Військово–політична діяльність Організації Українських Націоналістів на території західних областей України (вересень 1939 – червень 1941 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 94 (477) “1939/1941”

Військово-політична діяльність Організації Українських Націоналістів на території західних областей України (вересень 1939-червень 1941 рр.)

Спеціальність 20.02.22. - військова історія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Гривул Тарас Теодорович

ЛЬВІВ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Павлишин Олег Йосифович, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри новітньої історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Баран Володимир Кіндратович Волинський національний університет імені Лесі Українки, завідувач кафедри новітньої історії України

кандидат історичних наук, доцент Генега Роман Ярославович Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри історичного краєзнавства

Захист відбудеться 8 червня 2010 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.19 у Львівському національному університеті імені Івана Франка, за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 338.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 07 травня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

к.іст.н., доцент Рєпін І. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Початковий етап Другої світової війни в історії України відзначився кардинальними адміністративно-територіальними, політичними, економічними та соціальними змінами. Особливе значення має включення Західної України до складу УРСР. Ця подія призвела до впровадження на новоприєднаних землях радянської управлінської системи, терору державних органів безпеки, ліквідації західноукраїнських суспільно-політичних традицій. В результаті, на боротьбу проти радянської системи активізувалися опозиційні рухи та настрої в українському суспільстві.

Мілітарна поразка Польщі та підготовка до німецько-радянської війни вплинули також на український національно-визвольний рух і характер діяльності Організації Українських Націоналістів. Саме в 1939-1941 рр. розробляються плани діяльності ОУН у військовій, організаційній та пропагандивній сфері, беруть початок чинники, які відіграли значну роль у боротьбі за незалежність протягом багатьох наступних років. Крім того, в самій ОУН стався конфлікт, внаслідок якого до керівництва прийшли нові сили, які мали відмінний від Проводу погляд на форми і методи боротьби, прагнули максимально активізувати діяльність.

Оцінка тогочасних подій відіграє важливу роль в сьогоднішньому суспільно-політичному житті України, знаходить свій відгомін у світі. Через брак наукової інформації продовжують існувати два абсолютно протилежні погляди на цілу українську національно-визвольну боротьбу в ХХ ст. - від повного схвалення до повного заперечення. Це свідчить про важливість об'єктивного та всебічного дослідження діяльності ОУН в 1939-1941 рр.

Мета роботи: на основі всебічного аналізу архівних матеріалів, спогадів, а також наукових досягнень попередників дослідити діяльність Організації Українських Націоналістів на території західних областей України на початковому етапі Другої світової війни в процесі підготовки повстання для проголошення незалежності.

Об'єкт дослідження: Організація Українських Націоналістів, зокрема підпільні осередки, які діяли на території західних областей України в 1939-1941 рр.

Предмет дослідження: підготовка та реалізація планів військового повстання для проголошення незалежності, які здійснювалися крайовим проводом ОУН у вересні 1939 - червні 1941 р.

Відповідно до предмета, об'єкта та мети дисертації поставлено завдання дослідити:

· стан наукового вивчення проблематики та дослідження джерельної бази роботи;

· характер, масштаби та політичні наслідки повстанських акцій проти Польщі в вересні 1939 р.;

· структуру та чисельність підпільної мережі ОУН на території СРСР, її розгалуженість;

· форми та методи боротьби українських націоналістів, які застосовувалися проти радянської влади;

· кадрово-вишкільну роботу ОУН;

· військово-мобілізаційні дії ОУН в процесі підготовки до повстання;

· військове протистояння ОУН та радянських органів безпеки.

Методологічною основою дослідження є принципи історизму та об'єктивності. Предмет дослідження розглядається на основі історичного і системного підходів, проблемно-хронологічного та порівняльного методів.

Територіальні рамки дослідження охоплюють територію Львівської, Тернопільської, Станіславської, Дрогобицької, Волинської, Рівненської та Чернівецької областей (згідно з адміністративним поділом 1939-1941 рр.). За структурним поділом ОУН ці регіони виокремлювалися як Західно-Українські Землі, Північно-Західні Українські Землі та край Буковина.

Хронологічні рамки дослідження визначені початком Другої світової війни 1 вересня 1939 р. і захопленням території західних областей України німецькою армією в перших числах липня 1941 рр.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше на основі різних видів джерел проведено комплексне дослідження військово-політичної діяльності ОУН на території, яка в 1939-1940 рр. була включена до складу СРСР. Зокрема, з'ясовано головні напрямки організаційної, кадрово-вишкільної та повстансько-мобілізаційної роботи ОУН під час підготовки повстання проти радянської влади. У науковий обіг введено велику кількість джерел, зокрема, із архівів Служби безпеки України та архівів громадських організацій.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що результати досліджень можна використати при написанні наукових праць з військової історії, історії України, розробки загальних і спеціальних курсів з новітньої історії України, у навчальному процесі вищої та середньої школи, при дослідженні українського визвольного руху, вивченні історії громадсько-політичних організацій та утворень, а також при вивченні історій українських військових формувань часів Другої світової війни.

Апробація результатів дослідження проходила на конференціях: Міжнародний науковий конгрес “Українська наука на порозі ХХІ ст.” (Чернівці, 2000), Міжнародна наукова конференція “Україна і Польща у світовій історії: політика, економіка, культура” (Острог, 2002), Конференція “Третій фронт у Західній Україні: 1939-1947 роки” (Львів, 2003), Конференція “Організація Українських Націоналістів: 75-ліття створення” (Львів, 2004), Друга міжнародна наукова конференція “Збройні сили України: історія та сучасність” (Львів, 2006), Третій міжнародний науковий Конгрес українських істориків “Українська наука на шляху творчого поступу” (Луцьк, 2006). Основні положення дисертації висвітлено у 6 наукових публікаціях, з яких 4 - у фахових виданнях України. У співавторстві було випущено брошуру з біографіями учасників національно-визвольного руху, де внесок автора полягає у підготовці матеріалу з 1939-1941 рр.

Дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом, складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку джерел. Загальний обсяг роботи становить 238 сторінок, з яких 173 - основна частина, 4 - висновки, 45 - список джерел та літератури (539 позицій).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

оун війна повстання незалежність

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначена мета, основні завдання, об'єкт і предмет дослідження, територіальні та хронологічні рамки, наукова новизна та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі - “Історіографія та джерельна основа дослідження” проаналізовано рівень наукової розробки теми та джерельну базу. Історія ОУН на початку Другої світової війни в історіографії висвітлюється доволі неоднорідно. Окремі теми, які стосуються діяльності ОУН на території Генеральної Губернії були предметом досліджень, результати яких використовувалися в політичних дискусіях. Проте діяльність націоналістів на території західних областей України в 1939-1941 рр. ґрунтовно не розглядалася через відсутність доступу до архівних джерел та з огляду на потребу конспірації щодо учасників боротьби.

Першими дослідниками тематики були автори в еміграції. Зокрема, Л. Шанковський публікував історичні розвідки про діяльність українських збройних сил в різних місцевостях західних областей України Шанковський Л. Тринадцять літ… (Дії УПА й збройного підпілля ОУН на терені Військової округи ч. 4 “Говерля” в 1943-1956 рр. / Лев Шанковський // Альманах Станиславівської землі. - Нью Йорк ; Торонто ; Мюнхен : Наукове товариство ім. Т. Шевченка, 1975. Ї Т. 1. Ї С. 163-193., В. Бемко та І. Гірняк Бемко В. Бережани-Бережанщина / Володимир Бемко // Бережанщина у спогадах емігрантів [упоряд.-редактори Надія Волинець, Богдан Мельничук, Іван Семенець]. - Тернопіль : Книжково-журнальне вид-во “Тернопіль”, 1993. - С. 3-246; Гірняк І. Історія підпільних організацій на території Бережанської землі / Іван Гірняк // Бережанщина... - С. 372-388. вивчали історію підпільних організацій в контексті суспільного життя Бережанщини, В. Косик проводив дослідження, присвячене українському питанню в політиці Третього рейху.

У відомій праці П. Мірчука “Нарис історії ОУН” вересневе повстання 1939 р. розглядається дуже стисло, але у перевиданні цієї праці, додано статтю В. Мороза про діяльність ОУН в серпні-вересні 1939 р., і біографічний покажчик членів націоналістів, які діяли в міжвоєнний період Мороз В. Діяльність ОУН напередодні і на початку Другої світової війни / Володимир Мороз // Петро Мірчук. Нарис історії ОУН. 1920-1939 роки. Ї Вид. третє, доп. Ї К. : Українська видавнича спілка, 2008. ЇC. 590-599 ; Дарованець О. Націоналістичний рух 1920-1930-х років (матеріали до біографічного довідника) / Олександр Дарованець, Володимир Мороз, Володимир Муравський // Петро Мірчук... Ї С. 611-856..

У 1990-х роках в Україні з'явилися праці, автори яких виходять із радянських ідеологічних стереотипів, наприклад, В. Поліщука, В. Масловського та О. Ткачука. Ці дослідники критикують будь-які прояви національної боротьби за незалежність і, використовуючи тенденційно підібрані джерела, впроваджують думку про підпорядкування усієї діяльності ОУН інтересам німецької розвідки.

Протягом останніх років було здійснено великий поступ у вивченні історії українського повстання у вересні 1939 р. та українсько-польських відносин на початку війни. Цьому посприяли міжнародні наукові семінари “Україна-Польща”, які відбувалися за участі науковців обох країн. Серед дослідників цих питань - українські вчені М. Швагуляк, В. Дмитрук, Л. Зашкільняк, В. Трофимович та польські В. Резмер, Ґ. Мазур, Ч. Партач, М. Ясяк. Ґрунтовне вивчення питання вересневих акцій провели А. Руккас та О. Кучерук Руккас А. Бойові дії загонів ОУН у вересні 1939 р. / Андрій Руккас // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Спец. вип. до 60-річчя УПА / ред. кол. К. Кондратюк (відпов. ред.), В. Футала (упоряд.), Л. Зашкільняк, Я. Ісаєвич та ін; Дрогобиц. держ. пед. ун-т ім. І.Франка. Ї Дрогобич : НВЦ “Каменяр”, 2002. Ї С. 387-392; Кучерук О. Українське повстання вересня 1939 року на Західній Україні / Олександр Кучерук // Пам'ять століть. - 2000 р. Ї Ч. 5. - С. 143-151., які спиралися на матеріали архіву ОУН у Києві.

Боротьба українських націоналістів у 1939-1941 рр. знайшла своє відображення в краєзнавчих дослідженнях, присвячених історії окремих населених пунктів та місцевостей, зокрема авторства Б. Савки, Р. Ковалюка, В. Сергійчука, М. Кучерепи, В. Барана, І. Андрухіва та інших. У цих працях вводяться в науковий обіг цінні матеріали про підпільну діяльність, підготовку та реалізацію повстанських планів на місцях.

Серед праць з цієї проблематики важливе місце займають біографічні дослідження, присвячені керівним постатям українського визвольного руху. Серед найвідоміших праці А. Гладиловича, Г. Дем'яна, Р. Василька, О. Дарованця, О. Іщука. Окремо відзначимо біографічне дослідження В. Мороза, присвячене крайовому провіднику В. Тимчію Мороз В. Крайовий Провідник Володимир Тимчій-“Лопатинський” / Василь Шпіцер, Володимир Мороз. - Львів : Афіша, 2004. - 256 с.. Ця праця важлива з огляду на те, що саме В. Тимчій організовував українське повстання проти Польщі в вересні 1939 р. і був першим керівником проводу ОУН - крайової екзекутиви після встановлення радянської влади.

У дослідженні історії спецслужб українських націоналістів, яке провели Д. Вєдєнєєв та Г. Биструхін, виділено протистояння періоду 1939-1941 рр Вєдєнєєв Д. Меч і тризуб. Розвідка і контррозвідка руху українських націоналістів та УПА. 1920-1945 / Д. В. Вєдєнєєв, Г. С. Биструхін. - К. : Генеза, 2006. - 408 с.. Перевагою цієї роботи є залучення малодоступних матеріалів із архівів СБУ. Дослідники дійшли висновку про широкий розмах діяльності ОУН, активність протистояння з націоналістами і органами безпеки та звернули увагу на масовість підготовки до повстання проти радянської влади.

Важливе місце в історіографії проблематики займають праці дослідників, які належать до урядової групи з вивчення діяльності ОУН і УПА. Зокрема, в 1998-1999 рр. А. Кентій опублікував нариси з історії УВО, ОУН та УПА, а згодом вийшов друком допрацьований і об'єднаний варіант дослідження. Недоліком роботи є те, що А. Кентій майже не згадував діяльність ОУН на території СРСР і користувався нерепрезентативною джерельною базою Кентій А. Збройний чин українських націоналістів. 1920-1956. Історико-архівні нариси / Анатолій Кентій. Ї Т. 1. Від Української Військової Організації до Організації Українських Націоналістів. 1920-1942. / Державний комітет архівів України, Центральний державний архів громадських об'єднань України. Ї К. : [б. в.], 2005. Ї 332 с.. І. Патриляк у своїх працях розглядав військову діяльність ОУН в 1939-1941 рр. як частину постійного процесу зростання мілітаризації структур українських націоналістів. На його думку, саме бойові відділи ОУН, які існували перед початком німецько-радянської війни і брали участь у повстанні червня-липня 1941 р. заснували традиції збройної підпільної боротьби і згодом переросли в УПА Патриляк І. Тактика і стратегія українських націоналістів на початковому етапі Другої світової війни / І. К. Патриляк // Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія. Історичні нариси / відп. ред. С. В. Кульчицький. Ї К. : Наукова думка, 2005. Ї С. 15-87..

Підсумовуючи, зазначимо, що в історіографії неодноразово розглядали питання, які мають відношення до різних аспектів історії ОУН в 1939-1941 рр. Проте ця тема ще не розкрита достатньою мірою, щоб створити цілісну картину визвольного руху на початку Другої світової війни.

Джерельну базу дослідження складають спогади колишніх учасників підпільної роботи, матеріали загальних архівів та матеріали архівів Служби безпеки України (кримінальні справи та підсумкові документи радянських органів безпеки, які ґрунтуються на них).

Авторами спогадів були як члени найвищих керівних органів ОУН (С. Бандера, Я. Гайвас, М. Климишин, В. Кук, З. Книш), так і безпосередні організатори та учасники підпілля на радянській території. Серед представників другої групи авторів мемуарів відзначимо публікації авторства А. Гладиловича, С. Мудрика, Д. Куп'яка, Д. Сусіка, І. Маґоцького, О. Максиміва, П. Войновського, Л. Комар та спогади, зібрані і видані В. Макаром. Серед неопублікованих мемуарів відзначимо спогади О. Матли, В. Чижевського та Л. Шанковського, які знаходяться в архіві Центру досліджень визвольного руху.

Протягом останніх 10 років в Україні вийшли друком збірники документів, в яких представлено важливу інформацію з 1939-1941 рр. До таких видань належать “Українське державотворення”, “Українських здвиг” та “Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки (1940-1950)”. Аналітичні висновки та підсумкові дані боротьби проти національно-визвольного руху опубліковані в збірнику “Радянські органи державної безпеки у 1939 - червні 1941 р.: документи ГДА СБ України” Радянські органи державної безпеки у 1939 - червні 1941 р. : документи ГДА СБ України [упоряд. Василь Даниленко, Сергій Кокін]. Ї К. : Вид. дім. “Києво-Могилянська академія”, 2009. Ї 1311 с..

В Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України матеріали про військово-політичну діяльність націоналістів в 1939-1941 рр. містяться в фонді 3833 “Крайовий провід Організації Українських Націоналістів (ОУН) на західноукраїнських землях”. Серед цих документів є звітування націоналістів із чисельними даними про організаційну мережу на території усіх областей України, підсумки партизанських акцій 1939 та 1941 рр. та спогади окремих членів ОУН про їхню діяльність. Також залучалися матеріали із Центрального державного архіву громадських об'єднань України (фонд 1 “Центральний Комітет Комуністичної партії України” та фонд 57 “Колекція документів з історії Комуністичної партії України”).

Матеріали архівів СБУ включають кримінальні справи провідних членів ОУН, зокрема членів крайового керівництва (зберігаються в архіві СБУ у Львівській області), Волинського обласного, Чортківського та Коломийського окружних провідників. Вивчення цих матеріалів має свою специфіку. Зокрема, потрібно брати до уваги можливість подачі неправдивих даних та фальсифікації протоколів допитів. Також використано тогочасні періодичні видання, які виходили друком в Генеральній Губернії.

У другому розділі, “Військово-політичні аспекти українського повстання в Західній Україні у вересні 1939 р.”, визначена суть акцій партизанських загонів, що їх організовували українські націоналісти, їхні здобутки та наслідки.

Наближення і початок німецько-польської війни націоналісти розглядали як сприятливу нагоду для початку повстання проти Польщі та проголошення самостійної держави. Відповідну підготовку у цьому напрямку провела крайова екзекутива на чолі з В. Тимчієм.

Із початком воєнних дій вступила в дію інструкція щодо повстанської роботи на час війни. Вона зобов'язувала членів ОУН уникати мобілізації до польської армії, переходити на нелегальне становище та формувати партизанські загони. На виконання інструкції у різних місцевостях Західної України були створені загони націоналістів. За даними звітів ОУН, їхня чисельність складала більше 7 тис. осіб. Вони виконували перш за все самооборонну роль, захищаючи населення від погромників та мародерів з підрозділів відступаючого польського війська.

Перші партизанські акції, організовані ОУН, зафіксовані 9 вересня, проте дії націоналістів активізувалися починаючи з другої декади вересня, коли фронт наблизився до Західної України. Перед загонами ставилося завдання дочекатися “відповідного моменту” і розпочинати повстання. Але у багатьох місцевостях перешкодою для дій загонів стала відсутність достатньої кількості озброєння. Тому на перших порах повстанська активність проявлялася у роззброєнні невеликих груп польських воїнів та поліції. Коли місцевий провід доходив висновку, що зібрано достатньо зброї, а політична ситуація в місцевості є сприятливою, починалося формування більш чисельних груп повстанців.

Для повстанських акцій вересня 1939 р. характерна партизанська тактика: напади лише на невеликі відділи Війська Польського, уникнення атак на великі населені пункти чи важливі стратегічні об'єкти. Проте на території Бережанського, Миколаївського, Стрийського, Дрогобицького та Дорогочинського повітів діяли і більш чисельні повстанські загони, які вступали у відкриті бої з регулярними частинами.

Оцінка військових результатів повстанських акцій є доволі стриманою, оскільки повстання не набуло запланованої масштабності. Самі націоналісти вважали, що їм на заваді стало швидке наближення німецької армії та вступ у війну СРСР, після чого повстання втратило доцільність. Крім того, Провід ОУН розраховував на позитивний ефект появи Легіону Сушка - української військової частини при Вермахті. Але німці не допустили цю формацію до воєнних дій, тому ефект виявився невідчутним.

Політичні результати повстання можна оцінити по-різному. Головної мети - здобуття незалежності - не було досягнуто, але дії повстанців отримали схвалення західноукраїнського суспільства. На це вплинуло декілька чинників: 1) на тлі лояльних заяв українських партійних лідерів активна незалежницька позиція націоналістів позитивно сприймалася в суспільстві, зокрема, серед молоді; 2) хід воєнних дій продемонстрував внутрішню кризу Речі Посполитої, призвів до дезорганізації польської влади та війська. Це свідчило про те, що успішність боротьби за незалежність залежить не тільки від військових чинників; 3) в ході повстання ОУН успішно втілювала схвалений Проводом Українських Націоналістів сценарій утворення Української Держави. Він передбачав, використовуючи право на самовизначення, встановити суверенітет окремих місцевостей та населених пунктів, а в подальшому об'єднати їх в єдину державу.

Повстанці розраховували на ефект несподіванки та планували скористатися моментом воєнного хаосу для досягнення своїх цілей. Однозначно заперечуємо звинувачення, що повстання мало на меті допомогти Вермахту. Немає переконливих свідчень про те, що партизанські загони підпорядковували свої дії інтересам німецької армії: ні дати початку акцій, ні їх характер, ні запланований кінцевий результат не відповідали політичним чи воєнним інтересам Німеччини.

У третьому розділі, “Організація підпільної мережі ОУН в західних областях України”, досліджено дії націоналістів із відновлення та створення нових осередків, висвітлено форми та методи їх діяльності та з'ясовано головні напрямки кадрово-вишкільної роботи.

Приєднання Західної України до СРСР поставило перед ОУН нові завдання у роботі. Націоналісти припускали, що договір про ненапад між Німеччиною і СРСР не відповідає інтересам обох країн, стан співпраці триватиме недовго, а тому війна між Німеччиною та СРСР неминуча. До початку цієї війни українські самостійницькі сили повинні бути ідейно та кадрово готовими розпочати відкриту боротьбу за незалежність. На пропозицію крайового провідника В. Тимчія було вирішено активізувати підпільну роботу на території СРСР: розпочати активну агітацію, вербування та вишкіл нових членів, щоб згодом підготувати повстання проти радянської влади.

В перші тижні після приходу Червоної армії багато членів ОУН втекло від можливих репресій на територію Генеральної Губернії. Крім того, розконспіровані націоналісти, тобто ті, яких арештовувала польська влада, отримали наказ покинути радянську територію. Як згодом виявилося, цей наказ врятував від репресій багатьох членів ОУН, бо радянські спецслужби отримали від польських поліційних працівників та з судових архівів повну інформацію про діяльність націоналістів. Після цих переходів за кордон підпільна мережа ОУН потребувала тривалого часу для відновлення зв'язків з окремими націоналістами, налагодження системи передачі інформації між осередками та проводом. Проте до кінця 1939 р. було відновлено контакти з більшістю із 18 округ, які підпорядковувалися крайовому проводу Західно-Українських Земель.

В кінці січня 1940 р. крайовий провід отримав звіти 7 округ із даними про перереєстрацію членів. Згідно з поданими даними, в округах нараховувалось 2.879 членів ОУН. Тому припускаємо, що загальна чисельність ОУН в західних областях України на цей час складала 7-7,5 тис. осіб. До червня 1941 р. кількість підпорядкованих крайовому проводові націоналістів складала не менше 20.000 членів; за деякими даними - до 50.000 осіб разом із прихильниками. Таким чином вважаємо кадрову політику ОУН успішною.

До червня 1941 р. осередки ОУН з'явилися у більшості населених пунктів усіх 8 західних областей. За даними офіційних звітів проводу, місцеві осередки були створені у 73,5% населених пунктів західних областей України. В окремих випадках (Станіславщина, Волинь) провідники обласних організацій змушені були штучно стримувати збільшення чисельності, щоб зберегти конспірацію та забезпечити якісний вишкіл нових членів. Крім того, протягом 1939-1941 рр. націоналісти провели велику роботу із поширення організації в інших областях УРСР (Кам'янець-Подільська, Вінницька, Житомирська, Київська, Дніпропетровська, Харківська, Одеська та Сумська області) та на українських етнічних територіях, які входили до Білорусі.

Факт постійного зростання кількості членів ОУН та поширення мережі визнавали у своїх документах чекісти. Оскільки фіксували таку графу анкетних даних, як соціальне походження, тому констатували, що до ОУН належали різні суспільні верстви. Специфікою кадрового складу в українському визвольному русі 1939-1941 рр. стала поява групи професійних революціонерів - націоналістів, які перебували на постійному нелегальному становищі, не працювали на офіційній роботі, а весь свій час приділяли підпільній діяльності, отримуючи за це кошти на проживання.

Причинами успішного організаційного розвитку та кадрового росту стали як внутрішні, так і зовнішні чинники. До перших відносимо курс на активізацію боротьби та підготовку до повстання, який пропагував Революційний Провід ОУН (С. Бандери). На розвиток структури вплинуло створення потужної матеріальної та кадрової бази на території Генеральної Губернії. Налагоджені шляхи комунікації дозволяли швидко посилювати найважливіші ділянки підпільної роботи або врятувати члена ОУН від арешту. Так, в січні-березні 1940 р. на територію України було скеровано кілька груп досвідчених підпільників, які увійшли до складу крайового, обласних та окружних проводів, крайового військового штабу.

Зовнішнім фактором, який позитивно вплинув на збільшення чисельності ОУН самі націоналісти вважали політику радянизації західних областей. Дії радянської влади в політичній, економічній, суспільній сферах настільки негативно сприймалася українським суспільством, що спонукали до пошуків будь-яких шляхів боротьби. Оскільки всі колишні партії саморозпустилися із приходом радянської влади, ОУН залишилася єдиною політичною структурою, що продовжувала свою діяльність на території усіх західних областей. Тому з ОУН співпрацювали українці, які негативно ставилися до радянської влади, навіть ті, які до війни сповідували соціалістичну чи комуністичну ідеологію.

Відповідно до нових обставин було змінено акценти кадрової роботи в ОУН на території західних областей України. Так, ставку на роботу в підпіллі було зроблено на молодь віком від 20 до 30 років, яка не підпадала під підозріння органів безпеки. Зросла роль пропаганди серед студентів та учнів старших класів, які виконували велику частину кур'єрської та розвідувальної роботи.

Нові завдання у роботі вимагали і нових форм та методів діяльності. Для більшої конспірації ОУН фактично відмовилася від проведення збройних акцій, зосередившись на організаційній роботі. Виконання завдань, які стояли перед ОУН, вимагало від її членів високого рівня підготовки до підпільної діяльності. Для цього використовувалася ціла система вишколів. На них вивчалися як теми загальноосвітнього характеру (курс українознавства, історія ОУН), так і теми спеціальні (ідеологія та програмові засади націоналізму, організаційна робота, конспіративна діяльність). Інструкторами на вишколах були досвідчені підпільники, в тому числі з-за кордону. У кожній області існували нелегальні друкарні, які випускали спеціальну пропагандивну, навчальну та ідеологічну літературу. Окремим напрямом вишкільної роботи стали наради-зустрічі провідників осередків, на яких вивчалися особливості керівної роботи в умовах підпілля.

Одночасно із нелегальною роботою, націоналісти активно включилися у формування радянських управлінських структур та органів влади. Так, великих масштабів набрала участь членів ОУН в червоній міліції. Пояснювалося це тим, що утворення міліції в багатьох місцевостях проходило на базі груп самооборони, які створювали націоналісти. Члени ОУН в міліції виконували розвідувальні функції та забезпечували підпільників фіктивними посвідченнями та паспортами. Непоодинокими були випадки, коли членів ОУН обрали депутатами Народних Зборів Західної України та секретарями сільських комітетів чи головами сільрад. Так, за даними радянських джерел, тільки по Станіславській області в ході кадрових перевірок було викрито 156 членів ОУН в місцевих органах влади.

Ще одним напрямком такої діяльності стала праця в комсомолі. Радянське партійне керівництво було зацікавлене в збільшенні числа комсомольців, які мали б стати активом нового режиму. Тому функціонери на місцях часто змушували активістів громадського життя вступати до комсомолу під загрозою звільнення з роботи чи виключення із начального закладу. Зі свого боку провід ОУН також рекомендував вступати до комсомолу та займати там керівні пости. За радянськими даними, в результаті цієї акції у багатьох первинних організаціях були представники ОУН, а в окремих місцевостях комсомольські організації на 100% складалися із націоналістів. Незважаючи на досить значну кількість націоналістів у радянських установах, вони не мали можливості проводити діяльність, скеровану на захист українських національних інтересів.

У четвертому розділі, “Підготовка збройного повстання проти радянської влади”, встановлено головні напрямки підготовки крайової ОУН до збройного виступу та проголошення незалежної держави.

З'ясовано, що наказ про підготовку організації до повстання видав в листопаді 1939 р. крайовий провідник В. Тимчій. Згідно з його розпорядженнями, до початку весни 1940 р. потрібно було провести військові вишколи для членів ОУН, зібрати зброю та сформувати штаб.

Плануючи повстання, Провід ОУН передбачав, що воно почнеться у випадку: 1) війни між Радянським Союзом та Німеччиною або балканськими країнами, 2) внутрішньої кризи в СРСР, 3) масових репресій чи вивезення населення із західних областей, 4) готовності самої ОУН до відкритого збройного виступу. Тому дата повстання була визначена умовно і змінювалася декілька разів: весна 1940 р., осінь 1940 р., весна 1941 р. Причинами змін ставали непідготовленість ОУН та контроперації радянських органів безпеки; навесні 1941 р. повстання скасувалося через наближення війни. Націоналісти не узгоджували свої плани із Вермахтом чи Абвером, а навпаки, протягом 1940 р. сподівалися своїми діями спонукати Німеччину вступити у війну проти СРСР. Така позиція була наслідком переоцінки потенціалу повстання серед українського суспільства, надмірного сподівання на “революційність” ситуації. Ці ж самі фактори спричинили збройні виступи проти радянської влади, які відбулися взимку 1939_1940 рр. в Бережанському, Кременецькому, Вишневецькому, Копичинському, Бучацькому, Заліщицькому повітах Тернопільської області та в Стрийському, Жидачівському, Миколаївському повітах Дрогобицької області.

Згідно з остаточним планом ОУН, підготовчий етап передбачав виконання таких завдань: накопичення зброї, проведення військових вишколів, збір розвідувальних даних, розробка конкретизованих планів початку повстання. Крім того, в кожній місцевості формувалися мобілізаційні списки військовозобов'язаних та працівників окремих спеціальностей. Підготовка ОУН до війни спиралася на значні запаси зброї, яка перебувала в розпорядженні націоналістів з часу вересневої кампанії 1939 р.

У 1939-1941 рр. в ОУН була запроваджена ціла система військової підготовки кадрів від навчання стрільців (рядових) до підпільних шкіл для старшинського (офіцерського) складу. Вишколи проводилися у кожному повіті різними способами: від самостійної теоретичної підготовки до практичних вправ і поглибленого вивчення військової справи у формі кількаденного таборування. Окремо проводилися вишколи розвідників, санітарів та радистів, вивчалися вибухові речовини. На весну 1941 р. головним завданням вишкільної роботи в ОУН стала підготовка командного складу для майбутніх партизанських загонів. Тоді ж було вирішено, що партизанські групи стануть допоміжною складовою української національної армії, поряд із українськими легіонами (регулярними частинами, створеними при Вермахті).

Розвідувальна і контррозвідувальна робота в ОУН виділялася в окремий напрям. Розвідники проводили збір даних про розташування стратегічних об'єктів і військових частин, з'ясовували інформацію про командний склад. Згодом ці дані Провід ОУН продавав німецьким розвідувальним органам. Контррозвідка вела боротьбу проти радянської агентури в ОУН та формувала т. зв. “чорні списки” - перелік партійного та радянського активу, які підлягали першочерговому знищенню в момент повстання. З другої половини 1940 р. протидія радянських органів безпеки посилилася, а тому радикалізувался боротьба самих націоналістів: в ОУН розроблялися плани демонстраційних терактів над членами радянського уряду, ліквідовувалися агенти, зрадники, представники влади і партфункціонер. Крім того, розроблялися плани проведення диверсій на шосейних, залізничних шляхах, спорудах військово-стратегічного значення.

Розробку докладних планів початку повстання на місцях проводили місцеві проводи. В цих планах визначалися сигнали до початку дій, місця збору, першочергові об'єкти для нападу тощо. На місцеве керівництво ОУН покладалося завдання формування органів управління нової держави. На початку 1940 р. були видані перші накази про підбір кандидатур на членів адміністрації. При вирішенні цього завдання ОУН відійшла від партійного принципу і готова була співпрацювати на індивідуальній основі із представниками різних політичних груп.

Діяльність ОУН визнавалася радянськими органами безпеки серйозною загрозою. Прямі методи боротьби - арешти, показові суди чи масові смертні вироки - виявилися неефективними проти націоналістів. Тому проти українського самостійницького руху застосовувалися інші методи: фізичний вплив під час слідства, агентурна робота, створення легендованих (підставних) проводів, компрометація і фізична ліквідація керівників, масове виселення родин запідозрених у членстві в ОУН. За даними радянських джерел, у 1939-1941 рр. було заарештовано за підозрою у приналежності до ОУН 35.000 осіб. Самі націоналісти подавали більш правильні дані і визнавали втрати на рівні 5.000 арештованих і 700 загиблих у боях.

Зі свого боку члени ОУН здійснили не менше 200 нападів на представників радянських партійних та адміністративних органів. В кінці 1940 р. головним завданням для підпілля було визначено збереження кадрів організації до початку війни. Тому озброєні групи націоналістів лише в окремих випадках вступали в бої проти міліції та НКВС. При загрозі арешту члени ОУН найчастіше переходили на територію Генеральної Губернії. Ці переходи були особливо небезпечними і часто відбувалися у формі збройного прориву. До того ж, провал лінії кур'єрського зв'язку міг призвести до численних арештів. Попри всі репресії, радянські органи безпеки не нейтралізували загрозу зі сторони українських націоналістів.

В оцінці антирадянського повстання, яке розпочалося в червні 1941р. керуємося тим показником, що ні воєнні успіхи, ні політичні здобутки не забезпечили рівноправності у відносинах з Німеччиною, на що сподівалася ОУН. Тому можна вважати, що повстання не виконало своєї ролі.

У висновках сформульовано загальні підсумки дослідження та викладено положення, які виносяться на захист:

1. Німецько-польську війну вересня 1939 р. ОУН розглядала, як нагоду для здобуття незалежності України. Для цього крайова екзекутива на чолі з В. Тимчієм організувала повстання проти Польщі. Перші акції озброєних членів ОУН зафіксовані 9 вересня 1939 р., більш масові виступи розпочалися з другої декади вересня. Партизанські збройні відділи націоналістів діяли у більшості повітів Західної України. Їхня активність залежала від кількості зброї, яка була у розпорядженні повстанців, від кадрового потенціалу місцевої ОУН та від дієздатності польської адміністрації.

2. Повстання не набуло запланованої масштабності через швидкий хід воєнної кампанії та вступ у війну СРСР. Проте дії націоналістів отримали схвальну оцінку західноукраїнської спільноти. Особливе значення серед повстанських дій вересня 1939 р. мали випадки проголошення незалежності в окремих населених пунктах. Відбувалися вони згідно з довоєнною концепцією формування держави шляхом об'єднання локальних суверенних територій.

3. Формування партизанських загонів, їх склад, матеріальне забезпечення, діяльність та кінцева мета засвідчують, що повстанці у своїх діях не підпорядковувалися інтересам сторонніх чинників (Німеччина та СРСР).

3. Після встановлення радянської влади на території західних областей України ОУН розпочала відновлення та розбудову підпільної мережі. Ця діяльність активізувалася після підпорядкування Революційному Проводу (С. Бандери). В результаті активної вербувальної праці чисельність організації станом на червень 1941 р. становила не менше 20.000 осіб. Всі члени ОУН проходили вишколи, на яких вивчали українознавчі та організаційні теми. Виконуючи завдання проводу, багато націоналістів проникнули в червону міліцію, у виборні органи влади та в комсомол,ю де виконували розвідувальні функції. Ознайомлення із принципами управління в радянських органах влади, засвідчило принципову відмінність ідеологій ОУН і КП(б)У, що виключало можливість співпраці чи компромісів.

4. Підготовка до повстання проти радянської влади розпочалася в ОУН з листопада 1939 р. Вона передбачала проведення військових вишколів, збір зброї, планування та реалізацію виступу. Окремо проводилося формування цивільної адміністрації майбутньої держави. Провід ОУН при підготовці повстання розраховував на співпрацю із Німеччиною, але не ставив свої дії у залежність від неї.

5. Дії партизанських загонів в окремих місцевостях були доволі успішними. Проте у підсумку не було здобуто незалежності та не вдалося налагодити паритетні міждержавні відносини з Німеччиною.

Основні положення дисертації відображені в публікаціях

1. Гривул Т. Матеріали до пластового мартиролога / Т. Гривул, В. Мороз, В. Муравський, В. Окаринський. Матеріали до пластового мартиролога. Львів, 2003. 120 с.

2. Гривул Т. Підготовка Організацією Українських Націоналістів військового повстання проти радянської влади у західних областях УРСР (1939-1941 рр.) / Тарас Гривул // Міжнародний науковий конгрес “Українська історична наука на порозі ХХІ століття”, Чернівці, 16-18 травня 2000 р.: Доповіді та повідомлення / Українське історичне товариство; Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича; /відповід. ред. Л. Винар, Ю. Макар. Чернівці: “Рута”, 2001. Т. 1. С. 275-281.

3. Гривул Т. Підготовка Організації Українських Націоналістів до створення національних збройних сил (1939-1941 рр.) / Тарас Гривул // Народознавчі зошити. 2002. Зошит 5-6 (47-48). С. 487-492.

4. Гривул Т. Протипольське повстання на Західній Україні у вересні 1939 р. / Тарас Гривул // Наукові записки Національного університету “Острозька академія”: Історичні науки / відп. ред. І. Д. Пасічник, заст. відп. ред. В. В. Трофимович, Л. О. Зашкільняк та ін. Острог : Національний університет “Острозька академія”, 2003. Вип. 3. С. 230-237.

5. Гривул Т. Державна програма ОУН напередодні німецько-радянської війни (1940-1941 рр.) / Т. Гривул // Дрогобицький краєзнавчий збірник / ред. кол. К. Кондратюк (відпов. ред.), В. Футала (упоряд.), Л. Зашкільняк, Я. Ісаєвич та ін. Спецвипуск. Дрогобич : НВЦ “Каменяр”, 2002. С. 281-291.

6. Гривул Т. Польський терор проти українського населення в 1939 та в 1941 рр. / Тарас Гривул // Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху. Львів: Вид-во “МС”, 2003. Зошит 2 “Українсько-польський конфлікт 30-40-ві роки ХХ ст.” С. 86-93.

7. Гривул Т. До питання конфлікту в ОУН 1940-1941 рр. / Тарас Гривул // Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху. Львів: Вид-во “МС”, 2003. Збірник 3 “До 75-ліття Організації Українських Націоналістів”. С. 160-171.

АНОТАЦІЯ

Гривул Т. Т. Військово-політична діяльність Організації Українських Націоналістів на території західних областей України (вересень 1939-червень 1941 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 - військова історія. Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2010.

У дисертації досліджено військові та політичні аспекти діяльності Організації Українських Націоналістів на початковому етапі Другої світової війни. Встановлено особливості та найбільш характерні риси українського повстання проти Польщі у вересні 1939 р. на Західній Україні. Визначено характерні особливості кадрової роботи та розбудови військових структур українського підпілля в 1939_1941 рр. Висвітлено протистояння ОУН та радянських спецслужб на території західних областей України. З'ясовано напрями підготовки і здійснення антирадянського повстання в 1940_1941 рр.

Ключові слова: Організація Українських Націоналістів, партизанські загони, підготовка повстання, військове навчання, бойові акції, підпілля.

АННОТАЦИЯ

Грывул Т. Т. Военно-политическая деятельность Организации Украинских Националистов на территории западных областей Украины (сентябрь 1939_июнь 1941 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук за специальностью 20.02.22 - военная история. Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2010.

В диссертации исследованы военные и политические аспекты деятельности Организации Украинских Националистов на начальном этапе Второй мировой войны. Установлены характерные особенности кадровой работы и развития военных структур украинского подполья в 1939-1941 гг. Отражено противостояние ОУН и советских спецслужб на территории западных областей Украины. Выяснены направления подготовки и проведения антисоветсткого восстания в 1940-1941 гг.

Ключевые слова: Организация Украинских Националистов, партизанские отряды, подготовка восстания, военное обучение, боевые акции, подполье.

SUMMARY

Hryvul T. T. Military and Political Activity of the Organization of Ukrainian Nationalists on the Territory of Western Ukraine (September 1939 - June 1941). - Manuscript.

The thesis for the Candidate Degree in historical sciences by speciality 20.02.22. - “Military history”. - Ivan Franko National University of Lviv. - Lviv, 2010.

The thesis reveals military and political aspects of activity led the Organization of Ukrainian Nationalists during the early Second World War. The outbreak of the German-Polish war was regarded by the Ukrainian Nationalists as an opportunity to obtain independence. The OUN leadership made preparations for the anti-Polish uprising to take advantage of the right to self-determination and to proclaim Ukraine independent.

With the outbreak of the war the OUN members formed militarized groups in various parts of Western Ukraine to protect local population from brigands and looters from the retreating Polish army. For their operations the insurgents used guerilla tactics relying on the surprise effect and war chaos. In favorable circumstances the Ukrainian Nationalists proclaimed independence in individual cities and regions. The dates of the uprising, the character of the operations and its aspired end goal witness that the Nationalists did not abide by Germany in their actions.

As the front was quickly approaching and the Red Army joined the war, the military potential of the uprising was never implemented; however the OUN achieved many important political goals. In addition to that, the experience of the guerilla war was later used in fight against the Soviet regime.

Upon the establishment of the Soviet power on the territory of Western Ukraine the OUN reached a conclusion that the German-Soviet war was unavoidable. That is why the decision was made to get ready to the anti-Soviet uprising. First and foremost, the Nationalists started developing their clandestine network. They made an enormous progress in this field: the OUN members were estimated at 20,000 people, its centers started work in most regions of Ukraine. To improve the level of their clandestine work they carried out ideological and organizational trainings.

In 1939_1941 many Nationalists infiltrated Soviet authorities: the police, local councils, the Komsomol. The immediate knowledge gained of the Soviet state government system precluded any cooperation between the OUN and the Soviet power.

In the course of preparation for the anti-Soviet uprising the OUN centers set a goal: to build up weapons stockpiles, to provide military training to all members, to organize intelligence and counterintelligence, to work out the action plan in case of the uprising. Local OUN leaders had the task to find candidates for government positions in the future Ukrainian state.

The Nationalists intended their own army to pay the key role in the anti-Soviet struggle. The army was planned to be formed from special forces units within the Wehrmacht and the local guerilla groups. The counter reaction of the German leadership became an obstacle to the spread and growth of the anti-Soviet uprising.

The OUN's organizational activity and military preparations were deemed a serious threat by the Soviet security. The campaign against the Nationalists involved mass death sentences, physical abuse during investigation, secret intelligence, assassination of individual underground leaders, mass evictions of families suspected of the OUN affiliation. None of these methods, however, succeeded in suppressing the centers of the Ukrainian liberation movement.

A revolt is estimated as such which came short: independence did not succeed to be got, and for Ukrainians equality of rights was not provided in relationships with Germany.

Key words: Organization of Ukrainian Nationalists, guerilla units, preparation of uprising, military training, war operations, clandestine organization.

Размещено на Allbest.ru