Размещено на http://www.allbest.ru/

АРАВІЯ

Зміст

1. Стан джерельної бази

2. Природнокліматичні умови

3. Населення

4. Віхи історії

5. Соціально-економічний розвиток

6. Політичний устрій

7. Культура та релігія

Список використаної літератури

1. Стан джерельної бази

Аравія лежить на стику трьох континентів -- Європи, Азії та Африки. Все ж, на відміну від Східного Середземномор'я, прохідним двором Передньої Азії вона не стала. Особливо це стосується Південної Аравії, де утворилися найбільші аравійські держави, адже від прадавніх вогнищ старосхідної культури вона була, певною мірою, відгороджена пустелею та недоступними горами. Тому не дивно, що про аравійську цивілізацію в історичній пам'яті збереглося небагато інформації.

Джерела з історії Стародавньої Аравії поділяються на чотири основні групи: матеріали епіграфіки, речові пам'ятки, писемні згадки інших народів Стародавнього Сходу, повідомлення Біблії та античних авторів.

Аравійці, як і стародавні єгиптяни, любили писати. Писали в них старі й малі, писали на чому завгодно: на камені, на дерев'яних дощечках, на глині, на скелях (графіті), на бронзі тощо. Збереглося понад 5 тис. пам'яток їхньої епіграфіки, здебільшого з Південної Аравії, а також з Єгипту, Ефіопії, Месопотамії, Палестини, о-ва Делос. Це, переважно, описи політичних подій, стародавні закони, написи-посвяти, написи на гробницях, ділові акти тощо. Відсутні серед них лише релігійно-міфологічні тексти, тому реконструкцію духовного життя далеких пращурів сучасних єменців доводиться здійснювати на основі самих лише імен та епітетів богів і відповідних скульптурних та рельєфних зображень. Датування аравійської епіграфіки проблематичне. Одні вчені відносять її до кінця II -- початку І тис. до н. е., інші -- до VIII чи, навіть, V ст. до н. е.

Непоодинокі, хоча й не особливо інформативні, згадки про Стародавню Аравію знаходимо в Біблії, у працях Геродота, Діодора, Страбона, Феофраста та деяких інших античних і ранньовізантійських авторів. Повідомлення про природно-географічні умови на півострові, про караванні й морські шляхи в Аравії, про тамтешні міста та порти, про звичаї і традиції населення є в "Періплах" -- описах плавань персів, греків, римлян Червоним морем, Перською затокою та водами океану в пошуках шляхів до Індії.

Археологія особливої уваги Аравії не приділила, однак дещо відхилила завісу над її давнім минулим. Найбільше значення для археологічного дослідження Стародавньої Аравії мали розкопки Маріба -- основного міста Сабейського царства, величних руїн Марібської греблі і того, що залишилося від Тімни -- столиці Катабану. На півночі Аравії археологи цікавилися Петрою -- столицею Набатейської держави.

2. Природнокліматичні умови

Аравійський півострів з трьох боків омивається морями. Майже всю його територію, за винятком прибережної смуги, вкривають піщані масиви та кам'янисті пустині. Клімат там спекотний. Мусонні дощі більш-менш регулярно випадають лише в районі берегових хребтів та південно-західної частини півострова, і то лише взимку. В пустельній зоні вони випадають не частіше кількох разів на рік, а в окремі роки взагалі туди не навідуються. Тамтешні сухі річища (араби називають їх "уед" -- потік, звідси походить термін "ваді") наповнюються водою лише після зливи. Ріки ці нікуди не впадають -- губляться в розпечених пісках пустелі. Втім, у річищі "ваді" часом можна виявити неглибоко від поверхні життєздатну вологу.

Все ж, не лише Південь і Південний Захід Аравії -- "щаслива Аравія", територія сучасних обох Єменів,-- а й інші регіони півострова (за винятком кам'янистої пустині) не є мертвою зоною пісків і скель. Хоч як це дивно, значну * територію Аравії вкривають колючі чагарники, багаторічні трави, навіть дерева (акація, рожкове дерево, плоди та насіння якого споживають і люди, й тварини). У давнину півострів зажив слави "країни пахощів" ("східних смол") та "країни пряностей". Там росли ладан, мірра, кориця, бальзам, алое, шафран, що користувалися величезним попитом у країнах Стародавнього Сходу та античного світу.

Щедрими були корисні копалини Аравії. Там існували поклади золота, срібла, олова, свинцю, заліза, міді, сурми, білого мармуру, алебастру, траплялися й камені-самоцвіти (смарагди, берили, бірюза тощо). У прибережних водах півострова не залишалися без роботи шукачі перлів і червоних та чорних коралей.

Отож не варто дивуватися з того, що буквально увесь півострів вкривала густа мережа прадавніх караванних шляхів, найважливіший з яких -- "шлях пахощів" -- вів із Південного Заходу Аравії уздовж червоно морського узбережжя до узбережжя Середземного моря, там розгалужувався на дві гілки, одна з яких вела до міст Газа та Ашдод, інша -- до Tipa й Дамаска.

Населенню Аравії, здавалося, сам Бог велів займатися посередницькою торгівлею та збутом власної продукції, на яку ніколи не зменшувався попит.

Люди селилися в Аравії (влітку вона знемагала від пекельної спеки, проте взимку, в сезон дощів, знову пробуджувалася до життя) переважно в прибережній смузі, на краю пустині. Вони загалом пристосувалися до суворих природнокліматичних умов, хоча й відчували себе незахищеними й безпорадними.

3. Населення

В Аравії виявлено низку палеолітичних стоянок. Отож вона

була зоною антропогенезу. Проте не пізніше XX тис. до н. е. клімат там став таким спекотним, що люди надовго полишили півострів. Лише з

VIII тис. до н. е., коли тамтешня природа знову змінила гнів на милість, люди заходилися обживати спершу прибережну смугу півострова, а згодом й центральні та південні Його регіони.

Не пізніше V тис. до н. е. уздовж східного узбережжя півострова спершу поселилися носії убещської культури (протошумерської? шумерської?), а згодом -- і культури Джемдет-Наср (шумерської). Деякі історики припускають, що на східному узбережжі Аравії лежали згадувані в шумерських текстах країни Маган і Мелухха, а на південному -- облюбована стародавніми єгиптянами країна Пунт. Десь наприкінці III -- на початку II тис. до н. е. південну смугу півострова почали обживати семіти. Захожий люд селився окремими племенами чи родовими групами, започаткувавши ізольовані вогнища культури: Сабейське, Катабанське, Хадрамаутське та Маїнсське. Впродовж тривалого часу в Південній Аравії співіснували щонайменше чотири особливі семітські мови. В північно-західній частині півострова у II тис. до н. е. проживало семітське плем'я медіанітян.

Греки та римляни називали мешканців Аравії "арабами", тобто жителями пустині. З часів пророка Мухаммеда (VII ст. н. е.) так називали себе вже й самі аравійці, котрі, за оцінкою Страбона, "не були особливо хоробрими воїнами, а були скоріше торговцями й купцями...".

4. Віхи історії

На півночі Аравії утворилися племінні союзи та карликові держави, керовані "царями", правильніше було б сказати -- "шейхами", іноді "царицями". В цих політичних утвореннях склалася військова організація, проте без регулярної армії -- вояками були всі дорослі чоловіки племені та частина жінок. Північноаравійські політичні центри (скажімо, Набатейське князівство) слугували розмінною монетою в політичних іграх могутніх сусідів -- Єгипту та Ассирії і водночас постійно сварилися між собою.

Вагоміших успіхів на політичній арені досягли сильніші й стабільніші південно аравійські держави на, території сучасних Єменської Арабської Республіки та Народно-Демократичної Республіки Ємен. Найповажнішими серед них були Сабейське царство (займало території між Червоним морем і Хадрамаутом, між Центральною Аравією та Індійським океаном) та Хім'яритеька держава, яка посилилася наприкінці І тис. до н. е. Проте близько III ст. до н. е. в Сабі, від якої вже відложилися завойовані нею сусідні південно аравійські держави, воцарилася династія із Хім'яра, її західного сусіда.

З середини І тис. до н. е. Аравія налагодила тісні торговельні зв'язки з Грецією, в Елліністичну добу -- з державою Птолемеїв, у першій половині І тис. н. е.--з Римською імперією. Торгувала вона також з Аксумом (Ефіопія).

5. Соціально-економічний розвиток

Важливою галуззю господарства південно аравійських суспільств було іригаційне землеробство та кочове скотарство. Тамтешній люд вирощував зернові культури (пшеницю, полбу, ячмінь), бобові, овочі. На гірських схилах, перетворених на тераси, закладав виноградники, а в оазисах -- фінікові плантації. Іригаційне будівництво було необхідне для того, щоб запобігти зливу річкових вод у море. Найграндіознішою іригаційною спорудою була Марібська гребля, побудована в VII ст. до н. е. її довжина становила 600 м, висота -- понад 15 м. Завдяки цій греблі зрошувалося 1600 га землі.

Населення розводило велику рогату худобу, коней, овець, одногорбих верблюдів, приручених 3--4 тис. років тому.

Верблюд харчами не перебирав, споживав усе, що Бог послав, навіть "верблюжі колючки". Він наїдався й напивався "про запас", тому міг упродовж кількох діб обходитися без їжі та води. На своїй спині він неквапливо, зі швидкістю 4 км за годину, міг перевозити вантаж вагою до 800 кг, запросто долав водні перепони. Самиця верблюда давала в день до 10 л молока, яке добре гамувало спрагу. Споживало населення й м'ясо молодого верблюда-самця. Цінною промисловою сировиною були верблюжа вовна та шкіра. Навіть верблюжий послід аборигени використовували як паливо. Маючи верблюда та наповнений водою шкіряний мішок-бурдюк можна було робити -- з торговою чи військовою метою -- далекі переходи через пустині.

Займалося населення Аравії й ремеслами, передусім каменярством, будівельною справою, металургією, ткацтвом, гончарством, чинбарством тощо. аравія семітський племінний політичний

Чільне місце в господарському житті Стародавньої Аравії посідала торгівля, яка інтенсивно розвивалася завдяки вигідному розташуванню півострова на торгових шляхах та наявності на ньому пряностей, пахощів та інших цінних продуктів. Обмінювалися між собою товарами фелахи (землероби) та бедуїни (пастухи-кочівники), місцеве населення постачало старосхідний та античний світи пахощами й прянощами, займалося транзитною торгівлею африканськими та індійськими товарами з країнами Близького Сходу. Торгівля відігравала в господарському житті Аравії таку поважну роль, що її розквіт чи згортання спричинювали посилення чи занепад тамтешніх держав.

Наприкінці І тис. до н. е. перси, єгиптяни та греки встановили прямі (сухопутні й морські) контакти з Індією. Це змінило напрями міжнародних торгових шляхів і боляче вдарило по господарському життю південно аравійських держав. Але біда, як відомо, не приходить сама... Знову на землеробські зони почала наступати пустиня, виходили з ладу іригаційні споруди (скажімо, неодноразово відбувався прорив Марібської греблі, аж поки вона в 570 р. н. е. остаточно не перетворилася на жалюгідну руїну). За таких обставин південно аравійські держави остаточно пересварилися між собою і стали занепадати.

Наприкінці II -- на початку І тис. до н. е. відбувалися радикальні зміни в соціальній сфері Південної Аравії. З'явилася майнова нерівність, почали виділятися знатні роди, які зосереджували у своїх руках політичну владу, формувалися соціальні групи жерців, купців. Земельна власність ще залишалася общинною, проте знатні сім'ї вже домагалися відокремлення від общинних земельних володінь своїх ділянок. Вони прикуповували землю, зводили на ній іригаційні споруди і, зрештою, ставали ЇЇ власниками. Чимало землі належало державі (державне землеволодіння зростало шляхом завоювань, конфіскацій, примусової купівлі), а також храмам. На державних і храмових землях працювало завойоване населення, частина вільного люду (У формі повинностей), раби (з числа військовополонених, куплені). Боргове рабство існувало в зародковому стані. Давньоєменське суспільство, таким чином, було ранньокласовим, зберігало, значною мірою, родоплемінний уклад.

6. Політичний устрій

Південноаравійські племінні союзи поставали на початку І тис. - до н. е. примітивними державами: Маїн, Саба, Катабан, Аусан, Хадрамаут. В них не відбулося радикальної ломки родоплемінних політичних інститутів, які пристосувалися до нових умов класового суспільства.

З особливостями політичного устрою цих держав познайомимося на прикладі Сабейського царства. Суспільство "золотої Саби" складалося з шести "племен", троє з яких були привілейованими, а решта -- підлеглими. Племенами керували кабіри -- вожді (представники знатного роду). Кабіри утворювали колегіальний орган управління. В "племенах", можливо, існували й ради старійшин. Важливими посадовими особами були епоніми, які виконували жрецькі обов'язки, здійснювали астрономічні, астрологічні та календарні спостереження. За роками їхнього перебування на посаді велося офіційне датування, літочислення. Епонімів обирали з представників знатних родів привілейованих "племен" на кількарічний строк. Верховна виконавча влада перебувала в руках мукаррібів, посада яких була спадковою. У мирний час мукарріби займалися господарськими проблемами, виконували сакральні функції (організовували жертвоприношення, ритуальні трапези тощо), видавали державні закони й укази тощо, а у воєнний -- нерідко керували ополченням і на певний строк діставали царський титул (малік). Влада мукаррібів зростала, й фактично переросла наприкінці І тис. до н. е. в царську.

Найвища державна влада в Сабейському царстві належала раді старійшин, до якої входили мукарріби та. представники усіх шести сабейських "племен" (при цьому підлеглі "племена" задовольнялися півнормовим представництвом). Рада старійшин виконувала сакральні, законодавчі, судові та адміністративно-господарські функції.

Поступово поряд із поділом на "племена" в південно аравійських державах з'явився й територіально-адміністративний поділ. Міста (вона були невеликими) з приміськими зонами ставали самоуправними. Людність, таким чином, входила водночас і в племінне об'єднання й до складу територіально-адміністративного округу.

7. Культура та релігія

Населення Південної Аравії створило на базі фінікійського або лротосінайського алфавітів абеткову систему письма з 29 літер. Подібне письмо створили на базі арамейського алфавіту (утворився з фінікійського) також набатеї Північно-Західної Аравії.

Склалася в Стародавній Аравії і монументальна кам'яна архітектура. Міста виростали на штучних пагорбах прямокутними в плані, їх оточували могутні захисні стіни з ретельно припасованих одна до одної кам'яних брил. Уздовж оборонної стіни височіли квадратні вежі. Іноді місто вмонтовували у скелю. Такою була, наприклад, чудова набатейська Петра ("Скеля"), храми й гробниці якої майстри-будівельники вирубали в червоних скелях.

Скульптори виробляли із золота, бронзи, алебастру, глини зображення людей і тварин, керуючись при цьому певним каноном. В Аравії з давніх-давен виконувалися наскельні зображення, розмальовувався (здебільшого, геометричним орнаментом) посуд.

Релігія Стародавньої Аравії була політеїстичною, причому єдиного пантеону в ній не існувало. В жителів Південної Аравії найпоширенішими були давньосемітський культ Астара (верховний бог у сабеїв) та місячний культ Алмаках. Алмаках у "золотій Сабі" поступово витіснив інших богів. Така централізація культу сприяла пізнішому наверненню аравійців в іудаїзм і християнство. Вшановувалися в Південній Аравії також боги неба, сонця, інші астральні культи. Набатеї Північно-Західної Аравії мали за верховного бога Душару -- "володаря пасма гір". Вшановували вони й інших богів (громовержця, творця світу, бога війни, бога вмираючої й оживаючої природи, покровителя царської влади тощо).

Зрозуміло, серед небожителів Аравії існували й жіночі культи, проте в тамтешній системі релігійно-міфологічних уявлень вони перебували на третіх ролях.

Південноаравійці справляли ритуал у спеціальних храмах, людність же Північно-Західної Аравії використовувала з цією метою т. зв. висоти: святилища на пагорбах і висотах, влаштовані просто неба (вони вважалися водночас і житлом богів і самими богами).

На початку нової ери контакти Аравії з близькосхідним, античним і візантійським світами привели до важливих змін у релігійному житті населення. Частина аравійців навернулася в іудаїзм, частина -- у християнську віру, в тому числі в її єретичні форми -- аріанство, монофізитство, несторіанство тощо. Трапилося це в першій половині І тис. н. е. Навернення в чужу віру могло обернутися для населення півострова втратою політичної незалежності, призвести до засилля іноземщини. Відразу зазначимо, шо такого лиха не трапилося. Поступово в духовному житті Аравії перемогла ідея єдності тамтешнього люду та протистояння іноземщині. Так у VII ст. з'явився аравійський феномен -- ісламська релігія.

Список використаної літератури

1. Аркас М. М. Історія України-Руси. - К, 2010.

2. Бойко О. Д Історія України. - К, 2011

3. Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст.: Навч. посіб. -К, 2014.

4. Верша В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). -Львів, 2012.

5. Верстюк В. Українська Центральна Рада. - К, 2013.

6. Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн. - К., 1991-1998.

7. Дорошенко Д. Нариси історії України. - К, 2012. - Т. 1-2.

8. Залізняк Л Нариси стародавньої історії України. - К., 2011.

9. Запорізьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості. - К; Запоріжжя, 2012

10. Історія України / С. В. Кульчицький (керівник) та ін. - К, 2011.

11. Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К, 2012.

12. Історія України: Навч. посіб. - К., 2012

13. Коваль М. В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. -К, 2012.

14. Крип'якевич І П. Історія України. - Львів, 2013

15. Культурне відродження в Україні. - К, 2012

16. Кульчицький С. В., Коваль М. В, Лебедєва Ю. Г. Історія України: Навч. посіб. -- К., 2012.

17. Полонська-Васшенко Н. Історія України. - К, 2012. - Т. 1-2.

18. Субтельний О. Україна. Історія. - К, 2012.

19. Толочко П. П. Від Русі до України. Вибрані науково-популярні, критичні та публіцистичні праці. - К, 2012.

20. Українці в світі. - Мельбурн, 2012.

21. Яблонський В Сучасні політичні партії України: Довідник. - К, 2011.

Размещено на Allbest.ru