Воєнні дії та руйнування на території східної Галичини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет “Львівська політехніка”

УДК 355. 48/49 "1914/1915" (477.83/86)

20.02.22 - військова історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Воєнні дії та руйнування на території східної Галичини (серпень 1914 - червень 1915 рр.)

Баран Ігор Володимирович

Львів Ї 2010



Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Мазур Орест Ярославович, Національний університет “Львівська політехніка” доцент кафедри історії, теорії та практики культури

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Сухий Олексій Миколайович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри новітньої історії України

кандидат історичних наук, доцент Кривизюк Леонід Петрович, провідний науковий співробітник Наукового центру сухопутних військ Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного

Захист відбудеться «22» жовтня 2010 р. о 12.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.15 у Національному університеті “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України за адресою: 79013, м. Львів-13, вул.. С. Бандери, 12, корп. 4, ауд. 204.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету “Львівська політехніка” за адресою: 79013, м. Львів, вул. Професорська, 1.

Автореферат розісланий «15» вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент І. В. Буковський



Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження визначена необхідністю поглибленого вивчення подій Першої світової війни, їх великий вплив на подальший розвиток європейських народів. У цьому контексті значний інтерес викликає вивчення воєнних дій на території Галичини у 1914-1915 рр., що відбувалися між Габсбурзькою монархією та Російською імперією.

Галицькі землі стали епіцентром бойових дій воюючих сторін на Сході Європи, що призвело до значних людських і матеріальних втрат. У регіоні, який мав ключове геополітичне значення, зруйновано десятки міст і містечок, спалено і пограбовано сотні сіл, знищено близько мільйона житлових і господарських будівель. Від голоду, різних хвороб та епідемій масово гинули люди, сотні тисяч жителів краю стали біженцями, вигнанцями або евакуйованими. Австро-угорських та російських властей зовсім не турбувала доля цивільного населення, їхні зусилля спрямовувалися насамперед на вирішення воєнних потреб.

Невід'ємною складовою дослідження проблем Першої світової війни, що дасть можливість її комплексного уявлення, є політика російської воєнної адміністрації у Східній Галичині в 1914-1915 рр. Показ неоднакового ставлення російських окупаційних властей до населення краю різної національності, утисків й репресій, яких найбільше зазнали українці, зумовлений неоднозначним, а деколи діаметрально протилежним висвітленням цих проблем в сучасній українській та зарубіжній історіографії. Замовчування, нерідко й фальсифікація даного питання з ідеологічних міркувань призвело до появи в історичній літературі значних і необґрунтованих помилок щодо діяльності російської адміністрації протягом всього періоду окупації краю. Тому об'єктивне відтворення історичного минулого українського народу матиме певне суспільно-політичне звучання, сприятиме гармонійному розвиткові українсько-російських відносин.

Війна стала для Східної Галичини передусім кінцем однієї та початком іншої епохи, негативно відбилася на долі українців і поляків у XX столітті. Мілітарні змагання на галицькому терені призвели до українського збройного чину, який разом з українським політикумом зрушив лавину подій, які, зрештою, привели до здобуття українцями своєї державності на західноукраїнських землях. Вагомість тогочасних воєнних подій у Галичині полягає й у вдосконаленні стратегії й тактики ведення бою, застосуванні нових видів зброї, а також рішучістю обидвох воюючих сторін докласти всіх зусиль і будь-якою ціною реалізувати свої воєнно-політичні цілі. Бої на галицьких землях характеризувалися перевагою маневрених дій над позиційними, були єдиними у Першій світовій війні, що давали шанс перелому і мілітарному вирішенню конфлікту. Поза тим, в зацікавленнях і працях дослідників, зазначений у дисертації період Першої світової війни у Східній Галичині постійно залишається в тіні інших подій, а в історичній свідомості теперішнього суспільства, по-суті, не існує. У зв'язку із цим об'єктивне вивчення цієї важливої сторінки військової історії України початку XX ст. актуальне, становить науковий та суспільно-політичний інтерес.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах науково-дослідної теми відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України Ї “Суспільно-політичні та національно-конфесійні трансформації в Західній Україні ХІХ-ХХ ст.” Державний реєстраційний № 0107U002361 від 19.02.2007 р.

Мета і завдання дослідження - на основі узагальнення здобутків історіографії, осмислення нових документів, матеріалів і спогадів учасників подій об'єктивно дослідити:

стан наукової розробки проблеми, її джерельну базу;

бойові дії між військами Центральних держав і Російської імперії на території Галичини у 1914-1915 рр.;

матеріальні та людські втрати на галицьких землях під час воєнних дій;

діяльність російських властей щодо населення краю різної національності в період його зайняття;

причини і масштаби депортаційних процесів населення Галичини під час її першої окупації.

Об'єктом дослідження є політика Російської імперії щодо Східної Галичини в роки Першої світової війни.

Предметом дослідження є бойові дії на галицьких теренах та діяльність російських окупаційних властей у 1914-1915 роки.

Методологічна основа дослідження - принципи історизму та наукової об'єктивності, що ґрунтуються на пріоритеті документів, які дають змогу всебічно проаналізувати бойові дії та діяльність російських властей на галицьких землях у перший період їх окупації. Дисертант застосував аналітичний, порівняльний, конкретно-історичний та проблемно-хронологічний методи. Робота тісно переплітається з політичною історією.

Хронологічні межі дисертаційної праці - серпень 1914 р. - червень 1915 р., період найбільш активних бойових дій між воюючими воєнно-політичними блоками європейських країн, захоплення галицьких земель російськими військами, становлення російської адміністрації та проведення окупаційної політики в краю і відступ росіян. В окремих випадках дисертант виходить за нижню позначку зазначених хронологічних меж, бажаючи більш детально з'ясувати історичні передумови досліджуваної теми.

Географічні межі дослідження охоплюють територію історичної Галичини (сучасні Львівська, Івано-Франківська та більша частина Тернопільської області без її північних районів), а також Надсяння та Лемківщини (тепер в складі Польщі), що в досліджуваний період входили до складу „Тимчасового воєнного генерал-губернаторства”.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі архівних документів, введених вперше в науковий обіг, нового осмислення відомих і нововиявлених матеріалів і фактів комплексно досліджено:

найголовніші битви між австро-угорськими та російськими військами
на території Галичини від серпня по грудень 1914 р.;

матеріальні руйнації та людські втрати регіону під час боїв між воюючими сторонами;

окупаційну політику російських властей щодо місцевого населення в галузі соціально-економічних, суспільно-політичних і національно-культурних відносин;

- зимово-літні наступально-оборонні операції австро-угорсько-німецьких і російських армій 1915 р., репресивні дії російської влади і війська щодо місцевого населення під час відступу.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації узагальнюють матеріали стосовно геополітичного значення галицьких земель для Центрально-Східної Європи. Результати дисертаційної роботи можуть бути використані у лекційних курсах, спецкурсах цивільних і військових вищих навчальних закладів, підготовці узагальнюючих праць, підручників і навчально-методичних посібників з історії України, історичного краєзнавства.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки роботи обговорювалися на засіданні відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, оприлюднювалися на міжнародних науково-практичних інтернет-конференціях: „Перспективні інновації в науці, освіті, виробництві і транспорті” (Одеса, 2009 р.), „Наукові дослідження і практичне застосування. Сучасний стан і шляхи розвитку” (Одеса, 2009 р.); міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні питання науки та практики: досягнення та перспективи” (Полтава, 2009р.); всеукраїнській науковій військово-історичній конференції „Воєнна історія Галичини та Закарпаття” (Львів, 2010 р.).

Публікації. Результати дослідження висвітлено у 8 статтях, 4 з яких опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та в 4 збірниках матеріалів і повідомлень наукових конференцій.

Структура і обсяг дисертації зумовлені метою і завданням дослідження. Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом, складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (425 позицій), додатків (17 сторінок). Загальний обсяг дослідження 240 сторінок, з них основного тексту 185 сторінки.

російський імперія галичина військо

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність, об'єкт і предмет дослідження, хронологічні та географічні межі, визначено мету, завдання, наукову новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” проаналізовано стан наукової розробки теми вітчизняними та зарубіжними істориками, джерела, спогади та публікації у періодичних виданнях. Історіографію по даній темі умовно поділено на дві групи - українська (воєнного і міжвоєнного періодів, радянська, сучасна і діаспорна) і зарубіжна (австрійська, німецька, польська і російська).

Вивчення становища галицьких земель, бойових дій на території краю розпочали ще в період війни безпосередні учасники і очевидці тогочасних подій - М. Лозинський, П. Карманський, С. Рудницький, В. Дорошенко, З. Кузеля, В. Левинський, К. Левицький, С. Томашівський, Л. Цегельський. У їхніх працях, крім показу суспільно-політичного життя галичан напередодні та в роки війни, подано значну інформацію про територію, кількість населення Галичини, чисельність армій та основні види озброєнь воюючих країн, виділено окремі битви між австро-угорськими та російськими військами на теренах краю, дано приблизну кількість людських втрат, але тільки з боку росіян.

Глибокий аналіз різних векторів діяльності російської окупаційної влади у Східній Галичині зробив І. Крип'якевич у праці “Галичина під час російської окупації. Серпень 1914 - червень 1915.” - Львів, 1915. Водночас дослідник підкреслив, що в книзі “пропущено зовсім воєнні події”.

Важливий матеріал для вивчення нашої теми знаходимо у працях учасника українських визвольних змагань, дослідника військової історії західноукраїнських земель 1914-1921 р. І. Карпинця. Автор, не вдаючись до будь-яких політичних оцінок тогочасних подій, дуже лаконічно розкрив хід бойових дій між австро-угорськими і російськими військами на території Галичини від серпня 1914 р. до початку Горлицької операції.

Зрозуміло, що названі праці написані з проавстрійських позицій, не позбавлені суб'єктивізму, проте заслуговують на увагу з інформативного боку.

Діяльність російської окупаційної влади, спрямованої на викорінення “мазепинського руху”, насадження православ'я, історію “Галицької Руїни” висвітлено Д. Дорошенком і С. Єфремовим.

У 30-х роках опубліковано фундаментальну монографію “Історія українського війська” і ґрунтовне дослідження О. Думіна “Історія Легіону Українських Січових Стрільців”. У роботах описано бої між австро-угорськими і російськими військами досліджуваного нами періоду, однак тільки через призму участі в них Січових стрільців.

У радянський час також вивчалась історія окремих регіонів періоду Першої світової війни, особливо тих, які перебували в зоні бойових дій (Волинь, Галичина, Буковина). У монографіях В. Осечинського, І. Компанійця, А. Ярошенка, в “Історії Української РСР” (т. 4) розглядаються характер війни, зовнішньополітичні аспекти, ставлення українських політичних партій і окремо більшовиків до війни, дано короткий перебіг воєнних дій у 1914-1916 рр., показано погіршення становища галицького населення, людські та матеріальні втрати, воєнні руйнації у краю, ідеалізовано “народні маси”, старанно уникнуто розгляд національного питання, всі вектори та тенденції наукового пошуку обмежувалися певними ідеологічними рамками.

У роботах І. Кулінича та Я. Хонігсмана з класових позицій розкрито експансію іноземного капіталу в українську економіку, плани німецьких політичних кіл щодо утворення української та інших незалежних держав з метою розвалу Російської імперії та подальшого проникнення російського впливу на Захід.

Науковці української діаспори (В. Верига, Т. Гунчак, Р. Млиновецький, І. Нагаєвський, О. Субтельний, та ін.) спеціально не вивчали досліджувану нами проблематику, хоч у своїх працях торкалися окремих фрагментів бойових дій та воєнних знищень на східно-галицькому терені, діяльності російської адміністрації у краю, її прагнення інкорпувати Галичину в загальноросійські економічні та суспільні процеси.

Сучасна українська історіографія, на відміну від попередніх років, має значні здобутки у розробці різних політичних проблем періоду Першої світової війни. Це праці О. Реєнта, Б. Янишина, О. Сердюка, І. Патера, О. Кураєва, Л. Дещинського, О. Сухого та ін. Роль УСС-ів у вирішенні долі багатьох битв між австро-угорською і російською армією показано у працях М. Литвина, К. Науменка, М. Лазаровича та ін.

У публікаціях В. Волковинського та В. Заполовського розкрито, щоправда фрагментарно, бойові дії у перший період Великої війни, зокрема битви російської армії проти австро-угорської, а не навпаки.

У захищених кандидатських дисертаціях О. Мазура, І. Кучери, І. Береста, І. Лозинської здебільшого акцентовано увагу на політиці російської влади у Галичині, впровадженні православ'я, вивезенні місцевого населення, тощо.

Відомості про бойові дії та воєнні знищення в окремих населених пунктах наведено у багатотомному виданні “Історія міст і сіл Української РСР”, зокрема Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей.

Загалом українські історики дуже мало приділяли уваги вивченню бойових дій на українських землях, зокрема у Галичині. Набагато більша заслуга у цих питаннях належить австрійським, німецьким, російським і польським історикам, які сформували відповідні військово-історичні школи.

Загальному опису війни та окремим її воєнним кампаніям присвячені праці російських військових істориків А. Зайончковського, А. Коленковського, Н. Таленского, Г. Вержховського, В. Ляхова та ін.

У працях О. Строкова окремі розділи присвячено воєнним кампаніям на Західному і Східному фронтах у 1914-1918 рр., зокрема наступу російської армії та поразки австрійських військ у Галичині в 1914 р. Окремі епізоди бойових дій подано в “Истории Первой мировой войны”, однак без їх об'єктивної оцінки, зокрема у Карпатах навесні 1915 р.

Книга А. Керсновського “История русской армии” (т. 3) містить великий фактичний матеріал. Першій світовій війні приділено окремий розділ, в якому здебільшого описано бойові дії 8-ї російської армії О. Брусилова у Галичині.

Сучасна російська дослідниця А. Бахтуріна висвітлює політику Російської імперії у Галичині 1914-1917 рр., показує відступ російських військ весною - літом 1915 р., розкриває проблеми біженців, виселенців, заручників. Тут не можна повністю погодитися з автором щодо оцінки діяльності окремих представників тодішньої російської влади у Галичині, її дій на освітньо-конфесійному полі.

Робота В. Шамбарова “За Веру, Царя и Отечество” спрямована на возвеличення політики російського самодержавства й успіхів російської армії, применшення її нищівних поразок, нехтуванням участі українців у війні по обидва боки воюючих сторін.

Із зарубіжної історіографії виокремимо праці австрійських істориків В. Біля, Р. Хармоза, німецьких - О. Брюкнера, Г. Кляйнова, польських - О. Ахматовіча, А. Хойновського, В. Холодецького, І. Домбровського, Є. Гольцера і Є. Молєнди, М. Клімецького, Ф. Пшисецького, Т. Ольшанського та ін. Однак найбільше нашої теми стосується праця Є. Батора “Галицька війна” - Варшава, 2008, в якій описано битви, що відбувалися на території Східної і Західної Галичини у 1914-1915 рр. Проте вона замовчує або подає дуже фрагментарно участь українців у бойових діях цього часу.

Французькі (Ф. і Л. Функени) й американські (Г. Болдін, І. Каган) дослідники стосовно нашої теми подають окремі аспекти бойових дій, а також кількісний склад та озброєння воюючих армій Антанти і Троїстого Союзу.

Наведений огляд історичної літератури дає підстави дисертанту зробити висновок, що значна кількість праць, у яких розглянуто бойові дії та руйнування на території Східної Галичини у перший рік світової війни, потребує якісно нового, комплексного підходу до проблеми. Крім того, недостатньо розробленими залишилися такі важливі питання як людські та матеріальні втрати серед мирного населення краю, політика щодо нього австрійської та російської влади, руйнації у промисловій сфері та занепад сільського господарства, проблеми біженців під час відступу російських військ.

Джерельну базу дисертації склали документи і матеріали архівів, бібліотек України та Російської Федерації, спогади учасників подій, періодика.

Головний масив документів зберігається у Російському державному воєнно-історичному архіві (РДВІА) у Москві. Це матеріали фондів: 2003 - Штаб Верховного головнокомандувача. Ставка. Управління генерал-квартирмейстера; 2067 - Штаб Головнокомандувача арміями Південно-Західного фронту. Управління генерал-квартирмейстера 1914-1918 рр.; 2068 - Канцелярія Головного начальника постачань армій Південно-Західного фронту (1914-1918 рр.); 13216 - Канцелярія штабу. Канцелярія воєнного генерал-губернатора Галичини. У цих фондах знаходяться накази Верховного головнокомандувача і штабу Головнокомандувача Південно-Західного фронту, оперативні дані про бойові дії на фронті, положення про обов'язки воєнного генерал-губернатора Галичини, доповідні записки російського військового відомства царю Миколі ІІ, інформації про діяльність російської влади у Східній Галичині.

У Центральному державному історичному архіві України у м. Києві (ЦДІАУК) фонди: 361 Ї Канцелярія воєнного генерал-губернатора областей Австро-Угорщини, захоплених по праву війни 1914-1917 рр.; 363 Ї Штаб військового генерал-губернатора Галичини 1914-1915 рр.; 365 Ї Тимчасове жандармське управління воєнного генерал-губернатора в Галичині 1914-1915 рр. Вони містять документи про діяльність російської окупаційної влади у Галичині, жандармського управління, про воєнні знищення та грабунки, спричинені бойовими діями на території краю, свідчення про поширення різноманітних хвороб та епідемій серед місцевого населення.

Матеріали Центрального державного історичного архіву у м. Львові (ЦДІАУЛ), що знаходяться у фондах: 191 Ї Крайовий уряд відбудови; 146 Ї Галицьке намісництво; 309 Ї Наукове товариство ім. Шевченка; 318 Ї Комітет для виплати авансів державним службовцям за час перебування російських військ у Галичині 1914-1915 рр; 582 Ї Окружне відділення секції опіки Міністерства військових справ, м. Львів. 1919-1921 рр.; 645 Ї Канцелярія Перемишльського губернатора, м. Перемишль 1915-1916 рр.; 694 Ї Колекція документів до історії перебування російських військ на території Галичини в період Першої світової війни; 709 Ї Львівський відділ воєнного управління в справах використання збіжжя. 1915-1921 рр.; 735 Ї Шухевич Володимир, педагог, етнограф, громадський діяч, голова товариства “Руська бесіда”, “Боян”, редактор часописів “Дзвіночок” та “Учитель” у Львові, дійсний член НТШ; 768 Ї Дирекція народних училищ Галичини 1914-1915 рр., подають нам найрізноманітніші циркуляри, розпорядження австрійських та російських властей, інформацію про стан промисловості та сільського господарства, дані про виселенців, біженців, емігрантів, матеріальне становище населення Галичини, шкільні справи, тощо.

У Державному архіві Тернопільської області (ДАТО) у фондах: 200 Ї Тернопільська повітова комісія по розгляду нанесення збитків населенню в роки Першої світової війни м. Тернопіль (1918-1922); 248 Ї Скалатська повітова комісія по розгляду збитків нанесених населенню воєнними діями Першої імперіалістичної війни, м. Скалат, Тернопільського воєводства, 1916; 370 Ї Управління начальника Збаразького повіту, м. Збараж, Тернопільської губернії. 1914-1917 рр., поміщено матеріали про збитки мирного населення в результаті бойових дій.

Документи про господарську розруху під час війни, заподіяну шкоду населенню містяться у таких фондах Державного архіву Івано-Франківської області (ДАІФО): 7 Ї Магістрат м. Станіславів Станіславського повіту, 1841-1919 рр.; 10 Ї Печеніжинське повітове староство (1898-1921 рр.); 52 Ї Станіславське повітове бюро з відбудови господарства м. Станіслав, 1921-1932 рр.; 53 Ї Станіславська повітова комісія зі встановлення збитків, заподіяних приватним особам війною, 1914-1918 рр.; 54 Ї Богородчанська повітова комісія зі встановлення збитків, заподіяних приватним особам війною 1914-1918 рр.; 55 Ї Богородчанське повітове бюро з відбудови господарства, м. Богородчани 1920-1923 рр.

У Фондах Державного архіву Львівської області (ДАЛО): 2 Ї Міське управління (магістрат) м. Львова; 905 Ї Управління начальника Бродівського повіту. 1914-1917 рр.; 907 Ї Канцелярія Львівського губернатора 1914-1917, матеріали розкривають воєнні руйнування на території краю, містяться звіти про діяльність австрійської та російської адміністрацій стосовно галицького населення, доповідні записки про евакуаційні процеси у Галичині.

Окремі аспекти досліджуваної теми знайшли відображення у виданих збірниках документів і матеріалів, зокрема про воєнні операції російської армії на Східному фронті Ї “Восточно-Прусская операция”, “Галицийская операция 1914 г.“, “Горлицкая операция”, в яких розкрито воєнні плани воюючих сторін, підготовка і проведення операцій, діяльність командування, бойові дії військ.

Важливим джерелом доповнення архівних матеріалів є тогочасна преса. У роботі використано українську періодику - “Діло”,“Вістник Союза визволення України”, “Господарська Часопись”, “Шляхи”, “Місіонар”, “Украинская жизнь”, російські видання -“Прикарпатская Русь”, “Киевская мысль”, польські - “Gazeta Wieczorna”. На сторінках цих видань, крім висвітлення загального становища Галичини, публікувалися матеріали про бойові дії, розпорядження і накази російської влади, воєнні збитки у краю, порушувалися питання про виселенців і біженців.

У дослідженні дисертант використав мемуари О. Брусилова, С. Сазонова, А. Красіцького, М. Галана, Б. Януша, Ю. Холодецького, Й. Гронського, Д. Дорошенка, В. Шухевича, французького дипломата М. Палеолога та ін.

Надзвичайно важливі матеріали про бойові дії та побут військовиків наведено у спогадах Українських січових стрільців “За волю України: історичний збірник”.

Інформацію про воєнні події, знищення галицьких міст і сіл, діяльність російської адміністрації, важке економічне становище населення краю поміщено в історико-мемуарних збірниках, виданих українською діаспорою.

Зазначимо, що література цього виду джерел вимагає критичного осмислення. Характерним для спогадів більшості авторів є намагання виправдати себе за допущені помилки, прорахунки і перебільшення подеколи власних заслуг.

Підсумовуючи, відзначимо рівень документальної достовірності та історичної цінності опублікованих історичних джерел. Матеріали багатьох архівів, тогочасні видання, спогади очевидців подій у поєднанні з сучасною історичною літературою дали змогу дисертанту науково й неупереджено висвітлити бойові дії на території Східної Галичини, великі руйнування та їх наслідки для населення краю у період Першої світової війни від серпня 1914 р. по червень 1915 р.

У другому розділі “Бойові дії на території регіону та політика російських властей (серпень - грудень 1914 р.)” показано плани Троїстого Союзу і Антанти щодо українських земель, проаналізовано головні битви на галицькому терені, висвітлено політику російських окупаційних властей у Східній Галичині.

З вибухом війни українські землі стали ареною зіткнень інтересів трьох держав - Німеччини, Австро-Угорщини та Росії. Німецькі плани зводилися до розчленування Російської імперії, зайняття територій, що знаходилися під її пануванням (Польщі, Литви, Білорусі, Прибалтійських губерній та України) з метою їх колонізації.

Австро-Угорські урядові чинники прагнули за допомогою галичан схилити наддніпрянських українців до “австрійської ідеї”, а у випадку сприятливої міжнародної кон'юнктури приєднати Волинь та Поділля до монархії, не відмовляючись водночас від Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття.

Росія, виходячи зі своїх імперських інтересів, насамперед прагнула “приєднати “русскую” Галичину”, а тим самим назавжди покінчити з “мазепинством,”, тобто вирішити українське питання у шовіністичному дусі. Міністр закордонних справ С. Сазонов, говорячи про причини війни, однією з головних назвав “українську ідею”.

Плани війни головних її учасників передбачали короткочасність бойових дій. За рівнем підготовки та оснащеності найкращою була німецька армія, яка після мобілізації нараховувала 2,5 млн. вояків, російська - 5,338 млн. солдатів і офіцерів, в т. ч. 3,5 млн. українців, австро-угорська 1,568 млн. чоловік, з них 250 тис. українців.

Галичани, як і наддніпрянці, проголосили свою лояльність до держав, під пануванням яких вони перебували, що поставило їх у протилежно воюючі сторони. У серпні 1914 р. галичани організували Головну Українську Раду, а у вересні створили Легіон УСС, який австрійський уряд обмежив чисельністю 2,5 тис. вояків. Польські політичні кола Галичини за згодою австрійського командування сформували два легіони по 8,5 тис. жовнірів у кожному.

Галицькі землі з перших днів війни стали одним із основних театрів бойових дій між австро-угорськими і російськими військами. Тут відбулася одна з найбільших у війні - Галицька битва, яка тривала з 18 серпня по 21 вересня 1914 р. і завершилася перемогою росіян. У ній взяли участь з обидвох воюючих сторін 9 армій чисельністю біля 2 млн. солдатів і офіцерів. Втрати австро-угорської армії становили приблизно 400 тис. чоловік і 400 гармат, російської - приблизно 230 тис. вояків і 94 гармати.

Безпосереднім результатом Галицької битви став вступ російської армії в Карпати і заблокування найбільшої в Європі фортеці - Перемишля. Битва мала велике військово-політичне значення як для Російської імперії, так і загалом для Антанти, створивши ґрунт щодо вторгнення російської армії у східні області Німеччини, а після зайняття Галичини - безпосередньої реалізації плану виходу на Угорську рівнину. По-друге, військова потуга Австро-Угорщини була значно підірвана, німецький план бліцкригу не здійснився.

Протягом жовтня - грудня 1914 р. відбулися нові кровопролитні бої між австрійцями і росіянами під Хировом, Стриєм, Туркою, Лімановим, а 9 листопада розпочалася росіянами друга облога Перемишля, що тривала до 22 березня 1915 р.

До кінця 1914 р. російські війська Південно-Західного фронту зайняли Карпатські перевали, війна на деякий час в Галичині перетворилася з маневреної в позиційну, а Східна Галичина, частина Лемківщини і Буковини знаходилися під російською окупацією.

На окупованій території 29 серпня 1914 р. згідно наказу Верховного Головнокомандувача утворено Тимчасове воєнне генерал-губернаторство. Згодом край в адміністративному плані було поділено на чотири губернії - Львівську, Тернопільську, Чернівецьку і Перемишльську.

Діяльність російської окупаційної влади була спрямована перш за все на знищення українського національно-визвольного руху в Галичині, русифікацію краю. Заборонялося все українське - політичні партії, клуби, товариства, закривалися навчальні заклади, періодичні видання, запроваджувалася жорстка військова цензура.

Стосовно поляків росіяни проводили неоднозначну політику. Незважаючи на приховане вороже ставлення поляків до російських властей, російська окупаційна влада намагалася зробити все можливе для польського населення, вважаючи небажаним “завдати матеріальних збитків майбутнім підданим імперії.” В Польському Королівстві вони отримали деяке самоуправління, полегшення у шкільництві, й багато обіцянок на майбутнє у двох частинах Галичини.

Німецьке населення, яке напередодні війни становило 0,9 % зазнавало переслідування до кінця російської окупації краю.

Ставлення до євреїв з боку австрійців і росіян було неоднаковим. Австрійські власті їх вивозили, і самі вони виїжджали, втікали, тобто рятувалися як могли, а з приходом російської влади євреї стали дуже індиферентними до неї, яка згодом хотіла використати їх у русифікаційній політиці Галичини.

У результаті бойових дій Східна Галичина була окупована російськими військами і, всупереч нормам міжнародного права, була приєднана до імперії. Русифікаторська політика російської адміністрації в усіх сферах соціально-економічного та суспільно-політичного життя була спрямована на повну інтеграцію краю до імперії. Війна та російська окупація галицького терену перервали тут процес українського національного відродження.

У третьому розділі “Воєнні знищення східногалицького терену” відзначено, що Перша світова війна призвела до значних руйнувань і великих людських втрат на території Східної Галичини, яка стала ареною кровопролитних боїв між австро-угорськими та російськими військами.

У результаті битв на Галицькій землі (серпень 1914 - червень 1915) особливих руйнувань зазнали міста і містечка, що знаходилися на пограниччі або в центрі воєнних подій. Наприклад, у Гусятині від артобстрілів зруйновано багато житлових будинків і господарських приміщень, а центральна частина міста горіла майже місяць, Галичі - 85, Тисмениці - 60, Рогатині - 70 відсотків будинків. Багато руйнувань зазнали також населенні пункти Львівщини, на території якої у 18 містах і містечках знищено 2892 житлових будинків, 2507 господарських приміщень і завдано збитків на суму 1,6 млн. корон.

Загалом під час бойових дій досліджуваного періоду у 58 повітах Східної Галичини зруйновано 565 тис. 845 житлових і господарських будівель, близько 9 тис. - частково.

Великої шкоди зазнали промислові об'єкти, зокрема - нафтові підприємства. У Бориславі знищено кілька нафтових копалень, завдано шкоди на суму понад 610 тис. корон. Загалом збитки, нанесені нафтовій промисловості Галичини в роки війни згідно Союзу виробників нафти, складали 150 млн. корон. З осені 1914 р. до весни 1915 р. на території Львівської торгово-промислової палати зруйновано 40 різноманітних підприємств. З численних деревообробних підприємств на Прикарпатті та Львівщині вціліла лише третина, з 1500 млинів залишилося тільки 170, а з 960 довоєнних винокурних заводів 100 знищено повністю, майже 300 зазнали відчутних руйнувань. Загалом збитки промисловості Східної Галичини на 1916 р. визначалися у 440 млн. корон.

Надзвичайно великих втрат зазнало сільське господарство. З початком бойових дій практично знищено посіви зернових. Селянство потерпало від безконечних реквізицій з боку австрійських і російських властей. Систематично для потреб воюючих армій здійснювалися т. зв. закупи - фактично примусове вилучення за мінімальну ціну реквізиційних квитанцій, а здебільшого й без оплати коней, великої рогатої худоби, зерна, фуражу, транспортних засобів. Залежно від перебігу подій на фронті частину худоби відправляли або на захід, або на схід.

Численні реквізиції, поширення ящуру і корости серед тварин призвели до різкого зменшення кількості коней та худоби. На січень 1916 р. за даними австрійської адміністрації у Східній Галичині кількість коней порівняно з довоєнним часом налічувала 308 тис. (45%), а великої рогатої худоби - 809 тис. голів (52%).

Нестача робочої й тяглової сили, техніки призводило до скорочення посівних площ. На Тернопільщині, наприклад, селяни 8 повітів у 1915 р. не змогли засіяти 70 тис. моргів землі. Безперервні бойові дії в краї, несвоєчасна обробка землі, відсутність техніки та добрив обумовлювали низькі врожаї зернових, скорочення валових зборів сільгоспкультур взагалі.

Східногалицьке село зазнало значних збитків як у ході бойових дій, так і під час зайняття терену російськими військами. Шкода, завдана російською окупацією в 1914-1915 рр. для Східної Галичини становила 2 млн. 250 тис. корон.

Політика воюючих сторін, господарська розруха викликали масовий голод і злидні серед населення. Особливо важким було становище населення у підгірських і гірських районах - Коломийському, Снятинському, Надвірнянському, Богородчанському, Косівському та інших повітах.

Під час російської окупації у містах і містечках краю панувала велика дорожнеча на всі товари і продукти. Так, ціни на хліб у Тернополі та Львові в 1914 р. зросли у два рази порівнюючи з 1913 р., на картоплю - в 3 рази, ще більше на м'ясо й паливо. Практично всі галицькі міста і містечка в роки війни перебували у скрутному становищі, занепала економіка, зросли ціни, лютував голод. Так, міська управа м. Дрогобича 4 листопада 1914 р. повідомляла генерал-губернатора Галичини, що 27 тисяч жителів міста помирають від голоду. У Львові російська влада, побоюючись голоду, спалаху різних хвороб та епідемій, заснувала міський благодійний комітет, а інтендантство воєнного генерал-губернатора виділило для потреб мешканців міста з вересня 1914 р. по червень 1915 р. близько 120 тис. пудів муки, 30 тис. крупи, 30 солі, 31 тис. цукру.

Скупчення великої кількості військ, втрата житла, проживання в антисанітарних умовах призводило до поширення різноманітних захворювань. Згідно звіту Львівського губернатора з січня до травня 1915 р. зареєстровано 375 випадків захворювання сипним тифом, 435 - черевним, 358 - чорною віспою. Від осені 1914 до літа 1915 року від інфекційних хвороб у селах Львівської архиєпархії померло 1429 чоловік.

На Гуцульщині через відсутність належної медичної допомоги, майже всі сільські жителі були заражені венеричними хворобами, масового характеру набула епідемія сипного тифу. Туберкульозом було уражено близько 25 % населення Східної Галичини.

У зв'язку з бойовими діями, голодом, різними хворобами, вивезенням населення обидвома воюючими сторонами різко зменшилася кількість жителів Східної Галичини. У досліджуваний нами період ніякої статистики щодо руху населення не велося. Однак на основі співставлення окремих даних можемо зазначити, що у гірських повітах (Сяноцький, Самбірський, Турківський, Сколівський, Долинський, Надвірнянський, Богородчанський, Косівський, Печеніжинський, Снятинський) чисельність населення в середньому скоротилась на 10,1 %, найбільше у східних (Збаразький, Зборівський, Бучацький) - на 12,7 %, найменше у західних (Перемишльський, Добромильський, Самбірський, Мостиський, Дрогобицький, Рудківський) - на 2,5 %.

У багатьох містах і містечках краю (Гусятині, Буську, Підволочиську, Коломиї, Станіславові та ін.) також різко зменшилася кількість жителів. У Львові, наприклад, за даними бюро продовольчих карток у серпні 1915 р. жило 157 тис. осіб - на чверть менше довоєнного часу.

За даними австрійського перепису 1910 р. чисельність населення Східної Галичини складала 5 млн. 253 тис. осіб, а в 1914-1921 рр. зменшилася на 12 %.

Загалом населення Галичини, як міське, так і сільське, втягнуте поза своєю волею у світове побоїще, перебуваючи у зоні жорстоких кровопролитних боїв між військами воюючих блоків, найбільше зазнало жахів війни.

У четвертому розділі “Зимово-літні воєнні операції 1915 року в Галичині та відступ російських військ” наголошено, що на переломі 1914-1915 рр. весь тягар війни перенісся на південний відтинок Східного фронту, хід воєнних подій перекреслив оптимістичні плани воюючих сторін. Бойова лінія стала по суті нерухомою, що призвело до деякого застою у воєнних діях.

Австро-Угорщина й надалі дотримувалася своїх довоєнних планів щодо українських земель, а найближчим часом хотіла розблокувати облогу Перемишля і в перспективі звільнити Східну Галичину, що мало сильно вплинути на українців і поляків, тисячі яких воювали в австро-угорській армії, та сподівалися на відвоювання своєї вітчизни. Росіяни прагнули реалізувати свою панславістичну мету Ї ввійти на Балкани через Галичину та Угорщину. З цією метою обидві сторони перегруповували сили, зміцнювали дотеперішні тактичні з'єднання у Карпатах, що перетворювало цей відтинок фронту у найважливішу ділянку боротьби на сході.

З початком 1915 р. російське вище командування вважало можливим негайно відновити воєнні дії у Карпатах. У розпорядженні командувача Південно-Західного фронту М. Іванова була 31 дивізія (610 тис. солдатів) проти 39 австро-угорських і німецьких (573 тис. жовнірів). Становище російських тактичних з'єднань переважало аналогічний стан противника, що давало росіянам значно більшу реальну перевагу.

План австро-німецького командування передбачав перехід їх армій через головні Карпатські перевали (Дуклінський, Ужоцький, Верецький), захоплення плацдармів у Східній Галичині та повернення її Австрії. 23 січня 1915 р. начальник генштабу Австро-Угорщини Ф. Конрад видав наказ про наступ австро-німецьких військ у Карпатах, випередивши на три дні росіян.

Зимово-весняні воєнні дії 1915 р. складалися з трьох Карпатських битв: перша - 23 січня - 15 лютого; друга - 27 лютого - 14 березня; третя (т. зв. - “Великодня”) - 20 березня - 20квітня. Зимові Карпатські битви не принесли бажаних результатів жодній з воюючих сторін. Проте втрати з обох боків були значними: австро-угорська армія від 1 січня до 30 квітня - 700 тис. чоловік, російська - 1,2 млн. чоловік.

У підсумку - австро-угорська сторона втримала свої головні позиції в Карпатах, зайняла невелику частину південно-східної Галичини і більшість Буковини. Росіяни 22 березня оволоділи Перемишлем (їхня остання перемога у 1915 р.) і оборонили зайняту ними більшість територій Східної Галичини. Із запланованих з початком війни великих наступальних операцій росіянам не вдалося довести до завершення ні однієї. Проте російське командування не відмовлялося від своїх наступальних стремлінь, всупереч очевидним фактам підготовки австро-німецького контрнаступу.

2 травня 1915 р. розпочався Горлицький прорив, на якому австро-німецьке командування створило перевагу в живій силі, особливо в техніці. Росіяни зазнали великих втрат, не втримали першої найбільш укріпленої лінії оборони, втратили бойову ініціативу. Це був перелом у боях між російською і австро-німецькою арміями на користь останньої.

Найгірше становище склалося на лінії оборони 3-ї російської армії під командуванням Р. Радко-Дмитрієва, який втратив будь-які ілюзії щодо можливості втримати противника. Небезпечне становище склалося також й для 4-ї та 8-ї російських армій, яким загрожувало оточення з флангів.

Після чотирьох днів Горлицької битви росіяни втратили бойовий склад, техніку, але найголовніше - стратегічну ініціативу, почуття переваги над противником, впевненість остаточної перемоги у війні. Російські війська не змогли втримати фронт на Віслоку, Сяні та Дністрі. Наближався кінець російської окупації у Східній Галичині та столітнього панування у Польському Королівстві.

У складі австрійського війська в Карпатських боях, передусім на горі Маківці (29 квітня - 2 травня) відзначилися Українські січові стрільці, які вперше виступали як окрема українська військова одиниця і здобули загальне визнання серед української суспільності і австрійського командування.

У цих боях брали участь також відділи 2-ї бригади польських легіонів, під командою генерала Тчаскі-Дурського. Особливого успіху досягнув ескадрон уланів 11 червня 1915 р. під Рокитною, не давши росіянам змоги перейти Карпати.

У битві за Перемишль головну роль відіграла змішана 11-та австро-німецька армія А. Макензена, яка затягала кільце навколо фортеці. 3 червня Перемишль було звільнено.

Розгром російської армії в Галичині відбувався в три етапи: перший - битва над Дунайцем, в Карпатах; другий - зайняття австро-німецькими військами лінії фронту по Сяну і Дністру; третій - бої за Львів і його здобуття 22 червня 1915 р. Цей день вважається закінченням Горлицької операції. Наступ австро-німецьких військ продовжувався й у підсумку літніх боїв 1915 р. вони зайняли Холмщину, Підляшшя, частину Полісся і Західну Волинь.

Відступаючи, російські війська руйнували і знищували все на своєму шляху, щоб нічого не залишити противникові, незважаючи на потреби місцевого населення. Військам було дано наказ при відступі “очищати тил, руйнувати дороги, мости та інші споруди.

Генерал-губернатор Галичини Г. Бобринський видав розпорядження про знищення врожаю, щоб не дістався австрійським військам. Під час відступу, за наказом командувача 8-ї армії О. Брусилова, військо відбирало у населення худобу і запаси продуктів, евакуйовувало населення.

У районі Борислав-Тустановичі-Дрогобич російські війська спалили всі нафтосховища і нафтові вишки. Лише в селах Колпець і Модричі згоріло не менше 18 млн пудів нафти, знищено десятки резервуарів з нафтопродуктами ємкістю від 50 до 100 тис. пудів кожний. Численні пожежі руйнували свердловини, вартість однієї з вишкою та обладнанням складала від 100 до 200 тис. рублів.

З відступом російських військ воєнні та цивільні власті примусово виселяли населення Галичини. Виселенці поділялися на три групи: 1) заручники; 2) втікачі або біженці; 3) вислані адміністративним або етапним порядком.

Зі Львова взято 37 заручників: 12 поляків, 10 українців, 15 євреїв. Впродовж 1914-1915 рр. згідно звіту генерал-губернатора з галицьких земель адміністративно вислано 1 962 особи й “переселено” до східних районів Росії 2 364 особи.

Окрему групу складали біженці, які налякані чутками про помсту австро-угорських військ за співпрацю з росіянами або перехід в православ'я покидали рідні місця. Найбільшу кількість біженців дали Лемківщина, Сколівський і Турківський повіти. Із Сяноччини, наприклад, втекло 1,5 тис. москвофільських родин.

Згідно наказу військового генерал-губернатора Галичини від 2 червня 1915 р. всі чоловіки, віком від 18 до 50 років, разом з родинами, майном, худобою виселялися на Волинь. Залишена територія мала перетворитися у пустелю, тобто звільнена як від населення, так і від усього, що могло становити для ворога цінність. Примусове виселення, біженство стали надзвичайно великим суспільним потрясінням у житті Галичини під час війни.

Таким чином, Карпатські битви, Горлицька операція стали найдраматичнішим етапом у війні, який вирішив подальшу долю Східної Галичини. Навіть Брусиловський прорив 1916 р., крім тактичних успіхів, вже всерйоз не загрожував Галичині. Вичерпувалися воєнні засоби і терпіння народів царської Росії. Великодержавна ненажерливість і панславістична нездійсненна мрія, які в 1914 р. штовхнули царизм до війни, в кінцевому результаті привели до його падіння. На основі проведеного дослідження автором зроблено наступні висновки:

- Перша світова війна, була викликана наростанням воєнно-політичного конфлікту між провідними європейськими державами за перерозподіл світового панування, а між Австро-Угорщиною та Росією ще й з огляду на придушення національно-визвольних рухів поневолених ними народів.

- Напередодні війни українські землі набули для Центральних держав особливого геополітичного значення - розчленування Російської імперії за національними ознаками і створення з її західних частин, в тому числі й України, буферних держав, а також з метою подальшої їх колонізації.

- Політика Росії стосовно українських земель визначалася принципом імперського центризму та придушенням будь-яких проявів сепаратизму. Російські політики вважали „українську ідею” однією з головних причин війни.

- Галицькі землі стали головною ареною у Східному театрі воєнних подій. Тут відбулася одна з найбільших у Першій світовій війні - Галицька битва, що розгорнулася на фронті довжиною 400 км, тривала 35 днів і закінчилася перемогою росіян. Російські війська вийшли на гірські хребти Карпат, заблокували найбільшу в Європі фортецю - Перемишль. Кровопролитні бої точилися упродовж наступних місяців. На кінець 1914 р. росіяни зайняли Східну Галичину і Карпатські перевали. Проте, ні одна з воюючих країн, враховуючи на величезні втрати, не завершувала рік успішно.

- У результаті бойових дій між австро-угорськими і російськими військами галицькі землі зазнали великих матеріальних і людських втрат. Значних руйнувань зазнала промисловість краю, збитки якої визначалися у 440 млн корон. Значна частина устаткування підприємств демонтована і вивезена до Росії. Вивозились також сировина і готова продукція. Знищено сотні залізничних мостів і вокзалів, у містах і селах спалено і поруйновано понад півмільйона житлових і господарських будівель, що стало великою трагедією для десятків тисяч сімей та привело їх до злиднів і поневірянь. У зв'язку з мобілізацією дорослого чоловічого населення зменшилася кількість робочих рук, а з ходом бойових дій - розмір посівних площ. Різні реквізиції призвели до значного спаду кількості поголів'я худоби і тяглової сили, що негативно позначилося на сільському господарстві.

- Концентрація величезної кількості військ, господарська розруха викликали постійну нестачу продуктів харчування, голод і злидні серед населення, що загалом впливало на демографічну ситуацію краю. Міське та сільське населення Східної Галичини, перебуваючи в зоні жорстоких боїв воюючих сторін, найбільше зазнало страхіть війни.

Остаточно захопивши у вересні 1914 р. Східну Галичину, російські власті утворили „Тимчасове воєнне генерал-губернаторство Галичини”, до складу якого входило 4 губернії з поділом на 56 повітів. Заміна місцевої адміністрації проводилася на всіх рівнях за винятком судових установ.

- Створено "Тимчасове жандармське управління при генерал-губернаторстві", яке поділялося на 9 районів, існувала також жандармська управа галицьких залізниць, поліцейські відділи у містах і повітах.

- Російська адміністрація проводила цілеспрямовану русифікаторську політику. Було закрито всі українські товариства, навчальні заклади, заборонено українську мову, літературу, видавництва, вивіски. Знищити український національний рух у Галичині та його діячів, покінчити з українством - було головною метою діяльності російських окупаційних властей.

- Із зайняттям росіянами галицьких теренів відновили свою діяльність всі москвофільські товариства. Повсюдно вводилася російська мова, відкривалися російські школи, проводилися арешти українців, особливо інтелігентів.

- Дисертантом доведено, що ставлення російської адміністрації до поляків в Галичині відображало загальнодержавну політику щодо польського питання.

- Галицьких німців переслідували до останніх днів російської окупації - у містах проводили арешти інтелігенції, а у селах - сотень селян німецького походження. Переслідували і євреїв, у містах відбувалися єврейські погроми, конфісковувалася їх земельна власність, нерухомість. Проте російські власті вважали галицьких євреїв, як одне із знарядь русифікації краю. Таким чином, ставлення російської окупаційної влади щодо населення різних національностей у Галичині було неоднозначним і базувалося на засадах великодержавної шовіністичної політики.

- У соціально-економічній політиці російські власті підготовлювали грунт для інкорпорації галицької економіки у загальноросійську господарську систему.

- Взимку 1914-1915 рр. із-за погодніх умов бойова лінія воюючих сторін стала по суті нерухомою, війна в Галичині перетворилася з маневреної в позиційну. У січні 1915 р. відновилися бойові дії. Для здійснення своїх задумів обидві сторони обрали Карпатський відтинок фронту. У зимово-весняній кампанії відбулося три Карпатські битви, які не принесли бажаних результатів жодній із воюючих сторін.

- Російське командування розпорошило свої сили, проводячи одночасно бойові дії в Карпатах і Східній Прусії, що давало можливість слабшому противникові організовувати дієву оборону і призводило до значних людських втрат. Новий наступ у Карпатах, за задумом російського командування, мав привести до поразки Австро-Угорщини.

- Стратегічне завдання австро-німецьких військ полягало у прориві позицій російського Південно-Західного фронту на ділянці Горлиці-Громник з подальшим розвитком наступу на Перемишль і Львів. Ця битва отримала загальну назву Горлицька операція, яка завершилася звільненням Львова. В результаті цієї операції австро-німецькими військами здобуто фортецю Перемишль, звільнено Східну Галичину. Однак частина її південно-східної території й надалі перебувала під російською займанщиною аж до липня 1917 р. Воюючі сторони зазнали величезних втрат, як людських так і матеріальних.

- Російські війська, відступаючи, отримали у червні 1915 р. наказ від командування про знищення на залишеній території всіх матеріальних і національно-культурних цінностей. Масово в примусовому порядку виселялося населення, яке забирало з собою запаси продовольства, господарський реманент, худобу. Загальна кількість біженців, виселенців, евакуйованих становила сотні тисяч осіб. Все це завдало величезних соціальних, матеріальних і духовних збитків галицькому населенню.

- Перша світова війна, попри всі її страхіття і жертви, стала своєрідним каталізатором до утворення на розвалинах Австро-Угорської та Російської імперій національних держав.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Баран І. В. Вплив бойових дій на становище міст і сіл Східної Галичини на початку Першої світової війни / І.В. Баран // Вісник Національного університету „Львівська політехніка” : “Держава та армія” ; [ред. Л. Дещинський]. - Львів : Вид-во НУ “ЛП”, 2009. - № 652. - С. 46-55.

2. Баран І. В. Організація і становлення російської окупаційної адміністрації в Галичині і Буковині (1914-1915) / І. В. Баран // Всеукраїнський науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис „Галичина” ; [гол. ред. М. Кугутяк]. - Івано-Франківськ : Вид-во Прикарпатського у-ту ім. В. Стефаника, 2009. - № 15-16. - С. 47-52.

3. Баран І. В. Галичина на початку Першої світової війни: проблема біженців / І. В. Баран // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія : Історія ; [за ред. І. Зуляка]. - Тернопіль : Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2009. - Вип. 2. - С. 72-77.

...