Українська помаранчева революція 2004 р. Президент Віктор Ющенко

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська помаранчева революція 2004 р. Президент Віктор Ющенко

Зміст

1. Президентська кампанія 2004 р.

2. Українська помаранчева революція

3. Україна у 2005--2007 pp.

Список використаної літератури

1. Президентська кампанія 2004 р.

Поштовхом до революції стали масові фальсифікації з боку влади під час президентської виборчої кампанії 2004 р., яка тривала з 3 липня 2004 р. до 20 січня 2005 р., тобто 201 день, і стала найбільш брудною і жорстокою за всю історію державної незалежності. Претендентами на президентську посаду було зареєстровано 24 особи: О. Базилюк, В. Бойко, М. Бродський, Н. Вітренко, В. Волга, М. Грабар, І. Душин, Ю. Збітнєв, А. Кінах, Р. Козак, С. Комісаренко, Д. Корчинський, В. Кривобоков, О. Мороз, В. Нечипорук, О. Омельченко, О. Ржавський, М. Рогожинський, П. Симоненко, Л. Черновецький, А. Чорновіл, В. Ющенко, О. Яковенко,В. Янукович. Така велика кількість претендентів свідчила про політичну роз'єднаність українського суспільства. Головні надії українське суспільство, втомлене від брехні та лицемірства влади, пов'язувало з лідером найбільшої парламентської фракції "Наша Україна" Віктором Ющенком.

Важливим чинником, що істотно вплинув на перебіг президентської виборчої кампанії, стало підписання на початку липня 2004 р. угоди між блоком партій "Наша Україна" і Блоком Юлії Тимошенко про створення коаліції "Сила народу ". Вона передбачала об'єднання зусиль для перемоги на президентських виборах 2004 р. спільного кандидата В. Ющенка і мала на меті "відродження України, побудову демократичної правової справедливої держави".

Водночас влада, прагнучи не допустити перемоги опозиційного висуванця, організувала інформаційну блокаду опозиції, а під контрольний їй медійний простір заповнили позитивні матеріали па користь прем'єр-міністра і кандидата від провладної коаліції Віктора Януковича, який задекларував підвищення зарплат і пенсій, демонстрував "посилену турботу" прорізні категорії населення, а також зробив заяви про запровадження подвійного громадянства з Росією і надання російській мові статусу офіційної. При цьому людей запевняли, що у разі приходу до влади команди Ющенка українські підприємства продадуть американцям, людей позбавлять роботи, російська мова буде заборонена тощо.

Фактично, в Україні не було створено умов, які дали б змогу виборцям зробити свій вибір вільно та свідомо. Центральна виборча комісія жодним чином не реагувала на брудні технології, не звертала жодної уваги на численні біг-борди, де Україна була поділена па "три сорти", чи плакати, які принижували людську гідність.

Найганебнішою подією президентської кампанії стало навмисне отруєння кандидата в президенти В. Ющенка. Boнo вкрай негативно відобразилося на ході виборчого процесу оскільки позбавило його можливості провести повноцінну виборчу кампанію в регіонах.

Прагнучи будь-якою ціною домогтися перемоги на виборах, провладна команда застосовувала тиск на виборців, організовувала провокації стосовно кандидата в президенти В. Ющенка та його команди. Так, у ніч з 23 на 24 жовтня було вчинено напад на прихильників Ющенка біля будівлі Центральної виборчої комісії. Головною метою провокації з побиттям людей перед ЦВК, на думку аналітиків, були спроби виманити опозицій них депутатів із будівлі ЦВК, щоб завадити їм вплинути на рішення ЦВК щодо створення в Росії 420 додаткових дільниць для голосування (опозиція вважала, що відкриття такої кількості дільниць у Росії дасть змогу сфальсифікувати до 1 млн голосів).

Із наближенням першого туру президентських виборів збільшився політичний тиск па українську журналістику. 28 жовтня майже 50 журналістів центральних телеканалів України висловили протест проти ситуації з висвітленням передвиборної кампанії. Наступного дня їх підтримали ще понад 160 представників 18 українських телекомпаній, у тому числі 10 провідних загальноукраїнських каналів. Проте, як виявилося, "журналістська революція " загалом не змінила ситуації з мас-медіа в країні, тому чимало журналістів масово почали звільнятися з роботи.

31 жовтня 2004 р. відбувся перший тур президентських виборів, у якому, незважаючи на всі зусилля влади, переміг В. Ющенко, якого підтримали 39,87 % виборців. Другим став В. Янукович, який здобув 39,32 % голосів. Після цього деякі колишні вже кандидати президентської гонки заявили про свої симпатії до учасників другого туру. Так, Прогресивна соціалістична партія Н. Вітренко висловила підтримку В. Януковичу, а Соціалістична партія О. Мороза та Партія промисловців і підприємців А. Кінаха -- В. Ющенку.

Під час підготовки та проведення другого туру виборів Президента України, що відбувся 21 листопада, посягання на конституційні права громадян були ще брутальнішими, ніж перед цим. Так, на підприємствах і установах Львівської, Івано-Франківської, Волинської, Тернопільської та інших "проблемних" для влади областей керівництво зобов'язувало своїх підлеглих під загрозою звільнення отримати на дільницях власні відкріпні посвідчення та посвідчення своїх близьких і здати їх до визначеного терміну. Як наслідок, кількість зловживань із використанням відкріпних талонів, що дало змогу багатьом особам проголосувати по кілька разів, порівняно з першим туром виборів значно зросла. Голосування організованих груп виборців за відкріпними посвідченнями, зокрема фальшивими, стало масовим. Поширеним було недопущення на виборчі дільниці спостерігачів від кандидата В. Ющенка, міжнародних спостерігачів, кореспондентів ЗМІ, яке автоматично збільшувало шанси для фальсифікації. Напередодні або в день виборів представників від опозиції було усунуто з багатьох дільничних виборчих комісій.

Процес голосування, а в окремих випадках і підрахунок голосів характеризувались численними випадками кримінального втручання, насильства і залякування на виборчих дільницях. Органи внутрішніх справ не забезпечили підтримання порядку в день виборів, а в багатьох випадках спостерігалася їхня бездіяльність.

2. Українська помаранчева революція

За своєю суттю Помаранчева революція була революцією духу, кампанією загальнонаціональних протестів, мітингів, пікетів, страйків, інших акцій громадянської непокори мільйонів людей проти антидемократичного режиму, який, нахабно сфальсифікувавши вибори, відбирав у них останню надію на краще життя. Це була закономірна реакція суспільства на зневажання закову, цинічні утиски людської моралі та гідності, продовження національного приниження українського народу, злочинну філософію зрощення олігархічного капіталу з владою, тотальну корупцію, знущання влади над бізнесом, фізичні розправи, залякування перед виборами, спроби нав'язати суспільству на найвищу державну посаду кандидата з кримінальним минулим. Зрештою, це була реакція громадян, які усвідомили, що саме народ є джерелом влади.

Головною рушійною силою і найактивнішим учасником революції, безперечно, була молодь, передусім студентська, яка загострено відчувала і переживала деморалізацію суспільства, подвійні стандарти, всеосяжне лицемірство, відсутність умов для реалізації життєвих проектів і породжену цим невпевненість у завтрашньому дні. Ідеологом революційних демократичних ідей стала інтелігенція, а соціальною базою -- середній клас, який тільки-но почав формуватися в Україні. Поки що нечисленний і не зовсім згуртований, він уже заявив про свої амбіції на повний голос, відстоюючи ідеали цивілізованого ринкового суспільства, прозорої економіки та гідного життя. Революцію беззастережно підтримали українське селянство і фермерство, значна частина міського населення. Лідером Помаранчевої революції, безперечно, був В. Ющенко.

22 листопада близько 14-ї години голова ЦВКС. Ківалов оголосив попередні результати другого туру виборів Президента У країни після підрахунку 99,38 % протоколів виборчих дільниць: В. Янукович набрав 49,42, а В. Ющенко -- 46,7 % голосів виборців. У відповідь люди масово почали збиратися на київському майдані Незалежності. До вечора їх кількість зросла до 300 тисяч, а на Хрещатику виросло справжнє наметове містечко. Усі присутні, занепокоєні підозрілими маніпуляціями влади, вимагали від лідерів опозиції рішучих дій.

Ставала відомою перша реакція на українські вибори світової громадськості. Зокрема, вже 22 листопада США, Канада, Європейський Союз, Парламентська асамблея Ради Європи, НАТО, ОБОЄ та інші країни й міжнародні структури, за інформацію своїх спостерігачів за виборами в Україні, задекларували невизнання офіційних результатів, що не відповідали, на їхню думку, справжньому вибору українського народу. Чи не вперше за декілька років уся Європа, Сполучені Штати Америки та авторитетні міжнародні організації виступили зі спільною позицією щодо події такої надзвичайної ваги. Реакція Заходу не була б такою потужною та консолідованою, якби не події на майдані Незалежності та інших вулицях і площах України.

Про грубі порушення під час виборів заявив Комітет виборців України. За словами його представників, кількість і серйозність порушень під час голосування й підрахунку голосів були безпрецедентними для загальнодержавних українських виборів, і вибори 21 листопада назавжди залишаться чорною плямою на репутації України як демократичної держави.

Чи не єдиними, хто не побачив зловживань у другому турі президентських виборів, були учасники Місії міжнародних спостерігачів від СНД.

24 листопада Центральна виборча комісія проголосила переможцем президентської кампанії В. Януковича. Згідно із затвердженим ЦВК протоколом, остаточні результати виборів були такими: за В. Януковича 49,46 %, за В. Ющенка -- 46,61 % голосів. 316 членів ЦВК із таким правовим безладдям не погодилися четверо: Я. Давидович, Р. Князевич, А. Магерай, О. Чупахін.

Авантюрні дії ЦВК призвели до різкого зростання напруженості. Захід, який заявляв про грубі фальсифікації, що викривили результати народного волевиявлення, зреагував миттєво і гостро.

Найрізкішою була заява з Вашингтона, якою відгукнувся на події в Україні держсекретар США К. Пауелл.

У відповідь команда В. Ющенка створила Комітет національного порятунку, який взяв на себе відповідальність за захист української демократії, оголосила Всеукраїнський політичний страйк і закликала демонстрантів блокувати громадські будівлі, в тому числі Кабінет Міністрів і президентську Адміністрацію. Водночас десятки й сотні сесій місцевих рад спонтанно скликали сесії, щоб проголосити: вибори сфальсифіковано, ЦВК має піти у відставку; низка рад оголосила В. Ющенка президентом па своїй території.

Фактично єдиною офіційною інституцією в Україні, яка адекватно зреагувала на дії ЦВК, був Верховний Суд. Прийнявши до провадження скаргу довіреної особи В. Ющенка на постанову ЦВК від 24 листопада 2004 р. про оголошення обраним Президентом України В. Януковича, він своєю ухвалою заборонив Центральній виборчій комісії офіційне оприлюднення результатів виборів та вчинення будь-яких дій, пов'язаних із виконанням цієї постанови.

Чи не вперше в історії незалежної України політичні акції на* були справді всенародного характеру та безпрецедентної географічної репрезентативності: у вуличних акціях листопада -- грудня 2004 р. брало участь близько п'яти мільйонів громадян. Символом свободи, демократії і нескореності духу українського народу став київський Майдан, який прикував до себе та України увагу всього світу. Пік приїзду з регіонів припав на суботу 27 листопада, коли загальна кількість учасників сягнула в столиці близько 1,5 млн осіб. Масштабні акції відбувались і в інших містах України.

Кияни, починаючи від міської влади й бізнесменів і закінчуючи простими пенсіонерами, виявили солідарність і робили все можливе аби нагодувати, обігріти й хоч якось обланітувати цю багатосоттисячну "армію". Багато столичних жителів заявили про готовність узяти до себе додому революціонерів.

Під впливом Майдану демократичні зміни в суспільстві набирали лавиноподібного характеру. Ректори університетів дозволяли студентам брати участь у демонстраціях. Обласні ради оголошували, що не визнають результатів виборів. Дипломати за кордоном засуджували фальсифікації. Було послаблено адміністративний контроль над ЗМІ.

Вагомою запорукою позитивної поведінки сотень тисяч революціонерів була позиція церкви. Молитва за чесні й справедливі вибори, що впродовж кількох місяців тривала у храмах Української греко-католицької церкви, Української православної церкви Київського патріархату та Української автокефальної православної церкви, перетворилася па всенародну молитву єдності на майданах міст і містечок України, куди обов'язково приходили священики різних конфесій. Кожен день на Майдані також починався зі спільної молитви, а завершувався спільним виконанням Національного гімну України.

Характеризуючи Майдан та його учасників, слід зазначити, що і команда Віктора Януковича мала масову підтримку па Сході й Півдні України, особливо в Донбасі. Зрештою, за нього проголосувало близько 13 млн виборців. Чимало з них також заповнювали площі міст на підтримку свого лідера, а подекуди навіть з'являлися наметові містечка.

Великим гріхом влади стала спроба розколоти Україну. Чого варта лише кампанія в контрольованих командою Президента Л. Кучми засобах масової інформації, спрямована на штучне нагнітання протистояння між Сходом і Заходом країни! Коли стало зрозуміло, що по-серйозному нацькувати один на одного виборців різних таборів не вдасться, влада вдалася до зухваліших кроків, зіпіціювавши сплеск регіонального сепаратизму в середовищі керівних еліт Сходу та Півдня України. Зокрема, 26 листопада у Луганську відбулася сесія обласної ради, депутати якої прийняли рішення про створення Південно-Східної Української Автономної Республіки, а також звернення до президента Російської Федерації В. Путіна з проханням про визнання її Росією. Рішенням сесії закривалися внутрішні кордони області, призупинялася робота банків. В Одесі на загальноміських зборах представників територіальної громади була схвалена резолюція про створення Новоросійського краю як вільної самокерованої території, на якій діють розпорядження органів місцевого самоврядування. Схоже висловилася і Харківська обласна рада.

Реакція опозиції на сепаратистські дії владної верхівки була жорсткою. 28 листопада В. Ющенко, виступаючи па мітингу на Майдані Незалежності, нагадав про кримінальну відповідальність за розпалювання сепаратистських настроїв, і звернувся до жителів Донецької, Луганської та Харківської областей із проханням "не вірити у байки" про те, що він виступає проти російської мови та розвитку відносин з Росією. Наступного дня було оприлюднено заяву Комітету національного порятунку "Про відповідальність за сепаратистські дії, що ставлять під загрозу територіальну цілісність України".

Трохи пізніше про неприпустимість участі державних діячів у зібраннях, пов'язаних з антикопетиту дійними змінами державного устрою, та вчинення інших дій, що посягають на цілісність і суверенітет держави, заявив голова Верховної Ради України В. Литвин. Він засудив дії і рішення окремих керівників регіонів за на питання сепаратистських і автономістських настроїв, які суперечать нормам Конституції і чинному законодавству України, зазначивши, що за таких обставин своє законне слово мають сказати всі, хто наділений повноваженнями щодо відповідного правового реагування на такі дії, насамперед Президент України Л. Кучма, Служба безпеки України, Генеральна прокуратура України.

Про важливість збереження стабільності та територіальної цілісності України також заявили деякі іноземні політичні діячі, зокрема, єврокомісар з питань зовнішніх відносин та європейської політики сусідства Європейського Союзу Б. Ферреро-Валднер, Європейський парламент, представники офіційного Токіо.

Однак 28 листопада в місті Сєверодонецьк Луганської області відбувся т. зв. Всеукраїнський з'їзд народних депутатів і депутатів місцевих рад усіх рівнів, де зібралися представники низки регіонів України, а також кандидат на посаду президента та глава уряду В. Янукович. Із самого початку зібрання набуло сепаратистського відтінку. На ньому було визнано легітимною офіційну постанову ЦВК про результати виборів Президента України і задекларовано створення міжрегіонального союзу органів місцевого самоврядування України з власною координаційною радою і виконкомом.

Багатомільйонні громадянські акції протесту в Україні не могли залишити байдужою світову громадськість. Серйозне занепокоєння ситуацією в Україні висловлювали лідери іноземних держав і міжнародних організацій, які намагалися сприяти її мирному розв'язанню. Виборчий процес в Україні став головною темою для розгляду на конференції Організації з безпеки та співробітництва в Європі у Софії та на саміті Росія -- ЄС у Гаазі. Надзвичайно важливими були дії президентів Польщі А. Кваснєвського та Литви В. Адамкуса, верховного представника ЄС з питань зовнішньої політики та безпеки X. Солани та генерального секретаря ОБСЄ Я. Кубіша. 26 листопада, 1 та 6 грудня вони приїздили до Києва, щоб долучитися до переговорів у Марийському палаці щодо врегулювання політичного протистояння в Україні. Окрім них у "круглому столі" брали участь Президент України Л. Кучма, голова Верховної Рад и України В. Литвин, прем'єр-міністр України В. Янукович, голова Державної думи Російської Федерації Б. Гризлов та лідер української опозиції В. Ющенко. Попри дивну позицію російського представника Б. Гризлова, який заявив, що у вирішенні української кризи є два варіанти -- або війна, або розкол країни, головне, про що вдалося домовитися, -- не застосовувати сили, продовжувати діалог, чекати рішення Верховного Суду.

Принципово іншим, порівняно з країнами Заходу, було ставлення до українських подій офіційної Росії. Кремль із самого початку віддав однозначну перевагу В. Януковичу. Підтримуючи розгортання сепаратистських настроїв на Сході та Півдні України, російські політтехнологи перетворили ці регіони на справжній полігон, на якому відпрацьовували свої маніпулятивні технології для підкреслення несхожості українських Сходу і Заходу та розпалювання суперечностей між ними.

Політика В. Путіна, за словами аналітиків, змістила акценти з численних та неефективних пострадянських структур (СНД, Митний союз, ЄврАзЕС, Російсько-Білоруський союз, Ташкентська угода тощо) до більш вибіркового підходу, основним суб'єктом якого стала Україна. Цей підхід привів до проголошення в 2003 р. Єдиного економічного простору (ЄЕП), до якого увійшли Росія, Україна, Білорусь та Казахстан. ЄБП із його специфічно засекреченими документам мав на меті посилити економічну та структурну залежність України (Білорусь та Казахстан на той час уже були членами Митного союзу в рамках ЄврАзЕС), створюючи зону вільної торгівлі (короткострокова перспектива), митний союз (середньострокова) та економічний союз (довгострокова). Росія наполягала па одночасному впровадженні структур митного союзу та зони вільної торгівлі, що практично унеможливило б участь України в процесах європейської інтеграції як незалежної сторони.

Тривалий час байдужою до долі мільйонів співвітчизників залишалася Верховна Рада України, яка ніяк не могла розпочати свої пленарні засідання внаслідок блокування її роботи депутатами з провладної більшості та комуністами. Лише під тиском Майдану в суботу 27 листопада Верховна Рада України зібралася на позачергово засідання, запропонувавши свій варіант виходу а ситуації, що склалася. Після чотиригодинних дискусій 307 голосами було прийнято постанову про політичну кризу в Україні, якою визнано такими, що не відповідають волевиявленню народу, результати виборів 21 листопада. Депутати також висловили недовіру ЦВК за неналежне виконання нею обов'язків, передбачених Конституцією й законами України, та запропонували Президенту до 1 грудня внести на розгляд Верховної Ради подання про дострокове припинення повноважень членів ЦВК і кандидатури нових членів Комісії, заздалегідь узгоджених із фракціями та групами.

Парламентському комітету з питань державного будівництва і місцевого самоврядування було доручено у дводенний термін підготувати та внести на розгляд Верховної Ради законопроект про внесення змін до чинного закону про президентські вибори. У ньому передбачалося вдосконалити використання відкріпних посвідчень, заборонити голосування за межами приміщень для голосування, уточнити механізми судового контролю за рішеннями, діями й бездіяльністю відповідних суб'єктів виборчого процесу, вдосконалити законодавчі механізми забезпечення стабільної діяльності виборчих комісій, рівність представництва в них від кандидатів у президенти, у тому числі корегування часток керівних посаду виборчих комісіях. Тимчасову спеціальну комісію з доопрацювання законопроектів про внесення змін до Конституції зобов'язали в такий самий термін внести на розгляд парламенту законопроект про політреформу. Було також визнано необхідним розгляд Верховною Радою 29 листопада 2004 р. питання про створення тимчасової слідчої комісії парламенту з розслідування масових порушень виборчого законодавства й обставин установлення підсумків голосування на виборчих дільницях, у територіальних виборчих округах і результатів виборів Президента України в 2004 р. Надзвичайно важливим у постанові був пункт про неприпустимість застосування сили проти учасників акцій громадянської непокори.

Прийняття такої постанови стало першою важливою перемогою Майдану. Влада, хоч і вимушено, але нарешті прислухалася до вимог народу. Постанову ЦВК про обрання В. Януковича Президентом України було де завойовано. Проте вже 30 листопада на засіданні Верховної Ради силами провладної більшості було прийнято за основу проект постанови, якою призупинялася дія перших трьох пунктів рішення парламенту, схвалених на засіданні 27 листопада, до остаточної ухвали Верховного Суду. Це стосувалося визнання недійсними результатів повторного голосування з виборів Президента України 21 листопада 2004 p., недовіри Центральній виборчій комісії та внесення на розгляд Верховної Ради кандидатур нових членів ЦВК.

Дії влади викликали величезне обурення. Комітет національного порятунку України заявив, що виходить із переговорного процесу з командою В. Януковича і поновлює жорстку блокаду приміщень Кабінету Міністрів, Верховної Ради та Адміністрації Президента.

Наче прагнучи реабілітуватися перед виборцями за недолугий проект постанови від ЗО листопада, 1 грудня -- в річницю Всеукраїнського референдуму на підтвердження Акта проголошення незалежності України -- парламент ухвалив надзвичайно важливі рішення. З великими зусиллями забезпечивши кворум та перебуваючи в оточенні понад 100 тисяч пікетувальників, Верховна Рада в таємному режимі 228 голосами прийняла постанову "Про стабілізацію політичної і соціально-економічної ситуації в Україні та запобігання антиконституційним діям і сепаратистським проявам, що загрожує суверенітету і територіальній цілісності України", якою висловила недовіру Кабінету Міністрів, наслідком якої мала стати відставка уряду В. Януковича, та запропонувала Президентові України за участю голови Верховної Ради невідкладно на період до вступу на пост новообраного Президента України сформувати персональний склад уряду народної довіри з урахуванням пропозицій депутатських фракцій і груп.

Парламент також засудив прояви сепаратизму з боку окремих державних діячів, керівників місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також сприяння таким проявам з боку громадян, що створює загрозу суверенітету і територіальній цілісності держави. Генеральна прокуратура України отримала парламентське доручення невідкладно дати правову оцінку прийнятим після 21 листопада рішенням органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, а також діям їх посадових осіб і вжити заходів прокурорського реагування з метою приведення зазначених рішень у відповідність до законодавства України. Президенту України було рекомендовано з урахуванням правової оцінки Генпрокуратури вирішити питання щодо притягнення до відповідальності керівників-сепаратистів.

Верховний Суд України, виходячи з духу закону, логіки Конституції і верховенства права, визнав неправомірними підсумки другого туру президентських виборів, в якому ЦВК назвав переможцем В. Януковича, й у зв'язку з тим, що системні порушення закону не дали змоги достовірно встановити результати другого туру виборів, постановив відновити права кандидатів і провести повторне голосування в тритижневий термін, визначений законом, відраховуючи його від 5 грудня (тобто 26 грудня). Рішення було остаточним й оскарженню не підлягало.

Остаточно законодавчо врегулювала завершення виборів Президента Верховна Рада України: для пере голосування необхідно було внести зміни до чинного Закону України "Про вибори Президента України", щоб унеможливити тилові порушення, а також сформувати новий склад ЦВК. Але виник черговий парламентський конфлікт: соціалісти й "центристи" прагнули зробити частиною "широкого пакета" конституційну реформу. А головне -- на цьому наполягали прокладні фракції та Президент Л. Кучма, які через ухвалення змін до Конституції сподівалися суттєво зменшити повноваження майбутнього глави держави. Парламентське засідання 4 грудня було зірвано.

Команда В. Ющенка вирішила погодитись на " великий пакет", що передбачав ухвалення нового виборчого закону, який обмежував би можливості для фальсифікацій, нового складу ЦВК, законопроектів 4180 та 3207-1 (у першому читанні) про зміни до Конституції. Проект № 4180 передбачав передання значної частини повноважень Президента парламенту та уряду, проект № 3207-1 -- розширення місцевого самоврядування. 8 грудня 2004 p., яке, за словами В. Ющенка, стало днем "великого компромісу", Верховна Рада України на позачерговому пленарному засіданні 402 голосами ("проти" майже в повному складі голосувала тільки фракція БІОТ) підтримала за компромісний для владних та опозиційних сил "великий пакет", якому передувало оголошення про відставку генерального прокурора Г. Васильєва. Було також затверджено новий склад ЦВК, який очолив Я. Давидович. Одразу після голосування відбулося підписання прийнятих парламентом документів головою Верховної Ради України В. Литвином і Президентом України Л. Кучмою.

Згідно з внесеними до Конституції України змінами значну частину повноважень глави держави було розподілено на користь парламенту та уряду. Зокрема, Кабінет Міністрів є вищим органом у системі виконавчої влади. Уряд відповідальний перед Президентом і Верховною Радою, підконтрольний і підзвітний парламенту в межах, передбачених Конституцією. Уряд призначається Верховною Радою. Кандидатуру прем'єр-міністра вносить на затвердження Президент, але це має бути пропозиція коаліції парламентських фракцій, яка становить більшість у парламенті Міністрів оборони та закордонних справ також призначає Верховна Рада, але за поданням Президента; інші члени уряду призначаються парламентом за поданням прем'єр-міністра. Кабінет Міністрів складає повноваження перед новообраною Верховною Радою.

Відповідно до закону, Верховна Рада України працюватиме на рік більше -- 5років. Депутати не матимуть права поєднувати свій депутатський мандат із роботою в уряді. Розширюється перелік підстав, згідно з якими депутати можуть бути позбавлені свого мандата. Зокрема, у разі не входження обраного від партії або блоку партій депутата до складу фракції цієї партії чи блоку або в разі виходу парламентарія з цієї фракції (т. зв. імперативний мандат). Вибори до парламенту відбуватимуться на пропорційній основі. За результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу парламенту. Коаліція в парламенті формується протягом одного місяця з дня відкриття першого його засідання. Засади формування організації діяльності та припинення діяльності коаліції встановлюються Конституцією та Регламентом Верховної Ради.

До повноважень Верховної Ради України додано кілька пунктів. Зокрема, крім призначення уряду, депутати призначатимуть голів Антимонопольного комітету України, Державного комітету з телебачення та радіомовлення та Фонду державного майна, а також звільнятимуть їх з посад; призначатимуть на посаду та звільнятимуть за поданням Президента голову Служби безпеки України. Депутати мають право призначати і звільняти за поданням Президента голову Національного банку У країни, а також половину складу Ради НБУ; призначати та звільняти половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення і третину -- Конституційного Суду; затверджувати і звільняти членів ЦВК за поданням Президента; надавати згоду на призначення на посаду та звільнення з неї Президентом Генерального прокурора України.

Відповідно до змін Президент матиме право достроково припинити повноваження Верховної Ради України,якщо протягом одного місяця в неї не буде сформовано коаліцію депутатських фракцій, протягом. 60 днів після відставки уряду не буде сформовано персональний склад Кабміну, протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не зможуть розпочатися. Розпустити Верховну Раду неможливо в останні 6 місяців строку її повноважень.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президенту України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

Зміни до Конституції передбачають, що в разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання його обов'язків покладається на голову Верховної Ради України. Депутати залишили за Президентом право призначати голів обласних державних адміністрацій. Також він матиме право зупиняти дію актів уряду з мотивів невідповідності їх Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду. Зміни передбачають, що акти Президента України, видані в межах повноважень Конституції України, скріплюються підписами прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт і його виконання.

Закон № 4180 набував чинності з 1 вересня 2005 p., якби до того часу прийняли зміни до Конституції України (проект JV? 3207-1), що стосуються реформування системи місцевого самоврядування, обозі січня2006р.

Парламентська ухвала від 8 грудня, відкривши можливість відновлення справедливості, фактично стала сигналом до логічного завершення активної фази Помаранчевої революції. На цьому етапі переміг український народ, який, об'єднавши зусилля, обрав шлях до свободи і демократії, віддав перевагу демократичній процедурі, а не революційній доцільності. Люди, відчувши, що можуть впливати па владу, бути її носіями, вщент зруйнували насаджувані десятиліттями стереотипи і міфи про соціальну пасивність і громадянську апатію українців. Вони повірили, що можуть реально змінити на краще і своє життя, і свою країну. У них з'явилася надія на подолання тієї безпросвітної системи, яка залишилася Україні в спадок від старих радянських часів і після здобуття незалежності була модифікована з елементами мафіозного капіталізму.

26 грудня відбулося переголосування другого туру виборів, за результатами якого В. Ющенку віддали свої голоси 51,99 % виборців, В. Януковичу -- 44,20 %; 1,45 % виборчих бюлетенів було визнано недійсними, 2,34 % виборців не підтримали жодного кандидата. Офіційна церемонія вступу Віктора Ющенка на посаду Президента відбулася 23 січня 2005 р.

3. Україна у 2005--2007 pp.

Одним із перших рішень новообраного Президента наступного після інавгурації дня стало призначення виконувачем обов'язків голови українського уряду Юлії Тимошенко. 4 лютого 2005 р. Верховна Рада рекордною кількістю голосів -- 376 дала згоду на призначення першої в історії України жінки на посаду прем'єр-міністра. Тоді ж затвердили програму нового уряду під назвою "Назустріч людям ".

Однією з найбільш резонансних заслуг уряду Ю.Тимошенко стали повернення у державну власність і чесна приватизація металургійного комбінату "Криворіжсталь" раніше незаконно проданого за безцінь (24 жовтня2005р. на відкритому аукціоні "Криворіжсталь" було продано за 24,2 млрд. грн, тобто за ціну, яка в шість разів перевищила попередню, заплачену інвестиційно-металургійиим союзом", та майже вдвічі ринкову ціну). Незважаючи на прихований дефіцит бюджету (32,6 млрд. грн), який дістався новому уряду від попередників, без підвищення податків і жодної позики на 70 % було збільшено дохідну частину державного бюджету, на 280,5 млн дол. зменшено суму державного боргу, створено рівні умови для бізнесу, концепцію енергетичної безпеки, сформовано єдину систему оподаткування тощо. Завдяки радикальним змінам у політиці, спрямованими на виведення економіки з "тіні", зокрема реалізації програми " Контрабанда-стоп ", ліквідації податкових пільг та схем ухилення відсилати податків, зріс рівень доходів громадян, соціальних виплат і пенсій. Зокрема, середній розмір пенсії -- більш як у 1,7 рази, зарплати лікарям, освітянам, науковцям -- майже на 87 %, вдесятеро збільшилася допомога при народженні дитини -- до 8470 грн. Як наслідок, у липні 2005 р. авторитетний американський журнал "Forbes", складаючи рейтинг 100 найвпливовіших жінок світу, назвав українського прем'єра Ю. Тимошенко третьою за впливовістю жінкою планети.

У пасиві уряду ІО. Тимошенко, на думку аналітиків, були непродумане скасування вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, заяви щодо масштабної реприватизації, адміністративний тиск на нафтотрейдерів. Упродовж першої половини 2005 p. дещо уповільнилося економічне зростання, яке виявилося найнижчим з 2002 р. -- 102,6 %. Негативними факторами були цінові сплески па ринку м'яса, цукру, бензину.

Проте найбільшою проблемою всієї "помаранчевої" команди стали внутрішні конфлікти на владному Олімпі, зокрема, між прем'єр-міністром Ю. Тимошенко і секретарем РНБОП. Порошенком. Вони були закладені самим кадровим складом нової команди. Політиків, які стояли на сцені Майдану, об'єднував спільний і небезпечний противник. Коли було здобуто перемогу, моноліт розколовся, бо зникла мета, що об'єднувала. А таких понять, як відповідальність, командний дух, взаємодовіра, для багатьох із тих, що посіли ключові державні посади в центрі та на місцях, не існувало. Окремі можновладці сприйняли перемогу В. Ющенка як можливість використати службове становище задля власної вигоди. Тому замість якнайшвидшого виконання даних на Майдані обіцянок, проведення необхідних для оздоровлення країни радикальних реформ, у тому числі непопулярних, доки рівень довіри і надії, який мала команда переможців, давав змогу це робити, В. Ющенко здебільшого мирив команду переможців та перерозподіляв їх повноваження.

Зрештою жорстка боротьба між колишніми соратниками за посади, права, сфери впливу; нагромадження й оприлюднення ними взаємного компромату призвела до того, що 8 вересня 2005 р. у відставку було відправлено уряд Тимошенко.

На жаль, Президент України, який упродовж першого року після обрання був наділений достатніми повноваженнями, щоб здійснювати вагомий вплив на формування і реалізацію державної внутрішньої і зовнішньої політики, ними ефективно не скористався. Безперечно, серед його здобутків були подолання характерного для періоду правління Л. Кучми "ефекту ізоляції" держави на міжнародній арені, тріумфальний візит до США, забезпечення свободи слова та діяльності ЗМІ тощо. Однак спроби глави держави зламати систему влади не мали стратегічного характеру, атому не змінили ситуації кардинально. Не було дотримано одного з головних принципів Майдану -- відокремлення бізнесу від влади. Дуже часто на шляху концептуальних змін стояли окремі політики і політичні сили, зокрема надзвичайно потужна опозиція, що відстоювали вузько корпоративні інтереси. Не було створено у Верховній Раді і міцної пропрезидентської більшості, яка б законодавчо забезпечувала здійснення необхідних реформ.

Відправивши у відставку уряд Ю.Тимошенко, Президент потребував необхідних голосів у парламенті для підтримки нового прем'єра. Для цього він у вересні 2006 р. уклав т. зв. меморандум Ющенка -- Януковича.

Черговим прем'єр-міністром України 22 вересня 2006 р. було призначено колишнього голову Дніпропетровської обласної державної адміністрації Юрія Єханурова, який досі викопував обов'язки голови уряду. Новий Кабінет Міністрів зосередився на виконанні поточних завдань, зберігаючи економічну стабільність і передбачуваність свого курсу. Значною мірою така політика сприяла тому, що в грудні 2006 р. Європейський Союз офіційно визнав Україну країною з ринковою економікою, В лютому наступного року новий статус України визнав і сенат США.

Загалом за 2005 р. рівень реальних доходів населення зріс на 20,1 %, номінальна заробітна плата -- на 34, зарплата в бюджетному секторі -- більш ніж на 50 %. Приріст реальних доходів населення на одиницю ВВП зріс із 1,3 до 7 %. Рівень інфляції за 2005 р. скоротився і становив 10,3 %, а оптова інфляція з 24 % у 2004 р. зменшилася до 9 % у 2005 р. Надходження до державного бюджету в 2005 р. збільшилися в 1,6 рази порівняно із попереднім роком. Прямі іноземні інвестиції зросли в кілька разів до рекордної суми 7,8 млрд. дол. США. На початку 2006 р. було зупинено падіння промислових показників у багатьох ключових галузях -- хімічній, машинобудівній, нафтовій. Щоправда, в стані депресії перебували будівництво й оптова торгівля, які потребували радикальних реформ. Важливим досягненням у соціальній сфері було створено в 2005 p. 1 млн 139 тис. робочих місць.

Істотно заважали діяльності уряду Ю. Єханурова труднощі, які виникли з експортом м'яса, молока, металу тощо в Росію, й, особливо, газовий конфлікт з останньою. Прагнучи шляхом підняття цін на газ збільшити прибуток від його продажу, а також захопити частину ринку металургії, на якому українські компанії успішно конкурували з російськими, отримати через створення т. зв. газотранспортного консорціуму доступ до української газотранспортної системи та вплинути на зовнішньополітичний курс України, російський уряд руками "Газпрому" в ніч на 1 січня 2006 р. зупинив постачання газу в Україну. 4 січня обом сторонам удалося підписати договір, згідно з яким ціна газу, що постачався в Україну посередницькою фірмою "РосУкрЕнерго", збільшилася майже удвічі. Це стало причиною підвищення цін на енергоресурси і тарифів житлово-комунального господарства для населення у 2,5--3,6 рази. Як наслідок, інфляція перевищила прогнозовані державного бюджету 2006 р. показники, а реальні доходи українців почали знижуватися.

26 березня 2006 р. відбулися перші в історії України парламентські вибори на пропорційній основі, коли всі 450 депутатів були обрані за партійними списками. За їх результатами до Верховної Ради V скликання потрапили п'ять політичних сил, які подолали тривідсотковий виборчий бар'єр: Партія регіонів (186 мандатів), Блок Юлії Тимошенко (129), блок "Наша Україна" (81), СПУ (33) і КПУ (21). Тобто в цілому тенденція, що склалася під час президентських виборів 2004 p., збереглася й на парламентських перегонах: сили, які ототожнювалися з Майданом ("Наша Україна", ВІСТ, СПУ), здобули більше голосів, аніж їхні опоненти (ПР і КПУ).

Вперше в історії України влада забезпечила дотримання високих демократичних стандартів проведення виборів. Це засвідчили практично всі спостерігачі -- як українські, так і міжнародні. Демократичність проведення парламентських виборів підтвердив і Вищий адміністративний суд України, який відхилив усі позовні вимоги аутсайдерів виборчого процесу.

Упродовж квітня -- липня між переможцями виборів тривала виснажлива "коаліціада" -- переговори стосовно створення парламентської коаліції депутатських фракцій, яка, відповідно до конституційних змін 2004 p., отримувала право внести пропозиції Президенту щодо кандидатури прем'єр-міністра. 22 червня 2006 р. було підписано Угоду про створення коаліції демократичних сил у складі парламентських фракцій БЮТ, блоку "Наша Україна" та СПУ. Однак лідер соціалістів О. Мороз розпочав переговори з керівництвом Партії регіонів, унаслідок яких його було обрано головою Верховної Ради. Незабаром лідери трьох фракцій -- ПР, СПУ і КПУ підписали угоду про створення т. зв. антикризової коаліції. На посаду прем'єр-міністра коаліція висунула лідера Партії регіонів В. Януковича.

Після тривалих консультацій, на яких, між іншим, розглядалися пропозиції про необхідність розпуску парламенту, Президент запропонував усім парламентським політичним силам підписати Універсал національної єдності. У документі містилися положення про " збереження суверенності і цілісності, унітарності та соборності України", дотримання прав людини, непорушності права власності, свободи віросповідання, статусу української мови, невтручання у діяльність правоохоронних органів і НБУ тощо. Після підписання 3 серпня 2006 р. Універсалу В. Ющенко вніс кандидатуру В. Януковича на розгляд парламенту.

4 серпня 2006 р. В. Януковича вдруге було затверджено Верховною Радою на посаді прем'єр-міністра України. Спочатку до складу нового уряду ввійшли міністри за квотами Партії регіонів, Соціалістичної та Комуністичної партій, а також "Нашої України", яка передбачала стати в майбутньому учасницею правлячої коаліції, однак уже у вересні заявила про опозицію до діючого уряду і відкликала своїх міністрів. Членами Кабінету Міністрів були також міністри оборони (А. Гриценко) та закордонних справ (Б. Тарасюк), подані, згідно з Конституцією, на затвердження Верховній Раді Президентом, а також міністр внутрішніх справ ІО. Луценко -- за домовленістю В. Ющенка з прем'єр-міністром (у грудні Б. Тарасюк і Ю. Луценко були відправлені коаліцією у відставку).

В економіці, зважаючи на передвиборні обіцянки Партії регіонів " покращити наше життя вже сьогодні ", уряд проголосив курс на прискорення економічного зростання. Його результати за перший рік дальності, за словами самого прем'єр-міністра, були доволі оптимістичними. Темпи зростання ВВП становили 7 %, рівень заробітної плати збільшився на чверть, а пенсій -- на 20 %, витрати бюджету на соціальні потреби -- майже втричі. На 20 % вдалося знизити рівень заборгованості із заробітної плати, безробіття скоротилося до 2,6 %.

Значні зміни з 2006 р. відбулися в політичній системі держави -- згідно з конституційною реформою 2004 р. замість президентсько-парламентської республіки запроваджувалася парламентсько-президентська. В результаті повноваження Президента звужувалися за рахунок розширення прав парламенту та сформованого ним уряду. У новій редакції Конституції залишалося багато прогалин, взаємовідносини різних гілок влади були виписані нечітко, що не лише породило можливості для вільного тлумачення конституційних норм, а й значною мірою розбалансувало політичну систему держави. Вирішити проблему міг лише Конституційний Суд, але він на той час уже майже рік, як не ухвалював жодного рішення.

Тим часом політичні опоненти Президента, скориставшись демократичними завоюваннями Помаранчевої революції та взявши владу в свої руки, крок за кроком позбавляли його посадових повноважень. Щоб глава держави не міг ветувати прийняті антикризовою коаліцією закони, у парламенті, всупереч Основному Закону, почався процес стимулювання опозиційних депутатів до створення конституційної більшості, яка б могла долати президентські вето. Це вже загрожувало узурпацією влади. Загнаний у кут Президент був змушений вдатися до рішучих дій. 2 квітня 2007 р. він підписав Указ "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради У країни", яким припинялася дія повноважень депутатів V скликання та на 27 травня 2007 р. призначалися дострокові вибори (наступним указом від 26 квітня дату виборів було перенесено па 24 червня 2007 p.).

Антикризова коаліція не визнала указу Президента, вважаючи його неконституційним, і заборонила уряду видавати кошти на дострокові вибори. Цю ініціативу підтримали прем'єр-міністр В. Янукович та переважна частина уряду. Протистояння між главою держави і Верховною Радою та Кабінетом Міністрів сягнуло критичних меж, перерісши у повномасштабну політичну кризу, найбільшу з часів Помаранчевої революції.

Опозиція почала готуватися до виборів, її опоненти -- Партія регіонів, СПУ і КПУ закликали своїх прихильників до протесту. Кілька десятків тисяч протестувальників майже два місяці проводили свої мітинги на майдані Незалежності (локальні заходи прихильників коаліції відбувалися також біля Конституційного Суду, ЦВК, Секретаріату Президента, Служби безпеки, Кабінету Міністрів).

25 травня Президент В. Ющенко персні д поряд кував собі Внутрішні війська, керівництво яких висловило свою підтримку главі держави та зобов'язалося виконувати його накази як Верховного Головнокомандувача. Наступного дня розпочалися переговори Президента, прем'єр-міністра та голови Верховної Ради V скликання. 27 травня В. Ющенко, В. Янукович та О. Мороз оголосили Спільну політичну заяву про завершення політичної кризи в Україні та про те, що дострокові парламентські вибори відбудуться 30 вересня 2007 р. на основі указу Президента. Перед цим Верховна Рада мала ухвалити три пакети документів: перший стосувався забезпечення демократичних виборів; другий передбачав переголосування рішень, ухвалених парламентом після 2 квітня, коли був оприлюднений перший Указ Президента про дострокові вибори; третій охоплював законопроекти, необхідні для вступу України в СОТ, та деякі соціальні ініціативи. Щоб парламентські рішення були легітимними, глава держави на кілька днів зупинив дію ст. 2 свого указу від 26 квітня про дострокове припинення повноважень Верховної Ради.

Після ухвалення парламентом необхідних законопроектів, відповідно до зазначених домовленостей, були проведені з'їзди БІОТ та "Нашої України ", де близько 170 народних депутатів прийняли рішення про дострокове складення своїх повноважень. Тим самим вони забезпечили підстави для визнання Верховної Ради недієздатною, оскільки, згідно зі ст. 82 Основного Закону, Рада є повноважною за умови наявності не менш як двох третин народних депутатів від її конституційного складу. 5 червня та 31 липня Президент В. Ющенко видав ще два укази, якими остаточно закріпив призначення дострокових виборів до Верховної Ради на ЗО вересня 2007р.

Звичайно, пост революційні сподівання на швидке просування України шляхом реформ, слідом за найближчими західними сусідами, поки що не справдилися. Незважаючи на величезний потенціал української економіки, наявність значного середнього класу, одного з найосвіченішого на пострадянському просторі населення, а також подолання тривалої економічної кризи та істотне підвищення ВВП, якісного покращення життєвого рівня населення не сталося. Проте Помаранчева революція здійснила переворот у душах людей, їхній психології. Для багатьох Майдан став перемогою не стільки над старою владою, скільки над собою, своїми страхами, звичкою до приниження. Завдяки Помаранчевій революції Україна і українці стали ближчими до Європи, ніж будь-коли раніше.

помаранчевий революція ющенко

Список використаної літератури

1. Аркас М. М. Історія України-Руси. - К, 2010.

2. Бойко О. Д Історія України. - К, 2011

3. Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст.: Навч. посіб. -К, 2014.

4. Верша В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). -Львів, 2012.

5. Верстюк В. Українська Центральна Рада. - К, 2013.

6. Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн. - К., 1991-1998.

7. Дорошенко Д. Нариси історії України. - К, 2012. - Т. 1-2.

8. Залізняк Л Нариси стародавньої історії України. - К., 2011.

9. Запорізьке козацтво в українській історії, культурі та національній само-свідомості. - К; Запоріжжя, 2012

10. Історія України / С. В. Кульчицький (керівник) та ін. - К, 2011.

11. Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К, 2012.

12. Історія України: Навч. посіб. - К., 2012

13. Коваль М. В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. -К, 2012.

14. Крип'якевич І П. Історія України. - Львів, 2013

15. Культурне відродження в Україні. - К, 2012

16. Кульчицький С. В., Коваль М. В, Лебедєва Ю. Г. Історія України: Навч. посіб. -- К., 2012.

17. Полонська-Васшенко Н. Історія України. - К, 2012. - Т. 1-2.

18. Субтельний О. Україна. Історія. - К, 2012.

19. Толочко П. П. Від Русі до України. Вибрані науково-популярні, критичні та публіцистичні праці. - К, 2012.

20. Яблонський В Сучасні політичні партії України: Довідник. - К, 2011.

21. ЯворницькийД. І. Історія запорізьких козаків: У 3 т. - К, 2012.

Размещено на Allbest.ru