Громадсько-політична та наукова діяльність Володимира Старосольського (1878–1942 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

прикарпатський НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. Василя Стефаника

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Громадсько-політична та наукова діяльність Володимира Старосольського (1878-1942)

Древніцький Юрій Романович

07.00.01 - історія України

Івано-Франківськ - 2010

Анотація

Древніцький Ю.Р. Громадсько-політична та наукова діяльність Володимира Старосольського (1878-1942 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2010.

У дисертації досліджено діяльність В. Старосольського - відомого громадсько-політичного діяча, адвоката та науковця першої половини ХХ ст. Простежено формування та еволюцію світогляду В. Старосольського, охарактеризовано перші його політичні кроки у студентському русі та Українській соціал-демократичній партії, проаналізовано політичну діяльність у роки Першої світової війни, державотворчу роботу у складі уряду Директорії УНР. Висвітлено адвокатську діяльність у політичних судових справах польської влади над українцями.

З'ясовано роль В. Старосольського у партійно-політичному житті, консолідації українських політичних сил Галичини, ставлення до проблеми українсько-польського порозуміння.

Проаналізовано юридичні, соціологічні та історичні праці вченого, а також внесок в організацію та розбудову українських освітніх інституцій в еміграції.

Ключові слова: Володимир Старосольський, громадсько-політична діяльність, студентський рух, адвокат, Українська соціал-демократична партія, Українські січові стрільці.

Аннотация

Древницкий Ю.Р. Общественно-политическая и научная деятельность Владимира Старосольского (1878-1942 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаныка. - Ивано-Франковск, 2010.

В диссертации исследовано деятельность В. Старосольского - известного общественно-политического деятеля, адвоката и ученого первой половины ХХ ст. Прослежено формирование и эволюция мировоззрения В. Старосольского, охарактеризованы первые его политические шаги в студенческом движении и Украинской социал-демократической партии, проанализирована политическая деятельность в годы Первой мировой войны, государственно-созидательная работа в составе правительства Директории УНР. Отражена адвокатская деятельность в политических судебных делах польских властей относительно украинцев.

Выяснена его роль в партийно-политической жизни, консолидации украинских политических сил Галичины, отношения к проблеме украинско-польского взаимопонимания.

Проанализированы юридические, социологические и исторические труды ученого, а также вклад в организацию и развитие украинских образовательных институций в эмиграции.

Ключевые слова: Владимир Старосольский, общественно-политическая деятельность, студенческое движение, адвокат, Украинская социал-демократическая партия, Украинские сечевые стрельцы.

Annotation

Drevnitskyi Yu.R. Public, political and scientific activity of Volodymyr Starosolskyi (1878-1942). - Manuscript.

The thesis for the Candidate Degree in History, Specialty 07.00.01 - History of Ukraine. - Vasyl Stephanyk Precarpathian National University. - Ivano-Frankivsk, 2010.

The activity of Volodymyr Starosolskyi, the famous political and public man, lawyer of the first half of XX century is investigated in the thesis. The formation and evolution of man's world-view is traced, his first political steps in the student's movement and in the Ukrainian Social-Democratic Party are characterized, the political activity during the First World War and the state-creative work as a member of Directory government of Ukrainian National Republic is analyzed. Lawyer's activity in political judicial cases of Polish authority over Ukrainians is depicted.

Formation of V. Starosolskyi's social and political view was realized at time when Galicia was a part of Austrian-Hungary Empire and one of the main requirements of national youth movement at the beginning of XX century was the struggle for opening of Ukrainian university. During the studying in Krakiw, Vienna and Lviv universities (1896-1900), he took part in political actions of such societies as "Young Ukraine", "Academic Society", "Sich" as one of leaders. At that time, as the author says, V. Starosolskyi became interested in programs and activity of Ukrainian left-wing parties. He was a member of Ukrainian Social-Democratic Party of Galicia and Bukovyna from 1903 to 1939.

V. Starosolskyi propagandized the idea of state independence and conciliarizm of Ukraine before and during the First World War. He was the head of society "Sichovi Striltsi", took an active part in creation and work of Ukrainian representative organizations of the Main Ukrainian Council, Ukrainian Battle Justice, being its representative at the legion of Ukrainian Sich Gunners; cooperated with "Union of Liberation of Ukraine", sharing its main political ideas.

In the period of national revolution V. Starosolskyi was a member of Ukrainian national republic government, but disagreed with Ukrainian-Polish policy of Directory, abdicated and went abroad. Being in emigration, he conducted scientific and pedagogical work, wrote his main works on sociology, theory of state and law, nationology.

On the ground of systematization of actual facts the author of the thesis asserts that V. Starosolskyi was the supporter of Western Ukrainian political forces consolidation, one of the initiators of creation of contact committee, the author of consolidation actions.

Volodymyr Starosolskyi is the author of more than 20 detailed monographs in the sphere of state and law theory, sociology, history, he laid theoretical basis of modern Ukrainian state. The most fruitful, in a scientific sense, was the period from 1922 to 1926, when V. Starosol'skyi proved himself not only as a theorist, but also as a teacher. His activity in Ukrainian secret university, Ukrainian free university, Ukrainian sociological institute, Dragomanov Ukrainian high pedagogical institute was of great importance for preparation of Ukrainian law specialists.

Key words: Volodymyr Starosolskyi, public and political activity, student's movement, lawyer, Ukrainian Social-Democratic Party, Ukrainian Sich Gunners.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. У сучасній вітчизняній історіографії спостерігається підвищення інтересу науковців і широкої громадськості до особистісного виміру в історії. Серед когорти видатних українських діячів кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. виділяється постать Володимира Старосольського - громадсько-політичного діяча, адвоката і науковця. Громадсько-політична діяльність В. Старосольського, який був послідовно відданим ідеям української соціал-демократії, ще не ставала предметом дисертаційного дослідження. До 1991 р. В. Старосольський, як і Українська соціал-демократична партія (далі - УСДП), до якої він належав, з ідеологічних причин залишалися поза сферою наукових інтересів. У сучасних розвідках його ім'я висвітлюється передусім як науковця, але й досі недостатньо відображено основний вектор діяльності - партійно-політичний, зв'язок між науковими дослідженнями і політикою, а також професійна, адвокатська робота. Дослідження багатогранної постаті В. Старосольського є важливим для осмислення логіки розвитку студентського руху на межі ХІХ-ХХ ст., січового стрілецтва, соціал-демократії в Галичині. З'ясування особливостей становлення світогляду і практичної діяльності В. Старосольського, його внеску в національно-визвольний рух не лише збагатить історіографію, а й історичну пам'ять сучасного суспільства, сприятиме вихованню молодого покоління на позитивних прикладах генерації видатних українських діячів минулого.

Зв'язок роботи з планами наукових досліджень. Дисертаційна робота виконана в рамках наукової проблематики історичного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка “Україна в контексті європейської історії” (Рішення вченої ради Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Протокол №4 від 24 грудня 1998р.).

Мета дослідження - провести всебічне та об'єктивне дослідження громадсько-політичної діяльності В. Старосольського, дати наукову характеристику його суспільно-політичним поглядам, визначити місце і роль в українському національному русі, показати прикладну цінність творчого доробку для сучасних процесів державотворення в Україні.

Для досягнення мети автор поставив завдання дослідити:

- ступінь наукової розробки проблеми та джерельну базу дослідження;

- становлення ідейних поглядів В. Старосольського як громадського діяча і науковця;

- участь у суспільно-політичному і культурно-освітньому житті Галичини під австрійською і польською владою;

- місце і роль В. Старосольського у визвольній боротьбі періоду Першої світової війни та Української революції;

- процес професійного зростання та прояви громадської активності в політичних судових процесах;

- основні напрямки науково-педагогічної діяльності В. Старосольського, значення його наукової спадщини.

Об'єкт дисертаційного дослідження - громадсько-політична та наукова діяльність В. Старосольського в контексті українського національного руху кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.

Предмет дослідження - становлення світоглядних позицій В. Старосольського, форми і методи їх реалізації в суспільно-політичній, адвокатській і науково-педагогічній діяльності.

Хронологічні рамки дослідження визначені роками життя та діяльності В. Старосольського (1878-1942).

Географічні межі дослідження охоплюють переважно Східну Галичину, що в різний час входила до складу Австро-Угорської імперії, ЗУНР та Другої Речі Посполитої, а також Австрію і Чехословаччину в 1920-1927 рр., де проживав В. Старосольський.

Методологічною основою дисертації є принципи історизму, системності та об'єктивності. Принцип історизму забезпечив вивчення дослідницької проблематики у взаємозв'язку з конкретними історичними умовами, передбачає комплексний підхід при розгляді громадсько-політичної діяльності В. Старосольського. Для дослідження історичного явища в єдності всіх його складових застосовано принцип системності. Щодо принципу об'єктивності, то він передбачає врахування всієї повноти історичних джерел, процесів, явищ.

У роботі використано і загальнонаукові (систематизація, типологізація, ретроспекція), і спеціально історичні методи (проблемно-хронологічний, історично-порівняльний). Застосування проблемно-хронологічного методу дало змогу визначити основні періоди дослідження, а історично-порівняльний метод виділив у досліджуваних явищах особливості їх розвитку, з'ясував історичну послідовність, узагальнив матеріал. Враховуючи те, що об'єктом дослідження є особа, використано також біографічний метод.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена змістом і обсягом дослідницьких завдань та шляхами їх розв'язання. Дисертація є першим в Україні узагальнюючим дослідженням життєвого шляху і діяльності В. Старосольського.

Уперше:

-здійснено аналіз та узагальнення наукових праць, що стосуються діяльності В. Старосольського;

-введено в науковий обіг нові архівні документи і матеріали;

-структуровано багаторічну адвокатську діяльність В. Старосольського й показано її обумовленість громадсько-політичною позицією;

-показано взаємозв'язок між теоретичними науковими студіями вченого і політичною діяльністю;

-відстежено шляхи формування політичних поглядів діяча на проблеми незалежності та соборності України;

удосконалено:

-ряд окремих фактів біографії В. Старосольського, що стосуються, зокрема, хронології навчання та участі в студентських організаціях, його стосунків із відомими діячами того часу тощо;

-націологічну концепцію В. Старосольського, а також його погляди на державно-правові відносини;

отримали подальший розвиток:

-положення про внесок В. Старосольського у розвиток українського національного руху, діяльність соціал-демократії в Галичині;

-проблематика впливу студентських організацій та січового стрілецтва на формування української національної свідомості.

Практичне значення роботи полягає в тому, що нагромаджений у ній фактичний та теоретичний матеріал, зроблені висновки можуть бути використані для підготовки монографії про В. Старосольського, узагальнюючих праць з історії України, історії політичної думки та формування національно-політичної еліти, відповідних довідників, енциклопедичних видань. Матеріали дослідження будуть цінними при розробці загальних і спеціальних курсів з новітньої історії України, проведенні семінарських занять, на факультативних заняттях у середній школі. Окрім того, матеріалами дисертації можуть скористатися представники політичних партій, працівники державних та громадських музеїв при формуванні експозицій, в історико-краєзнавчій роботі.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена і схвалена на кафедрі нової і новітньої історії та методики викладання історії Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка та кафедрі історії України Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Основні положення та висновки дисертації апробовані в доповідях на звітних конференціях викладачів і студентів історичного факультету ТНПУ ім. В. Гнатюка (2004-2009 рр.), міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях: "Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу в системі українознавства" (21-22 жовтня, 2004 р., м. Київ), "Українська історична біографістика: забуте і невідоме" (25-26 травня 2005 р., м. Тернопіль), "Перспективи та проблеми наук в умовах глобалізації" (27 жовтня 2005 р., м. Тернопіль), "Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку" (2-3 березня 2006 р., м. Київ), "Інтелігенція і влада" (20-21 березня 2006 р., м. Одеса), ІІІ Міжнародному науковому Конгресі українських істориків "Українська історична наука на шляху творчого поступу" (17-19 травня 2006 р., м. Луцьк), Других Чишковських читаннях з історичної біографістики (15 червня 2006 р., м. Київ), ХІХ науковій сесії Наукового товариства ім. Шевченка (12 березня 2008 р., м. Тернопіль).

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв'язок з науковими програмами, визначено мету і завдання, об'єкт і предмет наукового пошуку, хронологічні й територіальні рамки, розкрито наукову новизну отриманих результатів, методологічні засади та методи дослідження, теоретичне й практичне значення роботи, вказано форми апробації та структуру дисертації.

У першому розділі "Стан наукової розробки проблеми та її джерельна база" проаналізовано рівень наукового вивчення теми та подано характеристику джерел, залучених для її розкриття.

Історіографію проблеми можна умовно поділити на три періоди: 1) прижиттєвий: кінець ХІХ ст. - 1939 р.; 2) праці українських істориків в еміграції та радянська історіографія - 1939-1991 рр.; 3) сучасні студії українських та зарубіжних авторів. У перший період вийшло друком ряд публікацій з історії студентського руху Галичини, автори яких (В. Темницький, М. Галущинський, В. Гнатюк, М. Грушевський, В. Лащенко, М. Кордуба та ін.) відзначили роль у його ґенезі В. Старосольського. Стаття одного з лідерів УСДП Л. Ганкевича "З минулого нашої партії (Матеріяли до історії УСДП)" викликає інтерес для розкриття партійної діяльності В. Старосольського.

Студії про В. Старосольського на другому етапі були вкрай обмежені й незначні. В радянські часи історія української соціал-демократії з ідеологічних міркувань практично не досліджувалася. Постать В. Старосольського як адвоката в контексті висвітлення окремих аспектів діяльності січового стрілецтва та націоналістичного підпілля згадували тільки зарубіжні науковці українського походження: З. Книш, П. Мірчук, С. Ріпецький, О. Думін, М. Угрин-Безгрішний та ін. Найбільш вагомим доробком діаспорних дослідників став збірник під редакцією дочки В. Старосольського Уляни "Володимир Старосольський. 1878-1942" (Нью-Йорк - Париж - Сідней - Торонто, 1991). До нього ввійшли біографічний нарис авторства його сина Юрія Старосольського, спогади дітей, співробітників та знайомих, листи В. Старосольського та основні наукові праці "Теорія нації" та "Національний і соціальний момент в українській історії".

Після 1991 р. нарешті з'явилися можливості для неупередженого дослідження політичної історії України, життєпису видатних українських громадських діячів. У контексті відродження призабутих імен у Галичині прислужилися розвідки про трагічні сторінки життя В. Старосольського В. Голяка ("Зморений голодом", "Трагедія родини Старосольських"), а також довідкові публікації про нього. Правозахисні аспекти діяльності В. Старосольського було розкрито у статтях Т. Огородника. О. Жерноклеєв та І. Райківський у дисертаційних дослідженнях і в публікаціях проаналізували діяльність УСДП (відповідно в австрійський і міжвоєнний періоди), до якої упродовж більш як трьох десятиліть, до 1939 р., належав В. Старосольський. У спільній монографії "Лідери західноукраїнської соціал-демократії. Політичні біографії" (К., 2004) зроблено загальний огляд життя і діяльності В. Старосольського.

Діяльність В. Старосольського в 1914-1920 рр. знайшла відображення в працях з історії січового стрілецтва і ЗУНР В. Гордієнка, М. Лазаровича, М. Литвина, К. Науменка, С. Макарчука, І. Нагаєвського, Б. Якимовича та ін. Наукові дослідження З. Зайцевої, В. Качмара, Р. Ковалюка, Р. Кухара, В. Леника, М. Мудрого присвячені молодіжним студентським організаціям та рухам, їх боротьбі за створення українського університету у Львові на початку ХХ ст.

Науковий спадок В. Старосольського отримав високу оцінку серед українських політологів, філософів та правознавців С. Дмитренка, І. Кресіної, В. Лісового, С. Максимовича, Ю. Манелюка, В. Потульницького, П. Стецюка та ін. Ключові проблеми політичної концепції В. Старосольського, теорії нації та національної держави стали предметом політологічних дисертаційних досліджень О. Панок "Сутність та основні проблеми політичної концепції Володимира Старосольського" (1998) і В. Згурської "Концепція нації і держави Володимира Старосольського" (2008).

Про діяльність В. Старосольського містяться згадки в працях польських (С. Ґломбінський, К. Левандовський, Е. Коко, В. Найдус, А. Редзік та ін.) і російських (К. Феденко) авторів у контексті висвітлення суспільно-політичної проблематики з історії Галичини кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. Біографічні дані про В. Старосольського вміщені в польських енциклопедичних виданнях.

Отже, попри наявність окремих праць, що з'явилися переважно в останнє двадцятиліття, питання громадсько-політичної та наукової діяльності В. Старосольського дотепер не стало предметом спеціального, комплексного дослідження у вітчизняній і зарубіжній історичній науці.

Необхідність детального всебічного аналізу багатогранної діяльності В. Старосольського спонукала до пошуку відповідної джерельної бази. Дисертаційне дослідження опирається на широкий масив неопублікованих та опублікованих матеріалів, які умовно можна згрупувати за тематичним принципом: 1) особисті документи В. Старосольського та його родини; 2) документи про громадську діяльність; 3) матеріали професійної (адвокатської) діяльності; 4) наукові праці В. Старосольського; 5) епістолярна спадщина; 6) спогади сучасників; 7) періодичні видання.

Характерною рисою джерельної бази дослідження є нерівномірність розподілу матеріалів по архівах України, що проявляється як в обсязі, так і в якісних характеристиках. Найбільшу цінність для дослідження проблеми мають архівні документи Центрального державного історичного архіву України (далі - ЦДІАУ) у м. Львові, особливо матеріали іменного фонду 360 (Старосольський Володимир-Степан (1878-1942), адвокат, правник, соціолог, громадський і політичний діяч, дійсний член НТШ, професор), у якому міститься 670 справ. Значний інтерес для розкриття біографії В. Старосольського становлять особисті документи, зокрема, свідоцтво про народження, паспорти, посвідчення, записні книжки, щоденники, залікова книжка, свідоцтва про освіту та проходження адвокатської практики, дипломи, грамоти, листи до дітей та дружини тощо (справи 1-5, 8, 9, 11, 15, 476, 477). Окрім документів біографічного характеру, в ЦДІАУ у м. Львові зосереджено рукописи наукових досліджень (спр. 19-46), матеріали громадсько-політичної та професійної діяльності, що дало змогу проаналізувати участь В.Старосольського у Союзі визволення України, Комітеті допомоги знищеним установам, Всеукраїнській Національній Раді, його співпрацю з професійними, економічними і видавничими товариствами, основні напрямки адвокатської практики (спр. 49, 51, 53, 55, 62 та ін.).

Суттєвим доповненням для вивчення громадсько-політичної і наукової діяльності В. Старосольського в період Першої світової війни та післявоєнної еміграції до 1927 р. є матеріали, що зберігаються в центральних державних архівах Києва та Державному архіві Львівської області (далі - ДАЛО). Документи з ЦДІАУ у м. Києві відображають позицію органів влади Російської імперії. Так, у фонді 336 Харківського жандармського управління (спр. 20) міститься повідомлення начальника тимчасового жандармського управління воєнного генерал-губернаторства в Галичині від 27 січня 1915 р., де В. Старосольський характеризувався як небезпечний український діяч, борець за національну державність України.

У Центральному державному архіві вищих органів влади України (далі - ЦДАВОВУ) зберігаються документи, які дозволяють суттєво доповнити політичну біографію В. Старосольського. Зокрема, у фондах цього архіву зосереджено відомості про його зв'язки з СВУ як співробітника видавництв та участь у пропагандистській роботі серед полонених (ф. 4405, спр. 13), діяльність у якості відпоручника УБУ в Легіоні УСС (ф. 4465, спр. 22-25), наукові праці (ф. 4465, спр. 763-769). Документи з фонду 3859 ЦДАВОВУ свідчать про роль В. Старосольського в діяльності Українського вільного університету у Відні та Празі в 1921-1927 рр., університетському Сенаті, правничій комісії та забезпеченні навчального процесу (спр. 7, 9, 13, 139).

У фонді 6 Центрального державного архіву громадських об'єднань України (далі - ЦДАГОУ) зберігаються документи про участь В. Старосольського в Українському соціалістичному конгресі у Львові 9 грудня 1928 р., на якому було відновлено УСДП (спр. 470). У цьому ж архіві (ф. 269) міститься інформація про діяльність В. Старосольського у віденській Тимчасовій Раді УСС, його участь у з'їзді Українських січових стрільців у Празі 13 квітня 1921 р., справі відновлення стрілецької організації та Української бойової управи в еміграції (спр. 11, 342).

Цінну інформацію почерпнуто також з архівних фондів ДАЛО. Збережені там документи розкривають загальну суспільно-політичну ситуацію в Галичині, відомості про хід виборчих кампаній у сейм та їх учасників, у тому числі В. Старосольського. Зокрема, в роботі використано матеріали фондів 121 (Львівське воєводське управління), 350 (Дирекція поліції у Львові) та 296 (Товариство "Академічна громада" у Львові). У названих фондах представлені протоколи і повідомлення поліції та воєводських управлінь, зокрема відділів суспільної безпеки, інформація повітових староств: донесення, переписка з воєводськими управліннями, директиви і вказівки владних структур. У справі 7 фонду 296 міститься інформація, яка уточнює окремі віхи біографії В. Старосольського стосовно членства в "Академічній громаді".

Окрему групу джерел дисертаційної роботи становлять опубліковані та рукописні наукові праці В. Старосольського, які можна поділити на три групи: 1) дослідження в галузі теорії держави і права ("Держава і політичне право", "Принцип більшості", "Політичне право" та ін.); 2) у сфері соціології ("Теорія нації", "Внутрішня форма в соціологічній термінології" та ін.); 3) історичні розвідки ("Національний і соціальний момент в українській історії", "Суспільно-політичні рухи та їх носії").

Цінним історичним джерелом є особисте листування В. Старосольського з громадсько-політичними і культурними діячами краю - Ю. Бачинським, І. Боберським, С. Горуком, М. Галущинським, К. Студинським, А. Крушельницьким, С. Томашівським, А. Чайківським, С. Шухевичем та ін. Епістолярна спадщина В.Старосольського широко представлена передусім у фондах ЦДІАУ у м. Львові, зокрема, ф. 361 (Крушельницький А. - український письменник), ф. 382 (Романчук Ю. - український політичний діяч), ф. 385 (Горук С. - військовий діяч), ф. 410 (Тисовський О. - біолог), ф. 771 (Левицький В. - голова НТШ), ф. 868 (Косевич Є. - адвокат). У фонді 9 "Окремі надходження" відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України (далі - ЛННБУ) ім. В. Стефаника міститься кореспонденція до В. Старосольського від В. Вишиваного, О. Безпалка, Р. Заремби, О. Козловського, з Міністерства УНР, Посольства УНР у Відні та ін.

Важливим доповненням до архівних матеріалів є спогади. Мемуарна література висвітлює передусім адвокатську і наукову діяльність В.Старосольського, що знайшла відображення у спогадах Т. Гаєцького, В. Качмара, Р. Мицика, С. Шухевича, Л. Цегельського та ін. Крім того, використано мемуари, в яких є згадки про політичні аспекти діяльності В. Старосольського: голови уряду УНР І. Мазепи, ад'ютанта С. Петлюри О. Доценка, соціал-демократа А. Чернецького.

Цінні матеріали стосовно В. Старосольського та еволюції його поглядів у контексті партійно-політичної діяльності соціал-демократів, містяться в періодичних виданнях УСДП - "Воля", "Земля і воля", "Вперед". У роботі використано також пресу різних ідейних напрямків (часописи "Діло", "Новий час", "Свобода", "Громадський голос", "Український прапор" та ін.), що розкривала суспільно-політичне життя Галичини, в якому брала участь УСДП та особисто В. Старосольський.

Таким чином, джерельну базу роботи склали, насамперед, документи вітчизняних архівів, матеріали преси й публіцистики, спогади діячів досліджуваного періоду. Використана автором широка джерельна база дозволила суттєво доповнити багатогранну картину громадсько-політичної та наукової діяльності В. Старосольського, переглянути вже відомі сторінки його біографії. Залучений у процесі роботи над проблемою масив першоджерел характеризується достатньою повнотою й репрезентативністю.

У другому розділі "Формування світогляду і початок громадсько-політичної діяльності В. Старосольського" висвітлено формування та еволюцію його світогляду, охарактеризовано головні етапи життя й діяльності на основі введення до наукового обігу маловідомих сторінок біографії. Вирішальний вплив на формування світогляду та утвердження громадянської позиції відіграли передусім родинне коло, роки навчання, перший громадсько-політичний досвід.

Народжений у сім'ї бургомістра м. Ярослав Йоахима Старосольського та Юлії Рапф, Володимир отримав відповідне його статусу виховання та освіту. В родинному колі відбувалося формування рис характеру, загальнолюдських ідеалів та життєвих цінностей на основі трьох культур - польської, української й австрійської. Навчання в університетах Кракова, Відня та Львова протягом 1896-1900 рр. сприяло не лише здобуттю фаху юриста, але й стало визначальним для формування національно-політичних поглядів В. Старосольського. Приятельські стосунки та співпраця з молодими діячами-українофілами сприяли пробудженню інтересу до української справи, власного етнічного коріння. Значний вплив на національне самоусвідомлення В. Старосольського мали як університетські викладачі, передусім М. Грушевський, С. Дністрянський, так і колеги - В. Стефаник, Б. Лепкий, О. Новаківський, І. Труш. До свого переїзду до Львова в 1897 р. В. Старосольський не мав скристалізованої національної свідомості.

Входження В. Старосольського в модерне українство відбувалося шляхом активної участі в студентських організаціях Відня та Львова. Досить швидко він виходить на провідну роль у молодіжному русі. Ораторський та публіцистичний хист відкрили дорогу до керівних посад у товариствах "Січ" (1899), "Академічна громада" (1899-1900) та "Молода Україна" (1900-1903). За типово студентськими проблемами, які В. Старосольський намагався вирішити, стояли важливі завдання національного руху на зламі ХІХ-ХХ ст. Він боровся за національно-культурні та освітні права галицьких українців, налагоджував зв'язки з діячами Наддніпрянської України (М. Міхновський, Леся Українка та ін.), вже в молоді роки усвідомив як політичний ідеал досягнення національно-державної незалежності та соборності України.

Важливою складовою раннього періоду діяльності В. Старосольського була активна участь у боротьбі за український університет, у якій він виступив одним з організаторів віч та сецесії студентів-українців із Львівського університету в 1901 р. На противагу радикальним закликам В. Темницького, В. Старосольський зайняв більш помірковану позицію, спрямував акцію в русло широкої політичної боротьби галичан початку ХХ ст., у рамках якої відбулася сецесія українських депутатів із Галицького сейму та бойкот виборців кількох повітів Галичини на сеймових виборах 1901 р.

Студентський період став визначальним для подальшої діяльності В. Старосольського. Напередодні Першої світової війни він уже сформувався як особистість та активний діяч національного руху, готовий до боротьби за незалежну соборну Українську державу, в якій національне визволення тісно перепліталося з соціальним.

Третій розділ "В. Старосольський у національно-політичному житті України" присвячений дослідженню його громадсько-політичної діяльності, внеску в розвиток українського національного руху, він є ключовим щодо концептуального осмислення теми і містить чотири підрозділи. У першому підрозділі "Діяльність в УСДП на початку ХХ століття" розглянуто початковий період партійної роботи В. Старосольського. Ще студентом він потрапив у молодіжне середовище, що симпатизувало ідеям соціал-демократії, а в 1903 р. офіційно став членом УСДП, яка на правах автономії входила до Соціал-демократичної робітничої партії Австрії. Однак, за своєю інтенсивністю партійна робота на перших порах значно поступалася навчанню та адвокатській практиці.

В. Старосольський належав до представників "молодого" крила партії, що привнесло в ідеологію УСДП сильний національний компонент. У 1907 р. він активно виступав за організаційне відокремлення української соціал-демократії від польської, що домінувала в соціал-демократичному русі Галичини й намагалася обмежити поширення впливу УСДП в містах. Зокрема, помітною була участь В. Старосольського в лютневій і червневій конференціях партії 1907 р. у Львові, на яких прийнято рішення про автономію УСДП в Галичині та створення самостійних міських осередків партії. Внутрішній конфлікт між "старим" і "молодим" поколіннями українських соціал-демократів напередодні війни породжував проблему партійної єдності. Виступаючи на боці "молодих", В. Старосольський брав активну участь в об'єднавчих процесах усередині партії на з'їздах УСДП 1907 та 1914 рр.

Про зростання особистого авторитету В. Старосольського в УСДП засвідчила участь у виборчій кампанії 1907 р. до австрійського парламенту і входження до редакції головного друкованого органу партії - газети "Воля". В. Старосольський відповідав за посилення партійної роботи серед українських робітників у містах. Того ж року він увійшов до вперше обраного львівського міського партійного комітету УСДП. Розуміючи слабкість соціальної бази УСДП в містах, В. Старосольський був одним з ініціаторів активізації просвітницької діяльності соціал-демократів серед сільського робітництва. Одночасно виступав співзасновником та головою культурно-просвітнього товариства робітників "Воля" (1906 р.) та організації української соціалістичної інтелігенції "Вільна громада" (1907 р.). Він брав участь у студентському русі, зміцнював зовнішньополітичні зв'язки партії, зокрема був учасником першого з'їзду студентів вищих навчальних закладів Австро-Угорщини та Росії у Львові в липні 1909 р.

У другому підрозділі "Участь у національно-визвольній боротьбі періоду Першої світової війни та Української революції" показано роль В. Старосольського в боротьбі за державну незалежність і соборність України в 1914-1920 рр. Він став одним із лідерів січового стрілецтва, 18 березня 1913 р. очолив товариство "Січові стрільці", а з початком війни разом із І. Чмолою, О. Степанів та М. Гаврилком створив першу бойову сотню УСС.

Під час війни В. Старосольський, як і більшість тогочасних галицько-українських політиків, що мали можливість порівнювати передвоєнну австрійську і російську політику щодо українства, обстоював проавстрійську орієнтацію. На його думку, перемога Габсбургів у війні більше відповідала інтересам українського руху, передбачалося, що на руїнах Росії постане самостійна Українська держава. В. Старосольський був прихильником створення українських збройних сил на базі легіону січових стрільців. Як політичний діяч він став членом Головної української ради (ГУР) та Української бойової управи (УБУ), координував діяльність різних українських організацій, зокрема, був представником УБУ при легіоні УСС. Упродовж серпня 1914 - травня 1915 рр. активно працював над створенням загальноукраїнського політичного центру, контактував із діячами Союзу визволення України (СВУ). Підсумком цього стала реорганізація 1915 р. ГУР в Загальну українську раду (ЗУР).

Протягом січня 1915 - жовтня 1918 рр. В. Старосольський безпосередньо знаходився на фронті, в легіоні УСС виконував обов'язки військового кореспондента, займався питаннями військового і матеріального забезпечення потреб стрільців, ідеологічною роботою. В. Старосольського можна сміливо вважати одним із творців ідеології УСС. Протягом 1917 р., у ході полеміки щодо подальшої долі легіону, він разом із Н. Гірняком виступав проти розпуску "січовиків", що відіграли вирішальну роль у листопадовому "зриві" 1918 р.

В. Старосольський підтримав державотворчі процеси в період української революції, але не зміг взяти безпосередньої участі в розбудові ЗУНР. Уже 2 листопада 1918 р. він був інтернований поляками і до жовтня 1919 р. перебував в ув'язненні у польському Домб'є. Після звільнення В. Старосольський активно включився в національно-визвольну боротьбу, отримав посаду заступника міністра закордонних справ УНР в уряді І. Мазепи. Однак взаємини між двома українськими урядами та арміями в умовах несприятливих зовнішньополітичних обставин восени 1919 р. набули крайньої гостроти, що призвело до розколу. Всупереч позиції провідних галицьких політиків - УНТП і УРП, що підтримували діяльність уряду ЗУНР Є. Петрушевича, В. Старосольський став на бік С. Петлюри, якого вважав гарантом української державності. Галицька УСДП, до якої він належав, підтримувала соціалістичний уряд УНР після Акту злуки в січні 1919 р. На знак протесту проти Варшавського договору, за яким Західна Україна відійшла до відновленої Речі Посполитої, В. Старосольський залишив уряд УНР 4 квітня 1920 р., ще до підписання польсько-української угоди. Управа УСДП прийняла ухвалу про перехід в опозицію до обох українських урядів.

У третьому підрозділі "В. Старосольський - соціал-демократичний діяч другої половини 1920-х - 1930-х рр." проаналізовано партійну діяльність в УСДП під польською владою. Перебуваючи в еміграції до 1927 р., він відійшов від галицької УСДП, що на початку 1920-х рр. еволюціонувала на радянофільські позиції, вбачала в радянській Україні основу для національно-державного будівництва, а на березневому 1923 р. з'їзді була опанована комуністами, відкрито перейшла на ліворадикальні позиції. Це стало причиною заборони УСДП польською владою в січні 1924 р. У першій половині 1920-х рр. В. Старосольський мав зв'язки із закордонним представництвом наддніпрянської Української соціал-демократичної робітничої партії, з якою УСДП взаємодіяла в період Української революції.

В. Старосольський взяв участь у заходах щодо відновлення УСДП, був делегатом львівського з'їзду 8-9 грудня 1928 р., на якому завершено відбудову партії. Він увійшов до складу Центрального Комітету УСДП, куди переобирався двічі, на з'їздах у 1934 і 1937 рр., брав участь у виданні партійних часописів "Професійний вістник", "Вперед". У жовтні 1937 р. на VІІІ з'їзді УСДП В. Старосольського було обрано головою партії. Як партійний лідер він виступав за незалежну соборну Українську державу з соціалістичним ладом, обстоював нерозривну єдність національного і соціального питання у визвольній боротьбі. В умовах великодержавної політики польського уряду і сталінського погрому українства в радянській Україні в 1930-х рр. В. Старосольський підтримував періодичні спроби консолідації легальних українських партій національно-державницького табору: в 1930 р., що виникла у відповідь на урядову "пацифікацію"; 1933-1934 рр. і напередодні Другої світової війни. Він обстоював пріоритет загальнонаціонального, захисту існування української нації над вузькопартійними інтересами.

В. Старосольський послідовно виступав проти національної і соціальної політики польського уряду, піддав різкій критиці більшовицький режим в УРСР, який відкрито назвав у своєму виступі на VІІІ з'їзді УСДП в 1937 р. "російською сталінською імперією". Значну увагу він спрямував на боротьбу відновленої УСДП проти посилення правої частини в українському політичному спектрі, діяльності націоналістичного підпілля. Зусиллями свого лідера УСДП перетворилася в активного суб'єкта суспільно-політичного життя Галичини, але за впливами значно поступалася провідним легальним українським партіям - УНДО, УСРП. Внесок В. Старосольського в діяльність УСДП полягав у творенні ідеології партії, організаційної структури, налагодженні роботи її керівних органів.

У четвертому підрозділі "Адвокатська діяльність у політичних процесах" висвітлено участь В. Старосольського в судових справах польської влади над українцями. Адвокатська практика В. Старосольського відіграла важливу роль у боротьбі за громадянські права. В основі його діяльності як адвоката було кілька аспектів: політичні процеси над українськими діячами; кримінальні справи щодо місцевого населення, громадських організацій та установ; захист прав політичних в'язнів під час перебування під арештом.

Професійна діяльність В. Старосольського стала важливою складовою громадської роботи, що мала на меті захист національно-культурних і соціальних прав галицьких українців, боротьбу проти польського домінування в краї. Суспільне визнання до В. Старосольського як адвоката прийшло після процесу над М. Січинським ще в 1908 р. Однак найбільш резонансними стали політичні процеси, в яких В. Старосольський захищав діячів націоналістичного підпілля кінця 1920-х - у 1930-х рр. Він намагався аргументовано довести суддям і польській громадськості, що за радикальними акціями націоналістів криється невирішеність національного питання, асиміляторська політика польських властей, прагнення патріотичної молоді прислужитися відновленню української державності. Виступаючи активним захисником у політичних процесах, В. Старосольський як переконаний соціал-демократ, прихильник легальних, парламентських засобів боротьби, не підтримував революційної тактики своїх підзахисних, але ставив вище справи загальнонаціональні над вузькопартійними та особистими. Крім процесів над членами УВО-ОУН, В. Старосольський захищав українських діячів у легальній частині національно-державницького табору: Ю. Бачинського, Д. Паліїва, Д. Левицького, О. Когута, К. Трильовського та ін.

У четвертому розділі "Науково-педагогічна діяльність В. Старосольського" розглянуто наукову та організаційно-педагогічну діяльність В. Старосольського у сфері юриспруденції, соціології, політології, історії. У першому підрозділі "Наукова спадщина в галузі юриспруденції" проаналізовано доробок В. Старосольського в галузі теорії держави і права. Широта постановки проблеми, увага до проблем методології, розгляд еволюції форм держави і права в історичному контексті дозволяють зараховувати вченого до числа фундаторів вітчизняної політологічної науки. Запропоновані В. Старосольським підходи щодо народного суверенітету, організації влади, прав і свобод людини та суспільних груп залишаються актуальними, можуть бути творчо використаними в умовах сучасного українського державотворення.

Простеживши історичні витоки й загальні тенденції становлення держави, В. Старосольський найвищою її формою назвав "правову" або "конституційну" державу. Отже, теоретично доводилися переваги західної моделі в контексті розвитку людської цивілізації. Це була принципова позиція вченого і громадсько-політичного діяча, що суперечила тенденціям суспільного життя в міжвоєнній Європі, коли поглиблювалася криза парламентсько-демократичної системи, особливо в 1930-х рр.

У своїх працях вчений переосмислив традиційне місце окремо взятої людини в системі формування державного права. Вона мислиться не просто як одиниця населення, що пасивно підкорюється волі держави, а є громадянином, за яким закріплюється правова ініціатива. Суспільство як сукупність індивідів, що формально знаходилися поза державою, ставало головним суб'єктом правотворчості. У висновку В. Старосольського вбачається перегук з ідеями сучасного громадянського суспільства. Серед проблематики досліджень ученого були розробка прав і свобод людини та їх реалізація в різних видах держави, проблема єдності влади в державі та співвідношення функцій - виконавчої, законодавчої та судової.

У другому підрозділі "Соціологічні та історичні дослідження" найбільшу увагу звернуто на аналіз найвідомішої праці В. Старосольського "Теорія нації". У ній викладено міркування дослідника стосовно сутності нації, механізму її формування та функціонування, місця в тогочасному світі. Критично оцінивши атомістичний підхід до осмислення нації як загальної назви для певної кількості людських одиниць, що відрізняються від інших спільними прикметами (расою, територією, культурою, історією, мовою тощо), В. Старосольський наголосив на визначальній ролі суб'єктивістського елементу, людської волі у формуванні нації.

Важливе місце в поглядах дослідника зайняла проблема відносин між державою і нацією. В. Старосольський вважав їх союз обов'язковим, звідси виводив свій державний ідеал - національну державу. Скептично оцінюючи перспективи існування багатонаціональної держави й багатодержавної нації як потенційно конфліктних і небажаних, він теоретично обґрунтував твердження про націю як спільноту, що бажає політичної самостійності, немислимої інакше, як у формі власної держави. Аналізуючи аргументацію дослідника щодо ґенези нації та її феноменології в контексті сучасних націологічних теорій, доводиться належність дослідника до модерністського напрямку.

Історичний напрям дослідницької роботи є найменш представленим у науковій спадщині В. Старосольського. Аналізуючи різні підходи в історіографії, запропоновані його сучасниками, вчений намагався їх узгодити. Фундаментальною ознакою історіософської концепції В. Старосольського став синтез народницької, державницької та консервативної теорій суспільно-політичного розвитку.

У третьому підрозділі "Організаційно-педагогічна робота" головну увагу зосереджено на викладацькій діяльності В. Старосольського в 1920-х рр. Після поразки української революції В. Старосольський був змушений емігрувати з Галичини навесні 1920 р. до Австрії, а згодом - до Чехословаччини, де шукав інших, не політичних форм продовження визвольної боротьби. За таких умов формою самовираження стала наукова й викладацька робота. Діяльність В. Старосольського у Відні не обмежувалася читанням лекцій, багато часу і зусиль він витрачав на організацію навчального процесу та покращення діяльності українських еміграційних освітніх установ. У цьому контексті відзначено його участь в організації Української господарської академії в Подєбрадах, переговорах щодо перенесення Українського вільного університету до Праги.

Працюючи з українськими студентами Українського соціологічного інституту (1921 р.), Українського вільного університету (1921-1927 рр.), Української господарської академії в Подєбрадах (1922-1927 рр.), В. Старосольський намагався не лише передавати молоді власні знання з теорії держави і права, юриспруденції, але й формувати національно-політичну і громадянську свідомість. Після встановлення радянської влади восени 1939 р. його було призначено професором юридичного факультету Львівського державного університету ім. І. Франка. Однак, 25 грудня 1939 p. він був заарештований НКВС, згідно вироку суду відправлений у табори в м. Маріїнськ Новосибірської області, де й помер 25 лютого 1942 р.

У висновках сформульовано загальні підсумки дослідження та викладено основні положення дисертаційної роботи, які виносяться на захист.

1. Здійснений історіографічний аналіз дозволяє зробити висновок, що постать В. Старосольського досліджена недостатньо. Висвітлення його діяльності до 1991 р. мало фрагментарний характер, здійснювалося переважно за кордоном, тоді як в Україні розпочалося лише після здобуття національно-державної незалежності. Основний масив праць присвячений аналізу його наукового доробку, тоді як громадсько-політична діяльність та адвокатська практика потребують більш глибокого вивчення. Введені нами до наукового обігу нові джерела суттєво доповнили й систематизували матеріали про В. Старосольського, що дозволило визначити внесок діяча в суспільно-політичне життя Галичини.

2. Визначальний вплив на формування світогляду В. Старосольського мали традиції сімейного виховання і навчання. Перебуваючи в атмосфері трьох культур - німецької, польської та української, він зробив остаточний вибір на користь українства під час навчання в університетах Кракова, Львова та Відня. Це відбувалося шляхом активної участі в діяльності українських студентських товариств упродовж 1896-1900 рр. В. Старосольський належав до засновників та чільних діячів товариств "Академічна громада", "Січ", "Молода Україна", відіграв провідну роль у студентській боротьбі за український університет у Львові. Студентська діяльність В. Старосольського була одним із визначальних факторів становлення його особистості, передумовою подальшого включення в активну громадсько-політичну діяльність у складі УСДП.

3. У партійно-політичній діяльності В. Старосольського можна виділити три основні періоди: під австрійською владою - 1903-1914 рр.; під час Першої світової війни та української революції; у складі Другої Речі Посполитої - 1927-1939 рр. В. Старосольський як активний соціал-демократичний діяч намагався поєднати національну ідею і марксизм, соціалістичні гасла. Належачи до "молодого" крила УСДП в австрійський період, він виступав за організаційне відособлення української соціал-демократії від польської, посилення національного вектора в партійній роботі. В. Старосольського цілком обґрунтовано вважають одним із найактивніших популяризаторів ідеї політичної незалежності й соборності України.

Після поразки української революції В. Старосольський протягом 1920-1927 рр. відійшов від політики. Перебуваючи в еміграції, займався переважно викладацькою і науковою роботою. Повернувшись 1927 р. до Львова, він взяв участь в ідейно-організаційній відбудові УСДП, неодноразово обирався членом Центрального Комітету (з 1928 р.), а в 1937-1939 рр. - головою партії. В. Старосольський був серед ініціаторів та учасників консолідаційних процесів українських політичних сил у 1930-х рр., що періодично виникали під впливом внутрішніх і зовнішніх обставин, мали на меті збереження українства в Галичині, пом'якшення протистояння між поміркованою і радикальною течіями національного руху. Як ідеолог та лідер УСДП він виступав за незалежну соборну Українську соціалістичну державу, в якій національне визволення пов'язувалося з ідеями соціальної справедливості.

4. Період 1914-1920 рр. став визначальним для реалізації ідейно-теоретичних поглядів В. Старосольського та розуміння його місця в українському національному русі. Він став одним з організаторів українського стрілецького руху, в якому, за прикладом європейських народів, вбачав політично активну силу, основу національного війська в майбутніх визвольних змаганнях. З 1914 р. В. Старосольський був активно задіяний в легіоні УСС, брав участь у діяльності Української бойової управи та Головної української ради. Відстоюючи єдність національних сил, виступив посередником у конфліктах між військовим командуванням легіону УСС та УБУ. Позитивної оцінки заслуговують його зусилля для збереження легіону УСС як бойової національної одиниці в 1917 р., що мало важливе значення в українській революції.

На цьому фоні дещо суперечливо виглядала підтримка курсу С. Петлюри, соціалістичного уряду УНР, до якого В. Старосольський входив протягом півроку з жовтня 1919 р. (до підписання Варшавської угоди). Це зумовлювалося не лише прагненням до соборності України, а й прагматичними інтересами УСДП, що в січні 1919 р. перейшла в опозицію до галицьких урядових чинників, шукала підтримки з боку правлячої ідейно близької партії (УСДРП) в Наддніпрянщині. В цілому діяльність В. Старосольського в період української революції варто розцінювати як державницьку, що мала на меті утвердження національно-державної незалежності.

5. У професійній діяльності В. Старосольського виділено два аспекти: правовий захист національно-політичних і соціальних інтересів українського населення; популяризація в суспільній свідомості пріоритетності дотримання закону. Як адвокат він захищав інтереси підсудних, намагався утверджувати демократизм, легальні, парламентські методи боротьби за суспільні ідеали, базові принципи сучасної демократії. Захист членів УВО та ОУН, ідеологію яких В. Старосольський не розділяв, був яскравим зразком національної солідарності, прагнення допомоги українцям незалежно від їх ідейно-політичних поглядів.

6. В. Старосольський - автор близько 20 ґрунтовних монографічних праць у галузі теорії держави і права, соціології, історії, в яких було обґрунтовано теоретичні засади існування української держави. Актуальними для сучасного національного державотворення в Україні є передусім такі ідеї В. Старосольського: концепт нації як спільноти і явища модерної доби, що потребує органічного зв'язку з державою; ідея правової держави як найвищої форми розвитку інституту держави; розгляд прав і свобод людини як найвищої цінності в правовій державі; єдність влади в державі при необхідності чіткого розмежування функцій окремих гілок. Найбільш плідним у науковому плані був період 1922-1926 рр., коли В. Старосольський проявив себе не лише як теоретик, але й як педагог, організатор навчального процесу. Діяльність В. Старосольського в Українському таємному університеті (Львів), Українському вільному університеті (Відень, Прага), Українському соціологічному інституті (Відень), Українському високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова (Відень), Українській господарській академії (Подєбради) мала важливе значення для підготовки кваліфікованих українських фахівців у галузі права.