Держава Ахеменідів
Історія виникнення та розвитку Мідіського царства, поява й посилення держави Ахеменідів. Характеристика та специфіка періоду царювання Дарія 1. Держава Ахеменідів у V—IV ст. до н. е. та її загибель. Господарське життя та суспільство ахеменідського Ірану.
Рубрика | История и исторические личности |
Вид | лекция |
Язык | украинский |
Дата добавления | 30.03.2015 |
Размер файла | 254,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Держава ахеменідів
Зміст
- 1. Мідіське царство у VІІІ--VI ст. до н. е.
- 2. Поява й посилення держави Ахеменідів
- 3. Царювання Дарія 1
- 4. Держава Ахеменідів у V--IV ст. до н. е. та її загибель
- 5. Господарське життя та суспільство ахеменідського Ірану
- Список використаної літератури
1. Мідіське царство у VІІІ--VI ст. до н. е.
Історична ситуація докорінно змінилася в Іранському нагір'ї після розселення там на початку І тис. до н. е. іранських племен (мідійців і персів) -- творців самобутньої культури, соціально-економічних традицій і структур, політичних інститутів. Уже в IX ст. до н. е., щойно мідійські племена осіли в Північно-Західному Ірані, там виникли дрібні князівства зі змішаним мідійсько-тубільним населенням. Тоді ж в Ірані з'явилися й перси, які, найімовірніше, відокремилися близько 800 р. до н. е. від мідійців і поступово перемістилися на південний схід. Вони захопили територію Еламу (від Суз до Перської затоки), яка відтоді дістала назву Парса (арабізованою формою цієї назви став топонім Фарс), хоч самі перси називали еламські землі Хужою (похідна назва від еламської столиці Сузи), завдяки чому виникла сучасна назва провінції Хузистан. Перси на той час, мабуть, об'єднувались у племінний союз, очолюваний вождями з роду Ахеменідів. Представник цього роду Кір І у середині VII ст. до н. е. став володарем області Парсумаш і відіслав свого сина заложником до ассирійської столиці Ніневії.
Ассирійська експансія послужила стимулом для об'єднання дрібних мідійських князівств у спільну державу. Заручившися підтримкою кіммерійців і скіфів, які вторглися з Північного Причорномор'я в Передню Азію, мідійці в 672 р. до н. е. повстали проти ассирійського володарювання. Ассирійцям удалося нейтралізувати скіфів (цар Асархаддон віддав свою доньку за скіфського вождя), проте мідійці не склали зброї й таки домоглися політичної незалежності. В середині VII ст. до н. е. мідійці навіть здійснили воєнний напад на Ассирію, яка в своєму прагненні захопити побільше чудових мідійських рисаків не залишала населення Ірану в спокої й часом посилала свої війська аж до центральних солончакових пустель внутрішнього Ірану. Скіфи цього разу виступили союзниками ассирійців і заволоділи Мідією, де порядкували впродовж 28 років (653--624 рр. до н. е.). Мідійський цар Кіаксар, який посів трон у 625 р. до н. е., зумів заманити в пастку скіфських вождів і визволив країну від скіфів. Він остаточно об'єднав усі мідійські племена в єдину державу, столицею якої стало місто Екбатани (сучасний Хамадан). Замінивши народне ополчення добре організованою й озброєною регулярною армією, Кіаксар допоміг вавилонцям назавжди угомонити Ассирію, розширив мідійські кордони за рахунок корінної території Ассирії та східної частини Малої Азії, іншими словами -- перетворив Мідію на могутню близькосхідну державу.
Відтоді воєнний маховик Мідії набирав обертів. Його жертвами стали східні й південні сусіди мідійців: Персія (її Кіаксар завоював близько 624 р. до н. е.), Парфія та Гірканія (на схід від Каспію), Вірменія. На початку VI ст. до н. е. невгамовний Кіаксар підкорив Скіфське царство, завоював на заході державне утворення Манну, а в Закавказзі -- Урарту.
Завоювання Каппадокії на сході Малої Азії не залишило байдужою могутню Лідію. Воєнний конфлікт між лідійцями та мідійцями тривав упродовж п'яти років і, напевно, тривав би й надалі, якби весною 585 р. до н. е. не відбулося сонячне затемнення, яке нагнало жаху на обидві воюючі сторони. Держави уклали між собою мир, скріпивши його шлюбом Кіаксарового сина Астіага з лідійською принцесою. За умовами договору кордоном між Мідією та Лідією стала річка Галіс (сучасний Кизил-Ірмак).
Того ж 585 р. до н. е. Кіаксар помер. Трон дістався його синові Астіагу -- останньому мідійському царю. Астіаг відразу ж втягнувся у вир політичної боротьби (наслідок гострої реакції Вавилону на підкорення мідійцями Еламу). Відносини між Мідією та Вавилоном зіпсувались настільки, що виникла реальна загроза війни між ними. Проте обидві великі держави Близького Сходу пересварилися між собою в явно неслушний момент, коли їм варто було б подбати про спільну оборону від грізного ворога -- персів. Перси несподівано повстали проти Мідії й завоювали її, після чого дійшла черга й до Вавилону та інших близькосхідних держав.
Мідійське суспільство вивчене вкрай погано через нестачу джерел. Можна з достатньою вірогідністю стверджувати, що соціальна стратифікація в ньому була ще неглибокою, що озброєне населення відігравало поважну роль у воєнно-політичному житті держави. Мідійці вже знали рабство, проте в його примітивній, патріархальній формі (через матеріальну скруту бідняки часом самі віддавалися в рабство до багатих і впливових одноплемінників). Процесові майнового й соціального розшарування серед населення сприяли війни, які збагачували одних і призводили до зубожіння інших. Суспільство від цього втрачало свою мобільність і здатність чинити опір ворожим зовнішнім силам.
У VII -- першій половині VI ст. до н. е. Мідія була осередком іранської культури. Пізніше мідійська культура стала основою культурного розвитку персів. Як зазначав іраніст Річард Фрай, синтезована культура Ахеменідів, підвалинами якої послужили традиції Еламу, Месопотамії та Урарту, мала мідійські витоки. "Не виключається, що Мідійська держава була культурним і релігійним центром, впливу якого зазнали всі іранці, що проживали на північ, південь і схід від мідійців".
Наведемо лише кілька прикладів культурної спадщини мідійців. Так, перси користувалися терміном сатрап -- титулом мідійського царя. Запозичене греками мідійське слово парідайза, яке означало "царський парк", поширилося в усій Європі.
З жалем доводиться констатувати, що недостатнє археологічне дослідження мідійської території не дає змоги скласти цілісне уявлення про розвиток мідійської культури.
2. Поява й посилення держави Ахеменідів
Перські вожді, вихідці з поважного роду Ахеменідів, крок за кроком розширювали свої володіння за рахунок еламської території. Коли в 639 р. до н. е. ассирійський цар Ашшурбанапал знищив Елам, цар персів Кір І визнав себе ассирійським васалом. Після нього в першій половині VI ст. до н. е. в Персії володарював Камбіз, одружений з донькою мідійського царя. Його син Кір II, таким чином, був онуком Астіага.
Про дитячі та юнацькі роки Кіра 11, засновника Перської держави, існує кілька стародавніх легенд, у яких зерна історичної правди важко відділити від куколю вигадок. В одній із них ідеться про те. шо нібито мідійському царю Астіагу приснився дивний сон, у якому придворні тлумачі сновидінь побачили провіщення того, що в царя з'явиться онук, який позбавить Астіага влади. Коли онук, майбутній Кір II, справді з'явився на світ, цар повелів своєму наближеному Гарпагу умертвити його. Розсудливий Гарпаг, розміркувавши як слід, що виконання цього наказу небезпечне для нього в усіх відношеннях, передоручив убивство немовляти пастухові-волопасові Мітрідату. Саме тоді дружина Мітрідата народила мертве дитя, і пастух, за її порадою, потай усиновив Кіра II. Коли хлопчикові виповнилося десять років, діти, граючись, обрали його своїм царем. "Цар" так добре увійшов у свою роль, що покарав одного з хлопчачого гурту за непослух. Про цей випадок довідався Астіаг. Він запримітив у хлопчика риси родинної схожості й запідозрив у ньому свого онука. Проведене дізнання показало, що мідійський цар не помилився у своїх підозрах. Однак жерці заспокоїли сполошеного Астіага: сновидіння, мовляв, уже справдилося, адже Кіра II було обрано царем у дитячому гурті (Геродот. Історія, І, 108--121).
Слід зазначити, що не всі іраністи довіряють цій розповіді Геродота про родовід Кіра II.
Виходець із роду Ахеменідів, що належав до перського племені пасаргадів, Кір II у 558 р. до н. е. став царем осілих перських племен, серед яких найповажнішими були пасаргади, й відразу почав розбудовувати столичне місто Пасаргади, яке служило місцем коронації перських царів *. Кочові перські племена, які проживали в горах і степах, він підкорив своїй владі пізніше. Втім, стати самостійним володарем Кір II на перших порах не зміг, оскільки перебував у васальній залежності від жорстокого й непопулярного в народі мідійського царя Астіага.
У 553 р. до н. е. Кір II умовив співвітчизників-персів яким він пообіцяв райське життя, повстати проти мідійців, причому допомогла реалізувати цей задум також група мідійських вельмож, невдоволених жорстокостями Астіага. Сам перебіг повстання античні автори висвітлюють по-різному. Зрештою, в 550 р. до н. е. Кір II, за словами історика, "видер трон у мідійської династії". Щоб узаконити цю акцію, він одружився з донькою Астіага Амітідою, умертвивши її чоловіка. Астіаг змушений був змиритися зі своєю поразкою й задовольнитися наданою йому посадою намісника в одній із східно іранських областей. Мідійське царство формально вціліло, частина мідійської знаті зберегла свої колишні привілеї, мідійська столиця Екбатани стала сезонною резиденцією перських царів.
Держава Кіра II семимильними кроками прямувала на авансцену світової історії. Вона поглинула колишніх васалів Мідії -- Парфію, Гірканію й, очевидно, Вірменію. Така активність персів на зовнішньополітичній арені сполошила Лідію, з ініціативи якої спалахнула персько-лідійська війна. Між лідійськими та перськими військами поблизу річки Галіс відбулася кровопролитна битва, яка не виявила переможця. Проте Кір II діяв напролом. Він зненацька оволодів містом Сарди, лідійською столицею , й полонив лідійського царя Креза, про багатства якого ходили легенди. Переможець, як це він чинив і щодо інших володарів-невдах, зберіг життя Крезу. Невдовзі перси завоювали всі грецькі міста-держави в Малій Азії (підкорили іонійців і карійців).
Упродовж 545--539 pp. до н. е. перси заволоділи східно-іранськими та середньоазіатськими територіями, Вавилонією, після нього їхню владу над собою добровільно визнали Фінікія, Сирія та Палестина. Очманілий від воєнно-політичних успіхів Кір II ладен був накинутися й на Єгипет, проте йому завадили це зробити середньоазіатські кочові племена массагетів, які загрожували північно-східним кордонам Перської держави. У 530 р. до н. е. в битві з массагетами біля річки Амудар'ї перси зазнали страшної поразки. В ній загинув і 70-річний Кір II. Геродот повідомляв, що цариця массагетів веліла занурити голову мертвого Кіра II у міх з кров'ю, щоб він, кровожерливий, напився її досхочу (Історія, І, 214). Поховали засновника Перської держави в мавзолеї у Пасаргадах (у ранньо-ісламську добу цей мавзолей назвали могилою "матері Соломона").
Того ж 530 р. до н. е. перським царем став старший син Кіра II Камбіз. Через п'ять років він організував воєнний похід проти Єгипту, залучивши до нього, за словами Геродота, "різних своїх підданців", у тому числі еллінів (Історія, III, І). Розгромивши біля Пелузії єгипетське військо, яке складалося переважно з найманців, перси оволоділи країною і включили її до складу своєї неозорої імперії. Камбіз проголосив себе єгипетським фараоном, започаткувавши XXVII династію фараонів. Водночас за його розпорядженням з Єгипту було вивезено величезні багатства. Після цього Камбіз нашвидкуруч спорядив похід у Нубію, однак втратив у ньому мало не все своє військо.
Поки Камбіз "освоював" Єгипет, у Персії відбувся державний переворот -- за словами іраніста, "одна з найцікавіших і найбільш скандальних історій стародавнього світу". Його вчинив, згідно з офіційною версією, маг Гаумата -- самозванець, який видавав себе за молодшого брата Камбіза Бардію, таємно вбитого царем напередодні єгипетського походу. Камбіз без зволікань кинувся рятувати свій трон, але в дорозі помер при загадкових обставинах. Над державою Ахеменідів нависла загроза політичної смути.
Політичний детектив довкола воцаріння Гаумати, якого Геродот, ніби навмисне, щоб ще більше заплутати справу, іменував Смердісом, залишається для іраністів каменем спотикання. Ким був насправді Гаумата-Смердіс: Бардією чи лже-Бардією, самозванцем? Так чи інакше він, коронувавшись на царство влітку 522 р. до н. е. у Пасаргадах, дістав у державі загальне визнання. Геродот повідомляв, що новий цар "спокійно володарював" упродовж семи місяців, до нового державного перевороту, і за цей час він "зробив багато добра всім підданим" (скасував податки та військову повинність), тому, коли він помер, "усі мешканці Азії оплакували його, за винятком персів" (Історія, III, 67).
3. Царювання Дарія 1
Царювання й життя Гаумати передчасно обірвали змовники з числа перської знаті. До семи змовників, які знищили Гаумату, належав і Дарій І. Він і став перським царем. Щоб легітимізувати свою владу, Дарій І одружився з донькою Кіра II Атоссі та з усіма іншими жінками з гарему Камбіза і Гаумати, хоч до цього вже був одружений і мав трьох синів.
Щойно Дарій І узурпував царську владу, проти нього повстали поневолені персами країни (виняток становили лише Бактрія та області на захід від Євфрату). Першими виступили Елам і Вавилон, їх підтримали Мідія, Маргіана, Вірменія, Парфія, Саттагідія, Єгипет, племена саків у Середній Азії. Навіть у Персії відмовилися визнавати владу Дарія І. Найбільш масовим було повстання в Маргіані. В Дарія І не було великого війська, щоб за його допомогою погасити полум'я повстань відразу на всій території держави, тому він розбивав сепаратистів поодинці. Впродовж чотирнадцяти місяців у кровопролитних битвах Дарій І придушив визвольний рух народів і відновив державну єдність імперії Ахеменідів. Навіть більше, він істотно розширив кордони держави, завоювавши області Середньої Азії, Фракії, Македонії, північно-західної частини Індії. Не поталанило йому лише підкорити скіфів (похід проти них відбувся між 516 і 512 рр. до н. е.), які уникали вирішальної битви й успішно вдавалися до тактики маневреної війни. Втім, ця невдача не завадила Дарію І включити причорноморських скіфів до офіційного реєстру підвладних йому народів. Кордони держави Ахеменідів, до якої входили десятки країн і народів, пролягали за Дарія І від річки Інд на сході до Егейського моря на заході, від Вірменії на півночі до Ефіопії на півдні.
У своїй державі Дарій І здійснив ряд важливих реформ, покликаних ще більше централізувати її, зробити багатшою й могутнішою. Закладені ним принципи ахеменідської монархії, титулатура царя царів" надійно прижилися в подальшій історії Ірану.
Почав свою реформаторську діяльність Дарій І з реорганізації та уніфікації системи управління провінціями. Він поділив територію держави на два десятки адміністративно-податкових округів -- сатрапіщ причому так, що в ряді випадків кордони сатрапій збігалися з кордонами підвладних Ахеменідам країн. Очолювали новоутворені округи начальники областей -- сатрапи ("охоронці царства"). На ці посади призначали не місцевих володарів, як це було за Кіра II та Камбіза, а персів. Сатрапи відали здебільшого суто цивільними справами, контролювали місцевих чиновників, їм дозволялося чеканити срібну монету. Армія в державі підпорядковувалася безпосередньо царю й жодною мірою не залежала від сатрапів, нею керували спеціальні воєначальники. "Цар царів" та його чиновники (особливо таємна поліція -- "вуха й очі царя") уважно стежили за діяльністю сатрапів. Нагляд же за чиновницькою братією здійснював тисячоначальник -- довірена особа царя, начальник його особистої гвардії.
У державі множилося число канцелярій і канцеляристів. Так, у Сузах, столичному місті, було створено велику центральну канцелярію, підлеглу царській канцелярії. Аналогічні установи, переповнені грамотними чиновниками для ведення офіційного листування, з'явилися також у Вавилоні, Мемфісі, Екбатанах. Офіційною мовою діловодства була арамейська, проте в підвладних Персії країнах залишились у вжитку й місцеві мови (єгипетська, еламська тощо). Найвідповідальніші посади в адміністративному апараті, як правило, належали персам, однак у провінційному управлінні функції суддів, градоначальників, начальників царських будівельних робіт тощо виконували також вавилонці, єгиптяни, іудеї, арамеї, еламці, греки, тобто люди з більшим адміністративним досвідом, аніж новачки в цій справі -- перси.
Дарій І приділяв особливу увагу кодифікації й уніфікації правових норм у своїй державі. У сфері юриспруденції важливу роль відігравали сім поважних перських родів, представлених у царській раді.
"Цар царів" запровадив стабільну систему державних податків. Відтоді всі сатрапи були зобов'язані вносити в державну скарбницю строго зафіксовані грошові суми та натуральні побори. Загальна річна сума цих податків становила близько 232 т срібла, вона не змінилася впродовж усього періоду існування держави Ахеменідів. Перси, на відміну від інших підвладних Ахеменідам народів, грошового податку не платили, проте виконували натуральні повинності. Стару, запроваджену Кіром II, систему "подарунків" Дарій І зберіг лише для прикордонних народів (колхів, арабів, ефіопів тощо). мідіське царство ахеменідський дарій
Дарій І ввів єдину для всієї імперії грошову одиницю -- золотий дарик (назва цієї монети походила або від царського імені, або від давньоперського слова дари -- "золото") вагою 8,4 г. Завдяки високій пробі золота в дарику ця монета відігравала впродовж кількох століть важливу роль у тодішній міжнародній торгівлі, хоча в Східному Середземномор'ї більш ходовими були грецькі срібні монети. Чеканити золотий дарик мав право тільки перський цар, сатрапам же дозволялося чеканити срібний сикль вагою 5,6 г, номінальна вартість якого становила 5 % вартості дарика.
Дарій І, якого перси називали гендлярем, був людиною ощадливою. На чеканку монети він виділяв лише незначну кількість коштовного металу, який зберігався в царській скарбниці у злитках, тому грошовий обіг у Перській державі мав скромні масштаби, що не сприяло інтенсивнішому розвиткові товарно-грошових відносин.
Не залишив поза увагою Дарій І військову організацію держави. Його армія складалася з кінноти (в ній служили представники знаті) та піхоти (до неї вербували простий люд). Ці роди військ злагоджено взаємодіяли на полі бою, завдяки чому перси здебільшого перемагали ворогів. Під час великих воєнних кампаній підвладні Ахеменідам народи постачали армію певною кількістю воїнів. Ядром армії були 10 тисяч добірних вояків -- безсмертні, першу тисячу яких становили царські гвардійці, решту ж набирали з іранських племен та еламців. Геродот повідомляв, що безсмертними цих воїнів називали тому, що їх кількісний склад завжди залишався сталим, бо коли хтось із воїнів вибував із їхніх лав, на його місце відразу ж брали іншого (Історія, VII, 83).
"Цар царів" організував і старанно впорядкував для себе великий гарем, за яким наглядало ціле полчище євнухів. До гарему, як це було заведено в Ахеменідів, входили не лише жінки та наложниці царя, а й інші жінки царської сім'ї -- мати, сестри тощо. Ще за перших Ахеменідів гарем мав великий вплив при царському дворі.
4. Держава Ахеменідів у V--IV ст. до н. е. та її загибель
Як відомо, історія Перської імперії не була безхмарною з самого початку її існування, проте в V--IV ст. до н. е. вона взагалі вступила в свою драматичну фазу.
Повстання проти перського панування в Мілеті, підтримане малоазійськими греками, призвело до греко-перських воєн 500--449 рр. до н. е., які завершилися блискучою перемогою греків. Захищаючи свою Батьківщину, греки завдали поразки могутній імперії. Воєнні невдачі, зрозуміло, викликали внутрішнє бродіння в державі Ахеменідів. У 465 р. до н. е. цар Ксеркс, який прийшов до влади після смерті в 485 р. до н. е. Дарія І, став жертвою двірцевої змови, царський трон дістався його синові Артаксерксу І. В державі раз по раз вибухали визвольні повстання поневолених персами народів -- єгиптян, вавилонців, мідійців, малоазійців. На початку IV ст. до н. е. перси втратили Єгипет, який вони зуміли знову підкорити лише напередодні загибелі Перської імперії. Останні Ахеменіди втратили індійські території. Сатрапи Малої Азії воювали один з одним і всі разом -- проти перського царя. Почастішали двірські змови й перевороти.
У 358 р. до н. е. царем Персії став Артаксеркс III, в особі якого "заповзятість Ахеменідів блимнула гаснучим вогником". Він спробував відродити Перську державу в її колишніх кордонах, проте історія відвела йому для цього занадто мало часу -- лише два десятки років. У 337 р. до н. е. Артаксеркса III отруїли царський лікар та один із євнухів царського гарему. Царевбивці посадили на трон Артаксерксового сина Арсеса, проте вже наступного року Арсес та його сім'я залишили цей світ стараннями змовників. Бунтівні вельможі зробили царем держави Ахеменідів вірменського сатрапа Кодамона, який узяв собі тронне ім'я Дарія III. Історики констатують, що доля і йому не подарувала достатньо часу для наведення порядку в державі.
Тимчасом нове страшне лихо стукалося в двері Перської держави: помститися персам за кривди, завдані ними еллінам, узявся зі своїм військом юний Алексацдр Македонський. Перша битва між військами Дарія III та греко-македонцями відбулася влітку 334 р. до н. е. поблизу річки Гранік. Поліетнічне перське військо своєю організацією (його підрозділи формувалися за етнічною ознакою та за видом зброї, що не сприяло його боєздатності) і тактикою ведення бою поступалося греко-македонським фалангам, тому зазнало в цій битві цілковитої поразки. Восени наступного року чергову велику битву -- цього разу при Іссі, на кордоні Кілікії та Сирії -- перси програли ще ганебніше. В розпалі бою у Дарія III здали нерви, він кинувся втікати, залишивши напризволяще не лише військо, а й свою сім'ю -- матір, дружину, двох доньок і малолітнього сина, після чого, зрозуміло, його доблесні воїни також почали панічно відступати, причому в неймовірній товчії передавили один одного в більшій кількості, аніж їх знищили воїни Александра Македонського. Востаннє дві військові потуги помірялися силою восени 331 р. до н. е. в місцевості Гавгамели, на території Сирії. Дарій III і цього разу вкрив себе ганьбою, накивавши п'ятами. Поразка перського війська біля Гавгамел була вирішальною, після цієї битви греко-македонці взяли Сузи, Персеполь і Пасаргади, де зберігалися основні скарбниці Ахеменідів. У Персеполі Александр власноручно підпалив царський палац -- символ величі Ахеменідів, причому вчинив цей вандальський акт, на думку одних, нерозважливо, на думку інших -- цілком свідомо, щоб помститися персам за спалення ними афінського Акрополя, зруйнування міст і храмів Аттики. Дарій III намагався врятуватися втечею до Східного Ірану, але саме там його підстерегла смерть від руки бактрійського сатрапа Бесса. Отож, у 330р. до н. е. колишня велетенська держава Ахеменідів, володарів півсвіту, покірливо лежала біля ніг Александра Македонського. її стрімке падіння в небуття стало поворотним пунктом світової історії, бо, за словами історика, "Схід, який вже втратив свою таємничість як географічна одиниця та як соціальне поняття, тепер втратив і своє значення".
5. Господарське життя та суспільство ахеменідського Ірану
Господарство держави Ахеменідів було багатогалузевим. Так, у підвладних Ахеменідам Єгипті та Вавилонії вирощували зернові культури, в Мідії та Вірменії населення надавало перевагу скотарству, особливо конярству, в Персії та Сирії виготовляли кращі сорти вин тощо. У самій Персії розвивалося садівництво (перси вирощували груші, фісташки, західні народи Ірану -- лимонне дерево, через що греки називали лимони мідійськими чи перськими яблуками). Іранці знали бджільництво, займалися птахівництвом -- тримали курей, гусей та качок. Розвивалися в Ірані також різні ремесла, проте основним господарським заняттям населення було сільське господарство.
Неабияку роль у господарському житті ахеменідського Ірану відігравала торгівля. Інакше й не могло бути, адже до складу Перської держави входили народи з багатими торговими традиціями, в самій Персії існували караванні шляхи. Перська держава завдяки сприянню центральної влади розвивала не лише сухопутну, а й морську торгівлю. За наказом Дарія І було відновлено побудований фараоном Нехо II канал від Нілу до Суеца, а грек Скілак у 518 р. до н. е. здійснив морську експедицію -- вниз по річці Інд в Індійський океан і далі, до Червоного моря. Самі перси особливого торгового хисту не мали, міжнародну морську торгівлю в державі Ахеменідів перебрали спритні фінікійські купці.
Перси повідбирали в завойованих народів і привласнили кращі землі, на яких організували великі господарства. Перська знать (члени царської родини, царські друзі, наближені та ін.) охоче переселялася в найбагатші куточки імперії (здебільшого до Єгипту та Вавилону), де жила розкошуючи. Про казкове багатство перських вельмож можна мати уявлення з такого повідомлення Геродота -- мабуть, дуже перебільшеного. Сатрап Вавилонії Трітан-тайхм мав, окрім бойових коней, ще й табун із 800 о гирі в і 16 тисяч кобилиць, а також величезну псарню, харч для собак якої постачало населення чотирьох великих сіл (Історія, І, 192). Латифундисти не обов'язково проживали безпосередньо в маєтках, а часто мали осідок у своїх парадизах (парках) чи великих містах, підтримуючи зв'язок зі своїми володіннями через управителя маєтку. Нерідко вони здавали землю в оренду, причому орендарі, своєю чергою, вдавалися до суборенди.
Питання про форми власності на землю в ахеменідському Ірані залишається дискусійним в іраністиці. Деякі вчені вважають, що "цар царів" був юридичним власником усієї землі, проте висловлюється також думка, що в ахеменідську добу ще не існувало самої теорії про верховну власність на землю.
Цар дарував високопоставленим чиновникам села та містечка, населення яких, залишаючись формально вільним, усе ж мусило, окрім сплати податків цареві, матеріально утримувати нав'язаного їм "благодійника" (справляти йому одяг, постачати певну кількість продуктів тощо). Щодо рядових чиновників, робітників державних господарств, то вони одержували пайки ячменем, пивом, вином, фініками, м'ясом тощо.
Цар наділяв землею також воїнів -- лучників, кіннотників і колісничих. Вони не лише відпрацьовували за це військовою службою, а й платили грошовий та натуральний податок. Поступово військову повинність їм замінили податковим тягарем, що змушувало багатьох із них звертатися по допомогу до лихварів і часто-густо втрачати при цьому свої наділи. Зубожіння частини військових колоністів мало наслідком зростання у перському війську ролі воїнів-найманців.
Якою була загальна соціальна структура населення ахеменідського Ірану? Воно складалося з трьох основних соціальних груп: повноправних громадян міст, вільних, але позбавлених громадянських прав, різних категорій залежних людей і рабів.
У радянській історіографії іранське суспільство доби Ахеменідів трактувалося як рабовласницьке, історики ж Заходу здебільшого вважають його феодальним, розуміючи під феодалізмом не соціально-економічне явище, а наявність політичної децентралізації та ієрархічної залежності підданих.
Про справжні масштаби рабовласництва в самій Персії, без урахування завойованих нею західних країн, судити важко вже тому, що "рабами" перси називали всіх підданих царя, домочадців глави сім'ї, робітників царського господарства й господарств вельмож, слуг при чиновниках-писцях тощо, отож користувалися терміном, соціально розмитим. Проте навіть у прихильників рабовласницької концепції не викликає сумніву той факт, що загалом рабська праця відігравала в державі Ахеменідів дуже скромну роль і що рабами в персів ставали (якщо це дійсно були раби, а не просто залежні робітники) виключно представники поневолених народів.
Населення ахеменідського Ірану добре знало, що таке державний податковий прес. Податки доводилося платити за стоянку судна в гавані, за торгівлю на ринках, за в'їзд у міську браму, за користування дорогами, за тримання робочої худоби, за провіз товарів через митниці тощо. На новорічне свято обов'язково давали "подарунки" цареві, збитковими для простолюду були подорожі останнього по країні. Не відставали від "царя царів" у пограбуванні підданих і сатрапи. "Загалом життя простого люду (в державі Ахеменідів) було дуже нелегким",-- констатував іраніст Річард Фрай.
Сім'я в іранців була патріархальною. Геродот повідомляв, що кожен поважний перс мав кілька законних жінок та гурт наложниць. Гарем не просто додавав престижу, гідності його власникові, а й забезпечував в умовах високої дитячої смертності багатодітність сімей, що заохочувалося державою (воєнізованому суспільству потребувалося багато воїнів). До чоловіка в сім'ї ставилися з побожною пошаною, навіть, як запевняв Геродот, приховували від нього впродовж п'яти років народження дитини, щоб на випадок її смерті він не звідав горя (Історія, І, 135, 138).
Персіянки вміли завойовувати повагу чоловіків і впливати на них. Плутарх залишив таке (щоправда, більше схоже на легенду) свідчення. Якось перси зазнали воєнної поразки й стали втікати з поля бою. Тоді "назустріч їм вийшли жінки й, піднявши вбрання вище пояса, вигукнули: "Куди ви втікаєте, найнікчемніші боягузи? Адже не повернутись вам туди, відкіля ви з'явилися на світ". Присоромлені цим видовищем і словами, перси повернулися лицем до ворогів і в поновленому бою розбили їх".
Список використаної літератури
1. Аркас М. М. Історія України-Руси. - К, 2010.
2. Бойко О. Д Історія України. - К, 2011
3. Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст.: Навч. посіб. -К, 2014.
4. Верша В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). -Львів, 2012.
5. Верстюк В. Українська Центральна Рада. - К, 2013.
6. Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн. - К., 1991-1998.
7. Дорошенко Д. Нариси історії України. - К, 2012. - Т. 1-2.
8. Залізняк Л Нариси стародавньої історії України. - К., 2011.
9. Запорізьке козацтво в українській історії, культурі та національній само-свідомості. - К; Запоріжжя, 2012
10. Історія України / С. В. Кульчицький (керівник) та ін. - К, 2011.
11. Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К, 2012.
12. Історія України: Навч. посіб. - К., 2012
13. Коваль М. В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. -К, 2012.
14. Крип'якевич І П. Історія України. - Львів, 2013
15. Культурне відродження в Україні. - К, 2012
16. Кульчицький С. В., Коваль М. В, Лебедєва Ю. Г. Історія України: Навч. посіб. -- К., 2012.
17. Полонська-Васшенко Н. Історія України. - К, 2012. - Т. 1-2.
18. Субтельний О. Україна. Історія. - К, 2012.
19. Толочко П. П. Від Русі до України. Вибрані науково-популярні, критичні та публіцистичні праці. - К, 2012.
20. Українці в світі. - Мельбурн, 2012.
21. Яблонський В Сучасні політичні партії України: Довідник. - К, 2011.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Соціально-економічні й політичні інститути та культурні традиції держави Ахеменідів, їх глибокий слід у світовій історії. Символи могутності й величі держави, пам’ятки культури: барельєф царя Дарія, величний Персеполь, золоті посудини, скарб у Зівії.
реферат [29,5 K], добавлен 29.11.2009Характеристика слов'ян Східної Європи в V-VIII ст., традиційний устрій життя. Особливості вивчення проблеми утворення держави у східних слов'ян. Причини утвердження християнства на Русі, специфіка доби нового періоду. Причини розпаду Староруської держави.
реферат [24,7 K], добавлен 08.10.2010Утворення, політичний устрій та основні віхи історії держави Меровінгів. Перехід влади до нової династії Каролінгів. Правління Карла Мартелла: його реформи та розквіт Франкської держави. Загибель імперії Карла Великого та поява середньовічної Європи.
реферат [28,0 K], добавлен 27.07.2008Давній Китай: найдавніші держави. Античний світ - давня Греція: Афінська держава, Спартанська держава. Підкорення Греції Македонією - еллінізм. Пунічні війни. Рабство в Римі та повстання рабів. Виникнення християнства. Загибель Римської імперії.
книга [55,3 K], добавлен 29.03.2008Утворення, політичний устрій та основні віхи історії держави Меровінгів. Часи правління Карла Мартелла та його реформаторська діяльність. Розквіт Франкської держави за володарювання Карла Великого. Загибель Карла Великого та поява середньовічної Європи.
контрольная работа [29,9 K], добавлен 10.11.2010Географічні кордони, кочовий спосіб життя та військова організація суспільства Скіфії. Характеристика побуту та основних звичаїв скіфського народу. Найголовніші події в історії Скіфії, вторгнення царя Дарія. Соціальний лад та родовід племен Скіфії.
контрольная работа [31,5 K], добавлен 30.01.2011Політичний устрій Римської держави. Політична історія Риму V—IV ст. Римський легіон. Зовнішні відносини римлян. Перша битва між римлянами і Пірром. Виникнення Карфагену. Пунічні війни. Армія Ганнібала. Розвиток Римської держави у ІІ ст. до н. е.
реферат [16,3 K], добавлен 22.07.2008Передумови і причини виникнення Великоморавської держави, її історія та розвиток. Найвизначніші пам’ятки Великоморавської культури: Микульчицьке городище, Старе Місто, Нітра і Девіна. Аналіз археологічних знахідок та письмових джерел про Велику Моравію.
курсовая работа [244,1 K], добавлен 30.05.2010Процес виникнення держави Франків, розвиток держави у VI-IX ст. Аналіз стану монархії Меровінгів. Дослідження місцевих органів державного управління у Франків. Найпоширеніший спосіб, за допомогою якого здійснювалося закабалення знеземелених селян.
курсовая работа [303,3 K], добавлен 19.07.2016Виникнення Галицько-Волинської держави, етапи розвитку. Зовнішні і внутрішні зв’язки Галицько-Волинської держави. Вплив християнства на культуру Галицько-Волинської держави. Розвиток освіти і писемності, поширення наукових знань. Архітектура та малярство.
курсовая работа [7,4 M], добавлен 04.05.2014Історичний огляд виникнення й розвитку державності, починаючи з VI-VII ст.н.е.: зародження слов'янських та європейських держав, аналіз їх основних історичних подій, які впливали на течію загальної історії та, зокрема, на становлення української держави.
шпаргалка [622,9 K], добавлен 04.06.2010Етапи становлення Ізраїльсько-іудейського царства. Періоди розвитку Ізраїльсько-іудейського царства. Монархічне правління в Ізраїлі. Боротьба євреїв і філістимлян за контроль над землями. Розпад царства на Північне і Південне після смерті Соломона.
реферат [28,9 K], добавлен 06.05.2016Початки Давньоруської держави. Київ – вихідна точка нової державної організації. Військова організація Давньоруської держави. Значення торгівельних центрів. Варязькі дружини та їх значення. Територія Руської держави. Організація Давньоруської держави.
реферат [24,8 K], добавлен 19.01.2009Армія та держава монголів. Чингісхан та його походи на сусідів й праця з укріплення за розширення монгольської держави. Боротьба народів східної та центральної Європи з монголо-татарською навалою. Золота Орда - історія її заснування та занепаду.
реферат [22,2 K], добавлен 27.07.2008Розпад Російської імперії та відродження української держави: історичні передумови. Проголошення України незалежною демократичною державою, розвиток конституціоналізму. Четвертий універсал, українська держава за Гетьмана П. Скоропадського та Директорії.
курсовая работа [46,4 K], добавлен 27.09.2010Заснування та утвердження Афінської держави. Найвищий розквіт Афінської держави. Зовнішня політика. Стародавня Спарта – феномен військово-полісної організації держави. Греко-перські війни, вплив на хід стародавньої історії. Афінська демократія.
реферат [20,6 K], добавлен 22.07.2008Історія виникнення і становлення української державності, багатовікова боротьба народу за свою незалежність і суверенітет. Роль національної революції у створенні козацької держави Хмельницького. Укладення Переяславської угоди та спадковість гетьманату.
курсовая работа [42,0 K], добавлен 03.01.2011Передумови утворення східнослов’янської держави. Об’єднання земель і племен східних слов’ян. Хрещення, соціально-економічний та державний лад Київської Русі. Розвиток Давньоруської держави за часів князювання Святослава. Розпад Київської держави.
реферат [29,1 K], добавлен 23.11.2010Поняття та значення в історія України гетьманської держави, її міжнародне визнання та зовнішньоекономічні напрямки діяльності. Обставини придбання гетьманської булави Павлом Скоропадським, його внесок в зовнішньоекономічний розвиток Української держави.
контрольная работа [33,6 K], добавлен 13.06.2010Історія формування японської держави. Закономірності цивілізаційної еволюції традиційних і суспільних державних інститутів Японії, проблеми її етно-політичного, соціально-економічного та духовного розвитку. Роль імператора в політичному житті Японії.
реферат [57,7 K], добавлен 26.01.2012