Знаменні постаті козацької історії (Д. Вишневецький, Д. Дорошенко, П. Сагайдачний, Б. Хмельницький)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Знаменні постаті козацької історії

(Д. Вишневецький, Д. Дорошенко, П. Сагайдачний, Б. Хмельницький)

Вступ

Українська Гетьманська держава за 116 років свого існування (1648-1764) мала 17 гетьманів. Назвемо їх усіх поіменно: Богдан Хмельницький (1648-1657); Іван Виговський (1657-1659); Юрась (Юрій) Хмельницький (1659-1663); Павло Тетеря, правобережний гетьман (1663-1665); Іван Брюховецький, лівобережний гетьман (1663-1668); Степан Опара, правобережний гетьман (1665); Петро Дорошенко (1665-1676); Суховієнко, кошовий гетьман (1668-1669); Дем'ян Многогрішний, лівобережний гетьман (1668-1672); Михайло Ханенко, правобережний гетьман (1669-1674); Іван Самойлович (1672-1687); Іван Мазепа (1687-1709); Іван Скоропадський (1708-1722); Пилип Орлик, гетьман в еміграції (1710-1742); Павло Полуботок, наказний гетьман (1722-1724); Данило Апостол (1727-1734); Кирило Розумовський (1750-1764).

У процесі формування гетьманської влади як української державної інституції в назву «гетьман» до 1648 р. вкладалося поняття найвищого військового керівника козацтва.

Михайло Грушевський у своїй «Ілюстрованій історії України» подає складений ним «Порядок українських гетьманів», називаючи першими гетьманами тих козацьких керівників, котрі діяли з середини XVI ст. Імена цих людей, хоч вони й не мали гетьманського титулу, згадуються в історичних джерелах. Зауваживши, що «не можна відрізнити менших ватажків від гетьманів, признаних усіма, ані зложити ряд гетьманів без перерви», Грушевський у свій «Порядок українських гетьманів» включив і польських так званих «кресових» старост, магнатів і шляхтичів, які, будучи прикордонними урядовцями Польщі, очолювали козацькі загони в походах проти татар.

Щоправда, відомий учений починає список з Дмитра Вишневецького, православного князя, родовід якого пов'язаний з Рюриковичами й Гедиміновичами -- литовською правлячою династією. Вишневецький прагнув звільнити південні українські степи від панування ханських орд, знищити турецькі фортеці в пониззях Дніпра, а згодом і оволодіти Чорноморським узбережжям. У середині XVI ст. він побудував замок-фортецю на Малій Хортиці, звідки ходив у походи проти татар і на турецькі фортеці.

Офіційно термін «козацький гетьман» або «гетьман Запорозького Війська» почали застосовувати з часів виникнення реєстрового козацтва (70-ті роки XVII ст.). Під час великих походів і повстань влада реєстрового гетьмана поширювалася на все козацтво. Серед згадуваних Грушевським гетьманів реєстрового козацтва є й Михайло Дорошенко, який діяв у 20-х роках XVII ст. Проводирі великих козацько-селянських повстань 30-х років XVII ст., що були спрямовані проти панування Польщі в Україні, теж називалися козацькими гетьманами. їхні імена були широко відомі, про них багато говорилося в історичних джерелах.

«Гетьманство - найкраща система організації українотворчих сил - є основою нашої праці і нашого світогляду... Вірю, що буде Гетьманська держава Українська» - говорив у 20-х рр. ХХ ст. В'ячеслав Липинський.

Доробок цього видатного українського вченого, значною мірою, ще неоцінений сучасниками. Одним з найголовніших науковотеоретичних висновків В.Липинського є те, що єдиною основою, на якій може відродитися міцна українська нація і організуватися справжня Українська держава повинна бути наша національно-державницька традиція, пов'язана з традицією Гетьманства.

Життєвий шлях українських гетьманів

Життєвий шлях українських гетьманів являє собою складний та трагічний перелік подій, які кожен з гетьманів прийшов для того, щоб Козацька держава не зникла з карти Європи, але навпаки набула могутності та ваги.

Першим із цих гетьманів був Дмитро Вишневецький((1516-1563/1564) , який став фактичним засновником Запорізької Січі , Він був старшим з 4-х синів князя Івана Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни -- донька Семена Олізаровича (Олізарія) та княгині Острозької, сестри князя Костянтина Острозького. Дід Дмитра -- Михайло Вишневецький-Збаразький, разом з його батьком, дядьками (стриями) Федором, Олександром, брали участь у Вишнівецькій баталії.

В історичних документах ім'я Дмитра Вишневецького вперше згадується 1545-му р. під час ревізії Крем'янецького замку.[3] Наступна -- 1548 року: набіг на землі Очаківського замку, котрий перебував під владою Високої Порти [4]; в «Реєстрі шкод» за період з 14-23 жовтня 1548 р., 1 серпня - 6 листопада 1549 р. як найбільших нападників на володіння турків в Північному Причорномор'ї записано брацлавського старосту Богуша Корецького, старосту барського Бернарда Претвича, сини гетьмана Миколая Сенявського Ієронім (Ярослав, Ярош), Миколай, … князь Д.Вишневецький[5] Починав діяти, набиратись досвіду в складі формувань під проводом Бернарда Претвича; очолював окремий відділ.[6] Наприкінці 40-х років[7](з 1551-го[8]) король Сиґізмунд II Авґуст призначив Дмитра Вишневецького старостою міст-фортець Черкас та Канева. Від цього часу оборона від татарських набігів стала його офіційним обов'язком. Осередком планів та амбіцій Дмитра стала закладена на пониззі Дніпра фортеця. Польські джерела стверджують[9], що після князя Федора Санґушка був старостою брацлавським, вінницьким.

На посаді гетьмана здійснив велику кількість військових походів, але потрапив в полон до турок і за наказом султана, Д.Вишневецького, двох його товаришів (зокрема, коменданта Хотинської фортеці, (родича «Байди»[27]) Івана (Яна) П'ясецького було страчено (скинуто на гак), рядових козаків відправлено на галери.

Дорофій Михайлович Дорошенко (р. н. та см. невід.) також видатний український військовий діяч, козацький полковник, козацький наказний гетьман (1633 р.). Син гетьмана України Михайла Дорошенка. Батько трьох синів-гетьманів Дорошенків: Петра; полковника Паволоцького, наказного гетьмана (1674 р.) Андрія; наказного гетьмана 1668 р., пізніше Брацлавського полковника (1668-74 р.) Григорія Дорошенків. Інші відомості про біографію цього державного діяча історія, нажаль, не зберігла.

Видатною постаттю української історії був гетьман Петро Конашевич-Сагайданий (1582 - 1622, Київ)

Про ранню біографію гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного -- найвідомішого провідника українського козацтва кінця XVI -- перших десятиліть XVII ст. -- збереглися скупі відомості. Учасник Хотинської війни 1621 р. Яків Собеський (батько польського короля Яна III Собеського) у своїх мемуарах називав Сагайдачного простою людиною. Петро Конашевич народився в селі Кульчиці Перемишльської землі Руського воєводства (нині Самбірського району Львівської області) у православній родині, що належала до дрібної шляхти. На підставі збереженого поминального запису роду Сагайдачного, історики припускають, що батька Сагайдачного звали Кононом, по смерті якого мати прийняла чернечий постриг («інокиня Мокрина»). Єлисей, котрий згадується з прізвищем Казновський, це, ймовірно дід Сагайдачного по матері[5].

Через відсутність прямих писемних джерел, достеменно не відомо, коли саме народився Петро Конашевич. Згідно з Б.Сушинським, це відбулось близько 1550 року[6], тоді як О. Апанович вказує на 1577-1578 роки[7], а Сас П. М. приходить до дати близько 1582 року[3]. На підставі припущення, що в ті часи дітей, зазвичай, називали на честь святого із днем якого була близька дата народження, то Сагайдачний орієнтовно народився близько 29 червня (9 липня) 1582, на свято апостолів Петра і Павла[8].

Згідно з сучасними припущеннями, протягом 1589--1592 років здобував початкову освіту у Самборі. А з 1592 по 1598 роки навчався в Острозькій школі на Волині, що в той час переживала період розквіту і де працювали прекрасно підготовлені викладачі. Протягом 1594--1600 років ректором, також викладачем грецької мови був Кирило Лукаріс, в подальшому Александрійський та Константинопольський патріарх[1].

Місто Острог було великим православним культурно-ідеологічним центром, в якому з'явилось багато творів, спрямованих проти католицизму та унії. Інтелектуальна та ідейна атмосфера Острога сформували переконання та політичні погляди Сагайдачного як ревного поборника православ'я, який усе життя послідовно відстоював права та інтереси своєї Церкви[9]. Під час навчання Сагайдачний пише твір «Пояснення про унію», у якому виступив на захист православної віри. Цей твір було високо оцінено сучасниками, зокрема, литовським канцлером Левом Сапєгою.[10]

За твердженням Володимира Антоновича, після випуску Петро Сагайдачний переїхав до Львова, а згодом до Києва, де працював домашнім вчителем, а також помічником київського судді Яна Аксака. Петро Сас припускає, що під час навчання в Острозькій школі Сагайдачний визначався із приєднанням до запорожців.

Подальше життя П Сагайдачного було цілою низкою військових перемог та політичних подій, в яких він особисто брав участ, Петро Конашевич-Сагайданий пішов з життя 10 квітня 1622 р. Ховали його на території Братського монастиря. Учні Київської братської школи чигали панегіричні вірші, написані Касіаном Саковичем. Лунали слова, що прославляли визначного козацького полководця, далекоглядного політика, щедрого мецената, слава і звитяга якого не зітруться у вдячній пам'яті нащадків.

Найбільш неоднозначною постаттю в українській історії є гетман Б Хмельницький (1595-1657), який народився на Наддніпрянщині, ймовірно у Чигирині, в родині службовця при дворі коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, пізніше чигиринського підстарости Михайла Хмельницького. Навчався в одній з Братських шкіл, а також у єзуїтському колегіумі у Львові, заснованій 1608 року. Опанував польську, латинську мови, писав і говорив тогочасною українською мовою. У 1620 році разом з батьком, старшиною загону охочих стрільців з Чигиринщини, бере участь у поході гетьмана Жолкевського на Молдавію.

У бою з татарами під Цецорою в жовтні того ж року Михайло Хмельницький загинув, а Богдан потрапив у полон, в якому був два роки. Після повернення з полону вступив до Запорозького війська, брав участь у козацьких походах на татар і турків, у селянсько-козацьких повстаннях проти польської шляхти 1630, 1632, 1637 років. 1637 року бере участь у битві під Боровицею як військовий писар Запорозького війська. 1638 року у складі делегації їздив до Варшави до короля з петицією про повернення реєстровому козацтву привілеїв. 1640-ві роки.

Стає відомим козацьким діячем, який викликав недовіру у польської влади й популярність на Запорожжі. У березні 1645 року разом з козаками брав участь у битві французів проти іспанців під Дюнкерком (Франція). З квітня 1646 року організовує козацтво та селянство на боротьбу з Польщею. Восени 1647 року скликає таємну нараду однодумців і оприлюднює план повстання проти шляхти. Того самого року за наказом гетьмана О. Конецпольського був заарештований, у грудні того ж року втік на Запорожжя, де активно готує повстання проти Польщі.

У січені 1648 року. на Запорожжі вибухнуло повстання, що поклало початок війні 1648--1654 років. Очолив його Богдан Хмельницький, якого тоді ж козаки обрали гетьманом., саме із цього момету розплчінається його активна віськова та політична кар'єра, яка мала трагічні наслідки для української історії, наслідки якої ми відчуваємо і донині

Основні здобутки Д. Вишневецького, П. Дорошенко,

П. Сагайдачного, Б. Хмельницького у період гетьманства

український гетьман сагайдачний хмельницький

Найбільшою заслугою Д. Вишневецького на посаді гетьмана є безумовно те, що він у 1553 року власним коштом розпочав будівництво фортеці на острові Мала Хортиця, куди до нього стікалися козаки; фортеця мала стати форпостом у боротьбі проти татарської агресії. Мала Хортиця за результатами археологічних та гідро-археологічних досліджень 1990-2000-х рр. ототожнюється з островом Байда, розташованим на захід від острову Хортиця[10]. Після цього Д. Вишневецький гетьмував та уклав низку політичних угод із Московою та Польшею, основною метою яких була бортьба із Османською Імперією.

Дорфій Дорошеко є єдиним українським гетьманом, відомості про діяльність якого на цій посаді майже відстуні, в той же час науковці вказують, що він был ярким представителем национально-патриотических сил, которые пытались остановить разрушительные тенденции в обществе, объединить украинские земли в единое соборное государство.

В той же час про гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного маємо значно більше відомостей, особливо це стосується періоду його гетьманства . У лютому 1610 року Петро Конашевич-Сагайдачний вже був впливовим козацьким полковником, що мав у своєму підпорядкуванні загін чисельністю до 3000 козаків. Навесні 1616 року запорозьким гетьманом був Василь Стрілковський. Десь наприкінці квітня -- на початку травня запорожці здійснили похід на турецькі міста. Під час цього успішного походу було взято міста Варну та Місіврі. Турецький флот, висланий наздогін, було розбито біля гирла Дунаю. В червні або на початку липня 1616 року відбулась зміна гетьмана: Гетьманом Війська Запорозького було проголошено Сагайдачного. Невдовзі після обрання гетьманом Сагайдачний підготував та здійснив похід до неприступної турецької фортеці Кафи (сучасна Феодосія), що була головним невільничим ринком у Криму. Переможний похід на Кафу, що мав виразний визвольний характер, набув значного розголосу, і не тільки в Україні.

Жоден з козацьких ватажків не міг зрівнятися з Сагайдачним в умінні максимально використовувати бойові можливості запорозького війська. Певне уявлення про Сагайдачного-полководця дають документальні матеріали щодо участі козацького війська в поході па Москву (1618). Запорожці відправилися тоді на допомогу польському королевичу Владиславу, який з невеликим загином дедалі більше зав'язав на просторах Московщини. Пройшовши Сіверщину, козацька потуга стала швидким маршем просуватися в глиб Московської держави й невдовзі опинилася вже під Лівнами. Після запеклого штурму місто впало. Далі Сагайдачний повів військо у напрямку Єльця. Козаки з'явилися несподівано, тому захисники міста не змогли чинити серйозного опору.

Воєнний похід на Москву 1618 р. не став приводом для остаточного розриву стосунків між Військом Запорозьким та царським ypядом, оскільки це не відповідало інтересам жодної із сторін.

Отримавши гетьманську булаву, Сагайдачний всю енергію спрямував на вирішення невідкладних бойових завдань. Під його командуванням запорожці змогли відірватися від переслідування ворогом і без великих втрат дістатися, Хотина, де на них з нетерпінням очікувало польське військо. Вирішальна роль у перемозі над турками у Хотинській війні 1621 р. належить українським козакам. їх воєнна тактика, чудова бойова виучка, стійкість і відчайдушна хоробрість стали нездоланною перешкодою для війська султанської Туреччини. Саме під стінами Хотинської фортеці засяяв полководницький талант Сагайдачного. Козацький гетьман продемонстрував блискуче тактичне мислення, бездоганне вміння керувати багатотисячними масами піхоти й кавалерії, нетрадиційні методи організації оборонних та наступальних операцій в умовах боротьби з більш чисельним противником (об'єднані польсько-козацькі сили нараховували близько 80 тис. чол., тоді як противник мав 162, а за іншими даними -- 250-тис. армію). Саме під Хотином розбилися ілюзії султанського двору щодо непереможності своєї армії і стали проблематичними плани розширення імперії за рахунок поневолення європейських країн.

Що стосується Б. Хмельницького , то за період його гетьманства відбулося підписання Переяславської Угоди . Коли укладався українсько-російський договір 1654 р., Україна була цілком незалежною державою. Вона фактично характеризувалася тими ознаками, що визначають державу: територією, яку охоплювала державна організація; людністю, котра не визнавала за собою іншої влади, крім влади свого гетьмана; загальновійськовою радою й гетьманським урядом, які здійснювали владу на території України; збройними силами -- козацьким військом; самостійними міжнародними відносинами; власним судочинством; суверенною економічною політикою.

Але , розпочинаючи в 1648 р. війну з Польщею, Богдан Хмельницький шукав союзників. Першим (хоча і дуже ненадійним, як виявилося надалі) став кримський хан, через якого козаки намагалися одержати підтримку Туреччини. До того ж робилися певні кроки для встановлення тісних контактів з васалами султана -- Молдавією, Волощиною, Семиграддям. Природним було й намагання встановити союзні відносини з єдиновірною Московією, яка неодноразово вела (щоправда, не досить успішно для себе) війни з Польщею.

9 грудня 1653 р. московське посольство прибуло до українського міста Переяслава, де відбулися наради послів із гетьманом Богданом Хмельницьким і старшиною, а 8 січня 1654 р. -- Переяславська рада, на якій було проголошено приєднання України до Московської держави. На Раді були присутні генеральна старшина, полковники з полковою старшиною та нечисленними представниками козацтва, а також козаки й міщани Переяслава. Загальна кількість учасників Переяславської ради була відносно невеликою і не перевищувала тисячі осіб.

Переяславська рада була предтечею українсько-російського договору, який на кілька століть мав фатальні наслідки для долі України. Ні сучасники, ні наступні покоління не надавали якогось особливого значення тії раді. Суттєво те, що справжнє її місце в історичному процесі аж ніяк не відповідало тій гіпертрофованій ролі в історії України, яку їй приписувала радянська історіографія, й не лише вона.

Для Хмельницького договір 1654 р. був передусім звичайним оборонним договором, складеним для того, щоб дістати військову допомогу царя у війні проти Польщі. З іншого боку, уряд Богдана Хмельницького цим договором ставив завдання закріпити за Україною її права та вольності, не допустити в майбутньому їх порушення та обмеження царизмом. В умовах даної історичної доби, політичних і фактичних обставин було використано звичайну для того часу, всім тоді знайому форму договору між двома державами, так звану форму протекції, коли вдаються за допомогою до сильного сусіда в боротьбі проти свого ворога. До такої форми договору вдавалися всі монархи та володарі.

Москва, укладаючи договір, розуміла, що Україна є самостійною й незалежною державою, однак водночас вона дивилася на Україну, як на новий набуток свого царства, прагнула обмежити українську державність, маючи за кінцеву мету замінити протекторат на повну інкорпорацію України.

Нині вважається, що Богдан Хмельницький зробив велику помилку, уклавши договір із царем. Згодом він усвідомив це й захотів визволитися від Москви, відмовитися від договору, але не встиг. Однак, мабуть, і в найстрашнішому сні не міг би він передбачити, в яку безодню нещастя, біди, страждань, наруги, рабського поневолення, етноциду був кинутий на довгі століття український народ через цей договір...

Роль українських гетьманів у творенні держави

Роль українських гетьманів Д.Вишневецького, Д.Дорошенко,
П.Сагайдачного та Б.Хмельницького у творенні держави полягає в тому, що їх зусиллями в центрі Європи була побудована держава, яка мала демократичну форму правління, була конкурентоздатною у військовому плані, мали вагомий політичний авторитет .

Виняткову роль в цьому відіграв гетьман Богдан Хмельницький. При ньому держава набула всіх ознак республіканського демократичного устрою.

В цей час в Україні сформувалась нова верства населення -- шляхта. В межах Гетьманщини саме шляхта і забезпечувала тяглість в існуванні українського політичного етносу з XTV по XIX ст. Шляхта, а не якийсь інший стан, пережила і сприйняла все краще від попередніх поколінь. Шляхта стала соціальним ідеалом нової української еліти Гетьманщини, яка досягла зрештою російського дворянського звання. Ця концепція грунтовно досліджена в монографії Н.Яковенко "Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна)".-- Київ, 1994.

Гетьманська держава проіснувала півтора століття. Цього було досить, щоб вона не щезла зі шпальт історії, з пам'яті народної. Цього було досить для виникнення ментальності народу, який має свою державу. За цей час виникла своя національна політична еліта. Згуртованість народу навколо своїх керівників гідна поваги і сьогодні.

Національне самоусвідомлення українського народу в XVII ст. загострило цікавість суспільства до основ європейської цивілізації -- до античності, християнства та просвітництва. Це стало ознакою появи в Україні своєї інтелектуальної еліти. Вона дала можливість шляхом еволюції вдосконалювати українську державність. Однак шлях еволюції і вдосконалення національної держави був перерваний, що трагічно позначилось не тільки на долі українського народу, а й негативно вплинуло на політичну стабільність європейського континенту.

Вагомий внесок українських гетьманів в розбудову української держави не залишається і нині по - за увагою політиків та суспільства . Верховною Радою України прийнято рішення, що У 2014 році буде урочисто відзначитися на державному рівні 400-річчя гетьманства Петра Сагайдачного в українському козацтві.

З цієї нагоди будуть організувані тематичні теле- і радіопередачі, присвячені життю, політичній діяльності та бойовій славі видатного полководця і політичного діяча світової величі, гетьмана України Петра Сагайдачного, та сприяти висвітленню державними засобами масової інформації заходів, що проводитимуться у зв'язку з відзначенням 400-річчя гетьманства Петра Сагайдачного в українському козацтві.

Буде надрукована поштова марка, яка присвячена 400-річчю гетьманства Петра Сагайдачного в українському козацтві. ПОСТАНОВА Верховної Ради УкраїниПро відзначення 400-річчя гетьманства Петра Сагайдачного в українському козацтві

Внесок гетьманів в розвиток української матеріальної та духовної культури

Зародження на українських землях козацької культури можна віднести до кінця XVI ст., коли у м.Брест 1596 р. було укладено Берестейську церковну унію, яка передбачала утворення нової греко-католицької церкви у Польщі. Внаслідок підписання Берестейської унії на українських землях з боку Польщі посилилася колоніальна експансія, яка передбачала навернення українського населення до нової греко-католицької церкви, закриття православних церков, навчальних закладів, шкіл, братств та монастирів.

Внесок Петра Конашевича-Сагайдачного (1601-1622 рр.) у розвиток української культури мав важливе значення, тому що гетьман відновив боротьбу за православ'я в Україні, вирішив відновити православну єпархію та домігся висвятити Йова Борецького на престол митрополита. Ці дії врятували православну церкву від знищення. Крім того, гетьман залучився підтримкою селян. Діяльність Сагайдачного була спрямована на розвиток освіти, науки, літератури та мистецтва. Петро Конашевич-Сагайдачний, будучи людиною, яка мала освіту, турбувався і про навчальні заклади, він допомагав діячам Києво-Печерського монастиря, на чолі якого стояв Є.Плетенецький.

Новий виток у розвитку української культури розпочався за часів гетьманування Богдана Хмельницького (1648-1657 рр.). Під час національно-визвольної війни на звільнених територіях від поляків відновлювались державний, адміністративно- територіальний устрій, ліквідовувалася греко-католицька церква.

Поразка поляків на перших етапах війни стимулювала українське населення до активізації боротьби за свою державу. Поява книгодрукування і її розвиток по всій Україні у XVII ст. сприяли відновленню освіти. Уже в першій половині XVII ст. нараховувалось 20 друкарень, найбільшою з яких була Києво-Печерська.

Книговидання фінансувались за кошти гетьмана та меценатів, активно займалися книговиданням братства, монастирі, колегіуми. Також Богдан Хмельницький продовжував традиції гетьманів, будував церкви, прикладом чого може бути збудована коштом Богдана Хмельницького церква у с.Суботів. Церква Петра і Павла, поблизу Чигирина. Хоча точна дата побудови невідома, але є припущення, що вона побудована теж за доби Богдана Хмельницького. Під час турецьких походів 1677 і 1678 рр. Церква Петра і Павла мала важливе стратегічне значення, тому що входила до оборонних споруд Чигирина.

Петропавлівська церква збудована на початку XVII ст. Після повстання гетьмана Богдана Хмельницького проти польського володіння вона була відібрана від римо-католицької церкви. Велика готична трьохнавна церква зазнала докорінної перебудови. Зібравши в 1744-1750 рр. гроші, мешканці Подолу замінили готичну з трикутним дахом стіну церкви - тепер вже Святих Петра й Павла - на бароковий фасад з круглими вікнами й формою грецького хреста, жолобкованими пілястрами й нішами.

Відомо також , що Михайло Вишнивецький разом з дружиною -- Гальшкою Юріївною Зенович -- залишив добру пам'ять як фундатор трьох православних монастирів.

Таким чином українські гетьмана дбали не тільки про політичні та військові аспекти розвитку держави, але і приділяли велику увагу розбитку української культури.

Висновки

Гетьмани Дмитро Вишнивецький , Дмитро Дорошенко Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Петор Дорошенко належали до тих, не таких уже й численних постатей, чиїми іменами називають епохи. Отже, в історії України була доба Сагайдачного, доба Богдана Хмельницького і т ін.

Український гетьман, не залежно від історичних подій та життєвих обставини - це державний діяч, дипломат, захисник української культури й духовності, поборник освіти -- він уособлював людину доби Відродження. Як і інші ренесансні особистості, українські гетьмани піднялися до найвищих щаблів тодішньої освіченості, були титанами духу та думки, особами могутніх пристрастей, кипучої, невтримної енергії.

На українському грунті така особа найповніше могла себе виявити передусім у визвольній боротьбі, яка протягом XVI--XVII ст. набула ваги першорозрядної життєвої проблеми, від розв'язання якої залежала доля нашого краю і його народу. Турецько-татарські загарбники загрожували йому геноцидом, фізичним винищенням; шляхетська Польща та Росія -- духовним спустошенням, що неминуче призвело б до загибелі культури української нації, її етнічної своєрідності.

В той же час українські гетьмани , так і не змогли зберегти Українську державу в чому вибачається трагізм цього періоду української історії .

Література

Олена Апанович. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. http://exlibris.org.ua/apanowicz/chmielnicki.html

· Сас П.М. Конашевич-Сагайдачний Петро Кононович // Енциклопедія історії України / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.. -- Київ: Наукова думка, 2008. -- Т. 5: Кон - Кю. -- С. 568. -- ISBN 978-966-00-0855-4

· Антонович В. Петро Сагайдачний. // Гетьмани України. Історичні портрети. Збірник.- К., 1991;

· Брехуненко Віктор Війни українських козаків з Росією до часів Богдана Хмельницького. -- Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України, 2007. -- С. 287. -- ISBN 978-966-02-4439-9

· Гуржій О. І., Корнієнко В. В. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. - К.: Україна, 2004. - 192 с.

· Горобець В. М. Україна: від козацької реформи Баторія до здобуття Сагайдачним Кафи. 1578-1616. - К.: Видавництво «Кріон», 2010. - 192 с.

· Смолій В. Петро Сагайдачний// Історія України в особах: Литовсько-польська доба// Упорядник і автор передмови О. Русина. - К.: Видавництво «Україна», 1997. - С. 231 - 240.

· Богдан Сушинський Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV-XIX ст.. -- Одеса: ЯВФ, 2006. -- Т. 1. -- С. 592. -- ISBN 966-8286-63-4

· Чухліб Т. Гетьмани Руси-України. - Донецьк, ТОВ "ВКФ "БАО", - 2012 р.

· Віталій Щербак Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV -- середина XVII ст.. -- Київ: КМ Academia, 2000. -- С. 300. -- ISBN 966-518-077-0

Размещено на Allbest.ru