Культура скіфів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної

Політики України

БНАУ Кафедра суспільно-гуманітарних дисциплін

Реферат

На тему: Культура скіфів

Студентка: ФВМ, 1 курс, 3 група

Кузнецова Анастасія

Керівник: Карпусь Дмитрій Олександрович

Біла Церква 2015

План

Вступ

1. Держава скіфів

2. Суспільний лад, ведення господарства

3. Державний апарат

4. Скіфські міфи й епос. Релігія і релігійні обряди

5. Зброя, посуд, мистецтво, культура

6. Поховання

7. Військова справа у скіфів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Скіфська культура - термін, до якого дослідники вкладають різний зміст. У вузькому значенні цим терміном називають культуру тільки самих скіфів, які займали територію степів Північного Причорномор'я між Дунаєм і Доном. У більш широкому сенсі термін вживався як назва культури, поширеної на території степової та лісостепової зон на північ від Чорного моря та Північного Кавказу в VII - III ст. до н. е.. Для скіфської культури характерно широке застосування курганного обряду при похованнях. Виразні елементи скіфської культури - бронзові котли, дзеркала з петельки і ручками в центрі диска, розповсюдження звіриного стилю в мистецтві. Весь комплекс цих яскравих ознак мав широке поширення в культурах кочівників степів Євразії, так званого скіфо-сибірського світу. Цим обумовлено і поява терміну "скіфо-сибірський звірячий стиль".

Скіфи грали велику роль в політичному житті Передньої Азії, брали участь у процесі етногенезу численних народів нашої країни, створили вражаюче мистецтво, яке отримало широке географічне поширення. Відомості про скіфів містяться у грецьких і латинських письменників і в ассірійської-вавілонських клинописних документах. Найціннішим відомостями про заняття, звичаї, спосіб життя і вірування скіфів ми зобов'язані Геродоту, який присвятив значну частину своєї "Історії" цього народу. Відомо про витіснення кіммерійців скіфами і їх військових походах в країни Передньої Азії з 70-х рр.. VII ст. до початку VI ст. до н. е.. під проводом Партатуе, коли вони були частково знищені мідійцями. У VI ст. до н. е.. перський цар Дарій з величезним військом (700000 чоловік) вторгається в скіфські володіння і зазнає поразки. IV ст. до н. е.. - Час найбільшого економічного, культурного і політичного піднесення в історії скіфського царства. Основу його економіки становила торгівля зерном, яке вивозили в грецькі міста Північного Причорномор'я. Багато шедеврів грецьких ювелірів і торевтов, виявлені археологами в царських курганах, були отримані в обмін на хліб. У середині III ст. до н. е.. Скіфія перетворюється на безлюдну пустелю в результаті навали сарматів. Однак до II ст. до н. е.. відбувається відродження держави скіфів. У 3 ст. скіфське царство було знищено готським навалою.

скіф державний релігійний обряд

1. Держава скіфів

У VII--III ст. до н. е. у степових районах Північного Причорномор'я, на території сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в Криму панували скіфські племена. Вони займали значну територію від низин Дунаю до гирла Дону і Приазов'я. Більшість сучасних дослідників вважає, що формування скіфів відбулося внаслідок взаємодії як місцевих (кіммерійських), так і прибулих (іранських) кочових племен. Прихід цих кочових племен у причорноморські степи датується звичайно кінцем VIII--VII ст. до н.е.

У VII ст. до н. е. у скіфів утворюється могутній племінний союз. Відомості про основні племена, які входили у цей союз, подає грецький історик Геродот (V ст. до н. е.). Наймогутнішим й найчисленнішим племенем, розповідає він, були скіфи царські, які вважали інших скіфів своїми рабами. Жили вони на лівому березі нижньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і нижнього Дону, а також у степовому Криму. На правому березі нижнього Дніпра мешкали скіфи-кочівники, між Інгулом і Дніпром разом з кочівниками жили скіфи-землероби. У басейні Південного Бугу поблизу грецького міста Ольвія знаходились еліно-скіфи. Нарешті, на північ від царських скіфів (мабуть, у межах степової смуги України) розташовувалися скіфи-орачі.

І хоч у рамках скіфського племінного союзу проживали не тільки власне скіфи, а й інші племена та різноплемінні групи, які відрізнялися від скіфів за походженням, цю спільність античні автори називали «Скіфією», або «Великою Скіф'ю».

2. Суспільний лад, ведення господарства

У VII - VI ст. до н. е. більшість скіфських племен вже знаходилася на останній сходинці первіснообщинного ладу. Родові зв'язки все ще були сильні. Основною суспільною одиницею була родова община, що складалася з кількох патріархальних сімей. Рід, родова община володіли землею, виділяючи кожній патріархальній сім'ї ділянку землі за жеребом. Приватної власності на землю в цей час не існувало. У скіфів-кочівників кожна сім'я мала свою отару, стадо корів, але земля, як і у землеробів, належала общині, племені. Родова організація відігравала велику роль у кочівників при розподілі пасовищ, перекочовках і т.ін.

У скіфському суспільстві VII - VI ст. до н. е. вже можна виявити ознаки, що свідчать про розклад родового ладу. З середовища вільних общинників - кочових скотарів і осілих землеробів - виділялася родоплемінна знать (родові старійшини, племінні вожді та ін.). Як свідчать археологічні дані, ставала все більш помітною майнова диференціація. З'являються у скіфів і раби, яких вони добували під час численних воєн і походів. Щоправда, роль рабської праці у Скіфії була незначною.

Досягнутій скіфами сходинці розвитку відповідала й організація управління у формі військової демократії. Найважливіші питання розглядалися на народних зборах воїнів. Значним впливом користувалися ради родових старійшин, і перш за все союзна рада. Але особлива роль у союзі належала військовим вождям - «царям», які очолювали скіфське військо під час походів. Влада «царів» передавалась у спадщину, але кандидатури «царя» та його спадкоємця все ще затверджувалися народними зборами.

Розвиток виробництва, зростаюча майнова й соціальна диференціація, процес класоутворення, що розпочався, сприяли посиленню влади скіфських військових керівників, розвитку зародків спадкової знаті та дійсної царської влади.

Значно прискорила зміни, що назрівали у скіфському суспільстві, війна скіфів з військами перського цари Дарія І у 514-513 рр. до н. е.

Згідно з Геродотом скіфські племена, що вступали у боротьбу з персами, складалися з трьох основних частин, угрупувань. Кожну з них очолював свій військовий вождь - «цар». Один з них на ім'я Іданфірс був головним, і йому підкорялися інші вожді.

Боротьба з Дарієм І, що закінчилася перемогою скіфів, сприяла зміцненню скіфського союзу племен, піднесла політичний авторитет Скіфії.

Крім того, у цій боротьбі кочові племена, у першу чергу царські скіфи, виступили на захист всього союзу, чим забезпечили собі панівне становище у союзі племен. Це надало їм можливості експлуатувати землеробські племена, вимагати від них данину. Значно зміцнилася після перемоги над Дарією І влада «царів» і військово-дружинної знаті.

У підсумку на рубежі VI-IV ст. до н. е. у Скіфії, як вважає ряд скіфологів, відбуваються становлення класового суспільства та виникнення рабовласницької держави. Саме у цей час скіфський цар Атей усунув інших «царів» і узурпував усю владу. Атей прожив довге життя і в 340 р. до н. е. зумів об'єднати під своєю владою майже всю країну - від Азовського моря до Дунаю, перетворивши Скіфію на могутнє царство. Центр держави Атея знаходився на нижньому Дніпрі, де наприкінці V ст. до н. е. виникло велике укріплене поселення - Каменське городище. Однак сутичка скіфів у 339 р. до н. е. з македонським царем Філіппом II закінчилася поразкою і смертю Атея. Незважаючи на загибель Атея, Скіфське царство збереглося, хоч розміри його значно зменшилися. Скіфія залишалася все ще сильною в економічному і воєнному відношеннях. Як свідчать писемні й археологічні джерела, царство, створене Атеєм, існувало з IV до III ст. до н. е.

Більш міцною була Скіфська держава з центром у Криму, що склалася близько III ст. до н. е. Столицею нової держави стало місто Неаполь скіфський (неподалік від сучасного Сімферополя) - з міцними мурами, великими зерносховищами, багатими гробницями. Свого розквіту Скіфське царство у Криму досягає у II ст. до н. е. Воно проіснувало аж до другої половини III ст. н. е. і було знищено готами.

Рівень господарського життя населення Скіфії на той час був досить високим. Панівне становище в економіці займали орне землеробство і скотарство. Скіфи вирощували різні культури рослин. Скіфи-орачі сіяли хліб не тільки для власних потреб, але й на продаж. Орання землі здійснювалося за допомогою запряженого волами плуга, врожай збирався залізними серпами, зерно змолочувалось у зернотерках. Величезними стадами худоби і табунами коней володіли скіфи-кочівники. Значних успіхів набуло у скіфському суспільстві також виробництво шкіри, ткацтво і т. ін. Інтенсивно розвивалася торгівля з прибережними грецькими містами. Скіфи доставляли сюди хліб, худобу, хутро, рабів та інші товари, а натомість одержували вино, дорогу кераміку, ювелірні вироби. У результаті між скіфами і греками встановилися міцні й широкі торгові зв'язки.

Успіхи в економічному розвитку стали основою для росту майнової нерівності й соціальної диференціації.

Основи родоплемінної структури у скіфському суспільстві підривалися зростанням приватної власності, майновою нерівністю, розвитком рабства. У руках імущих опинялися кращі ділянки землі, пасовища, величезні стада худоби, табуни коней, раби. Ще Геродот повідомляв про скіфських багачів, які вважалися «найблагороднішими, що користувалися найбільшим майном», і про скіфську бідноту, яка належала до «найнижчого походження».

Унаслідок цього з загальної маси вільних землеробів і скотарів виділилася пануюча верхівка, до якої належали царська сім'я, військова аристократія, дружинники, родоплемінна знать, що зливалася з оточенням правителя, багаті торговці. Саме у неї зосереджувались основні багатства, джерела яких були різноманітними. Так, важливим засобом збагачення пануючої верхівки залишались, як і раніше, грабіжницькі воєнні походи. З часом усе більшого значення набувала експлуатація вільних общинників, данників і рабів. Істотний прибуток приносила й торгівля, особливо хлібом, з грецькими містами Північного Причорномор'я.

У скіфів було, за даними Геродота, багато жерців, котрі являли собою відособлену соціальну групу, окремі категорії якої займали досить високе становище.

Найбільш численну верству скіфського суспільства складали вільні общинники. Вони відбували військову службу, платили данину, виконували різні повинності. У тяжкому становищі були скіфі-орачі, які опинились у данницькій залежності від степових кочівників.

У Скіфському царстві з центром у Криму основну масу міського населення становили вільні ремісники і торговці.

Нижню сходинку соціальної градації скіфського суспільства займали раби. Головне джерело рабства у скіфів - військовий полон, підкорення сусідніх народів. Але у виробництві рабство не відігравало вирішальної ролі, хоч кількість рабів у скіфів була досить значною. Як правило, вони використовувалися у домашньому господарстві, для охорони худоби і т. ін. Дуже часто вони виступали як товар у торгівлі з грецькими містами.

Наочне уявлення про соціальне розшарування і класову структуру суспільства скіфів дають розкопки поховань, особливо грандіозних курганів скіфської знаті, що відомі в літературі під назвою «царські». У таких курганах археологи виявили силу-силенну золота й дорогоцінностей, дорогу кераміку, багату зброю і т. ін. Різкий контраст з «царськими» курганами складають поховання простих скіфів під невисокими земляними насипами із скромним набором речей або взагалі без інвентаря.

3. Державний апарат

Скіфське царство може бути віднесено до держав рабовласницького типу. За формою правління це була одна з різновидів рабовласницької монархії.

Главою Скіфської держави був цар. Влада його передавалася у спадщину. Тоді вже склалось уявлення про божественне походження царської влади. У ряді випадків правитель сам виконував обов'язки жерця. Цар також здійснював судові функції.

Влада царя була дуже великою. Він нічим не був зв'язаний у проведенні внутрішньої політики. Відомо, що Атей вирішував багато різних важливих питань, карбував свою монету. Владними правителями Скіфського царства з центром у Криму у III-II ст. до н. е. були Скілур і його син Палак, а в II ст. до н. е. - Фарзой і Інесмей, які зосереджували у своїх руках зовнішню торгівлю хлібом. Самостійно здійснювалась скіфськими правителями і зовнішня політика. Так, дипламатичні переговори Атея з македонським царем Філіпом II свідчили про те, що скіфський цар відчував себе не менш могутнім і сильним, ніж македонський правитель.

Царю віддавали велику шану як за його життя, так і після смерті. Досить детальні й красномовні, з різноманітними деталями свідчення про те, як скіфи ховали своїх царів, наводить Геродот. Як показують розкопки царських курганів, скіфських царів ховали у глибоких і складних похоронних спорудженнях. Поруч з царем поміщали вбитих жінок або наложниць, слуг, рабів та ін. У Неаполі скіфському поховання царя, поряд з яким знаходилися домовини його наближених і поховання коней, розташовувалося у кам'яному мавзолеї.

Навколо скіфського царя утворювався апарат державного управління. Як і у багатьох інших народів, він включав до свого складу, з одного боку, найближчих родичів правителя, а з іншого - його особистих слуг, переважно військових. За свідченням грецького історика і географа Страбона (63 р. до н. е. - 23 р. н. е.), у II ст. до н. е. скіфи у Криму знаходилися «під владою Скілура і його синiв з Палакoм на чолі». А синів у Скілура було, за одними даними, шістдесят, за іншими - вісімдесят, що забезпечувало міцну підтримку владі царя. Цим теж пояснюється особлива роль військової дружини правителя та воєначальників. Найбільш впливові помічники правителя входили до складу царської ради.

Проте виникнення державного апарату не знищило повністю колишню родову організацію, її пережитки ще довгий час давали взнаки, особливо у місцевому управлінні, де зберігалися свої старійшини та вожді.

4. Скіфські міфи й епос. Релігія і релігійні обряди

Грецькі письменники, зокрема Геродот, донесли до нас уривки скіфських міфів, легенд і епосу. Знайоме нам ім'я родоначальника скіфів Таргітая, якого греки при передачі одного з варіантів цієї легенди перетворили на свого героя Геракла. У різних племен степових скіфів цей міф мав свої варіанти. Відомо дещо з казок скіфів. Геродот дає імена скіфським богам і тут же пояснює їх за допомогою грецьких назв божеств. Більше всіх, за його словами, шанують Табіті грецьку Гестію, тобто богиню царського вогнища, Папая, що прирівнюється до Зевса. Його дружина Гея (Земля) у скіфів іменувалася Апі. Гойтосир скіфів відповідає Апполону, Аргімпаса - небесної Афродіті, одному з образів цієї богині. Посейдон греків іменувався Фагімосадом і шанувався лише у царських скіфів. Імена скіфських божеств майже всі з'ясовні від іранських коренів. Двом божествам - Гераклові і Арею - не дається скіфських імен. Втім зіставляючи легенди, нетрудноувідеть, що Геракл - це скіфський Таргітай, бог родоначальник. Арей шанувався у вигляді короткого меча - акінак. Пізніше письменники вважали цю назву ім'ям бога. Геродот стверджує, що тільки йому ставилися вівтарі, а інші боги не мали вівтарів, храмів, статуй. Статуї Арея споруджувалися в кожному будинку у вигляді величезних куп хмизу. Криваві жертви приносили йому тими ж тваринами, що і всім богам, а також у вигляді кожного сотого полоненого. Їх заколювали над чашею і кров стікала неї й її приносили на вівтар Арея. Іншим богам приносили в жертву всіх тварин, особливо коней, але аж ніяк не свиней, яких скіфи не розводили. Жерців окремих божеств, по - видимому, у них не було. Їх функції виконували царі. У скіфів не було професійних жерців, то у них було багато віщунів, які ворожили по вербовим лозам, розкладеним по землі, які треба було за тим як - небудь перебирати, і по них давали свої прогнози. Серед цих віщунів були такі, що носили жіночий одяг, робили жіночі роботи і не всупали в шлюб. Ці обов'язки нібито були покладені на них за розграбування храму Афродіти небесної в Ашкелону в Сирії під час їхніх походів до Передньої Азії.

5. Зброя, посуд, мистецтво, культура

Войовничий побут відбився у звіриному стилі, тобто в зображеннях певним чином стилізованих сильних і швидких тварин. Подібний звіриний стиль міститься в оповіданні про палац царя Скіла та Ольвії. Цей палац був прикрашений зображеннями сфінксів і грифонів. Ті й інші фантастичні звірі відомі в різних зображеннях звіриного стилю, перші, наприклад, на бляшках, останні - на безлічі повсюдно поширених предметів від прикрас на кінської збруї до нашивних золотих бляшок на одязі.

Зброя - найважливіша частина ужитку скіфів і похоронного Для захисту тіла використовували шкіряні шоломи - башлики, та шкіряні безрукавки - панцири. Скіфи були кінними стрільцями. Лук і стріла - були їх головною зброєю.

Виготовлялось багато дерев'яного посуду. Скіфський посуд плоскодонні і різноманітні за формами. Широке поширення отримали скіфські бронзові казани висотою до метра.

Скіфське мистецтво добре відоме в похованнях. Для нього характерне зображення тварин у певних позах з величезними лапами, очима, кігтями, рогами, вухами і т.п. У скіфському мистецтві представлені сильні або швидкі тварини. Відзначено, що деякі зображення пов'язані з певними скіфськими божествами. Фігури цих тварин як би охороняли їх власника від біди. Така художня манера отримала назву звіриного стилю.

Скіфська культура мала більш широке поширення, ніж область розселення скіфів. Вплив скіфського побуту на сусідні племена було величезним. Крім звіриного стилю до сусідів проникли форми скіфської зброї, деякі знаряддя праці та прикраси. Але є й істотні відмінності, які позначаються у формі жител і поселень, у формі поховальних споруд, в похоронних обрядах, в кераміці.

6. Поховання

Найбільш знамениті скіфські поховання. Скіфи ховали мертвих у ямах або в катакомбах, під курганними насипами. Обряд поховання скіфських царів описаний Геродотом. Коли цар помирав, його тіло протягом порівняно тривалого часу возили по скіфських дорогах, і скіфи повинні були всіляко висловлювати печаль з приводу кончини владики. Потім тіло царя привозили в Герри, клали його в могильну яму разом з його вбитої дружиною, убитими слугами, кіньми і насипали над ним величезний курган.

Загалом скіф уявляв собі потойбічне життя як повторення дійсного. Його забезпечували настільки, щоб він залишався тим же, чим був тут, царем чи слугою. Соціальні порядки по той бік смерті представлялися скіфові незмінними, земними. Закони релігії дотримувалися суворо і порушення каралося смертю.

У царських курганах скіфів знаходять золотий посуд, художні вироби із золота, дорога зброя. Більшість цих курганів пограбовано ще в давнину.

Найдавніші скіфські кургани відносяться до VI ст. до н. е.. До архаїчним курганам відноситься Мельгуновскій у Кіровограда. У ньому був знайдений залізний меч у золотих піхвах, на яких зображені крилаті леви, що стріляють з луків, і крилаті бики в людській особі.

C VI-V ст. до н. е.. речі зі скіфських курганів відбивають зв'язки з греками. Безсумнівно, що деякі, причому самі художні речі зроблені греками.

Курган Чортомлик розташований біля Нікополя. Висота його земляний з кам'яним цоколем насипу 20 м. Вона приховувала глибоку шахту з чотирма камерами по кутах. Через одну з цих камер йшов хід до поховання царя, пограбованому ще скіфами, але від грабіжників вислизнула що лежала в тайнику золота обкладка футляра для лука, на якій зображені сцени із життя Ахілла. Поховання наложниці царя не було пограбовано. Її кістяк із золотими прикрасами лежав на залишках дерев'яного катафалка. Поряд знайшли великий срібний таз, біля якого стояла срібна ваза, висотою близько 1 м. Вона являла собою посудину для вина і забезпечена внизу кранами у вигляді левів і кінських голів. На вазі зображені рослини і птахи, а вище - скіфи, що сідлають коней. Зображення виконані в традиціях грецького мистецтва.

Курган Товста Могила (знаходиться в 10 км від кургану Чортомлик) містив найбагатше поховання з безліччю золотих речей, незважаючи на те що, він теж був пограбований в давнину. Найбільшої уваги заслуговує меч у золотих піхвах і пектораль - шийно-нагрудна прикраса.

Самим чудовим з усіх творів ювелірного мистецтва є пектораль. Вона масивна, її вага більше 1 кг, діаметр більше 30 см. На ній три зони зображень, розділені золотими джгутами. У верхньому (внутрішньому) поясі - сцени скіфського побуту, в центрі - двоє оголених чоловіків шиють хутряний одяг, розтягнувши за рукави. Праворуч і ліворуч від них - кінь з лошам, а на кінцях композиції - летять у різні боки птиці. Середній ярус представлений рослинним орнаментом, виконаним на суцільний платівці. Нижній ярус заповнений боротьбою тварин. Фігури зроблені кожна особливо, по мірі віддалення їх від центру композиції вони зменшуються. За художності виконання і за кількістю образів пектораль не має собі рівних.

У скіфських курганах спостерігається сильне майнове розшарування. Зустрічаються кургани маленькі й величезні, одні поховання без речей, інші - з величезною кількістю золота. Майнова нерівність тут настільки помітна, що висновок про бурхливий процес класоутворення напрошується сам.

У II ст. до н. е.. скіфи були витіснені сарматами до Криму і на смужку західного узбережжя Північного Причорномор'я. У III в. до н. е.. вони заснували там столицю Неаполь. Він розташований на околиці Сімферополя.

7. Військова справа у скіфів

Скіфські воїни, володіючи знаннями та досвідом предків, проходили особливу психофізичну підготовку, яка дозволяла їм, використовуючи «внутрішній вогонь», не відчувати втоми протягом багатьох годин безперервного бою. Подібну школу підготовки пройшов і О. Македонський. Була у скіфів відпрацьована система впливу на психіку воїнів супротивника. Арріон писав, що скіфи мали військові значки у вигляді знамен на жердинах драконів. Схожі на дракон значки у вигляді змія зшивалися з кольорових клаптиків. Коли коні стояли струнко, значки мали вигляд різнокольорових клаптиків, що звисали вниз. При русі клаптики, розвіваються вітром, ставали схожими на страхітливих драконів, наводячи жах на супротивника. За значкам розрізнялися бойові загони. У скіфів, як і у військах амазонок, перед боєм виконувався особливий ритуал «готовності до бою» та психологічного впливу на супротивника. У битвах скіфи іноді використовували Дива (снігової людини). Фукідід (IV ст. До н. Е) стверджував, що по військовій силі і кількості військ зі скіфами не могли зрівнятися ніякі царства. В Азії, писав він, немає народу, який міг би протистояти один на один зі скіфами, якщо вони будуть одностайні. Військовий досвід скіфів відчули на собі війська Чингіз-хана. Скіфи іноді допомагали у війнах сусідам. Згодом скіфські найманці з'явилися у військах О. Македонського, Римі, Візантії. Нащадки скіфів в XII в. н.е. у складі кількох полків були спрямовані до Франції київськими князями, щоб посадити на трон короля.

Залізна зброя зробило революцію в техніці військової справи. Армії великих держав озброїлися сталевими мечами, сталеві ободи підвищили міцність колісниць. У IX ст. до н.е. в ассірійської армії з'явилися перші кінні загони. Але і на цьому тлі скіфські військові досягнення були неабиякі.

У VIII ст. до н.е. скіфи винайшли двопері і трьохпері наконечники стріл. Їх відливали з бронзи. Забезпечені такими наконечниками стріли володіли підвищеною далекобійністю і пробивною силою. Тому скіфський лучник міг триматися на безпечній відстані від ворога. Інше скіфське нововведення - спеціальне навчання коней, які майже не потребували поводи. Кінь був привчений до управління шенкелями і підкорявся рухам ніг наїзника, вершник отримував можливість стріляти з лука на скаку.

Основою скіфського війська була легка кіннота, типовий скіфський воїн - кінний лучник, озброєний також списом для метання і коротким мечем-акінаком. Сагайдак з цибулею і стрілами підвішують до поясу з лівого боку, а на правому боці висів акінак. Скіфська кіннота вважалася кращою в світі. Вона діяла без обозу, навіть наконечники стріл відливалися в міру необхідності в похідних умовах. Для цього до складу кінних загонів включалися майстри-ливарники, що возили з собою переносні ливарні форми і запас бронзи. Улюблений тактичний прийом скіфів - кінна атака з метанням стріл і удаваним відступом. Стрілянина велася на скаку, коли скіфський загін, не наближаючись впритул до супротивника, раптом розвертався, мчав повз і удавано «звертався у втечу». Повернувшись назад, скіфський воїн встигав випустити кілька стріл. При цьому скіфи славилися як вправні стрілки, що б'ють точно в ціль. Результати скіфського нальоту виявлялися убивчими для ворога, в той час як самі скіфи залишалися недосяжними.

Важка панцирна кавалерія з довгими мечами і списами теж існувала у скіфів, але грала допоміжну роль. Такі загони становили, мабуть, аристократичну гвардію скіфських правителів. Вершники в металевих шоломах і панцирах сиділи на конях, також захищених спеціальними бойовими обладунками.

Скіфські полководці покладалися не тільки на силу своїх загонів і хоробрість воїнів. Приклади винахідливості та хитрості скіфів увійшли в підручники військового мистецтва. У збори військових хитрощів, яке склав давньоримський полководець Фронтин, включений, наприклад, такий випадок: «Скіфський цар Атей, коли йому довелося битися з більш значними силами трибаллів, наказав жінкам і дітям і всьому натовпу підігнати до тилу ворогів стада віслюків і биків і при цьому нести попереду підняті списи; потім він розпустив чутку, що ніби-то до нього йдуть підкріплення від більш віддалених скіфів; цим запевненням він спонукав ворогів відступити »

Висновок

Кожен народ проходить свій історичний шлях. Шлях скіфів не короткий - історія відміряла їм більше тисячі років. Тривалий час вони представляли пануючу політичну силу на великій території між Доном і Дунаєм. Тому історія Півдня України неспроможна розглядатися поза контекстом історії скіфів. Чимало видатних археологів і істориків займалися вивченням цього народу.

На тлі викладеного, стає ясно, що скіфська культура, як побутова, так і декоративна, таїть в собі безліч таємниць. Труднощі у вивченні побуту скіфів полягає також у тому, що немає будь-яких масштабних пам'яток, крім курганів, які, у свою чергу, не повністю відповідають на запитання дослідників. Так чи інакше, ми маємо право зробити висновок, що культура скіфів дуже різноманітна; рівень розвитку скіфської цивілізації в середеіне I тисячоліття до нашої ери був досить високим, щоб говорити про скіфів як про одного з найбільших народів свого часу. Хочеться вірити, що з розвитком науки і техніки нам вдасться отримати якісь нові відомості про життя цього дивного народу.

Список використаної літератури

http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=46364

http://www.bankreferatov.ru/referats/233BFA47B82F769DC325673E006B4704/реферат.doc.html

http://www.ebk.net.ua/Book/synopsis/istoriya/part1/048.htm

http://refbaza.com.ua/ref-6134.html

http://www.br.com.ua/referats/Culture/104277-2.html

http://pulib.if.ua/referat/view/28949

http://www.ebk.net.ua/Book/synopsis/istoriya/part1/048.htm

Размещено на Allbest.ru