство.

Джерела первісного нагромадження капіталу:

зовнішня торгівля, особливо колоніальними товарами -- перцем, прянощами,

пахощами, тютюном;

система протекціонізму, державні позики, податки;

пряме пограбування колоніальних володінь і залежних земель, колоніальні

війни, торгівля рабами, піратство;

організація в колоніях (в Америці) рабовласницького, плантаторського

господарства;

система відкупів;

збагачення лихварів і купців;

жорстокі методи поневолення та пограбування корінного населення Африки, Азії, Північної і Південної Америки;

нещадна експлуатація позбавлених засобів виробництва і засобів існування пауперів у майстернях і робочих будинках, де робота виконувалася з перервами лише на сон і харчування.

4. Тести

1. Виокремте правильні визначення А.Сміта щодо „продуктивності праці”:

а) „праця продуктивна, якщо вона оплачується із капіталу”;

б) „праця продуктивна, якщо вона приносить прибуток”;

в) „праця продуктивна, якщо вона створює продукт”;

г) „праця продуктивна, якщо вона охоплює всі галузі народного господарства”;

д) „сільськогосподарська праця більш продуктивна, чим промислова”.

Відповідь: а); б); в); д)

2. Виокремте правильні визначення А.Сміта щодо „капіталу”:

а) „капітал поділяється на основний та оборотний”;

б) „оборотний капітал змінює свою форму в залежності від свого руху”;

в) „основний капітал не обертається”;

г) „поділ капіталу на основний та оборотний відноситься до всіх галузей народного господарства”;

д) „процес обороту капіталу - це його переміщення”;

Відповідь: а); б); в); г); д)

Список використаної літератури

1. Царенко О.М., Захарчук А.С. “Економічна історія україни і світу”. Навчальний посібник.-К.: Університетьська книга. 2000.- 310 С.

2. Основи економічної теорії: Навч. посібник / За ред. О.О. Мамалуя: У 2-х ч. -- Харків: Національна юрид. академія України, 1999.

3. Правознавство: Навчальний посібник / За заг. ред. С.М. Тимченка, Т.О. Коломоєць - Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2007. - 588 с.

4. Економічна історія: Лекції. Н.О. Тимочко, О.А. Пучко, Л.М. Рудомьоткіна та ін. -- К.: КНЕУ, 2000. -- 268 с.

Размещено на Allbest.ru