Вплив польсько-українських зв’язків на розвиток вищої медичної освіти і науки в Польщі та Україні до початку XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ імені П.Л. ШУПИКА

УДК: 61:378(477).19+61:378(438).19+37.014.24+61:001

Вплив польсько-українських зв'язків на розвиток вищої медичної освіти і науки в Польщі та Україні до початку ХХ століття

14.02.04 -- історія медицини

АВТОРЕФЕРАТ

на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Улiаш Пшемислав Богдан

Київ - 2010



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національній медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, Міністерство охорони здоров'я України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Криштопа Борис Павлович, Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, професор кафедри управління охороною здоров'я.

Офіційні опоненти:

- доктор медичних наук, професор Корнацький Василь Михайлович, Національний науковий центр «Інститут кардіології імені М.Д. Стражеска» АМН України, завідувач наукового відділу медико-соціальних проблем кардіології, головний лікар -- заступник директора по клінічній роботі;

- доктор наук з державного управління, професор Радиш Ярослав Федорович, Національна академія державного управління при Президентові України, професор кафедри управління охороною суспільного здоров'я.

Захист відбудеться 28 травня 2010 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.613.07 при Національній медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика за адресою: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9, аудиторія №46.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика за адресою: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9.

Автореферат розісланий 26 квітня 2010 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

к. мед. н., доцент В.І. Бугро



АНОТАЦІЯ

Уліаш Пшемислав Богдан. Вплив польсько-українських зв'язків на розвиток вищої медичної освіти і науки в Польщі та Україні до початку XX століття. - Рукопис. медичний навчальний факультет лікар

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.02.04 -- історія медицини. - Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України, Київ, 2010.

Дисертація присвячена науковому аналізу здобутків взаємовпливу польсько-українських зв'язків в галузі медичної освіти і науки з XV до початку XX століття.

В дисертації узагальнені результати перенесення польськими ученими-медиками досвіду медичних факультетів польських університетів на становлення та розвиток перших в Україні навчальних закладів (Острозька школа, Замойська академія), де медицина вперше на її теренах вивчалась як наука, а також діяльності в різні історичні періоди медичного факультету Львівського університету, вчені медики-поляки якого зробили вагомий внесок в удосконалення його розвитку та медичної науки.

Представлені результати взаємозв'язків та взаємовпливу медичного факультету Київського університету, як одного з центрів підготовки лікарів-поляків середини XIX - початку XX століття, з навчальними медичними закладами Польщі в частині перенесення здобутків і досвіду українських наукових шкіл та передових вчених-медиків українців у розвиток вищої медичної освіти в Польщі, підготовку лікарів-поляків, формування польських національних наукових медичних шкіл, започаткування медиками-поляками нових наукових напрямків в Україні.

Ключові слова: перенесення досвіду в галузі медицини, вищі навчальні медичні заклади, медична наука, наукові зв'язки, вчені-медики поляки і українці, взаємовплив в галузі вищої медичної освіти і науки.



АННОТАЦИЯ

Улиаш Пшемыслав Богдан. Влияние польско-украинских связей на развитие высшего медицинского образования и науки в Польше и Украине до начала XX столетия. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.02.04 -- история медицины. - Национальная медицинская академия последипломного образования имени П.Л. Шупика МЗ Украины, Киев, 2010.

Диссертация посвящена научному анализу достижений взаимовлияния польско-украинских связей в области образования и науки с XV до начала XX века.

Результаты исследования позволили впервые установить периодизацию становления и развития высшего медицинского образования в Польше, выделить в каждом из ее этапов его особенности в зависимости от социально-политических условий страны, осветить роль медицинского факультета Краковского университета (1364) -- второго в Центральной Европе после Пражского -- и первой плеяды польских ученых-медиков, заложивших основы анатомофизиологических и клинических путей развития польской медицинской науки, предпосылки создания первых клинических школ.

Показано, что формирование факторов, способствовавших перенесению в Украину польских образцов медицинского дела и образования берет свое начало с XIII века, что обусловливалось перемещением после падения Киевской Руси политического центра украинской государственности на земли Галицко-Волынского княжества, граничащего с Польшей и Литвой; наличием в Польше Краковского университета с медицинским факультетом, на восток от которого не было ни единого учебного заведения; основанием во Львове цеха цирульников по образцу Познани -- места первого контакта перенесения в Украину во второй половине XV века польского опыта подготовки медиков того времени; переориентацией со второй половины XV века украинской молодежи, особенно Западного региона, в получении медицинского образования в университетах Европы, что положило начало перенесению их опыта на западноукраинские земли, в частности, в первые на их территории учебные заведения конца XVI века -- Острожскую школу (1578) и Замойскую академию (1595), а в XVIII веке -- львовские Коллегиум медикум (1773) и университет с медицинским факультетом (1773).

Влияние польских ученых-медиков на организацию учебного процесса и развитие медицинской науки во Львовском университете особенно усилилось после окончательного восстановления его медицинского факультета (1894), что привело к оновлению его преподавательского состава учеными польской национальности, воспитанниками, в основном, Краковского университета, ставшими фундаторами новых кафедр и внесших существенный вклад в польскую, украинскую и мировую медицину.

Показано, что после потери Польшей своей государственности (1794) польская молодежь была вынуждена обучаться на медицинских факультетах иностранных учебных заведений: российских -- в Петербурге, Москве и Киеве, немецких -- в Кракове, Львове, Берлине, Вроцлаве.

В этих условиях произошло смещение акцентов во взаимовлиянии польской и украинской медицинской науки и образования, существенную роль в чем сыграли медицинские факультеты университетов на территории Украины, особенно Киевского. Основными формами их влияния на польскую медицину стали подготовка будущих врачей-поляков, переносивших на свою родину опыт украинской высшей медицинской школы, защита ими под руководством украинских профессоров-медиков, главным образом фундаторов киевских терапевтических школ, докторских диссертаций, что позволило им в Польше стать основателями научных медицинских центров, участие украинских профессоров-медиков в управлении высшими медицинскими учебными заведениями Польши, основание польскими врачами новых научных направлений украинской медицины.

Из 573 врачей-поляков, окончивших медицинские факультеты Украины до начала XX века, воспитанники Киевского составили 79,6%, Харьковского -- 14,7%, Одесского -- 5,7%, что ставит Киевский университет на четвертое место после Вены, Вроцлава и Берлина, где польская молодежь получала врачебные дипломы.

Ключевые слова: перенесение опыта в области медицины, высшие учебные медицинские учреждения, медицинская наука, научные связи, ученые-медики поляки и украинцы, взаимовлияние в области высшего медицинского образования и науки.



SUMMARY

Uliash Pshemyslav Bogdan. Influence of Polish-Ukrainian relations on the development of higher medical education and science in Poland and Ukraine up to the early XX century. - Manuscript.

Thesis for the Degree of Candidate of Medical Sciences in specialty 14.02.04 -- History of Medicine. - National Medical Academy of Postgraduate Education named after P.L. Shupyk, the Ministry of Public Health of Ukraine, Kyiv, 2010.

The thesis focuses on the scientific analysis of achievements of mutual influence of Polish-Ukrainian relations in the sphere of medical education and science from XV to the early XX century.

The thesis generalizes the results of transferring the experience of medical faculties of Polish Universities by Polish medical scientists on the creation and development of the first educational institutions in Ukraine (Ostroz'ka School, Zamoys'ka Academy) where, for the firs time, medicine was taught as science as well as the activity of Medical faculty of Lviv University in various historical periods, Polish medical scientists of which contributed greatly to its improved development and medical science. The results of mutual relations and mutual influence of Medical faculty of Kyiv University, as one of the centers for training Polish doctors in mid XIX - the early XX century, with educational medical institutions in Poland regarding the transfer of achievements and experience of Ukrainian scientific schools and leading Ukrainian medical scientists into the development of higher medical education in Poland, the training of Polish doctors, the creation of Polish national scientific medical schools, the initiation of new scientific directions by Polish doctors in Ukraine are presented.

Key words: experience transfer in the sphere of medicine, higher educational medical institutions, medical science, scientific relations, Polish and Ukrainian medical scientists, mutual influence in the area of higher medical education.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Тісні відносини між Республікою Польща і Україною обумовлені їх геополітичним становищем, глибокими історичними, культурними та економічними зв'язками, а у відношеннях між народами є свої світлі і темні сторінки. 2 грудня 1991 р. уряд Республіки Польща одним з перших серед урядів зарубіжних країн визнав державну незалежність України, а в 1992 р. між двома державами підписаний Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво, в тому числі у забезпеченні належною опікою історичних пам'яток обох народів.

Вирішальне значення для розвитку польсько-українських відносин мають офіційні взаємовізити Президентів двох держав, підписання спільної Декларації "До порозуміння і єднання" (1997). Важливим чинником, який впливає на стан польсько-українських відносин, є наявність у Польщі і в Україні української та польської діаспор.

Вивчення історії культурних і наукових зв'язків Польщі і України свідчить не тільки про їх давність, а й про взаємозбагачення науки і освіти двох держав (Сіро-полко С., 2001), прикладом чого є польсько-українські зв'язки в галузі медицини.

Аналізу особливостей становлення і розвитку польсько-українських стосунків у медицині, зокрема медичній освіті, присвячені ряд наукових праць різних років польських (Charlampowicz К., 1899-1900; Jablonowski А., 1899-1900; Бжезінський Т., 1994) і українських (Захарчук С.С., 1961; Оборін М.А., 1956, 1959, 1960; Отамановський В.Д., 1959; Павловський М.П., Оборін М.А., 1985; Плющ В., 1970; Рафес Ю.І., 1961, 1964; Шапіро І.Я., 1961, 1962, 1965, 1967) дослідників, однак вони стосуються розрізнених аспектів проблеми. При всій їх цінності до цього часу як в Польщі, так і в Україні відсутнє комплексне дослідження особливостей становлення та розвитку в різні історичні часи польсько-українських зв'язків в галузі вищої медичної освіти і медичної науки.

В той же час актуальність дослідження значною мірою обумовлюється низкою заходів останнього часу польського та українського урядів в галузі освіти, зокрема, відкриттям у 2001 р. в Любліні за ініціативою Президентів двох держав Європейського Колегіуму польських та українських університетів, навчанням польських громадян в Україні, а українських -- у вищих навчальних закладах Польщі, що є відтворенням історичного минулого у взаємовпливі вищої освіти і науки двох держав, досвід якого, в тому числі і на прикладах польсько-українських медичних зв'язків, становить наукову цінність і в наш час.

Відсутність в умовах розширення польсько-українських культурних зв'язків узагальнюючої наукової праці щодо особливостей і форм стосунків польської і української медицини, як складових культури, обумовлених політичними відносинами і становищем двох країн в різні історичні епохи, свідчить про наявність "білих плям" в історико-медичному минулому двох держав і необхідність даного дослідження, що і визначило його актуальність, мету і завдання.

Дане дослідження є ініціативною роботою пошукача.

Мета дослідження -- польсько-українські взаємозв'язки в галузі вищої медичної освіти і науки в різні історичні епохи до початку XX століття.

Завдання, обумовлені поставленою метою, передбачали:

1. Вивчення в історичному аспекті особливостей формування розвитку медичних знань і медичної допомоги в Польщі і Україні в залежності від їх політичного становища.

2. Виявлення закономірностей розвитку системи вищої медичної освіти та науки в Польщі в XIV-XIX століттях, формування основних її центрів та окреслення творчої діяльності окремих найбільш видатних її представників.

3. Виявлення ролі польських вчених-медиків у перенесенні європейських взірців та досвіду навчальних медичних закладів Польщі на становлення та розвиток перших в Україні закладів медичної освіти, започаткованих на західноукраїнських землях в XVI-XVIII століттях.

4. Аналіз особливостей етапів розвитку медичного факультету Львівського університету в польський і австро-угорський періоди з виявленням внеску вчених-медиків поляків в удосконалення його діяльності та здобутки в галузі медичної науки.

5. Висвітлення форм взаємозв'язку польської медичної науки та освіти з провідними науковими медичними центрами Російської імперії в XIX столітті та їх внеску у наукове становлення медиків-поляків, удосконалення вищої медичної освіти та підготовку наукових кадрів медиків Польщі.

6. Визначення внеску університетів України, зокрема Київського, як одного з центрів підготовки лікарів-поляків, у перенесення до Польщі здобутків української вищої медичної школи і наукових шкіл українських вчених, внеску вихованців-поляків українських медичних факультетів у започаткування в Україні нових наукових напрямків в галузі медичної науки та практики.

7. Оцінку творчих зв'язків медиків-поляків з вченими медичних факультетів університетів України та їх взаємовпливу на розвиток медицини в Польщі та Україні.

Об'єкт дослідження -- польсько-українські зв'язки в галузі вищої медичної освіти і науки до початку XX століття.

Предмет дослідження -- етапи розвитку вищих навчальних медичних закладів Польщі та України, діяльність їх провідних вчених-медиків, взаємне перенесення досвіду вищої медичної освіти, форми зв'язків, взаємозбагачення медичної науки та освіти двох держав.

Методи дослідження -- системний підхід та його системно-історичний аспект, історичний, статистичний, аналітичний.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що вперше в Польщі і Україні:

- проведений широкомасштабний комплексний аналіз творчих взаємозв'язків польської і української медицини в галузі медичної освіти і науки за значний історичний період -- з XV до початку XX століття;

- узагальнене значення перенесення польськими вченими-медиками досвіду університетів середньовічної Європи та медичних факультетів польських університетів на становлення і розвиток перших в Україні навчальних закладів (Острозька школа, Замойська академія), де медицина вперше в Україні вивчалась, як наука;

- співставлена діяльність медичного факультету Львівського університету в польський та австро-угорський період його існування з виявленням пріоритетів вчених медиків-поляків в удосконаленні його розвитку та внеску до медичної науки;

- представлені результати взаємозв'язків та взаємовпливу медичного факультету Київського університету, як одного з центрів підготовки лікарів-поляків середини XIX - початку XX століття, з навчальними медичними закладами Польщі в частині перенесення здобутків і досвіду українських наукових шкіл та передових вчених-медиків у розвиток вищої медичної освіти в Польщі, формування польських національних наукових медичних шкіл, започаткування медиками-поляками нових наукових напрямків в Україні.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати стали:

- суттєвим доповненням історико-медичного минулого, як складової національної культури, освіти і науки двох сусідніх держав;

- розширенням відомостей про взаємозв'язки та взаємовплив польської і української медицини за тривалий історичний період.

Результати дослідження можуть бути використані при викладанні курсу історії медицини в польських та українських навчальних медичних закладах, а також при подальшому розширенні в нових умовах напрямків польсько-українських зв'язків в галузі медицини.

Особистий внесок здобувача. Автор особисто визначив мету та завдання дослідження, розробив його програму, обґрунтував адекватні методи дослідження, провів відбір джерел інформації з використанням наукового фонду бібліотек Польщі та України, публікацій польських і українських істориків та істориків медицини, здійснив загальний аналіз зібраного матеріалу та його статистичну обробку, сформулював основні висновки та практичні рекомендації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідались та були обговорені на науково-практичній конференції "Сучасні проблеми терапевтичної стоматології" (Київ, 2004), дисертація розглянута та рекомендована до офіційного захисту на міжкафедральному засіданні кафедр управління охороною здоров'я і медичної статистики Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (22.01.2010 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 5 одноосібних статей, в тому числі дві -- у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, а три -- в польських академічних журналах.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 185 сторінках друкованого тексту (з них основного тексту -- 152 сторінки), складається із вступу, розділів власних досліджень, висновків, практичних рекомендацій, списку основних використаних джерел літератури (76 найменувань, з них 71 -- кирилицею, 5 -- латиною), містить 19 таблиць, 37 рисунків, з них 28 фотографій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Досягнення мети дослідження потребувало розробки спеціальної програми (рис. 1), складеної з використанням методу системного підходу, який дозволив дослідити розгалужені багатопланові динамічні процеси і явища, що характеризуються багаторівневою структурою і багатьма взаємодіючими пов'язаними між собою елементами.

В основу програми покладений принцип етапності. Метою ПЕРШОГО з них стало зібрання матеріалу стосовно особливостей становлення та розвитку вищої медичної освіти в Польщі і в Україні на різних історичних відрізках часу, що супроводжувалось використанням книжкового фонду бібліотек Варшави, Кракова, Львова та Києва. Завдяки цьому стали доступними дослідження польських вчених M.Jesionow-ski (1963), W.Melanowski (1972), R.Remlielmski, B.Kuznicka (1972), B.Seyda (1973), A.Tulczynski (1975), J.Kucha, A.Srodki (1944), A.Kierzek (1997), Т.Бжезінського (1964) із загальної історії польської медицини, а також історії становлення та розвитку в Польщі окремих галузей медицини, зокрема, кардіології, офтальмології, стоматології, отоларингології, фармації.

Основними джерелами української літератури стали наукові публікації відомих українських вчених М.Грушевського (1907), І.Крип'якевича (1992), Л.Зашкільняка і М.Крикуна (2002), а також істориків медицини С.А.Верхратського (1946, 1956, 1991), М.Оборіна (1956, 1959, 1960), Ю.І.Рафеса (1959, 1961, 1962, 1965), І.Л.Шапіро (1961, 1962, 1965, 1967) та інші роботи, які містили окремі згадки з проблеми. Використані літературні джерела поділялись на групи:

- зальноісторичної спрямованості щодо історії Польщі і України;

- загальних тенденцій становлення освіти в Польщі і Україні;

- з наявністю даних щодо становлення та розвитку вищої медичної освіти і медичної науки в Польщі і Україні;

- з безпосереднім висвітленням або згадуванням про польсько-українські і українсько-польські зв'язки в галузі вищої медичної освіти і науки з XIV ст. і до початку XX ст.

Останні дві групи склали основний масив вивчення літературних джерел (всього -- 76). Однак слід підкреслити, що загальним недоліком польських джерел, що утруднювало дослідження, стала фактична відсутність даних щодо взаємодії польської і української медицини.

Більш інформативними стали українські джерела різних років, аналіз яких дозволив максимально можливо відродити одну з сторінок історико-медичного минулого Польщі і України. Хоча при цьому слід підкреслити, що сподівання на архівні матеріали, зокрема Львівського архіву, себе теж не виправдали, оскільки в ньому знаходяться матеріали польського для Західної України періоду в основному 20-30-х років XX століття, що виходить за часові межі дослідження.

Проте, не дивлячись на всі складнощі, використання наведених джерел, як первісного матеріалу, дозволило найбільш повно дослідити вплив взаємозв'язків польської і української вищої медичної школи і науки, що і передбачалось метою і завданнями дослідження.

ДРУГИЙ етап дослідження присвячувався аналізу особливостей становлення та розвитку вищої медичної освіти та науки в Польщі в XVI-XVIII століттях. При цьому об'єктом дослідження стали відомі в Європі свого часу Краківський університет, Гданська академічна гімназія. Віленська медико-хірургічна академія, Варшавський університет, Варшавська медико-хірургічна академія, критичний аналіз діяльності яких дозволив не тільки відновити основні їх здобутки, а і назвати найбільш визначних представників вищої медичної школи та медичної науки Польщі різних років.

Виявлення впливу вищої медичної школи Польщі на становлення та розвиток вищої медичної освіти в Україні (XV-XIX ст.) стало метою ТРЕТЬОГО етапу, що потребувало висвітлення як опосередкованого впливу, що проявилось допуском, починаючи з XV століття, поодиноких вихідців з України до навчання на медичному факультеті Краківського університету (1364), так і шляхом безпосереднього впливу польських вчених і педагогів-медиків, які перенесли свій досвід до першої в Україні вищої школи -- Острозької академії (1578) і першого на західноукраїнських землях вищого навчального закладу -- Замойської академії (1595).

Особливістю цього етапу стало вивчення впливу польської медицини на підготовку лікарів в Україні двох навчальних закладів на західноукраїнських землях: Львівського університету, заснованого польським урядом (1661), діяльність якого, в тому числі і медичного факультету, неодноразово переривалась австро-угорською адміністрацією, а також навчального закладу європейського типу -- Колегіум медикума (1773).

Якщо другий і третій етапи дослідження присвячувались виявленню польського впливу на медичну освіту в Україні, то ЧЕТВЕРТИЙ етап -- внеску вищої медичної школи України, як складової частини системи вищої освіти Російської імперії, під протекторатом якої Польща знаходилась з 1793 року, у підготовку вихідців з Королівства Польського, внеску медичних факультетів університетів України та сформованих в них наукових шкіл на розвиток вищої медичної освіти та медичної науки в Польщі, передання відповідного досвіду.

Об'єктами дослідження на цьому етапі стали медичні факультети Київського, Харківського і Новоросійського (Одеського) університетів з відданням пріоритету медичному факультету університету Св. Володимира.

Основними формами впливу -- прямими і опосередкованими -- медичних факультетів України визначались:

- підготовка студентів-поляків до лікарської діяльності;

- підготовка та захист польськими лікарями дисертацій під науковим керівництвом відомих українських професорів-медиків -- засновників наукових шкіл і напрямків;

- перенесення до Польщі вихованцями-поляками медичних факультетів педагогічних та наукових здобутків української вищої медичної школи;

- формування вихованцями українських університетів поляками-медиками наукових медичних центрів і шкіл Польщі з використанням досвіду України;

- участь професорів медичних факультетів України, відряджених до Польщі на педагогічні та управлінські посади навчальних медичних закладів, в удосконаленні польської вищої медичної школи;

- практична діяльність лікарів-поляків на теренах України.

Такий системний методичний підхід дозволив вперше отримати репрезентативні дані щодо найбільш повного розкриття польсько-українських і українсько-польських зв'язків та їх взаємовпливу в галузі вищої медичної освіти і медичної науки впродовж понад 400 років.

Дослідження дозволило вперше визначити періодизацію становлення та розвитку вищої медичної освіти в Польщі, виділити в кожному з етапів особливості, обумовлені урядовими заходами стосовно розвитку і реформування освіти в залежності від соціально-політичних умов країни.

Перший етап пов'язаний із заснуванням в 1364 р. Краківського університету -- дванадцятого за хронологією відкриття університету в Європі з медичним факультетом, другого у Центральній Європі після Празького. На початку XV століття своїми здобутками в галузі природничих наук він став відомим за межами Польщі. До цього періоду відноситься і діяльність видатного польського лікаря епохи середньовіччя доктора медицини Мацея з Мехова (1457-1523), який, займаючи посаду ректора, запровадив на медичному факультеті посади двох професорів: одного, як це було прийнято в Європі, для теоретичної підготовки лікарів, другого -- для практичної медицини.

Другий етап відноситься до кінця XV - кінця XVI століть -- епохи культурного Відродження Польщі. Його особливістю стало прагнення польської медицини позбутися середньовічної схоластики, реорганізація в 1525 р. медичного факультету Краківського університету з доведенням числа його кафедр до п'яти, першого присудження ступеня доктора медицини, виходом на наукову арену першої плеяди польських вчених-медиків докторів медицини Юзефа Стуся, Себаст'яна Петриція та Вой-цеха Очко, наукові праці яких заклали підвалини анатомофізіологічних та клінічних шляхів подальшого розвитку польської медичної науки, формування національної медичної термінології, передумов для зародження перших клінічних шкіл.

Особливістю третього етапу, який припав на кінець XVI - першу половину XVII століття, стало підпорядкування культурного, освітнього і наукового життя Польщі релігійним догмам, як наслідок феодально-католицької реакції, що майже на століття загальмувало розвиток медичної науки і відкинуло його до рівня середньовіччя.

Проникнення в середині XVIII століття з Заходу ідей Просвітництва і капіталістичних елементів поклали початок четвертому етапу вищої медичної освіти і медичної науки. Його особливістю стало створення на медичному факультеті Краківського університету нових кафедр, відкриття перших університетських терапевтичної (професор Анджей Бадурський) та хірургічної (професор Рафал Червяковський) клінік (1789).

Однак початок XIX століття після втрати Польщею своєї державності (1794) негативно позначився на розвитку культури і медицини зокрема, її вищі школи або закривались іноземною владою, або перетворювались на непольські за змістом навчання, що створювало проблеми підготовки, зокрема, лікарів. В таких умовах, що відносяться до п'ятого періоду становлення та розвитку медичної освіти і науки Польщі, польська молодь змушена була вступати до медичних факультетів іноземних навчальних закладів: російських у Петербурзі, Москві і Києві, німецьких -- у Кракові, Львові, Берліні, Вроцлаві.

Однак, незважаючи на складні політичні умови, друга половина XIX століття ознаменувалась формуванням якісно нової плеяди польських вчених-медиків. В Краківському університеті -- це терапевт Юзеф Дітль, з яким пов'язаний розквіт клінічної діагностики в Польщі, хірург Людвіг Берковський -- один з піонерів застосування ефірного наркозу в Польщі, відомі громадські діячі лікарі Кароль Марци-новський і Людвіг Гонсіоровський -- перший польський історик медицини; у Варшавській головній медичній школі (згодом -- університеті) -- анатом Маурицій Гіршфельд, фізіолог і гістолог Генрик Гоєр, патологоанатом Володимир Бродовський, патолог і терапевт Титус Халубинський, засновник функціонального напрямку медицини Польщі, терапевт Броніслав Хайновський, хірург Полікарп Гірштовт, "батько" польської офтальмології Віктор Шокальський, психіатр Ромуальд Пласковський, фізіолог Н.Навроцький; у Віленській медичній школі -- клініцисти Юзеф Франк і Енджей Снядецький. На початку 80-х років XIX століття провідне місце своїми поглядами на хворобу, значення функціонального напряму в медицині зайняв видатний клініцист і мислитель Владислав Беганський.

Показано, що переміщення в 90-х роках XIX століття центру польської медичної думки з Варшави до Кракова пов'язано з якісним зростанням медичного факультету університету. Якщо в кінці XVIII ст. в ньому налічувалось всього п'ять професорів і один прозектор, то в 1900 р. -- 23 професора, 12 доцентів і 33 асистента. Саме в ньому в другій половині XIX століття Кароль Тейхман створив кафедру анатомії, яка набула європейського визнання, патологоанатом Т.Брович першим узагальнив дані про збудника черевного тифу і описав ретикулоендотеліальну систему печінки, терапевт Едмунд Бернацький відкрив реакцію осідання еритроцитів, хірург Людвиг Рідігер в 1881 р. виконав першу в Польщі резекцію виразки шлунку, Ян Микулич запровадив метод езофагоскопії, офтальмолог Віктор Шокальський заклав основи польської офтальмології.

Аналіз майже п'ятисотрічного становлення та розвитку вищої медичної освіти та медичної науки в Польщі дозволив висвітлити передумови для впровадження медичних знань в Україні з використанням польських взірців освіти та встановити ті чинники, які стали одними з головних у перенесенні на терени України саме польського досвіду побудови системи медичної освіти.

Встановлено, що відлік формування чинників, які сприяли перенесенню в Україну польських взірців спочатку медичної справи, а згодом і освіти, бере початок від XIII століття. Найважливішим з них слід вважати:

- переміщення після занепаду Київської Русі внаслідок монголо-татарської навали політичного центру української держави на землі Галицько-Волинського князівства (виникло в XIII ст.), яке межувало з Польщею і Литвою;

- наявність в Польщі, до якої в 1349 році були приєднані Галичина і частина Подолії, Краківського університету з медичним факультетом (1364), на схід від якого не було жодного навчального закладу;

- заснування у Львові цеху цирульників за взірцем Статуту Познані, який став місцем першого контакту перенесення до України польського досвіду підготовки медичних фахівців того часу;

- занепад у другій половині XV ст. впливу на Україну візантійської культури, що призвело до переорієнтації української молоді, особливо Західного регіону, щодо місця здобуття медичної освіти та поодинокі її виїзди на навчання до університетів Західної та Середньої Європи (Париж, Болонья, Падуя, Краків, Кенігсберг, Страсбург, Лейден), що поклало початок перенесення їх досвіду на українські землі.

В таких умовах особливого значення набував Краківський (Ягеллонський) університет, як найближчий до Західної України. Саме в ньому у XV столітті навчався вихідець з м. Дрогобича Юрій (Георгій) Дрогобич-Котермак (Георгій Дрогобич) -- перший східнослов'янський доктор медицини, перший з відомих видатних українських медиків європейського масштабу того часу.

Аналіз перенесення досвіду вищої медичної школи Польщі на навчальні заклади України свідчить, що вирішальними у започаткуванні в Україні медичної освіти на наукових для того часу засадах стали досягнення світової медицини, наслідування взірців західноєвропейських держав, запозичення з Європи, в тому числі і через Польщу, передових ідей Відродження, визнання потреби підготовки власних лікарів, особливо в умовах нестихаючих епідемій.

Як свідчить хронологія, в цьому відношенні Західна Україна набагато випередила Східну, в тому числі і завдяки Польщі, яка надала впливу на розвиток медичної освіти, що стверджується даними стосовно перших навчальних закладів на західноукраїнських землях кінця XVI століття -- Острозької школи (1578) і Замойської академії (1595), а у XVIII - початку XX століття -- Колегіум медикума (1773) та Львівського університету з медичним факультетом.

Відомо, що першим в Україні центром освіти стала Острозька школа ("Волинські Афіни"), де поряд з вільними науками викладалась і медицина, в тому числі і на клінічній базі (1580). В цьому відношенні вона на 200 років випередила Віленську академію (1579), де медицина почала вивчатись наприкінці XVIII століття (1781). Першим викладачем медицини в ній став доктор медицини, філософії і математики, магістр астрології поляк Ян Лятош (Лягошинський), в минулому вихованець Краківського і Падуанського університетів, декан медичного факультету Краківського університету.

Другим в Україні (тепер це територія Польщі) вищим навчальним закладом, але вже університетського типу, заснованим в 1595 р. в м. Замості на власні кошти відомим польським державним діячем і меценатом Яном Замойським, стала Замойська академія, відкрита в умовах перерви польського Відродження і втрати значення Краківського університету та його медичного факультету в частині підготовки лікарів. На відміну від Острозької школи, медицина в академії вивчалась як окрема галузь науки, вона мала право присудження вчених ступенів бакалавра, магістра, доктора філософії, права і медицини.

Малочисельність кафедр в академії ("філософії натуральної", першої в Польщі і Галичині кафедри анатомії, кафедр хірургії і медичної практики) була не винятком, а характерною рисою медичних факультетів західноєвропейських університетів того часу (в XIV ст. в Краківському -- дві). Базою клінічного навчання став збудований при академії потужний на той час шпиталь на 40 ліжок (в 1780 р. в Краківському університеті -- 16, в Лейденському -- 12 ліжок). Аналіз педагогічного складу академії засвідчив, що основними з них були вчені-поляки, в минулому вихованці Краківського і Падуанського університетів.

Але Замойська академія, як і Острозька школа, стала заручницею політичних мотивів. Проіснувавши майже два століття (1595-1784) після першого розподілу Польщі між Прусією, Австрією і Росією (1772), в результаті якого м. Замостя відійшло до Австрії, в 1784 р. за розпорядженням австрійського уряду вона була закрита, відігравши, як єдиний навчальний заклад підготовки лікарів для Галичини, значну роль у розвитку вищої медичної освіти і наукової медичної думки на західноукраїнських землях.

Показано, що втрата Польщею державної незалежності (1772) в результаті підпорядкування Австро-Угорщині позбавила її домінуючого впливу на подальший розвиток вищої медичної освіти в Західній Україні. Реорганізувавши Львівський університет у ліцей, австрійський уряд в 1773 р. відкрив у Львові навчальний заклад європейського зразку -- медико-хірургічну школу ("Колегіум медикум"), засновником, першим і фактично єдиним викладачем якого став доктор медицини поляк Анджей Крупинський. Окрема підготовка в ній лікарів і хірургів, цирульників, акушерок і аптекарів відрізнялось від Замойської академії і університетського типу підготовки лікарів у Польщі. В той же час, як свідчить аналіз програми, викладання в ній носило клінічний характер.

Діяльність медичної школи у Львові співпала з останнім періодом існування Замойської академії з медичним факультетом, але якщо в академії вплив Польщі був домінуючим, то в "Колегіум медикум" -- опосередкованим, головним чином через поляка А.Крупинського та поодиноких викладачів-поляків.

Але найбільш відчутного впливу польська система підготовки лікарів надала медичному факультету Львівського університету (1661), який пройшов складний шлях становлення та розвитку в умовах як польського, так і австро-угорського періодів. За 120 років австро-угорського панування (1773-1894) він двічі ліквідовувався і відновлювався, "Колегіум медикум" тричі зазнавав трансформації і врешті-решт був ліквідований, як і Замойська академія після 170-річного існування, в результаті чого західноукраїнські землі на 20 років залишились без жодного навчального закладу по підготовці медичних кадрів.

Доведено, що вплив польських вчених-медиків на розвиток медичної науки та організації навчального процесу суттєво посилився після третього, остаточного відновлення медичного факультету (1894), тобто з початку 90-х років XIX століття. Вказане проявилось вже в підготовчий до його відкриття період тим, що саме професори-поляки анатом Г.Кадій (перший декан) і фізіолог Н.Цибульський стали авторами першої його програми. А власне посилення польського впливу стало результатом оновлення викладацького складу факультету вченими польської національності, вихованцями Краківського (Ягеллонського), Магдебурзького, Празького та Віденського університетів, які переносили до Львова свої традиції, стали фундаторами кафедр.

Як видно з 12-ти кафедр, відкритих у 90-ті роки XIX ст., понад половину становили кафедри теоретичного профілю, а заснування нових клінічних кафедр відноситься до початку XX століття: дитячих хвороб (професор І.Рачинський, 1904) , нервових хвороб з курсом психіатрії (професор Г.Гальбан, 1905), оториноларингології (професор А.Юраш, 1908), курсу стоматології (доцент Анджей Гонька, 1906). В цей час розпочали свою діяльність видатний фізіолог професор Леон Попельський -- учень І.П.Павлова (1907) та багато інших, які внесли суттєвий добуток до польської, української та світової медицини.

Встановлено, що перетворення Польщі на автономне Королівство, підпорядковане Російській імперії, призвело до того, що і Польща, і Україна протягом століття (1815-1917) знаходились під єдиною російською владою. В таких умовах відбулось зміщення акцентів щодо стосунків і взаємовпливу польської і української медицини і медичної науки, які одночасно відчули на собі вплив російських медичних шкіл і наукових центрів (Петербурзьких Військово-медичної академії. Інституту експериментальної медицини (1890) і Клінічного інституту для удосконалення лікарів (1895), медичних факультетів Московського і Казанського університетів).

Вплив Польщі, який протягом багатьох років, навіть частково в умовах Австро-Угорщини, зберігав своє значення для медицини західноукраїнських земель, змінився, але тепер вже безпосередньо для самої Польщі, здобутками вищої медичної освіти і медичної науки Росії та України.

Результати дослідження свідчать, що окреме місце у формуванні взаємовпливу польської і української науки займає Київський університет Св. Володимира (1834), заснування якого царським урядом передбачало, зокрема, поширення російської культури у спольщеній західній Росії, тобто в Україні. Передбачалось, що університет мав обслуговувати насамперед польське громадянство Київщини, Волині та Поділля, як воно фактично і було в перших десятиліттях його існування. Так, у рік його відкриття з 62 перших студентів поляків нараховувалося 34, тобто понад половини, а в 1837/38 навчальному році -- 62,4%.

Показано, що прискорене відкриття медичного факультету (1841) через сім років після заснування Київського університету також пов'язане з "польським питанням": необхідністю роз'єднання учасників антиурядових виступів, зокрема, студентів Віленської медико-хірургічної академії шляхом її закриття, передання основних фондів та переведення викладачів і студентів до Києва на засновуваний медичний факультет.

Спогади польських студентів-медиків свідчать, що серед першої плеяди вчених медичного факультету особливою повагою користувались професори анатоми М.І.Козлов і О.П.Вальтер, терапевт Ф.С.Цицурін, хірург В.О.Караваєв, а найбільш активними опікунами були переведені з Вільно професор хімік Ігнацій Фонберг та анатом Ізидор Коперницький.

Слід підкреслити, що професорам Ф.С.Цицуріну і О.П.Вальтеру довелось не тільки в Києві бути учителями польських студентів, а і приймати участь в організації вищої медичної освіти безпосередньо в Польщі, переносячи досвід України: Ф.С.Цицурін 1857 р. очолив Варшавську медико-хірургічну академію, а О.П.Вальтер з 1874 р. працював у Варшавському університеті. Аналіз свідчить, що з 573 випускників Київського, Харківського і Одеського університетів, які отримали дипломи лікаря від початку їх існування до 1925 р., на Київський припадає 456 (79,6%), Харківський -- 84 (14,7%), Одеський -- 33 (5,7%) лікаря, що ставить Київський університет на четверте місце після Відня, Вроцлава і Берліна, де поляки здобували лікарські дипломи.

Результати дослідження свідчать, що окремі польські громадяни не тільки отримували вищу медичну освіту в Київському університеті, а і певний час працювали в ньому, зокрема: терапевти Броніслав Хайновський, Людвіг Горецький, Едмунд Крат-ковський, Олександр Янушкевич, Олександр Билина, педіатр Едмунд Бараньський, гінеколог Тадеуш Бурдзинський, офтальмолог Юліан Шиманський, психіатр Антон Микульський, дерматолог Едвард Чернецький, патолог Ігнацій Гоффман, фармаколог Антон Тржецеський, гігієніст Олександр Сафарович, ембріолог Стефан Багиньський, гістолог Казимір Опочинський, історики медицини Владислав Шумовський і Станіслав Тржебинський та інші.

Показано, що сумісній праці польських і українських вчених сприяла наукова підготовка польських громадян, підвалини чому заклала вже перша плеяда київських вчених. Результати дослідження свідчать, що найбільшого впливу на польську медицину надала Київська терапевтична школа (рис. 4), початок наукових досліджень в якій поклали професори Ф.С.Цицурін і С.П.Алфер'єв, а серед їхніх учнів були і майбутні відомі польські терапевти, зокрема, Л. Горецький і Б.Хайновський.

Як свідчить аналіз, найбільшого впливу в кінці XIX - початку XX століть на підготовку і наукове становлення майбутніх визначних польських вчених в галузі терапії надала терапевтична школа професора В.П.Образцова -- засновника методу глибокої ковзної пальпації органів черевної порожнини (1887), автора (разом з М.Д.Стражеско) першого у світі прижиттєвого встановлення діагнозу закупорки ве-нечних артерій і описання клінічної картини інфаркту міокарда (1910). Саме Київська терапевтична школа стала науковою базою підготовки докторських дисертацій окремими вихованцями і співробітниками медичного факультету поляками під керівництвом не тільки вчених-терапевтів, а й з участю вчених суміжних спеціальностей.

Слід підкреслити, що в Польщі І.Г.Гофман став найвідомішим патологом, а А.Тржецеський -- одним з провідних фармакологів. О.Янушкевич на VII з'їзді польських терапевтів (1928) запропонував виділення гіпертонічної хвороби в самостійну нозологічну одиницю, відокремивши її від симптоматичних гіпертоній.

Вихованці Київського університету поляки-медики суттєво поповнили викладацький склад першого в Україні медичного факультету Харківського університету. Так, прозектором і викладачем анатомії був Ян Станкевич, професором терапевтичної клініки -- Людвік Маровський, професором патології і спеціальної терапії внутрішніх хвороб -- Теодор Опенховський. Найбільш визначною постаттю серед його вчених був завідуючий кафедрою ботаніки Леон Ценковський -- видатний вчений, в минулому співробітник Петербурзького і Одеського університетів, досягнення якого в галузі бактеріології мають всесвітнє значення і не втратили своєї значимості і в наш час.

Київський університет став другою alma mater для професорів терапевта К.Вагнера та невропатолога С.Владичко -- учня професора М.Н.Лапінського. Після повернення до Польщі перший зайняв посаду професора терапевтичної клініки Варшавського університету, а другий очолив неврологічну клініку Віленського університету.

Результати дослідження свідчать, що окремі з польських вчених-медиків не тільки переносили до Польщі напрацьовані ними в клініках Київського університету наукові здобутки, а і самі ставали у витоків становлення в Україні нових наукових напрямків. Зокрема, Людвиг Горецький став засновником і першим директором відкритої в 1863 р. на базі Київського військового госпіталю однієї з перших в Російській державі і першої в Україні кафедри дерматології.

Результати дослідження дозволили встановити, що принаймні 13 вихованців медичного факультету Київського університету і 4 -- Харківського (прізвища наведені в дисертації) після повернення до Польщі стали професорами і працювали в навчальних медичних закладах Варшави, Кракова, Лодзя, Познані, Любліна.

Аналіз літературних джерел дозволив також прослідкувати за діяльністю деяких польських вчених -- вихованців інших університетів Російської імперії в окремих українських університетах та закладах практичної медицини. Так, вихованець Петербурзьких Військово-медичної академії і Клінічного інституту, професор Юзеф Земацький працював ординатором хірургічного відділення Полтавської губернської земської лікарні (1891-1896), суміщаючи одночасно посаду приват-доцента кафедри хірургічної патології Харківського університету. Після повернення до Польщі був ректором Віленського університету. Соратник академіка Д.К.Заболотного і майбутній професор Познанського університету Леон Підлевський в 1913 р. призначався директором Катеринославського санітарно-бактеріологічного інституту, а в 1918 р. обирався професором кафедри мікробіології Катеринославського університету, з яким також пов'язана діяльність випускника Московського університету невропатолога професора В.Дзержинського, який протягом 1913-1922 рр. працював ординатором Харківської губернської земської лікарні і керівником поліклініки при клініці нервових хвороб Харківського університету, завідувачем кафедри неврології медичного факультету Катеринославського університету, в Польщі займав посаду ординатора військового госпіталю у Лодзі.

Таким чином, результати дослідження свідчать про суттєве значення Київської медичної, зокрема, терапевтичної школи у підготовці і науковому становленні низки відомих польських діячів медицини, які внесли свій добуток у розвиток медицини в Польщі і в Україні.

Як історичну спадкоємність слід розглядати те, що навчальні заклади України (крім Замойської академії), через які здійснювалось передання польського досвіду, подолавши на своєму історичному шляху різні перепони і витримавши неодноразові трансформації, існують і тепер, але вже з якісно новим змістом: відновлена в 1994 р. Острозька школа отримала статус Академії (1994), Львівський "Колегіум медикум" носить ім'я доктора медицини поляка Анджея Крупинського, а Львівський Національний медичний університет -- ім'я Данила Галицького -- засновника Галицько-Волинської держави, через яку Західна Україна вперше пізнала польського досвіду медичної справи, освіти і науки.



ВИСНОВКИ

Системний аналіз багатовікових взаємозв'язків Польщі і України в галузі вищої медичної освіти виявив їх чинники та особливості пройденого ними історичного шляху від перенесення польських взірців вищої медичної освіти на терени України до передання Польщі здобутків української вищої медичної школи, що сприяло взаємозбагаченню двох сторін, довело свою ефективність і є історичним підґрунтям для подальшого їх розвитку на якісно новій основі між двома сусідніми державами європейської спрямованості.

1. Показано, що перенесення до України польських взірців медичної освіти і взаємозбагачення в цій галузі двох держав має понад 700-річну історію і пов'язане з політичними обставинами початку XIII - початку XIX століть: переміщенням після занепаду Київської Русі центру української державності на землі Галицько-Волинського князівства, що межувало з Польщею і Литвою, приєднанням до Польщі Галичини і частини Подолії (1349), а до Литви -- більшої частини Волині і Берестейських земель (1377), поділ Польщі між Прусією, Австрією і Росією (1772, 1793, 1794), в результаті яких до Австро-Угорщини відійшла Галичина, а Польща опинилась під протекторатом Росії, переставши з 1815 р. існувати як держава, ставши, як і Україна, частиною Російської імперії.

2. Встановлено, що вища медична школа Польщі на різних історичних етапах пройшла складний шлях становлення та розвитку, особливістю якого стало її гальмування в період феодально-католицької реакції (кінець XVI - перша половина XVII століть), подолання схоластики як наслідок сприйняття з середини XVIII ст. передових ідей Європейського Просвітництва, а в XIX ст. -- германізацію та русифікацію вищої освіти, в тому числі і медичної, однак навіть у складних політичних умовах спромоглася сформувати мережу вищих навчальних медичних закладів, зі стін яких, особливо в XIX ст., вийшла плеяда вчених -- засновників національних наукових медичних шкіл і напрямків.

3. Доведено, що основними чинниками перенесення до України польських взірців медичної освіти, починаючи з другої половини XIV ст., стали заснування Краківського університету з медичним факультетом (1364), на схід від якого не було жодного вищого навчального закладу, і який на початку XV ст. став відомим за межами Польщі здобутками природничих наук, а також досягнення польської медицини в період культурного Відродження Польщі (кінець XV - початок XVII століть), як результат запозичення передових для того часу європейських взірців, які через Польщу ставали відомими і в Україні (започаткування анатомічного і фізіологічного напрямків в медицині, зародження перших клінічних шкіл).

4. Показано, що першими досвіду польської вищої медичної освіти зазнали західноукраїнські землі, пройшовши шлях від знайомства з ним в результаті поодиноких виїздів української молоді для навчання в Краківському університеті (Георгій Дрогобич, XV ст.) до власне перенесення з кінця XVI ст. її здобутків до перших навчальних закладів України -- Острозької школи (1578), де викладання медицини започаткував колишній декан медичного факультету Краківського університету Ян Лятошинський, і Замойської академії (1595) з викладачами-поляками, а також до заснованих у Львові польським Урядом університету з медичним факультетом (1661) та австрійським Урядом -- медичної школи "Колегіум медикум" (1773), фундатором якої став доктор медицини поляк Анджей Крупинський.

5. Результати дослідження свідчать, що становлення і розвиток якісно нового етапу українсько-польських відносин в галузі медичної науки і освіти відносяться до XIX століття, що співпало з частковим відступом Польщі від германізації вищої освіти і переходом до її русифікації, відкриттям медичних факультетів Харківського (1805) і Київського (1841) університетів, до яких поряд з іншими вищими навчальними закладами Російської держави (Московським, Петербурзьким і Казанським університетами. Петербурзькою військово-медичною академією) отримала доступ польська молодь (у 1837 р. студенти-поляки Київського університету становили 62,4% загальної кількості), що поклало початок взаємообміну студентами-медиками та викладачами між складовими Російської імперії -- Царством Польським (Краківський і Віленський університети, Варшавська і Віленська медико-хірургічні академії) і Україною.

...