Внутрішній устрій українського козацтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИДНІПРОВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА
АРХІТЕКТУРИ

Кафедра українознавства

РЕФЕРАТ З КУРСУ:

"ІСТОРІЯ УКРАЇНИ"

на тему: "Внутрішній устрій українського козацтва"

Виконав: студент гр. 1-12д Попко В.М.

Перевірила: доц. Бабенко В.А.

Дніпропетровськ 2012

План

1. Виникнення та еволюція козацтва на території України - висвітлення у працях істориків

2. Передумови виникнення козацтва

3. Створення Запорозької Січі

4. Реформи українського козацтва

5. Політико - соціальний та військовий устрій Січі

6. Роль Запорозької Січі в історії українського народу

запорізький січ козацтво військовий

1. Виникнення та еволюція козацтва на території України - висвітлення у працях істориків

Відомі на сьогодні історичні джерела не дають остаточної відповіді на питання «Де і коли виникла перша Січ?». Але завдяки працям істориків, в яких безпосередньо чи опосередковано висвітлюються окремі елементи організаційних структур українського козацтва, створена база для проведення досліджень з питань виникнення та еволюції організаційної структури Запорізької Січі, а також козацтва.

Питання виникнення та еволюції організаційних структур українського козацтва прагнув з»ясувати у своїх працях М. Грушевський. Він дійшов висновку, що в першій половині ХVI ст. козакували різні верстви населення, не застосовуючи при цьому до себе самоназви «козак». Тільки в Черкасах та Каневі в 1550-х рр. козацтво існувало вже як суспільне явище, але, крім тимчасових «ватаг», ще не мало визначеної організаційної структури. На думку М. Грушевського, тільки в 60-80-х рр. XVI ст. козацтво дійшло певної консолідації, яка межувала з організованістю. Зокрема, він вважав, що степова промислова ватага поступово перетворилася на військову одиницю - «десятку». Учений звертає увагу на те, що на початку 80-х рр.. XVI ст. у козаків існувала вже своєрідна кооперація: одні віддавали перевагу господарському промислу (рибальству), а інші - воєнному. На думку М. Грушевського, процес осідання козаків на Низу Дніпра відбувався поступово, під тиском приграничної адміністрації, яка брала великі побори з господарського та воєнного промислів. Для охорони уходників будувалися «городці» (остроги), серед головних за 1571 р. М.Грушевський називає Базавлук, Хортицю і Білозерськ. З часом, за припущенням ученого, козацькі зимівники об»єдналися з мережею укріплень, що захищали уходників, в єдину військову організацію - Запорізьку Січ.

Отже М. Грушевський запропонував господарську гіпотезу еволюції організаційних структур козацтва та утворення його Запорізької Січі за схемою: промислова «ватага» - військова «десятка» - зимівник - городок (острог) - кіш Січі.

М. Слабченко - чи не єдиний дослідник серед українських та іноземних істориків, який здійснив ґрунтовний аналіз організаційної структури Січі. XVIІІ ст. із заглибленням до її витоків та еволюції. Спираючись на гіпотезу М. Грушевського, М. Слабченко у 20-х рр. ХХ ст. запропонував географічно-промислову концепцію виникнення січових куренів. Відповідно до цієї концепції учений вважав, що зародками куренів були промислові ділянки - «коливи», за допомогою яких колонізація Запорожжя рухалася з півночі і північного заходу. За певних умов декілька таких осередків перетворювалися на військовий курінь, який мав право розмістити свій управлінський центр на майдані Січі. Назву курінь отримував за місцем походження козаків. М. Слабченко вважав, що утворення куренів відбувалося поступово (зокрема, на його думку, перший курінь, Пашківський, виник у 1530 р.), унаслідок чого курені Січі відрізнялися один від одного і врешті-решт сформувалися у 8 груп. Серед цих груп куренів були нижчі й верхні, останні відігравали провідну роль у житті Січі. Наявність 8 груп куренів М. Слабченко пов»язує з тим, що у фортифікації Чортомлицької Запорізької Січі було 8 виходів по воду.

На думку М. Слабченка, паланки Січі теж утворилися не відразу, а поволі, залежно від різних умов внутрішнього та зовнішнього життя. Вони охоплювали поріччя Протовчі, Самари, Південного Бугу, Кальміусу, Дніпра. Оскільки, названі поріччя збігалися з межами Запорожжя, то ці паланки й приписувалися до кордонів. М. Слабченко дійшов висновку, що паланку за своїми функціями слід наближати до полку Гетьманщини. Учений вважав, що паланки існували в XVIІ ст. На користь цього він наводить лист запоріжців за 1688 р. до гетьмана І. Мазепи та лист останнього за 1694 р. до Москви, в яких згадуються паланки. М. Слабченко зазначає, що під час перебування на Січі під владою кримського хана (1709 - 1734 рр.) на Запоріжжі збереглися дві паланки: Самарська і Кодацька. Після повернення Січі в 1734 р. на Запоріжжя були відновлені й інші три паланки. (Див. додаток 1).

Частина українських істориків, досліджуючи питання, пов»язані із Запорізькою Січчю XVIІІ ст., побічно торкалася походження тих чи інших її організаційних структур. Зокрема, А. Скальковський, спираючись на архівні документи останньої Запорізької (Підпільненської) Січі (1734 - 1775 рр.), у своїх працях відтворив її структуру. За А. Скальковським вона складалася з Коша, п»яти, а з 1766 р. - восьми паланок і 38 куренів. Розглядаючи функції окремих структур, він робить спроби заглибитися в їхнє минуле, зокрема до часів та витоків виникнення паланок та куренів. Учений вважав, що паланки виникли як прикордонні форпости Вольностей Війська Запорізького. А. Скальковський дотримувався думки, що паланки існували вже в 1656 р., тобто за часів Б. Хмельницького. Торкаючись виникнення куренів, дослідник зазначає, що «вони досить давні, бо доходять до початку XVIІ століття за одними нашими документами».

Д. Яворницький у своїх ґрунтовних працях про запорізьке козацтво спирався на висновки А. Скальковського щодо організаційної структури останньої Запорізької (Підпільненської) Січі. Д. Яворницький припускає, що паланки виникли після повернення Олешківської Січі з-під влади кримського хана на Запоріжжя в 1734 р. Він також повідомляє, що перша згадка в джерелах про посаду кошового отамана Січі пов»язана з побудовою Чортомлицької Січі в 1652 р. Лутаєм, який того часу займав цю посаду. Торкаючись назв куренів, учений пише, що вони збереглися в синодику за 1714 р. та в історії Мишецького, а посада курінного отамана вперше згадується в документах за 1674р.

О. Рябінін-Скляревський, торкаючись питання структури Запорізької Січі, вважав, що Запорожжя - це федерація промислових куренів-артілей земляків. На його думку назви куренів XVIІІ ст. ще свідчать про ті минулі часи, коли в системі Дніпра та Південного Бугу, у верхів»ях цих рік та на їхніх допливах, формувалися земляцькі артілі промисловців, які рушали по весні на здобич. О. Рябінін-Скляревський наводить приклади утворення куренів від назви місцевості, з якої походили козаки.

В. Голобуцький у своїй монографії, присвяченій запорозькому козацтву, дотримується утікацької концепції його виникнення та становлення. На його думку, для захисту своєї господарської діяльності на Запоріжжі від татар - з півдня, а від польської влади - з півночі козаки вимушені були будувати «городці», з яких виник «кіш», а останній з часом трансформувався в Запорізьку Січ на острові Томаківка. Дослідник не акцентує уваги на питаннях виникнення та становлення організаційної структури, а лише зазначає, що прибулі на Січ козаки приписувалися до куренів, кількість яких зростала разом зі збільшенням чисельності козацтва.

О. Апанович здійснила аналіз структури Запорізької Січі першої половини XVIІІ ст. як складової частини збройних сил Гетьманщини та Російської держави і у зв»язку з цим приділила значну увагу аналізу соціальної будови Січі та структури похідних формувань. На противагу Д. Яворницькому, вона, посилаючись на архівні джерела, стверджує, що у Війську Запорізькому Низовому не існувало ні полків, ні сотень. Похідні формування Січі складалися з команд і партій, які очолювали полковники або військові старшини.

Серед сучасних дослідників запорізького козацтва в першу чергу слід назвати С. Леп»явка, який у своїх працях показав процес перетворення козацтва з аморфного прикордонного військово-промислового утворення на новий суспільний стан за рахунок покозачення (у середині та другій половині XVI ст.) українських бояр. У наслідок цього козацтво отримало потужну інтелектуальну силу, уособлену людьми, які мали великий досвід у військовій справі та державотворенні.

Завдяки дослідженням С. Леп»явка визначена межа, з якої українське козацтво починає робити перші кроки, щоб наприкінці XVI ст. перетворитися на потужну військову силу України. У зв»язку з тим, що, починаючи з 1561 р. польський уряд запрошує козацтво на засадах найму на військову службу, дослідником розкрита географія поширення козакую чого елемента серед населення України та Білорусії і визначений його орієнтовний кількісний склад (у межах однієї тисячі). При цьому С. Леп»явко дійшов висновку, що в 1570 - 1580 рр. поняття «козак» мало кілька значень. Крім низових козаків та козаків-реєстровців, було ще надвірне козацтво українських та білоруських магнатів, яке частково набиралося з низовці.

Будь-якої територіальної козацької структури С. Леп»явком не виявлено. Козаки й десятники набиралися до польського війська через місцеву владу (воєвод та старост).Відбір козацьких ротмістрів, які очолювали козацькі підрозділи, відбувався шляхом надання їм «приповідних листів» від військового керівництва Речі Посполитої. Відсутні будь-які документи, в яких би польський уряд звертався до керівника козацької структури на Низу Дніпра, а це дає підстави припускати, що в 1570 - 1580 рр. Запорізької Січі або ще не існувало, або вона ще не мала необхідного впливу на козацтво. С. Леп»явко вважає, що чисельність козацтва в 1595 р. була в межах 10 -15 тис. осіб.

В. Щербак у своїх дослідженнях дійшов висновку, що причинами виникнення Запорізької Січі були:

- внутрішня потреба в організації у зв»язку з чисельним зростанням козацтва в середині XVI ст.;

- необхідність захищати українську землю від зростаючої татарської агресії;

- необхідність об»єднання в згуртовані загони на чолі з досвідченим отаманом у зв»язку з тривалим перебуванням козаків далеко від волостей.

На думку дослідника, формування козацької громади в умовах безпосередніх контактів з кочівниками вплинула на її військову організацію, яскраво проявилося в мові та одязі запорожців. В. Щербак вважає, що Січ виникла 1575 р. на острові Томаківка. Стосовно ж організаційної структури Запорізької Січі, то вона, на думку дослідника, складалася з коша та куренів, і відповідно називає посади кошового та курінних отаманів.

А. Гурбик дійшов висновку, що перша Запорізька Січ вже існувала на Томаківці під час відвідування у 1581 р. цього острова С. Зборовським. При цьому А. Гурбик звернув увагу на відсутність посади кошового отамана Січі, а також на множину отаманів (на його думку, можливо, кошових або курінних).

Польський воєнний історик В. Маєвський піддав сумніву повідомлення літописця С. Величка про наявність посади кошового та курінного отаманів під час повстання Б. Хмельницького 1648 р. на Микитинській Січі. Учений зазначає, що вперше кошовий отаман згадується в джерелах за 1652 р., а в документах Б Хмельницького ця посада вперше з»являється в 1654 р. В. Маєвський вважає, що згадка С. Величком курінних отаманів на цей час теж неправомірна, оскільки повідомлення про цю посаду вперше зустрічається в документах за 1673 р.

Однією з передумов виникнення козацтва, на думку Я. Дашкевича, була пригранична нестабільність Великого Кордону. Спочатку козакування з»являється у XІV ст. у татар, а потім і в українців (у XV ст.) і, поєднавшись у середині XVI ст. з інститутом прикордонного населення, досить швидко викристалізовується в єдину етнічну (українську) і конфесійну (православну) спільноту.

Я. Дашкевич обґрунтував думку про те, що полково-сотенний лад української козацької держави, створеної Б. Хмельницьким, був трансформований на землі Запорізької Січі. З урахуванням традицій запорізького козацтва територіальний гетьманський полк був перетворений на територіальну паланку, яку очолив територіальний (паланочний) полковник.

У своїх дослідженнях щодо історії козаччини Н. Яковенко дійшла висновку, що витоками східних запозичень, зокрема татарських, які мають місце в українському козацтві, є злиття козаків-татар з українською козацькою спільнотою (кінець XV - початок XVI ст.). Доказом цього є українські (козацькі) прізвища татарського походження. За її висновками, чверть українських прізвищ спирається на татарську мовну основу. На думку дослідниці, залучення козацтва у першій чверті XVI ст. прикордонними адміністраторами до анти татарських експедицій поклало початок повільному сходженню степових добитчиків до рангу окремого збройного стану, яке завершилося в останній чверті XVI ст. До цієї хронологічної межі про козацтво можна говорити як про заняття і спосіб життя, а не соціальний статус.

О. Толочко здійснив оригінальне дослідження образу держави в період середньовіччя, що має також відношення до образу української козацької держави XVIІ ст., зокрема Запорізької Січі. Він показав, що провідною формою феодальної держави була відсутність територіального принципу її побудови. Територіальний суверенітет такої держави з»являється досить пізно, лише у XVIІІ ст., а до того часу загальним правилом було переважання особистих стосунків над територіальними, а також відсутність державної територіальної влади. Держава класичного феодалізму не мислить себе нічим іншим, як певною кількістю людей, організованих у специфічний спосіб, зв»язаних між собою клятвою і вірністю.

Результати досліджень О. Толочка є підставою для розгляду утворення Запорізької Січі на засадах феодального державного формування.

О. Галенко у своїх дослідженнях лицарських традицій українського козацтва показав, що воно дотримувалося традицій східного лицарства в озброєнні, структурі військової організації, державотворенні, а також у символіці. Зокрема, він вважає, що в назві української козацької держави - Військо Запорізьке - присутній східний вплив.

Запорожці широко застосовували лук і стріли в бою і використовували їх зображення у своїй лицарській символіці, а це зброя і символ східного лицарства. До лицарської козацької символіки належить і рушниця (мушкет). Українське козацтво виробило систему відповідних зовнішніх ознак, тобто корпоративну символіку. До її елементів належали: зачіска («оселедець»), лук, рушниця, шабля, булава, червоний колір тканини (для поховального обряду), а також метафора «Військо Запорізьке» (для назви свого державного утворення). На думку вченого, одяг в Україні не став відзнакою лицарства, козаки до нього ставилися більш-менш байдуже, намагалися «копіювати європейців, а східні шати вживалися швидше як звичайна здобич, хіба що їхня розкіш мала підкреслювати воєнне щастя».

Дослідження О. Галенка у поєднанні з дослідженнями Н. Яковенко дозволяють визначити правову побудову організаційної структури Запорізької Січі на засадах лицарської козацької корпоративної ідеології.

2. Передумови виникнення козацтва

Українське козацтво виникло в ті часи, коли Україна втратила державність, а її багаті землі перебували під владою кількох держав, як правило, ворогуючих, оскільки українські землі були розташовані у зоні так званого Великого кордону - умовної межі або лінії, що розподіляла два світи: європейський (християнський) і азійський (кочовий, мусульманський). Великий Степовий Кордон України мав таку географічну структуру: зона відчуження (Дике Поле), прикордонна територія і держави, які примикали до Великого Кордону. З північного боку на зламі XV і XVI ст. до прикордонної території належали південна Київщина та Брацлавщина, а з південного - Кримське ханство та Поричорноморські степи з кочів»ями ногайських орд. До держав, які примикали до Великого Кордону, належали: з південного боку Кордону - від середини ХІІІ до середини ХV ст. - Золота Орда, а від останньої чверті ХV ст. до кінця XVIІІ ст. - Османська імперія; з північного боку Кордону - від кінця ХІV ст. до середини ХVІ ст. - Литва та Польща, від середини ХVІ ст. до середини ХVІІ ст. - Річ Посполита, а від початку другої половини ХVІІ ст. до кінця ХVІІІ століття - і Російська держава.

Вторгнення турецької армії на південну частину Кримського півострова і знищення нею в 1475 р. генуезьких колоній у Криму, які були монополістами работоргівлі, відкрило шлях цьому промислу для Кримського ханства. Тому з кінця XV ст. збройні сили Кримського ханства розпочали напади на сусідів з метою людоловства та грабіжництва, що дало Великому Кордону як системі новий імпульс нерівноваги, яка стала джерелом розвитку його компонентів, а також сприяла появі нових, зокрема таких, як українське козацтво та його державне утворення Запорізька Січ (Військо Запорізьке).

Слово „козак“ прийшло зі сходу. У давніх тюрків козаками називали молодих хлопців, які відбували складний і небезпечний обряд посвячення в повноправні члени племені: юнаки йшли в степ і мусили там прожити кілька місяців, змагаючись з ворогами й доводячи своє вміння виживати за важких природних умов. Пізніше це слово набуло кількох значень й перекладалося здебільшого як „вільна озброєна людина“.

Напади на сусідів з метою грабіжництва і здобуття рабів є війною. Отже, за своєю метою війна, яка велася на Великому Кордоні, спрямовувалася супротивниками з обох боків Кордону на здобуття рабів і грабіжництво населення прикордонних територій. До особливостей цієї війни слід віднести той факт, що під час своїх нападів супротивники керувалися не почуттям ворожнечі чи помсти, а мали на меті лише промисел. Торгівля людським товаром була найприбутковішою статтею на порубіжні. У зв»язку з цим під час сутичок прагнули, по можливості, уникнути втрат забитими з боку супротивника. Татарські воїни і українські козаки пишалися промислом людоловства і грабіжництва. Це була нагода відзначитися, удосконалити свою лицарську майстерність і збагатитися. На грунті козакування у поєднанні з концепцією сильної людини, яка запанувала в Україні (XVІ-XVIІ ст.), з»являються особистості, які стали ядром політичної, державної і військової еліти України і заклали основи української державності, зокрема утворивши наприкінці XVI ст. Запорізьку Січ.

3. Створення Запорозької Січі

Перші відомості про походи українських козаків з»явились у 80-ті рр. ХV ст. У польських хроніках 1489 р. є записи про козаків, які допомагали полякам боротися проти татар. Першим письмовим джерелом, що підтверджує використання слова «козак» стосовно українців, є «Польська Хроніка» Мартина та Йоахима Бельських. Розповідь про козаків датована 1489 р. Ведучи мову про похід королевича Яна Альбрехта на Східне Поділля, польські хроністи Бельські наголошували, що польські війська могли успішно просуватися в степах лише завдяки тому, що шлях їм показували тамтешні козаки, які добре знали місцевість. У російських джерелах під тією ж датою згадують козаків, котрі на чолі з отаманами Богданом, Голубцем і Жилою билися проти татар біля Таванської переправи на Дніпрі. Влітку ватаги козаків вирушали на Сіверський Донець, де займалися промислами і разом з донськими козаками ходили на ногайців. У 1492 р. козаки напали на татарські кораблі під Тягинкою на Дніпрі. В 1494, 1496 і 1498 рр. українські козаки і донці здійснили ряд походів проти татар, завдавши їм поразки біля Дніпра. Кримське ханство змушене було звести на Дніпрі та перекопі фортеці. Однак козаки нападали навіть на турецькі фортец. В 1521 р. козацькі ватаги здійснили похід у Молдавію, у 1523 р. ходили в Крим та спалили Очаків, захопивши при цьому велику кількість коней та овець. У 1545 р. велике козацьке військо на кількох десятках човнів напало на Очаків і здобуло його.

Отже, де і коли виникла перша Січ? Як видно з вищевикладеного, відомі на сьогодні історичні джерела не дають остаточної відповіді на поставлене запитання. Спочатку козаки мешкали здебільшого на півдні Київщини - в районі Канева, Черкас, Чигирина, а також на Східному Поділлі. Поступово просуваючись у глиб степів, вони звичайно селилися понад Дніпром і Південним Бугом, Кальміусом та їхніми численними притоками. Особливо вабили козаків багаті рибою та дичиною місця понад Дніпровими порогами від гирла Самари, тобто від сучасного Дніпропетровська, до Хортиці (в межах сучасного міста Запоріжжя) та Великого Лугу - низинних берегів Дніпра нижче порогів. Ось чому українських козаків називали запорозькими. У другій половині XV ст. - на початку XVI ст. там виникає чимало козацьких слобод і хуторів. Із року в рік кількість козаків на Наддніпрянщині зростає. „Де байрак - там і козак“,- говорила народна приказка.

Традиційно в історіографії заснування першої Січі відносять до 1553-1557 рр. і пов'язують з островом Хортиця та іменем князя Дмитра Вишневецького. У 1556 р. на о. Мала Хортиця черкаський староста Д. Вишневецький заснував фортецю, яка започаткувала Запорізьку Січ.

Вишневецький Дмитро (1516 - 1563) - один з перших відомих в історії українських козаків-гетьманів, нащадок великого князя Ольгерда. З 1551р. - черкаський і канівський староста, організатор відсічі татарським нападам. Укріплення, яке він збудував на одному з островів на Дніпрі, вважається прототипом Запорізької Січі. У 1560 р. був на службі у московського царя Івана ІV, а 1561 р. повертається в Україну. У 1563 р. організував військовий похід до Молдови, який закінчився невдачею через зраду одного з молдовських претендентів на владу. Гетьман потрапив у полон і був відправлений до Стамбула, де його стратили.

Спираючись на сучасні дослідження, можна навести хронологічну послідовність розміщення козацьких Січей:

· острів Томаківка (60-ті рр. ХVІ ст. - 1593р.);

· Базавлуцька Січ (1590 - 1638 рр.);

· Микитинецький Ріг (1638 - 1652 рр.);

· Чортомлицька Січ (1652 - 1709 рр.);

· Кам'янці (1709 - 1711 рр.);

· Олешки (1711 - 1734 рр.);

· Підпільненська Січ (так звана Нова Січ) (1734 - 1775 рр.).

Назва “січ” походила від слова “сікти”, тобто “рубати”, і означала первісно укріплення з дерева і хмизу. Нерідко поруч з цією вживалася й інша назва - “кіш” (від татарського - військова ставка, місцезнаходження вождя). Майже завжди вона була розташована на ідеально захищених самою природою місцях - на річкових островах, які навіть важко було знайти через безліч їм подібних (всього по Дніпру в межах земель запорозьких козаків було 265 островів), у прибережній лісовій гущавині, у плавнях.

В силу різних обставин козаки змушені були змінювати місце розташування Січі, про що, власне, і свідчить вищенаведений перелік.

Козацька Січ розташовувалась у захищених природою місцях. Вона була оточена ровом і 10-метровим валом, на котрому стояв дерев'яний частокіл. Всередині укріплення знаходився майдан із церквою та ганебним стовпом, де карали винних. Навколо майдану стояли великі довгі житла - курені, де жили січовики, будинки старшини, канцелярія, а далі - склади, арсенали, ремісницькі майстерні тощо. Слово “курінь” означало і хату, де проживали козаки, і військово-адміністративну одиницю. Землі Війська Запорозького поділялися на так звані паланки. Це слово означало і фортецю, і територію. В різний час їх було 5-8 (Бугогордівська, Кодацька, Самарська, Орельська, Протовчанська, Кальміуська, Інгульська, Протогноїнська). Чисельність козаків на Січі коливалась в залежності від пори року, ходу воєнних дій та інших причин, але рідко перевищувала 17-20 тис. Козацтво поділялося на полки чисельністю 500 - 1000 осіб. Полки складалися з сотень. А декілька сотень у свою чергу складали курінь. Усе козацьке військо очолював гетьман (з часів Б. Хмельницького), а запорожців - кошовий отаман. У військовому плані Січ складалася з 38 куренів, а територіально - з 8-10 паланок. Вступ і вихід з Січі були добровільними. Прибульцеві міняли ім'я, аби приховати минуле втікача. На Січі поряд із повноправними козаками були й новаки - джури, молодики. Протягом трьох років вони не могли брати участь у виборах старшини і, як правило, прислужували бувалим козакам. Загалом Військо Запорізьке можна поділити на січових козаків - нежонатих, загартованих у боях, і волосних - сімейних козаків, які більший час жили за межами Січі, де не гребували землеробством, промислами, торгівлею. Ці козаки з'являлися на Січі зрідка для виконання певних справ, під час обрання страшини чи підготовки до воєнного походу. Під страхом смерті на Січ заборонялося приводити жінок. Саме січові козаки становили цвіт Війська Запорізького і називалися товариством або лицарством.

4. Реформи українського козацтва

Надзвичайно докучало Запоріжжя Польській державі. Адже масові втечі селян позбавляли феодалів робочих рук, а козацькі походи на Крим і Стамбул ускладнювали стосунки Польщі з Туреччиною. Тому, проводячи політику «поділяй і володарюй», польський уряд брав до себе на службу заможну частину козаків, забезпечивши їм привілеї. І вже їхніми руками він придушував свавілля запорожців, спрямовуючи їх на основне завдання - охороняти південні кордони держави.

У 1572 р. за наказом польського короля Сигізмунда ІІ Августа формується загін із 300 козаків на чолі з польським шляхтичем Бодовським. Ці козаки вносилися у спеціальний список - реєстр. Реєстровим козакам була встановлена виплата з польської казни, вони не підпорядковувалися місцевій владі, а лише призначеному урядом «старшому»; козацька старшина отримала знаки влади - клейноди (булаву, бунчук, корогву, печатку).

І хоч загін Бодовського незабаром розформували, його поява стала важливим прецедентом: уперше польський уряд визнав козацтво, чи принаймні його представників, як окрему соціальну верству, що аналогічно іншим мала право на самоврядування. Завдяки першій козацькій реформі українському козацтву був наданий юридичний статус окремого військового стану з правами і вольностями.

Друга, більш вдала спроба створення санкціонованого урядом козацького загону мала місце у 1578 р., за правління короля Стефана Баторія. Король встановив плату шести сотням козаків і дозволив їм розташувати у м. Терехтемирові свій арсенал і шпиталь. За це козаки погоджувалися визнати за старшин призначених шляхтичів та стримуватися від „самочинних нападів на татар“, що часто ускладнювали зовнішні стосунки Речі Посполитої. Завдання цих негайно внесених до реєстру козаків полягало в охороні кордонів і, що не менш важливо, в контролі за нереєстровими козаками. До 1589 р. реєстрових козаків налічувалося 3 тис. В основному це були вихідці з місцевих мешканців, що остаточно сформувалися як козаки й мали значну власність. Так, заповіт реєстрового козака на ім.'я Тишко Волович включав будинок у Чигирині, два маєтки зі ставками для риби, ліси й пасовиська, 120 вуликів, 3 тис. золотих злитків (із них тисяча в позичці під великі проценти).
Відносно заможне реєстрове козацтво різко відрізнялося від нереєстрових козаків, які рідко коли мали більше, ніж прості селяни. Відтак стосунки між 3 тис. реєстрових і близько 40 - 50 тис. нереєстрових козаків часто досягали крайнього напруження. Проте ці відмінності не перешкоджали синам заможніших козаків іти на Січ у пошуках долі або вступати до реєстрових тим козакам, що спромоглися нажити собі багатства.

Поява козацтва на „кресах“ Польсько - Литовської держави непокоїла уряд, адже внаслідок втеч панство втрачало своїх підданих. Разом з тим новоосвоєні землі на Наддніпрянщині приваблювали панів - магнатів. Острозькі, Вишневецькі, Ружинськ, Лянцкоронські, Претвичі отримували від великих князів грамоти на „окраїнні“ землі, будували там свої замки - двори. Чимало таких земель було віддано князям - магнатам „у державу“ з наданням, за службу великому князеві, права збирати з місцевого населення чинші та накладати на нього повинності на свою користь. На захоплених магнатами землях козаки змушені були давати „державцям“ мед, хутра, сплачувати сім грошей „з диму“. На Брацлавщині частина козаків сплачувала панам - князям „поклін“ - копу грошей, решта платила старостам „колядку“ - по шість грошей, косила сіно. Побори з козаків брав і київський воєвода.

Центром реєстрового козацтва стало м. Терехтемирів. Запорізька Січ також формально підпорядковувалася реєстровому козацтву, але Речі Посполитій так і не вдалося взяти її під свій контроль. Наприкінці XVI - на початку XVII ст. реєстрове козацтво разом з запорожцями все частіше виступало не тільки проти турецько-татарських агресорів, а й проти польсько-шляхетського феодального гніту, підтримуючи селянство. Не відмовляючись від походів проти Туреччини та Криму, з 80 - 90-х років XVI ст. запорожці почали брати активну участь у народних повстаннях на „волості“, як правило, очолюючи їх. Таким чином, на початок XVIІ ст. існувало три чітко не розмежованих категорії козаків: заможні реєстрові козаки, які пішли на службу до уряду, запорожці що жили поза межами Речі Посполитої, та величезна більшість козацтва, яка мешкала у прикордонних містах, вела козацький спосіб життя, але не мала офіційно визнаного статусу.

Реформи перетворили козацтво на привілейовану верству, бути козаком тепер означало мати значний суспільно-економічний інтерес. До цього треба додати, що реформи надали козацтву уперше в його історії загальних організаційних форм: воно тепер мало легітимного старшого, клейноди і свою резиденцію. Іншими словами, козацтво не тільки перетворилося на військову систему, а й отримало великі стартові можливості для розвитку і вдосконалення. (Див. додаток 2).

5. Політико - соціальний та військовий устрій Січі

Розташована в недосяжності для урядової влади, Запорозька Січ навіть після смерті свого засновника продовжувала процвітати. Протягом XVI - XVIІІ ст. вона набуває ознак держави: вона контролює величезну територію степової України, має свій уряд, військово - адміністративний устрій, власний суд, самостійні дипломатичні відносини з іншими країнами.

Запорізька Січ дуже відрізнялася від більшості тогочасних феодальних держав. Кожен християнин чоловічої статі незалежно від свого соціального стану міг прийти до цього острова - фортеці з його непримітними куренями з дерева та очерету й приєднатися до козацького братства. Міг він при бажанні й покинути Січ. Жінок і дітей сюди не приймали, оскільки вважали, що в степу вони будуть зайвими.

Функції законодавчого органу виконувала загальна козацька рада. Владу виконавчу репрезентували кошовий отаман і старшина. Характерною рисою формування Коша була виборність. Загальна козацька рада, обирала старшину, затверджувала плани походів, вирішувала питання стосунків з зарубіжними країнами, розподілу землі тощо. Закріплених правовими актами меж компетенції цих інституцій не існувало. Вони будували свою роботу на основі звичаєвого права і традицій. Усі мали рівні права й могли брати участь у досить бурхливих радах, у яких частіше перемагала сторона, що найголосніше кричала. На цих стихійних зборах обирали, і з такою ж легкістю скидали, козацьких ватажків. Кожен курінь обирав аналогічну групу вищих офіцерів, або старшину. В період військових походів старшина користувалася абсолютною владою, включаючи право застосування смертної кари. Але в мирний час її влада була обмеженою.

Поступово формується козацька адміністрація - військовий суддя, військовий отаман, хорунжий, гармаш, полковник, писар, осавула та ін. Контроль за їхньою діяльністю здійснювала козацька рада.

З політичної точки зору Запорізька Січ була фактично зародком майбутньої української держави. Однак специфічні історичні умови і обставини життя запорожців вплинули на процес самоорганізації козацтва, зумовили неповторний, оригінальний тип козацької державності. Більшість дослідників підкреслюють демократичність устрою Січі. Цей демократизм полягав у наступному:

по-перше - вся військова адміністрація - отаман, військовий суддя, військовий писар, військовий осавул та інші, а також органи місцевої влади - планкова та курінна старшина (за даними історика Д. Яворницького, повний штат керівництва на Січі складав від 49 до 149 чоловік) були виборними;

по-друге - під час роботи Січових Рад (збиралися вони тричі на рік), які були вищим законодавчим, адміністративним і судовим органом Січі, всі козаки відкритим, демократичним способом висували кандидатури (як правило, альтернативні), обговорювали їх і більшістю голосів обирали на ту чи іншу посаду (аж до курінних отаманів та десятників включно);

по-третє - всі посадові особи на Січі обиралися на один рік, а потім могли бути переобраними через процедуру виборів на Раді, урядовець міг втратити посаду достроково, якщо не справився чи порушував установлене звичаєве право.

Хоч життя запорізького козацтва будувалося на демократичних засадах, втім це суспільство не можна назвати цілком демократичним, оскільки соціальне розшарування серед козаків визначало й їхню політичну нерівність. На нових землях, де поселялися козаки, як їм здавалося, вже ніколи не з'являться державні урядовці, не виникне кріпосна неволя. В дійсності ж серед козацтва на „волості“ зростала й поглиблювалась соціальна нерівність. Козацька голота добувала собі засоби до існування наймитуванням у заможних козаків, службою в найманих загонах при замках, „добичництвом“. Чимало козаків вели власне господарство. Виділялася і вельми заможна верхівка „дуки“, що володіла хуторами, угіддями, табунами коней тощо.

Своєрідною у Запорізькій Січі була правова система. На відміну від усієї території України, де діяли Литовський статут, Магдебурзьке право, укази королівської влади і навіть «Руська правда», у Січі найважливішу роль грало власне козацьке право. Воно являло собою сукупність правових звичаїв, які сформувались у сфері козацьких суспільних стосунків. Це право було неписаним, оскільки козаки вважали, що будь-які писані закони так чи інакше обмежать їхню волю. Козацьке право фіксувало стан стосунків, які вже склалися, затверджувало військово-адміністративну організацію, порядок землекористування, кваліфікувало види злочинів, покарань і таке інше.

Якою була військова організація війська Запорозького?

Взагалі запорожців налічувалося 5 - 6 тис., з яких 10 %, зміняючись, служили січовою залогою, в той час як інші брали участь у походах чи займалися мирним промислом. Січове господарство переважно спиралося на полювання, рибальство, бортництво, солеваріння в гирлі Дніпра. Замість феодального примусу, якій ґрунтувався на закріпаченні й примусовій праці, у ній утвердилися принципи найманої праці. За внутрішнім устроєм козацька держава була своєрідним військовим товариством.

Запорозьке військо формувалося за принципами добровільності, але відбір бажаючих був суворий. Основу війська становила піхота, менш чисельною була кіннота. Військо мало гармати. Рядовий козак був озброєній рушницею (мушкетом), пістолем, шаблею, ножем, списом, келепом, використовувалися також лук і стріли. Січовики славилися як добрі гармаші, влучні стрільці, вправні рубаки. Запорожці діяли найпередовішими на той час методами ведення військових операцій, використовували військову розвідку. Запорозьку піхоту у поході супроводжував табір з возів. Козаки виявляли майстерність у штурмі і облозі фортець, мали саперів, добре володіли вогнепальною зброєю. У козацькому війську під час походу панувала сувора дисципліна.

Козацьке військо складалося із наступних посад:

Кошовий отаман - очолював цивільну, військову та духовну владу на Січі. Його Влада була необмеженою, він підпорядковувався лише Раді, яка його обирала. Кошовий отаман затверджував судові вироки, від імені Січі вступав у дипломатичні стосунки з іноземними державами, затверджував обраних або призначених козаків на посади, здійснював розподіл земель (паланок) між куренями, вирішував питання прийому козаків до війська. Символом влади була булава.

Військовий суддя - чинив суд на Січі. За відсутності кошового отамана виконував його обов'язки, тобто був наказним кошовим отаманом. За допомогою військового скарбничого виконував обов'язки казначея. Символами влади були січова печатка та тростина.

Військовий писар - очолював Січову канцелярію. Був начальником для всієї військової старшини, що займала посади писарів у паланках та похідних командах. Від імені кошового отамана та товариства складав і підписував документи. Символами влади був каламар (чорнильниця) в давній срібній оправі.

Військовий осавул - відповідав за організацію і ведення прикордонної служби, охорону зимівників та шляхів. Вів слідство та виконував судові вироки. Підтримував дисципліну та порядок у війську. Займався розподілом платні та провіанту. Його помічником був довбиш, який ударами в литаври збирав козаків на Раду. Символом влади була тростина.

Військовий обозний - очолював артилерійську та фортифікаційну справу на Січі. Під час походу керував побудовою таборів з возів, а також штурмом укріплень ворога. Займався обліком та комплектуванням війська. Помічником був пушкар.

Хорунжий (від хоругва -- стяг, прапор) -- особа, що зберігала й носила прапор війська запорізького який називався хоругвою. Хорунжий - завідував прапором сотні, на якому зображувалася емблема сотні, в основному християнська. Це могли бути хрест, ангел, ангел-охоронець, архангел Михайло, сонце (Ісус Христос), діва Марія, а також військові атрибути. З 1700-х років прапори стають двосторонніми - на кожній стороні різне зображення. Також на ньому позначалися полк і назва сотні.

Довбиш (кошовий довбиш) - у Запорізькій Січі (XVI- XVIІІ ст.) військовий службовець, що відав військовими литаврами, за допомогою яких скликав запорожців на загальні козацькі ради (1 січня нового року, на 2-3-й день Великодня, на 1 жовтня - храмове свято Покрови Богородиці на Січі), а також перед військовими походами або під час прибуття на Січ офіційних осіб.

Здійснював інші важливі функції, зокрема поліційні - роздягав засудженого і приковував до ганебного стовпа на січовому майдані, був присутній при виконанні вироків.

Збирав на користь війська мито і податок при переправах через ріки (перевізне) в межах Вольностей Війська Запорізького.

Військовий тлумач (драгоман) - перекладач документів та переговорів з іноземцями. Очолював розвідку та контррозвідку Січі.

Військові шафари перевозів - збирачі податків на перевозах.

Військовий кантаржій - зберігач ваги і міри на Січі. Слідкував за зборами здобутків для січової скарбниці, а також дотриманням правил торгівлі.

У козаків був добре розвинутий флот, який складався з невеликих суден-чайок. Основу чайки - цього, по суті, корабля (20 м завдовжки, 3-4 м завширшки, осадка 2,5 м, швидкість до 15 км на годину) - становило днище з липового дерева, на яке набивалися бортові дошки він був оснащений однією - трьома щоглами з вітрилами, веслами, двома кермами і ніс на борту 4 - 6 гармат. Число гребців досягало 20-30 чоловік, бойовий екіпаж складався з 50 - 70 козаків, озброєних рушницями та мушкетами. Корогва для морських походів була біла із зображенням Св. Михаїла або корабля на червоному полотнищі. Перша звістка про похід козаків на чайках датована 1492 р. З початку XVI ст. козаки „з волості“ та січовики вже постійно ходять морем на Крим і Туреччину. У 1510 р. розлютований хан наказав навіть „замкнути“ Дніпро залізним ланцюгом. У походи вирушали до 80, а в 20-х роках XVIІ ст. - понад 100 - 150 чайок. Наскочивши на турецькі галери, козаки сміливо нападали на них і дуже часто перемагали в бою. (Організаційні структури Січі у різні часи надані у додатках 3-9).

6. Роль Запорозької Січі в історії українського народу

Відповідь на запитання “Чи могла тоді існувати Запорозька Січ в інших суспільних формах?”, гадаємо, є однозначною - НІ. Проблема тут полягає не в якихось особливостях характеру українців (демократизм тощо). Суть в іншому в об'єктивній оцінці ситуації XVI-XVII ст. Оточена з різних сторін ворожими політичними силами, Січ могла стати життєздатним суспільним органом лише за умови відносної внутрішньої стабільності та громадянського миру. Гострі соціальні конфлікти в середовищі січової громади неминуче вели б до її розколу та ослаблення, до перетворення на легку здобич власних та іноземних феодалів.

Отож є всі підстави говорити про досить яскраво виражену форму державності, до того ж державності з усіма ознаками демократичної республіки: фактична рівність козаків, відсутність кріпосного права і феодальної власності на землю. Важливим об'єднуючим чинником було переплетіння волелюбних і релігійних настроїв козацтва. Захист православної віри слугував потужною ідеологічною основою життя Запоріжжя. Разом із тим не можна не зазначити і внутрішньополітичних суперечностей - майнова нерівність, соціальне розшарування, конфронтаційні настрої.

При цьому козацька державність мала цілий шерег особливостей, які не дали Запорізькій Січі можливості стати повноцінною державою. Передусім підвалини її створення були скоріше моральні, ніж етнічні. Сюди ж слід віднести нечітку визначеність території. Окрім цього, основною, якщо не єдиною функцією Запорізької Січі як державного утворення була військова конфронтація. А питанням внутрішнього устрою - фінансовій системі, освіті, інфраструктурі, будівництву міст тощо - уваги практично не приділялося.

Однак існування Запорізької Січі було вельми значним фактором у міжнародних стосунках. Кіш Війська Запорізького вів переговори і укладав угоди з Польщею, Росією, Кримським ханством, Швецією, підтримував своєю військовою потугою окремі держави і коаліції.

Навіть будучи перехідною формою від професійної общини до повноцінної держави, Запорізька Січ, проте, відіграла найвизначнішу роль у процесі українського державного будівництва, її існування ознаменувало собою наступний після Галицько-волинського князівства етап поступового формування української етнічної держави.

Козацтво на Україні - явище самобутнє, національне, суто народне. Воно виникло і сформувалося як форма протесту українського народу проти зростаючого соціального та національно - релігійного гноблення, посилення кріпацтва і розвитку кріпосного права.

Козацька християнська республіка Запорозька Січ - відіграла винятково важливу роль в історії українського народу, насамперед у його національно - визвольній боротьби, в розвитку збройних сил України та військового мистецтва, в освоєнні та заселенні степових просторів Центральної та Південної України.

Список використаної літератури

1. Король В.Ю. Історія України: Навчальний посібник. Київ, 2005. 494 с.

2. Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і Запорозька Січ кінця XVI - середини XVII століть. Кн. 2: Генезис, еволюція та реформування організаційної структури Січі: Наукове видання. Дніпродзержинськ, 2007. 418 с. + 9 вкл.: іл.

3. Заруба В. Українське козацьке військо в російсько - туреціьких війнах останньої чверті XVII століття: Монографія. Днепропетровськ, 2003. 464 с., іл.

4. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків: У 3 т. Київ, 1990-1991. Т. 1. 592 с., т. 2. 560 с., т. 3. 560 с.

5. Мережа Интернет.

Размещено на Allbest.ru