Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича

Інститут народознавства

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Спеціальність: 07.00.01 - Історія України

Парламентська діяльність Української соціалістично-радикальної партії (1928 - 1935)

Боднар Ольга Миколаївна

Львів - 2010

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сучасне суспільство не мислиме без політичних партій та громадських об'єднань. Вони надають йому динаміки, оскільки є ареною змагання політичних програм, ідей, тактик, котрі репрезентують інтереси різних соціальних груп. Суспільно значущий результат діяльності політичних партій ймовірний за умови, якщо вони мають реальну вагу та можливість вільно конкурувати між собою.

Розбудова суверенної України, її багатопартійної політичної системи, формування громадянського суспільства підвищили зацікавлення історією національно-визвольного руху, діяльністю українських політичних партій наприкінці ХІХ - в першій третині ХХ ст. Помітну роль у формуванні ідеології національного руху відіграла Українська соціалістично-радикальна партія (УСРП), яка в міжвоєнній Польщі ХХ ст. в легальному українському політичному таборі поступалася впливом тільки Українському національно-демократичному об'єднанню (УНДО). Перебуваючи в опозиції до правлячого режиму в Польщі, УСРП взяла участь у виборах до польського сейму і сенату 1928 і 1930 рр., утворила в парламенті окрему репрезентацію, яка впродовж 1928 - 1935-х рр. відстоювала політичні, соціально-економічні та культурні права українців краю. Актуальним залишається досвід парламентської діяльності лідерів УСРП: Лева Бачинського, Івана Макуха, Дмитра Ладики, Семена Жука та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності з плановою темою відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України «Суспільно-політичні та національно-конфесійні трансформації в Західній Україні ХІХ - ХХ ст.». Номер державної реєстрації 0107U002361.

Мета роботи - аналіз парламентської діяльності Української соціалістично-радикальної партії в контексті суспільно-політичних процесів у Західній Україні у 1920 - 1930-х рр.

Відповідно до поставленої мети визначено завдання дослідити:

1) політичну платформу та організаційні засади УСРП;

2) особливості перебігу виборчих кампаній 1928 і 1930 рр., їх результати;

3) місце і роль парламентської діяльності соціалістів-радикалів в національному русі Західної України;

4) взаємини з Українською парламентською репрезентацією та іншими політичними фракціями та групами в сеймі і сенаті;

5) форми і методи діяльності УСРП у польському парламенті;

6) позапарламентську діяльність соціалістів-радикалів.

Об'єктом дослідження виступає представництво Української соціалістично-радикальної партії у польському парламенті в 1928 - 1935 рр.

Предмет дослідження - форми і методи діяльності парламентської репрезентації УСРП в міжвоєнний період ХХ ст., участь у виборчих кампаніях, взаємини із польським політикумом.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють 1928 - 1935 рр. - період парламентської діяльності УСРП. Аналізуючи організаційні засади та політичну платформу партії, автор розширив хронологічні рамки до початку ХХ ст.

Для розв'язання дослідницьких завдань застосовано загальнонаукові методи: аналітичний, синтетичний, логічний, індуктивний, систематизації (класифікації) тощо; спеціально-історичні: ретроспекції, періодизації (діахронний), порівняльно-історичний, синхронічний, проблемно-хронологічний.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у комплексному дослідженні діяльності УСРП в польському сеймі та сенаті у 1928 - 1935-х рр. в контексті суспільно-політичного життя західноукраїнських земель міжвоєнного періоду ХХ ст. На значному конкретно-історичному матеріалі простежено політичну платформу та напрями діяльності представництва УСРП в польському парламенті, обґрунтовано його місце та роль в українському національно-визвольному русі. Подальший розвиток отримали наступні проблеми: організаційні засади та політична платформа УСРП, перебіг виборчих кампаній 1928 і 1930-х рр.; консолідаційні процеси в національно-державницькому таборі Західної України у зазначений період.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що зібраний фактичний матеріал, теоретичні положення, висновки й узагальнення можуть бути використані науковцями для подальшої розробки проблем, пов'язаних із історією українського політичного руху, польсько-українських взаємин 1920 - 1930-х рр., а також - при розробці спецкурсів, підготовці лекцій, написанні навчальних посібників із історії України ХХ ст.

Апробація дисертаційної роботи. Основні положення і результати дослідження апробовано на засіданнях відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича, міжнародних наукових конференціях «Соціал-демократична ідея в українському та європейському політичному просторі» (9 - 10 лютого 2001 р., м. Київ), «Національно-державне відродження слов'янських народів Центрально-Східної Європи крізь призму 85-річчя закінчення Першої світової війни (18 - 20 листопада 2003 р., м. Тернопіль), міжнародній науковій конференції, присвяченій 90-річчю ЗУНР (30 жовтня - 1 листопада 2008 р., Львів - Івано-Франківськ - Чернівці), всеукраїнській науковій конференції «Українська державність: історія і сучасність» (28 листопада 2008 р., м. Маріуполь).

Структура дисертації. Дослідження складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг рукопису - 208 сторінок; список використаних джерел та літератури нараховує 412 позицій.

Основний зміст дисертації

соціалістичний радикальний партія парламентський

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено мету й завдання, наукову новизну і практичне значення дослідження, його хронологічні і територіальні межі.

У першому розділі «Історіографія і джерела» розглянуто історіографію обраної проблеми, проаналізовано джерельну базу дослідження.

В українській історіографії відсутні наукові дослідження, безпосередньо присвячені парламентській діяльності УСРП. Наукові роботи останніх років відображають суспільно-політичні процеси в західноукраїнських землях окресленого періоду, висвітлюють окремі аспекти діяльності партії. З-поміж інших політичних партій Західної України міжвоєнного періоду, УРП-УСРП залишається найменше дослідженою.

Наукові праці, дотичні до теми досліджуваної проблеми, умовно можна поділити на три періоди: 1) 1920 - 1930-ті рр.; 2) 1945 - 1991 рр.; 3) після 1991 р. Перші спроби висвітлення ролі партії в історії західноукраїнських земель 1918 - 1939 рр. були здійснені українськими, польськими та радянськими науковцями ще в 20 - 30-х рр. XX ст. Найменше парламентська діяльність УСРП відображена у працях радянської історіографії, для якої характерна ідеологічна заангажованість, відсутність всебічного об'єктивного аналізу історичного процесу, фальшування окремих подій. У цей період переважали роботи пропагандистсько-публіцистичного характеру, в яких найчастіше висвітлювалося не політичне, а соціально-економічне становище у Західній Україні. Дослідження польських авторів міжвоєнного періоду присвячені здебільшого передвиборним кампаніям та парламентській діяльності західноукраїнських політичних сил, передусім УНДО.

У цей період з'явилося чимало статей, наукових розвідок, книг чільних діячів УСРП. Серед них на особливу увагу заслуговують дослідження М. Стахіва. Пріоритетним напрямом дослідження для автора стали проблеми становлення парламентського режиму у Польській державі, правового статусу української земель, історії політичних рухів та політичних партій. Значне фактологічне наповнення праць істотно підвищує їх наукову вартість. Значний науковий інтерес становлять праці іншого діяча УРП-УСРП - К. Коберського. Вони відображають основні ідеологічні засади діяльності радикалів, простежує еволюцію політичної програми партії.

Критика на адресу УСРП лунала не тільки з боку польських та радянських істориків, але й з табору їх політичних конкурентів - представників українських політичних партій. Зокрема, лідери УНДО у своїх публіцистичних статтях не могли оминути проблему консолідації національно-демократичних сил, відносин із УСРП.

Загалом, історіографія міжвоєнного періоду характеризується тенденційним, фрагментарним висвітленням парламентської діяльності УСРП. Політичні сили, окремі дослідники, керуючись власними ідеологічними переконаннями, діаметрально протилежно оцінювали одні і ті ж події, подавали власне бачення ролі УСРП у тогочасних суспільно-політичних процесах, що часто не відповідало реальному розвитку подій.

Другий період дослідження окресленої проблеми припадає на 1939 - 1991 рр. У радянській історіографії тематика досліджень польсько-українських взаємин у 1920 - 1930-х рр., зокрема діяльності українських політичних партій, перебувала під партійним контролем, а отже - розроблялася в руслі партійно-державного замовлення і використовувалася в ідеологічному протистоянні з «проявами українського буржуазного націоналізму».

Повоєнна радянська історіографія трактувала події суспільно-політичного життя західноукраїнських земель міжвоєнного періоду виключно з класово-партійних позицій. З цих причин дослідження діяльності УСРП ігнорувалося, або ж у кращому випадку - фальсифікувалося. Акцент робився на викритті «антинародної» політики «дрібнобуржуазної» партії. М. Герасименко і Б. Дудикевич, М. Зільберман, О. Швидак, О. Цибко та інші применшували роль УСРП у суспільно-політичному житті краю, критикували діяльність лідерів партії. Окреме місце у радянській історіографії займають дослідження Є. Галушка, М. Панчука, Ю. Сливки, присвячені історії КПЗУ. У дослідженнях І. Васюти та С. Макарчука у контексті етносоціальних, національних та соціально-економічних відносин подано істотний фактологічний матеріал стосовно особливостей функціонування УСРП.

Праці тогочасних українських діаспорних істориків мали значно об'єктивнішу спрямованість, формували виважений науковий підхід, проте основну вагу ці дослідники приділяли висвітленню діяльності націоналістичного підпілля, практично залишаючи поза увагою інші аспекти суспільно-політичного життя. Фрагментарні біографічні довідки про окремих діячів УСРП, діяльність партії у польському сеймі та сенаті знаходимо у працях З. Книша, В. Мартинця, П. Мірчука, а також - в узагальнюючих дослідженнях О. Субтельного, Т. Гунчака, М. Прокопа, І. Майстренка та ін. З-поміж тогочасних еміграційних досліджень новизною поданого матеріалу відзначається праця М. Стахіва «Українські політичні партії у соціологічному насвітленні», в якій проаналізовано соціальну базу західноукраїнських політичних партій, подано їх класифікацію, виокремлено тенденції, що повинні були б сприяти встановленню двопартійної системи в Галичині.

Ідеологічно неупереджене дослідження суспільно-політичної діяльності політичних партій Західної України національно-державницької орієнтації стало можливим тільки після здобуття Україною незалежності.

Найвагоміший внесок у дослідження даної проблеми належить О. Зайцеву, який на високому фаховому рівні проаналізував парламентську діяльність політичних партій Західної України у 1920 - 1930-х рр. Зокрема дослідник суттєво доповнив і уточнив матеріали про вибори 1922 р. та українське представництво в сеймі і сенаті 1920-х рр. На основі широкого кола опублікованих та архівних джерел він докладно проаналізував участь, передусім, УНДО, УСРП, Української соціал-демократичної партії (УСДП), Сельробу, Волинського українського об'єднання (ВУО) у виборчих кампаніях, діяльність їхніх представників у сеймі і сенаті.

Консолідаційні процеси національно-державницьких сил українського табору проаналізовано в дослідженнях Р. Демчишака «До питання політичної консолідації національного руху Західної України у 1934-1939 рр.», І. Соляра «Українське національно-демократичне об'єднання: перший період діяльності (1925-1928)». Важливим кроком у напрямі об'єктивного висвітлення суспільно-політичного життя в Західній Україні 30-х років XX ст. стали дослідження М. Швагуляка. Епізодично парламентська діяльність УСРП проаналізована в низці публікацій Л. Зашкільняка.

Крім української історіографії, в останні роки значно зріс інтерес польської історичної науки до заповнення «білих плям» спільної історії 1920 - 1930-х рр. Національна політика Польської держави періоду парламентської демократії і санації проаналізована у працях А. Хойновського, Т. Піотркевича, В. Кулеші. Українській проблематиці міжвоєнного періоду присвятив свої дослідження Р. Тожецький. Діяльність українських партій в польському сеймі та сенаті відображено у дослідженнях З. Запоровського.

Джерельну основу роботи становлять документи, які умовно можна згрупувати за такими групами: архівні матеріали, опубліковані документи, мемуари, періодична преса.

Основу джерельної бази дослідження склали архівні матеріали, зокрема неопубліковані документи Центрального державного архіву громадських об'єднань України (м. Київ) (далі - ЦДАГОУ), Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (далі - ЦДІАУ у м. Львові). В архівних фондах збереглися відомості про численні віча, народні збори, організовані УРП - УСРП в Західній Україні. Діяльність місцевих, повітових партійних організацій УРП-УСРП відображають матеріали Волинського, Івано-Франківського, Львівського та Тернопільського обласних державних архівів.

Одним із головних джерел для дослідження парламентської діяльності УСРП стали документи законодавчих палат польського парламенту, які друкувались у Варшаві впродовж 1922 - 1939 рр.: стенограми засідань сейму і сенату, публікації подань, законопроектів, постанов та ін. документів. Окремі промови, інтерпеляції соціалістів-радикалів, документи, що стосувалися передвиборчої боротьби, були видані окремими брошурами у 1920 - 1930-х рр.

Архівні джерела істотно доповнюються опублікованими документами і матеріалами. Ідеологічною заангажованістю щодо характеристики політичних процесів у міжвоєнний період на західноукраїнських землях характеризується збірник документів «Боротьба за возз'єднання Західної України з Українською РСР. 1917 - 1939». Діяльність українських державницьких сил, в. т. ч. й радикальної партії, висвітлено у збірнику «Українська суспільно-політична думка в XX столітті. Документи і матеріали». Цінний матеріал про організаційні засади УСРП, зокрема, про відносини в середині партії, партійну дисципліну та покарання в разі її порушення, подано у зібраних членом соціалістично-радикальній партії О. Когутом документах під назвою «Партійний суд».

Важливим джерелом для написання дисертаційної роботи стали спогади. Цінними, хоча й не позбавленими певного суб'єктивізму, стали спогади одного з найактивніших діячів та голови УСРП (1930 - 1939), адвоката, депутата галицького сейму і польського сенату (1928 - 1935) І. Макуха. Безпосередній учасник тогочасних суспільно-політичних подій подав детальну інформацію про їх перебіг. На окрему увагу заслуговують спогади А. Чернецького та І. Кедрина-Рудницького.

У дисертації використано матеріали української та польської періодики досліджуваного періоду. Значний інтерес становлять друковані органи УСРП - «Народ», «Громадський голос», «Живе Слово», «Жіноча Громада», «Молоді Каменярі». З метою підвищення рівня політичної свідомості населення краю на сторінках цих часописів автори роз'яснювали переваги демократії й соціалізму, вказували на потребу консолідації та перебудови суспільного устрою, залучення до активного політичного життя, відображали основні етапи парламентської боротьби галицьких радикалів. У пресі радикали публікували заяви, звернення, промови активних членів партії, повідомлення, постанови та резолюції з'їздів тощо. У зазначених друкованих органах містилися окремі рубрики: «Дописи з місць», «Організаційний рух», «Організаційні справи» та «Політичний і освідомлюючий рух» («Громадський голос»); «Рух молоді» («Каменярі»); «З життя Жіночих Громад» («Жіночий голос»), які постійно інформували про важливі події, що відбувалися безпосередньо у середовищі УРП-УСРП та її партійних організаціях.

Значний матеріал почерпнуто з пресових органів інших західноукраїнських політичних партій, зокрема газет «Діло», «Нова Зоря». Відзначаються інформативністю польські часописи міжвоєнного періоду: «Sprawy narodowoњciowe», «Sprawozdanie z џycia mniejszoњci narodowych», «Biuletyn polsko-ukrainski», «Wszystkie stronnictwa» та ін.

Таким чином, аналіз стану наукового опрацювання досліджуваної теми, свідчить, що ні в українській, ні в зарубіжній історіографії немає досліджень, у яких би цілісно розглядалась парламентська діяльність УСРП. Історики висвітлювали тільки окремі аспекти діяльності партії. Праці міжвоєнного періоду насичені цінним фактологічним матеріалом, однак їм притаманний певний суб'єктивізм.

У другому розділі «Організаційні основи та ідеологічна платформа УСРП» проаналізовано формування та особливості партійної програми партії, її еволюцію.

Українська соціалістично-радикальна партія (УСРП) вважала себе правонаступницею Русько-Української Радикальної партії (РУРП) і Української радикальної партії (УРП). Члени УСРП виступали за повне соціальне та національне визволення українського народу на всіх його етнічних землях. Цей постулат закладено в основу ідеології УСРП, яка сформувалася після об'єднання УРП та волинської групи Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) у 1926 р. У програмному документі «Право народу. Приступний виклад програми Української Соціялістично-Радикальної Партії (УСРП)», що був ухвалений у 1926 р., зазначалося, що основними засобами для реалізації поставленої мети повинні стати соціалізм та демократія, які тісно взаємопов'язані між собою (поєднання національних, ліберально-демократичних та соціалістично-народницьких ідей). Позитивним моментом ідеології соціалістів-радикалів стало дотримання тактики «власних сил».

УСРП наголошувала на своїй винятковості, критично ставилася до програмних положень інших політичних сил. Члени партії констатували, що реалізація марксистського варіанту соціалізму в СРСР здійснювалась через масове соціальне насильство, за допомогою якого більшовики намагалися запровадити комунізм «для вдержання в своїх руках диктаторської влади та панування над поневоленим народом». Різко негативну позицію зайняли радикали щодо фашизму з його тоталітарним ідеалом суспільного ладу. Вони відкрито заявляли про те, що фашистська ідеологія базувалася виключно на антидемократичних засадах.

Соціалісти-радикали вважали окупацію українських земель Польщею, Румунією, Чехословаччиною виключно тимчасовою, позбавленою будь-яких правових підстав. УСРП задекларувала співпрацю з тими політичними силами світу, які визнавали право на самостійне державне життя України. Вони були переконані в тому, що «не війна, а порозуміння народів повинно рішати всі справи».

Розбудові партії перешкоджали численні внутрішні суперечності, що виникали на ідеологічному ґрунті. Офіційній лінії партії протиставлялась радянофільська група, очолювана К. Трильовським. На початку 30-х рр. XX ст. суперечності поглибилися. На перешкоді консолідації постали розбіжності, що існували між членами Головного секретаріату у Львові та діячами низових організацій Станиславівщини.

Значну увагу соціалісти-радикали надавали політичному освідомленню та вихованню українського жіноцтва й молоді, що можна було зробити тільки через формування допоміжних партійних організацій (Союз української поступової молоді ім. М. Драгоманова «Каменярі»; Союз українських працюючих жінок «Жіноча громада» тощо).

Таким чином, соціалісти-радикали, спільно з іншими національними партіями Західної України, захищали національно-політичні та соціально-економічні права українського народу в умовах польського владного режиму. Незважаючи на певну непослідовність у практичній діяльності, внутрішні суперечності, програма партії сприяла активізації діяльності демократичних сил, збереженню державницьких традицій українського національного руху, підвищенню національної свідомості українців.

У третьому розділі «Парламентська діяльність УСРП в польському сеймі та сенаті у 1928 - 1930-х рр.» розглянуто перебіг виборчої кампанії 1928 р., діяльність представників партії у вищому законодавчому органі Польської держави.

У міжвоєнний період у Західній Україні діяли численні партії націоналістичного, національно-демократичного, консервативного, соціалістичного і комуністичного напрямів. Значну увагу українські партії, зокрема УСРП, надавали парламентській діяльності, оскільки розглядали польський сейм як своєрідну трибуну, яка дозволяла донести до широких верств населення правду про становище українського народу у Польській державі. Однак реальну підтримку населення здобули тільки ті політичні сили, що боролися за проголошення незалежної української держави, відстоювали національні, соціально-економічні права українців.

Виборча кампанія 1928 р. відбувалася за надзвичайно складних політичних умов, зважаючи на загострення відносин провідних українських партій - УНДО і УСРП. Президія УНДО звернулася до УСРП з пропозицією спільної участі у виборчій кампанії. Однак соціалісти-радикали, зважаючи на пропонований нерівноправний союз, не погодилися на утворення блоку, через що, у відповідності з постановами більшості повітових організацій, приступили до створення власного виборчого блоку.

4 березня 1928 р. відбулися вибори до сейму, 11 березня - до сенату Польської держави. Згідно підсумків голосування, виборчий блок УСРП здобув дев'ять мандатів. Послами Сейму обрано: сім членів партії (Л. Бачинського (Станиславів), О. Когута (Станиславів), Д. Ладику (Тернопіль), М. Рогуцького (Самбір), П. Шекерик-Дониківа (Станиславів), К. Стефаніва (Станиславів), С. Жука (Кремeнець)), та двох безпартійних: І. Власовського і В. Зубрицького. Таким чином, вибори 1928 р. завершилися незначним успіхом соціалістів-радикалів, які боролися не стільки проти польського «санаційного» блоку, скільки обмінювалися взаємними звинуваченнями із УНДО.

УНДО вкотре звернулося до УСРП з пропозицією співпраці у парламенті, однак соціалісти-радикали утворили у вищому законодавчому органі Польської держави власний парламентський клуб, який очолив Л. Бачинський (заступник - С. Жук, секретар - Д. Ладика). Члени УСРП активно працювали у таких сеймових комісіях: бюджетній, конституційній, охорони праці, відбудови краю, правничій, промислу та торгівлі, суспільної опіки, аграрної реформи, публічних робіт, земельної та військової, що давало змогу частково впливати на вирішення окремих питань. Посли УСРП ситуативно об'єднувались з представниками опозиційних польських партій при розгляді окремих законопроектів.

Після завершення виборчої кампанії політичний центр активності українських партій перемістився до варшавського сейму, а їх керівники очолили парламентські клуби. Представники УСРП впливали на вироблення стратегічної лінії українського представництва в парламенті, проте їх пропозиції та подання (інтерпеляції), здебільшого, залишалися «непочутими» або ж свідомо ігнорувалися польськими урядовими колами.

Упродовж роботи сейму та сенату відбувалися певні ротації у складі парламентських клубів. Уже у травні 1929 р. за «діяльність, несумісну з соціалістично-радикальною ідеологією», із УСРП був виключений посол К. Стефанів (Головна управа партії безрезультатно вимагала, щоб він склав свій мандат). 11 квітня 1930 р. помер голова УСРП Л. Бачинський. На його місце увійшов до сейму В. Темницький - член УСДП. Додаткові вибори 1930 р. могли збільшити українське парламентське представництво. У результаті повторних виборів на Волині УНДО збільшило своє представництво в сеймі на два мандати, УСРП - на один. Проте розпуск парламенту не дозволив новообраним послам розпочати діяльність у сеймі та сенаті.

Отже, впродовж 1928 - 1930 рр. представники Української соціалістично-радикальної парламентської репрезентації (УСРПР) подали 116 запитів та 19 внесень. Неодноразово посли піднімали проблему загрозливого стану українського шкільництва, зокрема подавали інтерпеляції, у яких наводили численні факти зловживань польської адміністрації під час проведення на терені Західної України акцій шкільного плебісциту. Однак виступи послів УСРП у польському сеймі, здебільшого, присвячувалися запереченню прав Польщі на Західну Україну. В інтерпеляціях соціалісти-радикали прагнули довести світовій громадськості стійкість та безкомпромісність українського населення у його прагненні здобути незалежність української держави.

У четвертому розділі «Парламентська діяльність УСРП у польському сеймі та сенаті у 1930 - 1935 рр.» розглянуто перебіг виборчої кампанії 1930 р., проаналізовано основні напрями діяльності парламентської репрезентації соціалістів-радикалів.

Виборча кампанія 1930 р. проходили в умовах «пацифікації» (умиротворення), основне вістря якої спрямоване на нищення українських культурно-освітніх осередків, господарських установ. Масового характеру набули арешти провідних українських політичних діячів, зокрема представників УСРП (в ув'язненні перебували А. Гривнак, С. Жук, О. Коберський, Д. Ладика, А. Нивинський, М. Рогуцький).

На засіданні Головного секретаріату УСРП 1 вересня 1930 р. ухвалено низку постанов, якими передбачалося скликання повітових конференцій та обрання повітових виборчих комітетів УСРП, організація передвиборчих віч тощо. 18 вересня 1930 р. представники УНДО і УСРП підписали угоду про утворення спільного виборчого блоку, яка передбачала розподіл мандатів між двома партіями за пропорційною системою. Згодом до угоди приєдналися УСДП, Білоруська християнська демократія і Білоруський селянський союз.

Потреба утворення спільного блоку була зумовлена загрозою зростання впливу у краї комуністів та активністю Безпартійного блоку співпраці із урядом. У виборах до сейму і сенату Польщі 1930 р., УСРП не виключала можливості самостійної, позаблокової участі за умови «якби ці вибори відбувалися хоч в приблизно в нормальних відносинах». Участь у виборчому блоці соціалісти-радикали аргументували складною суспільно-політичною ситуацією в Західній Україні. Водночас представники УСРП наголошували, що партія «творячи бльок з УНДО... не резигнує зі своєї самостійної праці та не відступає ані на крок від своїх програмових завдань і ціли». Отже, вперше після 1923 р. соціалісти-радикали вдалися до співпраці з націонал-демократами, незважаючи на програмні ухвали від лютого 1925 р., які виключали можливість співпраці з «буржуазними партіями». Утворення спільного із УНДО передвиборчого блоку стало результатом впровадження в життя ідей так званого «здорового компромісу».

Репресії позначилися на підсумках виборів. Український блок на виборах до сейму 16 листопада 1930 р. одержав у Східній Галичині 30,8% голосів, на Волині - 12,6%. Після перевиборчих переговорів між УНДО й УСРП був затверджений наступний розподіл мандатів: УНДО - 17 місць у сеймі і три в сенаті; УСРП - три в сеймі й одне в сенаті. До парламенту потрапили М. Вахнюк, Д. Ладика, М. Матчак, які створили у сеймі окреме представництво - «Клуб українських соціалістів-радикалів». До сенату обрано І. Макуха.

У сеймі третього скликання клуби УНДО та УСРП перебували у постійній конфронтації з польською парламентською більшістю. Парламентську діяльність посли УСРП розпочали із протестів проти акції «пацифікації». Соціалісти-радикали запропонували низку поправок до законопроекту «Про шкільний устрій» (пропонувалося враховувати при укладанні шкільних програм вивчення історії і географії національних меншин Польщі, утворювати ліцеї з української і білоруською мовами викладання), вимагали відновлення трьох українських гімназій (в Тернополі, Рогатині, Дрогобичі), що були закриті під час «пацифікації», наголошували на неприпустимості військової колонізації тощо. Низка інтерпеляцій стосувалися вирішення соціально-побутових та національно-культурних проблем українського селянства. Послами виголошувалися неодноразові протести проти безпідставних арештів, політичних переслідувань українців, ліквідації їх культурних та освітніх установ в окремих повітах краю. Більшість подань були адресовані міністерству внутрішніх справ, міністерству справедливості та міністерству освіти.

Особливе обурення соціалістів-радикалів викликала ухвалена вищим законодавчим органом Польської держави Конституція та нові виборчі ординації. Представники партії наголошували на її антидемократичному змісті, оскільки була відсутня чітко окреслена кількість послів і сенаторів, підвищено виборчий ценз (виборчими правами наділялися особи, які на момент виборів досягли 24-річного віку), уряду надавались необмежені права (ліквідовано звітність перед парламентом), загалом, обмежено громадянські та демократичні свободи.

Водночас значних змін зазнав виборчий закон. Право висувати кандидатів у посли надавалося виключно окружним передвиборним зборам, до складу яких входили представники територіального самоврядування та професійних організацій. Під час виборів до сенату спершу обирали делегатів до воєводських виборчих колегій (складалися із «заслужених» людей - кавалерів цивільних і військових нагород, офіцерів, посадових осіб органів територіального самоврядування, керівників місцевих управлінь тощо), які обирали 64-х сенаторів, інших (32-х) призначав президент. В таких умовах, УСРП заявила про свою відмову від участі у виборах 1935 р.

Таким чином, внаслідок штучно створених перепон польської адміністрації, арештів провідних членів партії, залякування населення, парламентська репрезентація УСРП після виборчої кампанії 1930 р. була зведена до трьох послів та одного сенатора. У вищому законодавчому органі польської держави радикали перебували в опозиції до існуючого режиму. Напередодні Другої світової війни головним пріоритетом своєї діяльності соціалісти-радикали визначали боротьбу за реалізацію своєї національно-державницької програми, що передбачала досягнення національного і соціального визволення українського народу.

Висновки

У висновках узагальнені основні положення дисертації:

1. Українська соціалістично-радикальна партія (УСРП) - одна з провідних політичних сил національно-державницького табору Західної України міжвоєнного періоду ХХ ст., яка відіграла помітну роль у суспільно-політичному житті краю та, загалом, Другої Речі Посполитої. Соціалісти-радикали, спільно з іншими українськими національними партіями Західної України, захищали національно-політичні та соціально-економічні права українського народу в умовах польського владного режиму. Програма УСРП сприяла активізації діяльності демократичних сил, збереженню державницьких традицій українського національного руху, підвищенню національної свідомості українців.

2. Виборча кампанія 1928 р. продемонструвала прихильність українців до національно-державницького табору. УСРП розглядала парламентську боротьбу як один із найважливіших напрямів своєї діяльності, проте цей напрям для партії не був визначальним - якщо центр активності УНДО перемістився до варшавського сейму, для УСРП - парламентська діяльність була тільки засобом зміцнення партії на місцях. У виборчій кампанії 1928 р. соціалісти-радикали не погодилися на утворення єдиного українського блоку через, передусім, партійні амбіції, що значно загострило відносини з основним політичним конкурентом - УНДО.

3. «Пацифікація», репресії чільних діячів українського національно-демократичного табору створили передумови для пошуку консенсусу, шляхів порозуміння між провідними українськими політичними силами напередодні виборчої кампанії 1930 р. Основним об'єднавчим вістрям, навколо якого було сформовано об'єднаний український блок, стала ідея боротьби за розширення політичних та національно-культурних прав українського населення краю. Виборам передувала активна виборча кампанія, що, здебільшого, проявлялася в організації повітових віч, які радикали розглядали як один із найбільш дієвих способів агітації. У порівнянні із попереднім волевиявленням, український блок отримав значно меншу кількість мандатів у польському сеймі та сенаті.

4. У сеймі Польської держави впродовж двох каденцій (1928 - 1935 рр.) діяли парламентські клуби УСРП. В національному питанні соціалісти-радикали відстоювали гасло самовизначення народів і соборності України, заперечувала приналежність Західної України до складу Польщі. Свій політичний ідеал партія визначила у формі самостійної, соборної Української держави з республіканською формою правління. Члени парламентського клубу УСРП неодноразово актуалізували проблему загрозливого стану українського шкільництва, подавали інтерпеляції, у яких наводили численні факти зловживань польської адміністрації під час проведення у західноукраїнських воєводствах акцій шкільного плебісциту. Незважаючи на малочисельність, представники УСРП мали вплив на вироблення стратегічної лінії українського представництва в парламенті, проте, їх пропозиції та інтерпеляції здебільшого залишалися «непочутими» або ж свідомо ігнорувалися польськими урядовими колами. Незважаючи на дрібні тактичні успіхи, українські парламентарі не зуміли домогтися істотного покращення становища українського населення.

5. У вищому законодавчому органі Польської держави соціалісти-радикали дотримувалися тактики орієнтації на власні сили, у своїй діяльності керувалися гаслом - «йти окремо, а оборонятись разом». З цих причин, незважаючи на те, що УСРП виступала з національно-державницьких позицій, партія виключала можливість парламентської співпраці з Українською парламентською репрезентацією (УПР) і тільки в окремих випадках погоджувалася на координацію дій при розгляді антиукраїнських законопроектів. Також посли УСРП ситуативно об'єднувалися з опозиційними польськими партіями. Взаємини з іншими із провладними парламентськими клубами характеризувалися безкомпромісністю, оскільки основна мета діяльності партії полягала у визволенні західноукраїнських земель з-під влади Польщі.

6. Члени парламентського клубу УСРП активно працювали у таких сеймових комісіях: бюджетній, конституційній, охорони праці, відбудови краю, правничій, промислу та торгівлі, суспільної опіки, реформи рільничої, робіт публічних, земельної та військової, що давало змогу хоча б частково впливати на вирішення окремих питань. Основними формами діяльності представників парламентського клубу УСРП стали: виступи на пленарних засіданнях сейму та сенату (найчастіше при розгляді річного державного бюджету чи затвердженні бюджетів окремих міністерств), підготовка інтерпеляцій та проектів ухвал. Подекуди, представники УСРП вдавалися до бойкоту пленарних засідань вищого законодавчого органу Польщі, зокрема при відкритті роботи новообраного сейму (березень 1928 р.), урочистого засідання присвяченого, 10-ти річчю відновлення Польської держави тощо. Подібні акції протесту викликали осуд пропольської більшості парламенту, провокували арешти провідних діячів національно-державницького табору.

Основні положення дисертації викладено у публікаціях

Боднар О. Українська соціалістично-радикальна партія: основи політичної платформи (1926-1939) / Ольга Боднар // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Ювілейний збірник на пошану Івана Патера. - Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2008. - Вип. 16. - С. 430-436.

Боднар О. Українська радикальна партія в період визвольних змагань (1918 - 1923) / Ольга Боднар // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2009. - Вип. 18. - С. 229-235.

Боднар О. Культурно-просвітня діяльність Української соціалістично-радикальної партії / Ольга Боднар // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль, 2010. - Вип. 2. - С.83-88.

Боднар О. Іван Макух / Ольга Боднар // Західно-Українська Народна Республіка. 1918-1923. Уряди. Постаті. - Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2009. - С. 172-184.

Боднар О. Лев Бачинський / Ольга Боднар // Українська державність: історія і сучасність: Збірник матеріалів V Всеукраїнської науково-практична конференція молодих вчених (28 листопада 2008 р.). Маріуполь, 2008. - С. 6-7.

Размещено на Allbest.ru