Громадсько-політична діяльність Степана Витвицького

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича

Інститут народознавства

УДК 94(477)«1884/1965»(092)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Громадсько-політична діяльність Степана Витвицького

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Швед Ольга Петрівна

Львів - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Центрі дослідження українсько-польських відносин Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент Полянський Олег Арсенович, Львівський державний університет фізичної культури, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін

Офіційні опоненти: політичний громадський витвицький

доктор історичних наук, професор Гетьманчук Микола Петрович, Львівський державний університет внутрішніх справ, завідувач кафедри філософії і політології

кандидат історичних наук, доцент Соляр Ігор Ярославович, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, науковий співробітник відділу новітньої історії

Захист відбудеться 26 жовтня 2010 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

Автореферат розісланий «25» вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Середа

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. У роки розбудови України як незалежної держави істотно розширилася тематика досліджень, й історична біографістика стала важливим напрямом сучасної історичної науки. Переважна більшість наукових праць такого характеру розкривають творчу спадщину науковців, політиків, громадських діячів, їх внесок у розвиток національного руху.

У першій половині ХХ ст. в українському політичному житті з'явилася ціла плеяда яскравих постатей, які своєю діяльністю пробуджували суспільну думку, сприяли становленню державних, політичних і громадських інституцій українства. Серед них - Степан Витвицький (1884 - 1965) - неодмінний активний учасник майже всіх представницьких політичних українців у першій половині та середині ХХ ст. Його громадсько-політичній кар'єрі позаздрив не один тодішній політик: голова «Академічної громади» у Львові, товариства «Січ» у Відні, член Пресової кватири Українських Січових Стрільців, член редакцій газет «Діло» і «Свобода», секретар Української національної ради Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), державний секретар закордонних справ Західно-Української Народної Республіки, Голова місії ЗУНР у Парижі і Лондоні, заступник Голови Українського національно-демократичного об'єднання та Української парламентської репрезентації в польському парламенті, заступник голови Української національної ради в еміграції, Президент Української Народної Республіки в еміграції.

Як громадсько-політичний діяч, Степан Витвицький впливав на процес формування світоглядних орієнтацій українців, захищав їх національні права, обстоював ідеї державності та соборності. У своїй діяльності він зосереджував увагу на розв'язанні важливих суспільних проблем - формуванні національної свідомості, захисті національних інтересів, створенні інституцій громадянського суспільства, які й сьогодні залишаються надзвичайно актуальними.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах науково-дослідної теми Центру дослідження українсько-польських відносин Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича Національної академії наук України «Українці - поляки: взаємовпливи, протистояння, співпраця (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.» (№ державної реєстрації 01074U005411).

Метою дисертаційної роботи є аналіз громадсько-політичної діяльності Степана Витвицького в контексті українського суспільно-політичного життя першої половини і середини ХХ ст. Досягнення названої мети передбачає розв'язання наступних завдань:

– з'ясувати особливості формування світогляду та перші політичні кроки в студентському русі;

– проаналізувати державотворчу роботу в складі інституцій влади Західно-Української Народної Республіки;

– визначити основні напрями громадської діяльності у Дрогобицькому повіті у 1920 - 1930-х рр.;

– дослідити організаційно-політичну діяльність в Українському національно-демократичному об'єднанні;

– охарактеризувати парламентську діяльність у другій половині 1930-х рр.;

– з'ясувати особливості діяльності в екзильних інституціях Української Народної Республіки у середині ХХ ст.

Об'єктом дослідження є громадська, політична та правнича діяльність Степана Витвицького.

Предметом дослідження є світоглядна парадигма Степана Витвицького в контексті політичних процесів, що відбувались у Західній Україні в першій третині ХХ ст., а також - у середовищі української еміграції в середині ХХ ст.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період життя і діяльності Степана Витвицького (1884 - 1965 рр.).

Територіальні межі охоплюють територію Західної України першої половини ХХ ст., країни Європи, США, Канади у середині ХХ ст.

Методи дослідження ґрунтуються на принципах історизму, науковості та об'єктивності. Під час дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальні історичні методи: дедукції, індукції, узагальнення і систематизації однотипних фактів, порівняльного аналізу, системно-функціональний, біографічний та ін. При викладі матеріалу застосовано проблемно-хронологічний підхід.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українській історіографії досліджено громадсько-політичну діяльність Степана Витвицького - відомого політика, громадського діяча, дипломата на тлі суспільних процесів, що відбувались у Західній Україні в першій половині ХХ ст., в українському еміграційному середовищі після Другої світової війни. У дисертації, зокрема, охарактеризовано діяльність Степана Витвицького в національному русі галичан на початку ХХ ст. та в роки Першої світової війни, проаналізовано державотворчість в роки Української революції, розкрито його організаційно-політичну діяльність в Українському національно-демократичному об'єднанні (УНДО) та парламентську діяльність у вищому польському законодавчому органі, з'ясовано роль Степана Витвицького у консолідації української еміграції у середині ХХ ст.

Висвітлено студентський рух у боротьбі за український університет, діяльність Української національно-демократичної партії (УНДП), Українського національно-демократичного об'єднання, Української парламентської репрезентації (УПР), громадських організацій.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що матеріали і висновки дисертації можуть бути використані в таких галузях, як науково-дослідницька (при підготовці фундаментальних праць з історії України), навчальна (у процесі розробки і викладання нормативних та спеціальних курсів у ВНЗ), а також практично-політичній (для діяльності політичних партій, що сповідують національно-демократичну ідеологію). Зібраний фактологічний матеріал, науково-теоретичні узагальнення можуть слугувати подальшому поглибленому аналізу суміжної проблематики.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях Центру дослідження українсько-польських відносин Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича Національної академії наук України, окремі положення - на науково-звітних конференціях викладачів та аспірантів Інституту гуманітарних і соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка». Результати дослідження викладено у виступах на всеукраїнській науковій конференції «Український національно-визвольний рух у ХХ ст.» (Івано-Франківськ, 2007), а також на міжнародній науковій конференції, присвяченій 90-річчю ЗУНР (Львів - Івано-Франківськ - Чернівці, 2008).

Публікації. Результати дисертації відображені у 4 публікаціях: 3 статті у провідних фахових журналах (з них 3 без співавторів), 1 монографії.

Структура: обсяг дисертації. Структура дисертації визначається характером і завданнями дослідження та побудована за проблемно-хронологічним принципом. Робота складається із переліку умовних позначень, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Вона містить 205 сторінки, із них 173 сторінки основного тексту, список використаних джерел з 339 найменувань на 32 стор.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету й завдання, наукову новизну і практичне значення дослідження, його хронологічні і територіальні межі.

У першому розділі «Історіографія і джерела» розглядається історіографія обраної проблеми та джерельна база дослідження.

В українській (а тим більше - зарубіжній) історичній науці відсутні наукові дослідження, присвячені громадсько-політичній діяльності Степана Витвицького у першій половині XX століття. У роботі охоплено широке репрезентативне коло наукових праць, дотичних до проблеми дослідження, які умовно можна поділити на два періоди. Перший охоплює 20-80-ті рр. XX ст. До нього належать публікації про суспільно-політичне життя Галичини міжвоєнного періоду та діяльність української діаспори після Другої світової війни.

Вагомий внесок у висвітленні подій національно-політичного руху міжвоєнного періоду зробили українські історики в діаспорі. Їхні дослідження, зазвичай, ґрунтувалися не на документах, що зберігалися в недоступних архівах УРСР, а на спогадах, мемуарній літературі, тогочасній українській періодиці. Фрагментарно показано громадсько-політичну діяльність Степана Витвицького у праці С. Волинця «Передвісники і творці Листопадного зриву. Західно-українські громадські і політичні діячі» (Вінніпег, 1965), стаття якого «Д-р Степан Витвицький. Один з найвидатніших українських громадських, політичних і державних діячів - Людина, безмежно віддана своєму народові» свідчить про оцінку цього діяча її автором. Окремі епізоди громадсько-політичної діяльності С. Витвицького в першій половині XX ст. присутні у наукових дослідженнях інших вчених української еміграції, зокрема І. Нагаєвського. Автор, розповідаючи про перші дні діяльності Української національної ради (УНРади), наголосив на організаторських здібностях молодого політика, який розпочинав громадсько-політичну роботу в державних структурах Західно-Української Народної Республіки.

Опис окремих епізодів життєвого шляху Степана Витвицького наведено в низці регіональних збірників, серед яких особливої уваги заслуговує праця «Дрогобиччина - земля Івана Франка» (Нью-Йорк - Париж - Сідней - Торонто, 1973). У ній зібрано та систематизовано спогади товаришів президента УНР в екзилі, маловідомі біографічні факти. Детальніше участь Степана Витвицького у віденському товаристві «Січ» проаналізовано у дослідженні Р. Кухаря «Віденська «Січ» (Київ, 1994).

У радянській історіографії відсутні наукові дослідження, присвячені С. Витвицькому. У нечисленних дослідженнях історії Західної України першої половини XX ст., де згадувався Президент Української Народної Республіки (УНР) в екзилі, його діяльність оцінювалась негативно, окремі цитати його статей в «Ділі» і «Свободі» перекручувалися, виривались з контексту. Серед видань радянської доби, що не втратили актуальності, варто виділити роботи С. Макарчука, Ю. Сливки, в яких розкрито ідейно-політичні засади УНДО, окремі аспекти діяльності його чільних діячів, характер відносин з іншими політичними партіями.

Після відновлення незалежності України у 1991 р. зросло зацікавлення національною історією, діяльністю діячів українського визвольного руху. Незважаючи на те, що у сучасний період не з'явилось окремих досліджень громадсько-політичної діяльності С. Витвицького, все ж його постать епізодично згадується чи не у кожному дослідженні з політичної історії першої половини XX ст.

Досліджувана тема, частково, відображена в узагальнюючих працях з історії України і Польщі Я. Грицака, С. Кульчицького, К. Кондратюка, О. Сухого. Їх автори подають характеристику епохи та умов, у яких розпочинав свою громадсько-політичну діяльність Степан Витвицький. Його участь у національному русі початку XX ст. частково розкрито Р. Ковалюком у монографії «Український студентський рух на західних землях XIX - XX ст.» (Львів, 2001). Автор зарахував С. Витвицького до ідейних провідників студентської організації «Молода Україна».

Сучасні дослідники історії ЗУНР частково відтворили державотворчу працю С. Витвицького у 1918-1919 рр. Вагомий внесок у дослідження проблеми розв'язання українського питання в контексті радянсько-польських відносин вніс М. Гетьманчук. На широкому джерельному матеріалі у його дослідженнях виділено діяльність державного секретаря закордонних справ ЗУНР С. Витвицького як захисника концепції державної самостійності Галицької республіки.

У спільній монографії «Історія ЗУНР» (Львів, 1995) М. Литвин і К. Науменко неодноразово зверталися до постаті Степана Витвицького. Епізодично діяльність відомого громадського політичного діяча у першому уряді ЗУНР виділили у своїх дослідженнях С. Макарчук, Б. Тищик, О. Вівчаренко та ін. Автори колективної монографії «Західно-Українська Народна Республіка. 1918 - 1923 рр. Історія» (Івано-Франківськ, 2001), досліджуючи проблеми Листопадової 1918 р. національно-демократичної революції, охарактеризували участь С. Витвицького на посаді державного секретаря закордонних справ.

І. Васюта у праці «Політична історія Західної України» (Львів, 2006) акцентував увагу на дипломатичних талантах молодого громадсько-політичного діяча. Він відзначив, що саме С. Витвицький зачитав Ухвалу Української Національної Ради ЗУНР про об'єднання з УНР у 23 січня 1919р. на засіданні Трудового Конгресу в Києві. Проблема участі С. Витвицького у суспільно-політичному житті Західної України розглядається у низці досліджень М. Швагуляка.

Діяльність С. Витвицького в УНДО частково розкрита у монографії М. Кугутяка «Історія української націонал-демократії (1918 - 1929 рр.)» (Івано-Франківськ, 2001). Співпрацю С. Витвицького з «Ділом» - найвпливовішим і найпопулярнішим українським часописом в Західній Україні першої половини XX ст., - досліджено Ю. Шаповалом у монографії ««Діло» (1880 - 1939 рр.): Поступ української суспільної думки» (Львів, 1999). Парламентську діяльність майбутнього президента УНР в екзилі частково розкрито у дослідженнях О. Зайцева. Автор виділив практично всі резонансні виступи українського посла, охарактеризував його діяльність у комісіях вищого законодавчого органу міжвоєнної Польщі. У статті І. Патера та К. Кондратюка, що ввійшла до збірника «Західно-Українська Народна Республіка. 1918 - 1923. Уряди. Постаті» (Львів, 2009), детально проаналізовано та узагальнено матеріал біографічного характеру про чільного діяча уряду ЗУНР.

Фрагментарно громадсько-політична діяльність С. Витвицького висвітлена у працях польських дослідників, присвячених історії Другої Речі Посполитої, її національній політиці. Це, зокрема, М. Папєжинською-Турек, Р. Торжецьким, Р. Томчиком, Ч. Бжозою, В. Менджецьким, С. Стемпенем та ін.

Основою джерельної бази дослідження стали неопубліковані архівні та опубліковані документи і матеріали, які можна розділити на п'ять груп: 1) документи і матеріали органів влади ЗУНР, УНР, Польщі; 2) науково-популярні та публіцистичні праці Степана Витвицького, що вийшли окремими виданнями та в періодиці; 3) документи і матеріали партій та громадських організацій; 4) матеріали української та польської преси 1920-1960-х рр.; 5) спогади громадсько-політичних діячів.

Основний масив документів про громадсько-політичну діяльність С. Витвицького зосереджено у Центральному державному історичному архіві України у м. Львові, зокрема, використано документи ф. 205 (Прокуратура апеляційного суду, м. Львів), ф. 309 (Наукове товариство ім. Шевченка), ф. 310 (Український університет у Львові), ф. 344 (Українське національно-демократичне об'єднання), ф. 348 (Товариство «Просвіта»), ф. 359 (Назарук Осип (1883-1940), адвокат, журналіст і публіцист, письменник, громадський і політичний діяч), ф. 362 (Студинський Кирило (1868-1941), історик мови і літератури, голова НТШ, академік ВУАН), ф. 392 (Українська парламентська репрезентація в польському сеймі), ф. 779 (Редакція української газети «Діло») та ін.

Окремих фондів, присвячених громадсько-політичній діяльності Степана Витвицького, немає. Значний фактологічний матеріал про діяльність С. Витвицького почерпнуто з матеріалів австрійської і польської влади про нагляд за національним рухом, політичною діяльністю, а також звітів і донесень поліції про віча, збори, з'їзди УНДО. Передусім, вони знаходяться у фондах Державного архіву Львівської області: ф. 121 - Львівське воєводське управління; ф. 271 - Дирекція поліції у Львові. У них містяться резолюції, протоколи з'їздів, засідань, партійна програма, положення, повідомлення, обіжники, звернення, інструкції УНДО, а також доповіді, реферати, виступи, статті, листи, записки С. Витвицького. Документи цих фондів розкривають також загальну суспільно-політичну ситуацію в Галичині, подають відомості про перебіг виборчих кампаній.

Складовим компонентом джерельної бази дослідження, поряд з архівними матеріалами, стали опубліковані джерела, серед яких важливе місце займають матеріали державних інституцій влади міжвоєнної Польщі XX ст. Достатньо репрезентативно розкрити парламентську діяльність С. Витвицького дозволяють звіти про пленарні засідання сейму. Окремої уваги заслуговує збірник документів «Степан Витвицький - Президент Української Народної Республіки в екзилі» (Київ, 2007), в якому систематизовано документи УНР в екзилі, епістолярну спадщину С. Витвицького періоду його перебування в еміграції. У збірнику документів «Західно-Українська Народна Республіка. 1918 - 1923» (Івано-Франківськ, 2001) знаходимо чимало нормативно-правових актів, які були адресовані дипломату ЗУНР. Значну кількість документів, що стосуються його громадсько-політичної діяльності, містить збірник документів «Українська політична еміграція 1919 - 1945 рр.» (Київ, 2008).

Важливою джерельною базою дослідження громадсько-політичної діяльності С. Витвицького стали матеріали української та польської преси міжвоєнного періоду, на сторінках яких висвітлювалися події, в яких брав участь дипломат ЗУНР, а також спогади відомих громадсько-політичних діячів - І. Макуха, І. Кедрина, А. Чернецького, М. Рудницької та ін.

Таким чином, комплексний аналіз архівних та опублікованих документів та матеріалів у поєднанні зі спогадами низки сучасників президента УНР в екзилі, дав можливість всебічно дослідити громадсько-політичну діяльність С. Витвицького. У переважній більшості праць, що присвячувалися політичній історії Західної України першої половини XX ст., виділено лише окремі фрагменти його життєвого шляху.

У другому розділі «Діяльність у роки Української революції» проаналізовано формування світоглядних орієнтирів керівника дипломатичного відомства ЗУНР, його участь в Українській революції 1918 - 1923 рр.

Як і більшість відомих громадсько-політичних діячів ЗУНР, свою громадсько-політичну діяльність Степан Витвицький розпочинав у студентських товариствах, члени яких на початку ХХ ст. вимагали від місцевої влади низки поступок у національно-культурній сфері. У 1902 р. С. Витвицький як член «Молодої України», долучився до цієї боротьби. Разом з іншими студентами 1902 р. він належав до учасників сецесії (залишення навчання в Львівському університеті). Виступаючи на численних вічах, він закликав не припиняти страйки, залучити до них якомога більшу кількість свідомого українського населення.

Навчаючись у Львівському університеті, С. Витвицький очолив студентське товариство «Академічна громада». Голова товариства був активним учасником культурологічних заходів, членом музичних організацій, із задоволенням відвідував лекції професорів К. Студинського, О. Колесси, М. Грушевського. Завдяки стипендії восени 1904 р. С. Витвицький зумів перевестись на правничий факультет Віденського університету, де, за його ж словами, «наука права стояла много краще, чим у Львові». Переїхавши до Відня, він став активним учасником студентського товариства «Січ». Незважаючи на те, що товариство об'єднувало виключно студентів і створювалося з метою «промощування академічно-побутових умов серед чужинецького столичного довкілля», його члени брали активну участь в громадсько-політичному житті місцевої української еміграції, долучались до акцій політичного характеру національного спрямування.

У 1908 р., після закінчення навчання, С. Витвицький захистив докторат права і того ж року вступив як кандидат адвокатури до канцелярії адвоката В. Охримовича. Після одруження з Меланією Стельмах у 1910 р. переїхав до Дрогобича, де працював у канцелярії відомого адвоката, громадського діяча і письменника Ярослава Окуневського.

Під впливом масового національного руху, що значно посилився в Галичині з кінця 1890-х рр., Степан Витвицький долучився до політичних змагань українців краю. Відстоювання ідеї національної самобутності та єдності українського народу, захист його національних та соціально-економічних прав стали основоположними засадничими принципами громадсько-політичної діяльності С. Витвицького.

На початку ХХ ст. навколо ідеї боротьби за соборну українську державу згуртувалися свідомі громадського-політичні діячі краю. Долучився до цієї боротьби і С. Витвицький, який вже у молодому віці мав значний досвід громадської роботи. Наполеглива праця, вірність ідеалам суверенності та соборності української держави стали тими основними чинниками, що сприяли стрімкому кар'єрному росту майбутнього керівника закордонного відомства ЗУНР.

Наприкінці жовтня 1918 р. С. Витвицький прибув у Дрогобич із таємною місією підготовки перебрання влади від австрійців у повіті. Після Листопадового повстання, 12 листопада його було включено до складу УНРади. Згодом, у зв'язку з утворенням 4 січня 1919 р. постійнодіючої Президії УНРади, С. Витвицького, а також С. Сілецького, О. Устияновича обрано секретарями цієї державної інституції ЗУНР.

Одним із найважливіших тогочасних завдань УНРади було об'єднання ЗУНР і УНР, що вважалося втіленням споконвічного прагнення українського народу до національно-державної єдності. С. Витвицький був у складі делегації, яка представляла Західну Україну під час офіційного проголошення злуки УНР із ЗУНР. Він, разом із Л. Бачинським, підписав грамоту-звернення УНРади і Ради державних секретарів ЗУНР від 16 січня 1919 р. з викладом змісту Закону про злуку. 23 січня 1919 р. у Києві, на засіданні Трудового Конгресу, С. Витвицький зачитав Ухвалу Української Національної Ради ЗУНР.

У складних умовах українсько-польської війни 12 лютого 1919 р. С. Витвицький очолив Державний секретаріат закордонних справ, замінивши на цій посаді В. Панейка, що перебував у Парижі. Відступ армії ЗУНР під натиском 80-ти тисячної польської армії змусив С. Голубовича і С. Витвицького розпочати в Кам'янці-Подільському переговори з С. Петлюрою про перехід УГА за Збруч, де вже діяли війська Денікіна і Червона армія. За таких умов вирішено розпочати мирні переговори із польською стороною, однак пропоновані поляками умови, що були схвалені УНР, викликали обурення С. Витвицького, інтелігенції краю. Останні вбачали у домовленості зраду національних інтересів західних українців. У цій ситуації значні надії керівник зовнішньополітичного відомства покладав на допомогу західноєвропейських країн, зокрема, Великобританії. Його основне завдання полягало у налагодженні відносин із державами Антанти. Завдяки перемовинам С. Витвицького з окремими членами англійського парламенту вдалося досягти певного поступу в їх ставленні до галицького питання, проте, реальних результатів дипломатична місія не досягла.

У дисертації показано, що основну причину поразки ЗУНР С. Витвицький вбачав у розриві відносин між керівництвом держави та простими громадянами. В умовах українсько-польської війни він очолив секретаріат закордонних справ, що виконував функцію координатора діалогу між урядом ЗУНР, з одного боку, та іноземними державами, міжнародними місіями - з іншого. Пріоритетним напрямом роботи на займаній посаді голова секретаріату вважав налагодження добросусідських відносин із Румунією, Чехословаччиною, пошук взаємовигідних форм співпраці з низкою західноєвропейських держав. Основне вістря дипломатичної роботи спрямовував на позитивне вирішення для уряду ЗУНР проблеми Східної Галичини, що стало, однак, недосяжним завданням для молодої української держави.

У третьому розділі «Громадсько-політична діяльність у Західній Україні (1923 - 1939)» проаналізовано культурно-просвітню працю С. Витвицького у Дрогобицькому повіті, його організаційно-політичну діяльність в УНДО.

Восени 1924 р. С. Витвицький повернувся з еміграції до Дрогобича, де очолював філії «Просвіти», «Сільського господаря», «Маслосоюзу», працював у Союзі кооперативів, дбав про розвиток «Української Захоронки», Народного дому та інших установ. Значну увагу колишній дипломат приділяв національно-культурній діяльності, відвідавши в цей час практично всі населені пункти повіту. Під час поїздок він намагався відновити діяльність українських національно-культурних товариств на місцевому рівні.

У розділі особливу увагу зосереджено на діяльності С. Витвицького у повітовій філії «Просвіти». Після його повернення до Дрогобича ситуація в просвітньому русі кардинально змінилася. Згідно зі звітами організації, тільки впродовж 1926 р. було відновлено роботу 47 читалень. Для допомоги поодиноким читальням філія організувала «мандрівні бібліотеки». Наприкінці 1930-х рр. філія передплачувала 31 часопис, було відкрито фахову бібліотеку, діяв театральний гурток, організовано курси для малограмотних тощо. Водночас, значну увагу С. Витвицький приділяв розвитку кооперації. Він виступив ініціатором проведення низки національно-культурних заходів, що справили значний резонанс у суспільстві.

Аналіз архівних матеріалів, мемуарної літератури дозволяє стверджувати, що С. Витвицький, поряд із політичною діяльністю, розпочав активну просвітницьку роботу серед місцевого населення з метою піднесення рівня національної свідомості та залучення українських селян до культурного та громадсько-політичного життя краю.

Заслуговує окремої уваги діяльність С. Витвицького в одній із найвпливовіших політичних партій Західної України - Українського національно-демократичного об'єднання. Його організаційно-політична діяльність була багатогранною: організація Дрогобицького повітового комітету; членство в Центральному Комітеті УНДО; активна праця на IV і V з'їздах УНДО; робота у варшавському сеймі.

Незважаючи на авторитет С. Витвицького у краї, він не здобув посольський мандат на виборах 1930 р., проте не полишив політичної роботи як член УНДО та голова місцевого повітового комітету. Він був переконаний, що основна мета партії полягала в тому, щоб «зберегти свою субстанцію, зберегти себе, як окрему етнічну цілісність і охоронити свої надбання».

Зважаючи на численні арешти українського населення польською адміністрацією у 1930 р. в Дрогобицькому повіті, С. Витвицький провів значну роботу як адвокат, захищаючи несправедливо звинувачених представників національно-демократичного табору від можливих арештів.

Під час передвиборчої кампанії 1935 р. до сейму та сенату Польської держави колишній дипломат ЗУНР виступав на численних вічах, що були скликані практично в усіх населених пунктах краю. Здобувши посольський мандат, С. Витвицький основну увагу зосередив на парламентській роботі. Він увійшов до правової комісії сейму. Більшість інтерпеляцій, що вносились колишнім дипломатом ЗУНР, стосувалися порушення законодавства польською владою, передусім, у національно-культурній сфері. Значного розголосу набували його виступи в парламенті під час дискусії над бюджетом.

С. Витвицький як голова повітового комітету УНДО, репрезентував національно-демократичний табір на Дрогобиччині. Усвідомлюючи, що конкретних національних цілей можна досягти виключно легальним шляхом, колишній дипломат ЗУНР розгорнув активну розбудову місцевих партійних осередків. Численні віча, організовані під час виборчих кампаній у повіті, продемонстрували значну підтримку населенням політичної тактики націонал-демократів. Після обрання послом сейму, він вимагав від урядів Польщі додержання взятих нею міжнародних зобов'язань щодо українського населення краю, виступав за поступки у національно-культурній сфері.

У четвертому розділі «Державотворча діяльність в екзильних інституціях УНР в середині ХХ ст.» досліджена праця колишнього дипломата в еміграції, діяльність на посаді Президента УНР в екзилі.

Після підписання Пакту Молотова-Ріббентропа, «визвольного походу» Червоної армії на західноукраїнські землі, а також німецької окупації, С. Витвицький був змушений емігрувати до Німеччини, де активно включився в українське громадсько-політичне життя, зокрема долучився до створення Центрального Представництва Української Еміграції в Німеччині (ЦПУЕН). Функцію консолідації української еміграції у цей період намагався виконувати уряд УНР в екзилі. Згодом, у червні 1948 р., утворено Українську Національну Раду (УНРаду).

До складу УНРади ввійшли представники практично всіх політичних партій, що діяли в еміграції. Такий представницький склад УНРади повинен був позитивно впливати на його діяльність, проте політична строкатість, відсутність єдиного бачення зовнішньої і внутрішньої політики УНР в екзилі заклали фундамент постійних чвар та конфліктів в середині законодавчого органу, перетворили передпарламент у церемоніальний, фактично недієздатний орган.

У новопосталих державних інституціях УНР в екзилі, С. Витвицький обійняв посади заступника голови Виконного органу УНРади і міністра закордонних справ. Під керівництвом І. Мазепи та С. Витвицького УНРада розгорнула активну діяльність у декількох напрямах: 1) видавнича сфера; 2) налагодження контактів із Батьківщиною; 3) підготовка кадрів для «праці в різних ділянках українського державного життя». Незважаючи на складнощі, Державний Центр УНР в екзилі діяв досить ефективно, особливо на міжнародній арені - надіслано значну кількість документів з протестами (зокрема, щодо статті 16 проекту австрійського мирного договору, де є постанова про примусову репатріацію радянських утікачів, що проживали на австрійській території, в тому числі 6000 українських політичних емігрантів) та вимогами до Ліги Націй, ООН та інших міжнародних організацій.

Уже в перший рік діяльності УНРада провела значний обсяг роботи, спрямований на піднесення національної свідомості українців за кордоном. С. Витвицький усвідомлював, що запорукою подальшої успішної діяльності УНРади стане стабільне фінансове забезпечення державотворчого центру в еміграції, через що закликав українців на чужині збільшити жертовність та самовіддачу. Проблемою, що потребувала нагального розв'язання в перші роки існування УНРади, на думку українського політика, стало подолання численних розбіжностей, що існували між українськими політичними таборами.

Українська діаспора була розчарована підсумками Другої світової війни. Вихід із ситуації, що склалася, більшість чільних діячів Державного Центру вбачала у налагодженні контактів із урядом США як реальної військово-політичної сили, що була здатна протистояти комуністичній системі. З цих причин, унаслідок довготривалих переговорів, у червні 1951 р. Степана Витвицького уповноважено встановити безпосередній зв'язок з американським урядом та іншими впливовими міжнародними інституціями, зокрема з Організацією Об'єднаних Націй (ООН), а також уповноваженими інших екзильних урядів. У 1951 р. УНРада призначила С. Витвицького представником уряду УНР у США. Його діяльність на північноамериканському континенті мала найбільший вплив на місцеву українську спільноту. Одним із найважливіших завдань місії в США була консолідація українських еміграційних сил навколо ідеї державності України.

Значний управлінський досвід дипломатичної роботи, здобутий в період Української революції, а також особисте знайомство із Президентом УНР в екзилі А. Лівицьким, дозволили С. Витвицькому обійняти посаду заступника голови Виконного органу УНРади, а також керівника департаменту закордонних справ. Основне завдання дипломата залишалося незмінним - покращення політичної та національно-культурної ситуації на Батьківщині.

Значні зміни в громадсько-політичному житті української еміграції відбулися після смерті у 1954 р. Президента УНР А. Лівицького. Його наступником обрано С. Витвицького. Період його президентства позначився поглибленням розходжень між політичними силами української еміграції. До кінця своїх днів Президенту не вдалося знайти потрібних важелів впливу задля консолідації української громади.

У висновках узагальнено основні результати дослідження, які зводяться до таких положень:

Формування суспільно-політичних поглядів С. Витвицького припало на період перебування Галичини у складі Австро-Угорщини. Вагомий вплив на світогляд мали навчання у Станиславівській гімназії, Львівському та Віденському університетах. На початку ХХ ст. він поринув у вир національного життя, складовою якого був студентський рух. Очолюючи «Академічну громаду» та віденську «Січ», організовуючи студентські вічеві кампанії у боротьбі за український університет у Львові, допомагаючи українському проводу змінити виборчу систему Австро-Угорщини, С. Витвицький вміло поєднував університетські студії з громадською діяльністю, виступав симпатиком української націонал-демократії. У роки Першої світової війни він підтримував орієнтацію на Центральні держави у розв'язанні українського питання, відстоював право українського народу на самостійне державно-політичне життя. Цій ідеї підпорядковувалася його служба в Пресовій кватирі Легіону Українських Січових Стрільців, праця в редакціях часописів «Діло», «Свобода».

Вітаючи національну революцію на Наддніпрянщині, зокрема утворення Центральної Ради, проголошення незалежності УНР, підписання Брестського миру, С. Витвицький категорично виступив проти приєднання Галичини до майбутньої Польської держави, намагався вплинути на радикалізацію вимог Української парламентської репрезентації. У серпні - жовтні 1918 р. С. Витвицький, поряд з можливістю мирного розв'язання українського питання в Австро-Угорщині, не відкидав силового варіанту взяття влади. Як член УНДП був активним учасником підготовки Листопадового повстання. Наприкінці жовтня 1918 р. як представник УНРади С. Витвицький приїздив до Дрогобича з таємною місією підготовки перебрання влади від австрійців у повіті.

Увійшовши до Української Національної Ради, Державного секретаріату ЗУНР, виступив одним із розробників основ внутрішньої та зовнішньої політики новоствореної держави. Як урядовець, брав активну участь у підготовці та реалізації злуки УНР і ЗУНР. Перебуваючи на чолі зовнішньополітичного відомства ЗУНР, наполягав на розв'язанні українського питання державами Антанти шляхом уконституювання Східної Галичини як самостійної держави. Очолював делегацію ЗУНР на мирній конференції в Парижі та надзвичайну дипломатичну місію в Лондоні.

Після рішення Ради Амбасадорів 14 березня 1923 р. С. Витвицький одним із перших урядовців ЗУНР повернувся до Дрогобича, де очолив громадянсько-політичне життя повіту. У 1924 - 1939 рр. він виступив прихильником «реальної політики», намагався відновити економічне та культурно-освітнє життя Дрогобиччини, об'єднати зусилля краян на ґрунті «органічної праці». Найуспішнішою була його діяльність на чолі Дрогобицької «Просвіти», незмінним головою якої він обирався (за невеликим винятком) увесь міжвоєнний період ХХ ст.

Політичні симпатії С. Витвицького пов'язувалися з провідною політичною партією Західної України - Українського націонал-демократичного об'єднання. На першому етапі діяльності цієї партії він виступив політичним організатором Дрогобицького повітового народного комітету УНДО, який у складних умовах політичної боротьби з сильними у цьому повіті місцевими організаціями УСДП і Сельробу все ж очолив національно-політичне життя повіту. З 1928 р. С. Витвицький незмінно обирався членом Центрального Комітету УНДО, у 1931 - 1932 рр. тимчасово підтримав групу Д. Паліїва в УНДО, але не пішов у 1932 р. за провідником ФНЄ. Упродовж 1935 - 1939 рр. належав до керівної групи УНДО, яку очолював В. Мудрий. Засуджуючи дії радикального українського табору, водночас, захищав його членів у судових політичних процесах як адвокат.

Будучи обраним двічі (1935, 1938) до варшавського сейму, став одним з найактивніших послів Української парламентської репрезентації. Використовуючи всі форми парламентської діяльності (виступи на пленарних засіданнях сейму та його комісіях, внески та інтерпеляції, справоздавчі віча), захищав ідею розв'язання українського питання в Польщі, політичні, соціально-економічні та культурно-освітні інтереси українства. Промови, пропозиції чи протести завжди були професійно опрацьовані, що змушувало опонентів рахуватись з його аргументами. Виступи на пленарних засіданнях (обговорення бюджету, чи окремих законопроектів) мали широкий резонанс у суспільно-політичному житті Польщі в другій половині 1930-х рр.

Перебуваючи в еміграції, С. Витвицький включився в громадсько-політичне життя української діаспори. Він виступив одним із засновників УНРади, що пропагувала ідею визволення України від комуністичного режиму. Значний управлінський досвід дипломатичної роботи, здобутий у національно-визвольних змаганнях 1918 - 1923 рр., а також - особисте знайомство з А. Лівицьким, дозволили С. Витвицькому обійняти посаду заступника Голови Виконного органу УНРади, а також керівника відділу закордонних справ. У 1954 р. С. Витвицького обрано президентом УНР в екзилі. Основну увагу він зосередив на згуртуванні української еміграції навколо ідеї державності України, посиленні співпраці із представниками інших поневолених СРСР народами, що проживали за кордоном. Ці завдання залишилися не реалізованими, а сама інституція на початку 1960-х рр. опинилася на межі ліквідації та саморозпуску через відсутність конструктивного діалогу між провідними політичними силами.

Основні положення дисертації висвітлені у таких публікаціях автора

1. Швед О.П. Степан Витвицький у національно-визвольному русі першої половини ХХ ст. / О.П. Швед // Галичина ; [ відп. ред. І. Райківський ]. - №15-16. - Івано-Франківськ, 2009. - С. 202 - 208.

2. Швед О.П. Громадсько-політична діяльність Степана Витвицького в роки національно-визвольних змагань ( 1918 - 1923) / О.П. Швед // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України ; [ відп. ред. Я. Ісаєвич ]. - Вип. 18. - Львів, 2009. - С. 560 - 566.

3. Швед О.П. Просвітницька діяльність Степана Витвицького на Дрогобиччині в 1920 - 1930-х рр. / О.П. Швед // Наукові записки: серія "Історія" / Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка ; [ відп. ред. І. Зуляк ]. - Тернопіль, 2010. - Вип. 2. - С. 59 - 63.

4. Швед О.П. Степан Витвицький: громадсько-політична діяльність / Ольга Швед // Інститут гуманітарних і соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка». - Львів : Видавництво «Астролябія», 2010. - 180 с. - ISBN 978-966-8657-72-6.

Анотація

Швед О.П. Громадсько-політична діяльність Степана Витвицького. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Інститут народознавства НАН України. - Львів, 2010.

На основі аналізу архівних документів, опублікованих джерел, української та зарубіжної історіографії, мемуарів, преси у дисертації комплексно досліджено громадсько-політичну діяльність Степана Витвицького. Проаналізовано державотворчу роботу в складі державних інституцій ЗУНР, висвітлено основні напрями громадської роботи у Дрогобицькому повіті у 1920-1930-х рр. Охарактеризовано організаційно-політичну діяльність в УНДО, наголошено на основних здобутках С. Витвицького у польському сеймі, з'ясовано особливості роботи в екзильних інституціях УНР. Визначено місце Степана Витвицького в громадсько-політичному та національно-культурному житті Західної України та еміграції у першій половині та середині ХХ ст.

Ключові слова: С. Витвицький, громадсько-політична діяльність, ЗУНР, УНДО, «Просвіта».

Аннотация

Швед О. П. Общественно-политическая деятельность Степана Витвицкого. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. Институт украиноведения им. И. Крипьякевича НАН Украины, Институт народоведения НАН Украины. - Львов, 2010.

Комплексно исследовано общественно-политическую деятельность Степана Витвицкого с использованием архивных документов, опубликованных источников, украинской и зарубежной историографии, мемуаров, прессы. Диссертация включает в себя перечень условных сокращений, введение, четыре раздела, выводы, список использованных источников и литературы.

В первом разделе проанализированы отечественная и зарубежная историография, посвященная Степану Витвицкому, а также архивные документы, периодика, мемуары. Источники диссертации составляют документы фондов Центрального государственного архива общественных объединений Украины в г. Киеве, Центрального государственного исторического архива Украины в г. Львове, Государственного архива Львовской области. Данная тематика до настоящего времени оставалась мало исследованной украинской исторической наукой.

Во втором разделе проведено изучение предпосылок общественно-политической деятельности С. Витвицкого. Показано, что истоки его становления ведут своё начало из студенческих сообществ, члены которых в начале ХХ века требовали от местных властей уступок в национально-культурной области. Отстаивание идеи национальной самобытности и единства украинского народа, защита его национальных и социально-экономических свобод стали основой общественно-политической деятельности Степана Витвицкого. Он был избран в делегацию от Западной Украины во время провозглашения объединения УНР и ЗУНР. Также Степан Витвицкий возглавлял Государственный секретариат иностранных дел, выполняя роль координатора диалога между правительством ЗУНР, с одной стороны, и иностранными миссиями - с другой. Приоритетом его деятельности было налаживание добрососедских отношений с Румынией, Чехословакией, поиск взаимовыгодных форм сотрудничества с западноевропейскими странами.

В третьем разделе проанализирована работа Степана Витвицкого в Дрогобыцком уезде, где он пытался возобновить экономическую и культурно-просветительную жизнь. Результативной была его деятельность во главе Дрогобыцкой «Просвиты», председателем которой он избирался (за небольшим исключением) весь междувоенный период ХХ в. Также исследована деятельность Степана Витвицкого в Украинском национально-демократическом объединении. Показана работа в варшавском сейме, где он защищал политические, социально-экономические и культурно-образовательные интересы украинского населения Польши.

В четвертом разделе исследуется роль Степана Витвицкого в консолидации украинских эммиграционных сил вокруг идеи государственности Украины, укреплении сотрудничества с представителями других народов, которые проживали за границей.

Ключевые слова: С. Витвицкий, общественно-политическая деятельность, ЗУНР, УНДО, «Просвита».

Annotation

Shved, Olha. Public and Political Activities of Stepan Vytvytskyi. - Manuscript.

Dissertation for the degree of Candidate of Sciences in History, specialization 07.00.01 - History of Ukraine. Ivan Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine, Institute of Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine. Lviv, 2010.

On the basis of archival documents, published sources, Ukrainian and foreign historiography, memoirs and periodicals, the dissertation provides a complex study of the public and political activities of Stepan Vytvytskyi. The author analyzes his state-building work in the state institutions of the Western Ukrainian National Republic (ZUNR), and highlights main directions of public work in the Drohobych district during the 1920-30s. She also characterizes Vytvytskyi's organizational-political activities in the Ukrainian National Democratic Union (UNDO), and his main achievements in the Polish parliament, clarifies conditions of his work in the exile institutions of the Ukrainian National Republic (UNR). In general, the dissertation locates Stepan Vytvytskyi in the socio-political and national-cutural life of Western Ukraine and Ukrainian emigre community in the first half and middle of the 20th century.

Key words: S.Vytvytskyi, public and political activities, ZUNR, UNDO, “Prosvita” society.

Размещено на Allbest.ru