Імперія як тип соціально-історичної організації

Размещено на http://www.allbest.ru/

26

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В. Н. КАРАЗІНА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ІМПЕРІЯ ЯК ТИП СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

БАТАЛОВ Олексій Анатолійович

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор політичних наук, доцент Фісун Олександр Анатолійович, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, професор кафедри теоретичної і практичної філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Требін Михайло Петрович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри соціології та політології; кандидат політичних наук, доцент Шаповаленко Марина Володимирівна,

Харківський національний університет внутрішніх справ, доцент кафедри філософії і політології.

Захист відбудеться «18» листопада 2010 року о 15.15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.18 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 6, ауд. 255.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (61077, м. Харків, пл. Свободи, 4).

Автореферат розісланий «15» жовтня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С. І. Сєроштан

імперія соціокультурна інтеграція держава

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Імперія як тип соціально-історичної організації, постаючи від доби давнього Єгипту, змінюючи ознаки, продовжує існування до XX ст. Розпад колоніальних імперій та СРСР мав наслідком припущення про завершення «доби імперій», що було переглянуто нині. Процеси, що відбуваються в сучасному світі (занепад світоустрою, заснованого на національних державах як суб'єктах світової політики та формування світу, заснованого на «центрах сили», оточених «концентричними колами» держав-союзників з обмеженим суверенітетом), викликали поновлення інтересу до теми імперії. Оскільки постсучасність набирає ознак імперії, у соціально-філософській теорії відбулась реінтерпретація поняття «імперія», яке отримало новий зміст та ракурси аналізу.

Проте феномен імперії в сучасній соціально-філософській теорії не є достатньо проаналізованим, оскільки існуючі теоретико-методологічні напрямки й підходи дослідження зазначеного феномену не осягають усіх його проекцій. Тому залишається перспектива подальшої розробки, актуальним є надання нового визначення імперії, що охоплювало б як імперії минулого, так і майбутнього, виокремлення спільних рис в конкретно-історичних типах імперій та напрямків еволюції феномену.

Ступінь розробленості проблеми. Звернення до поняття «імперія» відбувалось від найдавніших часів: згадки про імперію маємо ще в Біблії, мислителі Риму (Вергілій) акцентували увагу на практичній користі, що має принести імперія. Християнські теологи (починаючи від св. Августина), що спочатку розрізняли «земну» (імперію) та «небесну» (Божу) держави, згодом почали потрактовувати імперію як земне втілення «царства Божого» (Агапіт, Микола Містик, Данте Аліґ'єрі). Оскільки в середньовічній Європі на зазначене визначення імперії могла претендувати лише Священна Римська імперія, європейські держави до XVIII-XIX ст. уникали такої самоназви. У Новий час повертається римське розуміння імперії як наслідок завоювань та цивілізаторства. Поняття «імперія» зближується з «політичною системою» (за допомогою якої влада національних держав поширюється на колоніальні суспільства) та поширенням ідей прогресу (Дж. Локк, Дж. Мілль, І. Кант, Г. Гегель). Виникає поняття «ліберальна імперія» (Е. Олів'є), тобто імперія, що поширює ліберальні цінності силовими засобами. У середині XIX ст. завдяки Б. Дізраелі виникає термін «імперіалізм» (особлива політика метрополії в колоніях), що згодом унаслідок праць представників марксистського підходу (Дж. Гобсон, Р. Люксембург, Р. Гільфердінг, В. Ленін) змінив своє значення на особливу стадію розвитку капіталізму. У Великій Британії сплеск цікавості до імперії оформився у так звані «імперські дослідження» (Дж. Сілі, К. Керрінгтон, Р. Робінсон, Д. Галахер). У XX ст. до аналізу імперії звертались О. Шпенглер і А. Тойнбі (теорії цивілізацій), К. Ясперс (теорія «осьового часу»), Л. Гумільов (теорія «пасіонарності»), К. Віттфогель (теорії «гідравлічної держави» та «азійського способу виробництва»). Від середини XX ст. внаслідок розпаду колоніальних імперій набувають актуальності праці представників школи «постколоніальних досліджень» (Е. Саїд, Е. Вульф, Е. Томпсон), орієнтованих на дослідження постколоніальних транзитів.

На поч. XXI ст. в західній соціально-філософській теорії з'явились нові напрямки дослідження імперії: представники відродженої школи «імперських досліджень» М. Бут та Н. Фергюсон реабілітували історичну роль імперій, представник неомарксистського підходу Д. Гарві сформулював концепцію «нового імперіалізму». Однак найбільш визначним явищем стали праці М. Гардта й А. Негрі «Імперія» та «Безліч». Дослідники дійшли висновку, що наслідком глобалізації в сучасному світі є виникнення нового типу імперії - постмодерної (теоретичні витоки в теоріях «ультраімперіалізму» К. Каутського та В. Леніна). Ще одним напрямком дослідження імперії є світ-системний аналіз І. Валлерстайна, Дж. Аррігі, Дж. Модельскі й У. Томпсона.

В українській соціально-філософській теорії досліджують: імперську свідомість (В. Кремень, В. Ткаченко), імперську спадщину (О. Богомолов, І. Семиволос), вплив імперії на національну свідомість (Л. Нагорна, Г. Дичковська, І. Каганець, В. Щербина), перехідні суспільства (М. Шаповаленко), розбудову національної держави (О. Литвиненко). Виклики, що стоять перед Україною в XXI ст. (пострадянський транзит, інформаційна війна, тероризм) досліджує М. Требін. Через призму гендерних досліджень розглядає імперський дискурс О. Забужко. Триває дискусія стосовно визнання / невизнання СРСР імперією (В. Тарасенко, М. Сакада). Актуальним є аналіз України як «порубіжжя» між Сходом й Заходом (О. Гнатюк), воднораз маємо чималий діапазон оцінок: від визнання «розколу» України до «повернення в Європу».

Значну увагу «імперії» приділяють російські дослідники, серед яких ще п'ятнадцять років тому домінувала теза про кінець «доби імперій» (Б. Львін) та вивчались механізми постімперської адаптації (О. Подвінцев, Г. Гусейнов). На цей час у Росії досліджують: російський імперський спадок (Б. Кагарлицький, Д. Місюров, С. Леонов, В. Проскуріна, О. Міллер, В. Бобровников, Л. Дамєшек, Б. Дубін), зокрема федеративну структуру (С. Каспе, О. Філіппов) та політичну культуру (К. Плєшаков); геополітичні «завдання» Росії (О. Панарін, О. Дугін, В. Максименко); можливості «відродження» Росії як імперії (Г. Гачов, С. Бірюков, В. Сидніна) та поширення її впливу на терени СНД (В. Петров, М. Гузєв, С. Синєльников).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну працю виконано в межах науково-дослідницької теми кафедри теоретичної і практичної філософії філософського факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна «Філософія і розмаїття соціокультурних світів».

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної праці полягає в комплексному аналізу феномену імперії як специфічного типу соціально-історичної організації.

Досягнення мети дослідження базовано на реалізації таких дослідницьких завдань:

· проаналізувати теоретико-методологічні напрямки й підходи дослідження феномена імперії в соціально-філософській теорії;

· дослідити генеалогію імперії та закономірності «імперського циклу»;

· дослідити інституціональну організацію імперії;

· проаналізувати напрямки еволюції імперій;

· сформулювати нове визначення імперії та виокремити типи імперій;

· дослідити перспективи «повернення» імперських структур в XXI ст.;

· виокремити варіанти майбутнього для України в контексті глобалізаційних процесів.

Об'єктом дослідження виступають типи соціальної організації в історичній перспективі.

Предметом дослідження виступає імперія як один із типів соціально-історичної організації.

Теоретичні й методологічні основи дослідження. Відповідно до поставленої мети і завдань методологічним підґрунтям дослідження стали постструктуралістський (М. Фуко, Ж. Дельоз, Ж. Бодрійяр), неомарксистський (Д. Гарві, М. Гардт, А. Негрі), структурно-функціональний (С. Каспе, Дж. Тернер) та світ-системний (І. Валлерстайн, Дж. Аррігі, Дж. Модельскі, У. Томпсон) аналіз. Використання постструктуралістського та неомарксистського аналізу дозволило виокремити напрямки еволюції імперських типів. Застосування структурно-функціонального аналізу дозволило дослідити інституціональну організацію імперії. Світ-системний аналіз дозволив проаналізувати перспективи «повернення»» імперських структур в XXI ст. Застосування теоретичних положень політичної антропології (св. Августин, К. Віттфогель, Р. Карнейро, Ж. Башлер, Л. Грінін, І. Дьяконов) дозволило визначити генеалогію імперії. Також у дослідженні, крім складників таких методів, як аналітичний, порівняльний, синтез, феноменологічний, компаративістський, деконструкції, використано прогнозне дослідження сучасності у форматі імперії (визначено варіанти еволюції світ-економіки по завершенні «заключної кризи» гегемонії США й варіанти майбутнього для України в контексті глобалізаційних процесів).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці комплексного теоретичного підходу до аналізу імперії, що дозволяє аналізувати феномен імперії в декількох проекціях: глобальній площині (світ-системний аналіз), генеалогії (політична антропологія), інституціональної організації (структурно-функціональний аналіз), перспектив еволюції імперських типів (постструктуралістський та неомарксистський аналіз).

Основними науковими результатами, отриманими в процесі дослідження теми, є:

· сформульовано нове визначення імперії як типу соціально-історичної організації систем універсального контролю, специфіка яких полягає в експансіоністських механізмах соціокультурної, військово-політичної та економічної інтеграції на підставі центр-периферійного підпорядкування різнорідних елементів;

· визначено, що головною функцією імперії є інтеграція соціокультурного розмаїття. Виокремлено інтеграційні форми головної функції імперії: 1) експансія як самоціль; 2) власне інтеграція соціокультурного розмаїття. Визначено, що невикористання другої інтеграційної форми має наслідком швидкий розпад імперії. Припинення використання першої інтеграційної форми означає, що імперія ще існує (на попередніх здобутках експансії), але перебуває в кризі, якій може наслідувати або розпад, або відродження (внаслідок відновлення експансії);

· запропоновано нову типологію імперій: рання (не використовується друга інтеграційна форма), суверенна (відповідає домодерній добі), дисциплінарна (відповідає модерній добі), гіперімперія в форматі «біовлади» (виникає в XXI ст.). Конкретизовано, що суверенна імперія може існувати в доосьовому, осьовому, кочовому, патримоніальному та централізованому бюрократичному різновидах. Дисциплінарна імперія може існувати в ліберальному та авторитарному різновидах;

· кожна з інтеграційних форм головної функції імперії є певною комбінацією типів інтеграції, поєднання яких впливає на формування того або іншого типу імперії. З'ясовано, що в процесі еволюції від суверенної до ліберальної дисциплінарної імперії було втрачено низку типів інтеграції, унаслідок чого зменшився термін існування імперій. З'ясовано, що, завдяки використанню нових типів інтеграції гіперімперія матиме більші за попередні типи імперій межі поширення та зможе існувати значний час;

· з виокремлених варіантів еволюції світ-економіки по завершенні «заключної кризі» гегемонії США найімовірнішими визначено реалізацію двох варіантів: або повернення до суверенних імперій домодерної доби або формування гіперімперії. З виокремлених варіантів майбутнього для України в контексті глобалізаційних процесів найімовірнішим визначено реалізацію варіанту приєднання до інтеграційних проектів зовнішніх «центрів сили».

Теоретичне й практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення полягає в розробці комплексного теоретичного підходу до аналізу імперії як типу соціально-історичної організації, що дозволяє більш цілісно аналізувати феномен імперії. Теоретичні розробки дисертації можуть залучатись до досліджень із зазначеної проблематики з таких дисциплін, як соціальна філософія, політологія, політична соціологія, філософська антропологія, соціальна психологія. Практичне значення полягає в можливості застосування отриманих результатів для розробляння концепцій стратегії зовнішньої політики України.

Особистий внесок здобувача. Концепцію, зміст, висновки дисертації й тексти публікацій автор розробив і виклав самостійно, одну статтю написав у співавторстві з науковим керівником Фісуном О. А.: особистий вклад автора полягає в дослідженні співвідношення понять «імперія» та «демократія» і формулюванні визначення «ліберальної імперії», що складає 50% статті. У дисертації використано матеріали статей і тез виступів на конференціях, підготовлених автором.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорено на засіданні кафедри теоретичної і практичної філософії філософського факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Окремі матеріали пройшли дискусійне осмислення на аспірантському семінарі, у викладанні курсу під час проходження педагогічної практики, у роботі за фахом у Регіональному філіалі Національного інституту стратегічних досліджень у м. Харкові. Проміжні результати дослідження оприлюднено на таких наукових конференціях і семінарах: 1) X Харківських міжнародних сковородинівських читаннях «Проблема свободи у теоретичній та практичній філософії (м. Харків, 26-27 вересня 2003 р.); 2) Міжнародному науковому колоквіумі «Історична соціальна наука в світ-системній перспективі» (м. Харків, 2-3 червня 2005 р.); 3) XIII Харківських міжнародних сковородинівських читаннях «Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава» (м. Харків, 30 вересня - 1 жовтня 2005 р.); 4) V Міжнародній науково-практичній конференції «Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність» (м. Харків, 20-21 травня 2008 р.).

Публікації. Зміст основних ідей дисертації відображено в 11 наукових працях: 7 опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 4 є тезами виступів на конференціях.

Структура та обсяг дисертаційної роботи відповідає меті й сформульованим завданням та відображає їх послідовне вирішення. Дисертація містить вступ, три розділи, висновки до кожного розділу й до всієї дисертації, список використаних джерел. Загальний обсяг праці складає 206 сторінок, з них 171 основного тексту. Список використаних джерел містить 382 найменування, з них 42 іноземними мовами (англійська, німецька).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, проаналізовано ступінь розробленості проблеми в зарубіжній та вітчизняній соціально-філософській літературі, показано зв'язок роботи з науковими програмами та планами, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено його об'єкт і предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, окреслено теоретичне й практичне значення результатів дослідження, виявлено особистий внесок здобувача, представлено апробацію результатів, публікації та структуру дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні напрямки й підходи дослідження феномену імперії в соціально-філософській теорії» було проаналізовано методологічні парадигми та концептуальні підходи, що інтерпретують зазначений феномен. Досліджено ґенезу поняття «imperium» від часів Риму до XXI ст., наведено найпоширеніші в сучасній соціально-філософській теорії визначення імперії та імперські типології.

У підрозділі 1.1. «“Імперія” як проблема соціально-філософської теорії» показано, як упродовж сторіч змінювалось розуміння терміну «imperium». Так, у Римі він означав суверенну владу на певній території, що народ надавав царям, вищим магістрам й імператорам. Християнські теологи «імперію» спочатку розглядали як прояв демонічної волі, але потім (у значенні «християнська імперія») - як «ікону» Божого царства. У такому контексті легітимними імператорами могли бути лише імператори Візантійської та Священної Римської імперій. У Новий час відбулось повернення римського значення терміну.

Було проаналізовано поширені в сучасній соціально-філософській теорії підходи дослідження імперії: інституціональний (Ш. Ейзенштадт, Дж. Стерчі), складником якого є структурно-функціональний аналіз (Дж. Тернер, С. Каспе); культурологічний (О. Мотиль, А. Шопар-Ле Бра, Б. Баді, Г. Кнабе, Л. Гатагова); постколоніальний (Е. Саїд, Е. Томпсон); неоконсервативний (Р. Каган, Н. Фергюсон, М. Бут); неомарксистський (Д. Гарві, М. Гардт, А. Негрі); постструктуралістський (М. Фуко, Ж. Дельоз, Ж. Бодрійяр); світ-системний (І. Валлерстайн, Дж. Аррігі). Недоліком першого підходу є надмірний акцент на інституціональній структурі імперій (переважно домодерної доби), другого - на імперській політичній культурі, третього - на «недоліках» імперії, четвертого - навпаки, на перевагах. Представники світ-системного підходу ігнорують дослідження світ-імперій. Науковці постструктуралістського підходу не сприймають спроб сформулювати визначення імперії та виокремити типи імперій, хоч їх методологія це цілком дозволяє. Так, неомарксисти М. Гардт й А. Негрі, застосувавши теоретичні напрацювання постструктуралістського підходу, змогли виокремити такий тип імперії, як постмодерна. Однак дослідники не визначають типи імперій, попередні за постмодерну.

У підрозділі 1.2. «Визначення імперії в сучасному соціально-філософському дискурсі» зроблено висновок про недосконалість існуючих визначень унаслідок використання описових ознак імперії (С. Каспе, Л. Гатагова, Г. Кнабе, А. Шопар-Ле Бра), що можна множити безмежно. Основними проблемами при формулюванні визначення імперії є: 1) акцент на конкретно-історичному типі імперії; 2) акцент на певній імперській якості. Стосовно першої проблеми зазначено, що визначення імперії надаються з позиції обмеження «доби імперій» певними історичними рамками: 1) імперія як феномен, поширений у домодерну добу (А. Тойнбі, Ш. Ейзенштадт), яку заступає національна держава; 2) імперія як феномен, властивий як домодерній, так і модерній добі (О. Мотиль, Ч. Тіллі, Е. Саїд, С. Лур'є, І. Яковенко); 3) імперія як характеристика світоустрою, що виникає в XXI ст. (М. Гардт, А. Негрі). Стосовно другої проблеми зазначено, що акцентування на певній імперській якості цілісного визначення імперії не надає, хоч і дозволяє отримати деякі результати: визначити імперію як форму культурно-релігійного проекту (Д. Лівен, І. Яковенко, М. Хазін, О. Філіппов), виокремити особливості стосунків «центр-периферія» (Р. Тапар, С. Файнер, О. Мотиль, Ч. Тіллі, Дж. Бьороч) та відмінності імперії від гегемонії (І. Валлерстайн, М. Дойл, Р. Кеохан, Дж. Снайдер).

У підрозділі 1.3. «Сучасні підходи до типології імперій» було проаналізовано найпоширеніші імперські типології (А. Тойнбі, Ш. Ейзенштадта, Г. Феоктистова, І. Яковенко, Дж. Стейнметца, В. Макаренко, Л. Алаєва, Д. Миропольського й ін.). Кожна з типологій має свої переваги та недоліки. Так, перевагою типології Г. Феоктистова є можливість розрізнення імперій, що відбулись (імперії-ієрархії) від несформованих (імперії-конгломерати). І. Яковенко проводить різницю між імперіями Давнього світу (теократична імперія) та колоніальними (торгова імперія). Недоліком всіх типологій є те, що жоден із дослідників, спираючись на чітку методологічну базу, не зумів осягти всіх типів імперії в порівняльно-історичній перспективі.

Особливу увагу в підрозділі приділено аналізу таких типів імперії, як кочова (М. Крадін, С. Кляшторний, Д. Савінов), історична бюрократична (Ш. Ейзенштадт) та ліберальна (Н. Фергюсон). Доведено, що кочові імперії виникають у випадку встановлення кочовиками систематичного контролю над рільниками. На прикладі переходу від історичної бюрократичної імперії до «модернізованого» суспільства досліджено перехід від домодерного до модерного типів імперії. Проаналізовано еволюцію модерних імперій до «ліберального» та «авторитарного» типів. Доведено помилковість визначення Н. Фергюсоном США як «ліберальної» імперії (більш коректно їх визначити як гегемонію).

У другому розділі «Генеалогія та “деконструювання” імперії» було застосовано постструктуралістський (М. Фуко, Ж. Дельоз, Ж. Бодрійяр), неомарксистський (М. Гардт, А. Негрі) та структурно-функціональний (С. Каспе, Дж. Тернер) аналіз імперії. Генеалогію імперії досліджено завдяки теоретичним положенням політичної антропології (св. Августин, К. Віттфогель, Р. Карнейро, Ж. Башлер, Л. Грінін, І. Дьяконов). Завдяки структурно-функціональному аналізові було виокремлено головну функцію імперії (інтеграція соціокультурного розмаїття). Поєднання результатів постструктуралістського, неомарксистського та структурно-функціонального аналізів дозволило сформулювати нове визначення імперії як типу соціально-історичної організації систем універсального контролю, специфіка яких полягає в експансіоністських механізмах соціокультурної, військово-політичної та економічної інтеграції на підставі центр-периферійного підпорядкування різнорідних елементів. Надано авторську типологію імперій. «Деконструювання» й порівняльний аналіз типів імперії дозволили визначити напрямки еволюції імперій.

У підрозділі 2.1. «Постструктуралістський та неомарксистський аналіз імперії» було зазначено, що теоретичні витоки постструктуралістського аналізу імперії можна знайти в М. Фуко, Ж. Дельоза й Ж. Бодрійяра. Спільним у зазначених методологічних підходах є дослідження влади, суспільства та його еволюції. Ж. Дельоз й Ж. Бодрійяр продовжили розпочату М. Фуко типологізацію суспільств (суспільства суверенітету й дисципліни), виокремивши новий тип (що відповідає постмодерній добі) - суспільство контролю (якому відповідають «біовлада» та «гіперреальність»). Неомарксисти М. Гардт й А. Негрі уважають, що в суспільстві контролю виникає постмодерна імперія, що є наступною стадією після національних держав та відрізняється розщепленням суспільств до стану «безлічі» й владою над людською природою.

У дисертаційному дослідженні було доопрацьовано типологію М. Фуко: оскільки дисциплінарні практики контролю фактично виникають у Європі в XVI ст., то є доречним пояснити виникнення дисциплінарних суспільств поширенням капіталізму в «тривалому» XVI ст. Відповідно, суспільства суверенітету можна ототожнити з домодерним часом, а дисциплінарні - з модерновим, кожному з яких відповідатиме свій тип імперії.

Завдяки постструктуралістському та неомарксистському аналізу було запропоновано наступну типологію імперій: 1) суверенна імперія - конкретно-історична система універсального контролю над покаранням та життям населення, що виникає в суспільствах суверенітету; 2) дисциплінарна імперія - конкретно-історична система універсального контролю над організацією життя населення, що виникає в дисциплінарних суспільствах та структурує світ завдяки організації виробництва та «просторам ізоляції»; 3) гіперімперія - конкретно-історична система універсального контролю у форматі «біовлади», що виникає на початку XXI ст.

У підрозділі 2.2. «“Імперія” в політично-антропологічній перспективі» на підставі теоретичних положень політичної антропології (К. Гаусгофер, Г. Спенсер, Р. Карнейро, Ж. Башлер, Л. Грінін) було досліджено генеалогію імперії. Імперія, як й інші типи соціально-історичної організації, виникає внаслідок інтеграції. До інших типів соціально-історичної організації можна зарахувати: поліс, «ранні» держави (бюрократичні, теократичні, дружинні, військово-торговельні), «аналоги» держави (самоврядні общини та території, союзи етнічно однорідних племен, великі союзи й конфедерації без королівської влади), національну державу. Зазначені неімперські типи соціально-історичної організації виникають внаслідок інтеграції соціокультурно однорідного, унаслідок продовження ними інтеграції соціокультурно різнорідного утворюється імперія. Було визначено, що імперія виникає тоді, коли в її складі внаслідок інтеграції виникає, крім метрополії, принаймні дві периферії, що раніше були іншими типами соціально-історичної організації (тому Чехословаччина не була імперією). В імперіях відбувається штучне обмеження метрополією комунікації між периферіями (тому Югославія не була імперією). Унаслідок формування імперських інститутів імперія продовжує інтеграційні процеси, що її утворили, тобто стає «надхижаком» серед «звичайних» типів соціально-історичної організації.

У підрозділі 2.3. «Структурно-функціональний аналіз імперії» було досліджено «імперський цикл» (утворення, розквіт, занепад, розпад та відродження) суверенної й дисциплінарної імперій (оскільки у випадку гіперімперії досліджувати «імперський цикл» зарано). Доведено, що головною функцією імперії є інтеграція соціокультурного розмаїття, що існує в інтеграційних формах: 1) експансії як самоцілі; 2) власне інтеграції соціокультурного розмаїття. Порушення виконання головної функції імперії призводить до її розпаду, продовження виконання (навіть після територіальних втрат) - до «відродження» імперії. Визначено, що невикористання другої інтеграційної форми має наслідком швидкий розпад імперії (такий тип імперії визначено як рання - імперії Олександра Македонського, Наполеону I й ін.). Припинення використання першої інтеграційної форми означає, що імперія ще існує (на попередніх здобутках експансії), але перебуває в кризі.

Було розширено типологію імперій завдяки виокремленню таких різновидів суверенної імперії, як доосьова та осьова (критерієм є різні типи сакралізації влади в умовах політеїзму та монотеїзму), кочова, патримоніальна та централізована бюрократична (критерій централізації влади та розвиненості бюрократичного апарату). Було виокремлено такі різновиди дисциплінарної імперії, як ліберальна та авторитарна. Унаслідок «первинної» модернізації суверенна імперія еволюціонує до ліберальної дисциплінарної, унаслідок «вторинної» модернізації - до авторитарної дисциплінарної («проміжній» варіант між суверенною та ліберальною дисциплінарною, що зберігає частину типів інтеграції суверенної).

Обидві виокремлені інтеграційні форми мають власну комбінацію типів інтеграції, що впливають на формування того або іншого типу імперії (суверенна, дисциплінарна, гіперімперія). Для суверенної імперії (Єгипетська, Римська, Візантійська й ін.) перша інтеграційна форма складається з таких типів інтеграції: 1) переважно воєнно-політичних методів експансії; 2) сакралізації експансії. Друга інтеграційна форма складається з: 1) безпосереднього керування метрополії периферією, утворення ієрархічних зв'язків та розвитку бюрократичного апарату (у кочовому, патримоніальному та централізованому бюрократичному варіантах); 2) поширення імперських універсальних цінностей (систем освіти, права, мови метропольного народу, загальноімперських ідеологічних символів) на периферію; 3) інтеграції периферійних еліт до метропольної; 4) участі периферійних еліт у розподілі ресурсів; 5) сакралізації влади (в доосьовому та осьовому варіантах); 6) міфу про імперське «безсмертя» (що дозволяє суверенній імперії відроджуватись у двох варіантах: реінтеграція периферії метрополією та «translatio imperii» іншими народами).

Для авторитарної дисциплінарної імперії (Оттоманська, Російська, Австро-Угорська, Японська, Другий Рейх, СРСР й ін.) перша інтеграційна форма складається з таких типів інтеграції: 1) сполуки воєнно-політичних та економічних методів експансії; 2) сакралізації експансії. Друга інтеграційна форма складається з: 1) безпосереднього керування метрополії периферією, утворення ієрархічних зв'язків та розвитку бюрократичного апарату (на пізньому етапі - з метою організації виробництва й соціального «конструювання» периферії); 2) поширення імперських універсальних цінностей на периферію; 3) часткової інтеграції периферійних еліт до метропольної; 4) участі периферійних еліт у розподілі ресурсів; 5) сакралізації влади; 6) міфу про імперське «безсмертя» (що дозволяє авторитарній дисциплінарній імперії відроджуватись лише у варіанті реінтеграції периферії метрополією).

Для ліберальної дисциплінарної імперії (Велика Британія, Франція й ін.) перша інтеграційна форма складається з таких типів інтеграції: 1) переважно економічних методів експансії; 2) сакралізації експансії. Друга інтеграційна форма складається з: 1) безпосереднього керування метрополії периферією та утворення ієрархічних зв'язків з метою організації виробництва (перенесення виробництва до периферії) й соціального «конструювання» периферії (пролетаризація селян); 2) поширення імперських універсальних цінностей на периферію; 3) участі периферійних еліт у розподілі ресурсів.

Також на підставі структурно-функціонального аналізу було виокремлено складники таких функцій: 1) імовірності централізації політичної влади, потрібної для проведення експансії; 2) імовірності проведення експансії; 3) імовірності успіху експансії; 4) розмір території, що буде здобуто внаслідок експансії; 5) імовірності розпаду імперії; 6) імовірності «відродження» імперії.

У підрозділі 2.4. «“Деконструювання” й порівняльний аналіз суверенної, дисциплінарної імперій та гіперімперії» зроблено висновок, що в процесі еволюції від суверенної до ліберальної дисциплінарної імперії було втрачено / змінено наступні типи інтеграції. Так, у першій інтеграційній формі переважно воєнно-політичні методи експансії суверенних імперій було змінено на переважно економічні методи експансії ліберальних дисциплінарних імперій. Імовірно, така зміна сприяла більш ефективній експансії. У другій інтеграційній формі ліберальної дисциплінарної імперії було втрачено такі типи інтеграції суверенної, як інтеграція периферійних еліт до центральної, сакралізація влади й міф про імперське «безсмертя». Імовірно, що термін існування ліберальних дисциплінарних імперій зменшився через їх втрату. Стосовно авторитарних дисциплінарних імперій було зазначено, що остаточними причинами їх розпаду були або військова поразка від інших імперій (Австро-Угорська імперія, Другий Рейх), або поразка в економічному змаганні (СРСР), в іншому випадку вони існували б більший термін, ніж ліберальні дисциплінарні.

Таким чином, еволюція імперій від суверенних до дисциплінарних відбувалась в таких напрямках: 1) межі поширення імперій більшають, «непрямі» методи експансії виявляються більш ефективними за пряме військове втручання; 2) зростає військовий, економічний та культурний розрив між метрополією та периферією, що, унаслідок блокування інтеграції периферійних еліт до метропольної в дисциплінарних імперіях, створює проблеми з керуванням соціокультурним розмаїттям; 3) зникнення (унаслідок секуляризації в Новому часі) таких типів інтеграції, як сакралізація влади й міф про імперське «безсмертя», мало наслідком зменшення терміну існування ліберальних дисциплінарних імперій; 4) збереження майже всіх типів інтеграції суверенної імперії дозволило авторитарним дисциплінарним імперіям застосувати практику «відродження» (успіх спіткав лише Російську імперію у форматі СРСР).

Було виокремлено інтеграційні форми й типи інтеграції гіперімперії. Оскільки зазначена імперія є системою такого контролю, як «біовлада» (що дрібнить народи до стану «безлічі» й надшвидкісно діє безпосередньо на індивіда), то друга інтеграційна форма для гіперімперії буде мати назву інтеграції соціокультурного розмаїття шляхом його «розщеплення» до стану «безлічі». Для гіперімперії перша інтеграційна форма складається з одного типу інтеграції - поєднання воєнно-політичних, економічних та «віртуальних» методів експансії. Як свого часу «непрямі» методи експансії ліберальних дисциплінарної імперії виявились ефективнішими за «прямі» суверенної, так і методи експансії гіперімперії є ефективнішими за методи дисциплінарної. Друга інтеграційна форма буде складатись з: 1) розщеплення народів до стану «безлічі» (модернізація такого типу інтеграції дисциплінарної імперії, як соціальне «конструювання» периферії); 2) поширення імперських універсальних цінностей на індивідів - представників «безлічі»; 3) протиставлення людей одне одному завдяки конкуренції; 4) формування гібридних ідентичностей; 5) надшвидкісних (завдяки технічним засобам) форм контролю; 6) влади над людським тілом та думками (завдяки інтеграції в біологічне тіло технічних засобів та створенню «віртуальної реальності»); 7) контролю над всією «мережею» (завдяки тотальному проникненню імперії в усі царини людської діяльності та творчості). Зазначені типи інтеграції другої інтегративної форми повинні дозволити гіперімперії існувати значний історичний час.

У третьому розділі «Сучасність у форматі імперії: світ-системний контекст» завдяки світ-системному аналізу було досліджено перспективи «мутації» від сучасної капіталістичної світ-економіки до світ-імперії. Надано варіанти еволюції світ-економіки по завершенні «заключної кризи» гегемонії США в 2025 - 2030 рр. У контексті глобалізаційних процесів окреслено варіанти майбутнього для України та імовірність їх реалізації.

У підрозділі 3.1. «Криза гегемонії США й нові “центри сили” (ЄС та БРІК)» завдяки методологічним підходам І. Валлерстайна, Дж. Аррігі, Ф. Броделя, Дж. Модельскі, У. Томпсона, Н. Кондратьєва було визначено «цикли гегемонії» в капіталістичній світ-економіці. Усього гегемонів в світ-економіці було чотири: Генуя, Нідерланди, Велика Британія, США. За Дж. Аррігі, «цикл гегемонії» має два механізми накопичення капіталу: спочатку матеріальної, а потім фінансової експансії гегемону. Завершення матеріальної експансії означає «сигнальну кризу» гегемонії (для США такою кризою були події 1974 р.) та «переключення» механізму накопичення капіталу. Застосовуючи методологію Дж. Аррігі, сучасну кризу було визначено як початок «заключної кризи» гегемонії США, що має остаточно відбутись 2025 - 2030 рр. Зроблено припущення, що рецесія світової економіки буде продовжуватись до 2012-2013 рр., потім (приблизно за 10-15 років) відбудеться розгортання «заключної кризи». Визначено, що по завершенні сучасної кризи визначаться два претенденти на наслідування гегемонії США. Перший - це ЄС, інший з'являється з «незахідного» світу. Досліджено гегемоністичні перспективи країн БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай), найперспективнішим серед яких визнано Китай.

Умовами досягнення ЄС гегемоністичного статусу було визначено: 1) ефективну інтеграцію соціокультурного розмаїття завдяки створенню федеративної структури (на шляху зазначеної інтеграції ЄС може перетворитись на імперію); 2) запровадження єдиної ділової мови для всіх країн ЄС (такою може стати есперанто); 3) формування європейського війська й незалежного від США ВПК; 4) проведення незалежної від США зовнішньої політики; 5) створення в світі зон європейського впливу; 6) продовження поширення на «Схід» та «Південь» (важливими є інтеграція Туреччини та союз із Росією). Китаєві на шляху до гегемонії слід розв'язати такі проблеми: 1) розшарування регіонів за рівнем економічного розвитку; 2) корупція бюрократії; 3) відсутність зростання чисельності середнього класу; 4) опозиція «місто - село»; 5) екологічна криза.

У підрозділі 3.2. «Перспективи “мутації” від світ-економіки до світ-імперії» завдяки світ-системному аналізу (І. Валлерстайн, Дж. Аррігі) визначено, що зазначеній «мутації» сприятимуть обставини, яких не було за попередніх криз гегемонії: 1) переміщення центру світової економіки до Східної Азії; 2) безпрецедентна військова міць США; 3) зростаюча нездатність ЄС виконувати гегемоністичні функції. «Мутації» також будуть сприяти особливості «заключної кризи» гегемонії США, що будуть безпрецедентно важкими. Визначено, що для США не є неприйнятними імперські практики інтеграції та контролю. Виокремлено два варіанти «мутації»: 1) одноосібна «мутація» США на «Глобальну ліберальну імперію»; 2) «мутація» всієї світ-економіки на світ-імперію («Глобальну імперію Заходу») завдяки консолідації дій країн «золотого мільярду» з метою недопущення отримання «незахідним» Китаєм статусу гегемонії. Реалізацію першого варіанту визнано малоймовірним через недостатність ресурсів США. Реалізацію другого варіанту визнано ймовірним, якщо США не припустяться фатальних помилок (союзницький розкол із ЄС, воєнні авантюри, спроба перерозподілу ресурсів лише на власну користь).

У підрозділі 3.3. «Варіанти еволюції світ-економіки по завершенні “заключної кризи” гегемонії США 2025 - 2030 рр. й майбутнє України в контексті глобалізаційних процесів» завдяки систематизації прогнозів найвпливовіших дослідників (І. Валлерстайна, Дж. Аррігі, М. Гардта, А. Негрі, О. Дорожинського, С. Єгішьянца тощо, даних проекту «Мапа глобального майбутнього») виокремлено такі варіанти еволюції світ-економіки: 1) нова гегемонія («Європейський» або «Китайський світ»); 2) світова імперія («глобальна імперія Заходу»); 3) кінець капіталізму («Світ суверенітету» або «Світ посткапіталізму»).

Варіант «нова гегемонія» означає застосування екстенсивної «космополітично-імперської» стратегії (на взірець Британської імперії) силового підкорення світу. При реалізації варіанту «Європейський світ» роль Великої Британії в попередній кризі гегемонії будуть виконувати США, наступника гегемона - ЄС, «імперської» Німеччини - Китай, а «світових Балкан» - Близький Схід і Сибір. Задля реалізації варіанту «Китайський світ» США мають добровільно погодитись на передачу гегемоністичного статусу Китаєві, а ЄС - зазнати невдачі в інтеграційних процесах. За цим варіантом світ стане, по-перше, орієнтуватись на «незахідні» цінності, по-друге, контроль над ним буде здійснюватись силовими методами. Варіант «світова імперія» може реалізуватись лише як «Глобальна імперія Заходу» у форматі «біовлади». Варіант «кінець капіталізму» буде наслідком краху світ-економіки при невиникненні «світової імперії». «Світ суверенітету», що означає повернення до суверенних імперій домодерної доби, може бути реалізовано: 1) завдяки невдалій спробі утворення «світової імперії» за занепаду країн, серед яких міг би з'явитись новий гегемон; 2) за умови досягнення сучасним світом такого рівня дезінтеграції (ядерний тероризм, «війна всіх проти всіх»), за якого спроби встановити контроль над ним виявились би марними. Реалізація варіанту «Світ посткапіталізму» є можливим лише завдяки масовому поширенню нових технологій («холодний» ядерний синтез, збільшення об'ємів питної води та продуктів харчування) і форм світогляду (відповідальніших перед природою та суспільством) за занепаду (виснаження в боротьбі) головних світових гравців. Найімовірнішим визначено реалізацію варіанту «Світ суверенітету», потім (зі зменшенням імовірності) - «Глобальна імперія Заходу», «Китайський світ», «Європейський світ», «Світ посткапіталізму».

Виокремлено три варіанти майбутнього для України: 1) приєднання до інтеграційних проектів зовнішніх «центрів сили» (ЄС або Росія); 2) ініціювання власних інтеграційних проектів; 3) неприєднання до існуючих інтеграційних проектів та не ініціювання власних. Третій варіант визнано неможливим через важливе геостратегічне розташування України. Другий варіант визнано малоймовірним, оскільки в сучасному світі відбувається посилення інтеграційних процесів зовнішніх «центрів сили», а інтеграційні проекти України зі «звичайними» країнами (до прикладу, ГУАМ) успіху не мали. Найімовірнішим визнано перший варіант, оскільки в постімперському світі внутрішньої легітимності новоутворених держав є недостатньо. Так, по розпаді Римської імперії, вижили лише ті новоутворені держави, що були інтегрованими до макроструктури «Pax Christiana». Країнам Балтії, що інтегрувались до ЄС, вдалось скористатись пан'європейською легітимністю. Країни Середньої Азії отримують легітимність від Росії (альтернативою можуть бути Китай та ісламський світ). У випадку України це може бути або пан'європейська, або російська легітимність.

У висновках зазначено, що запропонований в дисертаційному дослідженні комплексний теоретичний підхід до аналізу імперії дозволяє аналізувати феномен імперії в декількох проекціях: глобальній площині (світ-системний аналіз), генеалогії (політична антропологія), інституціональної організації (структурно-функціональний аналіз), перспектив еволюції імперських типів (постструктуралістський та неомарксистський аналіз). Тобто зазначений підхід дозволив дослідити феномен імперії більш цілісно. Так, застосування постструктуралістського та неомарксистського аналізу дозволило охопити аналізом імперії Давнього світу, Середніх віків, Нового часу та ті, що виникають у XXI ст., окреслити напрямки еволюції імперських типів. Використання структурно-функціонального аналізу дозволило дослідити внутрішню структуру імперій та виокремити головну функцію імперії. Застосування теоретичних положень політичної антропології дозволило визначити генеалогію імперії. Використання світ-системного аналізу дозволило проаналізувати проекцію імперії в глобальній площині та виокремити варіанти «мутації» від світ-економіки до світ-імперії.

В роботі сформульовано нове визначення імперії як типу соціально-історичної організації систем універсального контролю, специфіка яких полягає в експансіоністських механізмах соціокультурної, військово-політичної та економічної інтеграції на підставі центр-периферійного підпорядкування різнорідних елементів. Надано авторську типологію імперій. Виокремлено головну функцію імперії, що існує в двох інтеграційних формах, кожна з яких має певну комбінацію типів інтеграції. «Деконструювання» імперії дозволило виокремити ту або іншу комбінацію типів інтеграції, поєднання яких впливає на формування різних типів імперії. Це може бути визначено як вагомий результат дисертаційного дослідження, що дозволяє аналізувати як імперії минулого, так і майбутнього. Глибший, ніж було здійснено в даній праці, аналіз відмінностей комбінацій типів інтеграції серед конкретно-історичних імперій одного типу (суверенної, дисциплінарної) може стати основою подальшого дослідження.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Баталов А. А. Феномен империи в социально-философской теории / А. А. Баталов // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. - 2003. - № 591 : сер. Філософія. Філософські перипетії. - С. 30-33.

2. Баталов А. А. «Исторические бюрократические империи» в теории Ш. Эйзенштадта и их трансформация в «модернизированное общество» / А. А. Баталов // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. - 2004. - № 638 : сер. Філософія. Філософські перипетії. - С. 49-56.

3. Баталов А. А. Концепция современной глобальной «Империи» в теории М. Хардта и А. Негри / А. А. Баталов // Вестник национального технического университета «ХПИ». Тематический вып. «Философия». - 2005. - № 8. - С. 39-43.

4. Баталов О. А. Чи можлива «ліберальна імперія»? Теорія Н. Фергюсона / О. А. Баталов, О. А. Фісун // Наукові записки Харківського університету Повітряних Сил. Соціальна філософія, психологія. - 2005. - № 2. - С. 43-50.

5. Баталов А. А. Рождение, расцвет, закат и смерть империи / А. А. Баталов // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. - 2005. - № 706 : сер. Філософія. Філософські перипетії. - С. 189-195.

6. Баталов А. А. Империя как тип социально-исторической организации / А. А. Баталов // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. - 2006. - № 734 : сер. Філософія. Філософські перипетії. - С. 55-61.

7. Баталов О. А. Перспективи формування імперських структур у XXI ст. / О. А. Баталов // Наукові записки Харківського університету Повітряних Сил. Соціальна філософія, психологія. - 2009. - № 2 - С. 170-177.

Інші публікації з теми дисертаційної роботи:

1. Баталов А. А. Свободная восходящая вертикальная социальная мобильность как основа устойчивости имперской системы / А. А. Баталов // Матеріали X Харк. міжнар. сковородинівських читань «Проблема свободи у теоретичній та практичній філософії», Харків, 26-27 вересня 2003 р. - Х., 2003. - Ч. 2. - С. 13-15.

2. Баталов О. Імперія і гегемонія в теорії І. Валлерстайна / О. Баталов // Матеріали Міжнародного наукового колоквіуму «Історична соціальна наука в світ-системній перспективі», Харків, 2-3 червня 2005 р. - Х., 2005. - С. 56-57.

3. Баталов А. А. Демократические ценности в империи / А. А. Баталов // Матеріали XIII Харк. міжнар. сковородинівських читань «Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава», Харків, 30 вересня - 1 жовтня 2005 р. - Х., 2005. - С. 14-16.

4. Баталов О. А. Особливості культури, держави та економіки у постмодерну добу / О. А. Баталов // Матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф. «Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність», Харків, 20-21 травня 2008 р. - Х., 2008. - Ч. 2. - С. 248-250.

АНОТАЦІЯ

Баталов О.А. Імперія як тип соціально-історичної організації. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. - Харків, 2010.

У даному дисертаційному дослідженні було запропоновано комплексний теоретичний підхід, що дозволяє аналізувати феномен імперії в декількох проекціях: глобальній площині (світ-системний аналіз), генеалогії (політична антропологія), інституціональної організації (структурно-функціональний аналіз), перспектив еволюції імперських типів (постструктуралістський та неомарксистський аналіз).

У дисертації було сформульовано нове визначення імперії як типу соціально-історичної організації систем універсального контролю, специфіка яких полягає в експансіоністських механізмах соціокультурної, військово-політичної та економічної інтеграції на підставі центр-периферійного підпорядкування різнорідних елементів. Запропоновано нову типологію імперій. Визначено, що головною функцією імперії є інтеграція соціокультурного розмаїття. Виокремлено інтеграційні форми й типи інтеграції головної функції імперії. Завдяки виокремленню комбінацій типів інтеграції було проведено «деконструювання» імперських типів і визначено напрямки еволюції імперій. Також у дисертаційній праці було досліджено перспективи «відродження» імперських структур у XXI ст. Запропоновано три варіанти майбутнього України в контексті глобалізаційних процесів.

Ключові слова: імперія, постструктуралістський аналіз, неомарксистський аналіз, структурно-функціональний аналіз, світ-системний аналіз, політична антропологія, контроль, інтеграція, «деконструювання» імперії.

АННОТАЦИЯ

Баталов А.А. Империя как тип социально-исторической организации. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. - Харьков, 2010.

В представленном диссертационном исследовании был предложен комплексный теоретический подход, который позволяет анализировать феномен империи в нескольких проекциях: глобальной плоскости (мир-системный анализ), генеалогии (политическая антропология), институциональной организации (структурно-функциональный анализ), перспектив эволюции имперских типов (постструктуралистский и неомарксистский анализ).