Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

“Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”

УДК 9494: 329. 051 (47+57) «192» (043.5)

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Бессарабія напередодні та в роки другої світової війни

07.00.01 - Історія України

Хаджирадєва Вікторія Панасівна

Переяслав-Хмельницький - 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі всесвітньої історії Одеського національного університету імені І.І Мечникова Міністерства освіти і науки України. політичний бессарабія діалектика

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Самойлов Федір Олександрович, Одеський національний університет імені І.І Мечникова, професор кафедри всесвітньої історії.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Лисенко Євген Олександрович, Інститут історії України НАН України, завідуючий відділу історії України періоду Другої світової війни

кандидат історичних наук, доцент Перехрест Олександр Григорович Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького, завідувач кафедри історії України

Захист відбудеться «24» грудня 2010 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.053.01 у ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” за адресою: 08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30, зал засідань імені В.О. Сухомлинського.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”, 08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30.

Автореферат розісланий «23» листопада 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент О.Ф. Глоба

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. За нинішньої зовнішньополітичної та внутрішньої ситуації в нашій державі важливого значення набуває необхідність ґрунтовного, неупередженого, об'єктивного, позбавленого ідеологічних штампів дослідження багатьох питань історії України, які раніше висвітлювалися тенденційно, в залежності від політичної кон'юнктури. До проблем такого роду відносяться і ті, що пов'язані з історією міжнародних зв'язків, стосунків з державами-сусідами, зокрема складного переплетення різних аспектів взаємовідносин СРСР, Румунії та Німеччини напередодні та в роки Другої світової війни. Суспільна значущість обраної для дисертаційного дослідження проблеми зумовлюється і непростим характером українсько-румунського діалогу в наші дні, спробами сторін в ході вирішення суперечливих питань звертатися до минулого двосторонніх відносин, в тому числі й досліджуваного часу.

Об'єктивний науковий аналіз ролі та місця “бессарабського питання” в контексті радянсько-румунських відносин напередодні та в роки Другої світової війни дає можливість пролити світло на низку маловідомих або суперечливих подій міжнародного й внутрішньополітичного характеру, політики ряду європейських держав, що, в свою чергу, може сприяти налагодженню на сучасному етапі добрих відносин між державами-сусідами - Україною, Республікою Молдовою, Румунією на принципах взаємодопомоги і взаємоповаги.

Актуальність теми дисертації обумовлюється також тим, що в науковій літературі радянської доби встановлення влади рад в Бессарабії та Північній Буковині в 1940 р.. подавалося як суцільний позитив. Вітчизняні історики зовсім не розглядали або торкалися побіжно таких важливих питань, як тогочасні політичні репресії, заборона й ліквідація політичних партій та встановлення диктатури однієї партії, нав'язування комуністичної ідеології, руйнування церкви, дискредитація та фізичне винищення служителів культу, масові депортації “класово-ворожих” елементів, у тому числі і місцевої інтелігенції, ліквідація буржуазних партій та національно-культурних товариств, русифікація суспільства тощо. Проведення таких заходів представники радянської влади пояснювали загостренням класової боротьби, необхідністю захисту “трудящих”, ізоляції “антирадянських, націоналістичних і контрреволюційних елементів”, “іноземних шпигунів” і т.п. У відкритій пресі ці заходи влади згадувалися лише у загальних фразах, без пояснення суттєвих деталей і подробиць.

Обґрунтованого з'ясування потребують і такі аспекти проблеми, як розв'язання в роки війни етнотериторіальних, національних питань. Публікації нових документів, архівні матеріали дозволяють переконатися в тому, що хоча національний фактор і брався до уваги політиками того часу при вирішенні складних територіальних питань, однак, частіше за все, він ставав для них інструментом, засобом для задоволення своїх власних геополітичних, стратегічних інтересів.

Таким чином, нагальна необхідність вивчення зазначених вище аспектів теми, що мають вагоме суспільно-політичне та науково-пізнавальне значення, і які до цього часу не досліджувалися комплексно, зумовлює актуальність обраної проблеми і є вимогою часу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертаційне дослідження безпосередньо пов'язане з науковою темою, яка розробляються на кафедрі нової та новітньої історії історичного факультету Одеського національного університету ім. І.І Мечникова - “Питання нової та новітньої історії: глобальний та регіональний аспекти” (номер державної реєстрації - 241 (0101U008294)).

Мета і завдання дослідження полягають в тому, щоб на підставі доступних нині архівних джерел об'єктивно показати місце “бессарабського питання” в системі міжнародних відносин другої половини 1930-х рр., складну діалектику зовнішніх і внутрішньополітичних чинників у його розв'язанні, характер драматичних випробувань, які випали на долю Бессарабії та Північної Буковини напередодні та в період Другої світової війни.

Для досягнення визначеної мети визначені такі завдання:

проаналізувати стан і ступінь опрацювання обраної теми і історіографії, а також джерельну базу

дослідити реальні, а не декларовані причини зриву зближення Румунії та СРСР в середині 1930-х рр. (1934-1936 рр.);

проаналізувати фактори, що зумовили зближення гітлерівської Німеччини та Румунії Кароля ІІ в 1934-1940 рр.;

виявити причини загострення румунсько-радянських відносин в 1936-1941 рр. і вплив гітлерівської Німеччини;

простежити еволюцію “бессарабського питання” в контексті радянсько-німецьких відносин в 1939-1940 рр., з'ясувати справжню мету “визвольного” походу Червоної армії в Бессарабію в 1940 р та його наслідки;

дослідити етапи формування та значення агресивного блоку Гітлер-Антонеску для війни проти СРСР;

охарактеризувати початок та особливості бойових дій на радянсько-румунсько-німецькому фронті 22 червня-28 липня 1941 р.;

проаналізувати характер і специфіку окупаційного режиму Антонеску на окупованій території Бессарабії, в тому числі відносно євреїв і ромів та характер, масштаби руху Опору цьому режимові.

Об'єктом дослідження є суспільно-політичні та соціально-економічні процеси в Бессарабії напередодні та в роки Другої світової війни.

Предмет дослідження становить сукупність зовнішньополітичних проблем, пов'язаних з “бессарабським питанням” і шляхами його розв'язання, процес радянізації краю, особливості бойових дій у Бессарабії та Північній Буковині у червні-липні 1941 р., специфіка румунського окупаційного режиму.

Методи дослідження.

Системний метод дає можливість простежити і цілісному вигляді об'єкти та процеси суспільного життя у регіоні. Події, що розвивалися під час Другої світової війни в Бессарабії надалі подані у зв'язку з бойовими діями на інших територіях.

В дисертації окрім загальнонаукових методів застосовувалися і спеціальні історичні: порівняльно-історичний, ретроспективний, аналітико-прогностичний, проблемно-хронологічний, синхронний, біографічний методи.

Застосування компаративної методики дозволило дослідити розвиток подій у Бессарабії часів Другої світової війни у тісному зв'язку з тією історичною ситуацією, що існувала на той час. За допомогою історичних порівнянь вдалося з'ясувати як загальні закономірності розвитку подій в Бессарабії часів Другої світової війни, так і специфічні риси.

Для того, щоб проаналізувати отриману з різних джерел інформацію, використовувалися також проблемно-хронологічний та синхронний методи. Перший дозволив викласти вузлові сюжети дисертації у логічній послідовності. Другий - простежити різнопорядкові події у паралельному викладі.

Біографічний метод, що передбачає дослідження ролі особи, яка існувала реально і залишила помітний слід в історії, використаний у тих фрагментах, де автор звертався до біографії Іона Антонеску.

Завдяки ретроспективному методу реконструйовано ланцюг взаємопов'язаних і внутрішньо обумовлених подій на значному часовому проміжку.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1934 р., коли були встановлені дипломатичні відносини між Румунією та СРСР і 1944 р., коли відбулось звільнення Бессарабії від румунської окупації.

Територіальні рамки дослідження охоплюють Бессарабію (у межах Бессарабської губернії Російської імперії (Бельцький, Бендерський, Кагульський, Кишинівський, Оргеєвський, Сорокський, Аккерманський, Ізмаїльський, Хотинський уїзди). Зазначені території на сучасному етапі входять до складу України та Республіки Молдова.

Наукова новизна одержаних результатів:

- Вперше на дисертаційному рівні комплексно досліджено події в Бессарабії в 1934-1944 р.р, які до цього не отримали об'єктивного і неупередженого висвітлення в радянській та зарубіжній історіографії.

- До наукового обігу вперше вводяться матеріали раніше закритих архівних фондів, спогади учасників Великої Вітчизняної війни, колишніх репресованих і політв'язнів, аналіз яких дає можливість об'єктивно висвітлити широке коло подій, що відбувалися в Бессарабії в окреслений період.

- Спростовуються усталені погляди на зміст і спрямування соціально-економічних і політичних перетворень у краї після встановлення тут радянської влади: показані негативні наслідки націоналізації промислових підприємств, землі, засобів зв'язку і транспорту, нав'язування комуністичної ідеології, переслідування громадян (за службу в державних органах Румунії, невдоволення діями нової влади, приналежність свого часу до структур УНР, до різних політичних партій, національних культурно-просвітніх організацій і т.п).

- Удосконалено погляди щодо генеалогії румунського різновиду фашизму 1920-1940-х рр., розглянуто його внутрішньополітичні витоки та тісний зв'язок з гітлерівським нацизмом, показано, що ці плани навіть всупереч позиції частини румунського генералітету виходили далеко за кордони Бессарабії й сягали аж самого порогу Азії.

- Отримала розгляд ідея про хід воєнних дій початкового періоду Великої Вітчизняної війни на самому південному фланзі радянсько-німецького фронту, як єдиного цілого, доводиться, що воєнні дії в Бессарабії були невідривні від воєнних дій на території Північної Буковини та колишньої Ізмаїльської області, що суперечить радянській історіографії.

- Розкрито сутність окупаційного режиму в краї; практично вперше простежена як заздалегідь спланована практика Голокосту відносно євреїв та ромів, здійснювана режимом Антонеску в Бессарабії, показано справжні причини, які спонукали громадян взятися за зброю і розпочати національно-визвольну боротьбу проти окупантів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що наведені в дисертації положення, зроблені узагальнення й висновки спростовують деякі упереджені оцінки і необґрунтовані твердження щодо характеру та наслідків перетворень радянської влади і 1940-1941 р. і дій німецько-румунських окупантів у краї в 1941-1944 рр.

Викладений в дисертації історичний матеріал може бути використаний при написанні монографій та навчальних посібників з історії міжнародних відносин, історії України та Румунії відповідного періоду, розробці загальних та спеціальних курсів у вищій школі, уроків з краєзнавства у загальноосвітній школі, просвітницькій роботі.

Особистий внесок здобувача полягає у використанні нових архівних джерел, що раніше ніде не публікувалися та систематизації тих знань, що вже отримали українські, молдовські та румунські історики.

Апробація результатів дослідження здійснена шляхом її обговорення на засіданні кафедри нової та новітньої історії Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Основні положення дисертації було викладено у доповідях та виступах здобувача на п'яти наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції “Національне державне відродження слов'янських народів Центральної та Східної Європи крізь призму 85-річчя” (2003 р., Тернопіль), ХХІ краєзнавчій конференції молодих вчених, присвяченій 150-річчю з дня народження академіка М.С. Сумцова (2003 р., Харків), V Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (2004 р., Черкаси), ХІ Всеукраїнській науковій конференції “Велика Вітчизняна війна: нові сторінки історії, імена, події”, присвяченій 60-річчю Перемоги (2004 р., Хмельницький), Міжнародній науковій конференції “Незабутні сторінки історії нашого народу” (до 60-річчя звільнення України від гітлерівських загарбників, 2004 р., Київ). Усі праці опубліковано одноосібно.

Публікації. Зміст дисертації основні теоретичні узагальнення та результати дослідження знайшли своє відображення у 9 публікаціях у наукових, фахових збірниках, що входять до переліку ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою, завданнями і характером дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

Загальний обсяг дисертації складає 185 стор., повний - 210 стор., список використаних джерел та літератури складається з 255 найменувань.

Основний зміст дисертації

У «Вступі» обґрунтовано актуальність теми, сформульовано об'єкт, предмет, мету, завдання, територіальні і хронологічні межі дослідження, вказано наукову новизну, практичне значення й апробацію результатів.

У першому розділі - “Історіографія та джерельна база дослідження” - подається огляд літератури по темі та характеристика джерел, на яких побудоване дослідження.

Підрозділ 1.1 - Історіографія проблеми. Перший блок літератури становлять публікації радянської доби, особливістю яких упродовж чотирьох десятиліть залишалась виразна ідеологічна заданість, замовчування, перекручення чи гіперболізація окремих аспектів проблеми. Атрофічний характер вивчення даної тематики визначався «розчиненням» Бессарабії та Північної Буковини у складі СРСР, проблемами відносин з Румунією, відсутністю доступу до таємних архівних фондів. Тому історіографія радянської доби представлена здебільшого розрізненими публікаціями у спеціальній періодиці. Першою спробою монографічного дослідження суміжної проблематики стала дисертація (і книга по ній) С. Афтенюка «Молдавський народ у Великій Вітчизняній війні». Враховуючи час їх появи, - 1946 р., - важко вимагати від автора глибокого, неупередженого викладу подій, які подавалися в ура-патріотичному ключі.

Порушуючи усталену традицію академік, А. Лазарєв зумів досить об'єктивно підійти до характеристики радянсько-румунських відносин від 1918 до 1940 рр., дати критичну оцінку ноти радянського уряду на адресу керівництва Румунії від 26 червня 1940 р. (великодержавний, грубий тон, необґрунтованість територіальних претензій тощо).

Натомість виданій 1966 року «Історії Кишинева» притаманні трафарети і схеми минулого. Ними ж позначена монографія С. Мельника, в якій «бессарабське питання» розглядається у відриві від подій у Молдові та Північній Буковині. З аналогічних позицій висвітлюється період Другої світової війни у відповідних розділах «Історії МССР» (Кишинев, 1968 р.)

Багатий фактичний матеріал містить книга А. Бачинського, що залишалася упродовж тривалого часу єдиною, в якій висвітлюється соціально-економічний розвиток краю у 40-х роках ХХ ст. Інша праця цього автора стала першим дослідженням бойових дій на Нижньому Подунав'ї в перші місяці війни, виконаним професійним істориком. У нарисі «Вони захищали Дунай» А. Бачинський розповідає про початок бойового шляху 79-го прикордонного загону, застави якого захищали південно-західні рубежі СРСР, а частина особового складу брала участь в операції «Кілія-Вєкє» на ворожій території за Дунаєм, звідки радянські воїни відійшли тільки 8 липня 1941 р. Цій же темі присвячена книга журналіста В. Синенка, що упродовж тривалого часу залишалась найбільш повним і детальним описом даної події. Окремі матеріали, що торкаються даної теми, публікувалися на сторінках «Военно-исторического журнала». У статті М. Бахмата на підставі документів та спогадів учасників боїв здійснено спробу уточнення складу частин і з'єднань, які тримали оборону у пониззях Дунаю і Прута в червні-липні 1941 р. У статті А. Якушевського викладено поетапне планування нападу Німеччини на СРСР, що переконливо доводить неспроможність тверджень про його вимушений, превентивний характер.

У фундаментальній праці В. Дашичева детально розглядається поетапне планування та відпрацювання в ході тактичних ігор плану «Барбаросса» й аргументовано спростовуються інсинуації про упереджувальний удар вермахту.

Фаховими військовими підходами позначена праця адмірала І. Локтіонова про особливості дій флотського з'єднання на Нижньому Дунаї на початку війни і в період Яссько-Кишинівської операції. Однак автор припустився неточностей у висвітленні дій 14-го армійського корпусу (зокрема 25-ї «Чапаєвської» та 51-ї Перекопської дивізій, підтримуваних Дунайською флотилією). Значний фактичний матеріал міститься у книзі М. Боткіна, що дозволило уточнити бойовий склад румунської та радянської військових флотилій на Дунаї.

Новими методологічними підходами позначена сучасна вітчизняна література по даній темі. 1995 р. з'явилась монографія П. Брицького, перший розділ якої присвячений зовнішньополітичним зусиллям німецької, радянської, румунської дипломатії довкола «бессарабського питання», політичним та соціально-економічним перетворенням більшовиків після приєднання південно-західних територій до СРСР.

Окремі сюжети, присвячені дисертаційній проблематиці, з сучасних позицій інтерпретуються авторами 4-го тому «Політичної історії України». Оцінки історичних подій, які містяться у праці, слугують методологічними орієнтирами для дослідників, які займаються вивченням Другої світової війни.

Основні сюжетні лінії дисертаційного дослідження С. Гакмана - дихотомічна сутність подій у Бессарабії та Північній Буковині: з одного боку, методи радянського уряду не відповідали нормам міжнародного права, з іншого, їх наслідком стала реалізація споконвічного прагнення українського народу до соборності.

У книзі О. Лебеденка й А. Тичини «Українське Подунав'я: минуле і сучасне» серед іншого, викладена історія «бессарабського питання» і пов'язані з ним події періоду Другої світової війни. У нарисах історії Кілії Б. Райнов розглянув сутність «бессарабського питання», червневі події 1940 р., хід бойових дій на Нижньому Дунаї 1941 р., характер румунського окупаційного режиму у Бессарабії.

Інтенсивно цей період в історії регіону вивчався зарубіжними істориками. У 1991 р. з'явилась монографія М. Семиряги, який ґрунтовно розглянув обставини, що передували підписанню радянсько-німецького пакту про ненапад 23 серпня 1939 р., а також показав наслідки договорів з Німеччиною.

Література молдовських вчених позначена значним впливом румунських історіографії та архівних документів. Так, у праці В. Вератека та І. Шишкану розкривається картина зближення Німеччини і Радянського Союзу, з одного боку, і спроби Кароля ІІ створити разом з Берліном «Захисний східний вал», - з іншого. Автор спростовує твердження В. Молотова про національний склад Бессарабії, в якому росіяни не становили більшості навіть на півдні та, як доказ, подає відповідну румунську статистику про національний склад регіону і втрати Румунії внаслідок відчуження регіону. У монографії А. Петренку висвітлюється позиція королівського уряду у зв'язку з укладанням «пакту Молотова-Ріббентропа», причому його заслугою стало проголошення нейтралітету країни. Детально зупиняючись на злочинах більшовицької влади у краї, вчений водночас характеризує режим Антонеску в Румунії 1941-1944рр. як тоталітарний, але доволі м'який. Про Голокост йдеться дуже стисло, а про геноцид ромів не згадується взагалі.

Надміру захоплюючись адміністративною та соціально-економічною політикою у Бессарабії та Північній Буковині, автор зовсім не помічає людських втрат від окупаційного румунського режиму. Натомість у матеріальних втратах звинувачуються Червона армія і радянські органи влади. Румунська окупація трактується як похід заради визволення «братів-румунів» за Дністром. У підготовленній Ю. Фрунташу етнополітичній історії Бессарабії за два століття стверджується, що Бухарест не прагнув окупувати Транстністрію, відокремившись від неї кордоном. Антонеску подано як патріота, талановитого військового, але слабкого політика. Констатуючи, що приєднання Бессарабії до СРСР коштувало краю численних жертв, дослідник водночас визнає, що край так і не став органічною частиною «Великої Румунії».

В «Історії Молдови» В. Статі порівнюється змова Берліна і Москви у серпні 1939 р. та дії держав-переможниць, які у 1919-1920 рр. передали Румунії Банат, Кришану, Марамуреш, Північну Буковину та Бессарабію.У праці засвідчується жорстокий характер окупаційного режиму Антонеску не тільки в Трансністрії та Одесі, а й на території Бессарабії та Північної Буковини, в тому числі Холокост. Демографічні процеси в Бессарабії часів румунської окупації проаналізувала С. Кустрябова. Виклади дослідниці показують негативні демографічні процеси, викликані геноцидом проти місцевого населення.

Історії «бессарабського питання» присвячено цілий пласт літератури. Зі зрозумілих причин румунська історіографія з 1947 до 60-х років повністю копіювала концепцію радянської історичної науки. Найбільш помітним її речником став М. Ролер. З середин 60-х років акценти румунських вчених починають змінюватися. Нові тенденції позначені книгою І. Опрі «Микола Тітулеску». У праці І. Агригорає і Д. Русу детально змальовано політику Бухареста в період прагнення відстояти суверенітет Румунії.

Новий імпульс дослідження цієї теми отримали у середині 80-х років. Найбільш показове видання того часу підготував Д. Джиуреску. Автор серйозно підійшов до документальної аргументації теоретичних положень. Водночас геноцид євреїв і ромів, рух Опору та деякі інші питання у праці висвітлено поверхово.

Військовим аспектам присвячена праця І. Александреску, хоча оцінки дій 3-ї і 4-ї румунської та 17-ї німецької армій даються досить суперечливі. Ведучи мову про «визволення бессарабських братів від більшовицького іга», дослідник і словом не обмовився про кривавий режим Антонеску. Значно глибше у причини незадовільних дій румунських військ у Бессарабії та Північній Буковині занурюється Г. Ксенопол. Він вважає, що Румунії не слід було починати війну проти СРСР. Суто військові питання розглядаються у монографії професора румунської воєнної академії, полковника румунського Генштабу А. Дуцу. І. Скурту і М. Чіку обрали об'єктом дослідження постаті Кароля ІІ та І. Антонеску. Геноцид євреїв та ромів - у центрі наукових інтересів А. Стоєческу та К. Бернадака. Останній вважає, що в Румунії знищено в роки війни майже 80 тис. циганів, однак ці дані не можна вважати остаточними.

Глибоким дослідженням міжнародної ситуації напередодні Другої світової війни визначається монографія Р. Хайнес «Політика Румунії стосовно Німеччини (1936-1940). В інтерпретації дослідниці СРСР - менш агресивний, ніж Німеччина і виступає одночасно у якості агресора і жертви. Головна провина Кремля вбачається у підписанні таємного протоколу з Берліном.

Огляд літератури дозволяє визначити більшою і меншою мірою вивчені питання, які обрано для дисертаційного дослідження.

Джерельну базу дослідження (підрозділ 1.2) становлять оригінальні документи з архівосховищ України, Росії, Молдови, Румунії та опубліковані матеріали.

У Державному архіві Одеської області (ДАОО) зберігається комплекс документів окупаційної доби, з яких можна добути інформацію про діяльність румунських каральних органів, здійснення політики геноциду, антифашистський рух Опору (ф. 7516, оп.1, спр. 12, ф. 7524, оп.1, ф. 7526, оп. 1, спр. 17, ф. 4778, оп.1, спр. 15 та ін.). В Комунальному архіві м. Ізмаїл зібрано матеріали, які розкривають характер румунського окупаційного режиму. Так, у документах фонду 36 (оп.1, спр. 142) йдеться про адмінустрій, збирання податків та покарання за їх несплату у Кілійському жудеці. Аналогічні документи стосуються Ізмаїльського та Акерманського жудеців (ф. 37, оп.1, спр. 176, ф. 34, оп. 1, спр. 145). У донесеннях префектури Кілійського жудецу доповідається про пограбування румунськими військами місцевого населення (ф. 1, оп.1, спр. 101, 118, 123). Велика кількість документів різного походження (декрет-закон Антонеску від 21 червня 1941 р., звітні документи Кілійської префектури, циркуляр міністра закордонних справ Румунії (квітень 1943 р.), інформація про виконання наказу губернатора Войкулеску та інші) розкривають технологію «остаточного розв'язання єврейського питання», організації терору проти учасників руху Опору.

Великий за обсягом та різноманітний за походженням матеріал, що стосується міжнародної ситуації та «бессарабського питання», зосереджується в Архіві зовнішньої політики Російської Федерації. З довідки Західного відділу НКВС від 29 березня 1939 р. (ф. 125, оп. 21, спр. 15) дізнаємося про обставини звільнення Н. Тітулеску та зриву підписання договору про дружбу та взаємодопомогу між СРСР і Румунією, що започаткувало загострення міждержавних стосунків. Серія документів розкриває дипломатичну підготовку приєднання Бессарабії до СРСР. Записи бесід Молотова з румунським посланцем Давідеску від 7 січня та 9 травня 1940 р., Ультимативна заява радянського уряду від 26 червня 1940 р., його нота від 28 червня, щоденник Молотова та його доповідь на VІІ сесії Верховної Ради СРСР 1 серпня 1940 р. та ін. міститься у фонді 06 (оп.1, спр. 151, 153; оп.2, спр. 272, 279, 280).

Опрацьовуючи фонди Центрального архіву міністерства оборони Російської Федерації, вдалося виявити документи Генштабу, що ілюструють недоліки в комплектуванні артилерійських і бронетанкових сил, слабке прикриття військ Південного фронту. У ф. 16 (оп. 26, спр.1) зберігається чернетка «Міркувань по плану стратегічного розгортання Збройних сил СРСР» від 15 травня 1941 р., які дали привід деяким авторам (М. Буніч, В. Суворову та ін.) звинувачувати Москву в підготовці превентивного удару по Німеччині. Очевидно, цей документ слід вважати не планом нападу на ІІІ рейх, а чернеткою плану штабних навчань, що не відбулися. У спр. 1 (ф. 701, оп.2) виявлено наказ командування Південного фронту від 25 червня 1941 р., який не враховував реального стану справ. Свідчення переваги ворога над радянськими військами в липневих боях 1941 р. на південній ділянці дають матеріали ф. 500 (оп. 119, спр. 56).

У дисертації використано документи румунських архівосховищ. Серед них - Arhiva ministerului apararii nationale. Інформація румунського командування про пересування та дії радянських військ в районі Герца зосереджена у F. 948. - Dos.155 та F. 944. - Dos. 155. Протидія Червоної армії відступу румунської армії описується в доповіді представника Генштабу (F. 71. - Dos. 99.). З донесення командира 2-ї румунської дивізії можна дізнатися про характер відступу за Прут.

В Arhivele national ake Romania в урядовому фонді віднайдено текст наказу Антонеску про «міграцію євреїв» (тобто їхню депортацію в Трансністрію) та протокол засідання від 4 листопада 1941 р. з вказівками губернатору Бессарабії Алексіяну: «Дійте так, начебто ми прийшли сюди на два мільйони років, а там буде видно».

Документи Національного архіву Молдови містять інформацію румунських військових про викриття підпільних організацій, сутички з учасниками руху Опору і радянськими парашутистами-диверсантами (ф. 693, оп. 11, спр. 18; ф. 708, оп.1, спр. 52; ф. 3282, оп.1, спр. 76)

Значний пласт джерел, що стосуються теми дисертації опубліковано окремими виданнями. У радянські часи найбільш повним вважався тритомник «Радянська Україна у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.», у якому вміщено документи про початковий період війни, бойові дії на південно-західних рубежах, окупаційний режим у краї, антифашистський рух Опору. Аналогічні за змістом матеріали опубліковано у 2-хтомнику «Молдавская ССР в годы Великой Отечественной войны (1941-1945 гг.)». Уявлення про адмінстративний устрій та організацію «нового порядку» в Трансністрії, соціально-економічні заходи окупантів та їх каральну практику знищення людей у таборах «Богданівка» і «Доманівка» дають документи збірника «Одесса в Великой Отечественной войне».

Розкриттю сутності «визвольного походу» Червоної армії та соціально-економічних перетворень у Південній Бессарабії 1940-1941 рр., початкового етапу війни, румунського окупаційного режиму, спротиву загарбникам сприяло опрацювання збірки “Советский Придунайский край. 1940-1945 гг.”. У процесі наукової реконструкції бойових дій на р. Прут і Дністер в 1941 р. бралися до уваги документи і матеріали збірника «Пограничные войска КГБ СССР в Великой Отечественной войне». Корисною для роботи виявилася збірка “Румыния в планах Гитлера”, документи якої розкривають місце Румунії в реалізації плану “Барбароса”.

В 1966 р. в Бухаресті вийшов збірник документів «Чорна книга» (у 4-х т.), підготовлений М. Карпом, матеріали якого засвідчують відповідальність армії та спецслужб Румунії у злочинах на окупованих «східних землях». В дисертації використано документи з добірки молдавських науковців В. Вератека та І. Шишкану «Пакт Ріббентропа-Молотова і його наслідки для Бессарабії».

Історико-правові оцінки злочинів нацистів і фашистів дають документи, вміщені в матеріалах Нюрнберзького процесу.

У дисертації використано тогочасну радянську та румунську періодику.

Окремий блок джерел становить мемуарна література, зокрема спогади Г. Жукова, М. Крилова, В. Литвиненка, М. Кузнєцова, Г. Тетереску, Ф. Гальдера, І. Антонеску.

Загалом джерельна база є репрезентативною і різнобічною, що дає підстави сподіватися на вагомі результати дисертаційного дослідження.

Другий розділ - “Бессарабське питання” як об'єкт геополітики у кінці 30-х - на початку 40-х рр. ХХ ст. - з чотирьох підрозділів. У підрозділі 2.1 - “Взаємовідносини Румунії, СРСР та Німеччини у другій половині 30-х - 1940 рр.” - відтворюється міжнародна ситуація у період наростання загрози Другої світової війни. Зусилля ущемлених Версальською системою країн наштовхнулися на прагнення західних демократій створити систему колективної безпеки в Європі. Низка міжнародних угод формувала новий баланс сил і блоки країн, інтереси яких зіштовхувалися. Практично всі великі і малі гравці мали територіальні претензії до своїх сусідів, або ж виконували імперські експансіоністські плани та мріяли про поширення свого впливу на центрально-європейські держави. За цих умов румунські правлячі кола вбачали гарантії територіальної цілісності держави в союзі з ІІІ Райхом. Тому позиція глави МЗС королівства Н. Тітулеску, завдяки якому 1934 р. встановлено дипломатичні відносини з СРСР і який орієнтувався на зближення з Англією, Францією, завдячуючи зусиллям Берліна не дістала підтримки Кароля ІІ й уряду. Тож Німеччина встановила контроль над основними галузями економіки Румунії.

Незважаючи на спроби Кароля ІІ «грати на двох столах водночас», тобто маневрувати між Берліном, Лондоном і Парижем, відбувалась поступова фашизація країни та її втягування у військові плани Німеччини. Відкидаючи пропозиції сусідів та великих держав про конструювання системи колективної безпеки, Бухарест усі зусилля спрямував на убезпечення себе від загрози нападу з боку СРСР. Румунська верхівка так і не дізналася, що за одним з пунктів «пакту Ріббентропа-Молотова» Бессарабія відходила до сфери інтересів радянської сторони. 26 червня 1940 р. посол Румунії у Москві отримав ультиматум, в якому ставилася вимога про передачу Радянському Союзу Бессарабії, Північної та Південної Буковини і Запрутської Молдови. Румунія відповіла відмовою. Друга нота (28 червня) вже супроводжувалася вступом Червоної армії на територію сусідньої держави.

У підрозділі 2.2 “Особливості та наслідки походу Червоної армії в Бессарабію (28 червня - 5 липня1940 р.)” - міститься міжнародно-правова оцінка дій Кремля в умовах, коли почалася Друга світова війна. Підготовка до анексії бажаних територій перейшла у практичну площину з утворенням Південного фронту (12-а, 5-а і 9-а армії) під командуванням генерала Г. Жукова (квітень 1940 р.). Інтенсифікація військово-дипломатичних зусиль СРСР пояснювалась загрозами, що з'явилися у зв'язку з блискавичною перемогою вермахту над армією Франції. До 17 квітня 1940 р. було розроблено перший план операції проти Румунії, який передбачав два варіанти: на випадок, коли румунські збройні сили чинитимуть опір, і мирний перебіг подій. За домовленістю сторін румунські війська й адміністрація мали залишити Бессарабію та Північну Буковину з 28 червня до 3 липня 1940 р., що й сталося. 1 липня 1940 р. відбулося перше засідання радянсько-румунської комісії з урегулювання спірних питань. Зафіксовано чимало випадків порушення румунами спільних домовленостей та інцидентів. Тим часом, мешканці багатьох містечок і сіл Бессарабії та Буковини зустрічали Червону армію квітами та хлібом-сіллю.

Матеріальні втрати Румунії внаслідок цих подій оцінювались у 609 млрд. лей. Крім того, вони негативно вплинули на моральний стан румунської армії.

Показово, що детальний аналіз дій Червоної армії, здійснений Румунським Генштабом дозволив констатувати її невисоку боєздатність.

Внаслідок цієї військової акції до СРСР відійшла територія площею 50 762 км2, на якій мешкало 3 млн. 776 тис. чол.. (53, 49% - молдавани, 15, 5 - українці, 10, 34 - росіяни, 7, 27% - євреї, 4, 9% - болгари, 3,31% - німці).

Підрозділ 2.3 “Перші кроки радянської влади в Бессарабії (1940-1941 рр.)” розкриває засоби радянізації краю, серед яких першочерговими виявилися пропагандистські. Попри масоване «промивання мізків» значна частина населення, зокрема заможні верстви продовжували перебувати в опозиції до нової влади. Та після евакуації до Райху етнічних німців, у регіоні практично не залишилося сили, здатної на спротив.

Здобути лояльність місцевого люду режим намагався популярними соціально-економічними реформами, які включали націоналізацію землі, ліквідацію безробіття, стимулювання виробництва, наділення бідняків тягловою силою, худобою та землею (вони отримали 80 тис. га). До безумовних успіхів радянської влади слід відзначити зміни в соціально-культурній сфері. За перший навчальний рік кількість шкіл у Молдавській РСР збільшилась у 5 разів. Тут діяло 4 вузи , 30 технікумів та училищ, 300 сільських бібліотек, 18 районних будинків культури, 148 сільських клубів, 20 кінотеатрів, 36 лікарень, 88 санаторіїв, 126 лікарських дільниць. Водночас, відбувались такі неоднозначні процеси, як переселення людей з Галичини, Сумщини, Поділля, розкуркулення, колективізація сільського господарства. В середині 1941 р. почалися масові репресії, які охопили всі верстви населення.

Підрозділ 2.4 ”Альянс Гітлера-Антонеску заради агресії” містить матеріал, який дає змогу з'ясувати технологію формування союзницьких стосунків між Бухарестом і Берліном. Одним з кроків у цьому напрямі стало примусове зречення Кароля ІІ, а потім (січень 1941 р.) - придушення легіонерського заколоту і встановлення диктатури І. Антонеску. Після цього почалась інтенсивна підготовка до війни проти СРСР. До початку 1941 р. на територію Румунії передислоковано 500 тис. військовослужбовців вермахту і 1 тис. літаків. 22 листопада 1940 р. Антонеску підписав документ про вступ Румунії до Троїстого пакту. Бухарест зобов'язувався передати контроль над морським узбережжям Німеччини, а також підготувати до спільних дій Чорноморський флот, Дунайську флотилію, укріпрайони й аеродроми. Німецькі й румунські штабісти неодноразово узгоджували спільні дії. Згідно з планом «Барбаросса» група Антонеску мала тримати оборону вздовж р. Прут, прикриваючи південний фланг основних сил групи армій «Нахштосс» і «Мюнхен», які повинні були забезпечити загальний успіх.

Третій розділ - “Бойові дії та їх особливості в Бессарабії на початку Великої Вітчизняної війни” - складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1 - “Бойове розгортання сторін (22 червня - 27 липня 1941 р.)” - окреслено співвідношення сил на південній ділянці фронту, де наступ 22 червня розпочали з'єднання 3-ї і 4-ї румунських та 11-ї німецької армій. У Бессарабії їм протистояла 9-а армія, прикордонні позиції на Нижньому Дунаї та Пруті прикривала 51-а Перекопська, 25-а Чапаєвська, 150-а стрілецька дивізії, а також Дунайська флотилія. На кожну дивізію припадало 80 км лінії фронту, що було недостатнім. З 22 дивізій жодна не була укомплектована за штатами воєнного часу. У СРСР на цій ділянці фронту на суходолі було 1 000 танків, 3 500 гармат, а на морі - 600 літаків морської авіації. Агресор протиставив їм 600 тис. солдатів та офіцерів, 100 румунських і 300 німецьких танків, 500 румунських і 300 німецьких літаків. 3-я румунська армія генерала П. Думетреску отримала завдання форсувати верхів'я Прута і Черемоша, захопити Чернівці і Північну Буковину. У зоні від Кишинева до Єдінців мала діяти 11-а німецька армія генерала фон Шоберта. Від Цуцори до Чорного моря розгорнулась 4-а армія генерала Н. Чуперке, яка націлювалась на територію від Кишинева до Бендер, від Болграду до Акерману і Нижнього Дністра. Всі дії «Румунського Східного фронту» підпорядковувалися німецькому командуванню. 21 червня рішенням Політбюро ВКП(б) створено Південний фронт. В ніч на 22 червня командири корпусів 9-ї армії одержали наказ привести свої з'єднання у бойову готовність № 1. Командувач ВМФ СРСР на власну відповідальність наказав привести ВМС у бойову готовність, що зменшило втрати Чорноморського флоту.

У підрозділі 3.2 - “Хід бойових дій в Бессарабії” - простежується перебіг подій на цій ділянці фронту. В перший день, за незначними винятками, ціною значних втрат радянським військам вдалося стримати натиск агресора. Надалі середній темп наступу в смузі 3-ї румунської армії становив 17-18 км, 4-ї - 7,9 км на добу. Далися взнаки не стільки несприятливі погодні умови, скільки невдалі оперативні рішення румунського командування та стійкість радянських бійців. Маючи подвійну перевагу над військами Південного фронту, група армій Антонеску нарощувала її й надалі, оскільки радянські війська зазнавали значних втрат і не отримували поповнення. Однак сповна скористатися цим німецько-румунські війська не зуміли, зазнаючи великих втрат. Попри несприятливі обставини, 16 липня загарбники захопили Кишинів, 19 - Рені та Кілію, 22 - Ізмаїл. Разом з тим рішучі дії Дунайської військової флотилії дозволили порушити плани ворога і затримати його просування. «Блискавичний наступ» румунсько-німецьких армій не вдався.

Четвертий розділ - “Румунський окупаційний режим в Бессарабії та рух Опору” - складається з трьох підрозділів. В підрозділі 4.1 - “Румунський “новий порядок” в Бессарабії (червень 1941 р. - серпень 1944 р.)” відтворено підходи окупантів до організації управління новими територіями, облаштування їх соціально-економічного, культурного, релігійного життя. До складу генерал-губернаторства «Бессарабія» увійшло 6 повітів - Бельцький, Бендерський, Кагульський, Кишинівський, Оргеєвський, Сорокський (колишня Молдавська РСР) та Ізмаїльська область, поділена на три повіти - Ізмаїльський, Ново-Кілійський та Акерманський. Очолив губернаторство генерал К. Войкулеску. У листопаді 1941 р. проведено «плебісцит», який «легітимізував» румунську приналежність Бессарабії і надав права громадян Румунії мешканцям краю (на відміну від Трансністрії). Однак лише етнічні румуни стали повноправними громадянами. В губернаторстві встановлювався диктаторський режим, заборонялись будь-які громадські об'єднання. Налагоджувалась система економічного зиску. Колгоспи й радгоспи перетворено на «трудові общини» і «державні маєтки». Все населення від 12 до 70 років залучалось до трудової повинності. За румунською статистикою, за 3 роки окупації посівні площі Придунайського краю зменшились на 47%, поголів'я худоби - на 41%, кількість зайнятих у промисловості, на транспорті, у зв'язку - на 60%. Запроваджувалась комендантська година, смертна кара за невиконання наказів влади, каралась несвоєчасна сплата податків та інші правопорушення. Кожен жудец (повіт) мав свої в'язниці, табори, гетто, осередки спецслужб тощо. Здійснювалась румунізація всіх сфер життя, в тому числі релігійного. Сигуранца тисячами «виявляла» «ворогів Румунії», яких карали військові трибунали і суди. Тільки на території Молдови загинуло 64 тис. громадян (окрім євреїв), 47 тис. були вивезені на примусові роботи до Румунії і Райху.

У підрозділі 4.2 «Остаточне вирішення єврейського питання і геноцид ромів» аналізуються особливості політики геноциду на території Бессарабії в окупаційний період. Ідеологічним підґрунтям Голокосту стала ідеологія фашизму, носіями якої стали члени «Легіону Михайла Архангела». До початку війни в Румунії мешкало 450 тис. євреїв. Переведення у практичну площину зловісних планів започаткував наказ Антонеску № 1798 від 21 червня 1941 р. і наказ Генштабу № 193/941 від 30 червня. В ході окупації Бессарабії та Північної Буковини до 1 вересня 1941 р. було знищено 150 тис. осіб єврейської національності. Решта утримувались у в'язницях, гетто, таборах і поступово винищувалися голодом, важкою працею і тортурами. У 1939 р. в Румунії налічувалось 242,7 тис. ромів. 60 тис. з кочових циганів були знищені в роки Другої світової війни.

Підрозділ 4.3. «Спротив румунському окупаційному режиму в Бессарабії в 1941-1944 рр. присвячений характеристиці форм і засобів спротиву політиці румунських загарбників. Специфіка регіону (відсутність лісів, етнічна строкатість, брак лояльності до більшовицького режиму, насиченість ворожими спецслужбами тощо) ускладнювала розгортання масового організованого руху опору. Поряд з пасивними й спорадичними випадками спротиву поступово набував сили з «Великої землі» керований антифашистський рух. Розвідувально-диверсійна група «Дунай», підпільні організації під керівництвом А. Симиненка в Кілії, І. Хомутова у Вилкове, а також у Кагулі, Рені, Кишиневі, Бельцях, Сороках, Рибниці та інших містах завдавали ворогові відчутних втрат. Крім того, у серпні-вересні 1941 р. розвідувальні відділи Південного фронту й органи НКВС закинули за Дністер понад 20 розвідувально-диверсійних груп. Практично всі спроби організувати партизанський рух (шляхом створення молдавських загонів і двох з'єднань та їх рейдів) закінчилися невдало. Радянські патріоти надали суттєву допомогу військам 2-го і 3-го Українських фронті, які визволяли край.

Висновки

Різке загострення „бессарабського питання” в ХХ ст. сталося внаслідок захоплення Бессарабії та Північної Буковини королівською Румунією, що не завжди беруть до уваги різні автори, при чому не лише румунські і сучасні молдавські, а й деякі українські дослідники.

Ця акція Румунії була здійснена за підтримкою Німеччини, а потім і країн Антанти та закріплена Версальською конференцією. Проте легітимність Версальських рішень стосовно Бессарабії та Північної Буковини спірна не лише з юридичної точки зору, але й з огляду на сприйняття цих подій самим населенням регіону. Навіть румунські науковці визнають, що після цього акту Бессарабія так і не стала органічною частиною Румунії.

Відомо, що такі держави-переможниці як Сполучені Штати Америки і Японія не ратифікували договір, хоч і підписали його. Але наполегливе ухиляння Румунії від вирішення “бессарабського питання” шляхом переговорів з Радянською Україною було б неможливим без озирання на тих, хто сприяв створенню “Великої Румунії” з Бессарабією та Північною Буковиною у її складі. Сплеск нинішнього румунського реваншизму, молдавського уніонізму ґрунтуються практично на схожих факторах.

Встановлення гітлерівського режиму в Німеччині і перші ж його агресивні кроки в центрі Європи зробили владнання румунсько-радянських відносин дуже актуальною проблемою. Прогресом в розвитку відносин між Румунією та Радянським Союзом треба вважати встановлення дипломатичних відносин в 1934 р.

За невтручання Англії та Франції поступово зближуючись з Німеччиною, правлячі кола Румунії на чолі з королем Каролем ІІ, зірвали підписання радянсько-румунського договору про дружбу та взаємодопомогу і відправили у відставку Н. Тітулеску, який був упевнений у необхідності укладання такого договору. Адже його підписання скоріш за все завадило б зближенню Румунії та Німеччини аж до створення військового союзу. Це могло б істотно змінити конфігурацію політичних сил в цей період.

Після 1936 р. почався новий період загострення радянсько-румунських відносин, який зрештою привів до своєрідного силового вирішення проблеми з боку СРСР.

Третій пункт таємного протоколу радянсько-німецького договору про ненапад від 23 серпня 1939 р. став важливою передумовою до розв'язання „бессарабського питання” на користь СРСР, але мав потенційно небезпечні наслідки, непередбачені радянською стороною.

Обраний для цього час - червень 1940 р. - пов'язаний не тільки і не стільки з тим, що на той час військово-економічний потенціал Радянського Союзу зріс та було укладено мирний договір з Фінляндією, а передусім побоюванням радянської сторони, що більше такого моменту не буде. У червні того ж року, одразу після розгрому Франції, вищі військові кола Німеччини ледве відмовили Гітлера від нападу на СРСР.

У листопаді 1940 р. під час переговорів у Берліні Гітлер заявив Молотову, що будь-який ворог, який нападе на Румунію, зустріне опір з боку збройних сил Райху. Але вже влітку 1940 р. напад Німеччини на СРСР не виключався.

На відміну від питань, пов'язаних з пактом Ріббентропа-Молотова, „визвольний похід Червоної армії” в Бессарабію і досі висвітлений недостатньо. В дисертації авторка використала нові документи з румунських, молдавських архівів, що проливають світло на цю проблему, та особливості підходів до її вирішення.

Різка зміна суспільно-політичної ситуації існуючого соціально-економічного укладу, традиційних форм повсякденного життя вимагала відповідного ідеологічного супроводу. Цю функцію виконували партійні і армійські агітаційно-пропагандистські служби, на які покладалося створення сприятливого морально-психологічного клімату для проведення низки відповідних реформ та радянізації краю.

Весь комплекс задач вирішувався апробованими методами й без урахування волі й очікувань місцевого населення. Радянське керівництво за звичкою діяло так, ніби воно краще за мешканців району знало їхні інтереси й обстоювало. Тому в політиці радянської влади перепліталися позитивно сприйняті і непопулярні заходи: націоналізація банків, промислових і торгівельних підприємств, землі, колективізація, кроки, спрямовані на вирішення складних соціальних проблем, підвищення матеріального добробуту міських та сільських жителів, вирівнювання доходів різних верств і категорій населення, забезпечення умов для освіти і задоволення культурних запитів, одержання медичної допомоги.

Підготовка Румунії до реваншу та війни з СРСР почалася майже відразу після відступу румунських військ з Бессарабії та Північної Буковини за Прут влітку 1940 р.

Прихід Антонеску до влади в Румунії відкрив шлях для швидкого перетворення країни у воєнного союзника Німеччини. Збройним силам Румунії відводилося важливе місце в реалізації плану „Барбаросса”. Без цього скоріш за все напад Німеччини на СРСР був би менш вірогідним і для забезпечення вихідного плацдарму для нападу на СРСР Райху знадобилося б захоплювати Румунію за варіантом Греції та Югославії.

Румунські збройні сили відіграли помітну роль у швидкому просуванні військ агресорів і захопленні території України на початковому етапі війни. Якщо не враховувати публікацій у спеціальній періодиці військових наукових закладів, аналіз ходу бойових дій на території Бессарабії та Північної Буковини на рівні дисертації в Україні зроблено вперше. Зокрема це стосується дій сухопутних сил. Ця проблема вперше досліджується у праці з використовуванням публікацій румунських істориків, у тому числі військових.

Не витримують критики твердження авторів, які вважають, що Румунія окупувала так звану Трансністрію тільки заради торгів за Трансільванію, половину якої Гітлер подарував хортистській Угорщині, як це стверджував на судовому процесі в 1946 р. Антонеску, а потім за ним повторювали його апологети. Загарбницькі плани Антонеску були явно непомірними, протягувались аж до кордонів з Азією.

Дослідження окупаційного режиму Антонеску в Бессарабії та Північній Буковині, а також проблеми Голокосту по відношенню до євреїв та циган в Бессарабії, особливо на її південних районах на дисертаційному рівні виконані ледве не вперше в Україні. Точне число жертв тепер встановити важко, але в Бессарабії та Північній Буковині вони сягають понад 200 тис чол. Більшість людей знищено в системі румунських таборів смерті в Трансністрії. Спроби показати Антонеску „рятівником” євреїв Румунії, як це роблять його апологети, є не тільки марними, але й злочинними та загрозою каральних санкцій, що і визначило його результати. Власне це і вплинуло на суперечливий адміністративно-правовий статус генерал-губернаторства «Бессарабія», оскільки вона вважалася однією з 10 провінцій, а її населення одержувало румунське громадянство. Насправді тут панували окупаційні порядки й режим фашистської диктатури. Про це переконливо свідчить аналіз соціально-економічних заходів румунських властей у Бессарабії, а також політика румунізації у культурно-освітній сфері.

З наявної літератури цілком може скластися думка, що антиокупаційного руху в Подунав'ї не було, що місцеве населення мирно співіснувало з окупантами. Але це абсолютно не відповідає дійсності. Румунська окупація в 1941-1944 рр. була набагато більш жорстокішою, ніж в 1918-1940 рр. Не дивлячись на складні умови, з окупантами боролись тисячі людей.

Нові геополітичні реалії супроводжуються серйозними викликами, на які держави цього регіону мають знаходити адекватні, взаємовигідні відповіді.

Основні положення та висновки дисертації викладені у публікаціях

1. Хаджирадєва В. П. Аграрні перетворення в Бессарабії в 1940-1941 рр. / В. П. Хаджирадєва // Укр. селянин. - Черкаси, 2004. ? Вип. 8. ? С. 284-286.