Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук україни інститут історії України

УДК 930.1 (72+7) (477) ”18/19”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Архітектурно-мистецька спадщина України у вітчизняних історичних дослідженнях (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Ковпаненко Наталя Григорівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Центрі «Зводу пам'яток історії та культури України» відділу історії України другої половини ХХ століття Інституту історії України НАН України. архітектурний мистецький культура

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Горбик В'ячеслав Олександрович, Інститут історії України НАН України, керівник Центру «Зводу пам'яток історії та культури України».

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Наулко Всеволод Іванович, Київський славістичний університет, професор кафедри країнознавства;

кандидат історичних наук, професор Коваленко Олександр Борисович, Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка, директор Інституту історії, етнології та правознавства імені О.М.Лазаревського.

Захист відбудеться 28 травня 2010 р. о _____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 в Інституті історії України НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “____” квітня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук, професор Гуржій О.І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В сучасних умовах розбудови незалежної демократичної Української держави спостерігаємо значну зацікавленість історичним минулим. Важливими історичними джерелами, які дозволяють глибше пізнати національну історію як органічну складову світової цивілізації, є об'єкти історико-культурної спадщини. Їх невід'ємну частину становлять пам'ятки архітектурно-мистецького надбання епохи середньовіччя і раннього нового часу: церковні, громадські, житлові, оборонні споруди та пов'язані з ними витвори живопису і скульптури, монументальні комплекси іконостасів.

Вони є унікальними історичними об'єктами, що засвідчують певні події та культурні явища, інформаційно складними джерелами, які містять багатопланові відомості стосовно окремих аспектів минулого України та її народу. Дієву роль у вивченні вітчизняного культурного надбання відіграє підготовка багатотомного енциклопедичного видання - «Зводу пам'яток історії та культури України», що базується на нових теоретико-методо-логічних засадах і формує науково перевірену джерельну основу для пізнання історичних процесів минулого. Всебічне і об'єктивне вивчення архітектурно-мистецької спадщини з сучасних позицій, використання результатів цих напрацювань в історичних працях потребує осмислення досвіду поперед-ників, ознайомлення із здобутками національної історіографії.

Зацікавленість пам'ятками вітчизняної художньої культури сягає часів Київської Русі. Проте вони стають предметом цілеспрямованих студій у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., у добу культурно-національного відродження, зростання національної самосвідомості.

Вивчення історії становлення вітчизняних студій національної архі-тектурно-мистецької спадщини як невід'ємної частини історичної думки в усіх складових ланках історіографічного процесу, визначення їх внеску у розробку окремих тем і проблем історії України має важливе суспільно-політичне і наукове значення. В сучасних умовах актуалізації історико-культурної спадщини, поширення історіографічних, джерелознавчих, історико-регіональних праць це дозволить ознайомитись з існуючими напрацюваннями, використати здобутки попередників. Крім того, таке дослідження збагатить коло історіографічних джерел, а також сприятиме реконструкції загальної картини розвитку історичної науки в Україні. Актуальність обраної теми обумовлюється також недостатньою вивченістю її в історіографії.

Зв'язок із науковими програмами, темами, планами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної теми «Багатотомний енциклопедичний «Звід пам'яток історії та культури України» та його місце в збереженні національної культурної спадщини на сучасному етапі» (державний реєстраційний номер 0107U002290), що включена до тематичного плану Центру «Зводу пам'яток історії та культури України» Інституту історії України НАН України.

Об'єктом вивчення є історіографія України другої половини ХІХ - початку ХХ ст., діяльність і науковий доробок наукових товариств і губернських вчених архівних комісій, Всеросійських археологічних з'їздів, праці істориків, які вивчали питання, пов'язані з національною архітектурно-мистецькою спадщиною.

Предметом висвітлення є вітчизняні історичні студії пам'яток архітектури і мистецтва доби середньовіччя та раннього нового часу в Україні.

Мета роботи полягає в узагальненні і комплексному системному аналізі історико-наукових досліджень в галузі архітектурно-мистецької спадщини доби середньовіччя і раннього нового часу в Україні, визначенні їх внеску у розробку проблем національної історії та культури.

Реалізація вказаної мети обумовила постановку таких завдань:

- проаналізувати стан наукової розробки теми та її джерельне забезпечення;

- з'ясувати наукові й соціокультурні передумови становлення вітчизняних студій архітектурно-мистецької спадщини, їх місце у розвитку історичних знань;

- систематизувати внесок у вивчення архітектурно-мистецької спадщини провідних історичних наукових товариств і губернських вчених архівних комісій, визначити місце цих робіт у їх діяльності;

- виявити та дослідити праці окремих вчених та їх наукові здобутки;

- простежити основні напрями вивчення пам'яток архітектури і мистец-тва України та пов'язаних з ними питань на Всеросійських археологічних з'їздах;

- вивчити проблематику та основні тенденції вітчизняних напрацювань архітектурно-мистецької спадщини, їх вклад у вивчення історії та культури України.

Хронологічні рамки охоплюють другу половину ХІХ - початок ХХ ст. - час становлення в Україні історико-наукових студій архітектурно-мистецької спадщини доби середньовіччя і раннього нового часу. Нижня межа (1861 р.) обумовлена початком проведення буржуазних реформ, наслідком чого стала певна лібералізація і пожвавлення суспільно-політичного і культурного життя. Верхня хронологічна межа (1914 р.) зумовлена початком Першої світової війни, що спричинило згортання і зміну напрямів діяльності наукових товариств і губернських вчених архівних комісій, припинення роботи Всеросійських археологічних з'їздів.

Територіальними межами роботи є українські землі, які в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. перебували у складі Російської імперії. Це обумовлене тим, що історіографія цих регіонів була складовою частиною загальноросійської, тоді як історична наука Західної України була тісно пов'язана з австрійською та польською історіографією, а тому мала свої особливості розвитку.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що уперше на основі комплексного аналізу друкованих і архівних джерел зроблено спробу узагальнити і систематизувати здобутки вітчизняної історичної науки другої половини ХІХ - початку ХХ ст. у галузі вивчення архітектурно-мистецької спадщини України доби середньовіччя і раннього нового часу. Простежено тенденції цих досліджень та їх основну проблематику. Висвітлено особливо-сті внеску провідних історико-наукових товариств і губернських вчених архівних комісій різних регіонів Наддніпрянської України у накопичення знань про місцеві культурно-художні старожитності. Продовжено вивчення доробку окремих вчених. В результаті докладного аналізу праць ряду вітчизняних істориків з'ясовано місце цих студій у їх науковій творчості, а також встановлено їх персональний вклад у розробку питань, пов'язаних із національним культурним надбанням

Розкрито роль Всеукраїнських археологічних з'їздів у розгортанні історичних студій вітчизняної архітектурно-мистецької спадщини, визначено їх основні напрями та наукові результати. Доведено значний внесок студій архітектурно-мистецької спадщини в історичну науку України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що авторські висновки, узагальнення, положення можуть бути використані при створенні узагальнюючих праць, лекційних курсів з історії України, джерело-знавства, пам'яткознавства, регіонально-історичних досліджень тощо, а також при написанні біоісторіографічних досліджень, при підготовці статей та вступних частин до томів «Зводу пам'яток історії та культури України».

Особистий внесок здобувача. Винесені на захист основні положення та висновки одержані дисертантом самостійно.

Апробація дисертації здійснювалась у формі обговорення на засіданнях Центру «Зводу пам'яток історії та культури» Інституту історії України НАН України. Окремі результати дослідження та його основні положення оприлюднювались на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: VIІІ Всеукраїнській науковій конференції «Історичне краєзнавство і куль-тура» (Харків, 23-24 вересня 1997 р.), ІХ Всеукраїнській науковій конференції «Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: Досвід, проблеми, перспективи» (Дніпропетровськ, 27-28 вересня 1999 р.), Х Всеукраїнській науковій конференції з історичного краєзнавства «Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень» (Донецьк, 28-29 вересня 2001 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Подолання суперечностей в умовах європейського шляху розвитку України» (Київ, 19-20 квітня 2003 р.), Міжнародній науковій конференції, присвяченій 100-річчю з дня народження Григорія Логвина «Методичні проблеми пам'яткоохоронних досліджень» (Київ, 8-9 квітня 2010 р.).

Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у 15 публікаціях автора.

Структура дисертації зумовлена метою та завданням роботи. Вона складається із переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації становить 271 сторінку, із них 182 - основного тексту. Список джерел і літератури містить 932 найменування і займає 89 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено хронологічні й територіальні межі, сформульовано мету й основні дослідницькі завдання; розкрито новизну і практичне значення роботи, її зв'язок з науковими програмами, подано відомості про апробацію одержаних результатів.

Перший розділ - «Стан наукової розробки теми, джерельна база та методологічні засади дослідження» - складається з двох підрозділів, де проаналізовано стан наукової розробленості теми, її джерельну базу та теоретико-методологічні особливості. У підрозділі «Історіографія теми» - застосовано проблемно-хронологічний підхід. У загальному процесі вивчення окремих аспектів теми умовно виділено такі етапи: 1) друга половина ХІХ - початок ХХ ст.; 2) 1917-1991 р.; 3) кінець ХХ - початок ХХІ ст.

Інтерес науковців до питань, пов'язаних із вивченням архітектурно-мистецьких старожитностей, виявився ще в період появи перших публікацій на цю тему, що засвідчують рецензії та відгуки провідних вчених на праці, надруковані упродовж 1870-х - початку 1910-х рр. Серед них важливе значення мають публікації М. Грушевського, якому також належить перший в українській історіографії, хоча й побіжний огляд результатів студій вітчизняної культурної спадщини княжої доби, здійснених у ХІХ ст. («Історія України-Руси», Т. 3. - 1900). На початку ХХ ст. у працях О. Левицького, Є. Сіцинського і Г. Павлуцького Древности Украины. Вып.1: Павлуцкий Г.Деревянные и каменные храмы. - К., 1905. - 124 с., присвячених культурі козацько-гетьман-ської доби, з'явились підсумовуючі критичні огляди попередніх публікацій. Один з перших бібліографічних оглядів літератури з питань української художньої культури подав М. Сумцов.

У 1918 р. К. Широцький, наголошуючи на важливості вивчення пам'яток архітектури і мистецтва для історичної науки, спробував узагальнити історію досліджень давньоруської спадщини, а також вперше порушив питання про необхідність створення історіографічних праць, присвячених науковим студіям у цій галузі Широцький К. Українська штука за часів старокнязівських та її виучення - К., 1918. -
15 с.. Деякі аспекти процесу формування історичних поглядів на проблему генези дерев'яних церков були висвітлені у нарисі Д. Щербаківського Щербаківський Д. Українські дерев'яні церкви. Короткий огляд розробки питання // Збірник секції мистецтв Українського наукового товариства. - К., 1921. - С. 80-102.. Зміна політичної ситуації в країні наприкінці 1920-х рр. призвела до призупинення досліджень середньовічного надбання українсь-кими науковцями, замовчування і негативного тлумачення наукових здобутків дореволюційних вчених. У всіх узагальнюючих працях радянського періоду з історії та історіографії України інформація про історичні студії середньовічної архітектурно-мистецької спадщини практично відсутня.

Певні оцінки наукових напрацювань товариств Києва другої половини ХІХ - початку ХХ ст. в галузі вивчення давньоруської архітектури міста містяться у монографії М. Каргера Каргер М. К. Древний Киев. Очерки по истории материальной культуры древнерусского города. - М.; Л.: Издательство АН СССР. - Т.1. - 1958. - 579 с.. Намагання висвітлити деякі аспекти вітчизняних досліджень спадщини України знаходимо у перших фундаментальних працях з історії української архітектури і мистецтва, надрукованих у другій половині 1950-х - 1960-х рр. - «Нарисах історії архітектури Української РСР (Дожовтневий період)» (1957) та «Історії українського мистецтва» (тт.2, 3. - 1967, 1968). З 70-80-х рр. ХХ ст. у працях Ю. Асєєва, О. Коваленка, П. Толочка, М. Шубравської спостерігаються перші спроби переосмислення наукового доробку дореволюційних фахівців у галузі середньовічної історії та культури. Провідні медієвісти України М. Брайчевський, О. Компан, Р. Юра наголошували на важливості студій пам'яток архітектури і мистецтва для вивчення історії України середньовічної доби Середні віки на Україні: Збірник / Відп. ред. Ф. П. Шевченко. Вип.І- К., Наук. думка, 1971.- 288 с..

Останній період в історіографії теми позначений кардинальною переоцінкою як загальних тенденцій розвитку української історичної науки другої половини ХІХ - початку ХХ ст., так і доробку окремих вчених. Значний внесок у створення нової концепції еволюції національної історіографії, джерелознавства, історичного краєзнавства другої половини ХІХ - початку ХХ ст. становлять, зокрема, праці Я. Верменич, І. Войцехів-ської, О. Гуржія, Я. Дашкевича, М. Дмитрієнко, Я. Калакури, О. Кіяна, І. Колесник, В. Матях, О. Реєнта, В. Сарбея, В. Смолія, С. Стельмаха, Ю. Пінчука, П. Тронька, В. Ульяновського, які слугували теоретичним підґрунтям дисертації.

Деякі аспекти історії досліджень історико-культурної спадщини України, в тому числі у ХІХ - на початку ХХ ст., знайшли висвітлення в монографіях «Історико-культурна спадщина України: проблеми дослідження і збереження» (1998), «Актуальні питання виявлення і дослідження пам'яток історії та культури (на матеріалах Зводу пам'яток історії та культури України» (1999), «Пам'яткознавчі студії в Україні: теорія і практика» (2007) Актуальні питання виявлення і дослідження пам'яток історії та культури (на матеріалах Зводу пам'яток історії та культури України) / В.Горбик (відпов. ред.) - Ч.1. - К., 1999 - 303 с.; Ч. 2. - К., 1999 - 255 с.; Історико-культурна спадщина України: проблеми дослідження і збереження / Відпов. ред. В. Горбик. - К., 1998. - 399 с.; Пам'яткознавчі студії в Україні: теорія і практика / В.О. Горбик (відп.ред.). - К., 2007. - 336с. , підготовлених співробітниками Центру «Зводу пам'яток історії та культури» Інституту історії України НАН України.

Нариси про життя та діяльність вчених другої половини ХІХ - початку ХХ ст., які вивчали історію вітчизняної культури, уміщені в збірниках «Репресоване краєзнавство», «Видатні діячі науки і культури Києва
в історико-краєзнавчому русі України» Репресоване краєзнавство (20-30-і роки) /Авт. колл.: Бабенко Л.Л. та ін.; Редкол.: Тронько П.Т. (голова) та ін.;- К.: Рідний край, 1991. - 478 с.; Видатні діячі науки і культури Києва в історико-краєзнавчому русі України. Біографічний довідник. - К., 2005. - Ч.1. - 351 с.; Ч.2. - 346 с., в монографіях і статтях В. Афанасьєва, Д. Макаренка, Л. Москвич, В. Пуцка, В. Сарбея, І. Удріс, В. Ульяновського, В. Ханка. В дисертаціях М. Бухальської (М. Петров), Л. Іваневич (К. Широцький), А. Трембицького (Є. Сіцинський), Р. Філипенка (Є. Рєдін) з'ясовані окремі аспекти внеску цих науковців у студіювання історико-культурних пам'яток.

Деякі питання історії вивчення Софійського собору в Києві висвітлено у працях Н. Нікітенко Никитенко Н.Н. Русь и Византия в монументальном комплексе Софии Киевской. Историческая проблематика. - К.: Издательский дом «Слово», 2004. - 416 с.. Важливий фактологічний матеріал щодо пам'яткознавчої діяльності наукових інституцій України та археологічних з'їздів (далі - АЗ) міститься у статтях та монографіях С. Заремби Заремба С.З. Українське пам'яткознавство: історія, теорія, сучасність. - К.: Логос, 1995. - 448 с.; Заремба С. Нариси з історії українського пам'яткознавства. - К.: ТОВ "Видавництво Аратта", 2002. - 204 с. . Особливості дослідження пам'яток зодчества Волині розглянуто у монографії С. Гаврилюк Гаврилюк С.В. Історичне пам'яткознавство Волині, Холмщини і Підляшшя (ХІХ - початок ХХ ст.).- Луцьк: РВВ «Вежа» Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки. - 2002. - 532 с.. Загальна характеристика історико-краєзнавчої і пам'ятко-знавчої діяльності ряду наукових товариств Києва та регіональних наукових центрів подана у працях І. Гирича, В. Горбика, Г. Денисенко, К. Крайнього, Л.Федорової, Л. Баженова (Правобережна Україна), Т. Григор'євої (Південна Україна), О. Коваленка, В.Малиневської (Північне Лівобережжя), А. Непом-нящого (Крим) Баженов Л.В. Історичне краєзнавство Правобережної України ХІХ - на початку ХХ століть: Становлення. Історіографія. Біобібліографія.-Хмельницький: Доля, 1995. - 256 с; Горбик В., Денисенко Г. Воєнна історія в пам'ятках / Реєнт О.П. (відп. ред.). - К.:ІСЕМВ НАН України, 2003. - С.8-36; Григор'єва Т.Ф.Вивчення, охорона і спорудження пам'яток історії та культури в Криму як один з напрямків краєзнавчих досліджень / Охорона, використання та пропаганда пам'яток історії та культури в Українській РСР: Збірник методичних матеріалів в шести частинах. - Ч. 5. - К., 1989. - 90 с; Історико-культурна спадщина України (ХІХ ст. - поч. ХХ ст.): Збірник документів і матеріалів / [автор-упорядник Т.Ф.Григор'єва] - К.: Рідний край, 1995. - 327 с.; Крайній К. Київське церковно-історичне та археологічне товариство 1872-1920. - К., 2001. - 104 с.; Федорова Л.Д. Діяльність Київського товариства охорони пам'яток старовини і мистецтв зі збереження культурної спадщини України. 1910-1920 рр. - К., 2008. - 296 с.; Федорова Л.Д. Київське воєнно-історичне товариство в пам'яткоохоронному і краєзнавчому русі Наддніпрянської України початку 20 ст. - К., 2005. - 237 с., дисертації В. Романовського (Харківщина). Деякі аспекти діяльності губернських вчених архівних комісій (далі - ГВАК), по збереженню пам'яток архітектури простежені у дисертації І. Симоненка.

У статтях О. Коваленка, О. Павлової, С. Побожія, І. Удріс, І. Карсим пору-шуються питання внеску окремих археологічних з'їздів (далі - АЗ) у вивчення місцевої архітектурно-мистецької старовини. Таким чином, аналіз наукової літератури засвідчує, що окремі аспекти теми стали предметом дослідження вчених, але системно вона не вивчалась. На сьогодні не створено узагаль-нюючих історичних праць, присвячених комплексному розгляду історико-наукових студій архітектурно-мистецької спадщини України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., що і обумовило вибір теми дисертації.

У підрозділі «Джерельна база та методологічні засади» подано класифікацію джерел, визначено методологічні засади та методи дослідження. Джерельна база представлена різноманітним комплексом опублікованих і архівних джерел. Основний їх корпус складають друковані праці істориків В. Антоновича, Д. Багалія, М. Грушевського, О. Левицького, Г. Павлуцького та ін. (загальна кількість яких налічує 603 позиції), в яких висвітлюються питання, пов'язані з архітектурно-мистецькою спадщиною України. Серед них монографії, статті, розвідки, публікації документів, критичні огляди, рецензії, бібліографічні матеріали, лекційні курси тощо.

Головними джерелами для вивчення діяльності наукових товариств і установ України, зокрема, Історичного товариства Нестора-літописця в Києві (далі - ІТНЛ), Харківського історико-філологічного товариства (далі - ХІФТ), Українського наукового товариства в Києві (далі - УНТ), Київського церковно-історичного та археологічного товариства (далі - КЦІАТ), Подільського і Волинського церковно-археологічних товариств (далі - ПЄІСК і ВЦАТ), Одеського товариства історії та старожитностей (далі - ОТІС) та інших, а також губернських вчених архівних комісій (далі - ГВАК) є їх власні видання. Окрім опублікованих рефератів, в них уміщено щорічні звіти, повідомлення про історико-археологічні та інші дослідження, протоколи засідань, що допомагають реконструювати їх діяльність. Окрему групу джерел складають праці членів товариств, присвячені історії їх заснування і діяльності.

Основними джерелами для вивчення проблем висвітлення архітектурно-мистецької спадщини України на Всеросійських археологічних з'їздах (далі - АЗ) слугують їх видання, передусім багатотомні «Труды», видання підготовчих комітетів (із них 16 томів «Трудов» та 4 томи матеріалів підготовчих комітетів «українських» АЗ). Вони містять доповіді і реферати учасників зібрань, переліки питань, планованих для вивчення на АЗ, інформацію про підготовчі роботи в регіонах, протоколи роботи відділень, які працювали на з'їздах та ін. Важливими для розкриття теми є також праці учасників АЗ, спеціально присвячені їх діяльності. Вагому частину джерельної бази склали періодичні видання і часописи другої половини ХІХ - початку ХХ ст. («Киевская старина», «Археологическая летопись Южной России», «Літературно-науковий вісник», «Україна», «Сяйво» та ін.), в яких містяться не лише наукові та науково-публіцистичні статті й матеріали, але й відомості про діяльність товариств, з'їздів, проведення пам'яткознавчих досліджень. Окрему групу становлять друковані джерела мемуарного характеру: автобіографії, спогади відомих діячів науки, листування.

Для повноцінного розкриття теми залучались архівні джерела, що зберігаються в 24-х фондах 5-ти архівосховищ Києва. Найбільш вагомими є матеріали Інституту рукопису Національної бібліотеки ім. В. Вернадського, де зберігаються архіви істориків: О. Левицького (Ф. 81), К. Широцького (Ф. 152), М. Істоміна (Ф. 108), В. Антоновича (Ф. І), Д. Багалія (Ф. І), П. Лашкарьова (Ф. 160), П. Лебединцева (Ф. 154), М. Петрова (Ф. 225) та ін., а також документи Д. Айналова, М. Макаренка та ін. (Ф. Х). Ці фонди містять творчі і біографічні матеріали науковців, їх спогади тощо. У фонді Київського університету (Ф. VIІІ) зберігаються документи, що висвітлюють діяльність ІТНЛ та утвореної при ньому Комісії по опису старожитностей України. До дослідження залучено також матеріали Центрального державного історичного архіву України у м. Києві, зокрема, значну інформативність мають документи із фондів Київського товариства охорони пам'яток старовини і мистецтва (Ф. 725), ХІФТ (Ф. 2017), Канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора (Ф. 442), фонду М. Грушевського (Ф. 1235). У дисертації використані документи Державного архіву м. Києва, зокрема, матеріали фонду Київського університету (Ф. 16), які відображають окремі аспекти підготовки ІІІ Київського та інших АЗ, і в цьому контексті - наукову і організаційну діяльність В. Антоновича. У роботі використані біографічні матеріали історика культури Є. Кузьміна, які зберігаються в Центральному державному архіві громадських об'єднань (Ф. 263), Центральному держав-ному архіві-музеї літератури і мистецтва України (Ф. 145). Таким чином, залучена до роботи джерельна база є достатньо репрезентативною і дає можливість реконструювати процес історичних вивчень архітектурно-мистецької спадщини в Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Методологічною основою дисертації стали принципи історизму, наукової об'єктивності і системності. Мета і завдання роботи обумовили використання загальнонаукових та спеціальних історичних методів. Серед перших застосовано методи аналізу і синтезу (історіографічних фактів і джерел), порівняння та узагальнення (під час формулювання висновків). Серед історичних методів - хронологічний, який дозволив вивчити процес розвитку студій архітектурно-мистецької спадщини в Україні в хронологічній послідовності; синхронний, що був застосований під час з'ясування особливостей наукової діяльності і доробку товариств, губернських вчених архівних комісій та окремих істориків, які працювали одночасно. Були також використані методи: регіональний (дозволив прослідкувати регіональні особливості вивчень спадщини), ретроспективний (допоміг реконструювати процес розвитку історичних знань), проблемно-хронологічний (при аналізі публікацій товариств, матеріалів АЗ, праць вчених), порівняльно-історичний тощо.

Другий розділ - «Історичні студії архітектурно-мистецької спадщини у діяльності наукових товариств та губернських вчених архівних комісій України в другій половині ХІХ - на поч. ХХ ст.» - містить три підрозділи. У першому підрозділі - «Основні тенденції становлення наукових досліджень національної архітектурно-мистецької спадщини у контексті розвитку історичної науки» - виявлені особливості становлення студій культурного надбання України. Зацікавленість пам'ятками архітектури і пов'язаними з ними витворами образотворчого мистецтва має глибокі витоки і сягає давньоруських часів. Вивчення культурного надбання України, передусім давньоруських архітектурних пам'яток, розпочалось наприкінці ХVIІІ - першій половині ХІХ ст. Відкриття у 1840-60-х рр. давніх фресок у храмах Києва сприяли зростанню зацікавленості середньовічним живописом.

У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. в умовах посилення руху культурно-національного відродження, пожвавлення соціально-економічного і культурного життя, переосмислення суспільної ролі мистецтва, піднесення історичної науки, розроблення ідеї окремішності української історії розгорну-лась цілеспрямована наукова розробка різних галузей українознавства, в межах якого відбувалось і становлення досліджень національної архі-тектурно-мистецької спадщини. Вплив на історичну науку філософії позити-візму, орієнтація на «об'єктивні» факти, розширення загального погляду на історичний процес призвели до поглиблення інтересу до речових і зображаль-них джерел вітчизняної історії.

Домінування народницького напряму в історіографії сприяло зростанню зацікавленості матеріальною культурою, пам'ятками народної творчості в галузі архітектури, образотворчого мистецтва. У другій половині ХІХ ст. поглиблювались студії культурного надбання в межах регіонально-історичних досліджень України, які у цей період набули академічного характеру. Продовжувалось і традиційне вивчен-ня пам'яток сакральної архітектури і живопису в рамках церковної історії та археології. Важливим чинником розвитку опрацювань вітчизняного культур-ного надбання на академічній основі став процес інституціоналізації історичної науки, заснування на історико-філологічних факультетах університетів кафедр теорії та історії мистецтв (1863), а також введення у духовних академіях в якості самостійної учбової дисципліни церковної археології (1869).

У другому підрозділі - «Діяльність наукових товариств Право-бережної України у дослідженні вітчизняного культурного надбання» - узагальнюються здобутки товариств і установ щодо вивчення пам'яток архітектури і мистецтва, що діяли у Правобережній Україні. В Києві працювали сім наукових товариств, серед яких комплексне вивчення вітчизняної історико-культурної спадщини розпочала Київська археографічна комісія. Найвагомішу роль у відкритті і поглибленому студіюванні пам'яток середньовічної сакральної культури відіграло КЦІАТ. Чимало матеріалів про архітектурні споруди ХІ-ХVIІІ ст. Києва та інших населених пунктів Правобережної та частково Лівобережної України було введено до наукового обігу завдяки зусиллям членів ІТНЛ, особливо створеної при ньому Комісії для опису старожитностей України, яка виявила сотні різноманітних пам'яток в межах п'яти губерній України, переважна більшість з яких на сьогодні втрачена. На початку ХХ ст. практичні заходи щодо збереження і вивчення історико-архітектурної спадщини здійснювало Київське товариство охорони пам'яток старовини і мистецтва. Значну увагу питанням, пов'язаним з національним художнім надбанням, приділяли члени УНТ в Києві, які вперше задекларували історію мистецтва України в якості предмета спеціального дослідження. Найсуттєвіший внесок у збір історичної інформації про пам'ятки на території Подільської і Волинської губерній у межах історико-краєзнавчих та церковно-археологічних пошуків здійснили ПЄІСК і ВЦАТ.

У третьому підрозділі - «Роль наукових товариств і установ Лівобережної, Слобідської та Південної України у вивченні пам'яток старовини» - висвітлено основні напрями діяльності провідних наукових інституцій Східної і Південної України. Найбільший внесок у вивчення пам'яток Слобожанщини і Лівобережжя здійснили ХІФТ, Чернігівська і Полтавська ГВАК. У Слобожанщині, культурна спадщина якої серед інших регіонів були на той час найменш досліджена, зусиллями ХІФТ було описано значну кількість церковних і монастирських будівель ХVIІ-ХVIІІ ст. переважно Харківщини і Харкова. Члени Чернігівської ГВАК на основі писемних джерел висвітлили історію і архітектурні особливості ряду найвизначніших церковних і світських споруд Чернігова та губернії ХІІ-ХVIІІ ст. Співробітники Полтавської ГВАК опублікували документальні матеріали і дослідницькі праці про окремі місцеві пам'ятки козацько-гетьманської доби.

У Південній Україні члени ОТІС, вивчаючи минуле Новоросійського краю, залучали чималу інформацію з історії будівництва фортець, храмів і монастирів до численних нарисів з історії міст регіону, праць з церковної історії та археології, досліджували середньовічні архітектурні пам'ятки Криму, запорозьку старовину. Відомості щодо пам'яток ХVIІ-ХVIІІ ст. містять публікації Катеринославської ГВАК, присвячені історії міст та церковній старовині. Вивчення спадщини різних народів Криму становило важливий напрямок наукової діяльності Таврійської ГВАК. Значні фактичні матеріали, зібрані членами наукових товариств і установ на теренах Наддніпрянської України, поглиблювали знання про минуле, доводили історичну самобутність розвитку українських територій та самостійність їх історичного шляху.

Третій розділ - «Висвітлення культурної спадщини України у працях учених другої половини ХІХ - початку ХХ ст.» - складається з двох підрозділів. У першому підрозділі - «Внесок науковців Правобережної України у дослідження національного культурного надбання» - розглядається науковий доробок дослідників київського і подільського наукових осередків. Встановлено, що студії вітчизняної художньої старовини посіли помітне місце у науковій діяльності ряду викладачів і випускників Київського університету та інших навчальних закладів міста. Серед них важливий вплив на розвиток наукових досліджень речових пам'яток, практики їх використання як історичних джерел мала діяльність В. Антоновича та його послідовників О. Левицького, І. Каманіна, М. Істоміна. Особлива заслуга у відкритті й першій науковій інтерпретації унікальних пам'яток давньоруського монументального живопису належить А. Прахову. Чималий внесок у поглиблення наукових знань про сакральні середньовічні пам'ятки здійснили вчені історичної школи Київської духовної академії П. Лашкарьов, П. Лебединцев, М. Петров. На рубежі ХІХ-ХХ ст. концепту-альне значення у формуванні нових підходів до вивчення еволюції національної художньої культури мали праці М. Грушевського.

На початку ХХ ст. спостерігається певна спеціалізація у вивченні спадщини. Пам'ятки архітектури переважно студіюють Г. Павлуцький, В. Щербаківський, малярства - Є. Кузьмін. Вагому роль у дослідженні архі-тектурно-мистецької спадщини Поділля відіграв Ю. Сіцинський. К. Широць-кий у своїх численних працях подав узагальнюючу характеристику історико-культурного надбання та художнього життя України ХІ-ХVIІІ ст.

У другому підрозділі - «Вітчизняна архітектурно-мистецька спадщи-на в працях учених Лівобережної, Слобідської і Південної України» - визначено внесок у дослідження художньої спадщини вчених, пов'язаних переважно з Харківським і Новоросійським університетами.

Помітну роль у формуванні історичного знання про пам'ятки Гетьман-щини відіграли праці О. Лазаревського, який започаткував також вивчення українського портрету ХVI-ХVIІІ ст. як цінного історичного джерела. Деякі визначні храми та палацо-паркові комплекси Лівобережної України дослідив М. Макаренко. Документальні матеріали з історії будівництва у Слобожан-щині, описи окремих пам'яток оборонної і церковної архітектури ХVIІ-ХVIІІ ст. широко залучав до своїх праць Д. Багалій. Вивчення церковної архітектури та іконографії цього регіону ХVIІ-ХVIІІ ст. започаткував Є. Рєдін. М. Сумцов першим проаналізував своєрідні особливості українського сакрального живопису козацької доби. Чимало відомостей про пам'ятки Запорозького краю зосереджено в працях Д. Яворницького. Н. Кондаков, Д. Айналов і Ф. Шміт, студіюючи культуру Візантії і прилеглих до неї країн, здійснили вагомий внесок у вивчення проблем давньоруської культури, вироблення і удосконалення спеціальної методики вивчення медієвістичних художніх пам'яток як унікальних історико-культурних джерел.

Четвертий розділ - «Проблеми дослідження архітектурно-мистецької спадщини України у матеріалах Всеросійських археологічних з'їздів» - складається з двох підрозділів. У першому підрозділі - «Основні напрями висвітлення пам'яток архітектури і мистецтва на загальноросійських археологічних зібраннях другої половини ХІХ ст.» - проаналізовано проблематику і визначено тенденції досліджень національної спадщини на з'їздах другої половини ХІХ ст.

Наголошується, що робота організованих Московським археологічним товариством Всеросійських АЗ (1869-1911) була спрямована на розробку найрізноманітніших аспектів вітчизняної історії і культури. Матеріали АЗ яскраво відображують історіографічний процес накопичення і розвитку знань про історико-художню спадщину. Основними напрямами студій на АЗ в Києві (1873, 1899) і Одесі (1884) були особливості архітектури і монументального мистецтва княжої доби і пов'язані з цим питання взаємозв'язків і взаємо-впливів давньоруської і візантійської культур. Розпочалося опрацювання пам'яток релігійного малярства ХVI-ХVIІІ ст. Представлені науковцями фактичні матеріали викликали значну зацікавленість спадщиною України, сприяли подальшому розвитку процесів її вивчення і збереження.

У другому підрозділі - «Проблеми самобутності національної архітектурно-мистецької спадщини в матеріалах Всеросійських архео-логічних з'їздів початку ХХ ст.» - проаналізовані основні питання, які вивчались на АЗ початку ХХ ст. На з'їздах в Харкові (1902), Катеринославі (1905) і Чернігові (1907), які проводились в умовах активізації національно-демократичного руху, відбулося розширення студій у географічному, хронологічному і проблемному аспектах. Тематика пошуків збагатилася матеріалами, що висвітлювали культурну спадщину козацько-гетьманської доби ХVIІ-ХVIІІ ст., збережену на теренах як Правобережної, так і Лівобережної, Слобідської, і частково Південної України. У багатьох працях порушувались питання самобутності національного культурного надбання, обговорення яких фактично посіло провідне місце на АЗ початку ХХ ст. Активно вивчалися проблеми походження і генези вітчизняної сакральної архітектури та іконографії, їх регіональних особливостей, питання середньо-вічних шкіл іконопису, культурних впливів на Україну Візантії, Росії, країн Європи, самостійності української художньої культури. Особливу увагу було приділено українським дерев'яним церквам ХVIІ-ХVIІІ ст. як пам'яткам народної творчості. Розпочалося вивчення дерев'яного зодчества як феномена національної культури.

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист такі висновки і положення:

1. Вивчення стану наукової розробленості теми засвідчило, що комплек-сне висвітлення історичних студій архітектурно-мистецької спадщини України у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. в історичній науці відсутнє. Залучена джерельна база (опубліковані та архівні матеріали, історіографічна література) є достатньо репрезентативною для дослідження різноманітних аспектів обраної теми.

2. З'ясовано, що становлення і розвиток цілеспрямованих вивчень вітчизняних пам'яток культури України доби середньовіччя та раннього нового часу відбувались у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. і були спричинені загальною лібералізацією суспільно-політичного життя внаслідок реформ початку 60-х - 70-х рр., посиленням руху національно-культурного відродження, розвитком історичної науки. Вплив позитивізму, народницький напрям в історіографії сприяли збільшенню кола джерел за рахунок залучення речових і зображальних пам'яток, призвели до зростання інтересу до витворів народної архітектури і мистецтва. В умовах відсутності викладання курсу історії і культури України у вищих учбових закладах, а також спеціальних органів державної системи охорони пам'яток, чимала роль у дослідженні вітчизняної спадщини належала науковим історичним і церковно-архео-логічним товариствам, а також губернським вченим архівним комісіям, які активно вивчали регіональну історію.

3. Суттєвий внесок у виявлення і введення до наукового обігу вітчизняних архітектурних і мистецьких старожитностей, вивчення питань їх історії, особливостей архітектури, зв'язку з місцевими подіями і особами був зроблений 17 провідними товариствами і установами всіх регіонів Наддніпрянської України, які досліджували минуле своїх земель на основі комплексного використання писемних і речових джерел, а результати друкували у періодичних виданнях. Конкретні напрями, характер і науковий рівень цих пошуків залежали від ряду факторів, зокрема: мети і завдань інституції, її географічного розташування, спрямування наукових інтересів членів товариства та рівня їх кваліфікації, наявності в краї пам'яток певних видів та історичних періодів, існування історіографічної традиції, фінансових та видавничих можливостей для проведення досліджень тощо.

4. Поглиблені наукові студії вітчизняних пам'яток шляхом архівних та історико-археологічних досліджень здійснили вчені університетів Києва, Харкова, Одеси, Київської духовної академії та інших вищих навчальних і музейних закладів. У контексті власних наукових зацікавлень, вивчення окремих питань суспільно-політичної, а також так званої «внутрішньої» (культурної, релігійної, церковної) історії, їх зусиллями було досліджено, систематизовано, введено до наукового і суспільного обігу чималий матеріал про визначні пам'ятки архітектури і мистецтва України епохи Київської Русі (Д. Айналов, Н. Кондаков, П. Лашкарьов, А. Прахов, Ф. Шміт), ХІV-ХVІІІ ст. (М. Істомін, І. Каманін, Є. Кузьмін, О. Лазаревський, П. Лебединцев, О. Леви-цький, М. Макаренко, М. Петров, Г. Павлуцький, М. Сумцов, В. Щербаків-ський, К. Широцький, Д. Яворницький та ін.), сформовано методологічні засади пам'яткознавчих досліджень, порушено питання і здійснено спроби студіювання пам'яток релігійного і портретного живопису як унікальних історичних джерел, опубліковані праці, які сприяли поглибленню знань з деяких аспектів історії України та її культури.

5. Вагоме значення для розвитку планомірних масштабних наукових досліджень спадщини мало проведення з ініціативи Московського архео-логічного товариства Всеросійських АЗ (1869-1911), передусім тих, що відбулися в Україні. Вони стали центрами по об'єднанню зусиль наукових інституцій і окремих дослідників, важливим стимулом виявлення та вивчення пам'яток в регіонах, сприяли формуванню тематики досліджень, постановці і вирішенню важливих наукових проблем, формуванню нових методологічних підходів. Опрацювання матеріалів АЗ засвідчує, що тематика, пов'язана з архітектурно-мистецькою спадщиною України ХІ-ХVІІІ ст., вивчалась на всіх зібраннях, викликала незмінну зацікавленість широких кіл громадськості, а на ХІV АЗ в Чернігові (1907) домінувала серед інших питань.

6. Важливим наслідком проведення ХІ АЗ (1899) було створення при ІТНЛ в Києві першої спеціальної комісії для цілеспрямованого вивчення й видання старожитностей України. Її робота сприяла значному збагаченню джерельної бази історичної науки, створенню на цій основі, поряд з конкретно-історичними, перших узагальнюючих праць. В цих виданнях на основі зібраних джерел і систематизації пам'яток, передусім козацько-гетьманської доби, що трактувалась авторами як час блискучого розквіту української культури, робились спроби визначити її самобутні риси, місце серед інших світових культур (М. Грушевський, Є. Кузьмін, Г. Павлуцький, В. Щербаківський, К. Широцький). Поява цих робіт спричинила на початку ХХ ст. виокремлення культури України із загальноросійської.

7. Історичні студії національної архітектурно-мистецької спадщини доби середньовіччя і раннього нового часу здійснювались на рівні тогочасної науки, відіграли помітну роль у вивченні ряду суттєвих питань історії і культури України, започаткували розробку ряду напрямів і проблем, тим самим заклавши підгрунтя майбутніх наукових пошуків. Вони сприяли популяризації вітчизняного культурного надбання серед широких кіл громадськості, а відтак - зростанню патріотизму, національної самосвідомості суспільства, відродженню його історичної пам'яті. Праці другої половини ХІХ - початку ХХ ст. є значним внеском в історичну науку України і за умови критичного підходу залишаються цінними джерелами для сьогоднішніх дослідників, особливо з огляду на втрату значної частини національної спадщини упродовж ХХ ст.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях автора

1. Глава VІ, п.2. До історії вивчення пам'яток монументального мистецтва // Історико-культурна спадщина України: проблеми дослідження і збереження / [Бітковський О.В., Бондаренко Р.І., Бурдоносова Т.І. та ін.; відп. ред. В.О. Горбик. - К.: Інститут історії України НАН України. - 1998. - С. 320-343.

2. Розділ VІІ, п.2. Монументальний живопис // Актуальні питання виявлення і дослідження пам'яток історії та культури: (на матеріалах Зводу пам'яток історії та культури України). У двох частинах / [Горбик В.О., Тронько П.Т., Вербіленко Г.А. та ін.; відп. ред. В.О. Горбик]. - К.: Інститут історії України НАН України, 1999. - Ч.ІІ. - С. 212-249.

3. Розділ 10. Пам'ятки монументального мистецтва // Пам'яткознавчі студії в Україні: теорія і практика / [Горбик В., Денисенко Г., Катаргіна Т., Кот С. та ін.; відп. ред. В.О. Горбик]. - К.: Інститут історії України. - 2007. - С.313-331.

4. Айналов Дмитро Власович // Видатні діячі науки і культури Києва в історико-краєзнавчому русі України: Біографічний довідник. - К.: Інститут історії України НАН України. - 2005. - Ч.1. - С.34-39.

5. Кузьмін Євген Михайлович // Видатні діячі науки і культури Києва в історико-краєзнавчому русі України: Біографічний довідник. - К.: Інститут історії України НАН України. - 2005. - Ч.1. - С.300-304.

6. Прахов Адріан Вікторович // Видатні діячі науки і культури Києва в історико-краєзнавчому русі України: Біографічний довідник. - К.: Інститут історії України НАН України. - 2005. - Ч.2. - С.170-176.

7. Широцький Костянтин Віталійович // Видатні діячі науки і культури Києва в історико-краєзнавчому русі України: Біографічний довідник. - К.: Інститут історії України НАН України 2005. - Ч.2. - С.294-299.

8. Шміт Федір Іванович // Видатні діячі науки і культури Києва в історико-краєзнавчому русі України: Біографічний довідник. - К.: Інститут історії України НАН України. - 2005. - Ч.2. - С.300-307.

9. К.В. Широцький (сторінки життя) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей) / Редкол.: П. Тронько [відп. ред.] та ін. - Вип. 6. - К.: Рідний край. - 1999. - С. 335-340.

10. Є.М. Кузьмін як дослідник пам'яток українського образотворчого мистецтва // Історія України. Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей) / Редкол.: П. Тронько [відп. ред.] та ін. - Вип. 17. - Київ-Донецьк: Рідний край, 2001. - С. 91-95.

11. Архітектурно-мистецька спадщина України в працях визначних учених другої половини ХІХ - початку ХХ ст. // Український історичний журнал. - 2005. - № 6. - С.112-128.

12. Внесок наукових товариств України в дослідження вітчизняної архітектурно-мистецької спадщини (друга половина ХІХ -початок ХХ ст.) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. (Збірник статей) / Редкол.: П.Тронько [відп. ред.] та ін. - Вип. 33. - К.: Інститут історії України НАН України, 2006 - С.4-16.

13. Історичні дослідження архітектурно-мистецької спадщини України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. // Праці Центру пам'яткознавства. - Вип.12 / Центр пам'яткознавства НАН України та УТОПІК / гол. ред. Титова О.М. - К., 2007. - С.50-72.

14. Роль археологічних з'їздів останньої третини ХІХ - початку ХХ ст. у дослідженні архітектурно-мистецької спадщини України // Український історичний журнал. - 2008. - № 6. - С.99-110.

15. Д. Айналов і Україна // VІІІ Всеукраїнська наукова конференція «Історичне краєзнавство і культура» (Наукові доповіді і повідомлення). - Ч. І. - Київ - Харків: Рідний край, 1997. - С.125-128.

Анотація

Ковпаненко Н. Г. Архітектурно-мистецька спадщина України
у вітчизняних історичних дослідженнях (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Інститут історії України НАН України. - Київ, 2010.

У дисертації системно, на основі широкого кола опублікованих та архівних джерел вперше досліджуються особливості становлення вітчизня-них студій архітектурно-мистецької спадщини доби середньовіччя і раннього нового часу в Україні в контексті розвитку історичної науки другої половини ХІХ - початку ХХ ст. З'ясовано наукові та соціокультурні чинники, які обумовили розвиток цих досліджень, визначено їх тенденції і внесок
у розробку проблем національної історії та культури.

Систематизовано вклад у збирання джерел і вивчення вітчизняних пам'яток провідних наукових товариств і губернських вчених архівних комісій Наддніпрянської України. Встановлено особистий внесок окремих учених, їх здобутки у розробці питань, пов'язаних з вітчизняною культурною спадщиною, зокрема, докладно проаналізовано праці Д. Багалія, М. Грушевсь-кого, Є. Кузьміна, Г. Павлуцького, А. Прахова, К. Широцького та ін. Досліджено вплив Всеросійських археологічних з'їздів на процес розгортання студій архітектурно-мистецької спадщини України, розглянуто їх основні напрями і проблематику.

Ключові слова: архітектурно-мистецька спадщина, Наддніпрянська Україна, історія історичної науки, М. Грушевський, Д. Багалій, наукові товариства, Київське історичне товариство Нестора-літописця, археологічні з'їзди, губернські вчені архівні комісії, історичні джерела, історія та культура.

Аннотация

Ковпаненко Н. Г. Архитектурно-художественное наследие Украины в отечественных исторических исследованиях (вторая половина ХІХ - начало ХХ в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Институт истории Украины НАН Украины. - Киев, 2010.

В диссертации системно, на основе широкого круга опубликованных и архивных источников исследуются особенности становления отечественных изучений архитектурно-художественного наследия эпохи средневековья и раннего нового времени в Украине в контексте развития исторической науки второй половины ХІХ - начала ХХ века. Выяснены научные и социокультур-ные факторы, которые обусловили развитие этих изучений, определены их основные тенденции и вклад в разработку проблем национальной истории и культуры. Подчеркивается, что рост количества публикаций, посвященных архитектурно-художественному наследию Украины, происходил в условиях национально-культурного возрождения, оживления интереса общественности к истории родного края. Развитию исследований памятников способствовал подъем исторической науки и развитие ее отдельных отраслей, расширение тематики научных разработок в сторону социальной и культурной истории, ускоренные процессы профессионализации и институционализации науки. Исследования осуществлялись преимущественно в рамках позитивистского и народнического направления в историографии, что во многом определило их содержание и характер, привело к накоплению значительного фактического материала.

Установлено, что в условиях отсутствия преподавания истории и культу-ры Украины в высших учебных заведениях страны и системы государ-ственных органов охраны памятников, ведущая роль в изучении отечествен-ного наследия принадлежала основанным в Киеве, Харькове, Одессе и ряде губернских и епархиальных центров историческим и церковно-археологичес-ким обществам, а также губернским ученым архивным комиссиям.

Выяснено, что наиболее активно поиск информации о памятниках в контексте изучения местной истории и введение их в научный оборот осуществляли на территории Правобережной Украины 10 научных обществ, Левобережной, Слободской и Южной - 3 общества и 4 губернские ученые архивные комиссии. Отмечено, что данные о памятниках содержали изданные членами этих институций исследовательские работы по истории городов, населенных пунктов, историко-статистические описания епархий, приходов, церквей и монастырей, публикации письменных источников, в которых были выяснены отдельные вопросы их истории и строительства, раскрывалась связь с местными событиями и персоналиями.

Охарактеризован личный вклад и достижения отдельных ученых - преподавателей и выпускников Киевского, Харьковского, Новороссийского университетов и других учебных заведений страны в изучение отечествен-ного историко-культурного наследия и связанных с ним вопросов. Отмечено значение деятельности В. Антоновича и его учеников. Немалую роль в углублении научных знаний про выдающиеся религиозные архитектурно-художественные памятники сыграли публикации ученых исторической школы Киевской духовной академии П. Лашкарева, П. Лебединцева, Н. Пет-рова, Е. Сецинского. Важное значение для развития изучений памятников архитектуры и искусства как исторических источников, формирования концепции эволюции украинской культуры имели труды М. Грушевского. Его идеи оказали решающее воздействие на взгляды целого ряда отечественных ученых начала ХХ в. В диссертации в контексте общего историографического процесса детально проанализированы также работы Д. Айналова, Д. Багалия, М. Истомина, А. Лазаревского, О. Левицкого, Н. Кондакова, Е. Кузьмина, Г. Павлуцкого, А. Прахова, Е. Редина, К. Широцкого, В.Щербаковского, посвященные преимущественно наследию Киевской Руси и козацко-гетманской эпохи. Прослежена их роль в открытии и интерпретации памятников, разработке теоретико-методологических основ исследований, освещении общих вопросов истории и культуры Украины.