Дипломатичні документи як джерело з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний університет

УДК 930.2 (477+430) «1917/1918» (043.3)

Дипломатичні документи як джерело з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради

Спеціальність 07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Єловських Уляна Олексіївна

Донецьк 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії України Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Михальський Ігор Сергійович,

завідувач кафедри політології і правознавства Луганського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Романцов Володимир Миколайович,

завідувач кафедри історичних дисциплін

Маріупольського державного університету

кандидат історичних наук

Чмир Микола Васильович,

заступник начальника відділу військової символіки та геральдики Генерального штабу Збройних Сил України

Захист відбудеться « 20 » січня 2011 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд. 32.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано « 18 » грудня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В

джерелознавчий дипломатичний центральний рада

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що історія українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради є однією з найсуперечливіших проблем вивчення зовнішньополітичного аспекту Української революції 1917 - 1920 рр. У працях безпосередніх учасників подій і науковців української діаспори, радянських дослідників, зарубіжних учених і представників сучасної української історіографії зовнішньополітичному курсу Центральної Ради та характеру українсько-німецьких взаємин надавалися кардинально протилежні оцінки. Об'єктивне вивчення, переосмислення й неупереджене відтворення історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради в міжнародно-правовій, політичній, економічній, військовій та інших галузях повинно базуватися на всебічному вивченні дипломатичних документів, оскільки вони найбільш повно відображають сферу міждержавних взаємин. Від повноти та репрезентативності виявленого корпусу дипломатичних документів, рівня їхньої достовірності та інформативності, обраних прийомів і методів джерелознавчої критики залежить кінцевий результат досліджень з історії дипломатії та міжнародних відносин. Не зважаючи на це, джерелознавчі аспекти вивчення дипломатичних документів як джерел з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради досі не були об'єктом наукового дослідження. Актуальність теми посилюється також у зв'язку з тим, що сьогодення ставить перед Україною досить гострі питання, пов'язані з визначенням зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної орієнтації та розробкою системи національних пріоритетів у міжнародній політиці. Розв'язання цих питань має ґрунтуватися на історичному досвіді.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках науково-дослідних тем кафедри політології та правознавства «Джерела з політичної історії та думки України» (державна реєстрація № 0105U004269) та кафедри історії України «Соціально-економічний і політичний розвиток України (кінець ХІХ - ХХ ст.)» (державна реєстрація № 0110U000393) історичного факультету ЛНУ імені Тараса Шевченка.

Мета дослідження полягає у визначенні складу, структури, інформативних можливостей та надійності комплексу дипломатичних документів як джерел з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради.

Досягнення мети передбачає наступні завдання:

- визначити склад комплексу дипломатичних документів з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради, охарактеризувати його повноту і репрезентативність;

- класифікувати дипломатичні документи з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради, з'ясувати особливості, інформативні можливості кожної групи джерел та їхнє значення для реконструкції історичної реальності;

- здійснити джерелознавчий аналіз дипломатичних документів, розв'язати питання встановлення надійності джерел, охарактеризувати їх автентичність, визначити види наявної джерельної інформації;

- ввести до наукового обігу нові дипломатичні документи з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради у дипломатичній, економічній, військовій та інших галузях міжнародної співпраці, виявити їхнє значення для подальшого дослідження проблеми;

- установити прогалини в комплексі дипломатичних джерел з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради;

- довести надійність комплексу дипломатичних документів та обґрунтувати їх місце під час вивчення характеру та особливостей українсько-німецьких взаємин доби Центральної Ради;

- виробити рекомендації, спрямовані на подальше розширення кола дипломатичних документів з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради, які використовуються в наукових розвідках з цієї теми.

Об'єктом дослідження є комплекс дипломатичних документів з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради, який склався історично й охоплює документальні матеріали, що створювалися на рівні державних органів і посадовців, у веденні яких перебувало право здійснення дипломатичної діяльності.

Предметом дослідження є встановлення складу, структури, інформативного потенціалу, репрезентативності, достовірності та надійності комплексу дипломатичних документів як джерел з історії взаємовідносин Німеччини і УНР доби Центральної Ради, визначення місця та ролі комплексу дипломатичних документів під час вивчення історії українсько-німецьких взаємин доби Центральної Ради.

Хронологічні межі роботи охоплюють період з листопада 1917 р. по квітень 1918 р. Нижня хронологічна межа пов'язана із проголошенням ІІІ Універсалу та початком самостійної діяльності УНР на міжнародній арені. Верхня хронологічна межа визначена подіями гетьманського перевороту та падінням Центральної Ради.

Наукова новизна дослідження зумовлена постановкою та розробкою актуальної джерелознавчої проблеми, яка ще не отримала належного висвітлення у науковій літературі, отже, у дисертації було: 1) визначено склад комплексу дипломатичних документів з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради, розроблено його класифікацію, розкрито системні зв'язки між різними видами джерел; 2) впроваджено до наукового обігу нові джерела з теми дослідження, здійснено авторський переклад маловідомих іншомовних документів, установлено їхню джерелознавчу цінність; 3) здійснено джерелознавчий аналіз дипломатичних документів з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради, визначено автентичність документів, розкрито їхній інформативний потенціал щодо досліджуваної проблеми; 4) установлено надійність комплексу дипломатичних документів та обґрунтовано їхнє місце серед інших груп джерел під час вивчення історії українсько-німецьких взаємин доби Центральної Ради.

Практичне значення полягає в тому, що обґрунтовані положення і висновки, а також нові джерельні матеріали можуть бути використаними: 1) для подальшої розробки дослідниками проблеми українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради і Гетьманату П. Скоропадського, підготовки узагальнюючих праць з історії України доби національно-визвольних змагань 1917 - 1920 рр., історії дипломатії та зовнішньої політики України; 2) під час розробки лекційних курсів, навчальних посібників, хрестоматій із джерелознавства, історії України, історії міжнародних відносин України; 3) як приклади історичних прецедентів дипломатичної діяльності України на міжнародній арені та взірці перших дипломатичних паперів для сучасної української дипломатичної практики.

Особистий внесок здобувача полягає в постановці, розробці та самостійному розв'язанні недостатньо висвітленої в науковій літературі проблеми, формулюванні мети і завдань дослідження, перекладі та джерелознавчому аналізі маловідомих німецькомовних і французькомовних дипломатичних документів з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради. Усі висновки, викладені в дисертаційній роботі, отримані здобувачем самостійно.

Апробація роботи. Основні положення і результати дослідження апробовані на кафедрі історії України Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, доповідались на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях: всеукраїнській науковій конференції «Другі драгоманівські читання молодих істориків: актуальні проблеми вітчизняної та світової історії» (Київ, 14 березня 2008 р.), VІ міжнародній науково-практичній конференції «Шевченківська весна» (Київ, 20 - 21 березня 2008 р.), V міжнародній науково-практичній конференції «Внесок молодих учених у розвиток науки регіону» (Луганськ, 26 - 27 березня 2009 р.), ІІ міжнародній науковій конференції «Актуальні питання вітчизняної і світової історії та історії науки: пошуки, роздуми, знахідки» (Луганськ, 29 квітня 2009 р.) та ІІ Всеукраїнській науковій конференції студентів, аспірантів і молодих учених «Білі плями» в історії України у контексті світового розвитку» (Луганськ, 20 травня 2009 р.).

Зміст дисертації відображено в десяти публікаціях, п'ять з яких - у фахових виданнях.

Структура роботи зумовлена метою дослідження, складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків, посилань, списку джерел і літератури, 17 додатків. Повний обсяг дисертації становить 363 с., з них основного тексту - 180 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, розкрито її зв'язок із науковими програмами, сформульовано мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, визначено його хронологічні межі, охарактеризовано наукову новизну та практичне значення, представлено апробацію результатів дослідження та публікації.

У першому розділі - «Історіографія, джерельна база та методологія дослідження» - проаналізовано стан наукової розробки проблеми, охарактеризовано джерельну базу дослідження, установлено склад комплексу дипломатичних документів, запропоновано його класифікацію та обґрунтовано методологію дослідження. Зокрема, у першому підрозділі «Історіографія проблеми» зазначено, що аналіз джерелознавчої літератури дозволив виділити три групи робіт: 1) праці методологічного характеру із загального джерелознавства; 2) наукові розвідки, в яких розглядалися проблеми джерелознавства історії зовнішньої політики і дипломатії; 3) дослідження, у яких проаналізовано окремі дипломатичні документи з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради.

Першу групу становлять праці істориків-джерелознавців Н. Валка, М. Варшавчика, І. Ковальченка, Л. Пушкарьова, А. Санцевича та інших, у яких було закладено методологічну основу джерелознавчих досліджень: установлені принципи пошуку і відбору джерел, розроблені методи і прийоми роботи з ними, визначені підходи до їхньої класифікації, сформульовані правила джерелознавчої критики тощо.

Друга група представлена працями радянських учених, зарубіжних і сучасних українських дослідників. У роботах радянських науковців І. Міронової, М. Чорноморського, А. Георгієва та інших були запропоновані схеми класифікації документів з історії міжнародних відносин, визначено особливості роботи з дипломатичними джерелами, розроблено методику їх дослідження. Зарубіжними вченими, зокрема, Т. Горникевичем, В. Хальвегом, В. Баумгартом та К. Репгеном, А. Шерером і Ж. Груневальдом розв'язувалися джерелознавчі питання, пов'язані з публікацією дипломатичних документів.

Інтерес до історії дипломатії України у сучасній українській науковій літературі надав поштовх до розвитку вітчизняного дипломатичного джерелознавства. У роботах С. Макарчука, І. Войцехівської та інших визначено залежність змісту і форми дипломатичних документів від їхнього призначення і вимог дипломатичного протоколу, розв'язано питання про предмет і завдання дипломатичного джерелознавства, визначено його місце в структурі історичного джерелознавства. Розпочато публікацію матеріалів з історії української дипломатії 1917-1920 рр.

Третю групу складають праці сучасних українських науковців, у яких проаналізовано окремі дипломатичні джерела з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради в контексті досліджуваних ними проблем.

Отже, не дивлячись на те, що радянською, зарубіжною і сучасною українською історіографією накопичено певний досвід роботи із дипломатичними документами, джерелознавчі аспекти дослідження дипломатичних документів з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради ними не розглядалися.

Аналіз історичних праць радянських науковців, учасників подій Української революції 1917-1920 рр., західноукраїнських істориків міжвоєнного часу та вчених української діаспори, зарубіжних дослідників , сучасних українських авторів засвідчив використання в них досить обмеженої кількості дипломатичних документів із зазначеної проблеми. Не зважаючи на те, що сучасні українські науковці використовують зарубіжні й вітчизняні архівні матеріали, які майже не розглядалися їхніми радянськими попередниками через ідеологічні обмеження, а науковцями української діаспори і зарубіжними вченими - через відсутність доступу до них, велика кількість дипломатичних документів залишається поза джерельною базою досліджень: міжнародні договори, протоколи, їхні проекти, вірчі листи, ратифікаційні грамоти, інші види дипломатичного листування, внутрішньої документації органів зовнішніх зносин УНР, Німеччини, інших держав.

У другому підрозділі «Джерельна база» охарактеризовано джерела дослідження. Визначено, що джерельна база дослідження представлена: 1) комплексом дипломатичних документів українського, німецького походження, а також походження третіх держав, який охоплює різні види історичних джерел; 2) періодичною пресою; 3) джерелами особового походження. Оскільки до складу комплексу дипломатичних документів входять різні види історичних джерел (законодавчі акти, нормативні документи, діловодна документація органів влади), то з метою їхнього впорядкування запропоновано здійснити класифікацію документів за походженням і характером інформації. У комплексі дипломатичних джерел виділено дві групи: 1) дипломатичні джерела колективного походження; 2) документи органів зовнішніх зносин монодержавного походження.

Першу групу джерел склали дипломатичні документи, які виникли в результаті спільної діяльності суб'єктів міжнародних відносин. Вони містять договірні зобов'язання сторін. За внутрішнім змістом їх поділено на: 1) міжнародні договори; 2) протоколи. Міжнародні договори регулювали широке коло питань взаємин у різних галузях, тоді як у протоколах розв'язувалися окремі питання.

Друга група джерел представлена дипломатичними документами одноосібного походження суб'єктів міжнародних відносин. Вони дають уявлення про цілі, наміри, конкретні заходи сторін у сфері міжнародних відносин. Залежно від походження і призначення їх поділено на: 1) дипломатичне листування; 2) внутрішню документацію органів зовнішніх зносин та їхніх підрозділів.

Головною функцією матеріалів дипломатичного листування була міждержавна кореспонденція. Їх умовно поділено на: 1) документи, якими обмінювалися між собою центральні органи зовнішніх зносин; 2) листування між органами зовнішніх зносин держави призначення і закордонними представництвами інших. За допомогою документів першої підгрупи сторони інформували одна одну про події міжнародного значення. Документи другої підгрупи сприяли розв'язанню поточних питань.

Внутрішня документація органів зовнішніх зносин відображає особливості функціонування апарату зовнішніх зносин. Її можна поділити на п'ять груп: 1) матеріали засідань колегіальних органів зовнішніх зносин; 2) нормативно-розпорядчі документи органів влади; 3) урядові відозви та заяви; 4) службове листування; 5) представницькі документи та списки.

Матеріали засідань колегіальних органів зовнішніх зносин відображають процес обговорення і прийняття зовнішньополітичних рішень. Нормативно-розпорядчі документи дають змогу вивчити конкретні шляхи втілення сторонами міжнародних зобов'язань. Урядові відозви, заяви політиків містять відомості про офіційну позицію керівництва держави щодо міжнародних подій, зовнішньополітичного курсу. Службове листування відображає взаємодію органів зовнішніх зносин держав між собою, з іншими урядовими інстанціями, населенням, громадськими організаціями. Представницькі документи засвідчували особи дипломатів, членів делегацій.

Першочергове значення для дослідження українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради мають дипломатичні документи українського і німецького походження. Пошук та опрацювання джерел дозволили дійти висновку, що найважливіші матеріали зосереджено в ЦДАВО і ЦДАГО України, Федеральному архіві Німеччини і Політичному архіві МЗС Німеччини.

У фондах ЦДАВО і ЦДАГО України, ЦДІАК України, Інституту Рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського зібрано копії міжнародних договорів і протоколів з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради та їхні попередні проекти , дипломатичне листування українського походження, матеріали засідань Ради Народних Міністрів УНР, Центральної Ради, протоколи Брестської конференції і засідань торгово-економічної комісії, нормативно-розпорядчі документи вищих органів влади та урядові відозви та заяви , службове листування українського походження, документи представницького характеру.

На жаль, автор не мав змоги безпосередньо опрацювати матеріали архівних установ Німеччини та Австро-Угорщини, тому в роботі використано опубліковані дипломатичні документи німецьких і австрійських архівів, а також джерела німецького і австро-угорського походження, що зберігаються у вітчизняних архівах. Особливо слід відмітити дипломатичне листування німецького походження, а також матеріали службового листування МЗС Німеччини з військовим і дипломатичним представництвом в Україні. Серед дипломатичних джерел походження інших держав найбільшу цінність становлять матеріали Австро-Угорщини.

Крім розглянутих дипломатичних документів, до джерельної бази дослідження було залучено також періодичні видання, зокрема «Вістник Ради Народних Міністрів УНР», «Вісти закордонної преси», «Киевлянин», «Нова Рада». Вони містять не тільки публікації важливих дипломатичних документів, але й дають уявлення про ставлення різних політичних сил та верств населення до зовнішньополітичного курсу урядів УНР і Німеччини. У роботі використано спогади і щоденники державних діячів, дипломатів і військових УНР, Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії, Радянської Росії, які сприяли встановленню умов створення дипломатичних документів.

Пошук і загальна характеристика стану збереження і публікації основних груп джерел дозволили дійти висновку, що джерельна база дослідження є цілком репрезентативною щодо досліджуваної проблеми.

У третьому підрозділі «Методологія дослідження» розкрито зміст універсальних методологічних принципів наукового пізнання і методів, використаних у роботі. Визначено, що методологічну основу дисертації становлять принципи історизму, об'єктивності та всебічності. Зазначені принципи реалізовано в роботі завдяки застосуванню низки загальнонаукових (аналіз і синтез, структурно-системний, історичний і логічний методи), загальноісторичних (історико-генезовий, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-політичного, історико-юридичного аналізу) і суто джерелознавчих методів (джерелознавчого аналізу і синтезу, текстологічний, логічний методи).

Охарактеризовані принципи і методи сприяли встановленню рівня надійності свідчень як окремих джерел, так і комплексу дипломатичних документів з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради в цілому. Головними компонентами надійності окремих джерел є автентичність, вірогідність, повнота і репрезентативність. Для доведення надійності комплексу дипломатичних документів з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради були використані критерії, сформульовані М. Варшавчиком до комплексу історичних джерел.

У другому розділі - «Інформативні можливості та надійність свідчень дипломатичних документів колективного походження з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради» - проаналізовано документи, які дозволяють виявити правові підстави та принципи розбудови українсько-німецьких зв'язків у політичній, економічній, міжнародно-правовій та інших галузях державного життя.

Перший підрозділ «Правові підстави українсько-німецьких відносин у міжнародних договорах» присвячено аналізу основних міжнародних угод з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради.

У результаті порівняння попередніх проектів мирної угоди української делегації і представників Центральних держав між собою та із остаточним варіантом Брестського мирного договору від 9 лютого 1918 р. було визначено, що текст договору виник не на підставі одного із попередніх проектів, а у процесі взаємного обговорення українського і австро-німецького нарисів угоди. Особливу увагу було приділено порівнянню старої і нової редакції російсько-німецького договору про торгівлю і мореплавство від 1894 - 1904 рр., яку згідно з сьомою статтею Брестського договору було покладено в основу стосунків у господарчій сфері між УНР і Німеччиною.

Порівняльний аналіз німецькомовних і українськомовного проектів додаткової українсько-німецької угоди до Брестського договору між собою та із остаточним текстом надав змогу краще зрозуміти цілі та наміри сторін, установити авторство окремих статей, відновити подробиці переговорів.

Аналіз економічного договору між УНР і Центральними державами від 23 квітня 1918 р. засвідчив, що він є важливим джерелом не тільки з історії торгово-економічних стосунків між УНР та Німеччиною і Австро-Угорщиною, але й з історії політичного і дипломатичного курсу держав.

У другому підрозділі «Доповнення та зміни до Брестського мирного договору в протоколах» охарактеризовано дипломатичні документи, які висвітлюють низку змін і доповнень до Брестського договору. Вони дозволяють з'ясувати передумови взаємин між УНР і Центральними державами з приводу конкретних питань співпраці у різних сферах.

Оскільки серед архівних матеріалів відсутні оригінали протоколів української сторони або їхні завірені копії, то часто постає питання про доведення автентичності документів, представлених незавіреними копіями. Зокрема, існують два українськомовні варіанти таємного протоколу від 9 лютого 1918 р. про об'єднання українських земель Австро-Угорщини в єдиний коронний край в межах імперії. Уперше на проблему розбіжностей між документами звернув увагу В. Пилипів, проте не зміг визначити автентичність одного з них. На підставі порівняння українськомовних варіантів протоколу із текстом французькомовної завіреної копії з оригіналу знищеного українського примірника в роботі доведено автентичність українськомовного варіанту протоколу з фондів ЦДАВО України.

У результаті аналізу основних груп джерел колективного походження з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради виділено їхні характерні особливості, знання яких допоможе розширити їх інформативні можливості, сприятиме визначенню надійності свідчень: чітка внутрішня структура; оформлення згідно з правилом альтернату; наявність текстів документу мовами країн-учасниць або мовою дипломатії; зазначення дати і місця підписання документу, прізвищ, підписів і печаток уповноважених осіб в оригіналах або використання спеціальних позначень латиною в копіях: «m. p.» (від лат. «manu propria» - власноруч), «L. S.» (від лат. «loco sigilli» - замість печатки); виклад договірних зобов'язань сторін.

У третьому розділі - «Аналіз документації органів зовнішніх зносин монодержавного походження з історії взаємин між УНР доби Центральної Ради і Німеччиною» - розглянуто матеріали одноосібного походження суб'єктів міжнародних відносин, які дають змогу простежити динаміку подій, відновити історію розробки й прийняття зовнішньополітичних рішень, висвітлити позиції урядів, уводять у курс обміну думками між політиками, військовими та дипломатами обох сторін.

У першому підрозділі «Висвітлення українсько-німецьких відносин у матеріалах дипломатичного листування» здійснено джерелознавчий аналіз джерел, якими обмінювалися органи зовнішніх зносин для взаємного інформування про важливі події, здійснення дипломатичних акцій.

Серед документів, якими обмінювалися між собою центральні органи зовнішніх зносин, найбільшої уваги заслуговують ноти, вірчі листи, ратифікаційні грамоти тощо. Визначено, що уряди УНР і Центральних держав за доби Центральної Ради обмінювалися так званими вербальними нотами - різновидом нот, які, на відміну від особових, складалися в третій особі і не мали трафаретних формул ввічливості на початку і наприкінці документу. Аналіз вірчих листів як джерел дозволив визначити ранги та посади дипломатів, установити час призначення, розширити відомості про їхні особи тощо. Ратифікаційні грамоти до Брестського мирного договору і додаткової до нього українсько-німецької угоди з одного боку свідчать про серйозність намірів сторін щодо виконання умов договору. З іншого - різниця в датах підписання грамот та обміну ними ставить перед дослідниками питання пояснення причин цієї затримки, вказуючи на існуючі прогалини у вивченні історії українсько-німецьких взаємин.

Листування між центральними органами зовнішніх зносин держави призначення і закордонними представництвами інших дає відомості про поточні питання міждержавних взаємин. За змістом джерела цієї групи поділено на листи-повідомлення, за допомогою яких сторони сповіщали одна одну про події державного життя, виражали свою позицію з приводу того чи іншого питання, та листи-звернення, які містили запити або прохання сторін ужити заходів, виконання яких знаходилося в компетенції адресата. Листи-звернення передбачали відповідь, що дає можливість простежити розв'язання поточних питань українсько-німецьких взаємин.

У другому підрозділі «Внутрішня документація органів зовнішніх зносин як джерело з історії українсько-німецьких відносин» проаналізовано документи, які розкривають «приховану» сторону дипломатії: мотиви та цілі сторін, процес розробки та реалізації урядами зовнішньополітичних рішень тощо.

Перша група джерел - матеріали засідань колегіальних органів зовнішніх зносин - представлена документами, які фіксували процес роботи як постійних органів зовнішніх зносин - урядів, парламентів, так і тимчасових - делегацій на міжнародних конференціях. Вони дають можливість установити відношення політичних сил і окремих урядовців до міжнародних подій, відтворити позиції сторін під час обговорення угод, простежити поведінку представників делегацій.

За змістом відображеної інформації протоколи поділено на скорочені і стенографічні. Особливістю скорочених протоколів є неповнота відтворення первинного матеріалу: у них відтворено частину виступів у стислій формі. Більш повними і достовірними джерелами є стенографічні протоколи, в яких, фіксується перебіг засідань міжнародних конференцій. Чіткість фіксації інформації в цьому випадку запобігає виникненню непорозумінь між сторонами, впливає на швидкість та якість вироблення стратегії переговорів. У роботі доведено, що протоколи міжнародних конференцій, складені різними делегаціями, потребують співставлення.

Друга група джерел представлена нормативно-розпорядчими документами вищих органів влади: ратифікаційними законами, ухвалами Центральної Ради, рейхстагу, наказами, циркулярами урядів, їх структурних одиниць. Цими документами міжурядові домовленості закріплювалися в національних правових актах, тим самим, набуваючи юридичної сили.

Третю групу джерел складають відозви урядів, парламентів, заяви посадовців. Їхньою функцією було не тільки інформування населення з приводу міжнародних подій, але й, зважаючи на складну політичну ситуацію, переконання в значущості вжитих заходів для державних інтересів. Це обумовило їх урочистий тон і своєрідну структуру: звернення до широкого загалу, викладення причин і майбутніх позитивних наслідків певного міжнародно-політичного кроку, патріотичні заклики, гасла.

Матеріали четвертої групи - службового листування - представлені листуванням органів зовнішніх зносин між собою, а також з іншими урядовими структурами, населенням, громадськими організаціями. Листування між центральними і закордонними органами зовнішніх зносин містить інформацію про цілі та методи зовнішньої політики держав, її вплив на внутрішню політику урядів, дозволяє відтворити епізоди засідань переговорів, не відображених у протоколах, дослідити оцінку подій дипломатами, військовими.

Аналіз листування органів зовнішніх зносин третіх держав, здійснений на прикладі матеріалів Австро-Угорщини довів, що ці джерела дають змогу відновити такі моменти з історії відносин між УНР і Німеччиною, які не знайшли відображення в джерелах українського та німецького походження. Проте, вони містять неповну, вибіркову інформацію з історії українсько-німецьких відносин, яка розглядалася крізь призму їхніх державних інтересів.

Листування органів зовнішніх зносин між собою та іншими урядовими структурами ілюструє характер та способи взаємодії між ними з приводу розв'язання поточних питань українсько-німецьких взаємин.

Матеріали листування органів зовнішніх зносин з населенням та громадськими організаціями дають уявлення про становище громадян УНР і Німеччини, які протягом війни перебували поза межами батьківщини.

Останню п'яту групу джерел становлять документи представницького характеру, які засвідчували особи членів делегацій на конференціях та переговорах. Вони дають змогу визначити склад делегацій, установити обов'язки її членів. Іноді важко встановити походження та час створення таких документів, оскільки, склад делегацій міг змінюватися.

Визначено, що під час роботи із дипломатичними документами монодержавного походження необхідно враховувати зміст маргінальних записів, резолюцій та інших поміток, які мають додаткову інформативну цінність. Установлення надійності документів монодержавного походження потребує перевірки наявності характерних рис оформлення відповідних різновидів документації, що склалися в результаті взаємодії традицій державної системи діловодства та вимог міжнародного протоколу, а також - зіставлення джерельних свідчень матеріалів різного походження між собою.

ВИСНОВКИ

До складу комплексу дипломатичних документів з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради входять матеріали, що відкладалися в процесі дипломатичної діяльності центральних і закордонних органів зовнішніх зносин держав. Пошук і опрацювання визначеного кола джерел засвідчили, що виявлений в архівних і бібліотечних установах комплекс дипломатичних документів є достатньо репрезентативним щодо вивчення проблеми, оскільки представлений усіма різновидами документів, що виникли в процесі дипломатичної діяльності державних органів і посадовців, у обсязі, оптимальному для отримання необхідної інформації.

Унаслідок того, що до комплексу дипломатичних документів з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради входять різноманітні за видовою приналежністю, походженням і призначенням документи, вони потребують упорядкування і систематизації. Запропонована класифікаційна схема розроблена із урахуванням складу комплексу дипломатичних документів і досвіду попередніх досліджень. Критеріями для класифікації дипломатичних документів обрано їхнє походження, а також характер уміщуваної в них інформації.

Особливістю джерел колективного походження визначено те, що вони являють собою «правовий» каркас українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради. Їхнє значення полягає в тому, що вони дають можливість: 1) підвести умовний підсумок українсько-німецьким відносинам у політичній, економічній, дипломатичній, військовій галузях на час їх підписання; 2) на підставі відомостей про реалізацію сторонами досягнутих домовленостей визначити тенденції та напрямок розвитку українсько-німецьких відносин у подальшому.

Головною особливістю групи дипломатичних джерел монодержавного походження є те, що вони відображають зміст, характер безпосередньої діяльності та ступінь активності держав стосовно одна одної. Їх значення полягає в тому, що вони: 1) дають можливість визначити наміри, плани і безпосередні заходи із реалізації рішень зовнішньополітичного характеру сторін; 2) допомагають побачити динаміку розвитку подій.

Джерелознавчий аналіз засвідчив, що надійність дипломатичних документів колективного походження підтверджується підписами і печатками уповноважених осіб в оригіналах документів або загальноприйнятими в європейській дипломатичній практиці XIX - початку ХХ ст. латинськими позначками про їх присутність у копіях, іншими особливостями оформлення. Оскільки оригінали українських примірників документів не збереглися, а більшість українськомовних копій є незавіреними, то доведення їх надійності вимагає обов'язкового співставлення із німецькими оригіналами та завіреними копіями. Визначено, що використання текстів і українською і німецькою мовами сприятиме більш точному тлумаченню постанов дипломатичних джерел колективного походження в контексті взаємин між УНР і Німеччиною.

Автентичність документів, що входять до складу дипломатичних джерел монодержавного походження, дають змогу підтвердити підписи особи або осіб, від імені яких складено документ, печатки, бланки відповідних установ, мова документа, інші особливості оформлення. Відсутність оригіналів ускладнює встановлення автентичності незавірених копій, яка в цьому випадку може бути доведеною в разі повної відповідності кількох варіантів документа або в результаті порівняння зі змістом інших джерел. Охарактеризувати надійність свідчень документів монодержавного походження можна шляхом порівняння між собою документів українського і німецького походження, походження третіх держав.

У змістовному відношенні дипломатичні документи містять інформацію про всі найважливіші аспекти українсько-німецьких взаємин, а саме: відомості політичного, економічного, дипломатичного, військового характеру тощо. Часто вони поєднують інформацію кількох видів. Проте, дипломатичні документи є носіями не тільки відкритої інформації, але й навмисно і ненавмисно прихованої. Про це свідчить застосування шифрів у листуванні між закордонними дипломатичними представниками і МЗС, наявність латинських виразів і скорочень, поширених на час складання документів, але майже повністю не використовуваних у сучасній дипломатичній лексиці, застарілих і багатозначних слів. Наприклад, слово «посол», яке у німецьких і австрійських документах доби Центральної Ради використовувалося для характеристики рангу, почесного дипломатичного звання А. Мумма фон Шварценштайна, у сучасній історичній літературі помилково вважається його посадою при українському уряді.

Розглянуті вперше попередні проекти українсько-німецького додаткового договору і документи представницького характеру різних складів української делегації є важливими джерелами з історії переговорів між УНР і Німеччиною в Бресті-Литовському. Порівняння старої і нової редакції німецько-російського договору про торгівлю і мореплавство від 1894/1904 рр., який було покладено в основу торгово-економічних українсько-німецьких відносин, дає нові підстави для аналізу економічної частини Брестського мирного договору. Протокол від 4 березня 1918 р., вірчі листи, ратифікаційні грамоти та інші різновиди дипломатичного листування сприяють розширенню знань з історії українсько-німецької співпраці в галузі дипломатії. Протоколи засідання комісії з укладання торгово-економічного договору між УНР і Центральними державами, листування німецьких експертів з міністерством економіки Німеччини дають дані з історії економічного аспекту українсько-німецьких відносин. Матеріали службового листування центральних і закордонних органів зовнішніх зносин дозволяють дослідити процес взаємодії і роль владних органів і структур кожної сторони в організації і здійсненні українсько-німецьких взаємин.

Установлено прогалини в джерельному масиві дипломатичних документів, пов'язані із відсутністю окремих нот, протоколів деяких засідань Брестської мирної конференції і засідань фінансової комісії під час укладання торгово-економічного договору від 23 квітня 1918 р., офіційних листів тощо. Проте, ці прогалини не позначилися на рівні репрезентативності корпусу дипломатичних документів з історії українсько-німецьких відносин в цілому, оскільки інформацію про зміст відсутніх джерел можна отримати з інших.

Дипломатичні документи з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради відповідають критеріям надійності, що застосовується у вітчизняному джерелознавстві для характеристики джерельних комплексів, оскільки: 1) включає джерела, надійність і достовірність яких була перевірена в результаті критичного аналізу; 2) не зважаючи на певні прогалини, містить джерела в достатньому обсязі для отримання науково виважених висновків з проблеми дослідження; 3) охоплює джерела, які дають змогу виявити структурні і генетичні зв'язки між окремими фактами з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради, визначити напрямок змін, простежити динаміку подій.

Комплекс дипломатичних документів посідає центральне місце серед інших груп джерел з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради, що обумовлено наступними чинниками: 1) найбільш повно відображає сферу міждержавних взаємин, оскільки виник у процесі специфічної діяльності органів зовнішніх зносин, спрямованої на забезпечення реалізації двосторонніх відносин між УНР і Німеччиною; 2) містить першоджерела - джерела первинної дипломатичної інформації, на відміну від переказів або цитування їхнього змісту в джерелах особового походження чи пресі; 3) відповідає критеріям надійності комплексу джерел.

У результаті проведеного дослідження вироблено рекомендації, спрямовані на розширення кола дипломатичних документів з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради, використовуваних у наукових працях: 1) у співпраці із закордонними архівними установами активізувати роботу з пошуку і публікації дипломатичних документів з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради; 2) підготувати довідкове видання, в якому б містилася впорядкована інформація про опубліковані дипломатичні документи, а також про місцезнаходження і стан збереження архівних джерел із зазначеної проблеми; 3) скласти довідник почерків дипломатів та державних діячів доби Української революції 1917 - 1920 рр., що полегшило б роботу над встановленням авторства окремих архівних джерел з історії українсько-німецьких відносин.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Єловських У. О. Джерелознавство дипломатичної історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради: історіографія проблеми / У. О. Єловських // Історичні записки: зб. наук. праць / Гол. ред. В. П. Михайлюк. - Луганськ, 2008. - Вип. 20. - Ч. 1. - С. 20-30.

2. Єловських У. О. Таємний протокол між Австро-Угорщиною і УНР від 9 лютого 1918 р.: питання встановлення автентичності україномовних варіантів / У. О. Єловських // Гілея (науковий вісник): зб. наук. праць / Гол. ред. В. М. Вашкевич. - К., 2009. - Вип. 19. - С. 81-88.

3. Єловських У. О. Нова редакція російсько-німецького договору про торгівлю і мореплавство 1894/1904 рр. як джерело з історії економічного аспекту українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради / У. О. Єловських // Історичні записки: зб. наук. праць / Гол. ред. В. П. Михайлюк. - Луганськ, 2009. - Вип. 22. - С. 110-118.

4. Єловських У. О. Вірчі листи А. Мумма фон Шварценштайна і О. Севрюка як джерела з дипломатичної історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради / У.О. Єловських // Грані: науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - 2009. - № 4 (66) липень - серпень. - С. 26-30.

5. Єловських У. О. Положення про обмін військовополоненими та інтернованими у попередніх проектах і остаточному варіанті українсько-німецького додаткового договору як джерело з українсько-німецьких переговорів у Бресті-Литовському (січень - лютий 1918 р.) / У. О. Єловських // Гілея (науковий вісник): зб. наук. праць / Гол. ред. В. М. Вашкевич. - К., 2009. - Вип. 28. - С. 158-166.

6. Єловських У. О. Дипломатичне листування міністерства закордонних справ Австро-Угорщини як джерело з історії українсько-німецьких відносин березня - квітня 1918 р. / У. О. Єловських // Актуальні проблеми вітчизняної та світової історії: матеріали Других всеукраїнських читань молодих істориків (Київ, 14 березня 2008 р.) - К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2009. - С. 238-243.

7. Єловських У. О. Мемуари О. Севрюка як джерело з дипломатичної історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради / У. О. Єловських // Шевченківська весна. Історія: матеріали шостої міжнародної науково-практичної конференції молодих учених (Київ, 20 - 21 березня 2008 р.). - К. : СПД Цимбаленко Є. С., 2008. - Вип. VI. - Ч. 2 : Праці аспірантів та студентів. - Т. 1. - С. 134-136.

8. Єловських У. О. «Проект угоди між УНР та Німеччиною що до військової допомоги» як джерело з історії відносин УНР і Центральних держав у військовій галузі (березень - квітень 1918 р.) / У. О. Єловських // Наукова молодь: матеріали V науково-практичної конференції «Внесок молодих учених у розвиток науки регіону» (Луганськ, 26 - 27 березня 2009). - Луганськ : СПД Рєзніков В. С. - С. 144-147.

9. Єловських У. О. Джерелознавчий аналіз додаткових протоколів до Брестського мирного договору між УНР і державами Четверного союзу / У. О. Єловських // Актуальні питання вітчизняної, світової історії та історії науки: пошуки, роздуми, знахідки: матеріали Другої міжнародної наукової конференції (Луганськ, 29 квітня 2009 р.). - Луганськ, 2009. - С. 55-57.

10. Єловських У. О. «Пояснення до поодиноких постанов українсько-німецького додаткового договору до мирового договору між Україною і державами Почвірного союза» як джерело з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради / У. О. Єловських // «Білі плями» в історії України у контексті світового розвитку: матеріали Другої всеукраїнської наукової конференції студентів, аспірантів та молодих вчених (Луганськ, 20 травня 2009 р.). Луганськ, 2009. - С. 40-42.

АНОТАЦІЇ

Єловських У. О. Дипломатичні документи як джерело з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Донецький національний університет, Донецьк, 2010.

У дисертації визначено склад комплексу дипломатичних документів з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради, охарактеризовано його повноту і репрезентативність, запропоновано класифікацію джерел. Критеріями для класифікації дипломатичних документів обрано їхнє походження, а також характер наявної в них інформації. Уведено до наукового обігу та проаналізовано невідомі раніше дипломатичні документи з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради в дипломатичній, економічній, військовій та інших галузях міжнародної співпраці, розв'язано питання встановлення автентичності джерел, розкрито їхній інформативний потенціал. Доведено надійність комплексу дипломатичних документів та обґрунтовано їхнє центральне місце під час вивчення характеру та особливостей українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради.

Ключові слова: дипломатичні документи, комплекс історичних джерел, автентичність, надійність, Українська Народна Республіка, Центральна Рада, Німеччина, українсько-німецькі відносини.

Еловских У. А. Дипломатические документы как источник по истории украинско-немецких отношений периода Центральной Рады. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Донецкий национальный университет. - Донецк, 2010.

В диссертации определен состав комплекса дипломатических документов по истории украинско-немецких отношений периода Центральной Рады, охарактеризованы его полнота и репрезентативность, предложена классификация. Критериями для классификации дипломатических документов выступили их общее или индивидуальное происхождение, а также характер содержащейся в них информации. В комплексе дипломатических документов по истории украино-немецких отношений периода Центральной Рады выделено две основные группы источников: дипломатические документы коллективного происхождения и дипломатические документы моногосударственного происхождения.

Дипломатические документы коллективного происхождения возникли в результате коллективного сотрудничества субъектов международных отношений, в частности, УНР и Германии, на международной арене. Они представлены документами договорного характера: международными договорами и протоколами. Значение дипломатических документов коллективного происхождения заключается в том, что они дают возможность подвести итог украино-немецким отношениям в политической, экономической, военной и других сферах международного сотрудничества на время их подписания, а также определить направление и основные тенденции развития украино-немецких отношений в дальнейшем.

Дипломатические документы моногосударственного происхождения возникли в процессе самостоятельной дипломатической деятельности отдельных субъектов международных отношений и представлены материалами дипломатической переписки и внутренней документацией органов внешних отношений государств, содержащими сведения информационного, аналитического, директивного и прочего характера: нотами, меморандумами, верительными письмами дипломатов, ратификационными грамотами, служебной перепиской между органами внешних отношений государств и их структурными единицами. Они отображают содержание и характер деятельности и степень активности государств по отношению друг к другу. Документы моногосударственного происхождения дают возможность определить планы и непосредственные действия по реализации внешнеполитического курса каждой из сторон по отношению друг к другу, а также проследить динамику развития событий.

Введены в научный оборот и проанализированы неизвестные дипломатические документы по истории украинско-немецких отношений периода Центральной Рады в дипломатической, экономической, военной и других сферах международного сотрудничества, раскрыт информационный потенциал и определено их значение для последующего изучения проблемы. Разрешен вопрос установления аутентичности источников, в частности, определена аутентичность одного из двух украиноязычных вариантов секретного протокола об объединении украинских земель Австро-Венгрии в коронный край в границах империи от 9 февраля 1918 г.

Доказано, что комплекс дипломатических документов по истории украино-немецких отношений соответствует критериям надежности, применяемым в отечественном источниковедении для характеристики комплексов исторических источников. Обосновано центральное место комплекса дипломатических документов при изучении характера и особенностей украинско-немецких отношений периода Центральной Рады. Выработан ряд рекомендаций, направленных на дальнейшее привлечение широкого круга дипломатических документов по истории украино-немецких отношений периода Центральной Рады, ранее неиспользуемых в научных исследованиях по этой теме.

Ключевые слова: дипломатические документы, комплекс исторических источников, аутентичность, надежность, Украинская Народная Республика, Центральная Рада, Германия, украинско-немецкие отношения.

Elovskih U.A. Diplomatic documents as a source on the history of Ukrainian-German relations during the period of the Central Rada. -- Manuscript.

Thesis for the degree of candidate of historical sciences, specialty 07.00.06 - Historiography, Sources, and special historical disciplines. - The Donetsk National University. - Donetsk, 2010.

In this thesis determined the structure of diplomatic documents on the history of Ukrainian-German relations during the period of the Central Rada, characterized by its comprehensiveness and representativeness, proposed classification. The criteria for the classification of diplomatic documents are their origin and character of contained information. Introduced in the scientific and analyze unidentified diplomatic documents on the history of Ukrainian-German relations during the period of the Central Rada in the diplomatic, economic, military and other spheres of international cooperation, the issue of authentication sources disclosed their information potential. Prove the reliability of the system of diplomatic documents and justified their place in the study of the nature and characteristics of Ukrainian-German relations during the period of the Central Rada.

Keywords: diplomatic documents, a set of historic sources, authenticity, reliability, Ukrainian People's Republic, the Central Rada, Germany, Ukrainian-German relationship.

Размещено на Allbest.ru