Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича Інститут народознавства

УДК 94(477.83)(043.3/.5)“1945-1952”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ДРОГОБИЦЬКА ОКРУГА ОУН: СТРУКТУРА ТА ДІЯЛЬНІСТЬ (1945-1952)

Спеціальність: 07.00.01 - Історія України

ІЛЬНИЦЬКИЙ Василь Іванович

Львів - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі нової та новітньої історії України Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник кандидат історичних наук, доцент Футала Василь Петрович, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, доцент кафедри нової та новітньої історії України

Офіційні опоненти

доктор історичних наук, професор Кондратюк Костянтин Костянтинович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри новітньої історії України

кандидат історичних наук, доцент Марущенко Олександр Володимирович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри історіографії та джерелознавства

Захист відбудеться «15» червня 2010 р. о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 в Інституті українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України та Інституті народознавства НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

Автореферат розіслано «14» травня 2009 року.

В. о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради доктор філологічних наук Мельник Я. І.

Актуальність теми. За умов розбудови Української незалежної держави відбувається формування національної свідомості, посилюється інтерес до історичного минулого, складних процесів національного державотворення. Неоднозначне ставлення у суспільстві до оцінки суспільно-політичних процесів у західних областях України після Другої світової війни диктує необхідність дослідження історії ОУН і УПА на сучасному науковому рівні та новому джерельному матеріалі.

Наукове вивчення діяльності окремо взятої округи ОУН, зокрема Дрогобицької, поєднує в собі кілька аспектів методологічного та науково-пізнавального характеру, які виводять такого типу наукові студії за рамки звичайного краєзнавчого опису. Комплексний аналіз діяльності округи - один із різновидів мікроісторії, яка є необхідною умовою та підґрунтям для провадження узагальнюючих досліджень з історії ОУН. Такі локальні напрацювання допомагають з'ясувати специфіку місцевої історії, детально та всебічно вивчити певні аспекти історичного явища або події. Зрештою, історія округи - це ключ до з'ясування багатьох аспектів ширшої наукової проблеми - літопису українського визвольного руху 1940-1950-х рр., його керівного складу, структури, форм і методів боротьби проти репресивно-каральної системи. Серед близько 20 округ, які існували в той час, Дрогобицька була найчисельнішою, виконувала особливі завдання (базування підрозділів Проводу ОУН, зв'язки з підрозділами підпілля у Польщі, Чехословаччині та Німеччині, праця з українцями Закарпаття та Словаччини); вона виступала однією із зв'язкових ланок між Проводом на українських землях та закордонними частинами ОУН.

Актуальність теми зумовлена науково-пізнавальними детермінантами, продиктована логікою розвитку української історичної науки. Дослідження структури, керівного складу й діяльності підпілля у Дрогобицькій окрузі покликане забезпечити цілісність підходів до вивчення українського визвольного руху ХХ ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукової проблеми “Західноукраїнські землі у першій половині ХХ ст.: соціально-економічні, політичні та етнокультурні процеси”, що розробляється в 2006-2010 рр. кафедрою нової та новітньої історії України Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

Мета дослідження - на основі всебічного аналізу архівних та опублікованих документів, спогадів учасників подій, врахування наукових досягнень попередників розкрити внутрішню будову та процес функціонування Дрогобицької округи ОУН окресленого періоду.

Для реалізації цієї мети поставлено завдання дослідити:

– стан наукової розробки проблеми та джерельну базу дослідження;

– причини структурної реорганізації Дрогобицької округи ОУН та особливості, притаманні для підпілля у цій окрузі;

– керівний склад підпілля Дрогобицької округи;

– основні напрями збройної боротьби підпілля у Дрогобицькій окрузі ОУН;

– форми і засоби пропагандистської роботи ОУН та їх вплив на членів підпілля й різні соціальні групи населення;

– методи боротьби радянської репресивно-каральної системи проти українського руху Опору.

Об'єктом дослідження є український визвольний рух 1940-1950-х рр. під політичним керівництвом ОУН.

Предметом дослідження є структура, керівний склад, військово-політична діяльність Дрогобицької округи ОУН у 1945-1952 рр., а також основні форми і методи боротьби радянської влади проти українського підпілля. Географічні межі роботи обмежуються територією Дрогобицької округи ОУН, до якої входили більшість районів тодішньої Дрогобицької області УРСР, що охоплюють нинішні Дрогобицький, Сколівський, Старосамбірський, Стрийський і Турківський райони Львівської області, а також південно-західну частину Миколаївського, центральну і південну частину Самбірського районів і територію міст обласного підпорядкування - Борислава, Дрогобича, Моршина, Самбора, Стрия, Трускавця.

Хронологічні рамки роботи охоплюють 1945-1952 рр. - від часу структурної реорганізації підпілля та створення Дрогобицької округи ОУН і до фактичного придушення організованого спротиву збройного підпілля на даній території. Для простеження окремих тенденцій у боротьбі підпілля проти репресивно-каральної системи в окремих випадках вийдено за встановлені хронологічні та географічні межі.

Методологічна основа дослідження базується на поєднанні принципів історизму та об'єктивності, що ґрунтуються на пріоритеті вивчення документальних джерел. При цьому використовуються такі наукові методи: аналітичний, проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, класифікації та періодизації. Застосовуються і міждисциплінарні методи вивчення джерел у поєднанні із їхньою зовнішньою та внутрішньою критикою.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в: 1) комплексному дослідженні різних аспектів діяльності підпільного руху в Дрогобицькій окрузі ОУН у 1945-1952 рр.; 2) уведенні до наукового обігу архівних джерел, які ще не були предметом наукового аналізу, та зібраних дисертантом шляхом опитування учасників подій свідчень, які доповнюють або уточнюють дані про національно-визвольний рух у західних областях України; 3) відтворенні організаційної структури Дрогобицької округи ОУН та визначенні причини її реорганізації; 4) виявленні декількох сотень прізвищ керівного складу підпілля та характеристиці його діяльності; 5) виокремленні особливостей протистояння націоналістичних сил і радянського режиму в краї, які залишалися поза увагою сучасної української та зарубіжної історіографії; 6) характеристиці специфіки і значення методів та форм агітаційно-пропагандистської діяльності для реалізації ідеї національно-визвольної боротьби; 7) висвітленні нових фактів, що роблять об'ємнішими уявлення про масштаби діяльності ОУН на території Дрогобицької округи; 8) формулюванні низки теоретичних положень, висновків та узагальнень, у яких міститься оцінка ролі та значення підпільного руху в Дрогобицькій окрузі ОУН.

Практичне значення одержаних результатів полягає у накопиченні дисертантом фактологічного матеріалу, який разом із введеними до наукового обігу документами може використовуватися під час подальшого дослідження історії Другої світової війни та повоєнних суспільно-політичних процесів у західних областях України. Зміст, основні положення і висновки дисертації автор і викладачі кафедри нової та новітньої історії України Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка впроваджують при викладанні нормативного курсу “Історія України”, варіативних курсів “Концепція національної революції ОУН” та “Історія ОУН і УПА”. Матеріали дисертації можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з новітньої історії України, підготовці підручників для вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дисертації здійснювалася шляхом обговорення та рекомендації до захисту на засіданні кафедри нової та новітньої історії України Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Найважливіші її положення викладені у статтях і доповідях на 10-ти наукових конференціях. Зокрема, всеукраїнській науковій конференції “Еволюція ідеології українського націоналізму в ХХ - на поч. ХХІ ст.” (Дніпропетровськ, 14-15 грудня 2007 р.), науково-практичній конференції, присвяченій пам'яті Голови Українського державного правління, Голови Проводу ОУН та Президента Антибільшовицького блоку народів Я. Стецька (Київ, 13 лютого 2008), міжнародній науковій конференції, присвяченій 100-річчю від дня народження Провідника ОУН Степана Бандери “Степан Бандера в українському національно-визвольному русі ХХ століття” (Івано-Франківськ, 11 грудня 2008 р.), всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 80-річчю від дня заснування Організації українських націоналістів та 100-річчю від дня народження Степана Бандери “Український національний рух: історія та сучасність” (Остріг, 30 січня 2009 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії” (Рівне, 9-10 грудня 2009 р.).

Публікації. За матеріалами досліджень опубліковано монографію і 7 статей у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України, а також 3 статті та 5 брошур, які додатково відображають результати дослідження.

Структура дисертації. Робота, написана за проблемно-хронологічним принципом, складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, переліку умовних скорочень, списку використаних джерел і літератури, додатків. Загальний обсяг дисертаційного дослідження - 289 сторінок, з них - 189 сторінок основного тексту, перелік джерел і літератури складається з 82 сторінок (760 найменувань), 17 додатків - на 16 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

підпілля дрогобицький репресивний рух

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об'єкт та предмет дослідження, хронологічні й географічні межі, сформульовано основну мету та завдання, окреслено наукову новизну і практичне значення роботи, її зв'язок із науковими програмами, подано відомості про апробацію результатів дослідження та структуру дисертації.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження”, який складається з двох підрозділів, проаналізовано ступінь наукового дослідження теми, визначено коло джерел, що складають основу дослідження.

У підрозділі 1.1. “Стан наукової розробки теми” проаналізовано основні групи історіографічних джерел, які розкривають різні аспекти українського визвольного руху 1940-1950_х рр.

До першої групи належать праці В. Бєляєва, С. Даниленка, К. Дмитрука, В. Масловського, М. Рудницького, В. Чередниченка, Б. Шульженка та ін., написані у радянський час. Жорсткий контроль із боку офіційних державних органів та партійних інстанцій перешкоджали тогочасним історикам об'єктивно висвітлювати роль ОУН і УПА. Через ідеологічні заборони діяльністю Дрогобицької округи радянські автори взагалі не цікавилися.

Другу групу становлять праці представників української діаспори, написані переважно безпосередніми учасниками національно-визвольного руху. Використавши доступну джерельну базу та особисті спогади, вони започаткували етап об'єктивного дослідження історії ОУН. Утім, ці праці не позбавлені недоліків: автори намагаються показати визвольний рух в ідеалізованому варіанті. Проте ці дослідження впродовж п'ятдесяти років були єдиним джерелом, з якого отримувалася більш-менш достовірна інформація про діяльність українського підпілля.

Незначна інформація про діяльність Дрогобицької округи ОУН міститься у публікаціях П. Мірчука. На значно вищому науковому рівні провели дослідження Л. Шанковський та В. Косик, а також П. Содоль.

Третя група містить дослідження сучасних українських істориків. Лише зі здобуттям Україною незалежності діяльність визвольного руху знайшла своє об'єктивне відображення в історичній науці. Результатом цього стала поява ґрунтовних, узагальнюючих досліджень, присвячених діяльності українського визвольного руху. Одним з перших істориків, який висвітлював діяльність ОУН і УПА з використанням раніше засекречених матеріалів, був Ю. Киричук. Питання функціонування репресивно-каральної системи розглянули І. Білас, С. Макарчук, Ю. Шаповал. Важливою з точки зору методології вивчення даної теми є робота А. Русначенка, в якій автор переконливо довів, що український визвольний рух - складова частина загальноєвропейського руху опору проти утвердження тоталітарного режиму. У працях А. Кентія введено до наукового обігу джерельний матеріал українських архівів, що дозволило комплексно аналізувати діяльність визвольного руху. Непересічне значення для дослідження історії Дрогобицької округи ОУН має підсумкова колективна монографія, робочої групи істориків спеціальної урядової комісії з дослідження питань діяльності ОУН і УПА.

Протягом останнього десятиріччя опубліковано чимало статей у періодичних виданнях України, в яких розглядаються окремі аспекти досліджуваної проблеми. Пропагандистську діяльність дослідили В. Деревінський, О. Дмитерко, О. Клименко, Ю. Романишин, О. Стасюк. Ідейно-теоретичні засади ОУН проаналізував Г. Касьянов. Молодіжні структури підпілля вивчає О. Іщук. Функціонування референтури Українського червоного хреста (УЧХ) розробляє Л. Онишко. Діяльність повстанського запілля та окремих його складових вивчає Г. Стародубець. Структуру і діяльність референтури пропаганди Дрогобицької округи з'ясовує В. Мороз. Боротьбу радянської міліції проти визвольного руху на Дрогобиччині аналізує М. Поліковський. Окремо слід відзначити вагомий внесок у літопис визвольного руху Бойківщини історика Г. Дем'яна. Діяльності Служби безпеки (СБ) ОУН присвячена робота Д. Вєдєнєєва та В. Єгорова. На основі подальшої розробки даної теми Д. Вєдєнєєв у співавторстві із Г. Биструхіним написав низку праць, присвячених проблемі функціонування Служби безпеки. Проблеми функціонування СБ у Дрогобицькій окрузі ОУН висвітлюють праці В. Єфименка. Четверту групу становлять праці зарубіжних - польських, російських та американських - істориків. Їх дослідження не позбавлені недоліків і потребують ретельної перевірки та критичного аналізу. Загалом, як в сучасній українській історичній науці, так і в зарубіжній, спеціальні дослідження з історії діяльності Дрогобицької округи відсутні. Особливою активністю у написанні праць, присвячених визвольному руху, вирізняються польські історики. Для праць, які написані у період, коли польська історична наука йшла в офіційному фарватері радянської історіографії, характерна відверта антиукраїнська спрямованість (видання Е. Пруса). Публікації, що з'явилися після 1989 р., характеризуються більшою об'єктивністю, хоч і не позбавлені тенденційності (дослідження Р. Внука, Г. Мотики, Ч. Партача, Р. Тожецького та ін.). Проте і сьогодні з'являються роботи, які оцінюють українсько-польське протистояння в дусі післявоєнної польської історіографії (праця В. і Е. Сємашків).

Публікації російських дослідників здебільшого також не позбавлені тенденційності, подекуди й відвертої антиукраїнської позиції (Ю. Козлов, А. Попов). Водночас є роботи, в яких об'єктивніше оцінюється діяльність ОУН та УПА. Зокрема московський історик М. Семиряга говорить про так званий “український колабораціонізм”, проте визнає, що визвольний рух мав масовий характер.

Найяскравішим англомовним виданням є праця Дж. Армстронга “Український націоналізм”. Завдяки залученню великої кількості різноманітних джерел, автору вдалося виробити оригінальний погляд на ідеологію українського націоналізму. Вжитий ним термін стосовно українського націоналістичного руху “інтегральний націоналізм” набуває більшого поширення в сучасній україністиці.

Підсумовуючи історіографічний огляд, зазначимо, що проблема структури та діяльності Дрогобицької округи ОУН не була предметом комплексного наукового дослідження, в науковій літературі знайшли відображення лише окремі її зрізи.

У підрозділі 1.2. “Джерельна база дослідження” проаналізовано джерельні підстави, які характеризуються різноплановістю походження, достовірністю, місцем зберігання, методами комплектування й обробки та ступенем розкриття окремих аспектів проблеми. Опрацьовані джерела поділяємо на чотири групи. Першу групу документів становлять джерела, що зберігаються в архівах різних рівнів, другу - масив опублікованих матеріалів, до яких входять документи державних органів влади, репресивно-карального апарату, а також підпільних і повстанських структур, третю - тогочасна преса, як підпільна, так і офіційна радянська, четверту - спогади безпосередніх учасників подій.

У Галузевому державному архіві Служби безпеки України зберігається найбільша колекція документів ОУН та органів репресивно-карального апарату (фонди: 2 - Управління 2-Н МДБ УРСР та оперативно-розшукових відділів МДБ і відділу управління ББ МВС, 71 - “Акти передачі архівних документальних матеріалів УКДБ по Львівській області в архів”). Документи згаданих фондів введено до наукового обігу вперше. Джерела звітної документації ОУН, пропагандистської літератури зосереджено у Ф. 13 (“Колекції друкованих видань”). Важливою групою джерел стали архівно-кримінальні справи Ф. 5 (“Кримінальні справи на осіб, які перебувають на оперативно-довідковому обліку в інформаційних центрах МВС-УВС”). Використано й документи Архіву Управління Служби безпеки України у Львівській області. Протоколи допитів за ступенем достовірності наближені до мемуарів; інформація у них зафіксована “по свіжих слідах”, тому їхня цінність висока.

У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України опрацювано матеріали фондів: 3833 “Крайовий провід ОУН на західноукраїнських землях”; 3834 “Львівський обласний провід ОУН на західноукраїнських землях”; 3836 “З'єднання західних груп Української повстанської армії - УПА-Захід”; 3838 “З'єднання північних груп Української повстанської армії - УПА-Північ”. Цінним джерелом для висвітлення специфіки ведення пропагандистської діяльності структурами ОУН у Дрогобицькій окрузі стали звіти із пропагандистської роботи, які містяться у справі 67 (ф. 3836) О. Андрусейка-“Аркадія”, а також інструктивні вказівки щодо їх ведення. Виявлені й використані у праці архівні дані дозволили реконструювати структуру та керівний склад Дрогобицької округи ОУН, функції окремих референтур, форми і методи боротьби проти репресивно-каральної системи.

У Центральному державному архіві громадських об'єднань України, зокрема у фонді 1, містяться документи переважно директивного характеру, інформаційного змісту, щоденні донесення, спецповідомлення, інформації, довідки. Важливу інформацію почерпнуто з документів Державного архіву Львівської області (Фонд П-5001 - Дрогобицький обласний комітет Комуністичної партії (більшовиків) України (КП(б)У).

Окрему групу опрацьованих джерел становлять документи, опубліковані в різних збірниках. Першими такі видання здійснювали Закордонні частини ОУН у серії “Бібліотека українського підпільника” (16 книг), започаткованої ще у 50-х рр. ХХ століття. У цій рубриці виходили програмні, пропагандистські документи та праці ідеологів і теоретиків націоналізму. Крім того, використано найбільший масив друкованих джерел з історії українського визвольного руху, об'єднаний у межах одного видання - “Літопис Української повстанської армії”. Оригінальні документальні матеріали є у тритомнику “Літопис нескореної України”, а також збірниках документів, виданих В. Сергійчуком. Вагоме значення мають теоретичні праці С. Бандери, С. Ленкавського, Я. Стецька, П. Федуна.

Узагальнено публікації періодики: офіційної радянської та підпільної преси і друкованих органів ОУН, які побачили світ у діаспорі.

У роботі використовуються спогади підпільників М. Савчин-“Марічки”, С. Стебельського-“Хріна” та О. Конопадського-“Островерха”. Важливе значення має збірник мемуарів, біографічних довідок та мартирологів “Шлях горіння”, укладений В. Ільницьким та М. Галівим.

Виявлення, систематизація й аналіз великої кількості джерел забезпечили достатню документальну основу для дослідження проблеми.

У другому розділі “Генеза та внутрішній розвиток Дрогобицької округи ОУН”, який складається з двох підрозділів (“Структура та кадровий потенціал підпілля” та “Керівний склад окружного проводу”), аналізуються структура та кадровий потенціал керівного складу Дрогобицького окружного проводу ОУН.

З'ясовано, що рішення про реорганізацію краю “Західні Українські Землі” було прийняте Проводом ОУН, імовірно, у листопаді 1944 р., в результаті чого Дрогобицьку обласну організацію ОУН реорганізовано в Дрогобицьку округу. Дещо зменшену за територією, порівняно з областю 1944 р., новостворену Дрогобицьку округу поділено на три надрайони: Стрийський, Дрогобицький, Самбірський. Встановлено, що до Стрийського надрайону увійшли чотири райони: Меденицький, Сколівський, Славський і Стрийський. Дрогобицький надрайон складався з Боринського, Дрогобицького, Дублянського, Підбузького і Турківського районів, а також міста Дрогобич. Крім того, від осені 1945 р. статус окремого району певний час мав Борислав та його околиці. Самбірський надрайон містив шість районів: Добромильський, Нижньоустрицький, Самбірський, Старосамбірський, Стрілківський і Хирівський. Від часу створення (весна 1945 р.) аж до ліквідації (1952 р.) цей надрайон не зазнавав, на відміну від двох інших, жодних територіальних змін. Улітку 1946 р. Боринський район був перепідпорядкований з Дрогобицького Стрийському надрайону, а Меденицький, навпаки, із Стрийського - Дрогобицькому надрайону. Через створення четвертого, Турківського надрайону, у 1947 р. в адміністративно-територіальному устрої Дрогобицької округи відбулися значні зміни. До нього із Стрийського надрайону увійшли Боринський і Славський, а з Дрогобицького надрайону - Турківський район. Турківський надрайон охопив прилеглі райони Закарпаття.

Показано, що створення нових адміністративних одиниць відбувалося на основі попередньої сітки. Структура кожної референтури залежала від її завдань, чисельності та особливостей праці. У дисертації проаналізовано основні функції організаційної, пропагандистської, військової, господарчої референтур, СБ та УЧХ. Встановлено, що військові референти надрайонних і районних проводів діяли, як правило, не пізніше 1947 р. Протягом 1948-1949 рр. референти УЧХ зникають з окружного, надрайонних і районнних проводів ОУН, а 1949 р. відпадає потреба у господарчій референтурі.

Використані статистичні дані та власні спостереження над складеними таблицями дозволили резюмувати, що наприкінці 1945 - на початку 1946 рр. склад проводів заповнено приблизно на 70 %. Через фізичні втрати керівного складу досить поширеним явищем стало виконання членами проводів декількох функцій (після 1948 р.). Проблема поповнення кадрового складу структур ОУН вирішувалася за рахунок розформування відділів УПА. Зокрема, 1947 р. на територію округи передислокувалася значна кількість вояків УПА та підпільників із Закерзоння, які влилися у структуру місцевого підпілля. Доведено, що третину керівного складу Дрогобицької округи склали недавні командири УПА.

Стверджено, що Дрогобицька округа володіла значним потенціалом керівного складу, котрий відзначався військово-організаційним, ідеологічно-інтелектуальним та життєвим досвідом. Вдалося встановити 81 особу провідників і референтів, що перебували на керівних посадах Дрогобицького окружного та чотирьох надрайонних проводів протягом весни 1945 - кінця 1952 рр. Досліджено, що більшість осіб керівного складу Дрогобицької округи ОУН складалася з місцевої молоді, яка мала організаційний досвід, належний рівень освіти. У зв'язку з великими фізичними втратами освітній рівень керівного складу постійно знижувався. Зауважимо, що більшість керівників підпілля округи були уродженцями Дрогобицької області. З'ясовано, що структура ОУН відзначалася чіткою вертикальною і горизонтальною розгалуженістю, гнучкістю, що давало можливість здійснювати реорганізацію. Остання зумовлювалася необхідністю адаптації до географічних, політичних, воєнних та ресурсних обставин.

Доведено, що організована боротьба Дрогобицького окружного проводу ОУН тривала до кінця 1952 р.

У третьому розділі “Військово-політична діяльність Дрогобицької округи ОУН”, який складається з двох підрозділів (“Бойова діяльність націоналістичного підпілля” та “Пропагандистська робота”), простежено напрямки військової та пропагандистської діяльності Дрогобицької округи ОУН.

З'ясовано, що збройні дії в цій окрузі, крім відділів УПА, проводили самооборонні кущові відділи (СКВ) та боївки СБ ОУН. СКВ були найнижчою адміністративно-бойовою територіальною ланкою українського підпільного руху, яка виконувала не лише бойову діяльність, але й адміністративну. Форма організації СКВ дозволяла за мінімальної кількості кадрів добитися максимальної їхньої рухливості. Особливою активністю відзначалися боївки СБ. Референтура СБ забезпечувала життєдіяльність організації, вона мала розгалужену агентурну сітку, в тому числі в середовищі радянських державних органів.

Загалом збройні акції підпілля у Дрогобицькій окрузі ОУН поділено на декілька груп: 1) напади на шляхи сполучення, військові та господарські об'єкти; 2) знищення радянських адміністративних споруд; 3) ліквідація представників районного та сільського активу, військовослужбовців, колишніх підпільників, які “вийшли з повинною”, та членів їх сімей, осіб, що підозрювалися оунівцями у зв'язках зрепресивними органами, співробітників НКВС та НКДБ, бійців винищувальних батальйонів і груп самоохорони; 4) зрив виборів до Верховної Ради СРСР (10 лютого 1946 р.) та Верховної Ради УРСР (9 лютого 1947 р.). Встановлено, що у 1948-1949 рр. збройна боротьба відходить на другий план, першість посідає ідейно-пропагандистська та масово-політична діяльність. Причому ця робота у Дрогобицькій окрузі не була хаотичною, а проводилися постійно і цілеспрямовано, на основі фахово розроблених програм, наказів та інструкцій Проводу ОУН. У дослідженні виокремлено такі основні форми ведення пропаганди: друкована, масова усна агітація, поширення чуток, або т.зв. “шептана”. Складнішими засобами поширення революційних ідей були технічні: кіно, радіо, художня література, картини, різьба, пісня.

Доведено, що основною формою поширення визвольних ідей у Дрогобицькій окрузі ОУН були друковані засоби пропаганди: у 1947 р. надруковано 38 730 примірників брошур, листівок та закликів, у 1948 р. - 136 411. Тираж підпільних друкарень Дрогобицького окружного проводу за зиму 1949-1950 рр. перевищив 300 000 примірників. Певні пропагандистські завдання виконували грошові одиниці підпілля - бофони, які друкувалися у місцевих друкарнях.

Аналізуючи зміст оунівської пропаганди, автор визначив її соціальні об'єкти: молодь; інтелігенція, зокрема вчителі, які прибули з інших регіонів України (наприклад, за допомогу підпільникам у 1946 р. було засуджено 36 педагогів); селяни; червоноармійці; особи, що співпрацювали з радянськими спецорганами; організатори і члени ініціативних груп, правлінь колгоспів; працівники МВС; бійці “винищувальних батальйонів”; демобілізовані; члени КП(б)У; донощики; представники національних меншин. Найважливішим напрямком пропагандистської діяльності підпілля у Дрогобицькій окрузі ОУН стало виховання молоді. Доведено, що у Дрогобицькій окрузі активно створювалися підпільні організації з числа осіб, які навчалися та працювали. З метою конспірації члени молодіжних організацій вступали у ВЛКСМ, дехто навіть працював у радянській адміністрації. Під кодовою назвою “Афродита” у 1943-1945 рр. в окрузі діяла радіостанція “Вільна Україна” (“Самостійна Україна”), сприявши популяризації визвольної ідеї за межами України. Існування підпільної радіостанції ОУН демонструвало організованість та масштабність підпільної боротьби на Дрогобиччині.

У четвертому розділі “Боротьба радянської репресивно-каральної системи проти підпілля Дрогобицької округи ОУН”, що містить два підрозділи “Відновлення органів радянської репресивно-каральної системи” та “Форми і методи боротьби радянських репресивних органів проти підпілля”, висвітлено процес відновлення органів репресивно-каральної системи та виділено основні форми і методи боротьби радянських репресивних органів проти підпілля.

У дослідженні схарактеризовано ресурси радянського тоталітарного режиму, спрямовані на боротьбу з визвольним рухом. Зокрема, у боротьбі з підпіллям активно використовувалися фронтові частини Радянської армії, війська НКВС, прикордонні частини, співробітники райвідділів НКВС і НКДБ, дільничі міліціонери. З цією метою партійно-радянське керівництво Дрогобицької області сформувало із місцевого населення винищувальні батальйони.

Виділено низку методів, які використовувала репресивно-каральна система у боротьбі проти визвольного руху: чекістсько-військові операції, паспортизацію (облік населення), залучення розгалуженої агентурної сітки, депортації, колективізацію, ідейно-пропагандистську роботу тощо.

Основною формою придушення радянською владою руху опору були чекістсько-військові операції. Разом з тим, репресивно-каральні органи розпочали агентурну роботу та нейтралізацію шляхом арешту “націоналістичних елементів” (у 1944-1956 рр. органи МВС-МДБ у Дрогобицькій області заарештували 16 830 осіб). Особливе місце у боротьбі проти підпілля відводилося агентурно-бойовим групам. Поширення агентурної мережі стало пріоритетним завданням: у січні 1949 р. у Дрогобицькій області з 59 успішних оперативно-військових заходів 40 здійснено за агентурними даними. Доведено, що радянське керівництво покладало великі надії на суцільну колективізацію села, яка розгорнулася 1948-1949 рр. Однак, селяни чинили опір колективізації, внаслідок якого силові структури розгорнули брутальні репресії проти них. Встановлено, що радянська влада широко застосовувала депортації (1944-1952 рр. з Дрогобицької області на схід депортували 10 559 сімей / 35 623 особи). З метою залякування населення радянська адміністрація проводила відкриті страти і судові процеси над членами ОУН. Як засіб у боротьбі проти підпілля радянська влада використовувала вибори до ВР СРСР і ВР УРСР. Для забезпечення виборчих кампаній на територію Західної України було кинуто величезні військові сили.

З'ясовано, що репресивно-каральні органи вдавалися до використання найрізноманітніших спеціальних засобів - технологічних, хімічних, бактеріологічних, водночас практикувалася організація спецбоївок, спеціальні заходи із компрометації підпільників, використання службово-розшукових собак, поширення інфекційних та венеричних хвороб тощо. Широко використовувалися спеціальні агентурно-бойові групи (на 1 лютого 1949 р. в області діяли 22 спецгрупи з 87 бойовиками). Використовуючи цей метод боротьби, радянські органи мали на меті не лише знищити та дезорганізувати лави підпільників, але й скомпрометувати їх. Радянські спецоргани масово застосували дискредитацію перед підпіллям окремих його членів (протягом 1947 р. було проведено 16 комбінацій з дискредитації підпілля, внаслідок яких підпіллям безпідставно знищено 28 своїх членів).

Досліджено, що відчутним ударом по визвольному руху у Дрогобицькій області ставали втрати серед його керівного складу. Напрямок боротьби репресивно-каральних органів на знеголовлення визвольного руху набрав масового поширення після переходу від відкритих форм боротьби до підпільних і формування єдиного збройного підпілля (з серпня 1944 по 20 квітня 1947 рр. фактично 3-4 рази знищувалася переважна більшість керівного складу Дрогобицького окружного і надрайонних проводів). На завершальному етапі протистояння репресивно-каральна система застосувала нову форму боротьби проти визвольного руху - використання “легендованих” проводів. Із колишніх підпільників НКДБ створив легендований провід Дрогобицької округи ОУН, за участю якого було захоплено і знищено чимало представників керівного складу підпілля.

Поряд із використанням силових методів керівництво Дрогобицької області УРСР розгорнуло широку ідеологічно-пропагандистську кампанію. Радянський уряд фактично визнав ОУН і УПА, адресуючи їм у другій половині 40-х років ХХ ст. численні звернення.

У дослідженні доведено, що вирішальну роль у ліквідації українського підпілля відіграли силові методи боротьби, оскільки режим явно переоцінював шанси і можливості засобів масово-політичної роботи у підриві морального духу націоналістів та приверненні українців до соціалістичного будівництва. У висновках подано результати проведеного дослідження і визначено положення, які виносяться на захист:

– доведено, що радянізація у Дрогобицькій області з притаманними їй методами проведення стала однією з причин тривалого опору підпілля, яке спиралося на усі верстви українського населення;

– виявлено, що Дрогобицька округа у складі Карпатського краю створена внаслідок реорганізації підпілля ОУН (листопад 1944 р. - весна 1945 р.); структура округи відповідала структурі, прийнятій у підпіллі ОУН; із змінами пріоритетів та можливостей структура підпілля адаптувалася до нових умов, вона спрощувалася, штат референтур скорочувався, передовсім, у низових ланках, а деякі з них фактично припинили існування (військова, господарська, організаційна, УЧХ), що частково вирішувало проблему браку кадрів; показано, що адміністративно-територіальний устрій округи зазнавав протягом її існування окремих змін, зумовлених намаганням налагодити оптимальну взаємодію між керівними і низовими ланками; ОУН вибудувала чітку структуру, на основі якої здійснювала свою діяльність; досліджено, що кадрове наповнення структурних підрозділів Дрогобицької округи ОУН не забезпечувало сповна вимог інструкцій керівництва, але було достатнім для виконання поставлених завдань; проблему кадрів вирішували організація вишколів, демобілізація відділів УПА, перехід в Дрогобиччину у 1947 р. підпільників із Закерзоння, суміщення посад і ротація кадрів;

– встановлено, що 1945-1952 рр. керівні посади провідників та референтів в окружному і надрайонних проводах займала 81 особа. Більшість з них були місцевими, віком до 35 років, причому мали стаж перебування в ОУН не менше 5 років; не менше половини мали повну середню освіту, 9 осіб здобули вищу освіту; варто зазначити, що і під час перебування у підпіллі його члени займалися самоосвітою; частину підпільників відзначено нагородами УПА;

– з'ясовано кадрове наповнення окружного, надрайонного і районних проводів ОУН, при чому щодо більшості осіб встановлено їх справжні прізвища та імена, місце народження; підраховано, що впродовж 1945 р. у структурах Дрогобицької округи ОУН перебувало приблизно 3 000 націоналістів; найбільших втрат підпілля зазнало 1946 р., його чисельність скоротилася практично наполовину; наприкінці 1940-х рр. кількість підпільників становила декілька сотень, на завершальному етапі боротьби чисельність підпільників округи, порівняно з іншими, суттєво зменшилася;

– встановлено, що основними напрямками діяльності підпілля були збройний та пропагандистський; на час другого приходу радянської влади у Дрогобицькій окрузі ОУН уже було сформовано апарат для розгортання бойової діяльності, а збройні дії підпілля тут, крім відділів УПА, здійснювали самооборонні кущові відділи та боївки СБ ОУН, які тісно взаємодіяли з іншими функціональними структурами ОУН, зокрема референтурою пропаганди; напрямками збройної боротьби були знищення адміністративних, військових та господарських об'єктів, ліквідація представників радянської адміністрації та осіб, які з нею співпрацювали; протягом дев'яти повоєнних років підпілля у Дрогобицькій окрузі ОУН провело понад три тисячі збройних акцій;

– простежено пропагандистську діяльність підпілля ОУН, яка мала значні досягнення і адресувалася до конкретних соціальних груп; для виконання цих завдань важливе значення мала діяльність на Дрогобиччині протягом 1945-1950-х рр. понад 10 підпільних друкарень; із зменшенням чисельності збройних акцій пропаганда стала вагомішою частиною визвольної боротьби;

– показано боротьбу радянської влади із визвольним рухом на Дрогобиччині як її першочергове завдання, для чого в область спрямовано політичний апарат, величезні військові сили та уже сформовані репресивно-каральні органи (за нашими підрахунками, в окрузі перебувало понад 20 000 осіб у різних військових формуваннях репресивно-каральних органів, які, використовуючи цілий комплекс засобів і методів, на території Дрогобицької округи проводили широкомасштабну збройну та ідеологічно-пропагандистську боротьбу); вирішальна роль відводилася силовим заходам у боротьбі проти націоналістів, а піком протистояння можна вважати урядові виборчі кампанії до ВР СРСР та УРСР, у ході яких підпіллю завдали найбільшого удару. Протягом усього періоду боротьби будь-які заходи, спрямовані на ліквідацію підпілля у Дрогобицькій окрузі ОУН, супроводжувала масштабна дискредитаційна кампанія. Однак, як показали перші роки боротьби, сподівання радянської влади на швидку та повну ліквідацію визвольного руху не виправдалися, тому масового поширення набуло використання різноманітних спецзасобів. Характерно, що більшість з них була заборонена міжнародними конвенціями.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

Ільницький В. Дрогобицька округа ОУН: структура і керівний склад (1945-1952 рр.) / Василь Ільницький. - Дрогобич: Вимір, 2009. - 368 с.

Ільницький В. Степан Бандера - ідеолог і теоретик української національної революції / Василь Ільницький // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2007. - Вип. 2. Серія: Історія. - С. 88-93.

Ільницький В. Пропагандистська діяльність ОУН і УПА в Дрогобицькій області у 40-х - на поч. 50-х рр. ХХ ст. / Василь Ільницький // Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. - Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ ДДПУ імені Івана Франка, 2007. - Випуск двадцятий. Історія. - С. 56-65.

Ільницький В. Структура оунівського підпілля у Дрогобицькій області (1945-1950-ті рр.) / Василь Ільницький // Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. - Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ ДДПУ імені Івана Франка, 2008. - Випуск двадцять другий. Історія. - С. 137-148.

Ільницький В. Українсько-польське протистояння у 1943-1946 рр. (за матеріалами Дрогобицької області) / Василь Ільницький // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. - Львів, 2008. - Вип. 17: Українсько-польсько-білоруське сусідство: ХХ століття / [гол. ред. Я. Ісаєвич, упор. М. Литвин, В. Футала]. - С. 399-405.

Ільницький В. Боротьба радянської репресивно-каральної системи проти українського визвольного руху у Дрогобицькій області 1948-1949 рр. (за матеріалами Державного архіву Львівської області) / Василь Ільницький // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Історичні науки. - Луцьк, 2009. - № 13. - С. 224-231.

Ільницький В. Український визвольний рух на теренах Дрогобицької області (серпень 1944 р. - лютий 1946 р.) / Василь Ільницький // Галичина. Всеукраїнський науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. - Івано-Франківськ, 2009. - №15-16. - С. 415-422.

Ільницький В. Керівний склад Дрогобицького надрайонного проводу ОУН (весна 1945-1952 рр.) / Василь Ільницький // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Збірник наукових праць. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. - Рівне, 2009. - Вип. 16. - С. 207-211.

АНОТАЦІЇ

Ільницький В. І. Дрогобицька округа ОУН: структура та діяльність (1945-1952). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України; Інститут народознавства НАН України. - Львів, 2010.

Дисертаційне дослідження присвячено вивченню і комплексному аналізу структури, керівного складу, характеристиці військово-політичної діяльності Дрогобицької округи ОУН, формам і методам боротьби репресивно-каральної системи проти підпільного руху. Вказана округа 1945-1946 рр. складалася з трьох надрайонів, 1947-1952 рр. - з чотирьох і п'ятнадцятьох районів. Основними напрямками збройної боротьби були знищення адміністративних, військових і господарських об'єктів, ліквідація представників радянської адміністрації та осіб, які з нею співпрацювали. Референтура пропаганди округи, десять підпільних друкарень, радіостанція “Афродита” забезпечували агітаційно-пропагандистську діяльність у середовищі конкретних соціальних груп.

Ключові слова: ОУН, структура підпілля, керівний склад Дрогобицької округи, пропаганда, репресивно-каральна система.

Ильницкий В. И. Дрогобычский округ ОУН: структура и деятельность (1945 - 1952). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Институт украиноведения им. И. Крипякевича НАН Украины; Институт народоведения НАН Украины. - Львов, 2010.

Диссертационное исследование посвящено изучению и комплексному анализу структуры, руководящего состава, характеристике военно-политической деятельности Дрогобычского округа ОУН, формам и методам борьбы репрессивно-карательной системы против подпольного движения. Указанный округ в 1945-1946 гг. состоял из трех надрайонов, а в 1947-1952 гг. - из четырех и пятнадцати районов. Основными направлениями вооруженной борьбы были уничтожение административных, военных и хозяйственных объектов, ликвидация представителей советской администрации и лиц, которые с ней сотрудничали. Референтура пропаганды округа, десять подпольных типографий, радиостанция “Афродита” обеспечивали агитационно-пропагандистскую деятельность в среде конкретных социальных групп.

Ключевые слова: ОУН, структура подполья, руководящий состав Дрогобычского округа, пропаганда, репрессивно-карательная система.

Ilnytsky V.I. Drohobych District of OUN: Structure and Activity (1945 - 1952). - Manuscript.

Thesis for degree of candidate on historical sciences, specialty 07.00.01 - history of Ukraine. - Institute of Ukrainian Studies by I. Krypiakevych National Academy of Sciences of Ukraine; Institute of Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Lviv, 2010.

Scientific research is dedicated to the study and comprehensive analysis of the structure, management personnel, military and political characteristics of Drohobych districts OUN, methods and forms of repressive anti-punitive system against the underground movement.

It is revealed that Drohobych District was created as a result of the reorganization of underground OUN, which began in November 1944 and ended in spring 1945. It is Researched that personnel filling of the structural units of Drohobych OUN districts did not provide the full requirements of management's instructions, but it was sufficient to perform the given tasks.

The author found that during 1945-1952 the senior positions leaders and assistants at the district and over district wires held 81 people. Most of them were local, aged up to 35 years, and had an experience in OUN at least 5 years; no less than half had complete secondary education, of which 9 were graduated. While in hiding, its members have worked on themselves and performed self-education.

In the thesis the author proves that during 1945 in Drohobych District OUN were approximately 3 000 nationalists. The largest underground members suffered losses were during the “great siege”, when its number was reduced almost by half. In late 1940's the number of underground members was several hundred.

It is established that the main areas of armed resist was the destruction of the administrative, military and economic installations, the elimination of the representatives of the Soviet administration and those who cooperate with it. Studies for nine years of post-war underground in Drohobych District OUN showed that there were more than three thousand armed actions.

Having studied propaganda activities of the underground, it can be claimed that in Drohobych district it had great achievements. During the 1945-1950ies in Drohobych area there were over 10 underground printing houses.

There is shown a battle of the Soviet power with the liberation movement in Drohobych area as its first priority. It is estimated that Drohobych district had more than 20 000 people in various military formations of repressive and punitive organs. A decisive role was assigned to coercive measures in the fight against the nationalists. Throughout the period of resist any measures to eliminate underground in Drohobych District OUN was accompanied by large-scale discrimination campaign.

Keywords: OUN, structure underground, management structure of Drohobych districts, propaganda, repressive and punitive system.

Размещено на Allbest.ru