Атлантизм в зовнішній політиці урядів Тоні Блера

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

АТЛАНТИЗМ В ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ УРЯДІВ ТОНІ БЛЕРА

Кандуба Тамара Юріївна

Спеціальність 07.00.02. - Всесвітня історія

Донецьк - 2010

Анотація

Кандуба Т.Ю. Атлантизм в зовнішній політиці урядів Тоні Блера. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2010.

У дисертації комплексно досліджено блеристську модель атлантизму. На значній джерельній базі в дисертації проаналізовані підходи щодо вивчення атлантизму в зовнішній політиці лейбористських урядів Т. Блера. Визначено походження та сутність, особливості блеристського варіанту атлантизму, його ідейні засади.

Розглянута практика британо-американських «особливих відносин», фактори, які впливали на їхній розвиток. Визначено спільне та відмінне у стосунках уряду нових лейбористів з демократичними адміністраціями Б.Клінтона та республіканськими Дж. Буша-мол. Беруться до уваги такі важливі фактори, як відносини в трикутнику Сполучені Штати Америки - Велика Британія - континентальна Європа, стиль керівництва, притаманний Тоні Блеру. Розкрито неоднозначні наслідки політики Блера для стану трансатлантичних відносин.

На основі проведеного дослідження надаються певні рекомендації використання досвіду блеризму для формування та здійснення зовнішньої політики незалежної України.

Ключові слова: атлантизм, британо-американські «особливі відносини», новий лейборизм, блеризм, зовнішня політика Великої Британії.

Аннотация

Кандуба Т.Ю. Атлантизм во внешней политике правительств Тони Блэра. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02. - Всемирная история. - Донецкий национальный университет. - Донецк, 2010.

В диссертации комплексно исследована блэристская модель атлантизма. На основе широкой базы источников в диссертации проанализированы подходы к изучению атлантизма во внешней политике лейбористских правительств Т. Блера. Раскрыты происхождение и сущность, особенности блэристского варианта атлантизм, его идейные основы.

Структура диссертации основана на проблемном принципе. Диссертационная работа состоит из введения, четырех глав, 11 параграфов, заключения, перечня ссылок, списка использованных источников и литературы.

Первая глава посвящена анализу историографии и источников, обоснованию методологической основы исследования. Сложившиеся подходы к изучению блэристского атлантизма подразделены на две большие группы - критиков и апологетов. Показана корреляция между указанными подходами и принадлежностью исследователей к реалистической и идеалистической традициям. Наиболее острые дискуссии в зарубежной и отечественной литературе развернулись вокруг роли трансатлантических отношений в международных отношениях после окончания холодной войны, хронологических рамок становления атлантизма, решений Т. Блэра выступить в качестве ближайшего союзника не только идейно близких американских администраций Б. Клинтона, но и неоконсервативных Дж.Буша-мл. В центре внимания также находятся участие Великобритании во второй иракской войне, последствия блэризма для сплоченности атлантического сообщества, авторитета страны на международной арене.

Во второй главе раскрыты исторические корни атлантизма. Определена роль не только чисто прагматических факторов возникновения трансатлантической солидарности (коммунистическая угроза в годы биполярного противостояния), но и факторов культурного порядка, общих ценностей. Обоснован тезис о том, что история атлантизма не ограничивается периодом холодной войны, англосаксонский атлнтизм показан в качестве специфической составной более широкого атлантического сообщества.

В третьей главе рассматриваются идейные основы блэристского атлантизма. Особое внимание уделено влиянию идеологии «третьего пути» новых лейбористов. Обоснована ключевая взаимосвязанная роль морализма и либерального интервенционизма во внешней политике правительств Тони Блэра. Они занимают важное место в тесном взаимодействии на международной арене (Косовский кризис, противостояние гуманитарным катастрофам и международному терроризму, войны в Афганистане и Ираке) лейбористского лидера и президентов США Б. Клинтона и Дж. Буша. Связанный с массовыми нарушениями прав человека морализм выступил обоснованием интервенционизма, который поставил под сомнение один из базовых принципов современных международных отношений - государственный суверенитет. В случае с Блэром и Бушем-мл. влиятельным фактором политики стала склонность к христианским ценностям.

Практика блэристской модели атлантизма исследуется в четвертой главе. В диссертации обосновываются следующие ключевые характеристики изучаемого явления: альянс США и Великобритании времен Блэра и Клинтона имел в своей основе прежде всего идейно-политическую близость американских новых прогрессистов и британских новых лейбористов, мотивация поддержки Блэром Буша-мл. базируется на общих ценностях и стремлении Лондона не допустить окончательного сползания Вашингтона к односторонним действиям.

Вместе с тем, британо-американские отношения, не смотря на активное участие Британии в непопулярной иракской войне, не развивались по типу «следования в фарватере», о чем свидетельствует наличие серьезных расхождений по таким вопросам мировой политики, как урегулирование на Ближнем Востоке, борьба с глобальным потеплением, торгово-экономическое соперничество США и ЕС. Не последнюю роль в «особых отношениях» Великобритании и Соединенных Штатов сыграла личность Тони Блэра, его стиль руководства.

В диссертации показано, что Т. Блэру не удалось достигнуть одной из главных задач своей внешней политики - оставаться верным британо-американскому альянсу и укрепить лидерство в Европе, не допустить ослабления трансатлантической солидарности. Однако объяснение неудачи не может быть ограничено только приверженностью лидера Великобритании атлантизму, она стала следствием целого комплекса обстоятельств международных отношений.

Диссертация завершается выводами, которые содержат результаты по достижению поставленной цели и задач, а также рекомендации по возможному использованию опыта блэристского атлантизма в осуществлении внешней политики Украины.

Ключевые слова: атлантизм, британо-американские «особые отношения», новый лейборизм, блэризм, внешняя политика Великобритании.

блер атлантизм трансатлантичний політика

Summary

Kanduba T.Y. Atlanticism in foreign policy of Tony Blair's government. - The manuscript.

The Dissertation in fulfillment of Candidate's degree in History, speciality 07.00.02 - The World History. Donetsk National University, Donetsk, 2010.

The thesis investigates comprehensively Blair's model of atlanticism. In addition, different approaches to studies of Tony Blair's Labour government atlanticist foreign policy are analyzed using large source basis. The author provides insight at both origin essence and features of Blair's vision of atlanticism, its ideological foundations.

The course of British-American "special relationship" along with the factors that influenced their development, are thoroughly studied. The author determines common and different features in the relations between the New Labour government and democratic administrations of Bill Clinton and republican one of George Bush Jr. Such important factors as the “United States - United Kingdom - continental Europe” triangle relations and Tony Blair's leadership style are taken into account. The dissertation sheds light on the contradictory consequences of Blair's policy for transatlantic relations.

The research provides valuable recommendations of how to use the legacy of Blairism for the development and implementation of foreign policy of the independent Ukraine.

Keywords: atlanticism, British-American "special relationship", the New Labour, blairism, the foreign policy of Great Britain.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Історія міжнародних відносин знає немало видатних політиків та державних діячів, але не кожен із них зміг пов'язати своє прізвище з моделлю політики. Щодо Великої Британії після Другої світової війни, маємо лише трьох таких політиків - Вінстона Черчілля (черчіллізм), Маргарет Тетчер (тетчеризм) та Тоні Блера (блеризм).

Оригінальність політичного курсу Т. Блера значною мірою зумовлена суттєвим впливом ідеї «третього шляху». Визначення специфіки зовнішньої політики урядів Тоні Блера вимагає від дослідника аналізу ключових тенденцій світового розвитку після закінчення «холодної війни», осмислення таких впливових, але водночас неоднозначних явищ, як моралізм у міжнародній політиці, гуманітарний інтервенціонізм, взаємодія реалістичної та ідеалістичної традицій зовнішньої політики. Блеристський варіант інтервенціонізму, мотивований етичними цінностями, переносить академічні дискусії щодо «безпеки людини» в площину реальної світової політики.

Становлення атлантичної спільноти виступило одним з вирішальних факторів холодної війни, сучасна доля атлантизму, на думку багатьох істориків, перетворилася на системоутворюючий чинник постбіполярної доби. У згаданій спільноті роль своєрідного ідейно-політичного та цивілізаційного хребта виконують британо-американські стосунки. Якщо тісний союз Британії Блера та Америки Клінтона можна пояснити ідейною близькістю, то стратегічне партнерство англійського нового лейбориста та американського неоконсерватора Дж. Буша-мол., безумовно, вимагає спеціального дослідження та пояснення.

Використавши поняття «атлантизм», ми натрапляємо на ще один аспект актуальності вивчення проблеми: саме зовнішня політика урядів Т.Блера дозволяє розставити акценти між атлантизмом у широкому сенсі (асоціюється з атлантичною спільнотою, під якою мають на увазі країни-члени Організації північноатлантичного договору) та атлантизмом у вузькому значенні (як характеристика британо-американських особливих відносин).

Існує також суттєвий пласт академічного інтересу до дослідження, пов'язаний із станом вивчення проблеми. Увага українських авторів в основному сконцентрована довкола загальної характеристики сучасної зовнішньої політики Великої Британії, її міжнародного становища, а також європейської стратегії Лондона. Інтерес зарубіжних науковців (переважно британських та американських) тяжіє в бік особливостей ідеології нового лейборизму за наявності цілого спектру слабко вивчених сторін атлантичної складової зовнішньої політики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана як складова наукових проблем, що розробляються в Донецькому національному університеті: «Міжнародні відносини в умовах глобалізації: регіональні виміри» (№ Г-01/44); «Міжетнічні та міжнаціональні відносини України, країн СНД та Балтії, 1990-2010 рр.» (№ держреєстрації 0104U002162)

Мета і завдання дослідження визначені з врахуванням ступеня наукової розробки проблеми. Автор ставить за мету виявити сутність та особливості атлантизму в зовнішній політиці урядів Тоні Блера, його вплив на міжнародну стратегію нових лейбористів. Досягнення зазначеної мети передбачає реалізацію наступних завдань:

- здійснити історіографічний аналіз, окреслити джерельну базу дослідження;

- розкрити походження та сутність атлантизму;

- проаналізувати зміст та динаміку «особливих відносин» у роки холодної війни;

- з'ясувати вплив ідеології нового лейборизму на зовнішньополітичну стратегію Великої Британії;

- розкрити етичне підґрунтя атлантизму блеристської політики;

- визначити місце інтернаціоналізму в британо-американських особливих відносинах;

- розкрити вплив блеристської моделі лідерства на зовнішню політику країни;

- з'ясувати зміст та причини еволюції атлантичної складової, її наслідки для зовнішньої політики урядів Т. Блера та міжнародного становища країни.

Об'єктом дисертаційного дослідження є «особливі» британо-американські відносини. В широкому сенсі він включає питання історичного походження явища, його зміст, роль в системі міжнародних відносин, місце англосаксонського атлантизму в євроатлантичній спільноті.

Предметом дослідження виступає блеристський варіант атлантизму, а саме: фактори формування особливостей, ідейні засади, вияв у практиці зовнішньої політики в цілому та в двосторонніх стосунках Великої Британії та Сполучених Штатів, а також його трансформація.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження обмежені періодом з 1997 по 2007 рр. Нижня межа пов'язана з перемогою лейбористської партії на парламентських виборах і формуванням першого уряду на чолі з Тоні Блером. Верхня зумовлена відставкою Блера з посади прем'єра. Однак потреба визначення особливостей досліджуваної моделі атлантизму вимагають з'ясування історичного коріння та еволюції явища. Саме цим пояснюється звернення до деяких подій та процесів попередніх історичних періодів - передусім «холодної війни».

Територіальні межі дисертації мають глобальний характер. Хоча в центі уваги перебувають двосторонні британо-американські відносини та відповідно євроатлантичний регіон, специфічні риси атлантизму за часів прем'єрства Т. Блера виявилися саме в стратегічному партнерстві з ключових питань міжнародної політики.

Наукова новизна одержаних результатів передусім полягає в тому, що системно (походження, сутність, ідейні засади, практична реалізація, особливості, наслідки) досліджено місце англо-американських «особливих відносин» у зовнішній політиці урядів Тоні Блера. В дисертаційному досліджені обґрунтований ряд положень, які мають наукову новизну:

- розширене тлумачення історичного походження атлантизму, «особливі відносини» представлені як складова ширшої історичної традиції, а не лише як наслідок конфронтації періоду холодної війни;

- етичні цінності, моралізм виступили потужним фактором формування та здійснення блеристської моделі зовнішньої політики, вказаний фактор нерідко недооцінювався в розкритті дослідниками сутності та наслідків міжнародної стратегії нових лейбористів;

- моралізм, по-перше, виступив ідейним джерелом ліберального інтервенціонізму, по-друге, «неприродна», на перший погляд, тісна стратегічна взаємодія між урядами Дж. Буша-мол. та Т. Блера має насамперед ціннісну основу;

- традиційні ускладнення з боку атлантизму для стосунків із європейськими союзниками Великої Британії набули за часів Блера певних особливостей, пов'язаних із намаганнями британського прем'єра віднайти нову, ефективнішу модель поєднання атлантичного та європейського векторів зовнішньої політики;

- роль особистості Тоні Блера, його стиль керівництва осмислені в загальній системі обставин, які формували зовнішню політику країни, впливали на прийняття рішень історичної важливості, насамперед про підтримку Сполучених Штатів у військовій операції проти Іраку.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані при підготовці праць із сучасної історії Великої Британії, історії міжнародних відносин, читанні лекційних та спеціальних курсів, проведенні спецсемінарів, розробці методичних рекомендацій, підручників, популярних нарисів, під час організації наукових конференцій із відповідної проблематики. Висновки дисертаційного дослідження заслуговують на увагу органів державної влади України, які відповідають за формування та здійснення зовнішньої політики.

Особистий внесок автора окреслюється комплексною постановкою наукової проблеми й самостійним її вирішенням, що дозволяє глибше розкрити сутність блеристської моделі «особливих» британо-американських відносин. Автор пропонує розширену інтерпретацію походження та змісту атлантизму, а також факторів, які вплинули на його трансформацію після закінчення холодної війни. Як наслідок, акцентуються моралізм та інтернаціоналізм теорії й практики зовнішньої політики нових лейбористів, її наслідки для так званого «трансатлантичного мосту». Дисертаційне дослідження є самостійною науковою розробкою, яка доповнює та поглиблює уявлення про особливості зовнішньої політики урядів Тоні Блера.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дослідження були представлені на наукових конференціях різного рівня, серед яких наступні: ХІХ Міжнародна науково-практична конференція «Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості» (24 травня 2006 р., Донецьк, ІПШІ); V міжнародна науково-практична конференція «Динаміка наукових досліджень - 2006» (17-28 липня 2006 р., Дніпропетровськ); ХХІ Міжнародна науково-практична конференція «Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості» (18 травня 2007 р., Донецьк, ІПШІ); ІV Міжнародна науково-практична конференція «Передовые научные разработки - 2007» (16-30 липня 2007 р., Дніпропетровськ); Міжнародна наукова конференція «Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління» (18 лютого 2009 р., Донецьк, ДонДУУ); 62-га Міжнародна конференція молодих вчених «Каразінські читання» (24 квітня 2009 р., Харків, ХНУ імені В.Н.Каразіна); Міжнародна наукова конференція «Зиновьевские студии» (13 травня 2009 р., Донецьк, ДонДУУ); ІV Міжнародна науково-практична конференція «Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту» (23 жовтня 2009 р., Донецьк, ДонДУУ) та інших.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання дослідження, його об'єкт і предмет, географічні та хронологічні межі, методологічні засади та методи, розкрито наукову новизну одержаних результатів, окреслені їхнє практичне значення, апробація й публікації за темою дисертації, структура роботи.

Перший розділ - „Стан наукової розробки проблеми, джерела та методологія дослідження” - складається з трьох підрозділів. У них проаналізовано стан наукової розробки теми, охарактеризовані джерела, а також визначені методологічні засади дослідження.

Історіографія блеристської моделі атлантизму класифікується наступним чином: критичні інтерпретації, збалансовані підходи, критичні концепції «тих, хто розчарувався», дослідження апологетичного характеру. Перші мають кілька ключових характеристик, одна з яких ставить під сумнів самі засади атлантичної спільноти як явища міжнародних відносин постбіполярної доби. Класичним прикладом подібної аргументації є стаття американського дослідника Айво Дейедлера з характерною назвою «Кінець атлантизму» Daadler I.H. The End of Atlanticism / Ivo H. Daadler // Survival. - 2003. - Vol.45, №2. - P.147-166.. Під кінцем атлантизму він розуміє те, що трансатлантичний альянс більше не виступає серцевиною зовнішньої політики як Америки, так і Європи. До складного комплексу протиріч у трансатлантичних відносинах привертає увагу Ю.П.Давидов, акцентуючи наслідки для атлантизму непорозумінь між «старою» та «новою Європою» Давыдов Ю.П. Атлантизм против старого европеизма. .

Песимісти щодо атлантизму мають потужну підтримку з боку дослідників історико-культурних відмінностей між Америкою та Європою. Найрезонанснішими були книги К.Коукера «Присмерк Заходу» та Р.Кейгена «Про рай та силу» Коукер К. Сумерки Запада / Кристофер Коукер. - М., 2000; Kagan R. Of Paradise and Power: America and Europe in the New New World Order / Robert Kagan. - New York, 2003. . «Кінець Заходу» намагаються осмислити такі авторитетні дослідники, як Дж.Айкенберрі, А.Лівен, Ч.Купчан Kupchan Ch. The End of the West / Ch.Kupchan // Atlantic Monthly. - 2002. - November; Lieven A. The End of the West? / A.Lieven // Prospect Magazine. - 2002. - Issue 78; The End of the West? / [Edited by J.Anderson, J.Ikenberry, T.Risse]. - New York, 2008. . Ціннісні засади атлантичної спільноти піддаються сумніву А.Денчевим, який вважає, що справжня сила спільних цінностей належить не до реальності, а до історіографії, а «правда про них знаходиться десь між увічненим минулим та міфічною вигадкою» Danchev A. How Strong are Shared Values in the Transatlantic Relationship? / A.Danchev // British Journal of Politics and International Relations. - 2005. - Vol. 7. - P.429-436..

Ряд досліджень безпосередньо спрямовані проти блеристської моделі атлантизму. Ключова теза в даному випадку може бути сформульована наступним чином: послідовна та систематична підтримка на міжнародній арені Сполучених Штатів зашкодила не тільки трансатлантичному співробітництву, відносинам із провідними європейськими державами, але й підірвала міжнародний імідж та авторитет Об'єднаного Королівства, ускладнила захист національних інтересів країни. Основна аргументація такої критики формується довкола участі у війні в Іраку. З таких позицій виступають Я.Кершоу та Р.Брейтвейт Kershaw I. Blair's “special relationship” / I. Kershaw // Los Angeles Times. - 2007. - 16 May; Braithwaite R. End of the affair / R.Braithwaite // Prospect Magazine. - 2003. - Issue 86. .

Потужний напрям критики пов'язаний з оцінкою політики Блера-Буша в якості різновиду імперіалізму. Він представлений роботами, які мають як ідеалістичні (Н.Хомські), так і реалістичні (І.Пармар) світоглядні засади Chomsky N. Hegemony or Survival. America's quest for global dominance / Noam Chomsky. - L., 2003; Chomsky N. The new military humanism: lessons from Kosovo / Noam Chomsky. - Monroe, 1999; Parmar I. “I'm Proud of the British Impire”: Why Tony Blair Backs George W. Bush / I. Parmar // Political Quarterly. - 2005. - Vol.76. - P.218-231.. В російському академічному середовищі домінує точка зору, висловлена О.Арбатовим: міжнародна стратегія Лондона після 1997 р. «виявилася підпорядкованою одній єдиній меті - слідувати в фарватері зовнішньої політики США» Громыко А. Внешняя политика Великобритании: от империи к «осевой державе» / А.Громыко // Космополис. - 2005. - №1..

Збалансовані академічні дослідження містять, по-перше, визнання важливості «особливих відносин» для зовнішньої політики Англії та міжнародних відносин загалом, по-друге, виходять із неординарності обставин постбіполярної доби, а також неординарності особи британського лідера. Найдокладнішою працею у цій категорії є книга Дж.Дамбрелла «Особливі відносини» Dumbrell J. A Special Relationship. Anglo-American Relations from the Cold War to Iraq / John Dumbrell. - [2nd edition]. - London, New York, 2006.. Вона охоплює практично всі основні етапи та аспекти британо-американських стосунків, хоча й фокусує увагу на сфері безпеки, оборони та періоді холодної війни. Важливий елемент дослідження Дж.Дамбрелла - детальна відповідь тим, хто ставить під сумнів «особливість» стосунків Лондону та Вашингтону, посилаючись на велику кількість привілейованих партнерів у глобальної наддержави, якою були та залишаються Сполучені Штати.

Великий вплив на британську, світову академічну та громадську думку щодо атлантизму Тоні Блера мала книга британця Дж.Кемпфнера «Війни Блера» Kampfner J. Blair's Wars / John Kampfner. - L., 2003.. Від інших праць вона відрізняється насамперед перетворенням на вирішальну обставину особистих переконань англійського лідера. В оцінках ролі особи Т. Блера з Кемпфнером значною мірою солідаризуються вже згаданий Дж. Дамбрелл та відомий британський історик Тімоті Гартон Еш Garton Ash T. Commentary / Timothy Garton Ash // Blair's Britain, 1997-2007 / [Edited by A.Seldon]. - Cambridge, 2007..

Найскладнішою для аналізу є точка зору критиків з когорти «тих, хто розчарувався», оскільки вони перебувають на межі критики та апологетики. Показовими прикладами досліджень такого контексту є збірки «Британія Блера» та «Ефект Блера» під редакцією Е.Селдона Blair's Britain, 1997-2007 / [Edited by A. Seldon]. - Cambridge, 2007; The Blair Effect 2001-5 / [Edited by A. Seldon and D. Kavanagh]. - Cambridge, 2005.. Ознайомлення з ними дає всі підстави віднести авторів до апологетів блеризму навіть при тому, що вони детально розглядають недоліки його політики. Але в грудні 2009 р. той самий Селдон заявив про руйнування його захоплення Блером через брак у останнього скромності Seldon A. Tony Blair's lack of humility is destroying my admiration for him / A. Seldon // The Observer. - 2009. - 20 December..

Як і у випадку із критичними інтерпретаціями, позитивні оцінки зовнішньої політики Т. Блера мають за основу кілька ключових ідей. Апологети не заплющують очі на очевидні напруження у відносинах між Вашингтоном та провідними європейськими столицями, але при цьому левову долю своїх роздумів приділяють тому, що слід зробити для відновлення єдності Північноатлантичного альянсу. Діапазон поглядів «захисників» атлантизму достатньо широкий: від дещо примітивного та пропагандистського до багатоаспектного суто академічного аналізу в роботах К.Кемпбелла та Ф.Гордона Gordon Ph. H. Allies at War. America, Europe, and the Crisis over Iraq / Philip H. Gordon, Jeremy Shapiro. - London, 2004..

Вельми збалансовану та необтяжену емоціями оцінку британо-американського співробітництва за часів Блера пропонує Дж.Візер Wither J.K. British Bulldog or Bush's Poodle? Anglo-American Relations and the Iraq War / J.K. Wither // Parameters. - 2003-2004. - Winter. - P.67-82. . Він визнає дивність та певну неприродність зв'язки Блер-Буш, але водночас підкреслює, що метою прем'єра було утримати Сполучені Штати від односторонніх дій.

Дослідження українських науковців в основному присвячені загальній характеристиці зовнішньої політики Британії та європейському напряму міжнародної стратегії Лондона Крушинський В. Британська Європа чи європейська Британія.  Великобританія в європейських інтеграційних процесах / Вадим Крушинський. - К., 2003; Яковенко Н.Л. Велика Британія в сучасній системі міжнародних відносин / Наталя Леонідівна Яковенко. - К., 2003 та ін.. У категоріях критика - апологетика складно класифікувати роботи С.Пик, однієї з не багатьох, хто займався безпосередньо «особливими відносинами Пик С. М. "Особливі відносини" США і Великобританії: сутність, еволюція, сучасний стан : дис... канд. політ. наук: 23.00.04 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. - Л., 2004; Пик С.М. США - Велика Британія: "особливі відносини": Монографія / Світлана Мирославівна Пик. - К., 2006 та ін.. Не можна погодитися з кількома тезами авторки, які містять дещо спрощені характеристики. Перша з них - нерівноправність партнерства та асиметричність залежності. Друга стосується продовження «ефективного функціонування» англо-американських «особливих відносин». Наведені оцінки атлантизму видаються надто спрощеними, особливо щодо блеристського періоду, який тривав 10 років.

Таким чином, наявні наукові студії дозволяють прояснити концептуальне дослідницьке поле щодо походження, основних етапів розвитку атлантизму, ключових характеристик зовнішньої політики Великої Британії. У дослідженнях, насамперед британських та американських, домінують критичні оцінки блеристської моделі атлантизму. Вони розглядають взаємодію з Вашингтоном в якості фактору, який зашкодив іміджу Британії та її інтересам на міжнародній арені. Апологети виходять із положення про необхідність збереження «особливих відносин» в умовах нових загроз міжнародній та національній безпеці після закінчення холодної війни. Поміж представників обох «таборів» достатньо розповсюдженою є точка зору про особисті переконання Тоні Блера, його стиль керівництва урядом як один з ключових факторів здійснення зовнішньої політики.

Джерельну базу дослідження становлять: промови, матеріали прес-конференцій, публікації провідних державних діячів та політиків, ідеологів нового лейборизму; документи особового походження; документи і матеріали міжнародних організацій, органів державної влади Великої Британії та США; документи політичних партій та громадських організацій; періодика; матеріали соціологічних досліджень; довідкові видання.

До першої групи віднесені промови, матеріали прес-конференції, публікації провідних державних діячів та політиків, ідеологів нового лейборизму. Вони дозволяють встановити визначальні риси блеристської моделі атлантизму, достатньо ефективно компенсують недоліки офіційних документів. Без їхнього залучення неможливо з'ясувати дійсну мотивацію дій Тоні Блера, природу протиріч серед лідерів нового лейборизму, характер та динаміку британо-американських «особливих відносин», стосунків лідерів двох країн. За своїми базовими особливостями та значенням до вказаної групи примикають документи особового походження. Вони дозволяють розкрити додаткові нюанси через те, що мемуари або щоденники були видані після відставки з офіційних посадThe Blair Years. Extracts from The Alastair Campbell Diaries / [Edited by A. Campbell and R. Stott]. - L., 2008; Cook R. The Point of Departure: Diaries from the Front Bench / Robin Cook. - L., 2004. . Головний недолік обох груп джерел - суб'єктивність - який долається використанням документів представників різних оціночних підходів та залученням інших груп джерел.

Документи і матеріали міжнародних організацій, органів державної влади представляють офіційну позицію ООН, НАТО, уряду Великої Британії та Сполучених Штатів Америки. Під час підготовки дисертації були використані парламентські матеріали, а також документи уряду та міністерства закордонних справ, які, по-перше, формують уявлення про загальну концепцію зовнішньої політики, а, по-друге, стосуються міжнародних подій, що безпосередньо впливали на британо-американські відносини. В документах «Іракська зброя масового знищення. Оцінка уряду», доповідь Комітету у закордонних справах Палати громад «Рішення воювати в Іраку» знаходимо офіційне обґрунтування дій Лондону. З іншого боку маємо також матеріали спеціальних комісій, які розслідували процедуру та мотиви прийняття доленосних зовнішньополітичних рішень. Документи політичних партій та громадських організацій розкривають сприйняття атлантизму провідними британськими політичними силами, дозволяють обґрунтувати тезу позапартійності «особливих відносин», доповнюють уявлення про ідеологію та практику нового лейборизму.

Періодичні видання, засоби масової інформації в цілому мали не абиякий вплив на формування громадської думки та діяльність британського уряду. З їхніх сторінок отримані важливі факти щодо зовнішньої політики, відносин із Білим домом, які не оприлюднювалися офіційно. Водночас необхідна перевірка достовірності інформації в періодичних виданнях. До того ж газети, журнали нерідко мають певну партійну орієнтацію. Як насідок, достатньо відмінна тональність та тематичність інформації в пролейбористській «Гардіан» та консервативній «Файненшіал таймс».

Матеріали соціологічних досліджень дозволяють встановити динаміку ставлення громадської думки до зовнішньої політики урядів Т. Блера, а також до «особливих відносин» із Вашингтоном. Недоліки цієї групи джерел містяться в інтерпретаціях, що, як правило, визначаються світоглядними позиціями науковців.

Довідкові видання надають продуктивний матеріал з точки зору домінуючих підходів щодо тлумачення атлантизму, впорядковану інформацію щодо інституцій та осіб, які впливали на формування зовнішньої політики держави. Серед них, наприклад, видання «Британські міністри закордонних справ з 1974 р.». Вельми корисний матеріал про ротації в складі англійського уряду щорічно надається «Політичними відомостями».

Отже, під час підготовки дослідження використані джерела різних груп. Їхня різнорідність дозволила, по-перше, забезпечити достатньо високий рівень достовірності використаної інформації; по-друге, розкрити різні аспекти атлантизму в зовнішній політиці нових лейбористів, по-третє, здійснити самостійні оригінальні академічні студії.

Методологічні засади дослідження включають застосування комплексу принципів та методів дослідження. Із загальнонаукових принципів це передусім - історичний та системний. У дисертаційній роботі блеристська модель атлантизму представлена в якості спільного елемента кількох історичних явищ та процесів. Спираючись на історизм, у дисертації обґрунтовано висновок про те, що «особливі відносини» почали формуватися задовго до холодної війни та не вичерпали свого значення після її закінчення.

Розв'язанню поставлених завдань сприяло застосування загальнонауко-вих - описово-розповідного, індуктивно-дедуктивного, аналітико-синтетич-ного, моделювання, логічного, узагальнення - та конкретно-історичних - історико-порівняльного, історико-типологічного, історико-реконструктивного - методів.

Вивчення наукової літератури, аналіз джерел та застосування пошукового інструментарію дозволяють розкрити обрану тему, дійти висновків, сформулювати рекомендації.

У другому розділі - «Історичні витоки атлантизму» - розкривається походження та сутність атлантизму, специфіка британо-американських відносин під час холодної війни.

У розділі показано, що після Другої світової війни народилася нова філософія, яка обґрунтовує практичний шлях до того, що стали називати світом демократій, вільним світом. Безпосереднє походження сучасної Атлантичної історії, на думку багатьох дослідників, слід шукати в повоєнних часах: холодна війна, перебудова світової економіки, піднесення «третього світу» та пошуки об'єднуючої культурної спадщини в північній Атлантиці.

У дисертації наголошено на глибокому історичному корінні британо-американських особливих відносин. Вплив англійської філософської, правової та релігійної традиції призвів до появи в Америці іншої моделі суспільства та іншої, ідеалістичної, моделі зовнішньої політики, протилежної європейській реалполітиці. Водночас знаходимо низку важливих інтегруючих факторів: ізоляціонізм та мотиви відмови від нього, союзні відносини під час двох світових війн, трансформація імперської природи Великої Британії. Відмінності європейської (реалістичної) та американської (ідеалістичної) традицій зовнішньої політики не були неподоланною перешкодою союзних відносин. Релігійна традиція, яка привела емігрантів у Новий світ з бажанням створити справедливіше суспільство, а потім стала джерелом американського ідеалізму, а за часів Блера перетворилася на фактор атлантизму, народилася в Європі, насамперед - у Британії.

Великий вплив на розвиток трансатлантичних відносин мало політичне та академічне протистояння британських юніоністів (надають перевагу європейській єдності) та атлантистів (вважають пріоритетним укріплення тісних зв'язків із Сполученими Штатами). Юніоністи акцентували у трансатлантичних відносинах непорозуміння, розбіжності, невдачі. Відповідно холодна війна, біполярна система лише тимчасово приховали справжній розкол між Америкою та Європою. На думку юніоністів, закінчення конфронтації ставить знак питання над сенсом атлантизму. Юніоністи не визнають культурного підґрунтя атлантизму, на їхній погляд атлантизм - явище, засноване внаслідок реалістичного балансу сил.

Атлантисти не ставлять під сумнів роль спільних інтересів у галузі безпеки в становленні трансатлантичного партнерства, однак категорично не згодні з відсутністю в його основі спільних цінностей. Для них ідея атлантизму передбачає переважне значення спільноти атлантичних націй у порівнянні з іншими об'єднаннями, до яких вони входять. На їхній погляд, протягом холодної війни атлантична спільнота виступала в якості безпекового співтовариства, визначеного потужною взаємозалежністю, високим рівнем спільних інтересів, мережею міжнародних інститутів.

Таким чином, атлантизм - це доктрина, заснована на підтримці тісного економічного, військового та політичного партнерства Сполучених Штатів та Західної Європи, готовності вдатися до необхідних заходів з метою захисту західних цінностей. Особливі британо-американські відносини виступають складовою загального комплексу трансатлантичних відносин. Основна особливість англосаксонського атлантизму полягає в тому, що має давніше історичне коріння, з яким пов'язують так званий класичний атлантизм, що став ідейно-політичним підґрунтям західних альянсів біполярної доби (Організація Північноатлантичного договору).

Навіть за умов комуністичної загрози не слід ідеалізувати англосаксонський атлантизм, недооцінювати розбіжності між Лондоном та Вашингтоном у підходах до міжнародних проблем. Вони виявлялися в баченні повоєнного міжнародного ладу, долі британської колоніальної імперії, ставленні до європейської інтеграції. Тривалий час в основі діяльності консервативних та лейбористських урядів перебувала доктрина «трьох сфер» В.Черчілля та «концепція взаємозалежності», сформульована в 1957 р. спільно американським та англійським урядами. Суть її полягає в тім, що тільки об'єднавши ресурси й координуючи політику, демократичні країни можуть ефективно протистояти комунізму.

У дисертації зазначено, що під час першого повоєнного десятиліття розходження між двома британськими політичними партіями, представники яких поперемінно перебували на урядових лавах, були мінімальними, та вже в 70-ті роки вони посилилися, що пов'язано з низкою факторів. Маючи розбіжності з цілого ряду аспектів зовнішньої політики, лейбористи і консерватори практично сходилися в підходах до взаємин Великої Британії та США, які обома партіями розглядалися як основа зовнішньої політики країни. Нову сторінку в зовнішній політиці країни відкрила М.Тетчер. Не відмовляючись від особливих відносин зі США, вона блискуче продемонструвала здатність Об'єднаного Королівства бути самостійним гравцем на міжнародній арені.

Як підсумок розділу, визначена група факторів, які вплинули на зовнішню політику урядів Тоні Блера, його бачення атлантизму. По-перше, перетворення «особливих відносин» із Сполученими Штатами на одне з «кіл», яке не піддавалося принциповому перегляду жодним урядом. По-друге, пріоритетні напрями партнерства. По-третє, складний трикутник США - Британія - континентальна Європа, напруження в якому значною мірою «гасилося» комуністичною загрозою, але містило серйозний негативний потенціал у разі зникнення такої загрози. По-четверте, досвід тетчеризму щодо розбудови достатньо реалістичної зовнішньополітичної стратегії на чіткій ідеологічній основі. Нарешті, актуальність реформування лейбористської партії. Водночас головне джерело небезпеки для історичної долі атлантизму, яке також має коріння в біполярному протистоянні, полягає в жорсткій прив'язці трансатлантичної спільноти до комуністичної загрози.

Третій розділ - «Ідейні засади атлантизму зовнішньої політики Тоні Блера» - присвячений зовнішньополітичним аспектам «третього шляху» нових лейбористів, розкриттю сутності та впливу на ідеологію міжнародну стратегію моралізму та інтервенціонізму.

Основа концепції «третього шляху» досить проста: якщо перший шлях заснований на принципах індивідуалізму, неолібералізму й тетчеризму, а другий традиційно орієнтований на одержавлений лейборизм, то «третій шлях» - «це рух до справедливого, базованого на цінностях комунітаризму, суспільного устрою». Зовнішньополітична доктрина блеризму багато в чому зумовлена моделлю розвитку суспільства, яку відстоює «третій шлях». Невід'ємною частиною зусиль нових лейбористів по просуванню стратегії «третього шляху» стала ідея структурної модернізації британської політики. Як стверджував Блер, в епоху прискорення глобалізації Велика Британія потребує сучасного підходу до управління зовнішніми справами, а саме - співробітництва та координації міністерств та відомств. Зокрема це стосується подолання бюрократичної практики, що базується на ототожненні зовнішньої політики та діяльності Міністерства закордонних справ.

У відповідності до партійної традиції інтернаціоналізму нові лейбористи були зацікавлені в подоланні ізоляціоністських тенденцій останніх 20 років, особливо щодо континентальної Європи. В промові, присвяченій новій місії міністерства закордонних справ, керівник останнього Робін Кук наголосив на потребі стратегії, яка б, з одного боку, сприяла виконанню завдань внутрішньої політики, а, з іншого - створювала привабливий імідж Великої Британії. Країна повинна стати ключовим гравцем у вирішенні транснаціональних проблем, таких як навколишнє середовище, наркотики, тероризм, злочинність, права людини та сталий розвиток. У свою чергу Блер дав ясно зрозуміти, що принцип суверенітету більше не повинен надавати державам-ізгоям можливість приховувати від міжнародного контролю та розслідування злочини у сфері прав людини. Відповідно передбачалася активізація діяльності ООН з одночасною вимогою її кардинальної модернізації.

Найважливішим положенням зовнішньополітичної стратегії «нових лейбористів» є новий підхід до європейської інтеграції. Не відмовляючись від явного атлантизму, лейбористи проголосили європейську політику пріоритетним напрямком, активізували участь в інтеграційних процесах, розробляли свою модель розвитку Європейського Союзу, чітко визначаючи роль Великобританії в цих процесах. Саме кардинальний поворот убік Європи багато в чому визначив перемогу лейбористів на виборах 1 травня 1997 р. та 7 червня 2001 р. Британська модель реформування ЄС акцентує питання пом'якшення централізації цієї організації, повернення «головного фокусу» прийняття рішень на національний рівень. Крім того, лейбористи, розглядаючи розвиток інтеграційних процесів на континенті, набагато більше уваги приділяють військовій сфері.

У дисертаційному дослідженні відзначається, що однією з ключових засад зовнішньої політики британських лейбористів залишився військовий потенціал Великої Британії, основою якого є ядерна зброя. В липні 1998 р. була прийнята державна програма будівництва збройних сил, що передбачає проведення ряду організаційних заходів, спрямованих на зміну структури, чисельності, переоснащення з метою розширення можливостей національних збройних сил по виконанню бойових завдань. Ціль перебудови - не тільки вирішувати проблеми, що з'явилися в контексті нової геополітичної ситуації, але й дозволити британському керівництву вчасно й адекватно реагувати на проблеми, які можуть виникнути в ХХІ ст.

Своєрідною консолідуючою складовою новолейбористського ідейного коріння зовнішньої політики урядів Блера виступає ідея «осьової держави». Сам Т.Блер визначив осьовою таку державу, яка «є серцевиною альянсів, які формують світ та його майбутнє». «Осьове» міжнародне положення країни пояснює важливість такого завдання зовнішньої політики, як «наведення мосту» між розділеними після закінчення холодної війни Сполученими Штатами та Європою.

Робін Кук неодноразово заявляв, що «лейбористської уряд зробить права людини серцевиною його зовнішньої політики». В даному випадку моралізм базувався на переконаннях, а не слугував «димовою завісою» для реалполітики. Попри незвичну для лейбористів схильність до використання «жорсткої сили», моралізм виступав одним з ключових елементів ідеологічного фундаменту блеризму.

Моралізм безпосередньо вплинув на формування концепції «ліберального інтервенціонізму», а також надав потужну мотивацію багатьом діям уряду Блера, зокрема війні з міжнародним тероризмом, участі в іракській військовій кампанії. Оприлюднена британським прем'єром «доктрина міжнародного співтовариства» вважається як офіційним проголошенням ліберального інтервенціонізму, так і освяченням дискусійної концепції «гуманітарних інтервенцій». Натхнена очевидними успіхам у Косово та Сьєрра-Леоне, прихильність Тоні Блера до інтервенціонізму підсилилася після терористичних атак на Башти-Близнюки у Нью-Йорку 11 вересня 2001 р., але при цьому все частіше виражається через парадигми «міжнародної безпеки» та «війни з терором».

Інтервенціонізм мав як своїх прихильників, так й критиків. Критику інтервенціоністської зовнішньої політики Блера можна звести до трьох ключових тез: наміри були щирими, але принципово помилковими; в цілому наміри хороші, загальні цілі бажані, але їхнє втілення було іноді непослідовним; цинічна димова завіса прагматичної політики. Критиками виступили як консервативні «ідеалісти», так й традиційні «реалісти». На захист інтервенціонізму також висовувалися достатньо переконливі аргументи: неефективність ООН, недооцінка «жорсткої сили» врешті-решт має наслідком послаблення «м'якої сили», недооцінка масштабів порушень прав людини, загрози розповсюдження зброї масового знищення та міжнародного тероризму.

В цілому блерістам не вдалося вирішити одну з ключових проблем - легітимності ліберального інтервенціонізму. Аргументи на кшталт «прав та обов'язків» осьової держави, необхідність етичного виміру в зовнішній політиці демократичної держави, актуальність подолання гуманітарних криз не змогли переконати ні британську, ні світову громадськість. Водночас ліберальний інтервенціонізм певною мірою зблизив Об'єднане Королівство та Сполучені Штати, завдавши при цьому шкоди трансатлантичній солідарності по лінії США - провідні європейські континентальні держави.

У четвертому розділі - «Особливі відносини» в міжнародній стратегії урядів Блера» - розкривається становлення та трансформація блеристської моделі атлантизму, вплив на цей процес моделі керівництва урядом, застосованої тодішнім британським прем'єром, а також наслідки політики Блера для «трансатлантичного мосту».

Уряд нових лейбористів запропонував переосмислене тлумачення актуальності збереження особливих відносин. Ключова ідея не була радикально новою: Великій Британії відводилася роль «мосту» між США та Європою. Тим не менше, жоден попередній уряд не визначав цю ідею в якості однієї з фундаментальних підстав для тісного союзу Великої Британії із Сполученими Штатами. Тоні Блер намагався заручитися європейською підтримкою зв'язуючої ролі Британії, стверджуючи, що це дозволить знизити перспективи американського ізоляціонізму в період після «холодної війни». Він заперечував необхідність вибору між США та Європою, пояснюючи це тим, що сила Британії в Європі зумовлена близькістю до Сполучених Штатів, а інтерес останніх - впливом Лондону на континенті.

Належність нового лейборизму Блера та нового прогресизму американських демократів Клінтона до однієї ідейно-політичної традиції, а також особиста дружба двох лідерів створили сприятливі умови для реалізації блеристського бачення «особливих відносин». Тим не менше, в дисертації зазначається, що близькість позицій Лондону та Вашингтону з ключових питань світової політики (просування демократії в світі, реформування НАТО, розв'язання Косовської кризи) не виключало різного бачення ряду міжнародних проблем (застосування наземних сил у Косово, торговельне суперництво між США та ЄС).

Відсутність багатьох факторів, які пояснювали тісну взаємодію Блера та Клінтона, не стала перешкодою трансатлантичному партнерству між першим та неоконсервативним лідером Дж. Бушем-мол. Тим не менше, ідейні засади політики республіканців, певні особи в адміністрації (Д.Рамсфельд, Дж.Болтон) викликали насторогу в команді Блера, який стикався з опозицією всередині власної партії щодо підтримки дій США в Іраку, в планах протиракетної оборони. Поворотним пунктом для зовнішньої політики республіканців, а також значною мірою для відносин із Великою Британією, в першу каденцію виступили події 9 вересня 2001 р. Послаблена на певний час схильність до односторонніх дій відродилася та була реформована під міжнародну політику, базовану на розподілі на друзів свободи та друзів терору. Не зважаючи на це, Блер рішуче заявив про солідарність новітньої антитерористичної коаліції. Мотивація реакції британського лідера була непростою, включала кілька важливих компонентів: вірність ідеї «атлантичного мосту», яка мала на увазі збільшення впливу Великої Британії на Сполучені Штати з метою конструктивного використання останніми своєї могутності. Діяв також фактор особистих переконань Тоні Блера.

У дисертації обґрунтовується, що тісні відносини урядів Блера та Буша не виключали серйозних ускладнень. Лондон не погоджувався з тезою Рамсфельда, що «місія визначає коаліцію», яка несла потенціал зростання трансатлантичного напруження, ставила під сумнів важливий для блеристів прогрес у близькосхідному врегулюванні. Не додавало оптимізму двостороннім відносинам прохолодне ставлення Вашингтону до національно-державного будівництва (Афганістан, Ірак) та багатонаціональних сил сприяння безпеці (Ірак). Протягом 2004-2005 рр. уряд Блера намагався дистанціюватися від суперечливих заяв, що лунали з Вашингтону, передусім щодо можливості військового удару по Ірану.

У підсумку Тоні Блеру не вдалося поєднати атлантизм із ефективним партнерством в Європі. Водночас вплив Британії на США не слід недооцінювати. Певні трансформації американської стратегії після 2005 р. значною мірою пояснюються тиском Лондону та особисто Блера. Відбулися також позитивні зрушення в позиції Сполучених Штатів на Близькому Сході, хоча й повільно, але змінюється політика американців в питанні глобального потепління.

В умовах міжнародних криз та війн, зазвичай, зростає вплив особистості. Для Тоні Блера характерні високий рівень віри в здатність контролювати події, низька концептуалізація, високий ступінь потреби у владі. Вказані риси зумовили масштабну участь у всіх аспектах формування політики, залученість до процесу консультацій та прийняття рішень невеликої групи ретельно відібраних людей тощо. Особистість Блера, пов'язані з неї індивідуальні риси стилю керівництва відіграли істотну роль у процесі та результатах прийняття рішень у випадку з Іраком, формуванні інтервенціоністських принципів зовнішньої політики, розвитку британо-американських «особливих відносин».

Беручи до уваги близькі підходи англосаксонських країн з таких питань, як війна в Іраку, боротьба з міжнародним тероризмом, нерозповсюдження зброї масового знищення, не слід ігнорувати ті міжнародні проблеми (наприклад, Кіотський протокол, близькосхідне врегулювання), з яких політика Вашингтону та Лондону суттєво відрізнялися. Війна в Іраку безпрецедентно ускладнила стосунки Сполучених Штатів із так званою «старою Європою», однак крім атлантизму Блера, джерелом напруження виступали американська схильність до односторонності та європейська ідеалістична безкомпромісність.

У висновках, відповідно до мети та завдань дисертації здійснено узагальнення та викладені основні результати дослідження:

- наявна наукова література дозволяє з'ясувати походження, основні етапи розвитку атлантизму, ключові характеристики зовнішньої політики Великої Британії, водночас стан вивчення проблеми характеризується відсутністю докладних досліджень блеристської моделі британо-американських «особливих відносин»;