Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

Українське пограниччя як частина Великого кордону між християнською та ісламською цивілізаціями в Середні віки та Ранній новий час

слухача заочних курсів з історії та правознавства

викладача ДНЗ "Пологівський професійний ліцей"

Прокопенко М.В.

Великий Кордон (або Великий фронтир) - це глобальний кордон між європейською і азіатською цивілізаціями. Є перехідною зоною, яка слабо інтегрована в державотворення, має динамічний характер, характеризується високою взаємодією різних, часто ворожих один одному культур і високою нестабільністю.

Враховуючи ці властивості С. Гантінгтон передбачає на кордоні зіткнення цивілізацій, зокрема воєнне. Кордони між цивілізаціями він визначив як "лінії розломів", уздовж яких завжди спалахуватимуть конфлікти, сутички і війни - як міждержавного, так і внутрішнього характеру. Тому територія Українського пограниччя як частини Великого кордону є досить нестабільною.

Вперше теорія Великого кордону була презентована професором Фредеріком Тернером у 1893 році на з'їзді Американської історичної асоціації у Чикаго. Саме питання Кордону розглядалося не в політичному розумінні, а в історико-культурному.

Питання Великого кордону зацікавило багато науковців. Зокрема всі вони іноземці - Ф. Дж. Тарнер, В. Вебб, Г. Мак-Нілл, Дж.Л. Вєчинський, Дж. Шепард та інші. До ідеї про культурну межу Європи між Заходом і Сходом вперше звернулися польські історики - емігранти О. Галецький і Г. Пашкевич в 50-х рр. ХХ ст., але вони були піддані жорстокій критиці і їх праці на деякий час забули. Вітчизняні ж науковці (Я. Дашкевич, С. Леп'явко) зацікавились вивченням частини Великого кордону - Українським пограниччям.

Зважаючи на геополітичне розташування України, через її територію проходили і досі проходять кілька важливих кордонів: екологічний - між степом і лісом зі смугою лісостепу; гідрографічний - Великий європейський вододіл між басейнами Чорного і Балтійського морів; соціально-економічний - між кочівниками і осілими народами; етноконфесійний - між слов'янами-християнами і тюрками-язичниками (мусульманами), етнокультурний - між культурою Заходу і культурою Сходу. Враховуючи таку кількість кордонів можна припустити, що по території України проходив Великий кордон, який змінював своє положення згідно з політичними обставинами.

За твердженнями науковців Великий кордон пролягав через весь світ і зміщується внаслідок експансії європейців з XV ст. На думку С. Леп'явко він проходив через середину Балканського півострова, охопив все Середземномор'я аж до Іспанії та Марокко, та Північне Причорномор'я, де накладався на Степовий кордон. Так прилеглі до нього території ставали "країнами на кордоні". Україна не була виключенням.

Сучасна столиця України - Київ, у епоху Середньовіччя стала прикордонним містом (містом на межі степу), що було зафіксовано основоположником західноєвропейського українознавства французом Гійомом Ле Вассер де Боплан (трактат про Україну на кордоні, 1651 рік).

Дашкевич помітив, що в українських гуманітарних науках переплуталися сторони світу. На думку українських дослідників стосовно кордону поняття Півночі та Півдня відсутні, а всі надбання української цивілізації пов'язані з термінами "Схід" та "Захід". Так "Схід" ототожнюється з Азією, з її культурою та цивілізацією, з всім тим, що знаходилось на сході та південному-сході від України. "Захід" ототожнювався з європейською культурою та цивілізацією. Це обумовлено відсутністю етноцентризму і українських політичної історії та історії культури, які балансували між європоцентризмом і москвоцентризмом.

В дослідженнях щодо кордону чітко простежуються дві протилежні тенденції. Одні історики говорять про повний ізоляціонізм (Д. Лихачов), заперечуючи будь які позитивні моменти в зв'язку між культурами Русі і Сходу. Наприклад Ю. Липа заперечував позитивність українсько-тюркських відносин через психічну несумісність, а Грушевський стверджував, що тюрки повернулися до своїх степів, не залишивши помітного сліду в українському етносі.

Інші науковці розглядали культурну історію Східної Європи та Росії тільки з боку впливу на неї Сходу (від скіфської, до тюркської). Свого часу історик Г. Вернадський пропонував вважати Русь Західною окраїною Азії, а не Східною Європи, бо аналізуючи історію Росії та країн Східної Європи, він прийшов до висновку, що ці країни зазнали великого впливу Сходу (наприклад кочові племена скіфів, тюрки). На думку Г. Вернадського, Київ був заснований як хазарська прикордонна фортеця на кордоні з Аварським каганатом і був оплотом хазарської влади над слов'янськими племенами на Дніпрі.

Ці протиріччя між концепціями приводять до того, що питання Великого кордону, а особливо Українського пограниччя залишається не розкритим, так як історики-науковці притримуються лише одної з двох концепцій, не звертаючи увагу на іншу. А для кращого дослідження цього питання потрібно розглядати проблему з двох боків, тобто притримуючись обох концепцій.

За весь час існування Кордону, він ніколи не був статичний, а постійно змінював своє розташування. Так частина Великого кордону, а саме, Українське пограниччя максимально просунулось на Північ, коли Золота орда змогла підкорити собі Київське князівство (XIII-XIV ст.). Максимальне просування кордону на Південь (в зворотній бік) пов'язане зі знищенням Кримського ханства в кінці XVII ст. Сам Кордон ніколи не був закритим, бо відбувалося взаємопроникнення культур. Хоча слід зазначити, що менш консервативна Європа сприйняла більше Східного, чим Схід європейського.

Ігор Шевченко стверджує, що "Схід" прийшов на Україну декількома хвилями: перша - через Візантію та Балкани. Друга (слабша) - через Московське царство. Пізніше, третя - з Російської імперії. І починаючи з середини XVIII ст. культура Заходу постійно проникала через Росію на українські землі.

Слід зазначити, що Українське пограниччя - це не тільки бар'єр між християнською Руссю і мусульманським Сходом, а також бар'єр між Руссю і Сходом християнським передньоазійським (наприклад, вірмени).

великий кордон християнська мусульманська цивілізація

На кордоні часто виникає змішання культур, традицій і віра відходить на другий план. Так у Києві були представники різних народів, яких не утискали в правах. Наприклад вірмени мали високі посади, неодноразово обиралися до складу міської ради. За підрахунками Я.Р. Дашкевича, в Києві 1552 року було близько 29 дворів вірмен, церква, шпиталь. У Києві діяла Рада вірменських старійшин, яка була носієм національної та релігійної автономії.

Від Київської Русі Україні у спадок дісталась західна межа Великого Євразійського степу, яка була частиною споконвічного Великого степового кордону. Саме український "відрізок" цього кордону був "цивілізаційним", бо на Балканському "відрізку" по обидва боки жило християнське населення, але один бік завоювали турки. Якщо об'єктивно ставитись до українського "відрізку", то він теж не був абсолютно християнським, бо Приморські міста Криму були багатоетнічними.

Турки і татари у XV столітті на прикордонній Європі створили зону постійних конфліктів, яка існувала протягом кількох сторіч і впливала на історичну долю "прикордонних народів".

Слід згадати про вплив Великого кордону на українське козацтво у Ранній новий час. Подібні військові спільноти існували в цей час і в Європі: угорські гайдуки, донські козаки, хорватські граничари. Всі вони мали подібну історію: причини появи, структура та доля. Для Європи ці військові формування були нетрадиційними, але вони вдало виконували роль християнського авангарду (хоча коли загроза з боку Отаманської Порти зменшилась у кінці XVIII ст., всі вони були позбавлені самоврядування і розформовані). Московія вчасно усвідомила доцільність такого авангарду і підтримувала партнерські відносини доки вони були потрібні.

Християнська і ісламська цивілізації на Українському пограниччі не завжди протистояли один одному. Так історики знаходять багато свідчень про союзи козаків з татарами, турками, хорватські граничари неодноразово заявляли, що їм краще повернутися під владу турків, а не залишатися служити хорватським панам. Це свідчить про змішання європейського і ісламського світогляду, так стирання Великого кордону на Українському пограниччі.

В Середньовіччі прикордонною територією України були степи Право і Лівобережжя, а гінтерланд - західноукраїнські землі, на які впливала Литва і Польща, що представляли Захід. З іншого боку кордону гінтерланд - це Крим, Причорномор'я та Мала Азія, що втілювала в собі цивілізації та культури Сходу.

В епоху Середньовіччя Великий кордон на Україні мав номінальне значення. Українське пограниччя було зоною політичного і воєнного впливу, але перевага віддавалася народногосподарському використанню цієї території, часто всупереч пріоритетам влади. Тільки в XVII ст. ці зони почали узаконюватись як кордони. І цей процес завершився в XVIII ст., коли Росія вийшла до берегів Чорного моря.

Межа між панівними етносами Українського пограниччя не була непроникним бар'єром. Так на північ мігрували татари, які згодом осіли на Волині та інших регіонах. В свою чергу Крим і Туреччина прийняли багато українців, які стали полоненими під час русько-турецьких війн. Хоча було і добровільне переселення українців по той бік кордону. Зокрема козаки, які після руйнування Катериною ІІ Січі перебрались за Дунай.

Ліквідація Кримського ханства та укладення Ясського мирного договору позбавило необхідності в політичному існуванні Українського пограниччя, але збереглося в матеріальній та духовній культурі Причорномор'я.

Список використаної літератури

1. Дашкевич Я. Україна на межі між Сходом і Заходом (ХIV-XVIIIст.) / Я. Дашкевич // Записки НТШ - т. ССХХІІ. Праці історико-філософської секції - Львів, 1991. - С.29-30, 44.

2. Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом: Нариси з історії культури до початку XVIIIст. - Львів, 2001. - С.6-7.

3. http://www.novadoba.org.ua/sites/default/files/files/razom_na_odniy_zemli/2.1 pdf

4. http://dls. ksu. kherson.ua/dls/Library/LibdocView. aspx? id=37d8be41-d00d-40c5-936e-e35dc8251899

Размещено на Allbest.ru