Культ предків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Харківський національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського "ХАІ"

Доповідь

На тему: "Культ предків"

Виконала: Чернишенко Ольга

Перевірив: Осипова Валерія Юріївна

Харків 2015

Вступ

Культ по праву вважається одним з найбільш давніх в історії людства -- деякі дослідники пов'язують з ним жіночі зображення пізньопалеолітичної епохи (15--12 тис. років до н.е.), знайдені в сотнях різних місць від Франції до Сибіру. Вважається, що вони уособлюють "володарку вогнища", покровительку і праматір цілого родового (матріархального) колективу. Швидше за все, саме з цього образу сформувалося уявлення про Матір-Землю як одне з найперших і пізніше найшанованіших божеств.

Подальше формування культу предків пов'язане вже з патріархальними землеробськими суспільствами.

Культ предків ґрунтувався на вірі в те, що померлі предки допомагають своїм живим родичам у земному світі (охороняють території, худобу, посіви, самих людей від земних ворогів і злочинних задумів злих сил, впливають на погоду з метою зробити її більш сприятливою для майбутнього врожаю, підвищують родючість землі), а натомість вимагають здійснення для них постійних обрядів задобрювання у вигляді регулярних принесень жертовної їжі й пиття.

Культ предків - одна з ранніх форм релігії, що полягає у поклонінні душам померлих пращурів, яким приписується здатність впливати на життя нащадків.

Поняття культу предків

Під культом предків розуміють не лише віру або окремі вірування у божественність пращурів, а й обряди (іноді цілі комплекси) з їх вшанування та звернення як до них, так і до їхньої сили та могутності (складання пожертв предкам, їх "годування", спілкування з ними тощо).

Зазвичай до культу предків відносять і пов'язану з ним атрибутику, а також систему поведінки та народної етики. Часто також у науковій літературі культ предків тлумачиться ще ширше - як назагал турбота про померлих, віра в тотемічних пращурів, сімейно-родових покровителів (не обов'язково предків) тощо.

У широкому тлумаченні культу предків він присутній у морально-поведінкових настановах сучасної людини - у вшануванні померлих, відвіданні їх могил. У багатьох культурах світу таке вшанування предків замикається на рівні родини, тобто пам'яті про найближчих померлих родичів.

На ранніх стадіях культу предків найбільшою повагою користувалися щойно померлі. Запорукою авторитету таких предків були їхні видатні особисті якості, про які ще не встигли забути вдячні нащадки. Відгомоном подібних уявлень можна вважати й народні поминальні обряди, що найчастіше відбуваються одразу після смерті людини. Такий близький предок вважався зобов'язаним виконувати побажання, більше того - вимоги своїх нащадків, що мали у своєму розпорядженні дієвий (на їх власний, звичайно, погляд) арсенал магічних засобів надприродного впливу на все, з чим вони стикаються.

Тоді ж набув поширення звичай ритуального вбивства найстарших членів кревно-родового колективу. Він поширювався не тільки на старих, немічних і некорисних у господарстві, а й на людей у повному розквіті сил. Відбувалося це тому, що люди, тривалість життя яких помітно перевищувала середню на той час (30 років), уже не вписувалися в гармонічну картину навколишнього світу. Вони ставали в очах оточуючих проміжною ланкою між різними генераціями роду--тими, котрі живуть зараз, і тими, котрі вже припинили земне існування. У принципі їхня смерть мала добровільний характер, оскільки старі відчували свою непотрібність родичам. Але обставлялася вона як релігійний ритуал надзвичайного жертвопринесення, що мав місце в найбільш скрутні для кревно-родової громади часи - епідемій, посухи, невдалих воєн. З подальшим розвитком суспіль ства подібний звичай перетворювався на пережиток, тому що старійшини отримували велике значення як носії безцінного для колективу життєвого досвіду.

Існував звичай в кінці похорону кликати душу померлого ім'ям, яке він носив за життя. Їй бажали щасливого життя під землею. Тричі говорили їй "будь здорова" і додавали "нехай земля буде тобі легка!" Так велика була віра в те, що похований продовжує жити під землею і зберігає здатність відчувати щастя і страждання. На могилі писали, що тут "спочиває" такий-то людина; вираз, яке пережило відповідні йому вірування і, переходячи з століття в століття, дожило до нашого часу. Ще ми вживаємо його, хоча ніхто тепер не думає, ніби в могилі покоїться безсмертне істота. Але в давнину так твердо вірили, що там живе людина, що ніколи не забували поховати разом з ним і ті предмети, які, на їхню думку, були йому потрібні: одяг, посуд, зброю. На могилі розливали вино, щоб вгамувати його спрагу, ставили їжу, щоб наситити його. Вбивали коней і рабів, думаючи, що ці істоти, укладені разом з небіжчиком, будуть служити йому в могилі так само, як вони це робили за його життя ...

Важливим релігійним культом первісності вважалися також обряди ініціації.

Ініціація - звичай, що був широко поширений у первісних і традиційних суспільствах народів світу, суть якого полягає у переведенні юнаків і юнок у дорослі вікові класи. Ініціація мала на меті підготовку підліткового покоління до виробничого, суспільного, шлюбного і духовного життя в межах своєї групи. Зазвичай ініціації полягали в різноманітних випробовуваннях на фізичну силу, спритність, а іноді і витривалість. Нерідко ініціації супроводжувалися фізичним болем, тортурами, різного роду операціями над статевими органами.

Виявляється, обрядова ініціація дітей відбувається лише раз на п'ять - сім років. У ній беруть участь кілька сіл. Насамперед вони спільно намічають на своїй території велику ділянку густого лісу; всі стежки, що ведуть через цю ділянку, перегороджуються і відводяться вбік. Біля входу в ліс зводять величезні ворота...

У лісі непосвяченими заволодівають знахарі. Розбивши дітей на кілька груп, вони одразу починають їх татуювати. - Буває більше двохсот хлопців, - пояснює Вуане, - так що доводиться різати багато спин.

Не всі діти однаково переносять катування. Деякі так кричать і відбиваються, що знахарі задовольняються нанесенням двох--трьох подряпин з кожного боку; інші, навпаки, вимагають нових рубців, щоб довести свою хоробрість. Як правило, у день торжества роблять не більше трьох рядів насічок, а за час стажування в лісі щороку додають по одному ряду...

Варто визнати, що практика ініціації, якщо зняти з неї містичну оболонку, відповідає перетворенню, що відбувається в дійсності. Вона змушує хлопчика перемогти дитячі жахи й вимагає від нього великої стійкості. Але цього іспиту було б недостатньо, якби він не супроводжувався тривалим перебуванням у лісі. Дитина знає вже великі таємниці племені, але вона ще не здатна виконувати свою роль чоловіка і витримувати важке життя... Вона має навчитися усього, що корисно знати тома [назва племені.--Авт.].

Насамперед хлопчики будують в іспитовому таборі невелике село - пізніше вони зможуть побудувати хатину для своєї родини. Вони корчують і обробляють ділянки, сіють і вирощують рис, збирають плоди пальми для вичавлювання олії; незабаром вони зможуть відрізняти всі їстівні плоди в лісі, вистежувати дичину і полювати із собаками. Вони самі прядуть смужки бавовняної тканини для своїх бубу й у вільний час виготовляють рабану [різновид тканини з рослинних волокон.--Авт.). Весь надлишок зробленого ними передається батькам.

Крім цього суто практичного виховання, хлопчики одержують тут і моральну підготовку. Охоронці фетишистського культу відкривають їм великі традиції племені: імена лісових духів і героїв, способи виготовлення ліків і отрути, мистецтво тлумачення волі духів по горіхах кола і читання знамень під час жертвопринесення, заборони і ритуали фетишистських церемоній...

Час від часу підліток у таборі піддається новим фізичним іспитам: він мусить, наприклад, залишившись сам у лісі, самотужки забезпечити себе їжею. Життя в іспитовому таборі іноді настільки суворе, шо деякі діти не витримують.

Іспитовий термін триває до семи років. Після його закінчення підлітки повертаються у свої родини. Свято, що влаштовується з цього приводу, - одне з найбільших у тома...

Церемонія починається подібно до хрещення. Воно відбувається за огорожею табору в присутності самих тільки посвячених. Юнак робить очисне купання в рукаві річки, лягаючи в потік головою убік джерела. Охоронець культу, вимовляючи свої заклинання, повідомляє посвячуваному таємне ім'я, що дається йому під час ініціації; це ім'я може бути позначено звуками барабана або свистка. Потім підлітка підводять до магічної стінки, яку він має на очах старійшин, що зібралися, подолати одним стрибком. За стіною, серед листя, що засіяло грунт, розкидане листя семи різних порід, з яких жодне не повинне бути зачепленим при стрибку. Зрозуміло, що посвячуваний може розраховувати тільки на удачу, але в цьому і полягає гра: тома не люблять невдах.

На світанку того дня, коли посвячені виходять з лісу, по селу пробігає вісник і розбиває горщик перед хатиною тієї родини, чий хлопчик помер під час іспитів. При цьому він вимовляє: "Твій син, як цей горщик". Батькам не дозволяється висловлювати свою скорботу до закінчення свята, вони повинні брати участь у всіх розвагах. Для батька це вже не новина: він може відвідувати іспитовий табір у будь-який час, але, пов'язаний загальною таємницею, не має права попередити свою дружину...

Біля входу до лісу влаштоване узвишшя, подібне до театральної сцени. На ній чаклуни демонструють разючі докази своєї магічної влади. Най небезпечніші рослини і звірі лісу один за одним коряться їхнім велінням...

Насправді тільки кілька тонких стовбурів згинаються під звуки голосу зоги; на кожному хлопчик, прив'язаний до вершини і замаскований рафією, розгойдує стовбур в усі боки. Лісові звірі дають про себе знати лише криком, а найстрашніші хижаки, пантери, - це лише посвячені, одягнені в їхні шкіри. Добре натреновані, вони чудово імітують звички цих тварин--так, принаймні, здається здалеку.

Дівочою ініціацією називав уміння варити різні страви, зокрема кашу, виконувати таку жіночу роботу, як прядіння, шиття, вишивання, плетіння тощо. Символіка переведення дівчини в статус жінки [для українців] є набагато виразнішою й багатшою, несе в собі більше смислового навантаження, вказує Таїса Леньо. Жінки, досягнувши відповідного віку, стають носіями і хранительками традицій.

Культ предків (історичний розвиток у народів світу)

Культ предків виникає у первісному суспільстві. Він відомий як у материнсько-родових громадах (відголоски зберігаються у Меланезії та Мікронезії), так і пізніших патріархальних суспільствах, де отримав найбільший розвиток, коли зажиттєве підпорядкування главам родин (роду) привело до їх посмертного обожнення.

З розвитком людства - утворенням ранньокласових суспільств - культ предків продовжує відігравати значну роль. Так він був невід'ємною складовою політеїстичних релігій давніх греків, римлян, праслов'ян тощо.

У деяких ранньокласових суспільствах (Полінезія, народи Південної Азії, Західної Африки тощо) культ предків еволюціонував у загальноплемінний культ вождів, пов'язаний з організацією влади і суспільства в цілому - вождівством.

У переважної більшості індоєвропейських, частково народів афразійської, алтайської та деяких інших мовних сімей у зв'язку з прийняттям ними монотеїстичних "світових релігій" (християнство, юдаїзм, іслам, буддизм) на рубежі нової ери і пізніше, культ предків зберігся лише у формі окремих синкретичних вірувань, прив'язаних до нових релігій. Так, у народів Євразії, які сприйняли або були навернуті у світові релігії пізніше (протягом 2-го тисячоліття н. е.), такий синкретизм у вірі особливо відчутний, зокрема у більшості уральських народів, наприклад в удмуртів.

У католицький традиції "День усіх святих" - відгомін культу предків.

Нарешті, у низки інших народів світу культ предків ліг у основу національних релігійних систем - індуїзм в Індії, конфуціанство у Китаї, сінтоїзм у Японії тощо. культ божественність обряд

Культ предків у східних слов'ян

Радянський етнограф Дмитро Зеленін (1878--1954) чітко зазначає у своїй "Східнослов'янській етнографії": "Магічні обряди і культ мертвих взагалі витіснили у східних слов'ян давній культ сил природи". Таким чином, у східних слов'ян були дуже поширення вірування на вшанування померлих пращурів.

З християнізацією українців і білорусів у традиційних тепер уже православних святах і ритуалах збереглося багатопоганських рис, пов'язаних з давнім культом предків у слов'ян. Особливо відчутні вони у різдвяних повір'ях, зокрема вшануванні діда, дідуха - родоначальників сім'ї, а також у обов'язкових поминальних днях по Великодню - гробким (народна назва), також Радуниця, дідим у північних українців.

Вірування, пов'язані з культом предків, не раз ставали темою творчості українських письменників, кінематограстів тощо. Класичний взірець - оповідання М. Коцюбинського "Тіні забутих предків" та його втілення на кіноекрані Сергієм Параджановим.

Висновок

Культу предків в різних народів можна присвятити цілу книжку. Тут ми покажемо лише дві одні з найпоширеніших уявлень народів про царстві померлих. Насправді, культ предків був другим за значимістю культом після культу, присвяченого родючості і тотемам. Тотемы було також пов'язані з предками, і взагалі усе, що з людини вважалося узами кревності, було з культом предків.

Перебування людини по смерті, її становище, її стан, багато в чому формувало ставлення до світу і дійсності. Якщо людина вважала, що тепер після смерті він тягнути жалюгідне існування й з його геройств буде лише примарна тінь, то, отже, за життя слід жити те щоб насолодитися і насититися всіма її благами. Якщо людина, вважав, що тільки після його очікує добробут і виконання усіх її бажань, то життя світі йому життя "підготовча" до найголовнішим життя.

Це одні з найпоширеніших уявлень народів про перебування людини по смерті, коли більшість народів схилялися до першого. Особистість людини не вважалася суцільним і неповторним, оцінювалися лише його вчинки. Про ці вчинки, якщо вони був достойний і вважалися геройськими, складалися перекази, на згадку про них. Дуже часто робилося також і здобуття права як пам'ятати про великого могутність предків, а й намагатися досягти його, зуміти повторити їх подвиги і різко підняти народ на її вершину слави чи могутності у чомусь з інших народами (в військової доблесті, в ворожінь, мистецтво, знаннями, в чаклунстві тощо.). Подвиги предків, зазвичай, імітували (представляли) на загальних святах.

Список використаної літератури

1. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. Київ: Либідь, 1993. - 390 с.

2. Культура і побут населення України, К.:"Либідь", 1991

3. Ерасов В.С. Социальная культурология. Учебник для студентов высших учебных заведений. 2- ое изд. испр. и доп. М.: АспектПресс, 1996. - 591 с.

4. Культурология /под ред. А.А. Радугина. М.: Центр, 1996. - 400 с.

5. Культурология. Учебная помощь для высших учебных заведений. Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. - 576 с.

Размещено на Allbest.ru