Діяльність державних та недержавних інституцій України в площині українсько-російських гуманітарних відносин доби незалежності

Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

УДК 94 (477):329.78

ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ ТА НЕДЕРЖАВНИХ ІНСТИТУЦІЙ УКРАЇНИ В ПЛОЩИНІ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ГУМАНІТАРНИХ ВІДНОСИН ДОБИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Виноградов Андрій Вадимович

Луганськ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор

Михайлюк Віталій Павлович,

Східноукраїнський національний університет

імені Володимира Даля,

завідувач кафедри всесвітньої історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Мордвінцев В'ячеслав Михайлович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри історії Росії

доктор історичних наук, професор

Крапівін Олександр Васильович,

Донецький національний університет,

завідувач кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики

Захист відбудеться «03» липня 2010 р. о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.04 в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, вул. Ватутіна, 1, корпус 8, аудиторія 309.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-А.

Автореферат розісланий «29» травня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.В. Довжук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Надзвичайно складний, багато в чому унікальний комплекс українсько-російських взаємин включає в себе широкий спектр політичних, економічних, національних і, звичайно, гуманітарних проблем, які пронизують собою відносини двох держав і їх народів на всіх рівнях - державному, суспільному, національному, регіональному тощо. Ці відносини повинні бути побудовані на основі глибокого переосмислення історичного досвіду, об'єктивної оцінки історичних подій, урахування інтересів обох народів, а також чіткого визнання того факту, що пріоритетом у них виступає (і в змістовному, і у формальному плані) рівностороннє, рівноправне співробітництво, насамперед, у гуманітарній сфері.

Спільність минулого неминуче обумовлює спільність майбутнього. За останні майже двадцять років між Україною та Російською Федерацією налагоджений визначений комплекс взаємин як на державному рівні - створення правового підґрунтя національної законодавчої бази та укладення численних міждержавних угод, найважливішою з яких став Великий договір про дружбу і співробітництво 1997 року, а також і на недержавній площині, де головним чинником постають відносини між людьми, їх громадськими об'єднаннями тощо .

Отже, важливими факторами, що обумовлюють актуальність дослідження українсько-російських гуманітарних взаємин є наступні: обидві держави - найбільші на пострадянському просторі і від стану відносин між ними значною мірою залежить стабільність не тільки в регіоні, а й у світі; країни пов'язані багаторічним перебуванням у межах однієї держави, що обумовлює збереження тісної взаємодії між ними у справі формування політико-правової культури; присутність впливової російської меншини в Україні та української - у Російській Федерації вимагає спільних дій по забезпеченню національно-культурних запитів обох народів; спільне історичне минуле обумовлює існування єдиного етнокультурного простору, що підсилюється тісними родинними зв'язками між обома народами; на теренах України і Російської Федерації діє ціла мережа недержавних інституцій - органів місцевого самоврядування, територіальних громад, політичних, релігійних та громадських організацій тощо. Недержавні своїм призначенням мали на меті встановлення плідних гуманітарних відносин між народами; для них єдина історично сформована духовна опора - православ'я, яке незважаючи на певний розкол, має більш об'єднувальні властивості, ніж роз'єднувальні.

Виходячи з вищенаведеного, можна констатувати, що об'єктивний аналіз українсько-російських гуманітарних відносин на державному та недержавному рівнях, з подальшим виробленням практичних рекомендацій при моделюванні двостороннього співробітництва у контексті досліджуваної моделі взаємин, має не тільки актуальне наукове, але й практичне значення. Саме тому дисертант уважав за необхідне сконцентрувати свою увагу на аналізі та порівнянні державної та недержавної складових українсько-російської гуманітарної співпраці.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є розділом комплексної проблеми «Розвиток української державницької ідеї та її історичне втілення» (номер реєстрації ГН - 49А-99), що розробляється кафедрами всесвітньої історії та історії України Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Об'єктом дослідження є українсько-російські міжнародні відносини.

Предметом дисертаційного дослідження виступають українсько-російські гуманітарні відносини крізь призму діяльності державних установ та недержавних інституцій.

Територіальні рамки охоплюють територію сучасної України та Російської Федерації у межах їх державних кордонів.

Хронологія дисертаційної роботи визначається періодом 1991 р. - початку 2010 р. Нижня межа обумовлена часом створення нових незалежних держав - України та Російської Федерації. Верхня межа має більш умовне значення і підводе підсумок розвитку майже двадцятирічних міжнародних відносин в умовах незалежності.

Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі широкого кола джерел і літератури здійснити комплексне історичне дослідження різних аспектів взаємодії державних установ та недержавних інституцій щодо проблем, які пов'язані з гуманітарною складовою українсько-російських відносин.

Для реалізації поставленої мети визначено конкретні завдання дослідження:

проаналізувати ступінь вивченості проблеми попередниками та на основі введення у науковий обіг нових або маловідомих документів, їх аналізу та узагальнення, подати неупереджене історико-наукове висвітлення українсько-російських гуманітарних відносин у пострадянському просторі;

визначити етапи та розкрити в їх рамках особливості розвитку міждержавних та міжнародних гуманітарних відносин;

дослідити в історичному контексті рівень співпраці прикордонних областей України та Російської Федерації в гуманітарній сфері й визначити чинники, що гальмували ефективний розвиток співробітництва;

з'ясувати прояви та рівень громадської активності щодо розв'язання проблеми забезпечення національно-культурних запитів українців в Росії та росіян в Україні;

визначити характер і ступінь впливу міжконфесійних відносин на розвиток українсько-російських гуманітарних відносин;

сформулювати відповідні практичні рекомендації щодо розв'язання проблем гуманітарної взаємодії України та Російської Федерації.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що у дослідженні вперше здійснено комплексний аналіз гуманітарних відносин між Україною та Російською Федерацією як на державному так і на рівні недержаних інституцій. Запропоноване власне трактування етапної схеми реалізації вказаних відносин та виявлені особливості на кожному з рівнів. Цьому сприяло введення до наукового обігу широкого кола раніше не використовуваних або маловідомих різноманітних джерел, їх аналіз та узагальнення з позицій сучасної історичної науки.

Подальший розвиток набули знання про стан, динаміку та вплив визначених факторів гальмування та посилення взаємин між Україною та Російською Федерацією в гуманітарній площині, про значення міжнародних стосунків на рівні громадських недержавних установ, особливо, в період похолодання міждержавних відносин.

Уточнено термінологічні поняття з проблеми та доповнено наукові уявлення щодо змісту та форм громадської взаємодії між Україною та Російською Федерацією.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання основних висновків і положень при викладанні історії України та історії міжнародних відносин у вищих навчальних закладах й загальноосвітніх школах, спеціальних курсів з проблем міжнародної взаємодії тощо.

Особистий внесок здобувача визначається постановкою та обґрунтуванням проблеми, її самостійним вирішенням у комплексному вигляді. Усі публікації та доповіді на конференціях й інших наукових форумах є одноособовими. Представлена дисертація являє собою виклад власних положень та обґрунтованих висновків щодо стану та трансформації відносин між Україною та Російською Федерацією в гуманітарній сфері доби незалежності.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на кафедрі всесвітньої історії та науково-методологічних семінарах у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля. Окремі положення дослідження пройшли апробацію на всеукраїнській та регіональних науково-практичних конференціях: Четверта Міжвузівська наукова конференція з актуальних питань вітчизняної, всесвітньої та історії освіти, науки і техніки 3 грудня 2007 р. (м. Луганськ), Друга Міжнародна наукова конференція “Актуальні питання вітчизняної, світової історії та історії науки: пошуки, роздуми, знахідки” 29 квітня 2009 р. (м. Луганськ), Третя Міжнародна наукова конференція “Актуальні питання вітчизняної, світової історії та історії науки: пошуки, роздуми, знахідки” 21 квітня 2010 р. (м. Луганськ), Шоста Міжвузівська наукова конференція з актуальних питань вітчизняної, всесвітньої та історії освіти, науки і техніки 25 листопада 2008 р. (м. Луганськ).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 8 наукових статтях у фахових виданнях (без співавторів).

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з таблицями та діаграмами, висновків (185 сторінок - основний текст), посилань, списку використаних джерел та літератури (288 найменування на 29 сторінках).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об'єкт і предмет дослідження, хронологічні та територіальні рамки, сформульовано мету та завдання роботи, розкрито наукову новизну й практичну значимість, охарактеризовано дані про структуру й обсяг дисертаційної праці.

У першому розділі - «Історіографія, джерельна база та методологічні засади дослідження» - проаналізовано стан наукової розробки проблеми, вивчено й класифіковано джерела, розглянуто методологічні принципи дослідження.

Історіографічний огляд містить визначений масив літератури з дослідженої теми, який автор умовно поділив на декілька груп. Останні можна класифікуються за часовим простором, тобто за послідовністю публікацій, та за окремими темами, що в сукупності складають основу висвітлення гуманітарних відносин України з РФ. Дисертант при їх аналізі виходив з того, що більшість праць, які вийшли з друку у ХХ ст., була в деякій мірі вивчена в історіографічних оглядах праць попередників з тем, близьких до досліджуваної, та вважав за необхідне переважну увагу приділити новітнім публікаціям, що побачили світ у ХХІ ст. Тим самим уся література, що стосується проблеми українсько-російських гуманітарних відносин, була умовно поділена за хронологією: 1) 90-і роки; 2) кінець 90-х років - 2010 р.).

Наукові доробки 90-х років характеризувалися поступовим поглибленням усвідомлення специфічності гуманітарних процесів в Україні та Російській Федерації і їх особливого значення для розбудови самостійної держави. У цей період превалювали матеріали майже заполітизовані, що здебільшого не містили ґрунтовного аналізу двосторонніх відносин. У них лише коротко характеризувалися основні напрямки гуманітарної співпраці, наводилися окремі поодинокі факти Див., напр.: Украина и Россия в новом геополитическом пространстве: Материалы "Круглого стола" - К.; Ассоциация "Україна", 1995. - 160 с.; Діалог культур і духовний розвиток людини: Матеріали Всеукраїнської науково - практичної конференції, 24 - 26 січня 1995 р. - К., 1995. - 237 с.; Диалог украинской и русской культур: Материалы Международной научно-практической конференции. 24 - 25 октября 1996 г. - К., 1997. - 234 с.. З кінця 90-х років, на відміну від попереднього періоду, з'являються матеріали більш глибокого наукового дослідження. Серед них слід виділити літературу, присвячену українсько-російським відносинам на міжнародному рівні - змістовну публікацію М.Сороки Сорока М.М. Світ відкриває Україну: про зовнішню політику української держави у 90-х рр. ХХ ст.: - К.: Київська правда, 2001. - 782 с. та інші видання загального характеру Україна і світ: проблеми та перспективи міжнародних відносин / Ред.-упоряд. Н.Демчук. - К.: Молодіжна альтернатива, 2003. - 47 с. тощо.

Загалом, значна група праць, що досліджена дисертантом, являє собою кількісну та якісну когорту історіографічних джерел, які складаються з публікацій загального характеру про українсько-російські відносини доби незалежності. Фундаментальним дослідженням у вказаному відношенні виокремлюється робота С.Кульчицького та Б.Парахонського Кульчицький С. Україна і Росія в історичній ретроспективі: Новітній український державотворчий процес / C.Кульчицький, Б.Парахонський. - К.: Наук. думка, 2004. - 324 с.. У ній на основі сучасного історичного мислення ґрунтовно висвітлено тенденції та зміст українсько-російських відносин, подано певні наукові рекомендації стосовно характеру та напрямків їх подальшого розвитку. Праця має ознаки керівного методологічного характеру щодо підходів до загальної проблеми вказаних взаємин.

Відповідно до стану українсько-російських гуманітарних відносин історіографія зламу ХХ - ХХІ ст. позначалася гострою полемікою стосовно їх найближчого та перспективного розвитку. Своє відображення вона знайшла в опублікованих матеріалах чисельних різнопланових міжнародних та вітчизняних конференцій Україна-Росія: діалог історіографій: матеріали міжнародної наукової конференції / Інститут історії України НАН України; Канадський ін-т українських студій Альбертського ун-ту (Едмонтон); Сіверський ін-т регіональних досліджень / Владислав Ф. Верстюк (відп. ред.). - К.; Чернігів: Деснянська правда, 2007 - 256 с.; Україна й світ: минуле, сучасне та майбутнє: матеріали регіон. науково-теорет. конф. студ. та аспірантів, 24-25 квітня 2007 р. / Національний технічний ун-т "Харківський політехнічний ін-т"; Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна; Харківський національний педагогічний ун-т ім. Г.С.Сковороди; Бєлгородський держ. ун-т (Росія); Національна юридична академія України ім. Я.Мудрого / Леонід Леонідович Товажнянський (ред. кол.) - Х.: НТУ "ХПІ", 2007. - 535 с.; Україна та Росія: як зміцнити фундамент стратегічного партнерства: історичні, соціокультурні та геополітичні чинники розвитку відносин між двома державами і народами / НАН України; Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса / Ю.А. Левенець (голова ред. кол.). - К.: Знання України, 2008. - 320 с.; Україна і Росія: момент істини: "Круглий стіл" з провідними вітчизняними суспільствознавцями з приводу взаємин України і Російської Федерації. - К.: Експрес-Поліграф, 2009. - 88 с., інших наукових колективних Див., напр.: Україна і Росія: хроніка взаємин / Анатолій Опанасович Стьопін (ред.), В'ячеслав Миколайович Соколов (авт.-упоряд.). - О.: Астропринт, 2007. - Т. 2: 2004-2007 рр. - О.: Астропринт, 2007. - 552 с. та індивідуальних Гнатюк М.М. Україна в геополітичній стратегії Росії (1991-2008 рр.): політологічний аналіз джерел формування пріоритетів: автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.01 / НАН України; Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса. - К., 2009. - 17 с.; Галушко Олена Вячеславівна. Українсько-російські відносини 1991-2008 років: економічний аспект: автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.02 / Галушко Олена Вячеславівна; Київ. ун-т ім. Б. Грінченка. - К., 2010. - 23 с. доробках.

Теоретичні аспекти суто гуманітарних відносин між Україною та Російською Федерацією у загальному плані було започатковано ще в 90-х рр. ХХ ст. Серед наукових праць цього роду відмічається науковий збірник «Українсько-російські відносини: гуманітарний вимір», що побачив світ під егідою Ради національної безпеки і оборони України та Національного інституту українсько-російських відносин у 1998 р. Українсько-російські відносини: гуманітарний вимір: Наук. зб. / Рада національної безпеки і оборони України; Національний ін-т українсько-російських відносин / С.І. Пирожков (ред.кол.). - К., 1998. - 155 с. Через декілька років ця ж тема була розвинута в монографії «Україна-Росія: концептуальні основи гуманітарних відносин» Україна-Росія: концептуальні основи гуманітарних відносин / За наук. ред. О.П. Лановенко. - К.: Стилос, 2001. - 476 с.. Указані праці мають більш філософський ніж історичний характер.

У рамках теми історії гуманітарних відносин виділені наукові доробки, що стосуються українсько-російських взаємин в освітянській, культурній, науковій та інших сферах Українсько-російські культурні зв'язки: історія і сучасність: Тези доповіді та повідомлення. Міжрегіональна науково-практична конференція, 4, 5 грудня 1997. - Дніпропетровськ, 1997. - 61 с.; Лосєв І. Сучасні взаємовпливи російської і української культур // Українська культура. - 1999. - № 11-12. - С. 6-7 тощо.. Серед даної групи праць переважають статті та доповіді на наукових конференціях.

Комплексне історичне дослідження діяльності державних інституцій в окремих галузях українсько-російських гуманітарних відносин було захищено О.Романухою у вигляді дисертації на здобуття ступеня кандидата історичних наук у Донецькому національному університеті в 2007 р. Романуха О.М. Розвиток українсько-російських відносин у сфері культури і науки (1991-2005 рр.): автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / Романуха Олександр Миколайович: Донецький нац. ун-т. - Донецьк, 2007. - 21 с. Предметом свого вивчення дослідник обрав становлення та розвиток відносин України й Російської Федерації у сфері культури й науки у 1991 - 2005 рр. При цьому, за визначенням О.Романухи, сам автор не намагався охопити весь спектр цих взаємин, а зосередив увагу лише на відносинах, що відбувалися між державними закладами науки й культури. Питання недержавних, громадських тощо відносин не були предметом його вивчення, оскільки вони розвивалися поза державним форматом Там само. - С. 2..

Наступні публікації відображають гуманітарні відносини України та РФ стосовно власних діаспор: українців в РФ та росіян в Україні Ідзьо В. Українська діаспора в Росії: Українсько-російські взаємовідносини: історія, наука, релігія / Ідзьо В. - Львів: БАК, 2002. - 303 с.; Лойко Л.І. Громадські організації етнічних меншин України: природа, легітимність, діяльність / К.: ПЦ «Фоліант», 2005. - 634 с.; Закіров М.Б. Урало-Сибірський регіон Російської Федерації в умовах трансформації суспільства: участь українського населення: Автореф. дис. ... канд. істор. наук: 07.00.02 / Марат Борисович Закіров. - Луганськ, 2006. - 20 с. тощо..

Окрему групу, досить незначну, складають публікації, в яких висвітлено не міждержавні, а відносини народів України та Росії в недержавних інституціях: товариствах, спілкуванні на рівні громад тощо. Із цих видань виділяються ті, в яких висвітлення гуманітарних взаємин між Україною та РФ здійснюється шляхом відображення міжконфесійних відносин та їх впливу на загальний стан співробітництва між Україною та Росією Неправда московських анафем. - К., 1999. - 472 с.; Пашук А. Українська церква і незалежність України: Монографія. - Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. - 364 с..

Варто звернути увагу й на те, що проблема відносин між Україною та Російською Федерацією поставала як предмет вивчення науковців РФ та інших зарубіжних учених Украина: вектор перемен / под. общ. ред. Е.М. Кожокина. - М., 1994. - 231 с.; Евразийское библиотечное пространство: контуры, проблемы, перспективы. Монография / Н.П. Игумнова; Рос. гос. б-ка. - М.: Пашков дом, 2006. - 352 с.; Мироненко В.И. Россия и Украина. Потенциал конфликта / Виктор Иванович Мироненко // Вестник Европы. - 2009. - № 26-27 тощо..

Загалом, при поданні оглядової характеристики українсько-російських міждержавних відносин та, зокрема, у гуманітарній сфері, можна констатувати, що в історіографії проблеми є деякі здобутки по окремим напрямкам: освітній, науковий, культурний тощо. Водночас аналіз показує наявність переважно вузькотематичних досліджень: в основному про діяльність державних установ. Комплексне вивчення ролі державних і недержавних інституцій у розвитку українсько-російських гуманітарних відносин відсутнє.

Основними принципами класифікації джерельної бази з теми дослідження виступала об'єктивність, історизм, науковість, зв'язок з дослідницькою практикою. У зв'язку з цим у дисертації визначальними постали такі ознаки класифікації джерел: документальні (законодавчі, актові, дипломатичні тощо); оповідні (твори політичної, наукової, навчальної літератури, публіцистики); періодична (офіційна та неофіційна) преса; документи особового походження (мемуари, щоденники); матеріали конкретних соціологічних досліджень тощо. Відповідно до викладеного дисертант за ступенем можливості ознайомлення з джерелами поділяв їх на архівні та опубліковані.

Серед архівних джерел виокремлюються матеріали ЦДАВО України та поточних і галузевих архівів окремих міністерств та відомств, обласних рад, обласних державних адміністрацій, національних і державних бібліотек України та РФ, ряду державних та недержавних структур, що пов'язані з гуманітарною сферою.

У ЦДАВО України вивчалися документи фондів Президента України, адміністрації Президента України (Ф.5233), Верховної Ради України, Ради Національної Безпеки та Оборони України (Ф.5238), що складали джерельну базу, яка формувалася у часовому просторі за мірою надходження документів до архівів. Слід зазначити у цьому зв'язку, що даний комплекс джерел мав загальний характер, тому автор вважав за доцільне користуватися, насамперед, визначеним колом підготовчих довідок та інших матеріалів, що мали наявність у відповідних комісіях до та під час переговорних процесів.

Визначений масив використаних джерел склали матеріали Галузевого державного архіву Міністерства закордонних справ України (ГДА МЗС України) (Загальний фонд). Його аналіз сприяв виявленню та визначенню загальних тенденцій міждержавних українсько-російських відносин, зокрема, у гуманітарній сфері.

Частина зазначених для досліджуваного періоду документів, що стосувалася гуманітарних взаємовідносин на державному рівні, була почерпнута в поточних (галузевих) архівах міністерств. Останні безпосередньо пов'язані з освітою, культурою, наукою тощо: Міністерство освіти і науки України (Справи відділу міжнародного співробітництва і Європейської інтеграції), Міністерство культури і туризму України (Справи управління міжнародних зв'язків) тощо.

Наступна група архівних джерел, також поточного характеру, стосувалася документів обласних рад та обласних державних адміністрацій (Справи управлінь зовнішніх зв'язків та зовнішньої економічної діяльності Дніпропетровської, Донецької, Луганської та ряду інших областей України). На основі законодавчих актів обох держав та в рамках їх реалізації приймалися узгоджені між громадами прикордонні та інші домовленості. Вони, як правило, були менш політизованими та сприяли більш об'єктивному вивченню гуманітарних відносин.

Автор вважав за доцільне використовувати поточні документи недержавних організацій, останні з яких являли собою земства українців в Росії, росіян в Україні, інші громадські об'єднання, які тим чи іншим чином були причетні до гуманітарних відносин між народами України та РФ тощо.

Окрему групу неопублікованих документів становили архіви наявних партій та громадських організацій політизованого типу. До останніх дисертант намагався підходити тільки як до інформаційного джерела.

Із опублікованих джерел важливу групу становили законодавчі та нормативні документи, що були прийняті протягом дослідженого періоду в Україні та РФ. Вони мають такі ознаки: а) виходять з міжнародних законодавчих актів; б) являють двосторонній українсько-російський правовий характер; в) становлять, на основі раніше вказаних чинників, галузеві постанови та двосторонні угоди.

Важливим джерелом були засоби масової інформації, серед яких виділяються, насамперед, обласні газети. У цьому сенсі вивчалися і публікації недержавних установ України та РФ.

Серед джерел, що використовувалися при підготовці дисертаційної роботи, певне місце займали мемуари та тотожна література провідних державних діячів.

Допоміжні дані відчерпувалися з довідкових та статистичних видань, а також даних соціологічного характеру.

Таким чином, огляд джерел дозволяє констатувати наявність досить широкої бази для проведення комплексного дослідження проблеми гуманітарних відносин між Україною та РФ доби незалежності.

Методологічна основа та методи дослідження складаються із засад вивчення теми та підходів до узагальнення й аналізу відповідного історіографічного та джерельного матеріалу.

У другому розділі - “Українсько-російські гуманітарні відносини в площині діяльності державних установ” - розглядається співробітництво між Україною та Російською Федерацією в гуманітарній сфері на рівні державних інституцій. Проаналізовано весь спектр проблемних питань міждержавної взаємодії у цій галузі.

Дисертантом визначено різницю в термінах «міждержавні» та «міжнародні» відносини. Міждержавні відносини - це сукупність економічних, політичних, правових, ідеологічних, дипломатичних, військових, культурних й інших зв'язків та взаємовідносин між суб'єктами, діючими на світовій арені. Міжнародні відносини можуть бути владними (між державами) та невладними (між фізичними, фізичними та юридичними, юридичними особами). Невладні відносини є властивими для міжнародних відносин неміждержавного характеру, а міждержавні відносини є завжди владними.

Досліджуючи формування договірної бази, автор запропонував власну періодизацію українсько-російських гуманітарних відносин.

Перший етап (грудень 1991 р. - травень 1997 р.) визначався підтвердженням державної незалежності України на Референдумі та підписанням Великого Договору 1997 р., що значно змінило орієнтири української зовнішньої політики, зокрема в стосунках з РФ. Саме на середину 90-х рр. ХХ ст. основи міждержавних відносин України та Росії були оформлені. Зокрема, підписано базові документи, сформовано системи виконавчих органів влади, розпочато міжрегіональне співробітництво. Названі угоди та договори стали першим вагомим кроком, зробленим органами державної влади в напрямку пожвавлення взаємовідносин України та Російської Федерації у сфері культури. Крім того, визначені домовленості утворили підґрунтя для підписання нових, ще більш сприятливих договорів міждержавного гуманітарного співробітництва.

Другий етап (травень 1997 р. - січень 2005 р.) окреслюється, по-перше, підписанням і ратифікацією парламентами обох країн домовленостей Великого договору 1997 р., а, по-друге, проходженням в Україні «помаранчевої революції» та обранням на посаду Президента України В. Ющенка. Автор дійшов висновку, що на цьому етапі українсько-російські гуманітарні відносини прийняли дещо більш позитивних рис. Головне, що обидві сторони усвідомили потребу переломити негативну динаміку й закласти міцну та конструктивну основу взаємовідносин.

Третій етап (січень 2005 р. - початок 2010 р.) характеризувався значним охолодженням двосторонніх відносин, у тому числі в гуманітарній сфері. РФ почала застосовувати підхід «realpolitik», у першу чергу маючи на увазі дії, що виходять із державного (інколи національного) інтересу. Гуманітарна складова двосторонніх відносин значною мірою була заполітизована, що позначалося на взаємовідносинах державних структур, громадських організацій, засобів масової інформації обох країн.

Автор проаналізував гуманітарні відносини, насамперед по її складовим і визначив, що на першому та другому етапі в науковому співробітництві України й Російської Федерації протягом досліджуваного періоду було виконано великий обсяг роботи. Завдяки зусиллям учених удалося уникнути занепаду науки, зберегти організаційну структуру, дієздатність академій наук, кадровий потенціал останніх. Усе це сприяло реалізації ряду спільних проектів, які підтвердили провідні позиції України та Російської Федерації у сфері авіабудування, освоєння космосу тощо. Слід відзначити, що виконані проекти не мали аналогів у світі та демонстрували науковий потенціал обох країн. Проте входження держав у світовий ринок наукоємної продукції як суверенних країн викликало певну закритість для спільної розробки ряду наукових тем та намітило тенденцію до автономізації. Усе це обмежувало можливості двостороннього співробітництва. Третій етап відзначився майже повним припиненням наукового співробітництва у гуманітарних українсько-російських відносинах, що проявилось у згортанні спільних програм у сфері авіа-, машино- та, особливо, локомотивобудування.

Невід'ємною складовою частиною українсько-російських відносин у гуманітарній сфері став розвиток міждержавних відносин у галузі музеїв, бібліотек та кіномистецтва тощо. Діяльність цих установ визначала ефективність виконання підписаних угод, особливо на другому етапі, рівень культурного розвитку населення та уяву громадян іншої країни про життя своїх сусідів. Вони виступали генераторами творчих ідей, сприяли збереженню високого рівня розвитку культури в державах, формували позитивний міжнародний імідж та образ країни за кордоном.

Автор на основі аналізу підготовчих до перемов документів виявив і негативні факти. Зміна державного статусу України та РФ значно уповільнила міждержавні відносини у сфері театрів. Це пояснюється ускладненням їх вільного пересування та занепадом фінансування закордонних візитів творчих колективів. Усе це вплинуло як на фаховий рівень митців, так і на творчо-технічний рівень чинних репертуарів. Дещо відмінною була ситуація з музейними установами, які невпинно росли. Проте кількість відвідувачів протягом досліджуваного періоду значно скорочувалась. Деяка неоднозначність поглядів простежується і в оцінці відносин України та Російської Федерації в бібліотечній сфері. Проголошення незалежності актуалізувало перед державами необхідність вироблення вже нового формату співробітництва за умови збереження старих контактів і зв'язків.

Ситуація дещо покращилась наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. завдяки деякій активізації міждержавних відносин України та РФ, що було характерно для другого етапу. Проведені широкомасштабні культурні акції в рамках Року України в Росії та навпаки. Збільшилася кількість гастрольних турне російських театрів в Україні, поновилися гастролі українських театрів у Росії, що проходили за державними програмами. Зросла кількість різноманітних кінофестивалів, активізувалося регіональне співробітництво, відбулася реституція частини фресок Михайлівського золотоверхого собору. Отже, проведена робота сприяла зовнішньополітичному утвердженню стану держав, збереженню високого рівня розвитку культури в країнах та дружнього ставлення народів один до одного. Було здійснено цілу низку спільних театральних фестивалів, створено міждержавну бібліотечну організацію, проведено спільні міжнародні конференції, семінари, що сприяло збільшенню кількості контактів, появі нових форм міжбібліотечної співпраці.

Автор відзначає, що на третьому етапі музеї взагалі припинили практику пересувних, особливо міжнародних виставок. Усе це пояснюється труднощами в юридичному оформленні митних документів та побоюванням втратити експонати. Поряд з цим простежувалася тенденція скорочення мережі бібліотек та ефективності їхньої роботи в системі міжнародного міжбібліотечного абонементу та документообміну. Паралельно відбувалося зростання чисельності бібліотек, підключених до системи Інтернет, та збільшення користувачів цією послугою. Ураховуючи це, можна говорити про збереження співробітництва бібліотек України та Російської Федерації, підтримання документообміну між ними та зосередження уваги на нових методах роботи.

У дисертаційному дослідженні автор використав значний статистичний матеріал у вигляді схем, таблиць та діаграм. Зокрема, з проблем роботи спільної Підкомісії з науково-технічного співробітництва, динаміці змін відвідувань театрів глядачами в Україні та РФ, документообміну НБУВ з бібліотеками країн СНД. Так, на 1997 р. бібліотекам країн СНД і Балтії було відправлено 4431 книги, а отримано 2221, у 2001 р. цей показник становив 1814 та 1027; 2005 р. лише 685 і 1021 одиниць, 2006 р. - 527 і 1075, а у 2009 р. вже 647 та 1297 одиниць. Відбувалося поступове згортання цієї роботи, причому, її спад був суперечливим і характеризувався частими, різкими, не динамічними зростаннями кількості переданих матеріалів, а потім їх зменшенням.

Таким чином, говорячи про гуманітарну галузь україно-російських відносин, не можна не враховувати різнобічного і водночас суттєвого впливу на цю галузь різних факторів, переплетіння тут неідентичних, але однаковою мірою значимих для долі як України, так і Росії проблем. Але врахування цих факторів дає можливість здійснювати наукове прогнозування і довгострокове стратегічне планування україно-російських гуманітарних відносин, ґрунтуючись не на емоціях і добрих побажаннях, а на об'єктивних тенденціях.

У ході аналізу встановлено, що Україна у двосторонніх гуманітарних відносинах виступає, на жаль, пасивною стороною. Росія ж активно діє на випередження, що відкриває перед нею можливості здійснення гуманітарної експансії в Україні.

У третьому розділі - «Вплив недержавного сектору на поглиблення українсько-російських взаємин у гуманітарній сфері» охарактеризовано понятійний апарат та розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва між усіма регіонами України та Російської Федерації з точки зору діяльності недержавних інституцій і громадської взаємодії у гуманітарній сфері. Проаналізована громадська активність щодо розв'язання проблеми забезпечення національно-культурних запитів українців у Росії та росіян в Україні. Дана оцінка впливу міжконфесійних відносин в Україні у контексті проблем і перспектив розвитку українсько-російських відносин.

Автором вивчені визначення дефініцій понять «єврорегіон», «прикордонний регіон», «транскордонний регіон», «транскордонне співробітництво» тощо. Ураховуючи, що вони мають суттєві розбіжності та власні варіанти, які стосуються теми дослідження у роботах фахівців багатьох напрямків суспільних наук, дисертант запропонував власне формулювання: «транскордонне співробітництво - це специфічна сфера зовнішньоекономічної, політичної, економічної, культурно-освітньої та інших видів міжнародної діяльності, що здійснюється на регіональному рівні та відрізняється необхідністю та можливостями більш активного використання громадського потенціалу прикордонних регіонів».

Здійснено аналіз законодавчої бази щодо надання можливостей ефективної взаємодії прикордонних регіонів у гуманітарній сфері, які внаслідок своєї легітимізації поряд із завданнями економічної і культурної співпраці, мали завдання подолання психологічного дискомфорту місцевих мешканців, що виник унаслідок дезінтеграції СРСР. Загалом зазначається, що єврорегіони виступали важливим аспектом транскордонного співробітництва. Прикордонні регіони мають близький рівень розвитку економіки, спільні етнокультурну спорідненість та традиції, схожі соціальні проблеми, що мають бути вирішеними в результаті спільної взаємодії.

Доведено, що, незважаючи на очевидну тенденцію в політичному й інформаційному середовищі обох країн до акцентування негативних аспектів двосторонньої взаємодії з початку 2005 р., громадськість України та Росії продовжувала демонструвати високу зацікавленість у збереженні й збільшенні потенціалу співробітництва саме в гуманітарній сфері. Активна позиція і живий взаємний інтерес з боку громадських організацій, політичних партій та територіальних громад формували новий контекст і новий простір для партнерства України та Росії.

Автор зазначає, що доба незалежності позначилася еволюцією українсько-російських взаємин на рівні громадських структур, політичних партій та органів місцевого самоврядування, унаслідок чого, маючи багату культурну традицію і високий інтелектуальний потенціал прикордонні області посилили гуманітарну інтервенцію на російський простір, знайомлячи російську громадськість з історією, культурою, наукою сучасної України. Тим самим, недержавні структури об'єктивно сприяли перетворенню України з пасивної сторони українсько-російських відносин у гуманітарній сфері в активну.

Автор значну увагу приділив впливу діаспор на розвиток гуманітарних відносин у недержавній сфері крізь призму становища в кожній з країн - росіян в Україні та українців в Російській Федерації.

Структуризація, організаційне оформлення й конституювання російської меншини України відбувалося шляхом формування трьох типів об`єднань: політичних партій, громадських рухів і національно-культурних товариств. У кожній з них брали й беруть участь не тільки етнічні росіяни, але й населення України інших національностей. Однією з головних його вимог залишається прагнення надати російській мові статусу державної, як мові ООН.

Автор доводить, що протягом 90-х рр. ХХ ст. - 2009 р. забезпечення національно-культурних запитів росіян в Україні відбувалося в достатньому обсязі, а виникнення мовної проблеми, пов'язане, перш за все, з політичними та морально-психологічними чинниками, що почали виявлятися внаслідок дезінтеграції СРСР.

Наявність сприятливих умов для національних і етнічних груп, зокрема, російської в Україні, створює передумови для відповідного розуміння проблем соціального й етнокультурного розвитку українців з боку урядів держав їхнього проживання, а також дає всі підстави порушувати перед ними питання реалізації національних прав українців, зокрема, у Росії.

Уведені до наукового обігу архівні та інші джерела дали підставу стверджувати, що українці Росії повністю інтегровані в суспільне життя країни. Вони широко представлені в усіх сферах соціальної діяльності - на виробництві, у сфері обслуговування, в науці, освіті, управлінні тощо. Вищий за середній по країні рівень освітньої та професійної підготовки забезпечує їм досить високу соціальну мобільність і соціальний статус у суспільстві.

Дисертант стверджує, що характерним для діяльності українських громад у Росії є й те, що більшість з них усе ще перебувають у стадії організаційного становлення. Кількість активістів, як правило, невелика. Високий рівень розпорошеності місць компактного проживання, значна відстань між осередками, відсутність добре налагодженого зв'язку між ними, слабкий фінансово-економічний стан громад створюють труднощі у справі координації діяльності українських товариств.

Проаналізовані у розділі дані, більшість з яких маловідомі, дозволили автору дійти висновку й подати наступну градацію історико-правових засад діяльності у РФ. Нормативне регулювання прав національних меншин у Російській Федерації відбувається на трьох рівнях. На федеральному рівні (Конституція РФ, федеральні закони, укази Президента РФ, нормативні акти федеральних міністерств та відомств), на рівні суб'єктів Федерації (у конституціях республік, статутах країв і областей, у законах суб'єктів РФ, у підзаконних актах органів державної влади суб'єктів РФ), на рівні місцевих органів самоврядування (у нормативних актах органів місцевого самоврядування). Це призводить до дублювання нормативних актів і, врешті-решт, до нерозв'язання реальних проблем.

Автор значну увагу приділяв розкриттю відмінностей між фінансовими можливостями української діаспори в Росії та російської в Україні. Зазначено, що на відміну від росіян в Україні українська діаспора отримує незначну державну допомогу на розвиток україномовної освіти, що пов'язано з досить малим впливом україномовного фактору на суспільно-економічне життя в Росії, порівняно з впливом російськомовного населення в Україні. Відсутність україномовного середовища в Росії робить економічно, професійно та соціально невигідним поширювати україномовну освіту як державі, так і професійно її вивчати окремим українцям.

Проблеми національно-культурного розвитку росіян в Україні та українців в Росії мають матеріальні й морально-психологічні, а не юридично-правові корені. З поглибленням двосторонніх відносин, зростанням довіри один до одного, економічним підйомом ці проблеми повинні знайти своє вирішення.

Дисертант розкриває значний вплив на українсько-російське гуманітарне співробітництво, що здійснює РПЦ в Росії та УПЦ в Україні. Аналізуючи конфесійний чинник, як фактор впливу на українсько-російські взаємини, автор вивчав проблему спільності та особливості у конфесійному житті країн. У цьому сенсі виокремленні наступні етапи розвитку конфесійної ситуації та її впливу на українсько-російські взаємини. Перший етап - 1990/91 - 1997 рр. характеризується схильністю влади до моделі «одержавлення» церкви шляхом надання привілеїв одній із конфесій (православ'ю - в РФ, УПЦ КП - Україні), що призвело до загострення релігійної ситуації в країнах, а втручання РПЦ у міжконфесійні взаємини в Україні аж до загострення міждержавних відносин. Другий етап - 1997 - 2005 рр. відзначався більш послідовною політикою українською влади у сфері релігії: відбулася трансформація «унітарної» моделі відносин на «плюралістичну», яка передбачає рівне ставлення до всіх без винятку конфесій та церков; у Росії здійснювався процес надання певних привілеїв традиційним конфесіям й обмеження та державний контроль інших. Цей період також характеризувався поліпшенням міждержавних взаємин, які зазнали поступового розвитку. Третій етап - 2005 - 2009 рр. позначився погіршенням міждержавних відносин на фоні загострення міжконфесійної взаємодії в Україні унаслідок політизації у цій сфері в період передвиборчої боротьби 2004 р. та виборів та посиленої уваги з боку РПЦ на політичні події. Така ситуація була наслідком відсутності, по-перше, єдиної державної концепції відносин церкви та держави в Україні, що повинна регулювати державно-церковні відносини, по-друге, місіонерською діяльністю РПЦ та її небажанням випустити з-під свого впливу УПЦ і визнавати в Україні інші православні конфесії; по-третє, неприхована підтримка української влади УПЦ КП та інших православних, що були невизнані РПЦ.

Отже, рівень стану та розвитку гуманітарних відносин між Україною та Російською Федерацією на недержавному рівні цілком відповідає стану гуманітарних відносин у площині взаємин державних інституцій. Однак, на третьому етапі саме недержавні інституції зуміли не тільки зберегти рівень взаємин, але й, по суті справ, являли собою один з найважливіших чинників, повільного але їх розвитку.

У висновках дисертації підбиті головні підсумки дослідження, які виносяться на захист:

Визначено, що гуманітарна галузь українсько-російських відносин розвивалася різнобічно із суттєвим впливом різних факторів, переплетіння неідентичних, але значимих проблем. Дисертант показує етапність гуманітарної співпраці на рівні державних інституцій. Перший та другий етапи (1991 - 1997 рр. та 1997 - початок 2005 рр., відповідно) цих відносин відзначилися невпинним зростанням міждержавного діалогу, зокрема, підписанням провідної договірної бази та формуванням співпраці на рівні органів державної влади. Третій етап (початок 2005 - початок 2010 рр.) характеризувався майже повним уповільненням гуманітарної складової співпраці України та Росії. Автор указує, що наукове прогнозування й довгострокове стратегічне планування українсько-російських гуманітарних відносин потрібно робити, ґрунтуючись не на емоціях і добрих побажаннях, а на об'єктивних тенденціях, які визначаються історичним минулим та стратегічністю партнерства.

Українсько-російське співробітництво у сфері науки розвивалося суперечливо. Зберігши спектр наукових тематик кооперації, кількісні показники реалізованих проектів через економічні труднощі характеризувалися спадом чи застоєм. Співпраця допомагала підтримувати високий рівень розвитку науки в країнах, проводити ряд важливих досліджень. При збереженні спектра наукових тематик, кількісні показники реалізованих проектів характеризувались еволюційним розвитком, спадом чи застоєм відповідно до пропонованих автором етапів розвитку гуманітарних відносин.

Розвиток співробітництва закладів культури України та Російської Федерації проходив неоднозначно. Протягом досліджуваного періоду вони урізноманітнили форми співробітництва, створили міждержавні організації та центри. Усе це сприяло пожвавленню взаємозв'язків та налагодженню дружніх відносин. Однак, незважаючи на це, кількісні показники співпраці залишалися невисокими. Одночасно з цим відбулося розмежування міждержавних взаємовідносин, що проходили за державною та комерційною лінією. Причому, якщо взаємини на державному рівні відзначалися незначним ступенем активності, то поставлені на комерційну основу заходи розвивалися набагато інтенсивніше. Усе це сприяло посиленню комерціалізації двосторонніх взаємин у сфері культури та зростанню впливу масової культури. Повільний розвиток співпраці у культурній сфері пояснюється більш інтенсивним зацікавленням у вирішенні економічних питань внаслідок всесвітніх економічних криз.

Провідну роль у підтриманні розвитку українсько-російських відносин у гуманітарній сфері на другому й третьому етапі поступово перебирали на себе недержавні інституції, що сприятливо позначилося на утворенні єврорегіонів, як форми транскордонного співробітництва. Співробітництво прикордонних регіонів обох країн розвивалося за досить значним домінуванням областей України. Прийняття Програми міжрегіонального і прикордонного співробітництва у 2001 р. дало можливість виокремити пріоритетні напрямки співпраці в гуманітарній сфері: охорона здоров'я, екологія, наука, освіта, міграції трудових ресурсів, а також взаємодії в соціальній, культурній галузях тощо. На прикладі діяльності прикордонних регіонів можна виділити три напрямки регіональної співпраці: по-перше, на рівні органів самоврядування; по-друге, на рівні політичних партій; по-третє, на рівні громадських організацій, молодіжних та жіночих об'єднань.

Громадська активність щодо розв'язання проблеми забезпечення національно-культурних запитів українців у Росії та росіян в Україні з моменту здобуття Україною незалежності пройшла декілька етапів. Особливість російського руху та його національних товариств в Україні має регіональну організаційну специфіку. Однією з головних його вимог залишається прагнення надати російській мові статусу державної, але, для переважної більшості росіян в Україні культурно-мовна проблема не актуальна у порівнянні з соціально-економічними проблемами.

Мовно-культурні та етнокультурні права етнічних росіян в Україні на сьогодні забезпечуються на рівні, відповідному українському законодавству, що демонструє система середньої та вищої освіти. Є можливість отримувати інформацію рідною мовою, відвідувати російськомовні культурні заклади тощо.

На відміну від російських об'єднань в Україні, діяльність яких характеризується значним рівнем політизації, українські товариства в Російській Федерації - неполітичні об'єднання з яскраво вираженими культурологічними та економічними устремліннями. Характерним для діяльності українських громад у Росії є й те, що більшість із них усе ще перебуває у стадії організаційного становлення. Кількість активістів, як правило, невелика. Високий рівень розпорошеності місць компактного проживання, значна відстань між осередками, відсутність добре налагодженого зв'язку між ними, слабкий фінансово-економічний стан громад створюють труднощі у справі координації діяльності українських товариств.

Особливе місце в галузі гуманітарних відносин між країнами посідає релігійний чинник. Після проголошення незалежності України та Російської Федерації були прийняті закони у сфері регулювання конфесійних відносин, які відображали зміни суспільно-політичного життя, і попри свою недосконалість, стали кроком уперед. Подальші доповнення до законів у РФ мали на меті подолання хаосу в релігійній сфері й відображали основні тенденції державотворення в Росії, що відбивалось у законодавчому обмеженні діяльності релігійних громад, особливо нетрадиційних; посилення контролюючої ролі влади; наданню «особливого» статусу православ'ю та використання його як інструменту впливу на держави, де православна релігія є домінуючою. Українське законодавство зазнало менших змін, порівняно з російським, і було визнане міжнародним співтовариством як одне з найдемократичніших у цій сфері. Але втручання держави (намагання здобути автокефалію) у міжконфесійні відносини лише поглибило розкол у православ'ї, на який впливав і релігійний фактор - втручання РПЦ. В обох країнах спостерігалася політизація релігійної сфери: підтримка владою тієї чи іншої конфесії, сакралізація влади, використання релігійного чинника в передвиборчих кампаніях тощо.

Аналіз українсько-російських гуманітарних відносин дав підстави обґрунтувати деякі практичні рекомендації, які сформульовано у висновках дисертаційного дослідження. Зокрема, вказано на необхідності вдосконалення нормативно-правової бази співробітництва у гуманітарній сфері, вироблення власної концепції гуманітарного розвитку країни, проведення науковими установами спільних проектів у галузях авіа-, машино- та локомотивобудування тощо, поглиблення взаємодії в освітній та культурній сферах з метою подолання гуманітарних протиріч, виконання у повному обсязі програми транскордонного співробітництва, надання державної підтримки національним меншинам, мінімального втручання держави у конфесійні відносини.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Статті у наукових фахових виданнях

Виноградов А.В. Висвітлення українсько-російських відносин в друкованих ЗМІ на сучасному етапі: джерелознавчий аспект / А.В. Виноградов // Історичні записки: Збірник наукових праць. Вип. 20. Частина 2. - Луганськ, 2008. - С. 18-21.

Виноградов А.В. Українсько-російські відносини щодо питання чорноморського флоту у ЗМІ (1991-2009 рр.) / А.В. Виноградов // Історичні записки: Збірник наукових праць. Вип. 21. - Луганськ, 2009. - С. 35-40.

Виноградов А.В. Українсько-російське гуманітарне співробітництво у регіональному вимірі (90-і рр. ХХ - початок ХХІ ст.) / А.В. Виноградов // Історичні записки: Збірник наукових праць. Вип. 23. Ч. 2. - Луганськ, 2009. - С. 34-39.