Українське та польське населення Поділля: проблеми міжнаціональних відносин у прикордонному регіоні УРСР (1920-1930-ті роки)

17 серпня 1935 р. політбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову "Про Мархлевський і Пулинський райони". Польський Мархлевський і німецький Пулинський райони Київської області розформовувалися "в зв'язку з економічною слабкістю", "незручністю обслуговування МТС колгоспів, а також адміністративною черезполосицею". Восени 1935 р. було ухвалено ще кілька принципово важливих рішень політбюро ЦК КП(б)У щодо поляків УРСР. Так, "у зв'язку із масовою засміченістю польськими націоналістами керівного складу національних польських сільрад" Київському й Вінницькому обкомам компартії було запропоновано спільно з НКВД здійснити "чистку" польських сільрад від інфільтрованих до них "націоналістів" та інших "антирадянських елементів". Під цим приводом у Вінницькій області 40 польських сільрад реорганізували в українські. Така ж доля спіткала того року й чимало польських шкіл. Оскільки, мовляв, "польські націоналісти штучно створили ряд польських шкіл у районах із переважаючим українським населенням або населенням, яке розмовляє переважно українською мовою", політбюро ЦК КП(б)У 20 вересня 1935 р. ухвалило реорганізувати "штучно створені польські школи" й перевести їх на українську мову навчання. 27 жовтня того ж року були затверджені пропозиції Вінницького обкому щодо такої реорганізації 117 колишніх польських шкіл області.

4 листопада 1935 р. політбюро ЦК КП(б)У схвалило ініціативу Вінницького обкому КП(б)У щодо відселення з прикордонної смуги 1 500 польських родин, "неблагонадійних" з політичного погляду. Сама ж акція здійснювалася наступного року. Відповідно до "цілком таємної" постанови РНК СРСР "Щодо виселення з УРСР й господарського облаштування у Карагандинській області Казахської РСР" від 28 квітня 1936 р. № 776-120, з 800-метрової прикордонної радянсько-польської смуги було виселено 15 тис. господарств - близько 45 тис. поляків і німців (35 820 поляків, бл. 10 тис. німців). Депортаційна акція зачепила не лише сільське населення радянсько-польського прикордоння, а й поляків - мешканців прикордонних міст - Кам'янця-Подільського, Вінниці, Бердичева, Жмеринки та ін. Під час виселення жертвами стали не лише "аутентичні" поляки, а й чимало українців з подібними до польських прізвищами.

Для розуміння механізму репресій проти польської людності в Україні загалом і на Поділлі зокрема принципове значення має "Оперативний наказ наркома внутрішніх справ СРСР № 00485" від 11 серпня 1937 р., підписаний Генеральним комісаром держбезпеки М. І. Єжовим. Наказ й долучений до нього закритий лист "Про фашистсько-повстанську, шпигунську, диверсійну, пораженську й терористичну діяльність польської розвідки в СРСР" (№ 59098 від 11 серпня 1937 р.) ініціювали масові репресії проти польського населення України. Відповідно до них місцеві органи держбезпеки упродовж 20 серпня - 20 листопада 1937 р. мали здійснити операцію щодо цілковитої ліквідації місцевих організацій "ПОВ" ("Польської військової організації"). Репресії тривали й 1938 р. За браком достатньої кількості "польських контрреволюціонерів" вінницькі чекісти записували до їхніх лав автентичних подільських українців. Наявна статистика політичних репресій щодо польського етносу УРСР 1937-1938 рр. засвідчує, що етнічні поляки (44.467 осіб) становили 78,7 % усього загалу репресованих по "польській лінії" - переважно у рамках вищезгаданого наказу № 00485. Решту репресованих по цій категорії (21,3 %) становили переважно українці.

Аналогічною була ситуація з етнічним складом репресованих на Поділлі. 1937 р. репресій зазнали 5.486 мешканців Вінницької області польської національності й 3.123 поляки у Кам'янець-Подільській області. В той же час було піддано репресіям по "польській лінії" й їхніх земляків - подолян-українців: на Вінничині - 1.075 осіб, у Кам'янець-Подільській області - 919 осіб. У випадку з українським населенням Поділля йшлося, насамперед, про тих, кого репресивний апарат вважав такими, які власну "контрреволюційну діяльність" спрямовували або на користь "буржуазно-поміщицької" Польщі, або інкримінував їм чітко не окреслене "співробітництво" з поляками (дефензивою, офензивою II Речіпосполитої тощо).

У "Висновках" подано найважливіші результати дослідження, окреслено перспективи подальшого розроблення теми та узагальнено їх у таких положеннях, які виносяться на захист:

У дисертації вперше у вітчизняній історіографії комплексно проаналізовано особливості українсько-польського міжетнічного співіснування у стратегічно важливому прикордонному регіоні УРСР - Східному Поділлі - у контексті загальноукраїнського суспільно-політичного й культурного процесу 1920-1930-х рр. й відповідної еволюції більшовицької національної політики. З'ясовано особливості здійснення урядової політики "українізації" щодо титульної (принаймні формально) нації УРСР та перебіг процесів "коренізації" серед польської людності регіону, а також синхронність/асинхронність цих процесів.

Проаналізовані особливості соціокультурного розвитку мультинаціонального життя підрадянського Поділля у роки "воєнного комунізму", нової економічної політики й контроверсійної політики "українізації". З'ясований вплив більшовицької диктатури на деформацію соціально-політичного, громадського й культурно-освітнього розвитку українців і поляків Східного Поділля упродовж 1920-1930-х рр., що додатково ускладнювалося прикордонним розташуванням регіону й ідеологічно штучним підтримуванням в СРСР/УРСР комуністичним тоталітарним режимом стану "фортеці в облозі".

Доведено, що радянський режим, аби втриматися при владі, спирався на репресивний апарат, відстежуючи настрої громадян за допомогою розгалуженої мережі чекістсько-поліційної агентури, нещадно й жорстоко репресуючи усіх нелояльних підданих й залякуючи нейтральне громадянство. З прикордонним статусом регіону й плеканням імперіалістичних планів керівництвом СРСР пов'язана й надмірна мілітаризація як усього Поділля, так і його міських центрів, а відтак й системні та перманентні репресивні заходи режиму, спрямовані насамперед проти місцевих українців та поляків, покликані убезпечити радянське запілля на випадок ймовірної агресії "фашистської Польщі".

Вивчені методи й прийоми владних дій щодо прискореного формування у регіоні відданого новій владі покоління службовців й робітників розумової праці, задля чого руйнувалися традиції й інституції вищої й середньої шкільної освіти попередної доби (часів царату й Українських визвольних змагань), усувалися від навчально-виховного й наукового процесу представники інтелектуальної еліти краю зі "старої інтелігенції". Це стосувалося як традиційних українських культурно-освітніх установ та осередків (насамперед регіональної мережі "Просвіти"), так і їхніх польських аналогів у регіоні - у першу чергу розгалуженої мережі шкіл та викладацького складу польської "Macierzy Szkolnej".

Політика "коренізації"/"українізації" спершу надавала більше можливостей українській більшості регіону. Відтак виникали певні неантагоністичні суперечності між місцевими українцями й поляками - від заперечення наявності взагалі подільських поляків до спротиву відкриттю польських шкіл, відмов у виготовленні печаток польською мовою, негативного ставлення до створення польських сільрад й входження українців до сільрад з польською більшістю та ін. В той же час частина селян-поляків Поділля наполягала на створенні "чистих польських рад". Одначе створення національних сільрад сприяло залагодженню українсько-польських міжетнічних суперечностей.

Застосована більшовицькою адміністрацією тактика щодо польської людності УРСР й зокрема Подільського регіону не була прямолінійною упродовж 1920-1930-х років. Спершу, на початку 1920-х років, РКП(б) - КП(б)У робили наголос на створенні поза межами II Речіпосполитої потужного польського осередку/плацдарму, організованого за комуністичним взірцем. Комуністичній адміністрації йшлося про утворення поблизу західного кордону СРСР своєрідного П'ємонту для польського комуністичного руху, організацію й виховання кадрів польських революціонерів, які мали б привнести й керувати комуністичною революцією на теренах корінної Польщі. Ця концепція зазнала фіаско, оскільки польська меншина УРСР й Подільського регіону довела свою відпорність на комуністичні гасла, не виокремивши з власного середовища якихось помітніших революційних особистостей й довівши власну консервативність - відданість традиційним ідеям польськості, вірності РКЦ й відродженій Польській державі. Натомість II Річпосполита, по кількох кризових роках, довела власну життєздатність й поважний державотворчий потенціал. В той же час розпочата 1929 р. форсована сталінська колективізація аж ніяк не могла слугувати пропагандистським козирем ані у внутрішній, ані у зовнішній політиці СРСР.

Кремлівське керівництво відтак почало віддавати перевагу іншій концепції, згідно з якою вогнище польського революційного руху мало розташовуватися у самій Польщі, в той час як роль СРСР обмежувалася винятково лише підтримуванням цього руху. З цього часу польська меншина у радянській Україні почала втрачати для більшовицьких керманичів своє первісне важливе значення. З іншого боку, польський етнічний чинник у Радянському Союзі, керівники якого з початку 1930-х років все виразніше педалювали тему загальнорадянського патріотизму, почав виглядати натомість швидше шкідливим, з властивими йому генетично відцентровими тенденціями й перманентною гравітацією до відродженої Батьківщини - Польщі. Отже, зникли в очах радянських керівників будь-які аргументи на користь підтримування окремішності польської національної меншини в УРСР (подальшого існування польських національних сільрад, району та ін.), натомість все виразнішими ставали аргументи на некористь такої окремішності. Зміна ідеологічної парадигми стосовно підрадянських поляків, а насамперед польської людності прикордоння, зокрема Подільського регіону, спричинила новий владний курс - на примусову асиміляцію, затушковування польськості - й лягла в основу численних деполонізаційних й депортаційних щодо польської людності рішень керівництва ВКП(б) - КП(б)У середини - другої половини 1930-х років.

Основні публікації за темою дисертації

1. Репресії на Поділлі 1930-х роківУ українська та польська "лінії" / Н.В. Тітова // Історія УкраїниУ Маловідомі імена, події, фактиУ Збірник статей / Ін-т історії України НАН України; Редкол.У П.Т. Тронько (відп. ред.) та ін. - К.У Ін-т історії України НАН України, 2007. - Вип. 34 / Відп. за вип. Р.Ю. Подкур. - С. 79-115.

2. До проблеми "українців-католиків" на Поділлі у 1920-1930-х рр. / Н.В. Тітова // Історія УкраїниУ Маловідомі імена, події, фактиУ Збірник статей / Ін-т історії України НАН України; Редкол.У П.Т. Тронько (відп. ред.) та ін. - К.У Ін-т історії України НАН України, 2008. - Вип. 35 / Відп. за вип. Р.Ю. Подкур. - С. 66-86.

3. "Санація" прикордоння УСРРУ поборювання "польсько-українського фашизму" на Поділлі, 1930-ті роки / Н.В. Тітова // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 2007. - № 1 (28). - С. 220-252.

4. Польське та українське населення Поділля 1920-1930-х роківУ Проблеми міжнаціонального співіснування / Н.В. Тітова // Український історичний збірник - 2008 / Ін-т історії України НАН України, Рада молодих вчених; Редкол.У Т. Чухліб (голов. ред.), А. Блануца (заст. голов. ред.) та ін. - К.У Ін-т історії України НАН України, 2008. - Вип. 11. - С. 223-229.

Размещено на Allbest.ru