Початок Другої світової війни - напад Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ

КАФЕДРА № 32

Тактико - спеціальної підготовки

Курсовая работа

з дисципліни « Історія війн та військового мистецтва»

Тема: «Початок Другої світової війни - напад Німеччини на Польщу 1.09.1939року»

Виконав: курсант 131 н. гр.

солдат В.С. ЛІВЕНЦЕВ

Перевірив: доцент кафедри № 32

Працівник ЗСУ В.Д. Тетерятник

Київ 2015

Зміст

Вступ

1. Передумови нападу Німеччини на Польщу

2. Напад Німеччини на Польщу

3. Рух Опору польського народу

Висновки

Література

Вступ

Другу світову війну підготували і розв'язали держави агресивного блоку на чолі з гітлерівською Німеччиною. Виникнення цього глобального конфлікту йшло своїм корінням в версальську систему міжнародних відносин, засновану на диктаті країн, які перемогли у першій світовій війні і поставили в принизливе становище Німеччини. Тим самим були створені умови для розвитку ідеї реваншу і відродження осередку мілітаризму в центрі Європи.

Німецький імперіалізм відновив і розширив на новій матеріально-технічної основі свою військово-економічну базу, причому сприяння в цьому йому надали великі промислові концерни і банки західних країн. У Німеччині і союзних з нею державах - Італії та Японії панували терористичні диктатури, насаджувалисярасизм і шовінізм.

Завойовницька програма гітлерівського «рейху», який узяв курс на поневолення і винищення «неповноцінних» народів, передбачала ліквідацію Польщі,розгром Франції, витіснення з континенту Англії, оволодіння ресурсами Європи, а потім «похід на Схід», знищення Радянського Союзу та затвердження на його території «нового життєвого простору». Після встановлення контролю над економічними багатствами Росії Німеччина розраховувала почати наступний тур захоплень, щоб поширити владу німецьких монополій на великі райони Азії, Африки та Америки. Кінцевою метою було встановлення світового панування «третього рейху». З боку гітлерівської Німеччини та її союзників війна була імперіалістичною, загарбницькою, несправедливою від початку до кінця.

Предмет: Друга світова війна

Об'єкт: Початок Другої світової війни - напад Німеччини на Польщу 1.09.1939 року.

1. Передумови нападу Німеччини на Польщу

Завершуючи останні приготування до нападу на Польщу, гітлерівці продовжували вважати, що їх план зовнішньополітичної ізоляції Польщі вдався і що на перших порах війна з Польщею не перетвориться на європейську чи світову війну. Ще 22 серпня 1939 англійський прем'єр висловлював готовність узяти на себе посередництво в німецько-польському конфлікті. Чемберлен писав Гітлеру, що "Англія готова обговорити широкі проблеми, пов'язані з майбуттям міжнародних відносин, в яких зацікавлені як Англія, так і Німеччина".

Запропонована Чемберленом процедура дозволу напружених польсько-німецьких відносин нагадувала як за формою, так і по суті підготовку нового Мюнхена, цього разу за рахунок Польщі. 25 серпня Гітлер вручив англійському послу Гендерсон відповідь на лист Чемберлена, в якому висловлював згоду підписати угоду з Англією тільки після... дозволу польського питання. З цією відповіддю Гендерсон вилетів до Лондона для переговорів зі своїм урядом.

24 серпня ці ж пропозиції Герінг вручив своєму родичу, шведському банкіру Далерусу, який терміново вилетів до Лондона і повідомив їх англійській міністрам. На Нюрнберзькому процесіГерінг визнав, що "мова йшла про вишукування способів мирного вирішення питання за методом Мюнхена".

25 серпня Гітлер мав також розмову з французьким послом Кулопдром, в якій лицемірно заявив, що він не має ворожнечі до Франції, не бажає воювати зФранцією через Польщу і остаточно відмовляється від претензій на Ельзас-Лотарингію. Кулондр у свою чергу переконував Гітлера, що Франція дає Польщі "миролюбні поради". "Я вірю, - відповів йому Гітлер, в помірність таких людей, як Бек, але вони вже не є господарями становища".

У ці дні уряди Англії і Франції посилили натиск на Польщу, домагаючись, щоб вона слухняно виконувала їхні поради, що мають на меті підготовку нового Мюнхена. Напередодні війни особливо яскраво позначилася роль Польщі як "грального м'яча" у руках імперіалістичних держав. Дипломатичні представники Англії, Фрагщіі і США були фактичними господарями у Варшаві і диктували свою волю уряду Польщі. 24 серпня Бонне писав французькому повіреному в справах у Лондоні, що він направив польському уряду демарш, щоб воно утрималося від застосування збройних сил у випадку, якщо гданьскнй сенат проголосить приєднання міста до Німеччини. Польський уряд в такому випадку має діяти лише дипломатичними засобами.

Враховуючи сприятливу міжнародну обстановку для агресії, створену правлячими колами Англії і Франції, які за сприяння правлячих кіл США за допомогою таємної змови з фашистською Німеччиною готували новий імперіалістичний змову, Гітлер вирішує завдати блискавичного удару по Польщі. Початок наступу, німецьких збройних сил проти Польщі було призначено на 26 серпня. Військам був відданий наказ початку військових дій в 4 год. 30 хв. Але ряд зовнішньополітичних міркувань змусив гітлерівське уряд відкласти напад на декілька днів. Генерал Гудеріан, який командував танковим корпусом у війні з Польщею, у своїх мемуарах пише: "У ніч з 25 на 26 серпня наступ було скасовано... Майже вийшли на вихідні позиції частини ми ледь встигли відвести назад. Очевидно, дипломатичніпереговори йшли повним ходом ". Колишній начальник генерального штабу німецької армії генерал Гальдер у своєму щоденнику, не призначався до друку, ще більш повно розкриває причини скасування нападу на Польщу. "26 серпня стало ясним, - пише він, - що Англія втрутиться. Зроблена ще одна спроба впливу на Муссоліні ". І далі: "Фюрер дуже засмучений. О 22.30 було дано відбій ".

Позиція Італії, безумовно, відіграла важливу роль у цих драматичних подіях передодня Другої світової війни. З 19 серпня 1939 тривали жваві німецько-італійські переговори. Муссоліні боявся негайно вступати у війну у зв'язку з неясною позицією урядів Англії і Франції, а також у зв'язку з військовою слабкістю Італії. 20 серпня 1939 італійський посол у Берліні прибув до Риму і поінформував Муссоліні про німецьких військових планах. 21 серпня міністерство закордонних справ Італії склало спеціальну записку про розбіжності, що існують між урядами Німеччини та Італії в поглядах на майбутню війну. У ній говорилося, що німецько-італійський союз заснований на тому, що війна буде розв'язана не раніше ніж через два-три роки. У період укладання союзу зазначалося, що питання про війну буде обговорено спільно, проте лише кілька днів тому в Зальцбурзі Ріббентроп повідомив Чіано, що Німеччина готова почати війну. У записці виражалося побоювання, що у разі вступу Італії у війну англо-французький флот завдасть по ній свій основний удар. У зв'язку з цим італійський уряд, підтримуючи план локальної німецько-польської війни, відмовлялося прийняти участь в європейській війні.

25 серпня в 14 год. 20 хв. німецький посол в Римі Макензен передав Муссоліні особистий лист Гітлера, в якому говорилося, що німецьким збройним силам відданий наказ про початок військових дій проти Польщі вранці 26 серпня. Цей лист викликав переполох в уряді фашистської Італії. У листі ні слова не говорилося про позицію Англії і Франції. Але Муссоліні розумів, що, незважаючи па всі хитрощі уряду Чемберлена, Англії не вдасться уникнути вступу у війну.

У той же день, 25 серпня, Аттоліко передав Гітлеру у відповідь лист Муссоліні. У листі говорилося, що відповідно до італо-німецьким договором війна повинна початися в 1941/42 р., а зараз Італія не може вступити в неї, не отримавши великих поставок військових матеріалів з Німеччини. Лист Муссоліні справило велике враження на Гітлера. І раніше нацистської кліці було відомо, що Італія представляла найбільш слабка ланка фашистської "осі", але її відмову підтримати військовий виступ Німеччині міг вплинути на поведінку Англії та Франції.

Увечері після скасування наказу про наступ Гітлер направив Муссоліні новий лист в якому запитував, які військові матеріали необхідні Італії для того, щоб вона змогла вступити у війну. Вранці 26 серпня в Берліні була отримана відповідна нота Італії. У ноті говорилося, що без задоволення вимог про постачання військових матеріалів Італія ні в якому разі не зможе вступити у війну.

Італійський уряд вимагало поставити йому 17 млн. т стратегічної сировини і військових матеріалів, для перевезення яких знадобилося б 17 тис. поїздів. Мовайшла про постачання 6 млн.т вугілля, 2 млн. т сталі, 7 млн. т нафти, значної кількості молібдену, міді та інших стратегічних матеріалів, 150 зенітних батарей з боєприпасами до них. Коли у Аттоліко запитали, в який період необхідно поставити ці військові матеріали, він відповів: "Негайно". 26 серпня в ставці Гітлера обговорювалися вимоги Італії. Гітлерівські генерали не були впевнені, що у разі задоволення вимог Італія зможе надати ефективну військову допомогу Німеччини. До того ж ці вимоги були не реальні в умовах, коли Німеччина сама опинилася перед загрозою війни не тільки з Польщею, але з Англією і Францією.

Як занотував у своєму щоденнику в ці дні колишній начальник генерального штабу німецької армії генерал Гальдер, під час засідання у ставці обговорювалося питання "про посилення Італії. Головнокомандувач (Браухіч. В. Ф.) - немає. Герінг - ні. Вимоги настільки великі, що ми не можемо їх прийняти. Пальне, сталь, 600 стволів для зенітних гармат і т. д. Фюрер хоче ще раз натиснути на Італію ". Однак, незважаючи на те, що італійські вимоги були надмірно великі, на нараді було прийнято рішення частково їх задовольнити. У листі Гітлера, відправленому в той же день, говорилося, що Німеччина може поставити вугілля і сталь, але гітлерівське уряд відмовлявся поставити до початку війни 7 млн. т нафти, 150 тис.т міді. Замість 150 батарей вона погоджувалася поставити тільки 30 з німецькою прислугою.

У наступні дні розгорнулася боротьба за Італію між Англією і Францією, з одного боку, і Німеччиною - з іншого. 26 серпня англійське уряд заявив, що якщо Італія не вступить у війну, то Англія проти неї також не виступить, і що військові заходи, що проводяться Англією в Середземному морі, не торкнуться інтересів Італії. Бачачи, що Німеччині не вдасться в даний час залучити Італію у війну на своїй стороні, Гітлер в новому листі Муссоліні 27 серпня просив його, щоб Італія провела ряд демонстративних заходів у Середземному морі, які могли б вплинути на поведінку Англії та Франції. Гальдер писав у своєму щоденнику: "26 серпня, 23.00, лист фюрера дуче. Згоден, що Італія не може наступати. До початку ворожих дій слід лише створювати враження можливого втручання Італії і сковувати сили. Тоді я дозволю питання на Сході і взимку з'явлюся на Західному фронті з силами, які не поступаються англо-французьким... 28 серпня. За наявними даними, Італія згодна на пропозицію фюрера сприяти Німеччини (сковувати, відігравати роль великого знаку питання) ".

Скасування наказу про наступ проти Польщі була викликана і іншою обставиною. 25 серпня радник німецького посольства в Лондоні Фріц Гессе повідомив з Лондона про майбутнє підписання польсько-англійського договору про взаємодопомогу, що означало крах надій Німеччини на можливість уникнути вступу Англії у війну з Німеччиною. Хоча, як зазначав Гальдер, Гітлер у бесіді з Гендерсон 25 серпня говорив, що він "не образиться на Англію, якщо вона буде вести уявну війну", все ж перспектива війни на два фронти не мало турбувала уряд фашистської Німеччини.

Під тиском громадської думки уряд Англії змушений був провести низку заходів демонстративного характеру. В армію і флот були покликані деякі контингенту резервістів, а потім 26 серпня підписано англо-польську угоду про взаємодопомогу, переговори про який велися з квітня 1939 р. В угоді говорилося, що якщо одна з договірних сторін виявиться залученою у військові дії з будь-якою європейською державою в результаті агресії з боку останньої, то інша сторона повинна негайно надати їй допомогу. Угода укладається строком на п'ять років. До нього було додано секретний протокол, в якому говорилося, що під "європейською державою" малася на увазі Німеччина. Проте в цій угоді і в секретному додатку до нього були відсутні будь-які умови, що визначають заходи конкретної допомоги, яку Англія повинна була надати Польщі. Як до, так і після початку війни не було встановлено, як конкретно Англія збиралася допомагати Польщі. Угода з Польщею як і раніше потрібно було англійському урядові для того, щоб ввести в оману англійський народ і впливати на уряд фашистської Німеччини.

Після підписання угоди уряд Англії не припиняло переговорів з Німеччиною і разом з урядом Франції продовжувало чинити тиск на Польщу, штовхаючи її на капітуляцію перед Гітлером. У ці дні до урядів Німеччини та Польщі з пропозиціями про посередництво звернулися король Бельгії, папа Пій XII, президент Рузвельт, прем'єр-міністр Канади Маккензі Кінг. В цей же час у Лондоні перебував англійський посол у Берліні мюнхенец Гендерсоп, який привіз, туди пропозиції Гітлера, а також емісар Герінга Далерус, який прибув до Англії з тією ж метою. 28 серпня в Берлін повернувся Гендерсон з англійською відповіддю, в якому містилася рекомендація відновлення прямих німецько-польських переговорів. Як пише в своєму щоденнику Гальдер, "Гендерсон не сперечається з фюрером щодо того, що Данциг взагалі не є проблемою. Автострада також не проблема. Коридор: туманно і витіювато виражено, але зазначено, що, може бути, можливо розселити в коридорі національні меншини (немецкое. - В. Ф.) ".

У бесіді з Гендерсон Гітлер запропонував укласти союз між Німеччиною та Англією. Мета цієї пропозиції Гітлера розкриває Гальдер. У своєму щоденнику він записав про бесіду Гітлера зі своїми генералами, що відбулася після зустрічі з Гендерсон:

"Фюрер сподівається, що йому вдасться загнати клин між Англією, Францією та Польщею". Гальдер неодноразово повторює слова Гітлера: "Розколоти!" З цією метою Гітлер і запропонував Англії вступити у відкритий союз з Німеччиною ціною зради Польщі. Такий союз був потрібен Гітлеру тільки до розгромуПольщі, а потім настала б черга Франції та Англії. Більш детальну відповідь на англійські пропозиції Гітлер обіцяв дати пізніше.

28 серпня англійський посол у Варшаві Кеннард передав Беку ноту англійського уряду, в якій останнім наполегливо вимагало, щоб польський уряд прискорило початок безпосередніх переговорів з Німеччиною. Англійський уряд ще раз обіцяв надати Польщі "міжнародні гарантії". У той же день, 28 серпня, Бек направив польським послам в Парижі та Лондоні телеграми, в яких повідомляв про згоду польського уряду вести безпосередні переговори з Німеччиною.

Всі ці дипломатичні маневри урядів Англії і Франції Гітлер розглядав як черговий шантаж з їх боку. Як пише західнонімецький історик М. Фрейнд, Гітлер виходив з того, "що Англія і Франція не втрутяться, а обмежаться морською блокадою або економічними санкціями проти Німеччини".

Увечері 29 серпня Гітлер вручив Гендерсон відповідь на англійські пропозиції. Німеччина в ультимативній формі вимагала негайної передачі їй Гданська і коридору, Верхньої Сілезії та надсилання до Берліна спеціального польського уповноваженого, одягненого надзвичайними правами. Термін прибуття уповноваженого був призначений на 30 серпня. "Залишок Польщі, - нахабно говорилося в ноті, - навряд чи можна буде розглядати як самостійну державу". Навіть такий затятий мюнхенец, як Гендерсон, охарактеризував ці німецькі вимоги як ультиматум Польщі.

Цей ультиматум, який вимагав повної капітуляції Польщі перед фашистською Німеччиною, був вручений Гендерсон 29 серпня в 19 год. 15 хв. Англійський посол повинен був направити його спочатку до Лондона, потім з англійськими коментарями і порадами передати до Варшави. Польський уряд мав надати своєму послу в Берліні надзвичайні повноваження на ведення переговорів, що вирішували долю Польщі, або надіслати до Берліна спеціального уповноваженого. На всі ці процедури уряд фашистської Німеччини давало 24 години. Абсолютно ясно, що гітлерівці не хотіли отримати задовільну відповідь і зробили цей крок, щоб мати привід для розв'язання війни проти Польщі. Правлячі кола Англії знали це і, тим не менш, все ще не хотіли втратити жодного шансу для змови з гітлерівською клікою за рахунок Польщі.

Галіфакс, отримавши цей документ 30 серпня, направив англійському послу до Варшави Кеннард телеграму, в якій доручав йому попередити польський уряд, щоб воно не відповідало на провокації гітлерівців на польсько-німецькому кордоні. У той же день відразу ж після отримання в Парижі повідомлення про німецьких пропозиціях Бонне зажадав від польського посла, щоб Польща погодилася прийняти німецькі пропозиції.

У ніч з 30 па 31 серпня Гендерсон знову відвідав Ріббентропа для того, щоб передати йому відповідь англійського уряду. Він говорив про згоду англійського уряду на ведення німецько-польських переговорів у прискореному порядку і про те, що у разі початку таких переговорів уряд Англії "готове надати вплив на Варшаву". Ріббентроп відповів, що минула вже опівночі, а польський уповноважений, який повинен був прибути протягом 24 годин, все ще не прибув. У зв'язку з цим, зауважив гітлерівський міністр, англійські пропозиції втратили актуальність. Ріббентроп тримав себе нахабно і відмовився взяти британську ноту. Потім він скоромовкою прочитав німецький ультиматум Польщі, що складався з 16 пунктів:

1. "Вільне місто Данциг" негайно повертається Німеччини.

2. Питання про приналежність польського коридору вирішується плебісцитом.

Інші пункти ультиматуму стосувалися порядку проведення плебісциту, майбутнього статуту портів Гдиня і Гданська, а також положення національних меншин.

Ріббентроп відмовився дати прочитати Гендерсон, який погано розумів по-німецьки, цей документ. Він також відмовився передати копію ультиматуму польському послові. Немає жодних підстав вважати, що гітлерівці всерйоз збиралися обговорювати з Польщею ці вимоги. Вони були потрібні уряду Німеччини в якості пропагандистського трюку. Гендерсон відразу ж після переговорів з Ріббентропом повідомив про німецьких вимогах до Польщі Липській, визнавши їх прийнятними, і запропонував організувати зустріч Ридз-Смігли з Герінгом. У зв'язку з відсутністю телеграфно-телефонного зв'язку з Варшавою Липський направив радника посольства Любомнрского до Варшави з повідомленням про пропозиції, що містилися в німецькому ультиматумі.

Гендерсон вночі повідомив до Лондона свої перші враження про німецькому ультиматумі. Вранці 31 серпня англійський і французький посли в Варшаві, передавши польському уряду німецький ультиматум, зажадали від нього позитивної відповіді. 31 серпня о 12 годині уряд Польщі повідомило в Лондон про свою згоду на безпосередні переговори з Німеччиною. Бек доручав Липському негайно зв'язатися з Вейцзекером або Ріббентропом і повідомити їм про це. Офіційна відповідь польський уряд обіцяв надіслати до Берліна в найближчі години. Виїхати до Берліна Бек категорично відмовлявся. В кінці серпня 1939 р. він неодноразово заявляв, що не бажає розділити долю Шушніга і Гахі. Тільки о 18 год. 30 хв. після наполегливих прохань Липський був прийнятий Ріббентропом. Розмова тривала кілька хвилин. Посол передав посібник свого уряду. Ріббентроп спитав Липського, чи отримав він надзвичайні повноваження свого уряду для ведення переговорів з Німеччиною на запропонованих умовах. Лппскпй відповів, що він прибув як посол, що польський уряд погоджується на переговори з Німеччиною на умовах, переданих йому Англією, і що повноваження на ведення переговорів їм скоро будуть отримані. Ріббентроп, грубо обірвавши посла, заявив, що він може вести переговори тільки з надзвичайним уповноваженим, а термін прибуття такого уповноваженого з Варшави закінчився. На цьому він перервав розмову.

31 серпня в 21 годині по німецькому радіо було передано офіційне комюніке про останні англо-німецькі переговори. Тут же наводився текст німецького ультиматуму Польщі (16 пунктів), про які Ріббентроп говорив Гендерсон в ніч з 30 на 31 серпня. У цьому провокаційному повідомленні говорилося, що німецький уряд протягом двох днів марно чекало прибуття польського представника, наділеного надзвичайними повноваженнями; замість присилання такого представника Польща відповіла мобілізацією. Гітлерівці, прикриваючи свою агресію, скаржилися на провокації і непоступливість Польщі.

У цей момент, коли уряд фашистської Німеччини лицемірно заявляв про своє прагнення мирно залагодити конфлікт з Польщею, німецькі війська вже мали наказ про наступ. Наказ про скасування настання, відданий Гітлером 25 серпня, але встиг своєчасно дійти до ряду німецьких частин, і ніч з 25 на 26 серпня ознаменувався великими конфліктами на німецько-польському кордоні. У районі Каттовіци німецькі війська захопили залізничну станцію і ряд польських населених пунктів.

Британський посол у Варшаві 26 серпня повідомляв до Лондона: "Ціла серія інцидентів мала місце на німецькому кордоні. Польський патруль зустрів групу німців у кілометрі від Східної Пруссії, поблизу Пелт. Німці відкрили вогонь, поляки почали у відповідь вогонь. В результаті був убитий керівник, труп якого був повернутий. Німецькі банди перетнули також Сілезьку кордон близько Сжігло, двічі у Ридніка і двічі в інших місцях. Вони відкривали стрілянину і нападали на митні і прикордонні пости з кулеметами і ручними гранатами ".

26 серпня головний штаб верховного командування і міністерство закордонних справ Німеччини дали вказівку про арешт великої групи співробітників польських консульств в Німеччині за звинуваченням у шпигунській діяльності. В одному з міст Східної Пруссії гітлерівці захопили будівлю польського консульства. У Гданську для польських мешканців і чиновників були створені нестерпні умови. Поляки не могли користуватися Гданським портом. Гданьскпе влади реквізували склади з товарами польських фірм. Польських залізничників заарештовували і били. Збройні банди СС захоплювали будівлізалізничних станцій. Польським митним інспекторам було заборонено виконувати свої обов'язки. Була заборонена також продаж польських газет. З фашистських загонів у Гданську були створені регулярні частини німецької армії. Німецький лінкор "Шлезвіг-Голь-штейн" наблизився до польської укріпленої базі - півострову Вестерплятте.

Навіть польська офіційна преса перестала називати ці конфлікти звичайними інцидентами: "Цілком очевидно, що це заздалегідь підготовлена агресія, чинена напіввійськовими регулярними загонами, озброєними по армійському зразком... В одному випадку діяла регулярна армійська частина".

Гітлерівська пропаганда отримала вказівку до крайності загострювати німецько-польські відносини. 27 серпня 1939 на черговій прес-конференції в міністерстві пропаганди представникам фашистської преси був зроблений докір за те, що в газетах поміщається мало повідомлень про військові приготування Польщі, про панічному настрої в країні, про внутрішні заворушення, про економічний хаос і т. д.

Після цієї прес-конференції всі німецькі газети були заповнені аптіпольскпмп статтями. Газета "Франкфуртер цайтунг" у статті "Військові приготування" писала: "Повідомлення з прикордонних областей та свідчення польських дезертирів свідчать про те, що Польща готує напад на Німеччину".

29 серпня в газетах "Фелькпшер беобахтер" і "Дейча альгемайне цайтунг" з'явилися статті про "польському терор" проти німецької національної меншини. Під кричущими заголовками газети писали про те, що польський уряд більше не в змозі контролювати положення у власній країні.

Військова підготовка в самій Німеччині вже не можна було приховати. 26 серпня були скасовані "танненбергскіе святкування". 27 серпня був скасований з'їзд фашистської партії в Нюрнберзі, призначений на перші числа вересня 1939 р. З 27 серпня військовим і військово-морським аташе інших держав заборонялося покидати Берлін без спеціального дозволу. Були закриті німецькі аеропорти і заборонені польоти літаків інших країн над територією Німеччини.

Як вже зазначалося, до 25 серпня було завершено стратегічне зосередження і розгортання німецьких збройних сил на польсько-німецькому кордоні, розпочате ще у червні під виглядом проведення маневрів. Гітлерівське командування мало намір розбити польську армію шляхом "блискавичної війни", в ході однієї кампанії, за допомогою масованого застосування мотомеханізованих військ та авіації. Наступ передбачалося розпочати з півночі (Східна Пруссія) і півдня (Сілезія, Словаччина) з тим, щоб використовувати сприятливе накреслення польських кордонів, розчленувати, оточити і знищити польські війська, розташовані на заході, а потім зап'ять столицю Польщі Варшаву і решту території.

Для нападу на Польщу Німеччина зосередила крім військ ландвера, прикордонних частин та словацького корпусу 57 дивізій і 2 бригади (у тому числі 6 танкових і 8 моторизованих дивізій), які нараховують більше 1,5 млн. чоловік, більше 2500 танків і до 2000 бойових літаків.

Відомості про посилену підготовку Німеччини до війни, про мобілізацію німецьких військ були добре відомі урядам Польщі, Англії, Франції та США.

Але польський уряд, підбадьорювала своїми західними союзниками, продовжувало благодушествовать і переконувати народ у відсутності серйозної загрози безпеки Польщі. Ще 27 серпня 1939 Бок говорив, що "до цього часу Гітлер не прийняв ще рішення почати війну... ні в якому випадку найближчим часом не відбудеться нічого вирішального ". Командування польських збройних сил продовжувало вважати, що Німеччина не нападе на Польщу, а якщо й може статися будь-який конфлікт, то тільки між Гданськом та Польщею. У зв'язку з цим велика угруповання польських військ в останні дні перед війною була введена в гданський коридор. Тільки тоді, коли отмобилизованная німецько-фашистська армія стояла вже на польських кордонах, коли Гданськ фактично був анексований гітлерівською Німеччиною, за дві доби до початку війни польський уряд вирішив оголосити загальну мобілізацію. Першим днем ??мобілізації призначалося 29 серпня, 16.00 годин. Цього дня заступник міністра закордонних справ Польщі граф Шембек запросив до себе англійської та французької послів і заявив їм, що президент дав вказівку про загальну мобілізацію. Шембек додав, що уряд не має наміру вводити воєнного стану.

Тут з особливою яскравістю виявилася жалюгідна роль польського уряду як слухняною іграшки імперіалістичних держав. У відповідь на заяву графа Шембека англійська та французька посли, посилаючись на ведуться англо-німецькі переговори, зажадали затримати опублікування декрету про мобілізацію. Потім посли з'явилися з аналогічною заявою до Беку. У їхній присутності польський міністр закордонних справ зателефонував начальнику генерального штабу генералу Стахевічу і передав йому вимогу союзних урядів і свої міркування про необхідність затримати мобілізацію. Генерал Стахевіч, а слідом за ним і маршал Ридз-Смігли взяли вимоги представників урядів Англії і Франції. Ридз-Смігли віддав наказ відкласти початок мобілізації до 11 годин 31 серпня. У той час коли відбувалася бесіда Шембека з послами, у Варшаві вже приступили до розклеювання маніфесту про мобілізацію, але потім стали зривати його.

Запізнення із загальною мобілізацією мало тяжкі наслідки для Польщі. Вона й без того непростимо запізнювалася з мобілізацією. Зараз же у зв'язку з "радою" своїх союзників це запізнення ставало фатальним. У результаті німецька агресія застигла Польщу зненацька. Польським резервістам довелося збиратися на призовні пункти вже під ударами немоцко-фашистської авіації. У зв'язку із запізненням мобілізації значна частина польських збройних сил зовсім не змогла взяти участі в боях проти німецько-фашистських військ.

Для того щоб створити пропагандистський привід для нападу на Польщу, гітлерівці здійснили ще одну криваву провокацію, умовно названу ними "Операція Гіммлер". На нараді в ставці 22 серпня 1939 Гітлер говорив своїм генералам: "Я дам пропагандистський привід для початку війни. Неважливо, чи буде він правдоподібним чи ні. Переможця потім не будуть питати, чи говорив він правду ". Ще в середині серпня 1939 р. за особистим наказом Гітлера начальник німецької контррозвідки адмірал Канаріс вилучив з концентраційних таборів групу ув'язнених, які знали польську мову. У ніч з 31 серпня на 1 вересня група есесівців, серед яких перебували ці політв'язні, одягнені у польську військову форму і забезпечені польськими військовими документами і зброєю, інсценувала "напад" на радіостанцію в Глейвіце (Верхня Сілезія). У приміщенні радіостанції перед включеним мікрофоном було вироблено кілька револьверних пострілів і зроблені вигуки польською мовою. Потім есесівці вбили політв'язнів (пізніше гітлерівці розстріляли есесівців, які брали участь у цій провокації).

1 вересня в усіх німецьких газетах було опубліковано сенсаційне повідомлення німецького інформаційного бюро. "Сьогодні, йшлося в ньому, - близько 8 години вечора поляки напали і захопили радіостанцію в Глейвіце...". У додатковому повідомленні говорилося, що "прикордонні війська вступили в бої з польськими загарбниками.

Це і був той пропагандистський привід для початку війни, який шукав Гітлер і про який він говорив своїм генералам на нараді в ставці 22 серпня 1939 Проте, не бажаючи давати урядам Англії та Франції приводу для оголошення війни Німеччині, міністерство пропаганди ще 31 серпня дало вказівку німецькій пресі, що 1 вересня 1939 р. в газетах не повинно бути опубліковано жодної замітки, в якій містилося б слово війна. Гітлерівська пропаганда зображувала військові дії проти Польщі як "відповідь" заходи німецького уряду на польські провокації.

У дійсності напад фашистської Німеччини на Польщу був вироблений згідно ретельно розробленим планом. 31 серпня, в той час коли уряд Німеччини давало запевнення про прагнення мирно вирішити конфлікт з Польщею, війська мали вже наказ про початок наступу. У цей день начальник генерального штабу німецької армії генерал Гальдер записав у своєму щоденнику: "31.VIII.39. 6-й день мобілізації. 6.30 - Хаузер привіз звістку про те, що з рейхсканцелярії даний наказ виступити 1.IX...

11.30 - виступи західних держав, мабуть, уникнути не можна, незважаючи на це, фюрер прийняв рішення наступати...

16.00 - Канаріс повідомив, що Липський робив спробу встановити зв'язок з Гітлером... фюрер не хоче його приймати... У Данцігу вся повнота влади передана військовій владі ".

У цей час війська вже мали наказ про наступ. 31 серпня 1939 Гітлер видав "Деректіву № 1 про ведення війни". У ній говорилося: "Напад на Польщу повинно бути проведено відповідно до приготуваннями, зробленими по" Білому планом ", враховуючи зміни, які відбулися в результаті майже повністю завершонного стратегічного розгортання сухопутних сил". Що стосується військових дій на Заході, то, як свідчить деректіва, Гітлер всіляко прагнув відстрочити їх до розгрому збройних сил Польщі. Напад на Польщу передбачалося зробити 1 вересня 1939 р. у 4 год. 45 хв.

2. Напад Німеччини на Польщу

Вторгнення на територію Польщі розпочалось 1 вересня 1939 р. Йому передувала провокація гітлерівців у прикордонному містечку Глівіце.

Вже в перші дні наступу організований опір польської армії було зламано. 8 вересня її головні сили були розгромлені. Значна їх частина опинилася в оточенні або була захоплена в полон. Опір чинили лише армія Кутшеби, що обороняла варшавський напрямок, і столичний гарнізон. Героїчною сторінкою польської історії стала оборона півострова Вестерплятте, міст Варшави, Кракова, Гдині.

17 вересня, коли крах Польщі став уже очевидним, польський кордон перейшли радянські війська.

На вимогу Гітлера Червона армія форсовано просувалася в напрямку Коломиї-Косова, щоб перетнути відступаючим польським солдатам і біженцям дорогу в Румунію.

Відповідно з домовленостями, досягнутими на переговорах 23 серпня і зафіксованими у таємному протоколі, німецьке командування відвело свої війська за демаркаційну лінію від Львова й Бреста. Перед тим у Бресті, Гродно, Ковелі й Пінську відбулися спільні паради військ-переможців. 22 вересня було встановлено попередню демаркаційну лінію між військами агресорів, а 28 вересня у Москві Ріббентроп за дорученням Гітлера підписав разом з Молотовим договір про дружбу і кордон і таємні протоколи про поділ сфер впливу і співпрацю між двома державами. Цей договір зафіксував розділ Польщі і уточнив лінію радянсько-німецького кордону. За домовленістю вона була пересунута на схід порівняно з умовами секретного протоколу від 23 серпня 1939 р. і проходила приблизно по етнографічному кордону проживання поляків, з одного боку, українців, білорусів з іншого. Землі з чисто польським населенням залишились в складі Німеччини, а взамін СРСР отримав у свою сферу впливу Литву. Таким чином, до Німеччини відійшло 48,6% території Польщі і 69,9% її населення, а до СРСР 51,4% території і 30,1% населення. Попри усю злочинність і негативні сторони цього поділу незалежної держави між двома тоталітарними режимами, цей факт мав і одну позитивну рису - нарешті дві частини братніх народів, українського і білоруського, - об'єдналися в єдиних республіках, хоча і в рамках антинародного сталінського репресивного режиму. Такі зміни дали змогу радянському керівництву називати агресію і поділ Польщі як "визвольний похід" заради возз'єднання Західної України і Західної Білорусії відповідно з УРСР та БРСР. Вони також свідчили про небажання радянського керівництва давати привід Англії і Франції до оголошення війни СРСР.

3. Рух Опору польського народу

польща німеччина війна напад

Поразка армії не зломило волі польського народу продовжувати боротьбу з агресорами за незалежність. Першочерговим завданням було забезпечення наступності державної влади. Інтернований в Румунії президент І. Мосьціцький прагнув зберегти владу в руках колишньої правлячої угруповання. Користуючись своїми конституційними повноваженнями, він призначив своїм наступником пілсудчиків Владислава Рачкевич. Проте опозиція за підтримки Франції справила протидія цим планам. Прем'єр-міністром і головнокомандуючим став представник ліберальних сил генерал Владислав Сікорський (1881-1943). 30 вересні 1939 р. до Парижі було створено польський уряд в еміграції. Провідні позиції в ньому займали представники чотирьох головних антісанаціонних партій (селянської, соціалістичної, національно-демократичної і партії праці). Опозиція зуміла суттєво обмежити повноваження президента на користь прем'єра. На Заході була сформована польська армія, що налічувала в 1940 р. більше 84 тис. військовослужбовців. Після розгрому Франції, уряд і частина армії (близько 20 тис.) перебралися до Великобританії.

Одночасно йшло становлення руху Опору в окупованій країні. Вже у вересні 1939 виник ряд таємних військових організацій, найбільшою з яких був Союз збройної боротьби, 1942 р. - Армія Крайова (АК). Власні збройні формування створили практично всі політичні партії. Були утворені представницькі органи влади. На Заході - Політична рада, в окупованій Польщі - Політичний узгоджувальний комітет. Тут же був створений підпільний орган виконавчої влади - Делегатура, підпорядковувався уряду в еміграції.

Окупанти, незважаючи на всі зусилля, так і не зуміли налагодити тотальний контроль над усіма сторонами життя польського суспільства в генерал-губернаторстві. Найбільш важливі для нього прояви суспільно-політичної активності перейшли в підпілля. Широкий розмах придбала непідцензурна видавнича діяльність, були створені система таємного середньої та вищої освіти, організації для ведення культурно-освітньої та виховної роботи. Діяла підпільна система правосуддя, спрямована проти зрадників і колабораціоністів. Різноманіття форм і масштабність самоорганізації суспільства дали польським дослідникам підстави для висновку про існування польського підпільного держави. Важливим елементом національного життя поляків були католицька та інші церкви.

У Згідно зі вказівками військового і політичного керівництва Армія Крайова повинна була займатися збиранням і підготовкою сил для загального збройного повстання в момент звільнення Польщі союзниками і польською армією, існувала на Заході. До кінця окупації Армія Крайова налічувала близько 200 тис. бійців, в її лавах опинилися не тільки військовослужбовці довоєнної польської армії, а й члени багатьох партійних військових формувань. Підрозділи АК існували на всій території генерал-губернаторства, а також у колишніх східних воєводствах досентябрьской Польщі. Довгий час польський рух Опору, пов'язане з урядом в еміграції, утримувалося від активної збройної боротьби. До кордону 1942-1943 рр. в його бойової діяльності переважали диверсії, що здійснювалися спеціально створеної для цього структурою. Лише наприкінці 1942 р., коли гітлерівці приступили до виселення поляків з району Замостя, Армія Крайова змушена була перейти тут до активним партизанських дій. Кілька більш широко АК стала практикувати активні форми боротьби після розгрому німецьких військ під Сталінградом.

Героїчну сторінку в історію боротьби польського народу з німецькими окупантами вписали повстанці варшавського гетто. Влітку 1942 р. гітлерівці приступили до систематичного винищення євреїв, яких утримували в гетто у Варшаві. За нетривалий період часу було знищено близько 300 тис. чоловік. 19 Квітень 1943, коли почалася остаточна ліквідація столичного гетто, члени Єврейської бойової організації чинили збройний опір фашистам, тривало більше півмісяця, до 8 травня. Були також ліквідовані інші гетто в ряді польських міст, а що містилися в них євреї знищені на місці або вивезені до концентраційних таборів Треблінка, Майданек і ін.

Самостійним, незалежним від уряду в еміграції і делегатури було течія в русі Опору, очолюване комуністами. Розпуск Компартії Польщі та заборона на її відновлення без санкції Комінтерну призвели до того, що на початку війни комуністи не мали власної партії. Тим не менш, до кінця 1941 р. у окупованій Польщі було створено кілька локальних комуністичних організацій.

У Наприкінці грудня 1941 р. у околицях Варшави була скинута на парашутах група польських комуністів (так звана ініціативна група), що мала від Виконкому Комінтерну повноваження на відтворення партії. 5 січня 1942 була утворена Польська робоча партія (ППР). Вона відразу ж закликала до об'єднання зусиль всіх патріотичних сил для боротьби з окупантами в рамках широкого антифашистського демократичного фронту. ППР готова була визнати уряд в еміграції і співпрацювати з Делегатуру і Армією Крайовою на рівноправних умовах. До восени 1943 р. комуністи не висували програми революційних перетворень у повоєнній Польщі, виходячи з прийнятої міжнародним комуністичним рухом у червні 1941 м. установки, що головні зусилля всіх патріотичних сил слід зосередити на збройній боротьбі проти гітлерівців, щоб прискорити звільнення батьківщини.

Висновки

Друга світова війна, що тривала 6 років, закінчилася нищівною поразкою агресивних держав. Розрахунки їх ватажків на знищення та поневолення багатьох народів, безроздільне панування над світом були перекинуті. Перемога над добре озброєним і підступним супротивником стала результатом зусиль країн антигітлерівської коаліції, у складі якої склалося братство по зброї всіх билися проти фашистсько-мілітаристського блоку.

Головним підсумком війни був порятунок світової цивілізації, створення умов для життя і розвитку людства по шляху прогресу. Війна залишила глибокий слід в суспільній свідомості, відбилася на психології і поглядах мільйонів людей. Перемога над фашистсько-мілітаристськими силами справила величезний вплив на світовий розвиток, стимулюючи активність народних мас в їх прагненні до радикальних зрушень в економіці, демократизації суспільства, забезпечення гідного людини життя в умовах мир.

Література

1. "1939 рік. Уроки історії"; монографія; під ред. Ржешевського; "Думка", М., 1990.

2. "Незнаменита війна"; проф. М. І. Семіряга; журнал "Огонек"; 1989.

3. "Історія Великої Вітчизняної Війни Радянського Союзу 1941-1945" під ред. Поспєлова П. Н.

4. Севостьянов Г.Н. (Ред.) «Нова і Новітня історія». М.: Наука, 1990.

5. Островський В.П. (Ред.) «Історія Батьківщини». М.: Просвещение, 1992.

6. Фураєв В.К. (Ред.) «Новітня історія». М.: Просвещение, 1993.

Размещено на Allbest.ru