Анархізм та повстанський рух в Центральній та Південно-Східній Україні в період національно-демократичної революції (1917-1921 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

УДК 94 (477) «192/199»

АНАРХІЗМ ТА ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ В ЦЕНТРАЛЬНІЙ ТА ПІВДЕННО-СХІДНІЙ УКРАЇНІ В ПЕРІОД НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1917-1921 РР.)

07.00.01. - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

БАБІЧЕВА ОЛЕНА СЕРГІЇВНА

Дніпропетровськ - 2010



Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Дніпродзержинського державного технічного університету, Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор ВЄТРОВ РАДІЙ ІВАНОВИЧ, Дніпродзержинський державний технічний університет, професор кафедри соціології та історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор СОЛДАТЕНКО ВАЛЕРІЙ ФЕДОРОВИЧ, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України, член-кореспондент НАН України, завідувач відділу соціально-політичної історії

кандидат історичних наук, доцент АРХІРЕЙСЬКИЙ ДМИТРО ВОЛОДИМИРОВИЧ, Академія митної служби України, доцент кафедри філософії та соціально-політичних дисциплін

Захист відбудеться «24» лютого 2010 р. о 13:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара за адресою: 49027, м.Дніпропетровськ, пл. Т.Шевченка, 1, Палац студентів, ауд. 30.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49010 м.Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий «20» січня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент І.О.Кривий



АНОТАЦІЯ

Бабічева О.С. Анархізм та повстанський рух в Центральній та Південно-Східній Україні в період національно-демократичної революції (1917 - 1921 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук, спеціальність 07.00.01 - історія України, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. - Дніпропетровськ, 2010.

Дисертація є комплексною працею з дослідження анархізму та повстанського руху в Центральній та Південно-Східній Україні в період національно-демократичної революції 1917-1921 рр. Зокрема, основні питання дослідження включають: визначення місця і ролі анархістів та керованого ними повстанського руху у політичній структурі України на всіх етапах Української революції; ставлення анархістів до політики Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, Радянської влади; боротьба повстанського руху керованого анархістами проти німецьких та австро-угорських окупантів, білогвардійського та націоналістичного рухів; організація анархістської держави - «Махновії»; політичні репресії та інші методи політичної боротьби з боку радянського уряду проти анархо-повстанського руху; причини поразки анархістів на заключному етапі Української революції. окупант анархіст повстанський репресія

Ключові слова: анархізм, анархісти-комуністи, ідеологія, повстанський рух, селянство, загін, армія, боротьба, соціальна революція, національно-демократична революція, політична програма, незалежність.



АННОТАЦИЯ

Бабичева Е.С. Анархизм и повстанческое движение в Центральной и Юго-Восточной Украине в период национально-демократической революции (1917 - 1921 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины, Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара. - Днепропетровск, 2010.

Диссертация является комплексной работой по изучению анархизма и повстанческого движения руководимого анархистами-коммунистами в Центральном и Юго-Восточном регионе Украины в период национально-демократической революции 1917 - 1921 гг. Основная проблематика работы включает: определение места и роли анархистов и направляемого анархистами повстанческого движения в политической структуре Украины на всех этапах революции. Доведено, что главным результатом Украинской революции стало достижение народом Украины национального самосознания по поводу формирования украинской государственности.

Автор сделал акцент на изучении анархо-коммунистического направления в анархизме, поскольку в период национально-демократической революции в Центральной и Юго-Восточной Украине значительно преобладали анархисты-коммунисты, идеи которых были наиболее радикальными и понятными особенно для крестьянских масс, а действия решительными. С развитием революционного движения в 1918 г. анархисты-коммунисты начали переходить от идейно-политической деятельности к вооруженной борьбе. В этот период начало быстрыми темпами зарождаться мощное повстанческое движение, возглавляемое анархистами. Повстанцы, среди которых были как крестьяне, так и жители больших промышленных городов Центрального и Юго-Восточного региона Украины поддержали именно идеологию и деятельность анархистов-коммунистов, тем более, что неудачная политика украинских национальных властей вызвала недоверие к ним значительной части трудового населения.

В 1919 г. основной задачей анархистов стало построение «вольного советского строя», так называемой «Махновии», который достиг состояния государственности, главными чертами которой стали республиканская форма правления, декларированная коллективная собственность на землю, использование системы рыночного товарообмена, отсутствие четких границ и названия.

В диссертации показано, что политические репрессии и другие методы политической борьбы со стороны большевистского советского правительства направленные против повстанческого движения были основными причинами поражения анархистов на заключительном этапе национально-демократической революции в 1920 - 1921 гг.

Ключевые слова: анархизм, анархисты-коммунисты, армия, идеология, повстанческое движение, крестьянство, отряд, борьба, социальная революция, национально-демократическая революция, политическая программа, независимость.



SUMMARY

Babicheva O.S. Anarchism and Rebellion Movement in Central and South-Eastern Ukraine during the Period of National-Democratic Revolution (1917 - 1921). - Manuscript.

The thesis is presented for candidate scientific digree of historical sciences, speciality 07.00.01 - History of Ukraine, Dnipropetrovsk National University after oles Honchar. - Dnipropetrovsk, 2010.

Thesis is a complex work on studying of anarchism activity and rebellion movement in Central and South-Eastern Ukraine during the period of National-Democratic Revolution 1917 - 1921. The basic problems of the research include: the definition of place and role of anarchists and rebellion movement headed by them in political structure of Ukraine at all the stages of Ukrainian revolution; anarchist's relation to Central Rada policy, Government of P. Skoropadsky, Directory, Soviet power; the struggle of anarcho-rebellion movement against German and Austrian-Hungarian invaders, Voluntary Army of general A. Denikin and Petlura movement; the formation of anarchy state - “Makhnoviya”. It was also showed, that political repressions and other methods of political struggle from the ride of Bolshevik Soviet government against anarcho-rebellion movement were the main reasons of anarchy defeat at the final state of Ukrainian revolution.

The author made the conclusion that policy of anarchists and rebellion movement restrained the processes of Ukrainian national-democratic revolution and it was one of the main reasons of its defeat.

Key words: anarchism, ideology, anarchists-communists, rebellion movement, peasantry, detachment, army, struggle, social revolution, national-democratic revolution, political programmers, independence.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми обумовлюється потребою подальшого вивчення історії виникнення та діяльності українських і загальноросійських партій, організацій та рухів, в тому разі і анархістського, початку ХХ століття, які визначали перебіг подій та особливості тогочасного суспільно-політичного життя в Україні. Політичні партії, організації та рухи відіграли винятково важливу роль у процесі створення української державності, важливим етапом якого стала Українська національно-демократична революція 1917-1921 рр. ЇЇ політико-правові та ідейні наслідки зумовили становлення сучасної самостійної демократичної держави - України.

Оскільки в період Української революції анархізм в Центральній та Південно-Східній Україні був своєрідним, то для сучасної історичної науки залишається важливим аналіз діяльності анархістських організацій, їхня роль та їх вплив на повстанський рух саме цього регіону в період національно-демократичної революції 1917-1921 рр.

Ідеологічні, політичні та соціально-економічні питання, які ставили перед собою і намагались вирішити анархісти - питання про війну та мир, землю та волю, про можливу перебудову суспільства на засадах соціальної справедливості, про місце і роль держави та бездержавності в історії людства, про ставлення до приватної власності, про такі методи боротьби, як терор, залишаються і зараз актуальними в сучасній історичній науці.

Актуальність подальшого дослідження історії анархізму та сполученого з ним повстанського руху, вивчення та аналіз анархістської ідеології дозволить отримати більш повне уявлення про життєздатність або неспроможність анархістських ідей, про поведінку анархістського руху на різних етапах розвитку Української національно-демократичної революції 1917-1921 рр., дати науково зважені відповіді на питання про те, чи є майбутнє, і які перспективи у політичних організацій, заснованих на принципах анархізму в наш час.

Питання співвідношення особистості і влади, індивідуума та держави, свободи і несвободи, які спробували розв'язати анархісти в період національно-демократичної революції 1917-1921 рр. в Україні, залишаються актуальними і являють собою сьогодні глибокий практичний інтерес для різних політичних теорій та вчень.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана в межах науково-дослідницької роботи кафедри історії України Дніпродзержинського державного технічного університету по темі: «Політичні партії України наприкінці ХІХ - першій чверті ХХ ст.». Номер державної реєстрації 0100U005202.

Мета дослідження полягає у всебічному аналізі стратегії й тактики анархізму та сполученого з ним повстанського руху в Центральному та Південно-Східному регіоні упродовж національно-демократичної революції 1917-1921 рр.

Завдання, які були поставлені для досягнення зазначеної мети:

· шляхом критичного аналізу джерел і літератури простежити особливості накопичення та узагальнення фактичних знань з історії діяльності анархістів і повстанського руху, визначити їхнє місце і роль в революції 1917- 1921 рр. у радянський, зарубіжній та сучасній вітчизняній історіографії;

· визначити основні теоретико-методологічні засади дослідження проблеми та послідовно використати їх в процесі вивчення і узагальнення матеріалу;

· розкрити специфіку повстанського руху, очолюваного анархістами, який був особливо масовим та радикальним в Центральній та Південно-Східній Україні в період революції 1917-1921 рр.;

· дослідити та порівняти діяльність анархістів-комуністів в повстанському русі, зокрема Н.Махна та М.Нікіфорової;

· дослідити взаємодію анархістів-комуністів з представниками інших політичних партій, рухів та течій;

· розкрити причини поразки повстанського руху керованого анархістами в даному регіоні;

· проаналізувати значення повстанського руху під проводом анархістів у вітчизняній історії.

Об'єктом даного дослідження є анархо-комунізм та сполучений з ним повстанський рух в Україні в період національно-демократичної революції 1917-1921 рр.

Предметом дослідження постають характер, масштаб, соціальна природа, причини, форми, еволюція та наслідки анархізму та очолюваного анархо-комуністами повстанського руху в Центральній та Південно-Східній Україні.

Методологічною основою дослідження є загальновизнані принципи науковості, об'єктивності й історизму. Вирішенню поставлених у дисертації завдань сприяло використання конкретно-історичних методів наукового пізнання: проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного. Застосовані також міждисциплінарні методи і такі методи, що запозичені з інших соціально-політичних та гуманітарних дисциплін: аналітичний, статистичний та метод виключення.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з початку Лютневої революції в Росії в 1917 р. до серпня-вересня 1921 р., коли великі повстанські загони, керовані анархістами, насамперед, анархо-махновські, в основному були розбиті частинами Червоної армії.

Просторові межі визначаються Центральним та Південно-Східним регіонами України, де найбільш широко був розповсюджений повстанський рух під проводом анархістів, тобто території тогочасних Катеринославської, Харківської, Полтавської, Таврійської, Херсонської губерній та Донбасу.

Наукова новизна полягає в тому, що на основі різноманітної джерельної бази зроблено докладний аналіз анархізму та керованого ним повстанського руху в Центральній та Південно-Східній Україні в добу національно-демократичної революції 1917-1921 рр., який висвітлюється як окрема комплексна проблема. Дисертація дає узагальнену картину анархізму та керованого ним повстанського руху, як перманентного антиурядового руху революційних низів. Зокрема:

- з'ясовано, що на відміну від традиційної історіографії радянських часів, яка розглядала повстанський рух, очолюваний анархістами, як контрреволюційний, антибільшовицький, бандитський, як окреме, ізольоване явище, показано, що насправді він був суто масовим селянським революційним рухом;

- визначена специфіка анархо-комуністичного та повстанського руху в Центральній та Південно-Східній України в період національно-демократичної революції 1917-1921 рр. в контексті загальноросійського анархістського руху;

- досліджено діяльність самого розповсюдженого та впливового в Центральній та Південно-Східній Україні анархістського напрямку - анархо-комунізму, якій й обумовив особливу міць повстанського руху;

- розкрито діяльність анархістів-комуністів у великих промислових містах Центральної та Південно-Східної України;

- з'ясовано значення створення у 1918 р. Конфедерації «Набат» на поширення та поглиблення анархізму та повстанського руху в даному регіоні;

- досліджено причини поразки повстанського руху під проводом анархістів в цьому регіоні Україні в революційну добу.

Практичне значення одержаних результатів дозволяє ввести до наукового обігу низку невідомих або малодосліджених фактів, які можуть допомогти історикам у подальшій розробці обраної теми, а також при написанні узагальнених праць з історії України. Результати, яких дійшов автор в ході дослідження, можуть бути використані дослідниками для кращого висвітлення подій Української національно-демократичної революції 1917-1921 рр.

Особистий внесок здобувача в історичну науку полягає в самостійному і комплексному розв'язанні важливої і недостатньо вивченої проблеми, що дозволяє глибше і повніше пізнати феномен анархізму та повстанського руху в Центральній та Південно-Східній Україні в період національно-демократичної революції 1917-1921 рр.; узагальнено його значення для сьогодення.

Автором зроблено висновок, що керівництво анархістами повстанськими загонами було одним із головних чинників особливо масової дійсно народної революційної боротьби великих селянських мас регіону за землю та волю, а також гальмуванню процесу української державності.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи були апробовані автором на науково-методичних семінарах та засіданнях кафедри історії України Дніпродзержинського державного технічного університету. Загальна концепція дослідження та його основні аспекти знайшли відображення в доповідях та повідомленнях на наукових конференціях, зокрема: ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні наукові дослідження - 2006» (м. Дніпропетровськ, 2006), Міжнародній науковій конференції «Інновації в технології та методології наукового пізнання», присвяченій 190-річчю з дня заснування Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса, 2006 р.), Перших регіональних читаннях, присвячених 100-річчю від дня народження Л.І.Брежнєва (м. Дніпродзержинськ, ДДТУ, 2006 р.), ІV Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Східні слов'яни: історія, мова, культура» (м. Дніпродзержинськ, ДДТУ, 2007 р.).

Публікації. Здобуті автором наукові результати викладені у 14 публікаціях, загальним обсягом 5 ум. друк. арк., серед яких 10 праць у фахових виданнях, 1 стаття у збірнику наукових праць та тези трьох виступів на наукових конференціях.

Достовірність результатів наукового історичного дослідження забезпечується комплексом документів та матеріалів, а також сукупністю принципів та методів, на основі яких виконана дисертаційна робота.

Структура дисертації обумовлена її метою та дослідницькими завданнями. Вона складається зі вступу, 4 розділів, 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (472 найменування, з них 7 англомовних). Повний обсяг дослідження становить 158 сторінок основного тексту та 36 сторінок бібліографії - всього 194 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, предмет, об'єкт, хронологічні та територіальні межі дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, охарактеризовано особистий внесок здобувача та апробацію результатів дисертації.

Перший розділ дисертації «Стан наукової розробки, джерельна база та методологія дослідження» складається з трьох підрозділів, в яких розглянуті теоретико-методологічні засади дослідження, висвітлено стан наукової розробки проблеми у вітчизняній та зарубіжній історіографії, проаналізовано джерела, залучені до написання праці. У першому підрозділі «Історіографія дослідження» поданий аналіз наявної літератури по темі дисертації та визначені основні напрями дослідження. З урахуванням наукових, концептуальних, ідейно-політичних критеріїв історію діяльності анархістів та керованого ними повстанського руху в Центральній та Південно-Східній Україні можна умовно поділити на чотири періоди, які відображують розвиток історіографічного процесу в післяреволюційні, радянські і пострадянські часи.

Перший період історіографії охоплює 1920-ті - початок 1930-х років. Перш за все це праці радянських дослідників - М.Равіч-Черкаського, Я.Яковлева, В.Залежського, які були спрямовані на ідейний розгром анархістської ідеології ¹.

Політичні діячі Д.Лебідь, Р.Ейдеман, І.Тепер в своїх творах відверто принижували позитивні аспекти махновських повстанців, ставлячи собі за мету дискредитацію анархістського руху Н.Махна ². Популярна праця В.Руднєва, в якій автор підкреслює «контрреволюційність» повстанського руху, очолюваного анархо- комуністом Н.Махном ³. Увагу проблемі участі анархістів у розвитку та формуванні махновського руху приділив радянський історик Д.Ерде. Його стаття «Політична програма анархо-махновщини» ⁴ містить цікавий аналіз впливу анархізму на махновський рух, однак не всі положення, сформульовані автором, є достатньо обґрунтованими.

В межах можливої у радянських умовах об'єктивності слід вважати дослідження М.Кубаніна, яке, в більшій частині, базувалося на вивченні економічних особливостей махновського руху ⁵. На жаль, його праця не позбавлена окремих фактичних помилок, та незважаючи на цей недолік, вона протягом тривалого часу залишалась практично єдиною монографією, де було розглянуто не лише еволюцію анархо-махновського руху, а й розповідалось про складні взаємини Н.Махна з анархістами, представниками Радянської влади та Добровольчої армії.

В цілому, праці першого періоду, не дивлячись на їхнє ідеологічне забарвлення, відіграли позитивну роль у вивченні історії анархізму та повстанського руху в Україні.

Другий період тривав з початку 1930-х років до початку 1950-х років. У зв'язку з утворенням в СРСР тоталітарного режиму, культу особи «вождя» Й.Сталіна, вивчення історії всіх партій, в тому числі й анархістського руху, крім більшовиків, було фактично призупинено. Наряду з меншовиками і есерами, анархісти також були оголошені «дрібнобуржуазними», «антирадянськими» силами ⁶.

У зв'язку з громадянською війною в Іспанії, у ході якої анархісти виступали ідейними опонентами комуністів, в 1939 р. вийшла праця Ом.Ярославського, яка мала не стільки науковий, скільки політично-пропагандистський характер ⁷. Автор жорстоко розкритикував діяльність іспанських анархістів. Проте висвітленню історії анархізму та повстанського руху в Україні доби 1917-1921 рр. автором не було приділено достатньої уваги.

Третій період історіографії анархізму та повстанського руху Центральної та Південно-Східної України припадає на другу половину 1950-х - середину 1980-х років. Під впливом «хрущовської відлиги» почалося більш ґрунтовнє вивчення історії різних політичних рухів та партій, які діяли на початку ХХ століття. Яскравою на цьому фоні є публікація С.Сєманова в 1966 р., яка започаткувала новий етап «махнознавства» ⁸. В даній праці автору вдалося ввести до наукового обігу багато нових матеріалів, запозичених із іноземних видань. Але оцінка залишалася старою: анархізм - це контрреволюційний рух. Найцікавішими в роботах С.Сєманова є матеріали про перебування Н.Махна за кордоном і про долю його сім'ї.

Під час процесу часткової десталінізації з'являються також праці В.Коміна, С.Канева, Є.Корноухова, автори яких на базі історичних джерел подають цікавий фактичний матеріал про події в загальноросійському масштабі, але в оцінках революції в Україні і її дійових постатей радянська історіографія так і не змогла відійти за межі «контрреволюційності анархізму та повстанського руху» ⁹. В зв'язку з чим протягом третього періоду історіографії анархізму та повстанського руху Центральної та Південно-Східної України радянська історія відстоювала повну неспроможність анархістського вчення, ворожого соціалістичній ідеології.

Відзначимо, що саме в цей період значний вклад в історіографію зазначеної проблеми внесли зарубіжні дослідники. Праці Дж.Джоула і Д.Герена містять інформативні огляди історії анархістського руху ¹⁰. Особливе місце посідає монографія П.Авріча, присвячена розгляду і концептуальному аналізу історії анархістського руху в Росії на початку ХХ століття ¹¹. На найвищий науковий рівень питань анархізму та повстанського руху Центральної та Південно-Східної України західна історіографія виходить з другої половини 1970-х років. У 1976 р. в праці американського історика М.Палія, повстанський рух Н.Махна трактувався як воєнний самозахист українського селянства від руйнуючих його економічний базис різних політичних режимів ¹². Доречним доповненням до наукової думки М.Палія стало дослідження М.Мале, в якому автор, вперше в західній історіографії, звернув увагу на політичний, соціально-економічний та воєнний аспекти анархо-махновського повстанського руху, виявляючи співчуття до його ідеалів ¹³. Дослідник Ф.Сисін намагався розглянути національний аспект махновщини ¹⁴.

Підводячи підсумок дослідженням зарубіжних науковців можна констатувати, що головний їх недолік був пов'язаний з недостатньою джерельною базою. Проте вони зробили певний внесок у розробку питань анархізму та повстанського руху Центральної та Південно-Східної України.

Четвертий період починається з кінця 1980-х - початку 1990-х років і триває до сьогодення. Сучасний період історіографічної доби співпадає з новими історичними та суспільно-політичними умовами формування незалежної України. Для цього періоду характерним є початок його неупередженого дослідження та плюралізм оцінок.

Ламаючи старі догми і стереотипи радянської доби щодо критики ідеології анархізму, історики з принципово нових позицій підходили до висвітлення означеної проблеми. Вони звернули увагу на причини поразки анархістського повстанського руху завдяки, перш за все, репресивним заходам комуністичної партії проти анархістів. Так, В.Верстюк приділив увагу розкриттю суспільно-політичних питань анархо-махновського руху, як масового революційного селянського повстанства. Його наукові розробки спрямовані також на розкриття взаємовідносин махновців з більшовицькою партією ¹⁵. В.Волковинським було зроблено акцент на дослідженні воєнно-політичної діяльності анархо-повстанських загонів Н.Махна, а також на самій постаті відомого отамана ¹⁶. Ці твори викликали значний резонанс в науковому світі. Історикам вдалося докладно вивчити політичну діяльність Н.Махна, але в їхніх роботах недостатньо уваги було приділено впливу анархо-комуністів на формування і розвиток повстанського руху. Частково цей недолік подолав О.Тимощук, який детальніше висвітлив в своїй праці взаємодії анархістів-комуністів з махновськими повстанцями ¹⁷. Ґрунтовне дослідження анархізму в Україні зробив історик О.Лебеденко, який в докторський дисертації вперше проаналізував історію виникнення анархізму в Україні ¹⁸.

У 1997-1999 р. вийшли монографії відомого українського дослідника В.Солдатенка, в яких автор по новому докладно розглянув етапи розвитку державотворчої діяльності українства в часи національно-демократичної революції 1917-1921 рр., а також вперше проаналізував ставлення українських політичних партій до анархістського руху ¹⁹.

У наш час з'являється чимало наукових публікацій, присвячених значенню та ролі анархістів у революційних подіях. Їхня особлива риса полягає в поглибленні персонального та краєзнавчого аспекту. Перш за все це стосується наукових розробок відомих вчених Д.Архірейського та В.Ченцова ²⁰.

На сторінках своїх праць науковці В.Іваненко та А.Голуб досліджують теоретичні аспекти «бакунінсько-кропоткінського» анархізму, якого дотримувався Н.Махно, а саме питань ставлення відомого анархо-комуніста Н.Махна до державного устрою та його пропозиції щодо «влаштування життя без влади».

Вчені зробили висновок, що анархізм Н.Махна не був повним безвладдям ²¹.

Історики Р.Вєтров і С.Донченко досконало розглянули діяльність політичних партій різних типів і напрямків, які існували в Україні наприкінці ХІХ - початку ХХ століття, з'ясували причини ліквідації багатопартійної системи. Щодо діяльності анархістів, то автори лише побіжно виділили махновський рух, як приклад діяльності анархістських загонів, який був в Центральній та Південно-Східній Україні ²².

Сьогодні дослідники вивчають анархістський рух по окремих регіонах України. Так Я.Мотенко дає картину селянсько-повстанського руху, який виник на Харківщині наприкінці революції в 1920-1921 рр., автор показує негативне ставлення місцевого селянства до воєнно-комуністичних заходів, які вживала Радянська влада в Україні, а також подає перелік селянсько-повстанських загонів, які діяли на території Харківської губернії в 1921 р. ²³. Історик Ю.Федоровський дослідив повстанський рух під проводом Н.Махна в Донбасі ²⁴.

Основні аспекти досліджуваної тематики знайшли відображення у кандидатських дисертаціях українських дослідників М.Боровика, В.Чопа, Т.Мармазової ²⁵. Певний внесок в розробку досліджуваної тематики зробив історик О.Михайлюк, який в своїй праці кваліфікував повстанство як «соціальний бандитизм» ²⁶.

Підводячи загальний підсумок аналізу літератури та визначаючи стан наукової розробки теми дослідження слід визнати, що в сучасній історичній науці поки що немає конкретного комплексного дослідження діяльності анархістів-комуністів та сполученого з ними повстанського руху в Центральному та Південно-Східному регіоні України, остаточно не з'ясовані взаємовідносини анархо-комуністів з повстанством. Отже, обрана автором тема дисертаційної роботи до сьогодення вивчена далеко не в повному обсязі, що й зумовило її вибір для докладного та всебічного дослідження.

Другий підрозділ «Джерельна база дослідження» говорить про її широту і різноманітність, яка складається з архівних та друкованих джерел. Вивчені та використані архівні джерела представлені комплексом документів, що зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ України) - фонд Р-2, Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГО України) - фонди 1, 5, 57, Центральному державному історичному архіві України м. Києва (ЦДІА України) - фонди 335, 419, а також в державних обласних архівах Дніпропетровської (ДАДО) - фонди 24, 11, 125, Р-3493, Запорізької (ДАЗО) - фонди Р-73, Одеської (ДАОО) - фонди 2, 3, Харківської (ДАХО) - фонди - Р-89, Р-92, Р-93, Р-202, Р-203, Р-476, Р-1630, Р-4752 областей. Особливе місце в дисертації надано матеріалам державного архіву Російської Федерації (ДАРФ) м. Москви - фонди - Р-1318, Р-1339.

Найцінніші матеріали були виявлені у фондах 1, 5, 57, які знаходяться в ЦДАГОУ. Вони збагатили дисертацію великим обсягом документів анархістів-комуністів, розкрили взаємовідносини анархістів з повстанством Центральної та Південно-Східної України, проілюстрували співпрацю анархо-повстанського руху з більшовиками, надали змогу проаналізувати діяльність анархістів на всіх етапах Української національно-демократичної революції: Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, а також дослідити ставлення анархістів щодо політики Радянського уряду та Добровольчої армії генерала А.Денікіна.

Опубліковані джерела за принципом походження та цільового призначення можна поділити на чотири групи:

1. Збірники документів та матеріалів, що складалися за певною темою. Вони допомогли відтворити загальну політичну ситуацію, що склалася в державі 1917-1921 рр. і зробити оцінку ролі і значенню анархістів-комуністів в політичній системі Центральної та Південно-Східної Україні.

2. Політично-теоретичні джерела дозволили краще зрозуміти еволюцію та ідеологічну основу анархізму, головні питання, які ставили собі на мету і намагалися вирішити анархо-комуністи напередодні Української революції, відношення М.Бакуніна, П.Кропоткіна, а також українського історика та політичного діяча М.Драгоманова щодо анархізму.

3. Наративні джерела дали можливість відтворити реальну історичну картину досліджуваного періоду. Величезне значення для дослідження мають мемуари самих анархістів, як Н.Махно, В.Волін, автори яких репрезентували різні полюси суспільного протистояння.

4. Певну кількість важливих подробиць автор почерпнула з українських та російських періодичних видань анархістів-комуністів та анархістів-синдикалістів. Серед видань найважливішими є журнали «Анархист», «Безвластие», «Буревестник», «Вольний голос труда», «Вольная жизнь», «Літопис революції», «Хлеб и Воля», газети «Голос махновца», «Екатеринославский набат», «Звезда», «Известия», «Коммунист», «Правда», «Приднепровский край», «Путь к свободе».

Аналіз джерельної бази поданої дисертаційної роботи свідчить про її достатність і достовірність, що дозволяє докладно висвітлити діяльність анархістів та повстанського руху в Центральній та Південно-Східній Україні в період національно-демократичної революції.

Третій підрозділ - «Теоретико-методологічні засади роботи» обґрунтовує вибір методів та принципів наукового дослідження, які були використані під час роботи над дисертацією. Принцип історизму надав можливість розглянути історію анархізму в конкретних історичних умовах, які склалися в Центральній та Південно-Східній Україні в революційну добу. Принцип наукової об'єктивності допоміг висвітлити анархо-повстанський рух не тільки під кутом політичної історії, а й у тісному зв'язку з соціально-економічними, національно-політичними і ідеологічними процесами. В дисертації застосовані загальнонаукові та спеціально-історичні методи пізнання анархізму та повстанського руху. Проблемно-хронологічний метод дозволив розділити досліджувану проблему на окремі аспекти, визначені в розділах дисертації, в кожному з яких історичні події розглядаються в хронологічній послідовності. Історико-генетичний метод надав можливість відобразити події історичної реальності і показати їхні причинно-наслідкові зв'язки між діями анархістів і їхніми взаємовідносинами з більшовиками. Порівняльно-історичний метод сприяв з'ясуванню загальних закономірностей і ідеологічного тиску, розколу в лавах анархістів, занепаду анархізму в зазначений період. Системно-структурний метод дав змогу врахувати, що на діяльність анархістських організацій в Центральній та Південно-Східній Україні впливали різні чинники - суспільно-політичні, соціально-економічні, ідеологічні, воєнні та інші. Особливо цей метод допоміг у дослідженні Гуляйпільської республіки. При використанні синхронного методу з'явилася можливість розглянути і порівняти процеси, що в один і той же час відбувалися в лавах анархістів в Росії та анархістському русі в Україні. Це дало можливість простежити специфіку анархізму та очолюваного анархістами повстанського руху Центральної та Південно-Східної України періоду національно-демократичної революції 1917-1921рр. Застосування діахронного методу дозволило простежити специфіку політичної проблематики анархізму. Запропонований метод періодизації дав можливість досліджувати ліквідаційні процеси в конкретних історичних умовах. Метод історіографічного синтезу та джерелознавчого аналізу видався найсприятливішим для того, щоб знайти відповіді на питання щодо анархізму та його лідерів в Україні в період революції 1917 - 1921 рр. Метод наукового критицизму було застосовано при роботі з першоджерелами. Комплексне застосування перелічених наукових принципів та методів дозволило виконати поставлені цілі та завдання у дослідженні даної проблеми в повному обсязі.

Другий розділ - «Діяльність анархістських об'єднань Центральної та Південно-Східної України на початку національно-демократичної революції (1917 - 1918 рр.) налічує два підрозділи. В першому з них «Анархістські формування в Центральній та Південно-Східній Україні за часів Центральної Ради» автор визначає, що після Лютневої революції анархісти виходять на політичну арену України. У анархістів, як і у представників інших політичних рухів та партій, з'являється можливість відкрито організовувати анархістськи гуртки, вести пропагандистську та агітаційну роботу. Багато представників анархістського руху повернулося з еміграції за кордону. Автор робить висновок, що в 1917 р. анархісти почали брати активну участь у політичному житті Центральної та Південно-Східної України, особливо яскраво їхня діяльність проявилася в великих промислових містах - Харкові, Катеринославі, Одесі, Олександрівську. Велику агітаційну діяльність розгорнули селяни Гуляй-Поля, до яких приєднався, а потім і очолив, Н.Махно. Анархісти почали друкувати газети та журнали, вести співпрацю з анархістами Петрограда, Москви, Ростова-на-Дону. Проаналізувавши основні напрямки анархізму - синдикалізм, індивідуалізм, комунізм, автором зроблено висновок, що на відміну від інших регіонів, в Центральній та Південно-Східній Україні значно переважав анархо-комунізм - як найбільш революційна і активна течія анархізму. Але в період Центральної Ради анархо-комуністи проводили поки що тільки ідейно-політичну діяльність, критикуючи дії Центральної Ради та Тимчасового уряду.

У другому підрозділі - «Збройна боротьба анархістів проти німецьких, австро-угорських військ та Гетьманату» визначено, що в зазначений період, який характеризується, перш за все, вторгненням в Україну німецьких та австро-угорських окупаційних військ, ще з дозволу Центральної Ради, анархісти-комуністи організують повстанські загони і переходять від суто ідейної, пропагандистської до збройної боротьби, яка за короткий час набуває масштабного характеру і швидко розповсюджується по всій території Центральної та Південно-Східної України. Проте анархо-повстанський рух не набув своєї цілісності, в нього не було єдиного керівництва. Майже у всіх випадках повстанці з анархістами з'єднували свої сили по районах шляхом об'єднання окремих загонів. Наприкінці 1918 р. була сформована Конфедерація Анархістських Організацій України «Набат», метою якої стало об'єднання різних анархістських напрямків і течій для проведення спільної боротьби проти влади та окупантів. Ідейною основою організації була доктрина «єдиного анархізму», яку провідні ідеологи «Набату» В.Волін, Ф.Барон, Я.Суховольський, Й.Готман трактували як спробу синтезу основних ідейних течій тогочасного анархізму. Крім того, представники «Набату» дотримувалися необхідності проведення перш за все соціальної революції. Автором зроблено висновок, що головною причиною підтримки українським селянством анархістської ідеології була її лабільність. Політики ворогуючих між собою урядів та інших політичних кіл не задовольняли стихійних вимог селянства, в той час як програма анархістів-комуністів махновського руху та Конфедерації «Набат» була спрямована на їхню негайну реалізацію. В цей час анархістський рух зімкнувся з селянством і став дійсно масовим повстанським народним рухом, який повів збройну боротьбу за волю й землю.

Третій розділ дисертації - «Діяльність анархістів на другому етапі Української революції у 1919 р.» складається з трьох підрозділів. В першому підрозділі «Ставлення анархістів до Директорії та Радянської влади в Україні у 1919 р.» аналізується ставлення анархістів до політики Директорії на чолі з В.Винниченком, а потім з С.Петлюрою. Доведено, що політика Директорії, спрямована на ідею самостійної України, не була підтримана анархо-комуністичним повстанським рухом в Центральній та особливо Південно-Східній Україні. Адже за етнічним складом в цих промислових регіонах України мешкали представники різних національностей і радянські ідеї саме на цих територіях знайшли своє розповсюдження і тому анархісти спочатку підтримували більшовиків в боротьбі проти Директорії. Проте вже в другій половині 1919 р. анархісти стверджували, що і більшовики неспроможні забезпечити життя трудящих на основі безпартійності. Анархісти, як і раніше, проголошували своєю основною метою здійснення «третьої соціальної революції», яка повинна остаточно знищити залишки капіталу та повалити більшовицьку владу, оскільки її політика не відповідала корінним інтересам робітничо-селянського класу. Анархісти були не згодні з аграрною політикою, яку проводив український радянський уряд Х.Раковського. Таким чином, автор зазначає, що політика Радянської влади у 1919 р. в Україні була не тільки складною і суперечливою, а й шкідливою для селянства Центральної та Південно-Східної України. Але в середини 1919 р. більшовики першими використали зброю проти анархістів і анархо-повстанців України.

У другому підрозділі - «Боротьба анархістського повстанського руху проти денікінщини» досліджено стратегію і тактику анархо-повстанського руху відносно боротьби з частинами Добровольчої армії. Адже на початку 1919 р. денікінці продовжили наступ на Південно-Східну Україну і зустріли опір махновської повстанської армії. 26 січня 1919 р. в Нижньодніпровську відбулася зустріч анархіста-повстанця махновського руху О.Чубенка з представником радянської влади П.Дибенком. Результатом переговорів став перший взаємовигідний союз махновців та більшовиків проти білогвардійського та петлюрівського рухів. Могутній повстанський рух Центральної та Південно-Східної України значно послабив сили денікінських частин. Визнано, що боротьба повстанського руху очолюваного анархістами значно допомогла частинам Червоної армії в розгромі білогвардійського руху А.Денікіна.

У третьому підрозділі - «Махновія» та її суспільно-політичний устрій» досліджено, що наприкінці 1919 р. анархісти махновського руху спробували, вперше у світовій історії, на практиці побудувати безвладну Гуляйпільську республіку - «Махновію». Головний принцип спрямування її політичного курсу - навіть не анархістська доктрина, а загальні настрої селянства, які у формі рішень з'їздів визнавались верховною прерогативою політики.

Характерною рисою анархістської республіки Н.Махна була її мілітарність та сповідування ідеології, спрямованої на подолання в подальшому житті державного устрою суспільства.

Четвертий розділ «Ліквідація анархо-повстанського руху в Центральній та Південно-Східній Україні у 1920 - 1921 рр.» налічує два підрозділи. В першому - «Репресії більшовиків проти анархістів у 1920 р.» з'ясовано, що у 1920 р. програма анархістів повстанського руху спрямовувалася проти політики «воєнного комунізму» в усіх її проявах, на захист села від експлуатації та поневолення містом. Анархістський повстанський рух Н.Махна знов було визнано більшовиками контрреволюційним. Радянська влада продовжувала посилювати заходи, спрямовані проти анархістів. Але в зв'язку з наступом П.Врангеля, 2 жовтня 1920 р. в Старобільську радянськими діячами було укладено третю угоду з Революційною повстанською армією України. Проте одразу після рішучих перемог махновських повстанців вкупі з Червоною армією на фронті проти барона П.Врангеля, органи більшовицької радянської влади посилили жорстоку і підступну боротьбу з анархістським рухом, застосовуючи всю палітру засобів і методів: від організації каральних експедицій, масових арештів анархістів в містах, до натравлення одного отамана проти іншого і створення штучної ворожнечі, граючи на честолюбстві і амбіціях отаманів. Підкреслено, що наприкінці 1920 р. в Україні в основному склалася однопартійна комуністична система. Окремі партії, рухи та напрямки, в тому числі й анархістські, хоч і продовжували ще своє існування, але тепер не відігравали помітної ролі у суспільно-політичному житті Центральної та Південно-Східної України. А влітку 1921 р. були остаточно ліквідовані великі махновські загони, сам Н.Махно пішов до Румунії. Невелика решта повстанських анархістських загонів, яка існувала в Україні ще до 1924-1925 рр. не мала ніякого впливу на політичні процеси в державі.

В другому підрозділі - «Причини поразки анархо-повстанського руху в регіоні» розкриваються комплекс причин політичної та військової поразки анархістів. Так репресивний тиск радянської влади набув характеру цілеспрямованої, відмінно скоординованої кампанії. З листопада 1920 р. до жовтня 1921 р. ВУНК було здійснено разом з частинами Червоної армії чотири великомасштабні операції проти анархістів, внаслідок чого анархістський рух зазнав значних втрат. З анархістами України вели боротьбу видатні радянські політичні діячі М.Фрунзе, Ф.Дзержинський, Г.Петровський, С.Косіор, Ф.Кон, Д.Лебідь, В.Чубар, Х.Раковський, В.Затонський, Ф.Гринько, М.Скрипник, Д.Мануїльський та інші. При Раднаркомі УССР було створено Постійну раду боротьби із бандитизмом, яка керувала й ліквідацією повстанського руху керованого анархістами в Центральній та Південно-Східній Україні. Також значні маси селянства, задоволені новою економічною політикою, припинили підтримувати анархістів. Так припинив своє існування повстанський рух очолюваний анархістами в Центральній та Південно-Східній Україні, але окремі та мало чисельні загони ще діяли до 1923 - 1924 рр.

У висновках підведені підсумки дисертаційного дослідження.

Дисертація є першим, спеціальним і, водночас, комплексним дослідженням проблеми анархізму та повстанського руху в Центральній та Південно-Східній Україні в період національно-демократичної революції 1917 - 1921 рр. В роботі поставлені й розв'язані конкретні історичні задачі, а саме:

- проаналізована та систематизована існуюча наукова література з означеної дослідницької проблеми. З'ясовано, що в залежності від різних суспільно-політичних устроїв, історичних епох, дана проблема розглядалася в історіографії по різному. Так, в 1920 - 30-ті рр. існувала теза про те, що анархо-комуністичний та очолюваний ним повстанський рух були контрреволюційним явищем. З середини 1950-х до кінця 1980 рр. доктриною радянської історіографії стало положення про «крах» та «банкрутство» анархістів, як відверто контрреволюційного та куркульського явища, спрямованого проти Радянської влади. В сучасну історичну добу головною тезою стало положення про те, повстанський рух, керований анархо-комуністами, був дійсно широким, народним селянським рухом, який вів боротьбу за вирішення кардинальних соціально-економічних та суспільно-політичних перетворень;

- представлений в дисертації джерельний комплекс, що складається з архівних та

та опублікованих матеріалів, відзначається репрезентативністю. Сукупність джерел різного походження та характеру є достатньо представницькою і може бути документальною основою для досягнення мети даного дослідження та вирішення конкретних дослідницьких завдань;

- відзначено, що після перемоги Лютневої революції в Україні знову почав поширюватися анархістський рух. В Центральному та Південно-Східному регіонах України серед всіх напрямків та течій анархізму значно перевершував анархо-комунізм, який був найрадикальнішим, найрішучішим та найвпливовішим напрямком анархізму, оскільки саме програма анархо-комуністів співпадала із стихійними вимогами широких селянських мас та частини робітників. Анархо-комуністичні організації відродилися і розгорнули свою пропагандистську діяльність серед всіх верств трудящих у промислових містах краю - Катеринославі, Олександрівську, Одесі, Харкові, а також у великих селах краю;

- з'ясовано, що поступово анархісти-комуністи почали переходити від ідейно-політичної до рішучої збройної боротьби, коли почали організовуватися перші повстанські загони керовані анархістами, особливо яскраво їхня боротьба проявилася в період німецької окупації України та Гетьманату, а потім Директорії, Радянської влади та проти частин Добровольчої армії. На відміну від інших регіонів України, в Центральній та Південно-Східній частині повстанський загони очолили саме анархісти. Спочатку анархо-повстанські загони діяли розрізнено, ізольовано один від одного. Це дало змогу німецьким, австро-угорським військам та гетьманський варті одержати тимчасову перемогу над повстанськими загонами. Значна частина анархістів вимушена була залишити Україну і виїхати до Росії, як, наприклад, Н.Махно;

- встановлено, що невдала внутрішня політика українських національних урядів в 1918 р. викликала недовіру до них значної частини селянського населення. Своєрідною формою протесту проти непопулярних заходів національної держави стало швидке посилення повстанського руху, який виявив розуміння ідеології анархізму. Повстанські загони почали об'єднуватися і діяти спільними силами. Це був вже справжній анархістський повстанський рух;

- визначено, що відмовившись від послуг національної інтелігенції, південноукраїнське населення утворило власну політичну еліту, якій був притаманний не дуже високий рівень освіченості і виключно воєнний характер діяльності. Головним завданням анархо-комуністичного повстанського руху стало забезпечення трудящим масам кардинальних суспільних, соціально-економічних та політичних перетворень. Вагома роль анархістів в історії національно-демократичної революції та громадянської війни вбачається в тому, що завдяки своїм організаторським і воєнним здібностям вони сприяли процесу організації і політичного посилення анархізму та повстанського руху;

- відмічено, що анархістський повстанський рух Н.Махна мав свою чітко виражену особливу позицію. Досягши масштабного територіального і соціального поширення, махновський рух рівнем власної організації і глибиною соціально-політичних проявів якісно перевершив всі інші види повстанства і перетворився на незалежний політичний табір загальноукраїнського значення, який послідовно проводив політику внутрішнього суверенітету і розробив власну оригінальну ідеологію та новий суспільний устрій. Починаючи з середини 1919 р., повстанський рух Н.Махна досяг стану державності, утворивши власну Гуляйпольську республіку - «Махновську державу». Анархісти, разом з Н.Махном, розуміючи реальний стан справ, доклали багато зусиль, щоб приховати зовнішні прояви державності, аби вони не суперечили анархістським гаслам. «Махновська держава» проіснувала майже два місяця, але це був один з моментів світової історії, коли анархісти намагались довести життєздатність анархістських ідей в реальному житті.

- доведено, що головною причиною підтримки селянськими повстанськими масами ідеології махновського анархізму була її гнучкість. Політики ворогуючих між собою урядів та режимів не задовольняли стихійних вимог селянства, в той час як махновська політична програма виступала за їхню негайну реалізацію, дозволяючи повністю втиснути їх у свою доктрину;

- досліджено, що за роки існування анархо-комуністичного повстанського руху Н.Махна було багато зроблено. Наприклад, махновці разом з анархістами мали успіхи, укладаючи угоди державницького рівня, вони створили боєздатну армію, побудували політичну систему та програму, мали власну періодику та реформовану освіту. Однак при оцінці досягнутого анархо-повстанським рухом Н.Махна рівня розвитку треба враховувати ті обставини, що буквально в кожній галузі суспільного життя анархістам доводилося починати практично з порожнього місця;

- встановлено, що повстанський рух під проводом анархістів охопив своїм полум'ям великі простори Центральної та Південно-Східної України та притягнув до своїх лав майже все українське трудове населення. І можливо, якби анархісти володіли більш широкими знаннями з історії суспільно-політичних питань, революційне повстанство мало б більше перемог, що, вірогідно, відіграло б вирішальну роль в подальшій долі Української революції 1917-1921 рр.;

- доведено, що анархо-комунізм потерпів очевидну поразку, в основному, наприкінці 1920 - восени 1921 рр. в зв'язку зі знищенням їх основних загонів Червоною армією, введенням більшовиками нової економічної політики, політичним репресіям, амністією та іншими заходами Радянської влади.

Головний висновок дисертаційної роботи полягає в тому, що незважаючи на недоліки, які були притаманні цьому політичному руху, повстанський рух під проводом анархістів мав можливість стати конструктивним явищем у загальнонаціональному масштабі, за допомогою якого український народ мав можливість здобути волю, державність та демократичний лад. Махновська сила могла бути складовою ланкою загального національно-визвольного процесу як регіональний осередок з власною політичною специфікою. Але цей шанс, через низку обставин, не був реалізований. У 1920 - 1921 рр. позбавлений загальнонаціональної підтримки, повстанський рух Н.Махна опирався лише на власні сили, що надалі і обумовило його прикру поразку. Так, на початку 20-х років ХХ століття анархізм зник з політичної арени в Україні.

...