Берестейська церковна унія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Берестейська церковна унія

Після Люблінської унії різко посилюється польсько-католицька експансія на українські землі. Проти католицької пропаганди рішуче виступали церковні братства, які згодом перетворюються в центри народно-визвольної боротьби українського народу.

Реформаційний дух, який заполонив у XVI ст. всю Західну Європу, відродив до життя і православну Церкву.

Реформаційний рух.

Позитивним наслідком реформаційних рухів було пробудження зацікавлення в рідній мові. Було здійснено переклад Святого Письма на українську мову (1561 р.), засновано друкарні (1578 р.), звідки в світ виходили православні книги.

Реформаційний рух у Західній Європі викликав негативну реакцію католицької Церкви, яка розпочала проти нього нещадну боротьбу.

Ще у 1534 році було засновано орден єзуїтів, який зібрав значні інтелектуальні сили і взяв до своїх рук справу виховання молоді. У1564 році король Сигізмунд 11 Август запросив єзуїтів до Польщі. Здобувши перемогу над протестантами, єзуїти зосередилися на критиці схизматів, як вони називали православних.

Незабаром, після 1569 року, єзуїти рушили в Україну, засновуючи свої колегії у Львові, Кам'янці, Луцьку, Вінниці, Києві. Активно діяли єзуїти на політичному поприщі. Вони створили теорію єдності держави і католицької Церкви, де обґрунтували ідею польського месіанізму, яку, перш за все, повинен був прийняти український народ. До цього треба додати принизливе становище православних, позбавлення їх права займати вищі посади, позбавлення православних священиків права засідати в Сенаті поруч з католицькими єпископами, позбавлення православних права відправляти церковні обряди тощо. Все це негативно відобразилось на становищі православної церкви.

Українська знать, яка не хотіла розлучатись зі своїм соціальним статусом, стала зрікатись православної віри. За короткий час до католицької віри перейшли Заславські, Вишневецькі, Слуцькі, Масальські, Чарторийські, Коропинські, Сангушки та ін.

Тільки лічені українські магнатські роди лишалися відданими старій вірі. Давні традиції домінували серед дрібної української шляхти, але політично і економічно ця соціальна верства була надто слабкою, щоб зупинити процес окатоличення та полонізації. Зрада панівної верхівки української знаті мала тяжкі наслідки для всього народу. Україна втратила верству, яка могла впливати на політику Речі Посполитої з врахуванням інтересів українського народу.

Берестейська унія 1596 року.

З моменту розколу християнсько! Церкви в 1054 році ідея возз'єднання розглядалася як католиками, так і православними. Найбільш близькою до здійснення ця ідея була на Флорентійському соборі 1439 року. Але на шляху християнської єдності завжди стояли століття взаємних звинувачень та підозри. У XVI ст. католицька Церква підпорядкувала питання вірувань своїм економічним та політичним інтересам. Унія Церков розглядалася Ватиканом не як повернення до того стану, котрий був у християнстві до розколу, а як приєднання православної Церкви до католицької з обов'язковим затвердженням верховенства римського папи та визнання католицьких догматів єдино істинними. Отже, йшлося не про об'єднання на рівних засадах, а про приєднання східної православної Церкви до західної.

Посилення кріпосного права загострило соціальні конфлікти в Україні. Страх перед вибухом народного гніву часто був причиною, що стримувала перехід верхівки української шляхти та духовенства у католицизм. Тоді в Речі Посполитій вирішили змінити релігію для українського народу, для чого задумали створити нову, уніатську Церкву, що мала стати перехідним містком до повного панування католицизму в українських землях, зберігаючи при цьому обряди православ'я, їхню відправу церковнослов'янською мовою і календар, але визнаючи при цьому адміністративну зверхність Ватикану.

У 1582 році папа Григорій XIIІ провів так звану "календарну реформу", яка ще більше посилила розбіжність між католиками та православними. Відтепер вони святкували християнські релігійні свята (Різдво, Великдень тощо) в різний час.

Як не дивно, але безпосередня ініціатива щодо укладення унії виходила від православної сторони. У 1590 році православний єпископ Львова Гедеон Балабан порушив питання про унію з Римом на таємній зустрічі православних єпископів у Белзі. Окрім Балабана, докладніше вивчити це питання погодилися ще три єпископи. В червні 1595 року вони вирішили укласти унію з Римом. Наприкінці 1595 року папа Климент VIII оголосив про офіційне визнання унії.

Коли звістка про унію дійшла до українського народу, обурення та гнів не мали меж. Для розв'язання конфлікту на початку жовтня 1596 року в Бересті було скликано церковний собор для офіційного проголошення унії. Собор відразу ж розколовся на два окремі собори - православний і уніатський. Уніатський собор під проводом київського митрополита М. Рогози підписав унію, присягнув на вірність Папі Римському, хоча ніяких повноважень на цей акт від константинопольського патріарха він не мав.

Православний собор відкинув унію й оголосив про позбавлення духовної влади відступників. Учасники собору, яких було значно більше, ніж учасників уніатського собору, підписали протест проти унії і надіслали його з делегацією до короля. Проте Сигізмунд II затвердив рішення уніатів.

Згідно з цим рішенням уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від податків: шляхта, яка прийняла унію, одержувала право займати державні посади нарівні з католицькою шляхтою. Уряд вважав унію обов'язковою для всіх православних на території Речі Посполитої. Отже, православна Церква стала по суті протизаконною.

Те, що розпочалося як намір здійснити об'єднання християнської пастви, закінчилося ще більшим розколом, бо тепер замість двох існувало три церкви: католицька, православна і уніатська, або греко-католицька. Але, незважаючи на погрози польського уряду, православні виступили на захист своєї віри. Лише несприятливе зовнішньополітичне становище Речі Посполитої на початку XVII ст. спонукало сейм у 1603 і 1607 роках зробити ряд поступок. Зокрема, сейм оголосив про припинення переслідування православних. Але боротьба українського народу проти унії, особливо опір козацтва на початку 30-х років XVII ст., не вщухали, і польський уряд змушений був видати "Статті для заспокоєння руського народу", які узаконювали існування православної Церкви. Проте наступ католицизму та уніатства на православних не тільки не припиняється, а ще більше посилюється.

Підготовка Берестейської унії та її наслідки.

Наприкінці XVI ст. остаточно сформувалася платформа майбутньої унії. Основними умовами об'єднання церков стали: збереження за уніатською церквою православних обрядів і визнання папи римського, новоутворена церква не зобов'язана входити до складу польської католицької організації, а має безпосередньо підпорядковуватися апостольському престолу. Важливою передумовою Берестейської унії була про-уніатська політика короля, вищих урядників Речі Посполитої та представників папського престолу. Після вирішення державних справ король Сигизмунд III Ваза почав активно втілювати політику римської курії в державі. В свою чергу, після Тридентського собору Рим підтримував сильну королівську владу, що імпонувало Сигизмунду. Сильним прискорювачем унійної справи стало створення в 1589 р. Московського патріархату, адже в цьому володарі Речі Посполитої побачили загрозу виходу України й Білорусії з королівства. Сигизмунд III та його прибічники вважали, що утворення Московської патріархії сприятиме симпатіям до Росії серед православних у королівстві, активізації релігійних, культурних та політичних зв'язків між православними в обох країнах. Необхідно відзначити важливість рішень православних єпископів на соборі в містечку Белзі. Його учасники заявили, що більше не можуть терпіти втручання східних патріархів у церковні справи в Україні, тому потрібно порвати з ними раз і назавжди. Єпископи ухвалили, що визнають папу головою Вселенської церкви згідно з Номоканоном Ярослава, та поривають з Константинопольським патріархом, котрий своїми діями шкодить українському православ'ю. Учасники Белзького собору надіслали лист до короля Сигизмунда III, в якому єпископи заявили про свою згоду визнати владу папи римського.

Протягом 1595-1596 pp. провадилась інтенсивна робота з підготовки й проведення об'єднуючого собору. З католицької сторони активність проявили члени ордену єзуїтів, католицькі ієрархи та папський нунцій. Від православних до унії були готові перейти єпископи І. Потій, К. Терлецький і Київський митрополит М. Рогоза, котрий провів у 1590 р. таємні переговори з польським королем Сигизмундом ІІІ.

Провівши закриті з'їзди та конференції, узгодивши всі питання з католицьким духовенством і польським урядом, Потій і Терлецький відправилися в Рим, де були урочисто зустрінуті папою Урбаном VIII. Папа прийняв заяву й затвердив "артикули" греко-католицької церкви.

Єпископи, повернувшися з Риму, разом з Київським митрополитом М. Рогозою скликали в м. Бересті собор (1596 р.) і оголосили унію з Апостольською Столицею. Маючи підтримку папи й частково польського уряду, уніатська церква швидко розбудувала свою організацію. Значна частина духовенства здобувала освіту в римських колегіях, а повернувшись, удосконалювала структурні форми церкви. Орден василіан усю свою діяльність присвятив утвердженню уніатства через школи, видавництво книг, місіонерську діяльність. Перебуваючи під опікою Апостольського престолу, новоутворена церква була краще захищена від польського екстремізму, ніж православна. Завдяки цьому унія сприяла збереженню національної культури, мови, обрядів і традицій.

Після Берестейської унії на території України і Білорусії розгорнулася гостра безкомпромісна полемічна боротьба. Проти об'єднання церков виступили такі відомі діячі й вчені, як Х. Філарет, К. Сакович, І. Борецький, С. Зизаній, серед котрих був найзаповзятіший борець проти унії, талановитий полеміст І. Вишенський. У 20-х роках ХУП ст. за підтримку православної віри виступило сформоване в незалежну воєнно-політичну силу українське козацтво. Гострі антиунійні виступи відбулися під час селянських повстань у 30-х роках XVII ст. й Визвольної війни 1648-1654 рр.

У таких умовах Римська курія активізувала свою політику в Україні. Новообраний понтифік Григорій XV створив спеціальну установу під назвою Конгрегація пропаганди віри, яка взяла під захист уніатську церкву. Адже вона була змушена захищатися не тільки від православ'я, а й від зазіхань польської католицької ієрархії. В свою чергу, король Владислав IV вирішив проголосити 1 листопада 1632 р. Статті заспокоєння народу руського.

Проте Статті лише частково задовільнили православних, не отримала обіцяних прав й уніатська церква, хоча за нею стояла римська курія. Найкращим виходом, на думку королівської влади, було створення незалежного Українського патріархату, який об'єднав би уніатську й православну церкви.

Наслідки прийняття Берестейської унії для України.

Католицька церква в ці часи намагалася утвердити католицизм в українських землях, її мета - приєднання православної національної церкви до католицької з обов'язковим визнанням верховенства римського папи і католицьких догматів єдино істинними. Йшлося не про об'єднання на рівних засадах, як нині намагаються довести деякі історики, а про приєднання східної православної християнської церкви до католицької західної.

Ватикан вирішив створити нову, уніатську церкву, за допомогою якої можна було б православних навернути до католицизму, зберігаючи обряди православ'я, але визнаючи верховенство Ватикану і приймаючи догмати католицизму про божественність папи римського.

Вже 1590 р. у Бельську відбулася нарада чотирьох єпископів: львівського - Г. Балабана, холмського - Діонісія, пінського - Леонтія та луцького - К. Терлецького, на якій було порушено питання про прийняття унії. У 1591 р. єпископи подали королю заяву про готовність укласти унію. Сигізмунд III 18 травня 1592 р. таємно відповів згодою В 1594 р. і до них пристали митрополит М. Рогоза та володимирський, берестейський і перемишльський єпископи І. Потій, К. Терлецький і Г. Балабан.

У червні 1595 р. в Кракові відбулася нарада за участю Потія й Терлецького, сенаторів-католиків та єзуїта Скарги. Було остаточно вироблено умови унії. Категорично проти був князь В.Острозький, але король проігнорував це.

23 грудня 1595 р. Терлецький і Потій у присутності папи Клемента VIII проголосили унію. Потім почалася підготовка уніатського собору. Все це викликало обурення серед значної частини православних, особливо серед козацтва. У жовтні 1596 р. у Бресті зібрався церковний собор для обговорення питання про унію. Від самого початку він поділився на два собори. В уніатському брали участь митрополит М.Рогоза, 5 єпископів, 3 архімандрити, 3 католицькі єпископи й чимало шляхти. 8 жовтня 1596 р. під тиском представників короля вони підписали угоду про унію, що й було затверджено Сигізмундом III.

На православному соборі, який відкинув унію, було два єпископи - Г. Балабан і З. Копистинський, белградський митрополит Лука, дев'ять архімандритів, у т. ч., й Києво-Печерський Н. Тур, два представники східних патріархів і понад 200 представників православного духовенства.

Народ підтримав рішення православного собору, піднявши кілька повстань проти унії. унія експансія реформаційний

Після прийняття унії 1596 р. почалася відкрита експансія католицизму проти українського народу, його духовності, історії та культури. Прибічники унії з православного духовенства почали впроваджувати її силою. Так, єпископ Потій особисто очолив похід проти Іллінського православного монастиря на Волині, ченці якого виступили проти рішень Брестського церковного собору. Уніати силою захоплювали великі монастирі та парафіяльні церкви, деякі розоряли, ловили й мучили священиків, розганяли народ, який збирався на молитву за містом у наметах. Все це привело до активізації виступів українського населення проти унії. В 1620 р. спалахнуло повстання православних міщан Луцька, яким місцеві власті заборонили будувати церкву і школу. У 1625 р. селяни відмовилися виконувати повинності на користь ченців Дерманського монастиря, які прийняли унію. Закінчився поразкою виступ міщан Острога 1638 р. проти закриття православних храмів. На початку 30-х років XVII Ст. польська влада змушена була видати «Статті для заспокоєння руського народу», які узаконювали діяльність православної церкви. Проте наступ католицизму та уніатства в Україні тривав.

Размещено на Allbest.ru