Відносини між українцями і поляками на початковому етапі Другої світової війни (1939-1941 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ВІДНОСИНИ МІЖ УКРАЇНЦЯМИ І ПОЛЯКАМИ НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939 - 1941 рр.)

Карпухіна Тетяна Олександрівна

20.02.22 - військова історія

ЛЬВІВ-2010

Анотація

Карпухіна Т.О. Відносини між українцями і поляками на початковому етапі Другої світової війни (1939-1941 рр.)

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 - військова історія. - Національний університет «Львівська політехніка». - Львів, 2010.

У дисертації на основі широкого кола джерел досліджено українсько-польські міжетнічні відносини на початковому етапі Другої світової війни (1939-1941 рр.). Здійснено комплексний аналіз форм і методів боротьби українського та польського підпілля проти окупаційного режиму.

Досліджено суспільно-політичне та громадське життя українців і поляків в умовах радянізації Західної України у 1939-1941 роках, процес встановлення радянського тоталітарного режиму і депортації польського і українського населення. Визначено сферу впливу українців і поляків у діяльності громадських закладів і державних установ. Проаналізовано становлення польсько-українських відносини на території Закерзоння (Надсянні, Холмщині, Підляшші ).

Ключові слова - польський еміграційний уряд, українське підпілля, польське підпілля, депортації, карально-репресивна система, Організація українських націоналістів, Український комiтет Підляшшя, Український Центральний Комiтет, Українська головна визвольна рада.

Аннотация

Карпухина Т.А. Отношения между украинцами и поляками на начальном этапе Второй мировой войны (1939-1941гг.). Дисертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 20.02.12 - военная история. - Национальный университет «Львовская политехника». - Львов, 2010.

В диссертации на основе широкого круга источников исследовано украинско-польские межэтнические отношения на начальном этапе Второй мировой войны(1939-1941рр.). Осуществлен комплексный анализ форм и методов борьбы украинского и польского подполья против оккупационного режима.

Исследовано общественно-политическую и гражданскую жизнь украинцев и поляков в условиях установления советской власти Западной Украины в 1939-1941гг., процесс установления советского тоталитарного режима и депортации украинского и польского населения. Установлено сферу влияния украинцев и поляков в области деятельности общественных и государственных заведений. Проанализировано установление польско-украинских отношений на территории Закерзонья (Надсянье, Холмщина, Подляшье)

Найдено особенности массовых депортаций населения Западной Украины на начальном этапе Второй мировой войны. Дана характеристика особенности даных репрессий и их последствий для дальнейшей судьбы западноукраинского народа.

Описывается проблема функционирования главной и единственной украинской политической силы на начальном этапе Второй мировой войны ОУН.

Основная идея инструкций ОУН - революционно-повстанческая борьба за возрождение Украинского государства, которая базировалась на собственных силах украинского народа.

Главное задание ОУН - всестороннее развитие собственных сил, а это, в первую очередь, укрепление и распостранение деятельности ОУН на всех украинских землях и одновременная подготовка членов организации к повстанческим формам борьбы, их военная муштра и организация военных отделов, повстанческая борьба и на освобожденной от оккупантов территории - провозглашение Украинского государства и образование центральных и местных органов власти.

Пытаясь решить украинскую проблему в конце 30-х годов ХХст польское правительство остановилось на самих радикальних методов ее решения. Переломным моментом в изменении политики польской власти относительно украинцев стал 1935год, после смерти Ю.Пилсудского право- радикальне силы Польши начали борьбу за влияние в стране.

Ключевые слова - польское эммиграционное правительство, украинское подполье, польское подполье, депортации, репрессивная система, ОУН, Украинский комитет Подляшья, Украинский центральный комитет, УГВР.

Annotation

Karpuhina T.O. Ukrainian-Polish interethnic relations on the early stage of the World War ll .

The dissertation presented to acquire a candidate degree in historical sciences , speciality 20.02.22 - military history. - National University «Lviv Politechnics».

In the dissertation ,on the basis of a great amount of sources, is analysed the Ukrainian-Polish interethnic relations on the early stage of the World War ll.

It is analysed social and political life of the Ukrainians and the Poles in Western Ukraine during the Soviet period in 1939-1941, the process of the establishment of the Soviet totalitarian regime and the deportation of the Ukrainian and Polish population. It is determined the sphere of influence of the Ukrainians and the Poles in the work of the social organizations and state establishments.

It is analysed the formation of the Ukrainian-Polish relations on the territory of Zakerzonnya ( Nadsyannya,Holmschina, Pidlyashya ).

Key words - Polish emigratory government , Ukrainian underground organization, Polish underground organization, deportation, punitive-repressive system, Organization of Ukrainian Nationalists, Ukrainian Commettee of Pidlyashya,Central Ukrainian Commettee, Central Ukrainian Liberatory Union.

політичний тоталітарний депортація

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Тривалий час в історіографії Другої світової війни залишалася малодослідженою проблема відносин між українцями та поляками.

Після вступу у вересні 1939 р. Червоної Армії на західноукраїнські землі здійснюється політика не лише формально-юридичного оформлення контролю сталінської тоталітарної держави над цим краєм, але й рішеннями Народних Зборів Західної України та Верховних Рад СРСР і УРСР. Зусилля комуністичного режиму спрямовуються водночас на перетворення регіону в інтегральну частину Радянського Союзу, негайно розпочинається інтенсивне відтворення тих структур, що складали основу соціально-економічного і суспільно-політичного ладу в тодішньому СРСР. Процес, який визначають терміном «радянізація», охопив усі сфери життя західноукраїнського суспільства. Тривалий час його зміст офіційною радянською історіографією подавався тільки у позитивному аспекті, спотворюючи історичну свідомість і згубно позначаючись на висвітленні цієї важливої проблеми минулого нашого народу. Нині в умовах демократичного суспільства стає можливим на основі наукового осмислення процесів минулого об'єктивно показати складність відносин між українцями та поляками протягом вересня 1939 - червня 1941 рр.

Актуальність даної теми зумовлена не тільки потребами історичної науки, але й геополітичною ситуацією навколо України. В умовах налагодження і розвитку добросусідських стосунків між Україною і Польщею необхідним є неупереджене вивченя даної теми. Одним з надзвичайно важливих аспектів, що впливав на двосторонні стосунки, була проблема визнання польським урядом та польським підпіллям права українців на створення власної державності на теренах Західної України.

Дослідження першої спроби запровадження і функціонування в Західній Україні сталінської тоталітарної системи важливе й тому, що це був перший досвід насадження радянської суспільної моделі за межі території її виникнення. У згаданий період, на відміну від 1917-1921 рр., у Європу експортувалася вже повністю сформована суспільна система, що вела свій початок від більшовицького перевороту 1917 року. Після Західної України (і Західної Білорусії, де аналогічні процеси відбувалися паралельно), цей досвід був неодноразово повторений в різних модифікаціях: від Прибалтики до країн Центральної Європи, а згодом - Південно-Східної Азії та Латинської Америки. Остання обставина, а також тісний зв'язок подій в Західній Україні з міжнародною політикою 1939-1941 рр. дозволяють розглядати цей важливий етап новітньої української історії цілком правомірно у контексті європейської і світової історії.

Наукове узагальнення та осмислення проблеми підсилюється її практичною значущістю. Адже наслідки подій 1939-1941 рр. мають значний вплив на сучасні процеси в незалежній Українській державі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до теми досліджень кафедри всесвітньої історії Рівненського державного гуманітарного університету «Всесвітня історія в контексті сучасної цивілізації» (протокол №4 від 11.01.2000).

Мета і завдання роботи. Виходячи з наукового, теоретичного та практичного значення проблеми, враховуючи необхідність її подальшого об'єктивного висвітлення, спираючись на вітчизняні та зарубіжні публікації документів та матеріалів, використовуючи неопубліковані джерела, враховуючи нагромаджені матеріали і висновки української та зарубіжної історіографії, автор поставила за мету об'єктивне відтворення картини українсько-польських взаємин на початковому етапі Другої світової війни (вересень 1939-червень 1941 рр.).

У відповідності до поставленої мети висуваються такі завдання:

- розкрити суспільно-політичне та громадське життя українців і поляків в умовах радянізації Західної України у 1939-1941 роках;

- висвітлити процес встановлення радянського тоталітарного режиму на Західній Україні;

- визначити форми і методи боротьби українського та польського підпілля проти окупаційного режиму;

- показати процес формування репресивно-каральної системи проти українського та польського підпілля;

- висвітлити масові депортації польського та українського населення;

- дослідити польсько-українські відносини в Надсянні, Холмщині, Підляшші;

- простежити участь українців і поляків у сфері діяльності громадських закладів і державних установ Холмщини, Надсяння і Лемківщини.

Об'єктом дослідження виступають відносини між українцями і поляками на почаковому етапі Другої світової війни та на тлі суспільно-політичних процесів в умовах радянізації Західної України у 1939-1941 рр.

Предметом дослідження є встановлення радянського тоталітарного режиму і депортації польського і українського населення; участь українців і поляків у сфері діяльності громадських закладів і державних установ; форми і методи боротьби українського та польського підпілля проти окупаційного режиму.

Хронологічні рамки дисертації - вересень 1939 - червень 1941рр. - зумовлений тим, що в даний період у суспільно-політичному житті Західної України відбувався злам польської моделі життя населення регіону та утвердження її радянського різновиду.

Радянізаційні процеси нової влади носили, безперечно, примусовий характер, хоча в окремих випадках (модернізація промисловості, певні зміни у соціальній сфері та інше) вони збіглися з об'єктивними потребами суспільного розвитку регіону.

Географічні межі дослідження - західноукраїнські землі, що знаходились під радянською окупацією з одного боку та Надсяння, Холмщина, Підляшшя, які знаходились під німецьким окупаційним режимом - з іншого.

Методологічну основу дисертації складають принципи історизму, наукового та об'єктивного підходу до висвітлення теми при поєднанні з загальнонауковими конкретними історичними методами. Застосовано також методи періодизації, класифікації, причому перевага надавалася науковому опрацюванню й осмисленню документальних, насамперед маловідомих, фактів. В усій своїй сукупності це стало важливим механізмом для розкриття поставленої у роботі мети. Огляд наукової літератури з досліджуваної проблеми здійснювався за хронологічним та структурно-тематичним принципами історіографії.

Наукова новизна дослідження та особистий внесок автора у висвітленні проблеми полягають в тому, що в дисертації:

- з сучасних наукових позицій проаналізовано основні напрямки, форми та методи перетворень у суспільно-політичній сфері Західної України в 1939-1941 рр. та показано ставлення до цього процесу різних категорій і верств місцевого населення;

- комплексно досліджено суспільно-політичне життя Західної України в період 1939-1941 рр.;

- досліджено процес формування репресивно-каральної системи щодо українського та польського підпілля в умовах їхньої боротьби проти окупаційного режиму;

- здійснено спробу дати об'єктивне наукове пояснення як уже відомих так і нововиявлених фактів із суспільно-політичного життя західноукраїнського суспільства досліджуваного періоду.

Основні положення дисертації, що виносяться на захист :

- суспільно-політичне та громадське життя українців і поляків в умовах радянізації Західної України у 1939-1941 рр. було складним і неоднозначним;

- встановлення радянського тоталітарного режиму на Західній Україні здійснювалось у примусовому порядку;

- форми і методи боротьби українського та польського підпілля проти окупаційного режиму були різноманітними;

- формування репресивно-каральної системи проти українського підпілля, що відбувалися на засадах, визначених тоталітарною системою;

- масові депортації поляків на Волині відбувались у три етапи;

- участь українців і поляків у сфері громадських закладів і державних установ Холмщини, лемківщини і Надсяння була обмеженою;

- головною i єдиною українською полiтичною силою на той час була ОУН.

Науково-практична значимість роботи полягає в тому, що її матеріали і висновки можуть бути використані для підготовки узагальнюючих праць з історії України, видання збірок документів та матеріалів, що торкаються питань суспільно-політичного життя краю 1939-1941 рр. Вона буде корисною для розробки загальних і спеціальних курсів з новітньої історії України та військової історії України.

Структура роботи - визначена поставленими у ній метою і завданнями, а тому побудована за проблемно-хронологічним принципом. Вона складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків.

Апробацію теми здійснено шляхом її обговорення на кафедрі всесвітньої історії Рівненського державного гуманітарного університету, а також через виклад основних її положень на 14 науково-практичних конференціях. Ключові положення й висновки дисертації опубліковані у науковій брошурі автора, дев'яти статтях (п'ять з них у фахових виданнях).

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження, окреслено хронологічні і географічні рамки, визначено наукову новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі «Історіографія та джерела» подається характеристика наукової розробки досліджуваного питання та джерельної бази.

У першому підрозділі аналізуються праці радянських, сучасних українських та зарубіжних істориків.

Характеризуючи радянську історіографію Другої світової війни, слід зазначити, що публікації тієї доби загалом тенденційно висвітлювали історичні події, але в них опубліковано величезну кількість архівних документів, які на той час були доступні лише вибраним дослідникам. Тому дисертант після критичного аналізу їх також використав. Це насамперед стосується таких монографій: “Торжество історичної справедливості. Закономірність возз'єднання західноукраїнських земель в єдиній Українській радянській державі”, яку випустив колектив Інституту суспільних наук АН УРСР (Львів) за редакцією М.Олексюка, «Возз'єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною», збірник статей та архівних документів «І наша частка в перемозі».

Кардинальні зміни у розробці проблеми відбулися наприкінці ХХ- на початку ХХІ ст., коли Україна стала самостійною державою і вітчизняні історики почали активно переосмислювати трагічні події, що відбувалися в роки Другої світової війни в Україні, Польщі, СРСР і загалом Центрально-Східній Європі.

В.Косик у своєму дослідженні «Україна і Німеччина у Другій світовій війні», використовуючи документи німецьких архівів, довів, що й мельниківці брали участь в українському русі опору, але переважно висвітлив діяльність ОУН(б). В Косик. Розкол ОУН 1939-1940. Збірник документів / Косик В. - Львів: Львівський державний національний університет ім. І.Франка; Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 1997- 134с. Про мельниківців говорив побіжно, іноді користувався старими штампами П.Мірчука, стверджуючи, що мельниківці теж воювали, але воювали мало. Мірчук П.Нарис історії оррганізації українських націоналістів 1920-1939. Т.1 /Мірчук П. -Мюнхен-Лондон-НЬЮ-Йорк:Українське видавництво,1968 - 632 с.

Ю.Киричук у монографії “Нариси з історії українського національно-визвольного руху 40-50-х рр. ХХ століття” продовжив поглиблене висвітлення теми збройної боротьби на західноукраїнських землях. Тему збройної боротьби з німецькими окупантами розвинув Б.Савчук у брошурі «Збройні сили України: етапи вічного походу». С.Галамай у праці «Боротьба за визволення України 1929-1989» на великому фактичному матеріалі розкрив характер ідейно-політичної діяльності ОУН і довів, що починаючи з 30-х років ХХ століття, ідеологія українського націоналізму стала духовною зброєю визвольної боротьби, «синонімом українського визвольного руху».

У книгах А.Трубайчука “Брудершафт двох диктаторів” і “Друга світова війна” дано характеристику першого етапу Другої світової війни 1939-1941 рр. як загарбницької, несправедливої, яку розпочали тоталітарні агресивні режими Німеччини і СРСР на території Польщі, до складу якої входили західноукраїнські землі. Багато уваги автор приділив аналізу взаємовідносин Німеччини і СРСР, які рвалися до світового панування через агресію, що стало причиною вибуху Другої світової війни.

Київські історики О.Рубльов і Ю.Черченко у монографії “Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції (20-50-ті роки ХХ ст.)”, вперше використавши документи Архіву Служби безпеки України, оприлюднили факти трагічної долі західноукраїнської інтелігенції, яку “подарував” сталінський тоталітарний режим.

А.Чайковський у монографії “Невідома війна (Партизанський рух в Україні 1941-1944рр. мовою документів, очима історика)” зробив спробу дослідити витоки українського націоналістичного руху та висвітлити цілі й тактику ОУН напередодні й під час Другої світової війни, а також ставлення її лідерів до німецьких окупантів і більшовицьких партизанів.

У праці П.Іванишина “Олег Ольжич - герольд нескореного покоління” осмислено еволюцію О.Ольжича-Кандиби не тільки як поета, але й провідника, лідера національно-визвольної боротьби 30-40-х рр. Автор доводить, що О.Ольжич став жертвою провокації гестапо, яке не допускало, щоб Провід ОУН(м), який він очолював на окупованих німцями українських землях, домовився з Р.Шухевичем про спільні дії проти німців.

У книзі М.Литвина, О.Луцького і К.Науменка «1939. Західні землі України» документально відтворено трагічний злам української історії 1939р. пакт Молотова - Ріббентропа 23 серпня, договір про дружбу і кордони 28 вересня, похід «визволителів» 17-26 вересня, більшовицьку систему «виборів» до Народних Зборів Західної України, спротив західних українців сталінській тоталітарній системі.

У багатотомнику В.Сергійчука даній темі присвячено два томи “Волинь”, «Закерзоння» охарактеризоване становище даних земель у роки Другої світової війни, додаються документи.

У п'ятитомному виданні збірника «Україна-Польща: важкі питання» (Варшава 1999-2001), який підготували до друку Світовий союз воїнів Армії Крайової і об'єднання українців у Польщі, розглянуто польсько-українське військове протистояння у роки Другої світової війни.

У другому підрозділі проаналізовано джерела, використані у дисертації.

Тривалий час в історіографії Другої світової війни була, по суті, відсутня наукова концепція, замість якої використовувались ідеологічні догмати, що були сконструйовані апаратом КПРС. Внаслідок негативного впливу ідеологічного фактора не було створено наукового літопису і повноцінної бібліографії з проблематики Другої світової війни в УРСР. Лише тепер, в умовах демократизації суспільства, став можливим аналітично-критичний розбір військово-політичного протистояння на західних землях України у 40рр. ХХ ст.

Найбільше документального матеріалу супротивних сторін виявлено у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВ України) і в Центральному державному архіві громадських організацій (ЦДАГО України).

У ЦДАГО України використано фонди: «ЦК Компартії України», «Український штаб партизанського руху», «Комітет державної безпеки при Раді Міністрів УРСР», «Центральний комітет КПЗУ» та ін., які дали можливість простежити діяльність ОУН(б), ОУН(м), а також ЦК КП(б)У, партійних і радянських органів, НКВС, НКДБ, Українського штабу партизанського руху, партизанських штабів з'єднань і загонів, німецьких спецслужб, командування частин вермахту.

Чимало цінних документів виявлено в регіональних архівах, насамперед у фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові (ЦДІА України у Львові), Державних архівів Львівської (ДАЛО), Волинської (ДАВО) та Рівненської (ДАРО) областей , Головний архів нових актів м. Варшава (Польща).

Збірники документів, видані в діаспорі, дають можливість об'єктивніше трактувати події. Насамперед відзначимо багатотомний збірник документів і матеріалів: Літопис Української Повстанської Армії. -Т.1. Волинь і Полісся: німецька окупація. -Кн.1.: Початок УПА: документи і матеріали; Т.2. Волинь і Полісся: німецька окупація. -Кн.2.; Т.2. Волинь і Полісся: німецька окупація. -Кн.3.

У 1993р. Інститут українознавства НАН України, Львівське відділення інституту Української археографії НАН України започаткували видання збірки документів і матеріалів про події на західноукраїнських землях в 40-50рр.ХХ ст. «Літопис нескореної України». Кн.1., а Науково-дослідний центр історії національно-визвольних змагань України в 1997р. опублікував другу книгу цього видання. Драму того часу доповнюють трьохтомник «Депортації. Західні землі України кінця 30-х - початку 50-х рр.» Т.І. 1939-1945рр., а також збірник документів І.Біласа “Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953”. Книга друга.

У другому розділі «Суспільно-політичне та громадське життя українців і поляків в умовах радянізації Західної України у 1939-1941 рр.» висвітлено зміст суспільних процесів, суспільно-політичне та громадське життя українців і поляків краю 1939-1941 рр.

У першому підрозділі розкрита доля України в планах іноземних держав на початку Другої світової війни. Намагаючись вирішити українську проблему наприкінці 30-х рр,. польський уряд зупинився на найрадикальніших методах її розв'язання. Переломним у зміні політики польської влади щодо українців став 1935 р., коли після смерті Ю. Пілсудського право-радикальні сили Польщі розпочали боротьбу за вплив у країні. Боротьба між прихильниками «державної асиміляції» українців та радикального розв'язання українського питання завершилась перемогою останніх. Після відставки 12 жовтня 1935 р. В.Славека з посади прем'єр-міністра у правлячому таборі фактично не було авторитетного лідера, який зміг би продовжити курс на «нормалізацію».

Еволюція державного устрою Польщі у напрямку тоталітаризму завершилася утворенням у 1937 р. проурядової партії Табір національної єдності (ТНЄ). Прихильники авторитарних методів правління, об'єднавшись навколо Е. Ридз-Смігли, ставили за мету згуртувати польське суспільство навколо ідеї оборони держави.

Польській дипломатії вдалося досягти домовленості з керівництвом Третього рейху про фактичну підтримку своєї політики щодо українців. Виношуючи плани війни з Польщею, Гітлер з легкістю підтримав процес вироблення спільної позиції в українському питанні для того, щоб приспати пильність офіційної Варшави. 5-го січня 1939 р. у розмові з міністром закордонних справ Речіпосполитої Ю. Беком він запевнив, що Німеччина за будь-яких обставин зацікавлена у збереженні сильної національної Польщі. В свою чергу польський міністр заявив, що «Україна» - це польське слово, яке означає «східні прикордонні землі», котрі протягом десятиліть позначали території, розташовані на схід від польських володінь вздовж Дніпра.

Напруга в польсько-українських стосунках вилилась в рішення офіційної влади розв'язати наболілу проблему радикальними методами. У Варшаві прийшли до висновку, що справа ліквідації українського питання в попередній час просувалася занадто повільно, а тому повноваження щодо її розв'язання потрібно перебрати на себе уряду.

На початку 1939 р. Міністерством закордонних справ було розроблено таємний проект «Головні напрямки еміграційної політики на територіях Львівського, Тернопільського і Станіславівського воєводств.» Зокрема, в документі пропонувалось посилити дії щодо створення сприятливих для еміграції українців умов. Вже на початковому етапі, на територіях від Збруча і аж до етнічно польських теренів передбачалося створити коридор, на якому переважатиме польський елемент. М.Р. Литвин, О.І. Луцький, К.Є. Науменко Західні землі України 1939./М.Р. Литвин - Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України: Львів, 1999 - 152 с.

Наслідком таких дій стали спорадичні напади на відступаючі польські частини, а також намагання помститися тим полякам, які кривдили українців до початку війни. Це явище не набрало масового характеру, проте окремі такі випадки мали місце.

Ставлення польського еміграційного уряду до української проблеми на початковому етапі війни було зумовлене: по-перше, історичними чинниками у взаємовідносинах двох народів, тобто уявленнями поляків про єдину, неподільну Річпосполиту «від моря до моря». По-друге, на це ставлення впливали довоєнні погляди поляків на те, хто такі українці, чого вони прагнуть і чи є їхні прагнення корисними для польської держави. По-третє, важливу роль тут відіграла і офіційна позиція щодо поляків з боку українського національно-визвольного руху в особі Організації Українських Націоналістів. Слід відзначити, що свою політику стосовно української проблеми польська сторона вимушена була узгоджувати з планами західних держав (Франції, Англії та Німеччини), які часто просто не хотіли дратувати керівництво СРСР, тому що розуміли: головна мета - залучення СРСР до табору союзників.

У другому підрозділі висвітлено процес встановлення радянського тоталітарного режиму.

Для аналізу й оцінки масштабів «соціалістичних перетворень», радянізації краю та визначення точки відліку слід стисло охарактеризувати суспільне життя української спільноти в міжвоєнних Польщі та Румунії. Потрапивши у становище національних меншин, українство в обох державах зазнавало політичних, економічних, соціальних, культурних, релігійних утисків. Разом із тим наявність лояльних форм волевиявлення у вигляді політичних партій та громадських об'єднань створила умови для отримання навичок самоорганізації й самодіяльності.

Возз'єднання супроводжувалося широкомасштабною агітаційно-пропагандистською кампанією, до якої залучалися представники радянської творчої інтелігенції, науковці, відомі далеко за межами СРСР.

Включення західних українських земель до складу СРСР призвело до створення на них радянської політичної моделі. Причому вона не пристосовувалася до попередньо існуючої польської системи і навіть не мала Україну присилалися уповноважені з різних регіонів СРСР. Місцеві кадри радянський режим ігнорували. Природно, що такий стан справ викликав специфічного окупаційного характеру - вона була запроваджена такою ж, як і в СРСР. Сталінська тоталітарна система нехтувала місцевими особливостями, усталеними звичаями й традиціями. Для свого функціонування в Західну опір місцевого населення. Тому постала необхідність негайного зміцнення репресивно-карального механізму з метою захисту насаджуваного більшовицького режиму та тотального контролю.

В грудні 1939 - лютому 1940 рр. на Західній Україні були створені органи суду і прокуратури. Керівництво обласним і районними судами здійснювало управління юстиції. На Волині у 1940 р. його начальником був затверджений В.Ліплявий, а заступником - Д.Любиський. Посади народних суддів комплектувалися, в основному, працівниками, відрядженими сюди Народним комісаріатом юстиції УРСР. Головою обласного суду призначили М.Школьного, а заступниками - С.Алпатова, С.Кутового. Також були затверджені районні та обласний прокурори Волинської області.

У третьому підрозділі характеризуються форми і методи боротьби українського та польського підпілля проти окупаційного режиму.

На всіх етапах формування і розвитку цієї системи керівна роль у суспільстві належала Комуністичній партії, а точніше її апаратові й одноособово Генеральному секретареві. Політичний апарат визначав і контролював життя суспільства. У суспільстві все підпорядковувалось (навіть карально-репресивні органи) вищій партійній інстанції або вождю.

Партократична держава повністю знищила економічну структуру старого суспільства. Націоналізація всієї економіки легалізувала партійну монополію на володіння народним господарством. Усі державні і громадські структури діяли відповідно до волі партії. Ради стали надійною ширмою, за якою стояв всевладний партійний апарат. Профспілкові, молодіжні організації і «самодіяльні» структури мали право лише сліпо виконувати партійні розпорядження і підтримувати її ініціативи. Відносини між партапаратом і держапаратом були відносинами не координації, а субординації. Державна машина лише допомагала партапарату управляти суспільством. Становлення більшовицької державності супроводжувалося абсолютизацією насильства. Деспотичний режим одноосібної влади створив як інструмент каральної політики наддержавний механізм - НКВС, придатком якого стали всі інститути держави, включаючи армію. У партійній державі все без найменших винятків було пройнято всеохоплюючим контролем репресивних органів.

Висвітлено і описано політичну боротьбу й опір радянській тоталітарній системі. Процес радянізації Західної України супроводжувався загостренням політичної боротьби. Цю боротьбу з новим радянським режимом повели підпільні польські і українські організації

Боротьбу з новим режимом на західноукраїнських землях очолила Організація українських націоналістів. Оунівці розуміли, що боротися з більшовицькою владою буде набагато важче, ніж з польською.

Досить активно діяла ОУН у Східній Галичині. На Волині ж українські націоналісти в час приходу Червоної армії ще не опам'яталися від тих ударів, які їм завдали польські власті.

Справжнім бичем для мешканців «визволених територій» - Західної України і Західної Білорусії - були масові депортації 1939-1941рр. Це питання не випадково не стало предметом наукового дослідження в колишньому СРСР. Факт цей лише згадувався, практично ж довго замовчувався, вважався та й до цього часу деякою мірою вважається «білою плямою». Знайомлячись сьогодні із багатьма відкритими для вивчення архівними документами, можна зробити висновок, що масові арешти, депортації, трудові переміщення, штучні мобілізаційні акції мали зовсім не стихійний характер. Ці репресії були логічним продовженням кривавого терору, розпочатого проти населення радянської України у 30-х рр. Без суду і слідства, і навіть без письмового звинувачення за цей час було вивезено у Сибір, на Північ, Далекий Схід, у Казахстан та інші віддалені райони СРСР майже 10 % населення.

Було висвітлено етапи депортації. За три дні, на першому етапі депортацій, із Волинської області було вивезено 1613 сімей (8858 осіб); залишено через хворобу 115 осіб; відсутні вдома на час операції - 274 особи. Всього на 13 лютого 1940 р. із Західної України було депортовано 17 206 сімей (89 062 особи).

Другий етап депортації розпочався 13 квітня 1940 р. Жертвами цієї акції стали переважно жінки і діти, тобто члени сімей заарештованих і засуджених громадян. Для проведення операції були створені обласні, районні і дільничні трійки НКВС, до складу яких входили партійні керівники. Відповідальність за підготовку і проведення виселення повністю покладалася на райкоми КП(б)У і райвиконкоми та, перш за все, на перших секретарів райкомів і голів райвиконкомів. Третій етап тривав протягом червня - липня 1940 р., було вивезено близько 240 тис. осіб. На 2 липня 1940 р. з Волинської області виселено 7452 сім'ї, або 16 590 біженців. Останній, четвертий етап депортації відбувся у червні 1941 р., її жертвами стали приблизно 300 тис. осіб. Це переважно кваліфіковані робітники, залізничники, заможні селяни та інтелігенція. М. Кучерепа. Історія 1939-1941/ М. Кучерепа - Науково-документальна серія книг «Реабілітовані історією», Львів, 2006,-454 с

Із директивних документів вищих органів влади, а також матеріалів НКВС СРСР видно, що в ході кожної з чотирьох депортацій 1940-1941 рр. виселені різні категорії громадян, кожна з яких у тодішній термінології мала свою назву і на поселенні утримувалась, як правило, окремо від інших:

- у лютому 1940 р. - «спецпоселенці-осадники», або «осадники і лісники»;

- у квітні 1940 р. - «адміністративно вислані» (члени сімей репресованих польських офіцерів, поліцейських, жандармів, тюремників, державних службовців, поміщиків, фабрикантів і учасників «контрреволюційних повстанських організацій»);

- у кінці червня - на початку липня 1940 р. - «спецпоселенці-біженці» (особи, які прибули в західні області УРСР і БРСР з територій, окупованих німцями);

- у травні - червні 1941 р. - т. зв. «ссильнопоселенці».

У третьому розділі дається характеристика польсько-українських відносини в Закерзонні (Надсянні, Холмщині, Підляшші).

У першому підрозділі розкрита участь українців і поляків у сфері діяльності громадських закладів і державних установ Закерзоння.

З перших днiв окупацiї гiтлерiвцi вважали зайнятi ними землi Польщi, в тому числi й етнiчно українськi, своєю вiйськовою здобиччю i стали трактувати їх як сферу iнтересiв третього рейху. В зв'язку з цим вони одразу ж розпочали втiлювати свої плани господарювання. Перш за все було проголошено, що максимальне залюднення територiї сягатиме вiд 80 до 90 осiб на квадратний кiлометр.

Німецько-польська вiйна та їi швидкий перебiг створили новi умови на західноукраїнських землях, якi столiттями гнобилися окупантами і зазнавали найбiльше лиха, особливо в останнiй добі. Українське село замкнулося в собi, на руїнах спалених церков кляло колонiстiв, які займали кращі землі. Мiсто, де стиралося старе українське слово, було зосереджене в єврейсько-польських руках - ні Холм, ні Сянок, нi Перемишль, нi Ярослав не були вже чинниками господарського поступу українського народу. Такі події тільки призвели до того, що українські міста стали суспільним i нацiональним ворожим гнiздом, яке постiйно обезсилювало морально й духовно нащадкiв тих, хто колись закладав тут захiднi межi українського народу.

На територiї довоєнної Польщi, що потрапила в сферу впливу гiтлерiвської Нiмеччини, окупанти створюють на чолi з Гансом Франком 26 жонтня 1939 року з центром у Краковi Генеральну Губернiю, яка дiлилася на 4 дистрикти - Кракiв, Варшава, Люблін i Радом.

Українцi як автохтони проживали компактно в Кракiвському та Люблінському дистриктах, а окремими колонiями - у Варшавському та Радомському. Про свої обiцянки їм щодо допомоги у вiдродженнi української державностi в Берлiнi одразу ж забули, переговорюючи лише з поляками- германофiлами про статус можливого державного утворення. Такий несподiваний для багатьох українських полiтикiв поворот став початком реального протверезiння.

За iнiцiативою вiдомого українського дiяча часiв УНР Тимоша Олексiюка в жовтнi 1939 року на Пiдляшшi скликається нарада з місцевих громадсько-полiтичних дiячiв - П.Божика, М.Коляди, І.Пастернака, В.Дмитрiюка, I.Олексюка, Й.Шинкарика i В.Соловiя. На цiй нарадi ухвалено створити Український комiтет Пiдляшшя i вислати спецiальний меморандум до нiмецької окупацiйної адмiнiстрацiї з вимогою скасувати всi тi обмеження, якi поклала на розвиток українського життя колишня польська влада.

У другому підрозділі висвітлюється процес утворення, структура і функціонування ОУН. Головною ж i єдиною українською полiтичною силою була на той час ОУН.

Вважаючи, що полiтика принципової негацiї лише наповнює тюрми, а провiдники УДК (українського державного комітету), взявши на себе величезнi клопоти щодо пристосування українського населення Закерзоння до умов гiтлерiвської окупацiї i змирившися з вiдмовою нiмцiв у квiтнi 1941 року в створеннi укранської автономiї за рахунок теренiв Лемкiвщини, Надсяння, Холмщини та Пiдляшшя, то тим самим вони все бiльше вивiльняли нiшу для тих, хто готовий був ставати до рiшучого бою за майбутню незалежну Україну.

До таких належали члени Органiзацiї українських нацiоналiстiв, для яких пiсля розпаду Польщi витворилися новi обставини для дiяльностi. Тисячi її членiв було звiлънено з польських тюрем, i вони тепер добиралися до рiдних домiвок, сподiваючись негайно включатися до боротьби за встановлення Української держави. Їх бачили на багатьох українських теренах. В. Сергійчук. Український здвиг. Закерзоння 1939-1947 / В. Сергійчук - Київ: Українська видавнича спілка, 2004, - 840 с.

Починаючи вже з кiнця 1939 року, за участю провiдних членiв ОУН з України (Володимир Тимчiй, Володимир Гринiв та iншi), пiд керiвництвом Бандери в Краковi було розроблено конкретний оперативний план дiялъностi Органiзацii. Згодом вiн доповнювався i уточнювався i на початку травня 1941р. в завершальному виглядi був оформлений як iнструкцiя РП ОУН «Боротьба й дiялънiсть ОУН пiд час війни». Провiдна iдея цих iнструкцiй - революцiйно-повстанська боротьба за вiдновлення Української держави, що ґрунтувалася на власних силах українського народу. Отже, головне завдання всебiчна розбудова власних сил, а це, в першу чергу, змiцнення i поширення дiялъностi ОУН на всi українськi землi й одночасна пiдготовка членiв Органiзацiї до повстанських форм боротьби, їх вiйськовий вишкiл та органiзацiя вiйськових вiддiлiв, повстанська боротьба, i на звiльненiй вiд окупантiв територiї - проголошення вiдновлення Української держави та утворення центральних i мiсцевих органiв влади.

Висновки

У результаті проведеного дослідження дисертант прийшов до таких висновків. Відносини між українцями і поляками на початковому етапі Другої світової війни займали важливе місце.

На початковому етапі Другої світової війни польський уряд приділяв неабияку увагу українському питанню, проте намагався використовувати українців для досягнення своїх цілей у війні - відновлення незалежності Польщі та збереження неподільності її територій до вересня 1939 р. Така позиція була неприйнятною для українського національно-визвольного руху, що в свою чергу заводило в глухий кут двосторонні взаємини. Численні звіти, опрацювання, депеші та протоколи засідань польського уряду свідчать про те, що його діячі нехтували позицією українців, розглядаючи тих, хто хотів отримати власну незалежність, як громадян Польщі, які здійснюють злочинні дії стосовно держави.

Своєрідним підсумком польсько-українських стосунків у міжвоєнний період стала „Декларація Центрального Комітету УНДО в справі становища українського народу в польській державі” від 7-го травня 1938-го р.

Життєдіяльність громадських організацій українців у Польщі та Румунії проходила під знаком боротьби з асиміляційною політикою урядів обох країн, тиском з боку шовіністичних сил, всіляких обмежень та дискримінації. Незважаючи на це, українська меншина використовувала будь-які можливості для відстоювання своїх прав на повноцінний розвиток. Поряд із легітимними засобами використовувалися методи саботажу, індивідуального терору, взяті на озброєння найбільш радикальною частиною ОУН. Та все ж у своїй переважаючій більшості українці виявили спроможність сприймати демократичні цінності й домагатися справедливого вирішення національного питання мирними, несиловими засобами. Свідченням цієї здатності до самоорганізації є десятки громадських об'єднань різного профілю й призначення, які давали можливість багатьом верствам українства відстоювати свої політичні, соціально-економічні, релігійні права й свободи, брати активну участь у суспільному житті. Усе це в сукупності з неконструктивною позицією правоконсервативних і націоналістичних кіл Польщі й Румунії сприяло формуванню національної самосвідомості українців, посиленню їхнього прагнення до творення суверенних форм організації національного життя і власної державності.

Мали місце й спроби порозуміння між українською та польською стороною. Зокрема, період від 1-го вересня 1939р. до 22 червня 1941р. характеризується пошуком методів розв'язання української проблеми шляхом обіцянок польською стороною культурного та громадянського рівноправ'я та загальної справедливості у майбутній польській державі в замін за підтримку українцями боротьби спрямованої на відновлення її незалежності, і їхню участь у створенні та діяльності польського війська.

Включення західних українських земель до складу СРСР призвело до створення на них радянської політичної моделі. Причому вона не пристосовувалася до попередньо існуючої польської системи і навіть не мала специфічного окупаційного характеру - вона була запроваджена такою ж, як і в СРСР: чи то на Київщині, в Підмосков'ї, чи у Приморському краї. Сталінська тоталітарна система нехтувала місцевими особливостями, усталеними звичаями й традиціями. Для свого функціонування в Західну Україну, в тому числі й на Волинь, присилалися уповноважені з різних регіонів СРСР. Місцеві кадри радянським режимом ігнорувались. Природно, що такий стан справ викликав опір місцевого населення. Тому постала необхідність негайного розширення репресивно-карального механізму з метою захисту насаджуваного більшовицького режиму та тотального контролю.

Процес радянізації Західної України супроводжувався загостренням політичної боротьби. Цю боротьбу з новим радянським режимом повели підпільні польські і українські організації. Так, у кінці жовтня 1939 р. до Володимира-Волинського з Варшави прибули представники польської військової організації Міхал Замецький і Анджей Янішек з метою утворення конспіративної організації на Волині для боротьби з радянськими властями. Тут вони провели значну роботу, залучивши до організації сім'ї Савицьких, Замецьких, Гольців, а також дружину польського офіцера Ірену Боднарську. А. Янішек розпочав роботу зі створення подібних конспіративних організацій у Луцьку, Рівному і Львові.

Активізація діяльності дала невдовзі свої результати. На західноукраїнських землях з'явилися нові осередки (станиці), районні, повітові, окружні проводи ОУН. Лише в Луцькому окружному проводі робота велась приблизно у 100 селах. Загальна кількість членів тут становила 250-300 осіб. ОУН закликає до об'єднання в одному визвольному фронтi Української, Нацiональної Революцiї та органiзовує й творить полiтичну, мiлiтарну й визвольну силу, здатну перевести збройний зрив (повстання), здобути Українську Державу та керувати нею.

Уже взимку 1940 року бандерiвцi розгорнули пiдготовку кадрiв для української адмiнiстрацiї на теренах, зайнятих бiльшовиками. Нами було розкрито суспільно-політичне та громадське життя українців і поляків в умовах радянізації Західної України в 1939- 1941рр.

Досліджено становлення радянського тоталітарного режиму і депортації польського і українського населення, участь українців і поляків у сфері діяльності громадських закладів і державних установ. Висвітлено форми і методи боротьби українського та польського підпілля проти окупаційного режиму. У ході дисертаційного дослідження було розкрито польсько-українські відносини в Надсянні, Холмщині, Підляшші.

21 травня 1997р. була підписана Спільна заява Президента України і Президента Республіки Польща «До порозуміння і єднання». Таким чином був юридично закріплений реальний стан справ у взаєминах двох сусідніх народів. Чи не вперше в історії українсько-польських стосунків Спільна заява не фіксувала перемогу чи поразку однієї сторін, а відображала ідею єднання. Тільки взаємоповага, взаєморозуміння і взаємна толерантність дадуть двом народам змогу вийти на шлях рівноправного співробітництва. Тому наукове розв'язання всіх наболілих проблем є ключем до подальших дружніх зносин наших народів. У подальшому дослідженні теми важливо керуватися новими концепціями, які б врахували різноманітні погляди, підходи, позиції, що передбачають більш повне, глибоке та об'єктивне її розкриття. Необхідно враховувати і вивчати праці польських істориків, що можуть мати інший, відмінний погляд на дослідження нашої теми. Тільки спільними зусиллями вчених обох народів реально науково висвітлити події сорокових років минулого століття.

Досліджувані події є частиною спільної української і польської історії. Ще живі очевидці тих подій, люди, в чиїй пам'яті закарбувались негативні аспекти діяльності офіційних властей обох країн та підпільних формувань ОУН й АК. Водночас є радянська та польська література, де події середини ХХ століття подано у значному ідеологічному викривленні. Однак неупереджена критика діяльності підпілля чи владних структур протилежної сторони не вирішує проблему. Потрібне максимально об'єктивне висвітлення подій минулого - без замовчування злочинів та прорахунків, але, водночас, без перекреслювання всього доброго, що мало місце. Саме цим намагався керуватись автор даного дослідження.

Одержані результати дисертаційної роботи можуть бути використані у вузівських курсах історії України ХХ століття і військової історії, у спецкурсах та семінарах, а також при подальшому дослідженні проблеми українсько-польських відносин. Дана дисертаційне дослідження може стати в пригоді під час вивчення історії України, дипломатичної історії, історії краєзнавства, військової історії. Процес зародження та перебігу україно-польських відносин на початковому етапі Другої світової війни та суспільно-політичне становище закерзонців ще має бути опрацьований соціологами, психологами, етнологами, юристами та науковцями інших галузей, що дозволить створити комплексну і цілісну оцінку цього явища на тлі світової історії.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1) Карпухіна Т.О. Роль Німеччини та СРСР в українсько-польському протистоянні під час Другої світової війни / Т.О. Карпухіна // Наука, освіта, суспільство очима молодих: матеріали І Всеукр. науково-практ. конф. Студ. та молодих науковців, 10-11 трав 2006 - Рівне 2006.- С 194-197

2) Карпухіна Т.О. Роль Німеччини та СРСР, в українсько-польському протистоянні на другому етапі Великої Вітчизняної війни (1942-1945років) / Т.О. Карпухіна // Актуальні проблеми історії України та всесвітньої історії. -2006 № 10. - С.169-171.

3) Карпухіна Т.О. Трагедія Волині у 1939році (початок українсько-польського протистояння) / Т.О. Карпухіна // Наука, освіта, суспільство очима молодих: матеріали ІІ Всеукр. науково-практ. конф. Студ. та молодих науковців, 17-18 трав 2006 - Рівне 2007.- С 166-169

4) Карпухіна Т.О.Трагічна доля українців Холмщини періоду 1939-1947роківв контексті українсько-польських відносин /Т.О.Карпухіна // Наука, освіта, суспільство очима молодих: матеріали ІІ Всеукр. наук.-практ. конф. студ. та молодих науковців 17-18 травня 2007р. -Рівне,2007-С.174-176

5) Карпухіна Т.О., Холмсько-волинська трагедія , її передумови, перебіг, наслідки(1942-1947р.р.)/ Т.О. Карпухіна //Історія очима молодих дослідників: матеріали регіон. наук-практ. конф. молодих вчених, аспірантів, здобувачів, магістрантів. Вип ІІ. - Рівне, 2007.- С.53-62.

6) Т.О. Карпухіна, Закерзоння (Холмщина, Лемківщина, Галичина, Буковина, Підляшшя) на початковому етапі Другої світової війни (1939-1941р.р.)/ Т.О. Карпухіна //.Актуальні проблеми історії України та всесвітньої історії -.2010 - №15.- С.141-145.

7) Карпухіна Т.О., Українське питання напередодні та на початковому етапі Другої світової війни/Т.О.Карпухіна // Історичні студії Волинського нац. ун-ту ім. Л. Українки. - Луцьк, 2009. - Вип.1. - С.104-109.

8) Карпухіна Т.О. Процес депортації населення Волині на початковому етапі Другої світової війни (1939-1941-х р.р.)/ Карпухіна Т.О..// Наукові записки іст. ф-ту Тернопіль нац. ун-ту ім. В. Гнатюка. - Тернопіль 2009. - Вип. 3. - С.124-128.

9) Карпухіна Т.О.,Форми і методи боротьби українського та польського підпілля проти окупаційного режиму у 1939-1941 рр/ Т.О. Карпухіна // Грані: науковий щомісячний альманах - 2009 №7-8. - С.35-40.

Размещено на Allbest.ru

...