Кирило-Мефодіївське братство
Створення Кирило-Мефодіївського товариства. Теоретичне обґрунтування української ідеї та перша українська політична програма Нового часу. Вплив Т. Шевченка на діяльність товариства. Реакція на розгром товариства у середовищі російських публіцистів.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 04.06.2015 |
| Размер файла | 301,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Київський національний університет театру, кіно та телебачення імені І.Карпенко-Карого
Реферат
на тему:
«Кирило-Мефодіївське братство»
Викладач: С.В. Кушинська
Виконала студентка
1 курсу ТЗН:
Шило Ольга
Київ 2015
План
Вступ
1. Створення Кирило-Мефодіївського товариства
2. Теоретичне обґрунтування української ідеї та перша українська політична програма Нового часу
3. Донос і розгром товариства. Слідство
4. Вплив Тараса Шевченка на діяльність товариства
5. Реакція на розгром товариства у середовищі російських публіцистів. Діяльність після розгрому
6. Значення діяльності товариства
Список використаної літератури
Вступ
Кирило-Мефодіївське братство. Теоретичне обґрунтування української ідеї та перша українська політична програма Нового часу.
ХІХ ст. увібрало в себе складні пошуки самоідентифікації української інтелектуальної традиції. Спорадичні і не пов'язані між; собою етнографічні, культурологічні та історіософські дослідження поступово перетворювалися на систематизовану картину українських прагнень та очікувань.
Початок тут було покладено ідейною програмою Кирило-Мефодіївського братства (1845-1847), в якій свідомо синтезовано християнство і романтичний націоналізм і де Україна в потоці історії, в єдності минулого, теперішнього і майбутнього вперше постає як самостійна політико-філософська проблема і вперше формує поняття національна ідея. Воно повністю вкладається у визначення національної ідеї, запропоновану одним з найвидатніших релігійних філософів XX ст. М. Бубером: «Ми говоримо про національну ідею, коли який-небудь народ помічає свою єдність, свій внутрішній зв'язок, свій історичний характер, свої традиції, становлення і розвиток, свою долю й призначення, робить їх предметом своєї свідомості, мотивуванням своєї волі».
мефодіївський товариство український публіцист
1. Створення Кирило-Мефодіївського товариства
Киримло-Мефомдіївське товариство (Україно-слов'янське товариство, Кирило-Мефодіївське братство) -- українська таємна політична організація, що виникла в Києві наприкінці 1845 року та спиралася на традиції українського визвольного й автономістського руху.
Таємне товариство у складі 12 українських інтелігентів -- Україно-Слов'янське товариство (Кирило-Мефодіївське братство) було створене наприкінці 1845 -- на початку 1846 року в Києві. Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич.
Василь Білозерський Дмитро Пильчиков Микола Костомаров
Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень1846».
Крім організаторів, до братства незабаром увійшли: Георгій Андрузький, Олександр Навроцький, Дмитро Пильчиков, Іван Посяда, Микола Савич, Олександр Тулуб. У квітні 1846 року до братства вступив Тарас Шевченко. Восени 1846 року загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб. Кирило-Мефодіївське братство діяло до кінця березня 1847 р. З появою братства на арену політичної боротьби вийшла українська різночинна інтелігенція.
2. Теоретичне обґрунтування української ідеї та перша українська політична програма Нового часу
Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» (український варіант роботи Адама Міцкевича «Книги народу й пілігримства польського») і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і українського панславізму, романтика загальнослов'янської єдності, автономізму та народовладдя.
Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної конфедерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти.
Кирило-мефодіївці розглядали слов'ян як єдиний народ, відводячи українському суспільству ключову роль у створенні слов'янської конфедерації (зв'язки з братством підтримували 100 осіб з Польщі, Литви, Чехії, Білорусі, Росії, України). При цьому Микола Костомаров, Василь Білозерський, Микола Гулак та інші були переконані, що таке право дає українцям їхня глибока релігійність, корені козацького республіканізму. Ад'юнкт Київського університету М. Костомаров вважав цілком можливим формування монархічної федерації у складі України та Росії (з елементами республіканського ладу)[2]. Лише третій варіант «Книги буття українського народу» набув рис конституційності, усе одно залишившись різновидом соціальної утопії без згадки про реальність державної незалежності українських земель. Характерна риса: якщо для діячів польського опору ідеалом була свобода, то для більшості кирило-мефодіївців -- соціальна рівність. Прихильники революційного напряму боротьби (Т. Шевченко, О. Навроцький, М. Гулак, І. Посяда, М. Савич, Г. Андрузький) не мали сумніву в тому, що скасувати кріпацтво, повалити самодержавство зможе тільки народне повстання.
Привертає увагу розроблений студентом Г. Андрузьким документ «Начерки Конституції Республіки» -- модель федеративної слов'янської республіки, яка мала поєднати в собі досвід Північноамериканських штатів і традиції Російської імперії[2]. Вона передбачала створення семи автономних штатів, включаючи Україну з Галичиною, Кримом і Чорномор'ям, Сербію, Болгарію, Бессарабію, Польщу. Пізніше, перебуваючи на засланні в Петрозаводську, Г. Андрузький дійшов до висновку: «Щоб створити Україну, необхідно зруйнувати Росію, а вона зміцнювалася віками».
Інших поглядів дотримувалися М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський, О. Маркович, О. Тулуб, Д. Пильчиков: вони вважали, що тривала просвітницька діяльність і реформи здатні забезпечити успіх політичних і соціальних перетворень.
Реальна діяльність членів товариства зводилася до зустрічей на квартирах М. Гулака або М. Костомарова, де велися наукові диспути, обговорювалися програмні документи, а також до приватних бесід із молоддю, інтелігентами, дрібним чиновництвом. Однак, члени братства також вели й активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), творів Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий 1846 року, та ін.).
Слід зазначити, що новим елементом в ідеології Кирило-Мефодіївського братства, порівняно з його попередниками-декабристами, був український націоналізм. Появу цього елемента викликало українське культурне відродження перших десятиліть XIX ст., пов'язане здебільшого з діяльністю нових осередків вищої освіти, зокрема Харківського університету. Це відродження, хоча й не мало політичного спрямування, розбудило і захоплення «народом», і свідомість української етнокультурної самобутності. Програма Кирило-Мефодіївського братства, що була, по суті, поєднанням засад романтичного націоналізму з радикальними суспільно-політичними ідеями декабристського руху, позначена наповненістю християнської віри.
Основою національного відродження своєї Батьківщини кирило-мефодіївці вважали визволення селянських мас; їхньою метою була незалежна Українська Республіка у федерації слов'янських народів і новий суспільний устрій, заснований на християнських принципах свободи, справедливості й рівності. Світогляд членів Кирило-Мефодіївського братства містив проєвропейську інтерпретацію вітчизняної історії, в якій демократичні традиції України (втілені, зокрема, в козацтві) вигідно відрізнялися від самодержавства Московщини-Росії і навіть аристократизму Польщі.
Програмні ідеї кирило-мефодіївців викладено в основних документах братства, зокрема в першій і частково в другій частинах «Статуту Слов'янського товариства Св. Кирила і Мефодія», «Книзі буття українського народу», прокламації «Брати українці!» (Автором «Книги буття українського народу» та названої вище листівки був М. Костомаров).
Провідною ідеєю членів Кирило-Мефодіївського братства було здобуття політичної незалежності та створення самостійної Української держави. (Цього ж мали домогтися всі слов'янські нації). Так, у п. 2 розділу «Головні ідеї» статуту вказувалося, що «кожне слов'янське плем'я повинно мати свою самостійність», в «Книзі буття…» підкреслювалося, що «Україна буде непідлеглою Річчю Посполитою» У відозві «Брати українці!» також наголошено, що кожний народ зобов'язаний створити свою державу.
Свідченням, що саме такою була провідна ідея товариства (чи братства), є пояснення до його статуту. У ньому, зокрема, зазначається:
«Щасливі ті, у кого національне самоусвідомлення настільки сильне й тверде, що ніяка зовнішня сила неспроможна підкорити сили духовної; народ збереже тоді й свою самостійність і вільний розвиток: і ось мета, до якої повинен прагнути всякий народ, бо горе тому, хто потрапить у неволю!».
Далі йшов опис жахливого становища, в якому опинилася Україна, приєднавшись до Росії «на основі своїх власних прав»; її права зневажено, на український народ накинуто важке ярмо і він почуває себе чужинцем на своїй рідній землі; якщо такий стан триватиме й далі, то загине душа народу, зникне українська нація.
Тому, на думку кирило-мефодіївців, справжні сини своєї Вітчизни повинні докласти всіх зусиль до того, щоб вирвати її з неволі, щоб домогтися «втілення в ній свободи, братньої любові і народного благополуччя, незалежного розвитку тієї ідеї, яка вкладена творцем у сутність нашого народу». У цьому твердженні логіка пряма і прозора: необхідно домогтися незалежності України. Проте тут же робиться й серйозне застереження: «Зрозумію, зрештою, що окреме її існування неможливе; вона буде перебувати між декількома вогнями, буде утискувана, може зазнати ще гіршої долі, ніж поляки». А тому єдиним засобом забезпечення гарантії національних прав може стати «об'єднання слов'янських племен в одну сім'ю під охороною закону, любові й свободи кожного».
За логікою послідовності з першого положення кирило-мефодіївців випливало друге: створити на демократичних засадах федерацію чи конфедерацію слов'янських держав. У розділі «Головні ідеї» статуту наголошувалося:
«1. Приймаємо, що духовне і політичне об'єднання слов'ян є справжнє їхнє призначення, до якого вони повинні прагнути». У «Книзі буття…» зазначалося, що Україна буде незалежною державою «в союзі слов'янськім». Прокламація «Брати українці!» розпочиналася тезою: «Ми приймаємо, що усі слов'яни повинні з собою поєднатися», але так, щоб вони мали свою мову, літературу і «свою справу общественну»
Що ж до третього програмного положення, то воно встановлювало таке:
у кожній слов'янській державі буде знищено стани, створено громадянське суспільство з повною політичною рівністю його членів і вільним волевиявленням обрано «правління народне» та «свого правителя» на повний період («на года»)
Відповідно кожна держава мала дотримуватись «повної рівності громадян за їх народженням, християнським віросповіданням і становищем». У «Книзі буття…» проголошувалося: «І встане Слов'янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа -- ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан, ні у сербів, ні у болгар».
Таким чином, кирило-мефодіївці передбачали ліквідувати самодержавний, монархічний лад і встановити демократичний республіканський лад (чи то президентську, чи то парламентську республік) в кожній слов'янській державі.
Члени братства послідовно виступали проти будь-якого поневолення людини, тому ще однією -- четвертою важливою їхньою програмною вимогою стала вимога ліквідувати кріпацтво, феодально-кріпосницьку систему. У статуті було наголошено, що товариство дбатиме «зарані про викоренення рабства і приниження нижчих класів»». А «Книга буття…» наскрізь пройнята антикріпосницькими думками.
Програмними документами Кирило-Мефодіївського братства передбачалося, що в майбутній федерації (конфедерації) слов'янських держав буде створено спільний орган -- Слов'янський собор (сейм чи раду), до якого входитимуть представники (депутати) від усіх держав і вирішуватимуть тільки ті питання, що стосуватимуться всього слов'янського союзу».
Ряд фахівців небезпідставно наголошують на тому, що український націоналізм виник первісно із «загальноруського» (російського) нативізму і що радше слов'янофільські, аніж західні ідеї знаходили на початку відгук в Україні. Парадоксальним є інше: радикалізм, із яким ці «російські» (точніше, західні, але на російський лад артикульовані) ідеї були трансформовані в Україні.
У загальноімперському контексті попередниками братчиків інколи називають декабристів і проводять паралелі зі слов'янофілами. У значній частині англомовних підручників з історії Росії й СРСР для вищої школи коротку довідку про кирило-мефодіївців містить саме розділ "Слов'янофільство"
Радянська історична наука теж часто перебільшувала вплив слов'янофілів на кирило-мефодіївців. Наприклад Володимир Білодід заявляв, що для аналізу їхньої ідеології "треба зрозуміти вчення слов'янофілів. Опанувавши його, ми знатимемо про українофілів більше, ніж вони знали про себе".
Ідеї кирило-мефодіївців принципово відрізнялися від ідей російських слов'янофілів, опріч деяких моментів схожості. Поряд із думками, близьких до типових слов'янофільських кліше (ідеалізація "словенського племені", його минулого; опертя на християнство, але, на відміну від слов'янофілів, без вивищення православ'я над католицизмом і протестантизмом та з поверненням йому первісного людяно-справедливого змісту - це те, чого не було у слов'янофілів), тут були ідеї, зовсім не чувані для "класичного" слов'янофільства, ідеї демократичні й об'єктивно революційні на той час - ідеї соціальної рівності та політичної свободи, гостре засудження самодержавства і панства, експлуатації, закріпачення України, слова гніву на адресу царизму; схвальна згадка про декабристів, ідея федеративної республіки.
По суті, окреслив докорінну відмінність між російським та українським слов'янофільством наймолодший член Кирило-Мефодіївського братства, студент Ю. Андрузький: «Слов'яністи ще діляться за племенами (поряд із суто політичним поділом на «поміркованих» та «непоміркованих»): на малоросів, поляків і росіян, але поміж них чисельні лише перші дві партії, а з-поміж росіян ідеями слов'янізму займається не більше чотирьох-п'яти студентів… Головний корінь слов'янізму вважається у Москві, хоча там із цим не пов'язують політичних ідей, а займаються лише дослідженням старожитностей та історією слов'янських племен»
Слов'янофіли -- кирило-мефодіївці, приміром, -- підносили все «рідне» -- українське -- скоріше як відмінне від російського, аніж як протилежне західному.
Вони з готовністю приєднувалися до своїх російських колег у їхній критиці Петербурга як надто вестернізованого ворожого міста, однак наголос ставили передусім на «ворожості», а не на «вестернізованості». Для них, на відміну від росіян, Петербург був «чужим» не тому, що був надто «західним», а тому, що був столицею чужої, ворожої українству Імперії. Крім того, оскільки українські міста, українське дворянство й українське буття в цьому були сильно зрусифіковані, а не «вестернізовані», ксенофобія українців спрямовувалась саме проти росіян, а не проти людей Заходу. І хоча в Україні не бракувало євреїв, поляків, німців, які на різні лади визискували місцевих селян, їхня другорядна, «неголовна», сказати б, роль в ієрархії гнобителів була загалом очевидною.
«Слов'янщина, хоч і терпіла і терпить неволю, та не сама її сотворила, бо і цар, і панство не слов'янським духом створено, а німецьким або татарським. І тепер у Росії хоч і є деспот цар, одначе він не слов'янин, а німець, тим і урядники у його німці; оттого і пани хоч і єсть в Росії, та вони швидко перевертаються або в німця, або в француза, а істинний слов'янин не любить ні царя, ні пана, а любить і пам'ятає одного бога Ісуса Христа, царя над небом і землею»
Незважаючи на дещо архаїчний стиль, очевидно, запозичений з «Книги буття народу польського і польського паломництва» А. Міцкевича, український текст виглядає значно модернізованішим за висловленими в ньому головними ідеями та ключовими словами, наче зумисно запозиченими з лексикону французьких революціонерів кінця XVIII ст. Аналогічні -- революційні по суті -- ідеї ще виразніше формулювалися в деяких інших документах Кирило-Мефодіївського братства: «Кожне плем'я повинно мати народне правління і забезпечувати цілковиту рівність громадян за їхнім народженням, християнським віросповіданням та станом».
«Книга буття…» писалася не як текст історичного жанру, а як текст магічний -- аналог віщування, пророцтва (тут автор -- не історик, а радше поет), його призначення не описати історію, а «змінити» її -- і «змінити» її за допомогою хоча б чарівних слів:
«І встане Україна з своєї могили, і знову озветься до всіх братів своїх слов'ян, і почують крик її, і встане Слов'янщина, і не позостанеться ні царя… ні пана… ні холопа -- ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії… І стане Україна незалежною Річчю Посполитою в союзі слов'янськім. Тоді скажуть усі народи, показують рукою на те місце, де на карті буде намальована Україна.»
Отже, прогнозоване головним ідеологом Кирило-Мефодіївського братства майбутнє України було не просто відтворенням ідеалізованого минулого. Воно -- це минуле -- поставало відтак модернізацією сучасного з його специфічно відібраними ідеями та по-новому інтерпретованими пріоритетами
Сьогодні можна з цілковитою очевидністю стверджувати, що риторична стратегія автора «Книг буття…» була однозначно спрямована на націоналістичні цілі, зокрема для обґрунтування окремішності української нації, української культури.
Як це не парадоксально, але навіть сьогодні ці речі ще далеко не для всіх є очевидними. Що ж до 40-х років XIX ст., то їх бачили лише одиниці -- безнадійні мрійники на зразок членів Кирило-Мефодіївського братства. Несприятливою обставиною тут було те, що Україна вступила в європейську «добу націоналізму» тоді, коли найостанніші залишки її автономії було знищено. Імперські аргументи «общеруської» нації і войовничого православ'я домінували над свідомістю всіх громадян, у тому числі й українців. Український націоналізм був занадто слабкий, щоб кинути цьому дискурсу відкритий виклик.
Крім того, як відомо, до середини ХІХ ст. українська національна свідомість чітко не виділяла себе із «загальноруської», і навіть українське письменство ще не стало справді «національною літературою, залишаючись типовим регіоналізмом» У цей період і протягом усього XIX ст., коли, до речі, українська мова почала офіційно заборонятись і переслідуватись, малоросійська література розглядалася як частина (і, власне, й була частиною) всеросійської, імперської літератури. «Всі українські письменникові так чи інакше брали участь у загальному всеросійському літературному процесі. Ба більше, на тому етапі функціонально українська література (тобто те письменство, яким українське суспільство живилося) була двомовна, і, мабуть, більше російськомовна, ніж українськомовна»
релігія
Щодо релігійно-клерикальних аспектів історіософських концепцій, то кирило-мефодіївці були послідовниками християнських гуманістичних ідей. Вони піднесли до рівня програмних положень вимогу, щоб управління, законодавство, право власності базувалися на засадах вчення Ісуса Христа. На їхню думку, в управлінні кожною слов'янською державою та союзом таких держав повинні мати перевагу ті, хто має достатню освіту й високу моральність. Вони виявляли особливу турботу про те, щоб домогтися ліквідації розбрату між слов'янськими племенами, особливо в конфесійних питаннях.
Положення, безперечно, поділялися всіма учасниками Кирило-Мефодіївського товариства. Тому твердження багатьох дослідників минулого переважно представників радянської історіографії про те, що серед них сформувалися два антагоністичні крила (течії) -- радикально-демократичне (революційне) та ліберальне, -- між якими відбувалися гострі суперечки, навіть точилася боротьба, -- є помилковими. Звичайно, у світоглядних позиціях кирило-мефодіївців були певні відмінності, що зумовлювалися соціальним походженням, життєвим досвідом, рівнем і змістом освіти та характером виховання, рисами характеру тощо, і це проявлялося під час обговорення тих та інших суспільно-політичних проблем на спільних зібраннях, у листуванні, власній творчості і т. д..
Необхідно підкреслити, що діяльність братства не була ізольованою від аналогічних процесів у інших країнах. Вивчення документів свідчить про те, що міжнародні революційно-визвольні події активно впливали на формування поглядів кирило-мефодіївців, які шукали шляхів єднання з прогресивними силами Європи. Підтвердженням цього є прагнення членів братства налагодити зв'язки з діячами визвольного руху західнослов'янських країн. Так, М. Гулак листувався з чеським поетом Вацлавом Гайкою. У листі від 8 березня 1846 р. він писав: «Головну увагу досі я звертав на правові відносини нижчих станів, як у Росії, так і в інших слов'ян, якраз на рабів, невільників, холопів, селян, підданих й інших як на предмет, що за своєю важливістю і сучасністю заслуговує порівняно з іншими нагальнішого уважного вивчення». В. Біюзерський, перебуваючи весною 1847 р. у Польщі, встановив контакт з істориком літератури слов'янських народів В. Мацейовським, філологом П. Дубровським та ін. Проїжджаю 1847 р. через Париж, М. Савич передав польському поетові Адаму Міцкевичу рукописну копію Шевченкової поеми «Кавказ». Т. Шевченко у 1846 р. познайомився зі студентом Київського університету поляком Ю. Беліною-Кенджнцьким і навіть намагався залучити його до братства. Через Є. Врублевського кирило-мефодіївці встановили зв'язок із таємним «Союзом литовської молоді». Налагоджувалися контакти з діячами російської політичної організації петрашевців.
Літературно-стильовим зразком для М. Костомарова були, як вважають «Книги народу польського і польського пилигримства» Адама Міцкевича. Але змістом «Книги битія…» -- цілком оригінальні, відрізняючись, зокрема своїм антикріпосницьким пафосом, та попри україноцентризм, солідарним почуттям до всіх слов'янських народів, у тому числі поляків та росіян. Можна сказати навіть, що «Книги битія…» були об'єктивно полемічні до «Книг народу польського…» з їхнім пафосом польської винятковості.[3]. В «Книзі народу польського» немає ідеї об'єднання вільних слов'янських народів, а також не заперечується монархія як форма правління
Отже, підсумовуючи вищевикладене, зазначимо таке: численні документальні матеріали переконливо доводять, що, на думку кирило-мефодіївців, український народ зможе завоювати належне йому місце серед народів світу не шляхом відособленості, а в результаті розвитку рівноправного співжиття та взаємозв'язків між ними. Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягало, насамперед, у тому, що воно знову висунуло ідею створення суверенної Української держави. Не менш важливою була його ідея творення нової України на засадах демократизму -- політичного й соціального, -- по суті, розбудови в Україні громадянського суспільства. М. Грушевський відзначив, що кирило-мефодіївці вперше спробували теоретично сформулювати «українську ідею у політичній і суспільній сфері в дусі прогресу й свободи», що від них «веде свою історію весь новий український політичний рух»
3. Донос і розгром товариства
У березні 1847 року за доносом провокатора Олексія Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані. Напередодні цієї події у будинку на Подолі, власником якого був протоієрей Андріївської церкви Завадський, з'явився новий мешканець -- дев'ятнадцятирічний Олексій Петров, студент юридичного факультету Київського університету св. Володимира. Батько Петрова, жандармський офіцер Михайло, помер рано, втім устиг виховати сина. Напівсироті постійно не вистачало грошей, часом він голодував, й тому мав доволі жалюгідний вигляд. Вірогідно, це стало однією з причин, що колезький секретар Микола Гулак, який мешкав у цьому ж таки будинку, вирішив посвятити Петрова у таємниці товариства.
Якось Петров почув, як гості Гулака, а це були поміщик Микола Савич, студент Олександр Навроцький і професор Микола Костомаров, вели мову про республіканський устрій Росії. Олексій познайомився з сусідом, виявив цікавість до теми, і Гулак схибив, він довірився йому. Повідомив малознайомій особі основи конспірації товариства. Зокрема, показав Петрову золоту каблучку, на внутрішньому боці якої були слова: «В ім'я св. Кирила і Мефодія». Крім того, Гулак розповів Петрову про засади й цілі товариства, прочитав «Закон Божий» і навіть дозволив його переписати. Згодом цей документ став одним з основних доказів обвинувачення. Що не дивно, адже там містилися несумісні з імперською ідеологією думки. Наприклад:
«І пропала Україна -- але так тільки здається»; «Лежить в могилі Україна -- але не вмерла».
28 лютого 1847 р. Олексій Петров з'явився у заступника куратора Київського навчального округу Михайла Юзефовича і зробив усний донос на членів братства. Сам Юзефович, котрий знав Костомарова, Куліша, був їхнім покровителем, тому зажадав від Петрова письмового доносу, сподіваючись, що той побоїться його зробити. Проте Петров не зламався і незабаром повернувся з детальним описом всього, що він довідався про товариство. Юзефович порадив студенту звернутися особисто до опікуна київського навчального округу -- генерал-майора Траскіна (він знав, як важко потрапити до нього на прийом, тим паче звичайному студенту). Та Петров подолав усі труднощі і донос таки опинився на столі Траскіна. Той негайно відправив доповідну записку київському губернатору Бібікову. 17 березня 1847 р. губернатор направив повідомлення про донос Петрова до сумнозвісного Третього Відділення, яке, зокрема, Герцен називав «центральною шпигунською конторою». Того ж дня шеф жандармів граф Орлов повідомив про це царя і отримав наказ заарештувати Гулака.
На момент доносу Гулак уже проживав у Санкт-Петербурзі і служив у канцелярії ради університету. Арешт відбувся у його помешканні. У Гулака вилучили вже згадувану каблучку. Основний документ товариства «Закон Божий» («Книги буття українського народу») Микола Гулак під час обшуку встиг сховати в туалеті. Пристав Андрій Юнкер, який виявив пильність і наказав перевірити всі місця в квартирі М. Гулака, отримав 200 крб. сріблом у винагороду Серед паперів Гулака знайшли листи колишнього вчителя петербурзької гімназії Куліша та колишніх студентів Київського університету -- Білозерського і Маркевича. На допитах Гулак мовчав. Його помістили до камери-одиночки Олексіївського равеліну.
20 березня 1847 року Петров у Києві робить повторний донос. Повідомляє, що студент Маркович також читав рукопис Гулака «Закон божий» і висловлювався позитивно щодо його змісту. Почалися арешти інших членів товариства. Коли жандарми прийшли до Костомарова, той сам пред'явив каблучку з написом. У квітні в Києві заарештували Шевченка і відправили до Петербургу з усіма паперами та малюнками. У записах поета не знайшли жодних доказів його участі у таємному товаристві. Тоді чиновники Третього Відділення звернули увагу на зміст віршів Шевченка, особливо на «Сон». Затримали й інших учасників Кирило-Мефодіївського товариства[16].
Тієї ж ночі, що М. Костомарова, заарештовано Г. Андрузького й І. Посяду. 3 квітня 1847 року на переправі заарештували О. Навроцького. У Варшаві взяли під варту В. Білозерського, який їхав за кордон вивчати славистику. Допроваджено в Київ заарештованого на Полтавщині О. Марковича.
Усією операцією зі знешкодження "змови" керував особисто шеф жандармів граф О. Орлов.
Слідство
Перші кілька днів Миколі І про справу не доповідали, оскільки він саме пережив серцевий напад. А потім усі дії таємної поліції узгоджувалися з ним, і він контролював хід слідства.
Початкове уявлення про масштаби "змови" було дуже перебільшеним. Запідозрювалися широкі міжнародні зв'язки братчиків, насамперед серед слов'ян. Особливо ж відстежувано "польський слід" Іван Дзюба. Зокрема, традицію вважати, що написання "Закону Божого" відбулося під впливом "Книги народу польського..." в історіографії започаткував особисто шеф жандармів Олексій Орлов написавши у всепідданішій доповіді, що "Закон Божий" є ніщо інше як "переробка книги Міцкевича".
Припущення про можливу міжнародну змову не виправдалися. "Польського сліду" не виявлено, принаймні в організаційному плані. Встановлено було, що українське слов'янство - явище відмінне від російського слов'янофільства, з Москвою братчики не мали зв'язку (як це спочатку уявлялося); це пом'якшувало підозри щодо слов'янофілів зате український рух оцінювався як політично шкідливіший за слов'янофільство московське.
Слідство у справі кирило-мефодіївців тривало з 18 березня до 30 травня 1847 року в Петербурзі. Тоді ж Орлов представив Миколі I доповідь у справі, яку нарекли справою «Україно-слов'янського товариства».
Слідство з'ясувало, що кирило-мефодіївці не мали якоїсь чіткої системи у власній діяльності. Зібрання та обговорення суспільно-політичних проблем відбувалися вряди-годи, а громадську діяльність Товариства, Юрій Земський характеризує як віртуальну. Слідчим ІІІ відділення канцелярії імператора так і не вдалося добачити у братчиках певно сформованої організації, тож вустами шефа жандармів Олексія Орлова було зроблено присуд, що "Українсько-Слов'янське Товариство Св. Кирила і Мефодія було не більш як науковою маячнею трьох молодих людей. Засновники його Гулак, Білозерський і Костомаров за своїм становищем вчених людей, звичайно, були б неспроможні втягнути у своє Товариство військових або народ, а також спричинитися до повстання».
Головним керівником Товариства було визнано Миколу Гулака, якого на трирічний термін було ув'язнено у Шліссельбурзькій фортеці. Микола Костомаров перебував в ув'язненні один рік, а Олександр Навроцький -- півроку у В'ятській тюрмі. Інших членів братства царський режим вислав у віддалені губернії імперії під нагляд поліції, заборонивши повертатися в Україну.
Найтяжче було покарано Тараса Шевченка, якого за особистим розпорядженням Миколи I, розгніваного карикатурами поета на свою дружину, віддали у солдати Окремого Оренбурзького корпусу на 10 років без права писати і малювати. Як вважало слідство, «по возмутительному духу и дерзости, выходящей из всяких пределов, он должен быть признаваем одним из важных преступников». На відміну від більшості інших заарештованих, що намагалися применшити свою провину, посилаючись на відсутність зловмисності, -- Тарас Шевченко, як і Микола Гулак, не давав ніяких потрібних слідству зізнань, на низку важливих пунктів узагалі не відповідав.
Коли Шевченка заарештували, на ньому був фрак, сам він був чисто виголений, наче збирався до когось з візитом. Губернатор Фундуклей, який був добре знайомий з Шевченком, здивувався, побачивши, що той при такому параді: «Чого це ви, Тарасе Григоровичу, так прибралися?» -- спитав він. «Та бачите, -- відповів Шевченко, -- я поспішав до Костомарова на вінчання. Він запросив мене боярином, так я ото заки у Броварах мені перепрягали коней, поголився і причепурився, щоб з воза прямо до молодого». «Еге! -- відповів Фундуклей. -- Коли так, дак куди суджений, туди й боярина»
Діяльність братства достовірно висвітлена у різних публікаціях самих кирило-мефодіївців, а також у працях Олександра Кониського, Сергія Єфремова, Дмитра Багалія, Михайла Грушевського, Михайла Возняка та ін. Найповніше матеріали слідства та інші матеріали з історіїї товариства представлені у тритомному виданні «Кирило-Мефодіївське товариство».
4. Вплив Тараса Шевченка на діяльність товариства
На початку 1846 р. розширюється коло знайомств Тараса Шевченка, він запізнається з рядом викладачів та студентів університету св. Володимира, з майбутніми членами Кирило-Мефодіївського товариства. Особливе значення мало знайомство і зближення з М. Костомаровим, який переїхав до Києва з Харкова. Хоч М. Костомаров був добре обізнаний з українською історією і гостро критично сприймав поневолення України та всю кріпацько-деспотичну російську дійсність, однак поезія Тараса Шевченка і його приголомшила своєю сміливістю, глибиною та поетичною силою.
Не менше враження справляли Шевченкові твори й на інших майбутніх кирило-мефодіївців -- усі вони були досить обізнані з його недрукованою поезію.
Тарас Шевченко підтримував дружні стосунки з братчиками і брав участь у їхніх зібраннях; щодо його формального членства у товаристві існували різні версії; вважалося, що він вступив до нього в квітні 1846 року, хоча слідство його членства не довело («действовал отдельно, увлекаясь собственной испорченностью») Але фактично Тарас Шевченко був не лише своїм серед братчиків, а й вирішальним впливом упливав на них у революційному дусі.
Програмні й статутні документи Братства відбивали ідеї та настрої цього кола і з цього погляду були плодом колективної думки, хоч мали свого автора. Ним був М. Костомаров. Версії про авторство Тараса Шевченко давно відкинені, хоч не виключається великий ідейний вплив його на характер цих документів.
Безсумнівно, найбільший ідейний вилив на діячів Кирило-Мефодіївського братства здійснив саме Т. Шевченко. Є підстави твердити, що провідні суспільно-політичні думки його поетичних творів так чи інакше відобразилися у програмних документах кирило-мефодіївців. Де засвідчується, передусім, висловлюваннями останніх. Так, В. Білозерський 1 травня 1846 р. писав М. Гулаку:
«Я мимоволі з приємністю подумав про те, яку геніальну людину ми маємо в Тарасові Григоровичі, бо тільки геній за допомогою лише одного глибокого почуття здатний угадувати потреби народу і навіть цілого віку, до чого не приведуть ніяка наука, ні знання без вогню поетичного і разом з тим релігійного»
Високу позитивну характеристику, пройняту глибоким усвідомленням величезної суспільної значимості поетичної творчості Т. Шевченка, дав П. Куліш: патріотично налаштована українська молодь дивилася на поета як на якийсь «небесний світильник», він появився серед тих, хто прагнув «видвигнути рідну націю з духовного занепаду, українського кріпака з неволі духовної і соціальної».
П. Куліш засвідчив і значний вплив поглядів Т. Шевченка на М. Костомарова: «Багато в дечому він природно мусив підлягати Костомарову, але й Костомаров не міг бути вільним від його впливу».
5. Реакція на розгром товариства у середовищі російських публіцистів
Білинський В. Г., до якого дійшли чутки про викриття Кирило-Мефодіївського товариства, у листі Анненкову П. В. писав: «Ох мені ці хохли! Адже барани -- а ліберальничають, в ім'я галушок і вареників зі свинячим салом! А з іншого боку, як і скаржитися на уряд? Який же уряд дозволить проповідувати відторгнення від нього області?»
Редактор Греч М. І. який пропонував у записці до ІІІ жандармського відділеня вдатися до низці поступок щодо національних почуттів поляків, омовлявся: «Уродженці західних губерній справа інше: з ними потрібно приймати інші заходи, особливо підсилити там поширення російського духу і мови».
Після арешту кирило-мефодіївців, а можливо і у зв'язку з цим, в 1848 році журнал «Читання Імператорського Общества Історії і Старовин Російських» в спеціальній статті акцентували єдність Малої і Великої Русі, а про малоросіян згадували як про «русских людей».
Суду над кирило-мефодіївцями не було. Їх покарано «по высочайшему повелению», оскільки все трималося в таємниці: не можна було допускати небажаного резонансу.
Діяльність після розгрому
Після розгрому кирило-мефодіївців за кілька років у Києві не залишилося навіть пам'яті про них. Володимир Антонович пригадував, що коли він у 1850 р. приїхав до Києва по закінченню Одеської гімназії (де ніколи й не чув про братство), то цікавлячись українською літературою та джерелами з української історії, протягом двох років нічого не міг розшукати, або задовольнити свій інтерес. Так само не було людей, хто знав би або, тим більше займався б українськими справами. Серед київських студентів ніхто українською не говорив, а цікавість до української літератури та історичних джерел сприймалася як "ексцентрична вигадка" Тактика уряду, яка полягала у замовчуванні діяльності кирило-мефодіївців, спрацьовувала, поки миколаївський режим не рухнув у результаті Кримської війни та смерті імператора. Перші кроки у напрямку лібералізації режиму на початку царювання Олександра ІІ змінили й становище активістів українського національного руху, репресованих по справі Кирило-Мефодіївського братства. Заборона на публікацію їхніх творів була знята. М. Костомарова було повернуто із провінції, згодом він отримує звання професора. Після першої лекції в Петербурзькому університеті, з аудиторії його винесли на руках. У П. Куліша відкривається власна типографія в Петербурзі. У 1858 р. повертається до столиці і Т. Шевченко. Пильність влади по відношенню до українофільства зменшується і Петербург стає центром багаточисельної і активної української громади.
Після Валуєвського циркуляру, у 60-і роки більшість колишніх членів товариства відійшла від політичної діяльності. Микола Костомаров (1817-1885), 1861 року тяжко переживаючи особисту драму, нічим не зарадив петербурзьким студентам, які виступили з протестом проти несправедливих умов реформи; Пантелеймон Куліш (1819-1897) фактично сховався на своєму хуторі, хоча й писав про політику та національні рухи. Виключно просвітницькою працею займався ректор Київського університету Святого Володимира Михайло Максимович, який раніше своїм ентузіазмом надихав братчиків.
***
6. Значення діяльності товариства
На думку історика Симоненка Р. Г., історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій. Це позитивно вплинуло на національну свідомість.
Український історик Орест Субтельний зауважив, що Кирило-Мефодіївське товариство не лише явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку, а й привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом.
Список використаної літератури
1. М. Возняк. Кирило-Мефодіївське Братство. Львів, 1921
2. Симоненко Р. Г. Кирило-Мефодіївське товариство // Енциклопедія історії України. -- Т. 4. -- К.: Наукова думка, 2007. -- С. 297--298.
3. Кирило-Мефодіївське товариство // Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Юрій Ковалів. -- Т. 1. -- К.: Видавничий центр «Академія», 2007. -- С. 475--476.
4. Петровський В., Радченко Л., Семененко В. Історія України. Неупереджений погляд. Факти. Міфи. Коментарі. -- Харків: Школа, 2007. -- С. 239--242. -- ISBN 966-8182-62-6.
Посилання
1. Книги буття українського народу.
2. Записка Василя Білозерського
3. Справа про слов'янофільство та українофільство.
4. Доповідь О. Ф. Орлова Миколі I про діяльність Кирило-Мефодіївського товариства (Вирок)
5. Документи та матеріали у справі товариства, що стосуються Тараса Шевченка.
6. Олександр Салтовський. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку XX сторіччя).
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Передумови виникнення Кирило-Мефодіївського товариства, наукові дослідження найактивніших членів. Засоби проведення демократичних реформ за Г. Андрузьким. Значення діяльності Кирило-Мефодіївського товариства в розвитку політичної думки ХVIII-XIX ст.
реферат [36,1 K], добавлен 03.04.2011Передумови виникнення та основні напрямки діяльності Кирило-Мефодіївського товариства, розвиток державотворчої ідеї в суспільно-політичному житті України першої половини ХІХ століття. Основні погляди кирило-мефодіївців на історію людського суспільства.
курсовая работа [60,9 K], добавлен 04.08.2016Соціально-політичне становище в країні на початку XIX ст. Причини зародження Кирило-Мефодіївського товариства. Формування постулатів та ідеологія товариства, його цілі. Крах діяльності братства, глибина його національно-духовного значення для українців.
курсовая работа [81,3 K], добавлен 12.04.2017Передумови виникнення, діяльність та ліквідація Кирило-Мефодіївського товариства. Детальний аналіз програмної документації. Розкриття панславістської ідеї. Характеристика етапів становлення республіканської форми правління серед слов'янських народів.
реферат [43,1 K], добавлен 23.11.2010Культурні й політичні впливи Російської імперії на українське суспільство. Самодержавство, православ'я, народність та ідеологія Кирило-Мефодіївського братства, поєднання християнської і національної ідей. Значення діяльності Т.Г. Шевченко для України.
реферат [26,8 K], добавлен 16.11.2009Відображення історичних подій України XVII–XVIII ст. у творчості Т. Шевченка. Вплив подорожі поета Тернопільщиною на написання нових творів. Роль Кобзаря у національно-визвольному русі в XIX ст., зокрема, у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства.
реферат [34,1 K], добавлен 09.12.2014Загальна характеристика та передумови початку українського національного відродження. Опис громадівського руху в Україні у другій половині ХІХ ст. Особливості функціонування та основні ідеї Кирило-Мефодіївського товариства, "Руської трійці" та інших.
реферат [31,9 K], добавлен 25.11.2010Історія заснування Кирило-Мефодіївського товариства. Його основні задачі: знищення царизму, рівність у правах на розвиток мови. Передумови створення Західноукраїнської Народної Республіки. Ключові положення її внутрішньої та зовнішньої політики.
контрольная работа [30,4 K], добавлен 31.10.2010Розвиток українських земель у складі Австрійської та Російської імперії: аграрна реформа і ліквідація кріпацтва, становлення капіталізму, поява пролетаріату і буржуазії. Суспільні течії та рухи в Україні, діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.
контрольная работа [27,1 K], добавлен 19.05.2010Наддніпрянська Україна в першій половині XIX ст.: рух українських автономістів, масонов, декабристів та інтелігенції. Кирило-Мефодіївське братство в другій половині XIX ст. Особливості українського політичного руху. Біографія представників інтелігенції.
контрольная работа [43,7 K], добавлен 10.02.2011Програмні положення Кирило-Мефодіївського братства. Побудова майбутнього суспільства на засадах християнської моралі. Історичне значення Кирило-Мефодіївського братсва. Український культурний процес 1920-х років. Державне й культурне відродження України.
доклад [23,6 K], добавлен 03.01.2011Заснування тіловиховного товариства "Сокіл", яке відіграло значну роль у національному відродженні слов'янських народів. Мета діяльності товариства: виховання в українському народі єдності, народної сили й почуття честі шляхом плекання фізкультури.
реферат [18,7 K], добавлен 23.01.2015Суспільно-політичні рухи в першій половині XIX століття. Кирило-Мефодіївське братство. Скасування кріпосного права в Наддніпрянській Україні. Розвиток українського національного та революційного руху. Українські землі в роки Першої світової війни.
презентация [5,6 M], добавлен 06.01.2014Предмет науки. Як утворилась Київська Русь? Запорозька Січ. Утворення Кирило-Мефодіївського братства. Виникнення громад та їхня культурно-освітня діяльність. Підготовка селянської реформи. Столипінська реформа.
монография [211,0 K], добавлен 31.08.2007Етапи революції 1905-1907 років в Росії. Кирило-Мефодіївське братство. Виступи проти влади в Австрійській та Російської імперії. Міська реформа 1870 року. Причини польського повстання 1863 м. Ставлення українських організацій до Першої світової війні.
реферат [38,0 K], добавлен 21.12.2008Аналіз діяльності галицького громадського і політичного діяча, кооператора Є. Олесницького, заслугою якого є реорганізація і розбудова крайового селянського товариства "Сільський господар" та перетворення його на головну хліборобську інституцію Галичини.
реферат [27,4 K], добавлен 12.06.2010Загальноросійський адміністративний поділ українських земель на губернії та повіти. Україна в системі міжнародних відносин першої половини ХІХ ст. Антипоміщицький рух на Поділлі Устима Кармелюка. Національне відродження: Кирило-Мефодієвське братство.
реферат [29,1 K], добавлен 29.04.2009Дія української просвітницької самоорганізації, що діяла в другій половині XIX – першій половині XX ст. у Східній Галичині під назвою "Просвіта". Перший вияв діяльності "Просвіти". Тематика книжок про потреби галицьких русинів, про шляхи їх розвитку.
реферат [35,3 K], добавлен 03.11.2011Біографія і історичний портрет українського політичного і суспільного діяча М. Міхновського. Обґрунтування ідеї самостійності України, рух Братерства Тарасівців. Склад національної ідеї, передумови створення і діяльності Української Народної Партії.
научная работа [24,6 K], добавлен 25.05.2013Українське національне відродження і зростання національної свідомості у першій половині ХІХ століття. Поширення самостійницьких і антиросійських настроїв. Основні програмні засади, діяльність та історичне значення Кирило-Мефодіївського братства.
реферат [35,3 K], добавлен 19.10.2012
