Причини розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік у вітчизняній історіографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Причини розпаду СРСР у вітчизняній історіографії

Зміст

Вступ

1. Причини розпаду СРСР

2. Міжнародні наслідки розпаду СРСР та утворення нових незалежних держав

Висновки

Вступ

Розпад СРСР - подія всесвітньо-історичного значення, різноманіття складних і суперечливих наслідків, якого ще не отримало адекватного віддзеркалення в історичній науці. Тим часом сьогоднішній день диктує необхідність формування реалістичного погляду на дійсність і аналізу витоків існуючих проблем, що є обов'язково передумовою їх ефективного вирішення. Хоча СРСР припинив існування в грудні 1991 р. вивчення цієї події не втратило своєї актуальності. Раптове і швидке зникнення з карти світу ядерної наддержави, що небезуспішно конкурувала у військовій сфері з США і що експортувала соціалізм в найвіддаленіші куточки планети, до цих пір не повністю проаналізовано і не до кінця осмислено вченим суспільством.

Об'єктом даної роботи є наукові дослідження, присвячені розпаду СРСР і спогаду сучасників цієї події.

Хронологічні рамки роботи обмежуються періодом з середини 90-х р. до середини 2000-х рр. і лише російськими авторами.

Мета роботи - систематизувати підходи і класифікувати причини розвалу Радянського Союзу, що виділяються, пропоновані дослідниками і деякими мемуаристами.

Виходячи з цього визначаються завдання роботи. Перша - виявити комплекс політичних причин, досліджень, що висуваються авторами, друга - визначити економічні чинники, що зумовили розпад держави, третя - розгледіти національні проблеми в аспекті розпаду СРСР четверта - оцінити позиції деяких сучасників.

В даний час немає багато робіт, присвячених тому, як розглядаються у вітчизняній історіографії причини розпаду Радянської держави.

Не дивлячись на своєрідну думку І. Я. Фроянова з приводу причин розпаду СРСР, потрібно відзначити, що в роботі «Занурення у безодню» він не лише висловлює власний погляд на проблему, але і оцінює роботи і думки інших істориків. Зокрема, характеризуючи роботу А.Н. Сахарова «Про причини саморуйнування СРСР», він називає помилковими погляди вченого на розпад Союзу, як на щось закономірне і само собою зрозуміле. І. Я. Фроянов особливо виділяє роботи А.І. Молчанова «Росія, Україна і Білорусія від Н.С. Хрущова до Біловезької пущі: Проблеми і протиріччя національної політики і міжнаціональних стосунків в слов'янських республіках Союзу РСР», Ш.М. Мунчаєва і В.М. Устинова «Політична історія Росії», відзначаючи, що ці роботи, на його думку, насичені безперечними фактами і глибоким аналізом всіх причин, що викликають за собою розвал Радянського Союзу.

На думку В. Г. Стельмаха, численні спроби комплексного, міждисциплінарного аналізу причин розпаду СРСР опинилися з наукової точки зору непевними.

В.Г. Стельмах вважає, інколи розпад СРСР трактується виключно в категоріях переділу власності. Або ж крах Союзу підноситься як результат змови регіональних еліт, що обґрунтовували свої домагання на владу націоналістичною риторикою і виниклою в ході перебудови новою федеральною номенклатурою, яка використовувала в боротьбі за домінування антикомуністичну риторику.

У інших роботах робляться спроби представити причини краху Союзу як результат суб'єктивних маніпуляцій «ззовні», наприклад, впровадження ліберальними інтелектуалами уявлення про фатальну неминучість швидкого кінця СРСР в масову свідомість.

1. Причини розпаду СРСР

На даний час серед істориків немає єдиного погляду на те, що стало основною причиною розпаду СРСР, а також на те, чи можливо було запобігти процесу розпаду СРСР. Серед можливих причин називають:

· етнічна, культурна та цивілізаційна різнорідність складових частин СРСР;

· колоніальна імперська внутрішня політика «центру» та повернення більшовицько-комуністичного Кремля до «миколаївської системи» правління; придушення залишків місцевої національної «автономії»;

· «номенклатурна» модель російського політичного класу, застій та кадрова деградація радянської політичної еліти; бюрократизація управління; застарілий маразматичний «ареопаг» Політбюро ЦК КПРС, що повністю втратив авторитет в суспільстві;

· уніфікований тоталітарний та авторитарний характер радянської політичної системи. Позбавлення населення елементарних громадянських прав і свобод, гоніння на церкву, переслідування свободи думки і слова, примусовий колективізм, панування однієї ідеології, ізоляціонізм, цензура;

· нерівномірність промислово-господарського розвитку всередині країни, зростаюче економічне, технологічне та наукове зовнішнє відставання від постіндустріальних країн Заходу та залежність від імпорту звідти (як високотехнлогічних товарів так і елементарного продуктів харчування -- хлібу). Хронічне відставання у рівні життя від розвинених країн Заходу;

· «подвійна» та «потрійна» зайнятість населення -- вдень на виробництві, а ввечері, у вихідні та свята -- на присадибній ділянці, на городі. Вимушене ведення натурального господарства та його значна доля в ВНП «індустріального» СРСР;

· неадекватність та неефективність соціалістичної («нетоварної» та «безвалютної») моделі централізованої «планової економіки»; її стагнація; приховувана залежність країни від нафто-газової «труби»; неконвертованість радянської «валюти» та штучний курс рубля;

· непропорційно велика частка споживання ВНП невиробничими сферами (центральний партійний та держапарат, армія, КДБ); новий та більш коштовний виток холодної війни та гонки озброєнь;

· заборона та відсутність приватної ініціативи, підприємництва; переслідування економічно активних людей з боку закону та органів ВБРСВ (рос. ОБХСС МВД);

· збагачення «еліти», наявність «закритих» систем розподілу; корупція правлячого класу зверху-донизу. Збагачення компартійного чиновництва на фоні стагнації економіки «соціалістичної» моделі та відносного збіднення населення в 1980-х роках;

· Хронічний дефіцит товарів масового споживання при плановій економіці «соціалізму», масова та системна корупція правлячого класу;

· «будівництво соціалізму та комунізму у всьому світі» -- фінансування та військова підтримка диктаторських та маріонеткових прорадянських та антиамериканських режимів;

· криза ідеології комунізму, програш Радянським Союзом «мирного змагання з Заходом» в ідеологічній сфері та пропаганді (глушіння «Ворожих голосів», тощо);

· зовнішня військова експансія та інтервенція в Афганістані (1979-1988 рр.);

техногенні катастрофи -- в першу чергу Чорнобильська катастрофа, яка поставила питання про виживання трьох слов'янських народів. А також інши катастрофи (авіакатастрофи, крах «Адмірала Нахімова», вибухи газу тощо), що стали широковідомими, незважаючи на цензуру та приховування інформації про них урядом;

· ініційоване американським урядом зниження світових цін на нафту, що похитнуло основне валютне джерело СРСР та «соціалістичне» господарство СРСР в цілому.

Єгор Гайдар: «Дата краху СРСР … вона добре відома. Це, звичайно, ніякі не Біловезькі угоди, це не серпневі події, це 13 вересня 1985. Це день, коли міністр нафти Саудівської Аравії Ямані сказав, що Саудівська Аравія припиняє політику стримування видобутку нафти, і починає відновлювати свою частку на ринку нафти. Після чого, протягом наступних 6 місяців, видобуток нафти Саудівською Аравією збільшився в 3,5 рази. Після чого ціни впали. Там можна дивитися по місяцях -- в 6,1 рази. Моноцентризм прийняття рішень (тільки в Москві), що призводило до неефективності та втрати часу; Афганська війна, холодна війна, безперервна фінансова допомога країнам соціалістичного табору (соцтабору), розвиток ВПК на шкоду іншим сферам економіки розоряли бюджет»[1]).

Можливість розпаду СРСР розглядалася в радянології західній політології задовго до подій (Елен д'Анкосс. «Розколота імперія», 1978 р.) та публіцистиці радянських дисидентів (Андрій Амальрік. «Чи проіснує Радянський Союз до 1984 року?», 1969 р.). А. Д. Сахаров бачив вихід в оновленні Союзу і розробив Проект Конституції Союзу Радянських Республік Європи та Азії[2].

Можливість розпаду СРСР також підтверджувалась і результатами математичного моделювання, так, такий прогноз був розроблений керівником Управління загального аналізу Пентагону Ендрю Маршаллом.

2. Міжнародні наслідки розпаду СРСР та утворення нових незалежних держав

Зникнення Радянського Союзу з політичної карти світу -- одна з найважливіших подій другої по­ловини XX ст. Розпад СРСР був зумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Попри формально закріплене Конституцією право союзних республік на державний суве­ренітет Союз РСР фактично був унітарною державою. Він був створений як високоцентралізована, тоталітарна й автори­тарна система, несумісна з засадами демократії, вільного та повного розвитку індивідів і націй.

Внаслідок цих та багатьох інших проблем неминуче по­роджувалася ціла низка внутрішніх і зовнішніх чинників, що сприяли розпадові Радянського Союзу. До внутрішніх слід віднести насамперед однопартійність, яка самим своїм зміс­том заперечувала можливість існування альтернативних інс­титуцій, поглядів, думок.

Серед економічних чинників віддавалася перевага по­літичним, командним, а не ринковим методам управління народним господарством. Критичної межі досягли диспро­порції економічного розвитку республік, регіонів, областей. радянський союз розпад комунізм

У соціальній сфері посилювався процес відчуження наро­ду від влади та власності. Панівна ідеологія дедалі більше перетворювалася на догму, не відповідала вимогам часу, сучасній ситуації у світі.

Зовнішні чинники:

На міжнародній арені посилився накал «холодної війни». Захід намагався послабити СРСР, насамперед економічно.

Війна в Афганістані. Втрутившись до справ суверенної дер­жави, розв'язавши на її території справжню бійню, СРСР був підданий широкому міжнародному осудові. Не користувалася ця агресія популярністю й усередині країни.

Корінним чином підривала радянську економіку гонка озброєнь. Намагаючись весь час триматися на висоті ста­новища у цій сфері, СРСР виснажував свою й без того слабку, нестабільну, застійну господарську систему.

Всередині країни діяльно заявляли про себе нові лідери та еліти неросійських республік. Проте політична ситуація в кожній з них складалася по-різному. Найрішучіше були на­лаштовані народи Балти. Порівняно недавно, не з власної волі опинившись у складі СРСР, вони постійно нагадували про своє непереборне бажання вийти з нього. А Литва загалом стала лідером визвольного руху в Радянському Союзі.

Зростаюча слабкість центру викликала етнічні конфлікти на території СРСР(Першим виник вірмено-азербай­джанський конфлікт, що спалах­нув через спірність проблеми Нагірного Карабаху.)

Центральна влада втрачала позицію за позицією. Навесні 1990 р. вибори у республіках Балтії принесли перемогу політичним рухам, які виступали за повний суверенітет поза межами СРСР. Зміцнили свої позиції національно-демократичні сили в парламентах України, Молдови, Білорусі, інших республік. Знаменним стало явище, котре отримало назву «парад суверенітетів». Піонером у ньому стала Литва, Верховна Рада якої 11 березня 1990 р. проголосила віднов­лення повного державного суверенітету. А потім упродовж 1990 р. майже всі республіки, серед яких однією з перших була РРФСР (12 червня), ухвалили декларації про державний суверенітет.

Такий основоположний документ 16 липня 1990 р. прий­няла й Верховна Рада Української РСР.

А) СПРОБИ ВІДВЕРНЕННЯ КРАХУ СРСР.

Горбачов та його найближче оточення вирішили вдатися до найвагомішого аргументу -- проведення всена­родного референдуму 17 березня 1991 р. Однак підсумки референдуму не зупинили процес роз­паду СРСР.

Тоді М. Горбачов зробив інший тактичний крок. 23 квітня 1991 р. він зумів підписати у підмосковній резиденції Ново-Огарьово угоду з керівництвом дев'яти союзних республік -- Азербайджану, Білорусі,Казахстану,Киргизстану, Росії, Таджикистану, Туркменистану, Узбе­кистану, України. У цій угоді, відомій як «Заява 9 + 1», декларувалися принципи нового союзного договору.Горбачов прагнув створення Союзу Суверенних Держав (ССД) як федерації

Провал спроби державного перевороту різко прискорив розпад СРСР. М. Горбачов швидко втрачав свій вплив та владу. Скасовується більшість центральних державних ор­ганів. Відразу ж після провалу путчу вісім республік заявили про свою незалежність. Зокрема, 24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності Украї­ни, за яким колишня союзна республіка стала суверенною державою.

8 грудня 1991 р. в Біловезькій Пущі в Білорусі лідери Ро­сійської Федерації, України та Білорусі Б. Єльцин, Л. Крав­чук та С. Шушкевич таємно від Президента М. Горбачова прийняли рішення про припинення існування СРСР і ство­рення Співдружності Незалежних Держав

Б) Наслідки розпаду СРСР:

Крах комунізму у Східній Європі та дезінтеграція СРСР глобально змінили геополітичну систему світу. Колишня рівновага сил порушилася.

По-перше, зник­ли глобальна двосистемність (Схід -- Захід, комунізм -- капіталізм) і відповідно двополюсність у міжнародних від­носинах (конфронтація по лініях СРСР -- США, Варшав­ський Договір -- НАТО). У «холодній війні» зазнав поразки слабший полюс -- Радянський Союз.

По-друге, у світі виникла багатополюсність з очевидною перевагою переможця у «холодній війні» -- Сполучених Штатів. Окремі центри геополітичної сили (Китай, Японія, Європейський Союз та інші) вимагають перегляду світо-устрою, що склався після Другої світової війни, обстоюють багатовимірність світового розвитку.

По-третє, розвалилася Ялтинська система перерозподілу Європейського континенту на сфери впливу переможців у Другій світовій війні, система, котра перетворилася на сис­тему протиборства і конфронтації «західної демократії» і «табору соціалізму». Зникнення загрози «експорту революції» кардинально змінило роль НАТО. Адже американцям та їхнім союзникам з Північноатлантичного блоку нікого більше стримувати. Забезпечення стабільності в Європі, врегулюван­ня конфліктів, що виникають на етнічно-національному під­ґрунті, активна співпраця з ЄС, ОБСЄ, ЗЄС, Радою Європи стали головними напрямами діяльності Північноатлантич­ного блоку.

По-четверте, зменшилася напруженість міжнародних від­носин, остаточно була зламана «залізна завіса», що відокрем­лювала народи колишньої комуністичної імперії від решти цивілізованого світу.

Одним з найбільш значних подій останніх десяти років був розпад Радянського Союзу та утворення на його території 15 незалежних держав. Розпад такої великої держави не міг пройти непомітно для населення. У результаті підписання Біловезьких угод були розірвані всі існуючі зв'язки між союзними республіками. Перш за все розрив цих зв'язків позначився на житті людей у ??пострадянському просторі. Різко загострилися національні відносини, що призвело до міжетнічних зіткнень майже у всіх союзних республіках. Також йде загострення соціальних наслідків політичної та економічної кризи, спостерігається різке зростання націоналізму, дискримінації російськомовного населення і російської мови в республіках колишнього Радянського Союзу. Всі ці глибоко відчай мільйони людей і призвели до різкої диференціації суспільства на бідних і багатих, безпрецедентного зростання потоку біженців.

Все це породило найгострішу кризову ситуацію, призвело до різкого посилення соціальної та політичної напруженості в суспільстві і є свого роду "бомбу уповільненої дії".

Висновки

Джерелами для даної роботи є матеріали дослідників і мемуарна література учасників подій, в яких аналізуються події того часу. Джерела підрозділяються на: 1. роботи професійних істориків; 2. спогади, відгуки, оцінка учасників подій. Включення в історіографічну роботу мемуарної літератури для даної теми визначається тим, що, по-перше, ще немає чіткої класифікації робіт, присвячених цьому періоду, по-друге, в історіографії в оцінці якої-небудь події враховуються вислови сучасників.

Отже, з усього вище сказаного, можна зрозуміти, що причин, як освіти, так і розпаду було більше, ніж ми могли собі уявити. Природно, що причинами розпаду послужило те, що уряд хотів централізованої держави на чолі з комуністичною партією, в цьому були і свої плюси, і свої мінуси. Однак, це союзна держава не наказало довго жити. У розпаді СРСР передусім винна правляча верхівка. Влада перенесла найгостріша криза, після якого всі спроби відновлення колишньої системи не приводили до успіхів. Перестала існувати єдина партійна система, з'явилися інші партії. Після кризи багато республік просто не захотіли терпіти диктатуру центральної влади, їм потрібна була своя влада, незалежність, в кінцевому рахунку, вони визнавали свій суверенітет і більше не ставилися до СРСР. Це був ще один удар по центру. Розроблялися нові угоди і декларації, влада намагалася утримати всі на місці, але ця політична система вже віджила своє.

Розпаду СРСР сприяв і розпад соціалістичної системи. У 1989 році почалося виведення радянських військ з країн Східної та Центральної Європи. Ослаблення військової присутності СРСР в союзних країнах викликало активізацію антисоціалістичних настроїв. Розпочаті в них процеси демократизації призвели в кінці 1989 - початку 1990 р. до «оксамитовим» революцій в Польщі, НДР, Чехословаччини, Угорщини, Болгарії, Албанії. У грудні 1989 року збройним шляхом був повалений режим Чаушеску в Румунії. У результаті проведеного в 1990 р. референдуму НДР увійшла до складу ФРН. Ті, що прийшли до влади в цих країнах націонал-демократичні сили, не бажаючи йти по шляху половинчастого та непослідовного реформування, виступили за радикальну і швидку зміну моделі суспільного розвитку. Багаторічний радянський диктат у відношенні з цими країнами, підкріплений військовим присутністю СРСР, не міг не призвести до відходу від нього колишніх союзників і орієнтації їх на Захід.

Навесні 1991 року відбувся офіційний розпуск Ради Економічної Взаємодопомоги і Організації Варшавського Договору, який завершив розпад соціалістичної системи.

У результаті СРСР розпався і до влади прийшли демократи.

Метою мого реферату було: показати основні причини утворення і розпаду СРСР. Я вважаю, що я показав усе, що варто було. Про такі речі, можна багато говорити, оскільки дана тема дуже актуальна в наші дні, у зв'язку з новими політичними кризами. Історію СРСР можна розглядати, як посібник для політиків, які можуть знайти щось корисне, або ж просто виключити помилки минулого, з політики сьогодення.

Размещено на Allbest.ru