Давньокитайські імперії

Легістське оновлення царства Цінь, будівництво та значення Китайської стіни для історії. Характеристика та специфіка періоду Західної Хань, її соціально-економічний розвиток. Недоліки господарського механізму Східної Хань. Загибель Ханьської імперії.

Рубрика История и исторические личности
Вид лекция
Язык украинский
Дата добавления 30.03.2015
Размер файла 214,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Давньокитайські імперії

Зміст

    • 1. Цінь
      • 2. Західна Хань
      • 3. Східна Хань
  • Список використаної літератури

1. Цінь

Легістське оновлення царства Цінь стало провісником кардинальних змін в історичному розвитку всього Китаю, який з появою в середині І тис. до н. е. іригаційного землеробства вже не міг обійтися без сильної централізованої системи державного управління.

У 246 р. до н. е. царський трон у Цінь дістався тринадцятирічному царевичеві Ін Чжену. Поки йому не виповнився 21 рік, державою керував царський регент -- багатий купець Люй Бувей. Китайці перешіптувались тоді, що саме Люй Бувей -- справжній батько Ін Чжена, бо ще до того, як офіційний батько царевича зійшовся з його матір'ю, наложницею Люй Бувея, вона, мовляв, вже була "трішки вагітною". У будь-якому випадку, Люй Бувей не палав бажанням випускати владу з своїх рук і готував державний переворот. Ін Чжен довідався про цю змову проти нього. Він круто розправився зі змовниками, лише з Люй Бувеєм повівся милостиво -- подарував йому "почесну смерть" (дозволив покінчити із собою). Укріпившись на царському троні, Ін Чжен, за порадою чиновника-легіста Лі Си, до 221 р. до н. е. у кровопролитних війнах підкорив решту китайських царств-гегемонів, проголосив себе імператором на ймення Цінь Шіхуан (ді) -- "перший імператор Цінь". Смутний період в історії Стародавнього Китаю закінчився, проте китайському народові довелось заплатити за жаданий мир і порядок дорогу ціну -- зазнати тиранії одного з най похмуріших деспотів у світовій історії.

Цінь Шіхуан відразу ж розпочав кардинальні реформи в суспільстві, які мали волюнтаристський характер і перевернули в Китаї все догори дном. Першим кроком імператора було вилучення у населення всієї зброї й переплавка її на дзвони та 12 гігантських, 32-тонних статуй. Для того щоб тримати у покорі опозиційну знать, він переселив до столиці (м. Саньян) з усієї країни 120 тис. аристократичних родин, замінивши їх на місцях ціньськими чиновниками. Було знищено кордони та самі назви колишніх незалежних царств, систему спадкових володінь замінено системою намісництв. Цінь Шіхуан поділив імперію на 36 округів (згодом було добавлено ще чотири), а самі округи -- на повіти, волості та тіни (до тіни входило приблизно 10 сімей). Усі ці адміністративно-територіальні одиниці керувались спеціальними чиновниками, наділеними адміністративними, фіскальними, судовими та поліцейськими функціями. Чиновники контролювали один одного. Така політика "посилення стовбура та послаблення гілок" істотно зміцнила центральну владу. Китайцям веліли називати себе вже не чусцями, вейцями, ціньцями тощо, а "чорноголовими" (в Китаї кожна династія мала свій колір-символ, династію ж Цінь Шіхуана символізував чорний колір). По всій імперії було ліквідовано спадкові ранги (виняток не зробили навіть для синів та братів імператора), їх заступили титули знатності, які надавав імператор за заслуги перед державою. Суттєво обмежувалося общинне самоврядування, хоч сама община як податкова одиниця збереглася. Цінь Шіхуан уніфікував державну валюту (його круглі з квадратним отвором монети ходили в Китаї офіційним курсом аж до Сіньхайської революції 1911--1913 рр.), запровадив єдину систему мір і ваги, розіславши повсюдно спеціальні еталони, уніфікував китайське письмо (раніше в кожному царстві існував свій стиль письма). Відповідно до економічної програми легістів імператор проголосив землеробство "основним заняттям" й насильно переселив у китайське прикордоння десятки тисяч селянських родин, зобов'язавши їх водночас і піднімати цілину, і захищати кордони держави від нападників-кочівників. По всій імперії було узаконено приватну власність на землю й замінено податок з урожаю земельним податком. Цінь Шіхуан навіть велів скласти земельний кадастр, причому реалізував це архіскладне завдання навдивовижу

просто: наказав, щоб піддані самі повідомили, скільки орної землі в кожного з них. Він став верховним власником і розподілювачем води для зрошення полів, монополізував виробництво і збут солі та заліза, контролював ціни на зерно -- одне слово, сконцентрував у своїх руках необмежену владу. Не забув імператор нав'язати суспільству нове законодавство, в якому кожен рядок був написаний кров'ю. З тої пори жахлива кара чекала кожного за найменше правопорушення, передусім за вияв невдоволення ціньським режимом. Коли імператорові доповідали, що хтось уголос обурювався його тиранією, він негайно знищував не лише зухвальця, а й населення цілої округи, до якої той належав. В імперії було організовано тотальне поліцейське стеження, запроваджено кругову поруку, заохочувалися доноси. Отож Цінь Шіхуан створив у Китаї моторошний тоталітарний режим, який проіснував там до недавнього минулого, принаймні до Сіньхайської революції.

Для Цінь Шіхуана народ був звичайнісіньким робочим бидлом. Імператор розраховував лише на підтримку з боку військово-бюрократичного прошарку та нуворишів, які придбали ранти знатності та адміністративні посади й безцеремонно грабували народ, проте не особливо потурав навіть їм. Чиновників, які буквально плазували перед ним, він за найменшу провину запроторював рядовими в прикордонне військо, де смерть ходила з кожним обнявшись. Інтелігенцію імператор у душі глибоко зневажав і ненавидів. Коли вона почала вголос ремствувати на те, що влада нехтує заповідями давніх мудреців, він прислухався до поради чиновника Лі Си затулити рота тим, хто "просторікує про давнину, щоб опорочити сучасність", і подав невдоволеним пам'ятний урок -- спалив майже всю конфуціанську літературу* (пощадив лише медичні, сільськогосподарські та астрономічні трактати), живцем закопав 460 учених-конфуціанців, тисячі інших кинув на каторжне будівництво Великої Китайської стіни. Опозиція після цього, зрозуміло, принишкла. Імператор позакривав приватні школи, щоб вони. не плодили інакомислячих (державні школи він усе ж зберіг). Одне слово, імператор наглядно продемонстрував інтелектуалам, на що здатна державна влада, якщо вона в руках Цінь Шіхуанів.

У 215 р. до н. е. Цінь Шіхуан спорядив до північних кордонів Китаю 300-тисячне військо, яким командував полководець Мен Тянь. Упродовж двох років це військо відвоювало в сюнну величезну територію і відновило, таким чином, колишні кордони країни доби Чжань Го.

Після успішного походу проти північних кочівників воїни Мен Тяня разом з двома мільйонами військових поселенців побудували з утрамбованої землі та каміння "найдовше кладовище у світі" -- Велику Китайську стіну ("Стіну в 10.000 лі"), про яку китайський народ склав похмурі легенди. Для цього було розширено й об'єднано прикордонні укріплення колишніх царств Цінь, Чжао та Янь. Китайська стіна, завдовжки 6450 км, перетинала безводні степи й пустині, підносилася на найвищі гірські вершини й опускалась у найглибші ущелини. Впродовж цього потужного оборонного рубежу заввишки 6,5--10 м через кожні 60--100 м височіли вежі-бійниці. Побудована на людських кістках, Китайська стіна мала не лише оборонне значення, а й сприяла налагодженню мирної торгівлі китайців із північними сусідами. Від неї до столиці за наказом імператора було прокладено магістральну дорогу, рівну, немов струна.

За порадою легістів Цінь Шіхуан здійснював мілітаристську політику. Як повідомляв історик Бань Гу, він "ззовні боровся проти чотирьох варварів, убитих людей було як заплутаних конопель, висохлі кістки лежали біля Великої стіни, а черепи валялися на шляхах. Жодного дня не проходило без війни". Характерно, що хоч кордони імперії внаслідок цих воєн значно розширилися, Китай і надалі залишався аграрно перенаселеним.

Довівши кошмарний легістський експеримент до абсурду, Цінь Шіхуан занапастив свій народ. Податки в країні збільшилися в 20--30 разів, зубожіння основної маси селян не знало меж. Рятуючись від податків та чиновницького свавілля, багато селян тікало світ за очі, їхні наділи діставалися сільській верхівці, зросла кількість рабів. Доводила до розпачу китайський люд каторжна трудова повинність на державу. Імператор не обмежився згоном мільйонів людей на будівництво Китайської стіни. Після кількох невдалих замахів на його життя, організованих аристократами, він зробився хворобливо підозріливим, став засекречувати місце свого перебування і задля цього велів побудувати в столичній окрузі 270 палаців, з'єднаних між собою критими переходами. Лише на будівництво палацу Епагун він кинув 800 тис. правопорушників, засуджених до каторжних робіт чи кастрації, ще 700 тис. китайських "зеків" споруджували гігантський підземний мавзолей імператорові. Одне слово, будівництво пірамід у Єгипті виглядає скромною забавою у порівнянні з будівельними роботами в ціньському Китаї. Тож не дивно, що Цінь Шіхуана в країні всі безтямно боялися й водночас люто ненавиділи. До того ж він оточив себе переважно ціньцями, що посилювало міжетнічні негаразди та антиціньські настрої.

У 210 р. до н. е. імператор раптово помер від перевтоми під час своєї чергової інспекційної подорожі по Китаю.

Звістка про смерть Цінь Шіхуана могла викликати в країні бунти, тому впродовж цілого року, поки добудовувався мавзолей, її ретельно приховували від народу. Сима Цянь повідомляв: "Домовину поставили у великій колісниці з вікнами. Тут же їхали колишні улюблені євнухи імператора, і коли (кортеж) прибував (до місць зупинок, вони) підносили імператору їжу, чиновники доповідали про справи, як і раніш. Євнухи, які сиділи в колісниці, виносили рішення в тих справах, що їм доповідали... (Коли) настала спека і з царської колісниці пішов сморід, тоді повеліли чиновникам, які супроводжували колісницю, покласти в неї дань солоної риби, щоб перебити трупний запах". Врешті-решт мавзолей добудували й імператора поховали з усіма можливими почестями.

Перед смертю Цінь Шіхуан призначив своїм наслідником старшого сина Фу Су, який виступав проти спалення книг, однак придворна кліка підмінила заповіт імператора й запевнила Фу Су, нібито Цінь Шіхуан заповів йому "почесну смерть", а трон віддав молодшому синові Ху Хаю. Обманутий Фу Су слухняно наклав на себе руки, а імператором став недоумкуватий 21-річний Ху Хай, який взяв собі тронне ім'я Ер Шіхуан.

Кажуть, що на дітях великих природа відпочиває. Принаймні на Ху Хаї вона явно не перепрацювалася. Кращих рис батька він не успадкував, натомість зарекомендував себе ще більшим тираном. Своє царювання він почав із того, що знищив 22 своїх братів і сестер та багато інших царедворців. Тим часом бідування народу, здавалося, лося гл о крайніх меж. Люди масово вмирали з голоду, у відчаї заподіювали собі смерть. Переконавшись, що зміна влади не принесла очікуваних полегшень, китайський народ повстав. Першим підняв повстання великий робітничий загін у провінції Аньхуей. Тисяча його робітників через негоду запізнювалися на місце збору, за що на них чекала смертна кара. Робітники рушили на столицю, проте серед них почалися незгоди, які призвели до вбивства їхнього ватажка. Все ж іскра цього виступу запалила багаття загально китайського антиціньського повстання. "Всі чотири сторони світу збунтувались і повстали проти династії Цінь",-- повідомляв Бань Гу. Переляканий імператор наклав на себе руки. Отож у 207 р. до н. е., проіснувавши лише 14років, ціньська династія до єдиного чоловіка безславно згоріла в полум'ї народного повстання. В Китаї відразу почалася найкровопролитніша в історії цієї країни боротьба за владу.

Право посісти царський трон цього разу виборювали аристократ Сянь Юй та звичайний селянин Лю Бан -- особа безмежно властолюбна й позбавлена будь-якої моральності, здатна пожертвувати заради влади й особистої вигоди навіть життям своїх рідних і близьких. Інтелектуали Лю Бана терпіти не могли (так само як і він їх), але простолюдини вважали його "своїм" -- претендент на престол не був амбітним, любив випити. Політична фортуна зрештою усміхнулася Лю Бану. 202 р. до н. е. він проголосив себе імператором, взявши тронне ім'я Гао-цзу. Так було започатковано новий період в історії Китаю -- Західну (Старшу, Ранню, Першу) Хань. Ханьською нову династію нарекли за назвою території, яка служила повстанською базою Лю Бана і ваном якої він став ще в період боротьби за владу. Своєю столицею Лю Бан зробив м. Сіань.

2. Західна Хань

Кілька посушливих років підряд та волюнтаристська економічна політика Цінь Шіхуана зробили свою чорну справу -- спричинили в Китаї жахливу розруху. Сима Цянь повідомляв, що Ханьській династії "дісталися від династії Цінь у спадок самі руїни... Навіть для виїзду Сина Неба не можна було знайти четвірку коней однакової масті. Полководці й високі тузи їздили у візках, запряжених волами. Простий люд не мав нічого". Інший автор запевняв, що навіть у столичній окрузі "люди поїдали людей, більше половини населення вимерло". Китай втратив свій колишній вплив у міжнародному житті східно-азіатського регіону.

Лю Бан не сумнівався, що Китай опинився на грані катастрофи саме через легізм Цінь, що цілком себе здискредитував, тому він відразу ж круто змінив державний курс. Імператор повернув волю тим, хто, рятуючись від голодної смерті, продав себе в рабство, надав амністію тим, хто ухилявся від сплати непосильних державних податків та примусових робіт, у 20 разів зменшив розмір земельного податку, пороздавав народу заповідні ліси, парки та водоймища ціньського дому, хоча приватну власність на землю зберіг. Але китайців найбільше зворушило й обрадувало те, що імператор скасував криваве ціньське законодавство.

Звісно, Лю Бан виконав не всі свої обіцянки народу. Так, він зберіг приватне рабовласництво, дозволив продавати, таврувати й навіть убивати рабів. Імператор мусив задобрювати своїх соратників у боротьбі за царську владу. Він, зокрема, порозганяв колишніх урядовців та аристократів, пожалував титул вана та закріплені за цим титулом маєтки двом десяткам повстанських ватажків, хоча й добре розумів, що нічого путнього з цього не вийде. Колишні селяни, переважно родичі Лю Бана, враз поставали суверенними можновладцями. Більшість із них імператор невдовзі спровадив на той світ, проте й тих, хто вцілів, вистачило, щоб сіяти смуту в державі.

Помер Лю Бан на дванадцятому році свого царювання. Ті, хто володарював після нього, марно намагалися вгамувати ванів-заколотників. Навів лад у державі лише енергійний У Ді, якого китайська історіографія вважає, поряд із Цінь Шіхуаном, одним із творців могутньої Китайської держави. У Ді (140--87 рр. до н. е.) мав деспотичну вдачу, був освіченим, але амбіційним, невблаганним, імпульсивним, традиціями нехтував, коли цього вимагала політична ситуація. Він послабив ванів економічно, зобов'язавши їх поділити родові маєтності між дітьми, відновив державну монополію на виробництво та збут солі, заліза, вина, на карбування монети, конфіскував у знаті чимало землі та рабів, проголосив державною ідеологією конфуціанство, вже синтезоване на той час із легізмом (ханьське конфуціанство, в модифікованому варіанті -- неоконфуціанство, визначало ідеологічний розвій Китаю упродовж більш ніж двох тисяч років -- до Сіньхайської революції). Отже, новий імператор не припустився помилки Цінь Шіхуана, який намагався знищити конфуціанство, а запріг конфуціанську ідеологію в колісницю централізованої автократичної монархії, відповідним чином перелицювавши його. Він велів відкрити в столиці перший китайський "університет", півсотні студентів якого ретельно вивчали книги конфуціанського канону: "Шіцзін", "Шуцзін" "Іц-зін", "Ліцзі" та "Чуньцю". Він також започаткував оригінальну систему добору кадрів до адміністративного апарату, яка полягала в тому, що претендент на чиновницьку посаду мав заручитися рекомендаціями місцевого начальства та скласти конкурсний іспит. Щоб ця система добору кадрів не перетворилася на профанацію, У Ді наказав карати тих чиновників, чиї підопічні проваляться на конкурсному іспиті. Цей кабінетний винахід, як не дивно, певною мірою відкрив доступ до державного апарату також для здібних виходців із низів, особливо в ті рідкі періоди китайської історії, коли вдавалося послабити сімейщину і корупцію.

В період Західної Хань наростала загроза для Китаю з боку кочівників, передусім сюнну, племінний СОЮЗ ЯКИХ настільки посилився, що його верховний вождь Маодунь на початку II ст. до н. е. зухвало запропонував себе в чоловіки імператриці -- вдові Гао-хоу, хоча він добре знав, що китайська вдова не може вдруге одружитися. Можна стверджувати, що в ту пору сюнну, яких налічувалося близько мільйона, фактично контролювали Ханьську імперію, населення якої становило 54 млн. чоловік. Щоправда, окремим китайським імператорам часом удавалося завдати кочівникам військової поразки, проте такі перемоги мало тішили китайців, адже діставалися вони, як правило, ціною великої крові й перенапруження людських сил; унаслідок таких перемог, як запевняв стародавній автор, "сироти просили милостиню на дорогах, старі матері та вдови плакали".

У138 р. до н. е. У Ді відрядив до племен юеджів велике посольство з метою домовитися про спільну боротьбу проти сюнну, від нападів яких Китай не рятувала навіть Велика стіна. Це посольство у складі ста осіб очолив дипломат Чжан Цзян. Не встигли посли перейти кордон, як відразу потрапили в полон до сюнну. Через 10 років неволі Чжан Цзян зумів утекти і таки добрався в долину рік Сирдар'я та Амудар'я. Зібравши цінну інформацію про Парфянське царство та Індію, Чжан Цзян вирушив на батьківщину, проте знову опинився в полоні в сюнну. Через рік дипломат удруге вибрався на волю і прибув до китайської столиці. Крім нього, з усього посольства вцілів ще один улюбленець долі. Із схвильованих розповідей Чжан Цзя на китайські верхи вперше довідалися, що на світі існують також інші цивілізації. Імператора так заінтригували розповіді дипломата, що він спорядив велике військо, яке мало прокласти шлях до Середної Азії крізь територію, заселену кочівниками, та доправити в Китай ферганських аргамаків, з якими годі було змагатися в бігу та витривалості низькорослим і слабосилим коням Пржевальського.

Степових рисаків китайці називали "небесними кіньми" (тянь ма) чи "потіючими кров'ю" (ханьсюе ма) і вважали їх утіленням дракона, а то й просто драконами. Ці коні були занадто дорогими (у 25 разів дорожчими за робочих коней) для масового використання у війську, тому їх можна було побачити лише запряженими в екіпажі імператора чи високих чиновників, "поголів'я" яких зростало в Китаї набагато швидше, аніж ферганських аргамаків. До речі, на заваді широкому використанню в китайському війську кінноти стала також всесильна конфуціанська традиція, яка цуралася "варварських" запозичень у всіх сферах суспільного життя, в тому числі -- військовій.

Військо У Ді захопило на заході територію сучасної провінції Ганьсу аж до м. Дуньхуана, а в 104 р. до н. е. дійшло до Фергани, тобто майже до кордонів Римської імперії. Прокладений У Ді коридор з Китаю в далекі західні країни згодом дістав назву Великого Шовкового шляху. Ця важлива торговельна артерія вела з ханьської столиці Чан'ань через Ганьсу в Середню Азію і далі, в Передню Азію та східні провінції Римської імперії. Нею китайці доправляли на Захід шовк, залізо, нікель, благородні метали, ремісничі вироби, а на батьківщину -- коней, вовняні вироби, скло. Завдяки Великому Шовковому шляху в Китаї з'явилися люцерна, квасоля, виноград, гранат, шафран, горіх. Торговий Китай зацікавив сусідів. Сима Цянь повідомляв, що відтоді "всі варвари на далекому Заході витягували шиї, щоб роздивитися Схід, і намагалися зосередити свій погляд на Китаї".

Зовнішня політика ханських імператорів була екстремістською, причому їхній військовий екстремізм породжувався не стільки господарськими потребами, скільки психологічним фактором. Річ у тім, що впродовж тривалого періоду ізольованого розвитку Китаю його людність звикла бачити в кожному чужинці "варвара", данника китайського імператора (навіть Конфуцій запевняв, що "варвари з імператором гірші, ніж китайці без нього"). Намагання втілити в життя це політичне кредо спричинили завоювання 100-тисячним військом У Ді частини в'єтнамської території та організацію майже регулярних воєнних походів на захід. Ханьська династія прагнула підкорити всю Східну Азію.

Після відносно м'якого володарювання Лю Бана в Китаї знову встановився жорсткий політичний режим. Істотно посилилася каральна функція державних органів. fнa основі ханьського конфуціанства в імперії склалася система державної адміністрації, подібна до церковної ієрархії в Європі. Ті китайці, яким пощастило стати чиновниками, влаштовували в адміністративний апарат і своїх дітей. У країні поступово виникли чиновницькі клани, які відіграли важливу роль в історії Китайської держави. Цей новий суспільний прошарок виявився надзвичайно живучим -- окремі чиновницькі клани проіснували понад тисячоліття, ніколи не забуваючи при цьому, що службове становище для того й винайдено, щоб ним користуватись. цінь китайський ханська імперія

Щодо соціально-економічного розвитку Західної Хань, то він характеризувався подальшою поляризацією суспільства. В імперії поширювалося боргове рабство, звичним явищем стали самопродаж та продаж своїх дітей. Тимчасово, у формі судового покарання за злочини, в рабство обертали правопорушників, членів їхніх сімей та осіб, пов'язаних із ними круговою порукою. В країні існувала работоргівля, яка зародилася ще в період Цінь. Щоправда, рабів у тогочасному китайському суспільстві було небагато, коштували вони дуже дорого (за раба давали троє коней чи п'ятеро волів). Вони вважалися престижним майном, за них можна було відкупитись від покарання за вироком суду, від примусових робіт на державу, купити собі державну посаду. Імператори та вельможі використовували рабів як співаків, музик і т. п. Серед китайського селянства поглиблювалося майнове та соціальне розшарування. Узаконення приватної власності на землю розв'язало руки "не титулованій знаті", окремі представники якої вже так розбагатіли, що надавали кредити державі. Задля збагачення товстосуми не зупинялися перед будь-якою підлотою; тодішній історик повідомляв, що в ханьському Китаї "жорстокість сильних і багатих людей стала ще більшою, ніж за проклятої Цінь...". Держава також не дрімала, намагалася вичавити з народу останні соки. Якщо за царювання Лю Бана подушне сплачували особи віком від 15 до 56 років, то У Ді встановив податковий вік від 3 до 80 років, унаслідок чого в бідняцьких сім'ях виникла стійка традиція вбивати немовлят, хворих та престарілих.

Ще й у XIX ст. китайські бідняки, як про це повідомляли сучасники, "пропонували хворому на проказу, неоплатному боржникові чи недолугому, який обтяжує свою сім'ю, щоб він дозволив поховати себе живим і позбавив, таким чином, рідних своєї присутності. Нещасний відразу ж приставав на цю пропозицію, особливо якщо йому обіцяли красиву домовину; без зволікання він лягав у домовину, яку негайно ж забивали".

У ранньоханьському Китаї наростали соціальні негаразди. Багато селян тікало від непосильних податків, займалося розбоєм. У країні раз у раз спалахували стихійні бунти, які змушували навіть окремих представників знаті обстоювати помірні ший визиск народу. Ремствувала інтелігенція, яку тримали на голодному пайку і яка не могла спокійно дивитись на те, як жиріє не переобтяжена освітою "не титулована знать", що її основним заняттям була спекуляція. Щоб запобігти все китайському соціальному вибуху, центральна влада намагалася штучно загальмувати зростання латифундіального землеволодіння, проте приструнчити земельних магнатів їй було вже несила.

У 8 р. н. е. в імперії відбувся державний переворот, організований конфуціанцями. Владу узурпував мрійник і філософ Ван Ман -- регент при малолітньому наслідникові. Він урочисто пообіцяв народу, що відродить у Китаї "щасливі порядки давнини". Сказано -- зроблено. Імператор проголосив землю і рабів державною власністю, категорично заборонив їхню купівлю-продаж, навіть спробував "відновити" описану в трактаті "Мен-цзи" землеробську общину з її системою взаємодопомоги та кругової поруки. Однак проти цих його реформ, здавалося, повстала сама природа. В 11 р. н. е. вкотре вже змінила своє річище ріка Хуанхе, від катастрофічної повені загинули сотні тисяч китайців. Ті, хто не схвалював учинений Ван Маном аграрний переворот, пояснили розгул стихії "гнівом Неба" на імператора й примусили останнього покаятися. Ван Ман знову дозволив купувати й продавати землю та рабів.

Однак імператор не вирвався остаточно з полону своїх ілюзій. Він надумався лімітувати ринкові ціни та ополчився проти спекулянтів і фальшивомонетників. Своєї мети він досягнув з точністю до навпаки. Масштаби спекуляції та карбування фальшивої монети збільшилися, з'явився "чорний ринок" з його неймовірно високими цінами, почастішали чиновницькі зловживання. Бань Гу повідомляв, що "купці залишилися без роботи, продукти харчування й товари зникли, народ плакав на базарах й шляхах... навіть багаті не могли себе захистити". Одне слово, своєю реформаторською діяльністю Ван Ман лише зайвий раз довів мудрість народної сентенції: "Добрими намірами вимощена дорога в пекло".

Невдалі реформи Ван Мана принесли народу стільки лиха, що він у 15--18 рр. повстав, причому участь у цьому виступі взяли також великі землевласники, невдоволені політикою імператора. Особливого розмаху повстання набуло в провінції Шаньдун, де поштовхом до нього послужила катастрофічна повінь, спричинена зміною річища Хуанхе. Народна стихія справно виконувала свою руйнівну місію -- "експропріювала експропріаторів". Повсталий люд у 21 р. завдав нищівної поразки деморалізованим урядовим військам. Переляканий Ван Ман кинув проти повстанців добірну 100-тисячну армію, однак у ній почалося масове дезертирство. Готуючись до вирішального бою, повстанці, щоб у метушні не переплутати своїх з чужими, пофарбували свої брови в червоний колір. У 23 р. "Червоні брови" та інші повстанські загони оволоділи столицею Чан'ань, порубали на шматки Ван Мана, вирізали весь його рід, вирили з могил і порозкидали кістки його предків. Провідники повсталого люду посадили на царство представника Ханьської династії Лю Сю під іменем Генші, проте "червоно брові" вбили його, а царем проголосили бідного пастуха, гадаючи, що він так само хвацько поведе за собою народ, як навчився водити стадо баранів. Невдовзі жахливий голод погнав "червонобрових" у рідну провінцію Шаньдун. Тим часом на Сході Китаю, у м. Лояні, ще один представник Ханьського дому проголосив себе імператором на ймення Гуан У-ді. Історики назвали започатковану ним династію Східною (Молодшою, Другою, Пізньою) Хань. Новий імператор потопив у крові повстання "Червоних брів", вирізавши майже 80 % дорослого населення Китаю. Такою виявилась справжня ціна соціальної демагогії Ван Мана.

3. Східна Хань

Щоб Китай остаточно не перетворився на пустку, Гуан У-ді, як це робили і його попередники, пішов на окремі поступки народу. Він оголосив загальну амністію, відпустив на волю частину державних рабів, зменшив державні податки, впорядкував работоргівлю, навіть спробував обмежити зростання латифундіального землеволодіння. Проте його політика не мала надійної соціальної опори. Знать лише на словах підтримувала імператора, насправді ж чинила опір його ліберальним починанням. Історик Фань Є свідчив, що латифундисти "повсюдно здіймали заколоти, вбивали старших чиновників". Гуан У-ді зумів покласти край ескалації насилля варварським, але, як показало життя, надійним методом -- обіцянкою амністії тим п'яти заколотникам, які принесуть йому голову шостого. Військовий опір знаті імператор придушив, проте він не зміг повернути назад колесо історії. Розшарування в суспільстві тривало, причому набуло загрозливих масштабів.

Сучасники повідомляли: "Вищі сім'ї нагромаджують мільйонні багатства, стають власниками земельних латифундій, які не поступаються володінням удільної знаті. Вони підкуповують владу, щоб вона чинила несправедливості, тримають власних охоронців для залякування простого люду, вбивають невинних і нахваляються, що жодного з їхніх людей не стратили як злочинців на базарному майдані. Так живуть, а після смерті користуються царськими почестями. Тому (люди) нижчих дворів топчуться налякані, не знаючи, як і ступити. Батьки й діти, схиливши голови, по-рабськи служать багатіям і приводять їм до послуг жінок та дітей".

Основна маса селян терпіла матеріальну скруту, а в голодні роки та під час воєн узагалі була на межі вимирання. Фань Є запевняв, що багато китайців "ставало людоїдами, і кістки мертвяків були розкидані по всій країні".

Як свідчать джерела, в Східній Хань дедалі більше селян віддавалися під захист "сильних домів", отож переставали бути земельними власниками і, врешті-решт, потрапляли у феодальну залежність.

Господарський механізм Східної Хань розладнувався. Нувориші не поспішали вкладати свої багатства, нажиті спекуляцією та лихварством, у сферу виробництва, змагалися у марнотратстві з царським домом. У суспільстві наростали анти ринкові настрої, від уряду домагалися згортання, навіть ліквідації, грошового обігу, на що він і пішов на початку III ст., "скасувавши" монету. Економіка країни розвивалась, таким чином, у напрямі натуралізації. Державна скарбниця зубожіла, армія в умовах наростаючої економічної кризи скорочувалася і деморалізовувалася. Щоб урятувати армію і водночас прилаштувати люмпенів, не спроможних себе прогодувати, уряд став набирати воїнів переважно з середовища декласованих елементів. В армію вербували навіть кочівників"варварів" -- ще не надійнішу публіку. Уряд почав розселяти кочівників у внутрішніх районах Китаю, сподіваючись, що вони асимілюються й надалі не становитимуть небезпеки для держави, проте кочівники почали витісняти корінних жителів у ряді провінцій, раз у раз повставали, так що державна влада лише надбала собі цією непродуманою політикою чергову халепу. В самому державному апараті процвітала корупція, дедалі посилювалася фракційна боротьба між столичним чиновництвом та придворними євнухами. Дійшло до того, що наприкінці 60-х років II ст. євнухи захопили владу в державі й вирізали майже всю столичну інтелігенцію. Імператор лише безсило спостерігав за цією політичною вакханалією, ставши маріонеткою в руках знахабнілих євнухів. Інтригувало впливове двірцеве жіноцтво.

У другій половині II ст. ханьське суспільство буквально лихоманило. В країні відбулося близько сотні локальних народних заворушень. Найбільше повстання, яке ввійшло в історію під назвою Жовті пов'язки, спалахнуло 184 р. Вперше в історії народних рухів Китаю почалося воно не стихійно, а організовано. Його ретельно підготував Чжан Цзюе -- керівник лаоської секти "Тайпіндао" ("Шлях великого спасіння"). Цей політичний авантюрист під час спалаху епідемії став лікувати хворих своїми магічними діями й, закляттями і здобув неабияку популярність у народі. Його 300-тисячна повстанська армія вже мала свою програму, складену в дусі лаоської доктрини. Повстанці ототожнювали ненависну Ханьську династію із Синім Небом і вірили, що його замінить справедливе Жовте Небо (так Чжан Цзюе називав себе), тому пов'язували свою голову жовтою стрічкою. Жовті пов'язки брали штурмом міста, руйнували маєтки знаті, відпускали на волю в'язнів та рабів, домагалися зрівняльного перерозподілу орних земель. Повстання охопило майже всю східну частину

імперії. Уряд кинув проти повстанців добірне військо, навербоване переважно з кочівників, які не знали, що таке милосердя, різали всіх поспіль, складали з черепів убитих піраміди. Впродовж десяти місяців основні сили Жовтих пов'язок було знищено. Чжан Цзюе раптово помер від хвороби, інші вожаки наклали головою чи потрапили в полон.

Криваве вгамування народної стихії зрештою принесло загибель Ханьській імперії. В 189 р. військові командири, кинуті на боротьбу з повстанцями, зненацька захопили столицю Лоян, вирізали, немов баранів, близько двох тисяч царських євнухів, взяли в полон імператора, а з кіннотникам и - "варварам и" розплатилися його наложницями. Проте сюнну, сяньбіни, ухані та інші кочівники, які брали участь у цих драматичних подіях (вони, до речі, виступали поперемінно то на боці "сильних домів", то на боці повстанських загонів), не полишили Китай, утворили на півночі країни свої "варварські" держави. Та й самі заколотники невдовзі пересварилися. У 220 р. Китай розпався на три незалежні царства: Вей (на півночі), Шу (на заході) та У (на південному сході та сході). Китай, таким чином, вступив у своє середньовіччя -- "сумну епоху зрад і жорсткостей " (С. П. Фіцджеральд) -- роз'єднаним і занехаяним.

Список використаної літератури

1. Аркас М. М. Історія України-Руси. - К, 2010.

2. Бойко О. Д Історія України. - К, 2011

3. Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст.: Навч. посіб. -К, 2014.

4. Верша В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). -Львів, 2012.

5. Верстюк В. Українська Центральна Рада. - К, 2013.

6. Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн. - К., 1991-1998.

7. Дорошенко Д. Нариси історії України. - К, 2012. - Т. 1-2.

8. Залізняк Л Нариси стародавньої історії України. - К., 2011.

9. Запорізьке козацтво в українській історії, культурі та національній само-свідомості. - К; Запоріжжя, 2012

10. Історія України / С. В. Кульчицький (керівник) та ін. - К, 2011.

11. Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К, 2012.

12. Історія України: Навч. посіб. - К., 2012

13. Коваль М. В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. -К, 2012.

14. Крип'якевич І П. Історія України. - Львів, 2013

15. Культурне відродження в Україні. - К, 2012

16. Кульчицький С. В., Коваль М. В, Лебедєва Ю. Г. Історія України: Навч. посіб. -- К., 2012.

17. Полонська-Васшенко Н. Історія України. - К, 2012. - Т. 1-2.

18. Субтельний О. Україна. Історія. - К, 2012.

19. Толочко П. П. Від Русі до України. Вибрані науково-популярні, критичні та публіцистичні праці. - К, 2012.

20. Українці в світі. - Мельбурн, 2012.

21. Яблонський В Сучасні політичні партії України: Довідник. - К, 2011.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Буржуазні реформи, земська реформа, судова та фінансова реформи, реформи в галузі народної освіти та друку, військова реформа 1861-1874 рр. Російської армії. Зміни в системі управління містами, соціально - економічний розвиток Російської імперії.

    курсовая работа [43,1 K], добавлен 20.09.2010

  • Посилення Китайської імперії. Небезпека набігів кочівників та ідея побудови Китайської стіни імператора Цинь. Довжина, висота спорудження, кількість веж та воріт. Відкриття Шовкового шляху, розширення торгівельних зв'язків та особливісті товарообміну.

    реферат [282,4 K], добавлен 16.11.2009

  • Политическое объединение страны при Цинь Ши хуанди. Древний Китай эпохи Хань. Империя старшей династии Хань. Эксплуатация земледельцев и формы присвоения в Древнем Китае. Главные реформы Ван Мана. Восстание "желтых повязок" и падение империи Хань.

    курсовая работа [77,0 K], добавлен 02.12.2014

  • Аналіз процесу соціально-економічних, а також ментальних змін у Російській імперії протягом пореформеного періоду (1861–1917 рр.), з акцентом на трансформаційний вплив капіталізму відносно жителів та інфраструктури Півдня України. Структура населення.

    статья [25,9 K], добавлен 17.08.2017

  • При четырехвековом правлении династии Хань в Китае произошло крушение централизованной империи, на смену которой пришел период политической раздробленности и практически непрестанных войн. Однако в данный период Конфуцием создается официальная идеология.

    реферат [19,1 K], добавлен 23.12.2008

  • Возникновение династии Хань. Политическая борьба между претендентами на трон. Внешняя политика императоров. Вторжения общности "сюнну" на территорию Ханьской империи. Роль Великого Шелкового пути в развитии дипломатических и экономических отношений.

    контрольная работа [32,9 K], добавлен 11.01.2011

  • Місце сената та імператора у системі державних органів Римської імперії в період принципату та монархії. Характеристика кримінально-судової системи суспільства. Дослідження статусу населення і розвитку цивільного законодавства в історії Римської імперії.

    курсовая работа [62,4 K], добавлен 06.04.2009

  • Аналіз значення інституту вакфу в соціальній політиці. Проблема розбудови вакфів з приватних матеріальних джерел як одного з методів регулювання суспільного напруження в космополітичній імперії. Благодійна мета заснування вакфів в Османській імперії.

    статья [27,4 K], добавлен 06.09.2017

  • Вивчення передумов і наслідків революції 1848-1849 рр. в Австрійській імперії, яка внесла докорінні зміни не лише в політичний, економічний, культурний розвиток Австрійської імперії, а й змінила всю тодішню Європу. Участь слов'янських народів в революції.

    курсовая работа [46,6 K], добавлен 19.09.2010

  • Економічний розвиток та промисловий переворот в Австрійській імперії ХІХ сторіччя. Зростання чисельності населення. Міжнародне положення Австрійської імперії, зовнішня та внутрішня політика канцлера К. Меттерніха. Наростання угорського визвольного руху.

    лекция [30,2 K], добавлен 29.10.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.