Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Київська Русь напередодні запровадження християнства
• 1.1 Політико-територіальний аспект передумов прийняття християнства
• 1.2 Релігійні та соціальні передумови запровадження християнства
• 2. Етапи християнізації Київської Русі
• 2.1 Перші християнські громади на території Київської Русі
• 2.2 Володимирове хрещення. Впровадження християнства як державної релігії
• 3. Наслідки прийняття християнства для Київської Русі
• 3.1 Соціально-культурні наслідки прийняття християнства
• 3.2 Розвиток державності під впливом запровадження християнства
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Світогляд людини безпосередньо залежить від умов її існування, причому як матеріального середовища, так й ідеологічного. Зміни умов цього існування безпосередньо впливають - прямо чи опосередковано - на трансформацію світогляду і світосприймання в цілому. Однією з таких переламних епох стала доба формування Давньоруської держави, яка супроводжувалась значними змінами суспільного, політичного та економічного житті, що призвело до корінної зміни ідеологічної складової суспільства. Дані зміни, які відбувалися в Київській Русі на протязі тривалого часу, вилилися у заміну язичницьких вірувань на християнські.

Проблемі християнізації Русі присвячено значна кількість наукових досліджень та публікацій. Разом з тим, тривалий час у вітчизняних дослідженнях питання прийняття християнства на Русі переважав ідеологічний підхід. Багато в чому це визначалося самим розвитком історичної науки, яка перебувала на «службі радянської влади». З проголошенням незалежності нашої держави, дослідження питанню отримало новий поштовх.

Проблема ж трансформації - під впливом зміни релігії - світоглядних орієнтирів та світосприймання людиною доби Київської Русі так і залишилась практично не розробленою, що дозволяє вважати обрану тему актуальною та своєчасною.

Історіографічною основою роботи стали наукові розробки Гумільова Л. М., Рибакова Б. А., Раушенбаха Б. В.,Толочко П. П. та ін. Історіографічна база дослідження представлена також статями, інформаційними довідками та іншими матеріалами з мережі Інтернет.

Виходячи з аналізу літератури та постановки проблеми метою робот є аналіз причин прийняття та наслідків запровадження християнства на Русі - причини та наслідки.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- проаналізувати політичну ситуацію на Русі на зламі І-ІІ тисячоліть;

- розглянути зміни у світогляді жителів Русі після запровадження християнства.

Об'єктом дослідження є світогляд населення Русі. Предметом дослідження - зміни світогляду населення Русі у зв'язку з прийняттям християнства.

Територіальні рамки даної роботи охоплюють всю територію Давньоруської держави з особливою увагою до земель Південної Русі. Хронологічні рамки роботи: від VIII - ІХ до середини ХІІІ ст.

Структура роботи: вступ, 3-х розділи, висновки, список використаної літератури. Список використаної літератури складається з 29 позицій.

1. Київська Русь напередодні запровадження християнства

1.1 Політико-територіальний аспект передумов прийняття християнства

При вивченні історії становлення християнства в Київській Русі важливо знати не лише як відбувалося становлення держави, але й як змінювалися форми її устрою й управління.

Слов'янські племена з найдавніших часів жили на території Європи і були місцевим населенням. Походження слов'ян має дискусійний характер, проте виходить за рамки даного дослідження. Визначимо лише загальноприйняті факти.

Поява слов'ян на території Київської Русі датується І тис. н.е. Починаючи з VIII ст.. племінні союзи поступово трансформувались у племінні княжіння. Це був певний історичний етап між первіснообщинним суспільством та становим. На ранніх етапах розвитку державності влада мала сакральний характер, тобто виділялось два основних носія влади - вождь (відповідав за відносини плем'я з іншими племенами),та волхв (відповідав за відносини з племінним богом), а звідси й за все внутрішнє життя плем'я. Згодом племена об'єднуються у племінні союзи, які з VIII століття трансформуються у племінні княжіння. Це етап розмежування між первіснообщинним суспільством та становим. Вже в той час існувала соціальна та майнова нерівність. Зменшується вплив органів військової демократії (віча), втрачається значення ополчення, оскільки воно уступає місце дружинникам князя. Виокремлення дружини - важливий етап у створенні станового суспільства і перетворенні влади князя з родоплемінної на державну. Поступово формується верства землевласників бояр, які отримували від князя за службу вотчину. Щодо селянства, то більша його частина - смерди - була залежною тільки від князівської влади [1, с. 36].

В кінці IX - X ст. відбувався процес об'єднання східнослов'янських племен навколо Києва і формування ранньофеодальної держави Київська Русь. русь християнство історія релігія

За своїм етнічним складом, на початку ІХ Київська Русь не була єдиною державою. Вона являла собою своєрідну федерацію народів з різним рівнем політичного, господарського та культурного розвитку. Такий стан державної організації потребував створення сильного апарату влади. Виняткового значення в управлінні державою набувала князівська влада. Саме великий київський князь був її верховним носієм. У X ст. відбувалося окняження земель (підпорядкування владі київського князя територій племінних княжінь), упорядковувалося збирання данини й податків. Влада на місцях почала зосереджуватися в руках родини Рюриковичів. Постать володаря в очах підданих виглядала сакральною (священною). Вони вірили в божественну силу й магію його особи [2, с. 48].

Великі князі здійснювали законодавчо-судову діяльність. Вже на початку X ст. існував «Закон Руський» - збірка нормативних актів, у яких знайшли відображення норми звичаєвого права. Княгиня Ольга поширила на підвладні землі адміністративну й судову системи. Власне князі очолювали військо й брали участь у походах.

Помітну роль у політичному житті відігравав дорадчий органи при князеві - рада старійшин, а згодом - князівська рада. Русь розвивалася як ранньосередньовічна монархія, із родовою формою володарювання.

Зміни в житті східних слов'ян, які прийшлися на ІХ-Х ст., були співзвучні загальному рухові історії європейського континенту. З різним темпом у його окремих регіонах проходили або вже пройшли доволі схожі процеси, які стали наслідком втягнення «варварських народів» до греко-римської цивілізації, насамперед - до соціального перевороту в родоплемінному укладі [10, с. 84].

На протязі IX-X ст. відбувалося становлення ранньофеодального суспільства. На відміну від Центральної і Західної Європи, де виникли три великі групи людей - верстви (стани) залежно від способу занять: «ті, що моляться», «ті, що воюють», та «ті, що працюють», на Русі не склалося соціальної групи з представників духовенства, оскільки християнство ще не утвердилось як державна релігія.

У ІХ - ХІ ст. відбувається стрімке територіальне зростання і поступова консолідація Київської Русі

Без сумніву, провідну роль і в «одержавленні» варварських народі ввідіграла універсальна інституція середньовіччя - християнська церква.

1.2 Релігійні та соціальні передумови запровадження християнства

Суспільство Київської держави за ідеологічними ознаками було тісно пов'язане з християнською релігією. Проте до самого процесу формування нової спільноти і появи першої східнослов'янської держави має стосунок інша релігійна система - язичництво. Під ним слід розуміти частину величезного загальнолюдського комплексу первісних поглядів, вірувань, обрядів тощо, які приходять з глибини тисячоліть і стають основою всіх пізніших світових релігій.

Дослідник Рибаков Б.А визначає: «Немає більш туманного й невизначеного терміна, ніж «язичництво»; виникнувши в церковному середовищі, він спершу означав усе дохристиянське й нехристиянське; ним покривалась і літературно оброблена міфологія класичної Греції, і річний цикл слов'янських чи кельтських аграрних обрядів [21, с. 105].

На початковому етапі формування Київської Русі язичницький світогляд являв собою складну суміш пережитків сивої давнини (уявлень, що виникли ще в часи первісного ладу) з новими їх формами. Наприклад, широко зберігалося обожнювання сил природи, тварин та рослин. Проте досить швидко ці стихійні сили набувають у релігійній системі уявлень вигляду людиноподібних божеств: русалок, берегинь, рожаниць. Подальший розвиток суспільства спричиняється до того, що на перший план поступово виходять божества, котрі уособлюють сили природи, від яких залежали праці землероба. У середньовічні часи саме землеробство було основним для слов'янського населення території сучасної України [10, с. 104].

В IX - X ст. на Русі існували не лише наївні забобони села, а й державна язичницька релігія міста і соціальних верхів з добре виписаним космологічним епосом, з уявленням про божественне походження великокнязівської влади зі складним ритуалом і розгалуженим станом жерців, який володів таїнствами напрочуд деталізованої символіки, а також різноманітних магічних діянь [1, с. 36].

Важливе місце в житті східних слов'ян посідали культові споруди: капища, святилища, - де стояли виконані з різного матеріалу зображення язичницьких богів. Згадуються вони в деяких писемних джерелах, зокрема, в «Слові о законі і благодаті» митрополита Іларіона. Археологічні розкопки підтверджують свідчення про наявність у Київській Русі язичницьких культових споруд - вони виявлені в Києві, Чернігові, Новгороді, інших містах і селах.

Ще одним важливим джерелом для реконструкції релігійних поглядів слов'ян у дохристиянські часи служать поховальні пам'ятки. Найбільш раннім у слов'ян був обряд кремації, який для пам'яток кінця I тисячоліття н.е. фіксується в двох стадіях: трупоспалення на стороні (померлих спалювали на загальному для усієї громади вогнищі) і на місці майбутнього поховання. Як і в пізніших похованнях (за обрядомінгумації) небіжчикові клали різноманітний інвентар: побутові речі, прикраси, амулети-обереги, кераміку, іноді знаряддя праці та жертовні страви. В окремих могилах небіжчиків не виявлено - то були меморіальні споруди (кенотафи) на честь померлих далеко від домівки [11, с. 106].

Всі перераховані елементи похвального обряду вказують на те, що в уявленнях слов'ян перших століть існування Київської русі потойбічний світ нічим не відрізнявся від реального, а небіжчики, переступивши поріг смерті, продовжували своє «життя» без суттєвих змін порівняно із земним.

Зараз дуже складно уявити, що собою являло давньоруське християнство часів князя Аскольда. Б.О. Рибаков у своїх працях з давньоруського язичництва звертає увагу на наявність на початковій стадії процесу пристосування християнства до стародавніх слов'янських традицій. Це можна простежити на обряді поховання померлих. Як відомо, у слов'ян-язичників здавна померлих спалювали, однак у Подніпров'ї кінця ІХ ст., особливо у верхніх соціальних шарах, з'являються поховання з трупопокладанням [22, с.104].

На переконання академіка П.Толочка, цей факт є прямим свідченням початку поширення християнства на Русі в ІХ ст. Протягом наступного Х ст. таких поховань на Русі стає все більше, допоки вони цілком не замінюють поховання з трупоспалення [26, с. 223].

Подібна корінна зміна одвічних поховальних традицій в ІХ-Х ст. може пояснюватись тим, що давньоруська аристократична верства на чолі з князем Аскольдом почала віддавати перевагу саме християнським традиціям і обрядам, під впливом яких поховальні обряди почали замінюватись і в усьому давньоруському суспільстві. Звичайно, зміна традицій і обрядів відбувалась не одномиттєво. Це був поступовий і довготривалий процес.

Все це засвідчує складність і поступовість культурно-духовних трансформацій в давньоруському суспільстві, які, розпочавшись в ІХ ст., набували завершальної фази вже за часів князя Володимира Великого наприкінці Х ст. Проте саме таким шляхом в процесі переходу від язичницького до християнського світогляду пройшли і всі інші європейські народи. Підтвердженням цього слугують археологічні матеріали з поховань в багатьох європейських країнах.

Таким чином можна визначити, що у ІХ ст. на території Київської Русі склалися соціальні та політичні передумови, які потребували суттєвих змін як в сфері державного правління, так і в системі суспільно-релігійного устрою.

2. Етапи християнізації Київської Русі

2.1 Перші християнські громади на території Київської Русі

Затвердження християнства на українських землях відбувалося протягом тривалого часу. Загальновизнаною датою прийняття християнство в Київській Русі веде вважається 988 року. Саме в цьому році християнство було остаточно утверджено на офіційному рівні як державна релігія. Разом з тим, в історичних джерелах існують свідчення про присутність християнства у заселених греками містах Північного Причорномор'я ще в більш ранні часи - на початку нашої ери [28, с. 95].

Відомий дослідник Мень А. зазначає, що християнство стало проникати на Русь задовго до її хрещення. Він зазначає, що існують незаперечні історичні відомості, що частина русів була хрещена ще в IX столітті за Аскольда (882 р.). [17, с. 48].

У відомому творі «Повість минулих літ» згадується подія про те, що апостол Андрій Первозванний благословив гори, на яких був заснований Київ, а на місці, де тепер Андріївський собор, поставив хрест. Разом з тим, відсутні інші підтвердження даної історичної події, й саме згадування про неї викликає чимало сперечань між істориками.

Існують й інші свідчення про перші етапи поширення християнства в землях Київської Русі. Певні посилання церковна історіографія має про діяльність братів Кирила і Мефодія а початку 60-х років IX ст. [10, с. 108].

Поширення християнства відбувалося не винятково в межах Причорномор'ї. Про це свідчать археологічні дослідження поблизу Чернівців, під час яких було знайдено форму для відливання натільних хрестиків, датовану IV ст. дана знахідка дала підстави стверджувати, що вже в IV ст. на території Чернівців жили й християни.

Мень А. підкреслює, що Русь в IX -X століттях була традиційно пов'язана з блискучим Константинополем - Царгородом і зі слов'янами в центральній Європі і на Балканському півострові. Ці зв'язки значною мірою визначили орієнтацію Київської Русі на східно-християнський світ. При цьому у київських князів була можливість вибору між різними релігіями, так як держави, які їх сповідували, були зацікавлені в контролі над багатими російськими землями. Саме про подібне суперництво між найбільшими монотеїстичними релігіями розповідає епізод з пам'ятника давньоруської літератури "Повість временних літ". Згідно цього епізоду, що отримав назву "Сказання про Володимирове хрещення", до Києва у 986 році прийшли представляють східне християнство посланці з Константинополя, місіонери з Риму, а також представники іудаїзму та ісламу [17, с. 135].

За визначенням дослідника Шумило С. на підставі свідчень вітчизняних та іноземних літописних джерел, остаточно звернення до християнства безпосередньо пов'язане з наслідками військового походу на столицю Візантійської імперії - Константинополь 18 червня 860 року [29].

Варто також відзначити, що поширенню християнства на Русі сприяло й вигідне її торгівельно-економічне місце розташування на шляху «З варяг у греки». Згідно свідоцтв арабського автора Ібн-Хордадбеха, що відносяться до середини ІХ ст., руські купці (ар-Рус), мандруючи до Візантії та інших країн християнського й арабського світу, вже у цей час вважали себе християнами. Таким чином, як бачимо, проникнення християнства на Русь в ІХ ст. відбувалось як через руських дружинників, котрі разом з київським князем Аскольдом брали в облогу Константиполь і згодом прийняли християнство, так і через руських купців, які приймали християнство під час мандрівок до християнських країн. Так само християнство приносилось до наших земель і через візантійських, вірменських та інших купців-християн. Окрім цього, з християнством місцевих мешканців могли знайомити і полонені християни, які неодмінно потрапляли у полон до руських дружинників під час військових експедицій до Візантії, Криму та інших країн.

Перший офіційний акт, який підтверджує документально поширення християнства в Київській державі, припадає на часи правління князя Аскольда, який хрестився у 860 р. Саме в даний час у списку Константинопольського патріархату було визначено нову єпархію -- Руську, яка отримала номер 61.

Першими християнами на Русі стали слов'янські купці - зміна віри багато в чому сприяло розвитку їх торгівлі: купці - християни часом віддавали новонаверненому в християнську віру купцеві-слов'янину свій товар за півціни [21, с. 112].

Історичний розвиток подій свідчить, що саме християнство не було закріплене остаточно. Так, у 882 р. внаслідок державного перевороту, який було здійснено противниками християнізації країни, до влади в Київській Русі прийшов князь Олег. За його часів розпочалася антихристиянська реакція. Постійні конфлікти з Візантією призвели до зростання національної самосвідомості і відходу від християнської релігії. У той самий час це сприяло консолідації християнської громади Києва, яка, зрештою, вплинула на офіційну владу.

Існують й інші історичні джерела, які вказують на перші християнські поселення та існування самого факту християнства. Так, договір наступника Олега, князя Ігоря, з греками від 944 р. свідчить про те, що на Русі співіснували язичництво і християнство, діяли християнські церкви. Після смерті Ігоря на Київській Русі княжила його дружина Ольга, яка була християнкою.

Щодо причини, чому ж все-таки князь Аскольд не зумів остаточно адаптувати християнство на теренах тогочасної Русі, то відповідь, мабуть, можна вбачати тільки в тому, що його методи християнізації були мирними, на відміну від тих, які застосовуватиме більш ніж через 100 років Св. рівноапостольний князь Володимир. Фактично Аскольд заклав фундамент для початку християнізації. Його хрещення є прообразом повного Великого хрещення св. кн. Володимиром.

2.2 Володимирове хрещення. Впровадження християнства як державної релігії

На початку X ст., у зв'язку з розвитком державності у слов'ян виникла необхідність в модернізації релігійної системи, переходу від політеїзму (багатобожжя) до монотеїзму (однобожжя).

До того ж християнство у багатьох державах виявилося ефективним чинником у вирішенні внутрішніх справ. А в Русі на той час родоплемінний лад і його язичницька релігія переживали кризу, утверджувалися феодальні відносини. Панівні верстви більше влаштовувала релігія, яка повчала низи коритися своїм хазяїнам, ніж соціальне нейтральна племінна релігія. До того ж, християнство пропонувало гуманнішу мораль, ніж язичницькі вірування. Християнська віра в царя небесного та його намісника на землі -- князя, царя -- більше сприяла централізації держави, ніж язичницька релігія з її місцевими культами. Про це свідчила ситуація у державах, де християнство стало панівною релігією. До запровадження християнства на Русі спонукала й потреба розвивати економічні, політичні та культурні зв'язки з сусідніми християнськими державами. А язичницька релігія цьому певною мірою перешкоджала [26, с. 228].

Новий етап християнізації Русі настав за князювання онука Ольги Володимира. Наприкінці X ст. Русь уже знала й іудейську та мусульманську релігії. Але в силу багатьох обставин Русь частіше спілкувалася з християнськими державами, що й обумовило вибір київських князів прийняти християнство. Більш до душі був Володимирові і християнський обряд у східному його варіанті [22, с. 108].

Перед тим як звернутися в християнську віру, великий князь київський Володимир Святославович зробив рішучу спробу протистояти їй шляхом реформи язичницького культу, спрямованої на його консолідацію.

У 980 році князь Володимир спробував реформувати підвалини родового суспільства, на догоду склалася на той час політичної ситуації. На перше місце був висунутий культ дружинного бога Перуна, що не знайшло розуміння у основних мас язичницького населення,пріоритетно що шанували інших богів - в основному, Велеса і Макошь. Відносини з християнськими імперіями почали ускладнюватися. Можливо, у нового князя стався конфлікт з язичницьким жрецтвом, який претендував на збереження родової системи влади. У підсумку, реформа закінчилася невдачею.

Володимир і його оточення активно шукали вихід з ситуації. По ряду політичних причин київська знати зупинила свій вибір саме на візантійській системі християнства. У той же час, з урахуванням географічних та економічних причин, це був найбільш вигідний вибір для Русі.

Відносини великого київського князя з Візантією були тоді дуже складними. У 986 р. візантійський імператор Василій II, який опинився в скрутному становищі після поразки в Болгарії, звернувся до Володимира з пропозицією укласти воєнний союз між Візантією і Руссю, попросив на допомогу військо з Києва. Володимир на союз погодився, проте зажадав руки грецької царівни Анни, сестри імператора. Василій IIйому відмовив.

Влітку 987 р. проти Василія II виступив його воєвода Варда Фока, який проголосив себе імператором Візантії. Володимир вирушив у Крим -- тодішню візантійську колонію і облогою взяв місто Херсонес (Корсунь). Василій II змушений був погодитися на шлюб Володимира з Анною, за умови, якщо він прийме християнську віру [17, с. 137].

Військо Володимира розгромило заколотників у Візантії, а влітку 988 р. він був охрещений в церкві св. Якова в Херсонесі й одружився з Анною. Наприкінці літа князь повернувся до Києва, маючи намір зробити християнство візантійського обряду вірою своєї держави (є відомості, що Рим схиляв Володимира до християнства за латинським обрядом). Хрещення киян, за літописом, відбувалося 14 серпня 988 р. в Києві на р. Почайні, притоці Дніпра. У перший по хрещенні день Володимир велів скидати, рубати й палити ідолів. Хрещення міста відбувалося в кілька етапів протягом літа 990 року. Ще в Корсуні піддалася християнізації князівська дружина. Київська знати, смиренна до цього часу княжої владою і силою війська, теж прийняла хрещення. Володимир наказав знищити статуї язичницьких богів по всьому місту, що послужило своєрідною психологічною підготовкою городян до прийняття нової віри.

31 липня було видано новий указ : всьому населенню Києва з'явитися наступного дня до берегів річки Почайни. 1 серпня 990 року відбулося формальне масове хрещення киян. Не всі городяни підкорилися наказу - багато прихильників язичництва покинули місто і зникли в «лісах і пустелях».

Перед князем Володимиром і його оточенням виникло питання поширення християнства на всю територію Київської держави. Християнізація полян сталася наприкінці 990 і закінчилася в 991 році. Хрещення країни відбувалося «вогнем і мечем».

У 991-992 роках християнське духовенство, за підтримки княжих дружин, кілька разів намагається хрестити місцеве населення. Однак дії влади не мали бажаного успіху - за свідченням сучасників Успенську церкву в Ростові відвідували тільки «жінки і отроки». На довгий час Північно-східна Русь стає центром язичницьких повстань.

Разом з тим, дослідник Гумільов Л.М. заперечуючи факт насильницького проведення хрещення, зазначає «...Хоча в літературі про хрещення Русі стала загальною думка про те, що християнізація зустріла завзятий опір мас, насправді кількість свідчень цього опору в джерелах невелика. У зв'язку з цим показовими є відповідні дані по Російській Півночі, яка зазвичай сприймається як найбільш «архаїчний» і язичницький регіон. При розкопках поселень і могильників жодного разу не вдалося виявити будь-яких слідів насильницького запровадження християнства і релігійного антагонізму, що розколола суспільство на дві частини» [6, с. 96].

Таким чином, сам по собі факт Хрещення давньоруської держави є унікальною подією в історії християнства, подією, багато в чому не вписуються в рамки звичайних ідеологічних схем.

3. Наслідки прийняття християнства для Київської Русі

3.1 Соціально-культурні наслідки прийняття християнства

Процес християнізації Русі (як і будь-якої іншої країни) був складним і тривалим. Далеко не відразу нова релігія була сприйнята народом і подолала «поганство». Ще навіть у XII ст. на Русі існували куточки, куди офіційно затверджена віра не встигла прокласти собі шлях.

Язичництво ще довго зберігало свої позиції в суспільстві. Православна церква, пристосовуючись до місцевому середовищі, поєднала свята поклоніння язичницьким богам з культами святих. Так, свято Купала злився з днем Івана Хрестителя, Перуна - з днем Іллі Пророка. Зберігся і чисто язичницький за походженням свято Масниці.

Гумільов Л.М. зазначає, що у перші десятиліття після прийняття християнства язичницькі волхви ще продовжували здійснювати свої обряди і магічні ритуали, а подекуди вони відчували себе так вільно, що навіть намагалися налаштувати населення проти християнства. І хоча, в деяких випадках, це закінчувалося для них насильницькою смертю, все ж, було б дуже наївно розцінювати дані (рідкісні ) факти розправи над бунтівниками як ознака гонінь [6, с. 101].

Гордієнко Н. С., використовуючи дані, отримані й узагальнені найбільшими радянськими дослідниками Стародавньої Русі академіками Б. Д. Греков, М. Н. Тихомирова, Б. А. Рибаковим, Д. С. Лихачовим, професором В. В. Мавродін, робить висновки про те, що нарікання на засилля язичества в номінально християнському середовищі зустрічаємо ми і на сторінках Псковської літопису XVI століття. Зокрема, там наведено послання ігумена Елеазара монастиря псковському князю (1505), де висловлено обурення тим, що напередодні різдва Іоанна Предтечі (Івана Хрестителя) «во святую ту нощь мало не весь град взмятется, и в селах возбесятся в бубны и в сопели и гудением струнным, и всякими подобным и игрании сотанинскими, плесканием и плясанием, женам же и девам и главами киванием и устнами их неприязен клич, вся скверне бесовские песни, и хрептом их вихляниа, и ногам их скакание и топтание... яко сущий идолослужители бесовский празник сей празнують... яко день Рождества Предотечи великого празнують, носвоим древниим обычаем» [4, с 95].

Про те, що християнізація проходила не гладко, свідчать події 882 р. - вбивство князя Аскольда Олегом, засновником династії Рюриковичів. Іоакимовий літопис, оповідаючи про вбивство князя Аскольда язичником Олегом у 882 році, називає першого києворуського «государя» «блаженним». Це свідчить про те, що з давніх часів князя Аскольда шанували як мученика, що й знайшло відображення в Іоакимовому літописі [17, с. 139].

Поширення християнства найчастіше зустрічало опір населення,яке надавало перевагу язичницьким богам. Християнство стверджувалося повільно. Як зазначав відомий історик феодалізму С.В. Бахрушин, християнізація розтягнулася на ряд десятиліть.

Цілком допускаючи можливість боротьби язичництва з християнством на території Стародавньої Русі, Гумільов Л.М. визнає, що ні літописи, ні народна література не зберегли про це певних вказівок. І тому цілком припустимим буде висновок про те, що активні виступи давньоруських язичників були скоріше рідкісним винятком, ніж правилом [6, с. 105].

Цивілізаційне значення хрещення Русі важко переоцінити. Відомий філолог В. Н. Топоров, оцінюючи значення прийняття християнства для Русі, відзначає: «прийняття християнства Руссю та Литвою, які зіграли виняткову роль в історії цих країн і визначили на багато століть їх місце в історії, повинні розцінюватися і як події вселенського характеру... Прийняття християнства на Русі не тільки долучила до вже християнського світу найбільш велику і найвіддаленішу частину єдиного простору - Східну Європу, але і тим самим в історичному майбутньому відкрило новий величезний світ» [27, с. 84].

Хрещення суттєво вплинуло й на розвиток культурного життя Русі, на розвиток техніки, ремесел і т.д. З Візантії Київська Русь запозичила перші досліди карбування монет. Помітний вплив хрещення відбилося і в художній області. Грецькі художники створювали в новонаверненої країні шедеври, порівнянні з кращими зразками візантійського мистецтва. Наприклад, Софійський собор у Києві, збудований Ярославом в 1037.

Гордієнко Н. С. зазначає, що багатовікову прихильність хрещеного населення княжої Русі і царської Росії язичницьким віруванням, свят і обрядів дореволюційні церковні історики пояснювали не лише силою традиції (прихильністю «віри батьків» ), а й тим, що ці вірування, свята та обряди були тісніше пов'язані з укладом життя і побутом народним, ніж християнські, що склалися в іншому середовищі і тому дуже довго залишалися чимось чужорідним для наших предків [4, с. 14].

«Двовірство», спочатку явне, потім приховане, згодом було подолано російським православ'ям, але подолання це виявилося в значній мірі формальним, і досягла його церква ціною компромісу, за допомогою пристосуванства. Візантійське християнство не усунуло слов'янське язичництво зі свідомості і повсякденного вжитку народів нашої країни, а ассимилировало його, включивши язичницькі вірування та обряди в свій віросповідно - культовий комплекс.

Така асиміляція стала можливою тому, що християнство (у тому числі і принесений на Русь візантійський варіант ) містить в собі багато елементів дохристиянських вірувань і культів, язичницьких за своєю релігійної сутності. Це спорідненість християнства з язичництвом, принципово заперечуване сучасними православними богословами і церковними проповідниками, створило основу для християнсько - язичницького синкретизму, що становить релігійну сутність російського православ'я.

Як же здійснювалося асимілювання візантійським християнством язичницького спадщини дохристиянської Русі? Насамперед відбулося зближення основних об'єктів поклоніння древніх слов'ян з головними персонажами християнського пантеону, у яких були відтінені їх язичницькі початку. На Христа, Богородицю та інші християнські «сили небесні» були перенесені риси давньослов'янських божеств - покровителів з усіма їх властивостями і функціями, що відбивали характер господарської діяльності та побутовий уклад життя основної маси населення Давньої Русі.

Так, наприклад, євангельський «боголюдина» Ісус Христос, чий образ в християнському віровченні гранично ускладнений і догматизирован (у ньому персоніфіковані такі складні богословські поняття, як ідея спокути, вчення про спасіння і т. д.), у свідомості пересічних прихильників російського православ'я грунтовно трансформувався. Він став сприйматися як якесь напівязичеської божество з рисами Рода і Перуна, котрий піклувавсяне про такі, чисто містичні явища, як «порятунок душі», а переважно про земні потреби своїх шанувальників. На Русі його шанували як Спаса- повелителя, якого слід побоюватися і тому регулярно догоджати жертвопринесеннями, здійснюваними в храмі Спаса- покровителя, чиєю підтримкою треба заручатися у всіх випадках життя.

Характерно, що лише деякі з цих ікон носять християнські назви, що відображають суворо догматичний погляд на Богородицю : «Слово плоть бисть»,«Блаженна утроба», «Благовіщення», «Всеблаженна», «Перш різдва і по різдві діва» і т. д. Значна ж частина «чудотворних» Богородичних ікон названа відповідно до язичницьким тлумаченням місця Богородиці в християнському культі : «Стягнення загиблих», «Всіх скорботних радісний», «Жівотодательніца», «Позбавлення від бід», «Годувальниця», «Отрада», «Скоропослушниця», «Рятівниця потопаючих», «Споручниця грішних», «Втіха в скорботах», «Пом'якшення злих сердець», «Цілітельниця» і т. п.

Поряд з Христом і Богородицею язичницьку забарвлення отримали в російській православ'ї та інші «сили небесні»: як позитивні (ангели, архангели, херувими і пр. ), так і негативні (сатана, біси і т. п.). До ангелам були зараховані духи - покровителі локального характеру, на зразок будинкового, а до бісам віднесена вся та дрібна нечисть, що уособлює невдачі і біди, якої фантазія слов'янина - язичника населила оточував його світ.

Затвердження християнства на Русі мало далекосяжні та багатогранні наслідки для всебічного розвитку суспільного життя.

Хрещення Русі стало переломним моментом у житті народу. Під впливом Православної церкви в житті українського народу зросли цивільна правоздатність і материнський авторитет української жінки; зміцнилася сім'я; став відновлюватися порушений князівськими міжусобицями світ. Історики відзначають, що «християнська церква підняла значення князівської влади в Києві на велику висоту і зміцнила зв'язок між частинами держави».

Дослідник Раушенбах Б. В. зазначає, що процеси запровадження християнства князя Володимира сході на процеси реформ Петра І. Так, звернення до візантійської культури та релігії дослідник пов'язує із реформами Петра по використанню досвіду Західної Європи [20].

Аналізуючи процеси зміни релігійного устрою, Раушенбах Б. В. відзначає, що процес запровадження християнства мав наслідками значних втрат з боку язичницьких жерців. Впливове жрецьке стан раптом ставало нікому не потрібним. В цих умовах язичницьке жрецтво вдався до двох принципово різних тактичних прийомів: по-перше, "відходу в підпілля", коли на околицях і в інших місцях, де це було можливо, тривало служіння ідолам, проведення магічних обрядів тощо; по-друге, відкритому (навіть збройному) опору всій системі реформ Володимира. Реакція Володимира на ці дві тактики була різною. На "підпільних" язичницьких жерців майже не звертали уваги, їм не заважали, адже вони не становили небезпеки для головного - для феодальної реформи. Володимир вважав, що в результаті діяльності християнського духовенства ці елементи язичництва поступово відімруть. При настільки масштабних реформах нерозумно вимагати, щоб відразу все змінилося. Тут простежується порівняння з майбутніми реформами Петра І, адже і він не вимагав, щоб селян одягли у голландські костюми [20].

Прийняття християнства сприяло широкому поширенню на Русі грамотності, насолоди освіти, появі багатої, перекладеної з грецької мови літератури, виникнення власної літератури, розвитку церковного зодчества та іконопису.

З'явилися з часів Володимира Святого і Ярослава Мудрого школи і бібліотеки стали найважливішим засобом поширення освіти на Русі. Крім Софійській бібліотеки Ярослава Мудрого, в Києві та інших містах виникають нові бібліотеки, в тому числі монастирські і приватні. Безсумнівно, багату бібліотеку мав Києво-Печерський монастир, як відомо виростив цілу плеяду церковних письменників; прийнятий у цьому монастирі Студійський статут зобов'язував кожного ченця читання книг з монастирської бібліотеки.

Згідно з позицією М. Брайчевського, запровадження християнства у Київській державі стало новим етапом духовного життя східних слов'ян [3, с. 105].

Соціокультурними наслідками прийняття християнства стали:

1) забезпечення етнокультурної єдності всіх племен і земель Київської Русі. Русів, слов'ян, угро-фінів та інших народів об'єднувала загальна духовна основа.

Родовий побут язичництва вів людей до відокремлення. Роди жили замкнуто, цурались одне одного і ворогували між собою. Сім'я, при звичаї багатожонства, викрадені й купівлі наречених, мала грубий язичницький характер. З приходом християнства підвищується авторитет матері і жінки в сім`ї.

2) християнство поступово витісняло язичницькі обряди і традиції (вбивство новонароджених дівчаток, принесення кривавих жертв тощо), відбувалася гуманізація життя суспільства.

Духовенство засуджувало ще одне з нехристиянських явищ - рабство. Церква часто викуповувала рабів на волю і навіть «змушувала» князів відпускати невільних.

3) на основі християнства відбувається становлення нового типу державності в Київській Русі. Державність на Русі значною мірою набуває візантійських форм. Установлюється тісний взаємозв'язок між світською та церковною владою, за верховенства першої.

4) Київська Русь була включена в європейський християнський світ, стала рівноправним елементом європейського цивілізаційного простору.

5) прийняття християнства сприяло становленню міської культури у власне сільськогосподарській країні.

6) значним культурним переворотом було введення єдиної писемності. Під впливом християнства розвивалися книжкова справа, література, історія, філософія, з'явилися перші літописи, церковна література. У школах навчалися люди з різних верств населення.

7) Церква сприяла створенню на Русі чудової архітектури, мистецтва (особливо іконографії). Більшість кам'яних споруд, збудованих протягом Х-ХІІ ст. на Русі, були храми, щедро прикрашені монументальним і станковим живописом. Прийняття християнства сприяло розвитку зодчества й живопису у середньовічних їх формах, проникненню візантійської культури як спадкоємиці античної традиції.

8) у ІX-XII ст. відбувався складний психологічний злам язичницьких вірувань і становлення християнських «законів». Процес зміни духовних і моральних пріоритетів завжди важкий, на Русі він відбувався не без насильства. На зміну життєлюбному оптимізму язичництва йшла віра, яка вимагала обмежень, суворого виконання моральних норм.

9) прийняття християнства означало зміну всього ладу життя. Тепер центром суспільного життя стала Церква. Вона проповідувала нову ідеологію, прищеплювала нові ціннісні орієнтири, виховувала нову людину. Християнство робило людину носієм нової моралі, заснованої на культурі совісті, яка витікає з євангельських заповідей.

Доцільно також згадати завіти Володимира народу, які знайшли своє відображення під час його молитви при прийнятті християнства, «Боже великий, що створив небо і землю! Призри на нові люди ця і дай їм, Господи,відведе Тобі, істинного Бога,якоже уведешь країни християнські...» Ось він, перший завіт - заповіт боговідання, заповіт богопізнання.

Другий заповіт -«... Та й даси в них віру праву і несовратну...» В цьому завіті Володимир визнає необхідність дотримання православ'я. Третій заповіт виражений в його молитві за себе про дарування йому перемоги над безтілесним ворогом: «... і мені допоможи, Господи, на супротивного ворога, та надіючись на Тебе і на Твою державу, побіжить підступи його». Тут полягає священний заповіт невпинної боротьби з ворогом Божим і ворогом людського спасіння - дияволом - аж до остаточної перемоги над ним за допомогою Божою. Важливо відзначити слова: «Сподіваємося на Тебе і на Твою державу» [15].

3.2 Розвиток державності під впливом запровадження християнства

В епоху Аскольда Київ став одним із найбільших політичних центрів Європи. Там укладались різні договори з Баварією, Візантією, Грузією, Вірменією, Азербайджаном. Правління Аскольда є дійсно яскравою сторінкою в історії Київської Русі, коли молода держава вийшла на світову арену, виборовши загальне визнання і затвердивши себе як невід'ємна частина середньовічного світу.

Так, уже невдовзі в Константинополі великому київському князеві присвоюють придворний титул стольника (кагана), що прирівнювався до імператорського (царського).

Основна ж ідея, або мета прийняття християнства, яку ставив собі «блаженний» князь, - це політична єдність земель, володінь, а відтак і суспільна єдність племен і народів, які населяли наші землі. А це можна було зробити тільки завдяки прийняттю нової релігії, релігії, де не багато богів, а тільки один Бог, а де один Бог - там одне хрещення, одна церква, одне суспільство і єдина держава.

Перше, Аскольдове, або «Фотієве» Хрещення Русі врятувало її від розпаду, заклало духовну і найголовнішу основу створення великої держави. Християнство лягло в основу і відіграло ключову роль у розвитку культури і соціокультурних відносин у Київській Русі.

Прийняття Руссю християнства мало величезне історичне значення і позначилося на всіх сферах життя. Перш за все, воно сприяло об'єднанню слов'янських племен в єдиний етнос. Після прийняття християнства з'явилася писемність і на її основі стала розвиватися культура. Почалося кам'яне будівництво, стали розвиватися іконопис, фресковий живопис.

Русь почала переходити від політеїзму до монотеїзму. Хрещення допомогло подолати язичницький ізоляціонізм східних слов'ян, об'єднало їх в єдине давньоруське суспільство, створивши духовну основу державності. Ставши християнином, людина переставала себе відчувати тільки частиною будь-якого локального колективу (сім'ї, громади, племені, надалі - стани), все більш усвідомлюючи себе православним. Християнська церква, прагнучи до стабільності, засуджувала як соціальні протести і насильство з боку низів суспільства, так і надмірну тягу до багатства, і насильство з боку верхів. Прийняття християнства спричинило за собою якісні зрушення в розвитку культури. Поширюється писемність, літописання, з'являються перші рукописні книги, переважно церковного змісту. Завдяки Візантії та Болгарії Русь познайомилася з досягненнями античної культури. Прийняття християнства спричинило за собою зародження кам'яного зодчества, виникнення іконопису, фрескового живопису. Великі храми ставали центрами духовного життя, символами могутності і святості Русі. Православна церква не тільки утворювала, але і виховувала давньоруське суспільство. Пом'якшуючи звичаї, церква наполегливо боролася проти багатоженства та інших язичницьких пережитків, активно виступала проти рабства.

Християнство сприяло прискоренню розвитку феодального способу виробництва в Стародавній Русі. Церковні установи поряд з князями мали велику земельну власність. Прогресивна сторона діяльності християнської церкви полягала в її прагненні ліквідувати елементи рабської праці.

Християнство зіграло велику роль в ідеологічному обґрунтуванні і тим самим у зміцненні влади київських князів. Церква присвоює київському князю всі атрибути християнських імператорів. На багатьох монетах, викарбуваних за грецькими зразками, князі зображуються у візантійському імператорському уборі.

Дослідник Раушенбах Б. В. зазначає, що реакція на опір системі феодальних реформ князя Володимира була досить різкою. Тут Володимир виявляв твердість, безжалісність і при необхідності застосовував військову силу. І тут доречна аналогія з Петром. Він теж був твердий і безжалісний, коли заважали його реформам [20].

Перехід до християнства мав об'єктивно велике і прогресивне значення. Зміцнилося єдність слов'ян, прискорилося відмирання пережитків шлюбного права.

Нова релігія запроваджувалася буквально в усі сфери життя. Зміцнюючи феодальний устрій на Русі, християнство тим самим сприяло укріпленню Давноруської держави та її політичної могутності. Рівною поміж рівних виступала Київська Русь у світовому оточенні. Християнська діалектика, активно використовувана давньоруськими письменниками, філософами та публіцистами, стала основою для багатьох (іноді дуже цікавих) ідей. Це у свою чергу стало поштовхом для швидкого прогресу у сфері творчого життя, що забезпечило розвиток давньоруської культури. Затвердження християнства на Русі мало далекосяжні та багатогранні наслідки для всебічного розвитку суспільного і духовного життя українців.

Висновки

Утвердження християнства на Україні - дуже складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть нашої ери, пройшовши у своєму розвитку кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, протистояння і боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, остаточного проголошення християнства державною релігією Київської Русі, створення митрополії.

Християнізація Стародавньої Русі протікала протягом 100 років. Київ, підкоряючись авторитету князівської влади, прийняв першим нову віру, а інші регіони припало хрестити «вогнем і мечем». З 988 р. християнство стало державною релігією Київської Русі. Прийняття нової релігії мало свої передумови.

Єдина віра давала підданим держави нове відчуття єдності та спільності. Хрещення Русі перетворило її в рівного партнера середньовічних християнських держав і тим самим посилило зовнішньополітичне, становище в тодішньому світі.

Духовне і культурне значення прийняття християнства величезне: на Русь з Болгарії та Візантії прийшли богослужбові книги слов'янською мовою, зросла кількість тих, хто володів слов'янської писемністю і грамотою. Безпосереднім наслідком хрещення Русі став розвиток живопису, іконопису, кам'яного і дерев'яного зодчества, церковної та світської літератури, системи освіти.

Православ'я, залучивши Русь до давньої греко-римської та християнської традиції, стала водночас одним з факторів, що визначили особливості економічної, соціальної, політичної, релігійної, культурної, духовної історії нашої країни.

З введенням християнства зміцнюються міжнародні зв'язки Київської Русі, вона рівноправним партнером входить до числа держав християнської Європи, починає широко черпати із загального для всієї Європи джерела культури: візантійської христіанізованої спадщини Древньої Еллади і цивілізацій Сходу. На Русь приходить спільнослов'янська кирилична писемність - з літописного зерна Візантії в колі книжників київської митрополії виростає могутнє багатовікове дерево російського літописання.

Прийняття християнства як офіційної релігії принесло Київській Русі неабиякі зовнішньополітичні здобутки. Вона прилучалася до кола цивілізованих держав, позбавлялася статусу «варварської» країни. Такі чинники, як універсалізм християнства, освячення ним централізованої монархічної влади, здатні були сприяти подоланню міжплемінних чвар серед східних слов'ян-русичів, консолідації давньоруської народності, зміцненню централізованої ранньофеодальної держави з центром у Києві. Мабуть, тому необхідність християнізації усвідомила передовсім правляча еліта -- представники князівської влади. Саме політичні розрахунки переважали на перших етапах залучення Русі до християнства: то було прагнення прийняти не стільки нову віру, скільки нову, ефективнішу політичну ідеологію та забезпечити Русі рівноправне становище в колі християнських держав.

Християнство і сьогодні відіграє важливу роль у житті українського суспільства і має великий вплив на всі сфери суспільного життя.

У цілому, прийняття християнства як офіційної релігії сприяло розвитку феодалізму в Київській Русі. Звертаючись до народу, християнські священики, на противагу язичницьким волхвам, проповідували смиренність, покірливе підпорядкування, відмова від накопичення багатств і турботи про завтрашній день, заради «порятунку душі». Здавалося б, подібні проповіді повинні були викликати апатію у волелюбних язичників, але філософська гнучкість християнського богослов'я з часом зробила свою справу.

Список використаних джерел

1. Аничков Е. В. Язычество и Древняярусь // Записки историко-филологическогоф-таС-Петерб. Университета. - 1914. - Часть 117. - С. 36

2. Боровський Я. Є. Світогляд давніх киян / Я. Є. Боровський. - К., 1992.

3. Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі / М. Ю. Брайчевський. - К., 1988.

4. Гордиенко Н. С. «Крещение Руси»: факты против легенд и мифов . Л.: ЛЕНИЗДАТ 1986. - 153 с.

5. Грушевський М. Історія України-Руси / М. Грушевський ; Т. 1-2. - К., 1992.

6. Гумільов Л.М. Від Русі до Росії. М.: Айріс - прес , 2003 . - 318с

7. Гуцуляк Олег. Давньослов'янські держави та їхні сусіди. [Електронний ресурс] // http://thule.primordial.org.ua/mesogaia/sclavin.htm

8. До 1025-річчя Хрещення Київської Русі. Налагодження державно-церковного партнерства в Україні (Доповідь президента України ) // https://www.google.com.ua/

9. Древнерусскиекняжества Х-ХІІІ вв. / Под ред. Л. Г. Бескровного. - М. : Наука, 1975.

10. Древняя Русь в свете зарубежных источников / Под ред. Е. А. Мельниковой. - М. : Логос, 2003.

11. Заболоцька К. В. Українська та зарубіжна культура ; Ч.3 «Історія Української культури», розділ «Культура Київської Русі».

12. Запровадження християнства на Русі. - К., 1988.

13. Київ. Історична енциклопедія. З найдавніших часів до 1917 року.

14. Котляр М. Ф. Київські князі Кий І Аскольд. Аскольд, князь київський [Електронний ресурс] // http://www.osvita.org.ua/library/history-ukr/3343/

15. Крещение Руси и заветы Св. Князя Владимира русскому народу // http://www.pravoslavie.ru/put/070207123754.htm

16. Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. - К. : Либідь, 1997.

17. Мень А. История религии. В поисках Пути, Истины и Жизни (в 6 томах) Москва, 1992

18. Назаренко А. В., Рівноапостольний князь Київський Володимир Святославич, стаття з VIII т. «Православної енциклопедії», М. 2004

19. Св. Князь Володимир і Хрещення Русі-України. Початки Християнства в Русі-Україні [Електронний ресурс] // http://uocofusa.org/news_120728_1.html

20. Раушенбах Б. В. КрещениеРуси // http://www.pravmir.ru/tysyacheletie-kreshheniya-rusi/

21. Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русскиекняжества / Б. А. Рыбаков. - М. : Наука, 1993.

22. Рыбаков Б.А. Язычестводревнихславян. -М.,1981. -С. 3.

23. Священник Виктор Кузнецов. Аскольдово Крещение. [Електронний ресурс] // http://www.zavtra.ru/content/view/2005-06-1562/

24. Субтельний О. Історія України / О. Субтельний. - К., 1991.

25. Сяков Ю. А. ТайныСтарой Ладоги. Факты, гипотезы, измышления / Ю. А. Сяков. - СПб. : Общество «Знание», 2004.

26. Толочко П. П. Недужко Ю. В. Тисячоліття хрещення Руси-України. Відзначення світовою громадськістю всесвітньо-історичної події // Український історичний журнал. -- Київ, «Дієз-продукт», 2007. -- № 5. -- c.223

27. Топоров В.Н. Балто-славянские исследования. Сборник научных трудов. - М.: Наука, 1988. - 267 с.

28. Широкорад А. Б. Тайная история Украины / А. Б. Широкорад. - М. : Вече, 2008.

29. Шумило С. «Князь Оскольд и христианизация Руси» [Електронний ресурс] // http://2010.orthodoxy.org.ua/node/12316

Размещено на Allbest.ru

...