Донецько-Криворізька Радянська Республіка: історико-політичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

УДК 94 (477.5 - 477.6) «1918»

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ДОНЕЦЬКО-КРИВОРІЗЬКА РАДЯНСЬКА РЕСПУБЛІКА: ІСТОРИКО-ПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ

07.00.01 - історія України

ПОПЛАВСЬКИЙ ОЛЕГ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Дніпропетровськ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі російської історії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Іваненко Валентин Васильович,

заслужений діяч науки і техніки України, проректор з науково-педагогічної роботи, завідувач кафедри російської історії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Турченко Галина Федорівна,

Запорізький національний університет, професор кафедри історії України; доктор історичних наук, професор

Удод Олександр Андрійович,

Інститут історії України НАН України, завідувач відділу української історіографії

Захист відбудеться «24» 03. 2010 р. о 13:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 в Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара за адресою: 49027, м.Дніпропетровськ, пл. Т. Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ, ауд. 30.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49010, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8

Автореферат розісланий «17» 02.2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент Кривий І.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

революційний виконавчий громадський донецький

Актуальність наукового дослідження обумовлена гострою потребою фундаментальної розробки історичних аспектів проблеми відродження української державності (1917-1921 рр.), коли Лютнева та Жовтнева революції в Росії, швидкоплинність політичних процесів в Україні, втручання в її внутрішні справи російських більшовиків дали могутній імпульс до бурхливого зростання в країні сепаратистських тенденцій, створення на українській території різних маріонеткових режимів, розчленування держави на «окремі республіки», підпорядковані російському центру. Однією з них була Донецько-Криворізька радянська республіка (ДКРР) зі столицею в Харкові. Це явище суспільно-політичної історії поки що недостатньо досліджене вітчизняною історіографією. Дотепер не існує повної ясності щодо причин і мети її утворення. Немає розлогої, науково обґрунтованої відповіді на запитання: наскільки історично неминучим, політично вмотивованим і економічно доцільним було створення республіки. Тобто відсутня фактично узагальнююча наукова робота, яка дала б всебічне, цілісне уявлення про увесь причинно-наслідковий блок історії ДКРР на тлі спроб дезінтеграції України, вчинених більшовиками наприкінці 1917 - на початку 1918 рр. за підтримки їх місцевих прихильників. Сьогодні в умовах вільного, позбавленого ідеологічної заангажованості розвитку української історичної науки існує потреба розгляду нашого «соціалістичного» минулого з позицій національного державотворення із застосуванням суто наукових методів дослідження. Це буде сприяти визначенню дійсного характеру подій, що передували революції, ходу самого революційного процесу, участі в ньому партій, організацій, окремих осіб - героїв і антигероїв тих буремних часів.

Творче використання досвіду власного минулого допоможе уникнути помилок у створенні сучасних органів влади, формуванні їх толерантних, партнерських взаємин з суспільством, а врахування історичних уроків сприятиме виробленню та послідовному здійсненню адекватної, гранично збалансованої і, головне, зрозумілої для всіх політики. Все це набуває особливого значення сьогодні, коли Україна виразно дезінтегрована у всіх відношеннях - регіональному, економічному, політичному, культурно-духовному, мовному, національному, релігійному. В таких умовах проблеми пошуку і практичної реалізації відповідних викликам часу заходів, наукового обґрунтування пріоритетів державної політики набувають особливої актуальності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах науково-дослідної теми № ІФ - 19 - 07 «Суспільно-політичні та національно-етнічні процеси в Російській імперії та СРСР у ХVIII - ХХ століттях», яка досліджується на кафедрі російської історії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Об'єктом дослідження є процеси соціально-економічних і суспільно-політичних перетворень під час революційних подій кінця 1917 - початку 1918 рр. в південно-східному регіоні України.

Предметом дисертаційного дослідження є Донецько-Криворізька радянська республіка як суспільно-політичний феномен початку 1918 р.

Хронологічні рамки дисертації обмежено січнем-квітнем 1918 р. Нижня межа цього періоду зумовлена проведенням у січні 1918 р. ІV обласного з'їзду Рад робітничих і солдатських депутатів Донецько-Криворізького басейну, на якому було прийнято рішення про створення на території Донкривбасу власних органів політичного і економічного самоврядування. Верхня межа визначена березнем-квітнем 1918 р., коли ІІ Всеукраїнський з'їзд Рад 17 - 19 березня 1918 р. юридично оформив входження ДКРР до складу радянської України. Фактично ж республіка перестала існувати у квітні 1918 р., після залишення її теренів радянськими військами, які відступили під натиском військ УНР, німецьких і австро-угорських армій.

Вибір територіальних меж дослідження. Вони визначаються кордонами Донецько-Криворізької радянської республіки, які були задекларовані у заяві її уряду. «Завжди були і тепер залишаються західними кордонами нашої Республіки… західні кордони Харківської і Катеринославської губ., включаючи залізорудну частину Криворіжжя Херсонської губернії і повіти Таврійської губернії до перешийка…, Азовське море до Таганрога і кордони вугільних радянських округів Донської області по лінії зал. дороги Ростов-Воронеж до станції Ліхая, західні кордони Воронезької і південні кордони Курської губ.» Хоча кордони визначені досить чітко, в реальному житті їх делімітація та демаркація проведена не була і таких суворо окреслених кордонів республіка не мала.

Метою дисертаційної роботи є системне, наукове вивчення та узагальнення всієї сукупності питань, які відображають підстави, умови створення, основні підсумки роботи органів влади та наслідки існування Донецько-Криворізької радянської республіки на початку 1918 р.

Відповідно до поставленої мети дослідження дисертант прагнув вирішити такі конкретні завдання:

- встановити рівень історіографічного осмислення, джерельного та методологічного забезпечення теми;

- виявити та проаналізувати історичні передумови, правові, політичні, національні підстави та конкретні умови створення Донецько-Криворізької радянської республіки;

- розкрити і простежити практичні механізми взаємодії ЦК РСДРП(б), Ради Народних Комісарів, ВЦВК радянської Росії з партійними структурами та органами влади ДКРР;

- відтворити основні напрями і методи діяльності органів виконавчої влади та громадських організацій ДКРР щодо розгортання революційних перетворень на території республіки;

- дослідити форми і методи організаційної роботи уряду республіки щодо збройної боротьби на території ДКРР з частинами УНР та німецько-австрійськими військами;

- висвітлити організацію евакуації людських і матеріальних ресурсів республіки на територію радянської Росії;

- охарактеризувати здобутки, прорахунки і наслідки створення та існування Донецько-Криворізької радянської республіки;

Методологічну основу дисертаційного дослідження склали принципи історизму, об'єктивності та всебічності пізнання. Їх реалізовано за допомогою використання комплексу загальнонаукових, загальноісторичних, спеціальноісторичних і міждисциплінарних методів.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що автором вперше у вітчизняній історіографії на основі нових підходів та значного кола нових масивів джерел зроблена спроба комплексного дослідження однієї з маловивчених проблем української історії післяжовтневого періоду, а саме історії існування Донецько-Криворізької республіки з моменту її створення і до припинення діяльності. При цьому новизною відзначаються такі конкретні результати, одержані дисертантом:

1) реконструйовано цілісну картину створення та існування Донецько-Криворізької республіки;

2) всебічно проаналізовані історичні витоки та умови появи регіональних утворень у період становлення південноукраїнського регіону, як економічної та політичної складової Російської імперії;

3) відтворено динаміку формування нової крайової автономії і механізму її управління:

4) на прикладі діяльності органів влади Донецько-Криворізької республіки досліджені пріоритети у політиці більшовиків щодо розгортання революційних перетворень у всіх сферах життя;

5) на підставі аналізу нормативних документів, прийнятих більшовиками упродовж всього нетривалого періоду існування ДКРР, проаналізована специфіка встановлення радянської влади в регіоні;

6) узагальнено досвід дезінтеграції України, вчиненої російськими більшовиками за підтримки їх місцевих прихильників наприкінці 1917 - на початку 1918 рр., що може стати цінним вихідним матеріалом при організації наступу на подібні тенденції в наш час.

Особистий внесок. Наукові результати і висновки, що викладені в дисертації і виносяться на захист, отримані автором самостійно.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що основні її ідеї, теоретичні положення та висновки можуть бути враховані в ході розробки та реалізації аналітичних програм державної і регіональної політики в галузі подолання дезінтеграційних тенденцій України на сучасному етапі, а також при підготовці узагальнюючих праць, спеціальних курсів лекцій, навчальних посібників, довідкової літератури з вітчизняної історії періоду відновлення української державності (1917 - 1921 рр.).

Апробація результатів дисертаційного дослідження здійснювалася у формі доповідей на щорічних конференціях науково-педагогічного складу Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за підсумками науково-дослідної роботи (2006 - 2009), на VII наукових читаннях, присвячених пам'яті професора Д.П. Пойди (Дніпропетровськ, 2008), IV обласній історико-краєзнавчій конференції «Історія Дніпровського Надпоріжжя» (Дніпропетровськ, 2008), на звітній науковій конференції Дніпропетровського державного аграрного університету (2009).

Основні положення та проміжні результати роботи були оприлюднені у 7 наукових публікаціях, з них 5 надруковані у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України. Повний текст дисертації обговорено і схвалено на засіданні кафедри російської історії ДНУ імені Олеся Гончара (протокол № 4 від 8 жовтня 2009р.).

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів (дванадцяти підрозділів), висновків (загалом 187 с.), списку використаних джерел і літератури (237 позицій), додатків (22 с.). Загальний обсяг роботи становить 229 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, його об'єкт, предмет, хронологічні й територіальні межі, сформульовано мету, основні дослідницькі завдання, наукову новизну і практичне значення роботи, визначено рівень апробації її результатів.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження» проаналізовано стан вивчення теми попередниками, охарактеризовано структуру джерельної бази та розкрито методологічні основи роботи.

У підрозділі 1.1. «Історіографія проблеми» поетапно розглянуто хід її наукового осмислення в історичній літературі. З'ясовано, що в історіографії створення та існування Донецько-Криворізької радянської республіки, яка є невід'ємною складовою загального історіографічного періоду процесу відродження української державності (1917-1921 рр.), виділяються три основні етапи: 1) з моменту виникнення ДКРР до середини 1930-х років; 2) з середини 1950-х до кінця 1980-х років; 3) історіографія доби української незалежності (з початку 1990-х рр.).

Як і багато інших сторінок революції і громадянської війни, підвалини історіографії Донецько-Криворізької радянської республіки заклали учасники та сучасники її функціонування. Саме в цей час намітилися дві головні лінії в оцінці ДКРР, презентовані переважно її прихильниками та противниками, причому і перші і другі лише виражали своє відношення до факту створення республіки, не розкриваючи її практичної діяльності в різних сферах життя.

В роботах, зокрема, В.О. Антонова-Овсієнка, Є.Б. Бош, Д. Ерде, М.О. Скрипника, М.М. Майорова та ін, хто вважав виникнення ДКРР явищем випадковим і помилковим, висловлюється однозначно негативне ставлення як до самої ідеї започаткування самостійної автономної одиниці на базі Донецького і Криворізького басейнів, так і до факту її існування.

Інша група авторів з числа безпосередніх учасників тих подій, навпаки, пояснювали створення Донецько-Криворізької радянської республіки обставинами крайньої необхідності. Всі вони намагались не тільки обґрунтувати, а й виправдати появу на теренах України цього новоутворення, довести, що його існування в тих умовах було конче потрібним. Узагальнюючу спробу систематизації та оприлюднення документальних джерел про ДКРР в цей період зробив Х. Мишкіс, який підготував і опублікував відповідну добірку документів зі своїми коментарями в журналі «Літопис революції».

В цілому, незважаючи на окремі позитивні риси історико-партійної літератури 1920 - 1930-х років, її характерними ознаками була ілюстративність, описовість, поверховість висновків та узагальнень, революційний романтизм, а звідси цілком зрозумілий догматизм в оцінках тієї суперечливої доби, надмірне цитування класиків марксизму-ленінізму.

З другої половини 1930-х й до початку 1950-х років темпи вивчення окреслених сюжетів різко знизились. Об'єктивно це було зумовлено сталінськими репресіями, які захопили практично увесь склад керівництва ДКРР, Великою Вітчизняною війною, післявоєнною розрухою.

Науковий і суспільний інтерес до історичного досвіду ДКРР помітно підвищився з кінця 1950-х років, коли історична наука почала відходити від догматичних і антинаукових схем сталінського «Короткого курсу». Однак, не дивлячись на це, до єдиного знаменника в оцінці всіх аспектів, пов'язаних зі створенням ДКРР, дослідникам дійти так і не вдалося. В ряді праць факт існування Донецько-Криворізької республіки розцінювався як вимушений тактичний крок, здійснений з метою збереження Донбасу з його природними ресурсами для молодої радянської Росії. В інших роботах йшлося про помилку, якої припустилась частина партійних керівників регіону внаслідок нерозуміння ними основ національної політики більшовицької партії. Багато істориків взагалі вважали створення Донецько-Криворізької республіки серйозною помилкою в радянському будівництві. У більшості ж вищезгаданих публікацій автори не ставили за мету глибоко дослідити порушене питання, звертаючи основну увагу на з'ясування причин та політичної доцільності утворення Донецько-Криворізької республіки, а звідси й однобокий добір фактологічного матеріалу.

Чи не єдиною спробою систематичного до певної міри дослідження історії Донецько-Криворізької республіки за весь радянський період стала дисертаційна робота В.Я. Ревегука «Донецько-Криворізька республіка». Причому написана вона була в той час, коли тематика «радянського сепаратизму» була фактично закритою для дослідників. Однак наявність політичної цензури, однобокість у викладі матеріалу призвели до того, що у праці не наведено всього спектру аргументів при характеристиці причин, що породили створення ДКРР. До окремої групи праць в історіографічному доробку теми належить низка наукових і науково-публіцистичних видань, присвячених окремим державним і партійним діячам, котрі брали безпосередню участь у створенні та діяльності республіки.

У цілому, в означений період радянська історична наука зробила певні кроки у напрямку більш повного освоєння історії Донецько-Криворізької республіки. Саме у цей час були започатковані нові методики дослідження, значно розширилася джерельна база. Але незаперечним є той факт, що в умовах жорсткого обмеження творчості істориків ідеологічними постулатами правлячої компартії подолати існуючий теоретико-методологічний консерватизм у вивченні даної проблеми та її всебічній, об'єктивній реконструкції так і не вдалося.

Якісно новий етап у дослідженні історії Донецько-Криворізької радянської республіки розпочався з 1990-х рр. Він позначився рішучим відходом від традиційних ідеологічних концепцій КПРС, притаманних для більшості радянських досліджень. З цей період внаслідок демократичних зрушень у суспільно-політичному житті країни склалися сприятливі умови для розвитку історичної науки, яка вивільнилась від жорстких цензурних обмежень. На такому позитивному тлі активізувалося, зокрема, переосмислення і відтворення регіональних особливостей революційних подій періоду відродження української державності (1917-1921 рр.). При цьому найбільш серйозні дослідження в галузі історії радянських територіальних утворень на Півдні України здійснили І.Ф. Курас, Ф.Г. Турченко, Г.Ф. Турченко, В.Ф. Солдатенко, О.А. Удод та ін. Частина авторів акцентувала увагу на політичній складовій появи республіки, намагаючись проводити аналогії з відповідними процесами в сучасній Україні, внаслідок чого політична забарвленість цих публікацій явно переважає їх науковий зміст.

Окрему групу історичних досліджень утворюють напрацювання представників української діаспори. Їх праці засновуються головно на матеріалах відкритих публікацій і спогадах безпосередніх учасників подій і характеризуються меншою залежністю від політико-ідеологічних впливів, відносним ступенем науковості, антирадянською спрямованістю. В той же час не можна не помітити цілком очевидної обмеженості джерельної бази діаспорних видань, через що вони не можуть претендувати на всебічність висвітлення відповідних історичних процесів.

Таким чином, аналіз наукової і почасти публіцистичної, популярної літератури, так чи інакше пов'язаної з історією виникнення ДКРР, переконливо засвідчує, що попри стереотипне визнання актуальності вивчення цієї сторінки вітчизняної історії, вона ще не стала об'єктом комплексного, системного, неупередженого дослідження. Чимало праць з історії створення республіки здебільшого перебувають в політико-ідеологічній площині, а не в ракурсі наукових досліджень. Відтак, це явище суспільно-політичної історії України продовжує залишатись недостатньо ідентифікованим в історіографічному процесі, що зрештою і обумовило його постановку в якості самостійного предмета дослідження.

У підрозділі 1.2. «Джерельна база дослідження» здійснено класифікацію і аналітичну систематизацію документів та матеріалів, на яких ґрунтуються інтерпретації відповідних історичних подій і явищ, висновки й узагальнення, зроблені в дисертації.

З метою максимально повного розв'язання дослідницьких завдань залучено широкий комплекс різноманітних за видовою характеристикою та місцем збереження джерел, що відрізняються високим ступенем репрезентативності та вірогідності. За формальними ознаками їх можна поділити на опубліковані та неопубліковані (архівні). Аналіз цих джерел дозволяє отримати більш-менш цілісне уявлення про суперечливий характер створення і особливості функціонування органів влади ДКРР, про основні напрями революційних перетворень в регіоні та організацію збройного опору наступу військ УНР і держав Четверного союзу.

Основу ж джерельної бази дослідження складають опубліковані документи, переважно нормативно-правові акти і видання уряду республіки, губернських та повітових органів самоврядування. Певною мірою інформація друкованих джерел доповнюється неопублікованими матеріалами, що зберігаються в центральних та регіональних архівосховищах нашої держави. З-поміж них для обраної теми найбільш інформативними є фонди Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України) (Ф. 1822, Ф. 4559, Ф. 1418), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України) (Ф. 18, Ф. 57), державних архівів Харківської (Ф.Р. 1630, Ф. 71), Донецької (Ф.Р. 2109, Ф.Р. 2602, Ф.Р. 2620, Ф.Р. 2627), Дніпропетровської (Ф.Р. 158, Ф.Р. 4367), Луганської (Ф. 3, Ф. 4, Ф.Р. 108), Запорізької (Ф. 47) областей. Всього у дисертації використано документи сімнадцяти фондів семи архівів.

В самостійну групу опублікованих джерел можна об'єднати офіційні актові документи (декларації, розпорядження, циркуляри, декрети, постанови, накази владних структур тощо), які публікувалися у збірниках документів і були виявлені у фонді документів Харківського історичного музею, Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, а також зібрання документів і матеріалів, що висвітлюють події періоду встановлення влади Рад у Донецько-Криворізькому басейні, перші перетворення в галузі державного і господарського будівництва, оборони та евакуації ресурсів республіки. Цінним джерелом інформації виступають й наративні засоби масової інформації (часописи і газети). Автором дисертації використано 10 регіональних періодичних видань початку 1918 р. В окрему підгрупу документів включені спогади активних учасників революції в Україні, в тому числі членів Раднаркому ДКРР.

Комплексне використання друкованих і архівних джерел створює достатнє за обсягом фактологічне підґрунтя, необхідне для вивчення усієї гами історико-політичних питань, безпосередньо пов'язаних зі створенням та існуванням Донецько-Криворізької радянської республіки.

У підрозділі 1.3. «Методологія і методи наукового пошуку» визначені й охарактеризовані дослідницькі прийоми та підходи до вивчення проблеми. Основоположними принципами історичних наукових студій є історизм, об'єктивність, а також багатофакторність, всебічність та системність, які у сукупності з відповідними методами становлять методологічну основу дисертації. Включення означених принципів у площину дослідницького опрацювання теми дало змогу виявити і обґрунтувати вплив цілої низки взаємопов'язаних і взаємообумовлюючих чинників на процес виникнення регіональних утворень автономного типу, зокрема ДКРР, на Півдні України, а саме: загострення економічної кризи в умовах Першої світової війни, повалення царизму, національно-демократична революція в Україні, захоплення більшовиками влади в Росії тощо.

Для реалізації завдань дисертації долучені загальнонаукові та суто історичні методи дослідження, при відборі яких враховувались характер і специфіка роботи. Діалектичний метод пізнання дозволив простежити функціонування республіки у тісному взаємозв'язку об'єктивних і суб'єктивних факторів, а історичний - динаміку процесів і подій у хронологічній послідовності. Використовуючи логічний метод, автор зробив спробу відтворити досвід започаткування ДКРР як результат певного процесу. Формування і аналіз джерельної бази здійснювалися за допомогою бібліотечної й архівної евристики та методів джерелознавства.

Застосування такого дослідницького інструментарію забезпечило у підсумку адекватне вирішення поставлених у дисертації завдань і всебічне розкриття обраної наукової проблеми в цілому.

У другому розділі «Створення Донецько-Криворізької радянської республіки» ретроспективно показано еволюцію становлення та розвитку південноукраїнського регіону в складі Російської імперії, висвітлено процес встановлення радянської влади в регіоні, а також проголошення ДКРР, формування її органів влади і управління.

У підрозділі 2.1. «Історичні передумови виникнення регіональних утворень на Півдні України» проаналізовані особливості розвитку південного степового регіону України з кінця ХVIII ст. і до початку ХХ ст. З'ясовано, що Південь України з давніх часів формував новий тип особистості і новий тип взаємин. Після включення цього регіону до складу Російської імперії тут не зникали традиції запорозької вольниці. Царський уряд з метою зміцнення своєї влади проводив на Півдні України неодноразові адміністративно-територіальні перетворення, пов'язуючи з цим регіоном великі надії. «Новоросійський проект» демонстрував особливу важливість південного вектора зовнішньої політики Росії. У промисловій частині цей проект був практично реалізований. В останні десятиріччя ХІХ ст. у Донецькому басейні та Придніпров'ї сформувалася потужна вугільно-металургійна база імперії, чому сприяли вигідні природно-географічні умови та близькість до основних економічних центрів, азово-чорноморських портів, наявність великих покладів вугілля та залізної руди.

Суспільно-політична палітра південноукраїнського регіону теж визначалася неабияким розмаїттям, включаючи в себе не тільки проімперські й національно-визвольні сили, а і суто регіональні, які інколи називають територіальними. Під впливом регіональних настроїв, що втілювалися у різноманітні громадянські проекти, до певної міри перебувало місцеве самоврядування. Регіональні настрої своєї «особливості», які панували в південноукраїнських губерніях, ще більше посилилися з початком Першої світової війни, коли падіння обсягів промислового виробництва, торгівлі, сільського господарства об'єктивно викликало серед місцевого населення різке невдоволення центральною владою. В умовах повалення царизму, національно-демократичної революції в Україні, глибокої економічної кризи, зубожіння мас відцентрові регіоналістичні тенденції на Півдні України стали істотним фактором загострення політичної боротьби в регіоні, з одного боку, й посилення українсько-російського протистояння - з іншого.

У підрозділі 2.2. «Особливості встановлення влади Рад у Донецько-Криворізькому басейні» висвітлюється хід підготовки та проведення обласних з'їздів Рад робітничих і солдатських депутатів Донецько-Криворізького басейну протягом 1917 р., а також створення Донецько-Криворізького обласного комітету РСДРП(б), виявляються і простежуються специфічні обставини розгортання процесів радянізації в регіоні.

Встановлено, що з метою об'єднання зусиль трудящих басейну протягом року було проведено три обласних з'їзди Рад робітничих і солдатських депутатів, обласна партійна конференція РСДРП(б), що сприяло згуртованості політичних сил регіону, в першу чергу прибічників більшовиків. Політичним центром Донецько-Криворізького басейну стає м. Харків, а його політичним лідером, тобто секретарем обкому РСДРП(б) - Ф.А. Сергєєв (Артем), який повернувся з Австралії.

Всі ці події відбувалися на тлі започаткованого з моменту виникнення Центральної Ради протистояння між українським визвольним рухом і російським Тимчасовим урядом. Головною метою останнього було прагнення зберегти під прямим управлінням Росії індустріальний Донбас і залізорудне Криворіжжя. Подібну політику продовжили більшовики, які прийшли до влади в Росії у жовтні 1917 р.

Водночас восени 1917 р. в середовищі більшовицької верхівки регіону визріла ідея щодо виділення Донецько-Криворізького басейну в автономну область і створення на його території республіки Рад. Як у політичному, так і економічному відношенні автори ідеї створення ДКРР намагалися знову підпорядкувати цей регіон російському центру, тепер вже більшовицькому. В даному питанні більшовиків підтримували меншовики та есери, які теж виступали за збереження «єдиної та неподільної» Росії. При цьому думка переважної частини місцевого населення не була врахована. А тому ідеї відокремлення Донкривбасу зі складу України не знайшли скільки-небудь помітного відгуку в народних масах й були притаманні відносно вузькому прошарку не тільки мешканців України, але й самих більшовиків. Інакше кажучи, вони були не просто історично та політично безпідставними, безперспективними, але й багато в чому авантюристичними, слугуючи додатковим збудником і без того напруженої ситуації в республіці.

У підрозділі 2.3. «Проголошення нової крайової автономії і формування механізму її управління» розкривається характер дискусій між делегатами ІV обласного з'їзду Рад Донецького та Криворізького басейнів, на якому була створена республіка, висвітлюється процес формування її органів влади.

Доведено, що таке принципове питання, як утворення Донецько-Криворізької радянської республіки, було винесено на з'їзд без попереднього обговорення серед населення, в партійних організаціях регіону, а тому обрані делегати не отримали від місцевих органів влади ніяких директив і діяли на власний розсуд. Врешті-решт з'їздом було ухвалено підтримане в Секретаріаті ЦК РСДРП(б) рішення про створення республіки та її керівних органів. Відразу після встановлення влади Рад в Донецько-Криворізькому басейну почалося формування механізму управління нової крайової автономії. При цьому більшовики, не будучи, очевидно, до кінця впевненими у підтримці населенням своїх кроків, робили ставку на структури управління диктаторського типу - військово-революційні комітети (ревкоми) та штаби. Одночасно уряд новоявленої республіки на чолі з Артемом, спираючись на домінуючу серед більшовицької верхівки регіону ідею побудови пролетарської держави шляхом організації сильних економічних районів, приступив до створення органів її управління.

Головним принципом державотворення в Донецько-Криворізькій радянській республіці був принцип побудови органів влади і управління за зразком більшовицької Росії, а першочерговим своїм завданням уряд ДКРР вважав проведення в життя постанов, декретів та розпоряджень Раднаркому РСФРР. В цілому, процес формування нових органів влади в Донецько-Криворізькому басейні залишився незавершеним. Це було обумовлено короткочасним існуванням тут радянської влади, відсутністю кадрів та іншими причинами.

Третій розділ «Розгортання процесів радянізації у Донецько-Криворізької республіці» присвячений висвітленню діяльності органів влади Донецько-Криворізької радянської республіки щодо розгортання революційних трансформацій у краї.

У підрозділі 3.1. «Початок перетворень у промисловості регіону» аналізуються практичні кроки уряду республіки, місцевих органів влади щодо реформування індустріального потенціалу Донкривбасу.

Протягом всього періоду існування республіки місцеві більшовики намагалися підпорядкувати промисловість регіону російському центру, відтепер - більшовицькому. Керівні органи ДКРР репродукували постанови Раднаркому Росії та проводили уніфікаційну політику. Були скасовані всі розпорядження Центральної Ради, ліквідована українська грошова система, поширено на території України дію декретів та розпоряджень РНК РСФРР, в тому числі про землю, робітничий контроль, націоналізацію землі тощо.

Одночасно розпочався процес формування місцевих органів управління економікою - Рад народного господарства, головною з яких була Південна обласна рада народного господарства (ПОРНГ). Положення про неї було затверджено на ІV обласному з'їзді Рад робітничих і солдатських депутатів Донецько-Криворізького басейну.

Головними напрямками перетворень в економіці республіки були націоналізація промислових підприємств, організація робітничого контролю над виробництвом і фінансовою справою. Але ці кроки органів влади новоствореної республіки не призвели до позитивних зрушень в промисловості регіону. Наслідком таких дій стало подальше загострення економічної кризи. Націоналізація підприємств, приміром, супроводжувалася шаленими темпами зростання дотацій при катастрофічному зниженні продуктивності праці. Введений робітничий контроль виявив свою безперспективність через низький рівень професіоналізму його носіїв і неготовності до такої роботи. Непродумані економічні експерименти, підсилені реквізиціями та контрибуціями, розладнали усю господарську сферу й поглибили рівень тотальної розрухи.

У підрозділі 3.2. «Спроби реформування аграрного сектора» відтворено перші кроки Раднаркому ДКРР, місцевих органів влади щодо перебудови сільського господарства регіону.

Внаслідок Першої світової війни цей сектор економіки Донецько-Криворізького басейну зазнав величезних руйнувань та збитків. Після Лютневої революції селянство регіону, як і всієї України, енергійно підтримало Центральну Раду. Але затягування останньої з проведенням назрілих соціально-економічних реформ обернулося ослабленням зв'язків між нею та активними революційними елементами на селі, слугувало сприятливим підґрунтям для успіху більшовицької агітації.

Аграрний курс регіональної влади був спрямований на упровадження позаекономічних важелів управління сільським господарством, нав'язування колективних форм його організації, класової податкової політики, штучне соціально-економічне розшарування села, примусове вилучення продовольчих ресурсів у селян. Основними складниками діяльності уряду республіки в даному напрямку були консолідація селян регіону навколо більшовицької аграрної програми, встановлення контролю над Радами селянських депутатів, конфіскація поміщицьких маєтків та націоналізація земель, налагодження системи хлібозаготівель, реквізиції, а по відношенню до незгодних з новою політикою - репресії. Однак, в цілому уряд ДКРР, членами якого були здебільшого представники робітничого класу, дещо прохолодно ставився до співпраці з селянством регіону, не розуміючи вповні його нагальних потреб, а посада наркома землеробства в уряді республіки так і залишилась вакантною упродовж всього часу її існування.

У підрозділі 3.3. «Перші кроки уряду республіки в культурно-освітній сфері» сфокусована увага на розкритті діяльності органів влади і відповідних профільних установ краю щодо забезпечення революційних перетворень в галузі культури та освіти.

За короткий період існування республіки, незважаючи на величезні труднощі, була проведена значна робота в цьому напрямку, зокрема, ліквідована стара і розпочато створення нової системи освіти, відкрито доступ населення регіону до нетлінних скарбів духовності та культури. Саме в цей час було закладено основи радянського книговидавництва та преси, поширення друкованого слова через державні установи - бібліотеки, читальні, агітпункти. Не менш важливе значення мала робота по залученню на бік нової влади інтелігенції, особливо найчисленнішого її загону - вчителів. Певні заходи реалізовувались в перебудові роботи шкіл, культурно-освітніх закладів, збереження історико-культурних цінностей.

Як і на інших напрямках державного будівництва, всі зусилля органів влади ДКРР у сфері модернізації культури базувалися на досвіді подібних гуманітарних перетворень в радянській Росії. Перебудова і організаційно-матеріальне зміцнення шкіл, розширення їх кількості, створення нової системи позашкільного навчання та дошкільного виховання дітей, підвищення статусу та покращення умов роботи вчителя, збереження діючої і формування нової мережі закладів культури - такими питаннями в основному опікувався уряд крайової автономії, вирішуючи у невідкладному порядку нагальні освітньо-культурні завдання. Разом з тим, не можна не помітити й негативів в цій площині радянізації життя регіону, а саме: адміністративне втручання у роботу закладів освіти і культури, спроба політизації їх діяльності, наступ на вільну пресу, свободу друку, адекватне ставлення до національних інтересів місцевого населення, вжитку та розвитку української мови тощо.

Четвертий розділ «Організація оборони та евакуації ресурсів Донецько-Криворізької республіки» відтворює процес мобілізації сил і засобів регіону для відсічі наступаючим військам УНР і країн Четверного союзу, евакуації населення і матеріальних цінностей.

У підрозділі 4.1. «Збройний опір наступу військ УНР та держав Четверного союзу» показано, що розгортання будівництва революційних збройних сил в Донецько-Криворізькій республіці проходило достатньо швидко, чому сприяла інтенсивна організаційна і агітаційна робота уряду республіки серед населення. Завдання організації червоноармійських загонів було покладено на обласний комісаріат з військових справ, а також Надзвичайний штаб оборони республіки. Між тим сили місцевих більшовиків були явно недостатніми, щоб власноруч захистити територію ДКРР. Потрібна була потужна підтримка петроградського центру, яка могла б змінити ситуацію на користь східноукраїнських автономістів. І вона надійшла з боку північного сусіда. Всупереч обмеженням Брест-Литовського миру радянська Росія не припинила допомоги більшовицьким силам в Україні, яка за своєю сутністю являла собою не що інше, як порушення норм міжнародного права, втручання у внутрішні справи незалежної Української держави і свідчила про невиконання Петроградом умов означеного мирного договору.

Брак часу, відсутність чіткої і ефективної системи побудови органів влади в регіоні, швидке просування військ УНР та німецько-австрійських загарбників на територію республіки призвели до того, що більшість тогочасних заходів, спрямованих на створення боєздатних збройних сил в ДКРР, залишилися незавершеними.

Зауважимо, що розгортання роботи органів влади новоутвореної республіки з мобілізації населення на боротьбу з військовими формуваннями УНР та німецько-австрійськими військами проходило в умовах відкритої протидії з боку інших політичних партій і громадських організацій. У результаті в окремих місцях мали місце навіть спроби антибільшовицьких заколотів. Проте вплив політичних сил, які не підтримували позиції більшовиків в регіоні, був незначним.

У підрозділі 4.2. «Вивезення населення і матеріальних цінностей з регіону» проаналізовані організаційні заходи уряду республіки, місцевих органів влади щодо евакуації населення, промислового обладнання, сировини, продовольства з території ДКРР.

Розуміючи, що озброєні формування радянського Півдня України арміями були тільки за назвою і довго тримати оборону краю були просто неспроможні, більшовицькі вожді РСФРР рекомендували регіональному керівництву організувати евакуацію людських і матеріальних цінностей басейну до радянської Росії. З цією метою за рішенням обкому РКП(б) при Надзвичайному штабі оборони була утворена обласна евакуаційна комісія на чолі з головою уряду Артемом. Протягом лютого-березня 1918 р. такі ж комісії створювалися при місцевих Радах та залізничних станціях. В їх руках зосередилася вся справа евакуації ресурсів з території Донкривбасу. Крім того, для вилучення лишків хліба з місцевостей, яким загрожувало захоплення, була створена мережа надзвичайних продовольчих органів - військово-закупочних загонів (комісій), у розпорядження яких передавалися загони червоноармійців.

Вивезення до Росії сировини, продовольства, найбільш цінного майна підприємств завдало відчутного удару промисловості й транспорту регіону. Населення нерідко розцінювало евакуацію як відвертий грабіж. Розгортання організаційних заходів щодо евакуації людей, матеріальних цінностей проходило під постійним контролем керівництва РКП(б) та уряду РСФРР. На жаль, узагальнюючих даних про кількість вивезених ресурсів в цей час з Донецько-Криворізького басейну наші архіви не зберегли, але загалом евакуація матеріальних цінностей з регіону остаточно підірвала роботу усього його господарського механізму.

У підрозділі 4.3. «Падіння радянської влади у Донецько-Криворізькому басейні та припинення існування республіки» характеризується подійна динаміка захоплення території ДКРР частинами УНР та німецько-австрійськими військами.

В умовах наступу частин останніх на Півдні України діяльність органів влади Донецько-Криворізької республіки спрямовувалася на організацію відсічі противнику. З цією метою була проведена значна організаційна робота з мобілізації населення, створення рубежів оборони. Керівництво ДКРР під тиском ЦК РКП(б) та уряду радянської Росії в умовах розколу серед вищих посадовців республіки вимушене було навіть піти на зовсім небажаний крок - приєднатися до єдиного фронту оборони радянських республік України і відмовитися від свого проросійського статусу. Частина з членів уряду на знак незгоди з таким рішенням вийшла зі складу РНК ДКРР. У квітні 1918 р. він був реорганізований і поповнений за рахунок включення до його складу більшовиків Луганщини.

Однак, незважаючи на вжиті органами влади краю організаційні, політичні та інші заходи, наступ частин УНР і німецько-австрійських військ тут стрімко розвивався. За короткий час радянські загони були розгромлені. Причини їх поразки полягали, по-перше, в багаторазовій перевазі противника у живій силі та боєздатності військ, недостатній озброєності та навченості червоноармійських загонів, по-друге, в дикій плутанині в організації управління військовими частинами, відсутності суцільної оборони, в результаті чого червоноармійські загони, боячись залишитись без транспортних засобів, вели так звану ешелонну війну, тримаючись здебільшого залізничних колій. В силу вищевказаних причин під натиском явно переважаючих українських, німецьких і австро-угорських армій радянські війська залишили терени Донецько-Криворізького басейну. ДКРР таким чином перестала існувати.

У висновках узагальнено результати дослідження, сформульовано основні положення, що виносяться на захист.

Проведене дослідження дозволяє зробити такі основоположні висновки:

1.Становлення південного регіону як частини української етнічної території мало свої політичні, економічні, соціокультурні та ідеологічні особливості. Своєрідності цим процесам додала капіталістична модернізація. Особливе становище Півдня України позначилося на його громадсько-політичній палітрі. Проімперські і національно-визвольні тенденції суттєво доповнювались проявами регіонального і (місцевого) патріотизму, який породжував виникнення досить виразних територіальних устремлінь, прояви яких знаходили своє відображення у різних проектах трансформаційної перебудови регіону ще за царських часів. Окреслені та інші специфічні риси справили значний вплив на історичні процеси, що відбувалися на території Донецько-Криворізького басейну, який абсолютно легітимно вважається органічною складовою Півдня України.

2. Причини утворення Донецько-Криворізької республіки криються переважно в нігілістичному ставленні частини більшовицького керівництва до українського національного руху, української державності. Сепаратистські настрої окремих очільників більшовицьких організацій Донецького і Криворізького басейнів виявились у кричущій суперечності з потребами національно-державного будівництва в Україні.

3. При утворенні Донецько-Криворізької республіки її ініціатори порушили важливу умову, яка вимагає погоджувати такі дії з точно вираженою волею всього населення даної території. Запропонований більшовицькими лідерами регіону референдум з цього питання так і не був проведений і воля місцевого населення щодо відокремлення Донецько-Криворізького басейну від України і підпорядкуванні його Росії була проігнорована. Тому її крах при зіткненні з реальною суспільною практикою ставав неминучим.

4. Перемога більшовиків Донецько-Криворізького басейну значною мірою була обумовлена тим, що вони підлягали єдиному керівному центрові в Петрограді й добре знали конкретну мету своєї боротьби. Більшовицьке керівництво сприяло виникненню на території України осередків радянської державності з метою знайти противагу національно-визвольному рухові. При цьому гасло більшовиків про право націй на самовизначення трактувалося лише як тактичний засіб з їх боку. Відтак, незважаючи на державні кордони, більшовики повністю за російським сценарієм нав'язали свою владу на Півдні України.

5. Як в політичному, так і в економічному відношенні автори ідеї відокремлення Донкривбасу від України намагалася підпорядкувати Донецько-Криворізький басейн російському центру, після жовтня 1917-го -більшовицькому. Керівні органи ДКРР здебільшого репродукували постанови Ради Народних Комісарів Росії та проводили уніфікаційну політику щодо землі, робітничого контролю, націоналізації промислових підприємств, перетворень у культурно-освітній сфері тощо.

6. Шляхом використання буферних республік на Півдні України, найбільшою з яких була Донецько-Криворізька, радянська Росія вирішувала певною мірою завдання збройної боротьби з Центральною Радою і німецько-австрійськими військами за допомогою регіональних радянських об'єднань, які не вважали себе частиною України. Розгортання мобілізаційних, евакуаційних, організаційних заходів в республіці керувалося, спрямовувалося і забезпечувалося керівництвом ЦК РКП(б), Раднаркомом РСФРР, які не припиняли допомогу більшовицьким силам регіону.

7. Хоча органи влади радянської Росії не визнали Донецько-Криворізьку республіку ні самостійним державним утворенням, ні частиною Російської Федерації, ЦК РСДРП(б) та російський уряд привітали виникнення ДКР спеціальною телеграмою. Натомість, незважаючи на позицію окремих більшовицьких лідерів, які вважали створення ДКРР помилкою, у вищому політичному керівництві Росії не було однозначно негативної оцінки утворення республіки або принаймні такої, яка б під впливом конкретних обставин певним чином змінювалася. Це підтверджує, що переважна частина більшовицької верхівки в центрі і на місцях була зацікавлена в дезінтеграції України, розчленуванні її на окремі адміністративні одиниці, підпорядковані російському центру. Підтримка ж з боку центральних органів влади РСФРР місцевих більшовиків віддзеркалювала їх прагнення роздрібнити, розм'якшити національно консолідуючу ідею.

8. Рішення ЦК РКП(б) від 15 березня 1918 р. про взаємовідносини між Українською Радянською республікою і Донецько-Криворізькою республікою, створення єдиного фронту оборони радянських республік Півдня України означали, що вся попередня діяльність Донецько-Криворізького обкому партії більшовиків щодо розчленування України і створення на частині її території обласної республіки була помилковою і шкідливою.

9. Невизначений державно-правовий статус, відсутність законодавчої бази функціонування органів влади республіки, слабка соціальна підтримка революційних перетворень в сфері побудови системи управління призвели до того, що Донецько-Криворізька радянська республіка за весь час свого існування не знайшла чіткого державного оформлення і перебувала десь між станом несамостійного державного тіла і звичайної адміністративно-територіальної одиниці у складі унітарного державного цілого.

У додатках вміщено карти радянських республік на Півдні України на початку 1918 р., кордонів автономної України згідно з інструкцією Тимчасового уряду від 4 серпня 1917 р., а також фотографії і біографії членів уряду ДКРР, обласного комітету РСДРП(б) Донецького і Криворізького басейнів, Виконкому Рад Донецько-Криворізької області.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ПУБЛІКАЦІЯХ

Статті у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України:

1. Поплавський О.О. Історичні передумови виникнення регіональних утворень на Півдні України (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) / В.П. Бурмага, О.О. Поплавський // Бористен. - 2006. - № 11. - С. 24-25.

2. Поплавський О.О. Утворення Донецько-Криворізької радянської республіки: підготовчий етап / О.О. Поплавський // Бористен. - 2006. - № 12. - С. 26-27.

3. Поплавський О.О. Початок перетворень в галузі господарського будівництва у Донецько-Криворізької радянській республіці / О.О. Поплавський // Бористен. - 2007.- № 3.-С. 29 -30.

4. Поплавський О.О. Формування органів влади та управління у Донецько-Криворізькій радянській республіці / О.О. Поплавський // Грані. - Дніпропетровськ, 2007. - № 5. - С. 25-28.

5. Поплавський О.О. Селянство Донецько-Криворізького басейну на етапі встановлення радянської влади (кінець 1917 р. - березень 1918 р.) / О.О. Поплавський // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Історія та археологія. - 2008. - №11. - С. 63-67.

Інші публікації, статті у наукових виданнях, матеріали, тези:

6. В.В. Іваненко Утворення Донецько-Криворізької радянської республіки: ілюзія прагматики чи сила риторики? / В.В. Іваненко, О.О. Поплавський // Придніпров'я: історико-краєзнавчі дослідження: зб. наукових праць. - Вип. 3. - Дніпропетровськ, 2006. - С. 171-179.

7. Поплавський О.О. Селянство Донецько-Криворізького басейну на етапі встановлення радянської влади (кінець 1917 - березень 1918 рр.) / О.О. Поплавський // Питання аграрної історії України та Росії (Матеріали сьомих наукових питань, присвячених пам'яті Д.П. Пойди). - Дніпропетровськ, 2008. - С. 134-141.

8. Поплавський О.О. Перші кроки уряду Донецько-Криворізької радянської республіки в культурно-освітньому будівництві / О.О.Поплавський // Придніпров'я: історико-краєзнавчі дослідження: зб. наукових праць. - Вип. 6. - Дніпропетровськ, 2008. - С. 111-118.

АНОТАЦІЯ

Поплавський О.О. Донецько-Криворізька радянська республіка: історико-політичний аспект. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. - Дніпропетровськ, 2010.

Дисертація є комплексним дослідженням історії створення та діяльності Донецько-Криворізької радянської республіки на початку 1918 р. На основі широкої джерельної бази досліджені історичні передумови створення регіональних утворень на Півдні України, особливості встановлення влади Рад у Донецько-Криворізькому басейні, проголошення Донецько-Криворізької республіки і формування механізму її управління, охарактеризовані ключові напрями перетворень в різних сферах життя, а також конкретні заходи щодо організації оборони та евакуації ресурсів регіону.

Показано особливості радянізації регіону, що випливали переважно з нормативно-правових актів та рішень вищих партійних органів РСФРР, чинність яких Раднарком республіки відразу поширював на територію басейну.

Ключові слова: революція, партія, Рада робітничих і солдатських депутатів, з'їзд, більшовики, регіон, Донецько-Криворізька радянська республіка.

АННОТАЦИЯ

Поплавский О.А. Донецко-Криворожская советская республика: историко-политический аспект. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара. - Днепропетровск, 2010.

...