Економічний розвиток Німеччини наприкінці XIX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Головною тенденцією розвитку економіки в кінці XIX століття став перехід від капіталізму, заснованого на вільній конкуренції окремих самостійних підприємств, до того,що базується на монополії або олігополії. В основі цього переходу лежали зміни у продуктивних силах, викликані бурхливим розвитком науки і техніки в кінці XIX - початку XX ст., Що отримали назву другої технологічної революції. Першою технологічною революцією був промисловий переворот. Друга технологічна революція розгорнулася в останній третині XIX століття і тривала до Першої світової війни (1914-1918). індустріалізація німеччина монополізація

Промисловий переворот почався в промисловому виробництві і поширився на всі сфери праці та виробництва (в т.ч. сільськогосподарського), викликаючи зростання міст і впливаючи на всі сфери життя і побуту суспільства. Кінцевим результатом цього процесу стало виникнення сучасної індустріальної цивілізації.

Першої (після Англії) по шляху реформ пішла Німеччина. Ще в середині XIX століття Німеччина відставала в економічному відношенні від Англії та Франції. А в 70-і роки тут стався корінний перелом - в країні почався промисловий підйом. Німеччина здійснила технічне та енергетичне переозброєння промисловості; різко збільшився обсяг продукції, що випускається (особливо у важкій індустрії), підвищилася продуктивність праці, зросли обороти зовнішньої торгівлі. Передумови для процесу індустріалізації були створені французькою революцією 1789-1794 рр., Наполеонівськими війнами, що призвели до часткового скасування феодальних повинностей на захоплених територіях, і аграрними реформами початку XIX століття, в результаті виник прусський шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві - процес обезземелення отримав особисту свободу селянства і створення великих юнкерських господарств.

1. Особливості індустріалізації в Німеччині

Німеччина ще на початку 70-х років XIX століття була переважно сільськогосподарською країною зі слаборозвиненою промисловістю. До 1890-м рокам становище різко змінилося. У Німеччині завершилася промислова революція.

Німеччина здійснила індустріалізацію, широко запозичуючи передовий іноземний досвід. Її промисловість, особливо важка, будувалася на базі сучасної техніки, тоді як в Англії та Франції наявність численних застарілих підприємств збільшувало витрати виробництва.

Німеччина змогла скористатися і перевагами пізнього промислового перевороту.

Використовуючи технологічне обладнання з більш розвинених країн, німецька промисловість мала можливості для більш швидкого створення вітчизняного машинобудування (особливо у військовій області).

Зміна структури виробництва дозволила Німеччині вийти на провідні позиції по багатьом промисловим показниками, включаючи концентрацію виробництва, робочої сили і капіталу

Особливе значення для промислового перевороту мало початок економічного об'єднання німецьких князівств в рамках Митного союзу, зміцнившого їх внутрішні зв'язки і міжнародні позиції.

По шляху реформ Німеччина пішла в значній мірі під впливом зовнішнього чинника. До початку XIX століття на німецьких землях було понад 300 дрібних держав. Продовжували існувати феодальні звичаї, цехи, гільдії. Зберігалися внутрішні кордони і мита. Лише в 1807 році в Пруссії було ліквідовано кріпацтво.

У 1833 році був створений митний союз з 18 держав. В ході земельної реформи 1816-1821 рр. 60% орних земель виявилося в руках юнкерів (поміщиків), 30% - у гроссбауеров (заможних селян, куркулів) і лише 10% - у дрібних селянських господарств.

Формою правління залишилася необмежена монархія, яка спирається на юнкерів - професійних військових і землевласників в одній особі.

Благотворно позначилося на розвитку промисловості багатство Пруссії вугіллям та рудою. Але населення Пруссії та інших німецьких держав було виключно бідним, малограмотним і затиснутим в лещата традицій.

Німеччина зіткнулася з необхідністю великих капіталовкладень для організації виробництва. Успішна індустріалізація була можлива лише за умови, що держава:

1) забезпечить захисні тарифи;

2) заохочує збільшення інвестицій;

3) санкціонує картельні угоди;

4) стимулює експорт;

5) використовує власні фінансові ресурси, підписуючись на акції підприємств;

6) виступить в якості замовника продукції важкої індустрії;

7) звільнить селян-кріпаків;

8) здійснить широку програму народної освіти.

З середини XIX століття почався великий промисловий підйом, і до моменту об'єднання німецьких земель в імперію в 1871 році промислова відсталість була ліквідована.

На частку Німеччини вже доводилося 13% світової промислової продукції. Обсяг грошового обігу зріс з 6 млн марок в 1850 до 430 млн в 1870 рр. Обороти зовнішньої торгівлі за цей період потроїлися.

Подолання відставання Німеччини сприяла також п'ятимільярдна контрибуція, отримана нею з переможеної Франції. Важливу роль в економічному підйомі Німеччині кінця XIX в. зіграв захоплення Ельзасу та Лотарингії з їх багатющими запасами залізних руд.

Населення в останню третину XIX століття зросло з 35 до 50 млн осіб, загальна чисельність промислових робітників зросла в 3 рази.

Сільське господарство країни сильно постраждало від аграрної кризи кінця XIX століття, ціни на зерно впали майже на 30%. Орендна плата, особливо в Пруссії, підвищилася. Криза прискорила інтенсифікацію сільського господарства. І, якщо розвиток промисловості Німеччини йшов второваним Британією шляхом індустріалізації, то в сільському господарстві був відкритий інший, відмінний від фермерського шляху інтенсифікації, що отримав назву прусського, або юнкерського. Суть його в тому, що великі маєтки перетворюються на «агрофабрікі», на яких централізовано впроваджуються новітні досягнення сільськогосподарської науки, в першу чергу агрохімії.

Особливий наголос також робиться на механізацію праці - застосування парових плугів, культиваторів, молотарок і т.п. Селяни при цьому переходять на положення фактично найманих сільгоспробітників.

Впроваджувалися складні сівозміни, розширилося використання техніки, мінеральних добрив. Юнкера і гроссбауеров під захистом протекціоністських тарифів і державних субсидій порівняно безболісно переходили до інтенсивних методів господарювання.

Державна підтримка - закони про обмеження свавілля лихварів, створенні агрономічних товариств, дослідних станцій і сільськогосподарських шкіл - приносила користь проте в першу чергу великим землевласникам. Дрібні господарства відставали у розвитку і розорялися.

Аграрні проблеми підштовхували німецькі монополії до активних дій на зовнішніх ринках, стимулювали територіальну експансію, породжували міграцію населення. Йшов масовий відтік населення в міста, зі східних районів в західні, ширилась еміграція на американський континент.

Втеча з сіл призводила до того, що великим господарствам ставало все важче знаходити вільні робочі руки. Юнкера закликали уряд вжити надзвичайних заходів по утриманню робочих рук в селі, але ці заклики не отримували підтримки в ландтазі (парламенті).

До кінця епохи вільної конкуренції Німеччина вийшла на 1-е місце в Європі по збору картоплі та буряків, виробництву цукру, крохмалю та спирту.

Але внутрішній ринок залишався все ще недостатньо ємним, що штовхало німецьку промисловість до експансії на міжнародні ринки.

А запізніле об'єднання німецьких земель (разом з пізньої модернізацією промисловості) призвело до того, що Німеччина запізнилася до територіально-економічного поділу світу між великими державами.

Панівні позиції юнкерства в державному апараті і армії не тільки не були економічно підірвані, але, навпаки, навіть зміцнилися, що ще більше посилило небезпека виникнення війни в Європі.

Все це, а також нестача стратегічної сировини (нафти, селітри, каучуку) і обмеженість території при стрімко зростаючому населенні зумовили спробу Німеччини до силової перебудови світового територіально-економічного порядку.

2. Господарський підйом в Німеччині наприкінці XIX століття

2.1 Економічний розвиток Німеччини

Економічний розвиток Німеччини, що об'єдналася в єдину державу був стрімким. За останні 30 років XIX століття Німеччина вийшла на друге місце в світі по промисловому виробництву. У Європі вона посіла перше місце. Її частка у світовому виробництві піднялася з 13 до 16%. За темпами економічного розвитку, збільшеному в 6 разів, Німеччина поступалася тільки США.

В останній третині XIX століття промисловість стала відігравати основну роль в господарському житті країни, і на початку XX століття там було зайнято вже 43% населення проти 29%, зайнятих у сільському господарстві. Технічний рівень німецької, щодо нової промисловості був вище англійської та французької старої. Тому німецька промисловість практично не знала проблеми переозброєння.

Значно повільніше, ніж важка індустрія, розвивалася легка і харчова промисловість, що визначалося недостатньою ємністю внутрішнього ринку. Промисловий підйом супроводжувався значною концентрацією виробництва і капіталу.

Монополістичні об'єднання в Німеччині мали свої особливості: панування картелів і трестів; більш повний, але не глибокий характер; менший політичну вагу; більш ранні і швидкі терміни створення. Невідповідність розвитку виробництва платіжним здібностям внутрішнього ринку, а також незабезпеченість країни деякими видами сировини, особливо нафтою, змушували німецькі монополії активно діяти на світовому ринку, і до 1910 року налічувалося вже близько 100 міжнародних монополій за участю Німеччини. Однак німецький торговий баланс був пасивним, тому вартість ввезеного сировини і продовольства перевершувала вартість експорту промислових товарів. Дефіцит торгового балансу покривався прибутками від іноземних інвестицій німецького капіталу в країни, що розвиваються.

Високими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, особливо нові. Тільки за перші десять років XX століття потужність електростанцій збільшилася в 100 разів, виробництво сірчаної кислоти - майже в 20 разів. Виплавка сталі майже зрівнялася з виробництвом чавуну. Різко підвищила Німеччина військове виробництво, обігнавши до 1913 року випереджає її Францію в 4 рази.

Промисловий підйом Німеччини зумовив зміну структури її економіки - тепер промисловість за питомою вагою істотно перевищила частку сільського господарства, і Німеччина стала індустріальною країною. Важка промисловість за темпами розвитку випереджала легку. Особливо важливе значення серед галузей важкої промисловості в Німеччині мали електрична, машинобудування, хімічна, залізничне будівництво.

Центральна ланка промислового розвитку Німеччини - це металургія і машинобудування. Вони розвивалися випереджаючими темпами, причому на початку XX століття темпи були вищими, ніж у період 1870-1900 рр. Виплавка чавуну і сталі в 1913 році досягла відповідно 19,3 млн. Т і 18,3 млн. Т, і Німеччина посіла друге місце після США. Металургійна промисловість була добре оснащена технічно, метал вироблявся високої якості і при низьких витратах виробництва. Ця галузь служила базою для зростання випуску машин і різних механізмів.

Винахід двигуна внутрішнього згоряння й електрики зробило позитивний вплив на розвиток машинобудування. Збільшилася чисельність зайнятих у цій галузі з 385 тис. В 1895 до 907 тис. В 1907 рр. Продукцію металургійної промисловості і машинобудування Німеччина стала вивозити на експорт. На рубежі століть інтенсивний розвиток отримали нові галузі, що виникли в результаті другої НТР: електротехнічна і хімічна. Гігантських обсягів досягло виробництво сірчаної кислоти (75 тис. Т в 1870 і 1,7 млн. Т в 1913 рр.). Німеччина виробляла синтетичні барвники, хімічні добрива. У світовому експорті хімвиробів частка Німеччини досягла 50%.

Виключне значення набуло залізничне будівництво. Уже в 70-ті роки XIX століття в Німеччині була створена мережа залізниць, причому будувалися не тільки магістральні лінії, а й під'їзні шляхи до промислових підприємств. В результаті широкого залізничного будівництва досягли розквіту гірна промисловість, а також транспортне машинобудування. Німеччина стала найбільшим експортером залізничного устаткування. Будівництво транспортних шляхів значно здешевило перевезення.

2.2 Структура промисловості

Німеччини стали переважати галузі важкої промисловості, тобто групи «А», а також великі підприємства. Такі зрушення вели до істотної концентрації виробництва і капіталу, а отже, і їх монополізації. За останні 20 років XIX століття число великих підприємств (понад 1000 робітників) у Німеччині зросло в чотири рази.

Про укрупнення підприємств можна судити за наступними даними. У кам'яновугільної промисловості в 1850 році в середньому на одну шахту припадало 62 людини, а в 1910 - 2131 чоловік. У металургійній промисловості середнє число робітників на одну домну збільшилася в 32 рази, а річна продукція - в 263 рази. Таким чином, у вирішальних галузях виробництво концентрувалася на великих фабриках і заводах.

Особливістю процесу монополізації у цій країні було утворення переважно картелів і синдикатів. Після кризи 1893 процеси концентрації та монополізації посилилися, особливо в нових галузях - хімічній, електротехнічній. У електротехнічної галузі з'явилися і панували, поділивши сфери впливу, «Загальне електричне товариство» (АЕГ) і «Сіменс-Гальске і Шуккерт». Хімічна промисловість була в основному під контролем концерну «І. Г. Фарбениндустри ». Сталеливарна фірма Круппа, що займається виробництвом озброєння, тривалий час була «сімейної монополією», а в подальшому була перетворена на акціонерне товариство. Морське торгове і пасажирське судноплавство майже повністю контролювалося двома найбільшими товариствами - «Гамбург-Америка» і «Північнонімецький Ллойд». Загальне число монополістичних об'єднань становило в Німеччині напередодні Першої світової війни близько 600.

Поряд з монополізацією промисловості і транспорту йшов процес концентрації та централізації банків, їх зрощування з промисловим капіталом. До 1913 року тут вже панували дев'ять потужних берлінських банків, найбільші з яких «Німецький банк» і «Облікова суспільство», концентровані половину банківських вкладів у Німеччині. Про встановлення панування фінансової олігархії говорить той факт, що в 751 промислової компанії керівниками були представники цих банків. Наприклад, Німецький банк був представлений в 200 промислових підприємствах. «Некоронованим королем» у Німеччині - Крупп, Тіссен, Кірдорф, Баллін та інші - зосередили у своїх руках економічну міць країни. Загальний прибуток монополій склала в 1913 році 15 млрд. Марок.

2.3 Зростання індустріальної могутності Німеччини

Зумовив розвиток міст і зростання міського населення. У 1870 році в містах проживала лише третя частина населення, а в 1910 - вже 60%. Основну частину міського населення представляли тепер особи найманої праці. Армія робітничого класу досягла в 1907 р 18 млн. Чоловік. Однак у Німеччині заробітна плата робітників була нижче, ніж в Англії і США, що зумовило вузькість внутрішнього ринку і низьку купівельну спроможність мас. Вузькість внутрішнього ринку змушувала німецький капіталізм до активної ролі на зовнішньому (світовому)ринку. Крім того, необхідність зовнішньоторговельного обороту викликалася недоліком деяких видів сировини для німецької індустрії (нафти, залізної руди, лісоматеріалів, вовни, хліба, бавовни).

У цей період Німеччина утвердилася на світовому ринку. Обсяг зовнішньої торгівлі Німеччини за 1870-1913 рр. зростав значно швидше, ніж Англії та Франції. Особливо збільшилися обсяги експорту електротехнічних виробів, хімічної промисловості та машинобудування. У світовому експорті електротехніки і хімікатів її частка досягла 50%, машинобудування - 1/3. Це означало, що вироби цих галузей зайняли на світовому ринку перше місце.

Вивіз капіталу грав у зовнішньоекономічній сфері Німеччини підлеглу роль. Однак за 1901-1913 рр. експорт капіталу зріс майже в чотири рази. Напрямок експорту німецького капіталу збігалося з географією вивезення промислових виробів. Оскільки Німеччина відчувала брак деяких видів промислової сировини, то перед Першою світовою війною 60% в її імпорті становило сировину. Імпорт за обсягом трохи перевищував експорт, в якому вартість машин та інших готових виробів становила 73%.

Німецькі монополії активно брали участь в міжнародних монополістичних угодах, наприклад, в 1907 році був укладений договір між АЕГ і американською компанією «Дженерал електрик»; утворений міжнародний картель торгового судноплавства з «Міжнародною компанією морської торгівлі» Моргана. Підписані договори про рейковому картелі, про цинковому синдикаті та ін. Перед Першою світовою війною німецькі монополії брали участь у 100 міжнародних угодах.

На відміну від промислового сектора розвиток сільського господарства в Німеччині в останній третині XIX століття проходии більш повільними темпами, які поступалися американським. У Німеччині зберігалося велике юнкерське (поміщицьке) землеволодіння, особливо сильною концентрацією воно відрізнялося у Східній Німеччині - Пруссії, Померанії, де великі поміщицькі господарства займали від 1/3 до 1/2 всієї оброблюваної землі. Найбільші володіння мала царствующая династія Гогенцоллернів і потомствених феодальних будинків, включаючи Бісмарків, Бюлов та ін.

Наприкінці XIX - початку XX ст. диференціація сільського населення в Німеччині тривала. В кінці XIX століття великі господарства становили 13% від загальної кількості, а володіли вони 70% всієї оброблюваної земля. Тут вже застосовувалися машини, мінеральні добрива, господарства перейшли на плодосменний сівозміну, розлучався худобу поліпшених порід. Розширення тваринництва вело до збільшення посівів кормових трав. Здійснювався перехід до технічних культур і городництва. Створювалися переробні підприємства - винокуріння, цукрові заводи. В результаті аграрної кризи 70-90-х років помітно підвищилася інтенсивність землеробства. На відміну від США орендарями землі були не фермери-капіталісти, а селяни. І в ряді районів за роки кризи рента навіть підвищилася, що ще більше погіршило становище селян. Селянські господарства (навіть міцні), виснажені податками, земельною рентою і лихварської заборгованістю, не могли вкладати значні кошти у виробництво. Все це стримувало розвиток аграрного сектора Німеччини.

У 1880 році для підтримки сільського господарства держава прийняла закон, спрямований на обмеження свавілля лихварів. Передбачалося створення спеціальних агрономічних товариств, дослідних станцій, сільсько-господарських шкіл. Організовувалися сільськогосподарські товариства для взаємного кредитування і використання дорогої сільськогосподарської техніки на паях. Однак аграрний сектор стримував загальний розвиток Німеччини. Країна з експортера хліба перетворилася на його імпортера. Залежність Німеччини від імпорту бавовни, вовни, шкіри стримувала розвиток легкої промисловості.

Промисловий переворот проводився на основі власного машинобудування та на новітньому для того часу устаткуванні. Особливості, які прискорили господарський підйом у Німеччині XIX століття такі: аграрні реформи, розвиток капіталізму в сільському господарстві; створення митного союзу; тиск англійської конкуренції; посилення процесів первісного нагромадження капіталу; успішне застосування іноземної техніки.

Таким чином, більш логічне і бурхливий перебіг ПП створили умови для того, щоб Німеччина перетворилася в один з найбільш динамічно розвиваються економічних центрів.

До кінця XIX століття німецька промисловість, особливо важка, переросла рамки внутрішнього ринку, тому не мала достатніх запасів сировини і збуту своєї продукції. Крім того, у неї не було колоній, які могли б забезпечувати дешевою сировиною, і куди Німеччина могла б безмитно вивозити товари, тому доводилося стикатися з жорстокою конкуренцією і боротися за підвищення якості своїх товарів. Ці фактори пояснюють агресивність німецького капіталізму і його зовнішню експансію. І якщо в США в цей період була висунута теорія американської винятковості, то в Німеччині - ідея про «брак» життєвого простору. Німеччина створює Пангерманський союз і починає підготовку за переділ світу.

Висновок

Промисловий переворот в Німеччині проходить в другій половині 19 століття. У цей період Німеччина була економічно і політично відсталою країною, причиною чому стало тривале панування феодальних пережитків і політичної роздробленості країни.

Поштовх промисловому перевороту дає буржуазна революція 1848 року. Промисловий переворот створив капіталізм вільної конкуренції.

У Німеччині проведено ряд заходів, які створили сприятливі умови для промислової і торговельної діяльності: введені єдина валюта і єдина поштова система, заснований Імперський банк. Німеччина отримала величезну контрибуцію від Франції, завоювала Східну Лотарингію, багату залізною рудою. До кінця XIX століття великий розвиток отримали такі галузі промисловості, як хімічна та електротехнічна на базі новітньої техніки. Раніше, ніж в деяких інших країнах Європи в Німеччині почалося і швидко розвивалося створення промислових і банківських монополій.

У XX століття Німеччина вступила як імперіалістична держава з високорозвиненою економікою. За рівнем промислового виробництва країна вийшла на перше місце в Європі, обігнавши Великобританію. Незважаючи на періодичні кризи, дещо сповільнюються економічний розвиток. Так, з 1900 по 1913 виробництво чавуну збільшилася більш ніж у два рази, видобуток вугілля - так само вдвічі, виплавка сталі - майже втричі. Стрімкий підйом важкої індустрії в чималому ступені визначався зростаючими потребами німецького мілітаризму. Під цим знаком відбувалася перебудова всієї економічної і політичної суспільної структури Німеччини.

В цілому в Німеччині збільшилася кількість монополій, картелів, величезне значення придбали банки. На початку XX століття в Німеччині посилився вивіз капіталу; в 1902 німецькі інвестиції за кордоном становили 12500 млн франків.

Таким чином, промисловий переворот різко змінює характер економіки, соціальну структуру і співвідношення соціальних сил в Німеччині.

Список використаної літератури

1. История экономики: Учебник. 2-е изд. / Под ред. О.Д. Кузнецовой, И.Н.Шапкина. - М.: ИНФРА-М, 2005. - 834 с.

2. Бартенев С.А. История экономики: Учебник / С.А.Бартенев. - М.: Экономист, 2004. - 453 с.

3. История мировой экономики. / Под ред. Г.Б.Поляка, А.Н.Марковой. - М.: ЮНИТИ, 2002. - 727 с.

4. Новикова Е.В. История экономики / Е.В.Новикова. - М.: Академический проект, 2007. - 255 с.

Размещено на Allbest.ru