Держави Шумеру і Аккаду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Держави Шумеру і Аккаду

Зміст

1. Месопотамія архаїчна та ранньодинастична

2. Аккадське царство

3. Нашестя кутіїв

4. Царство Шумеру і Аккаду (III династія Ура)

Список використаної літератури

1. Месопотамія архаїчна та ранньодинастична

Найдавніші сліди людини в Месопотамії -- палеолітичні стоянки археологи виявили в гористих північно-східних районах (печери Шанідар, Барда-Балка). В XI-- VIII тис. до н. е. там уже почався перехід від кочового до осілого способу життя. Месопотамія, таким чином, була одним із найдавніших вогнищ землеробства на планеті. У VII -- на початку

VI тис. до н. е. (культура Джармо) стародавні землероби стали переселятися в долину. В другій половині VI тис. до н. е. вони почали застосовувати в землеробстві примітивну іригацію, стали металургами (хасунська культура). В V тис. до н. е. стародавні поселення з'явилися також на крайньому Півдні Месопотамії. Наприкінці V--в першій половині IV тис. до н. е. там склалася убеїдська культура, творцями якої деякі вчені вважають протошумерів. У другій половині IV тис. (культура Урука) з'явилися найдавніші міста, протошумерська писемність, рабство. На межі IV--III тис. до н. е. (культура Джемдет-Наср) у побут увійшли мідні та бронзові знаряддя праці, будувалися храми, велися масштабні фортифікаційні роботи, стала звичним явищем організація воєнних походів, ускладнилися соціальні відносини. Все ж добою появи шумерської цивілізації стала перша половина III тис-- Ранньодинастичний період. Саме тоді шумери приступили до будівництва місцевих іригаційних систем.

Перша половина III тис. до н. е. була періодом урбанізації Півдня Месопотамії. Міста виникали шляхом синойкізму, тобто злиття кількох сільських общин. Своїм зовнішнім виглядом, а нерідко й характером господарського життя та адміністративного управління вони майже не відрізнялися від сільських поселень.

Здебільшого, місто займало територію 2--4 к". км, у ньому мешкало кілька десятків тисяч городян. У центрі міста височів захищений мурами храмовий комплекс, там же стояв царський палац, до якого примикали державні господарські будівлі. Решту міської території займали будинки городян, розташовані впритул один до одного чи вперемішку з храмами та каплицями дрібних божків. Міські вулиці були завширшки всього 1,5--3 м. Місто, як правило, стояло на березі річки чи каналу і мало гавань для причалювання невеличких купецьких суден.

У перших століттях 111 тис. до н. е., як це випливає з шумерського епосу, царська влада в містах Месопотамії ще не склалася. Гільгамсш, володар Урука, "могутнього міста, що торкнулося небесних круч", був усього-на-всього "військовим вождем-проводирем", владу якого суттєво обмежували народні збори та рада старійшин. Отож, система політичного управління в Месопотамії на початку Ранньодинастичної доби являла собою військову демократію.

месопотамія шумер аккад

Перші держави з'явилися в Південній Месопотамії ближче до середини III тис. до н. е. Це були невеликі незалежні чи напівзалежні політичні об'єднання, що їх історики назвали містами-державами. Цей термін не може вважатися вдалим, адже мало яке місто було окремою державою, більшість із них входила до політичних об'єднань кількох міст та міських округ. Такі об'єднання міст на чолі з сильнішим виникали, найімовірніше, на ґрунті спільних господарських інтересів, скажімо, з метою будівництва й експлуатації місцевих іригаційних систем.

Об'єднання розрізнених міст-держав на обширнішій території, з кількома іригаційними системами, були винятком у політичному житті Месопотамії, нормою ж залишався полісний устрій країни, тобто співіснування десятків незалежних міст-держав. Полісний устрій зумовлювався наявністю в країні кількох водних артерій (Євфрат у межах Півдня Месопотамії розпадався на кілька русел), що давало змогу міським общинам будувати свої магістральні канали й таким чином забезпечувати собі економічну, а відтак і політичну окремішність.

Очолював місто-державу володар, якого називали енсі ("пан, що кладе наріжний камінь") або лугалем ("велика людина", "господар"). Титул лугаль був у Месопотамії найпочеснішим. Іноді володар мав обидва титули. На жаль, досі не з'ясовано, хто і яким чином удостоювався титулу лугаль. Припускають, що на перших порах лугалем ставав вождь, якого на період війни народні збори через голову ради старійшин та інших общинних інститутів наділяли диктаторськими повноваженнями. Лугаль міг вважати себе народним обранцем і намагався закріпити за собою цей титул довічно. Врешті-решт, титул лугаль став означати "цар".

З часом влада лугалів та енсі посилилася, стала легітимною, тобто переходила від батька до сина. Радянські історики, здебільшого, вважали, що вона абсолютизувалася, й називали таку форму монархії східною (азіатською) деспотією. Сперечалися лише довкола питання про час виникнення східної деспотії -- в середині чи ще на початку III тис. до н. е.? Нині висловлюється думка, що самоврядні міські общини не дозволяли царській владі надмірно посилюватися, що населення вважало лугаля чи енсі лише посадовою особою, "слугою народу", тому, мовляв, твердження про деспотичний характер влади в Месопотамії (й узагалі на Сході) "не мають під собою фактичного обґрунтування і беззмістовні". Передання влади в містах-державах далеко не завжди здійснювалося легітимно. Часто-густо заколотники переривали законну царську династію, трон діставався випадковим особам, які самі себе називали синами нікого. Серед коронованих вискочок траплялися й "дочки нікого" (III династію Кіша, наприклад, заснувала Ку-Баба -- шинкарка, власниця публічного дому). Розсадником політичних інтриг і двірцевих змов був, звичайно, царський гарем.

Опорою влади лугалів були військові дружини, які попервах вербувалися з добровольців для здійснення воєнних походів, а згодом стали постійними, та дедалі громіздкі ший чиновницький апарат, верхні ешелони якого майже поголовно складалися з царської рідні.

Впливовою політичною силою в найдавніших державах Шумеру й Аккаду було жрецтво, могутність якого забезпечувалась економічним процвітанням храмів. Характерно, що обширні храмові маєтки вважалися не власністю жерців, а їхнім службовим майном -- "належали богам", як це значилося в офіційних документах. Церкви в Месопотамії не існувало, жерці не становили церковний клір, вони вважалися звичайними чиновниками, які мали виконувати релігійний ритуал. Верховним жерцем столичного культу був лугаль, який особисто справляв криваві жертвоприношення богам, а під час війни влаштовував масовий забій полонених.

Міста-держави часто конфліктували між собою. Причинами суперечок здебільшого були територіальні домагання. На фунті господарських конфліктів спалахували воєнні сутички, укладалися нетривкі військово-політичні союзи. Неабияку роль у воєнному протистоянні міст-держав відігравала амбіційність їхніх володарів. Упродовж першої половини III тис. до н. е. політична перевага в Південній Месопотамії кілька разів переходила від одного міста-держави до іншого.

У середині III тис. до н. е. за царювання Урнанше (Урназі) посилився Лагаш. Наступники Урнанше воювали з сусідньою Уммою, завоювали ряд інших шумерських та аккадських міст. Один із них, Енметена, нав'язав уммському володарю мирний договір, й, водночас, щоб покласти край затяжному конфліктові між Лагашем та Уммою, вирив новий канал від Лагаша до р. Тігр (Шатт ель-Хай), який експлуатується місцевим населенням до цих пір.

Війни збагатили лагаську знать. Вона заходилася шляхом стягування податків та поборів грабувати свій народ. Лагаш сараною обсіли чиновники-фіскали, які іноді з'являлися правити податок навіть на похорони. Як зауважував С. Н. Крамер, ці "слуги народу" проявляли таку винахідливість у нарощуванні власних прибутків, що їм могли б у цьому позаздрити навіть сучасні їхні колеги. Жертвою ненаситних чиновників ставали також храмові господарства, проте жрецтво справно перекладало збитки на плечі простого люду, збільшуючи плату за культові послуги.

Свавілля чиновників, ймовірно, призвело до соціального вибуху в Лагаші. Останньому представникові династії Урнанше, Лугальанді, вказали на двері, а на царство поставили його свояка Уруінімгіну. Новий володар заходився реформувати суспільство. Він повернув храмам привласнені чиновниками землі й робочу силу, зменшив податки і побори, а також плату за культові послуги, скасував борги тих, хто потрапив у кабалу, заборонив жінкам тримати чоловічі гареми.

Історики неоднозначно оцінюють соціальні реформи Уруінімгіни. Одні трактують їх як соціальний переворот, інші -- як косметичний засіб, призначений випустити пару із соціального котла. Мабуть, друга оцінка більш слушна, адже цар-реформатор не здійснив бодай елементарної чистки держапарату, навіть більше, доручив боротися з чиновницькими зловживаннями тим, хто ці зловживання допускав. Не випадково про Уруінімгіну та його реформи лагашці швидко забули. Як зазначав із цього приводу С. Н. Крамер, Уруінімгіна "подібно до більшості інших реформаторів.., мабуть, з'явився запізно й устиг зробити занадто мало".

Соціальними конфліктами в Лагаші скористався цар сусідньої Умми -- Лугальзагессі. Він захопив це місто і поруйнував у ньому навіть храми, за що накликав на себе прокляття стародавнього хроніста (власне, прокляли не самого Лугальзагессі, а його "особисту" богиню Нідабу, яка, мовляв, не втримала свого підопічного від акту вандалізму). Лугальзагессі поширив свою владу майже на весь Шумер. Мабуть, здійснив він це вперше і востаннє в історії на правах особистої унії релігійного характеру -- став верховним жерцем основних богів шумерських міст-держав. Проте створити міцну централізовану державу, яка б витримала політичні бурі, він не зумів. Новому правителеві так і не вдалося подолати традиційний розбрат між містами-державами.

Якими були економічне життя та соціальна структура найдавніших держав Шумеру та Аккаду в Ранньодинастичний період?

Основу економічного розвитку тогочасного Півдня Месопотамії становило іригаційне землеробство. До польових робіт населення приступало восени. Спершу заступом, мотикою чи дерев'яним плугом сяк-так спушували гругіт, потім вручну чи за допомогою оригінального плуга-сівалки висівали у свіжу ріллю зерно. Жали глиняним серпом з уставленими в нього крем'яними зубчиками, молотили на току ціпом чи спеціальними санками, в полозки яких вкраплювалися кремінчики. Нерідко це робила своїми копитами домашня худоба. Збіжжя мололи на примітивних глиняних зернотерках, продуктивність яких, як показали досліди археологів, була в 5--10 разів нижчою, аніж ручних жорен.

Основною зерновою культурою був ячмінь, з якого пекли коржі і варили пиво. Вирощували також пшеннцю-двозернянку, в якої під час молотьби зерно погано відокремлюється від луски, просо (сорго), яке в Граці називають дурра, ряд городніх культур (горох, боби, гірчицю тощо), лікарські рослини, а на підвищення, куди не сягали паводкові води, закладали фінікові плантації. Для населення Месопотамії фінікова пальма була справжнім "деревом життя"", як ЇЇ там називали, бо з неї вироблялося близько 360 видів різноманітної продукції. Потроху вирощували також яблуні, гранатове дерево, а в другій половині III тис-- і виноград. Основною технічною культурою був кунжут (сезам), з якого виготовляли олію для натирання та культового ритуалу.

Важливу господарську роль відігравало й тваринництво. На заболочених луках та гірських пасовиськах населення випасало кіз, овець, велику рогату худобу. Бики та осли служили тягловою силою. Розвивали шумери та аккадці також птахівництво.

Здавна розвивалися в Південній Месопотамії ремесла, особливо будівельна справа, теслярство, суднобудування, гончарство, ткацтво, чинбарство, пивоваріння, виробництво парфумів та ін. Убогість сировинної бази змушувала населення виготовляти знаряддя праці, навіть інструмент, із глини. Глина та очерет служили також основним будівельним матеріалом.

З підвищенням продуктивності праці ремесла поступово відокремлювалися від сільського господарства, тому з'явилася потреба в обмінній торгівлі. Ще більше спонукала її розвиток нестача найнеобхіднішої промислової сировини, яку доводилося доставляти з-за кордону. В країні розвивалася в основному зовнішня торгівля, бо господарства міст-держав були однотипними і потреби в налагодженні між общинних торгових стосунків майже не існувало. В жодному стародавньому місті Месопотамії археологи не виявили слідів ринку, тому найвірогідніше, що торгівля всередині країни існувала, проте без купців та загального торгового еквіваленту, в формі простого обміну.

Годувальниками шумеро-аккадського суспільства були селяни та ремісники. Вони об'єднувалися в іригаційно-землеробські общини (міські чи сільські) і спільно володіли не лише землею, а й водою для її зрошення. Общинна організація виявилась дуже міцною, адже без неї, без притаманної їй традиції взаємодопомоги, вижити в суворих природнокліматичних умовах Месопотамії людині було надзвичайно важко. Ані майнової, ані соціальної рівності в общинах не існувало. Формувалася й міцніла общинна верхівка, з якої рекрутувалося жрецтво й чиновництво. Незначна частина общинників, навпаки, бідніла, виходила з общини і влаштовувалася на роботу в царсько-храмове господарство за службовий наділ чи пайок. В історичній літературі таких невдах, що потрапляли в економічну та особисту залежність віл державної адміністрації, іноді називають клієнтами. Звичайно, клієнтами ставали не лише через бідність, а й унаслідок якихось інших життєвих обставин. З клієнтів та частини общинників набиралося військо, яке в своїй масі було ополченням.

З'явилося в шумеро-аккадському суспільстві й рабство, щоправда, у скромних розмірах. Одним з основних джерел рабства були війни. Оскільки потреби в масовому використанні рабської праці ще не існувало, то більшість військовополонених знищували, однак певну кількість усе ж поневолювали. Поступово з'являлися й інші джерела рабства, такі як боргова кабала, само продаж і продаж членів сім'ї, спадкове рабство (дітей рабині продавали), обернення в рабство за вироком суду, "удочеріння" чи "усиновлення" чужих дітей за плату тощо. Були раби приватні, були й державні (останні з'явилися, як про це свідчать документи, лише наприкінці ПІ тис. до н. е.). їхня праця використовувалася на іригаційних роботах, у ремеслі, яке в Месопотамії, як і повсюди на Стародавньому Сході, вважалося підлим заняттям, проте здебільшого раби, серед яких кількісно переважали жінки-рабині, були домашньою прислугою і жили в господі свого пана на правах його молодших родичів. Раб сприймався не як чужак, а як член общини, і це робило умови його існування стерпними. Таке рабство в історичній літературі називають патріархальним, протиставляючи його класичному, античному, рабству.

Отож суспільство в Месопотамії Ранньодинастичної доби складалося із трьох класів: соціальної верхівки, яка могла використовувати чужу працю, середніх прошарків, які залишалися вільними виробниками й жили своєю, а не чужою працею, та суспільних низів, які не мали власності на засоби виробництва й визискувалися державою чи приватними власниками.

Ще одна характерна риса суспільного устрою міст-дер-жав Шумеру й Аккаду. Соціальна еліта в цих державах складалася з двох прошарків -- родової аристократії та службової знаті, які гостро конкурували між собою за місце під сонцем. Однак із часом аристократична верхівка злилася з державним апаратом, відмовилася від ведення латифундистських господарств, які завдавали багато клопоту, але приносили мало прибутків, і вдалася до обкладання населення податками й поборами на свою користь.

2. Аккадське царство

У XXIV ст. до н. е. посилився північний сусід шумерських міст-держав - семітський Аккад, де царем став Саргон Аккадський (Древній, Великий).

Ім'я засновника Аккадської держави овіяне легендами. Одна з них розповідає, що до свого воцаріння Саргон був звичайним садівником і виночерпієм царя Кіша, а про його політичну кар'єру подбала богиня кохання Інанна-Іштар, хоча не вона, тобто не жерці її храму, а ніппурський Енліль (оракул його храму) "називав ім'я царя" в Месопотамії. Це, звичайно, насторожує істориків: чи праведними шляхами прийшов до влади Саргон? Підозра в узурпації ним влади зростає, якщо взяти до уваги, що ймення Саргон (по-аккадськи Шаррумкен) перекладається як "законний цар": навіщо знадобилося Саргону навіть своїм іменем підкреслювати легітимність свого воцаріння?

Своє царювання Саргон почав з військової реформи. Він створив постійне військо, ядром якого зробив загони легкоозброєних воїнів, мобільніші й ефективніші на полі бою, аніж фаланги важко озброєних шумерських ополченців. Є військо -- треба його пустити в діло, знайшовши для цього пристойний привід (висловлюючись мовою дипломатів -- казус беллі). Довго чекати не довелося. Саргон заочно спалахнув коханням до доньки Лугальзагессі, проте шумерійський цар не захотів породичатися з аккадським вискочкою, гарем якого, таким чином, залишився недоукомплектованим. Стерпіти таку образу було не в натурі Саргона -- його військо рушило на Шумер.

Саргон явно сподівався здобути легку перемогу над розпорошеними військовими силами шумерських міст-держав, проте він жорстоко прорахувався, бо перед загрозою аккадської агресії всі шумерські лугалі й енсі (хоча в це важко повірити) об'єдналися. Саргон, що робить йому честь, виявився не з полохливих. Він дав бій військам грізної коаліції й здобув блискучу перемогу над ними. У полон потрапили всі царі шумерських міст-держав, у тому числі Лугальзагессі -- всіх їх було принесено в жертву богам у Ніппурі. Вся Південна Месопотамія опинилася під владою аккадського володаря.

Підкоривши Шумер, Саргон завоював ряд багатих східно середземноморських міст і північно сирійських князівств, у тому числі Еблу, навіть спробував проникнути в Малу Азію. Він, таким чином, створив першу в історії "світову державу". Колишній "виночерпій і садівник" прибрав собі титул "володаря чотирьох сторін світу".

Історики здебільшого трактують війну між Аккадом і Шумером як зіткнення двох етносів. Проте висловлюється й інша думка, згідно з якою в цій війні не етнос протистояв етносові, а община общині, тобто це був конфлікт між різними соціально-економічними укладами.

Саргон зосередив у своїх руках необмежену владу, енсі перетворив на своїх чиновників, тому ряд дослідників саме від його царювання починають історію східної деспотії в Месопотамії. Він здійснив одержавлення всієї економіки країни, підпорядкувавши своїм чиновникам навіть храмові господарства, запровадив єдину систему мір і ваги. Але попри всі свої диктаторські замашки Саргон намагався не загострювати стосунки з місцевою знаттю. У підвладних йому містах-державах функції енсі, як і раніше, виконували представники місцевих династій, аккад ці в же на цю посаду цар призначав лише в тих випадках, коли ці династії переривалися. Така гнучка політика дала змогу Саргонові процарювати довгі 55 років і померти без сторонньої "допомоги", хоч на старість він уже почав втрачати кермо влади, навіть допустив, щоб, за словами хроніста, "всі його країни збунтувалися проти нього і обложили його в Аккад і".

Після смерті Саргона царський трон в Аккад і перейшов до його синів і внуків, яких історики назвали Саргонідами. Першим звалив на свої плечі тягар влади Рімуш. Проти нього повстали майже всі шумерські міста-держави, які прагнули до незалежності. Рімуш придушив це, підтримане Еламом, повстання, завоював Елам і прибрав собі титул "царя Кіша й володаря Еламу". Однак на царському троні він довго не засидівся: про це подбали заколотники, які, не маючи можливості пронести в царський палац зброю, позбавили свого володаря життя глиняними печатками. Отож в історію Рімуш увійшов як найперша жертва канцелярщини.

Цього разу царська влада дісталася ще одному синові Саргона -- Маніштусу, проти якого відразу ж повстали не лише всі шумерські, а й частина аккадських міських общин. На перших порах Маніштусу вдалося навести ладу своїй державі й навіть організувати успішний воєнний похід в Елам та північно-західні області Ірану, проте і його вбили змовники.

Після Маніштуса царем Аккалу став онук Саргона -- Нарам-Суен. Початок царювання Нарам-Суена не був безхмарним: проти нього, за словами хроніста, повстали "всі чотири сторони світу", в тому числі впливове жрецтво Ніппура. Нарам-Суен потопив це повстання в крові, після чого проголосив себе земним богом і зажадав від жерців віддавати Йому божественні почесті, ніби спеціально для іронічного зауваження Бернарда Шоу: "Мистецтво володарювання полягає в організації ідолопоклонства". Ставши першим у Месопотамії прижиттєво обожненим царем, Нарам-Суен повелів, щоб його зображували рогатим -- у розумінні належності його до сонму богів. Найвищі посади в державному апараті цар пороздавав своїм дітям і онукам. Він успішно воював із гірськими племенами, які нападали на Аккад, нав'язав мирний договір Еламу (перший відомий в історії міжнародний договір), проте, зрештою, загинув наприкінці XXIII ст. до н. е. в бою з кутіями -- мабуть, далекими предками дагестанців.

3. Нашестя кутіїв

Кутії мешкали в горах Загроса. Це були примітивні гірські племена, які, за висловом хроніста, не впрошували хліба й не знали царської влади. Коли помер наступник Нарам-Суена Шаркалішаррі ("цар усіх царів"), кутійський вождь Елулумеш узурпував аккадський трон. Кутії порядкували в Месопотамії упродовж 125 років і за цей час геть занедбали іригаційну систему, зруйнували місцеві храми. Вони розвели в Месопотамії таку анархію, що хроніст не міг збагнути, чи був серед них хоч один, хто б не побував на царському троні. Однак контролювали кутії лише Аккад, у шумерських же містах-державах збереглися місцеві царські династії. Вочевидь, шумерські царі змогли відкупитися від кутіїв, бо володарювали вони незалежно.

За кутаїської доби на Півдні Месопотамії посилився Лагаш. Колишній кутійський намісник у Лагаші Гудеа, царський трон якому дістався від тестя, лагаського енсі, приділяв багато уваги мирному будівництву, розширенню торговельних зв'язків Лагаша з сусідніми країнами. Зрештою, йому вдалося поширити свою владу на весь Шумер. Скульптори зображували Гудеа з кресленнями на колінах, тому історики прозвали його "царем-будівельником".

З часом шумерські міста-держави настільки зміцніли, що розпочали визвольну боротьбу проти заброд-кутіїв. Повстання очолив юний цар Урука Утухенгаль. Шумери спільними зусиллями "прогнали драконів гір" -- очистили країну від кутіїв. Проте визволителю Утухенгалю не судилося довго купатися в славі: він невдовзі утопився в каналі. Царська влада в Уруці перейшла до Ур-Намму -- соратника (можливо, сина) Утухенгаля. Новий цар зробив своєю столицею сусідній Ур, заснувавши у XXII ст. до н. е. III династію Ура.

4. Царство Шумеру і Аккаду (III династія Ура)

Державу, в якій володарювала III династія Ура, називають Царством Шумеру і Аккаду. Проіснувала вона недовго, трохи більше 100 років, але дослідників вражає не її короткий вік, а навпаки, її довголіття. Розвалитися вона мала, на думку істориків, раніше, адже являла собою взірцевий "колос на глиняних ногах".

Царі ІІІ династії Ура породили безприкладного в історії Месопотамії бюрократичного монстра -- "високо централізовану, майже тоталітарну державу". Колишні самоврядні міські обшини стали намісництвами й контролювалися царськими чиновниками. Царі користувалися всією повнотою влади, їх ще за життя обожнювали. Економіку країни було повністю одержавлено. Вся земля, в тому числі храмова, стала неподільною власністю держави. Купувати й продавати землю категорично заборонялося, як і вести будь-які комерційні операції. В країні створювалися великі державні господарства, тваринницькі ферми, царські майстерні. Контролювали функціонування єдиного царсько-храмового господарського комплексу полчища чиновників. Повсюдно вівся най прискіпливіший бухгалтерський облік.

Чим була викликана така надмірна, доведена до абсурду централізація шумеро-аккадського суспільства наприкінці III тис? Злою волею царів-деспотів? Певно, що ні. Згадаймо, що завойовники кутії, здається, доклали всіх зусиль, аби перетворити в руїну квітучу месопотамську економіку. Відбудувати економіку, залікувати рани, завдані шумеро-аккадській цивілізації цими забродами, було під силу лише централізованій державі. Проте, коли закінчився відбудовчий період, слід було лібералізувати суспільне життя, а цього ніхто не став робити. Суспільство, таким чином, руками владних структур загнало себе в глухий кут, потонуло в "паперах", що їх запопадливі канцеляристи наплодили неймовірну кількість (кожен третій клинописний документ, відомий ассиріологам, датується саме кінцем III тис до н. е.).

Якою вимальовується з джерел соціальна структура Царства Шумеру та Аккаду?

Майже все трудове населення країни стало підневільними робітниками і робітницями (гурушами та нгеме) уніфікованого царсько-храмового господарства. Гуруші і нгеме об'єднувались у робочі загони, жили, точніше -- животіли, в трудових таборах, працювали без вихідних і, здається, не мали права заводити сім'ю на період виконання примусових робіт. Характерно, що тривалість примусової праці для гурушів і нгеме строго регламентувалася кількома місяцями на рік; робітникам, яких адміністрація затримувала в трудових таборах понад встановлений строк, платили як найманим.

Історики по-різному оцінюють соціальний статус гурушів і нгеме. Одні вважають їх фактичними рабами і рабинями, інші ж не бачать для цього ніяких підстав, адже, наголошують вони, в Царстві Шумеру й Аккаду ні тих, ні інших офіційно рабами не називали, навіть протиставляли їх рабам-урду (аккадською --вардум).

Рабська праця в шумеро-аккадському суспільстві наприкінці ПІ тис. до н. е., як і раніше, відігравала незначну роль у системі суспільного виробництва, особливо в державному секторі. Проте сама кількість рабів, головно приватних, помітно зросла. Рабів іноді тримали пастухи, ковалі, музиканти та інший незаможний люд. У рабство потрапляли боржники, діти, продані своїми батьками, тощо. У країні велася й торгівля рабами. Жилося приватним рабам усе ж краще, аніж гурушам і нгеме. Вони навіть користувалися певними громадянськими правами (могли, зокрема, поскаржитися на свого власника до суду), їм дозволялося мати сім'ю, самим тримати рабів.

У Царстві Шумеру і Аккаду рабовласницька знать остаточно злилася з державним апаратом. Чиновники вели власні господарства, займалися підпільно лихварством та земельною спекуляцією. Майнове та соціальне розшарування зайшло в суспільстві так далеко, що царська влада мусила втручатись у делікатну сферу суспільних відносин, щоб запобігти соціальним конфліктам, про що свідчать закони Шульги (раніше їх неправильно приписували Ур-Намму), законодавство міста-держави Ешнунна тощо, зорієнтовані на врегулювання домашнього рабства та захист приватної власності.

На міжнародній арені царі III династії Ура, особливо син Ур-Намму Шульга, намагалися проводити активну політику. Шульга водив своїх вояків у Вавилон, в Елам, у гори Загроса, в Східну Анатолію, у верхів'я Тігру. Проте могутність його забюрократизованої держави була більше показною, аніж реальною.

У XXI ст. до н. е., за останнього царя III династії Ура -- Іббі-Суена, із сірійського степу в Месопотамію забрели зі своїми вівцями пастушачі племена семітів-амореїв (аморитів), яких погнала в мандри засуха. Вони зручно розташувалися на родючих месопотамських землях, але, не маючи ні бажання, ані вміння управлятися зі складним дворовим господарством, швидко зруйнували його. Скориставшись моментом, на Месопотамію вчинили спустошливий набіг еламці. Іббі-Суен потрапив до них у полон і, напевно, розпрощався з життям. На руїнах Шумеро-Аккадського царства виник ряд дрібних князівств, де володарювали аморитські вожді та намісники еламського царя. Через кілька століть, коли на історичній карті з'явилося Вавилонське царство, шумери спробували відродити свою державність, проте обидва їхні повстання потопив у крові вавилонський цар. Надалі шумери остаточно семітизувалися, їхня мова повсюдно вийшла з ужитку.

Характерно, що про трагічну загибель Шумеро-Аккалського царства зберегла інформацію не стародавня хроніка, а народна пісня-плач. У цьому зв'язку на пам'ять приходять байронівські рядки:

Таков удел деяний прежних лет, Когда гранит и летопись безмолвны, Простая песнь их сохраняет след.

Список використаної літератури

1. Аркас М. М. Історія України-Руси. - К, 2010.

2. Бойко О. Д Історія України. - К, 2011

3. Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст.: Навч. посіб. -К, 2014.

4. Верша В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). -Львів, 2012.

5. Верстюк В. Українська Центральна Рада. - К, 2013.

6. Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн. - К., 1991-1998.

7. Дорошенко Д. Нариси історії України. - К, 2012. - Т. 1-2.

8. Залізняк Л Нариси стародавньої історії України. - К., 2011.

9. Запорізьке козацтво в українській історії, культурі та національній само-свідомості. - К; Запоріжжя, 2012

10. Історія України / С. В. Кульчицький (керівник) та ін. - К, 2011.

11. Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К, 2012.

12. Історія України: Навч. посіб. - К., 2012

13. Коваль М. В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. -К, 2012.

14. Крип'якевич І П. Історія України. - Львів, 2013

15. Культурне відродження в Україні. - К, 2012

16. Кульчицький С. В., Коваль М. В, Лебедєва Ю. Г. Історія України: Навч. посіб. -- К., 2012.

17. Полонська-Васшенко Н. Історія України. - К, 2012. - Т. 1-2.

18. Субтельний О. Україна. Історія. - К, 2012.

19. Толочко П. П. Від Русі до України. Вибрані науково-популярні, критичні та публіцистичні праці. - К, 2012

20. Українці в світі. - Мельбурн, 2012.

21. Яблонський В Сучасні політичні партії України: Довідник. - К, 2011.

Размещено на Allbest.ru