Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. "Передумови відновлення гетьманства на Україні"
• Розділ 1.1 "Прихід до влади Єлизавети Петрівни"
• Розділ 1.2 "Олексій Григорович Розумовський, як один з подвижників відновлення Гетьманщини"
• Висновки до розділу 1
• Розділ 2. "Гетьманування Кирила Розумовського"
• Розділ 2.1 Життєвий шлях Кирила Розумовського
• Розділ 2.2 "Судова, воєнна та освітня реформа Кирила Розумовського"
• Розділ 2.3 " Культурницька діяльність Кирила Розумовського"
• Висновок до розділу 2
• Висновок
• Список використаних джерел і літератури

Вступ

Апробація дослідження відбулася під час VI Всеукраїнської студентської наукової конференції (м. Кривий Ріг, 23-24 березня 2012 року)

Апробація №1 "Кирило Розумовський останній гетьман України (1750-1764 рр.)"

Апробація №2

Структура:

Мета і завдання дослідження визначили структуру роботи. Вона складається із двох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

Розділ 1. "Передумови відновлення гетьманства на Україні"

Розділ 1.1 "Прихід до влади Єлизавети Петрівни"

Влітку 1744 року імператриця Єлизавета здійснила тривалу подорож до України-Гетьманщини, зокрема міст Києва і Глухова, а також відвідала рідні місця свого фаворита Олексія Розумовського - місто Козелець на Чернігівщині. Після Петра І це були перші відвідини України російським монархом. Сама ж поїздка цариці відзначалася надзвичайною урочистістю. Тільки на станціях старшинською адміністрацією було виставлено під кортеж імператриці з її почтом 23 тисячі коней. [17. Путро]

гетьманування розумовський реформа

Цікаві спостереження про цю надзвичайну подію для України викладено в "Записах" генерального підскарбія Якова Марковича від 6 серпня 1744 року " Рано - вранці її величність виявила бажання їхати з церемонією до Глухова. Біля карети з оголеними шаблями їхали старшина й бунчукові. Коли під'їхали до міської міської брами, імператриця вийшла з карети, де її вітав чернігівський єпископ. [5. Іванченко]. Потім цариця пішки попрямувала до жіночого монастиря, де слухала обідню і службу чернігівського архієрея. Після обідні у тому ж супроводі поїхала до двору резидента, де ми мали аудієнцію. Вітальну промову виголосив Михайло Скоропадський. Після сніданку імператриця насолоджувалася танцями наших дружин, польськими і козацькими".

Заключним акордом усіх цих урочистостей у Глухові стало подання 7 серпня 1744 року старшинською верхівкою через Олексія Розумовського прохання імператриці про відновлення в Україні гетьманства. Аналогічні прохання були подані й полковниками усіх десяти українських полків, козаки яких перебували для охорони царського почту на усіх подорожніх станціях до Києва. [17. Путро]

Цариця, зважаючи на підтримку й прохання свого фаворита поставилася до самої ідеї відновлення гетьманства досить прихильно, вона, безперечно, врахувала ту традиційну політику своїх попередників, особливо Петра І, спрямовану на всіляке обмеження (А й то на повну ліквідацію) автономії України. Тому й з остаточним вирішенням цього питання в Санкт-Петербурзі не квапилися.

З волі цариці Кирило одружився з її племінницею Катериною Наришкіною. На весілля Кирила Розумовського (жовтень 1746 року) були запрошені представники української старшини - Я. Лизогуб, М. Ханенко, В. Гудович. Вони знову порушили клопотання про відновлення гетьманства в Україні. Між тим царський указ про обрання гетьмана України з'явився у 1747 році. У 1750 р. царський представник і міністр граф І.С. Гендриков зробив промову про відновлення гетьманства на Україні, а потім привітав присутніх з новим гетьманом. [7. Кульчицький]

Новообраний гетьман Кирило Розумовський перебував у Петербурзі, де лише у березні 1751 року склав присягу в придворній церкві на вірність імператриці, яка там же вручила йому гетьманські клейноди: оздоблену коштовним камінням золоту булаву, білий прапор з російським гербом, бунчук, військову печатку й срібні литаври. [2. Бердута]

З відновленням гетьманства дещо змінилася попередня структура органів управління Гетьманщини. Було ліквідовано Правління " Гетьманського уряду" (1734-1750 рр.), перестала діяти загальновійськова козацька Рада, компетенція якої остаточно перейшла до старшинської Ради, очолюваної гетьманом. До Ради входили члене Генеральної військової канцелярії й Генерального військового суду. В адміністративному апараті ще більше посилилася роль його верхівки - генеральної старшини (загальна кількість яких складала 750 чоловік). Водночас Кирило Григорович переконався в необхідності радикальних перетворень у системі управління гетьманського адміністративного апарату, що на той час відзначалась строкатістю і плутаниною своєї структури. Значної уваги гетьман приділяв економічним і освітнім реформам. Подібна самостійність українського гетьмана викликала не вдоволення царського уряду й спонукала його до активного втручання в справи управління Україною, вже у березні 1754 року імператриця Єлизавета спеціальним указом заборонила гетьману самостійно призначати полковників, залишаючи за ним право його попередників лише добирати кандидатур.

Під особливий суворий нагляд були поставлені фінансові справи Гетьманщини. Указ 1754 року вимагав, щоб гетьман надсилав до Петербурга докладні звіти про всі прибутки і витрати. Кирило Розумовський просив звільнити його від такого звітування проте канцлер Воронцов повідомив, що імператриця категорично відхилила це клопотання і зобов'язувала гетьмана неухильно виконувати царський указ.

У 1754 року з метою підірвати економічну залежність гетьмана, в Україні царським урядом були ліквідовані всі внутрішні мита під назвою " індукта" та "евекта". [17. Путро]

На початку 1756 року вирішенням усіх справ Гетьманщини було перенесено з Колегії іноземних справ до сенату. Однак особисті позиції й становище самого Кирила Розумовського ще досить тривалий час залишалися міцними. Активно проводячи реформаторську діяльність як гетьман України Кирило Розумовський водночас пильно стежив за політичним життям у Петербурзі. Понад, як досить впливова особа при царському дворі, він брав у політичному житті безпосередню участь.

Часто навідуючись до Петербургу Розумовський встановив дружні стосунки з великою княгинею Катериною Олексіївною - майбутньою імператрицею Росії.

25 грудня 1761 року помирає Імператриця Єлизавета Петрівна. І на престол приходить Петро ІІІ. [10. Рибалка]

Розділ 1.2 "Олексій Григорович Розумовський, як один з подвижників відновлення Гетьманщини"

Олексій був деякий час бандуристом, а потім став управителем усіма маєтками Єлизавети. Вплив Олексія Розумовського зріс після після сходження Єлизавети на царський престол і особливо після їхнього таємного вінчання. Таємне вінчання Олексія Розумовського і Єлизавети Петрівни було восени 1742 року, у церкві підмосковного села Перова.

Стосунки Олексія Розумовського з імператрицею Єлизаветою, рідкісний випадок,і власне єдиний в історії російського фаворитизму, коли не заперечений вплив фаворита на монарха тривав так довго - понад 20 років. Не маючи відношення до військової служби, Олексій Розумовський вже одразу після сходження Єлизавети на престол одержав високий придворний чин дійсного камергера і звання генерала - поручика. Наступного року, на честь коронації імператриці, він-уже отримує орден "Андрія Первозванного" і стає володарем великих маєтків. З 1744 року Олексій Розумовський стає високо титулованим дворянином - спочатку одержує від імператора Карла VI, за клопотанням Єлизавети Петрівни, титул графа Священної Римської імперії, а за два місяця стає вже графом і Російської імперії. [17. Путро]

Велич і могутність Олексія Розумовського, звичайно ж, не могли не позначитись на становищі його численної родини в Україні, з якою він підтримував постійні зв'язки і якій допомагав матеріально. З часом усі його родичі стали заможними й посіли чільне місце серед представників української панівної верхівки. Та особлива увага була звернена на молодшого брата фаворита - Кирила, доля якого виявилася не менш дивовижною, до того ж тісно пов'язано з долею України.

Висновки до розділу 1

Навчаючись у Німеччині (Кенігсберг, Берлін, Геттінгем) під керівництвом таких відомих вчених, як Ейлер і Штрубе - Членів Російсьокої академії наук, а також у найпрестижніших навчальних закладах Франції та Італії, Кирило Розумовський здобув досить ґрунтовну європейську освіту.

На весні 1745 року Кирило прибув до Петербургу. отримавши невдовзі придворний чин дійсного камергера, молодий Розумовський з головою занурився у веселе, безтурботне життя вельмож Єлизаветиного двору. Маючи гарну зовнішність і природний розум, він, за свідченням Катерини ІІ, зумів зажити у вищому світі пошани, навіть любові. Не без особистої симпатії Катерина писала у свої мемуарах, що Кирило Григорович користувався популярністю у придворних красунь. До успіху при дворі та прихильності імператриці Єлизавети додалося ще й престижне одруження у 1746 році з родичкою цариці Катериною Наришкіною. У травні того ж року Кирило Розумовський був призначений президентом Російської академії наук. Водночас, з огляду на молодість і недосвідченість президенства, фактичне керівництво академією було доручено його вихователю Г. Теплову, який офіційно зайняв посаду асесора при академічній канцелярії.

Слід зазначити, що діяльність Кирила Розумовського на посаді президента Російської академії наук, з перших кроків була виваженою і конструктивною та свідчила про неабиякий його особистий інтелект. Перший виступ президента Розумовського перед професурою у червні 1746 року мав по суті, програмний характер і передбачав значні позитивні зміни у діяльності академії. Висловивши, зокрема, думку про те, ЩО слава академії не може бути великою і шляхетною, якщо вона не поєднується з користю, молодий президент вже як державний діяч, зажадав, аби академія мала не тільки науковий напрям у своїй діяльності, а й навчальний. Тобто, академія, за задумом Кирила Григоровича, мала стати ще й університетом, загальноросійським вищим навчальним закладом.

За час президенства Кирила Розумовського, що тривало 20 років (до 1765 року), в академії з'явилася ціла плеяда місцевих академіків. Окрім Ломоносова, це були: Тредіаковський. Крашенников, Попов, Котельников, Козицький, Румовський, Сафонов. [5. Іванченко]

Тим часом у політичному житті України визрівали події. Останнім поштовхом до остаточного прийняття імператрицею Єлизаветою рішення про відновлення гетьманства стало ускладнення на цей час міжнародного становища Росії (на заході погіршилися стосунки з Пруссією, а на півдні с Туреччиною). Не бажаючи за такої ситуації викликати невдоволення української старшини й розпалювати її сепаратистські настрої, Єлизавета 5 травня 1747 року підписала указ " Про обрання Малоросії Гетьмана за дотеперішніми правами і звичаями". При цьому український офіційній делегації, яка до того часу перебувала у Петербурзі, дали водночас зрозуміти, що мова може йти про обрання лише молодшого Розумовського. однак через те, що Кирило Розумовський не поспішав міняти придворне життя в столиці на гетьманські турботи і на сере, буденне, як йому видавалося, життя в глухій провінції, " обрання" гетьмана затягнулося до початку 1750 року. За цей час у Кирила Розумовського народилася дочка й син (Наталка і Олексій), а сам він одержав почесний чин підполковника лейб-гвардії Ізмайловського полку. [17. Путро]

Проте у січні 1750 року члени української делегації, генеральні старшини Гудович і Ханенко нарешті привозять до Глухова царську грамоту, в якій мовилося: "Бути в Малій Росії Гетьману як і досі". Під останнім визначенням мовилося малися на увазі сумнозвісні умови, на яких після справжнього погрому Петром І в 1708-1709 рр. гетьманом став Іван Скоропадський. Водночас у цій грамоті імператриця урочисто обіцяла своїм "вірним підданим малоросійського народу " " всіх вольностей, прав і привілеї, які від часу прийняття під державу Всеросійську Гетьмана Богдана Хмельницького з Військом запорозьким і всім малоросійським народом. мали, свято непорушне і ціло дотримуватись". Хоча вже всім було зрозуміло, в тім числі й самій Єлизаветі, що "Березневі статті" (1654) на той час майже повністю були перекреслені і йшлося про жалюгідну їхню тінь.

1. Відтак сценарій " обрання" гетьмана, розроблений і санкціонований у Петербурзі, почав утілюватися в життя. Його режисером в Україні став спеціальний царський посланець граф Гендриков, який прибув з цією метою до Глухова, доправивши спеціальну жалувальну грамоту на гетьманство. [http://www.pisni.org.ua/calendar/3.html]

22 лютого 1750 року мешканці Глухова стали свідками урочистої події. З самого ранку за гарматними пострілами, що пролунали як сигнал, на міському майдані, зібрався великий натовп городян. Сюди ж прибули десять козацьких полків. О 9-й годині ранку розпочалася сама церемонія обрання гетьмана. З двору російського послання у супроводі загону озброєних козаків і російських гренадерів, а також військових музик виїхала багато споряджена карета, в якій перебував граф Гендриков зі своїми асистентами та секретар Колегії іноземних справ Степан Писарев, який тримав у руках велику срібну з позолотою тарелю, на якій лежала царська жалу вальна грамота. Слідом за каретою йшли представники старшини генеральний суддя Яким Горленко, генеральний підскарбій Михайло Скоропадський, генеральний хорунжий Микола ханенко, генеральний бунчужний Дем'ян Оболонський, бунчукові товариші Іван Гамалій, Яків Маркович та інші несли українські й російські прапори, а також гетьманські клейноди були покладені на два столи, вкриті червоним сукном. Відкрив

"Раду" граф Гендриков, який у короткій промові нагадав про волю імператриці відновити гетьманство в Україні, де кілька разів запитав у присутніх, кого вони бажають собі в гетьмани? Люди були одностайними

"Графа Кирила Розумовського". [10. Рибалка]

Після святкової кононади зі 101 гармати і пострілів угору з козацьких рушниць царська жалувана грамота і гетьманські клейноди були занесені до Миколаївської церкви, де відбувалася урочиста літургія. Потім у резиденції Гендрикова відбувся великий банкет, під час якого особисто господарю генеральна старшина подарувала 10 тисяч рублів.

Царським указом від 5 червня 1750 року було затверджено "обрання" Кирила Розумовського гетьманом України, а жовтні 1750 року під його владу було передано Запорізьку січ. Резиденцією нового гетьмана став Батурин.

13 березня 1751 року новообраний гетьман, який усе ще залишався в Петербурзі урочисто присяг імператриці у придворній церкві " вірним, добрим і слухняним рабом і підданим бути. чин гетьманства над Військом Запорізьким і над народом малоросійським вірно та постійно тримати, і все те Військо і народ малоросійський до вірності, служби та послуху приводити, і з жодними сторонніми государями без відома і без указу її величності ніякої переписки й пересилки собою не мати…".

Розділ 2.2 "Судова, воєнна та освітня реформа Кирила Розумовського"

Судова реформа

У 1743 році було закінчено складання кодексу законі " Права, за яким судиться малоросійський народ". Але царський уряд його не затвердив цей кодекс, і в 1756 році переслав його гетьману на перегляд на Україну, де спеціально була створена комісія. Але після корегування цього кодексу, він все-таки не був затверджений.

З 17 листопада 1760 року в Гетьманщині було встановлено новий порядок судочинства. Назва нововведених судів була запозичена з термінології судової системи шляхетської Польщі, що мала місце в Україні до Визвольної війни XVII ст. Сфера діяльності створених судів регламентувалася відновленими положеннями Литовського статуту 1588 року До того часу на Лівобережній Україні діяли козацькі суди: Генеральний суд, полковий, сотенний і сільський (суд громади). За реформою Гетьманщина була поділена на двадцять судових повітів, у кожному повіті знаходився: "Земський суд",

"Підкоморський суд", "Гродський суд", а найголовнішим був "Генеральний суд". Щодо "Генерального суду" очолювали його два генеральні судді, а до його складу входили вибрані від старшини представники кожного з 10 полків. "Генеральний суд" розглядав справи генеральної старшини, полковників, бунчукових і військових товаришів та осіб, які перебували під особистою опікою гетьмана. Цей суд став органом нагляду за місцевими судами та найвищою апеляційною інстанцією, після позбавлення судових функцій "Генеральної військової канцелярії" (від 17 лютого 1763 року). "Гродський суд" утворився в результаті перетворення полкового суду. Головуючими в цих судах залишалися полковники, а суддя і писар називалися вже не полковниками, а гродськими. Цей суд розглядав кримінальні справи. [5. Іванченко]

Також було запроваджено " Підкоморський і земський суд" (в кожному полку їх було по два, а в Ніжинському було три". "Підкоморський суд" розглядав справи про землю та межування, а "Земський суд" розглядав справи цивільного характеру, до їх складу входили виборний від шляхетства суддя з двома помічниками - коморниками.

Судова реформа завершилась в кінці 1763 року. Вона була затверджена "Генеральною Радою", яка відбулася у Глухові. Загалом судова реформа, яка була здійснена Кирилом Розумовським відповідала інтересам козацької старшини.

Воєнна реформа:

Кирило Розумовський намагався реформувати українську армію:

запроваджувалося однакове озброєння для козаків (зброя - шабля, рушниця й спис);

запроваджувалася також єдина уніформа (сині мундири з червоним кольором, білі штани, шапки різного кольору в різних полках);

запроваджувалася освіта в усіх полках, для навчання дітей козаків. Освітня реформа:

Гетьман підтримав бажання української старшини мати в Україні світські вищі навчальні заклади, зокрема університети. У 1760 році був розроблений чіткий план заснування та діяльності університету в Батурині, в якому мало діяти 9 кафедр:

- латинського красномовства;

- логіки;

- метафізики;

- практичної філософії;

- натурального права і юриспруденції;

- старожитностей;

- історії "літературної" й політичної генеалогії та геральдики;

- Експериментальної фізики й математики;

- Теоретичної та практичної фізики;

- Хімії;

- Ботаніки та натуральної історії.

Курс навчання тривав 3 роки. За згаданим проектом при Батуринському університеті передбачалося утворення семінарії на 40 здібних учнів - вихідців зі збіднілих шляхетських родин і "різних чинів" яким надавалася спеціальна стипендія. В семінарії учні мали вивчати латинську, французьку і грецьку мови., історію і географію. Діти з шляхетських сімей навчалися також фехтуванню і танцям. Після закінчення університету колишні семінаристи, як правило, мали займатися викладацькою роботою - спочатку в тій же семінарії, а потім і в університеті. Однак всі проекти створення й функціонування першого в Україні світського вищого навчального закладу, на жаль, залишилася на папері. [17. Путро]

Розділ 2.3 " Культурницька діяльність Кирила Розумовського"

У Німеччині навчався у: Кенігсберзі, Берліні, Геттінгені, тут він опанував географію і всесвітню історію, німецьку, французьку та латинську мови. У Берліні, зокрема він навчався у знаменитого математика і фізика Л. Ейлера. У листі від 2 липня 1744 р. останній гетьман України повідомляв у Санкт - Петербург: " … Дозвілля у мене тут немає відтоді, як маю честь вчитися.". Навчання за кордоном дало позитивні результати. Після повернення Кирила Розумовського до Петербурга придворні помітили зміни у його вихованні. Він добре говорив німецькою, французькою, поводився з гідністю." Відсутність геніальних здібностей компенсувалася в ньому відданою Любов'ю до вітчизни, правдивістю і добродійництвом, якостями, якими він володів найвищою мірою і завдяки яким заслужив загальну повагу", - зазначав Гельбич. [13. Журнал "Вісник"]

Почесті не запаморочили голову молодого Кирила, і він продовжував удосконалюватись у науках. При цьому активно спілкувався з козацькою старшиною, яка намагалася за допомогою братів Розумовський відновити гетьманство в Лівобережній Україні. Через рік після повернення з-за кордону, 21 травня 1746 року графа Кирила Розумовського з урахуванням його " особливих здібностей і набутої в науках майстерності" призначили президентом Академії наук і мистецтв із що річною платнею у 3000 рублів. А 12 липня новопризначений президент т звернувся до академіків з промовою.

Він, зокрема, сказав: " Наша все милостивіша Імператриця і самодержиця призначила мене президентом Імператорського товариства (тобто Академії). Я хочу просити вас, щоб віднині для виконання свого обов'язку ви зверталися до мене тими засобами, за допомогою яких наша велика держава здобула б разом зі славою також істинну користь для себе. Це є перша найважливіша мета вашого вченого товариства, задля якої засноване". Права та обов'язки Академії на час затвердження Кирила Розумовського президентом чітко визначені ще були. Петро перший не встиг підписати положення про Академію, створену ним відповідно до сенатського указу 28 січня (8 лютого) 1724 р. А тому вона керувалася у своїй діяльності проектом " Положення про створення Академії наук і мистецтв". Кирило Розумовський добре усвідомлював курйозність такої ситуації. А тому доручив асесору Теплову і раднику академічної канцелярії Шумахеру скласти проект регламенту Академії. 4 липня 1747 року Регламент Імператорської Академії наук був підписаний і затверджений Колегією іноземних справ, а 24 липня 1747 року і затверджений Єлизаветою Петрівною. Відтоді Петербурзька академія наук почала іменуватись " Імператорською". Головним завданням Академії регламент визначав розвиток науки і мистецтв для загальної користі. З цією метою вона поділялася на астрономічний, фізичний і фізико-математичний класи. Історики-філологічні та юридичні науки були віднесені до університету. Передбачалося проведення щорічних загальних академічних зборів. На них кожний академік мав звітувати про свою роботу, доповідати про винаходи і наукові здобутки. Організаційні питання проведення цих зборів покладалися на конференц-секретаря. [13. Журнал "Вісник"]

Широкі повноваження надавалися регламентом Президентові Академії. Він керував усіма департаментами, а також університетом Академії, вирішував питання про призначення і звільнення академіків, вів засідання академічних зборів, стежив за витрачанням коштів, доповідав імператриці про роботу Академії. Йому надавалося також право вносити зміни та доповнення до Регламенту і навіть відступати від його положень, якщо він вважав це за важливе і корисне. Кирило Розумовський не був видатним - науковцем, а тим більше видатним. Та він і не претендував на це. Обіймаючи посаду президента Академії, він так і не став академіком. Кирило Григорович був на цій посаді адміністратором. Не маючи належного досвіду, вже від початку свого президентства він зіткнувся з труднощами А тому багато в чому покладався на Теплова, який не рідко вів подвійну гру, підтримуючи Шумахера - одного з головних інтригантів у колективі Академії. За допомогою якого, до Регламенту Імператорської Академії були внесені положення, які надавали перевагу в її формуванні іноземним вченим. [13. Журнал "Вісник"]

Тому на цьому тлі у Кирила Розумовського склалися досить не прості стосунки з М. Ломоносовим, який прийшов до академії у 1742 році. Талановитий вчений був людиною зі складним характером і нерідко давав волю емоціям, ведучи тривалу боротьбу із зусиллям іноземців в Академії. Кирило Розумовський, з одного боку цінував талант М. Ломоносова, а з другого - не міг врахувати конкретну ситуацію, яка склалася в академічному середовищі. Вона була пов'язана з тривалою ворожнечею та взаємними наклепами різних угруповань. Не залишався цієї боротьби і Ломоносов. Щоб послабити напруженість в середині Академії Розумовський запросив із Сенату всі справи, що стосувалися чвар між академіками, а також звелів кожному з них ще раз викласти свою думку. Після вивчення ситуації президент подав до Сенату висновок: " … Коли, взявшись за правління академічними справами, я розглянув роботу професорів, та виявилося, що деякі з них жили тут більше на збиток державі і дурили керівників, аніж прагнули принести користь народу, до того ж не відповідну своїм знанням і праці вимагали собі платню". Але конкретних заходів не було прийнято, що і обурило М. Ломоносова і він висловився так: " Нинішній президент його величність граф Кирило Григорович Розумовський для російського народу міг би досягти багато, якби трохи більше вникав в академічні справи. Але з самого початку довірився Шумахеру, а особливо, що тодішній асесор Теплов був йому - предводитель, а Шумахеру - приятель"

Втім в 1748 року Кирило Розумовський підніс імператриці оду М. Ломоносова " Восшестие на престол" і домігся винагороди авторові у сумі 2000 рублів. За президенства Кирила Розумовського М. Ломоносов отримав казенну квартиру і чин кельзького радника. [13. Журнал "Вісник"]

У 1750 році Кирило Розумовського було обрано на козацькій раді у Глухові гетьманом Лівобережної України і він був змушений покинути Санкт-Петербург і переїхати до нової резиденції у Батурин. Перед від'їздом до гетьманської резиденції Розумовський звернувся з листом до імператриці, в якому висловлював занепокоєння долею академії на час своєї відсутності у Петербурзі. Він ставив питання про введення в Академії посади віце-президента, який безпосередньо вирішував би поточні справи, узгоджуючи найважливіші з них через листування з президентом, але імператриця відмовила. Це зміцнило позиції Шумахера у фактичному керівництві Академією. Він відмовив М. Ломоносову у відряджені до Москви для збирання матеріалів з питань мозаїчного мистецтва, більше того переконав Кирила Розумовського у тому, що вчений не визнає влади президента, на що Кирило Григорович відреагував відразу " Доганою". У перші роки правління Катерини ІІ Кирило Розумовський майже весь час перебував при імператорському дворі, і займався політичними і академічними справами, які знову і знову стосувалися суперечок між академіками. Президентом Академії наук Кирило Розумовський залишався до 5 квітня 1798 року. Втім, в останній період президентства справами Академії він не займався, і Академією керували директори: В.Г. Орлов (1766-1774 рр.); С.Г. Домашнєв (1775-1783 рр.); К.Р. Дашкова (1783-1796 рр.); П.П. Бакунін (1796-1798 рр). [13. Журнал "Вісник"]

Висновок до розділу 2