Размещено на http://allbest.ru

Зміст

Вступ

Переговори у Бресті. Делегація УНР на переговорах

Умови договору

Повернення Українського Уряду

Загальне становище України

Неспроможність Центральної Ради виконати умови договору

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Берестейський мир або Брест-Литовська мирна угода -- мирний договір між Російською Федеративною Радянською Республікою та Центральними державами, підписаний 3 березня 1918 року в Бресті-Литовському представниками Радянської Росії з одного боку та Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини і Болгарії -- з іншого. Угода зафіксувала поразку та вихід Росії з Першої світової війни.

Питання виходу з війни було одним з головних на початку української революції. Для лідерів національно-визвольного руху підписання миру означало підтримку народу, а зволікання -- втрату популярності.

Ініціатива у проведенні мирних переговорів належала більшовикам, які на 2-му Всеросійському з'їзді Рад проголосили Декрет про мир. Раднарком звернувся до всіх воюючих сторін з пропозицією розпочати мирні переговори. На Декрет про мир відгукнулись лише Німеччина та її союзники. Переговори розпочались у Брест-Литовську. Перемир'я було укладено 2 (15) грудня 1917 p.

Переговори у Бресті. Делегація УНР на переговорах

Керівники Центральної Ради, не бажаючи бути заручниками російсько-німецької змови, вирішили втрутитись у переговорний процес.

У Бресті відбулася неофіційна зустріч української делегації з представниками Німеччини та Австро-Угорщини.

11 (24) грудня Генеральний Секретаріат звернувся з нотою до всіх воюючих і нейтральних країн. У ній говорилось, що УНР до утворення федеративного російського уряду буде здійснювати міжнародні відносини самостійно.

Вказуючи на те, що влада Раднаркому не поширюється на Україну, Генеральний Секретаріат заявляв, що угода, яку хоче укласти Росія зі своїми противниками, буде чинною в Україні лише тоді, коли її ухвалить і підпише уряд УНР. договір брест україна незалежний

У відповідь делегація УНР була запрошена до участі у переговорах. Напередодні від'їзду делегації, яку очолив Всеволод Голубович (згодом 0. Севрюк), її докладно інструктував М. Грушевський.

Делегація повинна була домагатися включення до складу УНР Східної Галичини, Буковини, Закарпаття, Холмщини, Підляшшя, а в разі відмови -- утворення з цих земель у складі Австро-Угорщини окремого коронного краю з широкими правами автономії.

Переговори розпочались 28 грудня 1917 р. (10 січня 1918 p.). Російську делегацію очолював Л. Троцький, який змушений був визнати українську делегацію. Наприкінці січня у переговорах була оголошено перерву. Раднарком вирішив скористатися цією перервою для встановлення контролю над Україною.

До складу російської делегації було включено представників радянської "УНР". Але повноважність цієї делегації не була визнана представниками Четверного союзу. До того ж, виконуючий обов'язки голови делегації УНР О. Севрюк ознайомив делегації з текстом 4-го Універсалу УЦР і зажадав визнання УНР незалежною державою.

9 лютого 1918 р. договір УНР із Центральними державами було укладено. Делегації Німеччини та Австро-Угорщини погодились на приєднання до УНР Холмщини та Підляшшя і утворення на західноукраїнських землях окремого коронного краю.

Після підписання миру делегація УНР оголосила, що УЦР перебуває у важкому становищі і вимагає негайної допомоги. У лютому війська Четверного союзу перейшли у наступ. На Україні попереду їх просувались українські частини.

Третього березня 1918 р. РСФРР підписала у Брест-Литовському мир з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною.

Росія зобов'язувалась визнати право українського народу на самовизначення, законність влади Центральної Ради на території України, визнати мирний договір держав австро-німецького блоку з УНР, укласти з нею мир, вивести з її території формування Червоної гвардії, припинити будь-яку агітацію і пропаганду проти уряду і громадських установ УНР.

У цій ситуації керівництво радянської "УНР" опинилось у скрутному становищі. У своєму розпорядженні Народний Секретаріат мав близько 25 тис. червоноармійців.

Для оборони Києва було зібрано ледь 3 тис. чол. Чинити опір 450-тисячній німецько-австрійській армії було недоцільно.

1 березня 1918 р. радянські війська залишили Київ. 7 березня сюди повернулась УЦР. Протягом березня -- квітня радянські війська були витіснені з України.

Берестейський договір поклав початок міжнародно-правовому визнанню України як незалежної держави. Незважаючи на складні умови, він був успіхом молодої української дипломатії.

Умови договору

Мирна угода складалася з 10 статей:

1) визнавалася самостійність УНР;

2) окреслювалися її кордони;

3) визначався порядок евакуації з України антантівських військ;

4) встановлювалися дипломатичні відносини України з державами Центрального блоку;

5) обидві сторони відмовлялися від контрибуцій;

6) регулювалися проблеми військовополонених;

7) визначалися конкретні обсяги постачання з України сировини та продовольства;

8) регулювалися правові відносини між сторонами;

9) обумовлювалася єдина цілість статей договору;

10) стверджувалася автентичність усіх текстів угоди.

За умовами миру кордони між УНР та Австро-Угорщиною визначалися по довоєнних кордонах Росії з Австро-Угорщиною. Кордон з Польщею мав бути встановлений змішаною комісією «на основі етнографічних відносин і бажань людності» -- ось таке нечітке формулювання.

Вплив декларацій Радянської Росії позначився на тому, що сторони обопільно відмовилися від покриття взаємних воєнних затрат і контрибуцій. Була в договорі й така досить загальна теза -- про взаємне постачання промислових і продовольчих «лишків». Ця загальна теза конкретизувалася аж 23 квітня, коли німці та австрійці вже стали окупантами. 10 вересня того ж року угода була подовжена.

Для України таке нібито туманне формулювання означало насправді постачання Німеччині й Австрії протягом чотирьох місяців, по 31 липня, 60 мільйонів пудів хліба (приблизно 1 млн. тонн), 400 мільйонів яєць, 2,75 мільйона пудів худоби живою вагою, 37,5 мільйона пудів залізної руди тощо.

Була в договорі таємна стаття про поділ Галичини на українську й польську та об'єднання української частини Галичини з Буковиною в один коронний край. Але стався витік інформації, що завдало потім справі боротьби за соборність України багато шкоди.

Серед додаткових умов Брестського договору була позика Україні з боку держав Четверного союзу в сумі 1 мільярда карбованців. Але найбільш історично спірною була умова про збройну допомогу з боку тих же держав Українській Народній Республіці в боротьбі з більшовиками. По суті це було запрошення окупувати Україну.

Повернення Українського Уряду

Повернення Українського Уряду до Києва зустріло населення досить холодно. Надто багато пережило воно за короткий час боль-шевицької окупації, коли залишилося беззахисними перед бандами. До цього розчарування у своїй владі приєдналися різного роду конфлікти, які підривали авторитет Українського Уряду.

Несподіваною була окупація України німецькими та австрійськими військами, які поділили поміж собою райони впливу. Значна частина Волині та північна Київщина були окуповані німецькими військами, південна Україна -- австрійськими. Український Уряд вимагав, щоб з Австрії надіслали українські полки та Українських Січових Стрільців, а замість того прийшли полки польські, німецькі та угорські, які самовільно розташовувались -- без домовленості з українськими військами. А далі німці почали втручатися у цивільне управління: арештували, судили, розстрілювали самовільно.

Становище Українського Уряду було дуже тяжке. Він не мав реальної сили, щоб ставити спротив німцям, які заявляли, що прийшли як друзі, щоб звільнити Україну від більшовиків, але в дійсності поводилися як окупанти.

У Центральній Раді не вгасали конфлікти між різними групами. Українські есдеки та деякі неукраїнські партії відкликали своїх представників із кабінету міністрів, що викликало нову кризу міністерств. Щораз голосніше протестувала опозиція неукраїнських груп населення, які виступали проти законів про українське громадянство, українську державну мову.

Поводження німецьких та австрійських військ давали цій опозиції міцний ґрунт для нових заходів дискредитації Українського Уряду. Голову Ради Міністрів запитували, на яких підставах господарює німецьке військо? На ці питання ні Рада Міністрів, ні голова делегації, що укладала договір у Бересті, ні український посол у Берліні не могли дати відповіді.

Конфлікти у Центральній Раді викликав головним чином закон про націоналізацію землі. Польські поміщики Поділля та Волині звернулися до австрійського командування з проханням розв'язати селянські організації, відновити поміщицьке землеволодіння і ввести примусову селянську працю. Поміщики організували власні легіони, з допомогою яких намагалися відібрати землі, роздані земельним комітетам, а німецькі частини допомагали тим поміщикам.

Загальне становище України

На Лівобережній Україні поміщики об'єднувалися з дрібними землевласниками та заможними селянами й ухвалювали резолюції з вимогами скасувати земельний закон. Вони звернулися до Центральної Ради з вимогою розпустити соціалістичний кабінет міністрів і створити новий тимчасовий уряд з диктаторською владою. Представники цих груп зверталися до німецького війська і знаходили моральну підтримку збоку німецьких офіцерів.

Усе це напружувало атмосферу довкола Центральної Ради, яка повинна була одночасно вести боротьбу проти більшовиків, налагоджувати зруйноване життя, приборкувати анархію та організувати адміністративний апарат. І все це в умовах безперестанної внутрішньої боротьби й зміни кабінетів Війська Україна не мала. Після масової демобілізації Центральна Рада не створила нового війська.

Проте, життя породило нове явище: «отаманію», окремі загони гайдамаків, які під проводом своїх ватажків учиняли напади, грабували, розстрілювали людей, підриваючи авторитет влади і виявляючи її безсилля.

Загальне становище України було страшне. Вона витримала -- економічно -- три роки війни, величезні мобілізації людей, коней, худоби. Але добробут, що зберігався протягом усього часу війни, був зруйнований за один рік революції, особливо за час більшовицького панування та громадянської війни.

Залізничний транспорт був зруйнований, мости -- висаджені у повітря або пошкоджені, паротяги та вагони -- знищені або вивезені до Росії. Заводи стояли за браком робітників та палива, вугільні копальні Донбасу були залиті водою, бо внаслідок руйнації електричних машин не виповнювалось з них воду. Головне ж -- наступала весна, а величезні поміщицькі лани залишалися не зорані, не засіяні, і не було надії на налагодження сільського господарства. Більшовики вивезли грошові запаси банків і різні коштовні речі, що пограбували у населення.

Уся ця картина анархії і руїни на тлі постійної боротьби соціалістичних партій викликала щораз міцнішу опозицію збоку несоціалістичних елементів, так званої «буржуазії», властиво - поміщиків, статечного козацтва та селянства.

Проголошуючи незмінність старого курсу, Центральна Рада не врахувала, яке глибоке враження залишили два місяці панування більшовиків, яке велике витверезіння воно принесло

З другого боку -- панування більшовиків, зруйнування Києва, жах більшовицького терору та повна безпорадність Центральної Ради Дати захист, навіть спробу захисту -- викликали у широких колах населення зневіру, розчарування у силі так довго очікуваного власного уряду ... Чотири мільйони української армії, блискучі назви українських полків, що викликали найкращі історичні спогади і... тільки триста ідеалістів, героїв-юнаків, що вийшли під Крути, та 3.000 українського війська, що покинуло столицю на поталу ворогів.

Нерозуміння Центральною Радою еволюції в поглядах мас «до» і «після» більшовицького панування виявилося в питанні Установчих Зборів. Розпочаті в січні 1918 року, вони були припинені більшовицького навалою. Тоді, замість 301 члена, як було визначено, обрано тільки 172, з них -- 115 есерів, 34 більшовиків, 9 сіоністів, 5 поляків, 1 «бундовця», 1 есдека, 1 лівого соціаліста, 1 хлібороба-власника і 5 -- від інших груп.

Після повороту до Києва Центральна Рада ухвалила перевести вибори там, де вони ще не відбулися, і скликати Установчі Збори на 12 травня 1918 року. Ця ухвала викликала протест есерів та самостійників, які доводили, що вибори відбувалися в ненормальних умовах і що обрані депутати тепер не відповідають волі населення. Але Мала Рада більшістю голосів українських та російських есерів, меншовиків та жидівських фракцій визнала вибори правильними.

Безсилля Центральної Ради створити міцну владу і налагодити адміністрацію на периферії мало наслідком те, що зникли інтерес до неї і довір'я, які характеризували її у перші часи 1917 року. У різних місцевостях України налагоджувалася власна адміністрація, яка не рахувалася з Центральною Радою. Так було в Одесі, Могилеві, Полтаві. Найбільш показовою щодо цього була Катеринославщина.

Неспроможність Центральної Ради виконати умови договору

Після приходу німецького війська почався рух серед заможного селянства в оборону власності на землю. 25 березня 1918 року у Лубнях відбувся з'їзд, зорганізований партією хліборобів-демократів. На цьому з'їзді зібралося коло 2.000 селян, які ухвалили резолюцію:

1) засудити політику Центральної Ради в аграрному питанні;

2) вимагати повернення їм права на землю та забраний інвентар;

3) передати землю (понад певною нормою) в оренду селянам;

4) забезпечити рівні права соціалістам і не соціалістам і

5) вимагати ввести до Центральної Ради представників від хліборобів. Вислані з'їздом до Центральної Ради делегати нічого не добилися. Голова навіть не прийняв їх.

Цілком зрозуміло, що безсилля Центральної Ради спостерігали й німецькі та австрійські командири, що прийшли з військом. Тому, що для Австро-Угорщини та Німеччини увесь сенс Берестейського договору полягав в забезпеченні хлібом, а зі стану Центральної Ради була видна її неспроможність виконати договір, союзники втрачали довір'я до Українського Уряду. Почалися конфлікти між окупантами та Урядом.

Австрійці та німці з перших же днів свого приходу на Україну виявляли незадоволення з приводу неспроможності Українського Уряду виконати договір. Уже в березні австрійські агенти повідомляли свій уряд про безсилля Центральної Ради, про анархію. З огляду на тогочасний стан в Україні австрійці перестали вірити у можливість одержати належну кількість хліба до липня. Центральна Рада перебувала в ізоляції, народ її не підтримував.

Взаємовідносини між окупантами і Українським Урядом псувалися, виникали гострі конфлікти. 6-го квітня головнокомандувач німецьких військ фельдмаршал Айхгорн видав наказ, щоб селяни засіяли всі свої поля, а якщо не зможуть, то щоб поміщики засіяли самі з допомогою земельних комітетів. За знищення засівів погрожувало сувору кару. Цей наказ викликав велике обурення в Центральній Раді. Незабаром Айхгорн видав наказ про заведення польових судів. 26-27 квітня німці роззброїли дивізію «синьожупанників». Усі ці незаконні втручання німців у справи України викликали слушне обурення серед різних верств населення.

28-го квітня 1918 р., під час засідання Центральної Ради, коли промовці виступали з протестами з приводу поводження німців, до залі засідань ввійшов відділ німецького війська й арештував міністра закордонних справ М. Любинського та директора адміністративного департаменту міністерства внутрішніх справ В. Гаєвського. У всіх присутніх зроблено обшук і забрано всі папери. Правда, сама німецька влада засудила самовільну акцію тих, що вчинили цей скандал у Центральній Раді.

Наступного дня, 29 квітня, на засіданні Центральної Ради ухвалено проект Конституції Української Народної Республіки, зміну земельного закону (залишалося без вивласнення не 40, а 30 десятин) і обрано М. Грушевського на президента УНР.

Це було останнє засідання Центральної Ради. У той час, коли вона обговорювала закони, на з'їзді хліборобів у Києві обрано гетьмана Павла Скоропадського, і німецька влада санкціонувала переворот.

Висновок

Брестський мирний договір був великим успіхом тогочасної української дипломатії, адже заклав фундамент міжнародно-правовому визнанню Української Народної Республіки як незалежної країни. На деякий час врятував Україну від поглинення більшовицькою Росією. Проте неспроможність УЦР виконувати в повному обсязі господарські статті договору призвели до наростання суперечностей між УЦР і австро-німецьким командуванням в Україні, відтак до падіння демократичної УНР і появи гетьманського уряду П.Скоропадського.

Треба зазначити, що, з одного боку, Брестський мирний договір поклав початок міжнародному визнанню незалежної України, а з іншого боку, Україна перетворилася на харчовий придаток Німеччини, що дало останній змогу продовжувати війну на Заході ще майже рік.

Список використаної літератури

1. http://wwwzikavo.blox.ua/2009/12/Berestejskij-dogovir-ta-jogo-naslidki-dlya.html

2. Історія України: Навч. посіб. - К., 1997.

3. Новітня історія України 10 клас, Ф. Г. Турченко

Размещено на Allbest.ru